CC BY
54Учет записки Тавртського нацюнального утверситету iMeHi В. I. Вернадського.
Серiя: Фiлологiя. Соцiальнi комунжаци. - 2014. - Т. 27(66), № 4. Частина 2. - С. 37-47.
Л1ТЕРАТУРОЗНАВСТВО I ФОЛЬКЛОРИСТИКА
УДК 821.161.2.09
САКРАЛЬНО-1ДЕОЛОГ1ЧНИЙ СВ1Т ПОЕМИ «ХРИСТОС» ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ
Багрш М. Г.
Тавршський нащональний ушверситет iMeHi В. I. Вернадського, Смферополь
E-mail: [email protected]
У статл розглянуто поетику поеми «Христос» Володимира Сосюри та !! тдпорядковашсть вдеологи. У цикт Сосюриних релiгiйних поем зазначений твiр «иовозаповiтиим текстом», побудованим з використанням евангельских подiй i образ!в. У ц!й поемi виразним е намагання поеднати ритуально-мгголопчш, релiгiйнi, християнськi уявлення з вдеолопчним доктринами та iдеями соцiалiстичного реатзму, з певними iдеологiчними стереотипами радянсько! системи. З акцентовано увагу на особливостях зображення релiгiйного образу, художшх засобах вираження авторсько! позицп у твор! Дослiджено, як художнiй свгт твору тдпорядковуеться до iдеологiчних завдань попри намагання автора слiдувати традициям неоромантизму.
Krnwei слова: В. Сосюра, лiричний герой, соцреалiзм, sacrum, вдеолопя.
Розгляд поставлено! проблеми вимагае виявлення (в контест! проблеми особливостей психологи творчост! поета) тих першоджерел i контекстуальних елемент!в, як! сформували, а пот!м призвели до написания рел!г!йного циклу поем. Вияви м!стичних переживань Володимира Сосюри можна зауважити з дитячих рок!в: коли, як в!н пригадував сам, разом !з братом «замучив курку». Мати тод! йому сказала, що його «за це покарае Бог. Я дуже боявся його. I коли, вже на сел!, весел! хлопчики йшли барвистою юрбою до церкви i запрошували мене, я не йшов з ними. Я смутно й одиноко стояв осторонь !х весело! й щасливо! дороги, а вони, см!ючись ! перегукуючись, як дзв!нк! ! рад!си! птиц!, проходили за ограду ! йшли в широко розкрит! двер! церкви з насальованими на них ангелами з огняними мечами в руках... Там, де все залито сяйвом ! звучить неземний прозорий хор, хор янгол!в, ходить Бог у золотих ризах. А мен! туди не можна... Я е гр!шник... Я думав, що священик - це Бог» [18, с. 17].
Можна навести й !нш! враження з дитинства, як! сприяли формуванню м!стичного св!тов!дчування майбутнього поета: його захоплювали «церкви з! ср!бним гуд!нням дзвон!в, ! золот! ризи священик!в, ! голоси, ангельськ! голоси п!д голубим склеп!нням з розпростертим на ньому богом Саваофом.» [18, с. 43]. «Я дуже полюбив книжки [...]. Особливо мене захоплювала книга Ветхий Зав!т, написана як роман, про блукання еврейського народу в гарячих пустелях твдня, коли вони шукали землю Ханаанську (в ц! роки я ц! шукання з боем ! ордами ф!л!стимлян можу пор!вняти з «Зал!зним потоком» Серафимовича. Т!льки там !ще величн!ше). Я захоплювався геро!змом Гедеона, брат!в Маккаве!в, Самсоном, а
37
особливо 1сусом Навшом, який одним наказом «Стой, солнце» спинив день, щоб евре! змогли довершити розгром ворога. Я любив усе геро!чне i красиве» [18, с. 55]. I хоча з дитинства й залишилося багато релтйних переживань, в епоху соцреалiзму автор намагаеться шби виправдати себе, мовляв, уже тодi вiдчував, що релшя - це те, що гштить людину: «...Пахло ладаном, холодом i свiчками. Я любив дивитися на струню ноги, обличчя святих i синi горизонти за ними. Тшьки менi неприемно було молитися Боговi й почувати себе його рабом. Вш тяжко давив мою душу i нiколи щиро й повно не захоплював мене. Iнодi вноч^ коли всi спали, на мене налггало бажання впасти на колша й довго молитися, але порив зникав, i я засинав без молитви» [18, с. 96]. Можна б думати, що поштовхом до написання поем iз релiгiйними мотивами, власне, був досвщ мiстичних переживань i релiгiйного свiтобачення дитинства й молодосп В. Сосюри. У спогадах про юнють тридцятирiчний автор (отже, йдеться про перюд перед написанням поеми), зiзнавався, що у нього «непереможно встае бажання ще раз прожити, хоч у споминах, свое життя [...] у янтарному цвiтi акацiй i дзвонах, церковних дзвонах, тепер чужих, а колись таких мютичних i рiдних» [18, с. 78].
Серед безлiчi бiблiйних образiв Володимир Сосюра обирае найпоширенiшi та водночас найзагадковшк пiдступного Ваала, жорстокого Ка!на, покiрного Мойсея, жертовного Христа. До того ж два першi е водночас уособленням Зла та Гордиш, iншi - Милосердя та Смиренности Лiтературознавцi щодо цього говорять про використання <жчних», «свiтових», «класичних», «традицiйних», «магiстральних» тощо образiв-персонажiв. Так, Наталiя Калустова дае грунтовну характеристику вищезазначеним категорiям. Виокремимо найяскравiшi визначення: «Жчш образи ... народилися на реально-юторичнш основi i е творшнями, спiввiднесеними нацiональним лiтературам, втiленнями сощальних характерiв, мають здатнiсть перевтiлюватися, отримуючи властивостi рiзних народiв, вiдображають нацюнальш i водночас загальнолюдськi якостi, загальний для вшх столiть i народiв змiст; виражають пошуки людиною свого мюця на землi, прагнення справедливости вiдданiсть ще!, глибоко духовнi, ... вiдмiченi глибиною психологiчного проникнення в характери, е «вщкриттями людського серця» ... високохудожнiми втiленнями певного людського типу i водночас фiлософiчнi, отримують смисл художшх символiв; створенi внаслщок фшсаци якихось кардинальних моментiв у житп людини та людства; характери, ситуаци, конфлiкти, що лягли в !х основу, конкретнi i разом з тим вкрай узагальнеш, тому повторюваш для людини i людства, постшш та унiверсальнi» [8, с. 24-25]. За Н. Калустовою, подiбнi образи «створеш внаслiдок фшсаци якихось кардинальних момента у житп людини», тобто вони не передбачеш буденнютю, а е «вiдкриттями людського серця».
Поеми В. Сосюри «Ка!н», «Мойсей», «Христос», «Ваал» майже не дослщжеш в укра!нському лiтературознавствi. Окремi проблеми у цих творах розглянуто в публшащях В. Антофшчука [1], [2], В. Гриценка [5], А. Негоди [14], С. Немш (С. Вардеванян) [15], В. Красшково! [10], [11]. Однак цшсного розгляду цих поем у контексп епохи тсля Друго! свiтовоl вiйни до цього часу не було. Важливим аспектом у дослщженш поетикальних та iдiостильових особливостей трансформацп бiблiйного матерiалу в поемах Володимира Сосюри е те, що вони виявляють
38
повернення до бiблiйно-образного джерела навпъ у часи домшування ате!стичого дискурсу влади, що в свою чергу зумовлюе намагання мистця пристосуватися до вимог офщюзу та iдеологiчних табу. У такому аспект ми розглянемо поему «Христос».
Звернення Сосюри-поета до евангельських мотивiв, сюжета, образiв е пiдтвердженням того, що художня трансформацiя та функцюнування цього культурно-iсторичного, релiгiйного, аксiологiчного надбання юдеохристиянсько! цившзаци «винятково рiзноманiтне за формами i способами його трансформаций зумовленими соцiально-iдеологiчними та фiлософського-психологiчними установками культурно-юторично! епохи, яка !х сприймае, своерщнютю авторського задуму, ерудицiею письменника та ш. Це дописування, доповнення, художш перекази канонiчних текстiв, науковi тлумачення i т. п.» [3, с. 7-8]. Важливим при аналiзi поем е й те, що «одним iз важливих аспекта переосмислення Нового Завггу, який сприяе популяризаци сюжетно-образного матерiалу i передбачае певний рiвень авторсько! свободи, е створення так званих «лггературних евангелiй», автори яких у тш чи шшш формi намагаються усунути численнi лакуни, замовчування та недомовленосп священних текста, наблизити !х метафоричний i символiчний пiдтекст до етичних уявлень та повсякденного життя звичайно! людини» [3, с. 8].
Соцреалiзм як неодмшна складова iдеологiчного дискурсу певним чином виявляеться як зашб структуризаци тоталггарно! картини свiту. Особливим елементом цього щеолопчного дискурсу виступае квазiрелiгiйна природа щеолопчного наповнення бшьшовицько! доктрини, яка набувае сво!х довершених форм у 1920-1940-х роках. «Вщверта опозицiйнiсть Маркса щодо рели-и i водночас перебування в контекст релiгiйних моделей мислення, - лопчно пiдсумовуе Валентина Хархун, - запрограмували двовекторнють штерпретаци марксизму, засвщчену в теори богобудiвництва та щеях ленiнiзму. Марксизм уможливив прочитування ¡деологп як рел1гИ' (курсив наш. - М. Б.) [...]» [21, с. 159]. Однак у бшьшовиюв релшя стала одним iз основних опонента. Валентина Хархун пiдсумовуе, що Ленш, отже, «не просто декларуе щеолопю як релiгiю, а й практично И встановлюе i реалiзуе: вiдкрита ворожiсть щодо релiгil уможливлюе iмплiцитне оприявнення «ново! релiгil» [...]. Встановлюеться вiдповiдна парадигма оприявленостi релшйного в доктринi марксизму-ленiнiзму: вiд експлщитного рiвня, заявленого у фiлософil марксизму, що передбачало iмiтацiю релiгil, до iмплiцитного наслiдування й послiдовноl змши релiгiйних констант у ленiнiзмi i !хньому практичному втiленнi в тоталггарнш культурi». Загалом же «переорiентування релшйно! енергil на реалiзацiю радянсько! щеологи зумовило релiгiеморфну ознаку радянсько! тоталггарно! цивiлiзацil» [21, с. 161-162]. Поема «Христос» у цикт релiгiйних поем Володимира Сосюри - единий «новозавггаий текст», побудований iз використанням евангельських подш та образiв. Вона ж одночасно (як i поеми «старозавггаого» циклу), стае особливим художнiм свщченням можливостi «прочитування iдеологil як релш!», i, власне, також е яскравим вираженням «релшеморфно! ознаки» укра!нського письменства в умовах радянсько! тоталггарно! цившзаци.
39
У засп!в! поеми з'являеться образ зор!, поява яко!, зг!дно з евангельською традиц!ею пров!стила народження Мес!!. У Володимира Сосюри - це один !з образ!в, котрий можна трактувати як образ, що одночасно мае сем!отико-семантичне закор!нення у евангельськ!й епос!, але й у авторськ!й епос! (Вифлеемська зоря / зоря комун!зму): «.Зоре з небозводу, ус!х в!к!в омр!яна зоря, / його прих!д ти св!ту возв!стила...» [17, с. 51].
У зображенн! життевого шляху 1суса, який залишаеться поза увагою евангельських текст!в (в!д 12 рок!в до часу його появи як пропов!дника через два десятил!ття), автор використовуе апокриф!чн! опов!д!, зокрема й будд!йськ!: «Христос - юнак. Вершина Евересту. / I храм на н!й. В!н в храм! т!м чернець, / наук проходить зорян! семестри / в с!мох муж!в...» [17, с. 51].
Сакральн!сть образу Христа проявляеться в багатьох аспектах, зокрема у вид!нн! його матер! Мари, в якому його постать набувае сп!вм!рних розм!р!в !з галактичними: «Сто!ть Христос, мов весь з з!рок, / в св!т!в шален!м рус!» [17, с. 54]. Така поява Христа Мар!! виражае вражаючу сакральн!сть мит! його появи: «Земля хитнулась... Це рука / лягла !й на волосся» [17, с. 54]. Цей жест покладання руки на голову у поем! несе у соб! надзвичайно глибоке семантичне навантаження, адже у християнськ!й культур! вкрай важливою е «значущ!сть жест!в руки по в!дношенню до вс!х !нших жест!в» [22, с. 155], яка запозичена з античного св!ту. В цьому випадку це не просто рука сина, який кладе руку на голову матер!, це - рука Господа (Dextera Domini - Долоня Божа). З одного боку, вона «неначе пром!нь той, легка», але, одночасно, й наст!льки важка, що в!д цього жесту «Земля хитнулась». Йдеться очевидно про в!дчуття кайросу - сакрального часу, в який, на фон! косм!чних под!й, в!дбуваеться д!алог Матер! Божо! та I! Сина. Стил!стична !ндив!дуальн!сть автора народжуе неповторний художн!й св!т поеми, утворюе «той специф!чний м!то-поетичний контекст, який т!сно пов'язаний з народною психолог!ею ! зор!ентований на авторську реальн!сть» [3, с. 145]. Володимир Антоф!йчук справедливо п!дм!чае, що у поем! активно використовуються «елементи поетики укра!нського фольклору, ритм!ка та образний стр!й народно! п!сн! з !! акцентовано швидкою зм!ною зм!стових !нтонац!й» [3, с. 145].
В !деолог!чн!й доктрин! поеми рел!г!йне св!тоуявлення т!сно перепл!таеться з соц!альними доктринами сучасност! мистця. Христос виступае у н!й як реал!затор !дей, як! ц!лком сп!взвучн! з комун!стичними пропагандивними кл!ше. Головний герой твору - Той, хто зм!г «так уплинути на душ!, / св!тл! душ! злидар!в, / хто, як в!тер голу грушу, / розхитав багатпв...» [17, с. 56]. Христос проголошуе: «Не мир на землю я прин!с, / Де пан раба, як вовк той, гриз, / гризе ! гризти буде...». Ц! !де! доповнюються картинами майбутнього раю, зображення яких майже досл!вно насл!дують соцреал!стичну поетику зображення «св!тлого майбутнього» -комун!зму: «...Т!льки в в!льному труд! / ми зможем св!т прекрасний / здобуть! А труд од ланцюг!в / ми зв!льнимо у битв!» [17, с. 57]. Цьому «зв!льненому труду» (тобто тому, що в'яжеться !з пролетар!атом) Христос закликае молитися, бо «друго! молитви не знаю я» [17, с. 57], й тод! !дея «пролетар!ату» запануе над св!том: «I стане св!т, як знамено, / без сл!з, ! кров!, й муки, / без злих кайдан!в, без нужди...» [17, с. 57]. Пропагандивне кл!ше «братерства вс!х народ!в» теж знаходить у твор!
40
свое вщображення: «Самаритянину - еврей / подай братерську руку!» [17, с. 58]. Тут же з'являються алюзн до протиставлення комунютичного раю, який проголошуе Христос, до кашталютичного ворожого свГту (його уособленням е Рим), в якому нидiе «пролетарiат»: «...Рим - вамтр, але i там, / у цiм проклятГм Римi, / такi ж, як ми, i руки нам / вони простерли...» [17, с. 58].
Первосвященик Анна також декларуе комунютичш Где!: «Та що е верх i низ? / Я знаю: верх е комушзм, / який гряде.» [17, с. 69].
Пуантом поеднання комунютично! гдеологп та евангельського сакрального свггу е, назвати б це, «фаворське свiтло комунiзму», яке осявае Марiям пiсля слiв Христа про те, що «де пусто все було» розквiтне сад «свплого майбутнього»: «I неземне чудесне свило / Марiям душГ залило» [17, с. 77].
Можна погодитись ¡з думкою про те, що «процес формування homo totalitaricus як квазГ-homo religiousus передбачае вироблення взГрцевих моделей поведшки та iдей, що забезпечують вписуванiсть людини у сакральний свп» [20, с. 326]. Тому червош ангели можуть цшком стати прикладом для поколшь !х наступникiв i нащадкiв - «будГвниюв комунютичного завтра».
Володимир Антофшчук, наголошуючи на тому, що у творчосп Володимира Сосюри «досить своергдно штерпретуються бГблшш структури», вказуе, що у поемГ на рГвш подш та асощативно-символГчному шдтексп простежуються акцентоваш автором зв'язки мГж евангельським текстом та епохою «будГвництва комушзму»: це й «револющошзащя» образу Меси», яка характерна для лператури першо! половини ХХ вшу, й «змютовГ та лексичш анахрошзми, яю до певно! мГри руйнують етичну вщстань мГж евангельским ушверсумом i епохою-рецишентом (полщай, комушзм, мотори, стяги пурпуровг жандарми, куранти) [...]» [3, с. 144].
Поеднання постат Христа й революцшно! геро!ки могло бути своергдним вгдлунням символГки поеми Олександра Блока «Дванадцять». У Блока подГбне, як у Сосюри, накладання образГв червоних прапорГв i Христа попереду революцшних колон - як символГв змш, яю ураганом ¡дуть у паралельних свпах, мГж якими часова вщдаль у два тисячолГття: «... Ветер с красным флагом / Разыгрался впереди. // Старый мир, как пес паршивый, / Провались - поколочу! / Впереди - с кровавым флагом. / В белом венчике из роз - / Впереди - Исус Христос» [4, с. 544-545].
Метафора Блока - Христос, який крокуе попереду революцшних колон, несучи червоний прапор, - отримуе особливе розгортання й Гдеолопчне вивершення в метафоризаци Сосюриного образу Бога. В дГалозГ Анни та 1уди, на питання останнього «Хто ж Бог?», Анна вщповщае: «Народ. Коммуна йому ¡м'я» [17, с. 70]. ПГдтвердженням тако! паралелГ е алюзГя до Блокового образу Меси «в белом венчике из роз»: у Сосюри зображено вГзда МарГям розш'ятого Христа на Голфофг де вона його бачить / уявляе «лиш не в вшку з кривавих роз» [17, с. 77]. У контекст те! ж Блоково! метафори можна зрозумпи, чому Юда проголошуе Христа ледь не комушстом (додаючи, що вш зраджуе МесГю з любовГ до нього, за його ж наказом: «Вш хоче так. / На жертву вш / Где в ¡м'я любовЬ»): вш - «Комуни син, народу син. / З його свято! кровГ, / Що зросить поколшням путь, / Як стяги пурпуровг / мшьйони янголГв зростуть / з його свято! кровь..» [17, с. 73]. Зауважимо, щодо концепту зради, у Сосюри - подГбний до Черкасенкового драматичний конфлшт (Спиридон
41
Черкасенко «Цша кровЬ») : у Юди вiд ревнощiв «пекельного страждання / Загусла кров з-тд вш» [17, с. 63]. Володимир Антофшчук помiтив, що причиною Юдино! зради е не тшьки ревнощi. Вона зумовлена «принциповими свггоглядними розбiжностями мiж евангельськими персонажами, яю заглиблюються й екзистенцiйно драматизуються в процес розвитку плану подш» [1, с. 149].
Роже Каюа вважае, що в подiбному поеднаннi, здавалося б, непоеднуваних наративних стратегш зображення сакрального, проявляеться дiялектика категорiï sacrum [про цю категорiю див. детально: 13], динамша якоï спрямована на дихотомда притягування й вiдштовхування. Будь-яка сила, що втшюе цей рух «прагне до розкладу: ïï первюна двозначнiсть розкладаеться на антагонiстичнi i взаемодоповняльнi елементи, в яких взаемно пов'язуються почуття поваги i вщрази, бажання i остраху, якi шстроваш ïï визначальною двозначною природою. Але як тшьки щ полюси народилися вщ послаблення (distension) останньоï, яке вони викликають кожен iз свого боку, оскшьки якраз вони мютять властивiсть священного, цi ж самi амбiвалентнi реакцiï змушують ï^ iзолюватися один вiд одного» [9, с. 56].
Сощальний iдеологiчний пласт художнього свiту поеми тiсно переплiтаеться iз декларацiями сакральности часу, постатей, зображених у творг Виявами цiеï сакральносп е зображення Бога: «Хмари - Бога ви, / а iз них все блись!..» [17, с. 61]; «I плаче з горя Бог, / дощем холодним плаче, / скупим, дрiбним i злим.» [17, с. 64]; «Гроза вируе [...] А вгорi лютуе / молшями Бог» [17, с. 61]. Христос, «^зний, огнеокий», зi «словом огненним пророка» тд час Таемноï вечерi п'е з чашi (йдеться про встановлення Тайни Пресвятоï Свхаристи), яка несе на собi печать неземного походження: «Вш п'е, а чаша вся сш, / мов з зоряних заграв...» [17, с. 66]. Сакральним е i кохання, яке палае в душi Магдалини - це «святий вогонь» [17, с. 60].
Ще одна релтеморфна ознака радянськоï iдеологiï - щея порятунку, яка «передбачае вiру в щасливе закiнчення iсторiï та перемогу добра над злом, шакше кажучи, прогресу над реакцiею, i прихщ комунiзму [...]. Для тоталiтарноï людини «стара» релтйна iдея порятунку реформуеться в новггне усвiдомлення, що людське буття призначене не для страждання, а для формування юторп [...]. Вiдзначаючись мессiанським характером, соцiалiзм iз iдеею порятунку тiсно пов'язуе принцип богообраносп, який проектуеться на пролетарiат. Це клас-месiя [...]» [21, с. 165166]. Таким чином, есхатолопчш вiзiï й художне ï^ освоення в поемах «релшйного» циклу В. Сосюри е одним iз проявiв не тiльки художнього повернення до вiчних тем, задекларованих у сакральних текстах, але й художньою спробою реалiзувати релтеморфш уявлення й мiфологеми сучасного йому радянського суспiльства.
У поемi строфи (пiзнiше вилученi, про що йтиметься згодом), яю вщкрито вказують, що для Володимира Сосюри можливим було синкретичне бачення сакрально-комунютичного свггу: «Шумують юрби, як прибор / Курантiв в небi лине ств... / Вони iдуть, щуть Москвою / В багрянiм морi прапорiв. / ïм стелять путь жоржини й рож^ / Що тихо падають з висот, / I Сталш, на Христа похожий, / Вггае радюний народ» [13, с. 79]. Щ строфи е своерщним iдейним та iдеологiчним
42
продовженням заключних строф поеми О. Блока «Дванадцять», але в нових реалiях - культу особи Сталша, яка в цей перюд дуже часто в художшх творах рiзних лп-ератур поневолених народiв СССР набуе сакрального забарвлення.
Поетика образу вождя (в останньому випадку - Сталша) набувае в поези Володимира Сосюри каношчних форм. У наведеному уривку присутш ус семантико-семантичнi маркери представлення свята в соцреалютичному вiзуальному дискурса «багряне море прапорiв», устелений квггами шлях, i вождь, який з трибуни вггае радiсний i щасливий народ. Володимир Моренець називае це явище «одописним каноном», наголошуючи, що «свгот настро!, мажорнi iнтонацi!, аполопя простих земних радостей, що i мають найвищий смисл - цим вщзначаеться лiрика перших повоенних роюв» [12, с. 327].
Свген Добренко демонструе, як поетапно формуеться цей вiзуальний соцреалютичний канон образу вождя (у тому чи^ й у письменств^: «Оскiльки советська лiтература завжди була засобом безпосередньо! репрезентацi! влади, ця репрезентативна функщя нiде настшьки повно не виявлялася, як в демонстрацп вождя. Канонiзацiя i мгголопзащя вождiв, !х геро!зацiя входять у хенетичний код советсько! лiтератури» [6, с. 74]. Така контамшащя образу Сталша та Христа стае у перюд апофеозу культу особи Сталша закономiрним явищем, що яскраво проявляеться у художнш лiтературi того перюду, зокрема - укра!нськш.
У радянськш iдеологiчнiй доктринi Сталiн-син успадковуе владу вщ Ленша-батька, а потм й сам стае батьком, а Леншу вiдводиться роль учителя. Доктрина: «Сталш - це Ленiн сьогодш» через три роки пiсля закшчення Друго! свiтово! вiйни (йдеться про 1948 рш - час написання поеми «Мойсей») набувае свое! мгголопчно! вивершеностi. Збройна перемога над нацизмом мала б тут асощюватися з перемогою над фшстимянами: «1дуть легюни... 1х зброя горить / Од сяйва вечiрньо! перi, / I тсня лунае i лине в блакить...». I далi - буквально переств iдеологiчних славнiв на честь «вождя вшх часiв i народiв», пiд «мудрим керiвництвом» якого вщбулася перемога: «.Осанна тому, / хто вiв нас мечами мiж димiв, / хто кинув мечами, як порох, у тьму / кривавi полки фшстимщв!» [16, с. 50]. Одним iз додаткових алюзiйно щеолопчних маркерiв, який вказуе на ототожнення / перенесення в «Мойсе!» коду Мойсея на образ Ленша, а коду войовничого Гедеона на образ Сталша, е й проголошення в поемi вождiвського наступництва: «Не вмер Мо!сей!» / 1х веде Гедеон, / Що рщ свiй веде вщ Мойсея.», та проголошення того, що «Сто!ть Мо!сей / як весна молода.» [16, с. 50]. Тут доречно згадати, що «в лешшяш всшяко педалюеться факт народження Ленша саме навесш. Залучався потужний народно-тсненний код весни як пробудження, початку нового [.]. Звiдси й поширена номшащя «Ленiн - свободи весна» (В. Сосюра)» [21, с. 248]. Загалом же, важливо зауважити, що мгголопзащя образiв вождiв, !х дiянь у квазiсакральних вимiрах пов'язана з тим, що «мп; реалiзуючи соцiяльне замовлення тоталiтарно! культури, онтолопзуе священну дiйснiсть, яка й виявляе специфшу сакрального у контекстi тоталиаризму» [20, с. 327]. Вже Павло Филипович у 1925 рощ, аналiзуючи вiршi Володимира Сосюри «Траурний марш» та «Сон» (в якому постать Ленша набирае ознак воскреслого Христа, бо «Встають над Москвою тумани / I Ленш iз гробу встае») писав, що «властивий Сосюрi лiризм i окремi
43
яскравi мюця надають цiй поези певно1 щнности» [19, с. 71]. Вщмггимо, що у середиш 1920-их рокiв лiтературний критик ще мiг так поблажливо ощнити поезiю, в якiй виведено образ вождя. Усього через десяташття, коли соцреалютичний канон досягае свое! повноти, така ощнка могла б бути (а для П. Филиповича й стала) тдставою для вироку. У цш же статтi П. Филипович наводить i характернi для епохи строфи з поези М. Йогансена про смерть «вождя» та щею його сакратзаци: «Двi тисячi [роюв] тому були б ви богом, / У храмi стояв би ваш мщний генш...».
Пiзнiше вилучення двох наведених строф у поемi «Христос», якi пов'язують його iз iконографiею Сталiна, е зрозумiлим i закономiрним, оскiльки, як зауважуе В. Хархун, «1мггацшна сутнiсть сталiнiяни зумовила швидке згортання цього культового проекту в перюд хрущовсько! вiдлиги. Тоталггарне блазнювання Сталiна засуджуеться i, як наслщок, його виведено за межi тоталггарно1 картини свiту [...]. Це ще раз засвщчуе вториннiсть, iмiтаторську сутнiсть кодифшацп Сталiна, який лише привласнив семютичну структуру ленiнського культу. Насправдi ж iдеологiчний простiр тоталггарно! цившзацп, уражений симптомами квазiрелiгiйного мислення, творився довкола постат Ленiна - зразок тоталгарного абсолюту» [21, с. 232].
Спроби в художшх поемах Сосюри, окрiм художнього перепрочитання бiблiйних сюжетiв i мотивiв, сумiстити релшйш доктрини, евангельськi юторп та бiблiйну образну систему з сучасним йому комунютичним режимом (наприклад, спiвставити, а навггь i ототожнити Сталiна та Христа, чи образ червоних ангелiв з комушстами), можна пов'язувати iз ще однiею особливiстю поетики сощалютичного реалiзму, яка грунтуеться на машпулюванш масовою свiдомiстю та особливостях культурно1 пам'ятi великих мас людей: «Культ вождя в советськш лiтературi пов'язаний з фундаментальними особливостями масово1 свщомости i мае сво1м джерелом стереотип (звщси - опора на юторично напрацьованi культурнi архетипи). Саме стереотипна свщомють культивуеться владою, оскiльки такий тип свггобачення найкраще пiддаеться контролев^ нормалiзацil й ушфшацп з боку влади». Можна погодитися iз висновком В. Хархун про сакралiзацiю образу Ленша (розширюючи цю iдею й на образ Сталша): «Для тоталггарно1 свiдомости, заражено1 релiгiйним мисленням, Ленш (i Сталiн - М. Б.) був утшенням абсолюту, що корелювався з поняттям божественного як такого. Для кодифшацн Ленiна використано релшйний i соцiокультурний код Христа. Лггературна ленiнiяна оприявнюеться як евангелiе та постае як зразок тоталггарно1 шонографп». Разом з тим, «моделювання образу Ленша (й Сталша теж - М. Б.) як «тоталггарного Христа», що грунтувалось на квазi-релiгiйнiй основi тоталiтарного мислення, забезпечувало монолiтнiсть радянсько1 тоталггарно1 цившзацп, позаяк код Ленша виступав основним стимулом комушкацп мiж владою i масами» [21, с. 265].
Загалом творчють В. Сосюри 1940-их рокiв стае, зокрема, проявом того, як «тоталггарна цивiлiзацiя замикаеться на репродукуванш сакрального, що мало виразний християнський характер. Саме апелящя до християнських кодiв як активiзацiя традицп уможливлювала продуктивнiсть i живучють тоталггарно1 цившзацп» [21, с. 171].
44
Художнш свГт поеми Володимира Сосюри будуеться на своергдному накладанш двох рГзних i рГзноргдних часо-просторових площин, кожна з яких мае певне сакральне закоршення (як у мГфолопчно-ритуальному просторг так i у текст Святого Письма), а разом з тим будуеться на контамшацп з Гдеолопчною та Гдейно-естетичною доктриною бшьшовизму. Перша з цих рГзнопланових площин, як присутш в поетичному цикт, - це хронотопна площина бГблшних подш, що отримуе особливу штерпретащю. Друга площина - це сучасний свГт автора.
Кожен хронотоп, який характеризуе людське буття у свт та екзистенщю окремо взято! особистосп, на переконання МГрчГ ЕлГаде, «не е одноргдним; вш складаеться з розривГв, трщин, юнуе священний проспр, вш «могутнш», значущий, i юнують шшГ простори, не свят». Така «вщсутнють одноргдност простору полягае в усвщомленому протиставленш святого простору, при цьому тшьки вш е реальним, справдГ юнуючим, i того хаосу, що його оточуе, решти свпу» [7, с. 12]. Оскшьки для людини вГруючо!, продовжуе МГрчГ ЕлГаде, «час, як i проспр, не е одноргдним i безперервним, юнують вщрГзки священного часу, часу святкувань (здебшьшого перюдичш); з шшого боку, юнуе i час мирський, звичайний промГжок часу, в який вщбуваються ди, що не мають релшйного значення» [7, с. 36], то мГж профанним, земним часом i часом сакральним «наявний зв'язок безперервност; однак через ритуали вГруюча людина може без перешкод «перейти» зГ звичайного часу в час священний» [7, с. 36-37]. Такий перехщ у поемах Володимира Сосюри здшснюеться вщ представлення подш сакрального часу до зображення його особливих переживань (зокрема, й побутових чи еротичних), як стають шби шюстращею того, як сакральний час i проспр можуть поеднуватись ¡з сучаснютю самого автора й навпъ ¡з його особистою долею. Разом щ двГ темпоральш площини творять у поетичному свт твору своергдну амальгаму: на першоосновГ бГблшного та апокрифГчних текств твориться новий текст. Вш е конгломератом цшого комплексу факторГв: стилю, авторсько! поетики, Гдеолопею та особливостей його юторично!епохи.
Одночасно ж для соцреалГзму, який для художньо! лператури е методом i мистецькою метою втшення Гдеолопчних доктрин, сакральний мГф дозволяе виразити найважлившГ елементи щеолопчних доктрин у метафоричнш формк «Сакральний проспр, час, «завойована» природа, homo totalitaricus стають основними учасниками тоталГтарного мпу - найповшшо! реалГзацп тоталитарно! сакральности. [...]. Тоталитарна культура представляе кшька мтв. Це - мгт про творення («острова», «дому», «Кра!ни Рад»), мгт про золотий вш, який пов'язаний з аполопею майбутнього, мгт про «кра!ну геро!в» i, врешт-решт, мгт про «нову кра!ну» [20, с. 326]. У цьому контекст слГд пам'ятати, що, за МГрча ЕлГаде, мГф, «розказуючи» юторГю, стае незаперечною ютиною, «вш завжди е розповщдю про творення: вш розповщае, як щось сталося, як воно почало бути. Ось чому мгт рГвнозначний онтологи: в ньому йдеться лише про дшсне, про те, що справдГ вщбулося, проявилося цшком» [7, с. 51].
Звернення до сакрального тексту, його поетики виявляеться в цикл поем i на рГвш стилютики - у бГблшних стилГзащях, алюзГях, зрештою, мотивах i в образнш системГ творГв.
45
Список л^ератури
1. Антофшчук В. Свангельський сюжетно-образний матерГал у поем! Володимира Сосюри «Христос» / Володимир Аитофiйчук // Буковинський журнал. - 1997. - № 2. - С. 158-165.
2. Антофшчук В. Поема Володимира Сосюри «Мойсей»: два варГанти твору / Володимир Антофшчук // Буковинський журнал. - 1997. - № 2. - С. 90-95.
3. Антофшчук В., Нямцу А. Свангельсью мотиви в украшськш лггератур! кшця Х1Х-ХХ ст. / В. Антофшчук, А. Нямцу. - Чертвщ : Рута, 1996. - 208 с.
4. Блок А. Двенадцать / Александр Блок // Блок Александр. Избранные сочинения. - М. : Худ. литература, 1988. - С. 535-545.
5. Гриценко В., Одкровення предтеч! чи сповГдь пророка? (Фантастика i реальтсть у поемах
B. Сосюри «Ваал», «Ка!н» та «Христос») // Укра!нська мова i лггература в школ!. - 2001. - № 5. -
C. 56-58.
6. Добренко Е. Метафора власти : Литература сталинской эпохи в историческом освещении / Евгений Добренко. - Мюнхен : Сагнер, 1993. - 405 с.
7. ЕлГаде М. Мефютофель i андрогш : Священне i мирське; М!фи, сновидшня i мстерц; Мефютофель i андрогш; Окультизм, ворожбитство та культурш уподобання / МГрча ЕлГаде. - К. : Видавництво Солом!! Павличко "Основи", 2001. - 591 с.
8. Калустова Н. К. К вопросу о вечных образах в литературе : Исторический аспект проблемы // Вечные темы и образы в советской литературе : [межвуз. сб. научн. трудов]. - Грозный : ЧИГУ, 1989. - С. 24-25.
9. Каюа Р. Людина та сакральне / Роже Каюа ; [пер. з фр. А. Усик]. - К. : Ваклер, 2003. - 256 с.
10. Красн!кова В. Боротьба св!тла ! темряви у творах В. Сосюри на б!бл!йну тематику / Валентина Красн!кова // Л!нгв!стичн! студ!!: зб!рник наукових праць. - Вип. 6. - Донецьк : ДонДУ, 2000. -С. 141-142.
11. Красн!кова В. Утвердження !дей Правди ! Добра у поем! «Христос» В. Сосюри / Валентина Красн!кова // В!сник Донецького ун!верситету. - Сер!я Б : Гуман!тарн! науки. - Вип. 2. - Донецьк,
1999. - С. 90-92.
12. Моренець В. Стильов! напрями укра!нсько! поез!! (друга половина ХХ ст.: спроба тип!зац!! / Володимир Моренець // Оксиморон : [лггературознавч! стат, доолдження, есе!]. - К. : Аграр Медаа Груп, 2010. - 528 с.
13. Набитович I. Ушверсум sacrum'y в художн!й проз! : [ввд Модерн!зму до Постмодерн!зму] / 1гор Набитович. - Дрогобич-Любл!н : Посв!т, 2008. - 600 с.
14. Негода А. Мо! дт - мо! хрести... Символжа образу Мар!! у творчост! В. Сосюри 30-40-х рр. /
A. Негода // Укра!нська мова i лггература в школ!. - 2001. - № 4. - С. 44-48.
15. Немш С. Штрих до портрета В. Сосюри: поема "Ка!н" / С. Немш // Науковий вюник ЧернГвецького торговельно-економГчного шституту: збГрник наукових праць. - Вип.1. - ЧернГвц!: Зелена Буковина, 2004. - С. 69-77.
16. Сосюра В. Мойсей / Володимир Сосюра // Сосюра В. Вибрат твори : у 2-х т. - К. : Наук. думка,
2000. - Т. 2. - С. 45-51.
17. Сосюра В. Христос (Легенда) / Володимир Сосюра // Сосюра В. Вибраш твори : у 2-х т. - К. : Наук. думка, 2000. - Т. 2. - С. 51-77.
18. Сосюра В. Третя Рота : [роман] / Володимир Сосюра; упоряд. С. А. Гальченко, В. В. Сосюра ; тслям. i прим. С. А. Гальченка.- К. : Рад. письменник, 1988. - 359 с.
19. Филипович П. Ленш в укра!нськш поези / Павло Филипович // Життя й револющя. - 1925. - № 12. - С. 68-71.
20. Хархун В. П. Соцреал!стичний канон в укра!нськ!й л!тератур! : генеза, розвиток, модиф!кац!! /
B. П. Хархун. - Шжин : ТОВ "Пдромакс", 2009. - 508 с.
21. Хархун В. Освячення профанного : sacrum в укра!нськ!й л!тератур! тотал!тарного пер!оду / Валентина Хархун // Sacrum i БГблГя в укра!нськш лггератур! / [за ред. I. Набитовича]. - Lublin : Ingvarr, 2008. - C. 319-327.
22. Шмпт Ж.-К. Сенс жесту на середньовГчному Заход! / Жан-Клод Шмпт. - Харюв : Око, 2002. -640 c.
46
Багрий М. Г. Сакрально-идеологический мир поэмы «Христос» Владимира Сосюры / М. Г. Багрий // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2014. - Т. 27 (66), № 4. Часть 2. - С. 37-47.
В статье анализируется поэтика поэмы «Христос» Владимира Сосюры и ее подчиненность идеологии. Поэма «Христос» в цикле Сосюриных религиозных поэм единственная является «новозаветным текстом», построенным с использованием евангельских событий и образов. В этой поэме выразительной является попытка совместить ритуально-мифологические, религиозные, христианские представления с идеологическими доктринами и идеями социалистического реализма, с определенными идеологическими стереотипами советской системы. Важным аспектом в исследовании поэтикальных и идиостилевых особенностей трансформации библейского материала в поэмах Владимира Сосюры является то, что они обнаруживают возвращение к библейско-образным источникам даже во времена доминирования атеистического дискурса власти, что в свою очередь предопределяет попытки мастера приспособиться к требованиям официоза и идеологических табу. Соцреализм как непременная составляющая идеологического дискурса определенным образом проявляется как средство структуризации тоталитарной картины мира. Акцентировано внимание на особенностях изображения религиозного образа, художественных средствах выражения авторской позиции в произведении. Исследовано, как художественный мир произведения подчиняется идеологическим задачам, несмотря на стремление автора следовать традициям неоромантизма. Ключевые слова: В. Сосюра, лирический герой, соцреализм, sacrum, идеология.
Bagriy M. Н. Sacral-ideological world of the poem «Christ» Volodymyr Sosiura / M. Н. Bagriy // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series: Philology. Social communications. - 2014. - V. 27(66), № 4. Part 2. - P. 37-47.
The article is devoted to the poem «Christ» which was written right after the WW II. Poem «Christ» in Sosiura's collection of religious poems is the only composition, connected with the New Testament. It's created on the basis of Gospel events and images. In this poem there is a noticeable attempt to combine ritual, mythological, religious Christian ideas with ideological doctrines and ideas of socialist realism, using some ideological stereotypes of Soviet system. An important aspect in the study poetically and idiostyle the characteristics of transformation of the bible material in the poems of Volodymyr Sosiura is that they find the return to the Bible sources even during the dominance of atheistic discourse of power, which in its turn determines the masters attempt to adjust to the demands of officialdom and ideological taboos. Socialist realism as an indispensable component of the ideological discourse is manifested in a certain way as a means of structuring the totalitarian view of the world.
Keywords: V. Sosiura, lyric hero, socialistic realism, the sacred, ideology.
47
