CC BY
3420/зУ/
Д. С. Мокренцов,
кандидат фiлологiчних наук, старший викладач кафедри укра'УнськоУ фтологи та методики викладання, РВНЗ «Кримський гумантарний унверситет» (м. Ялта)
УДК 821.161.2-3.09
ЕВОЛЮЦ1Я ПРОРОЧИХ МОТИВ1В ТА ОБРАЗ1В У Л1ТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕС1
Таемничють феномену профеттизму повсякчас перебувае в полi наукових iнтересiв, яш репрезентують представники рiзних галузей. За вченням К. Юнга, природа пророцтва полягае в злиттi шдивщуального несввдомого з колективним несвщомим. Окремий щдивщ починае бачити щось таке, що виходить за меж1 його особистосп - як в просторi, так i в часi. Безперечно, уткаль-нiсть цього явища з давтх-давен викликала зац1кавлення, а вщтак фксувалась у л1тера-турних текстах.
У вiтчизняному лгтературознавста першими отримали грунтовне осмислення пророчi мотиви в поези та драматурги, де 1хне розмаптя стае особливо помгтним на початку ХХ столлтя. У той же час художня iнтерпретацiя явища пророцтва посилюеться феномен у прозових жанрах, де вони наявш бiльшою мiрою шплщитно, нiж експлщитно. Закономiрно, що й дослвдницький iнтерес до системного вивчення цього аспекту нацю-нально! лгтератури з'явився трохи пiзнiше. Актуальнiсть проблеми полягае в осягненн1 мотивiв пророцтва безпосередньо в худож-ньому тексп, що е важливим завданням в сучасному лiтературознавствi.
Метою статт1 е осмислення еволю-ци пророчих мотивiв, як активно функ-цiонують у лгтературтй творчостi.
Найпершi приклади пророчих перед-бачень збереглись у мiфологil та сфор-мованiй на 11 грунт! давньогрецьшй лте-
ратурi. Варто нагадати, що Р. Вагнер, оцiнюючи феномен давньогрецького спiвця Гомера, дiйшов висновку, нiбито слово «поет» поеднуе риси художника та провю-ника. Мабуть, саме тому мiфологiзований Гомер - слший, бо цим самим вш нагадуе слiпого вiщуна Тiресiя з Фiв. Зазвичай профетичними здiбностями в давньогрецькш лiтературi надiлялись божества, яш мали можливiсть отримувати iнформацiю з дже-рел, недоступних для звичайних смертних. Пророчим талантом володiв передуам бог Аполлон. Скажiмо, Пшдар нагороджуе його такими класичними функцiями: пророк, музикант, покровитель мiст, герой. Знаменитому дельфшському оракулу присвячували пмни, Аполлону ж приписували поетичнi вщповвд на цi гiмни, що мютили тi чи iншi пророцтва. У драматурги, за О. Лосевим, Есхш також «висувае на перший план його пророчi функци» [10, с. 515].
У перюд еллiнiзму виростае кiлькiсть пророчих образiв. До них варто зарахувати Кассандру, Орфея, гшерборейських про-рокiв, з якими стлкувався Аполлон, його сина Теннера й шших. Фiлософську концеп-цiю Аполлона як бога пророцтва спробував вибудувати Плутарх.
Згодом европейська лiтературна традищя збагачуеться мотивами пророцтва пiд впли-вом iнших релiгiй. Свого часу С. Авершцев вiдокремив близькосхвдний та еллшський культурнi свiти. У першому з них щеал> зуеться тип «мудреця», високоосвiченоl людини, що перебувала на службi царя, у другому знали «ще тип „пророка" -екстатичного провюника народних доль, незрiвнянно бiльш схильного до нонконфор-мiзму, нiж „мудрещ", що годувалися з рук сильних свiту цього. Коли вислови „про-рошв" отримували письмову фiксацiю, вини-кали досить своервдт твори, без яких немис-лимий вигляд Бiблil...» [7, с. 37]. Однак анi «мудрецi», анi «пророки» не були за сво!м самовизначенням лиераторами, оскiльки служили iншим iнтересам.
Особливе мiсце у розвитку пророчо! тематики належить давньоеврейськiй лтера-
Typi. 1сторичю упродовж X - VII ст. до н. е. в 1удейському царсттта активно розвивався пророчий рух. Серед збережених найдав-шших твор1в слад назвати нинi канотзоват «Книгу Оси», «Книгу Наумам», частину джерел так званого «П'ятикнижжя». Почи-наючи з друго! половини VIII ст. до н. е., релшйно-полпичт промови пpоpокiв почали записувати. Здебiльшого пpоpочi книги приписують Мойсею. До перюду «вавшон-ського полону» та «другого храму» вщносять шзш пpоpочi книги («Книга Сзекишя», «Книга 1они», низка твор1в, написаних в шших жанрах). Бypхливi iстоpичнi поди останшх столiть до н. е. призвели до того, що нащадки оригинально! культури опинились щд владою римлян. Однак саме тодi, серед розмагття дiаспоpних вipyвань гебре!в, видь лилось християнство, яке згодом протиста-вило себе iyдаíзмy. На ту пору роль пророчих книг зменшилась, але утаемничений 1м1дж пророка знайшов вщображення у християн-ськш лттератур^ кpащi зразки яко! скон-центроваш у Святому Письмi. Канонiзованi тексти з часом були адаптованi, а новi писали олександpiйськi та iншi елiнiзованi евре! грецькою мовою. У бiблiйнiй традици про-pочi книги пов'язаш з piзними iменами. Та все ж вважають, що в Бiблil зафшсоване слово Господне, причому лише деяким пророкам, наприклад Оси, приписують проро-чий дар.
Безсyмнiвною е ввдмшшсть у творчих принципах антично! та бiблшноl лiтеpатypи. Та все ж архетип пророка, який функцюнуе у письменствi майбyтнiх столiть, бере витоки з цих обох джерел. Зазвичай це постать особистостi, яка володае рщюсним авторитетом, харизмою, здатшстю впливати на сyспiльство. Тодi ж був вироблений архетип лжепророка, який iмiтyе свiй дар i вступае в конфлiкт з пророком, вводячи в оману юрбу. Суттево вщизняеться архетип пророка ввд архетипу жерця. Пророк приходить для того, щоб виршити якусь проблему, вiн демонструе факт духовного iмпyльсy ззовнi. Жрець - це тип обсерватора, який сповщуе аскезу i споглядае, але вш не зможе сказати
того, що говорять пророки. Таким чином, слад роздлиги традицю споглядання 1 традицю одкровення, традицию жерц1в 1 традици» пророюв, що е опозиц1йними по суп. У литературному сена не менш важли-вим е традицшний пророчий сюжет або мотив. Його окреслив академш Д. Л1хачов, виокремлюючи поняття «пророка» у гли-бинному сена: справжнш пророк, зазвичай, не буде зрозумшим 1 буде вигнаним сво!м народом [9].
На впчизняному грунт профетична тематика мае м1сце уже в перших зразках мистецтва слова давнього письменства. Як вщомо, серед пророчих мотив1в окремий сегмент складають есхатолопчт уявлення. Так чи шакше християнсью пророч книги впливали на розвиток давтх нацюнальних лггератур, у тому числ1 й на украшську. Зокрема, науковц неодноразово звертали увагу на вплив б1бл1йно! «Книги пророка £ремп» на «Слово о полку 1горев1м». О. Ужанков наводить численш текстов1 паралел1 з обох книг 1 вважае доцшьним штерпретувати «Слово» не лише на акцш-ному, нижчому р1вн1, але й на духовному. [18] Пророцтво як феномен чудесного посвдае важливе мкце у лггописнш оповда. Наприклад, в «Повют минулих л1т» промова Фшософа, як вказуе О. Бшоус, змодельована за мотивами Старого Заповпу. Згадуються, зокрема, вщуни чаав Ноя, яш волод1ли даром передбачення, як-от: «И пророци проповедаша, яко водою обновленье будет...» [15, с. 120]. Лггописщ не з'ясовували дегермiнованiсгь подш, та все ж звертали увагу на «причинно-наслвдковий зв'язок, оповвдаючи про чудесш знамення, як пророкують подальший перебiг под1й або неминучiсть тих чи тих факпв...» [3, с. 254]. Тема пророцтва та пророюв е наскрiзною у першому паломницькому творi «Житя i хоженiя Данила, Русько! землi пумена». У ньому описуеться подорож у Палестину м1ж 1106 i 1108 р. i багато уваги придiляегься святим мкцям, пов'язаним з пророками Давидом, Яковом, 1ллею тощо. Поступово збагачуеться конотащя пророцтва: тепер у
ньому почасти вбачають i дар, i випробу-вання, i спокусу тощо. Наприклад, у «Киево-Печерському патерику» е оповвдання про Микиту-Затворника, «якого спокусив бiс, що з'явився до нього в постап „янгола свила" та надiлив його вченiстю, красномовтстю та навiть даром пророцгва; але Микита викла-дав лише Старий Завiт, а Свангелл не хотгв навiть читати; брати молитвами „вщмолили" його вщ диявола...» [21, с. 182].
Доба середньовiччя залишила велику спадщину л1тературних пам'яток, де зна-ходимо ряд пророчих вид1нь завершення битв, вiзiй майбуття, к1нця свггу. Середньо-вiчна церква ввела в оби- слово «поет», що походить ввд латинського «той, хто диктуе». Але вже тодi розрiзняли «диктування», яке на штуггивному рiвнi людина отримувала ввд Святого Духу, - так була створена Бiблiя, записана пророками, евангелктами й апостолами. М. Рильський, мiркуючи про феномен А. Мщкевича, зазначав: «Поета по-польськи урочисто зовуть шeбieт, що ств-звучне нашому „вщий" i вщповщае латин-ському хаiех - пророк, поет...» [14, с. 15].
Наслглування пророчш риторицi зна-ходимо у слов'янськш полемчнш лiтерагурi. П. Скарга, наприклад, ототожнював сво! «Казання сеймов»» зi старозавiтними пророц-твами, а власне призначення прир1внював до шеи пророка Среми. У «Книжщ» I. Вишен-ського сучасник1в тавруе старозаповггний пророк-«прочанин». М. Смотрицький нази-вав письменство «вогнищем пророкiв». Авторитет пророков з твор1в пiзнього серед-ньовiччя уособлював своервдну екзистен-цшну модель повед1нки, яка отримала високу оцiнку у Священнiй юторп.
Лггература бароко взагал1 ввдзначаеться щедрим цитуванням пророков у поези та проз^ Натом1сть у добу просвiтницгва в ценщ уваги письменник1в перебував рацю-нал1ст, науковець, а не пророк, людина, що свщомо ставиться до навколишнього свiгу i не залежить в1д iррацiональних одкровень. У доробку класицисг1в у контексг1 нашо! теми слад виокремити трагеддю Вольтера «Фанатизм, або Пророк Магомет», де автор радив
сприймати його Магомета як Тартюфа зi зброею в руках. Твiр завершуеться цинiчним обманом, псевдочудом, до якого вдаеться герой, щоб тдкорити натовп.
Серед корпусу текспв, як1 стали в1хою у свгговому письменствi, варто вид1лити «Втрачений Рай^» Д. Мiльтона, що ввдзна-чаеться синтезом барокових i класици-стичних рис та пропонуе низку пророчих видшь. Пров1дне значення в епчних задумах Д. Мiльтона належало образу пророка-викривача. Автор ототожнюе поета зi старо-завiтним мудрецем-пророком, який не в1дае нi гтву, нi ненавистi, не мае страху перед натовпом. У жащл прози прикладом пророчих образiв «низового» бароко зазвичай вважають роман Г. Гр1ммельсгаузена «Омп-лiцiссiм:ус», де видшяеться лжепророк Юпiтер зi своею божевшьно-утошчною «програмою» перетворення Нiмеччини.
В украшськш прозов1й лiтературi бароко вiдчуваеться прагнення до зображення «досконало! людсько! спшьноти» [13]. Пророчi вкраплення, алюзИ, «тексти у тексг1» тощо були засобом напучування, повчання на вибiр правильного шляху, що здатен у юнцевому подсумку призвести до державного та мистецького в1дродження Укра!ни. Скаж1мо, Л. Баранович у творi «Труби словес проповщних...» пише, що читач ^зь простi слова пророчих книг, «тби крiзь розчинене вiкно, побачив висою щабл1 п1днебесно! драбини, сплетено!-складено! з вимог християнсько! науки.» [17, с. 140]. Проте тенденця до рацюнал1зму спостер1гаеться навiть на поколшневому рiвнi: якщо звертання до бiблiйних пророцгв та «стиль Барановича базуеться на поетич-ному вiдчугтi, то Галятовського - на вiдчугтi науковому» [5], стверджуе К. Борисенко. Натомють Г. Сковороду з його повчаннями вважають типом письменника-учителя, а не пророком, хоча вш вдаеться до пророчих образiв. Зокрема у творi «Всгупнi дверi до християнсько! добронравносп» з пiететом вiн говорить про мудрють божу: «Вона початок i кiнець усiх книг пророцьких: ввд
не1, через не1 i для не1 все в них написано...» [16].
Новим етапом пiднесення пророчого пафосу в лiтературi став романтизм, естетика якого полягае в захопленнi ушкальтстю особистостi, надшено1 пiднесеними почуття-ми. У цш характеристицi неважко втзнати справжнього пророка, хоча рiвнозначно цими рисами надiляли образи митщв, бунта-рiв, дуелянтiв тощо. Загальновiдомо, що романтизм тяжiе до загадковостi та таемни-чостi, i цей складник також зумовлював iнте-рес до постап пророка та пророчо1 шостаа самого автора. Пророк епохи романтизму -це пробуджена iндивiдуальнiсть, що усввдом-люе глибини людського духу, гармонш Всесвiту. Зазвичай вона переживае розчару-вання через недосяжнiсть вдеатв та водночас намагаеться налагодити втрачений взаемо-зв'язок людини з Богом.
Наприкiнцi XVIII ст. прихильником про-вюництва зарекомендував себе В. Блейк, який у сво!х пророчих поемах зображуе досвiд духовних шукань, пов'язуючи лгтера-туру з мiфологiею та вбачаючи в нiй мож-ливiсть вплинути на читача. Найцшщшими в творчостi поета-провидця видаються «нео-мiфологiчнi» образи у так званих «Пророчих книжках» (1793-1820) та шших поемах, у яких вiн закодував передбачення того, що чекае людство в майбутньому. «Геро1 „Пророчих книг", - як вказуе В. Наливайко, -<...> весь час знаходяться в русi, в боршш, переживають найсильнiшi пристрастi -кохання та ненависть, жагу помсти i торжество перемоги над ворогом, прке розчару-вання i спалах в!ри" [12]. На думку В. Блейка, слово «пророка» слiд розумти ширше за старозавiтну традицiю, осшльки «кожна чесна людина - пророк», якщо вона висловлюе свое розумшня суспiльних i приватних справ.
Пiсля В. Блейка чимало романтикiв вважали мiсiю поета особливою - бути духовним учителем народу, його прово-дирем, а ввдтак ставили себе на один рiвень з пророками Старого Заповгту. Скажiмо, в
А. Вшы приклад романтизованого пророка знаходимо в поемi «Мойсей». Мотивами пророчо1 туги та прозршня вiдзначаеться творчiсть Г. Гайне, А. Мщкевича О. Пуш-юна, Ю. Лермонтова, де особливе мюце посiли численнi образи бiблiйних пророюв, вiдторгнутих суспiльством.
Новою сходинкою освоення профе-тичних тем стала модерна естетика. Дослвд-ники слушно наголошують, що перед-символiстську теорш ясновидiння виробив А. Рембо, зарахувавши до поепв-прозорливцiв найпершим П. Верлена. Самого ж А. Рембо до пророюв ввдшс А. Фонтен, котрий бачив у ньому натхненну «з ласки вищих сил людину, священне слово яко! виражало думку шшого, думку Бога, що на короткий час проник в його душу...» [23, с. 20]. Мютика, популярна у модерному мислент початку ХХ ст., додала нових барв профетичнш поетищ.
Вiдповiдна схема еволюци iнтерпретацil пророчих мотивiв була характерна i для нового укра1нського письменства. Романтична розробка образу пророка залишена в неоцiненнiй спяд^пин! Т. Шевченка. В унiсон зi сво1ми сучасниками в!н вважав, що поетична творч!сть - це дар ввд Бога, i спрявжн!й поет повинен пронести його кр!зь все життя, щоб служити своему няродов!. Саме пафос нацюнального лiдера-пророкя детермiнуе суперечку з Богом, яка мае мкце в сусп!льно-пол!тичн!й поезil Т. Шевченка, але в остянн!й перiод його життя у його творах переважае образ пророка, який в!рить у мудрють Творця. Класичним прикладом використання пророчого протексту е поезiя Т. Шевченка «1сая. Глава 35» («Подра-жянiе»). л!ричний герой Шевченкових в!рш!в звертаеться з вiзiями-попередженнями i до незрячих земляюв, i до безпечного панства, яке чекае покарання, i до сямо! Укра1ни. Не зважаючи на схильн!сть до позитив!стських узагальнень, пророче «боже-ственне дихання^» демонструе у сво1й твор-чост! i П. кул!ш. У його в!ршях виникае образ поета, який «в святш самотин!^» сп!вае
«тсню зорнюю про дальнш сви», що функцюнально аналогично до архетипу пророчо1 поведiнки.
Прикладом проекци майбутнього в поези шевченювсько1 доби може бути «Псалом 136» С. Руданського, де автор вдентифжуе себе з самоттм пророком, вш намагаеться вщкрити читачевi аксюлопчну iерархiю, що е запорукою перетворення свгту. I Т. Шевченко, i П. Кулш, i С. Руданський виходили за межi пророчого одкровення, для них було напрочуд важливим „слово правди", вони торували шлях до реалiзму, де пророцтво перетворюеться на метафору, символ, алю-зш тощо.
Квiнтесенцiею пророчо1 теми на межi Х1Х та ХХ столть стае поема I. Франка «Мойсей». Цей тв!р заслужено вважають «другим „Заповгтом" украхнськог лгтератури» (Ю. Шевельов), у якому письменник вико-ристовуе мтстку алегорiю, щоб окреслити головну проблему часу - визволення вгтчизни з от^яльно! та нацюнально1 неволi. «Мойсей» засвiдчуе впливовють традицш романтизму в парадигм! модертзму, хоча у випадку I. Франка дощльтше говорити про виразне тяжшня до модертстських стишв. Натомкть визначною репрезентанткою модершстського мислення стала Леся Укранка, котра пропонувала читачев! повне заперечення усталених для нядюняльно! лтератури координат, руйнування стерео-тип!в. Як стверджуе М. Шевчук, таким деструктивним «е специф!чне прочитання образу б!блшного пророка £реми, архетип-ного для украшсько1 ттератури, пророка плачу ! гтву в межовш ситуаци занепаду (Т. Шевченко „Кавказ") у поези „£врейсью мелод!1". Для Лес! Укранки вш - зловюний пророк...» [22, с. 33]. Таке ж вщторгнення констант канон!чного православ'я харак-теризуе творчють О. Блока та А. Белого, котрих теж приваблювали образ „пророка-меси, реллшна символша, евангельсью мотиви" [8, с. 64]. Леся Украшка невтомно розробляла мотив марност пророчого дару, непочутост вщого слова. У и «пророчих»
поез!ях робиться наголос на !ррац!ональних джерелах розумшня призначення. «Мш дух промовляе мен!...» - так узагальнюе витоки свое1 певност пророк Лес! Укранки. На думку В. Агеево1, И в!рш «Пророк» е прикладом «романтично1 в!ри у невмиру-щють слова, яке одне у сво1й значущосп виправдае/викупить навгть кнування ткчем-но! людносп...» [1, с. 165]. Далопчним про-довженням теми вважаемо поезш Лес! Украшки «Народ пророков!», де вислов-люеться недов!ра до провщнишв, яш водять «матвцем без дорогие», а вщтак нема критериев для розр!знення пророюв та лжепро-роюв.
Украшська лгтература першо1 третини ХХ столлтя засввдчуе штенсифшацш пророчо-меаанських образ!в. Спостерц-аеться жанрова диспропорцштсть у поетищ про-роцтва. Найбшьш активно до меаанських образ!в звертаються драматурги, у творах яких пророки нер!дко виступають головними героями. Передовс!м вдеться про твори модерно1 драматургах, що належать перу Лес! Укранки, О. Олеся, М. Кулша, В. Винни-ченка. Над!я на укра1нського Пророка, втшена в ряд! п'ес того часу, шдтверджувала мтсш украшського театру - бути будителем свого народу, охоронцем нядюняльно! пам'ят! Прикладом украшсько1 модерно1 (символгстсько1) п'еси меаанського характеру можна вважати етюд О. Олеся «По дороз! в казку».
Драма «Одержимая» Лес! Украшки, написана на зор! ХХ ст., сфокусована на етзодах з життя Христа напередодт розп'яття та Воскресшня. Щоправда, сам Христос у твор! лише натвприсутнш, його трапчне розумшня уособлюе Мр!ам, чи слова найточ-тше передають призначення пророка в тлумаченн модерних письменниюв: «О, яка ж то кара / Меаею, що свгт рятуе, бути! / Вам дати щастя ! нещасним бути.» [19, с. 213]. На матер!ал троянсько1 вшни побудована драматична поема Лес! Украшки «Кассандра». У цьому твор! ввдображено два типи провюниюв, осюльки Кассандра та 11
брат Гелен по^зному трактують свое призначення, вiдповiдальнiсть перед народом. Насправд тiльки Кассандра здатна бачити правду майбуття, натомiсть Гелен iмiтуе призначення пророка.
Видатний представник доби Розстрь ляного ввдородження М. Кул1ш запропонував художню анал1тику утошчно! мри про створення ангелоподобно! людини ново! формацп. У п'есi «Народний Малахiй» головний герой, колишнiй листоноша, стае самозванцем-пророком, що розповсюджуе свое фанатичне бачення прийдешнього як «голубо! дат», та врештьрешт опиняеться в божевшьш. Трагед1я Малах1я - це трагед1я людства, приреченого блукати машвцями iсторi! з утопiчними гаслами, але вона мiстить i сатиричнi елементи, адже пророк «негайного соцiалiзму» ввдстоюе облуднi ще! переродження людства, репрезентуе тип особистостi, покал1чено! фiмiамом кому-нiстично! пропаганди лiдерiв пострево-люцiйно! пол1тики. Якщо у Лей Укра!нки Месiя переважно грагiчний образ, оскшьки його правду i жертовшсть суспшьство не змогло оцiнити, то меаанство у творi М. Кулша «Народний Малах1й» жалюпдне, це самообман, реально не здатне змшити життя.
Одним ¿з найцiльнiших творiв у кон-текстi дослiдження вважаемо драму В. Винниченка «Пророка», написану в ем1-граци. Письменника завжди хвилювали проблеми пошукiв шлях1в до щастя, його геро! беруть на себе нездшсненне завдання -змшити свгг. Таким постае перед реци-пiентом загадковий Амар. В уявi фантастично! юрми настае велика ера амар'янства (усесвггньо! любовi): слiпi прозрiвають, скептики падають навкол1шки, байдуж1 зм'як-шуються серцем, пересичена суетнiстю донька мшонера Кет виршуе змiнити свое життя. Новоявлений Мес1я володiе незви-чайними можливостями, його виступи нага-дують проповвд Христа, а помисли та слова цшком щир1. Але у користолюбному сус-
пiльствi мр1я про вдеальний свiт набувае антиутопiчних рис i зазнае краху.
Отже, образ Пророка став одним ¿з найпомтшших у доробку укра!нських дра-матурпв першо! третини ХХ столiття. Збагатилась пророчою тематикою й поез1я. Класичт зразки репрезентацi! образу пророка доповнили поети-модернiсти, як1, творчо використовуючи бiблiйнi мотиви, подають в1щий дар переважно в ореол1 трагизму, вдаючись до урочисто! мови, багатства сакрально! семютики. Популяр-ними стають модифшацп пророка, що пристрасно таврують воропв, даеться оцiнка минувшинi, а не лише прийдешньому. Новi в1дг1нки i акценти у тракгуваннi образу пророка або ж уподiбнення до нього л1ричного героя стало очевидним передуам завдяки творчосг1 таких поег1в, як П. Тичина (^«Плюсклим пророкам»), Ю. Клен (сонет «Предтечам», «Плач £ремп»), О. Олесь (^<Хто зберiг любов до краю»), С. Плужник («Шевченко») та багато ¿нших. Сповнений бiблiйних алюзiй та психологично! виваже-носп вiрш «Пророка» О. Ольжича, який е прикладом сводомого прирiвнювання митця до месi!, зосередженого на свош сакральнiй мiсi!.
До емоцiйностi, притаманно! поезi!, гостро! конфл1кгносг1, що ввдзначае драма-тичнi твори, сво! барви додавали проза!ки, як1 в ешчнш формi використовували бiблiйнi архетипи або ж вдавались до зображення новггтх образiв пророк1в у свiтлi «ново! релш!", породжено! революцiйними метаморфозами. Можна п1дкреслити: укра!нськ1 проза!ки початку ХХ ст. вже мали на кого орiенгуватись. I хоча сам пророк практично не ставав головим героем в лггера1ул Х1Х ст., бiблiйнi образи, пафос та шукання в творах цього часу так чи iнакше вщображав спроби осмислення майбуття через художне слово, а також людей, яш отримали високий статус пророка. Наприклад, роман Г. Мелв1лла «Мобi Дш, або Б1лий Кит» (1851) е яскравим зразком нас^зного звернення до пророчо! теми у пiдтекстi твору
про сучасника, молодого китобшця з пророчим шенем 1зма!л. Натомiсть в юторико-пригодницьк1й повiсгi В. Лозинського «Око пророкам» (1899) пророча лшя бiльш приглушена, пунктирна. Естонський проза!к Е. Вiльде, автор роману «Пророк Мальтсвгг» (1905), використовуе пророчу дефшщш як метафору в iсторii переселення селян. Про-повiдницький роман збагатив француз Ж. Берсанонс, що був сввдомим свое! вчи-тельсько! шеи. За визначенням В. Фесенка, в цьому письменнику «горить вогонь пророка, який спалюе його» [11].
Разом з тим не можна не погодитись з мiркуваннями Д. Андреева, який, мiркуючи про феномен провiсницгва в лггератур^ заначав: «Як високо не оцшювали б ми рiвень художнього обдарування Бальзака, Флобера, Мопасана, Франса, шяких прикмет провiсництва в 'х^х творах ми не знайдемо; воно мало мюце лиш у небагатьох пись-менникiв пiзнього перiоду Францii: в Шатобрiана, Гюго, можливо, у Малларме... Остантм... був, очевидно, Р. Роллан» [2]. У цьому сенсi важко переоцiнити творчiсть трьох вiдомих прозашв, якi мали великий вплив на розвиток вiтчизняного письменства: укра!нця М. Гоголя, для якого iманентною була чернеча споглядальтсть (в останнi роки життя), росiян Ф. Достоевського, з його «невгасаючою» тугою i схильшстю до мандрiв у пошуках слова, та Л. Толстого, що репрезентував лтгературне проповщництво. О. Блок одним ¿з перших вiдзначив: «Тiльки здатний до сприйнягтя нового вищою мiрою мiг розгледтги в ньому новий, ненароджений свiт, який належало Гоголю явити людям.» [4, с. 577]. Що ж стосуеться Ф. Достоевського, то репутацш роману-пророцгва на все XX ст. отримуе його роман «Бки». Г. Гессе у статп «Брати Карамазови або Занепад Свропи» запевняе, що Достоевський «власне, не письменник... або не в першу чергу письменник. Вiн - провкник, про-видець» [6]. Ц ж властивостi вбачали iнтерпретатори творчосп Л. Толстого, хоч у цьому випадку йшлося, за висловом
С. Цвейга, про «цшеспрямовану повчальну тенденцш» [20].
Отож е пiдстави стверджувати, що у першiй гретинi ХХ столптя пророча тема в прозових творах продовжувала розвиватися на мщному фундаменгi лiтератури попе-редтх столiть, а и зростання - як кшьюсне, так i яюсне - потребуе вдумливо! систе-матизаци та аналiзу.
Безсумн1вно, траекгор1я генези пророчо! теми у лiтературi в першу чергу залежить вiд культурно-духовного стану соцуму.
На сьогоднi ми стаемо свщками того, як сошальт зрушення зумовлюють зростання iнтересу до пророцтв у письменствi, а його жанрова палiгра помiтно розширюеться, як-от: роман Ф. Перегтi «Пророк» - християн-ська фантастика, роман П. Минайлова «РИпроект „Пророк"» - гостросюжетний гротеск, роман В. Кожелянка «Лже-nostradamus» - моделювання альтернативно! ктори, роман О. Ульяненка «Пророк» -авангард-антипопса. Трансформащя профе-тичних мотивiв та образiв у постмодернш лiтературi складае перспективу дослiдження, однак !х осмислення неможливе без системного вивчення особливостей цього дискурсу в попереднш перiод.
Отже, свiтове та вггчизняне письменство засвiдчуе довготривале використання про-рочих тем, iнтерес до яких, зумовлений ¿сторико-^льтурною атмосферою доби, може згасати або ж зростати.
В украíнськiй лiтерагурi профетичнi вiзil та образи знайшли особливо яскраве вгiлення у творах першо! третини ХХ столiття. Це була епоха, коли складш iсторичнi процеси суттево впливали на зм1ни в нацюнальнш самосвiдомостi, пора великих духовних штенцш i бол1сних блукань, спричинених вдеолопчним пресингом, що призвiв до розколу цiлiсного нацiонального органiзму на уачет сегменти.
Не викликае сумнiву той факт, що лтературний профетизм потребуе подаль-шого системного культурно-iсторичного осмислення, зокрема м1жгекстового та
штертекстового вивчення, контекстуального дослвдження.
АНОТАЦ1Я
У статп пропонуеться огляд функцю-нування пророчих мотивiв у свiтовiй та украшськш лiтературi. Особлива увага придметься витокам профетиччних образiв i вiзiй у творчостi письменник1в, релiгiйному впливу на художне слово, еволюци прогностично! традицп та моделюванню архетипного бiблiйного пророка в укра!нському лiтературному процесс Аналiзуеться поетика профе-тизму, розглядаеться формування кон-цепцп новгтшх пророкiв, психологiя духовних лiдерiв та гхньо! комушкацп з масами в штерпретацп укра1нських пись-меннишв першо! третини ХХ столiття.
Ключовi слова: мотив, образ, архетип, мiф, алюз1я, жанр.
АННОТАЦИЯ
В статье рассмотрено функционирование пророческих мотивов в мировой и украинской литературах. Особое внимание акцентируется на: истоках профетических образов и визий в творчестве писателей, религиозном влиянии на художественное слово, эволюции пророческой традиции и моделировании археетипического библейского пророка в украинском литературном процессе. Анализируется поэтика профе-тизма, рассматривается формирование концепций новых пророков, психология духовных лидеров и их коммуникация с массами в интерпретации украинских писателей первой трети ХХ века.
Ключевые слова: мотив, образ, архетип, миф, аллюзия, жанр.
SUMMARY
The article considers the functioning of the prophetic themes in the World Literature and Ukrainian Literature. Most attention is directed to the: source of the prophetic images and visions in the writers' works, religious influence on artistic expression, evolution of the prophetic tradition and the modeling of the archetypal
biblical prophet in the Ukrainian literary process. The poetics of prophetism, the formation of new prophets' concepts, the psychology of spiritual leaders and their communication with the masses in the interpretation of Ukrainian writers of the first third of the twentieth century are analyzed in the article.
Keywords: theme, image, archetype, myth, allusion, genre.
Л1ТЕРАТУРА
1. Агеева В. Поетеса зламу столгть. Творчють Лей Украшки в постмодернш штерпретацп : [монографiя] / Вiра Агеева. -[2-ге вид]. - К. : Либвдь, 2001. - 264 [143167] с.
2. Андреев Д. Роза Мари [Електронний ресурс] / Даниил Андреев. - Режим доступу: http://rose.urania-books.ru.
3. Бшоус О. Чудо i трансценденттсть юторичного мислення у «Повюп врем'яних лт» О. Бшоус // Науковi записки. Серiя «Фшолопчна». - Острог : Видавництво нацюнального утверситету «Острозька академiя». - Випуск 10. - 2008. - С. 248- 257.
4. Блок А. Дитя Гоголя / Александр Блок // Блок А. Поэзия, драмы, проза. - Olma Media Group, 2003. - 799 с.
5. Борисенко К. Символша великодньо! проповда 1оаникш Галятовського (на матерiалi гомiлii «Казанiе, на воскрiс5нiе господне») [Електронний ресурс] / Катерина Борисенко. - Режим доступу : http:// www.baroqu.narod.ru/LatPropovid.htm.
6. Гессе Г. Братья Карамазовы, или Закат Европы [Електронний ресурс] / Герман Гессе. - Режим доступу : http://www.hesse.ru/ books/articles/?ar=41.
7. Козлик I. Синтез античносп i християнства як базове джерело формування европейськоi' культурноi' традици / I. Козлик // Iсторiя в середнiх i вищих навчальних закладах Укра!ни. - К., 2005. - № 5-6. -С. 35-41.
8. Литовченко Н. Образ пророка -мессии в сборнике Андрея Белого «Золото в
лазури" / Н. Литовченко «Пвденний архш» Збiрник наукових праць. Фiлологiчнi науки. Випуск ХЫХ. - С. 63-68.
9. Лихачёв Д. Поэтика древнерусской литературы / Дмитрий Лихачёв. - [3-е изд.]. -М.: Наука, 1979. - 360 с.
10. Лосев А. Мифология греков и римлян / А. Лосев [сост. А. Тахо-Годи; общ. ред. А. Тахо-Годи и И. Маханькова]. - М. : Мысль, 1996. - 975 с.
11. Масенко Л. Тема надюнально! невол1 в драматурги Лей Укра!нки / Лариса Масенко // Студи з укратстики : Збiрник наукових праць / [за ред. Р. Радишевського] ; НАНУ, М1жнар. школа украшстики, 1н-т фшологи КНУ ¿м. Т. Шевченка. - Кшв, 2004. - Вип. V : До 190^ччя з дня народження Тараса Шевченка. - С. 174-190.
12. Наливайко Д. Зарубшна л1тература Х1Х сторiччя. Доба романтизму [Електрон-ний ресурс] / Д. Наливайко, К. Шахова. -Режим доступу: http://freelib.in.ua/publ/ ds_nalivajko_ko_shakhova_zarubizhna_literatur a_khikh_storichchja_doba_romantizmu/41_vilja m_blejk/47-1-0-4112.
13. Петрук Н. 1деал духовно! спiльноти в кулыуи укра!нського бароко [Електронний ресурс] / Н. Петрук. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya /2012_57/Gileya57/F42_doc.pdf.
14. Рильський М. Адам Мщкевич i його «Пан Тадеуша» / М. Рильський// пердм. Адам Мщкевич «Пан Тадеуш або останнш по!зд на Литвi». - К.: «Дншро», 1989. - 344 с.
15. Се повести временьныхъ лЬт.// Памятники литературы древней Руси. Х1 -начало Х11 века. - М.: Худ. лит., 1978. -413 с.
16. Сковорода Г. Вступт дверi до християнсько! добронравносгi [Електронний ресурс] / Григорш Сковорода. -Режим доступу : http://www.utoronto.ca/elul/Skovoroda/ Vstupnidveri.html.
17. Сулима В. Бiблiя i украшська лтература : [навч. посiбник] / Bipa Сулима. -К.: Освiтa, 1998. - 400 с.
18. Ужанков А. В свете затмения. Христианская основа «Слова о полку Игореве» [Електронний ресурс] / Александр Ужанков. -Режим доступу: http://www.pravoslavie.ru/ archiv/slovochristianosnov.htm.
19. Украшка Леся Зiбpaння твоpiв у дванадцяти томах / Леся Укранка. - К.: Наукова думка, 1976. - Т. 4 : Драматичш твори (1907-1908). - 352 с.
20. Цвейг С. Лев Толстой [Електронний ресурс] / Стефан Цвейг [перев. П. Бернштейн]. - М. : Республика, 1992. -Режим доступу:
philologos.narod.ru/texts/zweig_tolstoyF.ht m.21. Чижевський Д. 1сто«я Украшсько! лгтератури / Дмитро Чижевський. - К. : «Акaдемiя», 2008. - 568 с.
22. Шевчук М. Традицшний сюжет у нацюнальнш лгтератург аспекти адаптацй' / Марина Шевчук. - Нaуковi записки. Том 17. Фшолопя. - 1999. - С. 31-36.
23. Fontaine A. Genie de Rimbaud / Andre Fontaine. - Paris, 1934. - Р. 20.
