CC BY
9
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 1 (29), 2021
УДК 343.82
Анатолш Крижановський
Нащональний унiверситет "Львiвська полггехшка", старший викладач кафедри кримшального права i процесу 1нституту права, психологи та шновацшно! освiти,
кандидат юридичних наук
РОЗВИТОК ДОКТРИНИ СУДД1ВСЬКОГО УГЛЯДУ В 1СТОРП КРИМ1НАЛЬНОГО ПРАВА
http://doi.org/10.23939/law2021.29.124
© Крижановський А., 2021
Стаття присвячена аналiзу питання розвитку доктрини судiвського угляду в кто-рн криминального права.
Доведено, що бiльшiсть сучасних теорш суддiвського угляду носять характер штегративних учень, що вiдображаeться i в сучасних кримiнальних кодексах. На-приклад, КК Францн 1992 р. спираеться i на щеТ школи "нового соцiального захисту", i на поняття й шститути, виробленi ще класичною школою (що стосуеться класифжацп злочинних д1янь, вини, неосудностi). Подiбне можна сказати i про КК УкраТни, який разом iз закршленням iнститутiв класичноТ школи кримiнального права (шститут вини, неосудностi, необхiднiсть вщповщност покарання тяжкостi вчиненого злочину) мктить й iнститути школи «нового сощального захисту» (необхiднiсть врахування особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, звшьнення вiд покарання та подальшого вiдбування тощо).
Що стосуеться питання суддiвського угляду в законодавствi УкраТни, то варто зазначити, що щкашсть дослiдникiв до цього питання виникла шсля розпаду СРСР. У радянському правознавствi доктрина суддiвського угляду довгий час зазнавала жорсткоТ критики. Вважалося, що будь-яка правова проблема може мати лише одне законне виршення. Тому дослщженням суддiвського угляду майже не займалися.
В наш час щкашсть до цього питання виникла через перетворення, що вщбулись у соцiально-економiчнiй ситуацн УкраТни, змшу характеру та спрямованостi правовщ-носин, формування нового правового мислення, зростання сусшльноТ активностi. Та й за ситуацн, коли суди, керуючись вихщними принципами верховенства права, мають на власний розсуд вщнаходити пщстави для вирiшення справ за аналопею або на за-гальних принципах справедливости розумностi, добросовiсностi, проблематика суддiвсь-кого розсуду набувае особливоТ гостроти i актуальностi.
Ключовi слова: суддя, угляд, кримшальне право, покарання, кримшальна вщ-повiдальнiсть, закон.
Постановка проблеми. Питання судщвського угляду i його меж стало актуальним iз здобуттям Укра!ною незалежностi i формування власно! судово! системи. Останнiм часом у зв'язку iз необхiднiсть удосконалення кримшального законодавства, а також його все бшьш чггкого застосування, це питання особливо важливе. Поняття суддiвського розсуду i його меж е складним. Суддiвський угляд мае об'ективно-суб'ективну природу, оскшьки з одного боку, вш е об'ективним, окресленим колом ршень, що постановляються у процесi кримшального провадження, а з шшого -пов'язаний iз особистiстю суддi як уповноважено! на вирiшення справи особи, з його власною правосвiдомiстю.
Аналiз дослщження проблеми. Ще на початку XX ст. була видано працю П. Люблiнського "Основания судейского усмотрения в уголовных делах" (Санкт-Петербург, 1904), яку можна вважати чи не першою на територп тодшньо! Росшсько! 1мпери. У вггчизнянш науцi кримь нального права дослщження проблеми сувдвського угляду були лише частково висвгглеш в працях дослщниюв (в першу чергу, це кандидатсью дисертацп В. Канцiра та А. Макаренка). Окремi питання, так чи шакше пов'язанi iз межами сувдвського угляду при призначеннi покарання, були об'ектом дослiдження таких учених, як Ю. Мельникова, А. Музика, С. Полянський, В. Туляков, В. Тютюгш та ш.
Мета статтi. Усвщомлюючи, що в межах одше! коротко! науково! статтi неможливо розкрити вс питання, пов'язанi з усiма аспектами суддiвського угляду, ми звернемо увагу лише на найбшьш значимi та цiкавi з нашо! точки зору, та й то лише у частиш юторико-правоиз аспектiв, залишивши все шше для подальших наукових розвщок.
Виклад основного матерiалу. Суддiвський угляд або розсуд як сощальне явище виник разом iз судовою системою, суддiвською дiяльнiстю. Вiн iснуe стшьки, скiльки i правосуддя взагалi. С вчеш, якi вважають що суд - юторично перша гiлка державно! влади, яка передувала двом шшим: законодавчш i виконавчiй. Теоретичне осмислення проблем розсуду розпочалося з чашв перших буржуазних перетворень (кiнець XVII - початок XVIII ст.). Але угляд виник набагато рашше. Так, ще Платон, висловлюючи погляди на покарання, писав: "Закони повинш прицшюватись, як гарний стрiлок, щоб визначити розмiр покарання за кожний вчинок окремо i присудити злочинця до того, що вш заслужив" [1, с. 127]. Тут мiрою розсуду виступае призначення покарання вiдповiдно до тяжкосп вчиненого.
Один iз великих мислителiв свiтово! фiлософi! Арiстотель у "Риторищ" писав: "Добре написанi закони головним чином повинш, наскшьки це можливо, все визначати самi i залишати якнайменше свавiллю суддiв, по-перше, тому що легше знайти одного чи декшькох, шж багатьох таких людей, як мають правильний спошб мислення i здатнi видавати закони i вимовляти вироки. Найголовнiша ж причина полягае у тому, що ршення законодавця не належить до окремого випадку, але стосуеться майбутнього i мае характер всезагальносп, у той час як присяжш i суддi виносять вироки вiдносно тепершнього, вiдносно окремих випадкiв, з якими часто знаходиться у зв'язку почуття любовi або ненавистi i усвщомлення власно! вигоди, так що вони (сувд i присяжнi) не можуть з достатньою яснiстю бачити ютину: мiркування щодо власного задоволення i незадоволення заважають вирiшенню справи". Аналiзуючи справедливiсть, Аристотель говорить про "спещальну справедливiсть" i розрiзняе два !! прояви: справедливiсть розподiльчу i справед-ливiсть зрiвнюючу. Як пише фшософ, йти до суду - означае звернутися до справедливосп i "закон же передбачае злочин, суд - розподш правди i неправди" [2, с. 622].
Утвердження християнства як свггово! релш! мало величезний вплив на весь подальший iсторичний розвиток. Але дшсний стан справ був шшим, шж мав би бути за переконаннями представниюв раннього християнства. У боротьбi проти ересi християнська церква знайшла тдтримку в особi офiцiйно! влади. Це прослiдковуеться протягом всього середньовiчного перiоду розвитку полггико-правово! думки. Формувався феодальний лад з його територiальною роздроб-ленiстю, постшними вiйнами i свавiллям, станово-представницькою, а шзшше абсолютною монар-хiями з концентращею законодавчо!, виконавчо!, судово!, а iнодi i духовно! влади в руках монарха, примггивнютю права i його зв'язком iз релiгiею. Порiвняно iз сучасним феодальне кримiнальне право в^^знялося невизначенiстю складiв злочинiв, наданням сувд можливостi вiльного розсуду при прийнятп рiшення. Суддя не був зв'язаний приписами закону, вш м^ ввести не передбачений законом вид покарання. Через необмежений вплив церкви на суд, вважалося, що метою кримшального покарання того часу було спокутування грiхiв, спричинення страждань злочинцю, вид яких попереджае шших вщ вчинення подiбного дiяння, тому застосовувалися
Розвиток доктрини судд1вського угляду в iстори кримшального права
мучинецью види смертно! кари (четвертування, спалення, утоплення), тшесш i принижуючi гiднiсть покарання. На po3Mip покарання впливало сощальне становище обвинуваченого [3, с. 206]. Найбшьш яскраво викладенi особливостi феодального кримшального права знаходять вщобра-ження у таких законодавчих актах, як Великий ордонанс (Франщя, 1670 р.), Кримшальне укладення Карла V, так звана "Каролша". До реч^ в "Каролш" у статтi IV мютилося правило для суддiв: "Коли iмператорське право не встановлюе i не допускае смертно! кари чи будь-якого тшесного або калiчницького покарання, суддя не повинен шкого засуджувати до них" [4, с. 312].
У Середш вши формуеться теолопчна теорiя права, iдеологами яко! е Августин Аврелш, Фома Аквшський, Марсилiй Падуанський та iн. Так, наприклад, на думку Фоми Аквшського, сила закону залежить вiд ступеня його справедливости Як писав фшософ у "Сумi теологi!", люди звертаються до суддi як до живого правосуддя". Живе правосуддя краще неживого, яке мютиться в законах, тому краще, коли б здшснення правосуддя довiрили розсуду суддiв, нiж створювали закони. Окрiм того, будь-який закон призначений для регулювання людських учинюв. Але, оскiльки людськi вчинки е одиничними випадками, яким немае лшу, шхто не може повною мiрою врахувати все, що стосуеться спрямування людських учинюв, окрiм мудреця, який розглядае кожну справу. Тому було б краще передати ощнку людських вчинюв на розсуд мудрих. Тож, немае необхщносп в тому, щоб люди створювали закони" [5].
Боротьба проти релтйно! щеологи i феодального ладу супроводжувалася розробкою засад свггсько! доктрини держави i права, яка вщграла важливу роль в щейно-теоретичнш пiдготовцi буржуазних революцiй. Прогресивнi полггичш вчення XVIII ст. у Францп виражали iнтереси нових суспiльних сил, яю виходили на полiтичну арену. У творах передових мислителiв XVIII ст. велика увага придшялася питанням кримшального права i процесу, законносп правосуддя, у т.ч. i суддiвського угляду. Цi вчення склали ще одну школу кримiнального права - просвггницько-гума-нiстичну.
Одним iз видатних представниюв Просвiтництва XVIII ст. е Шарль Лу! Монтеск'е. Для кримшального права i правосуддя найбiльш значиму роль мають двi його пращ - "Персью листи" (1721) i "Про дух законiв" (1748). У "Перських листах" Монтеск'е висловлюе цiкавi думки щодо пропорцiйностi покарань i злочинiв: "Покарання повинно бути пропорцшним винi", "спiввiднести покарання зi злочином повинен закон, якого жодш суди не можуть обшти" [6, с. 208]. Фшософ критикував феодальне правосуддя як правосуддя беззаконности свавшля, жорстокосп i тупостi. "Деякi суддi, - писав вш, - заздалегiдь передбачають невиннють обвинуваченого, iншi ж завжди вважають його винним. У випадку сумшву вони неодмiнно схиляються до суворосп, вочевидь, тому що вважають людей дурнями" [6, с. 211].
Одна iз груп питань, як Монтеск'е розвивае у трактат "Про дух закошв", - це теорiя покарання. Велику увагу вiн придшяв принципу вiдповiдностi мiж покаранням i вчиненим зло-чином: "Потрiбно, щоб мiж покараннями iснувала взаемна гармошя; законодавець повинен праг-нути того, щоб не вчинялось тяжких злочишв, як спричиняють суспiльству бiльшу шкоду, шж менш серйознi" [7, с. 315]. На думку Монтеск'е, встановлення диференцшовано! вщповщальносп за злочини буде гаранпею вiд свавiлля суддiв. "Свобода торжествуе, коли кримшальш закони накладають кари у вщповщносп зi специфiчною природою злочинiв; покарання залежить уже не вщ капризу законодавця, але вщ сутi справи, i тодi воно перестае бути насиллям людини над людиною" [7, с. 318].
На поч. XIX ст., на змшу гуманютично! школи, прийшла т.зв. класична школа. Основнi iде!' ще! школи знайшли вiдображення у французькому Кримшальному кодексi 1810 р., кримшально-правових концепцiях нiмецьких фiлософiв Канта i Гегеля. В основi кримiнально-правово! теорп 1мману!ла Канта лежить iдея абстрактно! справедливости виражена лаконiчною формулою римських юристiв: "fiat justitia, pereat mundus", що означае "нехай звершиться правосуддя, хоча б ради цього загинув свгг" Кант оголосив едино розумною i можливою теорда покарання за принципом талюну - вiдплата рiвним за рiвне. Вiн пропонував систему покарань, в якш мали призначатися: за вбивство - страта, за
згвалтування - кастращя, за образу - принизливе вибачення перед потерпшим (з цiлуванням руки), за майновi злочини - кримiнальне рабство (каторга) тощо [7, с. 208].
Систему покарань запропоновану Кантом заперечував Г. Гегель. На його думку, злочин - це свщоме порушення, заперечення права, а покарання - форма захисту справедливосп i зааб понов-лення порушеного права. Гегель розглядае злочин як незалежне вщ покарання поняття. "Покарання е пометою настшьки, наскiльки ця помета е у своему понятп порушенням порушень...Тому кожен злочин заслуговуе покарання i зi злочинцем варто поступити так само, як поступив вш" [8, с. 148]. На думку Гегеля, призначаючи покарання, суд повинен оцшити докази, щоб впевнитися у винност або невинностi пiдсудного. Цю впевненють вiн називав совiстю [9, с. 203].
Антрополого-соцюлопчна школа права виникла у 70-х рр. XIX ст. i представлена вченнями Ч. Ломброзо, Е. Феррi та Р. Гарофало. Основш положення антрополого-сощолопчно1 школи зводяться до наступного: злочин як системне явище зумовлюеться соцiально-економiчними, ктма-тичними i антрополого-психiатричними факторами; особи, що знаходяться у так званому "небезпечному сташ" (жебраки, повiï, алкоголiки, дегенерати, душевнохворi тощо) повиннi iзолю-ватися вщ суспiльства, метою покарання е не тшьки кара, а й захист суспшьства вiд злочинця, призначаючи покарання, необхщно перш за все враховувати особу злочинця. Новi i^ï антропологiв мали безпосередне вираження у хх пiдходi до теорiï покарання, теори правосуддя i теорiï суддiвського угляду. Антропологи проголосили основним принципом призначення покарання так званий "позитивний критерш караностi": страх, що вселяеться злочинцям, i стутнь пристосо-ваносп злочинця до суспiльства.. Е. Феррi так репрезентуе правосуддя: "Справа кримшального правосуддя повинна буде полягати у наступному: аштрохи не пiклуючись про встановлення ступеня невловимоï моральноï вщповщальносп злочинця, визначити антропологiчну категорiю злочинця i стутнь його небезпеки, а також пристосованосп до суспiльного життя" [10, с. 305]. Критикуючи систему покарань, запропоновану представниками "класично1' школи" антропологи запропонували власну систему заходiв попередження злочинносп. Цi заходи не обов'язково мали своею пщставою вчинення злочину i порушення закону, 1'х могли застосовувати до "потенцшного" злочинця; суворють цих заходiв пов'язувалася лише з передбачуваною "небезпекою" особи, бшьше того, цi заходи могли змшюватися у перiод 1'х виконання. Така система попередження злочинносп сприяла наданню суддiвському розсуду широкого простору в !х виборi.
З iншого боку, антрополого-соцiологiчна школа пiддала жорсткiй критищ i саму органiзацiю суду. Деяю антропологи пропонували замiнити суддю-юриста лiкарем-психiатром, iншi антропологи виступали за замшу суддьюриста або суду присяжних комюею експертiв, яка складалась би з лiкарiв, психiатрiв, психологiв тощо, i яка зосередила б головну увагу на дослщженш особи злочинця. Р. Гарофало писав: "Коли факти встановлеш, публiчне обговорення припиняеться. По^м суд визначае моральну сутнють обвинуваченого, щоб вщнести його до одного iз класiв злочинцiв" [11, с. 92].
Неокласична школа вщступае вщ ортодоксальних догм i змiнюе ряд положень класично! школи. Представникiв цiеï школи е А. Пршс, Ф. Лют, Г. Тард, I. Фойницький, М. Чубинський. Представник неокласицизму Франц фон Лют пщкреслював необхщнють розглядати судову систему i систему виконання покарань як единий мехашзм: "Мщний оргашчний зв'язок кримшального правосуддя з виконанням покарань е неодмшною умовою усшху". Вiн виступав за розширення суддiвського угляду, дотримувався точки зору, що "вирок не повинен встановлювати точного покарання, а останне доцшьно визначати у межах вiдомого мшмуму i максимуму на пiдставi точного ознайомлення з характером злочинця. Ршення щодо тривалостi тюремного ув'язнення i дати звшьнення злочинця повинна приймати особлива установа, яка буде завщувати виконанням вироюв. Вимога, висунута абсолютними теорiями, вiдповiдностi мiж виною i покаранням, ставить суддi нерозв'язне завдання" [12, с. 300].
Пiсля Другоï свiтовоï вiйни виникае рух "нового сощального захисту", який представлений двома школами: ггалшською (Ф. Граматика) та французькою (М. Ансель). Представники школи
Розвиток доктрини судд1вського угляду в icmopiï кримшального права
"нового сощального захисту" вважають необхщним створення спещально! посади "сувд з покарання", який би контролював поведiнку засудженого. Як вважае М. Ансель, "до завдання суду повинна входити ощнка дiяння не лише за об'ективним ^rn^pieM закону, але й з урахуванням суб'ективних елементiв особи правопорушника" [13, с. 101]. Теоpiя покарання i правосуддя у пред-ставникiв школи "нового сощального захисту" розроблена таким чином. Санкщя е мipою сощального захисту i повинна визначатися у кожному конкретному випадку суддею, а не для вшх схожих випадюв законом; держава не мае права карати злочинця, вона повинна його "соцiалiзу-вати" Суддя, на думку пpибiчникiв ще! школи, не повинен займатися лише автоматичним розпо-дшом передбачених законом покарань, не повинен бути лише "оракулом закону". Кримшальна юстищя, це не лише юридична практика, вона являе собою перш за все певну "сощальну дда".
Висновки. Пiдсумовуючи варто зазначити, що бшьшють сучасних теоpiй носять характер штегративних учень, що вiдобpажаeться i в сучасних кримшальних кодексах. Наприклад, КК Францп 1992 р. спираеться i на ще! школи "нового сощального захисту", i на поняття й шститути, вироблеш ще класичною школою (що стосуеться класифшацп злочинних дiянь, вини, неосудностi). Подiбне можна сказати i про КК Украши, який разом iз закpiпленням шститупв класично! школи кpимiнального права (шститут вини, неосудностi, необхiднiсть вiдповiдностi покарання тяжкост вчиненого злочину) мiстить й шститути школи" нового сощального захист" (необхщшсть враху-вання особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, звiльнення вiд покарання та подальшого вiдбування тощо).
Що стосуеться питання сувдвського угляду в законодавсга Украши, то варто зазначити, що щкавють дослiдникiв до цього питання виникла тсля розпаду СРСР. У радянському правознавсга доктрина сувдвського угляду довгий час зазнавала жорстко! критики. Вважалося, що будь-яка правова проблема може мати лише одне законне виршення. Тому дослщженням суддiвського угляду майже не займалися.
В наш час щкавють до цього питання виникла через перетворення, що вщбулись у сощально-економiчнiй ситуацп Украши, змiну характеру та спрямованосп пpавовiдносин, формування нового правового мислення, зростання суспшьно! активностi. Та й за ситуацп, коли суди, керуючись вихщними принципами верховенства права, мають на власний розсуд вiднаходити тдстави для виpiшення справ за аналопею або на загальних принципах справедливости pозумностi, добросо-вiсностi, проблематика сувдвського угляду набувае особливо! гостроти i актуальности
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Платон. (1999). Законы. М. : Мысль. 832 с.
2. Аристотель. (1983). Никомахова этика. М. : Мысль. 830 с.
3. Аннерс Э. (1993). История европейского права. М. : Эксмо. 396 с.
4. История государства и права зарубежных стран (2004). : Учебник для вузов: в 2 ч. Ч. 1 / Под ред. Крашенинниковой и О. А. Жидкова. М. : НОРМА-ИНФРА. 624 с.
5. Фома Аквинский. Сумма теологи. URL : http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3897119
6. Монтескье Ш. (1956). Персидские письма. М. : Госполитиздат, 1956. 399 с.
7. Кант И. (1994). Спор факультетов. М. : Чоро, 495 с.
8. Гегель Г. В. Ф. (1990). Философия права. М. : Мысль. 443 с.
9. Гегель Г. В. Ф. (1992). Феноменология духа. СПб. : Наука. 444 с.
10. Ферри Э. (1910). Уголовная социология. СПб. : Издательство "Просвещение". 454 с.
11. Решетников Ф. (1966). Уголовное право буржуазних стран: М. : УДН. 99 с.
12. Лист Ф. (1903). Учебник уголовного права. Общая часть. М. : Издательство Тип. А. И. Мамонтова. 334 с.
13. Ансель М. (1970). Новая социальная защита (Гуманистическое движение в уголовной политике). М. : Издательство "Прогресс". 312 с.
REFERENCES
1. Platon. Zakony [Laws]. M. : Mysl', 1999. 832 p.
2. Aristotel'. Nikomakhova etika [Nicomachean ethics]. M. : Mysl', 1983. 830 p.
3. Anners E. Istoriya yevropeyskogo prava [History of European law]. M. : Eksmo, 1993. 396 p.
4. Istoriya gosudarstva i prava zarubezhnykh stran [History of state and law of foreign countries] / Pod red. Krasheninnikovoy i O. A. Zhidkova. M. : NORMA-INFRA, 2004. 624 p.
5. Foma Akvinskiy. Summa teologii [Sum theologians]. URL : http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3897119.
6. Montesk'ye Sh. Persidskiye pis'ma [Persian letters]. M. : Gospolitizdat, 1956. 399 p.
7. Kant I. Spor fakul'tetov [Dispute of faculties]. M. : Choro, 1994. 495 p.
8. Gegel' G. V. F. Filosofiya prava [Philosophy of Law]. M. : Mysl',1990. 443 p.
9. Gegel' G. V. F. Fenomenologiya dukha [Phenomenology of spirit]. SPb. : Nauka, 1992. 444 p.
10. Ferri E. Ugolovnaya sotsiologiya [Criminal sociology]. SPb. : Izdatel'stvo "Prosveshcheniye", 1910. 454 p.
11. Reshetnikov F. Ugolovnoye pravo burzhuaznikh stran [Criminal law of bourgeois countries]. M. : UDN, 1966. 99 p.
12. List F. Uchebnik ugolovnogo prava. Obshchaya chast' [Textbook of criminal law. A common part]. M.: Izdatel'stvo Tip. A. I. Mamontova, 1903. 334 p.
13. Ansel' M. Novaya sotsial'naya zashchita (Gumanisticheskoye dvizheniye v ugolovnoy politike) [New social protection (Humanistic movement in criminal policy)]. M. : Izdatel'stvo "Progress", 1970. 312 p.
Дата надходження: 17.12.2020р.
Anatoliy Kryzhanovskyi
Lviv Polytechnic National University, Institute of Law, Psychology and Innovative Education, Department of Criminal Law and Procedure, Ph. D., Assoc. Prof.
DEVELOPMENT OF THE DOCTRINE OF JUDICIAL DISPOSAL IN THE HISTORY OF CRIMINAL LAW
The article analyzes the development of the doctrine of judicial discretion in the history of criminal law.
It has been proven that most of the modern theories of judicial discretion are integrative in nature, reflected in modern criminal codes. For example, the French Criminal Code of 1992 relies on the ideas of the school of "new social protection" and on the concepts and institutions developed by the classical school (in the case of the classification of criminal acts, guilt, insanity). The same can be said about the Criminal Code of Ukraine, which, together with the consolidation of the institutions of the classical school of criminal law (the institution of guilt, insanity, the need to comply with the severity of the crime), also contains the institutions of the school of "new social protection" (the need to take into account the identity of the culprit, the circumstances mitigating and aggravating punishment, release from punishment and its further serving, etc.).
As for the issue of judicial discretion in the legislation of Ukraine, it should be noted that the interest of researchers in this issue arose after the collapse of the USSR. In Soviet jurisprudence, the doctrine of judicial discretion has long been harshly criticized. It was believed that any legal problem can have only one legal solution. therefore, almost no research was done on judicial discretion.
In our time, interest in this issue has arisen due to the comprehensive transformations that have taken place in the socio-economic system of Ukraine, changes in the nature and direction of legal relations, the formation of new legal thinking, the growth of public activity. And in a situation where the courts, guided by the initial principles of the rule of law, are obliged, at their discretion, to find grounds for solving cases by analogy or on the basis of general principles of justice, reasonableness, honesty, the problem of judicial discretion acquires particular urgency and urgency.
Key words: judge, discretion, criminal law, punishment, criminal responsibility, law.
