CC BY
17
Цувша Тетяна Андрмвна,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри цивльного процесу, На^ональний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харш e-mail: tsuvinat@gmail.com
ORCID 0000-0002-5351-1475
doi: 10.21564/2414-990x.148.193522 УДК 347.9
РОЛЬ ВЕРХОВНИХ СУД1В: У ПОШУКАХ БАЛАНСУ ПРИВАТНИХ ТА ПУБЛ1ЧНИХ 1НТЕРЕС1В У ЦИВ1ЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВ1
Проаналгзовано сучасн погляди на роль судш найвищог iнстанца в крагнах англо-саксон-ськог та романо-германськог правових систем через призму моделей провадження в таких судах з метою визначення загальних тенденций у цш площит. Розглянуто три найбыьш типовi моделi провадження у судах найвищог iнстанцii - повторну апелящю, касащю та ревшю - через призму спiввiдношення балансу приватних та публтних ттересю у кожнш гз цих моделей. З огляду на останш запропоноваш змхни до законодавства зроблено висновок про наближення нацюнальног моделi касацшного провадження до моделi ревгзп, що притаманна крагнам германсько'г правовог традица.
Ключовi слова: верховний суд; касащя; ревiзiя; повторна апелящя; касацшне провадження; доступ до суду.
Цувина Т. А., кандидат юридических наук, доцент кафедры гражданского процесса, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: tsuvinat@gmail.com ; ORCID 0000-0002-5351-1475
Роль верховных судов: в поисках баланса частных и публичных интересов в гражданском судопроизводстве
Анализируются современные взгляды на роль судов высшей инстанции в странах англо-саксонской и романо-германской правовых систем сквозь призму моделей производства в таких судах с целью определения общих тенденций в этой плоскости. Рассматриваются три наиболее типичные модели производства в судах высшей инстанции - повторная апелляция, кассация и ревизия - в контексте соотношения баланса частных и публичных интересов в каждой из этих моделей. Учитывая последние предложенные изменения в законодательство, делается вывод о приближении национальной модели кассационного производства к модели ревизии, присущей странам германской правовой традиции.
Ключевые слова: верховный суд; кассация; ревизия; повторная апелляция; кассационное производство; доступ к суду.
Вступ. Зростаюче навантаження на суди найвищо! шстанцп в кра!нах романо-германсько! правово! системи призвело до зниження ефективност цивильного судочинства на рiвнi нацiональних правопорядыв i, як наслiдок, викликало дискусш стосовно ролi таких судiв у демократичному суспiльствi з точки зору сшвввдношення приватних та публiчних штере^в пiд час розгляду справ такими судами. Наразi все бiльше авторiв схиляються до того, що в межах провадження в судах найвищо! шстанцп публiчно-правовi штереси мають прева-лювати, наслiдком чого мае стати обмеження доступу до таких судiв, визначення обмежених шдстав для перегляду тощо. Поряд iз цим, простежуеться корелящя мiж переважаючим на нащональному рiвнi поглядом на мiсiю суду найвищо! iнстанцi! та моделлю провадження в такому суд^ що вщбиваеться i на загальнiй структурi цивильного судочинства у певнiй державi. Особливо! актуальной зазначене питання набувае у зв'язку зi створенням нового Верховного Суду в нашш державi, який нараз^ подiбно до iнших верховних судiв Центрально! та Схiдно! бвропи, переживае «кризу щентичностЬ» [1, с. 52], а також реформу-ванням втизняного касацiйного провадження.
ÄHaMi3 остантх до^джень та публтацт. Дослвдженням питань моделей перегляду справ у судах вищих шстанцш займалися так вченi, як М. Бобек (M. Bobek), А. Галич (A. Galic), Дж. Джолович (J. Jolowicz), Г. Кодек (G. Kodek), В. В. Комаров (V. V. Komarov), К. В. Гусаров (K. V. Husarov), О. I. Попов (O. I. Popov) та ш. Однак останшм тенденщям у змiнi парадигми моделей провадження у судах найвищо! шстанцп в европейських державах та аналiзу нащонального цившьного процесуального законодавства з цього питання увага на сторшках вггчизняно! лiтератури не придiлялася.
Метою стати е дослвдження сучасних поглядiв на роль судiв найвищо! шстанцп в кра!нах англо-саксонсько! та романо-германсько! правових систем через призму моделей провадження в таких судах з метою визначення загальних тенденцш у цш площинi.
Виклад основного материалу. У лiтературi виокремлюеться багато функцiй судiв найвищо! iнстанцi!, проте наразi ми зосередимся лише на однш iз них, яка визнаеться повсюдно та е ключовою для розгляду питання щодо балансу приватних та публiчних iнтересiв пiд час здiйснення цивiльного судочинства, а саме - на забезпеченш едност судово! практики пiд час розгляду справ такими судами. Крiм того, заради зручност та едност термiнологi!, ми послуговува-тимемося поняттям «верховний суд» як узагальнюючим, що об'еднуе будь-яы суди найвищо! шстанцп у зарубiжних державах безвiдносно до того, яку назву вони мають у нащональних правопорядках (верховний суд, касацшний суд тощо), адже, як показало дослщження, назва суду не е ключовою для визна-чення моделей провадження у таких судах.
Моделi провадження у верховних судах: повторна апелящя, касащя та ревiзiя.
У свт традицшним е виокремлення трьох моделей провадження у судах найвищо! шстанцп, якими е: повторна апелящя1, касащя та ревiзiя [1, с. 45; 2, с. 3; 3, с. 50; 4, с. 251; 5, с. 2; 6, с. 37-38]. Аналiз л^ератури i3 зазначеного питання дозволяе зробити висновок про наявшсть декшькох критерпв для розмежування вщповщних моделей, як сформувалися у проце^ !х гсто-ричного розвитку, якими е: повноваження суду за результатами перегляду справи, можливкть виршувати питання права та факту, шдстави перегляду, критерп прийнятностi скарги, дискрецшш повноваження суду щодо вiдбору справ та ш.
Модель повторног апеляцп е класичною для краТн загального права, (Велика Британiя, США, Канада та ш.), а також притаманна деяким сканди-навським державам (Швещя, Фiнляндiя, Норвегiя). За такоТ моделi верховнi суди мають право перевiряти судовi рiшення як щодо питань права, так i щодо питань факту [1, с. 47], а за результатами розгляду скарги можуть ска-совувати судовi ршення судiв нижчоТ iнстанцiТ та ухвалювати новi рiшення самостiйно, без передачi справи на новий розгляд до суду нижчоТ шстанцп [2, с. 3]. Доступ до верховного суду у цьому разi е вкрай обмеженим, суд мае широк дискрецшш повноваження щодо вщбору справ для розгляду та переглядае ршення виключно у «справах загального штересу» або справах, що мктять «суттеве правове питання». 1ншими факторами, якi ввдшрають важливу роль у доступi до суду е строки розгляду справи, витрати на розгляд та перспективи усшху [6, с. 43]. Зазначеш особливост ввдбиваються i на структурi верховних судiв, де кльксть суддiв обмежуеться 10-15 особами, а кльксть справ не перевищуе, як правило, сто справ на рш [2, с. 6]. Наприклад, Верховний суд ВеликоТ Британп мiж 1 квгтня 2011 р. та 31 березня 2012 р. розглянув лише 69 апелящйних скарг та 249 заяв про дозвш на апелящю [6, с. 42].
Модель касаци притаманна краТнам так званоТ «романськоТ правовоТ куль-тури» або «романського правового кола» [1, с. 45], класичним прикладом чого е провадження у Касащйному судi ФранцГТ, а також найвищих судових iнстанцiях 1талп, 1спан11', Нiдерландiв, польщг тощо. 1сторично за результатами касацiйного провадження суд мав лише два повноваження: шдтвердити законшсть рiшення суду нижчоТ шстанцп або скасувати судове ршення та направити справу на новий розгляд до суду нижчоТ шстанцп, - натомить право замшювати ршення судгв нижчих iнстанцiй власним рiшенням було ввдсутне [Див.: 2, с. 3; 6, с. 38; 5, с. 2; 7, с. 321]. Для ще'Т моделi характерним е визнання за кожним права на доступ до суду касащйно'Т шстанцп, що обмежуеться мтмально, зокрема, за рахунок процесуальних вимог прийнятносп скарги, а не шляхом запровадження процедури ввдбору справ для розгляду. У лiтературi зазначаеться, що якщо в Англп звернення до Верховного Суду завжди вважалося i зараз сприймаеться як виняткове, то у Францп це завжди вважалося i вважаеться звичною справою
1 У л^ерат^ зазначена модель згадуеться також як фшальна або остаточна апелящя (final appeal), апелящя з питань права (appeal on points of law) або ж просто апелящя.
[6, с. 43]. У деяких державах, наприклад, в 1талп, право на касацшний перегляд визнаеться конституцшним правом особи (ст. 111-7 Конституцп 1талп). Тра-дицшно шдстави для касацшного перегляду у таких правопорядках сформу-льоваш досить широко, найчастше, як недотримання норм матер1ального або процесуального права судами нижчих шстанцш, тобто незаконшсть судових р1шень таких суд1в. Зазначене зумовлюе потребу у великш кшькост судд1в, тому що фактично необмежений доступ до касаца передбачае необхвдшсть розгляду десятюв тисяч справ на рж [Див.: 2, с. 3, 5; 8, с. 144 ]. Так, Касацшний суд Франца щороку розглядае близько 20 000 справ [6, с. 42; 9, с. 88], а до Касацшного суду 1талп, що нал1чуе 400 судд1в, наприклад, у 2013 р. надшшло 30 000 касацшних скарг [1, с. 52].
Модель ревiзii е типовою для краТн так званого «германського правового кола» [2, с. 3], зокрема, Шмеччини, Австрп, Швейцара, Португала, а також посткомушстичних краТн Центрально! бвропи, зокрема Словена, Хорвата тощо. За такоТ модел1 верховний суд, под1бно до модел1 касаца, може визнати законшсть ршень суду нижчих шстанцш або скасувати Тх, проте справа пере-даеться на розгляд до суд1в нижчоТ 1нстанцГТ, лише якщо суди нижчих шстанцш неправильно встановили обставини справи, якщо ж дослщження обставин справи е непотр1бним, то суд може самостшно ухвалити нове р1шення [2, с. 3]. Рев1з1я передбачае обмеження у достуш до верховного суду за рахунок жорстко! системи ф1льтр1в оскарження, проте ступшь дискрецГТ суду п1д час виршення питання про прийнятн1сть скарги е нижчим, пор1вняно 1з моделлю повторно! апеляца, i суд фактично не може обирати справи для розгляду, а мае ввдкрити провадження за наявноси формальних шдстав, визначених законом. Характерною для ще! моделi е наявшсть процедури допуску до ревiзiТ (надання права на оскарження) [10, с. 296], що може здшснюватися апеляцшним судом пiд час ухвалення судового ршення за результатами апе-ляцiйного перегляду (Нiмеччина, Австрiя, Сербiя, Чорногорiя) або ж самим верховним судом вже шсля апеляцiйного перегляду (Босшя i Герцоговина, Хорватiя, Словешя) [10, с. 301]. Загалом аналiз зарубiжноТ лiтератури та iно-земного законодавства дозволяе виокремити таы найбшьш типовi пiдстави для оскарження в порядку ревiзi!: а) наявнiсть у справi питань, що мають фундаментальну правову цшшсть; б) наявнiсть у справi питань, вирiшення яких потрiбне для подальшого розвитку права; в) ввдсутшсть едностi судово! практики з правового питання; г) наявшсть фундаментальних процесуальних помилок провадження [2, с. 5-6] (примiром, розгляд справи неповноважним складом суду, розгляд справи за вщсутносп особи, яка не була поввдомлена належним чином про час та мкце розгляду справи тощо). Юльккть суддiв за тако! моделi менша, порiвняно з касацiею, але не перевищуе, як правило, ста суддiв, якi розглядають декiлька тисяч справ на рж [2, с. 6]. Наприклад, у Шмеччиш 128 суддiв Федерального Верховного Суду виршують близько 3000 справ на рж, а в АвстрГТ 57 суддiв Верховного Суду вирiшують вiд 2500 до 3000 цившьних справ на рж [6, с. 42].
Сучасш критери розподiлу моделей провадження у верховних судах: баланс приватних та публiчних штере^в
У сучасних умовах конвергенцп правових систем виокремлення зазначених трьох моделей е вкрай умовним, зокрема, все частше у лiтературi наголошу-еться на тому, що рiзниця мiж касацiею та ревiзiею дедалi зменшуеться [6, с. 38]. Прикметно, що професор Дж. Джолович ще наприкшщ 90-х помiтив цю тенденцiю, зауважуючи, що касацiя у багатьох европейських державах значно вiдрiзняеться вщ оригiнальноï моделi пiсляреволюцiйноï Францп таким чином, що рiзниця мiж касацiею, з одного боку, та ревiзiею - з iншого, суттево зменшуеться [5, с. 2-3]. Ще бшьш помггними зазначенi трансформацп стають сьо-годнi пiд впливом практики бвропейського суду з прав людини та зближення процесуальних систем держав-члешв бвропейського Союзу. Так, у касацшному провадженнi 1талп, Нiдерландiв, 1спанп пiд впливом вимог процесуально!" еко-номп та пiдвищення ефективностi цившьного судочинства суди надiляються правом змшювати незаконнi рiшення судiв нижчих шстанцш та ухвалювати новi рiшення у справ^ якщо нове рiшення може бути сформульовано на пiдставi факив, встановлених у судах нижчих шстанцш, хоча кторично це повноваження було притаманне моделi ревiзiï. Крiм того, нацiональнi моделi касацп наразi вводять бiльш жорсткi критерп прийнятност касацiйних скарг. Напри-клад, в 1спанп модель касацй' поеднуе таю критерй' для прийнятност касацiйноï скарги, як цша позову, важливiсть справи та порушення конституцiйних прав шд час провадження в судах нижчих шстанцш, що наближае ïï значною мiрою до ревiзГí [1, с. 56].
Зазначеш тенденцп дозволяють говорити про необхщшсть пошуку нових критерпв та пiдходiв до визначення моделей провадження у верховних судах та показниюв ix ефективностi. Вiдтак у центрi уваги наразi опиняються не стшьки iсторичнi вiдмiнностi зазначених моделей, скшьки превалювання у таких моделях приватних iнтересiв учасникiв справи або публiчниx iнтересiв судочинства. Наразi у зарубiжнiй лiтературi можна виокремити два протилежш пiдxоди до визначення ролi верховних судiв. Перший шдхвд, який умовно називають концепщя приватних ттерес1в (модель виршення спору [11, с. 13; 12, с. 67-73], «шдивщуалктична» концепщя («human» сопсерйоп) [13, с. 473; 14, с. 318]), вщбивае розумiння сутностi верховних судiв як форумiв для виршення спорiв мiж сторонами, де превалюе приватноправовий штерес сторiн, якi звертаються до суду для виршенням спору мiж ними. У такому разi верховний суд зосе-реджуеться на приватнш метi справедливого i правильного виршення кожно'1' окремо1 справи [Див.: 15, с. 104; 10, с. 292], а дiяльнiсть верховного суду пере-важно е ретроспективною, адже направлена на перевiрку в штересах приватно!" сторони того, чи було правильно застосовано положення закону судами нижчих iнстанцiй [Див.: 1, с. 48].
Натомкть другий пiдxiд, який мае назву концепщя публ1чних Ытерес1в [11, с. 13], характеризуеться визнанням прюритетност публiчно-правовоï функцп верховного суду як провщника суспiльниx цiнностей, завдання якого зводиться
до забезпечення едност судово'1' практики, подальшого розвитку права та забез-печення стабшьност правозастосування, а не до виршення шдиввдуальних спорiв. За судом у такому разi може визнаватися право самостшно обирати справи для розгляду, зважаючи на що останнi «вже бiльше не е простими справами мiж сторонами, а стають, скорiше, абстрактними питаннями, якi постають перед судом» [11, с. 14]. У такому випадку верховш суди зосереджуються на публiчних iнтересах судочинства, орiентуючись загалом на ефект сво'1'х рiшень у майбутньому, зокрема, ïx дiяльнiсть спрямована на еднiсть судово'1' практики, розвиток права, а також вироблення орiентирiв для судiв нижчо1 шстанцп' заради передбачуваностi у застосуванш права [Див.: 1, с. 49; 10, с. 292].
Виокремлення вщповщних концепцш дозволяе зосередити увагу на сшввщ-ношеннi публiчниx та приватних засад цившьного процесу пiд час провадження у судах найвищо1 шстанцп, що обрали модель повторно!" апеляцп, касацп або ревiзГí. Так, касащя найбiльше вiдповiдае переважанню приватноправових ште-ресiв пiд час провадження у верховних судах, адже у такому випадку завдання останшх зводиться до перевiрки ршення судiв нижчих шстанцш у конкретнш справi на ïx законнiсть в iнтересаx учасника справи, який подав касацшну скаргу, та мае переважно ретроспективний характер; повторна апелящя в свою чергу вщбивае прюритет публiчно-правовиx iнтересiв, адже розгляд справ най-важливiшоï суспiльноï значущост спрямований, передусiм, на створення прецеденту для майбутшх справ; натомкть ревiзiя заснована на спробi балансування приватноправових та публiчно-правовиx iнтересiв у цившьному судочинствi.
Якщо мiж касащею та ревiзiею у межах романо-германсько1 правово'1' системи все бiльше стираються кордони, то порiвняння касацй' та повторно!" апеляцп, що заснованi на протилежних шдходах, дозволяють помiтити деяю цiкавi закономiрностi з точки зору пiдxодiв до забезпечення верховними судами едност судово!" практики. Цiкавим у цьому контекст е позицiя П. Браво-Хур-тадо, який, порiвнюючи Касацшний суд Францп та Верховний Суд США як «показовЬ» суди, що е типовими представниками романо-германсько1 та англо-саксонсько1 правових систем [7, с. 321], зазначае, що незважаючи на те, що обидва суди слугують однш метi - забезпечення едност правозастосування, проте для досягнення ще!" мети касацiя та апеляцiя використовують дiаме-трально протилежнi пiдxоди: якщо касацшне провадження виходить iз того, що для забезпечення едност судово!" практики необxiдно розглядати багато справ, суд найвищо!" iнстанцГí мае виправляти помилки судiв нижчих iнстанцiй за принципом «вщ справи до справи» та доступ до суду найвищо!" шстанцп мае бути широким, то для краш англо-саксонсько1 системи притаманне розумшня, вiдповiдно до якого суд найвищо!" iнстанцiï для досягнення едност судово!" практики мае розглядати невелику юльюсть справ, що мають фундаментальне та найбшьш важливе значення [7, с. 325], верховний суд при цьому розумiе свою роль як «висловлення позицп» лише у доктринальних спорах, яы виникають у малш кiлькостi взiрцевиx справ, та виршення таких спорiв шляхом надання загальних настанов [7, с. 331]. Учений зауважуе, що обидвi системи мають
симетричш переваги та недолши: краши цившьного права сильнi у контролi за судами нижчо! iнстанцiï, адже мають велику кшьккть справ для перевiрки, водночас з цiеï ж причини вони е слабкими у свош «внутрiшнiй едностi», тобто з точки зору дотримання свое! ж практики; натомкть у крашах загального права маленька юльккть справ надае верховним судам можливкть зберiгати свою «внутршню еднiсть», однак це робить ïx слабкими у контролi судiв нижчо! iнстанцiï [7, с. 331]. Пояснення зазначеного феномену вчений шукае в кторп романо-германсько!' та англо-саксонсько! правових систем. Зокрема, автор зазначае, що протягом Велико! французько! революцп суддi були прибiчниками попереднього режиму, тож для французьких революцiонерiв суддi, як i монарxiя, були ворогами, яких слвд тримати в страху, тому важливим було гарантування безпеки шляхом збереження сильного контролю над кожним суддею за рахунок касацй' як гаранта спокою та правово! визначеност в крашах цивiльного права. Натомкть традицiя загального права була шшою: суддi не були ворогами рево-люцiй, а були 1Ï справжшми прибiчниками, тому замiсть того, щоб обмежувати суддiв, англiйськi революцiонери надавали !м широке коло повноважень, адже у крашах загального права велика машина над головами кожного суддi не була потрiбна, тому що до судiв кнувала довiра [7, с. 330-331].
Цшаво, що кторично роль касацiйниx судiв, починаючи з шсляреволюцш-ного Касацiйного суду Францп, була суто публiчною за своею суттю та полягала у мониторингу якост здiйснення правосуддя судами, «для того, щоб захистити [писане] право ввд судiв». Вiн вважався чимось на зразок органу, що перевЬ ряе, який був вщокремлений вщ звичайно! системи судiв. Зазначене завдання передбачало необхвдшсть забезпечення широкого доступу до такого суду та велико!" кшькост справ, якi вiн розглядав. Як наслщок, публiчна функцiя суду у виглядi орiентирiв для майбутшх сторiн спорiв була знiвельована, а орган, що ввд початку був покликаний слугувати публiчним iнтересам, перетворився на суд, який обслуговував приватш штереси велико!" кiлькостi сторiн в шдив^ дуальних спорах практично до 2009 року, коли були введет певш критерп' для вщбору справ [1, с. 54].
Наразi загальновизнаною е теза про те, що основним завданням верховних судiв е забезпечення едносп правозастосування, що шдтверджуеться аналiзом законодавства зарубiжниx держав, яю все частiше закрiплюють еднiсть судово!" практики як едине або основне завдання суду найвищо! шстанцп у державi та виключну або одну з шдстав як для касацшного, так i для ревiзiйного перегляду. Так, за цившьним процесуальним законодавством Австрп на рiшення апеля-цшного суду може бути подана ревiзiйна скарга, якщо необxiдне вирiшення питання матерiального або процесуального права, що мае суттеве значення для забезпечення правово! едносп, стабiльностi або удосконалення права, зокрема, у випадку невщповвдноси ршення апеляцiйного суду практицi Верховного Суду, якщо така практика вщсутня або не характеризуеться едшстю (пар. 502 ЦПК Австрп). У Шмеччиш ревiзiя мае бути допущена, якщо справа мае прин-ципове значення або якщо постанова ревiзiйного суду необхвдна для удоско-
налення права або забезпечення одномаштно1 судово1 практики (пар. 543 (2) ЦПК Шмеччини). В Естонп касацшне провадження порушуеться у будь-якому випадку, якщо розгляд касацшно1 скарги мае суттеве значення для правово!' стабильности а також для формулювання та розвитку едино! судово! практики (п. 3 ч. 3 ст. 679 ЦПК Естонп). У Польшу Верховний Суд приймае касацшну скаргу до розгляду, якщо у справi з'ясовуються серйозш правовi проблеми, або ж юнуе потреба тлумачення правових положень, що викликають серйозш сумшви або розходження в практищ судiв (п.п. 1, 2 пар. 1 ст. 398-9 ЦПК Польщд) тощо.
При цьому у деяких державах публiчна функщя касацп доведена до абсолюту. Так, в Литвi вичерпними шдставами для касацшного перегляду справи е: а) порушення норм матерiального або процесуального права, що мае значення для однакового тлумачення або застосування права, якщо дане порушення могло вплинути на ухвалення незаконного ршення (ухвали); б) суд в оскаржу-ваному ршенш (ухвал^ вщхилився вщ сформованих Верховним судом Литви практики застосування та тлумачення права; в) наявшсть рiзнорiдноï практики Верховного Суду Литви зi сшрного питання (ч. 2 ст. 346 ЦПК Литви). У зв'язку з цим зазначаеться, що в касацшному провадженш Литви не залишилося «приватно!» мети касацп, шдстави касацшного оскарження у цш державi «вщповща-ють виключно публiчним щлям касацiйного процесу», що дозволяе трактувати зазначений вид перегляду як екстраординарний [16, с. 201-202].
Поряд iз цим, незважаючи на посилення публiчно-правовиx засад у регу-люванш провадження у судах найвищо! iнстанцiï в бврош, висновок про залишення за верховними судами виключно публiчниx функцiй, на нашу думку, е передчасним, адже приватна та публiчна функцп верховних судiв не можуть бути зовсiм ввдокремлеш одна вiд одно! [1, с. 49]. Навггь у крашах, де касацшне провадження можливе виключно з шдстав забезпечення едност судово1 практики, все одно вщповвдне провадження порушуеться учасниками справи та результати розгляду вщповвдно1 скарги та ршення касацшного суду, передусiм, мають значення для таких осiб. Таким чином, шд час касацiйного провадження, по-перше, здшснюеться правосуддя у конкретнiй справi мiж кон-кретними сторонами, тобто досягаеться приватна мета цившьного процесу, яка забезпечуеться тим, що лише сторони можуть подати касацшну скаргу, лише вони встановлюють межi розгляду справи i, нарешп, в касацшному провадженш виршуеться сшр конкретних сторш стосовно застосування права. По-друге, реалiзуеться публiчний iнтерес, який виражаеться у забезпеченш едностi одна-кового застосування судами права та його тлумачення [16, с. 199]. При цьому функщя iз розгляду спору та публiчно-правова функщя не можуть бути зовсiм вщрваними одна вщ одно!': здшснення правосуддя у конкретнiй справi слугуе бшьшш комунiтарнiй функцп' забезпечення законной (legality), а також часто й шшим цiлям, таким як прояснення права або його подальший розвиток; вод-ночас розумна та передбачувана штерпретащя права, зроблена судом найвищо1 юрисдикц11', здiйснюеться також i в штересах кожно1 конкретно1 особи [2, с. 7]. У цьому контексп варто погодитися iз П. Каламандреем (P. Calamandrei), який
зазначае, що шд час провадження у верховному судi держава використовуе приватну, засновану на власному штерес шщативу незадоволено! сторони провадження шляхом використання ïï для бшьш широких щлей суспiльства [17, с. 133].
Багато авторiв обстоюють позищю, що верxовнi суди мають захищати рiвною мiрою як приватнi, так i публiчнi iнтереси [Див.: 18, с. 277; 16, с. 337]. У цьому контекст у зарубiжнiй лiтературi ставиться слушне запитання про те, чи здатш верxовнi суди забезпечити ефективне виконання обох функцш рiвною мiрою? [1, с. 50-51]. На наш погляд, це навряд чи можливо, тому що прагнення виконати одну функцш перешкоджатиме виконанню шшо!'. Так, бажання забезпечити виконання приватноправово! функцп щодо виршення спору у конкретнш справi передбачае широкий доступ до суду касацшно! шстанцп та формулювання шдстав для оскарження у найбшьш загальному виглядi, зокрема, як недотримання норм матерiального i процесуального права судами нижчих шстанцш. Поряд з цим, чим бшьше справ перебуватиме на розглядi у верховному суд^ тим бшьше суддiв буде необxiдно для забезпечення його належного функцюнування, тим довшими будуть строки розгляду справ та тим складшшим завданням буде збереження правово!" визначеност у нескiнченному потощ рiшень такого суду, що призведе до того, що дшсно важливим справам не буде придшена належна увага, i сам верховний суд рано чи шзно стане джерелом правово!" невизначеност через неможливiсть ефек-тивного функцiонування належних меxанiзмiв забезпечення едност судово! практики. Якщо ж верховний суд буде зосереджений на виконанш публiчниx функцiй, то це неодмшно призведе до необxiдностi запровадження широко!" системи касацiйниx фiльтрiв, а ввдтак i до обмеження права на доступ до суду найвищо!" шстанцп' та обмеження приватноправового початку шд час провадження у такому судь
На наш погляд, варто погодитися з тими авторами, як шдкреслюють неспроможшсть концепцп приватних iнтересiв забезпечити належне функцю-нування верховних судiв у сучасних умовах [13, с. 473; 14, с. 318], адже розгля-даючи конкретш справи, верховний суд захищае шдиввдуальш штереси сторiн справи, проте це скорше «побiчний ефект» його дiяльностi, який передусiм мае на мет загальний позитивний ефект у майбутньому. Проте суб'ективний вимiр звернення зi скаргою з питань права, тобто захист прав сторш у конкретних спорах, не е основним завданням такого суду [Див.: 10, с. 292]. Зважаючи на зазначене, на наш погляд, слщ погодитися iз тими авторами, яы вщдають перевагу посиленню публiчно-правовиx засад провадження у верховних судах, що продиктовано необхщшстю шдвищення ефективносп цивiльного судочинства.
Роль Верховного Суду та реформи в Украк'ш: Quo vadis?
Розвиток вгтчизняно! моделi касацiйного оскарження пов'язаний iз постiй-ною боротьбою за шдвищення ефективноси цивiльного судочинства. Так, ввд-повiдно до ЦПК у редакцп 2004 р. провадження у Верховному судi Укра!ни вiдбивало класичну модель касацп iз необмеженим доступом до суду найвищо!
шстанцп. При цьому право на касацшне оскарження визнавалося конституцш-ним правом кожного (п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституцп Украши у редакцп 1996 р.), а шдставами для касацшного оскарження було неправильне застосування судом норм матерiального права чи порушення норм процесуального права (ч. 2 ст. 324 ЦПК у редакцп 2004 р.). Такий шдхвд не змшився i зi створенням у 2010 р. Вищого спецiалiзованого суду Украши з розгляду цившьних i кри-мшальних справ як суду касацшно1 шстанцп та зберпгя до вщповвдних змш процесуального законодавства у 2017 р. Варто зазначити, що тривала практика необмеженого доступу до суду касацшно1 шстанцп вреши-решт призвела до кризи касацшного провадження, пов'язано1 з тотальною неспроможшстю забез-печити особам право на справедливий судовий розгляд у межах касацшного провадження. Зазначене шдтверджуеться тим фактом, що на момент створення Верховного Суду у 2017 р. юльюсть нерозглянутих ВССУ та ВСУ цившьних справ, що були передан до нового Верховного Суду, становила 27 483 справи [19].
Звичайно, що така ситуащя потребувала нагального виршення, що ввд-билося у внесенш змш до Конституцп Украши у 2016 р., вщповщно до яких одшею з основних засад судочинства визнавалося забезпечення права на апе-ляцшний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касацшне оскарження судового ршення (п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституцп Украши). По суп, йшлося про обмеження доступу до касацп, що знайшло свою деталiзацiю у нормах галузевого законодавства iз прийняттям ново1 редакцп ЦПК 2017 р. Так, поряд iз звичною шдставою для касацшного оскарження у виглядi неправильного застосування судом норм матерiального права чи порушення норм процесуального права (ч. 2 ст. 389 ЦПК у редакцп 2017 р.), з'явилися також обмеження, вщповвдно до яких не шдлягали касацшному оскарженню: 1) ршення, ухвали суду першо1 шстанцп та постанови, ухвали суду апеляцшно1 шстанцп у справах, ршення у яких шдлягають перегляду в апеляцшному порядку Верховним Судом; 2) судовi ршення у малозначних справах, крiм випадюв, якщо: а) каса-цшна скарга стосуеться питання права, яке мае фундаментальне значення для формування едино! правозастосовно! практики; б) особа, яка подае касацшну скаргу, вщповвдно до цього Кодексу позбавлена можливосп спростувати обста-вини, встановлеш оскарженим судовим ршенням, при розглядi шшо1 справи; в) справа становить значний сусшльний штерес або мае виняткове значення для учасника справи, який подае касацшну скаргу; г) суд першо1 шстанцп вщ-шс справу до категорп малозначних помилково. По суп йшлося про введення фшьтру касацшного оскарження у виглядi обмеження цши позову, що е звич-ним для багатьох европейських держав, проте шд час вщповщних змш як серед практиюв, так i серед науковщв зустрiчалося багато скепсису, адже, як вони стверджували, зазначеш обмеження порушують право осiб на доступ до суду та право на справедливий судовий розгляд цившьних справ. 1з зазначеними твер-дженнями важко погодитися, адже сам 6СПЛ неодноразово зазначав, що право на доступ до судiв вищих шстанцш не е абсолютним та може бути обмежене,
якщо таке обмеження переслщуе лептимну мету, яка полягае у «забезпеченш розгляду у верховних судах, враховуючи саму його сутшсть, виключно справ необхщного рiвня значущостЬ» [20].
Однак введення зазначеного фшьтру касацiйного оскарження, пов'язаного iз цiною позову, не призвело до бажаних результат та рiзкого скорочення кiлькостi касацiйниx скарг, адже загальна шдстава для касацiйного перегляду у виглядi незаконностi судових ршень залишалася незмiнною. Так, за статис-тичними даними, новi надходження до Касацшного цивiльного суду у 2018 р. становили 25 859 касацшних справ, скарг, матерiалiв, з яких 25 270 касацшних скарг та 589 шших процесуальних звернень [19].
У цьому контекст на особливу увагу заслуговують змши до вгтчизняного цивiльного процесуального законодавства вiдповiдно до Закону Украши № 460-IX «Про внесення змш до Господарського процесуального кодексу Украши, Цившьного процесуального кодексу Украши, Кодексу адмшстративного судочинства Украши щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», ввд-повщно до якого шдстави для перегляду справ в судi касацiйноï шстанцп було суттево змшено. Зокрема, запропоновано нову редакщю ч. 2 ст. 389 ЦПК, вщпо-вiдно до яко1 пiдставами касацiйного оскарження судових ршень, зазначених у п. 1 ч. 1 ще1 статтi, е неправильне застосування судом норм матерiального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляцшно1 шстанцп в оскаржуваному судовому ршенш застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подiбниx пра-вовщносинах, викладеного у постановi Верховного Суду, ^м випадку наявност постанови Верховного Суду про ввдступлення ввд такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обгрунтуе необхщшсть вiдступлення вiд висновку щодо застосування норми права у подiбниx правовщносинах, викладеного у постановi Верховного Суду та застосованого судом апеляцшно1 шстанцп в оскаржуваному судовому ршенш; 3) якщо вщсутнш висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подiбниx правовщносинах; 4) якщо судове ршення оскаржуеться з шдстав, передбачених частинами першою, третьою статл 411 цього Кодексу.
Системний аналiз запропонованих нововведень дозволяе зробити декшька висновюв. Передусiм варто зазначити, що нацюнальна модель перегляду справ у Верховному Судi вiдтепер тяжiе до ревiзiï iз пiдкресленням публiчниx функцш Верховного Суду, що вщбиваеться у шдставах для касацiйного перегляду, передбачених пп. 1-3 ч. 2 ст. 411 ЦПК запропоновано1 редакцп. Разом з тим шдстава для касацшного перегляду, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 411 ЦПК запропоновано1 редакцп, ввдбивае приватноправовий початок цивильного судочинства, адже пов'язана iз фундаментальними процесуальними помилками, яю були допущеш судами нижчих шстанцш у конкретному судовому провадженш.
Таким чином, наразi нацюнальна модель касацшного провадження все бкьше нагадуе ревiзiю з ч^ко вираженим посиленням публiчно-правовоï функцп суду найвищо! шстанцп, що притаманне крашам германсько! правово'1
традицп, на ввдмшу ввд попередньо1 практики вщтворення моделi касацй' з ïï орiентацiею на приватноправовi iнтереси, що притаманне романськш правовiй традицп'. Обмеження доступу до Верховного Суду прогнозовано мае знизити його навантаження, що дозволить зменшити i кшьккть суддiв такого суду. Поряд iз цим, зазначеш змши можуть виршити лише питання кшькост нових касацшних скарг, однак залишають нерозв'язаними питання необхвдност розгляду залишку справ, яю були передан до Верховного Суду iз ВССУ, що наразi е досить значним. Крiм того, зазначена ситуащя також призведе до перерозпо-дшу функцiй мiж судами рiзниx шстанцш, адже апеляцшна iнстанцiя у такому разi буде розглядатися як друга та остання для бшьшост справ, а вщтак саме на суди апеляцшно1 iнстанцiï буде збiльшуватися навантаження щодо завдання забезпечення едност судово'1' практики.
Висновки. У свiтi загалом склалося три основш моделi перегляду справ у судах найвищо!' шстанцп': повторна апелящя, касащя та ревiзiя. Однак у сучас-них умовах спостершаеться все бiльша тенденцiя до конвергенцп касацй' та ревiзiï, що простежуеться в усвщомленш на рiвнi нацiональниx правових систем необxiдностi введення бшьш жорстких фiльтрiв касацй' заради зменшення навантаження на верховш суди та шдвищення ефективност цившьного судочинства. Зважаючи на зазначене, сучасш погляди на роль верховних судiв у цивiльному судочинствi можуть бути зведеш до концепцп приватних iнтересiв або концепцп' публiчниx iнтересiв, зважаючи на те, яким штересам вiддаеться перевага у нацiональнiй моделi провадження у верховному судi те1 чи iншоï держави. При цьому касацшна модель оскарження вiдбивае прюритет приватноправових засад у дiяльностi верховних судiв, натомiсть повторна апеляцiя - переважання публiчно-правовиx засад. У сучасних умовах державотворення та з урахуван-ням досввду зарубiжниx держав можна констатувати, що бшьш перспективним напрямом з точки зору досягнення завдань цивильного судочинства е обрання на нащональному рiвнi моделi, в якш перевага вiддаеться публiчно-правовому iнтересу шд час провадження у судi найвищо1 iнстанцiï. Зважаючи на це, останш запропонованi змiни до цивiльного процесуального законодавства, що свщчать про наближення нащонального касацiйного провадження до моделi ревiзiï, е обгрунтованими i вщбивають сучаснi тенденц^' розвитку цивiльного процесу-ального законодавства в европейських державах.
References
1. Galie, A.A. (2019). Civil Law Perspeetives on the Supreme Court and its Funetions. Studia Juridica, 81, 44-86.
2. Bobek, M. (2007). Quantity of Quality? Re-Assessing the Role of Supreme Jurisdietions in Central Europe. EUI Working Paper LAW, 36.
3. Jolowicz, J.A. (1997). The Role of the Supreme Court at the National and International Level. The Role of the Supreme Courts at the National and International Level. Athens: Sakkoulas, 22-67.
4. Husarov, K.V. (2010). Perehliad sudovykh rishen v apeliatsiinomu ta kasatsiinomu poriadkakh [Appeal and Cassation Review of Court Deeisions]. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
5. Jolowiez, J.A., Van Rhee, C.H. (1999). Reeourse against Judgments in the European Union. The Hague: Kluwer Law International.
6. Kodek, G.E. (2014). Appellate Proceedings In Civil Cases - Traditional Remedies In Light Of Contemporary Problems. Nobody's Perfect Comparative Essays on Appeals and other Means of Recourse against Judicial Decisions in Civil Matters. Cambridge: Intersentia, 35-52.
7. Bravo-Hurtado, P. (2014). Two Ways To Uniformity: Recourse To The Supreme Court In The Civil Law And The Common Law World. Nobody's Perfect Comparative Essays on Appeals and other Means of Recourse against Judicial Decisions in Civil Matters. Cambridge: Intersentia, 319-338.
8. MacCormick, N., Summers, R.S. (1997). Interpreting Precedents: a Comparative Study. Dartmouth Publishing: Aldershot.
9. Charruault, Ch. (2019). Le pourvoi en cassation en matière civile. Studia Juridica, 81, 87-102.
10. Galic, A. (2014). Reshaping The Role Of Supreme Courts In The Countries Of The Former Yugoslavia. Nobody's Perfect Comparative Essays on Appeals and other Means of Recourse against Judicial Decisions in Civil Matters. Cambridge: Intersentia, 291-318.
11. Komarek, J. (2011). Judicial Lawmaking and Precedent in Supreme Courts. LSE Legal Studies Working Paper, 4, 38. URL: https://ssrn.com/abstract=1793219.
12. Fallon, R.H. (2003). The Federal Courts and the Federal System. New York: Foundation Press, 5th ed.
13. Mazeaud, H., Mazeaud, L. (1978). Traité théorique et pratique de la responsabilité civile, III, 6th ed. Paris.
14. Jolowicz, J.A. (2000). On civil procedure. Cambridge Univercity Press.
15. Lindblom, P.H. (2000). Progressiv Process - Spridda uppsatser om domstollsprocessen och samhallsutvecklingen. Uppsala: Iustus Forlag.
16. Proverka sudebnyih postanovleniy v grazhdanskom protsesse stran ES i SNG. [Review of court decisions in the civil process of the EU and CIS countries]. (2007). Moscow: Norma [in Russian].
17. Calamandrei, P. (1976). Opere Giuridiche (a cura di Mauro Cappelletti). Vol. VII. Napoli: Morano.
18. Domej, T. (2014). What Is An Important Case? Admissibility Of Appeals To The Supreme Courts In The German-Speaking Jurisdictions. Nobody's Perfect Comparative Essays on Appeals and other Means of Recourse against Judicial Decisions in Civil Matters. Cambridge: Intersentia, 277-290.
19. Mamchenko, N. (2019). Pro shcho kazhe statystyka: Kasatsiinyi tsyvilnyi sud VS pidbyv pidsumky za 2018 rik po vsii yurysdyktsii. Sudebno-iurydycheskaia hazeta, 2-5 (471-474). URL: https://sud.ua/ru/news/publication/134669-pro-scho-kazhe-statistika-kasatsiyniy-tsivilniy-sud-vs-pidbiv-pidsumki-za-2018-rik-po-vsiy-yurisdiktsiyi [in Ukrainian].
20. Zubac v. Croatia, no. 40160/12, § 85, 5 April 2018. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-181821.
Tsuvina T. A., PhD in Law, Assossiate Professor of Civil Procedure Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail: tsuvinat@gmail.com ; ORCID 0000-0002-5351-1475
The role of the supreme courts: in the search of the balance between private and public interests in civil procedure
The article is devoted to the analysis of the problem issues of the role of the supreme courts in common law and civil law legal traditions through the prism of models of proceedings in such courts in order to determine the general trends in this field. The author analyzes three main models of the proceedings in courts of the highest instance: a second appeal, a cassation and a revision. A second appeal model refers to the common law countries, and cassation and revision models refer to civil law countries. Analysis of the civil procedural legislation and resent reforms of civil procedure in European countries give grounds to conclude that there is a strong tendency to convergence between cassation and revision models nowadays. The author analyzes two main approaches to the identification of the role of supreme courts in modern societies: conception of private interests and conception of public interests. The cassation model of appeal reflects the priority of the private legal interests in the activity of the supreme courts,
instead the second appeal model is the predominance of the public legal foundations. More promising direction from the point of view of achieving the tasks of civil justice is the election at the national level of a model in which preference is given to public-law interest during proceedings in the highest court which is reflected in revision model. The recent proposed changes to the civil procedural legislation of Ukraine testifies to the strong tendency of approximation of the national cassation proceedings model to the revision model. Such situation is justified and reflects the current trends in the development of civil procedural legislation in European countries.
Keywords: Supreme Court; cassation; review; second appeal; cassation; access to court.
Рекомендоване цитування: Цувша Т. А. Роль верховних судiв: у пошуках балансу приватних та публiчних штереав у цившьному судочинствь Проблеми законность 2020. Вип. 148. С. 52-65. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.148.193522.
Suggested Citation: Tsuvina, T.A. (2020). Rol verkhovnykh sudiv: u poshukakh balansu pryvatnykh ta publichnykh interesiv u tsyvilnomu sudochynstvi [The role of the supreme courts: in the search of the balance between private and public interests in civil procedure]. Problemy zakonnosti -Problems of Legality, issue 148, 52-65. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.148.193522 [in Ukrainian].
Надшшла до редколегп 30.01.2020 р.
