CC BY
7Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 21 (60), № 1. 2008 г. С. 217-222.
УДК 343.131.5; 343.156
Захаров Д.О.
ФОРМУВАННЯ ПОГЛЯД1В ЩОДО ЕФЕКТИВНОСТ1 АПЕЛЯЦ1ЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ТЕОРИ В1ТЧИЗНЯНОГО КРИМ1НАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
У статтi автор аналiзуe формування поглядiв щодо ефективностi апеляцшного провадження. Автор дослiджуe позици вчених-процесуалюив дореволюцiйного перiоду, коли приватнi засади судочинства були найбшьш розвинутi, можуть бути досить корисними для реформування судово-контрольних стадш кримшального процесу. На думку автора, найбшьш цiкавi питання юторп дослiджень апеляцiйного провадження пов'язаш iз визначенням повноважень суду друго! шстанцп та меж судового розгляду.
Ключовi слова: апеляцшне провадження, перегляд судових ршень, апеляцiя, суд друго! шстанцп, гарантп апеляцп.
Забезпечення правосудностi судового ршення пов'язано iз досягненням рiвноваги мiж захистом прав учасникiв кримiнального судочинства та шшими засадами процесу: швидким розглядом кримiнальноl справи, незалежнютю суддiв, доступнiстю правосуддя. Традицiйна «некласичнють» форм перегляду судових рiшень, яка придатна крашам пострадянського простору та, безпосередньо, Украш, е наслiдком намагання законодавця, поеднати норми, ефективнiсть яких шдтверджуеться довготривалим використанням, та новел, пов'язаних iз розширен-ням змагальних засад судочинства. При цьому, слщ враховувати, що тривалий перiод змагальнють як принцип судочинства мала до окремих шстшупв процесу виключно формальне вщношення. Саме тому, дослiдження позицш вчених-процесуалiстiв дореволюцiйного перiоду, коли приватш засади судочинства були найбшьш розвинуп, можуть бути досить корисними для реформування судово-контрольних стадш кримшального процесу.
На думку автора, найбшьш цiкавi питання ютори дослщжень апеляцшного провадження пов'язаш iз визначенням повноважень суду друго! шстанцп та меж судового розгляду.
Основними формами перегляду ршень суду, що не набрали законное' сили, у кримшальному судочинсга е апеляцiя та касащя. 1сторично першi форми перевiрки судових ршень були бiльш близькими до апеляци, бо перш за все були спрямоваш на перегляд справи по суп (оскарження до народних зборiв у Стародавньому Римi, "оболживлювання" судових рiшень у середньовiчнiй Францп та Нiмеччинi). 1сторичний аналiз формування шстшупв перегляду може служити ярким шдтвердженням соцiально! обумовленостi норм кримшального процесу. Цшавою е позицiя М.^рого згiдно з якою система перегляду судових ршень е "тiею ознакою, яка вiдрiзняе недемократичне суспiльство вщ демократичного" [1, с.119]. Так, зпдно iз законом Валерiя, виданим у другий рш консульства, кожний римський
громадянин мав право вимагати перегляду народом вироку винесеного будь-яким урядовцем. Право перегляду витшало не з приватного штересу, який особа мала у даному процесс а з загальногромадянського права спостереження за дiями посадо-вих ошб та сповщення народу про !х зловживання [2, с.521]. 1ншу форму активно! учасп громадян у здiйсненнi правосуддя, але iз специфiкою продиктованою реалiями часу, ми можемо спостерiгати у нашому минулому. Вiдповiдно до циркуляру касацшного вiддiлу ВЦВК вщ 6 жовтня 1918 р. право принесення касацшного протесту на "виправдувальш вироки або у зв'язку з !х м'яюстю" надавалося будь-якому дieздатному громадянину незалежно вiд його учасп у справi [Див.:3, с.20]. Наступний приклад теж дуже виразно демонструе зв'язок практики перегляду судо-вих рiшень та демократичностi суспшьства. Згiдно з постановами ЦВК СРСР вщ 1 грудня 1934 та 14 вересня 1937 по справам, яю на той час були найпоширешшими (участь у терористичних оргашзащях, терористичш акти проти працiвникiв Радянсько! влади, контрреволюцiйне шкiдництво та диверси) касацiйне оскарження, як i подання клопотань про помилування не допускалося [Див.: 4, с.81].
1нститут апеляци не е зовсiм новим для вггчизняного судочинства бо був до-сить докладно врегульований у "Правах, за якими судиться малоросшський народ" 1743 р., отримав законодавче закршлення в Статут кримiнального судочинства Росшсько! iмперil 1864 р. Декретом № 1 "Про суд" вщ 24.11.1917 р. апеляцшна форма перевiрки судових ршень, що не набрали законно! сили, була скасована i в Укра!ш вона вiдновлена лише в 2001 р.
Враховуючи можливостi виправлення суто юридичних помилок шляхом касацп (ревiзi!), iстотне значення при ощнщ досто!нств тiе! чи iншо! форми перегляду може мати ефективнють перевiрки фактично! сторони справи. Можливiсть перевiрки вик-лючно законностi судового вироку критично ощнювалася, як юристами практиками, так i вченими процесуалiстами (1.Я.Фойницький, А.К.Рiхтер, А.В.Фон-Резон). Суттевiсть порушення кримшально-процесуального закону, у тих випадках коли воно не е безумовною тдставою для скасування судового рiшення, може бути ощнена лише з позицп впливу порушення процесуально! форми на правильнють встановлення обставин справи.
Як апеляцiйна, так i касацiйна форми зазнавали критичних зауважень, але для перевiрки саме питань факту, завдяки можливосп безпосереднього дослщження доказiв, бiльш придатна перша. Проблема впровадження деяких елемеш!в апеляцi! в кримшальному процесi розглядалася протягом тривалого часу радянськими вче-ними-процесуалiстами (П.Ф.Пашкевич, О.1.Кулаева - розширення повноважень що-до погiршення положення засудженого чи виправданого судом друго! iнстанцi!, у зв'язку iз неправильним застосуванням кримшального закону судом першо! iнстанцi!; В.Б.Алексеев, Л.О.Богословська, А.Д.Бойков, 1.Д.Перлов, А.Л.Рiвлiн, -проведення судового слщства у вищестоящому судi). Включення за радянських чашв до предмету касацiйно! перевiрки питань i права, i факту та досить широю повноваження вищестоящого суду щодо змiни вирокiв, дало тдстави деяким авторам, здiйснюючи ощнку природи перегляду, визначати його як "касацшно-ревiзiйний" (М.А.Чельцов) [6, с.390]; "ревiзiйно-апеляцiйний" (М.М.Полянський);
220
"ревiзiйний" (1.М.Тагер); "ревiзшно-касацшний" (О.Я.Вишинський); видiляти в ньому "скриту апелящю" (1.В. Криленко) [Див. 7, с. 495].
Зпдно зi Статутом кримiнального судочинства 1864 р. апеляцшне провадження визначалося як оскарження учасниками процесу та прокурором, який приню протест у вищу судову iнстанцiю, на не набувший законно! сили вирок для повторного розгляду справи по суп, як з фактичного, так i з юридичного боку, та винесення нового ршення по справа Провiднi процесуалiсти дореволюцiйного перiоду вважали, що пiд апеляцiйним провадженням слщ розумiти перегляд по сутi вищою iнстанцiею неостаточних вирокiв, ухвалених нижчою iнстанцiею, за якого пiддаються повторному дослщженню як фактичнi, так i юридичнi пiдстави вироку [5, с.4], тобто як можливiсть розгляду кримшальних справ по сутi в двох шстанщях. З урахуванням некласичностi (яка утворюеться за рахунок невластивого для не! перегляду питань факту) касацп, що юнувала в Укра!ш до 2001р., змши, пов'язанi з !! перетворенням в апеляцiйний розгляд, не торкнулися предмету перевiрки, тому найбшьш актуальним е дослiдження iз питань, якi були спiрними й наприкшщ по-заминулого столiття. Найважлившим з них е визначення, чи служить апеляцшний розгляд достатньою гараниею належного здiйснення правосуддя у кримшальних справах. Серйозна критика апеляцшного провадження пов'язана iз обмеженнями, що стосуються умов здiйснення апеляцiйним судом правосуддя. Досить категорично з цього приводу висловлювався К.З. Постовський : "Нщо не може дати гарантп, що ршення суду апеляцшно! шстанцп буде краще, справедливiше та правильшше в юридичному вiдношеннi нiж ршення суду першо! iнстанцi! " [8, с. 156].
Але, саме апелящя з !! можливостями щодо безпосереднього дослщження доказiв, е бiльш природною формою для судового змагання, яке ще продовжуеться до вступу ршення в силу. 1.Я. Фойницький вважав, апеляцiйне провадження "най-вищою точкою" реалiзацi! змагальностi у кримiнальному судочинства Вищенаведенi форми перегляду, мають едину процесуальну мету, i бiльш сприятли-вим для !! досягнення е положення, при якому у судi друго! iнстанцi! повною мiрою реалiзуються гарантi! винесення правосудного рiшення, передбачеш законом для суду, що ухвалив первинне рiшення.
Для iнституту апеляци у !! класичнiй формi (що юнувала, наприклад, за часи Росшсько! iмперi!), природною е неможливють оскарження тих порушень яю, хоч i мали мiсце у судi першо! шстанцп, але не порушували штерешв скаржника [9, с.42]. Тобто наявнють в апелянта захищаемого ним власного штересу можна було вважа-ти передумовою апеляцшного розгляду. Обмеженють сторш у виборi пiдстав оскарження лише порушенням власного штересу е одшею з характерних рис змагальносп судочинства. Порушення, як не стосуються суб'екта особисто можуть бути приводом для апеляцшного подання прокурора, принесеного в публiчних штересах. Спираючись на викладене, потрiбно розглянути й питання меж доказу-вання в стадп апеляцшного розгляду. Враховуючи, що межi доказування визнача-ються суб'ектом доказування за внутршшм переконанням, що грунтуеться на дослiдженнi матерiалiв справи, апеляцшний суд мае самостшно визначити необхщний обсяг доказiв, щоб вважати встановленими т обставини, що входять до предмету доказування. В.К. Случевський вважав, що виршуючи справу за
221
внутршшм переконанням, апеляцшний суд вшьний у встановленнi пiдстав свого судження, тобто не зв'язаний доводами скарги поясненнями сторш у судовому засщанш. Вш може обгрунтовувати власне ршення сукупнiстю усiх обставин справи, що були предметом його судового слщства [10, с.746].
В той же час, окремими вченими вказувалося на неприпустимють перетворення апеляцшного розгляду на новий розгляд кримшально! справи по суп, насамперед через надання доказiв недослщжених судом першо! iнстанцiï. Правильною е позицiя А.К. Рiхтера, який вважав, що вщсутнють обмеження щодо надання нових доказiв у суд другоï iнстанцiï може призвести до того, що апеляцшний суд, розглядаючи ïx, буде розглядати кримшальну справу, що iстотно вiдрiзняеться за своïми фактични-ми обставинами вщ тих, що покладенi в основу вироку на який подаш апеляцп [11, с.5]. У такий спосiб у судi друго1' шстанцп справа буде фактично розглянута по суп в перший раз, що виключае можливють належного виконання апеляцшним судом його процесуально1' функцiï - повторного розгляду справи по суп.
Додатковою гаранпею законностi й обгрунтованосп рiшень суду друго1' iнстанцiï бшьшють вчених називали обов'язкову колегiальнiсть його складу та вка-зували, що одноособове апеляцшне провадження недопустимо, як недопустимий одноособовий касацшний перегляд або провадження у порядку нагляду. На важливють саме ще1" особливосп апеляцшного розгляду вказували ще автори Пояснювально1' Записки до проекту ново1' редакцп Статуту кримiнального судочинства Росшсько1' Iмперiï, якi вважали, що "апеляцшне провадження з кримшальних справ, яю розглядалися колегiальним судом, не вщповщае iстинним потребам пра-восуддя та за умов юнування касацiйного порядку оскарження е безцшьним та надмiрним"[5, с.11].
Досить спiрним було також питання повноважень апеляцшного суду з остаточного виршення кримшально1' справи. Направляючи справу на новий судовий розгляд, апеляцшний суд виступае в ролi суду касацшно1' шстанцп. У теори кримiнального процесу перюду iснування Росiйськоï iмперiï сформувалися двi протилежнi позицiï. Вiдповiдно до першо1', апеляцiйний суд повинен вирiшити оста-точно справу, яким би недосконалим не було провадження в сущ першо1' iнстанцiï й не мае права повертати його в нижчестоящий суд для нового провадження й поста-новлення нового ршення (Енгельман, Победоносцев [Див.: 12, с.49], аналогiчно дане питання було виршено й у ст. 772 Статуту кримшального судочинства 1864 р.; слщ зазначити, що на сьогодшшнш день таким же шляхом тшли автори КПК РФ i Казахстану). 1ншу позицiю займають В.К.Случевський й А.К.Рixтер. На 1'хню думку, повернення кримшально1' справи в суд першо1' iнстанцiï, може мати мюце, коли фактично вiдсутнiй предмет апеляцшно1' перевiрки, тобто рiшення суду першо1' iнстанцiï. Це вiдбуваеться при постановлен неповних рiшень (коли судом не виршеш усi питання, передбачеш кримiнально-процесуальним законом для даного виду ршень), або коли цi ршення е нiкчемними внаслiдок порушення нижчестоя-щим судом при провадженнi по справi або постановленi вироку або постанови ютотних форм судочинства. У зв'язку iз цим, слiд погодитися з А.К^хтером, що до кримшально-процесуального законодавства варто внести норму, спрямовану на вщновлення встановленого або нормального розподшу обов'язкiв мiж судами двох
222
шстанцш. На його думку вiдсутнiсть тако! норми у Статут кримiнального судочинства 1864 р. призвело до того, що судова практика не тшьки радикально змшила систему Статуту, але й "скасувала саме поняття про апеляци в його ютинному юри-дичному змютГ' [12, с.12].
Отже, визначаючи форму реалiзацп права на оскарження слщ виходити з того, що, особа в "судово-контролюючих стад1ях" не може бути обмежена в гараниях винесення щодо не! законного та обгрунтованого рiшення порiвняно з судом першо! iнстанцi!. У звязку з цим у теорп кримiнального процесу завжди пiдкреслювалася важливють встановлення фактичних обставин справи в умовах безпосередносп й yсностi. З урахуванням цього безумовно виникае питання гарантш правосyдностi рiшень апеляцiйного суду, яке прямо пов'язано iз !х правовою природою. Мабуть iдеалiзованою, але такою, що вщповщае гарантiям правосудносп судового рiшення в кримiнальномy процесс виглядае наступна позицiя дореволюцiйних процесуалюив - "...щоб апеляцiя приносила користь, варто установити, щоб в апеляцшнш iнстанцi! вiдбyвалася зовсiм нова оцшка доказiв, щоб спогади свiдкiв про те, що вони бачили, не особливо сильно згладжувалися в промiжок часу мiж розглядом справи в першш та другш iнстанцiях, щоб загальна сума доказiв, на якш буде заснований вирок друго! шстанцп, була бшьше суми доказiв, яка була дослщжена першою шстанщею."(К.Бшдшг)[Див.: 5, с.7]; "...необхщно щоб друга шстанцш пiддавала обговоренню весь наявний у справi матерiал знову, забуваючи вирок першо! шстанцп i виходячи з думки, що перед нею знаходиться невинний." (Д.Мамрот) [Див.: 5, с.7]. Але вони самi визнавали щ умови нездшсненними, як з причини надзвичайного подорожчання судового процесу для держави, так i з суто процесуальних ускладнень (зниження шдивщуальносп показань свщюв, якi у сyдi першо! шстанцп знайомляться iз доказами по справi в повному обсязi, втрата у них штересу до учасп у судовому розглядi через його повторшсть).
Перелiк використаних джерел та лггература:
1. С1рий М. Система перегляду судових ршень в Укра!ш: погляд в майбутне // Юридичний журнал. - №3. -2003. - С.112-119.
2. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. - СПб.: Тип.С.С. Спасовича,1907. - Ч. 2. - 588 с.
3. Мухин И.И. Кассационное обжалование, опротестование и пересмотр приговоров. - М.: Го-сюриздат,1956. - 200 с.
4. Обухов В.В. Механизм судебной репрессии в системе военных трибуналов войск НКВД СССР 1939-1941 гг. (Порядок судопроизводства, практика) // Государство и право. - 2004. -№2. -С.76-85.
5. Объяснительная записка к проекту новой редакции Устава уголовного судопроизводства. -СПб.:Сенатская типография, 1900. - Том IV. - 198 с.
6. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. - М.: Юрид. лит.,1962. - 504 с.
7. Уголовно-процессуальный кодекс (комментарий) / Под ред. С. Пригова и М. Шаргея. - Х.: Юридическое издательство Наркомюста УССР, 1928. - 541с.
8. Постовский К.З. К вопросу об апелляции в уголовном процессе // Журнал Министерства юстиции. - 1896. - № 2. - С.158- 173.
9. Ковтун Н.Н., Александров А.С. Апелляционное производство в уголовном производстве России: проблемы и решения // Государство и право, 2001. - № 3. - С. 38-45.
10. Случевский В.К. Учебник русского уголовного процесса. - СПб.: Тип. М.М.Стасюлевича, 1913. -669 с.
223
11. Рихтер А.К. О полной и неполной апелляции // Журнал министерства юстиции, 1907. - № 3. -С.1-50.
12. Рихтер А.К. О порядке обжалования неполных и заочных решений / Журнал министерства юстиции. - 1908. - №1 - С.1-50.
Захаров Д.А. Формирование взглядов относительно эффективности апелляционного производства в теории отечественного уголовного процесса.
В статье автор анализирует формирование взглядов относительно эффективности апелляционного производства. Автор исследует позиции ученых-процессуалистов дореволюционного периода, когда частные принципы судопроизводства были наиболее развиты. Эти позиции могут быть полезными для реформирования судебно-контрольных стадий уголовного процесса.По мнению автора, наиболее интересны вопросы истории исследований апелляционного производства, которые связаны с определением полномочий суда второй инстанции и границ судебного разбирательства.
Ключевые слова: апелляционное производства, пересмотр судебных решений, апелляция, суд второй инстанции, гарантии апелляции.
Zakharov D.A The forming of the views in connection with effectiveness of the appelant legal procedure in the theory of the home criminal process.
In this article the author analyses the forming of the views in connection with effectiveness of the appelant legal procedure. The author investigates position of scientists, who lived before Revolution, and when privat basises of lefal procedure were more developmently. This investigation may be helpful for reforming of court-control stages of criminal process. To the author's mind the most interesting questions of the history of investigation of appellant legal procedure are connected with definition of authorites of the court of the second instance and are connected with definition the borders of court session.
Key words: appellant legal procedure, reconsideration court judgement, appeal, the court of the second instance, quarantee of appeal.
Надiйшла до редакцп 12.05.2008 г.
224
