CC BY
29
ЦИВ1ЛЬНЕ ПРАВО I ЦИВ1ЛЬНИЙ ПРОЦЕС
Цувша Тетяна Андрмвна,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивльного процесу, Нац'юнальний юридичний унверситет iменi Ярослава Мудрого, УкраУна, м. Харш e-mail: [email protected] ORCID 0000-0002-5351-1475
doi: 10.21564/2414 - 990x.146.175598 УДК 347.9
еДШСТЬ СУДОВО1 ПРАКТИКИ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВО1 ВИЗНАЧЕНОСТ1: П1ДХ1Д еВРОПЕИСЬКОГО СУДУ
З ПРАВ ЛЮДИНИ
Статтю присвячено вивченню базовых nidxodie, вироблених у практищ бвропейського суду з прав людини, до ттерпретаци таког вимоги принципу правовое визначеностi, як едшсть судовог практики, у контекстi тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенщ про захист прав людини та основопо-ложних свобод, що закртлюе право кожного на справедливий судовий розгляд у цивыьних справах.
Ключовi слова: правова визначетсть; право на справедливий судовий розгляд у цившьних справах; едшсть судово! практики; верховенство права.
Цувина Т. А., кандидат юридических наук, доцент кафедры гражданского процесса, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0002-5351-1475
Единство судебной практики как элемент правовой определенности: подход Европейского суда по правам человека
Статья посвящена исследованию базовых подходов, разработанных в практике Европейского суда по правам человека, касательно интерпретации такого требования принципа правовой определенности, как единство судебной практики, в контексте толкования п. 1 ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод, который закрепляет право каждого на справедливое судебное разбирательство по гражданским делам.
Ключевые слова: правовая определенность; право на справедливое судебное разбирательство по гражданским делам; единство судебной практики; верховенство права.
Вступ. Принцип правово! визначеност посщае важливе мкце серед складо-вих верховенства права у демократичному суспiльствi та визнаеться фундамен-тальним як на мiжнародному, так i на нацюнальному рiвнi. Венецiанська комiсiя виокремлюе таю складовi зазначеного принципу, як: доступшсть законодавства; доступнiсть судових рiшень; передбачувашсть правових актiв; сталiсть i поси-довнiсть правових приписiв; концепцiя лептимних очiкувань; неможливiсть зворотно! сили закону; принципи nullum crimen sine lege та nulla poena sine lege; принцип res judicata [1]. Подiбний шдхщ е суголосним iз шдходом бвропей-ського суду з прав людини (надалi - 6СПЛ) щодо тлумачення зазначеного принципу у контекст рiзних конвенцiйних прав. Поряд iз цим, для цивiльного судочинства ключове значення мае такий елемент правово! визначеност, як еднiсть судово! практики, що виводиться 6СПЛ у контекст тлумачення права на справедливий судовий розгляд, закршленого у п. 1 ст. 6 Конвенцп про захист прав людини та основоположних свобод (надалi - 6КПЛ). Особливо! актуальной зазначене питання набувае з огляду на Конституцшну реформу у сферi правосуддя 2016 р., що мала наслщком переосмислення функцiй Верховного Суду як суду касацшно! шстанцп, на який, серед iншого, покладаеться завдання забезпечення едност судово! практики. З огляду на це наразi важли-вим е вивчення европейських пiдходiв до проблеми сталостi правозастосування з метою гармошзацп вiтчизняного законодавства та практики iз мiжнародними стандартами справедливого судочинства.
ÄHani3 остантх дослiджень i публжацт. Дослвдженню принципу правово! визначеностi та окремих його елементв присвяченi пращ таких учених, як Л. Л. Богачова, I. I. Дахова, Дж. Мексеньер (J. Maxenier), С. П. Погребняк, П. Попелiер (P. Popelier), Дж. Рато (J. Raitio), М. Фенвш (M. Fenwick) та ш. А от позицiю 6СПЛ щодо тако! вимоги принципу правово! визначеност, як еднiсть судово! практики, у контекст п. 1 ст. 6 6КПЛ науковцi не аналiзували.
Метою cmammi е вивчення пiдходiв 6СПЛ до iнтерпретацi! феномену едностi судово! практики як елемента правово! визначеност у контекст ево-люцiйного тлумачення п. 1 ст. 6 6КПЛ, що закршлюе право кожного на справедливий судовий розгляд у цившьних справах.
Виклад основного Mamepiany. 6СПЛ неодноразово наголошував на тому, що правова визначешсть е одним iз фундаментальних аспектiв верховенства права [2]. Для цившьного судочинства виключне значення мае тлумачення принципу правово! визначеност у контекстi права на справедливий судовий розгляд, закршленого у п. 1 ст. 6 6КПЛ, ввдповщно до якого кожен мае право на справедливий i публiчний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним i безстороншм судом, встановленим законом, який виршить сшр щодо його прав та обов'язюв цивiльного характеру.
Як видно, вимога забезпечення нацюнальними судами едностi судово! практики прямо не передбачена у зазначенш статт як гарантя права на справедливий судовий розгляд, проте вона була визнана такою у процесi еволюцшного тлумачення п. 1 ст. 6 6КПЛ. Так, 6СПЛ зауважуе, що едшсть у застосуваннi
правових норм у подГбних правоввдносинах е невщ'емною складовою правово! визначеностГ, яка, серед шшого, гарантуе певний ступшь стабГльност правово! ситуацГ! та сприяе утвердженню сусшльно! довГри до суду. Стшка непослщов-шсть судово! практики, з шшого боку, може спричинити стан правово! неви-значеностГ, що, вГропдно, призведе до зниження сусшльно! довГри до судово! системи, в той час як така довГра з очевидшстю становить собою необхщний компонент держави, засновано! на верховенств! права [3].
Варто зазначити, що незважаючи на те, що едшсть судово! практики походить Гз вимоги правово! визначеностГ, сам 6СПЛ не е судом четверто! шстанцп щодо нацюнальних суд1в та не покликаний перевГряти ршення останшх з точки зору питань права або факту, адже нащональш суди е цГлком автономними i !х ршення мають поважатися. Бiльш того, можливГсть ухвалення рiшень, що суперечать одне одному, притаманна будь-якш судовiй систем^ яка спираеться на мережу судiв першо! та апеляцiйно! iнстанцi!, що мають свою територiальну юрисдикцiю. При цьому вимоги правово! визначеностГ та захисту легитимно! довiри громадськостi не передбачають набутого права на несуперечливкть судово! практики [3]. Певний рiвень дивергенцп практики рiзних судiв у межах нацюнально! системи або нав^ь дивергенцiя практики одного i того самого вищого суду е неминучими i не завжди становлять порушення принципу пра-вово! визначеностi, адже така дивергенщя може бути виправдана рiзними фак-тичними обставинами справи або необхщшстю динамiчного чи еволюцiйного тлумачення законодавства [3; 4]. Наприклад, у справi "Atanasovski v. The Former Yugoslav Republic of Macedonia" 6СПЛ дiйшов висновку про порушення п. 1 ст. 6 6СПЛ не через те, що нацюнальний суд вiдступив вiд свое! попередньо! позицГ! у рiшеннi заявника, адже змша правово! позицГ! була обгрунтована необхiднiстю розвитку судово! практики, а через вщсутшсть належного мотивування необхщ-ностГ такого вГдступу [5]. З цього можна зробити висновок, що змша правових позицш суду вищо! шстанцп не порушуе п. 1 ст. 6 6КПЛ, якщо вона належним чином умотивована з метою лептимацп судових рiшень та шдвищення довГри до суду у сусшльствь
Види дивергенцп судовог практики. У сво!й практицГ 6СПЛ наголошував на вГдмГнностГ мГж рГзними видами дивергенцп судово! практики. Так, вщсут-шсть одноманГтностГ може спостерГгатися у практицГ: а) судГв нижчих та вищих ГнстанцГй; б) апеляцГйних судГв, що дГють у конкретних справах як суди най-вищо! шстанцп; в) суду найвищо! ГнстанцГ! або окремих його палат; г) юлькох судГв вищо! ГнстанцГ!, що не перебувають мГж собою у шдпорядкуванш та е цГлком автономними.
У цьому контекстГ 6СПЛ пГдкреслюе, що саме на суди вищих ГнстанцГй покладене завдання забезпечення едностГ судово! практики та вирГшення кон-флштГв правотлумачення, якГ можуть виникати мГж судами нижчих ГнстанцГй. Якщо ж такий найвищий судовий орган сам породжуе дивергенщю судово! практики, то саме вш стае джерелом «правово! невизначеностЬ» [6] та вГдпо-вГдно пГдривае довГру до судово! системи. У цьому разГ вГдсутнГсть едностГ
судово! практики на piBHi найвищо! шстанцп ввдбиваеться i на якост право-застосування судiв нижчих iнстанцiй. Проте вщсутшсть eдностi практики на piBHi нижчих iнстанцiй не свiдчить про порушення права на справедливий судовий розгляд, адже завданням судiв вищих iнстанцiй якраз i е виправ-лення помилок у пpавозастосуваннi судiв нижчих iнстанцiй. Отже, вiдсутнiсть одномаштност правозастосування виключно на piвнi суду, що дiе як найвища судова шстанщя, на думку 6СПЛ, визнаеться порушенням п. 1 ст. 6 6СПЛ. Зазначений пiдхiд вiдбивае важливють мiсií судiв найвищо! iнстанцií у демократичному суспiльствi - виправляти фундаментальш помилки правозастосування та забезпечувати усталешсть судово! практики. Наприклад, у спpавi "Kowalczyk v. Poland" скарга заявницi, в якiй вона посилалася на неоднакове застосування законодавства нацюнальними судами, адже ii колишнш колега отримав бiльший pозмip допомоги у зв'язку iз достроковим виходом на пен-сiю, була визнана неприйнятною, адже заявниця не оскаржувала ршення суду першо! шстанцп, яким in було присуджено менший pозмip вiдшкодування, на вiдмiну вщ свого колеги, якому за результатами касацшного оскарження було збiльшено pозмip компенсацп [7]. Вiдсутнiсть суперечливо! практики була констатована 6СПЛ також у ситуацп, коли заявниця скаржилася на ввдсут-нiсть едностi практики апеляцшного суду, що ухвалив остаточне ршення в ii спpавi, та Верховного суду, який висловив протилежний шдхвд в аналопчнш спpавi. 6СПЛ мотивував свое ршення тим, що касацшна скарга само! заявницi у цш спpавi була вiдхилена як така, що подана з порушенням строив касацшного оскарження, а, отже, помилка апеляцшного суду могла бути виправлена касацшним судом на нацюнальному piвнi, проте сама заявниця не дотрима-лася правил касацшного оскарження [8]. 1з цього можна зробити висновок, що ввдсутшсть едност практики у рамках конвенцшно! системи пов'язуеться пеpедусiм iз дивеpгенцiею практики суду або судiв вищо! iнстанцií, якщо ж особа не зверталася до суду вищо! iнстанцií або ш було вiдмовлено у пеpеглядi з формальних шдстав, то держава не може бути визнана ввдповвдальною за порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ.
Таким чином, 6СПЛ не вимагае ввд деpжав-членiв абсолютно! едност судово! практики, допускаючи п дивергенщю на piвнi нижчих шстанцш, що визнаеться закономipним явищем, адже помилки судiв нижчих шстанцш мають виправлятися судами вищих шстанцш. У поле зору 6СПЛ з точки зору пере-вipки дотримання положень п. 1 ст. 6 6КПЛ пеpедусiм потрапляе дивеpгенцiя судово! практики на piвнi найвищо! iнстанцií, адже саме на останню вiдповiдно до норм нацюнального законодавства покладаеться завдання забезпечення едност судово! практики.
6СПЛ pозpiзняе два можливi типи дивергенцп судово! практики на piвнi судiв найвищо! шстанцп: а) дивергенщю, що виникае в рамках одного i того ж суду найвищо! шстанцп [6; 9; 10]; б) дивергенщю, що виникае в рамках деюль-кох найвищих судових шстанцш, яю не знаходяться у шдпорядкуванш та е автономними одна щодо одно! [3].
У першому випадку 6СПЛ дотримуеться бГльш жорстких стандартiв, наго-лошуючи на необхiдностi забезпечення едностГ судово!' практики у межах единого суду найвищо! iнстанцГí. Так, у справi "Aksis and others v. Turkey" заявники скаржилися на вiдсутнiсть едностi судово! практики в межах рiзних цивiльних палат Касацшного суду, зважаючи на неоднакову квалiфiкацiю позову про ком-пенсащю шкоди, спричинено! землетрусом, та застосування строив позовно! давностi до справ заявниюв. Зокрема, одна з палат, що розглядала таю справи, вважала, що вимога заявнишв випливае з договору, а тому 10-рГчний строк позовно! давност сплив, адже його обрахунок почався з моменту завершення робГт iз будiвництва. Водночас шша палата Касацiйного суду дiйшла висновку про делштний характер позову заявниюв, а тому прийняла позови до розгляду по сутГ, зазначивши, що строки позовно! давност почали обраховуватися з моменту землетрусу, адже саме тодi заявники дiзналися про дефекти у будГв-ництвi. При цьому заява заявнишв щодо гармонiзацiï судово! практики на нащональному рiвнi була вщхилена першою президiею Касацiйного суду, яка без деталiзацiï пояснень зазначила, що потреба в гармошзацп вщсутня. У цiй справi 6СПЛ визнав порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ, адже на нацiональному рiвнi не було вжито заходiв щодо ушфжацп глибинних та тривалих розходжень у практищ рiзних палат Касацшного суду, що впливало також i на розходження у практищ судiв нижчих шстанцш [11].
1ншим е шдхщ 6СПЛ щодо допустимостi рiзного тлумачення одних i тих самих норм матерiального права декiлькома судами найвищо! iнстанцiï, що не знаходяться мiж собою у пiдпорядкуваннi ввдповщно до норм нацiонального законодавства та е щлком автономними. Так, у справi "Nejdet Sflhin and Perihan Sflhin v. Turkey" заявники звернулися до адмiнiстративного суду з позовом про призначення !м щомюячно! пенсГ! вiдповiдно до положень Антитерористичного акта, обгрунтовуючи свГй позов тим, що !х син був вшськовим пГлотом та заги-нув внаслщок аварп лiтака у Туреччинi шд час перевезення загону вГйськових. Шд час розгляду справи на пiдставi рiшення суду з питань спорГв щодо юрис-дикцп (Jurisdiction Disputes Court) справа була передана до Верховного вшсько-вого адмГшстративного суду, що в подальшому вГдмовив у задоволенш позову. У сво!и заявi до 6СПЛ заявники скаржилися на вщсутшсть едностi практики адмiнiстративних судГв та вГйськових адмiнiстративних судГв щодо обставин падшня лГтака, адже адмГшстративш суди при розглядГ справ щодо шших загиб-лих у цш аварГ! визнали наявнГсть причинного зв'язку мГж падГнням лГтака та боротьбою Гз тероризмом, задовольнивши вГдповГднГ позови про призначення пенсГ!, натомГсть вшськовГ адмГнГстративнГ суди вказали на вщсутшсть такого зв'язку та вГдмовили у задоволенш позовГв. Розглядаючи зазначену справу, 6СПЛ вказав, що одного лишень факту наявностГ рГзних рГшень нацюнальних судГв не досить для констатацГ! порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ. У зазначенГй справГ мав мГсце паралельний розгляд справ, що випливають з одних i тих самих фак-тичних обставин, однак щодо рГзних суб'ектГв, одночасно адмшютративними та вГйськовими адмГнГстративними судами. Зазначена ситуащя була зумовлена
наявшстю колiзfí юрисдикцп у цiй категорп cnopiB, що призвело до ухвалення протилежних за своею суттю ршень у аналогiчних справах. Надалi 6СПЛ зауважив, що у цьому випадку два суди, кожен 3i своею юрисдикщею, розгля-даючи рiзнi справи, можуть ухвалювати рiзнi, однак ращональш та обrрунтованi рiшення щодо однакових правових питань, що виникають зi схожих обставин справи. Дивергенцiя шдходу, що може виникнути мiж судами, е неминучим наслвдком процесу тлумачення положень закону та застосування норм права до фактичних обставин справи. Ставлення до тако'1 дивергенцп мае бути толе-рантним, якщо нащональш правовi системи здатнi пояснити ïï. У цiй справi два верховш суди - Верховний адмiнiстративний суд та Верховний вшськовий адмiнiстративний суд - мали можливють подолати ввдповвдну дивергенцiю самостiйно: шляхом вироблення одномаштного пiдходу або ж шляхом прояву поваги до меж юрисдикцп один одного, утримавшись вщ розгляду аналопч-них справ обома судами. Проте 6СПЛ нагадуе, що вiн не е судом четверто'1 iнстанцiï, тому його мiсiя зводиться до перевiрки того, чи не були зазначеш рiшення цiлком свавiльними. З ще'1 точки зору, саме Верховний вшськовий адмшютративний суд у справi заявниюв вiдповiдно до рiшення суду з питань спорiв щодо юрисдикцп (Jurisdiction Disputes Court) був судом, до юрисдикцп якого належав розгляд справи заявниюв, i ршення вiдповiдного суду не було свавшьним, а тому суддi цього суду не можуть бути звинувачеш у рiшеннi, яке вони ухвалили за результатами розгляду справи iз дотриманням усiх гарантш справедливостi судового розгляду. 6СПЛ також шдкреслив, що забезпечення едностi судово'1 практики передусiм е завданням нащональних судiв, натомiсть втручання 6СПЛ мае мюце у виняткових випадках. У зазначенш справi 6СПЛ визнав вщсутшсть порушення п. 1 ст. 6 6СПЛ, зазначивши, що iндивiдуальна заява до 6СПЛ не може бути використана для виправлення суперечливо'1 судово1 практики, що може виникати на нацюнальному рiвнi, або як мехашзм перегляду для виправлення непослiдовностей у практищ рiзних нацiональних судiв [3]. 1з зазначеного рiшення випливае, що 6СПЛ допускае можливiсть iснування неоднаково1 судово1 практики на рiвнi рiзних вищих судових iнстан-цiй, що не знаходяться мiж собою у шдпорядкуванш та е автономними. На пiдставi цього можна зробити висновок, що 6СПЛ не вважае едшсть судово1 практики абсолютною вимогою принципу правово1 визначеностi та допускае певний рiвень ïï дивергенцй", щоразу оцшюючи обставини конкретно'1 справи за виробленим алгоритмом.
Алгоритм оцшки порушення права на справедливий судовий розгляд через в1дсутн1сть едност1 судовок' практики у практиц1 6СПЛ. Для того, щоб визначити, чи свщчить певна неусталешсть судово'1 практики про порушення права особи на справедливий судовий розгляд, 6СПЛ застосовуе алгоритм, вперше запропонований у ршенш у справi "Iordan Iordanov and Others v. Bulgaria", ввдповвдно до якого необхщно з'ясувати наступнi факти: а) чи юну-ють у практищ вищого судового органу держави «глибинш та довготривалi розбiжностi» (profound and long-standing differences); б) чи передбачае нащ-
ональне законодавство мехашзми подолання цих розбГжностей; в) чи засто-совувалися такГ мехашзми у конкретнш справГ та до якого результату вони призвели [12].
А) «Глибинт та довготривал1 розб1жностЬ>. Щодо першого критерш слад наголосити на таких характеристиках розбГжностей у судовш практицГ, як «глибиншсть» та «довготривалють», з чого випливае, що поодиною приклади неоднакового тлумачення положень закону нащональними судами не станов-лять порушення принципу правово!' визначеностГ. Глибиншсть розбГжностей у практицГ нацюнальних судГв з'ясовуеться в тому числГ шляхом з'ясування кГль-костГ судових рГшень, у яких було допущене рГзне тлумачення правових норм. Наприклад, у низщ справ 6СПЛ вГдмовляв у задоволеннГ заяв, зазначаючи, що посилання заявникГв на одне або два рГшення суду вищо! шстанцп' або апеля-цшного суду, що дГяв як суд найвищо! ГнстанцГ!, у подГбних правовщносинах не пГдтверджуе наявнГсть «глибинних та тривалих розбГжностей» у практицГ нащ-ональних судГв [13- 17]. Поряд з цим у справГ "Tomic and others v. Montenegro" не було визнано неусталеною практикою суду ухвалення у подГбних правовщноси-нах з-помГж 88 рГшень суду 84 рГшень, якими позови заявникГв були вщхилеш, та 4 рГшень, де позови були задоволенГ З цього приводу 6СПЛ зазначив, що наведеш чотири рГшення мають розглядатися скорГше як вГдхилення вГд уста-лено! практики суду, анГж навпаки: 88 рГшень, враховуючи рГшення заявникГв, як неусталешсть порГвняно Гз вказаними чотирма [18]. У справГ "Stankovic and Trajkovic v. Serbia" заявники зазначали, що у перюд мГж 26 грудням 2006 р. та 10 липня 2010 р. ix справа була единою з подГбних до не! справ, у якш рГшення було ухвалено не на користь позивачГв, адже у всГх шших справах суди визнали владу СербГ! вщповщальною за життя та безпеку всГх осГб, якГ проживали у Косово до фактичного вГдновлення ефективного контролю щодо кожного з окремо взятих мушципалГгетГв. Виняток становило лише одне рГшення, однак i воно було ухвалене на користь позивачГв шсля перегляду у Конституцшному судГ 6СПЛ зазначив, що, незважаючи на те, що практика судГв СербГ! у цьому контекстГ була досить сталою, ухвалення рГшення не на користь заявникГв як таке е сумним для них фактом, однак не може розцшюватися як наявнГсть «глибинних та довготривалих розбГжностей», а тому була констатована вщсутшсть порушення п. 1 ст. 6 €КПЛ [19].
1з зазначеного випливае, що показником «глибинностЬ» розбГжностей у судовш практицГ з точки зору 6СПЛ е наявнГсть суттево! кшькост рГшень, в яких нащональними судами були висловлеш рГзш шдходи до тлумачення одних i тих самих норм, причому Гз ще! сукупностГ рГшень неможливо встановити, який Гз шдходГв був переважаючим. При цьому не можуть квалГфшуватися як «глибинш» розбГжностГ у правозастосуванш наявнГсть поодиноких рГшень, позищя за якими вГдрГзняеться вГд усталено! судово! практики. При цьому про глибиншсть розбГжностей у цьому випадку, окрГм кГлькостГ рГшень, також може свщчити той факт, що дивергенщя судово! практики зачшае широке коло осГб, а, отже, привносить правову невизначешсть у велике коло правовщносин,
порушуючи лептимш очшування осiб на одномаштне застосування положень законодавства.
Натомiсть тривалiсть розбiжностей у практицi судiв е не менш важливою умовою. Наприклад, у справi "Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania" такою «довготривалою» розбiжнiстю була визнана вщсутшсть едностi судово'1' практики щодо застосування законодавчого положення стосовно церковного майна у практищ найвищого судового органу з 2007 по 2012 р. [9]. У справi "Dimitru and others v. Romania" [20] була встановлена наявшсть на нацюнальному рiвнi суперечливих судових ршень щодо питання, чи мають право прийомш батьки на понаднормову плату та фшансову компенсащю за невикористану щорiчну вщпустку. З обставин справи випливало, що дивергенщя в судовiй практицi зберпалася протягом багатьох рокiв i вплинула на велику кшькють прийомних батьыв, та до 2017 р. уповноважеш органи державно!" влади не використовували можливють подати «скаргу в штересах права» для того, щоб швидко поставити крапку в непослiдовностi судово! практики. При цьому на момент розгляду справи 6СПЛ зазначена непослщовшсть ще й досi не була усунена.
Таким чином, «глибиншсть» розбiжностей у судовш практицi визначаеться за допомогою кшькюного та якiсного критерiю. Юльюсний критерiй дозволяе говорити про те, що глибинш розбiжностi iснують, якщо мае мюце неоднакове застосування положень закону у багатьох рГшеннях, натомють посилання на поодинокi рiшення суду, навггь якщо у них i мае мюце протилежне застосування положень законодавства, не може свщчити про глибиншсть розбiжностей у судовш практищ. Натомють якiсний критерiй «глибинностЬ» розбiжностей проявляеться у значущостi правового питання, щодо якого юнуе неоднакове застосування положень закону, з точки зору того, що виршення цього питання мае зачшати широке коло осiб та бути значущим для правово! системи. Нато-мiсть для встановлення тривалост розходжень береться до уваги юльюсний пiдхiд щодо ощнки перiоду, протягом якого мала мюце така розрiзнена практика, причому для встановлення порушення не мае значення, чи були виправлеш вщповщш розбiжностi на час розгляду справи 6СПЛ на нацiональному рiвнi.
Б) 1снування нац1ональних механ1зм1в забезпечення едност1 судовок" практики. 1ншим критерiем, що мае бути взятий до уваги, е наявшсть на нащ-ональному рiвнi ефективних засобiв забезпечення едностi судово1 практики, що роблять правозастосування визначеним та передбачуваним. З точки зору 6СПЛ, навггь юнування «глибинних та довготривалих розбiжностей» у судовiй практищ не становить порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ, якщо у державi юнують засоби забезпечення едност судово1 практики i у особи була можливють скориста-тися ними у конкретнш справi для подолання дивергенцп правозастосування. Так, у справi "Albu and Others v. Romania" 6СПЛ не знайшов порушень права на справедливий судовий розгляд, незважаючи на юнування доволГ тривалих розходжень у практицГ нащональних судГв, адже у цГй справГ було використано передбачений нацГональним законодавством Румунп Гнститут оскарження в
штересах права (ст. 329 ЦПК Румунп), вщповвдно до якого прокуратура та президГуми апеляцшних судГв могли звертатися до Високого суду з проханням роз'яснити вщповщш положення внутршньодержавного законодавства, а остан-нш мп упорядкувати судову практику та ухвалити обов'язкове рГшення щодо правильного тлумачення ввдповщних норм. У цьому рГшенш 6СПЛ дшшов висновку, що порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ було вщсутне, адже скарга в штересах права була подана невщкладно, а за наслщками ïï розгляду Високий суд ухва-лив ршення, в якому мютилися недвозначш роз'яснення стосовно правильного тлумачення вщповщно'1 правово'1 норми [4].
У справГ "Cupara v. Serbia" 6СПЛ також звернув увагу на важливють наяв-ност мехашзмГв для усунення непослвдовност у практищ нащональних судГв. Зокрема, 6СПЛ зауважив, що Конституцшний Суд Сербп вже констатував порушення принципу правово'1 визначеност у багатьох справах, де заявники подавали конституцшш скарги. Загальш суди переглядали справи у випадках, коли Конституцшний Суд ухвалював робити це, зважаючи на що на нацюнальному рГвш застосовувався ефективний мехашзм проти непослвдовност судово'1 практики [21].
Таким чином, 6СПЛ наголошуе на необхщност юнування на нащональ-ному рГвш ефективних мехашзмГв забезпечення едност судово'1 практики, що можуть мати рГзну природу залежно ввд розсуду нащонального законодавця. Зокрема, ними можуть бути скарга з питань одномаштного застосування права, що подаеться уповноваженими органами державно'1 влади; скарга з питань одномаштного застосування права, що подаеться сторонами; звернення особи до конституцшного суду щодо одномаштного застосування правових норм (кон-ституцшна скарга); мехашзми забезпечення едност судово'1 практики всередиш само'1 судово'1 системи (ст. 403 ЦПК Украши) тощо.
В) Ефектившсть застосування мехашзм1в забезпечення едност1 судово'1 практики у конкретнш справь Якщо шд час розгляду справи 6СПЛ визнае наявшсть мехашзмГв забезпечення едност судово'1 практики на нацюнальному рГвш у певнш державг надалГ слад установити, чи були зазначеш мехашзми застосоваш, i якщо так, то до яких наслвдюв це призвело, тобто чи були вони достатньо ефективними, щоб усунути дивергенщю судово'1 практики. У цьому контекст слвд виокремити, по-перше, справи, де зазначеш мехашзми хоча й юнували на нацюнальному рГвш, однак не були використаш, та, по-друге, справи, де вони були застосоваш, однак були визнаш неефективними або такими, що не призвели до очшуваних результатв.
До першо'1 категорп справ належить, наприклад, справа "Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania", де 6СПЛ розглянув питання вщсутност едност практики Високого суду (High Court) - суду найвищо'1 шстанцп Румунп, що в подальшому вщбилося i на суперечливост практики судГв нижчих шстанцш. Зокрема, суди Румунп розглядали спори, що стосувалися повернення храмГв, незважаючи на вщсутшсть достатньо ясно'1 та передбачувано'1 правово'1 бази стосовно того, як слад тлумачити поняття «загальш правовГ норми», що
використовувалося у ст. 3 Декрету-закону № 126/1990. Зокрема, одш суди надавали цш нормГ звичайного значення в сферГ захисту права власностГ та розглядали позови про витребування майна з чужого незаконного володшня традицшним способом ввдповвдно до положень ЦивГльного кодексу Румунй, натомГсть ГншГ вважали, що ïï слГд тлумачити з урахуванням п. 1 ст. 3 Декрету-закону № 126/1990, обов'язково враховуючи бажання вГруючих при вирГ-шенш цього питання. Таким чином, застосовш до спору матерГально-правовГ норми розрГзнялися у цГй справГ залежно вГд того, яким чином суди тлумачили поняття «загальш правовГ норми»: в першому випадку суди порГвнювали пра-вовстановлюючГ документи, а у другому при розглядГ питання щодо правового статусу храму вони намагалися встановити бажання вГруючих у релшйнш громадГ, яка володГе цим храмом. При цьому при переглядГ зазначених справ у касацшному порядку сам Високий суд по-рГзному тлумачив зазначеш норми та допускав суперечностГ. Таю розбГжностГ у практицГ судГв Гснували з 2007 по 2012 р. i зачепили багато греко-католицьких приходГв, зважаючи на що 6СПЛ констатував наявнГсть «тривалих та глибинних» розбГжностей у судовш практицГ у цш справГ.
Щодо застосування мехашзму протидп зазначеним розбГжностям 6СПЛ зазначив, що нащональне законодавство Румунй передбачало шститут оскар-ження в штересах права, що був визнаний ефективним мехашзмом забезпечення едностГ судово! практики у попередшх рГшеннях 6СПЛ, зокрема у ршенш "Albu and Others v. Romania", що згадувалося нами вище. Однак у цш справГ органи влади не стали подавати вщповщну скаргу в штересах права з метою швидкого припинення розбГжностей в судовш практицГ, хоча вони могли це зробити. Високий Суд Румунй' протягом тривалого часу ухвалював дГаметрально про-тилежш рГшення, допоки у 2012 р. цей суд та Конституцшний Суд узгодили щ розбГжностГ, погодивши сво1 позицп з приводу законодавства, що шдлягало застосуванню. Незважаючи на це, ситуащя загально!" правово!" невизначеностГ була породжена рГшеннями Високого суду, i в подальшому вона вплинула i на практику судГв нижчих ГнстанцГй. Таким чином, не можна виснувати, що опти-мальний мехашзм упорядкування судово! практики був задГяний невГдкладно з метою запобГгти наявностГ суперечностей у судових рГшеннях, про якГ йдеться у цш справГ. У зазначенГй справГ 6СПЛ констатував порушення права осГб на справедливий судовий розгляд, закршленого у п. 1 ст. 6 6КПЛ [9].
До друго!" групи рГшень, у яких 6СПЛ хоча i констатував застосування мехашзмГв забезпечення едностГ судово!" практики, однак визнав останш нее-фективними, можна вГднести, наприклад, рГшення у справГ "Mirkovic and others v. Serbia", в якш незважаючи на ухвалення Верховним касацшним судом Сербп рГшення щодо одноманГтного застосування судами положень закону три апеля-цшш суди, яю виступали судами останньо1 Гнстанцй' у справах заявникГв, почали розглядати вГдповГднГ справи згГдно з пГдходом, виробленим Верховним судом, натомГсть один з апеляцГйних судГв продовжив дотримуватися протилежного шдходу. Така практика, на думку 6СПЛ, свщчила про те, що незважаючи на те,
що касацГйним судом були вжитГ заходи щодо вироблення единого пГдходу у правозастосуваннГ, зазначенГ заходи були неефективними, адже дивергенцГя у правозастосуванш залишалася фактично до друго! половини 2016 р., коли були внесенГ вГдповГднГ змГни до процесуального законодавства, що запроваджували нову процедуру, покликану забезпечити едшсть судово! практики на нащональ-ному рГвнГ [22].
Висновок. Таким чином, аналГз практики 6СПЛ дозволяе зробити висно-вок, що едшсть судово! практики на рГвш судГв найвищо! ГнстанцГ! визнаеться невщ'емним елементом принципу правово! визначеностГ та важливою гарантГею права на справедливий судовий розгляд в контекстГ п. 1 ст. 6 6КПЛ. Поряд з цим 6СПЛ розрГзняе рГзш види дивергенцГ! судово! практики, застосовуючи до них рГзш стандарти, що мае бути взяте до уваги при удосконаленш вГтчиз-няного законодавства, зокрема, щодо ефективних мехашзмГв забезпечення едностГ судово! практики в рамках Гснуючих процедур касацшного провадження у Верховному СудГ
Referenses
1. Rule of Law Checklist. Venice Commission of the Council of Europe. Council of Europe. 2016. URL: https://www.venice.coe.int/images/SITE%20IMAGES/Publications/Rule_of_Law_ Check_List.pdf.
2. Ryabykh v. Russia, no. 52854/99, 3 December 2003. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-61261.
3. Nejdet Sahin and Perihan Sahin, no. 13279/05, § 51, 58, 20 October 2011. URL: http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-107156.
4. Albu and Others v. Romania, no. 34796/09, § 34, 10 May 2012. URL: http://hudoc.echr.coe. int/eng?i=001-110805.
5. Atanasovski v. The Former Yugoslav Republic of Macedonia, no. 36815/03, 14 January 2010. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-96673.
6. Beian v. Romania (no. 1), no. 30658/05, § 39, ECHR 2007-V. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-83822.
7. Kowalczyk v. Poland, no. 23987/05, 11 October 2011. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-106774.
8. Petreska v. The Former Yugoslav Republic of Macedonia, no. 16912/08, 21 october 2016. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-164952.
9. Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania, no. 76943/11, 29 November 2016. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-169054.
10. Tudor Tudor v. Romania, no. 21911/03, 24 March 2009. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-91885.
11. Aksis and others v. Turkey, no. 4529/06, 30 April 2019. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-192765.
12. Iordan Iordanov and Others v. Bulgaria, no. 23530/02, 2 July 2009. URL: http://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-93478.
13. Emel Boyraz v. Turkey, no. 61960/08, 2 December 2015. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-148271.
14. Ugurlu and others v. Turkey, no. 45/04, 17 June 2008. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-87024.
15. Hulya Ebru Demirel v. Turkey, no. 30733/08, 19 June 2018. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-183862.
16. Orlen Lietuva LTD v. Lithuania, no. 45849/13, 29 April 2019. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-189625.
17. Dajbukat and Szilagyi-Palko v. Romania, no. 43901/07, 18 February 2014. URL: http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-140918.
18. Tomic and others v. Montenegro, no. 18650/09, 22 October 2012. URL: http://hudoc.echr.coe. int/eng?i=001-110384.
19. Stankovic and Trajkovic v. Serbia, no. 37194/08, 22 March 2016. URL: http://hudoc.echr.coe. int/eng?i=001-159376.
20. Dimitru and others v. Romania, no. 57162/09, 25 June 2019. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-194061.
21. Cupara v. Serbia, no. 34683/08, 12 October 2016. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-164672.
22. Mirkovic and others v. Serbia, no. 27471/15, 26 June 2018. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-184059.
Tsuvina T. A., PhD in Law, Assistant of Civil Procedure Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0002-5351-1475
Consistency of Judicial Practice as an Element of Legal Certainty: Approach of the ECtHR
The article is devoted to the analysis of the consistency of judicial practice as an essential element of the legal certainty principle in terms of the evaluative interpretation of par. 1 art. 6 ECHR devoted to the right to a fair trial in civil procedure.
The author describes an algorithm which is used by the ECtHR in order to confirm the violation of the right to a fair trial because of the lack of the consistency of judicial practice at national level. In order to identify whether conflicting decisions in similar cases violate the principle of legal certainty in terms of the par. 1 art. 6 ECHR, ECtHR has to find out: a) whether "profound and long-standing divergences" in the case-law exist; b) whether domestic law provides for a mechanism capable of removing the judicial inconsistency; and c) whether this mechanism was applied and, if so, what its effects were.
Different types of the inconsistency of judicial practice can be distinguished, for example, inconsistency in practice of lower courts, inconsistency in case-law of the highest court, inconsistency in case-law of different highest courts which are not subordinated to each other. Different standards should be applied for such kinds of divergence: the ECtHR doesn't analyze the divergence of case-law in the level of lower court, because it's the higher court which should fix this inconsistency, the main attention should be paid to the divergence of the highest courts. There are two main types of such divergence: a) inconsistency of the case-law of the one and only highest court; b) inconsistency in case-law of several courts which are not subordinated one to another. In first situation the ECtHR applies stricter standards according to which the highest court at the national level should guarantee the consistent interpretation of the law avoiding divergence of interpretation. Nevertheless, in the second situation the ECtHR follows less strict approach according to which inconsistency of case-law of several independent can be tolerated.
Keywords: legal certainty; right to a fair trial in civil cases; consistency of judicial practice; rule of law.
Рекомендоване цитування: Цувша Т. А. Сдтсть судово! практики як елемент правово! визначеностк пгдхгд Свропейського суду з прав людини. Проблеми законность 2019. Вип. 146. С. 63-74. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.146.175598.
Suggested Citation: Tsuvina, T.A. (2019). Yednist sudovoi praktyky yak element pravovoi vyznachenosti: pidkhid Yevropeiskoho sudu z prav liudyny [Consistency of Judicial Practice as an Element of Legal Certainty: Approach of the ECtHR]. Problemy zakonnosti - Problems of Legality, issue 146, 63-74. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.146.175598 [in Ukrainian].
Надшшла до редколегй 10.08.2019 р.
