CC BY
82
Цувша Тетяна Андрмвна,
кандидат юридичних наук,
асистент кафедри цивльного процесу, Нацюнальний юридичний унверситет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харш e-mail: [email protected]
ORCID 0000-0002-5351-1475
doi: 10.21564/2414-990x.141.131081 УДК 347.932
ВИКОНАННЯ СУДОВИХ Р1ШЕНЬ У КОНТЕКСТ! ПРАВА НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД
Досл1джено виконання судових ршень у контекст1 права на справедливий судовий розгляд, гарантованого п. 1 ст. 6 6КПЛ. Особлива увага прид1лена аналгзу плотного ршення «Yuriy Nikolaevich Ivanov v. Ukraine» та ршення «Burmych v. Ukraine», в яких 6СПЛ визнае гснування на рюш нацюнального правопорядку системног проблемы невиконання судових ршень, боржником за якими е держава або державт пгдприемства. У статт1 обстоюеться позицгя, в1дпов1дно до яког нащональне законодавство Украгни потребуе подальших змт для забезпечення виконання свогх мжнародних зобов'язань, якими мае стати введення на национальному р1вн1 комплексного ефективного засобу правового захисту права на судовий розгляд та виконання судового ршення в розумний строк в1дпов1дно до вимог ст. 13 6КПЛ.
Ключовi слова: право на справедливий судовий розгляд; виконання судових ршень; вико-навче провадження; розумш строки судового розгляду; ефективш засоби правового захисту
Цувина Т. А., кандидат юридических наук, ассистент кафедры гражданского процесса, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0002-5351-1475
Исполнение судебных решений в контексте права на справедливое судебное разбирательство
Статья посвящена исследованию исполнения судебных решений в контексте права на справедливое судебное разбирательство, гарантированное п. 1 ст. 6 ЕКПЧ. Особенное внимание уделяется анализу пилотного решения «Yuriy Nikolaevich Ivanov v. Ukraine» и решения «Burmych v. Ukraine», в которых ЕСПЧ констатирует наличие на уровне национального правопорядка системной проблемы неисполнения судебных решений, должником по которым является государство либо государственные предприятия. В статье обосновывается позиция, согласно которой национальное законодательство Украины нуждается в дальнейших изменениях для обеспечения исполнения своих международных обязательств, в частности, целесообразным является введение на национальном уровне комплексного эффективного средства правовой защиты права на справедливое судебное разбирательство и исполнения судебного решения в разумный срок согласно
ст. 13 ЕКПЧ.
Ключевые слова: право на справедливое судебное разбирательство; исполнение судебных решений; исполнительное производство; разумные сроки судебного разбирательства; эффективные средства защиты.
Постановка проблеми. Конституцшна реформа у сферi правосуддя в Укра-!ш мала сво!м наслвдком не лише змшу системи судоустрою та оновлення процесуального законодавства, однак торкнулася i тако! сумiжно! сфери, як виконання судових ршень та ршень шших органiв. Передусiм звертае на себе увагу конституцшне гарантування вимоги виконання судових ршень, адже вiдповiдно до ст. 1291 КонституцГ! Укра!ни судове рiшення визнаеться обов'яз-ковим до виконання. Держава забезпечуе виконання судового ршення у визна-ченому законом порядку. Контроль за виконанням судового ршення здшснюе суд. Зазначенi конституцiйнi положення знаходять свое ввддзеркалення i на рiвнi галузевого законодавства. Так, згiдно зi ст. 18 Цивiльного процесуального кодексу Укра!ни судовi рiшення, що набрали законно! сили, обов'язковi для всiх органiв державно! влади i оргашв мiсцевого самоврядування, пiдприемств, установ, оргашзацш, посадових чи службових осiб та громадян i пiдлягають виконанню на всш територГ! Укра!ни, а у випадках, встановлених мiжнародними договорами, згода на обов'язковють яких надана Верховною Радою Укра!ни, -i за !"! межами. Невиконання судового ршення е пiдставою для вiдповiдальностi, встановлено! законом. Нарештi, одночасно iз прийняттям змш до Конституцп Укра!ни було ухвалено два закони, яы безпосередньо стосуються регулювання iнституту примусового виконання судових ршень: «Про органи та осiб, якi здш-снюють примусове виконання судових ршень i ршень iнших оргашв» та «Про виконавче провадження», що вiдбивають новi оргашзацшно-функщональш та процедурнi засади регулювання зазначеного сегменту юридично! практики.
Безперечно, прюритетним напрямком конституцiйно! реформи у сферi правосуддя та реформування сфери судочинства i сумiжних iнститутiв в Укра-!нi вважаеться гармонiзацiя нацiонального законодавства до европейських стандарпв справедливого судочинства. Ключовим з цiе! точки зору е п. 1 ст. 6 Конвенцп про захист прав людини та основоположних свобод (надалi - 6КПЛ), вщповщно до якого кожен мае право на справедливий i публiчний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним i безстороншм судом, встанов-леним законом, який виршить спiр щодо його прав та обов'языв цивiльного характеру. Вказане положення отримало назву «право на справедливий судовий розгляд» як неввд'емне право людини, що оргашчно пов'язане iз мiжнарод-но-правовим принципом верховенства права та е його частиною. Неввд'емною складовою права на справедливий судовий розгляд, що була виведена у прак-тищ бвропейського суду з прав людини (надалi - 6СПЛ) з питань застосування та тлумачення зазначено! статтi, е вимога обов'язковоси виконання судових рiшень, тобто гаранпя !х примусового виконання.
Здавалося б, сущльне удосконалення законодавства, спрямоване на приве-дення нацiональних стандарив процесуального законодавства у вiдповiднiсть
до мiжнародних стандарта, мало б значно шдвищити ефектившсть виконавчого провадження, проте статистичш данi свiдчать про наявшсть системних проблем у цш сферi. Так, у 2016 р. Украша посiла перше мiсце за кшьюстю скарг, поданих до 6СПЛ, що склали 22,8 % вщ загально1 кiлькостi скарг, поданих до 6СПЛ, а також четверте мюце (пiсля Росiйськоï Федерацп, Турцп та Румунп) за кiлькiстю ухвалених проти не1 рiшень (73 рiшення, що становить 7,35 % вщ усiх ухвалених у 2016 р. ршень) [20, с. 3-4]. Станом на 31.10.2017 р. проти Украши було подано 6950 скарг, що становить 10,8 % вщ усiх поданих скарг до 6СПЛ [17]. Загалом за весь перюд дй' 6КПЛ до 2017 р. проти Украши 6СПЛ було розглянуто 67101 скарг [16, с. 5], принаймш 29000 з яких стосувалися саме системних недолМв у сферi виконання судових ршень [5, § 44].
Актуальтсть теми. Ще у 2009 р. 6СПЛ ухвалив пiлотне рiшення у справi «Yuriy Nikolaevich Ivanov v. Ukraine», де невиконання судових ршень визнавалося системною проблемою нащонального правопорядку та були надаш рекомендацп щодо запровадження ефективних засобiв правового захисту права на розгляд справ та виконання судових ршень в розумний строк. Незважаючи на вказане ршення 6СПЛ та тривалий час, що минув шсля його ухвалення, в Украш i досi не введено вiдповiдних механiзмiв захисту зазначеного права. Таке зволшання та нескiнченна кiлькiсть аналогiчних скарг, поданих вже шсля шлотного ршення, змусили 6СПЛ вжити кардинальних заходiв, наслiдком чого стало ухвалення ршення у справi «Burmych and Others v. Ukraine», що е ушкальним, адже в ньому 6СПЛ змшив свою практику та вперше без дослщження фактичних обставин приеднав до п'ятьох скарг заявниюв ще 12143 скарги щодо порушення надмiрноï тривалост невиконання судових рiшень, визнавши ïx частиною попереднього пiлотного рiшення та передавши зазначеш справи до Комггету Мiнiстрiв Ради бвропи (надалi - КМР6) для отримання заявниками справедливо! сатисфакцп.
Вищезазначене свiдчить про те, що фактично здшснеш лише частковi кроки на шляху до гармошзацп нацiонального законодавства iз мiжнародними стандартами у цш сферi з метою забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд, i вггчизняне законодавство потребуе подальших змш. Цими обставинами обгрунтовуеться актуальшсть дослiдження реформи виконавчого провадження в УкраТш саме через призму права на справедливий судовий розгляд, що закршлене у п. 1 ст. 6 6КПЛ, та подальшоТ його штерпретацп у практищ 6СПЛ.
Аналiз остантх дослгджень i публшащй. Питанню дослiдження виконавчого провадження як частини судового розгляду та його стандарта в контекст п. 1 ст. 6 6КПЛ були присвячеш пращ вггчизняних та зарубiжниx вчених, на особливу увагу серед яких заслуговують роботи В. В. Комарова (V. V. Komarov), М. Кущжера (M. Kuijer), Н. Ю. Сакари (N. Yu. Sakara), Л. Г. Талана (L. H. Talan), А. Узелача (A. Uzelac), С. О. Якимчук (S. O. Yakymchuk) та iн. Поряд з цим, зазначена проблематика набувае ново!" актуальной з огляду на останню практику 6СПЛ щодо Украши з окресленого питання, що ще не була предметом наукового дослщження.
Виклад основного Mamepiany. Виконання судового ршення як елемент права на справедливий судовий розгляд текстуально не передбачене у п. 1 ст. 6 6КПЛ, проте завдяки еволюцшному тлумаченню зазначеноТ статт у практищ 6СПЛ з часом почало визнаватися невщ'емною гараниею цього права. Вперше зазначене положення знайшло свое обгрунтування у ршенш у справi «Hornsby v. Greece», в якш 6СПЛ зауважив, що вiдповiдно до його усталено!" прецедентно! практики п. 1 ст. 6 6КПЛ гарантуе кожному право на звернення до суду або арбитражу з позовом щодо його цившьних прав та обов'языв. Таким чином, зазначена стаття проголошуе «право на суд», одним з аспек™ якого е право на доступ до суду, тобто право на порушення перед судом провадження щодо цившьно-правових питань. Однак це право було б шюзорним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб остаточне та обов'язкове ршення суду зали-шалося невиконаним на шкоду однш зi сторiн. Складно собi уявити, щоб ст. 6 6КПЛ, докладно описуючи процесуальнi гаранты, якi надаються сторонам у спорi, - справедливий, публiчний та швидкий розгляд - водночас залишила б виконання судових ршень без захисту. Тлумачення ст. 6 6КПЛ як тако'1, що присвячена виключно праву на доступ до суду та проведенню справедливого судового розгляду, могло б призвести до наслвдыв, несумiсних з принципом верховенства права, обов'язок дотримуватися якого Висоы Договiрнi Сторони взяли на себе, ратифжувавши 6КПЛ. Виконання ршень, ухвалених будь-яким судом, слщ розглядати як неввд'емну частину «судового розгляду» для щлей ст. 6 еКПЛ [10, § 40].
Варто зазначити, що практика 6СПЛ щодо проблематики виконання судових ршень у контекст п. 1 ст. 6 6КПЛ е доволi чисельною i дозволяе просте-жити iманентнi зв'язки мiж вимогою обов'язкового виконання судових ршень та шшими гарантiями права на справедливий судовий розгляд. Так, 6СПЛ зазначае, що ефективний доступ до суду включае також право на виконання судових ршень без неналежних затримок. У справi «Immobiliare Saffi v. Italy» 6СПЛ визнав невиконання протягом одинадцяти роюв судового ршення нацюнального суду про розiрвання договору оренди та виселення орендаря порушенням не лише вимоги розумност строюв судового розгляду, а й права на доступ до суду [11, § 66].
Позаяк виконавче провадження становить собою частину судового розгляду, 6СПЛ вважае, що право на суд захищае не лише доступ до суду першо1 шстан-цп й апеляцiйних судiв для визначення цившьних прав та обов'язкiв, однак i захист права на доступ до виконавчого провадження, що е правом на шщш-вання виконавчого провадження [2, § 56]. Наприклад, у свош практищ 6СПЛ зауважуе, що надмiрний розмiр судових витрат може становити собою пору-шення права на доступ до суду. Аналопчний пiдхiд застосовуеться i до виконавчого провадження. У справi «Apostol v. Georgia» 6СПЛ визнав порушення права на доступ до суду через те, що на стягувача було покладено обов'язок сплатити надмiрно великий розмiр авансового внеску виконавчого провадження. У зазначенш справi 6СПЛ зазначив, що переклавши на стягувача вщповщаль-
шсть за фшансове забезпечення оргашзацп виконавчого провадження, держава намагалася уникнути свого позитивного обов'язку щодо ефективно1 оргашзацп системи виконавчого провадження як з правово'1, так i з практично! точки зору. Вимога державних оргашв з виконання судових ршень до стягувача авансувати попередш витрати виконавчого провадження у поеднанш iз нехтуванням його фшансовим становищем покладае на нього надмiрний тягар та позбавляе його права на доступ до суду, порушуючи саму суть цього права [2, § 56-65]. Отже, вщсутшсть у закош гнучких норм щодо ефективного мехашзму розстрочення, ввдстрочення та звшьнення вiд сплати авансового внеску становить собою загрозу з точки зору доступу до суду в контекст п. 1 ст. 6 6КПЛ.
Поряд iз цим, найтсшший зв'язок у практищ 6СПЛ простежуеться мiж необxiднiстю виконання судових ршень та вимогою розумностi строыв судового розгляду у цившьних справах. Так, у справi «Stadnyuk v. Ukraine» 6СПЛ зазначив, що судовий розгляд i виконавче провадження е вщповщно першою й другою стадiями одного провадження, що мае здшснюватися з дотриманням розумних строюв судового розгляду [18, с. 21]. Ввдповщно до усталено! практики 6СПЛ закiнчення перебiгу розумного строку судового розгляду завжди пов'язуеться iз ухваленням остаточного ршення у справi та його виконанням [7, § 35]. Варто зауважити, що за статистичними даними 6СПЛ за весь перюд його дiяльностi бшьше 40 % констатованих ним порушень стосувалися саме п. 1 ст. 6 6КПЛ, зокрема щодо справедливой (17,35 %) або тривалост (21,34 %) провадження [Див.: 16, с. 3-6].
У справах, що стосувалися порушення розумних строюв виконання судових ршень у цившьних справах, 6СПЛ були сформульоваш основнi стандарти, що мають застосовуватися у виконавчому провадженш на рiвнi нацiональниx законодавств держав-учасниць 6КПЛ. Зокрема, зазначаеться, що виконавче провадження за своею природою мае вщбуватися оперативно [6, § 23], його тривалють, як i тривалють власне судового розгляду, мае бути оцшена, виходячи з обставин конкретно!" справи та з урахуванням таких критерпв, як: 1) склад-нiсть справи, 2) поведшка заявника, 3) поведшка уповноважених органiв, 4) важливiсть для заявника питання, що знаходиться на розглядi у судi [15, §110]. При цьому, ощнюючи розумнiсть строку виконавчого провадження, 6СПЛ бере до уваги встановлений нащональним законодавством строк вико-навчого провадження, однак його недотримання автоматично не тягне за собою порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ [4, §67], адже затримка у виконанш судових ршень у певних випадках може бути виправдана за наявност особливих обставин. Однак у будь-якому разi така затримка не може бути такою, що порушуе саму сутшсть цього права [12, § 27].
6СПЛ завжди наголошуе на обов'язку держави забезпечити ефектившсть виконавчого провадження. Так, на думку 6СПЛ, незалежно вщ того, чи е борж-ник приватною стороною чи державною установою, на державу покладаються обов'язок вжити всix необхвдних заxодiв для виконання судового ршення, як i забезпечити при цьому ефективну участь усього свого апарату [14, § 37], адже
система виконання судових ршень нацюнального суду мае бути ефективною як з правово'1, так i з практично!" точки зору [8, §84]. Свое ж завдання при розглядi заяв 6СПЛ вбачае у з'ясуванш того, чи були заходи, вжит нацюналь-ними органами, адекватними та достатшми, оскшьки, коли компетентш органи зобов'язаш вживати заходiв для виконання судового рiшення i не виконують цього, або виконують ïx неналежним чином, - ïx iнертнiсть зобов'язуе держави взяти вщповщальшсть на себе за п. 1 ст. 6 6КПЛ [9, § 44].
Проте все ж таки юнуе певна ввдмшшсть мiж випадками, коли боржником у виконавчому провадженш е приватна фiзична чи юридична особа, а також ситуацiями, де боржником виступае держава.
У першому випадку якщо судове ршення, що шдлягае примусовому вико-нанню, ухвалене проти приватно'1 сторони, держава, за загальним правилом, не повинна вщповщати за борги приватних осiб, а ïï зобов'язання за п. 1 ст. 6 та ст. 1 Першого протоколу до 6КПЛ е обмеженими й полягають у наданш необхщно1 допомоги кредитору при виконанш судових рiшень на його користь, зокрема у виконавчому провадженш та процедурi банкрутства. Проте у певних випадках бездiяльнiсть оргашв виконавчо'1 служби може бути шдставою для вщповвдальност держави. У такому разi завданням 6СПЛ е з'ясування того, чи були вжит державними органами заходи адекватними та достатшми та чи дiяли вони старанно, щоб допомогти кредитору у виконанш судового ршення [14, § 38].
1нший шдхвд мае застосовуватися у справах, де особа отримуе остаточне судове ршення проти держави. На думку 6СПЛ, така особа не повинна розпо-чинати виконавче провадження за окремою процедурою, натомють сама держава мае бути вчасно прошформованою про таке ршення i повинна мати можли-вють для вжиття всix заxодiв на його виконання чи передачi його до шшого компетентного державного органу, вщповщального за виконання. Зазначене мае особливе значення у раз^ коли з огляду на складшсть та можливе накладення процедур виконання i примусового виконання, заявник може мати обгрунтоваш сумшви щодо того, який орган е вщповщальним за виконання чи примусове виконання судового ршення. Вим, вщ позивача, позов якого було задоволено, можна вимагати вжиття певних процесуальних заxодiв задля отримання боргу за ршенням суду шд час добровольного виконання ршення державою або шд час застосування примусових заxодiв. Наприклад, органи влади можуть вимагати вщ заявника додаткових докумен^в, зокрема шформащю про банювський рахунок для виконання чи пришвидшення виконання судового ршення. Проте вимога додаткових зусиль вщ стягувача не повинна виходити за межi того, що е винятково необхщним, та в жодному випадку не звшьняе державш органи вщ ïx обов'язку вщповщно до 6КПЛ вчасно вжити заxодiв за власною шщати-вою на основi доступно1 1м iнформацiï для виконання ршення проти держави [1, §§ 21-22]. Виходячи iз зазначеного, 6СПЛ вважае, що тягар забезпечення виконання судових ршень проти держави покладаеться передусiм на державш органи i починаеться з дати, коли ршення стае обов'язковим та шдлягае вико-
нанню. При цьому складшсть нащонально1 процедури виконання чи бюджетно! системи держави не може звшьнити вщ обов'язку зпдно з 6КПЛ гарантувати кожному право отримати виконання обов'язкового i такого, що шдлягае при-мусовому виконанню, ршення суду протягом розумного строку. Також держава не може посилатися на вщсутшсть коштв чи шших ресурсiв як пiдставу для невиплати боргу, встановленого ршенням суду [4, § 70]. Аналопчний шдхщ мае застосовуватися i для випадыв, коли йдеться про виконання остаточних судових ршень, ухвалених проти оргашзацш, що не користуються «достатньою шститущональною та операцiйною незалежнiстю вiд держави» [14, § 39].
Важливим для розумшня природи вимоги неухильного виконання судових ршень, що набули статусу остаточних, е розгляд 6СПЛ зазначено! проблематики в контекст шших конвенцшних прав. Так, вщповщно до ст. 1 Першого протоколу до 6КПЛ кожна фiзична або юридична особа мае право мирно волод^и сво1м майном. У рiшеннi у справi «Burdov v. Russia» зазначаеться, що «вимога» може розумiтися як «майно» у сенсi ст. 1 Першого протоколу до 6КПЛ у випадку, якщо достатньою мiрою встановлено, що вона може бути юридично реалiзована. У цш справi 6СПЛ визнав, що рiшення судiв забезпечуе заявника вимогами, яю можуть бути юридично реалiзованi, а не загальним правом на отримання допомоги з боку держави. Вщповщно, неможливють заявника домогтися виконання вказаних судових ршень е порушенням його права на повагу власност, як воно викладене в першому реченш першого абзацу ст. 1 Першого Протоколу до 6КПЛ [3, § 40].
Крiм того, невиконання судового ршення може розглядатися i як пору-шення ст. 13 6КПЛ, що закршлюе право на ефективш засоби правового захисту. Так, у справi «Kudla v. Poland» 6СПЛ зазначив, що настав час для перегляду позицп, вщповвдно до яко1 порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ виключае можливють окремого дослiдження питання стосовно порушення ст. 13 6КПЛ, адже вини-кае велика небезпека для верховенства права в нацюнальних правопорядках, якщо юнують надмiрнi затримки у вщправленш правосуддя, а сторона не мае ефективних засобiв правового захисту проти них [13, § 148]. Наразi 6СПЛ констатуе одночасне порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 6КПЛ, якщо було порушено право заявника на виконання судового ршення в розумний строк i водночас на нацюнальному рiвнi були вщсутш ефективш засоби захисту цього права.
Невиконання судових ршень за окремими категорiями справ, наприклад, у справах про вщбрання дитини, також може розглядатися як порушення ст. 8 6КПЛ, що передбачае право особи на повагу до приватного та сiмейного життя. У таких випадках 6СПЛ школи не вдаеться до оцшки порушень з точки зору ст. 6 6КПЛ, надаючи переважаюче значення ст. 8 6КПЛ. Так, у справi «Sylvester v. Austria» 6СПЛ зауважив, що ст. 6 6КПЛ надае процесуальш гарантп права на справедливий судовий розгляд, а мета ст. 8 6КПЛ е ширшою - забезпечити повагу, inter alia, до приватного життя. Рiзниця мiж гарантями, яю надаються цими статтями, може, з огляду на конкретш обставини справи, виправдати дослщження у контекст обох статей. Проте у цш справi 6СПЛ встановив вiд-
сутшсть поваги до сiмейного життя через невиконання остаточного судового ршення про повернення дитини, що було покладено в основу скарги заявника. Зважаючи на дослщження обставин невиконання судового ршення в контекст ст. 8 6КПЛ, 6СПЛ вважав непотрiбним дослщження i порушення ст. 6 6КПЛ [19, § 76-77].
Як зазначалося вище, проблема невиконання судових ршень в УкраТш була визнана 6СПЛ системною у шлотному ршенш «Yuriy Nikolaevich Ivanov v. Ukraine», де 6СПЛ констатував порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 6КПЛ та ст. 1 Першого протоколу до 6КПЛ. У зазначенш справi заявник був звшьнений iз лав Збройних Сил Украши та мав право на одержання вихщно'1 допомоги при виxодi на пенсш та грошову компенсащю за неотримане речове майно, але щ суми не були виплачеш йому при звшьненш, що змусило його звернутися до суду з позовом щодо виплати вщповщно'1 заборгованость Позов був задоволе-ний в повному обсяз^ проте рiшення суду залишалося частково невиконаним: спочатку через вщсутшсть кош^в на банкiвськиx рахунках боржника, в подаль-шому - через вщсутшсть коштiв в державному бюджет на здiйснення таких виплат та законодавчу заборону примусового продажу майна, що належить вшськовим частинам.
Зазначена справа фактично стосувалася двох повторюваних проблем на рiвнi нацiонального правопорядку Украши: по-перше, тривалого невиконання остаточних нащональних ршень, боржником за якими е держава або державне шдприемство; по-друге, вщсутност ефективного нацюнального засобу правового захисту права на розгляд справи та виконання судового ршення в розумний строк. 6СПЛ погодився з тим, що причина затримок у виконанш остаточних ршень нащональних судiв зумовлена юнуванням низки рiзниx дисфункцш у правовш системi Украши, зокрема браком бюджетних кош^в, бездiяльнiстю з боку державних виконавщв, недолiками нацюнального законодавства, невжит-тям органами влади певних бюджетних заxодiв або запровадженням заборони на арешт i продаж майна, що належить шдприемствам, яю перебувають у дер-жавнiй власност або контролюються державою. Разом з цим, 6СПЛ зауважив, що всi зазначенi вище фактори перебувають у межах контролю держави, яка досi не спромоглася вжити заxодiв для покращення ситуацп, незважаючи на значну й послвдовну практику 6СПЛ з виршення таких справ. З огляду на це, 6СПЛ зазначив, що ситуащю у цiй справi слвд квалiфiкувати як таку, що е результатом практики, несумюно1 з положеннями 6КПЛ. Структурнi проблеми, на юнування яких 6СПЛ вказуе в цш справi, мають широкомасштабний i комп-лексний характер та вимагають здшснення всебiчниx i комплексних заxодiв, можливо, законодавчого й адмшстративного характеру, iз залученням рiзниx нацiональниx органiв. Цим ршенням Украïнi був наданий один рж для запро-вадження ефективного засобу правового захисту або комплексу таких засобiв, спроможних забезпечити адекватне й достатне вщшкодування за невиконання або затримки у виконанш ршень нащональних судiв вщповщно до принцишв, встановлених практикою 6СПЛ [Див.: 21, §§ 84-88, 94].
Як реакщя держави на шлотне ршення 6СПЛ було прийнято Закон Украши «Про гарантй держави щодо виконання судових ршень» вiд 5 червня 2012 р., який передбачив окремi державш гарант! у цiй сфер^ а саме компен-сацiю за несвоечасне виконання ршення суду у виглядi стягнення коштiв та зобов'язання вчинити певш дй' щодо майна, боржником за якими е: державний орган; держане шдприемство, установа, оргашзащя; юридична особа, примусова реалiзацiя майна яко! забороняеться вiдповiдно до законодавства. Ввдповщно до цього Закону у разi якщо центральний орган виконавчо! влади, що реалiзуе державну полггику у сферi казначейського обслуговування бюджетних коштв, протягом трьох мюящв не перерахував кошти за ршенням суду про стягнення коштв, стягувачу виплачуеться компенсащя в розмiрi трьох ввдсотыв рiчниx вiд несплачено! суми за рахунок коштв, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання ршень суду. Державна казначейська служба Украши мае виконувати ршення, винесеш нащональними судами проти державних оргашв та компанш, протягом трьох мкящв з дня подання заявником в^х необхщних документiв. Якщо ж ршення залишаються невиконаними бiльше трьох мюящв, держава зобов'язана вiдшкодувати особi 3 % рiчниx вiд непога-шено! заборгованостi за рiк. Проте зазначеш гарантй' обмежуються коштами, передбаченими законом про бюджет на кожен рж.
Очевидно, що цей Закон не здатний виршити проблему, оскшьки держава взяла на себе вщповщальшсть за забезпечення виконання лише обмеженого кола судових ршень, причому зазначений засiб правового захисту не е судо-вим та не дозволяе враховувати конкретш обставини справи при визначенш розмiру компенсацй. Окремо слiд звернути увагу також на розмiр компенсацй. У сво!й прецедентнiй практицi 6СПЛ неодноразово наголошував на тому, що розмiр вiдшкодування на нацiональному рiвнi не повинен бути нерозумним порiвняно з розмiром вiдшкодувань, призначених 6СПЛ в аналогiчниx справах [4, § 99], i це е одним з критерпв, за яким 6СПЛ перевiряе ефективнiсть компенсаторного засобу захисту щодо надмiрно тривалих проваджень. Однак Закон Украши «Про гарантй' держави щодо виконання судових ршень» передбачае фжсований розмiр компенсацй", що порiвняно з компенсацiею, яка присуджу-еться 6СПЛ, е необгрунтованим i непропорцшним. З огляду на вищезазначене, запропонований мехашзм компенсацй' не може вважатися ефективним засобом правового захисту права особи на судовий розгляд та виконання судового ршення у розумний строк у контекст п. 1 ст. 6 та ст. 13 6КПЛ та прецедентно! практики 6СПЛ.
Варто зазначити, що держава виявилася неспроможною виконувати сво! зобов'язання навт за зазначеним Законом, що призвело до утворення значного боргу. Так, ввдповщно до ст. 19 Закону Украши «Про Державний бюджет на 2018 р.» Кабшету Мiнiстрiв Украши у встановленому ним порядку надаеться право реструктуризувати фактичну заборговашсть обсягом до 7.544.562.370 гривень за ршеннями судiв, виконання яких гарантовано державою, а також за ршеннями 6СПЛ, прийнятими за наслщками розгляду справ проти Украши,
шляхом видачi фшансових казначейських векселiв строком об^у до семи роюв, з вщстроченням платежiв за цiею заборгованiстю на один рж та вiдсотковою ставкою 9,3% рiчниx. Зазначений заxiд був запропонований як альтернативний засiб правового захисту права на виконання судових ршень у розумний строк. Проте, за шформащею самого Уряду, жодних заяв щодо застосування зазначе-ного засобу правового захисту з боку защкавлених осiб не надходило [5, § 126].
Запропоноваш заходи правового захисту неодноразово ставали предметом обговорення КМР6, наслвдком чого стало вироблення останшм заxодiв, що мала вжити Украша для подолання кризово'1 ситуацп у сфер^ що розглядаеться. Зокрема, була запропонована триступенева стратепя, яка включала: 1) розраху-нок суми боргу, що виникае внаслщок невиконання ршень; 2) запровадження системи виплат за певних умов або альтернативне ршення для забезпечення виконання ршень, яы ще не були виконаш; 3) запровадження необхвдних коригувань у державному бюджет з тим, щоб забезпечити достатш кошти для ефективного функщонування вищезгадано'1 плапжно'1 схеми, а також необхщ-них процедур для забезпечення належного врахування бюджетних обмежень при прийнятт законодавства для запобтання ситуацiям невиконання рiшень нащональних судiв проти держави або державних шдприемств [5, § 128]. Проте зазначена стратепя, як сввдчить подальша практика 6СПЛ проти Украши, так i не була реалiзована, i останнiй вiдновив розгляд скарг у подiбниx справах через незабезпечення ефективних засобiв нацiонального захисту. За шдрахунками, зробленими самим 6СПЛ, шсля подання першо'1 заяви у 1999 р. до 6СПЛ було подано близько 29000 «заяв типу 1ванова». З початку 2016 р. 6СПЛ продовжував отримувати велику юльысть таких заяв - понад 200 на мюяць [5, § 44].
Доленосним у цьому вщношенш, як для Украши, так i для самого 6СПЛ, стало ршення у справi «Burmych and Others v. Ukraine» ввд 12 жовтня 2017 р., де 6СПЛ по-новому поглянув на проблему невиконання шлотних ршень державами, проти яких вони були ухвалеш, переглянувши свою роль у тих випадках, коли держава-вщповщач не вживае рекомендованих 6СПЛ заxодiв щодо усунення системно1 проблеми. У цш справi 6СПЛ до п'яти скарг заяв-никiв приеднав ще 12143 «справи типу 1ванова», в яких заявники скаржилися на порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ щодо несвоечасного виконання судових ршень, за якими боржником виступае держава, об'еднавши ïx в одне провадження. У цьому ршенш 6СПЛ висловив побоювання щодо того, що вш ризикуе стати частиною украшсько'1 системи виконання судових ршень та шдмшити собою украшсью органи влади, зазначивши, що таке завдання несумюне з допомiжною роллю, яку 6СПЛ мае вщгравати щодо Високих Договiрниx Сторш вщповщно до статей 1 та 19 6КПЛ, а також прямо суперечитиме лопщ процедури шлотних ршень, вироблено'1 6СПЛ [5, § 155]. Наголосивши на розподт завдань мiж 6СПЛ та КМР6, 6СПЛ зауважив, що 6СПЛ може допомогти державi-вiдпо-вiдачу у виконанш сво'1х зобов'язань за ст. 46, намагаючись вказати тип заxодiв, яы можуть бути прийнятi державою для того, щоб покласти край системнш
проблему виявленш 6СПЛ. Однак КМР6 повинен контролювати виконання ршення i забезпечити виконання свого юридичного зобов'язання за ст. 46 державою, включаючи прийняття таких загальних заxодiв у виправленш ситуацп, яы можуть вимагатись шлотним рiшенням щодо надання захисту всiм iншим потерпiлим, iснуючим або потенцшним, виявленого системного дефекту [5, § 194]. Вщповвдно до цього 6СПЛ зазначив, що юридичнi питання, що стосу-ються 6КПЛ у частиш тривалого невиконання нацiональниx ршень в Украïнi, вже були виршеш у пiлотному рiшеннi у справi 1ванова. Отже, 6СПЛ виконав свою функщю вiдповiдно до ст. 19 6КПЛ [...]. Вiдповiдно до принципу субси-дiарностi, який лежить в основi всiеï 6КПЛ, а не лише процедури шлотного рiшення, питання, про яке йдеться у пшотному ршенш у справi 1ванова, у тому чи^ забезпечення вiдшкодування потершлим вiд системного порушення 6КПЛ, виявленого у справi 1ванова, е питанням виконання ршення згiдно зi ст. 46 6КПЛ [5, § 197]. На основi зазначеного, 6СПЛ постановив, що всi вище-зазначенi заяви мають розглядатися вщповщно до зобов'язань, яю випливають iз пiлотного ршення. Як наслiдок, зазначенi справи були вилучеш з реестру справ 6СПЛ та переданi КМР6 з тим, щоб вони могли розглядатися в рамках загальних заxодiв щодо виконання шлотного ршення у справi 1ванова. Крiм того, 6СПЛ виходить iз того, що будь-якi «справи типу 1ванова», що можуть бути подаш пiсля винесення цього рiшення, окрiм заяв, що будуть визнанi неприйнятними вщповщно до ст. 35 6КПЛ, 6СПЛ також може вилучити з реестру справ i передати безпосередньо до КМР6.
Варто зазначити, що у ршенш «Burmych and Others v. Ukraine» 6СПЛ вперше вдався до таких кардинальних заxодiв, що спричинило певну критику з боку самих суддiв 6СПЛ. Так, в сшльнш окремш думцi суддiв Юдкiвськоï, Шайо, Б'янку, Каракаша, Де Гаетано, Лафранка та Мотока зазначаеться, що дане ршення не мае шчого сшльного з юридичним тлумаченням прав людини. Це стосуеться лише полггики 6СПЛ як тако'1, що повшстю змiнюе усталену парадигму роботи 6КПЛ [_]. 6СПЛ не може, через велике навантаження, просто припинити виконання сво1х судових функцш, залишивши заявниыв у неперед-бачуванш ситуацй' та передати вiдповiдальнiсть, покладену на 6СПЛ, полiтич-ному органу, який, на жаль, поки що мало допоми уряду-вщповщачу належним чином виконати шлотне рiшення i вжити загальних заxодiв [Див.: 5]. Серед шших аргумента проти такого шдходу зазначаються наступш. По-перше, суддi наголошують на тому, що обставини приеднаних 12134 скарг не дослщжувалися судом, а тому не можна стверджувати про ïx подiбнiсть. По-друге, зазначене ршення фактично позбавляе майбутшх заявниюв права на доступ до 6СПЛ та виправдовуе самоусунення 6СПЛ вщ розгляду, посилаючись на його попередню позищю стосовно функцiй процедури шлотного ршення. У такому контекстi 6СПЛ стае по сутi фiльтруючим органом для КМР6 щодо майбутнix «скарг типу 1ванова», якi можуть бути вилучеш з реестру та передаш до КМР6, що означатиме фактично передачу прийняття остаточного ршення у справах з прав людини вщ судово! влади, як того вимагае мехашзм 6КПЛ, до полiтичного
органу, хоча i колективного. Однак така передача справ фактично суперечить Протоколу № 11, прийнятому у 1998 р., яким зазначений орган було усунено вщ виршення питань про те, чи мало мкце порушення 6КПЛ, натомкть за ним було залишено лише функщю контролю за виконанням ршень 6СПЛ. По-трете, зазначене ршення викликане бюрократичними причинами «полег-шення тягаря 6СПЛ» i ставить заявниюв за зазначеними справами у стан пра-вово'1 невизначеност, адже заметь отримання ршення 6СПЛ у ïx справi вони фактично будуть змушеш чекати без визначення кшцево'1 дати на завершення мехашзму полiтичного монiторингу внутршшх реформ [Див.: 5].
На нашу думку, можна знайти аргументи як за, так i проти такого ршення 6СПЛ i воно не може бути оцшене однозначно, проте очевидним у даному контекст е те, що Украша мае дотримуватися сво'1х зобов'язань та врешт-решт виконати вимоги 6СПЛ за шлотним ршенням щодо введення ефективних засобiв правового захисту права на розгляд справи та виконання судових ршень у розумний строк, а також усунути недолжи, що юнують у нащональнш систему з метою забезпечення гарантш права на справедливий судовий розгляд, адже для Украши юнуе ризик нескшченних виплат справедливо'1 сатисфакцп у нескiнченнiй кiлькостi скарг.
Висновки. Таким чином, проблематика виконання судових ршень у свгтш практики 6СПЛ дае можливiсть зробити висновок, що 6СПЛ тлумачить вимогу виконання остаточних судових ршень принаймш в контекст декшькох конвен-цiйниx прав, зокрема права на справедливий судовий розгляд (п. 1 ст. 6 6КПЛ), права на мирне володшня майном (ст. 1 Першого протоколу до 6КПЛ), права на ефективний засiб правового захисту (ст. 13 6КПЛ) та права на повагу до приватного та сiмейного життя, до свого житла та кореспонденцп (ст. 8 6КПЛ). Поряд з цим, провщною у цьому контекст слщ визнати п. 1 ст. 6 6КПЛ, що закршлюе право на справедливий судовий розгляд у цившьних справах, i саме тлумачення зазначеного права 6СПЛ дозволило сформулювати основш стандарта у сферi виконавчого провадження, що випливають iз його практики. Варто зазначити, що певш позитивш зрушення щодо шдвищення ефективност виконавчого провадження вже було зроблено шд час ухвалення нових законо-давчих положень, що регулюють процедуру примусового виконання судових ршень та ршень шших оргашв у контекст конституцшно'1 реформи сфери правосуддя та сумiжниx iнститутiв, зокрема, йдеться про перехвд до змiшаноï моделi виконавчого провадження, ïï децентралiзацiю; електронiзацiя виконавчого провадження за рахунок введення автоматизовано'1 системи виконавчого провадження, единого реестру боржниюв та системи електронних торпв; вве-дення обов'язкового авансування судових витрат стягувачем тощо. Водночас нащональне законодавство Украши потребуе подальших змiн для забезпечення виконання сво'1х мiжнародниx зобов'язань, якими мае стати введення на нащ-ональному рiвнi комплексного ефективного засобу правового захисту права на судовий розгляд та виконання судового ршення в розумний строк вщповщно до вимог ст. 13 6КПЛ.
References:
1. «Akashev v. Russia», no. 30616/05, 12 June 2008, HUDOC. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-86953.
2. «Apostol v. Georgia», no. 40765/02, 28 November 2006, HUDOC. URL: http://hudoc.echr.coe. int/eng?i=001-78157.
3. «Burdov v. Russia», no. 59498/00, 7 May 2002, HUDOC. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-60449.
4. «Burdov v. Russia» (no. 2), no. 33509/04, HUDOC. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-90671.
5. «Burmych v. Ukraine» [GC], no. 46852/13 and others, 12 October 2017, HUDOC. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-178082.
6. «Comingersoll S.A. v. Portugal» [GC], no. 35382/97, 6 July 2000, HUDOC. URL: http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-58562.
7. «EstimaJorge v. Portugal», no. 24550/94, 21 April 1998, HUDOC. URL: http://hudoc.echr.coe. int/eng?i=001-58155.
8. «Fuklev v. Ukraine», no. 71186/01, 7 June 2005, HUDOC. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-69261.
9. «Garcia Mateos v. Spain», no. 38285/09, 19 February 2013, HUDOC. URL: http://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-116985.
10. «Hornsby v. Greece», no. 18357/91, 25 February 1997, HUDOC. URL: http://hudoc.echr.coe. int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-5798.
11. «Immobiliare Saffi v. Italy», no. 22774/93, 28 July 1999, HUDOC. URL: http://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-58292.
12. «Jasiuniene v. Lithuania», no. 41510/98, 06 March 2003, HUDOC. URL: http://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-60975.
13. «Kudla v. Poland», no. 30210/96, 26 October 2000, HUDOC. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-58920
14. «Marinkovic v. Serbia», no. 5353/11, 22 October 2013, HUDOC. URL: http://hudoc.echr.coe. int/eng?i=001-127124
15. «Nuutinen v. Finland», no. 32842/96, 27 June 2000, HUDOC. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-58736.
16. Overview 1959-2016 ECHR (Council of Europe, 2017), Cite of European Court of Human Rights. URL: http://www.echr.coe.int/Documents/Overview_19592016_ENG.pdf.
17. Pending applications allocated to a judicial formation, 30 November 2017, Cite of European Court of Human Rights, URL: http://www.echr.coe.int/Documents/Stats_pending_2017_BIL.pdf.
18. «Stadnyuk v. Ukraine», no. 30922/05, 12 November 2008, HUDOC. URL: http://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-89881.
19. «Sylvester v. Austria», no. 36812/97, 40104/98, 24 April 2003, HUDOC, URL: http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-61054.
20. The ECHR in Facts and Figures 2016 (Council of Europe, 2017), Cite of European Court of Human Rights. URL: http://www.echr.coe.int/Documents/Facts_Figures_2016_ENG.pdf.
21. «Yuriy Nikolaevich Ivanov v. Ukraine», no. 40450/04, 15 October 2009, HUDOC. URL: http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-95032.
Tsuvina T. A., PhD in Law, Assistant of Civil Procedure Department of Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0002-5351-1475
Execution of court decisions in terms of the right to a fair trial
The article addresses the Ukrainian model of executive proceedings (which was recently updated as a result of constitutional reform in the justice sector) through the prism of the right to a fair trial,
guaranteed by paragraph 1 of Art. 6 ECHR. Particular attention is paid to the analysis of the evaluative interpretation of this guarantee in case-law of the ECtHR, according to which an execution of court decisions is considered also as an element of other conventional rights, namely: a right to an effective remedy (Art. 13), a right to respect for private and family life (art. 8) and a right to peaceful enjoyment of his possessions (Art. 1 of 1st Additional Protocol to the ECHR).
The author analyzes the pilot judgement of ECtHR «Yuriy Nikolaevich Ivanov v. Ukraine» and the judgement «Burmych v. Ukraine», in which the ECtHR diagnosed a systemic problem of non-enforcement of court decisions where the debtor is the State or state-owned enterprises. This problem at national level is caused by a variety of dysfunctions in the Ukrainian legal system, in particular, the lack of budgetary allocations, the bailiffs' omissions and the shortcomings in the national legislation, authorities' failure to take specific budgetary measures, the introduction of bans on the attachment and sale of property belonging to State-owned or controlled companies
The article advocates a position according to which the national legislation of Ukraine needs further changes to ensure fulfillment of its international obligations. In particular, it is necessary to provide at national level an effective remedy of the right to a fair trial and execution of court decisions within a reasonable time in accordance with the requirements of Art. 13 ECHR.
Keywords: right to a fair trial, execution of court decisions, enforcement proceedings, reasonable time of a trial, effective remedies.
Hadiumna do pedKonezii 15.05.2018 p.
