CC BY
140
Карнаух Богдан Петрович,
кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивльного права № 1, На^ональний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харш e-mail: [email protected] ORCID 0000-0003-1968-3051
doi: 10.21564/2414-990x.134.71276 УДК 347.922.1
ПОЗОВНА ДАВН1СТЬ У ПРАКТИЦ1 еВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ з прав людини
Стаття присвячена дослгдженню позовног давност1 з позицп бвропейськог конвенцп про захист прав людини i основоположник свобод та прецедентног практики бвропейського суду з прав людини. Визначено критерй сумiспостi позовног давпостi з правом на справедливий суд. Установлено зв'язок позовног давпостi з тшими положеннями КонвенцИ, такими як заборона дис-кримтаци, право на повагу до приватного i амейного життя, право на мирне володтня майном.
Ключовi слова: позовна давшсть; право на суд; доступ до суду; майно; заборона дискримшацп.
Карнаух Б. П., кандидат юридических наук, ассистент кафедры гражданского права № 1, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0003-1968-3051
Исковая давность в практике Европейского суда по правам человека
Статья посвящена исследованию исковой давности с позиции Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод и прецедентной практики Европейского суда по правам человека. Определены критерии совместимости исковой давности с правом на справедливый суд. Выявлена связь исковой давности с другими положениями Конвенции, такими как запрещение дискриминации, право на уважение частной и семейной жизни, право на мирное владение имуществом.
Ключевые слова: исковая давность; право на суд; доступ к суду; имущество; запрет дискриминации.
Постановка проблемы. Позовна давшсть - це час для звернення до суду, вщведений особ1, чи! права порушено у той або шший спос1б. Хоча в бшьшост нащональних правопорядыв уважаеться, що з1 спливом строку позовно! дав-ност особа не втрачае матер1ального права, однак дечого вона все ж позбавля-еться, а саме - можливост захистити належне !й матер1альне право в судовому
порядку. У зв'язку з цим неодмшно виникае фундаментальне теоретичне питання: а чого варте «голе право» (nudum jus - як говорили давш римляни), не забезпечене можливГстю судового захисту? Це одна з одвiчних проблем теорГ! i фшософГ! права, яко! ми не будемо тут докладно торкатися. Але так чи шакше, слщ констатувати, що у випадку, коли особа втрачае право на судовий захист внаслщок спливу позовно! давностГ, процесуально-правовi i матерiально-правовi аспекти ткно переплiтаються мiж собою: так, з одного боку, у такш ситуацп йдеться про недодержання умов звернення до суду (процесуальний аспект), але, з iншого, - втрата можливост судового захисту iстотно знещнюе (якщо не зводить нанiвець) значення самого матерiального права (матерiальний аспект). Ось чому позовна давшсть - це важливий шститут, який лежить на перетиш процесуального i матерiального права, а тому помилки у застосуванш положень цього iнституту потенцшно можуть загрожувати порушеннями абсолютно будь-яких прав людини. Тому вкрай важливо поглянути на позовну давшсть через призму мiжнародних стандартГв у сферi захисту прав людини, вироблених мiжнародними судовими iнституцiями.
ÄHani3 остантх дослгджень. 1нститут позовно! давностi е одним iз класич-них шститутГв цивiльного права, що вiдомий ще вiд часiв Давнього Риму. Тому увага науковщв до проблематики позовно! давност незмiнна. Позовна давнiсть вивчалася вченими-цивГшстами як у межах бшьш широко! тематики строкiв та термов, так i окремо, як самостшний предмет дослiдження. Зокрема, позовнiй давност були присвяченi роботи Т. М. Вахонево! (T. M. Vakhonyeva), В. В. Луця (V. V. Luts'), О. В. Пушняка (O. V. Pushnyak), В. I. Цiкало (V. I. Tsikalo), О. В. Шовково! (O. V. Shovkova) та ш. Проте спецiальних системних дослiджень позовно! давност пiд кутом зору фундаментальних прав людини i практики бвропейського суду з прав людини у вггчизнянш цивiлiстицi не проводилося.
Мета публжацп - визначити сшввщносшсть позовно! давност iз рiзними положеннями бвропейсько! конвенцГ! про захист прав людини i основополож-них свобод шляхом аналiзу практики бвропейського суду з прав людини.
Виклад основного Mamepiany. Позовна давшсть ткно пов'язана Гз принципом правово! визначеностГ (principle of legal certainty), який, у свою чергу, е «одним Гз фундаментальних аспектГв верховенства права» [1]. бвропейський суд з прав людини (надалГ - 6СПЛ, або Суд) неодноразово вказував на призна-чення позовно! давностГ, пов'язуючи його Гз необхвдшстю забезпечити правову визначешсть. Як зазначае 6СПЛ, строки позовно! давностГ «слугують декГльком важливим цГлям, зокрема вони забезпечують правову визначешсть i остаточ-нГсть, захищають потенцГйних вщповвдачГв вГд задавнених вимог, яким було б важко протистояти, i запобГгають несправедливостГ, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рГшення стосовно подш, якГ мали мГсце в далекому минулому, i на шдставГ доказГв, якГ вже могли б стати ненадшними й неповними з плином часу» [2]. Таким чином, сама щея позовно! давностГ виправдана метою внести певшсть щодо наявних прав та обов'язюв. Така мета слщуе Гз принципу верховенства права, проголошеного в ПреамбулГ бвропейсько! конвенцГ! про
захист прав людини i основоположних свобод (надалi - 6КПЛ, або Конвенщя) [3], i ця мета iмплiцитно пронизуе yci статт КонвенцГ! [1].
За визначенням, позовна давшсть - це строк для звернення за захистом до суду, тому закономiрно, що 6СПЛ розглядае позовну давшсть насамперед у контекст § 1 ст. 6 6КПЛ.
Так, у § 1 ст. 6 6КПЛ гарантуеться, що «кожен мае право на справедливий... розгляд його справи... незалежним i безстороннiм судом, встановленим законом, який виршить спГр щодо його прав та о6ов'язкГв цивГльного характеру..».
Позовна давнiсть - це бар'ер на шляху до реалiзацГí права на справедливий суд. Позовна давшсть ставить право на звернення до суду в залежшсть вГд фактору часу, тобто, шакше кажучи, обумовлюе це право певною обстави-ною - обставиною часу. Таким чином, позовна давшсть по суп становить собою обмеження права на суд, а точшше - обмеження права на доступ до суду. Однак обмеження, встановлюване позовною давшстю, як таке не е в усГх випадках порушенням фундаментальних прав людини, проголошених у 6КПЛ. Як заува-жив 6СПЛ у справi Ф1ткар1дов проти Kinpy, «кнування позовно! давностi per se не е несумкним Гз Конвенцiею» [4].
Право на доступ до суду (що е одним Гз елементГв права на справедливий суд1) не е абсолютним [2]: воно допускае певш обмеження i, зокрема, часовГ лГмГти, встановлюваш шститутом позовно! давностГ. Однак будь-яю обмеження цього права мусять бути виправданими, шакше вони е несумкними Гз Конвен-щею i становлять порушення основоположних прав людини. Зпдно Гз прецедентною практикою 6СПЛ для того, щоб те або шше обмеження права на суд (в тому числ лГмГтування цього права часовими рамками) вважалося виправда-ним, мають бути додержан таю умови: 1) обмеження не повинно перешкоджати доступу [до суду] у такий спосГб чи такою мГрою, що б зводили нашвець саму сутшсть цього права; 2) таке обмеження повинно мати легГтимну мету; 3) мае бути забезпечено належне пропорцшне сшввщношення мГж використаними засобами та поставленою метою [2; 8; 9].
У справГ Мщщ проти Мальти заявник не мГг оскаржити свое батьювство спершу через те, що законодавство вимагало вщ чоловжа довести наявшсть подружньо! зради i одночасно з цим факт того, що народження дитини було приховане ввд нього (чого у випадку з паном Мщщ не було). Коли законодавство змшилося, i достатшм стало довести або подружню зраду, або факт приховання народження - тодГ пред'явити позов пановГ Мщщ завадив шести-мГсячний строк позовно! давностГ (обраховуваний вщ дня народження дитини), який на той час уже сплинув. За таких обставин 6СПЛ дшшов висновку, що «практична неможливкть заперечення батьювства вщ дня народження дитини i до тепершнього часу звела нашвець саму сутшсть права заявника на суд. Тому оскаржуване втручання поклало надмГрний тягар на заявника.» [10].
У справГ Стаббтгс та iншi проти Сполученого Kоролiвства оскаржувався шестирГчний строк позовно! давностГ (обраховуваний вщ дня повнолГття) для
1 Докладно про право на справедливий суд та його елементи див.: [5; 6; 7].
позов1в про шкоду, умисно завдану здоров'ю неповнол1тньо! особи. 6СПЛ визнав, що установления такого строку мало легггимну мету, а саме - забезпе-чити правову визначешсть i остаточшсть, а також захистити в1дпов1дач1в вщ задавнених претеизiй. У кшцевому пiдсумковi Суд виснував, що «оскшьки сама сутиiсть права заявниць на доступ [до суду] не була пщрвана, а оскаржуваш обмеження переслщували легiтимиу мету i були пропорцшними», порушення § 1 ст. 6 6КПЛ не мало мюця [2].
Загалом 6СПЛ, як правило, констатуе, що застосований у тш або шшш справi строк позовно! давиостi дiйсио мав легiтимиу мету. Такою метою визна-еться забезпечення правово! визначеностi. Тому основна увага придшяеться питанню пропорцiйностi, тобто питанню про те, чи були обмеження, покладеш на заявника через часове лiмiтування його вимоги, спiвмiрними з поставленою легiтимною метою. Для того, щоб вiдповiднi обмеження вважалися спiвмiрними iз поставленою метою, необхiдно додержання, зокрема, таких умов.
1. Строк позовно! давност не повинен бути очевидно й надмiрно коротким (unduly short). 6СПЛ неодноразово шдкреслював, що вш не може замшю-вати собою нащонального законодавця i визначати, яко! тривалостi строк е найбшьш доцiльним у тiй або шшш ситуацп (див., напр: [11]). У той же час Суд завжди оцшюе, чи не е установлений строк позовно! давност очевидно й надмiру коротким [2]. 1дею поваги до суверештету нацiонального законодавця у цш сферi виразно iлюструе положення, висловлене Судом у справi Во проти Фращи. Суд зазначив, що «у данш справi чотирирiчний строк позовно! давност не видаеться надмiру коротким, особливо зважаючи на серйозшсть шкоди, яко! зазнала заявниця та !! негайне бажання порушити справу проти лшаря <...> Французький парламент нещодавно подовжив цей строк до десяти роюв <...> Суд, однак, не вважае, що це нове правило може бути розцшене як доказ того, що попереднш чотирирiчний строк був занадто коротким» [12].
2. Застосування позовно! давносп мае бути передбачуваним. Як наголошуе Суд, «принцип законной означае, що застосовш положення нацiонального права повиннi бути достатньо доступними, ч^кими й передбачуваними в !хньому застосуваннi. Iндивiд повинен бути здатним - у разi потреби за допомо-гою необхвдних порад - передбачити (у тш мiрi, у якiй це е розумним за даних обставин) наслщки, яы може потягнути певна дiя» [13].
3. Механiзм застосування позовно! давноси повинен бути достатньо гнуч-ким [4], тобто, як правило, вш мусить допускати можливiсть зупинення, пере-ривання та поновлення строку позовно! давност^ а також мусить корелюватися iз суб'ективним фактором, а саме - обiзнанiстю потенцiйного позивача про факт порушення його права. Шд цим кутом зору особливий штерес становить справа 2014 року - Говальд Мур та iпшi проти Швейцары. За обставинами ще! справи Ганс Мур, працюючи робмиком на завод^ у перюд iз 1965 по 1978 роки зазна-вав шкiдливого впливу азбестового пилу. У 2004 р. у нього було дiагностовано злояысну плевральну мезотелюму, викликану дiею азбесту. У 2005 р. вщ зазна-ченого захворювання вш помер.
У 2005 р. заявники - вдова та дГти пана Мура - звернулися до Швейцар-ського фонду страхування вщ нещасних випадюв Гз вимогою про компенсащю морально! шкоди, яко! зазнав померлий через бГль та страждання. Однак !м було вщмовлено в задоволенш вимоги у зв'язку зГ спливом строку позовно! давностГ: за швейцарським законодавством будь-яю позови про ввдшкодування шкоди, завдано! через дш азбесту, можуть бути пред'явлеш не шзшше, шж через десять роюв вщ дня, коли особа зазнала дп вщповщно! речовини. НатомГсть у випадку з паном Муром минуло вже 27 роюв вщ часу, коли вш востанне зазнав впливу азбестового пилу.
Узявши шд увагу той факт, що латентний перюд для хвороб, викликаних азбестом, може становити декГлька декад, 6СПЛ зазначив, що десятирГчний строк, обчислюваний вщ часу, коли особа зазнала дп азбестового пилу, - завжди неодмшно спливатиме. Вщповщно, будь-яы позови про вГдшкодування шкоди будуть вщ самого початку приречеш на провал, позаяк вони будуть погашатися давшсним строком ще до того, як потерпГл матимуть об'ективну змогу дГзна-тися про порушення сво!х прав. Суд дшшов висновку, що у випадках, стосовно яких науково доведено, що особа не могла знати про те, що вона страждае на певне захворювання, - цей факт слад брати до уваги при визначенш строку позовно! давностГ. Зважаючи на зазначене, 6СПЛ констатував порушення § 1 ст. 6 еКПЛ [14].
Ще одним елементом права на суд (окрГм права на доступ) е принцип процесуально! рГвноправност сторш, або так званий принцип «рГвно! збро!» («equality of arms»). Зпдно з цим принципом «кожнш сторош мае бути надано розумну можливкть подати обгрунтування свое! позицп за умов, яю б не ставили цю сторону у становище ¡стотно невипдне по вщношенню до опонента» [11]. Цей принцип вимагае насамперед рГвност сторш спору в !хшх процесу-альних можливостях щодо подання доказГв i пояснень у судовому провадженш. Однак щлком очевидно, що перш шж подавати докази i пояснення в судовому провадженш, необхщно мати змогу шщшвати порушення такого провадження. Тому 6СПЛ визнае принцип «рГвно! збро!» не додержаним, зокрема, i в тих випадках, коли до протилежних сторш спору застосовуються необгрунтовано рГзш строки позовно! давностГ.
Показовою у цьому контекст е справа Дачiя С. Р. Л. проти Молдови. У 1999 р. компашя-заявник, перемГгши в аукцюш на приватизащю державного майна, набула у власшсть готель «ДачГя». У 2003 р. Генеральна прокуратура в штересах Держави звернулася до суду з вимогою про визнання приватизацп готелю недшсною. Нащональш суди Молдови задовольнили позов. Звертаю-чись до 6СПЛ, компашя-заявник, з-помГж шшого, посилалася на порушення Державою § 1 ст. 6 6КПЛ. На обгрунтування свое! позицп заявник вказував, що Генеральна прокуратура вчинила позов ¡з порушенням загального строку позовно! давностГ (3 роки). Це стало можливим завдяки чинному на той час положенню ЦивГльного кодексу Молдови, зпдно з яким позовна давшсть не поширювалася на позови державних оргашзацш щодо повернення державного
майна, яке перебувае в незаконному володшш шших оргашзацш чи громадян.
З цього приводу 6СПЛ зазначив, що «у цш справi не було надано жодних аргумента на обгрунтування того, чому Державш органiзацГí у випадках, коли вони позиваються про повернення державного майна, мають бути звiльненi вiд обов'язку додержуватися установлених строыв давностi, котрi б перешкодили розгляду позовiв, вчинюваних приватними особами чи компанiями. Це потен-цiйно може призводити до руйнування багатьох правовщносин, заснованих на юнуючому станi речей i надае дискримшацшну перевагу Державi без будь-яко! переконливо! шдстави... Бiльше того, Суд вважае, що змшювання правоввдно-син, яю стали остаточними внаслiдок спливу позовно!' давност або якi - як у цш справi - повинш були б стати остаточними, якби строк позовно! давност було застосовано без дискримшацп на користь Держави, е несумюним iз принципом правово! визначеностЬ» [11]. На цш пiдставi 6СПЛ дiйшов висновку про те, що положення ЦК Молдови про незастосування позовно! давност до Держави суперечить § 1 ст. 6 6КПЛ.
З огляду на зазначене доволi несподiваним, як на наш погляд, е ршення у справi БоГдель проти Литви. У 1995 р. Виконавча рада Тракайського району уклала з Галиною БоГдель договiр кушвл^продажу земельно! дшянки, розта-шовано! поряд з Тракайською фортецею в Нацiональному iсторичному парку. Спершу на дiлянцi було зведено кюск для торгiвлi сувенiрами й гончарними виробами, шзшше - кафе для туриста. Пiсля смертi Галини БоГдель дшянку успадкували заявники - чоловш та донька померло!. У 1999 р. за зверненням приватно! особи Державне ревiзiйне управлшня розпочало розслвдування на предмет законностi продажу земельно! дшянки панi БоГдель. У 2000 р. за шд-сумками розслщування Державне ревiзiйне управлiння дшшло висновку, що вiдчуження землi було неправомiрним, оскiльки порушувало норми мiстобудiв-ного законодавства та законодавства про охоронш зони. Вiдтак у 2001 р. Голова Вшьнюсько! окружно! адмшютрацп звернувся до суду з вимогою про визнання недiйсним договору кушвл^продажу земельно! дiлянки, що був укладений iз панi БоГдель у 1995 р. В остаточному шдсумку Верховний Суд Литви задоволь-нив позов. Заявники оскаржили це ршення до 6СПЛ, стверджуючи, що мало мюце порушення ст. 1 Протоколу № 1 до 6КПЛ (право на мирне володшня майном) та ст. 6 6КПЛ.
В аспектi порушення ст. 6 6КПЛ заявники, зокрема, вказували на таке. Чинним на той час законодавством було установлено трирiчний строк позовно! давности який починав обраховуватися з моменту, коли особа довщалася, або повинна була довщатися про порушення ïï прав. Однак, всупереч принципу <^вно! збро!», Верховний Суд Литви сформував практику, зпдно з якою наведеному формулюванню мало надаватися рiзне тлумачення у спорах мiж приватними особами, з одного боку, та у спорах приватних осiб iз державними органами - з шшого. Так, у разi коли йшлося про спори приватних осiб, вважа-лося, що позовна давнiсть починае спливати з моменту, коли позивач дiзнався про укладення оспорюваного договору. Натомкть, якщо справа стосувалася
держави, то позовна давшсть починалася i3 дня, коли вщповщний орган «здобув достатш докази, для того, щоб довести, що публiчний iнтерес було порушено» [3]. Саме на цш пiдставi Верховний Суд Литви дшшов висновку, що у справi заявниыв не було пропущено строку позовно!' давносп, позаяк, на думку Верховного Суду, позовна давшсть почала спливати тшьки у 2001 р. - вщ дня, коли за шдсумками експертизи Державне ревiзiйне управлшня дiйшло висновку про протизаконнiсть договору кушвл^продажу. Заявники зазначали, що <4з практично! точки зору таке тлумачення рiвнозначне правилу, за яким позовна давшсть взагалi не повинна застосовуватися до позовiв Держави стосовно ïï власностi, адже практично майже неможливо пропустити строк давность.., вщраховуваний вщ дати, коли державнi шституцп одержують iнформацiю, необхiдну для того, щоб довести порушення публiчного штересу» [3].
Однак 6СПЛ п'ятьма голосами проти двох ухвалив, що порушення статп 6 6КПЛ не мало мкця у цiй справi. При цьому не можна не звернути уваги на те, що 6СПЛ не вдався до ретельного аналiзу вищенаведеного аргументу заявниыв. Натомiсть 6СПЛ лише зазначив, що вiн «прийняв цей аргумент до уваги» i вщхиляе його на пiдставi мiркувань, викладених у пунктi 67 ршення [3], - тобто у тш частинi рiшення, де було аналiзовано матерiально-правову складову цieï справи, а саме - наявшсть чи вщсутшсть порушення ст. 1 Протоколу № 1 до 6КПЛ (право на мирне володшня сво1м майном). У цш частинi визначено, що стаття 1 Протоколу № 1 до 6КПЛ не була порушена, осюльки публiчний iнтерес у справi був яскраво вираженим та ктотним - йшлося про охорону культурно!" спадщини. Якби 6СПЛ в «процесуальному аспектi» справи дiйшов висновку, що судовi iнстанцiï Литви порушили право заявника на суд, то це б звело нашвець значення «матерiального аспекту» справи. У такому разi довелося б визнати, що всупереч тому факту, що право заявниюв на майно не було порушене, тим не менше, ршення про визнання договору кушвл^продажу недшсним е неправомiрним, оскiльки суперечить принципу правово!" визначе-ностi i порушуе право заявниюв на суд. На наш погляд, справа БоГдель проти Литви - це приклад того, як всупереч суворш юридичнш лопщ матерiаль-но-правова складова одержуе гору над процесуальною складовою. 1нтупивно може вщчуватися деяка несправедливiсть у тому, щоб скасовувати ршення, яке видаеться по суп правомiрним, тiльки через те, що було порушено процесуальш умови звернення до суду. Можливо, таке штупивне вщчуття й виправдане, коли процесуальш о^хи е дрiбними й нектотними, але навряд чи воно повинно дiяти у випадках, коли порушуються процедурнi вимоги, що прямо й безпосе-редньо слiдують iз принципу правово!" визначеностi i фундаментального права на справедливий суд.
Заслуговуе на увагу позищя, висловлена в окремш думцi у цш справi суддями Драголюбом Поповичем i Паоло Шнто де Альбукерке, котрi вказали, що «вищезазначена штерпретащя, запропонована Верховним Судом [Литви], створюе необгрунтовану перевагу для публiчноï влади, котра може подовжу-вати нескшченно будь-який давнiсний строк, [ця штерпретащя] дае змогу
судам розглядати справу про анулювання договору за позовом публiчноï влади, незважаючи на те, що позов приватно!" особи за аналопчних обставин був би залишений без розгляду» [15].
Отож, проблематика позовно! давност аналiзуеться 6СПЛ насамперед з точки зору положень § 1 ст. 6 6КПЛ. Разом з тим, Суд оцшював позовну давшсть також крiзь призму деяких шших положень Конвенцп.
Зокрема, якщо стосовно осiб, якi знаходяться в аналопчних або принци-пово схожих ситуащях, законодавством або судовою практикою установлено застосування рiзних строкiв давност для пред'явлення аналогiчних позовiв, i при цьому така вщмшшсть не мае шд собою рацiональноï шдстави - у такому разi позовна давшсть може аналiзуватися крiзь призму статт 14 6КПЛ «Заборона дискримшацп» (у поеднанш з § 1 ст. 6 6КПЛ). Вщповвдно до зазначено! статтi «користування правами та свободами, визнаними в цш Конвенцп, мае бути забезпечене без дискримшацп за будь-якою ознакою - стап, раси, кольору шыри, мови, рели!]", полггичних чи iнших переконань, нащонального чи сощ-ального походження, належност до нацiональних меншин, майнового стану, народження, або за шшою ознакою».
У справi М1цц1 проти Мальти заявник, окрiм iншого, посилався на порушення державою ст. 14 6КПЛ. Пан Мщщ будучи записаний батьком дитини (яку народила його колишня дружина через три з половиною мкящ шсля розлучення), мав намiр оспорити свое батьывство в нащональному судi. Однак вш не змiг цього зробити через пропуск строку позовно! давностi. За мальтш-ським законодавством для чоловша, що перебував у шлюбi з мапр'ю дитини, строк позовно! давност для оспорювання батькiвства становив шкть мiсяцiв. Натомiсть сама дитина, чи ïï матiр, чи iнша заштересована особа мали право пред'явити аналопчний позов без обмеження строком давность
Розглядаючи заяву пана Мщщ, 6СПЛ зауважив таке. «Стаття 14 захищае осiб, якi «перебувають в аналопчних ситуащях», вщ дискримiнацiйно рiзного ставлення. <...> Проте, той факт, що мiж двома чи декiлькома особами е певш вiдмiнностi, не заважае таким особам перебувати в принципово схожих позищях i мати порiвняннi штереси. Суд вважае, що в контексп 1хнього iнтересу щодо оспорювання батьывства, заявник та iншi «защкавлеш особи» перебували в аналогiчних ситуащях у розумшш статтi 14 Конвенцп» [10]. На цш пiдставi 6СПЛ констатував порушення ст. 14 6КПЛ у поеднаннi зi статтями 6 (право на справедливий суд) та 8 (право на повагу до приватного i сiмейного життя).
Протилежного висновку Суд дшшов у справi Стаббтгс та 1нш1 проти Сполученого Корол1вства. У цш справi заявнищ оскаржували ршення Палати Лордiв1, у якому було виснувано, що у випадках, коли шкода здоров'ю заподш-еться навмисно, i у випадках, коли шкода здоров'ю заподшеться через необе-режшсть, - мають застосовуватися рiзнi строки позовно1 давностi. Так, у справах про шкоду здоров'ю, завдану через необережшсть, застосовувався трирiчний строк позовно1 давностi, перебiг якого починався iз дня, коли позивач вперше
1 У справ1 «Стаббшгс проти Вебб1в» (Stubbings v. Webb).
дiзнався про те, що така шкода е значною i може бути поставлена у провину вщ-повщачевь Натомкть до випадюв умисного завдання шкоди здоров'ю, якщо така шкода була завдана неповнолггньому потерпiлому, мав застосовуватися строк позовно!" давностi у шкть рокiв, обраховуваний вiд дня досягнення повнолггтя. Заявницi у дитячому вщ зазнали сексуального насильства, яке спричинило в майбутньому тяжи психiчнi розлади. Однак причинний зв'язок мiж цим насильством i розладами вони усвщомили значно шзшше, лише у зршому вiцi, коли строк позовно1 давностi уже сплинув. Тому заявнищ вважали, що правова позицiя Палати Лордiв е дискримiнацiйною, оскiльки ставить ïx у гiрше становище порiвняно iз потерпiлими вiд шкоди, завдано!" через необережнiсть.
Стосовно цього 6СПЛ зауважив, що «стаття 14 встановлюе гаранты проти дискримiнацiï при встановленш правового режиму користування правами та свободами, яы гарантуються шшими матерiально-правовими положеннями Конвенцп... Однак вщмшшсть мiж такими правовими режимами не завжди становить порушення стати 14. Для цього мае бути доведено, що шшим особам в аналопчнш або вщносно схожш ситуацп надаються преференцiйнi переваги i немае об'ективних i розумних шдстав для тако1 вiдмiнностi... Запровадження рiзниx правових режимiв позовно!" давностi для позовiв стосовно шкоди, запо-дiяноï здоров'ю навмисно, i для тих, що стосуються шкоди, заподiяноï здоров'ю внаслiдок недбальства, е щлком розумним заходом i е питанням, яке Договiрнi держави виршують у межах свого поля розсуду, оскшьки, наприклад, iснування шдстав для цивильного позову може бути менш очевидним для потершлих вщ шкоди, заподiяноï здоров'ю унаслiдок недбальства» [2]. Тому, - дшшов висновку Суд, - порушення ст. 14 6КПЛ у цш справi не мало мкця.
У багатьох справах, яы розглядалися 6СПЛ, заявники оскаржували строки позовно1 давностi, установленi для оспорювання батьювства. У таких справах Суд аналiзуе позовну давнiсть крiзь призму положень § 1 ст. 8 6КПЛ «Право на повагу до приватного i ^мейного життя». Специфiка такого роду справ полягае, зокрема, у тому, що при визначенш, чи було додержано справедливого балансу штере^в, необхвдно зважувати не два протилежних штереси (при-ватний штерес iндивiда i загальносуспiльний штерес громадськостi), а бiльшу кiлькiсть перехресних iнтересiв зацiкавлениx сторiн, якими е: дитина, мапр, особа, яка де-юре вважаеться батьком, бюлопчний батько та його ^м'я. Так, у справi Ф1н1кар1дов проти К1пру Суд зауважив, що «поряд зi зважуванням iнтересiв iндивiда супроти загального iнтересу сусшльства як цiлого, мусять також бути зважеш iнтереси iншиx зацiкавлениx сторш. <...> З одного боку, людина мае право знати свое походження... Особи в ситуацй", подiбнiй до пе1, у якiй опинився заявник, мають життево важливий штерес, захищуваний Кон-венщею, - отримати шформащю, необxiдну для установлення iстини щодо ктотного аспекту 1хньо1 особистiсноï щентичносп й усунути непевнiсть у цьому ввдношенш... З iншого боку, як було зазначено вище, не можна заперечувати штерес того, кого вважають [бюлопчним] батьком, у тому, щоб бути захищеним вщ задавнених позовiв <...> Ключовий критерiй для зважування вищеозначених
факторiв полягае у запитуванш, чи можна допустити, щоб юридична презумп-щя переважила бюлопчну й сощальну реальшсть, а якщо так, то чи було це за даних обставин... сумюним iз зобов'язанням [Держави] забезпечити дiеву «повагу» до приватного i сiмейного життя» [4].
У бшьшост нацiональних правопорядкiв (i украшський не е винятком) сплив строку позовно!' давност означае втрату не самого суб'ективного права, а втрату можливост судового захисту цього права. Тим не менше, «мати право, не забезпечене судовим захистом» i «не мати права» - два становища у практичному сенс доволi подiбнi мiж собою. Тому в раз^ якщо особа внаслвдок спливу позовно! давностi втратила можливють судового захисту майнового права - ця ситуащя може розглядатися у контекст ст. 1 Протоколу № 1 до 6КПЛ. Ввдпо-вiдно до зазначено! статтi «кожна фiзична або юридична особа мае право мирно володгги сво!м майном. Шхто не може бути позбавлений свого майна шакше як в штересах суспiльства i на умовах, передбачених законом або загальними принципами мiжнародного права».
Зв'язок мiж позовною давшстю i правом на майно особливо виразно прояв-ляеться у випадках, коли майно, що про нього йдеться, полягае у правi вимоги1. Яскравий приклад - справа Золотас проти Грецп. У 1974 р. заявник ввдкрив банювський рахунок у Генеральному банку Греци, при цьому поклавши на раху-нок 660 тис. драхм. У перюд iз 1981 р. по 2003 р. заявник не вчиняв жодних операцш за цим рахунком. У 2003 р., коли пан Золотас звернувся до Банку iз проханням пошформувати його про стан рахунку, Банк вiдповiв, що, осюльки жодних операцш за рахунком не проводилося, пан Золотас унаслвдок спливу двадцятилмього строку позовно! давност втратив право вимагати повернення внесених кошта.
6СПЛ з цього приводу зазначив, що «такий суворий захвд як обмеження часом вимог стосовно банювського рахунку, на тш пiдставi що за рахунком упродовж певного часу не вчинялися транзакцп, у поеднанш iз судовою практикою, зпдно з якою нарахування банком процента на внесену суму не вва-жаеться транзакщею, - може поставити власниыв рахунюв, особливо коли це звичайш громадяни, необiзнанi на цивiльному чи банывському правi, у неви-пдне становище порiвняно з банками. На думку Суду, Держава мае позитивне зобов'язання захищати громадян i вимагати, щоб банки, з огляду на потенцшно негативш наслщки давшсних строюв, повiдомляли власникiв рахункiв, за якими не проводяться транзакцп, про те, що строк давносп скоро сплине i в такий спо^б давали !м змогу перервати перебй строку давност^ зокрема, шляхом вчинення транзакцп. Не вимагати такого шформування - означало б порушити справедливий баланс, якого слвд було б додержати мiж вимогами загального штересу громадськосп i необхiднiстю захисту фундаментальних прав людини» [18]. На цш пiдставi Суд визнав ст. 1 Протоколу № 1 порушеною.
Щкаву позищю Суд висловив у справi Джей. Ей. Пай (Оксфорд) Лтд i Джей. Ей. Пай (Оксфорд) Ленд Лтд проти Сполученого Королiвства. У цш справi
1 Докладно про розумшня термша «майно» в практищ 6СПЛ див.: [16; 17].
компанп-заявники скаржилися на те, що ïx було позбавлено права власност на сшьськогосподарсью упддя внаслщок застосування шституту «супротивного володiння» («adverse possession», в англшському правi - аналог набувально!" давностi). Суд зауважив: «Незважаючи на те, що за англшським правом сплив строку позовно!" давностi погашае захист [права], але не саме право, тим не менше Суд вважае, що у випадках, коли вчинення позову про повернення землi законодавчо унеможливлене, припинення титулу власност робить не набагато бшьше, ашж просто офщшно закршлюе уже iснуючi позицп', себто шдтверджуе, що особа, яка одержала титул внаслвдок супротивного володшня упродовж 12 рокiв, е власником» [19].
Висновки. Таким чином, позовна давшсть - це часове обмеження права на доступ до суду. Той факт, що право на доступ до суду обмежене в час^ сам по собi не е порушенням основоположних прав людини. Часовi кордони чин-ност права на судовий захист е несумкними з положеннями 6КПЛ тшьки у раз^ коли так кордони не е розумно виправданими з точки зору критерпв, вироблених у прецедентнш практищ 6СПЛ. Найчастiше 6СПЛ спiввiдносить застосування позовно! давностi iз положеннями § 1 ст. 6 6КПЛ («Право на справедливий суд»). Водночас позовна давшсть в окремих справах оцшювалася Судом також на предмет вщповщносп ст. 14 6КПЛ («Заборона дискримiнацiï»), параграфу 1 ст. 8 6КПЛ («Право на повагу до приватного i сiмейного життя»), ст. 1 Протоколу № 1 («Захист власностЬ»).
Список лiтератури:
1. Nejdet Çahin and Perihan Çahin v. Turkey [GC], no. 13279/05, § 56, ECHR 20 October 2011 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107156.
2. Stubbings and Others v. The United Kingdom, no. 22083/93, § 51, ECHR, 1996-IV [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58079.
3. Bogdel v. Lithuania, no. 41248/06, § 80, ECHR, 26 November 2013 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-138559.
4. Phinikaridou v. Cyprus, no. 23890/02, § 52, ECHR, 20 December 2007 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-84106.
5. Цувша Т. А. Право на суд у цившьному судочинств1 : монограф1я / Т. А. Цувша. - Хар-юв : Слово, 2015. - 281 с.
6. Цувша Т. А. Право на суд у цившьному судочинств1 [Електронний ресурс] / Т. А. Цувша // Форум права. - 2012. - № 4. - С. 990 - 999. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ FP_index.
7. Цувша Т. А. М1жнародш стандарти права на справедливий судовий розгляд та нацю-нальна практика цившьного судочинства / Т. А. Цувша // Цившьне судочинство Украши: основт засади та шститути : монограф1я ; за ред. В. В. Комарова. - Харюв : Право, 2016. -С. 125-158.
8. Seal v. The United Kingdom, no. 50330/07, § 75, ECHR, 07 December 2010 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-102117;
9. Bellet v. France, no. 23805/94, § 31, ECHR 4 December 1995 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57952.
10. Mizzi v. Malta, no. 26111/02, § 89, ECHR, 2006-I [Електронний ресурс] // HUDOC. -Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-71983.
11. Dacia S.R.L. v. Moldova, no. 3052/04, § 76, ECHR, 18 March 2008 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-85480.
12. Vo v. France, no. 53924/00, § 93, ECHR, 2004-VIII [Електронний ресурс] // HUDOC. -Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-61887.
13. Lelas v. Croatia, no. 55555/08, § 76, ECHR, 20 May 2010 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-98827.
14. Howald Moor et autres c. Suisse, no. 52067/10, ECHR, 11 Mars 2014 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-141952.
15. Bogdel v. Lithuania, no. 41248/06, dissenting opinion of Judges Popovic and Pinto de Albuquerque, § 12, ECHR, 26 November 2013 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-138559.
16. Карнаух Б. П. Поняття майна в контекст статт 1 Протоколу № 1 до бвропейсько! конвенцп про захист прав людини i основоположних свобод / Б. П. Карнаух // Проблеми законность - 2016. - Вип. 132. - С. 205 - 214.
17. Карнаух Б. П. «Имущество»: естественно-правовая интерпретация / Б. П. Карнаух // Харьковская цивилистическая школа: объекты гражданских прав : монография / под общ. ред. И. В. Спасибо-Фатеевой. - Харьков : Право, 2015. - С. 446-466.
18. Zolotas v. Greece (No. 2), no. 66610/09, §§ 51, 53, ECHR, 29 January 2013 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-116441.
19. J. A. Pye (Oxford) Ltd and J. A. Pye (Oxford) Land Ltd v. The United Kingdom, no. 44302/02, § 76, ECHR, 2007-III [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe. int/eng?i=001-82172.
References:
1. Nejdet §ahin and Perihan §ahin v. Turkey [GC], no. 13279/05, § 56, ECHR 20 October 2011. HUDOC. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107156.
2. Stubbings and Others v. The United Kingdom, no. 22083/93, § 51, ECHR, 1996-IV. HUDOC. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58079.
3. Bogdel v. Lithuania, no. 41248/06, § 80, ECHR, 26 November 2013. HUDOC. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-138559.
4. Phinikaridou v. Cyprus, no. 23890/02, § 52, ECHR, 20 December 2007. HUDOC. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-84106.
5. Tsuvina, T.A. (2015) Pravo na sud u tsyvil'nomu sudochynstvi [Right to a Court In Civil Procedure]. Kharkiv: Slovo [In Ukrainian].
6. Tsuvina, T.A. (2012) Pravo na sud u tsyvil'nomu sudochynstvi [Right to a Court In Civil Procedure]. Forum prava - Forum of Law, 4, 990-999 [In Ukrainian].
7. Tsuvina, T.A. (2016) Mizhnarodni standarty prava na spravedlyvyy sudovyy rozhlyad ta natsional'na praktyka tsyvil'noho sudochynstva [International Standards of a Right To a Fair Trial And National Practice of Civil Procedure]. Civil Procedure in Ukraine: Basic Principles and Institutes. V. V. Komarov (Ed.). Kharkiv: Pravo [In Ukrainian].
8. Seal v. The United Kingdom, no. 50330/07, § 75, ECHR, 07 December 2010. HUDOC. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-102117;
9. Bellet v. France, no. 23805/94, § 31, ECHR 4 December 1995. HUDOC. Retrieved from http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57952.
10. Mizzi v. Malta, no. 26111/02, § 89, ECHR, 2006-I. HUDOC. Retrieved from http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-71983.
11. Dacia S.R.L. v. Moldova, no. 3052/04, § 76, ECHR, 18 March 2008. HUDOC. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-85480.
12. Vo v. France, no. 53924/00, § 93, ECHR, 2004-VIII. HUDOC. Retrieved from http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-61887.
13. Lelas v. Croatia, no. 55555/08, § 76, ECHR, 20 May 2010. HUDOC. Retrieved from http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-98827.
14. Howald Moor et autres c. Suisse, no. 52067/10, ECHR, 11 Mars 2014. HUDOC. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-141952.
15. Bogdel v. Lithuania, no. 41248/06, dissenting opinion of Judges Popovic and Pinto de Albuquerque, § 12, ECHR, 26 November 2013. HUDOC. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-138559.
16. Karnaukh, B.P. (2016) Ponyattya mayna v konteksti statti 1 Protokolu # 1 do Yevropeys'koyi konventsiyi pro zakhyst prav lyudyny i osnovopolozhnykh svobod [The Notion of Possessions for the Purposes of Article 1 of the First Additional Protocol to the European Convention on Human Rights]. Problemy Zakonnosti - Problems Of Legality 132, 205-214 [In Ukrainian].
17. Karnaukh, B.P. (2015) «Imushchestvo»: estestvenno-pravovaja interpretacija ["Property": Interpretation From The Perspective Of Natural Law]. Kharkiv Civil-Law Scholarly Tradition: Objects Of Civil Rights. Spasibo-Fateeva I. V. (Ed.). Kharkiv: Pravo [In Russian].
18. Zolotas v. Greece (No. 2), no. 66610/09, §§ 51, 53, ECHR, 29 January 2013. HUDOC. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-116441.
19. J.A. Pye (Oxford) Ltd and J.A. Pye (Oxford) Land Ltd v. The United Kingdom, no. 44302/02, § 76, ECHR, 2007-III. HUDOC. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-82172.
Karnaukh B. P., Candidate of Legal Sciences, Teaching Assistant of Department of Civil Law No. 1, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0003-1968-3051
Limitation period in case-law of European Court of Human Rights
Limitation period is the time for an aggrieved person to apply to court. Notwithstanding that aggrieved person after the limitation period has lapsed does not lose substantial right, such a person does lose a right to apply to court for protection. Thus in the situation when a limitation period has lapsed substantial and procedural rules are tightly intertwined. On the one hand, this situation is about some requirements for bringing an action to the court; on the other hand, the loss of judicial protection significantly decreases the value of the substantial right. That is why the improper application of limitation period potentially can threaten all fundamental human rights. Limitation period is a traditional issue in private law. That is why many scholars have addressed it. T. M. Vakhonyeva, V. V. Luts', O. V. Pushnyak, V. I. Tsikalo, O. V. Shovkova are amongst them. Nevertheless the issue has never been analyzed systematically through the perspective of European Convention on Human Rights and Fundamental Freedoms.
The main objective of the paper is to analyze the limitation period from the standpoint of its congruence to different provisions embodied in European Convention on Human Rights and Fundamental Freedoms.
First of all the author pays attention to ECtHR case-law concerning the right to a fair trial. In that context limitation period is deemed to constitute a restriction of a right to a fair trial. But such a restriction is not in itself inconsistent with the Convention. In many cases such a restriction is justified first and foremost for the sake of providing legal certainty, which is one of the important aspects of rule of law. Also the author addresses the problem of congruence of limitation period to some other provisions of ECHR, such as: prohibition of discrimination, right to respect for private and family life, protection of property.
Limitation period constitute a restriction of a right to access to court. Such a restriction is justified if (a) it does not restrict a right to access to court in such a way that the very essence of that right is nullified; (b) it has a legitimate purpose; (c) the proper balance between the purpose aimed and the restriction is struck. In order for the limitation period to be proportionate with the aim of providing legal certainty, the following requirements should be met: (i) the limitation period is not unduly short; (ii) the application of limitation period is foreseeable; (iii) the application of limitation period is flexible (i.e. it is capable of taking into account different individual characteristics of each case).
Keywords: limitation period; right to a fair trial; access to court; property; prohibition of discrimination.
Hadiuwna do pedKomzii 10.07.2016 p.
