CC BY
279
М1ЖНАРОДНЕ ПРАВО. Ф1ЛОСОФ1Я ПРАВА
Сорокун В^алш Миколайович,
кандидат юридичних наук,
асистент кафедри м'жнародного права,
Нац'юнальний юридичнийунверситет
iменi Ярослава Мудрого,
Укра/'на, м. Харюв
e-mail: vee.sor@aol.com
ORCID 0000-0001-7602-789X
ЗАГАЛЬН! ПРИНЦИПИ ПРАВА НА СВОБОДУ ДУМКИ, СОВ1СТ1 ТА РЕЛ1ГП В1ДПОВ1ДНО ДО Р1ШЕННЯ «С.А.С. ПРОТИ ФРАНЦМ» еВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ
У cmammi розглянуто питання основних стандарт1в права на свободу думки, coeicmi та релип, закртленого ст. 9 бвропейськог конвенца про захист прав людини i основоположник свобод 1950 р. в ттерпретацп бвропейського суду з прав людини за ргшенням «С.А.С. проти Франщ». Зокрема, проаналгзовано питання визначення поняття «демократичне суспшьство», розкрито змгст основних принципы, на яких Грунтуеться це право.
Ключовi слова: свобода coBicTi та релнп; свобода вiросповiдання; демократичне сустльство; мiжнарoднi стандарти права на свободу совшп та релнп; бвропейський суд з прав людини; переконання; обмеження на свободу споввдувати релтю.
Сорокун В. Н., кандидат юридических наук, ассистент кафедры международного права, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: vee.sor@aol.com ; ORCID 0000-0001-7602-789X
Общие принципы права на свободу мысли, совести и религии в соответствии с решением «С. А. С. против Франции» Европейского суда по правам человека
Рассмотрены вопросы основных стандартов права на свободу мысли, совести и религии, закреплённого в ст. 9 Европейской конвенции прав человека и основоположных свобод 1950 г. в интерпретации Европейского суда по правам человека в решении «С. А. С. против Франции». В статье исследуется практика Европейского суда по статье 9. Автор касается проблемы определения понятия «демократическое общество». Также раскрывается содержание основных принципов, на которых основано данное право.
Ключевые слова: свобода совести и религии; свобода вероисповедания; демократическое общество; международные стандарты права на свободу совести и религии; Европейский суд по правам человека; убеждения; ограничения свободы вероисповедания.
УДК 341.231.14
Постановка проблемы. Мiжнародно-правовi стандарти права на свободу думки, совки та релш! ще недостатньо дослвджено в укра!нськш наущ мiж-народного права. Сучасному дослвднику треба розумiти, що саме становить каталог стандартiв цього права та як щ стандарти тлумачяться бвропейським судом з прав людини (далi - Суд). У ршенш «С.А.С. проти Францп» ввд 2014 р. . (далi - «С.А.С.») Суд виводить такий каталог, дослщити який дуже важливо для розумшня i застосування цього права.
Актуальтсть теми. Розумшня стандарпв право на свободу совки та релш! не е сталим, воно постшно розвиваеться прецедентною практикою Суду. Ршення «С.А.С.» е одним з останшх i найбiльш неоднозначних рiшень Суду за ст. 9 бвропейсько! конвенцп з прав людини, в якому вш надае як каталог вщповвдних стандартiв, так i свое тлумачення. Аналiз тако! новiтньо! практики Суду й обумовлюе актуальнiсть даного дослщження.
Аналiз остантх дослiджень i публтащй. Мiжнародно-правова практика захисту права на свободу думки, совки та релш!, а також мiжнародне-пра-вове сшвробггництво з гарантування та захисту цього права дослщжу-вала Ю. Ю. Фесун, у галузi конституцiйного права щ проблеми вивчали Малишко В. М., Г. Л. Сергiенко та Л. В. Ярмол.
Мета статтi - проаналiзувати основш стандарти права на свободу думки, совки та релш! в !х тлумаченнi бвропейським судом з прав людини у ршенш «С.А.С. проти ФранцГ!».
Виклад основного материалу. При застосуванш права завжди зручно мати певш шструменти, яы виокремлюють i тлумачать його принципи, а також систематизують кнуючу практику його iмплементацГí. Завданням дослщника е створення таких iнструментiв. З одного боку, вони будуть корисними для практика, з шшого - стануть певним етапом для наступного дослвдження пра-вово! норми. Це особливо необхщно вiдносно норм, у тлумаченш та застосу-ваннi яких завжди виникають труднощi.
Однiею з таких норм е право на свободу думки, совки та релш!, закрп плене у ст. 9 бвропейсько! конвенцп iз захисту прав людини i основоположних свобод 1950 р. (далi - бКПЛ) [1]. Складношд з тлумачення та застосування цього права полягають у тому, що воно стосуеться здебшьшого суб'ективно! площини, внутршньо! царини особи - !! думки, совки, вiри. Таы поняття не шдлягають нормативному визначенню. Проте вони впливають на те, як особа сприймае себе у свт серед шших, в яы вщносини вона вступае, як iншi сприймають !!. Думка, совiсть i вiра визначають поведiнку особи в сощум^ спонукають !! дiяти у зовшшнш плошинi вiдповiдно до них, або утримува-тися вiд дш, якi !м суперечать. Саме тому право на свободу думки, совки та релш!, торкаючись само! сутност людсько! особистостi, е одним iз фунда-ментальних i найбiльш складних у застосуванш.
Мiжнародно-правовi стандарти та шляхи застосування права на свободу думки, совки та релш! ще недостатньо дослвджено в украшськш
наущ мiжнародного права. На сьогодш кнуе лише одне монографiчне видання, в якому було розглянуто його мiжнародно-правовий захист на ушверсальному та регiональному рiвнях, а також мiжнародно-правовi зобов'язання Укра!ни щодо гарантiй та спiвробiтництва в його захист [2]. Це зумовлюе необхвдшсть створення доступного для науковщв i практи-кiв iнструменту, який би систематизував вщповщш мiжнародно-правовi стандарти та !х iмплементацiю.
В ушверсальному та регюнальному мiжнародному правi сьогодш кну-ють два найважливiшi документи, яы е обов'язковими для держав-учасниць i безпосередньо торкаються права на свободу думки, совiстi та релш!. Це, вщповвдно, Мiжнародний пакт про громадянсью й полiтичнi права 1969 р. (далi - Пакт), зокрема його ст. 18 [3]1, та бКПЛ зi спецiальною ст. 92. Обидвi статтi е дуже близькими за змктом i суттю, але мають i певнi розбiжностi.
Узагальнення та аналiз мiжнародних стандартiв i принципiв, якi мiстяться в цих нормах, становлять певний штерес для дослвдниыв. Якщо розглядати Пакт, то справа тут е бшьш зрозумшою - у вереснi 1993 р. Ком^ет з прав людини прийняв документ CCPR/C/21/Rev.1/Add.4 пiд назвою «Заува-ження загального порядку № 22» [4], в якому систематизував i розтлума-чив унiверсальнi стандарти, що мктяться у ст. 18. Справа щодо ст. 9 бКПЛ е бшьш складною, оскшьки не кнуе единого загального коментаря !! стандарта i принципiв. 1х тлумачення ми знаходимо в численних ршеннях Суду, що значною мiрою ускладнюе !х систематизацiю та дослiдження, особливо з огляду на певну динамжу й «еволющю» в !х тлумаченш самим Судом.
Суд це розумiе. Мабуть саме тому в одному з останшх ршень щодо ст. 9 - «С.А.С. проти Францп» вщ 1 липня 2014 р. [5] - вш не зробив тра-
1 1.Кожна людина мае право на свободу думки, совкп та релш!. Це право включае в себе свободу мати чи приймати релтю або переконання на свш виб1р 1 свободу споввдувати свою рель пю та переконання як одноошбно, так 1 спшьно з шшими, публ1чно чи приватно, у ввдправлент культу, виконанш релтйних 1 ритуальних обряд1в та вчень.
2.Н1хто не повинен зазнавати примусу, що принижуе його свободу мати чи приймати релтю або переконання на свш виб1р.
3.Свобода споввдувати релтю або переконання тдлягае лише обмеженням, яю встановлено законом 1 яю е необхвдними для охорони суспшьно! безпеки, порядку здоров'я 1 морал1, так само як 1 основних прав 1 свобод шших ос1б.
4.Держави, як1 беруть участь у цьому Пакт1, зобов'язуються поважати свободу батьк1в 1 у ввдпо-в1дних випадках - законних ошкутв забезпечувати рел1г1йне 1 моральне виховання сво!х д1тей в1дпов1дно до сво!х власних переконань.
2 1.Кожен мае право на свободу думки, сов1ст1 та рел1г1!; це право включае в себе свободу змшю-вати свою релтю або переконання, а також свободу споввдувати свою релтю або переконання тд час богослужшня, навчання, виконання та дотримання релтйно! практики й ритуальних обряд1в як одноошбно, так 1 спшьно з шшими, як прилюдно, так 1 приватно.
2. Свобода споввдувати свою релтю або переконання тдлягае лише таким обмеженням, що встановлет законом 1 е необхвдними в демократичному суспшьств1 в штересах громадсько! безпеки, для охорони публ1чного порядку, здоров'я чи морал1 або для захисту прав 1 свобод шших ос1б.
дицшне посилання на «усталену практику Суду», а узагальнив власш тлума-чення принцишв ст. 9, яы вш робив, починаючи з розгляду першо1 справи за цieю статтею ще в 1993 р. [6]. Ршення Велико!" палати у справi «С.А.С.» не е однозначним i може стати предметом подальшого дослвдження. Але те, що в ньому Суд узагальнив власну практику, являе собою неабияку цшшсть для дослвдника ст. 9 6КПЛ, тому що в цш частинi справа стае тим самим необхщним для нас шструментом. Це зумовлюе i мету дано1 науково1 статтi -донести до дослвдника i практика в украшськш науцi мiжнародного права каталог стандарив права на свободу думку, совки та релш'1, закрiпленого у ст. 9 6КПЛ, та ïx тлумачення.
Отже, у §§ 123-131 ршення «С.А.С.» Велика палата Суду визначила так принципи вiдносно ст. 9 6КПЛ.
По-перше, в § 124 ршення Суд зазначив, що свобода думки, совют та релЬ riï «е однiею з шдвалин «демократичного сусшльства» у значеннi Конвенцп» (тут i далi переклад наш. - В. С.). Гарантування та захист прав людини, плюра-лiзм i пропорцшшсть вручання держави у права людини, сощальна необхщ-шсть е основними характеристиками демократичного сусшльства. Як вказав Суд у справi «Коккiнакiс проти Грецп» та у багатьох подальших рiшенняx, плюралiзм е невщдшьним вiд демократичного суспiльства [6, § 31]1.
Вiдразу ж виникае питання: що розумiе Суд шд визначенням «демократичне суспiльство»? Окремого вичерпного визначення цьому термша Суд на надае, однак з його практики можна вивести певш основш характеристики. Наприклад, у ршенш у справi «Лейла Саxiн проти Туреччини» вiд 1995 р. Суд вказав: «Плюрал1зм, терпим1сть, в1дкрит1сть i широта погляд1в е вщмггними ознаками «демократичного сусшльства» (тут i далi курсив наш. - В. С.)2. Хоча шдиввдуальш штереси iнодi можуть шдпо-рядковуватись iнтересам групи, демокраия не означае просто, що погляди бшьшоси мають завжди панувати: повинен бути досягнутий баланс, який забезпечить справедливе та належне ставлення до людей з меншин i запо-бпатиме зловживанню домiнуючим положенням ... Плюралiзм i демократiя також повиннi засновуватися на дiалозi та dyci KOMnpoMicy, яы необхщно призведуть чисельнi поступки з боку о^б або груп о^б. Такi поступки е виправданими задля пщтримання та просування iдеалiв та цтностей «демократичного сусшльства» ... Якщо щ «права i свободи» безпосередньо знаходяться серед тих, що гарантуються Конвенцiею або ïï Протоколами, потрiбно погодитись, що необxiднiсть ïx захисту може змусити держави
1 Також, наприклад, див. § 7 Преамбули Рамково1 конвенцп про захист нацюнальних меншин 1995 р.: «Вважаючи, що плюралктичне та cnpавдi демократичне суспгльство мае не тшьки поважати еттчну, культурну мовну та релтйну самобутшсть кожно'1 особи, яка належить до нацюнально1 меншини, а й створювати вщповвдт умови для виявлення, збереження та роз-витку ще1 самобугносл» [7]
2 У § 127 ршення «С.А.С.» Суд також визначае релтйну злагоду як ознаку демократичного сусшльства.
обмежувати iншi права чи свободи, як також визначеш у Конвенцп1. Саме цей постшний пошук балансу мiж основоположними правами кожного шдивщу становить фундамент «демократичного сусшльства» [8, § 108]2. § 128 рiшення «С.А.С.» е прямим цитуванням цього параграфу.
По-друге, в § 124 ршення «С.А.С.» Суд зазначае, що свобода думки, совк стi та релiгГí «у своему релшйному вимiрi е одним з найбшьш життевих еле-менпв, якi формують особистiсть вiруючих та ïx уявлення життя. Проте вона е також щнним надбанням для ате'кив, агностикiв, скептикiв i байдужих». Дiйсно, як свiдчить аналiз практики Суду, на лише кторичш чи ушверсальш релiгiï, такi як християнство, iудаïзм або iслам захищаються ст. 9 6КПЛ. Пiд захист також беруться пацифiзм, комунiзм, ате1зм, агностицизм, скептицизм, байдужкть тощо [2, с. 150]. Щоб потрапити пiд захист ст. 9 6КПЛ, релiгiйнi або фшософсью переконання мають досягти певного рiвня переконливостi, серйозностi, зв'язаностi та важливость З точки зору Суду, фшософськими е такi переконання, яы заслуговують на повагу в «демократичному сусшль-ствi» та не е несумкними з людською гiднiстю [11, § 36].
По-трете, в § 124 ршення «С.А.С.» Суд вказав, що свобода думки, совки та релiгiï складаеться не лише з права мати власш релшйш або фшософсьы переконання, але й з права на ïx зовнiшнiй прояв. «Це право мае наслiдком, помiж iншого, свободу мати або не мати релiгiйниx вiрувань та свободу прак-тикувати3 або не практикувати релкш» [12, § 34]. «Хоча релiгiйна свобода перш за все е справою шдивщуального сумлiння, вона також припускае ... свободу «споввдувати [власну] релiгiю, - вказав Суд у справi «Коккiнакiс проти Грецп» та зосередив особливу увагу на правi поширювати переконання серед шших з метою ïx навернення до певно1 релiгiï. - Свiдчення словами i справами пов'язане з кнуванням релiгiйниx переконань» [6, § 31].
По-четверте, в § 125 Суд зосереджуеться на формах i видах споввдання. «Це право., - наголошуе Суд, - припускае свободу споввдувати власну релк гш одноособово та приватно, або у сшльнои з шшими, публiчно та у колi тих, з ким особа подшяе вiру». «Одноособово i приватно, сшльно з iншими i прилюдно» е чотирма формами споввдання релiгiï, передбаченими в § 1 ст. 9 6КПЛ. Людина мае право самостшно i без примусу приймати ршення щодо того, яким чином вона буде споввдувати власну релiгiю. Одноособове та приватне споввдання дуже рвдко вступае в конфлiкт з правами i свобо-
1 До основних принцитв демократичного сусп1льства Суд також ввдносить секуляризм. У р1шенн1 у справ1 Парти благодшност1 проти Туреччини ввд 2003 р. Велика палата зазначила: «принцип секуляризму безперечно, е одним з фундаментальних принцитв держави, яю гармонують з верховенством права та повагою до прав людини i демократп. Ставлення, яке неспроможне поважати цей принцип, не обов'язково буде прийматись як таке, що тдпадае тд свободу спо-ввдувати релтю, i не матиме захисту ст. 9 Конвенц11»[8, § 93].
2 Також див. §§ 112-113 ршення Велико1 палати у сирав1 «Шассагну та 1нш1 проти Францп» в1д 1999 р. [10]
3 Англшське topractice та французьке pratiquer перекладеш як виконання в украшському текст1 ст. 9 еКПЛ.
дами шших oci6. 1нша справа - сповщання публiчне й разом з шшими. Тобто 6КПЛ бере пщ захист не лише можливкть, скажiмо, групи вiрян, виявляти сво1 переконання в публiчних мiсцях. Вона захищае асоцiативне життя релiгiйноí громади ввд невиправданого втручання з боку держави, бо, як зазначае Суд, релiгiйнi спiльноти традицiйно iснують у формi оргашзова-них структур [13, § 112]. 6КПЛ також передбачае чотири види сповщання: «шд час богослужшня, навчання, виконання та дотримання релiгiйноí практики та ритуальних обрядiв». Рiзницю мiж цими видами було розкрито у монографп автора [2, с. 155- 159].
По-п'яте, в § 125 Суд вказуе, що «проте ст. 9 не захищае кожну дш, мотивовану або натхнену релшею чи переконанням, i не завжди гарантуе право поводитись у публiчнiй сферi у ввдповвдност до приписiв власно]" релЬ гп чи переконання». Такий висновок Комiсiя з прав людини вперше зробила у справi «Арроусмiт проти Об'еднаного Королiвства» вiд 1978 р.: «Коли дп особи безпосередньо не виражають вiдповiднi переконання, ix не можна вва-жати такими, що захищаються ст. 9 (1), навггь якщо вони вмотивоваш або натxненнi цими переконаннями» [14, § 71, 75-76].
Бшьш того, на думку Суду, користуючись правом на свободу сповщу-вати релiгiю, особi може бути потрiбно взяти до уваги ii безпосередш обста-вини. Прикладом цього е ршення Суду у справi «Калак проти Туреччини»: «Обираючи вiйськову кар'еру, пан Калак прийняв за власним бажанням систему вiйськовоí дисциплши, яка за своею природою означае можливкть накладання обмежень на певш права i свободи члешв збройних сил, яы не можуть накладатись на цившьних. Держави можуть впроваджувати для власних збройних сил дисциплшарш правила, яы можуть забороняти той чи шший вид поведiнки, зокрема ввдносини, що е шкiдливими для вста-новленого порядку, якого вимагае вшськова служба» [15, § 28]. Суд також вказав, що «ст. 9 не завжди гарантуе право поводити себе у ввдповвдноси до припи^в релiгiйниx переконань i не надае особам, яы так поводяться, право нехтувати правилами, що е доведено виправданими» [9, § 121].
По-шосте, для того, щоб держава безсторонньо могла гарантувати кож-нш особi, яка знаходиться пiд ii юрисдикцiею, права i свободи, визначенi в 6КПЛ, можливо необxiдно буде впроваджувати певш обмеження на свободу споввдувати релiгiю чи переконання. Це означае, що на ввдмшу ввд свободи думки, совки та релiгii, свобода сповiдувати релiгiю чи переконання не е абсолютною. Часом тут можуть виникати гострi суперечки. Але держава не може просто перестати гарантувати права та свободи. Одшею з вимог до «демократичного сусшльства» е те, що держава мае дбати й забезпечувати сшвкнування о^б i груп о^б, чш погляди можуть суттево вiдрiзнятись, шляхом гарантування ix прав i свобод. Проте водночас держава може ix певним чином обмежувати. «У демократичних суспiльстваx, в яких серед населення сшвкнують декiлька релiгiй, може бути необхвдним накласти
обмеження на цю свободу задля примирення ÏHTepecÏB рiзних груп та забез-печення поваги до переконань кожного» [6, § 33]. Суд також наголосив на цьому в § 126 ршення у справi «С.А.С.».
По-сьоме, в § 127 ршення «С.А.С.» Суд зосереджуе увагу на ролi держави у гарантуванш свободи споввдувати релiгiю: «Суд завчасно шд-креслював роль держави бути нейтральним i безстороншм органiзатором здiйснення рiзноманiтних релiгiй, вiр i переконань та наголошував на тому, що така роль сприяе публiчному порядку, релiгiйнiй злагодi та толерантно-стi у демократичному сусшльствь Як зазначалось ранiше, вш також вважае, що обов'язок держави щодо нейтральностi та безсторонностi е несумкним з будь-якими повноваженнями держави ощнювати легiтимнiсть релiгiйних переконань або шляхiв вираження цих переконань» [6].
Такий висновок щлком логiчно випливае з попередшх рiшень Суду. Напри-клад, «право на свободу вiросповiдання, як воно гарантовано Конвенцiею, виключае будь-яке визначення державою, чи е лептимними релiгiйнi пере-конання або засоби вираження таких переконань», а держава може наглядати лише за додержанням формальних вимог, наприклад, щодо будiвництва мкць для поклонiння або оргашзацп релiгiйних громад тощо [16, § 47]. Обов'язок держави щодо нейтральной та безсторонност також вимагае ввд не1 забезпе-чувати взаемну терпимкть мiж групами, що конфлштують мiж собою [8, § 91], а не усувати причину напруженост шляхом знищення плюралiзму [17, § 53].
По-восьме, держава все ж таки мае широк повноваження щодо встанов-лення пропорцшних i необхщних обмежень до свободи вiросповiдання - зазна-чае Суд у §§ 129-130 ршення «С.А.С.». Саме держава вщграе головну роль у цьому питанш, реалiзуючи зобов'язання за ст. 1 6КПЛ гарантувати кожнiй особ^ яка перебувае пiд ÏT юрисдикщею, певнi права та свободи. Суд мае тут лише допомiжну функщю. Таке ставлення Суд пояснюе тим, що саме нащ-ональна влада, а не мiжнароднi судовi шстанцп, найкраще розумiються на локальних обставинах i потребах. Це стосуються i випадыв, коли йдеться про вщносини держави та релiгiï. «У бврош неможливо зустрiти однорiдне уяв-лення про важливкть релiгiï в сусшльств^ а значення чи вплив публiчного прояву релiгiйних переконань буде вiдрiзнятись за часом та контекстом. Як результат, правила в цш сферi у рiзних краТнах будуть вiдрiзнятись залежно вiд нацiональних традицiй та вимог, яю визначаються необхiднiстю захисту прав i свобод шших та шдтримки громадського порядку. Вщповвдно, вибiр масштабу та форм таких правил неминуче залишаеться на розсуд держави, осюльки залежить вiд конкретного внутршнього контексту» [9, § 109].
По-дев'яте, Суд обов'язково буде виконувати роль европейсько1 наглядо-во'1 шстанцп за ршеннями державних судiв з метою захисту прав i свобод, передбачених в 6КПЛ. Про це йдеться у §§ 130-131 ршення «С.А.С.». Широта повноважень у виборi державою певних обмежень буде рiзнитись залежно вщ конкретних обставин. «Якщо серед держав-члешв Ради бвропи нема згоди
щодо вщносно'1 важливост певного питання або щодо шляxiв його найкращого захисту, межi розсуду держави будуть значно ширшими. Особливо тод^ коли у справi пiдiймаються складнi питання та шляхи вибору сощально1 стратеги ... В такому випадку Суд зазвичай поважатиме вибiр певно1 лшп поведiнки законодавця, якщо вона «не е явно необгрунтованою». Зазвичай широю межi розсуду будуть наданi, якщо держава мае знайти баланс мiж конкуруючими приватними та публiчними штересами або конвенцiйними правами» [18, § 78].
Але Суд оцшюватиме, чи була певна лшя поведiнки держави «необхвд-ною» та чи не вийшла держава за рамки допустимих меж вибору тако1 пове-дшки. Суд пiдтвердив, що цi межi «е предметом «европейського нагляду», який охоплюе як право, так i ршення, в яких це право було застосовано, нав^ь ri, що були винесеш незалежними судами» [19, § 1]. Також «завдан-ням Суду е встановлення, чи були заходи, вжит на нащональному рiвнi, виправданими в принципi й пропорцшними» [9, § 110]. Суд також дав визна-чення критерiям виправданост та пропорцiйностi вжитих заxодiв: «Доводи, яы наводились, щоб ïx виправдати, уявляються «ктотними й достатнiми», а самi заходи е пропорцiйними до лептимно1 мети, яку вони переслвдують. Щоб зробити висновок щодо останньому критерш, Суд повинен порiвняти вимоги захисту прав i свобод шших з поведшкою, в якш звинувачують заявника. Виконуючи свою наглядову юрисдикщю, Суд повинен розглядати судовi ршення, що оскаржуються, з урахуванням справи в щлому» [19, § 1]. Застосовуючи це до свободи вiросповiдання, Суд мае взяти до уваги «необ-хвдшсть пiдтримки справжнього релiгiйного плюралiзму, який е життево важливим для виживання демократичного сусшльства. Суд також може прийняти до уваги будь-який консенсус та сшльш цшноси, яы випливають з практики держав сторш Конвенцп» [20, § 122].
Висновки. Такими, за оцшкою Суду, е основш принципи права на свободу думки, совкт та релпп, передбаченого у ст. 9 6КПЛ. Саме щ принципи враховуе Суд кожного разу, розглядаючи заяви про порушення дано1 стата. Безумовно, з точки зору дослщника ст. 9 6КПЛ, рiшення у справi «С.А.С.» е цiкавим i корисним, оскшьки саме тут Суд зiбрав в окремому роз-дШ свого рiшення основнi принципи, яы вiн виводив у власних прецедентах шд час багаторiчноï практики. Складшсть рiшення у цiй справi та його неоднозначнiсть1 вимагали ввд Суду узагальнити свою усталену прецедентну практику задля обгрунтування свое1 позицп. Але це зробило рiшення над-звичайно корисним для дослiдникiв i практиыв, тому що в цш частинi воно стало певним загальним коментарем - зауваженнями загального характеру, який уклав сам Суд i до якого ще впродовж багатьох роыв будуть посилатись як на базовий перелж правил i принцишв, що застосовуе Суд, наглядаючи за додержанням державами права особи на свободу думки, совки та релш1.
1 Це ршення Велико1 палати не було одностайним i мае дуже важливу окрему думку кшькох судд1в. Його варто дослвдити окремо.
Список л^ератури:
1. бвропейська конвенщя про захист прав людини i основоположних свобод, 1950 р. [Елек-тронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_004.
2. Сорокун В. М. Мiжнародно-правовий захист права на свободу совкп та вiросповiдання : монографiя / В. М. Сорокун ; Нац. юрид. акад. Украши iменi Ярослава Мудрого. - Харюв : Константа, 2010. - 252 с. - («^блютека кафедри мiжнар. права i держ. права зарубiжних краш Нац. юрид. акад. Украши iменi Ярослава Мудрого за ред. проф. М. В. Буроменського»).
3. Мiжнародний пакт про громадянськi i полиичт права, 1966 р. [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_043.
4. Зауваження загального характеру № 22, 1993 р. [Електронний ресурс] : документ CCPR/C/21/Rev.1/Add.4. - Режим доступу : http://tbinternet.ohchr.org/_layouts/ treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=CCPR%2fC%2f21%2fRev.1%2fAdd.4&Lang=en.
5. С.А.С. проти Францп, 2014 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-145466.
6. Коккинакис против Греции, 1993 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57827.
7. Рамкова конвенщя про захист нащональних меншин, 1995 р. [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_043.
8. Парпя благодшносп проти Туреччини, 2003 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-60936.
9. Лейла Шах1н проти Туреччини, 1995 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-70956.
10. Шассагну проти Францп, 1999 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-58288.
11. Кемпбелл i Косанс проти Об'еднаного Королiвства, 1982 р. [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57455.
12. БускарМ та iншi проти Сан Маршо, 1999 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-63465.
13. Свято-Михайлiвська парафiя проти Украши, 2007 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-81067.
14. Арроусми проти Об'еднаного Королiвства, 1978 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-104188.
15. Калак проти Туреччини, 1997 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-58042.
16. Мануссаюс та iншi проти Грецп, 1997 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58071.
17. Сер!ф проти Грецп, 1999 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-58518.
18. Д1ксон проти Об'еднаного Корол!вства, 2007 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-83788.
19. Дахлаб проти Швейцарп, 2001 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-22643i.
20. Баятян проти Вiрменii, 2011 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-105611.
References:
1. Yevropeys'ka konventsiya pro zakhyst prav lyudyny i osnovopolozhnykh svobod, 1950 r. [Ele-ktronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_004. [in Ukrainian].
2. Sorokun, V. M. Mizhnarodno-pravovyy zakhyst prava na svobodu sovisti ta virospovidannya : monohrafiya / V. M. Sorokun ; Nats. yuryd. akad. Ukrayiny imeni Yaroslava Mudroho. - Kharkiv : Kon-stanta, 2010. - 252 s. - («Biblioteka kafedry mizhnar. prava i derzh. prava zarubizhnykh krayin Nats. yuryd. akad. Ukrayiny imeni Yaroslava Mudroho za red. prof. M. V. Buromens'koho»). [in Ukrainian].
3. Mizhnarodnyy pakt pro hromadyans'ki i politychni prava, 1966 r. [Elektronnyy resurs]. -Rezhym dostupu : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_043. [in Ukrainian].
4. Zauvazhennya zahal'noho kharakteru № 22, 1993 r. [Elektronnyy resurs] : dokument CCPR/C/21/Rev.1/Add.4. - Rezhym dostupu : http://tbinternet.ohchr.org/_layouts/treatybodyex-ternal/Download.aspx?symbolno=CCPR%2fC%2f21%2fRev.1%2fAdd.4&Lang=en. [in Ukrainian].
5. S.A.S. proty Frantsiyi, 2014 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-145466. [in Ukrainian].
6. Kokkynakys protyv Hretsyy, 1993 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-57827. [in Ukrainian].
7. Ramkova konventsiya pro zakhyst natsional'nykh menshyn, 1995 r. [Elektronnyy resurs]. -Rezhym dostupu : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_043. [in Ukrainian].
8. Partiya blahodiynosti proty Turechchyny 2003 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-60936. [in Ukrainian].
9. Leyla Shakhin proty Turechchyny 1995 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-70956. [in Ukrainian].
10. Shassahnu proty Frantsiyi, 1999 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-58288. [in Ukrainian].
11. Kempbell i Kosans proty Ob»yednanoho Korolivstva, 1982 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57455. [in Ukrainian].
12. Buskarini ta inshi proty San Marino, 1999 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-63465. [in Ukrainian].
13. Svyato-Mykhaylivs'ka parafiya proty Ukrayiny 2007 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-81067. [in Ukrainian].
14. Arrousmit proty Ob»yednanoho Korolivstva, 1978 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-104188. [in Ukrainian].
15. Kalak proty Turechchyny, 1997 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-58042. [in Ukrainian].
16. Manussakis ta inshi proty Hretsiyi, 1997 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58071. [in Ukrainian].
17. Serif proty Hretsiyi, 1999 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http://hudoc.echr.coe. int/eng?i=001-58518. [in Ukrainian].
18. Dikson proty Ob»yednanoho Korolivstva, 2007 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-83788. [in Ukrainian].
19. Dakhlab proty Shveytsariyi, 2001 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-22643i. [in Ukrainian].
20. Bayatyan proty Virmeniyi, 2011 r. [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu : http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-105611. [in Ukrainian].
Sorokun V. M., Candidate of Legal Sciences, Assistant Professor, Department of International Law, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkov.
e-mail: vee.sor@aol.com ; ORCID 0000-0001-7602-789X
General principles of the right for the freedom of thought, conscience and religion according to "S. A. S. v. France" decision of the European Court of Human Rights
International standards of the right for the freedom of thought, conscience and religion as well as the corresponding case law of the European Court of Human Rights have not been sufficiently studied in the Ukrainian science of international public law. Contemporary researchers should have a clear understanding of what exactly comprises the catalog of international standards of this right, and how such standards are interpreted by the European Court. The Court in its 2014 decision S. A. S. v. France drew such a catalogue in a unique way. It is therefore important to analyze it for understanding and implementing this right.
The understanding of standards of the right for the freedom of conscience and religion is not static. It is constantly developed by the case law of the European Court of Human Rights. The
Court's decision S. A. S. v. France is one of the most recent and, perhaps, most controversial decisions on Article 9 of the European Convention on Human Rights, in which the Court drew a catalogue of such standards and gave its interpretation. The analysis of the most recent case law of the Court determines the actuality of this study.
The purpose of the article is to make an analysis of the main standards of the right for the freedom of thought, conscience and religion in their interpretation by the European Court in its 2014 decision S. A. S. v. France.
The article analyzes nine key standards of the right for the freedom of thought, conscience and religion as outlined in S. A. S. v. France decision. These are the principles that the Court examines each time while considering applications for violations of Article 9. From a researcher's point of view S. A. S. v. France decision is both interesting and helpful, because here the Court dedicated a special section to the key principles which it had drawn in its previous case law. The difficulty and a controversial character of the decision prompted the Court to make a compilation of its former case law in order to justify its position. This make the decision extremely helpful to the researcher because it became a certain general commentary created by the Court, and which will be referred to as to the main list of rules and principles used by the Court in many years to come.
Keywords: freedom of conscience and religion; democratic society; international standards of the right for the freedom of conscience and religion; European Court of Human Rights; limitations of the freedom of religion.
Hadiuwna do pedKomzii 03.03.2016 p.
Лепн Людмила Миха^вна,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри соц'шльно-гумаштарних дисциплiн факультету № 3, Нац'юнальна академ'я внутршнхсправ, Украна, м. вано-Франквськ e-mail: legin.luda@gmail.com
ПОНЯТТЯ ТА КРИТЕРМ ЯКОСТ1 ЗАКОНУ: ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ
У cmammi до^джуються основш HayKoei тдходи до визначення поняття «яккть закону». Акцентуеться увага на mmpe6i формування критерйв якостi нормативно-правових aKmie та, зокрема, закону. Аналщються пропоноваш критерй якостi закону. Розкриваються властивостi закону, якх характеризують його внутршню та зовншню форму.
Ключовi слова: юридична техтка; нормативно-правовий акт; закон; яюсть закону; критерш якосп закону; точшсть правових норм.
