CC BY
153
Карнаух Богдан Петрович,
кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивльного права № 1, Нацональний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харш
e-mail: [email protected] ORCID 0000-0003-1968-3051
ПОНЯТТЯ МАЙНА В КОНТЕКСТ! СТАТТ1 1 ПРОТОКОЛУ № 1 ДО еВРОПЕЙСЬКОУ КОНВЕНЦП ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ I ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД
Стаття присвячена дослидженню поняття «майно» як воно розумгеться бвропейським судом з прав людини у контексти застосування ст. 1 Протоколу № 1 до бвропейськог конвенщ про захист прав людини i основоположник свобод. З'ясовано ктотт ознаки майна у зазначеному контексти Зроблено висновок, що у своему прагненш захистити основоположне право людини на мирне володтня свогм майном бвропейський суд з прав людини тяжие до того, що б в остаточному тдсумкови прирюняти юридичне поняття майна из економгчним поняттям добробуту.
Ключовi слова: майно; власшсть; добробут; права людини; npaBOMipHi очшування.
Карнаух Б. П., кандидат юридических наук, ассистент кафедры гражданского права № 1, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0003-1968-3051
Понятие имущества в контексте статьи 1 Протокола № 1 к Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод
Статья посвящена исследованию понятия «имущество», как оно понимается Европейским судом по правам человека в контексте применения ст. 1 Протокола № 1 к Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. Определены существенные признаки имущества в указанном контексте. Сделан вывод о том, что в своем стремлении защитить основополагающее право человека на мирное владение имуществом Европейский суд по правам человека тяготеет к тому, чтобы в конечном счете уравнять юридическое понятие имущества с экономическим понятием благосостояния.
Ключевые слова: имущество; собственность; благосостояние; права человека; правомерные ожидания.
Постановка проблемы. Ввдповвдно до ст. 1 Протоколу № 1 до бвропей-сько1 конвенцп про захист прав людини i основоположних свобод (далi -6КПЛ або Конвенцiя) «кожна фiзична або юридична особа мае право мирно волод^и сво'1'м майном». Тож якщо заявник, звертаючись до бвропейського суду з прав людини (далi - 6СПЛ або Суд), скаржиться на порушення дер-жавою-вiдповiдачем зазначеноТ статтi, то вiн повинен насамперед довести, що право, яке вш вважае порушеним, становить собою майно. Ця проблема набувае особливо!" гостроти з огляду на мiжнародний характер Конвенцп i рiзнi пiдходи до розумшня поняття майна в нащональних правопорядках держав-учасниць. Окрiм того, мiж двома автентичними текстами Конвенцп е певнi термiнологiчнi розбiжностi, що також актуалiзуе потребу у виро-бленнi одноманiтного доктринального пiдходу до визначення поняття майна для щлей застосування ст. 1 Протоколу № 1 до 6КПЛ.
Аналiз остантх дослiджень. Дослвдженню поняття майна у практищ 6СПЛ було присвячено роботи таких зарубiжних учених, як С. ДруГен-брок (S. Drooghenbroeck), У. Крiебаум (U. Kriebaum), Л. Серме (L. Sermet), К. Шреурер (C. Schreurer) та iн. У росшськш науцi цiею проблематикою займалися Д. Афанасьев (D. Afanasiev), Л. Лапач (L. Lapach), М. Рож-кова (M. Rozhkova) та iн. Значну увагу поняттю майна в розумшш 6СПЛ придiлив украшський учений i суддя Конституцшного Суду С. Шевчук (S. Shevchuk) у фундаментальнiй пращ «Судовий захист прав людини: практика бвропейського Суду з прав людини у контекст захщно'1 правово1 тра-дицп». Проте, зважаючи на фундаментальний характер категорп «майно», а також на застосування бвропейським судом принципу еволюцшного тлу-мачення, зазначену проблематику не можна вважати вичерпаною.
Мета ст. полягае в тому, щоб на основi аналiзу правових позицiй 6СПЛ сформулювати узагальнюючi ознаки поняття «майно» як воно розумiеться для потреб застосування ст. 1 Протоколу № 1 до 6КПЛ.
Виклад основного Mamepiany. Найперше слщ звернути увагу на те, що поняття «майно» у практищ 6СПЛ розглядаеться як таке, що мае автономне значення. 1ншими словами, змют цього поняття для щлей застосування Конвенцп не залежить вщ того, як воно визначаеться в нащональних правопорядках держав-учасниць. «Категорiя "майно" ["possessions"] у першш частиш ст. 1 Протоколу № 1 мае автономне значення <...>, яке не залежить вщ формальних класифжащй у нащональному правЬ>, - зауважуе 6СПЛ [1].
Не може викликати жодних сумнiвiв, що майном е як рухом^ так i неру-хомi речь Так, предметами спорiв у справах, що розглядалися 6СПЛ, зокрема, були: земельш дiлянки, житловi будинки, автомобт, золотi монети тощо. Однак багато частше предметом спору виступають не реч^ а майновi права. Обсяг поняття «майно», як неодноразово шдкреслював 6СПЛ, «не вичерпу-еться правом власност на матерiальнi об'екти... Ввдповвдно, нарiвнi з мате-рiальними об'ектами певш права та iнтереси, яы становлять собою активи, також можуть розглядатися як "майно"» [1].
Головне питання, яке постае в цьому зв'язку, - яким ознакам мае ввдповЬ дати те чи шше суб'ективне право, щоб його можна було визнати майном? На наш погляд, практика 6СПЛ дае змогу виокремити три таких ознаки: 1) змю-това характеристика; 2) галузева належшсть та 3) визначешсть.
1. Зм1стова характеристика. Суб'ективне право може складати собою майно лише у тому раз^ якщо таке право мае економiчну щншсть, яка бшьш-менш точно може бути виражена в грошовому еквiвалентi. Це, мабуть, найважливша i неодмшна вимога. Якщо певне право такш вимозi не задо-вольняе - воно не може вважатися майном, i тому ratione materiae не потра-пляе до сфери захисту ст. 1 Протоколу № 1. Так, в однш зi справ заявники скаржилися на те, що держава-ввдповвдач, позбавивши ïx дворянських титу-лiв, порушила 1'хне право на мирне володшня майном. Однак Суд визнав заяву неприйнятною, мотивуючи свое ршення тим, що успадковуваний дво-рянський титул сам по собi не мае економiчноï цiнностi, через що не може бути квалiфiкований як майно в розумшш ст. 1 Протоколу № 1 [2].
2. Галузева належтсть. «Майно» - це категорiя цившьного права; право на майно - це суб'ективне цившьне право. Тому, властиво, майном може бути лише таке право, що е цившьним за своею природою. Звщси постае наступна проблема, а саме: як слщ розум^и висив «цившьт права» i чи може вважатися майном суб'ективне право, яке юнуе в межах публiчниx правовщносин?
Слщ зауважити, що категорiя «цившьш права та обов'язки» ("civil rights and obligations") в практищ 6СПЛ, так само як i поняття майна, - мае автономне значення [3]. Щодо потрактування цившьних прав особливий штерес становить справа Фераз1н1 проти Хталп, в якш Суд зокрема зазначив таке:
«Вщносини мiж шдивщом i державою ктотно змшилися в багатьох сферах упродовж п'ятдесяти роюв, що минули вщ часу прийняття Конвенцп, i дер-жавне регулювання при цьому дедалi бшьше втручаеться в приватноправовi вщносини. Це спонукало Суд до визнання того, що процедури, котрi зпдно з нацiональним правом розглядаються як частина "публiчного права", тим не менше можуть пiдпадати пiд дш статтi 6, у ïï "цившьному" аспектi за умови, що наслщки [таких процедур] е визначальними для приватних прав та обов'яз-юв <...> Бiльше того, дедалi зростаюче втручання держави в повсякденне життя людей, примiром у сферi сощального забезпечення, вимагае вiд Суду ощнювати властивостi публiчного й приватного права перш шж робити висно-вок про те, чи може сшрне право бути класифжоване як "цившьне"...» [3].
У практищ Суду цившьним правом, а, отже, майном визнавалися:
- наданий державою дозвш на забудову земельно! дшянки [4];
- видаш державою дозволи та лщензп на провадження певних видiв гос-подарсько1 дiяльностi. Так, наприклад, справа Тре Тракторер АБ проти Шве-цй стосувалася скасованоТ державою лщензп на продаж пива, вина та шших алкогольних напо1в. Уряд стверджував, що сшрна лiцензiя не може вважатися аш цивiльним правом, аш правом узагалi, оскiльки становить собою один з шструменив упровадження державно! пол^ики у сферi виробни-
цтва i продажу алкогольних напоТв. Однак Суд не погодився з таким бачен-ням i зазначив, що «лще^я надавала компанiТ-заявниковi "право" у формi дозволу продавати алкогольнi напоТ в ресторан Le Cardinal вiдповiдно до умов лщензп та вимог законодавства», а також визнав, що це право було цившьним, позаяк «вщкликання лiцензiТ мало негативнi наслiдки для гудвшу й вартостi ресторанного бiзнесу, що його провадив заявник». Себто, наслвдки процедури вiдкликання лiцензiТ «були визначальними для приват-них прав та обов'языв» компанп-заявника [5].
- дозволи на здшснення iндивiдуальноТ професшноТ дГяльноси, зокрема лiкарськоТ, адвокатськоТ чи аудиторськоТ практики. При цьому 6СПЛ вико-ристовуе мотивування аналогiчнi до наведеного вище. У справi Ван Марле та iumi проти Шдерландив державш органи ввдмовили заявникам у реестрацп Тх як сертифiкованих аудиторiв, незважаючи на те, що заявники тривалий час провадили таку д!яльшсть до прийняття в 1972 р. закону, котрим було вперше регламентовано аудиторську практику й запроваджено реестращю аудиторiв. Заявники стверджували, що вщмова в реестрацп призвела до змен-шення прибутыв i зниження вартост гудвшу ТхньоТ аудиторськоТ практики. 6СПЛ зазначив, що «право, на яке покладалися заявники, може бути упод!б-нене праву власноси, що воно закршлене в статтi 1 [Протоколу № 1]: своею власною працею заявники надбали клiентелю [clientиle]; це в багатьох вщно-шеннях мало характер приватного права i становило актив, а, отже, i майно в розумшш першого речення ст. 1 [Протоколу № 1]» [6].
- право грошовоТ вимоги проти держави про виплату кош^в у порядку рiзноманiтних схем сощального забезпечення й сощального страхування [7, с. 691-693, 729-751].
Таким чином, той факт, що певне право мае публiчно-правове походження, з точки зору 6СПЛ, не перешкоджае визнанню цього права «цившьним» за умови, якщо реалiзацiя такого права безпосередньо пов'язана з економiчними штересами приватноТ особи. Тож, як можемо бачити, два критерп - змютова характеристика i галузева належшсть - значною мГрою спiвпадають, осюльки Суд схильний визнавати цившьними т права, як мають економiчну щншсть.
Разом з тим досить неоднозначною е позищя Суду стосовно податкових спор!в. Так, у справi ФеразЫи 6СПЛ одинадцятьма голосами проти шести визнав ст. 6 § 1 незастосовною у справу яка стосувалася проваджень про дона-рахування податюв [3]. Таким чином, Суд шдтвердив позищю, зпдно з якою податковi спори не вважаються такими, що стосуються «цившьних прав та обов'язюв». Хоча таку позищю навряд чи можна визнати безсшрною, на що звернув увагу суддя Л. Лоренцен в окремш думщ. Справдi, якщо головним критерiем е зв'язок проваджень ¡з економiчними iнтересами особи, то непос-лщовним видаеться визнавати «цившьними» спори, котрГ стосуються дозволГв та лщензш, де зв'язок мГж результатом спору й економiчним iнтересом хоча, безсумшвно, наявний, але опосередкований такими категорiями як клiентеля й гудвш; i водночас не визнавати «цившьними» податковi спори, за результа-
тами розгляду яких особа набувае або втрачае грошовi кошти, тобто спори, де вщповщний зв'язок е безпосередтм. Прикметно й те, що в шшш справi - так званш «Справ1 будгвельних кооператив1в» - Суд дшшов щлком протилежного висновку. Ця справа стосувалася вимоги заявниюв до держави про повернення кош^в, сплачених на пiдставi податкового закону, що його згодом Палата лор-дiв визнала нечинним. Суд виршив, що провадження з цього приводу «мали приватноправовий характер i були виршальними для визначення приватних прав на певш грошовi суми». Причому далi Суд додав: «На цей висновок не впливае той факт, що права, котрi були предметом зазначених проваджень, мали сво1м шдГрунтям податкове законодавство i обов'язок кооперативiв-за-явниыв сплачувати податки вщповщно до цього законодавства» [8]. На наш погляд, з огляду на те, що подiбнi податковi правовщносини настшьки iстотно й безпосередньо зачiпають економiчнi iнтереси приватних осiб - права, котрi в таких правовiдносинаx кнують, належить визнавати цивiльними правами i майном у розумшш ст. 1 Протоколу № 1.
Отже, якщо особа володiе певним правом, яке мае економiчну щншсть i е цившьним за природою, то таке право, безсумшвно, становить «майно» у тому сенс^ якого надае цьому термiновi 6СПЛ. Майно охоплюе а) права на речi (права in rem) i б) права вимоги (права in personam). Причому до складу майна входять також i ri права на реч^ яы походять iз договорiв.
Щодо прав in personam, то так права становлять майно незалежно вщ того чи е щ права правами вимоги до держави, чи до приватних осiб [9, с. 12-13]; i незалежно вщ того, з яко1 шдстави вони виникли - з делшту або з договору. З приводу договiрниx прав Суд зазначив у справi Густавсон проти Швецп: «Загальновизнано, що держава може бути вщповщальною за статтею 1 (Р1-1) за втручання у мирне володшня майном, котре виникае з угод мiж приватними особами» [10].
Майном визнаються корпоративш права i, зокрема, права, посвщчеш акщ-ями. До складу майна входять також права штелектуальноТ власность
Як «майно» квалiфiкуються в практищ 6СПЛ гудвш (англ. - goodwill) i клiентеля (франц. - clientиle). При цьому перший термш е значно ширшим i вмщуе в себе другий [9, с. 59]. Гудвш визначаеться як «переваги, що походять вщ репутацп i комерцiйниx зв'язкiв шдприемства, зокрема ймовiрнiсть того, що наявш клiенти продовжуватимуть триматися цього шдприемства» [11, с. 251]. Рашше, аналiзуючи дозволи та лiцензiï, виданi державою, ми побiжно звертали увагу на те, що Суд визнае таы дозволи та лщензп цившьними правами i майном саме через те, що наявшсть або вщсутшсть таких дозволiв впливае на вар-тiсть гудвiлу [5-6]. Тож якщо уже сам зв'язок певного права iз вартктю гудвiлу робить таке право майном, то власне гудвш тим паче слщ визнавати майном. З такого погляду видаеться сумшвним вщносити шкоду, завдану дiловiй репутацп (найближчий вщповщник гудвiлу у втизняному Цивiльному кодексi) до категорп морально!, а не майново! шкоди, як це мае мкце у ст. 23 ЦК Украши.
3. Визначетсть. Для того, аби вважатися майном i бути забезпеченим можливктю судового захисту, певне право мусить бути достатньо визначе-ним. Гарантуючи захист власноси, Конвенщя не гарантуе право на набуття власност [12, с. 439]. У справi Маркс Суд шдкреслив, що «стаття (Р1-1) не бшьше як закрiплюе право кожного мирно волод^и "сво'1м" майном, i, вщ-повiдно, застосовуеться лише до наявного майна особи, i не гарантуе право набувати майно шляхом спадкування або укладення угод» [13]. На цш шд-ставi ст. 1 Протоколу № 1 була визнана незастосовною щодо заявнищ, котра до ввдкриття спадщини оскаржувала чиншсть закону, що позбавляв ïï, як позашлюбну дитину, права спадкувати. Суд виснував, що доки спадщина не вщкрилася, заявниця не може мати жодних прав на майно спадкодавця. Отже, якщо особа скаржиться на порушення свого майнового права, вона повинна насамперед довести, що таке право 1и належить.
Тим не менше (i це може здатися суперечним щойно зазначеному), вщ-поввдно до усталено'1 практики Суду «"майном" може бути "наявне майно", або активи, включно з вимогами, стосовно яких заявник здатен довести, що вш мав принаймш "правомiрне очiкування" ["legitimate expectation"] дiевоï реалiзацiï його майнового права» [14]. Хоча Суд доволi часто використо-вуе концепцiю «правомiрного очжування», найбiльш типова категорiя справ така. Унаслвдок певного юридичного факту, який уже ввдбувся (це може бути договiр, делiкт чи видача лщензп), особа набувае майнове право. Однак ще до того, як особа це право встигне зреалiзувати, держава ухвалюе акт (нор-мативний або шдиввдуально'1 дп), котрим таке право скасовуеться iз надан-ням цьому актовi ретроспективно'1 дй' щодо факив, якi вiдбулися до його прийняття. При цьому шдстави, з яких особа позбавляеться рашше набутого права, не пов'язаш з ïï поведшкою. У подiбних ситуацiях на момент розгляду справи бвропейським судом право заявника не може вважатися «наявним» вщповвдно до нацiонального законодавства. Через те Суд визнае порушеним не право, а «правомiрне очжування» заявника. Так, у справi Пресос Компатя Нав'ера та 1нш1 проти Бельгй заявники оскаржували закон, який ретроспективно скасовував вщповвдальшсть надавачiв лоцманських послуг за шкоду, завдану внаслвдок недбалоси ïx працiвникiв. Суд зазначив:
«Норми, що розглядаються, е нормами делжтного права, вiдповiдно до якого право вимагати вщшкодування виникае з моменту заподiяння шкоди. Вимога такого роду "становила актив" i тому була майном у контексп пер-шого речення ст. 1 (Р1-1) <...> Покладаючись на рiшення Касацiйного суду.„ заявники мали змогу довести, що вони мали "правомiрнi очжування", що ïxнi вимоги, яы виникли на пiдставi морських шциденпв, будуть вирiшенi вiдпо-вiдно до загальних положень делжтного права» [14].
«Для того, аби вимога могла вважатися "активом", що шдпадае шд дш ст. 1 Протоколу № 1, - зазначив Суд у справi Драон проти Францй, -позивач повинен довести, що вона мае достатш шдстави в нащональному прав^ примiром, що iснуе усталена судова практика нащональних судiв на
ïï потвердження. Якщо це вдаеться зробити - у гру вступае концепщя "пра-вомiрниx очжувань"» [15].
На противагу «правомiрним очжуванням», майном не визнаються а) «сподiвання, що майнове право, яке давним-давно припинилося, - буде поновлене» [16], а також б) вимоги, чиншсть яких ab initio обумовлена пев-ними обставинами - у раз^ якщо так обставини не мають мкця [16]. Цжа-вий приклад у цьому аспект становить справа Полачек i Полачкова проти Чешськог республти. У 1968 р. заявники, вирушивши на ввдпочинок до Фран-цп, бшьше не повернулися до Чехословаччини i перебували ввдтак за кордоном без згоди державних оргашв. З 1971 р. вони мешкали у США, де згодом набули громадянство. У 1974 р. Празький окружний суд визнав ïx винними у зрадi Республжи i присудив конфккувати усе майно, серед якого, зокрема, були садиба й земельна дшянка. У 1990 р. ввдповвдно до Закону про реабЬ л^ащю тим же судом ус обвинувачення й супутш ршення щодо заявниыв були анульованi з наданням ршенню зворотно'1 сили. Шсля реабiлiтацiï заявники звернулися з вимогою про повернення колись конфккованого у них майна. Але така вимога не могла бути задоволена, бо вщповщно до Закону про реабттащю право на повернення майна мали тшьки ri з реабттованих, що були громадянами Чехи. Заявники звернулися до Конституцшного Суду, оскаржуючи таку норму як дискримшацшну, однак ïx заява була ввдхилена. бвропейський суд у цш справi зазначив: «Сподiвання, що чинний закон буде змшено на користь заявникiв, не може становити розумне очжування для щлей стата 1 Протоколу № 1. Суд вважае, що е рiзниця мiж просто надiею на повернення майна, якою б зрозумшою вона не була, i правомiрним очжуван-ням, яке мусить бути реальшшим вiд просто'1 надп i Грунтуватися на нормах закону чи правового акта, такого як судове ршення» [16].
Деякими вченими стверджуеться, що необхщною ознакою майна, як його розумiе 6СПЛ, е вiдчужуванiсть [9, с. 19]. Така точка зору Грунтуеться на думщ, побiжно висловленш Судом у справi Маркс про те, що «право вщчужу-вати власшсть е традицiйним i фундаментальним аспектом права власностЬ» [13]. Однак, як це можна бачити i з нашого огляду, ввдчужувашсть властива не всiм правам, яы Суд визнавав майном. I насамперед це стосуеться дозволiв та лщензш на здшснення окремих видiв господарсько1 дiяльностi та iндивi-дуально1 професшно1 практики. Прикметно, що в справi Тре Тракторер уряд, заперечуючи проти визнання лщензп майном, посилався, зокрема, на ïï невщ-чужувашсть [5]. Однак суд не зважив на цей аргумент.
Висновки. Таким чином, проведений нами аналiз дае змогу виснувати, що майном е права, яы 1) мають економiчну щншсть; 2) е цившьними за природою i 3) достатньо визначеш для того, аби бути забезпеченими можли-вктю судового захисту. Привертае увагу широта потрактування ще'1 катего-рп бвропейським судом з прав людини. Як зауважуе С. ДруГенброк, «якщо i е якась незаперечна тенденщя в судовш практищ, то це, безсумшвно, полЬ тика глобально'1 експансп категор11 "майно", що захищаеться статтею 1 Протоколу № 1» [12, с. 444]. Але чи мае ця «експан^я» якийсь напрямок, чи то
пак вектор свого руху? чи не розмивае вона сталих кордошв юридичноТ кате-горп без видимого принципу дп? На наш погляд, такий iманентний принцип, або ж вектор, е, i вш полягае у тому, що юридична категорiя «майно» послвдовно тяжiе до того, аби змктово дорiвнятися поняттю економiчного добробуту (economic welfare). Ось як визначав це поняття Артур С. ШГу: «Добробут - категорiя доволi широка. <...> Достатньо сформулювати бiльш або менш догматично два положення: по-перше, елементи добробуту - це стани свiдомостi i, напевне, ïx ввдношення мiж собою; по-друге, добробут може бути бшьшим або меншим. <...> бдиним вiдчутним iнструментом кшь-кiсного вимiрювання, доступним у суспiльному жити, е грошi. Отже, сфера нашого дослвдження звужуеться до тiеï частини сусшльного добробуту, яка прямо або опосередковано може бути сшвввднесена з вимiрювальною шкалою грошей. Цю частину добробуту можна назвати економiчним добробутом. Улм, насправдi неможливо провести ч^ку межу мiж ними, оскшьки частина, яка може бути сшвввднесена з грошовою мiркою, буде рiзною, залежно вiд того, що ми розумiемо пiд словом "може": "легко може" чи "може з певною натяжкою" чи "може з чималою натяжкою"» [17, с. 10-11].
Таким чином, у своему прагненш захистити природне право шдиввда на майно, необхвдне йому як економiчний вимiр його свободи й незалежноси, мiжнароднi судовi установи тяжiють до того, аби, зрештою, визнати майном геть ус фактори, що визначають пдне кнування, даючи людинi почуття задоволення власним життям, i при цьому водночас, можуть бути вимiрянi економiчним еквiвалентом вартостi, грошима.
Список л^ератури:
1. Saghinadze and Others v. Georgia, no. 18768/05, § 103, ECHR (2010) [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search. aspx?i=001-98885.
2. De La Cierva Osorio De Moscoso, Fernandez De Cordoba, Roca Y Fernandez Miranda and O'Neill Castrillo v. Spain (dec.), no. 41127/98, 41503/98, 41717/98, 45726/99, ECHR 1999-VII [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/ search.aspx?i=001-5641.
3. Ferrazzini v. Italy [GC], no. 44759/98, § 24, 25, 27 ECHR 2001-VII [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-59589.
4. Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland, no. 12742, ECHR A222 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search. aspx?i=001-57711.
5. Tre Trak^rer AB v. Sweden, no. 10873/84, §§ 36-43, ECHR A159 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-57586.
6. Van Marle and Others v. Netherlands, no. 8543/79; 8674/79; 8675/79; 8685/79, §§ 41-42, ECHR A101 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу :http://hudoc.echr.coe.int/sites/ eng/pages/search.aspx?i=001-57590.
7. Шевчук, С. Судовий захист прав людини: Практика бвропейського Суду з прав людини у контекста зах1дно'1 правово'1 традицп / Сташслав Шевчук. - [Вид. 2-ге, виправл. i доп.]. - Ктв : Реферат, 2007. - 831 c.
8. National & Provincial Building Society, Leeds Permanent Building Society and Yorkshire Building Society v. the United Kingdom, no. 117/1996/736/933-935, § 97, ECHR 1997-VII
[Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/ search.aspx?i=001-58109.
9. Sermet, L. The European Convention on Human Rights and Property Rights [Text] / Laurent Sermet. - Council of Europe Publishing, 1998. - 72 pp.
10. Gustafsson v. Sweden [GC], no. 15573/89, § 60, ECHR 1996-II [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-57993.
11. Oxford Dictionary of Law [Text] / Edited by Jonathan Law, Elizabeth A. Martin. - New York : Oxford University Press, 2009. - 602 pp.
12. Drooghenbroeck, S. The concept of "possessions" within the meaning of Articel 1 of the First Protocol to the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms [Text] / S^astien Drooghenbroeck // The European Legal Forum (E) 7-2000/01. - pp. 437-496.
13. Marckx v. Belgium, no. 6833/74, § 50, 63, ECHR (1979) [Електронний ресурс] // HUDOC. -Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-57534.
14. Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, no. 17849/91, §§ 29-31, ECHR A332 [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/ search.aspx?i=001-58056.
15. Draon v. France [GC], no. 1513/03, ECHR 2006-IX [Електронний ресурс] // HUDOC. -Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-75905.
16. Polacek and Polackova v. Czech Republic (dec.) [GC], no. 38645/97, § 62, 66, ECHR [Електронний ресурс] // HUDOC. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/ search.aspx?i=001-22564.
17. Pigou, A. C. The Economics of Welfare [Text] / Arthur Cecil Pigou. - London : Macmillan and Co. Ltd., 1920. - 926 pp.
References:
1. Saghinadze and Others v. Georgia, no. 18768/05, § 103, ECHR (2010). Retrieved from http:// hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-98885.
2. De La Cierva Osorio De Moscoso, Fernandez De Cordoba, Roca Y Fernandez Miranda and O'Neill Castrillo v. Spain (dec.), no. 41127/98, 41503/98, 41717/98, 45726/99, ECHR 1999-VII. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-5641.
3. Ferrazzini v. Italy [GC], no. 44759/98, § 24, 25, 27 ECHR 2001-VII. Retrieved from : http:// hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-59589.
4. Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland, no. 12742, ECHR A222. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-57711.
5. Tre Trak^rer AB v. Sweden, no. 10873/84, §§ 36-43, ECHR A159. Retrieved from http:// hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-57586.
6. Van Marle and Others v. Netherlands, no. 8543/79; 8674/79; 8675/79; 8685/79, §§ 41-42, ECHR A101 Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-57590.
7. Shevchuk, S. (2007) Sudovyy zakhyst prav lyudyny: Praktyka Yevropeyskoho Sudu z prav lyudyny u konteksti zakhidnoyi pravovoyi tradytsiyi. Kyiv: Referat.
8. National & Provincial Building Society, Leeds Permanent Building Society and Yorkshire Building Society v. the United Kingdom, no. 117/1996/736/933-935, § 97, ECHR 1997-VII. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-58109.
9. Sermet, L. (1998) The European Convention on Human Rights and Property Rights. Strasbourg: Council of Europe Publishing.
10. Gustafsson v. Sweden [GC], no. 15573/89, § 60, ECHR 1996-II. Retrieved from http://hudoc. echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-57993.
11. Law, J. (Ed.). (2009). Oxford Dictionary of Law. New York: Oxford University Press.
12. Drooghenbroeck, S. (2000) The concept of "possessions" within the meaning of Articel 1 of the First Protocol to the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. The European Legal Forum, 7, 437-496.
13. Marckx v. Belgium, no. 6833/74, § 50, 63, ECHR (1979). Retrieved from http://hudoc.echr. coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-57534.
14. Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, no. 17849/91, §§ 29-31, ECHR A332. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-58056.
15. Draon v. France [GC], no. 1513/03, ECHR 2006-IX. Retrieved from http://hudoc.echr.coe. int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-75905.
16. Polacek and Polackova v. Czech Republic (dec.) [GC], no. 38645/97, § 62, 66, ECHR. Retrieved from http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-22564.
17. Pigou, A. C. (1920) The Economics of Welfare. London : Macmillan and Co. Ltd.
Karnaukh B. P., Candidate of Legal Sciences, Teaching Assistant of Department of Civil Law № 1, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0003-1968-3051
The Notion of Possessions for the Purposes of Article 1 of the First Additional Protocol to the European Convention on Human Rights
Article 1 of the First Additional Protocol to the European Convention on Human Rights (hereinafter - Art. P1-1) states that every natural or legal person is entitled to the peaceful enjoyment of his possessions. Thus in order for this article to be applicable, the applicant has to show that the right, which he alleges to be violated by the respondent state, constitutes his possession.
The concept of ''possessions" within Art. P1-1 was analyzed by foreign scholars, such as S. Droogh-enbroeck, U. Kriebaum, C. Schreurer, L. Sermet and others. The problem was also addressed by the Judge of Constitutional Court of Ukraine - S. Shevchuk.
The main objective of the paper is to provide general criteria of what should be deemed as possession in the context of Art. P1-1.
The case law of European Court of Human Rights allows to conclude that in order to be deemed as a possession, the subjective right in question should meet three following requirements: (1) it must have pecuniary value, which can be measured in money; (2) it must be civil in nature (as distinct from rights based on public law); (3) it must be certain enough to be enforced by the court (in contrast to the mere hope of some advantages).
Conclusions of the research. As a conclusion it should be noted that in its pursuit to protect fundamental rights of a person European Court of Human Rights tends to equate legal notion of possessions with economic concept of welfare.
Keywords: possessions; property; welfare; human rights; legitimate expectations.
Hadiuwna do pedKomzii 26.01.2016 p.
