CC BY
83
Цувша Тетяна Андрмвна,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивльного процесу, Нацональний юридичний унiверситет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харш e-mail: tsuvinat@gmail.com ORCID 0000-0002-5351-1475
do.: i0.2i564/24i4-990x.147.182548
УДК 347.9
ПРОБЛЕМЫ ПИТАННЯ ЦИВ1ЛЬНО1 ЮРИСДИКЦП В КОНТЕКСТ1 ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА
Проанал1зовано проблемт питання застосування правил цивыьног юрисдикцП у свтл1 основоположного принципу верховенства права та мжнародних стандартю права на справедливий судовий розгляд у цившьних справах в1дпов1дно до п. 1 ст. 6 КонвенцП про захист прав людини та основоположник свобод i практики бвропейського суду з прав людини щодо тлумачення та застосування цш статть
Ключовi слова: судова юрисдикщя; цившьна юрисдикщя; право на справедливий судовий розгляд у цившьних справах; Конвенщя про захист прав людини та основоположних свобод; бвропейський суд з прав людини; верховенство права.
Цувина Т. А., кандидат юридических наук, доцент кафедры гражданского процесса, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail : tsuvinat@gmail.com ; ORCID 0000-0002-5351-1475
Проблемные вопросы гражданской юрисдикции в контексте принципа верховенства права
Статья посвящена анализу проблемных вопросов применения правил гражданской юрисдикции в свете основоположного принципа верховенства права и международных стандартов права на справедливое судебное разбирательство по гражданским делам согласно с п. 1 ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод и практикой Европейского суда по правам человека касательно толкования и применения этой статьи.
Ключевые слова: судебная юрисдикция; гражданская юрисдикция; право на справедливое судебное разбирательство по гражданским делам; Конвенция о защите прав человека и основных свобод; Европейский суд по правам человека; верховенство права.
Вступ. Проблемы! питання застосування правил цив1льно! юрисдикцП" завжди залишалися одними 1з найбшьш актуальних у цариш цившьного про-цесуального права з огляду на ввдсутшсть у в1тчизняному процесуальному законодавств1 ч1тких критерпв для розмежування цившьно!, господарсько! та
адмшктративно! юрисдикцГ!. Наразi у судовiй практищ мають мiсце непооди-нокi випадки конфлжту рiзних видiв юрисдикцГ!, яю на рiвнi нацiонального правопорядку часто виршуються ситуативно шляхом висловлення правових позицш Великою Палатою Верховного Суду, проте останш, як свiдчить досввд, також не вiдрiзняються сталiстю. Вщсутшсть правово! визначеностi приписiв процесуального законодавства, а вщтак i неможливiсть !х ефективного засто-сування на практищ, призводить до порушення права о^б на справедливий судовий розгляд у цивГльних справах, що гарантоване п. 1 ст. 6 КонвенцГ! про захист прав людини та основоположних свобод (далi - 6КПЛ) та визнаеться частиною принципу верховенства права у демократичному сусшльствГ З огляду на зазначене, наразi пильного вивчення потребують питання ефективно! моделi судово! юрисдикцГ! в контекстi мiжнародних стандарта справедливого судочин-ства та принципу верховенства права.
Аналiз остантх дослiджень та публжацш. Дослщженню проблем цивыьно! юрисдикцГ! присвяченi працi таких учених, як Н. М. Бессараб (К. М. БеввагаЬ), К. В. Гусаров (К. V. Ншагоу), В. В. Комаров (V. V. Кошагоу), Д. Д. Луспеник (Э. Э. Ьшрепук), Н. Ю. Сакара (К. Уи. 8акага), О. С. Ткачук (О. 8. ТкасЬик), П. I. Радченко (Р. I. Radchenko), Д. М. Шадура (Э. М. Shaduгa) та шшГ Однак варто зауважити, що шститут цивiльно! юрисдикцГ! у свiтлi основоположного принципу верховенства права та мiжнародних стандартiв права на справедливий судовий розгляд науковцями практично не дослвджувався.
Метою статт^1 е розгляд проблемних питань застосування правил цившь-но! юрисдикцГ! та дослщження зазначеного шституту через призму основоположного принципу верховенства права та еволюцшного тлумачення п. 1 ст. 6 6КПЛ, що закршлюе право кожного на справедливий судовий розгляд у цивГльних справах.
Виклад основного матерiалу. Принцип верховенства права визнаеться загальним та фундаментальним принципом права як на мiжнародному, так i на нащональному рiвнi. Венещанська комiсiя виокремлюе такi складовi зазначеного принципу, як: а) законшсть, включаючи прозорий, шдзвГгний та демо-кратичний процес введення в дш приписiв права; б) юридична визначенiсть; в) заборона свавшля; г) доступ до правосуддя, представленого незалежними та безстороншми судами, включно з тими, що здшснюють судовий нагляд за адмшстративною дiяльнiстю; г) дотримання прав людини; д) заборона дискри-мiнацГ! та рiвнiсть перед законом [1]. Поряд з цим ключову роль у забезпеченш реалiзацГ! принципу верховенства права при здшсненш правосуддя у цившьних справах завжди вiдiгравали процесуальнi гарантГ! права на справедливий судовий розгляд, яке по праву можна вважати транспозищею верховенства права у цивГльному судочинствi [2, с. 49].
Правила цивыьно! юрисдикци та юридична визначешсть. Юридична визначенiсть е невщ'емною вимогою принципу верховенства права, яка вима-гае, серед iншого, щоб матерiальне та процесуальне законодавство вщповвдало вимогам якостi закону, виробленим у практищ 6СПЛ. Так, у справi «КтзНп V.
France» зазначаеться, що закон мае бути доступним для заштересовано! особи, яка повинна мати можливкть передбачити його наслщки для себе, а також закон не повинен суперечити принципу верховенства права [3].
Особливе значення у контекст проблематики, що розглядаеться, мае така вимога, як передбачувашсть закону. Так, ввдповвдно до усталено! практики 6СПЛ норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатшм ступенем точности що дозволяе особi сшввщнести з нею свою пове-дшку: особа повинна мати можливкть, отримавши за необхiдностi вщповщну консультацiю юриста, передбачати в розумних у свiтлi конкретних обставин справи межах т наслiдки, якi може за собою потягнути та чи шша поведшка. Цi наслiдки не обов'язково мають передбачатися з абсолютною визначешстю, адже досвiд показуе, що це е недосяжним. БГльш того, хоча визначешсть форму-лювань е досить бажаною, необхiдно уникати надмiрно! жорсткостi, адже право повинно мати здатшсть вiдповiдати обставинам, якi змшюються [4].
Венецiанська комiсiя у цьому контекст зазначае, що держава зобов'язана дотримуватись закошв, якi запровадила, i застосовувати !х у передбачуваний спосiб та з логiчною послiдовнiстю. Передбачувашсть означае, що закон мае бути, за можливостГ, проголошений наперед - до його застосування, та мае бути передбачуваним щодо його насладив: вш мае бути сформульований з достат-ньою мiрою чiткостi, аби особа мала можливкть скерувати свою поведшку. Юридична визначенiсть вимагае, щоб юридичнi норми були ч1ткими i точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуацГ! та правоввдносини зали-шались передбачуваними [1].
Як показуе вГтчизняна практика правозастосування, норми процесуаль-ного законодавства щодо розмежування рiзних видiв судово! юрисдикцГ! не е достатньо визначеними та не дозволяють особам, як звертаються до суду, правильно визначити юрисдикцшну належшсть справи i передбачити наслiдки свое! поведшки. КрГм того, часто нащональш суди висловлюють протилежнi позицГ! стосовно юрисдикцшно! належностi справ, що сввдчить про певний ступГнь дивергенцГ! судово! практики, яку ввдповщно до норм нащонального законодавства покликана усунути Велика Палата Верховного Суду з огляду на i"! повноваження стосовно забезпечення едноси судово! практики. Проте непослвдовне застосування положень втизняного законодавства у багатьох випадках призводить до порушення права осГ6 на справедливий судовий розгляд, закршленого у п. 1 ст. 6 6КПЛ.
Правила цив1льно1 юрисдикцП та право на справедливий судовий розгляд. Вщповщно до п. 1 ст. 6 6КПЛ кожна особа мае право на справедливий i публ!ч-ний розгляд и справи упродовж розумного строку незалежним i безстороннiм судом, встановленим законом. На перший погляд, може скластися враження, що п. 1 ст. 6 6КПЛ не торкаеться питань судово! юрисдикцГ!, адже текстуально у цш стагл про зазначений шститут шчого не сказано. Проте еволюцшне тлума-чення права на справедливий судовий розгляд, надане 6СПЛ у сво!й практицi, зачiпае проблеми судово! юрисдикцГ! принаймш з точки зору двох елеменпв
права на справедливий судовий розгляд - права на доступ до суду та права на розгляд справи судом, встановленим законом.
Передуем слад звернути увагу на гарантГ! права на доступ до суду. Хресто-матшним у цьому контекст е ршення у справ1 "Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine" [4], в якому чи не найяскрав1ше ввдображено проблему конфлжту р1зних вид1в юрисдикцГ! в УкрашГ Зазначена справа стосувалася спору укра!нсько! греко-католицько! церкви ¡з мюцевою державною адмшктращею про надання у користування культово! будГвлГ Спочатку позивач звернувся ¡з позовом до господарського суду, проте провадження у справ1 було припинене у зв'язку ¡з тим, що справа мала розглядатися в порядку цивГльного судочинства. У подаль-шому позивач звернувся ¡з позовом до суду загально! юрисдикцГ!, проте остан-нш ввдмовив у ввдкритт провадження у справГ обгрунтовуючи свое ршення належшстю справи до юрисдикцГ! господарських суд1в. Урешт1-решт справу було закрито шсля повторного звернення до суду господарсько! юрисдикцГ!, адже останнш вважав, що у цш справ1 мае бути використаний адмшютратив-ний, а не судовий порядок оскарження дш вщповвдного державного органу. Як насл1док, 6СПЛ у ц1й справ1 констатував порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ через в1дмову заявнику у достуш до суду, адже справа не була розглянута по сут1 аш судами загально!, ан1 судами господарсько! юрисдикцГ!. На жаль, таю випадки, коли нащональш суди не можуть визначитися 1з тим, в порядку якого виду судочинства мае розглядатися та чи шша справа, не е поодинокими, а тому виникае законом1рне питання про те, чи можемо ми вимагати вщ позивача правильного застосування правил юрисдикцГ!, i чи мае вш можлив1сть передбачити наслщки свое! процесуально! поведшки, якщо навт професiйнi правники часом не здатш цього зробити.
1нститут судово! юрисдикцГ! також iманентно пов'язаний iз правом особи на розгляд справи судом, встановленим законом. Концепт «суду, встановле-ного законом» у конвенцшнш системi вимагае наявностi: а) законно! основи функщонування суду [6] (шституцшна складова); б) повноважень суду на розгляд конкретно! справи з точки зору предметно! та суб'ектно!, шстанцшно! та територiально! юрисдикцГ!, а також використання судом виключно наданих законом повноважень [7] (компетенцшна складова); в) належного складу суду та повноважень на розгляд справи у кожного конкретного судд^ що входить до складу суду [8] (процесуальна складова). Отже, можна зробити висновок, що п. 1 ст. 6 6КПЛ гарантуе кожному право на розгляд справи в суд^ до юрисдикцГ! якого вона ввднесена законом, що е невщ'емною складовою поняття «суд, встановлений законом».
Правильне застосування правил судово! юрисдикцГ! мае фундаментальне значення з точки зору дотримання гарантш права на справедливий судовий розгляд. Разом ¡з цим, часто проблема конфлжту юрисдикцГ! ускладнюеться необхвдшстю виршення питання конкуренцГ! окремих елементГв права на справедливий судовий розгляд при розгляд! конкретно! справи. Лопку 6СПЛ у таких випадках можна простежити на приклад! ршення у справГ "Sutyazhnik
v. Russia", в якгй нацгональними арбГтражними судами розглядався cnip мiж громадською оргашзащею та вiдповiдним органом державно! влади щодо вгд-мови у реестрацГ! громадсько! органiзацiï. Позов був задоволений, ргшення суду першо! iнстанцiï залишене в силi апеляцiйним судом. Проте пгсля вступу рiшення у законну силу прокурором було внесено протест у порядку нагляду з те! пгдстави, що справа мала розглядатися в порядку цивгльного, а не арбГт-ражного судочинства. Розглядаючи зазначену справу, 6СПЛ торкнувся питання конкуренцГ! таких елементiв права на справедливий судовий розгляд, як пра-вова визначешсть, зокрема правило res judicata, що вгдбивае вимогу остаточ-ностг судових рiшень, та права особи на розгляд справи судом, встановленим законом, зокрема судом, до юрисдикцГ! якого справа вгднесена вгдповгдно до закону. Аналiзуючи обставини справи, 6СПЛ зазначив, що наслгдки рiшення у цш справi були досить обмеженими, адже воно стосувалося лише сторгн спору та не суперечило будь-якому гншому судовому акту. Надалi 6СПЛ, не применшуючи важливостi дотримання правил цивгльно! юрисдикцГ!, зауважив, що «погоджуеться з тим, що - як питання принципу - правил юрисдикцГ! слад дотримуватися. Однак у конкретних обставинах ще! справи була вгдсутня будь-яка нагальна суспiльна потреба, що могла б виправдати вгдступ вгд принципу правово! визначеностi. Судове ргшення було скасоване, скорiше заради правового пуризму, а не для того, щоб виправити помилку, що мае фундаментальне значення для судово! системи» [9].
Як бачимо, у цш справi 6СПЛ вгддав перевагу принципу правово! визна-ченостг, а не формальному дотриманню правил цивгльно! юрисдикцГ!, викорис-тавши поняття правового пуризму. Варто зазначити, що у практищ нацгональних судiв також трапляеться чимало складних випадкгв застосування правил цивгль-но! юрисдикцГ!, причому в багатьох ргшеннях для обгрунтування вiдступу вiд тих чи гнших приписiв процесуального законодавства Верховний Суд часто посилаеться на практику 6СПЛ, що заслуговуе на окрему увагу.
Проблеми цив1льно1 юрисдикци та практика Верховного Суду. Варто погодитися з тим, що новий Верховний Суд вивiв практику вгтчизняного правозастосування на якгсно новий рiвень. Не стали винятком у цьому вгдно-шеннг i деякi запропонованi варiанти виргшення проблем iнституту цивгльно! юрисдикцГ!.
У цьому контекст передусгм слгд звернути увагу на правову позицгю Велико! Палати Верховного Суду з приводу наслгдкгв розгляду справи за правилами гншого виду судочинства, ангж той, до якого вона вгднесена законом, якщо особг було рангше вгдмовлено у розглядг справи судом, до юрисдикцГ! якого вона належить. У практицг трапляються випадки, коли особа, звертаючись до суду в порядку цивгльного судочинства, вже отримала ухвалу про вгдмову у вгдкриттг провадження або ухвалу про закриття провадження у справг в порядку господарського та/або адмгнгстративного судочинства, адже вгдповгднг суди не вважали, що справа належить до !х юрисдикцГ!. Суд загально! юрисдикцГ! виргшуе справу по сутг та ухвалюе ргшення у справг, проте пгд час апеляцгйного
або касацшного провадження з'ясовуеться, що справа не шдлягае розгляду в порядку цивильного судочинства. У цьому разi суд вищо1 iнстанцiï постае перед вибором: застосовувати норми ЦПК та закрити провадження у справу скасувавши вщповвдне рiшення, або ж констатувати можливють розгляду ще'1 справи в порядку цивильного судочинства, зважаючи на вщмову суду, до юрисдикцй' якого вiднесена справа, розглянути ïï.
На жаль, такi ситуацп не е поодинокими у практищ Верховного Суду. Стикнувшись iз вiдповiдною дилемою, Верховний Суд висловив своерiдну позищю щодо важливостi дотримання правил предметно!" та суб'ектно1 юрис-дикцп, яка полягае у тому, що якщо особi було ранiше вiдмовлено у роз-глядi справи судом, до юрисдикцп якого вона належить, то не ввдступаючи вiд правових висновыв щодо юрисдикцiйноï належностi справи, викладених Великою Палатою Верховного Суду, з метою забезпечити позивачу право на судовий захист та справедливий судовий розгляд Верховний Суд вважае за можливе розглядати справу за правилами цивильного судочинства [10].
Нагадаемо, що цившьне процесуальне законодавство ч^ко закршлюе наслщки недотримання правил предметно!" та суб'ектно1 юрисдикци. Так, якщо шд час вiдкриття провадження у справi з'ясовуеться, що справа не шдлягае розгляду в порядку цивильного судочинства, то суд мае ввдмовити у вщкрита провадження (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК), якщо це з'ясовуеться шсля ввдкриття провадження у справi - закрити таке провадження (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК). У тому раз^ якщо зазначена обставина буде встановлена судами апелящйно1 або касацшно1 шстанцп, останш мають скасувати судовi рiшення судiв нижчих iнстанцiй та закрити провадження у справь При цьому порушення правил юрисдикцй' загальних судiв, визначених статтями 19-22 ЦПК, е обов'язковою пщставою для скасування ршення незалежно вiд доводiв апелящйно1 чи касацiйноï скарги (ч. 2 ст. 377 ЦПК, ч. 2 ст. 414 ЦПК). Як видно, застосування зазначених повноважень е обов'язком суду, що не мютить винятюв, а наслвд-ком таких процесуальних дш е неможливкть повторного звернення до суду з тотожним позовом. Одначе Верховний Суд фактично всупереч прямим приписам ЦПК у виняткових випадках допускае можливють розгляду справи, яка вщнесена до юрисдикцй' господарських або адмтстративних судiв, у порядку цивильного судочинства.
На наш погляд, зазначена ситуащя мае бути проаналiзована з точки зору гарантш права на справедливий судовий розгляд. Як видно, перед Верховним Судом постало питання щодо конкуренцп таких гарантш права на справедливий судовий розгляд, як право на доступ до суду та право на розгляд справи судом, установленим законом, тобто судом, до юрисдикцй' якого належить ввдповвдна справа. Як наслщок, Верховний Суд надав перевагу праву особи на доступ до суду, адже протилежний шдхщ унеможливив би взагалi судовий захист вщповщного права та призвiв до ситуацй', схожо!" до те']", яка мала мюце у згаданш нами справi "Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine", а, отже, ми би слу-гувати шдставою для звернення до 6СПЛ зi скаргою на порушення п. 1 ст. 6
6КПЛ у частиш позбавлення права на доступ до суду. Разом з тим, на наш погляд, зазначена ситуацгя мае бути оцшена i з точки зору повноважень самого Верховного Суду, адже очевидно, що останнш вийшов за !х межь визначеш цивгльним процесуальним законодавством, що саме по собГ може свщчити про порушення компетенцшно! складово! поняття «суд, встановлений законом» у контекст п. 1 ст. 6 6КПЛ. Так, право на розгляд справи судом, установленим законом, передбачае, серед шшого, i те, що суди зобов'язаш використовувати виключно тГ повноваження, якГ передбаченГ в процесуальному законодавствГ. Наприклад, у справГ "Sokurenko and Strygun v. Ukraine" [11] 6СПЛ констатував порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ у частиш недотримання вимоги «суд, встановлений законом» через те, що Верховний Суд Украши всупереч вимогам процесуального законодавства, скасовуючи постанову Вищого господарського суду Украши, залишив у силГ ршення апеляцшного суду, хоча таке його повноваження не було передбачене процесуальним законодавством, ввдповщно до якого вш ми або повернути справу на новий розгляд до суду нижчо! шстанци, або закрити провадження у справь
Звертае на себе увагу i шший приклад ¡з практики Верховного Суду. Вщповвдно до норм ЦПК суд касацшно! iнстанцiï зобов'язаний перевiрити дотримання судами нижчих шстанцш правил предметно! та суб'ектно! юрисдикци, адже !х порушення е пiдставою для закриття провадження у справь Разом ¡з цим Верховний Суд розширив вщповщш повноваження суду, виробивши наступний алгоритм дш. У разi коли судом касацiйноï iнстанцiï буде встановлено, що справа не шдлягае розгляду в порядку цивгльного судочинства, вш також мае перевiрити, чи вдавався позивач до звернення до суду загально! юрисдикци ¡з тотожним позовом в порядку того виду судочинства, в якому мае розглядатися справа. Якщо так i йому було помилково вщмовлено у вщкритп провадження у справi або провадження у справi було закрите через неправильне застосування правил юрисдикци, то суддя мае розглянути цю справу «за правилами цившьного судочинства виключно i лише тому, що позивачу мае бути забезпечений доступ до правосуддя, що включае i розгляд скарги по суть навггь в шшому, шж це передбачено законом судочинствь оскшьки перешкоди до розгляду у належному судочинств! виникли у зв'язку з процесуальною д!яльшстю суду» [12]. I лише у тому випадку, якщо позивач не звертався рашше до суду належно! юрисдикци, провадження у справi закриваеться зГ скасуванням ршень судГв нижчих шстанцш
Таким чином, аналГз практики Верховного Суду свщчить про те, що вона шшла значно далГ за ввдповщш положення ЦПК. У тих випадках, коли особа вже зверталася до суду належно! юрисдикцГ!, однак вш вщмовив у ввдкритт провадження або закрив провадження у справь навГть якщо справа наразГ розглядаеться в судь до юрисдикцГ! якого вона не належить, Верховний Суд виходить ¡з фактично! необхвдност розгляду справи та дозволяе ввдповщному суду розглядати таку справу, незважаючи на те, що вона мала б розглядатися за правилами шшого виду судочинства. У цьому разГ можна констатувати,
що Верховний Суд ввддае перевагу праву особи на доступ до суду, а не праву на розгляд справи судом, встановленим законом. Зазначеш правовi позицГ! Верховного Суду фактично сввдчать про те, що нащональш суди мають право виходити за межi сво'!х повноважень, визначених в закош, надаючи бГльше значення гараниям забезпечення реального права на доступ до суду, ашж положенням норм цивильного процесуального законодавства. Проте подiбне занадто вГльне тлумачення правил судово! юрисдикцй' не враховуе особливостей рiзних видiв судочинства, таких як рiзнi стандарти доказування, вiдмiннiсть у розподГлГ обов'язкiв iз доказування, особливостi процесуально! форми та процесуальних строкiв тощо. Зрештою Верховний Суд вiддае у цьому випадку перевагу праву позивача на доступ до суду, однак ввдповвдач користуеться тими ж процесуальними гарантГями та мае право на розгляд справи судом, до юрисдикцй' якого вщнесена справа, користуючись всiм обсягом процесуальних гарантш конкретного виду судочинства. Таким чином, зважаючи на практичш проблеми застосування правил цивГльно! юрисдикцй', слвд поставити питання про необхвдшсть системних змш регламентацГ! зазначеного шституту, адже наявшсть неоднозначних пiдходiв у судовiй практицi та неналежна яшсть процесуального законодавства щодо питань судово! юрисдикцй' можуть призвести до невтшних наслiдкiв.
Реформування цивыьного процесуального законодавства щодо питань цив1льно*1 юрисдикцй": сучасний стан. У контекст проблематики, що розглядаеться, не можна оминути увагою i останш змши до процесуального законодавства, покликан збiльшити ефектившсть правового регулювання питань юрисдикцй'. Передуем слiд вернути увагу на повноваження Велико!" Палати Верховного Суду щодо забезпечення едност судово! практики.
Так, ввдповщно до попередньо! редакцГ! ч. 6 ст. 403 ЦПК справа шдлягала передачi на розгляд Велико!" Палати Верховного Суду у всГх випадках, коли учасник справи оскаржував судове рГшення з пiдстав порушення правил предметно! чи суб'ектно!' юрисдикцй". Фактично це призводило до того, що якщо учасник справи у сво'1'й касацшнш скарзi посилався на недотримання правил предметно!" або суб'ектно!" юрисдикцГ!, справа мала автоматично передаватися на розгляд Велико! Палати, незважаючи на те, чи обгрунтованою була така скарга та чи надавався вже висновок Велико! Палати з цього питання. Верховний Суд неодноразово наголошував на необхвдносп введення вщповвдних ФГльтрГв допуску до Велико! Палати у справах, пов'язаних Гз оскарженням ршень з шд-став порушення правил предметно! та суб'ектно! юрисдикцГ!.
Як наслГдок, Законом Украши вГд 02.10.2019 р. № 142-IX «Про внесення змш до деяких законодавчих актГв Украши щодо шдстав передачГ справи на розгляд Велико! Палати Верховного Суду та щодо строюв повернення справи» були внесеш ввдповщш змши до процесуального законодавства, спрямоваш на введення фГльтрГв для передачГ справи на розгляд Велико! Палати Верховного Суду у разГ порушення правил юрисдикцГ!. Так, вщповщно до чинно! редакцГ! ч. 6 ст. 403 ЦПК справа шдлягае передачГ на розгляд Велико! Палати Верхов-
ного Суду, коли учасник справи оскаржуе судове рГшення з шдстав порушення правил предметно! чи суб'ектно! юрисдикцГ!, крГм випадыв, якщо: 1) учасник справи, який оскаржуе судове ршення, брав участь у розглядГ справи в судах першо! чи апеляцшно'! шстанци i не заявляв про порушення правил предметно! чи суб'ектно! юрисдикцГ!; 2) учасник справи, який оскаржуе судове рГшення, не обгрунтував порушення судом правил предметно! чи суб'ектно! юрисдикци наявшстю судових ршень Верховного Суду у складГ колегГ! суддГв (палати, об'еднано! палати) шшого касацшного суду у справГ з подГбною шдставою та предметом позову у подГбних правовщносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у сво!й постанов! висновок щодо питання предметно! чи суб'ектно! юрисдикцГ! спору у подГбних правоввдносинах.
НаразГ також внесено ще один законопроект, що покликаний вдосконалити правове регулювання шституту, що розглядаеться. Йдеться про проект Закону «Про внесення змш до Господарського процесуального кодексу Украши, Цивгль-ного процесуального кодексу Украши, Кодексу адмшютративного судочинства Украши щодо удосконалення перегляду судових рГшень в апеляцшному та касацшному порядку» № 2314 вщ 25.10.2019 р. Так, у рамках цього законопроекта пропонуеться ст. 377 ЦПК, яка регулюе шдстави для скасування судового ршення ¡з закриттям провадження у справГ в судГ апеляцшно! шстанци, допов-нити частиною 4, вщповщно до яко! у разГ закриття провадження у справГ на шдставГ п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК [справа не тдлягае розгляду в порядку цившьного судочинства - Т. Ц.] справа направляеться на розгляд до суду першо! шстанци, до юрисдикцГ! якого вщнесено розгляд тако! справи. Аналопчш змши пропону-ються i до ст. 414 ЦПК, що регулюе шдстави для скасування судового рГшення ¡з закриттям провадження у справГ в судГ касацшно'! шстанци. КрГм того, вказа-ним законопроектом пропонуються змши до ст. 187 ЦПК, шляхом доповнення ïï положенням, вщповщно до якого у разГ надходження до суду справи, що шдля-гае вирГшенню в порядку цившьного судочинства, шсля закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляцшно! шстанци в порядку господарського чи адмшстративного судочинства, суд перевГряе наявшсть шдстав для залишення позовно! заяви без руху вГдповГдно до вимог цивгльного процесуального закону, чинного на дату подання позовно! заяви. Аналопчш змши пропонуеться внести i до ввдповщних статей Господарського процесуального кодексу Украши та Кодексу адмшютративного судочинства Украши.
Як бачимо, у законопроект пропонуеться зовсГм шша модель виршення питання конфлшту юрисдикцГ!, в якому перевага вщдаеться вже не праву особи на доступ до суду, а дотриманню правил судово! юрисдикцГ! та праву особи на розгляд справи судом, встановленим законом. При цьому вперше судам апеляцшно! та касацшно'! шстанци дозволяеться передавати справу з одше! юрисдикцГ! до шшо'!.
З одного боку, запропоноване ршення могло б однозначно розставити прь оритети мГж гарантями права на справедливий судовий розгляд зГ змщенням акценту на право особи на розгляд ïï справи судом, встановленим законом.
КрГм того, очевидним позитивним моментом у цьому випадку е дотримання усГх процесуальних гарантш, яю надаються в межах того чи шшого виду судочинства, адже врештГ-решт справа розглядатиметься за правилами того процесуального законодавства, яке мае бути застосоване до вадповадно! справи. КрГм того, полегшуеться звернення до суду належно! юрисдикцй' для позивача, адже справа автоматично направлятиметься до вщповГдного суду.
Водночас не можна не звернути увагу на те, що за тако'1' моделГ правового регулювання порушуеться струнюсть процесуально!" форми у межах конкретного виду судочинства, адже фактично вщкриття провадження у такому разГ вщбуваеться шсля направлення вадповадно! справи судом, який дГяв у межах шшого виду судочинства за правилами шшого процесуального законодавства. У таких випадках не виключеш ситуацй' конкуренцГ! судових рГшень, ухвале-них у порядку рГзних видГв судочинства. УявГмо, що особГ було вщмовлено у вщкритт провадження у справГ, адже справа не шдлягае розгляду в порядку цивГльного судочинства, i суд апеляцшно! шстанцп залишив вщповщну ухвалу без змГн. НадалГ особа звернулася до суду в порядку адмшГстративного судочинства, суд першо! шстанцп розглянув справу по сутГ, а суд апеляцшно! шстанцп' скасував вГдповГдне рГшення через те, що справа не шдлягае розгляду в порядку адмшГстративного судочинства, i направив справу до суду першо! шстанцп' загально! юрисдикцГ! для розгляду в порядку цивГльного судочинства. У зазначеному випадку е два процесуальш документи, якГ набрали законно! сили: постанова суду апеляцшно! шстанцп, якою ухвала суду першо! шстанцп, постановлена в порядку цивГльного судочинства, про вщмову у вадкритл провадження залишена в силГ, та постанова апеляцшного адмшГстративного суду про скасування судового рГшення та закриття провадження у справГ Гз направленням справи до суду першо! шстанцп загально! юрисдикцГ!. У такому випадку виникае закономГрне питання про те, як мае дГяти суд першо! шстанцп, маючи протилежш постанови апеляцшних судГв загально! та адмшГстративно! юрисдикцГ!, вщповщ на яке запропонований законопроект не надае. Зважаючи на зазначене, на наш погляд, запропонований законопроект у цш частиш мае бути сприйнятий критично, а змши до процесуального законодавства мають бути спрямоваш передусГм на подолання першопричин виникнення конфлшту юрисдикцГ! - вщсутност чГтких критерпв розмежування цивГльно'!, адмшГстративно! та господарсько! юрисдикцГ!.
Висновки. Проведений аналГз дозволяе констатувати, що проблема кон-флшту юрисдикцГ! потребуе системного пщходу. НатомГсть запропоноваш варГанти ïï вирГшення, пов'язанГ Гз регламентацГею повноважень судГв вищих ГнстанцГй у разГ наявностГ порушень правил предметно! та суб'ектно! юрисдикцГ!, мають ситуативний характер та не сприяють ïï вирГшенню, адже не е превентивними та не усувають першопричин порушення права на справедливий судовий розгляд, якими е ввдсутшсть чГтких критерпв розподГлу судово! юрисдикцГ! на рГвш нащонального законодавства. Це з очевидшстю свГдчить про те, що питання регламентацГ! шституту судово! юрисдикцГ! потребують удоскона-
лення передусiм з точки зору утвердження принципу юридично! визначеност1 у частиш забезпечення вимог до якост законодавства та лептимних очшувань осiб, якi звертаються до суду.
Список лггератури
1. Rule of Law Checklist. Venice Commission of the Council of Europe. Council of Europe. 2016. URL: https://www.venice.coe.int/images/SITE% 20IMAGES/Publications/Rule_ of_Law_ Check_List.pdf.
2. Цувша Т. А. Право на суд у цившьному судочинствi : монографiя. Харкiв : Слово, 2015. 281 с.
3. Kruslin v. France, no. 11801/85, 24 April 1990. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57626.
4. The Sunday Times v. the United Kingdom, 26 April 1979, Series A, № 30. URL: http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-57584.
5. Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine, no. 37878/02, 28 February 2008. URL: http://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-85246.
6. Jenita Mocanu v. Romania, no. 11770/08, 17 December 2013. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-139274.
7. Sokurenko and Strygun v. Ukraine, no. 29458/4, 20 July 2006. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-76467.
8. Ignat v. Romania, no. 58613/08, 21 June 2016. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-163812.
9. Sutyazhnik v. Russia, no. 8269/02, 23 July 2009. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-93775.
10. Постанова Велико! Палати Верховного Суду ввд 27.02.2019 року у справi № 442/7753/16-ц (№ в СДРСР 80364167). URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/80364167.
11. Sokurenko and Strygun v. Ukraine, no. 29458/4, 20 July 2006. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-76467.
12. Постанова Верховного Суду у складi колеги суддiв Першо! судово! палати Касацшного цившьного суду ввд 20.06.2019 р. у справi № 766/8288/16-ц (№ в СДРСР 82635928). URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82635928.
References
1. Rule of Law Checklist. Venice Commission of the Council of Europe. Council of Europe. 2016. URL: https://www.venice.coe.int/images/SITE% 20IMAGES/Publications/Rule_ of_Law_ Check_ List.pdf.
2. Tsuvina, T.A. (2015). Pravo na sud u tsyvilnomu sudochynstvi. Kharkiv: Slovo [in Ukrainian].
3. Kruslin v. France, no. 11801/85, 24 April 1990. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57626.
4. The Sunday Times v. the United Kingdom, 26 April 1979, Series A, № 30. URL: http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-57584.
5. Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine, no. 37878/02, 28 February 2008. URL: http://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-85246.
6. Jenita Mocanu v. Romania, no. 11770/08, 17 December 2013. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-139274.
7. Sokurenko and Strygun v. Ukraine, no. 29458/4, 20 July 2006. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-76467.
8. Ignat v. Romania, no. 58613/08, 21 June 2016. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-163812.
9. Sutyazhnik v. Russia, no. 8269/02, 23 July 2009. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-93775.
10. Judgment of the Grand Chamber of the Supreme Court, 27 February 2019, case № 442/7753/16-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/80364167.
11. Sokurenko and Strygun v. Ukraine, no. 29458/4, 20 July 2006. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-76467.
12. Judgment of the First Chamber of the Civil Cassation Court of the Supreme Court, 20 June 2019, case № 766/8288/16-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82635928.
Tsuvina T. A., PhD in Law, Associate Professor of Civil Procedure Department of Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail : tsuvinat@gmail.com ; ORCID 0000-0002-5351-1475
Problem issues of civil jurisdiction within the context of rule of law
The article is devoted to the analysis of the problem issues of civil jurisdiction rules in terms of the Rule of Law principle and evaluative interpretation of par. 1 art. 6 of Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (ECHR) which establishes the right to a fair trial in civil procedure.
According to par. 1 art. 6 ECHR in determination of his civil rights and obligations everyone is entitled to a fair and public hearing within a reasonable time by an independent and impartial tribunal established by law. At first glance ECHR doesn't regulate jurisdictional issues. However, conflict of jurisdictions problem should be analyzed in terms of such elements of the right to a fair trial as access to court and "court, established by law".
In its case-law European Court of Human Rights needs to resolve conflicts of different elements of the right to a fair trial. As to the jurisdictional issues there are conflicts of the right to court, established by law, with access to court, legal certainty, res judicata principle. Ukrainian Supreme Court demonstrates an arguable approach of resolving such conflicts, which has no legal grounds in procedural law.
The author emphasizes the need to use preventive approach to the problems of conflict of jurisdiction, according to which legislation should be predictable for the litigants and rules of civil, commercial and administrative jurisdiction should be clearly designed in procedural legislation in order to avoid conflict of jurisdiction.
Keywords: judicial jurisdiction; civil jurisdiction; right to a fair trial in civil cases; Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms; European Court of Human Rights; rule of law.
Рекомендоване цитування: Цувша Т. А. Проблемш питания цившьно! юрисдикци в контекста принципу верховенства права. Проблеми законность 2019. Вип. 147. С. 85-96. doi: https:// doi.org/10.21564/2414-990x.147.182548.
Suggested Citation: Tsuvina, T.A. (2019). Problemni pytannia tsyvilnoi yurysdyktsii v konteksti pryntsypu verkhovenstva prava [Problem issues of civil jurisdiction within the context of rule of law]. Problemy zakonnosti - Problems of Legality, issue 147, 85-96. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.147.182548 [in Ukrainian].
Надшшла до редколегп 31.10.2019 р.
