CC BY
196
Сакара Наталiя Юрмвна,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивльного процесу, Нацональний юридичний ун1верситет ¡мен'1 Ярослава Мудрого, Украна, м. Харк1в e-mail: [email protected] ORCID 0000-0001-8501-3756
doi: 10.21564/2414-990х.143.147705 УДК 347.93
ФЕНОМЕН ФОРМАЛ1ЗМУ В ЦИВ1ЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВ1
Аналгзуються гснуючг в науковш лгтератург точки зору щодо сутност1 процесуального формализму та обгрунтовуеться, що останнш не мае ототожнюватися з цивильною процесу-альною формою. Вт виступае наслгдком гг гснування й проявляеться в д1яльност1 щодо втыення встановлених правил поведтки у життя. На вгдмгну в1д цивыьног процесуальног форми, яка за своею природою е статичним явищем, процесуальний формализм характеризуется динамгчнктю I виступае квалгфгкуючою ознакою поведтки певного суб'екта. При цьому сам факт обов'язково-ст1 дотримання цивыьног процесуальног форми не перетворюе його в самостшний принцип цивильного судочинства, оскшьки дана вимога е необхгдною умовою забезпечення права на справедливий судовий розгляд й, в1дпов1дно, включаеться до змгсту принципу верховенства права.
Автор з врахуванням позицИ 6СПЛ робить висновок, що пгд процесуальним формализмом слгд розумти вимогу неухильного виконання норм цивильного процесуального права тд час роз-гляду та виршення справи, яка поширюеться не лише на суд, але й на вс1х тших учасникв судового процесу. Вт е необх1дною умовою належного в1дправлення правосуддя, оскшьки зав-дяки йому використання судами дискрецшних повноважень чтко обумовлено вказ1вкою випадкю та в1дпов1дного обсягу, чим запобггаються випадки свав1лля, забезпечуеться передбачуванкть застосування закону й, в1дпов1дно, дотримуються гарантп права на справедливий судовий розгляд. Разом з тим його не слгд плутати з надм1рним формал1змом й правовим пуризмом, як за своею сутнгстю е негативними явищами та спричиняють порушення права на справедливий судовий розгляд. Надм1рний формал1зм на вгдмгну в1д процесуального формализму передбачае механгчне дотримання норм процесуального права безв1дносно врахування доцшьност1 цього. У свою чергу правовий пуризм е крайжм проявом надм1рного формал1зму й завжди призводить до порушення принципу правовог визначеност1, оскшьки пов'язаний або зг скасуванням правильного по сут1 й такого, що набрало законног сили, судового ргшення, без наявног сощальног потреби в цьому чи потреби в усунент фундаментальних помилок правозастосування, або ставить пгд сумжв обставини, встановлеж остаточним судовим ршенням, що може бути прирюняне до його скасування.
Ключовi слова: процесуальний формалiзм; цившьна процесуальна форма; право на справедливий судовий розгляд; надмiрний формалiзм; правовий пуризм.
Сакара Н. Ю., кандидат юридических наук, доцент, доцент кафедры гражданского процесса, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0001-8501-3756
Феномен формализма в гражданском судопроизводстве
Анализируются существующие в научной литературе точки зрения относительно сущности процессуального формализма и обосновывается, что его не следует отождествлять с гражданской процессуальной формой. Он выступает последствием ее существования и всегда проявляется в деятельности по воплощению установленных правил поведения в жизнь. В отличие от гражданской процессуальной формы, которая по своей природе является статическим явлением, процессуальный формализм характеризуется динамичностью и выступает квалифицирующим признаком поведения определенного субъекта. При этом сам факт обязательности соблюдения гражданской процессуальной формы не превращает его в самостоятельный принцип гражданского судопроизводства, поскольку данное требование является необходимым условием обеспечения права на справедливое судебное рассмотрение и, соответственно, включается в содержание принципа верховенства права.
Автор с учетом позиции ЕСПЧ делает вывод, что под процессуальным формализмом следует понимать требование неукоснительного соблюдения норм гражданского процессуального права во время рассмотрения и разрешения дел, которое распространяется не только на суд, но и на всех иных участников судебного процесса. Он является необходимым условием надлежащего осуществления правосудия, поскольку благодаря ему использование судами дискреционных полномочий четко обусловлено с указанием случаев и соответствующего объема, чем предотвращаются случаи произвола, обеспечивается предсказуемость применения закона и, соответственно, соблюдаются гарантии права на справедливое судебное рассмотрение. Вместе с тем его не следует смешивать с чрезмерным формализмом и правовым пуризмом, которые по своей сущности являются негативными явлениями и приводят к нарушению права на справедливое судебное рассмотрение. Чрезмерный формализм в отличие от процессуального формализма предусматривает механическое соблюдение норм процессуального права безотносительно целесообразности этого. В то же время правовой пуризм является крайним проявлением чрезмерного формализма и всегда приводит к нарушению принципа правовой определенности, поскольку связан или с отменой правильного по сути и вступившего в законную силу судебного решения, без наличия социальной потребности в этом или потребности в устранении фундаментальных ошибок правоприменения, или ставит под сомнение обстоятельства, установленные окончательным судебным решением, что может быть приравнено к его отмене.
Ключевые слова: процессуальный формализм; гражданская процессуальная форма; право на справедливое судебное рассмотрение; чрезмерный формализм; правовой пуризм.
Вступ. Останшм часом достатньо актуальною темою, яка обговорюеться науковцями та шшими представниками юридично! професи, е тема процесуаль-ного формалiзму. Наведене обумовлено в першу чергу тим, що бвропейським судом з прав людини (надалi - 6СПЛ) неодноразово ухвалювалися ршення, в яких порушення права, закршленого в п. 1 ст. 6 Конвенцп про захист прав людини та основоположних свобод (надалi - 6КПЛ), було констатовано у зв'язку з «правомiрною» дiяльнiстю суду, тобто дiяльнiстю, яка повшстю вщ-повщала вимогам нащонального процесуального законодавства, однак призво-дила або взагалi до неможливост реалiзацi! особою права на доступ до суду, або мала наслщком порушення принципу правово! визначеность При цьому, Верховний Суд, продовжуючи започатковану 6СПЛ традищю, також у кшькох сво!х постановах наголошував, що не може бути скасовано правильне по суп
судове ршення й допущено вщступ вщ принципу правово! визначеностi тiльки заради правового пуризму [1-3]. Разом з тим, незважаючи на те, що потреба у дотриманш певних правил при розглядi справи в судi iснувала ще з часiв римського легiсакцiйного процесу, на даний час не юнуе усталено! позицГ! щодо сутностi процесуального формалiзму як правового явища, його сшввщношення з цивiльною процесуальною формою, а також схожими за змютом явищами «надмiрного формалiзму» та «правового пуризму», а також «позитивного» чи «негативного» забарвлення його проявiв.
ÄHani3 лтературних даних. Проблема процесуального формалiзму тою чи шшою мiрою порушувалася у працях науковцiв, якi займалися проблемами цившьного процесуального права, як-от: 6. В. Васьковський (Ye. V. Vaskovskyi), А. О. Ференц-Сороцький (A. O. Ferents-Sorotskyi), О. Т. Боннер (O. T. Bonner), О. О. Штефан (O. O. Shtefan), С. I. Чорнооченко (S. I. Chornoochenko), А. А. Першин (A. A. Pershyn), М. Л. Гальперин (M. L. Halperyn), Р. А. Султанов (R. A. Sultanov) тощо; а також кримшального процесуального права: В. М. Тро-фименко (V. M. Trofymenko), Н. В. Глинська (N. V. Hlynska), Л. М. Лобойко (L. M. Loboiko), Н. В. Давидова (N. V. Davydova) тощо. Разом з тим сутшсть даного явища, а також дощльшсть запровадження процесуального формалiзму так i не були однозначно встановлеш.
Мета i завдання дослгдження. У межах дано! статт буде зроблена спроба визначити правову природу вимоги процесуального формалiзму, !! забарвлення, а також сшвввдношення зi схожими за змiстом категорiями цивiльно! процесу-ально! форми, надмiрного формалiзму та правового пуризму.
Виклад основного матерiалу. Свого часу 6. В. Васьковський (Ye. V. Vaskovskyi) визначав формалiзм як принцип цивильного судочинства, змют якого розкривався посиланням на те, що для процесуальних дш законом встановлюються обов'язковi форми, строки та способи виконання, дотримання яких е обов'язковим для в^х учасниыв процесу [4, с. 99]. У подальшому така позищя висловлювалася й iншими науковцями [5, с. 13; 6. с. 30]. Так, А. О. Ференц-Сороцький (A. O. Ferents-Sorotskyi), розвиваючи вищезазначену думку, вказував, що його суть полягае в тому, що, по-перше, процесуальне право встановлюе певш правовi формальной - обов'язковi форми, строки та способи здшснення процесуальних дш; по-друге, процесуально-правовi формальностi повиннi дотримуватися в обов'язковому порядку, шд страхом визнання шк-чемною (такою, що не вщбулася) вiдповiдно! дп, якщо вона не була втшена в належну, передбачену законом форму [7, с. 32-33]. О. Т. Боннер (O. T. Bonner) виходив з того, що даний принцип е невщ'емною складовою принципу законно-ст в сенсi необхщност дотримання встановлених на той чи шший випадок при-писiв норм цивiльного процесуального права. Вш, по сутi повторюе iншi вiдомi в теорй' поняття [8, с. 94]. Д. О. Фурсов (D. O. Fursov) зазначае, що будь-який правовий формалiзм, включаючи процесуальний, спрямований на педантичне дотримання нормативно-правових приписiв, що вщображае одну з чисельних грашв судочинства, що не мае фундаментального значення, а школи й створюе
перешкоди у вщправленш правосуддя. Тому процесуальний формалiзм не може претендувати на роль галузевого принципу [9, с. 95-96].
Вбачаеться, що протягом тривалого часу беззаперечною й майже аксюма-тичною була i залишаеться позищя, що правосуддя як правозастосовна дiяль-нiсть характеризуеться специфiчною процесуальною формою, яка на вщмшу вiд шших процесуальних форм визначае правосуднiсть судових ршень, i, виходячи з дозвшьного способу правового регулювання процесуальних вщносин, фак-тична процесуальна дiяльнiсть не допускаеться [10, с. 26-27, 395]. Незважа-ючи на вiдсутнiсть едино'1 точки зору щодо сутностi даного явища та меж його застосування, бшьшкть науковцiв виходять з того, що цившьна процесуальна форма завжди обов'язково мае нормативний та системний характер, передбачае «алгоритм» поведшки кожного суб'екта при розглядi та виршенш цившьно'1 справи й становить гарантш дотримання законности оскiльки ÏT недодержання призводить до рiзного роду негативних наслщыв [11, с. 100- 104]. Разом з тим, слщ погодитися з висловленою в лiтературi точкою зору, що ïï не можна отож-нювати з формалiзмом [12, с. 60], оскшьки останнш може розглядатися лише як наслщок юнування ще'1 форми, що проявляеться в дiяльностi щодо втiлення встановлених правил поведшки у життя. На вщмшу вщ цивiльноï процесуально'1 форми, яка за своею природою е статичним явищем, формалiзм характеризуеться динамiчнiстю i виступае квалiфiкуючою ознакою поведшки певного суб'екта. Сам факт закршлення в цившьному процесуальному законодавствi «формальностей» не перетворюе автоматично ix у принципи цившьного судочинства, тим бшьше, що цивiльна процесуальна форма, як вже зазначалося, е невщ'емною ознакою правосудно! дiяльностi, ïï сутшсною характеристикою, за вiдсутностi яко'1 юрисдикцшна дiяльнiсть взагалi не може визнаватися правосуддям.
У лiтературi з цивiльного процесуального права наводяться рiзнi дефшЬ цп принципiв цивiльного судочинства. Однак, на наш погляд, шд ними слщ розумiти нормативно закрiпленi вимоги, що ввдбивають цiнностi цивiльного процесуального права, вщтворюють стандарти справедливого судочинства та визначають порядок його здшснення, яю пред'являються до суду й шших учасниюв судового процесу, що носять загальний, стабшьний та iмперативний характер, виконуючи регулятивну й штерпретацшну функцп щодо звичайних норм цивiльного процесуального права [13, с. 81-87]. При цьому, незважаючи на те, що, на перший погляд, вимога щодо обов'язковосп дотримання цившьно'1 процесуально'1 форми, за допомогою яко'1, як вже зазначалося вище, робиться спроба розкривати змют принципу процесуального формалiзму, вщповщае необ-xiдним сутнiсним характеристикам, на наш погляд, ïï не можна розглядати як основну засаду цившьного судочинства. Адже у наущ доведено, що принципами не може бути визнано положення, яю повторюють за змютом iншi принципи або з них випливають. У свою чергу вимога щодо правильного застосування норм матерiального i процесуального права, здшснення процесуальних прав ввдповщно до цившьно"! процесуально'1 форми, за загальним правилом, вико-
ристовувалася при розкритт змкту принципу законност [10, с. 175], тобто, як зазначав О. Т. Боннер (O. T. Bonner), е невщ'емною його складовою i, вщ-повiдно, не може розглядатися як автономний принцип у raCTeMi принцишв цивiльного судочинства.
Частина 2 ст. 129 Конституцп у редакцп Закону Украши «Про внесення змш до Конституцп Украши (щодо правосуддя)» вiд 02.06.2016 р. № 1401-VIII, ч. 3 ст. 2 ЦПК Украши в редакцп Закону Украши «Про внесення змiн до Госпо-дарського процесуального кодексу Украши, Цившьного процесуального кодексу Украши, Кодексу адмшютративного судочинства Украши та iнших законодав-чих актiв» вiд 03.10.2017 р. № 2147-VIII (надалi - ЦПК) не закршлюють серед основних засад судочинства принцип законности натомiсть у п. 1 ч. 3 ЦПК проголошено принцип верховенства права. Однак, на наш погляд, дощльно при-еднатися до думки тих науковщв, яю до змiсту останнього включають й вимоги законностi [11, с. 312-318]. Як вказуе з цього приводу Венещанська комiсiя, цей принцип означае, що приписiв закону слщ неухильно дотримуватись; ця вимога поширюеться не лише на фiзичних осiб, а й на владнi структури, суб'ек-тiв публiчного та приватного характеру. Позаяк необхщна вимога законной висуваеться до дiяльностi посадових осiб, то вона також вимагае, щоб посадовi особи мали повноваження на сво1 дп та дiяли в межах наданих 1м повноважень. Законшсть також передбачае, що жодна особа не може зазнати покарання, якщо вона не порушила рашше ухвалених приписiв права, що вже набули чинноси, та що за порушення закону мае наставати вщповвдальшсть [14, с. 177-178].
Практика 6СПЛ засвщчуе, що останнiй також виходить з того, що дотримання вимог цившьно1 процесуальноТ форми е необхщною умовою забезпечення права на справедливий судовий розгляд i, ввдповщно, включаеться до змiсту принципу верховенства права. Як приклад, у справi Sokurenko and Strygun v. Ukraine 6СПЛ було встановлено порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ, оскiльки всупереч ст. 11118 ГПК Верховний Суд Украши, скасувавши постанову Вищого господар-ського суду Украши, не повернув справу на новий розгляд до нижчого суду й не припинив провадження у справ^ а залишив в силi постанову апеляцшного суду, хоча так дй' не були передбачеш ГПК, тобто Верховний Суд Украши, не надавши жодних аргуменив щодо прийняття тако1 постанови, вийшов за мeжi сво1х повноважень шляхом свщомого порушення ГПК [15]. Натомють у справi Adikanko and Basov-Grinev v. Russia повернення одному iз заявникiв позовно!" заяви у зв'язку з ненаданням потрiбних доказiв, оскшьки останнiй не пого-джувався з ухвалою суду й надавав власне тлумачення норм процесуального права, тобто умисно не дотримувався вимог цившьно1 процесуальноТ форми, було визнано правомiрним i таким, що не призводить до порушення права на доступ до суду [16, § 46]. У справi Karakutsya v. Ukraine виконання Верховним Судом Украши вимог ст. 325 ЦПК 1963 р. щодо обмежувального строку в один рш з дня ухвалення судового ршення судом апеляцшно1 шстанцп для подання касацшно1 скарги було визнано правомiрним i таким, що не призводить до порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ виходячи з того, що заявник не проявив сумлшност
в свош справ1 [17], тобто недобросовкно здшснював сво! процесуальш права та обов'язки.
Прояви формал1зму шд час здшснення правосуддя оцшюються неоднозначно. У бшьшост випадюв !х визначають або взагал1 як негативне явище [12, с. 60-62], або як таке, що становить загрозу встановленню ктини у справь Так, 6. В. Васьковский (Уе. V. Уавкоувку!) наголошуе, що процесуальний формал1зм при усш сво!й необхщност становить велику небезпеку для розкриття в процес матер1ально! правди, оскшьки недотримання сторонами встановлено! законом форми або строив для здшснення яко!-небудь дп тягне за собою !! шкчем-шсть, 1, як наслщок, справа може бути вир1шена неправильно 1 сторона понесе невиправдану шкоду [4, с. 99]. I. А. Б1рюков (I. А. Вшикоу), шдкреслюючи, що процесуальний формал1зм повинен бути основою правосуддя, все ж таки подшяе думку, що вш може м1стити небезпеку для встановлення в судовому процес матер1ально! правди, оскшьки судов1 ршення, як1 не вщповщають вимо-гам справедливости набувають вигляду законность Кр1м того якби правосуддя здшснювалось тшьки на шдстав1 закону 1 не було залежним вщ судд1, то це б було «мехашчним правосуддям» [18, с. 96, 98]. Е. М. Мурадьян (Е. М. Мига^ап) взагал1 наголошуе, що формал1зм становить загрозу доступност правосуддя [19, с. 387]. У той же час можна зустргги й дещо протилежш шдходи [6, с. 30]. Як приклад, на думку Жан-Лу! Бержеля, за умови правильного дозування вш виступае гарант1ею яшсного правосуддя 1 захисту проти свавшля судд1в. Формальност повинш бути збережеш у межах, як забезпечують гарантп сто-рш у процес [20, с. 565]. В. М. Трофименко (V. М. Тго£ушепко) зазначае, що формал1защя процесу, з одного боку, надае можливкть його суб'ектам мати ч1тке уявлення щодо передбачено! законом процедури, можливих ршень, а з шшого - звужуе прост1р для дискрецп, вшьного розсуду та суб'ектив1зму при застосуванш норм права, чим забезпечуе прозор1сть правозастосовно! д1яльно-ст1, д1ю принципу правово! визначеност як одного з найважливших елемент1в верховенства права [12, с. 64-65]. Р. А. Султанов (Я. А. 8икапоу) констатуе, що европейсью стандарти розглядають процесуальш формальност як гарантп справедливого правосуддя, яю захищають в1д судового свавшля, а необхщшсть здшснення д1яльност1 лише у встановленш законом процесуальнш форм1 випли-вае з тлумачення 6СПЛ ст. 6 6КПЛ [21, с. 76].
Вбачаеться, що р1зне й у бшьшост випадк1в кардинально протилежне ставлення до прояв1в процесуального формал1зму можна пояснити тим, що в1тчизняш науковщ, визначаючи сутшсть останнього, або ототожнюють його з процесуальною формою, або ввдштовхуються в1д загального уявлення про «формал1зм» як явище, шд яким у тлумачних словниках укра!нсько! мови зазви-чай розум1еться «дотримання зовшшньо! форми в чому-небудь на шкоду сут справи; формальне ставлення до чого-небудь» [22, с. 1544], що вже вщ початку мае негативне забарвлення. Разом з тим у заруб1жнш л1тератур1 можна спостер1-гати використання дано! категорп в р1зних значеннях, як-то: описово! категорп, категорп критики, категорп сощологп права тощо [23]. Як приклад, процесуаль-
ний формалiзм визначаеться як правила гри, що мають неухильно дотримува-тися для гарантш справедливого результату. При цьому вш не мае розглядатися як самощль, оскшьки процес не повинен перешкоджати здшсненню прав i res judicata повинна уступати головнш мeтi, якою е досягнення справeдливостi [24, с. 11]. Зустрiчаються випадки характеристики процесуального формалiзму як iнструмeнту обмеження судово'1' дискрецп. Так, рiшeння суду мае Грунтуватися виключно на iснуючих правилах, тобто воно не може визначатися шчим шшим крiм них, включаючи цiнностi та переконання самого судд^ що мае забезпечу-вати передбачувашсть та послiдовнiсть правозастосування, тобто демократичну легггимшсть. Разом з тим, шдкреслюеться, що виконання стримуючо1 функцп формалiзму можливо лише за умови юнування системи чiтко визначених пра-вових норм, за допомогою яких можна виршувати всi правовi питання в конкретному випадку. У разi ïx нeоднозначностi та нeвизначeностi штерпретащя вiдповiдниx норм вiдбуваеться виходячи з вимог, сформульованих сторонами при зверненш до суду, «початкового намiру» законодавця про запровадження пе1 чи шшо'1 норми та цiлeй, якi вони ставлять. При цьому суддя завжди повинен дiяти неупереджено (impartiality), чуйно (responsiveness), тобто ухвалювати мотивоваш судовi ршення, та лояльно (faithfulness), що передбачае макси-мальне наближення судового ршення до закону, нав^ь якщо останнiй не дае вщповщ на поставлене питання [25].
6СПЛ у сво1х рiшeнняx наголошуе на цшност та важливостi дотримання формалiзованиx норм цивiльного процесу, за допомогою яких сторонам забез-печуеться виршення спору цивiльного характеру, оскшьки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискрецй", дотримуватися рiвнiсть сторiн, запобиати сва-вiллю, створювати умови для ефективного виршення спору та розгляду справи судом упродовж розумного строку, а також збериатися юридична визначешсть та повага до суду [26]. Натомкть «надмiрний формалiзм» може суперечити вимозi забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду зпдно з п. 1 ст. 6 6КПЛ. Це зазвичай ввдбуваеться у разi особливо вузького тлумачення процесуально1 норми, що перешкоджае розгляду позову заявника по сут^ iз супутнiм ризиком порушення його чи ïï права на ефективний судо-вий захист [27]. При проведенш оцiнювання 6СПЛ наголошуе на питаннях «юридично1 визначeностi» та «належного здшснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування мiж надмiрним формалiзмом та прийнятним застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, 6СПЛ виходить з того, що порушенням права на доступ до суду е випадки, коли норми не мають мету юридично1 визначeностi та належного здшснення правосуддя й утворюють свого роду перепону, яка перешкоджае виршенню справи учас-ниюв судового процесу по суп компетентним судом [28]. Як приклад, прояви «надмiрного формалiзму» були встановлеш тодi, коли апеляцшний суд не взяв до уваги клопотання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення апеляцшно1 скарги, що мiститься в супроввдному листi, в якому наявнi всi елементи, за допомогою яких можна було б квалiфiкувати його як клопотання
про поновлення пропущеного строку за винятком вщповщно! назви [29]; заяв-ник не мав можливост звернутися до суду, оскшьки не Mir вказати в позовнш заявi свое постшне мкце проживання через його вщсутшсть, а зазначив лише адресу для направлення кореспонденцп, однак суди наполягають на виконаннi цiеí вимоги, заввдомо знаючи, що заявнику и виконати неможливо [30]; суд необгрунтовано вщхилив клопотання заявника про забезпечення доказiв i при цьому повернув позовну заяву, посилаючись на те, що до не! не додаш докази, що обгрунтовують заявленi вимоги, яю вiн просив витребувати [16, § 52-54]; апеляцшний суд вiдхилив апеляцшну скаргу заявника, який знаходився в мк-цях позбавлення волi, через направлення копш апеляцiйноí скарги в рукописному виглядь якi дещо вiдрiзнялися за змiстом вiд первкно! скарги, не беручи до уваги, що останнш проявив сумлшшсть у виконанш вимог суду та зробив все, що вщ нього залежало [31].
Слщ також наголосити на тому, що в сво1х ршеннях 6СПЛ, крiм поняття «надмiрний формалiзм», використовуе й категорiю «правовий пуризм». Так, прояви даного явища були встановлеш у справi Sutyazhnik v. Russia, коли ршення арб^ражного суду, яке набрало законно! сили, було скасовано в порядку наг-ляду з припиненням провадження у справi суто з шдстави того, що сшр носив некомерцiйний характер й не шдлягав розгляду арбггражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволеш судом загально! юрисдикцп. Ухвалюючи рiшення, 6СПЛ виходив з того, що хоча як принцип правила юрисдикцп повинш дотримуватися, однак, враховуючи обставини дано! справи, була вщсутня соцiальна потреба, яка б виправдовувала ввдступлення ввд принципу правово! визначеностi [32]. У справi Shchurov v. Russia шдставою для скасування остаточного рiшення суду в порядку нагляду було те, що виршення питання про наявшсть захворювання, отриманого в результатi професшно! дiяльностi, вiдноситься до виключно! «прерогативи» органiв охорони здоров'я, а не судiв. 6СПЛ, враховуючи положення нащонального законодавства щодо можливо-стi оскарження ршень та постанов державних оргашв до суду, констатував, що наведене не може вважатися ктотною помилкою в розумiннi прецедентно! практики Суду, тим бшьше, що вона могла бути усунута у звичайному порядку, тобто шляхом касацшного оскарження, що не було взято до уваги органом охорони здоров'я, який виршив по закшченню року оскаржити судове ршення в порядку нагляду [33]. У справi Bezrukovy v. Russia правовий пуризм проявився в поновленш пропущеного строку для подання касацшно! скарги одного зi спiввiдповiдачiв, який напередодш вже приеднувався до касацшно! скарги, був присутнш шд час розгляду, але не висловив сво'х'х зауважень щодо припинення провадження у справь 6СПЛ встановив, що, по-перше, причини, процесуального характеру, зазначеш нацiональним судом, не е фундаменталь-ними. По-друге, скасування у подальшому ршення жодним чином не змшило обов'язок держави щодо виконання ршення суду, враховуючи статус лшвщова-ного сшвввдповщача як державно! корпорацп [34]. У справi Esertas v. Lithuania вш виявився в тому, що при розглядi справи заявника нащональш суди не
взяли до уваги обставини, встановлеш ршенням, яке набрало законно!" сили, мiж тими самими сторонами, про той самий предмет i з тих самих шдстав, однак яке стосувалося шшого промiжку часу. Як зазначив 6СПЛ, така ситуа-щя схожа з подальшим скасуванням остаточного рiшeння суду, тому тягне за собою порушення принципу правово1 визначеност [35]. У ршеннях у справах Compcar, S.R.O. v. Slovakia [36], PSMA, Spol. S.R.O. v. Slovakia [37], Draft-Ova A.S. v. Slovakia [38] поняття правовий пуризм протиставляеться «фундаментальним недолжам та невдачам судочинства» та «помилкам фундаментального значення для судово1 системи».
Ураховуючи позищю 6СПЛ, на наш погляд, можна сформулювати наступш висновки. По-перше, шд процесуальним формалiзмом слiд розумiти вимогу неухильного виконання норм цивильного процесуального права шд час розгляду та виршення справи, яка поширюеться не лише на суд, а й на всix шших учасникiв судового процесу. При цьому вш е необхвдною умовою належного вiдправлeння правосуддя, оскшьки завдяки йому використання судами дис-крeцiйниx повноважень чiтко обумовлено з вказiвкою випадкiв та вiдповiдного обсягу, чим запобтаються випадки свавiлля, забезпечуеться передбачувашсть застосування закону й, вщповщно, дотримуються гаранты права на справедли-вий судовий розгляд.
По-друге, слщ проводити розмежування таких понять, як процесуальний формалiзм, надмiрний формалiзм та правовий пуризм. Надмiрний формалiзм на вiдмiну вiд процесуального формалiзму передбачае мexанiчнe дотримання норм процесуального права безвщносно до врахування дощльност цього, виходячи з конкретних обставин справи. 1ншими словами, дотримання норм процесуального права здшснюеться не задля належного вщправлення правосуддя, а пере-творюеться у самощль процесуально1 дiяльностi суду. При цьому останнш не враховуе «здiйснeннiсть» та дощльшсть вимог, що висуваються до процесуальних дш учасникiв судового процесу, об'ективно1 можливостi ïx виконання при сумлшному ставлeннi осiб до сво1х процесуальних прав та обов'языв, а також впливу наслiдкiв ïx невиконання на здатшсть здiйснювати розгляд i виршення цивiльноï справи. За загальним правилом, надмiрний формалiзм зовш прояв-ляеться у «законнiй» дiяльностi суду, однак остання мае наслщком створення бар'ерiв, що перешкоджають або унеможливлюють рeалiзацiю права на спра-ведливий судовий розгляд. У свою чергу правовий пуризм е крайшм проявом надмiрного формалiзму, тобто становить надто бюрократичне дотримання норм процесуального права, й завжди призводить до порушення принципу правово1 визначеносп, оскшьки пов'язаний або зi скасуванням правильного по суп й такого, що набрало законно1 сили судового ршення, без наявно1 соцiальноï потреби в цьому чи потреби в усуненш фундаментальних помилок правозасто-сування, або ставить шд сумнiв обставини, встановлеш остаточним судовим ршенням, що може бути прирiвнянe до його скасування.
По-трете, з метою недопущення надмiрного формалiзму або правового пуризму суд у разi виникнення потреби вщступу вiд положень чинного
процесуального законодавства зобов'язаний в обов'язковому порядку моти-вувати дощльшсть цього, посилаючись на необхвдшсть дотримання принципу пропорцшност з метою збереження балансу мiж приватними та публiчними iнтересами.
Висновки. Отже, шд процесуальним формалiзмом слщ розумiти вимогу неухильного виконання норм цившьного процесуального права пiд час розгляду та виршення справи, яка поширюеться не лише на суд, але й на всiх шших учасниыв судового процесу, е складовою принципу верховенства права й не становить самостшний принцип у системi принципiв цивiльного судочинства. Його не слщ ототожнювати з цивiльною процесуальною формою, оскiльки вiн е лише як наслщок !! iснування, що проявляеться в дiяльностi по втшенню встановлених правил поведiнки у життя. На вщмшу вiд цившьно! процесуально! форми, яка за своею природою е статичним явищем, процесуальний формалiзм характеризуеться динамiчнiстю та виступае квалiфiкуючою ознакою поведiнки певного суб'екта. Процесуальний формалiзм е необхiдною умовою належного вщправлення правосуддя, адже завдяки йому використання судами дискрецш-них повноважень ч^ко обумовлено з вказiвкою випадкiв та вiдповiдного обсягу, чим запобиае свавiллю, забезпечуеться передбачуванiсть застосування закону й, вщповщно, дотримуються гарантп права на справедливий судовий розгляд. Його не слщ ототожнювати з надмiрним формалiзмом i правовим пуризмом, яю за своею сутнiстю е негативними явищами i призводять до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Список л^ератури:
1. Постанова Верховного суду ввд 08.05.2018 р., судова справа № 672/455/17. URL: http:// reyestr.court.gov.ua/Review/73901640 (дата звернення 10.11.2018).
2. Постанова Верховного Суду ввд 23.05.2018 р., судова справа № 309/133/14-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/74376052 (дата звернення 10.11.2018).
3. Постанова Верховного Суду ввд 13.06.2018 р., судова справа № 910/10616/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/74767230 (дата звернення 10.11.2018).
4. Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса / под ред. и с пред. В. А. Торсинова. Москва : Зерцало, 2003. 464 с.
5. Штефан О. О. Цившьне процесуальне право у схемах : навч. поаб. Ки!в : МАУП, 2004. 208 c.
6. Чорнооченко С. I. Цившьний процес : навч. иоабник для вузiв / 3-е вид., переробл. та доп. Ки!в : Центр учбово! лгг-ри, 2014. 417 с.
7. Ференц-Сороцкий А. А. Процессуальный формализм или процессуальная экономия? Правоведение. 1991. № 4. С. 31-35.
8. Гражданское процессуальное право России : учебник для вузов / под ред. М. С. Шака-рян. Москва : Юристъ, 2002. 634 с.
9. Фурсов Д. А., Харламова И. В. Теория правосудия в кратком трехтомном изложении по гражданским делам. Том второй : Гражданское судопроизводство как форма отправления правосудия. Москва : Статут, 2009. 599 с.
10. Курс цившьного процесу : пвдручник / В. В. Комаров, В. А. Бйун, В. В. Баранкова та ш. ; за ред. В. В. Комарова. Харюв : Право, 2011. 1352 с.
11. Ткачук О. С. Проблеми реалiзацц судово! влади у цившьному судочинствi : монографiя. Харюв : Право, 2016. 600 с.
12. Трофименко В. М. Теоретичш та npaBOBi основи диференщацп процесуально'1 форми у кримшальному судочинствi : монографiя. Харюв : ТОВ «Обери», 2016. 304 c.
13. Сакара Н. Ю. Основт засади цивiльного судочинства та розумтсть строкiв розгляду справи судом. Проблеми законность 2018. Вип. 142. С. 77-89. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.142.141022.
14. Верховенство права (доповвдь, схвалена Венещанською комiсieю на 86-му пленарному засвданш 25-26 березня 2011 року). Право Украти. 2011. № 10. С. 168-184.
15. Sokurenko and Strygun v. Ukraine, no. 29458/04, 29465/04, § 26-27, 20 July 2006.
16. Adikanko and Basov-Grinev v. Russia, no. 2872/09, 20454/12, 13 March 2018.
17. Karakutsya v. Ukraine, no. 18986/06, § 59-61, 16 February 2017.
18. Бiрюков I. А. Справедливость та ü мкце в цившьному судочинствь Бюлетень МШстер-ства юстици Украти. 2010. № 10. С. 93-98.
19. Мурадьян Э. М. Судебное право. Санкт-Петербург : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр пресс», 2007. 584 с.
20. Бержель Жан-Луи. Общая теория права. Москва : NOTABENE, 2000. 576 с.
21. Султанов А. Р. Формализм гражданского процесса и стандарты справедливого правосудия. Вестник гражданского процесса. 2012. № 3. С. 73-93.
22. Великий тлумачний словник сучасно'1 украшсько1 мови (з дод. i допов.) / укл. i голов. ред. В. Т. Бусел. Ктв : 1ртнь : ВТФ «Перун», 2005. 1728 с.
23. Legal Formalism. Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences / Editors-in- Chief Neil J. Smelser, Paul B. Baltes. Vol. 13. Amsterdam - Paris - New York - Oxford - Shannon - Singapore -Tokyo: ELSEVIER, 2001. P. 8634-8638.
24. Uzelach A. Goals of Civil Justice and Civil Procedure in the Contemporary World. Goals of Civil Justice and Civil Procedure in the Contemporary Judicial Systems / Alan Uzelach (ed.). Springer, 2014. P. 3-29.
25. Peters C. J. Legal Formalism, Procedural Principles, and Judicial Constraint in American Adjudication. URL: https://www.springer.com/cda/content/document/cda_downloaddocument/978 3319191799-c2.pdf?SGWID=0-0-45-1514076-p177389808 (дата звернення 10.11.2018).
26. Zubac v. Croatia, no. 40160/12, § 96, 5 April 2018.
27. Bileл and Others v. The Czech Republic, no. 47273/99, § 50-51, 69, ECHR 2002-IX.
28. Kart v. Turkey [GC], no. 8917/05, § 79, ECHR 2009.
29. Frida, LLC v. Ukraine, no 24003/07, § 38, 08 December 2016.
30. Sergey Smirnov v. Russia, no 14085/04, § 29-32, 22 December 2009.
31. Parol v. Poland, no. 65379/13, § 45-48, 11 October 2018.
32. Sutyazhnik v. Russia, no. 8269/02, § 36-38, 23 July 2009.
33. Shchurov v. Russia, no. 40713/04, § 22-25, 29 March 2011.
34. Bezrukovy v. Russia, no. 34616/02, § 37-41, 10 May 2012.
35. Esertas v. Lithuania, no. 50208/06, § 25-28, 31 May 2012.
36. Compcar, S.R.O. v. Slovakia, no. 25132/13, § 64, 9 June 2015.
37. PSMA, Spol. S.R.O. v. Slovakia, no. 42533/11, § 70, 9 June 2015.
38. Draft-Ova A.S. v. Slovakia, no. 72493/10, § 78, 9 June 2015.
References:
1. Postanova Verkhovnoho sudu vid 08.05.2018 r., sudova sprava № 672/455/17. URL: http:// reyestr.court.gov.ua/Review/73901640.
2. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 23.05.2018 r., sudova sprava № 309/133/14-ts. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/74376052.
3. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 13.06.2018 r., sudova sprava № 910/10616/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/74767230.
4. Vas'kovskij, E.V. (2003). Uchebnik grazhdanskogo processa / V. A. Torsinov (Ed.). Moscow: Izd-vo «Zercalo» [in Russian].
5. Shtefan, O.O. (2004). Tsyvilne protsesualne pravo u skhemakh. Kyiv: MAUP [in Ukrainian].
6. Chornoochenko, S.I. (2014). Tsyvilnyi protses. Kyiv: Tsentr uchbovoi lit-ry [in Ukrainian].
7. Ferenc-Sorockij, A.A. (1991). Processual'nyj formalizm ili processual'naja jekonomija? Pravo-vedenie - Jurisprudence, 4, 31-35 [in Russian].
8. Shakarjan, M.S. (Ed.) (2002). Grazhdanskoe processual'noe pravo Rossii. Moscow: Jurist [in Russian].
9. Fursov, D.A., Harlamova, I.V. (2009). Teorija pravosudija v kratkom trehtomnom izlozhenii po grazhdanskim delam. Vol. 2: Grazhdanskoe sudoproizvodstvo kak forma otpravlenija pravosudija. Moscow: Statut [in Russian].
10. Komarov, V.V., Bihun, V.A., Barankova, V.V. et al. (2011). Kurs tsyvilnoho protsesu. V.V. Koma-rov (Ed.). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
11. Tkachuk, O.S. (2016). Problemy realizatsii sudovoi vlady u tsyvilnomu sudochynstvi. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
12. Trofymenko, V.M. (2016). Teoretychni ta pravovi osnovy dyferentsiatsii protsesualnoi formy u kryminalnomu sudochynstvi. Kharkiv: TOV «Oberih» [in Ukrainian].
13. Sakara, N.Yu. (2018). Osnovni zasady tsyvilnoho sudochynstva ta rozumnist strokiv rozgh-liadu spravy sudom. Problemy zakonnosti - Problems of Legality, issue 142, 77-89. doi: https://doi. org/10.21564/2414-990x.142.141022 [in Ukrainian].
14. Verkhovenstvo prava (dopovid, skhvalena Venetsianskoiu komisiieiu na 86-mu plenarnomu zasidanni 25-26 bereznia 2011 roku) (2011). Pravo Ukrainy - Law of Ukraine, 10, 168-184 [in Ukrainian].
15. Sokurenko and Strygun v. Ukraine, no. 29458/04, 29465/04, § 26-27, 20 July 2006.
16. Adikanko and Basov-Grinev v. Russia, no. 2872/09, 20454/12, 13 March 2018.
17. Karakutsya v. Ukraine, no. 18986/06, § 59-61, 16 February 2017.
18. Biriukov, I.A. (2010). Spravedlyvist ta yii mistse v tsyvilnomu sudochynstvi. Biuleten min-isterstva yustytsii Ukrainy - Bulletin of the Ministry of Justice of Ukraine, 10, 93 - 98 [in Ukrainian].
19. Murad'jan, Je.M. (2007). Sudebnoe pravo. St. Petersburg: Izd-vo R. Aslanova «Juridicheskij centr press» [in Russian].
20. Berzhel', Zhan-Lui (2000). Obshhaja teorija prava. Moscow: NOTABENE [in Russian].
21. Sultanov, A.R. (2012). Formalizm grazhdanskogo processa i standarty spravedlivogo pravosudija. Vestnik grazhdanskogo processa - Herald of civil procedure, 3, 73-93 [in Russian].
22. Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy. (2005). V.T. Busel (Ed.). Kyiv: Irpin: VTF «Perun» [in Ukrainian].
23. Legal Formalism (2001). Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences. Neil J. Smelser, Paul B. Baltes (Ed.). Amsterdam - Paris - New York - Oxford - Shannon - Singapore - Tokyo: ELSEVIER, Vol. 13, 8634-8638.
24. Uzelach, A. (2014). Goals of Civil Justice and Civil Procedure in the Contemporary World. Goals of Civil Justice and Civil Procedure in the Contemporary Judicial Systems. Alan Uzelach (Ed.). Springer, 3-29.
25. Peters, C. J. Legal Formalism, Procedural Principles, and Judicial Constraint in American Adjudication. URL: https://www.springer.com/cda/content/document/cda_downloaddocument/978 3319191799-c2.pdf?SGWID=0-0-45-1514076-p177389808.
26. Zubac v. Croatia, no. 40160/12, § 96, 5 April 2018.
27. Bëlen and Others v. The Czech Republic, no. 47273/99, § 50-51, 69, ECHR 2002-IX.
28. Kart v. Turkey [GC], no. 8917/05, § 79, ECHR 2009.
29. Frida, LLC v. Ukraine, no 24003/07, § 38, 08 December 2016.
30. Sergey Smirnov v. Russia, no 14085/04, § 29-32, 22 December 2009.
31. Parol v. Poland, no. 65379/13, § 45-48, 11 October 2018.
32. Sutyazhnik v. Russia, no. 8269/02, § 36-38, 23 July 2009.
33. Shchurov v. Russia, no. 40713/04, § 22-25, 29 March 2011.
34. Bezrukovy v. Russia, no. 34616/02, § 37-41, 10 May 2012.
35. Esertas v. Lithuania, no. 50208/06, § 25-28, 31 May 2012.
36. Compear, S.R.O. v. Slovakia, no. 25132/13, § 64, 9 June 2015.
37. PSMA, Spol. S.R.O. v. Slovakia, no. 42533/11, § 70, 9 June 2015.
38. Draft-Ova A.S. v. Slovakia, no. 72493/10, § 78, 9 June 2015.
Sahara N. Y., PhD in Law, Associate Professor, Associate Professor of Civil Procedure Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkov, Ukraine.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0001-8501-3756
Phenomenon of formalism in civil procedure
The article analyzes the existing in the seientifie literature point of view on the essence of the procedural formalism and justifies that it should not be identified with the eivil procedural form. It aets as a consequence of its existence and is always manifested in the activity of translating the established rules of behavior into practice. In contrast to the civil procedural form, which by its nature is a static phenomenon, procedural formalism is characterized by dynamism and acts as a qualifying sign of the behavior of a particular subject. At the same time, the fact of the obligatory observance of civil procedural form does not turn it into an independent principle of civil proceedings, since this requirement is a necessary condition for ensuring the right to a fair trial and, accordingly, is included in the content of the rule of law principle.
The author, taking into account the position of the ECHR, concludes that procedural formalism should be understood as the requirement of strict compliance with civil procedural law during consideration and resolution of cases, which applies not only to the court, but to all other participants of the trial. It is a prerequisite for the proper administration of justice, because it allows the courts to use discretionary powers clearly stipulated with cases and an appropriate amount, which prevents arbitrariness, ensures predictability of the law and, accordingly, guarantees the right to a fair trial. At the same time, it should not be confused with excessive formalism and legal purism, which in their essence are negative phenomena and lead to a violation of the right to a fair trial. Excessive formalism, unlike procedural formalism, provides for mechanical compliance with the rules of procedural law, regardless of the appropriateness of this. At the same time, legal purism is an extreme manifestation of excessive formalism and always leads to a violation of the principle of legal certainty, since it is associated with abolition of the correct and final courts decision, without of a social need or the need to eliminate the fundamental error, or questioned the circumstances established by the final courts decision, which can be equated to its repeal.
Keywords: procedural formalism; civil procedural form; the right to a fair trial; excessive formalism; legal purism.
Hadiumna do pedKonezii 15.11.2018 p.
