CC BY
133
Ткачук Анжелша Олепвна,
acnipaHm Кивського нацонального унверситету iMeHi Тараса Шевченка, Укра/'на, м. Кшв
e-mail: [email protected] ORCID 0000-0002-3380-2427
doi: 10.21564/2414-990x.141.132779 УДК 347.921
ПРИНЦИП ДОБРОСОВ1СНОСТ1 УЧАСНИК1В ЦИВ1ЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ТА ЗАБОРОНА ЗЛОВЖИВАННЯ ЦИВ1ЛЬНИМИ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ
Досл1джено питання статусу добросовкност1 учасникю цивгльного судочинства як само-стшного процесуального принципу з огляду на ступть його правовог регламентацй та наявност1 законодавчог заборони зловживання цивгльними процесуальними правами. Окреслено стан розро-бленост1 проблеми у сучаснш науковш лгтератург, законодавча регламентацгя у процесуальному законодавств1 визначено структурно-функцюнальний зм1ст принципу добросовгсност1 учаснитв цивгльного судочинства.
Ключовi слова: принцип добросовкносп; загальт принципи права; зловживання процесуальними правами: реалiзацiя процесуальних прав.
Ткачук А. О., аспирантка Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Украина, г. Киев.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0002-3380-2427
Принцип добросовестности участников гражданского судопроизводства и запрет злоупотребления гражданскими процессуальными правами
Исследуются вопросы статуса добросовестности участников гражданского судопроизводства как самостоятельного принципа, учитывая степень его правовой регламентации и существования законодательного запрета злоупотреблять гражданскими процессуальными правами. Раскрывается состояние разработанности проблемы в научной литературе, законодательная регламентация в процессуальном законодательстве и определяется структурно-функциональное содержание принципа добросовестности участников гражданского судопроизводства.
Ключевые слова: принцип добросовестности; общие принципы права; злоупотребление процессуальными правами: реализация процессуальных прав.
Постановка проблемы. Модершзащя цивильного процесуального законо-давства певним чином вплинула на модифжацш змагально! моделi цивильного судочинства, виходячи з його завдань - справедливого, неупередженого та своечасного розгляду i вирiшення цившьних справ з метою ефективного захи-сту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи iнтересiв фiзич-них осiб, прав та iнтересiв юридичних осiб, iнтересiв держави. Це не могло не торкнутися проблеми переосмислення принцишв цивильного судочинства як нарiжних засад правового регулювання цившьних процесуальних правоввдно-син з огляду на те, що у змагальнш моделi цивiльного судочинства ключове значення мае реалiзацiя учасниками цивiльного судочинства сво!х процесуальних прав i процесуальних обов'язкiв за наявностi припису, що мiститься у ч. 1 ст. 44 ЦПК Укра!ни, який передбачае, що учасники судового процесу та !х представники повинш добросовкно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускаеться. Виходячи iз цього, вкрай актуальним е дослвдження добросовкност учасникiв цивильного судочинства як самостiйного принципу при здшсненш правосуддя у цивiльних справах.
Аналiз остантх до^джень i публтащй. У публжащях останнього часу проблема принципу добросовкноси учаснишв цивiльного судочинства не дослщжувалась, монографiчних робiт теж немае. Бшьш того, в науцi цивильного процесуального права, як правило, заперечуеться наявшсть такого принципу, виходячи iз того, що у цивiльному процесуальному законодавствi передбачена лише заборона зловживання процесуальними правами.
Мета статтi - обгрунтування наявност гносеологiчних пiдстав для виокремлення принципу добросовкности учасникiв цивильного судочинства та його морфологiчно! структури.
Виклад основного матерiалу. У теорп процесуального права принцип добросовкност^ як правило, не номшувався як принцип цивильного судочинства. Разом з тим окремi автори обгрунтовували наявшсть принципу правди-востi та добросовкност поведiнки учасникiв справи в процесi [14, с. 99- 100], принципу добросовкного користування процесуальними правами та добросо-вiсного виконання процесуальних обов'язкiв [10, с. 135-136], або штерпрету-вали його через обов'язок учасниыв цившьних процесуальних правовiдносин дiяти добросовiсно при реалiзацfí та захистi цивiльних прав та при виконанш цивiльних процесуальних обов'языв [16, с. 141] тощо. Натомiсть А. В. Юдiн вважае принцип добросовкносл одним iз принцишв (меж) реалiзацfí цивiльних процесуальних прав, зауважуючи, що вiн також мае бути виокремлений серед шших вихвдних засад цивiльного судочинства [19, с. 34]. Деяю автори вдавались до аналiзу недобросовiсно! поведiнки учасниыв цивiльного судочинства виключно у зв'язку з питанням зловживання процесуальними правами [8, с. 85; 7, с. 255-259].
Бшьш сталим для науки цивильного процесуального права е розумшня добросовкноси не як принципу цивильного судочинства, а як загального
обов'язку суб'екпв цивильного процесуального права добросовкно здшснювати сво! процесуальнi права та виконувати процесуальш обов'язки [7, с. 255-259], що безпосередньо пов'язано з традищею законодавчого закршлення такого обов'язку у рiзних формах практично у в^х кодифiкацiях цивiльного процесуального законодавства (ст. 6 ЦПК УРСР 1924 р.; ст. 8 ЦПК УРСР 1929 р.; ст. 99 ЦПК УРСР 1964 р.; ст. 27 ЦПК Укра!ни 2004 р.). Сприйнятним у цьому вщношенш стало положення про те, що обов'язок дiяти добросовкно е юридич-ним обов'язком ушверсального характеру, який розповсюджуеться практично на всi суб'ективш права учасниюв цивильного судочинства i е всеохоплюючим [19, с. 41]. При цьому дослщники наголошують на тому, що слщ виокремлювати позитивний та негативний аспекти процесуального обов'язку бути добросовк-ним. Зокрема, у позитивному розумшш цившьна процесуальна добросовiснiсть мае означати сукупшсть критерпв, яким мае вщповвдати поведiнка учасникiв цивiльного процесу, а в негативному - заборону процесуально! недобросовкно-стi у формi зловживання суб'ективними цивiльними процесуальними правами [7, с. 256].
У окремих публжащях добросовiснiсть розглядаеться також i як пре-зумпщя цивiльного процесуального права, вiдповiдно до яко! кожний учасник цивiльного процесу вважаеться таким, що дк в цивильному процесi добросо-вiсно, поки не доведено протилежне [18, с. 174-178]. Така конструкщя пре-зумпцп функцiонально звiльнюе особу вiд доказування свое! процесуально! добросовiсностi, а у бшьш широкому сенсi гарантуе захист о^б, якi беруть участь у справ^ вiд необгрунтованого !х притягнення до процесуально! вщпо-вiдальностi. Д. В. Черемнов серед ознак презумпцп добросовкност зазначае наступнi: 1) вона стосуеться лише осiб, якi беруть участь у справ^ та !! не можна застосовувати до шших учасникiв процесу; 2) вона поширюеться не лише на здiйснення процесуальних прав, але i на виконання процесуальних обов'язшв; 3) застосовуеться лише у тих випадках, коли законом передбачеш правовi наслiдки недобросовiсно! поведшки, в iнших - правового значення вона не мае; 4) межею добросовкно! поведшки учаснишв цивiльного процесу е зловживання процесуальними правами; 5) вона може бути спростована, у зв'язку iз чим судом застосовуються встановлеш законом негативш наслщки для особи, яка дк в цивильному процесi недобросовiсно [18, с. 177].
Запропоноваш пiдходи до дослвдження природи добросовiсностi у цивiль-ному судочинств^ безперечно, заслуговують на увагу, проте акцент мае бути зроблений саме на розумшш добросовкносп як загального принципу права, що мае сво! особливосп у цивильному судочинствь У цьому плаш цiкава загаль-нотеоретична iнтерпретацiя добросовiсностi С. П. Погребняка, який виходить з того, що зазначений принцип мктить вимоги, яы допомагають зняти або пом'якшити недолжи абстрактно! та формально! природи права, наблизити його до iдеалiв справедливости рiвностi, свободи i гумашзму, тобто висувае вимоги дiяти не лише зпдно з буквою права, але й вщповщно до його духу. Вш виокремлюе добросовiснiсть у суб'ективному значенш, як усвiдомлення
суб'ектом власно'1' сумлшност i чесност при здiйсненнi ним прав i виконаннi обов'языв, та добросовкшсть в об'ективному значенш, як загальноправовий принцип, що передбачае необхiднiсть сумлшно'1 i чесно1 поведiнки суб'eктiв при виконанш сво'1'х юридичних обов'язкiв i здшсненш сво'1'х суб'ективних прав. У структурi принципу добросовiсностi, на думку вченого, можна видшити два аспекти: 1) добросовкшсть при реалiзацiï прав i повноважень (a) неприпусти-мкть зловживання правом; b) заборона обходу закону; с) добросовкна помилка) i 2) добросовкшсть при виконаннi юридичних обов'язюв [12, с. 207-211].
Що стосуеться процесуального законодавства, то варто звернути увагу, що у Ршенш Конституцшного Суду Украши вiд 1 грудня 2004 р. № 18-рп/2004 у справi про охоронюваний законом штерес констатувалось, що добросовкшсть е однiею iз загальноправових засад. ЦПК Украши 2004 р. у попереднш редакцп у ч. 3 ст. 27 закршлював обов'язок о^б, якi беруть участь у справу добросовiсно здiйснювати сво1 права та виконувати процесуальш обов'язки. Натомiсть ЦПК Украши у редакцп 2017 р. шакше шдходить до зазначеного питання. Вщповвдно до ч. 1 ст. 44 ЦПК Украши учасники судового процесу та 1хш представники повинш добросовкно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускаеться. Як видно, чинна законодавча регламентащя орiентуе на звужене розумшня добро-совкноси у цивiльному судочинствi, що передуем пов'язуються саме зi зловживаннями процесуальними правами, а прямого закршлення обов'язку добросовкного виконання процесуальних обов'язкiв не мктить. Разом з тим, ввдповвдно до ч. 1 ст. 143 ЦПК Украши заходами процесуального примусу е процесуальш дп, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випад-ках з метою спонукання ввдповвдних о^б до виконання встановлених у судi правил, добросовкного виконання процесуальних обов'язтв, припинення зловживання правами та запобпання створенню протиправних перешкод у здшсненш судочинства.
Очевидно, що вказаш законодавчi положення у сукупност дозволяють зробити висновок, що складовою принципу добросовiсностi е вимога не лише добросовкного здшснення процесуальних прав, але й вимога добросовкного виконання процесуальних обов'язкiв. На користь цього можна навести i той аргумент, що законодавство фактично передбачае однаковi заходи примусу як для випадыв зловживання правом, так i для випадюв невиконання процесуальних обов'языв.
Тому слвд говорити про два аспекти розумшня принципу добросовкност у цившьному судочинства вузький та широкий. Вiдповiдно до першого принцип добросовiсностi у цившьному судочинствi фактично зводиться до заборони зловживання у процесс Зазначений шдхщ прямо випливае iз буквального тлумачення ч. 1 ст. 44 ЦПК Украши i знайшов шдтримку у лiтературi [8, с. 85-87]. Щодо другого, то мова мае йти не лише про заборону зловживання процесуальними правами, а й про бшьш широку сферу реалiзацiï процесуальноТ правосуб'ектностi.
Показовим тут може бути шмецька правова доктрина, яка традицшно виокремлюе таю види процесуально!' недобросовкносп, як: 1) недобросовкне створення випдного процесуального становища (rechtsmissbräuchliche Schaffen prozessualen Rechtslage) - дп позивача, який, бажаючи, щоб справа розглядалася у бiльш випдному для нього судi, здiйснюе штучний подiл свое! позовно'1 вимоги або вчиняе iншi манiпуляцГí для створення випдно! для нього пiдсудностi; 2) зловживання процесуальною правомочнiстю (Missbrauch prozessualer Befugnisse) -недобросовкне здшснення сторонами процесуальних прав, зокрема прав заявляти клопотання або надавати пояснення у справ^ коли вони використовуються всу-переч iз визначеною для них метою; 3) суперечлива поведшка (widersprüchliche Verhalten) - раптова змша стороною рашше зроблених тверджень та заяв або змша свiдком показань, що були надаш ним рашше; 4) використання втрачено! процесуально! правомочной (Verwirkung prozessuale Befugnisse) - недобро-совiсне здiйснення процесуального права шсля спливу законодавчо встанов-леного строку, наприклад, оскарження судових акпв шсля спливу строку, передбаченого для ïx оскарження та пропущеного особою без поважних причин, пред'явлення додаткових доказiв у суди вищестоящих iнстанцiй [1, c. 76-77].
Такi доктринальнi положення заслуговують на увагу, але не е беззапереч-ними. По-перше, принцип добросовкносп у цивiльному судочинствi охоплюе не лише випадки добросовiсноï реалiзацГí процесуальних прав, але й випадки добросовкного виконання процесуальних обов'язкiв. По-друге, недощльно виокремлювати випадки недобросовiсного створення випдного процесуального становища, оскшьки по суп йдеться про випадки маншуляцш iз шдсуд-нiстю, що загалом мае всi ознаки зловживання процесуальними правами чи правомочностями.
Дослщжуючи проблему принципу добросовкносп, цiкаво звернути увагу на ïï важливiсть i з огляду на те, що вона актуалiзуеться в часи кодифшацш процесуального законодавства. Шдкреслимо, що як така ця проблема вже була означена при кодифжацп процесуального законодавства нового часу. Шсля прийняття Статуту цивильного судочинства в 1864 р. центральне мкце у того-часнш дискусп щодо недобросовiсностi вiдводилося так званому «праву сторш на кривду» [6, c. 736], тобто йшлося про проблему допустимосп повiдомлення суду неправди сторонами або неповщомлення ними вщомих im вiдомостей пiд час вщправлення правосуддя у цивiльниx справах. У той час одш вченi виправ-довували можливiсть кривди у цившьному процесi з боку сторiн, визнаючи ïï «необxiдним злом», «невiд'емним супутником цивiльного судочинства» та пояс-нюючи ïï вимогами принципу змагальностi та права на вшьний вибiр способiв захисту сво'1х прав [3, c. 742]. Натомкть iншi вважали i кривду, i замовчування шкщливими для правосуддя, зауважуючи на хибносп абсолютизацп принципу змагальностi та необxiдностi його врiвноваження за допомогою судового керiв-ництва процесом [13, c. 2897].
Так, А. Н. Гедда шд недобросовкшстю сторiн у цивiльному судочинствi розумiв будь-якi дй' сторони, що полягають в тому, щоб шляхом використання
встановлених у закош можливостей або зов^м перешкодити вщшуканню правди та ввдновленню права, або ввддалити ïx на час, якомога довший, якщо це здiйснюеться свiдомо [6, с. 7-8]. Автор вдаеться до дихотомп «кривда/ правда» зазначаючи, що цившьний процес покликаний встановлювати ктину, тобто правду, а тому не можна виправдати допустимкть кривди у цившьному судочинствi жодними аргументами, та жодного «права на кривду» сторони не мають i не можуть мати, адже це суперечитиме мет та завданням цивильного судочинства. Така недобросовкшсть, на думку вченого, може проявлятися в рiзниx формах. Якщо обидвi сторони або одна з них висловлюють положення заввдомо для них неправдив^ захищають та шдтримують те, чого насправдi не було, i чинять зазначене з метою досягти вигоди, то ми маемо справу iз кривдою у цившьному судi у чистому ïï виглядi [6, с. 2]. Поряд з цим, кнують i iншi види процесуально'1 недобросовiсностi сторiн, як-от: 1) умисне приховування стороною будь-яко'1 обставини або примушення супротивника надавати докази на шдтвердження того, що йому добре вщомо; 2) дп сторш, спрямованi лише на затягування розгляду справи з метою змусити свого супротивника йти на поступки, погодитися закшчити справу на умовах, вигiдниx для сторони, що вживае подiбниx заxодiв [6, с. 4-5]. Як видно, автор фактично зводить iншi випадки недобросовкно'1 поведiнки до випадкiв зловживання процесуальними правами, шдкреслюючи використання прав, передбачених законодавством, всу-переч ïx мет^ хоча i не називае прямо зазначеш дй' зловживаннями.
До аналопчних висновкiв прийшов i А. Бугаевський, визнаючи формами недобросовкност в судi не лише власне кривду, але й дозвш сторонам кори-стуватися ïx процесуальними правами - вимагати додаткових ведомостей, наполягати на дотриманш строкiв тощо, якщо таке використання явно слугуе щлям затягування процесу та недобросовкного задоволення власних iнтересiв за чужий рахунок. Автор розрiзняе випадки процесуально'1 кривди, шикани та просто'1 недобросовiсностi сторiн у цившьному судочинствi [3, с. 733-742]. Зауважимо, що i у даний час у чинному ЦПК Украши також мктиться вказiвка на недопустимкть кривди у цившьному судочинствi. Так, вщповщно до ч. 4 ст. 43 ЦПК Украши за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винш особи несуть вщповщальшсть, встановлену законом.
Важливим також видаеться ще один аспект дослвджувано'1 проблеми -питання процесуально'1 недобросовкноси також ставилося безпосередньо у взаемозв'язку iз феноменом зловживання процесуальними правами. Так, 6. В. Васьковський зазначав, що недобросовкш особи можуть пред'являти завщомо безшдставш позови, якщо знають, що у вщповвдача немае доказiв, що здатш спростувати ïx вимоги; оскаржувати ршення суду, розумшчи ïx пра-вильнiсть та порушувати безщльш клопотання лише для затягування процесу; заявляти завщомо неправильнi вiдводи; поввдомляти суду рiзнi фактичнi вiдо-мосп та пред'являти фальшивi докази; викривляти обставини справи; збивати суд юридичними та лопчними софiзмами тощо [4, с. 670]. Як бачимо, автор шд недобросовкшстю сторiн передусiм розумк рiзнi види зловживань процесуаль-
ними правами, а також прояви кривди в цивильному процес^ проте не надае чггкого розмежування понять процесуально'1 недобросовкносп, процесуально'1 кривди та зловживання процесуальними правами.
Варто зазначити, що у сучаснш зарубiжнiй лiтературi з питань цивильного процесуального права питання процесуально'1 добросовiсностi, окрiм проблематики зловживання процесуальними правами, згадуеться також у контекст так званого «процесуального естопелю» [15, c. 231-237], шд яким розумшть немож-ливiсть суперечливо'1 поведiнки сторiн у цивiльному судочинствь В англш-ському правi естопель означае заперечення тако'1 поведiнки сторони в процес^ якою вона перекреслюе те, що попередньо було нею визнано. У мiжнародному правi зпдно з правилом естопеля суб'ект не може вчиняти дп, несумiснi з його позицiею, що випливае з попередньо'1 поведiнки чи вiдповiдниx заяв [11, c. 20]. При здшсненш цивильного судочинства така ситуацiя виникае у раз^ коли сторона дотримуеться позицп, яка е протилежною до ïï попередньо'1 позицп, орiентуючись на яку дiяла iнша сторона [20, c. 175]. Фрагментарне вщтворення зазначене правило знайшло i в чинному ЦПК Украши, наприклад, у закршленш в законi виключних обставин, за яких можлива вщмова вiд визнання обставин (ч. 2 ст. 82 ЦПК Украши); визнанш преюдицшност судових акпв з точки зору звшьнення вщ доказування обставин, що ними встановлеш (ч.ч. 4-6 ст. 82 ЦПК Украши); неможливкть скасування судового ршення апеляцiйним судом у разi порушення правил пiдсудностi, якщо особа без поважних причин не заявляла про нешдсудшсть справи у судi першо'1 iнстанцiï (ч. 2 ст. 378 ЦПК Украши), тощо.
Таким чином, аналiз процесуального законодавства та науково'1 лггератури з окреслено'1 проблематики дае шдстави стверджувати, що складовими принципу добросовкност у цивильному судочинствi е: 1) заборона зловживання процесуальними правами; 2) вимога добросовкного виконання процесуальних обов'язюв; 3) заборона суперечливо'1 поведiнки сторiн, або правило процесуального естопелю; 4) заборона чинити iншi протиправш перешкоди у здшсненш правосуддя (наприклад, заборона введення суду в оману; заборона використання втрачених процесуальних правомочностей тощо).
У контексп проблематики, що розглядаеться, також виникае питання про сшввщношення принципу добросовкносп iз принципом неприпустимоси зловживання процесуальними правами, який закршлено у п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК Украши. У науковш лiтературi iнколи видшяеться принцип неприпустимостi зловживання правом як загальноправовий принцип реалiзацiï права, кон-ституцiйний принцип, загальний принцип права тощо [2, с. 281; 17, c. 149]. Так, Г. А. Гаджиев, розглядаючи конституцшш принципи добросовкносп та неприпустимосп зловживання суб'ективними правами, пов'язуе перший з них передуем iз наявнiстю презумпц^1 добросовiсностi учаснишв тих чи iншиx матерiально-правовиx вщносин (податкових, цивiльниx тощо), що визначаеться конституцшною нормою, вiдповiдно до яко'1 людина, ï"ï права i свободи е найви-щою цiннiстю. Принцип добросовкносп, на думку цього автора, виступае тим
шструментом, який дозволяе суддi забезпечити баланс приватних та сусшльних iнтересiв i е бшьш загальним принципом, щодо якого принцип недопустимой здшснення прав на зло шшим виступае як окремий [5, с. 61]. Але А. А. Мали-новський вважае неприпустимкть зловживання правом окремим загальноправо-вим принципом, гаранткю реалiзацiï якого виступае добросовiснiсть [9, с. 301].
Висновки. Принцип добросовкноси е загальним принципом права, що поширюеться на всю сферу правового регулювання, в тому чи^ i на сферу цившьного судочинства. Натомкть принцип неприпустимост зловживання процесуальними правами е галузевим принципом цивильного судочинства, що прямо випливае iз зазначеного загальноправового принципу та е його складовою, однак не охоплюе весь спектр проявiв принципу добросовкност в цившьному судочинствь Виходячи iз сказаного, вважаемо, що у цившьному процесуальному законодавствi слiд закрiпити саме принцип добросовкност учасникiв цивiльного судочинства, а заборона зловживання процесуальними правами мае розглядатися як одна з його гарантш.
Список лггератури:
1. Аболонин В. О. Злоупотребление правом на иск в гражданском процессе Германии. Москва : Волтерс Клувер, 2009. 193 с.
2. Бервено С. М. Принцип неприпустпмост1 зловживання правом у догов1рних зобов'язан-нях. Вкник Хартвського нацюнального унгверситету внутршнгх справ. 2006. № 32. С. 276-287.
3. Бугаевский А. Ложь в гражданском суде. Право : еженедельная юридическая газета. Санкт-Петербург. 1909. №12. С. 733-742.
4. Васьковский Е. В. Курс гражданского процесса. Москва, 1913. 634 с.
5. Гаджиев Г. А. Конституционные принципы добросовестности и недопустимости злоупотребления субъективными правами. Государство и право. 2002. № 7. С. 54-62.
6. Гедда А. Н. Недобросовестность сторон в гражданском процессе. Журнал Министерства юстиции. 1910. № 1. С. 1-28.
7. Куз1в Г. Обов'язок добросовкного здшснення прав у цившьному процеа. Вгсник Львгв-ського унгверситету. Сергя Юридична. 2012. Вип. 56. С. 255-259.
8. Л1чман Н. Г. Процесуальне забезпечення добросовкно'1 реал1зацп суб'ективних процесуальних прав у цившьному процеск постановка проблеми. Пгвденноукратський правничий часо-пис. 2009. № 1. С. 85-87.
9. Малиновский А. А. Злоупотребление субъективным правом (теоретико-правовое исследование). Москва : Юрлитинформ, 2007. 352 с.
10. Музюкин В. Я. Принцип добросовестного пользования процессуальными правами и добросовестного исполнения процессуальных обязанностей. Актуальные проблемы государства и права на современном этапе. Томск, 1985. С. 135-136.
11. Погребняк С. П. Втшення принципу добросовкносп в правь Вгсник Академй правових наук Украти. 2007. № 2(49). С. 13-24.
12. Погребняк С. П. Основоположт принципи права (змктовна характеристика). Харюв : Право, 2008. 240 с.
13. Розин Н. Ложь в процессе. Право: еженедельная юридическая газета. 1910. № 48. С. 1-3.
14. Семенов В. М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. Москва, 1982. 152 с.
15. Табак И. А., Седых И. В. «Ситуация эстоппель» при ненадлежащей реализации процессуальных прав субъектами цивилистического процесса. Экономическая безопасность России: вызовы XXI века : материалы международной научно-практической конференции (г. Саратов,
15 марта 2016 г.). Саратов : Саратовский социально-экономический институт (филиал) РЭУ им Г. В. Плеханова, 2016. С. 231-237.
16. Федина А. С. Внедрение принципа добросовестности в законодательство о гражданском судопроизводстве. Вестник ТвГУ. Серия «Право». 2017. № 3. С. 133-144.
17. Хмшь М. М. Принцип неприпустимосп зловживання правом. Вкник Национального ут-верситету внутрштх справ. 2003. Вип. 24. С. 144-150.
18. Черемнов Д. В. Презумпщя добросовкносп учасниюв цившьного процесу. Науковий eic-ник Херсонського державного ушверситету. 2014. Вип. 4. Том 1. С. 174-178.
19. Юдин А. В. Злоупотребление процессуальными правами в гражданском судопроизводстве. Санкт-Петербург : Издательский Дом С.-Петерб. гос. ун-та, Издательство юридического факультета С.-Петерб. гос. ун-та, 2005. 340 с.
20. Taniguchi Y. Good Faith and Abuse of Procedural Rights in Japanese Civil Procedure. Tulsa Journal of Comparative & International Law. 2000. Vol. 8. P. 164-182.
References:
1. Abolonin, V.O. (2009). Zloupotreblenie pravom na isk v grazhdanskom processe Germanii. Moscow: Volters Kluver [in Russian].
2. Berveno, S.M. (2006). Pryntsyp neprypustymosti zlovzhyvannia pravom u dohovirnykh zobov'iazanniakh. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu vnutrishnikh sprav, 32, 276-287 [in Ukrainian].
3. Bugaevskij, A. (1909). Lozh' v grazhdanskom sude. Pravo: ezhenedel'naja juridicheskaja gazeta, 12, 733-742 [in Russian].
4. Vas'kovskij, E.V. (1913). Kurs grazhdanskogo processa. Moscow [in Russian].
5. Gadzhiev, G.A. (2002) Konstitucionnye principy dobrosovestnosti i nedopustimosti zloupotreblenija sub'ektivnymi pravami. Gosudarstvo i pravo, 7, 54-62 [in Russian].
6. Gedda, A.N. (1910). Nedobrosovestnost' storon v grazhdanskom processe. Zhurnal Ministerstva justicii, 1, 1-28 [in Russian].
7. Kuziv, H. (2012). Obov'iazok dobrosovisnoho zdiisnennia prav u tsyvilnomu protsesi. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia Yurydychna, 56, 255-259 [in Ukrainian].
8. Lichman, N.H. (2009). Protsesualne zabezpechennia dobrosovisnoi realizatsii sub'iektyvnykh protsesualnykh prav u tsyvilnomu protsesi: postanovka problemy. Pivdennoukrainskyi pravnychyi chasopys, 1, 85-87 [in Ukrainian].
9. Malinovskij, A.A. (2007). Zloupotreblenie sub'ektivnym pravom (teoretiko-pravovoe issledovanie). Moscow: Jurlitinform, 2007 [in Russian].
10. Muzjukin, V.Ja. (1985). Princip dobrosovestnogo pol'zovanija processual'nymi pravami i dobrosovestnogo ispolnenija processual'nyh objazannostej. Aktual'nye problemy gosudarstva i prava na sovremennom jetape. Tomsk, 135-136 [in Russian].
11. Pogrebnjak, S.P. (2007). Vtilennja principu dobrosovisnosti v pravi. Visnik Akademii pravovih nauk Ukraini, 2(49), 13-24 [in Ukrainian].
12. Pohrebniak, S.P. (2008). Osnovopolozhni pryntsypy prava (zmistovna kharakterystyka). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
13. Rozin, N. (1910). Lozh' v processe. Pravo: ezhenedel'naja juridicheskaja gazeta, 48, 1-3 [in Russian].
14. Semenov, V.M. (1982). Konstitucionnye principy grazhdanskogo sudoproizvodstva. Moscow [in Russian].
15. Tabak, I.A., Sedyh, I.V. (2016). «Situacija jestoppel'» pri nenadlezhashhej realizacii processual'nyh prav sub'ektami civilisticheskogo processa. Jekonomicheskaja bezopasnost' Rossii: vyzovy XXI veka: materialy mezhdunarodnoj nauchno-prakticheskoj konferencii (g. Saratov, 15 marta 2016 g.). Saratov: Saratovskij social'no-jekonomicheskij institut (filial) RJeU im G.V. Plehanova [in Russian].
16. Fedina, A.S. (2017). Vnedrenie principa dobrosovestnosti v zakonodatel'stvo o grazhdanskom
sudoproizvodstve. Vestnik TvGU. Serija «Pravo», 3, 133-144 [in Russian].
17. Khmil, M.M. (2003). Pryntsyp neprypustymosti zlovzhyvannia pravom. Visnyk Natsionalnoho universytetu vnutrishnikh sprav, 24, 144-150 [in Ukrainian].
18. Cheremnov, D.V. (2014). Prezumptsiia dobrosovisnosti uchasnykiv tsyvilnoho protsesu. Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu, (Vols. 1-4, Vol. 1), 174-178 [in Ukrainian].
19. Judin, A.V. (2005). Zloupotreblenie processual'nymi pravami v grazhdanskom sudoproizvodstve. St. Petersburg: Izdatel'skij Dom S.-Peterb. gos. un-ta [in Russian].
20. Taniguchi, Y. (2000). Good Faith and Abuse of Procedural Rights in Japanese Civil Procedure. Tulsa Journal of Comparative & International Law, (Vols. 1-8, Vol. 8), 164-182 [in English].
Tkachuk A.O., Postgraduate Student of Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ukraine,
Kyiv.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0002-3380-2427
Principle of good faith of participants in civil proceedings and prohibition of abuse of civil procedural rights
The issues of the status of good faith of participants in civil proceedings as an independent principle are investigated, taking into account the degree of its legal regulation and the existence of a legislative prohibition to abuse civil procedural rights. An outline is given of the state of development of the problem in the scientific literature, as well as legislative regulation in procedural legislation.
It has been argued that the modernization of civil procedural law in some way influenced the modification of a competitive model of civil justice, based on its tasks - fair, impartial and timely consideration and resolution of civil cases with the aim of effective protection of violated, unrecognized or challenged rights, freedoms or interests of individuals, rights and the interests of legal entities, the interests of the state. This factor has led to a rethinking of the principles of civil justice as a cornerstone of the legal regulation of civil procedural legal relations, Considering that in the competitive model of civil justice, the implementation of the procedural rights and procedural obligations by participants in civil proceedings is essential in the presence of the provision contained in part 1 article 44 of the Civil Procedure Code of Ukraine, which provides that participants in the trial and their representatives should use procedural rights in good faith and abuse of procedural rights is prohibited.
The author proves that the analysis of procedural legislation and scientific literature on the outlined problem gives grounds to assert that in the system of principles of civil justice the principle of good faith of participants in civil justice has independent status, structural content and defines: 1) the prohibition of abuse of procedural rights; 2) the requirement of honest performance of procedural duties; 3) the prohibition of contradictory behavior of the parties, or the rule of procedural estoppel; 4) the prohibition of other illegal impediments to the administration of justice (for example, the prohibition of misleading the court, the prohibition of the use of lost procedural powers, etc.).
Keywords: principle of good faith; general principles of law; abuse of procedural rights: implementation of procedural rights.
Надшшла до редколегп 15.05.2018 р.
