CC BY
175
Сакара Наталiя Юрмвна,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивльного процесу, Нацональний юридичний ун1верситет ¡мен'1 Ярослава Мудрого, Украна, м. Харк1в e-mail: Sakaranatasha@gmail.com ORCID 0000-0001-8501-3756
doi: 10.21564/2414-990x.142.141022 УДК 347.932
ОСНОВН1 ЗАСАДИ ЦИВ1ЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ТА РОЗУМН1СТЬ СТРОК1В РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
У cmammi «основн засади цивтьного судочинства» та «принципи цившьного процесуаль-ного права» розглядаються як синонши. Шд ними запропоновано розумти нормативно закрi-плеж вимоги, що вiдбивають цiнностi цившьного процесуального права, в^дтворюють стандарти справедливого судочинства та визначають порядок його здшснення, якх пред'являються до суду та тших учаснитв судового процесу, що носять загальний, стабтьний та iмперативний характер, виконуючи регулятивну й ттерпретацшну функцй щодо звичайних норм цивтьного процесуального права. У зв'язку з вiдсутнiстю ушфжованого пхдходу на законодавчому рiвнi щодо регулювання вимоги «розумностi строкгв розгляду справи судом» як основног засади судочинства ставиться тд сумнгв можливкть вгднесення гг до мхжгалузевих принципю судочинства. З ура-хуванням положень чинного процесуального законодавства та ршень бвропейського суду з прав людини запропоновано цю вимогу для сфери цивтьного судочинства розглядати в трьох значен-нях: як конвенцшну вимогу, що випливае з п. 1 ст. 6 Конвенца про захист прав людини та основопо-ложних свобод; як вимогу, що пред'являеться до загального строку розгляду та виршення справи судом, яка виступае показником ефективностi захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи ттереав (п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦШК); як вимогу, якш мають вiдповiдати строки, вста-новлеш судами для вчинення процесуальних дт у конкретних справах (ст. 121 ЦШК). При цьому як вимога, що пред'являеться до загального строку розгляду та виршення справи судом, «розум-нсть строкгв розгляду справи судом» е оцточним поняттям. Ii не можна вгдносити до основних засад цившьного судочинства. За своею онтологiчною природою вона виступае правовою аксюмою, що вГдтворюе ¡деальну часову модель в1дправлення правосуддя, та е засобом реалгвацп завдання своечасного розгляду та виршення справ.
Ключовi слова: основт засади цившьного судочинства; принципи цившьного процесуального права; розумшсть строюв розгляду справи судом; розумний строк; ощночт поняття; пра-вовi аксюми.
Сакара Н. Ю., кандидат юридических наук, доцент, доцент кафедры гражданского процесса, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail : Sakaranatasha@gmail.com ; ORCID 0000-0001-8501-3756
Основные начала гражданского судопроизводства и разумность сроков рассмотрения дела судом
В статье «основные начала гражданского судопроизводства» и «принципы гражданского процессуального права» рассматриваются как синонимы. Под ними предложено понимать нормативно закрепленные требования, которые отражают ценности гражданского процессуального права, воспроизводят стандарты справедливого судопроизводства и определяют порядок его осуществления, предъявляемые к суду и другим участникам гражданского процесса, носящие общий, стабильный и императивный характер и исполняющие регулятивную и интерпретационную функции по отношению к обычным нормам гражданского процессуального права. В связи с отсутствием унифицированного подхода к регулированию требования «разумности сроков рассмотрения дела судом» как основного начала судопроизводства ставится под сомнение возможность отнесения его к межотраслевым принципам судопроизводства. С учетом положений действующего процессуального законодательства и решений Европейского суда по правам человека автор предлагает это требование для сферы гражданского судопроизводства рассматривать в трех значениях: как конвенционное требование, вытекающее из п. 1 ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод; как требование, предъявляемое к общему сроку рассмотрения и разрешения дел судами, выступающее показателем эффективности защиты нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов (п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК); как требование, которому должны соответствовать сроки для осуществления процессуальных действий по конкретным делам (ст. 121 ГПК). При этом как требование, предъявляемое к общему сроку рассмотрения и разрешения дела судом, «разумность сроков рассмотрения дела судом» является оценочным понятием. Его нельзя относить к основным началам гражданского судопроизводства. По своей онтологической природе оно выступает правовой аксиомой, воспроизводящей идеальную модель осуществления правосудия, и являющейся средством реализации задачи своевременного рассмотрения и разрешения дел.
Ключевые слова: основные начала гражданского судопроизводства; принципы гражданского процессуального права; разумность сроков рассмотрения дела судом; разумные сроки; оценочные понятия; правовые аксиомы.
Вступ. Стаття 157 ЦПК 2004 р. передбачала, що суд розглядае справи протягом розумного строку, але не бшьше двох мкящв з дня вщкриття прова-дження у справ^ а справи про поновлення на робот^ про стягнення алiментiв -одного мюяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей справи, суд ухвалою м^ продовжити розгляд справи, але не бшьше як на п'ятнадцять дшв. У такий спо^б законодавцем була зроблена спроба здшснити пряму iмплементацiю конвенцшних положень у правову систему УкраТни шляхом, з одного боку, часткового перенесення змюту п. 1 ст. 6 бвропейсько! конвенцп про захист прав людини та основоположних свобод (надалi - 6КПЛ) в нащональне законодавство, а з шшого, враховуючи прита-манну нацюнальному судочинству темпоральшсть, - встановлення граничних промiжкiв часу, яю, тим не менш, можна було продовжити.
Шсля прийняття КПК в 2012 р. розумшсть строыв (п. 21 ч. 1 ст. 7) була закршлена як загальна засада кримшального провадження й, вщповвдно, почала визначатися як загальнопроцесуальний (або мiжгалузевий) принцип [1, с. 94-98]. У подальшому наведене ввднайшло свое вщображення й на кон-ституцшному рiвнi, осюльки у п. 7 ч. 2 ст. 129 КонституцГ! в редакцп Закону УкраТни «Про внесення змш до КонституцГ! УкраТни (щодо правосуддя)» вщ 02.06.2016 р. № 1401-УШ проголошено, що одшею з основних засад судочин-
ства е розумш строки судового розгляду. На даний час зазначеш положення також передбачеш i в п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК, п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК, п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС в редакцп Закону УкраТни редакцп Закону УкраТни «Про внесення змш до Господарського процесуального кодексу УкраТни, Цивильного процесуального кодексу УкраТни, Кодексу адмшктративного судочинства УкраТни та шших законодавчих акпв» вщ 03.10.2017 р. № 2147-VIII, що демонструе спроби зако-нодавця запровадити «розумшсть строюв розгляду справи судом» як основно'Т засади цивильного судочинства.
ÂHanÏ3 лШературних даних i постановка 3adani до^дження. Проблема принцишв цивыьного процесуального права е предметом дослЬ дження вчених-процесуалкив протягом тривалого часу. У рiзнi перюди розробкою окремих ïï аспекив займалися та продовжують займатися: М. Г. Авдюков (M. G. Avdyukov), В. А. Бiгун (V. A. Bigun), О. Т. Боннер (A.T. Bonner), О. Ф. Воронов (A. F. Voronov), О. В. Гетманцев (O. V. Het-mantsev), М. А. Гурвич (M. A. Gurvich), В. В. Комаров (V. V. Komarov), В. Ю. Мамницький (V. Yu. Momnytsky), А.О. Мельников (A. A. Melnikov),
0. В. Немировська (O. V. Nemirovskaya), О. В. Рожнов (O. V. Rozhnov), В. М. Семенов (V. M. Semenov), В. I. Тертишшков (V. I. Tertyshnikov), М. К. Тре-ушнiков (M. K. Treushnikov), Н. О. Чечина (N. A. Chechina), В. Шишкш (V. Shishkin), О. В. Шутенко (O. V. Shutenko), К. С. Юдельсон (K. S. Yudel-son), М. М. Ясинок (M. M. Yasinok) тощо. Разом з тим «розумшсть стро-кiв розгляду справи судом» школи не вiдносилася до принцишв цивильного судочинства й, вщповщно, змiст дано'Т вимоги не розкривався. IT аналiз, який можна побачити в працях чимало'Т кiлькостi науковщв рiзних галузей права: С. Ф. Афанасьева (S. F. Afanasyev), О. А. Банчука (O. A. Banchuk),
1. С. Гриценка (I. S. Gritsenko), I. Б. Колiушка (I. B. Koliushko), Р. О. Куй-бiди (R. O. Kuibida), О. П. КучинськоТ (O. P. Kuchinska), Т. М. НешатаевоТ (T. M. Neshatayeva), А. В. Нiкитиноï (A. V. Nikitina), М. А. Погорецького (M. A. Pogoretsky), О. Б. Прокопенка (O. B. Prokopenko), О. I. Рабцевiча (O. I. Rabtsevich), О. С. Ткачука (O.S. Tkachuk), С. В. Шевчука (S. V. Shevchuk), Т. А. Цувшо'Т (T. A. Tsuvina) тощо, зводився, за загальним правилом, до визна-чення меж промiжку часу та характеристики критерпв, що мають братися до уваги, з врахуванням практики бвропейського суду з прав людини (надалi -6СПЛ). Онтологiчна природа дано'Т вимоги за поодинокими випадками зали-шалася поза увагою.
Виходячи з того, що «розумшсть строюв розгляду справи судом» на законо-давчому рiвнi отримала визнання як основна засада, а це е новелою для цивильного судочинства, то, перш за все, виникае питання, чи дшсно поява даного принципу е об'ективно обумовленою та дощльною, тобто чи можна цю вимогу вважати основною засадою судочинства. Як справедливо вказувала свого часу Н. О. Чечина (N. A. Chechina), постшш спроби введення до системи все нових i нових принцишв, так само, як i розчленування тих, що вже юнують, на частини може потягти за собою негативне ставлення до поняття принцишв i призвести
до розшарування ïx об'ективно iснуючоï системи. Легшсть конструювання все нових i нових принципiв небезпечна, в першу чергу, тим, що створюе непра-вильне уявлення про нестабiльнiсть системи, тобто про можливкть не лише введення нових принцишв, але й знищення старих, про ввдмову ввд сталих вiдомиx принципiв [2, с. 500].
Мета та завдання дослгдження. У межах стати буде зроблена спроба визначити онтолопчну природу розумност строюв розгляду справи судом. Для цього автор вважае за доцшьне з'ясувати сшввщношення категорiй «принципи» i «основш засади» цивiльного судочинства, сформулювати дефiнiцiю останнix, встановити, наскiльки окреслена вище вимога вiдповiдае ознакам, що до них пред'являеться.
Виклад основного матерiалу. У наущ цившьного процесуального права загальновживаною е категорiя принципiв цившьного процесуального права, а не основних засад. Вони виступали та продовжують виступати об'ектами чималоТ кшькост наукових дослщжень. При цьому дане правове явище визначаеться по-рiзному залежно вщ того, на що робиться основний акцент. Частше за все дефшщя формулюеться за допомогою дещо схожих за змктом понять «правовi основи», «керiвнi основи», «основнi положення»; «фундаментальш положення», «основнi iдеï, уявлення», «загальш начала», «керiвнi засади», «правовi погляди» i в тш чи шшш мiрi визнаеться ïx iмперативний характер, нормативне закрЬ плення та пов'язашсть з правосуддям i цивiльним процесуальним правом.
Питанню спiввiдношення категорiй «принципи» та «основш засади» («загальш засади») в лiтературi з цившьного процесу майже не придшялася увага, оскшьки вони використовувалися як синошми. Так, В. В. Комаров (V. V. Komarov) зазначае, що характеристика принцишв цившьного процесуального права як основних засад мае суттеве значення, оскшьки принципи е вихщ-ними засадами, закршленими в мiжнародному правi та чинному законодавств^ на яких повинш Грунтуватися процесуальне законодавство та практика його застосування [3, с. 116]. Разом з тим висловлюються й протилежш точки зору. Наприклад, О. Ф. Воронов (A. F. Voronov) вважае, що 1х не можна ототожнювати, оскшьки поняття «основш засади» дещо ширше за принципи, оскшьки воно включае не лише власно норми-принципи, але й норми про законодавство, що регулюе цившьне судочинство, норми про завдання цившьного судочинства, деяю iншi норми, що розмщуються в главi 1 ЦПК «Основш положення» [4, с. 33].
Слщ зауважити, що в тлумачних словниках «принцип» та «засада» характеризуются як синонiмiчнi явища. Так, у Великому тлумачному словнику сучасноТ украшсько1 мови пiд «засадою» розумiеться «... вихщне, головне положення, принцип; основа св^огляду, правило поведшки...», в свою чергу шд «принципом» - «основне виxiдне положення яко1-небудь науково1 системи, теорп, iдеологiчного напряму тощо» [5, с. 427, с. 1125]. Такий саме шдхщ можна спостеркати й в шших тлумачних словниках [6, с. 350, 528; 7, с. 431]. Виходячи з наведеного, на наш погляд, вищезазначеш категорп е синошмами, однак, вра-ховуючи положення чинного законодавства (ч. 2 ст. 129 Конституцп Украши,
ч. 3 ст. 2 ЦПК, ч. 3 ст. 2 ГПК, ч. 3 ст. 2 КАС, ч. 1 ст. 7 КПК), а також з метою забезпечення едност юридично! термшологп бшьш коректним е офщшне вико-ристання термша «основш засади».
При розкритт сутност основних засад, на наш погляд, слщ виходити з наступного. По-перше, недощльним е використання категорш «эдея», «уяв-лення», «основа», «положення», «погляд», оскiльки вони, як слушно свого часу зазначав М. Й. Штефан (M. Y. Stefan), «повшстю не розкривають ïx сут й зм^ сту, отже, потребують пояснень», крiм того, залишають «поза увагою, що явля-ють собою таю положення, основи» [8, с. 37]. У зв'язку з цим варто приеднатися до думки тих науковщв, яю в основу дефшщп покладають категорш «вимоги» [3, с. 117; 9, с. 150] необхвдно1 поведшки як сощального орiентиру, в якому закладено в самому загальному виглядi змют суспiльноï необxiдноï поведшки [10, с. 6], шдкреслюючи тим самим iмперативний характер даного поняття. Так, С. П. Погребняк (S. P. Pogrebnyak), розкриваючи поняття основоположних принцишв права, з одного боку, допускае використання i термша «эдея», i термша «вимога», оскшьки це дозволяе охарактеризувати принципи права в режимi «стерео», шдкреслити складшсть дано! категорп, зробити наголос ввдразу на кiлькоx ïï аспектах, а, з шшого, пiдкреслюе, що за посередництвом правосуддя основоположш принципи шби трансформуються в специфiчнi нормативно-пра-вовi вимоги, здiйснюеться так звана «добудова» права. Унаслiдок цього принцип як щея поступово перетворюеться в принцип як сукупшсть конкретних вимог [11, с. 24-25, с. 30-31]. Разом з тим слщ враховувати, що мова йде про основш засади цивильного судочинства, яке мае здшснюватися з дотриманням процесу-ально1 форми, яка становить остов судово! влади й формуе сукупшсть директив, яким повинна вщповщати функцюнуюча модель цившьних процесуальних пра-вовiдносин, що виникають у справi з метою подолання невизначеност в суб'ек-тивних правах та обов'язках [12, с. 107]. Вщповщно, при запровадженш певно1 цившьно1 процесуально1 форми вона вже вщбивае принципи, з урахуванням яких вона сформульована, тобто вимоги необхщно1 процесуально1 поведiнки вже на «початковому еташ закладаються» в не'1 в iмперативному виглядi, не допускаючи подальших трансформацш. У той же час вде! е пiдrрунтям для появи та подальшо1 iнституалiзацiï того чи шшого принципу.
По-друге, беззаперечним е те, що основш засади цивильного судочинства вщбивають певний мехашзм здiйснення судово1 влади i процедур правосуддя i цшноси цивiльного судочинства та цившьного процесуального права [3, с. 116]. При цьому, перефразуючи думку С. С. Алексеева (S. S. Alexeyev), висловлену щодо принцишв права [13, с. 298], можна сказати, що вони аку-мулюють, переводять на мову правових категорш, що використовуються в тш чи шшш правовш системi i репрезентують стандарти справедливого судочинства, маючи, вщповщно, фундаментальний характер. Допущення вщступу вщ остан-шх на рiвнi нацiонального правопорядку буде завжди мати негативш наслiдки.
По-трете, основш засади носять нормативний характер, тобто мають норма-тивне закршлення в зовшшшх формах. Разом з тим, слушною, на наш погляд,
е думка, що розчинюючись в правi в його рiзниx елементах, вони тим не менш не втрачають власного «Я» та не зливаються з нормою чи правовим шститутом. Правовi шститути, норми права - це форми правового втшення принцишв [14, с. 84]. 1ншими словами, на наш погляд, основна засада i норма сшвввдносяться як фшософсью категорп змкту та форми. При цьому форма може бути рiзною: або складати вщокремлену норму (норму-принцип), або мктитися у певнш сукупност норм, з яких такий принцип виводиться шдуктивним шляхом, оскiльки без цього вш залишаеться правовою щеею, яка охоплюеться лише сферою правосвщомост [11, с. 35]. Такi норми можуть бути закршлеш як на рiвнi нацiонального законодавства, так i в мiжнародниx актах, в тому числ й рiшенняx 6СПЛ. При цьому особливкть норм-принципiв цивiльного процесуального права полягае в тому, що вони е первинними у структурi цившьного процесуального права i не виводяться з шших норм. Навпаки, iншi норми повинш ввдповщати, конкретизувати ïx [3, с. 116].
По-четверте, вимоги, що е основними засадами, мають загальний характер, тобто широкий стушнь абстрагування, й 1'м притаманна найбiльша стабiльнiсть порiвняно зi звичайними нормами. Тим не менш, ïx змкт е достатньо конкрет-ним, що не допускае дiаметрально протилежного iнтерпретування в один i той самий промiжок часу, в одному й тому ж правовому середовишд та «ситуатив-но'1 залежностi», тобто е беззаперечним та безвийнятковим. Разом з тим йому притаманна динамiчнiсть i схильшсть до еволюцшних перетворень, що дае можливкть з часом змiнювати окремi складовi залежно вiд соцiальниx змiн, що мають мкце пiд час розвитку правових систем.
По-п'яте, основш засади е вимогами, що пред'являються до процесуально'1 дiяльностi як суду, так i учасниюв цившьного процесу, що носять iмперативний характер, недотримання яких тягне за собою настання негативних насладив. Наведене, серед шшого, передбачае, що учасники справи за допомогою рiзного процесуального шструментарш мають можливкть контролювати дотримання принцишв судочинства й зобов'язувати судовi органи щодо ïx дотримання. Мова йде, в першу чергу, про надшення останшх правом на оскарження ухвалених судових ршень до вищестоящо'1 шстанцп й можливе ïx скасування.
По-шосте, принципи цившьного судочинства поеднують виконання двох функцш: регулятивно'1 та штерпретацшноь Регулятивна функщя проявляеться в тому, що саме основш засади цившьного судочинства визначають подальшi тенденцп розвитку та реформування вiдповiдноï галузi права, покладаються за основу при формулюванш нових норм права або внесенш змiн у вже кнуюч^ безпосередньо використовуються шд час розгляду та вирiшення справ судами, що серед шшого мае вщображатися в текстах судових ршень. 1нтерпретацшна функцiя виражаеться пiд час дiяльностi щодо тлумачення норм, оскшьки остання не може носити довшьний характер, а повинна здшснюватися з урахуванням тих базових цшностей, що закладаються в принципи цившьного судочинства.
Слщ зазначити, що законодавець, закршивши розумшсть строкiв розгляду справи судом як основно'1 засади цивiльного судочинства (п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК),
не визначив змкт даного принципу. Натомкть у ст. 121 ЦПК вказуеться, що «суд мае встановлювати розумш строки для вчинення процесуальних дш. Строк е розумним, якщо вш передбачае час, достатнш, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуально! дп, та ввдповвдае завданню цивильного судочинства». У ч. 1 ст. 205, в ст. 275 ЦПК категорiя «розумний строк» також використовуеться при визначенш часу для проведення врегулювання спору за участ суддi та розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження. З наведених норм вбачаеться, що, по-перше, стаття, в якш розкриваеться сут-шсть «розумних строюв», в структурi законодавчого акта не розмщена в Главi 1 «Основш положення», що мютять норми, присвячеш принципам цивiльного судочинства, а знаходиться в главi 6 «Процесуальнi строки». По-друге, зазна-чена вимога пред'являеться до строюв вчинення процесуальних дш, якi встанов-люються лише судом. У цьому контекст вона, з одного боку, виступае певною гараниею для учасниыв справи, що такий строк буде реальним, тобто вони встигнуть протягом нього вчинити вщповщну процесуальну дш, а з шшого, мае певною мiрою спонукальне значення, шдкреслюючи необхвдшсть уникати 1'х надмiрностi. По-трете, дана вимога пред'являеться до строюв розгляду справи лише коли мова йде про спрощене позовне провадження, тобто вона не вису-ваеться до строюв розгляду справи в порядку загального позовного, наказного та окремого провадження, що сввдчить про ïï фрагментарне спрямування. При цьому наслщки порушення строюв встановленi лише для учасниюв справи. Так, згiдно з ч. 1 ст. 126 ЦПК право на вчинення процесуально! дп втрачаеться iз закiнченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подаш шсля закiнчення процесуальних строкiв, залишаються без розгляду, крiм випадкiв, передбачених ЦПК. Аналопчна ситуацiя мае мкце i в господарському судо-чинствi (п. 10 ч. 3 ст. 2, ст. 114, ст. 118, ч. 2 ст. 190, ст. 248 ЦПК). Дещо шший шдхвд можна спостертати в адмiнiстративному судочинствь Крiм тотожних з ЦПК та ГПК положень (п. 8 ч. 3 ст. 2, ст. 119, 123, ч. 1 ст. 187, ст. 258 КАС) в п. 11 ч. 1 ст. 4 КАС, що знаходиться в главi 1 «Основш положення», даеться визначення «розумних строыв». Шд останшми слщ розум^и найкоротший строк розгляду i виршення адмшютративно1 справи, достатнш для надання своечасного (без невиправданих зволшань) судового захисту порушених прав, свобод та iнтересiв у публiчно-правовиx вщносинах. З наведеного випливае, що в адмшктративному судочинствi така вимога пред'являеться до всього строку розгляду справи, а не лише до процесуальних строюв, встановлений судом, хоча наслщки ïï недотримання так само шяким чином не врегульоваш.
У кримшальному процесi змiст розумностi строкiв як засади кримшаль-ного провадження (п. 21 ч. 1 ст. 7 КПК) також розкриваеться за допомогою визначення сутностi «розумних строыв», але це вiдбуваеться дещо шакше, нiж в цивiльному, господарському та адмшютративному процесах. Так, у ст. 28 КПК, яка розмщена в Главi 2 «Засади кримшального провадження», вста-новлено, що шд час кримiнального провадження кожна процесуальна дiя або процесуальне рiшення повинш бути виконанi або прийнятi в розумш строки.
Розумними вважаються строки, що е об'ективно необхщними для виконання процесуальних дш та прийняття процесуальних ршень. Розумш строки не можуть перевищувати передбачеш цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дш або прийняття окремих процесуальних ршень. Критерiями для визначення розумност строив кримшального провадження е: 1) склад-нiсть кримiнального провадження, яка визначаеться з урахуванням илькост шдозрюваних, обвинувачуваних та кримiнальниx правопорушень, щодо яких здшснюеться провадження, обсягу та специфши процесуальних дiй, необхвд-них для здiйснення досудового розслвдування тощо; 2) поведiнка учасникiв кримшального провадження; 3) спосiб здiйснення слвдчим, прокурором i судом сво1х повноважень. При цьому для забезпечення виконання сторонами крим^ нального провадження вимог розумного строку слвдчий суддя, суд мае право встановлювати процесуальш строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених шд час ввдповвдного кримшального провадження. Будь-яи строки, що встановлюються прокурором, слвдчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого цим Кодексом, та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення вщповвдних процесуальних дш або прийняття процесуальних ршень та не перешкоджають реалiзацiï права на захист (ч. 1, 2 ст. 114 ЦПК). Зпдно зi ст. 308 КПК шдозрюваний, обвинувачений, потершлий, iншi особи, права чи законш штереси яких обмежуються шд час досудового розслiдування, мають право оскаржити прокурору вищого рiвня недотримання розумних строив слщчим, прокурором шд час досудового розслiдування. Прокурор вищого рiвня зобов'язаний розглянути скаргу протягом трьох дшв пiсля ïï подання i в разi наявност пiдстав для ïï задоволення надати вщповвдному прокурору обов'язковi для виконання вказiвки щодо строкiв вчинення певних процесуальних дш або прийняття процесуальних ршень. Особа, яка подала скаргу, невщкладно письмово повiдомляеться про результати ïï розгляду. Службовi особи, винш в недотриманнi розумних строив, можуть бути притягнут до вщ-повiдальностi, встановлено'1 законом. Частина 1 ст. 318 КПК також встановлюе, що судовий розгляд мае бути проведений i завершений протягом розумного строку. З вказаних норм, на наш погляд, можна дшти до висновку, що, по-перше, шд час кримшального провадження вимога розумност строив, сутшсть яко'1 розкриваеться через визначення специфши «розумних строив», пред'являеться як щодо строив вчинення окремих процесуальних дш всiма суб'ектами, так i до строив прийняття процесуальних ршень i судового розгляду. При цьому, при визначенш процесуальних строив слвдчий суддя, суд мають не лише керува-тися визначеними в ч. 3 ст. 28 КПК критерiями, але й обмежеш граничними строками, передбаченими в законодавства По-друге, на законодавчому рiвнi передбачеш наслвдки недотримання розумних строив, однак, лише шд час досудового розслщування.
З наведеного, на наш погляд, можна зробити висновок про ввдсутшсть ушфжованого шдходу до регулювання розумноси строкiв розгляду справи
судом як основно'1 засади судочинства, що ставить шд сумшв ïï мiжгалузевий (загальнопроцесуальний) характер. При цьому привертають до себе увагу два моменти. Перший полягае в тому, що, як вже зазначалося, як принцип на галузевому рiвнi закршлюеться вимога «розумност строыв розгляду справи судом», на конституцшному - «розумш строки розгляду справи судом», але в подальшому в тш чи шшш мiрi законодавець визначае, що повинно розуммся шд «розумними строками», яю поширюються або на строки вчинення процесуальних дш та прийняття процесуальних ршень, або на весь строк розгляду та виршення справи. Другий зводиться до того, що в наявних на законодавчому рiвнi дефшщях узагалi використовуються рiзнi шдходи при обраннi вщправ-но'1 категорп. Так, у ч. 2 ст. 121 ЦПК, ч. 2 ст. 114 ГПК, ч. 2 ст. 119 КАС акцент робиться на тому, що розумний строк е часом достаттм для вчинення проце-суальног diï, який eidnoeidae завданню цившьного (господарського судочинства), в п. 11 ч. 1 ст. 4 КАС - найкоротшим строком розгляду i виршення адмш-стративно'1 справи, достаттм для надання своечасного судового захисту, ч. 1 ст. 28 КПК - об'ективно неoбхiдним строком для виконання процесуальних дш та прийняття процесуальних ршень. При цьому, в ч. 1 п. 3 Постанови Пленуму Вищого спецiалiзованого суду Украши з розгляду цившьних i кримшальних справ «Про деяк питання дотримання розумних строыв розгляду судами цившьних, кримшальних справ i справ про адмшстративш правопорушення» ввд 17.10.2014 р. № 11 розумним пропонувалося також вважати строк, що е об'ективно неoбхiдним для виконання процесуальних дш, прийняття процесуальних ршень та розгляду i виршення справи з метою забезпечення своечасного (без невиправданих зволшань) судового захисту. При цьому, всi наведеш вище вщправш категорп не мають якогось конкретного змютовного наповнення та залежать вщ особливостей справи.
На ввдмшу вщ КПК у ниш дшчому ЦПК, так само як i в ЦПК 2004 р., критерп оцшки «розумних строыв» не передбачеш. У п. 2 зазначено'1 вище постанови Пленуму Вищого спецiалiзованого суду Украши з розгляду цившьних i кримшальних справ наголошуеться, що строки, встановлеш ЦПК, е обов'язко-вими для судiв та учасниыв судових процесiв, оскшьки визначають тривалють кожно'1 стадп процесу або час, протягом якого мае бути вчинено процесуальну дш (наприклад, строк оскарження судового ршення, строк подачi зауважень щодо журналу судового засщання). Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недолтв позовно'1 заяви чи апеляцшно'1 скарги), повинш ввдповщати принципу розумность Визначаючи (на власний розсуд) тривалють цих строыв, суду необхщно враховувати принципи диспозитивноси та змагальноси, граничнi строки, встановленi законом, для розгляду справи при визначенш строюв здшснення конкретних процесуальних дш, складнiсть справи, кiлькiсть учасникiв процесу, можливi труднощi у витребуваннi та дослщженш доказiв тощо. При цьому, зпдно з ч. 2 п. 3 зазначено'1 постанови нацiональнi суди повинш враховувати критерп, вироблеш 6СПЛ. Виходячи з цього при встановленш строкiв суди мають керуватися шдходами, що сфор-
мувалися в практищ 6СПЛ. Разом з тим, на наш погляд, це не вщповщае аш практищ 6СПЛ, анi логiцi, що закладалася в процесуальному законодавства По-перше, 6СПЛ школи не ототожнював «розумний строк», передбачений в п. 1 ст. 6 6КПЛ, та строки розгляду справи, встановлеш в нащональному законодавства Так, в уxвалi щодо прийнятност заяви у справi Bulgakov v. Ukraine вш пiдкреслив, що недотримання процедурних строив, передбачених внутрiшнiм законодавством, не призводить автоматично до порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ [15]. Крiм того непоодинокими е випадки, коли строки, протягом яких суд розглянув справу, визнаються розумними, незважаючи на те, що вони значно перевищують строки, встановлеш для розгляду окремих категорш справ на нащональному рiвнi [16]. По-друге, 6СПЛ не оцшюе строки для вчинення окремих процесуальних дш, а звертае увагу на загальний строк, який, за загальним правилом, розпочинаеться з моменту ввдкриття провадження у справу i закшчуеться, залежно ввд обставин справи, або ухваленням останнього судового ршення вищестоящою шстанщею, або його виконанням. У зв'язку з чим, на наш погляд, критерп, вироблеш 6СПЛ, як використовуються для оцшки строюв судового розгляду, не можуть бути придатними при встановленш строив для вчинення окремих процесуальних дш. По-трете, 6СПЛ в першу чергу аналiзуе процесу-альну дiяльнiсть нацiональниx судiв через призму ïx сумлшноси, вирiшуючи питання про наявшсть порушення та подальшу вiдповiдальнiсть держави.
Окреслеш вище неточностi законодавчого регулювання, а також практика 6СПЛ, на наш погляд, створюють шдстави для сприйняття «розумност стро-кiв» у трьох значеннях: як конвенцшно'1 вимоги, що випливае з п. 1 ст. 6 6КПЛ та мктить певш зобов'язання Украши щодо забезпечення права на справедли-вий судовий розгляд на нащональному рiвнi; як вимоги, що пред'являеться до загального строку розгляду та виршення справи судом, що виступае показни-ком ефективносп захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи iнтересiв (п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК); як вимоги, якш мають вщповщати строки, яю встановлюються судами для вчинення процесуальних дш у конкретних справах (ст. 121 ЦПК). При цьому останш два розумшня е нащональними знахвдками, похщними ввд першо'1 вимоги, за допомогою яких, на думку законодавця, могла бути здшснена iмплементацiя норми мiжнародного договору.
Не вдаючись до аналiзу специфiки «розумного строку» як конвенцшно'1 вимоги та вимоги, що пред'являеться до строюв, встановлених судом, оскшьки це не стосуеться дослщжуваного питання, слвд ще раз висловити думку, яка нами вже зазначалася, що «розумшсть» як вимога, що пред'являеться до загального строку розгляду та виршення справи судом, е цившьно-процесуальним оцшочним поняттям [17, с. 87-88]. У зв'язку з цим, на наш погляд, вона не може вважатися основною засадою судочинства, оскшьки, по-перше, хоча й мае загальний характер, однак ïï змкт не конкретизований, бо судження, що фор-мулюеться за результатами оцшки, е залежним вщ обставин конкретно'1 справи, тобто носить суб'ективний характер. Ввдповщно, один i той самий промiжок часу в одних випадках може визнаватися розумним, а в шших - ш. По-друге,
виходячи з положень чинного законодавства, лише порушення строюв, встанов-лених для учасниыв справи, тягне за собою негативш наслщки (ст. 126 ЦПК). У той же час недотримання судами строюв як для вчинення процесуальних дш, так i для прийняття судових ршень не мае жодних процесуальних наслщюв, за винятком постановлення окремо! ухвали (ч. 8-10 ЦПК). Разом з тим остання шяким чином не поновлюе права та обов'язки учасниюв справи. По-трете, оцi-ночний характер дано! вимоги унеможливлюе виконання нею регулятивно! та штерпретацшно! функцГ!. Як ми вже наголошували, «розумнiсть строкiв розгляду справи судом» е правовою аксюмою [17, с. 89-90], що в свою чергу висту-пае засобом реалiзацi! завдання своечасного розгляду i виршення цивiльних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи штере^в фiзичних осiб, прав та iнтересiв фiзичних осiб, прав та iнтересiв юридичних осiб, iнтересiв держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК).
Висновки. На пiдставi викладеного, на наш погляд, шд основними засадами (принципами) цившьного судочинства слвд розум^и нормативно закрЬ пленi вимоги, що вщбивають цiнностi цивiльного процесуального права, ввдтворюють стандарти справедливого судочинства та визначають порядок його здiйснення, яю пред'являються до суду та шших учасникiв судового про-цесу, що носять загальний, стабшьний та iмперативний характер, виконуючи регулятивну й штерпретацшну функцп щодо звичайних норм цившьного процесуального права. У свою чергу «розумшсть строкiв розгляду справи судом» за своею онтолопчною природою не слвд включати до системи принцишв, оскiльки вона е правовою аксюмою, що вщтворюе iдеальну часову модель вщ-правлення правосуддя, та е засобом реалiзацi! завдання своечасного розгляду i вирiшення справ.
Список лiтератури:
1. Кримшальний процес: тдручник / Ю. М. Грошевий, В. Я. Тацш, А. Р. Туманянц та ш. ; за ред. В. Я. Тащя, Ю. М. Грошевого, О. В. Каплшо!, О. Г. Шило. Харюв : Право, 2013. 824 с.
2. Чечина Н. А. Основные направления развития науки советского гражданского процессуального права. Избранные труды по гражданскому процессу. Санкт-Петербург : Издательский Дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2004. С. 409-520.
3. Курс цившьного процесу : тдручник / В. В. Комаров, В. А. Бпун, В. В. Баранкова та ш. ; за ред. В. В. Комарова. Харюв : Право, 2011. 1352 с.
4. Воронов А. Ф. Принципы гражданского процесса: прошлое, настоящее, будущее. Москва : Издательский Дом «Городец», 2009. 496 с.
5. Великий тлумачний словник сучасно! укра!нсько! мови (з дод. 1 допов.) / уклад. 1 голов. ред. В. Т. Бусел. Ки!в : 1ртнь: ВТФ «Перун», 2005. 1728 с.
6. Ожегов С. И. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов / под ред. д-ра филол. наук, проф. Н. Ю. Шведовой. 13-е изд., испр. Москва : Рус. яз., 1981. 816 с.
7. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка : Т. 1-4. Москва : Рус. яз., 1981. Т. 3. П. 1982. 555 с.
8. Штефан М. Й. Цившьне процесуальне право Укра!ни: академ1чний курс : тдруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. Ки!в : Концерн «Видавничий Д1м «1н Юре», 2005. 624 с.
9. Проблемы науки гражданского процессуального права / В. В. Комаров, В. А. Бигун, В. В. Баранкова ; под ред. проф. В. В. Комарова. Харюв : Право, 2002. 440 с.
10. Борисов Г. А. Общие принципы социалистического строя и советское право : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Харьков, 1977. 19 с.
11. Погребняк С. П. Основоположт принципи права (змктовна характеристика) : моногра-фiя. Харюв : Право, 2008. 240 с.
12. Ткачук О. С. Проблеми реалiзащi судово! влади у цившьному судочинствi : монографiя. Харкiв : Право, 2016. 600 с.
13. Алексеев С. С. Восхождение к праву Поиски и решения. Москва : Норма, 2001. 752 с.
14. Сахнова Т. В. Курс гражданского процесса: теоретические начала и основные институты. Москва : Волтерс Клувер, 2008. 696 с.
15. Bulgakov v. Ukraine (dec.), no. 59894, 22 March 2005.
16. Gontarenko v. Ukraine (dec.), no. 7690/03, 29 May 2007.
17. Сакара Н. Ю. Про правову природу «розумного строку» судового розгляду Юрист Укра-ти. 2014. № 3(28). С. 84-91.
References:
1. Hroshevyi, Yu.M., Tatsii, V.Ya., Tumaniants, A.R. et al. (2013). Kryminalnyi protses. V.Ya. Tatsii, Yu.M. Hroshevoi, O.V. Kaplina, O.H. Shylo (Eds.). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
2. Chechina, N.A. (2004). Osnovnye napravlenija razvitija nauki sovetskogo grazhdanskogo processual'nogo prava. Izbrannye trudy po grazhdanskomu processu. Saint-Petersburg: Izdatel'skij Dom S.-Peterb. gos. un-ta, 409-520 [in Russian].
3. Komarov, V.V., Bihun, V.A., Barankova, V.V. et al. (2011). Kurs tsyvilnoho protsesu. V.V. Komarov (Ed.). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
4. Voronov, A.F. (2009). Principy grazhdanskogo processa: proshloe, nastojashhee, budushhee. Moscow: Izdatel'skij Dom «Gorodec» [in Russian].
5. Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy. (2005). V.T. Busel (Ed.). Kyiv: Irpin: VTF «Perun» [in Ukrainian].
6. Ozhegov, S.I. (1981). Slovar' russkogo jazyka: Ok. 57000 slov. N.Ju. Shvedova (Ed.). Moscow: Rus. jaz. [in Russian].
7. Dal', V. (1982). Tolkovyj slovar' zhivogo velikorusskogo jazyka. (Vols. 1-4); Vol. 3. Moscow: Rus. jaz. [in Russian].
8. Shtefan, M.Y. (2005) Tsyvilne protsesualne pravo Ukrainy. Kyiv: Kontsern «Vydavnychyi Dim «In Yure» [in Ukrainian].
9. Komarov, V.V., Bigun, V.A., Barankova, V.V. (2002). Problemy nauki grazhdanskogo processual'nogo prava. V.V. Komarov (Ed.). Kharkov: Pravo [in Russian].
10. Borisov, G.A. (1977). Obshhie principy socialisticheskogo stroja i sovetskoe pravo. Extended abstract of candidate's thesis. Kharkov [in Russian].
11. Pohrebniak, S.P. (2008). Osnovopolozhni pryntsypy prava (zmistovna kharakterystyka). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
12. Tkachuk, O.S. (2016). Problemy realizatsii sudovoi vlady u tsyvilnomu sudochynstvi. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
13. Alekseev, S.S. (2001). Voshozhdenie k pravu. Poiski i reshenija. Moscow: Norma [in Russian].
14. Sahnova, T.V. (2008). Kurs grazhdanskogo processa: teoreticheskie nachala i osnovnye instituty. Moscow: Volters Kluver [in Russian].
15. Bulgakov v. Ukraine (dec.), no. 59894, 22 March 2005.
16. Gontarenko v. Ukraine (dec.), no. 7690/03, 29 May 2007.
17. Sakara, N.Yu. (2014). Pro pravovu pryrodu «rozumnoho stroku» sudovoho rozghliadu. Yuryst Ukrainy - Lawyer of Ukraine, 3 (28), 84-91 [in Ukrainian].
Sakara N.Y., PhD in Law, Associate Professor, Associate Professor of Civil Procedure Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkov, Ukraine.
e-mail : Sakaranatasha@gmail.com ; ORCID 0000-0001-8501-3756
The fundamental principles of civil procedure and the reasonableness of the time of a trial
In the article "the fundamental principles of civil procedure" and " the principles of civil procedural law" are considered as synonyms. They are understood as normatively fixed requirements that reflect the values of civil procedural law, reproduce the standards of fair trial and determine the procedure of a trial. Such requirements should be pursued by the court and other participants of civil procedure because they have general, stable and imperative nature and perform regulatory and interpretative functions in relation to ordinary rules of civil procedural law. The possibility to classify the requirement about "reasonableness of the time of a trial" as an interdisciplinary principle of judicial procedure is called into question because the lack of a unified approach to its regulation. Taking into account the provisions of the current procedural legislation and the decisions of the European Court of Human Rights, the author proposes to interpret this requirement in three ways: 1) as a convention requirement arising from para. 1 art. 6 ECHR; 2) as a requirement for a general time of a trial, which constitutes an indicator of the effectiveness of protection of violated, unrecognized or disputed rights, freedoms and interests (p. 10 p. 3 art. 2 CPC); 3) as a requirement for the time limits of procedural actions in specific cases (art. 121 of the CPC). At the same time, as a requirement for a general time of a trial "the reasonableness of the time of a trial" is an evaluative concept. It cannot be understood as a fundamental principle of civil procedure. In its ontological nature, it is a legal axiom that reproduces the ideal model for the administration of justice and considered to be a tool for realization of the task of timely trial.
Keywords: fundamental principles of civil procedure; principles of civil procedural law; reasonableness of the time of a trial; reasonable time; evaluative concepts; legal axioms.
Hadiumna do pedKorniii 15.08.2018 p.
