CC BY
18Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 27 (66). 2014. № 4. С. 28-35.
УДК 347.97
РОЛЬ СУДОВО1 ПРАВОТВОРЧОСТ1 В ПРОЦЕС1 ЗД1ЙСНЕННЯ СУДОВО1 РЕФОРМИ В УКРА1Н1
Сердюк В. О.
Нащональний ушверситет державно! податково! служби Украгни, м. 1рпть, Кигвська область, Украгна
Автор анатзуе сучасш тенденцп правотворчосп в процеа здшснення правосуддя. На основi вторичного досвiду проведено аналiз основних положень рiзних шкiл юриспруденци. Також дослвджуеться 1х зв'язок iз власною школою права та юридичного позитивiзму. Доводяться положення про допусти-тсть внесення змiн до судового законодавства в Укра!ш. Метою статгi е вивчення закономiрностей взаемодп судово1 правотворчостi та правосуддя.
Ключовi слова: правотворчють, законотворчють, судова правотворчгсть, правова реформа, судово-правова реформа.
Вступ. Будь-який в1тчизняний практикуючий юрист неодноразово у сво!й прак-тичнш д1яльносп зустр1чався з проблемою юнування прогалин у чинному законодав-ств1 та шляхами 1х подолання. 1сторично склалося так, що в кра!нах, де вщсутне пре-цедентне право, щ недолши в законодавств1 прийнято усувати шляхом застосування аналог^ закону чи аналоги права.
Важливий напрям, який потребуе особливо! уваги в процес тдготовки Концепцп змш до Конституцп Укра!ни - це питання вдосконалення судоустрою. 1снуе об'ек-тивний ресурс нормативно-конституцшних змш щодо розширення впливу громадян на процес здшснення правосуддя (запровадження конституцшних гарантш суду при-сяжних, змша порядку формування та складу Вищо! ради юстицп з метою мш1м1зацп участ в 11 робот ос1б, яю представляють полгтичш структури).
Взаемозв'язок м1ж правотворчютю та правосуддям е надзвичайно актуальними для розвитку правово! системи Укра!ни. Це обумовлено початком у 2010 рощ судо-во-правово! реформи. Актуальнють дослщження цього питання полягае в тому, що у в1тчизнянш та росшськш науковш думщ вивчення правосуддя не мало комплексного характеру, а судова правотворчють взагал1 лише нещодавно стала предметом уваги вчених у галуз1 держави та права.
Проте ниш в юридичнш наущ вщсутне концептуально обгрунтоване та розкрите в юридичних категор1ях розушння сшввщношення правосуддя та правотворчосп [1, с. 47].
З огляду на зазначене метою статп е вивчення законом1рностей взаемодп судово! правотворчосп та правосуддя.
Основний матергал. Протягом двох десятилпь в Укра1ш розвиваеться шститут, що отримав назву «судова нормотворчють». Слщ зазначити, що ця проблема впи-
сусться в загальноевропейський процес посилення ролi судових ршень як джерела права в кра!нах iз романо-германською правовою системою, до яких традицшно вщ-носять i Укра!ну. Нормотворча дiяльнiсть судiв в Укра!ш розвиваеться в основному за такими основними напрямами, як застосування закону (норми права) за аналоп-ею тд час розгляду конкретно! справи; створення судового прецеденту; формування правових рiшень Конституцiйного Суду Укра!ни; видання Верховним Судом Укра!ни роз'яснень iз питань судово! практики.
Водночас бшьшють учених до результатiв судово! правотворчосп вiдносять ви-ключно судовий прецедент, а також шш^ схож на нього за своею природою, правовi явища. Так, М. Марченко вважае, що до них належить судова практика, судовий прецедент, судовий розсуд [2, с. 99].
С. Шевчук до результата судово! правотворчосп включае судову практику, судовий прецедент, правовi позици, правоположення, роз'яснення вищих судiв [3]. Б. Малишев актами судово! правотворчостi називае судовi прецеденти, кваз>преце-денти та нормативно-правовi акти [4, с. 30]. На думку О. Верещагша, формами судово! правотворчосп е судовi прецеденти, правила сущв, роз'яснення вищих сущв, судовi звича! [5, с. 137-182]. С. Чередшченко до результапв судово! правотворчостi вiдносить судовi прецеденти, акти роз'яснення судово! практики, правоприпинякта акти [6, с. 19]. С. Сем'янов актами судово! правотворчосп вважае нормативно-пра-вовi акти, акти нормативного тлумачення, роз'яснення пленушв вищих сущв, пра-воприпиняючi акти, акти квазшрецедентного права [7, с. 163-164]. О. Попов актами судово! правотворчосп називае судовi прецеденти та постанови [8, с. 156, 206].
Важлива роль у «прецедентоутворенш» належить вищим судам, наприклад Верховному Суду Укра!ни, ршення яких публiкуються в офщшних виданнях i служать своерiдними правовими моделями для нижчих за iерархiею органiв судово! влади. Так, на офщшному сайтi Верховного Суду Укра!ни розмiщенi тексти актiв, якi мо-жуть мiстити правовi позицi! та витяги з ршень iнших сущв загально! юрисдикцi!, якщо вони пройшли iнстанцiйний розгляд у судi та схвалеш ним.
Зовсiм iншого забарвлення проблема судово! правотворчосп отримала з моменту створення Конституцшного Суду Укра!ни (далi - КСУ). Компетенцiя КСУ та право-ва природа його ршень прямо говорять про те, що ршення Конституцiйного Суду Укра!ни не тiльки роз'яснюють чинне законодавство на предмет конституцшносп, але й змшюють i доповнюють закон. За час свого юнування Конституцiйний Суд Укра!ни створив чимало прецедентiв, як активно використовуються. Наприклад, саме завдяки Конституцшному Суду Укра!ни як захисники в кримшальному процесi можуть виступати не тiльки адвокати, а й iншi фахiвцi в галузi права. Фактично цим рiшенням були змшеш положення Кримiнально-процесуального кодексу Укра!ни. Будь-який практикуючий юрист може назвати велику кшьюсть випадюв, коли ршен-ня Конституцшного Суду Укра!ни вносили «революцшш» змiни до законодавства. Причому на адресу таких ршень досить часто лунали негативнi вiдгуки вiд безпосе-реднього законодавця - Верховно! Ради Укра!ни [8].
Як вiдомо, судова правотворчють е рiзновидом правотворчостi, а тому !й прита-маннi вс ознаки останньо!, а саме: здшснення спецiально-уповноваженим суб'ек-том; спрямованiсть на створення, змiну або скасування нормативних припишв; ви-
знання !! процедурно-процесуальною дiяльнiстю; закрiплення !! результатiв у певних юридичних актах-документах [9, с. 50-51].
При цьому судова правотворчють характеризуемся й специфiчними ознаками, що вiдрiзняють !! як вiд шших видiв правотворчостi, так i вщ iнших типiв юридично! д> яльносп: здiйснення спецiально-уповноваженими судовими органами; пов'язанють iз реалiзацiею функцiй судово! влади; здiйснення в особливiй процесуальнiй формц спрямованiсть правотворчо! активностi на встановлення нормативно-правових при-писiв; !х фшсащя в судових правотворчих актах [10, с. 1].
Оскшьки судова правотворчють виокремлюеться з-помiж iнших видiв правотвор-чостi за суб'ектним критерiем, то найбшьш виразною !! властивiстю е здшснення судовими органами. У юридичнш лiтературi наявнi рiзнi позици щодо належностi тих чи шших судових оргашв до суб'ектiв судово! правотворчосп. Однi вченi вiдносять до них як вищi судовi шстанци, так i iншi судовi органи [10, с. 2]. Проте переважна бшьшють науковцiв переконанi в тому, що суб'ектами судово! правотворчост мо-жуть бути лише вищi судовi органи [10, с. 2].
Саме тут цшком можемо погодитися з думкою Н. Стецика, що вщнесення до суб'екпв судово! правотворчостi в межах нащональних правових систем виключно вищих судових органiв е бшьш коректним. Пов'язано це з тим, що саме вищi судовi органи можуть, по-перше, забезпечити загальнообов'язковiсть результата судово! правотворчостi, по-друге, проявляти правотворчу активнють у повному обсязi (ство-рення, змiна, скасування), а не лише одше! !! частини (скасування) [10, с. 2].
Крiм того, необхщно зазначити, що правотворчiсть здшснюють не лише нащо-нальнi, але й мiжнароднi судовi органи. Так, зпдно зi ст. 30 та 38 Статуту Мiжнарод-ного Суду ООН цей суд виконуе функци регламентарно! та прецедентно! правотвор-чосп [10, с. 2].
Те ж саме можна сказати про ршення Свропейського суду з прав людини, позищя якого або безпосередньо вщтворюеться нацiональними судами в рiшеннях за кон-кретними справами, або включаеться в них через акти Конституцшного Суду Укра!-ни чи Верховного Суду Укра!ни.
Розглянемо це питання докладнiше. Так, Укра!на як незалежна держава Законом Укра!ни «Про ратифшащю Конвенцi! про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколiв 2, 4, 7 та 11 до Конвенци» (п. 1) визнала обов'язковою юрисдикщю Свропейського суду з прав людини в ушх питан-нях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенци в 1997 рощ [11]. Зпдно iз цим законом Укра!на повнютю визнае на сво!й територи дiю ст. 46 Конвенцi! 1950 р. щодо визнання обов'язковою й без укладення спецiально! угоди юрисдикщю Свропейського суду з прав людини в ушх питаннях, що стосуються тлумачення й застосування Конвенци 1950 р.
Наукова думка Укра!ни, зокрема погляд судщ Свропейського суду з прав людини вщ Укра!ни в 2009 рощ С. Шевчука [3], розглядае пункти «а» та «б» частини 3 ст. 31 Вщенсько! Конвенци «Про право мiжнародних договорiв» вщ 23 травня 1969 р. (ра-тифiкована Укра!ною 14 травня 1986 р. у складi СРСР), у яких спещально наголошу-еться, що разом iз текстом мiжнародних договорiв враховуеться практика його застосування й тлумачення, якщо на це даеться згода сторш договору, яку дала Верховна
Рада Укра!ни, ратифшувавши цей закон як додаткову аргументащю на користь цього твердження.
Таким чином, ршення Свропейського суду можна вважати офiцiйною формою роз'яснення основних (невiдчужуваних) прав кожно! людини, закршлених i гаранто-ваних конвенцieю, яка е частиною нацiонального законодавства, та у зв'язку i3 цим -джерелом законодавчого правового регулювання i правозастосування в Укра!ш. Отже, ршення Свропейського суду мають становити щеолопчно-правову (цiннiсну) основу для здiйснення правосуддя в Укра!ш. Фактичне закрiплення цього положен-ня вiдбулося в низщ постанов Пленуму Верховного Суду Украши, у яких надавали-ся роз'яснення законодавства судам загально! юрисдикци, ще до прийняття Закону Укра!ни «Про судоустрш i статус судщв». Звершмося й до того Закону Украши «Про виконання рiшень та застосування практики Свропейського суду з прав людини», яким встановлюеться iмперативна норма щодо застосування вiтчизняними судами Конвенцп про захист прав людини й основоположних свобод та практики (тобто р> шень) Свропейського суду саме як джерел права.
Таким чином, як бачимо, на сьогодш достатньо чинних законодавчих актiв, яю тд-тверджують, що рiшення Свропейського суду е джерелами права, але, напевно, для остаточного тдтвердження не вистачае тшьки рiшення Конституцiйного Суду Украши iз цього питання [12]. Враховуючи це, слiд зазначити, що простежуеться зв'язок сутностi правових позицш, сформульованих у рiшеннях Свропейського суду, яю мають загально-обов'язкову природу для практики впчизняних судiв загально! юрисдикцй, з висновками (рiшеннями) Конституцшного Суду Укра!ни та Верховного Суду Укра!ни (далi - ВСУ).
Таким чином, щоб остаточно визначити статус практики (тобто ршень) Свропейського суду як джерела права, варто звернутися за тлумаченням положень ст. ст. 8, 9 Конституцп Укра!ни до Конституцшного Суду Укра!ни та отримати його ршення iз цього питання. Можливо, за наявносп ршення Конституцiйного Суду Укра!ни, но-воспечеш адвокати не будуть мати сумнiвiв щодо належностi рiшень Свропейського суду до джерел права [12].
На сьогодш можна видшити ще два шдходи щодо виршення зазначеного питання, пов'язаного насамперед iз тiею загальнотеоретичною (навпь фiлософською) позищ-ею, яку займае той чи шший автор. Зокрема, прихильники позитивiстського пiдходу, аналогичного та соцiологiчного його напрямiв слщом за I. Бентамом визнають, що суди е творцями права. Такий висновок випливае з основно! ще! позитивiзму щодо походження права вщ держави. У такому випадку нормотворчють судiв визнаеться на тiй шдстав^ що вони - державнi органи [13, с. 4]. Г. Харт вщзначае, що в систем^ де встановлений i дiе принцип stare decisis, функци судiв подiбнi делегованим нор-мотворчим повноваженням виконавчих оргашв [14, с. 811].
Однак рiзнi автори по-рiзному оцiнювали сам факт визнано! ними суддiвсько! пра-вотворчостг Так, Д. Остiн вважав створене суддями право дуже корисним i навпь «абсолютно необхщним», засуджуючи !х за «боягузливу, обмежену та стушнчасту манеру, у якiй вони здшснюють законотворчють» [15, с. 48]. Навпаки, I. Бентам негативно ставився до того, що вш назвав judge-made law.
Протилежно! точки зору щодо проблеми правотворчост судщв дотримуються автори, якi стоять на позищях природно-правово! теорi!. З цiе! точки зору класич-
ною можна вважати деклараторну теорда, запропоновану в XVII столггп М. Хейлом. У XVIII cimini В. Блекстон назвав судовi рiшення практичними доказами змiсту загального права [14, с. 45]. Лорд Дж. Саймон у справi Jones v. Secretary of State в 1972 р. сказав: «У нашш кра!ш довго вважалося, що судд не творять право, а тшьки виявляють i витлумачують його. Теорiя полягала в тому, що кожна справа врегульо-вана вiдповiдним правилом права, десь юнуючим <...> Але дшсна, навiть обмежена, природа судово! правотворчостi стала бiльш широко визнаватися в останш роки» [15, с. 147].
Питання допустимостi судово! правотворчост нинi найчастiше розглядаеться в рамках англо-саксонсько! та романо-германсько! правових шмей. Особливу проблему правотворча дiяльнiсть судiв утворюе саме в кра!нах романо-германсько! правово! сiм'!.
Судова правотворчють в англо-саксонськiй правовiй сiм'! ототожнюеться з кла-сичним англiйським судовим прецедентом. Джерело права в Англи сприймаеться не iнакше як «той чи шший шлях, вiдповiдно до якого право в цш системi стае правом i вiдповiдно до якого воно буде визнане та стане застосовуватися англшськими судами». З цього випливае, що судовий прецедент в Англи утворюеться в результат пра-вотворчо! дiяльностi вищих судiв, поряд зi статутним правом е первинним джерелом права. Доктрина судового прецеденту в Англи будуеться на основi того, що судовi прецеденти, створеш вищими судами, обов'язковi для всiх нижчих за iерархiею судiв i, не будучи суворо обов'язковими для самих цих сущв, мають дуже важливе зна-чення й зазвичай використовуються пiд час обгрунтування рiшень. Англiйськi суддi нерщко зобов'язанi слiдувати ранiше прийнятим ршенням навiть у тих випадках, коли е досить переконливi докази, яю в iнших обставинах дозволили б не робити цього [16].
Загальний шдхщ щодо дiяльностi судiв у кра!нах романо-германсько! правово! сiм'! зводиться до того, що суд зобов'язаний приймати ршення в повнш вщповщно-стi з нормами матерiального права, без посилань на попередш судовi рiшення. Якщо суд прийме ршення, що не вiдповiдае нормам матерiального права, воно буде ска-совано вищою судовою iнстанцiею. Однак класична парадигма, яка розглядае пози-тивне право як закриту систему, наповнену статтями кодексу та вимагае чпкого дедуктивного виведення рiшення з конкретних норм закону, не раз шддавалася сумшву. Нинi практично загальновизнано, що будь-яка система чiтко встановлених правових правил завжди мае прогалини та застарiвае вiдразу ж тсля прийняття. Нездатнiсть законодавця вчасно вщреагувати на змiну суспiльних вiдносин служить рушшною силою розвитку судово! правотворчосп [16].
В Укра!нi, що загалом належить до романо-германсько! правово! им'!, домшую-ча правова доктрина протягом тривалого часу заперечувала судову правотворчють. Компетенщя суду зводилася виключно до застосування права. Радянська теорiя права завжди виходила з постулату, що судова практика не е джерелом права. С. Зiвс тд-креслював, що зворотне суперечило б принципам шдзаконносп судово! дiяльностi. Правотворча дiяльнiсть суду з неминучiстю зменшуе значення закону. Вважалося, що в законодавця тд час формування правових норм е можливють врахувати набага-то бiльше факторiв, нiж це здатен зробити суд [16].
У сучасних умовах такий шдхщ збериае сво! домiнуючi позицi!, пiдкрiплюючись новим доказом: судова практика не може бути джерелом права, оскшьки це супере-чить принципу подшу влади. Проте, на нашу думку, правотворча функщя судiв цш-ком сумюна з конституцiйним принципом подiлу державно! влади. Судова влада фор-муе правозастосовчу практику (вiдповiднi правила) у процес вирiшення конкретних спiрних ситуацш, що розглядаються в рамках загальних норм закону, i не претендуе на узурпащю переваг законодавчо! гшки влади щодо встановлення абстрактних за-гальнообов'язкових норм. Визнання за окремими органами судово! влади правотвор-чо! функцi! здатне забезпечити велику «еластичшсть» та ефективнiсть законодавчих приписiв [16].
Суддя Конституцшного Суду Укра!ни Д. Лилак свого часу наголошував на ви-знанш судово! правотворчостi, на завадi якiй, на його думку, стоять позитивютсью настро!, що переважають у юриспруденцi! Укра!ни, а також, що суддi поставленi в жорстку залежшсть вiд закону [17, с. 68]. Крiм того, вiн зазначав, що виршення цiе! проблеми може вщбутися шляхом застосування суддями Укра!ни принципу верховенства права, який може бути покладений в основу «вшьно! суддiвсько! правотвор-чостi» [17, с. 68].
Таким чином, тдводячи тдсумки з вищесказаного, доцiльно зазначити таке. Ставлення до такого джерела права, як прецедент у сучасний перюд радикально зм> нилося, насамперед у зв'язку зi створенням Конституцшного Суду Укра!ни, а також зi змiною ставлення до прецеденту практиюв i вчених-юристiв.
Розглядаючи прецедент як можливе джерело укра!нського права, слщ видiлити два аспекти цiе! проблеми, а саме: прецедент розглядаеться як безпосередне джере-ло права, тобто належним чином оформлене положення, на яке можна посилатися тд час прийняття юридично значимих рiшень; розглядаеться вплив прецеденту на процеси правотворчосп та правозастосування, а також на формування юридично! практики в цшому.
Висновки. Проблема едност судово! практики в Укра!ш дiйсно нагальна, проте виршити !! за допомогою судового прецеденту на сьогодш просто неможливо. Причини зростаючо! неправосудностi судових ршень лежать зовсiм в iншiй площиш. Недосконалiсть та подекуди абсурднiсть судово! системи, вщсутшсть об'ективного вiдбору кандидата на посаду суддi не можуть бути усунеш за допомогою права судового прецеденту. Потреба в прецедент виникае у двох випадках: коли законодав-ство е негнучким, тобто орган, уповноважений вносити змши в закони, не робить це своечасно, у результат чого змши до законодавства не встигають за змшами в суспшьних вщносинах; законодавство е настшьки недосконалим, суперечливим та незрозумшим, що унеможливлюе його однакове застосування без допомоги шших вказiвок та форм права. В Укра!ш функцiю «квазiсудових прецедентiв» виконують ршення КСУ щодо тлумачення законiв та Конституцп Укра!ни та постанови Пленуму ВСУ про практику застосування законодавства судами. Враховуючи, що КСУ не виправдав покладеш на нього нади, адже е органом заполггизованим, вщрваним вiд життя та судово! практики, юнуе концепцiя реформування конституцшно! юстицi! та передачi його функцш ВСУ. У такому разi узагальнення судово! практики, що здшс-нюе ВСУ, могли б бути легiтимiзованi шляхом прийняття !х у формi тлумачення зако-
нодавства, що е загальнообов'язковим rnpiBrn i3 законами. Такий мехашзм швидкого «виршення» законодавчих проблем ВСУ без 3a3ixaHM на повноваження Верховно! Ради Укра!ни як единого органу законодавчо! влади Mir стати доречним як з огляду на незавершешсть правово! реформи, так i вiдсутнiсть едностi судово! практики. А говорити про запровадження в Укра!ш континентального права судового прецеденту «в чистому виглядЬ» досить складно, адже за юнуючо! ситуацi! в судах ми можемо отримати безлiч прецедентв, що суперечитимуть один одному та здоровому глузду. Тодi суд тд час винесення неправосудного рiшення керуватиметься не тiльки «вну-трiшнiм переконанням», а й «безпрецедентними» прецедентами.
Ниш в кра!нах зi змагальною системою правосуддя спостерiгаеться тенденцiя зростання ролi закону, а в континентальнiй ^d^i - ролi судово! практики. У зв'яз-ку iз цим вщзначаеться, що змiцнення ролi судiв в Укра!ш як третьо! гiлки влади в державi може привести до офщшного закрiплення керiвних роз'яснень Пленуму Верховного Суду Укра!ни.
Список лггератури:
1. Притченко Р.С. Судебное нормотворчество: опыт западных систем / Р.С. Притченко // Пор1вняль-но-правов1 дослвдження. - 2009. - № 2. - С. 21-24.
2. Марченко М.Н. Судебное правотворчество и судейское право / М.Н. Марченко. - М. : ТК Велби ; Изд-во Проспект, 2008. - 512 с.
3. Шевчук С. Судова правотворчгсть: свгговий досвщ i перспективи в Украш / С. Шевчук. - К. : Реферат, 2007. - 640 с.
4. Малишев Б.В. Судовий прецедент у правовш систем1 Англи / Б.В. Малишев. - К. : Праксю, 2008. - 344 с.
5. Верещагин А.Н. Судебное правотворчество в России. Сравнительно-правовые аспекты / А.Н. Верещагин. - М. : Междунар. отношения, 2004. - 344 с.
6. Чередниченко С.П. Судебное правотворчество: сравнительно-правовое исследование : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / С.П. Чередниченко. - М., 2005. - 203 с.
7. Семьянов Е.В. Судебное правотворчество (вопросы общей теории права) : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Е.В. Семьянов. - М., 2005. - 193 с.
8. Попов О.В. Теоретико-правовые вопросы судебного правотворчества в РФ : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / О.В. Попов. - Тольятти, 2004. - 221 с.
9. Ленгер Я.1. Реформування правово! системи, як зааб тдвищення !! ефективносл : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01. / Я.1. Ленгер. - К., 2007. - 205 с.
10.Стецик Н.В. Судова правотворчють: загальнотеоретична характеристика / Н.В. Стецик // Часопис Академл адвокатури Украши - 2010. - № 8. - С. 1-6.
11. Про ратифжацта Конвенцп про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року, Пер-шого протоколу та протоколш 2, 4, 7 та 11 до Конвенцп : Закон Укра!ни вщ 17.07.1997 № 475/97-ВР // Вщомосл Верховно! Ради Украши. - 1997. - № 40. - Ст. 263.
12. Ршення Свропейського суду - джерело права для укра!нського правосуддя? [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.mterlegal.com.ua/blog/?p=2102.
13. Лозовская С.В. О судейском правотворчестве / С.В. Лозовская // Вопросы теории и истории государства и права. - 2004. - № 5. - С. 4-21.
14. Llevellin K.N. The Case law system in America / K.N. Llevellin // Columbia law review. - 1988. -Vol. 88. - № 5.
15. Богдановская И.Ю. Прецедентное право / И.Ю. Богдановская. - М., 1993. - 263 с.
16. Корнев А.В. Сравнительный анализ понимания судебного правотворчества в англо-саксонской и романо-германской правовых системах / А.В. Корнев [Электронный ресурс] - Режим доступа : http:// www.kapartner.ru/sravnitelnii_analiz.
17. Лилак Д.Д. Судочинство i проблеми суддiвсько! правотворчосл / Д.Д. Лилак // Вгсник Верховного Суду Укра!ни. - 2003. - № 3. - С. 61-71.
18. Про Конституцшний Суд Укра!ни : Закон Укра!ни вщ Закон ввд 16.10.1996 № 422/96-ВР // Вщо-мост Верховно! Ради Укра!ни. - 1996. - № 49. - Ст. 272.
19. Белов Д.М. Проблеми реформування украшсько! модел1 державно! влади / Д.М. Белов // Вюник Запор1зького нацюнального унiверситету. Сер1я «Юридичш науки». - 2012. - № 2 (Ч. I) . - С. 57-62.
Сердюк В. О. Роль судебного правотворчества в процессе осуществления судебной реформы в Украине / В. О. Сердюк // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2014. - Т. 27 (66). № 4. - С. 28-35.
Автор анализирует современные тенденции правотворчества в процессе осуществления правосудия. На основе исторического опыта проведен анализ основных положений различных школ юриспруденции. Также исследуется их связь с собственной школой права и юридического позитивизма. Доводятся положения о допустимости внесения изменений в судебное законодательство в Украине. Целью данной статьи является изучение закономерностей взаимодействия судебного правотворчества и правосудия.
Ключевые слова: правотворчество, законотворчество, судебное правотворчество, правовая реформа, судебно-правовая реформа
THE ROLE OF JUDICIAL LEGISLATION IN THE PROCESS OF JUDICIAL REFORM FULFILLMENT IN UKRAINE
Serdyk V. O.
National University of the State Tax Service of Ukraine, Irpin, Ukraine
Any domestic practitioner repeatedly in their practice had a problem with the existence of gaps in the current legislation and ways to overcome them. Historically, in countries where there is no case law these shortcomings in the legislation passed by eliminating the use of similar law or similar law.
An important area that needs special attention in the preparation of the Concept of amendments to the Constitution-is on improving the judicial system. There is an objective resource regulatory and constitutional amendments to expand citizens to influence the process of justice (the introduction of constitutional guarantees of the jury, changing the order of formation and of the members to minimize participation in the work of individuals who represent the political parties).
The relationship between the law-making and judgment are extremely important for the development of the legal system of Ukraine. This is the start of the 2010 judicial reform. The relevance of the study of this issue is that judicial law-making in general only recently become a subject of attention of scientists in the field of law.
At the moment there is no jurisprudence conceptually grounded and opened a legal categories understanding of the relationship ofjustice and law-making.
The author makes analysis of modern tendencies of law-making development in the process of administration of justice. On the base of historical experience he presents analysis of main provisions of different schools of jurisprudence, its relation with school of intrinsic law and legal positivism and proves position of admissi-bility ofjudicial legislation in Ukraine.
Key words: lawmaking, judicial law-making, law reform, judicial reform.
