CC BY
43
УДК 340.142
\
Д1Я У ЧАС1 СУДОВИХ ПРАВОПОЛОЖЕНЬ
Проаналгзовано дгю у час судових правоположень - загальних положень судових ршень, що мають нормативне або квазтормативне значення. Розглянуто тдходи до визначення напрямюв гхньог ди у чаЫ в р1зних правових системах загального та континентального права. Придшено увагу ретроактивному та перспективному напрямкам таког ди, принципам права, що 1х зумовлюють.
Ключов1 слова: дiя в час судових правоположень, судовий прецедент, судова практика, зворотна дiя в чаа, перспективна дiя в чаа.
Питания визнання судово! практики джерелом права в украшськш правовш систем! та континентальнш шм'! загалом не е новим. Останшм часом у вггчизнянш доктрин така позищя вже сприймаеться швидше як визнана, дискусп ж ведуться навколо похщних питань - природи цього джерела права, його конкретних прояв1в, р1вня обов'язковост тощо. Серед таких питань - 1 темпоральна д1я тих положень, що мютяться в актах судових оргашв 1 мають загальний характер.
Ця тема вже стала предметом дослщження таких укра!нських вчених, як Т. М. Анакша, Ю. Г. Барабаш, Б. В. Малишев, А. М. М1рошниченко, В. П. Тихий, Ю. М. Тодика, С. В. Шевчук. Улм вивченню зазначено! проблематики у вггчизнянш науковш лггератур1 придшено ще недостатньо уваги.
З огляду на зростаючу увагу вггчизняно! доктрини та практики до джерел права, створюваних судовими органами, видаеться актуальним подальше дослщження питання про !х д1ю у час (яка може бути визначена як !хня
чиннють щодо певних факлв та вщносин у вiдповiдних часових (календарних та фактичних межах), що i е метою дано! cmammi. Вщповщними завданнями роботи е характеристика темпорально! сфери дп судових правоположень -правових положень загального характеру, що мютяться в актах судових оргашв, виведення певних узагальнень на пiдставi аналiзу свiтового досвiду практичного виршення цих питань.
Судовi правоположення (правовi позици) мiстяться в рiзноманiтних актах судiв i е певними загальними правилами, якi в одних випадках визнаш нормами права, а в шших, попри вiдсутнiсть такого визнання, фактично наближенi до статусу норм, виконуючи функцп тлумачення чи конкретизацп норм (окрiм них загальний характер фактично мають i приписи судових ршень щодо визнання нормативних аклв нечинними, що теж будуть предметом розгляду). Разом iз тим рiзнi погляди на природу судових правоположень е до певно! мiри визначальними при спробi з'ясувати характеристики !хньо! темпорально! дп.
Так, якщо йдеться про правоположення, що сприймаються як суто тлумачення права, визначення часових параметрiв !х дп можливе на пiдставi усталених поглядiв щодо природи правотлумачно! дiяльностi та дп iнтерпретацiйних актiв. У цьому випадку штерпретацшний акт мае таку ж сферу дп (у тому чи^ темпорально!), як i той акт чи та норма, як ним розтлумачено. Вiдповiдно правовi позицп, що становлять змют судово! практики чи т.зв. прецеденлв тлумачення, за такого шдходу розпочинають i припиняють дш тодi, коли й розтлумачена норма, й мають такий же напрямок фактично! дп в часi, що й вона [24].
Як зазначаеться, дiя штерпретацшних актiв може навпъ продовжуватися пiсля скасування чи змши акта, що став об'ектом тлумачення, - у раз^ якщо змют розтлумачених норм (чи окремi його елементи, наприклад, термiни) зберiгся у законодавств^ навiть i з !х формальними змiнами [13; 30, с. 302].
За даного тдходу акт тлумачення, виданий тзшше розтлумаченого акта, фактично поширюеться ретроактивно на вщносини, що врегульованi останнiм.
Такий шдхщ мае i сво!х критиюв. Так, С. В. Шевчук називае справжньою небезпекою те, що за доктринальними поглядами офщшне тлумачення мае зворотну силу. Поясненням цього слугуе той факт, що у процес тлумачення суди фактично здшснюють правотворчють, чи принаймнi новоствореш правоположення е чимось бiльшим, шж просто тлумаченням норм права. На цш пiдставi пропонуеться заборонити надавати судовим правоположенням зворотну дш, тому що це суперечить конституцшним принципам верховенства права та заборони зворотно! дп законiв [32, с. 270-275].
Ю. Л. Власов у свою чергу зазначае, що коли норма права вже дiе i реаизуеться не з тим змiстом, що роз'яснюеться в актi офiцiйного тлумачення, i при цьому офiцiйне тлумачення тако! норми погiршуе правове становище суб'еклв суспiльних вiдносин, надане роз'яснення повинно дiяти з моменту опублжування акта офiцiйного тлумачення [11, с. 109].
Я. М. Магазинер пропонував обмежувати сферу дп правотлумачних положень лише незавершеними справами [18, с. 94].
Наведен зауваження близькi до тих мiркувань, що зумовлюють правила дп в часi судових правоположень у багатьох правових системах, де щ положення часто розглядають як дещо бшьше, нiж лише тлумачення права. Тому доцшьно звернутися до зарубiжного досвiду визначення дп в чаш судово! практики й насамперед судового прецеденту в англосаксонськш правовш шм'!.
Аналiзуючи календарну дiю в чаш прецеденту в англо-американськш правовш шм'!, дослiдники вiдзначають, що точну дату набуття чинност нормою прецедентного права визначити неможливо, а можна лише на певнш стадп визнати, що така норма вже юнуе [10, с. 31]. Так, зазначаеться, що певний прецедент одержуе свою визначенють лише пiсля його застосування при розглядi наступно! справи в майбутньому [6, с. 95; 19, с. 79, 87]. Тож ще складшше буде визначити часовi рамки значущосп певного правила, тдтвердженого континентальною усталеною судовою практикою, тобто не одним, а серiею судових ршень.
Невизначенють може юнувати i в деяких випадках щодо моменту припинення тако1 дií. Йдеться про ситуацш, коли «незручний» прецедент не скасовуеться, а непрямо вдаиляеться через прийом розрiзнення (distinguishing) i перетворюеться на «сплячий», що е найпоширешшим способом уникнення застосування прецедентноí норми. Ситуащя, коли прецедент фактично скасовано статутом, також не додае визначеносл, оскшьки суди мають самi встановити, який прецедент i коли у такий спошб утратив чиннiсть [10, с. 36]. Трудношд виникають i в разi непрямого вiдкидання прецеденту, коли певний суддя обгрунтовуе, що «незручний» прецедент е фактично вщкинутим (overruled) у силу невiдповiдностi шшому прецеденту, створеному вищим судом тзшше, хоча й окремого рiшення вищо! iнстанцií стосовно цього не юнуе [17, с. 131-132; 19, с. 160].
Достатньо непростими е i правила визначення напрямку ди прецеденлв у часi. Традицiйно таке джерело права як прецедент пов'язане зi зворотною дiею [17, с. 131-132]. Суд може застосовувати нову прецедентну норму до факлв, що виникли в тому чи^ до ii прийняття. При цьому можливi два варiанти тако1'
дИ:
1) щодо вшх фактiв, якi iснували до ii створення;
2) щодо факлв, як iснували до ii створення, але за умови, що остаточне судове ршення ще не винесене на момент оголошення новоí прецедентно1' норми [10, с. 32].
Це лопчно випливае принаймнi з того факту, що суд в англосаксонськш правовш традицií правотворчу дiяльнiсть реашзуе одночасно з правозастосовною, яка природно спрямована на факти минулого. Дж. Бентам, у свш час, розглядав зворотну дш прецедентного права серед його найсуттевших недолтв [цит. за: 10, с. 32]. Натомють Л. Фуллер так не вважав, тдкреслюючи, що прагнення слiдувати прецедентному праву зменшуе можливiсть негативних наслiдкiв його зворотно!' дií [27, с. 145].
Разом iз тим iснують спроби змшити такi правила дií прецеденлв у часi.
Так, у США, попри визнання, що конституцшна заборона зворотно! дп поширюеться лише на статутне право, iз середини Х1Х ст. починае з'являтися практика надання прецедентам шшо! - перспективно! дп, яка була визнана Верховним судом США конституцшною в 1932 р. (хоча i до цього - з початку Х1Х ст. - юнувало певне обмеження зворотно! дп: апеляцшш суди зобов'язанi були застосовувати право, чинне на момент винесення ршення в першш шстанцп, незважаючи на його змшу). За судами шталв визнане дискрецiйне право обирати перспективну чи зворотну дш сво!х ршень [10, с. 34; 17, с. 221].
Верховний Суд США виокремив три питання, як слщ брати до уваги, встановлюючи перспективну дш [4, п. 18]:
1) чи установлюе ршення новий принцип права;
2) чи сприятиме або ускладнюватиме дш нового правила ретроактившсть;
3) чи спричинить ретроактивне ршення сутт^ несправедливi наслiдки.
В англо-американськiй доктрин iснують спроби виробити певнi орiентири для вибору напрямку дп прецедентного права у разi його змши судом. Так, на користь обрання перспективного напрямку вказуватиме виправдана довiра до чинного усталеного прецеденту, особливо якщо вона тдсилена вiдсутнiстю нових причин для його змiни. Наприклад, проста змша законодавчо! полiтики, доктринальних поглядiв, швидше за все, не потребуватиме ретроспективних змш прецеденту. Натомють виявленi свiдчення його хибностi будуть на користь обрання саме ретроспективного варiанту [5, с. 31-32].
Доктрина прецеденту знае кшька видiв перспективно! дп, що являють собою бшьше чи менше обмеження його ретроактивности
По-перше, це чиста перспективна дiя - застосування нового прецеденту лише до факлв, що мають мюце пiсля прийняття цього прецеденту, i незастосування його до справи, ршення в якiй призвело до скасування попереднього прецеденту [4, п. 9].
По-друге, це варiант перспективно1' ди, коли новий прецедент застосовуеться як до факлв, що мають мюце шсля його прийняття, так i до фактiв саме ле1' справи, в якiй створюеться цей прецедент (вибiркова ретроспективна дiя), або загалом тих справ, що перебувають у судовому розглядi (на думку I. Ю. Богдановсько1', такий варiант слiд назвати бiльш звичним для нас термшом «негайна дiя», використовуючи термiнологiю, запропоновану А. А. Тшле) [4, п. 10; 5, с. 26; 10, с. 32].
По-трете, особливий рiзновид перспективно1' дií можна спостер^ати в рiшеннi Суду Справедливосл GC, яке спричинило правовi наслщки з певно1' дати в майбутньому, а саме: коли держава одержала розумну можливють представити нове законодавство (Banco Popolare di Cremona v Agenzia Entrate Uffficio Cremona (Case C-475/03, 17 March 2005), paras 72-88) [4, п. 11].
Приклад встановлення другого варiанту дií прецеденту можна знайти у рiшеннi Верховного суду штату Флорида у справi Hoffman v. Jones (1973). Виходячи з того, що ршення впливатиме на багато шших справ, суд вказав, що його слщ застосовувати таким чином: а) щодо вже розпочатих справ, слухання яких по сул ще не почалося; б) щодо справ, слухання яких по сул вже почалося, а також справ, вердикт або ршення по яким вже винесено, за умови, що питання про застосування норми про вщносну недбалють було належним чином поставлене на якомусь з етатв судового процесу; в) щодо справ, як перебувають в апеляцшному провадженнi, застосовнiсть норми про вщносну недбалiсть в яких була належним чином заявлена як тдстава для перегляду справи в апеляцшному порядку; г) щодо вшх справ, розпочатих шсля того, як це ршення стало остаточним [22, с. 69].
Близький приклад можна знайти у правi СС, де багатьма науковцями визнаеться юнування судового прецеденту [6]. Так, Суд Справедливосл СС допустив застосування одного зi сво1'х ршень у тих випадках, «якщо до винесення цього ршення особою був заявлений позов або використано вщповщний зашб правового захисту» [29, с. 170].
Щоправда, попри популярнють перспективно! дп прецеденлв у США у 1960 - 1970-х рр., тзшше з'явилося кшька рiшень, де вщ не! вiдмовилися щодо певних категорш справ [4, п. 19].
Перспективна дiя прецедентiв з'являеться й у рiзних кра!нах Спiвдружностi Нацiй. Зокрема, в 1ндп перспективна дiя може застосовуватися лише у справах на основi Конституцп (як при змшах у прецедентному правi, так i при створеннi нових правил), лише Верховним судом 1ндп, при цьому стутнь тако! дп - предмет дискрецп цього органу [Там само, п. 20; 10, с. 35].
В Англп вона не набула ютотного поширення [19, с. 87]. Змши у прецедентному прав^ тобто «вщкидання» прецеденту (overruling) тут також мае ретроспективний характер (вважаеться, що вщкинуте правило було не помилковим, а взагаи не було правом). Водночас у вщомш Заявi з питань практики 1966 р. Палата Лордiв, запроваджуючи для себе можливють вiдхилення вiд власних попереднiх прецеденпв, наголосила, що при цьому вона буде враховувати небезпеку ретроспективного порушення шдстав укладених договорiв, актiв розпорядження майном, податкових вщносин й, особливо, стабшьност кримiнального права [17, с. 117]. Вщтак у зазначених випадках суди дуже стримано пiдходять до вщкидання прецедентiв [19, с. 156].
В однш зi справ у 1970-х рр., де йшлося про вщкидання прецеденту на майбутне, окремi члени Палати Лордiв виступили проти ще! ще!, пояснюючи, що в такому разi зникае межа мiж судовими та законодавчими функцiями [17, с. 225]. Разом iз тим це питання час вщ часу стае предметом уваги суддiв, а окремi рiшення мiстять спроби наблизитися до використання перспективно! дп [4, п. 14-15]. Бшьше того, у 1990-х рр. законодавство прямо вказало на повноваження суду обирати описаш вище варiанти перспективно! дп в певнш вузькiй категор^' справ з нормоконтролю [Там само, п. 17].
Непевною лишаеться позищя щодо можливосп перспективно! дп у Новiй Зеландп. У той же час у Канащ (Re Edward and Edward (1987) виняток становить Reference re Language Rights under the Manitoba Act 1870 (1985)) та
Австралп (Ha v New South Wales (1997)) вона майже не знаходить тдтримки [4, п. 22; 5, с. 27].
У правi Свропейських Ствтовариств (де, влм, на природу прецеденту дивляться дещо шакше) пануе шший пiдхiд, зпдно з яким тлумачення норми тдлягае застосуванню з моменту набрання чинност цiею нормою, допоки воно не буде змшене подальшими судовими ршеннями. Тлумачення норми, надане в ршенш Суду Справедливостi СС, мае ретроспективну дш, тобто поширюеться на правовщносини, що мали мiсце в минулому, до набрання чинност рiшенням суду [6, с. 101].
Разом iз тим зазначений суд може вдаватися до встановлення перспективного застосування свого ршення. Вщповщно тлумачення можна буде застосовувати лише до правовщносин, що виникатимуть з дня винесення вщповщного ршення, а не з моменту виникнення правовщносин у минулому [4, п. 23]. Суд лише у виняткових випадках обмежував таким чином темпоральну дш сво1'х рiшень - у справах щодо сощально1' полггики Свропейських Спiвтовариств [Там само, с. 102-103].
У той же час практика Свропейського суду з прав людини мютить ршення з перспективною дiею (Marckx v Belgium (1979)) [Там само, п. 24-25].
Практика ди в чаш правових позицш судових ршень у континентальних европейських нащональних правових системах (особливо ршень конституцiйних судiв) також вказуе на до певно1' мiри рiзнi шдходи. Водночас часто 1'хня темпоральна дiя пiдлягае певним бiльшим чи меншим обмеженням щодо минулого. Наприклад, ретроактившсть широко обмежена у практицi ФРН, тодi як у РФ вона можлива в ширшому колi випадюв. В Угоршинi Палата Верховного суду краши з процедури единого порядку приймае обов'язковi для судiв ршення теоретичного характеру, дiя яких спрямована в майбутне i зазвичай не поширюеться на сторони судового процесу [28].
Шдгрунтям описаних правил ди в часi судових актiв е вщповщш принципи права. У подiбних випадках зазвичай апелюють до таких загальних
принцитв, як верховенство права, piBHicTb, правова певшсть (визначенють), захист законних очшувань та довiри до ршень держави, а також до спещальних принципiв, зокрема, «немае правопорушення без закону» [32, с. 271-272].
Судове ршення, винесене щодо учасниюв певно! справи на пiдставi юнуючих положень суддiвського «права», викликае вщповщт очiкування щодо практики прийняття ршень в аналогiчних ситуацiях у майбутньому. Змша пiдходу до розв'язання певних питань поворотним судовим ршенням унеможливлюе передбачення результату правозастосування, а тому ставить тд загрозу зазначенi принципи права.
У контекст розглядуваних питань важливим моментом виступае одна з основних вимог принципу правово! певност - остаточнiсть судового рiшення (res judicata). Вона зумовлюе встановленi правила дп в часi судових правоположень, обмежуючи !х у можливостi впливати на вже винесеш остаточнi судовi рiшення [Там само, с. 272].
Такий шдхщ достатньо поширений у свгтовш практицi. Як зазначае С. В. Шевчук, в европейських державах юнують правила, що забороняють або до певно! мiри обмежують дш на винесенi судовi рiшення нового тлумачення, що в тому чи^ стало тдставою для визнання нечинною певно! норми. За загальним принципом - робить висновок науковець - суддiвське тлумачення дiе вперед за певними винятками: ршення конституцiйного суду, де надаеться тлумачення, дiе назад щодо конкретного заявника та у сферi кримшального права або принаймш поширюеться на судовi провадження, в яких ще не прийнят остаточт рiшення. Аналогiчне правило С. В. Шевчук вважае за необхщне застосовувати i щодо тлумачення, що надане верховними судами [Там само, с. 273-274].
Окремо варто звернути увагу на дш в чаш припишв судових ршень про визнання нормативних аклв нечинними. У таких випадках постае непросте питання про часовi межi впливу цих приписiв на дш нормативного акта, який е предметом контролю, юридичш факти, вщносини, що виникли на його пiдставi
(темпоральна дiя таких припишв зумовлюе й вiдповiднi параметри ди акта, визнаного нечинним, що, впм, не е предметом цього дослщження). Так, лорд Браун-Вiлкiнсон в однш i3 таких справ зазначав: «Статус незаконного акта протягом часу до його скасування е питанням великих спорiв та велико! складностЬ) [1].
Дш таких приписiв описують тими ж поняттями зворотно! та перспективно! ди. При цьому е поширеним аналогiчний пiдхiд, що враховуе принцип певност та, зокрема, res judicata. Аргументований вiн знову таки тим, що анулювання (визнання нечинним вщ початку) нормативно-правового акта зумовлювало б неправомiрнiсть усiх актiв реалiзацii його припишв, необхiднiсть перегляду всiх правовщносин, iндивiдуальних, правозастосовних актiв, що виникли на його шдсташ, породжувало б значш труднощi, а також шкодило стабшьност правового регулювання та посягало б на законш очiкування суб'еклв права. На це неодноразово вказувалось у вiтчизнянiй та зарубiжнiй лiтературi [7, с. 78, 80; 8, с. 211; 26, с. 63].
Англшський дослщник К. Форсит зазначае, що в певних випадках треп особи можуть мати право будувати свою поведшку навпъ на незаконних (шкчемних) адмшютративних актах без настання негативних правових наслщюв [3, с. 21-22]. Пояснено це тим, що у багатьох випадках !х незаконнють е неочевидною, i висока ймовiрнiсть виникнення ситуацiй, коли третi особи будуть добросовюно будувати свою поведшку на основi актiв, що е незаконними (а отже - шкчемними) [Там само, с. 20].
Як зазначае А. М. Мiрошниченко, визнання здатност ошб, що дiють добросовюно, досягати бажаних правових наслщюв навт у випадку, коли вони дшть на пiдставi незаконних актiв, виглядае розумним [20].
С. В. Шевчук вказуе, що такий тдхщ вщомий рiзним европейським правовим системам [32, с. 273]. Так, у ФРН остаточш ршення не переглядають, тому що ршення Конституцiйного суду ФРН дшть наперед (ex nunc) (бшьше того, ршення суду часто набувае чинност не вiдразу, внаслiдок чого
неконституцшш приписи ще дшть певний час). Щоправда таю ршення не тдлягають виконанню. Переглянутi можуть бути лише кримшальш вироки, що грунтувалися на неконституцiйних законодавчих приписах чи тлумаченш, а будь-якi провадження, що тривають, припиняються (ст. 79 Федерального закону «Про Федеральний Конституцшний Суд»).
Близький пiдхiд iснуе в США, де, як правило, антиконституцшш правовi акти проголошуються судами нечинними з моменту !х прийняття, тобто вiдповiднi судовi рiшення мають зворотний характер (ex tunc або pro рraеterito), за винятком ршень у кримшальних справах. Неконституцiйний правовий акт починае вважатися сукупнютю «мертвих лгтер», таким, що «школи не юнував» (United States v. Reality Co. (1895)). Водночас рiшення судових та адмшютративних органiв, що прийнят в результатi застосування актiв, визнаних неконституцшними, не переглядають у силу принципу res judicata, а нечиннють цього акта не вважаеться новою обставиною, що тягне за собою перегляд судового ршення. Сдиним винятком е кримшальне право - суд може переглянути кримшальш вироки та припинити вщбування покарання, що винесеш на пiдставi закону, окремi положення якого визнаш неконституцiйними i нечинними [32, с. 273].
В однш iз справ, що розглядалися англшськими судами, лорд Браун-Вiлкiнсон хоч i визнавав нiкчемнiсть акта, вчиненого ultra vires, проте зазначав, що вш «далекий вщ того, щоб погодитися iз тим, що виданий ultra vires акт не породжуе жодних правових наслiдкiв у перюд мiж його вчиненням та визнанням його недшсност судом. Протягом цього перюду люди будують свое життя, виходячи iз того, що акт е дшсним. Наступне визнання його недшсност не може переписати юторш щодо всiх питань, вирiшених, виходячи iз його дiйсностi [20]. Останшм часом даний пiдхiд отримуе шдтвердження у судовiй практицi Англi!. Наприклад, Палата лордiв ухвалила рiшення (R (AX London) v Central London County Court (1999)), зпдно з яким заклад охорони здоров'я дiяв законно, покладаючись на адмiнiстративний акт, виданий з порушенням закону,
оскшьки за зовтштми ознаками такий акт виглядав чинним [20].
Приклади обмеження зворотно! ди судових ршень ще! категорп iснують i в правi Канади та 1рландп (в останньому випадку рiшення з питання податюв дiе зворотно лише щодо вже вщкритих справ та справи заявниюв - починаючи з року, коли ними заявлен заперечення) [4, с. 21-22].
Разом iз тим слщ визнати слушними мiркування деяких дослiдникiв з приводу можливих виняткiв з принципу res judicata. Йдеться про випадки, коли визнана нечинною норма чи певне невщповщне законодавству тлумачення були застосоват в публiчно-правовому спорi для винесення ршення на користь суб'екта владних повноважень. У такому разi навряд чи можливо або доцiльно звертатися до принцитв охорони законних очiкувань, певносл, оберiгаючи остаточнiсть такого рiшення. Його змша чи скасування у бшьшост випадкiв не мають зашкодити штересам приватних суб'ектiв, охорона яких насамперед i е метою зазначених принцитв. 1нтереси ж суб'еклв владних повноважень визначет iнтересами людей, !х об'еднань, е односпрямованими з ними [22, с. 71].
Натомють iншi дослщники, посилаючись на принцип верховенства права, навпаки обгрунтовують необхiднiсть перегляду судових ршень для вiдновлення порушених прав у разi встановлення судово! помилки, факт наявност яко!, зокрема, може випливати i з вщповщного ршення конституцiйного суду, яким певна норма визнана нечинною, або надано тлумачення, що вiдрiзняеться вiд покладеного в основу судового ршення [Там само, с. 68].
Близький до цього шдхщ можна спостер^ати у правi Свропейських Спiвтовариств, де акт, визнаний недiйсним, розглядають як такий, що тколи не спричиняв настання жодних юридичних наслiдкiв [6, с. 101].
У такому разi йдеться про досить слушну iдею, згiдно з якою акт, що суперечить шшому акту вищо! юридично! сили, не повинен породжувати жодних юридичних наслщюв. 1накше може скластися ситуацiя, що буде
визнане юнування двох правил, як по pi3HOMy регулюють Ti caMi обставини (що суперечить ще! однознaчноcтi права), та ще й буде узаконене порушення норм акта вищо! юридично! сили, що особливо небезпечно при порушенш норм Конституцп, якi до того ж можуть мати пряму дш
Вартим уваги е ще один icтотний момент визначення правових нacлiдкiв судового ршення, що встановлюе хибнicть рaнiше застосованих тлумачень закону чи його припишв, визнаних нечинними. Достатньо поширеною е щея, що попри непорyшнicть остаточних судових ршень, сторона, яка перемогла, мае отримати вигоду вщ судового ршення, нaвiть якщо суд обмежить його дш щодо фaктiв минулого. Йдеться про так званий «принцип трофею».
На його застосування вказують Г. А. Гаджиев i С. Г. Пепеляев на пiдcтaвi порiвняльного aнaлiзy конcтитyцiйних норм рiзних держав. Вони зазначають, що «...можливе i доцiльне прийняття рiшення про те, що стосовно особи, яка звернулася до Конституцшного Суду зi скаргою про неконcтитyцiйнicть закону, визнаний неконституцшним закон не тягне правових наслщюв з моменту його прийняття, а щодо шших оciб - лише з моменту винесення постанови Конституцшного Суду (принцип трофею). Цей принцип широко застосовуеться в практиц Конституцшного суду ФРН» [12, с. 345].
У свою чергу, Конституцшний суд Словенп може вказати у власному ршенш, що воно мае зворотну дш з метою захисту прав та шгерешв заявника, порушених у результат проведення неконституцшних державних зaходiв, але лише стосовно цього заявника. Як зазначае С. Шевчук, це правило дiе практично в ушх европейських правових системах, де юнуе право на конституцшну скаргу [32, с. 274].
Стосовно сфери податкового права С. Е. Шевельов характеризуе цей принцип як такий, що дозволяе суду по^зному визначити прaвовi наслщки втрати чинност неконституцшною нормою для тих платниюв подaткiв, як вживали зaходiв з И оспорювання, i для тих, хто таких зaходiв не вживав: лише платники податюв, що домоглися в cyдi визнання норми неконcтитyцiйною,
отримують можливють повернення податюв, сплачених ними рашше (до прийняття судового ршення) на пiдставi оскаржено1' норми [31, с. 70]. Таким чином сприятливi наслщки для певно1' особи виступають так би мовити винагородою за правову активнють.
Г. Кельзен, допускаючи можливють обмеження ди акта органу конституцiйноí юстицií, вважав, що в компетенцií конституцiйного суду при скасуванш закону вiдновлювати право, що юнувало до набрання чинност скасованого акта, тому що шший пiдхiд зменшував би iнтерес передачi неконституцiйних законiв до конституцiйного суду [16].
Приклади застосування цього принципу можна знайти у практищ нащональних судових органiв, наприклад, у постановi Конституцiйного Суду РФ № 10-П вiд 22.06.2009 р., а також у практищ ССПЛ - ршення вщ 23.10.1997 р. у справi The National & Provincial Building Society, the Leeds Permanent Building Society and the Yorkshire Building Society v. United Kingdom. Зпдно з матерiалами ще1' справи з ушх будiвельних кооперативiв Велико1' Британп, щодо яких зi зворотною силою були застосоваш новi податковi норми, лише один зм^ уникнути обов'язку сплати нового податку. Ним став кооператив Woolwich Equitable Building Society (дай - WEBS), якому вдалося в судовому порядку домогтися, щоб Палата Лордiв, розглянувши справу в якост вищо! судово1' iнстанцií, визнала неправомiрним надання зворотно1' сили податковому закону, усунувши техшчну помилку законодавця. У результат зазначений кооператив зм^ повернути спiрну суму податкiв, сплачену за промiжний перiод.
Звертаючись зi скаргами до ССПЛ, iншi кооперативи поряд з шшими аргументами вказували на те, що за аналопчних обставин при здiйсненнi iдентичноí дiяльностi вони були змушенi сплатити податок за промiжний перiод, a WEBS - ш. Таку ситуацiю заявники вважали дискримiнацiею, забороненою ст. 14 Конвенцп. ССПЛ, проаналiзувавши обставини справи, з наведеними аргументами не погодився.
Ршення ССПЛ з цього питання було зумовлене такими обставинами справи:
1) тсля прийняття 04.07.1986 р. податкового закону, що подтвердив 3i зворотною силою обов'язки будiвельних кооперативiв 3i сплати податку за промiжний перiод, лише WEBS шщшвав судовi процеси з оскарження цього закону; решта будiвельних кооперативiв сплатили стрш податки i пасивно очжували, чим закiнчаться судовi справи WEBS;
2) у перюд 1986 - 1990 рр. лише будiвельний кооператив WEBS ню судовi витрати у складних i дорогих судових процесах проти служби внутршшх доходiв, а також ризики негативних наслщюв судового розгляду;
3) як вказав ССПЛ, устшно оскарживши до Палати Лордiв легiтимнiсть ретроактивностi податково! норми, WEBS сприяв задоволенню публiчно значущого штересу з припинення дй' некоректного податкового регулювання.
З урахуванням наведених обставин ССПЛ дшшов висновку, що в цьому випадку перегляд податкових наслщюв в сприятливий бiк виключно для WEBS не призвiв до дискримшацп iнших платникiв податкiв.
Нерiдко правило щодо можливост перегляду не обмежуеться суто iнiцiатором розгляду справи в суд^ Наприклад, росiйський дослiдник Т. С. Сльцова пропонуе закршити ширше правило: надати актам офiцiйного нормативного тлумачення мтмально! зворотно! дiï, тобто передбачити в законодавчому порядку можливють перегляду в апеляцшному, касацiйному, наглядовому порядку, за нововиявленими обставинами т справи, для яких не закшчилися передбачеш процесуальним законодавством термiни перегляду [14, с. 10-11].
На думку ще одного дослщника, в описанш ситуацп було б неправильно позбавити певну особу можливост просити перегляду рашше винесених судових актiв, заснованих на неконституцшному тлумаченнi, з тих шдстав, що ця особа не брала участь в конституцшному процесс Ненадання такiй особi права на перегляд порушить баланс мiж принципами справедливост та
стабшьност судових аклв [22, с. 69].
Судова практика часто йде саме таким шляхом. Наприклад, щодо росшських арбггражних судiв правовi позицп Конституцiйного Суду та Вищого арбiтражного суду РФ передбачають можливють перегляду (за нововиявленими обставинами) судових ршень щодо всiх зацiкавлених суб'еклв. При цьому зворотна дiя вщповщних судових правоположень (можлива за прямо!' вказiвки у вiдповiднiй постановi Пленуму або Президп ВАС РФ), яка в такому разi мае мюце, повинна застосовуватися з урахуванням конституцшних обмежень щодо зворотно! ди норм, як погiршують становище особи, що притягуеться до публiчно-правовоi вiдповiдальностi (а також з дотриманням строюв оскарження тощо) (Постанова Конституцiйного Суду РФ вщ 21.01.2010 р. № 1-П та Постанова Пленуму ВАС РФ вщ 30.06.2011 р. № 52).
Близького тдходу (в рамках гнучких правил) дотримуеться Конституцiйний Суд РФ i щодо власних рiшень. Так, цей орган в ухват № 78-О вщ 05.02.2004 р. закршлюе правовi позици, згiдно з якими, не дивлячись на те, що визнання акта неконституцшним зумовлюе втрату ним чинност на майбутне, постанова Конституцшного Суду мае зворотну силу щодо справ ошб, якi звернулися до цього органу, а також щодо невиконаних (у т.ч. частково) ршень (як судових, так i шших правозастосовних), винесених до ii прийняття, за умови, якщо заява особи, що не була учасником конституцшного судочинства, про перегляд судового ршення подана з дотриманням процесуального законодавства, а в постановi Конституцшного Суду не вказано момент, з якого визнаний неконституцшним нормативний акт втрачае силу. Справи, як стали для заявниюв приводом для звернення до Конституцшного Суду, кожного разу шдлягають перегляду компетентними органами. Такий перегляд здшснюеться безвщносно до закшчення строюв звернення до цих оргашв i незалежно вщ того, наявш чи вiдсутнi пiдстави для перегляду, передбачеш iншими, крiм ФКЗ «Про Конституцшний Суд РФ», актами.
В ухват № 556-О-Р вiд 11.11.2008 р. Конституцшний Суд РФ на пiдставi
вщповщних положень законодавства описав юридичш наслщки свого ршення, яким виявлений конституцшно-правовий змют норми. Це припинення и дii (а отже, i застосування) в неконституцшному тлумаченш i, отже, втрата нею сили на майбутнш час в будь-якому шшому, розбiжному з виявленим конституцiйно-правовим значенням, розумшш, яке допускалося ранiше. Це означае, що таку норму, за загальним правилом, не слiд тлумачити якимось шшим чином i застосовувати в якомусь шшому сенс з моменту набрання сили ршенням Конституцiйного Суду.
При цьому Конституцшний Суд вказав на можливють визначення в ршенш шшого порядку його вступу в силу, а також порядку, строюв та особливостей виконання, у тому чи^ можливють вщстрочити виконання цього ршення, що може бути обумовлено, зокрема, необхщнютю забезпечення стабшьност правовщносин в iнтересах суб'ектiв права.
1нша правова позицiя в цiй ухват вказуе, що рiшення Конституцiйного Суду, яким у результат виявлення конституцшно--правового змiсту норми усуваеться и дiя в неконституцiйному тлумаченнi, мае зворотну дш щодо справ заявниюв, якi звернулися до Конституцiйного Суду, тобто мае т ж наслщки, що i рiшення, яким норма визнаеться невщповщною Конституцii РФ.
Таким чином, певна подiбнiсть норм права та судових правоположень (а також припишв про визнання нормативних аклв нечинними) дае шдстави описувати iхню темпоральну дiю за допомогою аналопчного поняттевого апарату та створювати щодо неi схожi правила.
Поширеним у дослщжуванш сферi поняттям е зворотна дiя в часi, пiд якою маеться на увазi застосування правоположення до факлв справи, у зв'язку з розглядом я^' воно було створене, або до аналопчних факлв, що з'явилися до створення нового правоположення, в тому чи^ з можливим переглядом ранiше винесених ршень у справах, де беруть участь iншi суб'екти. Отже, йдеться про юридичну значущiсть новоствореного правила для факлв та вiдносин, що юнували чи з'явилися до його появи.
Разом iз тим таке розумшня зворотно! ди е не зовшм точним, оскшьки часто застосовуеться для опису правових наслщюв судового ршення щодо ситуацш, якi тривають на момент появи ршення. Дш ж новоствореного правила на незавершен правовiдносини правильно було б назвати негайною дiею.
Близькi мiркування юнують i в науковiй лiтературi [10, с. 32]. Так, А. Р. Султанов наголошуе, що Конституцшний Суд РФ, хоча i вживае термш «зворотна сила», насправдi не надае зворотно! сили сво!м судовим актам, а, навпаки, поширюе лише на майбутне дш факту невiдповiдностi норм закону Конституцп, виходячи iз забезпечення стабшьност права, допускаючи перегляд справ для необмеженого кола ошб i тшьки щодо судових актiв, в яких була застосована неконституцiйна норма або ïï неконституцiйне тлумачення, лише за умови ï^ невиконання або неповного виконання до моменту винесення ршення Конституцшного Суду [23, с. 35].
Разом iз тим, наприклад, в англо-американськш традицiï видiляють, як правило, лише два напрямки ди в чаш судових прецеденлв: зворотний та перспективний. Негайний напрямок вщсутнш, на вiдмiну вiд континентальноï теорп дiï в часi нормативних аклв, яка допускае такий вид ди [9, с. 216-217; 25, с. 84-100]. Такий стан речей до певноï мiри випливае з особливостей судовоï i законодавчоï нормотворчостi. Прецедентна норма дiяла б негайно разом з шдивщуальним приписом, створеним тим же ршенням на ïï шдсташ. Законодавча норма, що дiе негайно, не тягне за собою миттево вщповщне правозастосовне рiшення, а тому не посягае на визначенють права так грубо. Вщтак досить лопчно, що в англо-американськiй прецедентнiй традицп не розрiзняють два близькi за фактичним результатом (ступенем порушення правовоï певностi) напрямки дiï - зворотну та негайну.
Неоднозначнють та умовшсть iснуе i щодо використовуваного термша «перспективна дiя», як це було показано вище. Водночас точна характеристика певного виду ди судового правоположення як зворотно!^ негайноï чи
перспективноi дп до певноi мiри залежатиме вiд конкретних положень законодавства та доктринальних поглядiв у вiдповiднiй правовш системi.
Суттевiшi дискусii викликае, як показано вище, питання про те, який напрямок мае бути у новоствореного судового правоположення - зворотний чи перспективний. Шдходи до його розв'язання рiзняться залежно вщ правово!' системи, зокрема вiд усталених у нш пiдходiв та поглядiв на природу судових правоположень.
У зв'язку з цим щкаво вщзначити певнi паралелi в поглядах на дiю судових правоположень, що юнують у континентальному та загальному правi. Обстоювання певного напрямку темпорально1' дii судових правоположень пов'язане з вщповщним поглядом на 1'хню природу. Надання судовим правоположенням зворотно1' та перспективно1' дii спорщнене у англо-американськiй доктринi вщповщно з деклараторною та правотворчою теорiями прецеденту (хоча власне питання про зворотну дш в умовах деклараторно1' теорii не виникае: за нею суддя, встановлюючи прецедент, не створюе, а вiдкривае вже iснуюче на цей момент право, вщкидаючи ж прецедент, суддя вважае, що вш i не був правом; разом з тим, хоча домшуюча в минулому деклараторна теорiя поступово вщходить, и дiтище - зворотна дiя - лишаеться; в умовах правотворчо1' теорii зворотна дiя прецеденту стае «помггною», вiдтак постае питання про и обмеження з огляду на визнаний принцип неретроактивност права). У континентальнш доктринi таке спорiднення простежуеться вiдповiдно з поглядом на правоположення як на результати тлумачення, що лише виявляють початково закладений у розтлумаченш нормi змiст, або як на результати дiяльностi, що носить глибший, правоконкретизуючий чи навiть правотворчий характер [5, с. 18-20; 17, с. 221, 225].
Таким чином, розгляд судово1' практики як явища, що мае бшьше значення, шж просто зразок тлумачення та застосування права, потребуе й уважшшого ставлення до визначення характеристик дп в чаш судових
правоположень. Не завжди буде виваженим надавати такому тлумаченню ж часово1' сфери ди, яку мае об'ект тлумачення, що призводить до поширення правово1' позицп на факти минулого.
Улм з яко1' б точки зору не розглядалися судовi правоположення, ращонально, що в раз^ коли правоположення вищих судових оргашв змiнюють iснуюче тлумачення норми права, адресатам правових установлень (не посвяченим в тонкошд розрiзнення норм права та правотлумачних положень) байдуже, у зв'язку iз чим змшюються 1'хш права та обов'язки - зi змiнами в законодавствi чи у практищ його тлумачення. Тому в часовому аспект правовi наслщки таких змiн мають бути по-можливост унiфiкованими [21, с. 118].
Слщ констатувати гнучкiсть правил вибору напрямку ди в часi судових правоположень. О^м того такий вибiр часто е предметом судового розсуду, що зважае на шдивщуальш обставини справи. Вибiр напрямку (на рiвнi загальних правил та ad hoc) переслщуе мету пошуку справедливого балансу мiж рiзними чинниками - зокрема, мiж рiзними принципами права, мiж певшстю правового становища суб'ектiв та необхщнютю правових змiн, зокрема, мiж захистом правомiрних очiкувань, що випливали з ди нормативного акта, визнаного нечинним, та усуненням наслщюв ди такого акта тощо.
Зазначеш правила та тдходи, створенi в зарубiжнiй доктрин та практицi, могли б братися до уваги i при визначенш ди в часi судових правоположень у правовш системi Украши.
Список лггератури:
1. Boddington v. British Transport Police [1998] UKHL 13; [1999] 2 AC 143; [1998] 2 All ER 203; [1998] 2 WLR 639 (2nd April, 1998) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.publications.parliament.uk/pa/ld199798/ldjudgmt/jd980402/bodd02.htm.
2. Decisions of constitutional courts and equivalent bodies and their execution. Report adopted by the Commission at its 46th plenary meeting (Venice, 9-10 March 2001) CDL-INF (2001) 9.
3. Forsyth, Christopher. The legal effect of unlawful administrative acts: the theory of the second actor explained and developed // Amicus Curiae. - Issue 35. - June/July 2001. - P. 20-23 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://sas-space.sas.ac.uk/3747/1Z1330-1448-1-SM.pdf.
4. Opinions of the Lords of Appeal for Judgment in the Cause National Westminster Bank plc v. Spectrum Plus Limited and others [Електронний ресурс]. - Режим доступу : © Пушняк О. В., 2015 20
http://www.publications.parliament.uk/pa/ld200506/ldjudgmt/jd050630/nat.pdf.
5. Wall J R N Prospective Overruling - It's About Time - Otago, The University of Otago, 2007 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.otago.ac.nz/law/research/journals/otago036272.pdf.
6. Анакгна Т. М. Судовий прецедент у npaBi Свропейського Союзу : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.11 / Т. М. Анакша. - Х. : НЮАУ ïm. Ярослава Мудрого, 2008. - 231 с.
7. Бахрах Д. Н. Действие норм права во времени: Теория, законодательство, судебная практика / Д. Н. Бахрах. - М. : Норма, 2004. - 224 с.
8. Беляневич В. Е. До питання про момент визнання недшсними нормативних акпв державних та шших оргашв / В. Е. Беляневич // Вюник господарського судочинства. - 2001.
- № 3. - С. 207-211.
9. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Ж.-Л. Бержель ; под общ. ред. В. И. Даниленко ; пер. с фр. - М. : NOTA BENE, 2000. - 576 с.
10. Богдановская И. Ю. Прецедентное право / И. Ю. Богдановская. - М. : Наука, 1993.
- 239 с.
11. Власов Ю. Л. Проблеми тлумачення норм права : монографiя / Ю. Л. Власов. - К. : 1н-т держави i права ïm. В. М. Корецького НАН Украши, 2001. - 180 с.
12. Гаджиев Т.А. Предприниматель - налогоплательщик - государство. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации / Т. А. Гаджиев, С. Г. Пепеляев. -М., 1998. -592 с.
13. Дычко А. В. Утрата силы актов официального толкования в Российской Федерации / А. В. Дычко // Юридическая наука и практика : вестник Нижегор. академии МВД России. -2011. - Вып. № 1 (14). - С. 345-348.
14. Ельцова Т. С. Действие во времени нормативных правовых актов и актов официального нормативного толкования: проблемы теории и практики : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Т. С. Ельцова. - Н. Новгород : Нижегор. гос. ун-т им. Н. И. Лобачевского, 2010. - 22 с.
15. Ельцова Т. С. Прекращение действия актов официального нормативного толкования во времени и его взаимосвязь с действием во времени интерпретируемого нормативного правового акта / Т. С. Ельцова // Вестник Нижегор. ун-та им. Н. И. Лобачевского. - 2010. - № 4. - С 272-276.
16. Кельзен Г. Судебная гарантия конституции (конституционная юстиция) / Г. Кельзен // Право и политика. - 2006. - № 8, 9. - С. 5-18.
17. Кросс Р. Прецедент в английском праве / Р. Кросс. - М., 1985. - 238 с.
18. Магазинер Я. М. Избранные труды по общей теории права / Я. М. Магазинер / отв. ред. д-р юрид. наук, проф. А. К. Кравцов. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2006. - 352 с.
19. Малишев Б. В. Судовий прецедент у правовш системi Англп (теоретико-правовий аспект) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Б. В. Малишев. - К. : КНУ, 2002. - 198 с.
20. М1рошниченко А. М. Правовi наслщки незаконних адмшютративних акпв [Електронний ресурс] / А. М. Мiрошниченко. - Режим доступу : http://bit.ly/1FQ7iZh.
21. Рекцигель Ш. Немецкий опыт о недопустимости обратной силы решений высших судебных органов ФРГ, ухудшающих положение налогоплательщика / Ш. Рекцигель // Налоговое право в решениях Конституционного Суда РФ 2007 года : по материалам V Междунар. науч.-практ. конф. 11-12 апреля 2008 г. - М., 2009. - С. 109-118.
22. Султанов А. Р. Проблемы исполнения решений Конституционного Суда РФ / А. Р. Султанов // Журнал российского права. - 2009. - № 9. - С. 65-74.
23. Султанов А. Р. Снова о действии во времени актов Конституционного Суда РФ / А. Р. Султанов // Журнал конституционного правосудия. - 2008. - № 3. - С. 33-36.
24. Тихий В. Дiя ршень Конституцшного Суду Украши в час / В. Тихий // Вюник Конституцшного Суду Украши. - 2001. - № 5. -С. 51-53.
25. Тилле А. А. Время, пространство, закон. Действие советского закона во времени и
пространстве / А. А. Тилле. - М. : Юрид. лит., 1965. - 201 с.
26. Тодика Ю. М. Конституцшний Суд Украши i прокуратура в конституцшно-правовому механiзмi забезпечення основних прав громадян / Ю. М. Тодика, О. В. Марцеляка. - Х., 1998. - 234 с.
27. Фуллер Лон Л. Анатомия права / Л. Л. Фуллер. - К. : Сфера, 1999. - 144 с.
28. Хавронюк М. Роз'яснення кримшального законодавства повинш даватись уповноваженим на це суб'ектом та зпдно iз законом [Електронний ресурс] / М. Хавронюк // Закон i бiзнес. - 2013. - № 20 (1110). - Режим доступу : http://zib.com.ua/ua/16034-hto_mozhe_davati_rozyasnennya_kriminalnogo_zakonodavstva_-_d.html.
29. Хмелевская В. В. Комментарий к Постановлению Суда Европейских сообществ С-437/97 от 09.03.2000 в деле «Объединение больниц евангелистов г. Вены против Апелляционной налоговой комиссии г. Вены и компания «Вайн унд Ко» против правительства земли Верхняя Австрия» / В. В. Хмелевская // Суд Европейских сообществ. Постановления и комментарии. Вып. 3. - М., 2007. - 296 с.
30. Черданцев А. Ф. Толкование права и договора : учеб. пособие для вузов / А. Ф. Черданцев. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 381 с.
31. Шевелев С. Э. Принципы действия налоговой нормы во времени в правовых позициях ЕСПЧ и Конституционного Суда РФ / С. Э. Шевелев // Вестник Высшего Арбитражного Суда РФ. - 2013. - № 1 (242). - С. 63-72.
32. Шевчук С. Судова правотворчють: св^овий досвщ i перспективи в Укрш'ш / С. Шевчук. - К. : Реферат, 2007. - 640 с.
Пушняк А. В. Действие во времени судебных правоположений.
Проанализировано действие во времени судебных правоположений - общих положений судебных решений, имеющих нормативное или квазинормативное значение. Рассматрены подходы к определению направлений их действия во времени в различных правовых системах общего и континентального права. Уделено внимание ретроактивному и перспективному направлениям такого действия, принципам права, которые их обусловливают.
Ключевые слова: действие во времени судебных правоположений, судебный прецедент, судебная практика, обратное действие во времени, перспективное действие во времени.
Pushniak O. V. Action in time of judicial legal provision.
The author analyzes the operation in time of the judicial legal provisions - normative or quasinormative general provisions of judicial decisions. Attention is paid to the approaches to the determination of direction of its operation in time in different common law and civil law legal systems. The author focuses on the retroactive and prospective directions of such action, as well as the principles of law that determine them.
Key words: the оperation of judicial legal provisions in time, legal precedent, jurisprudence, retroactivity, prospectivity.
Розширена анотащя статт Пушняка О.В. <^я у 4aci судових право положень»
Pushniak O. V., Candidate of law, associate professor of the Department of Theory of State and Law, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv
An extended abstract of a paper on the subject of: «Action in time of judicial legal provisions»
The given study is dedicated to the temporal effect of general judicial legal provisions. Although some amount of research (provided by T. Anakina, Y. Barabash, B. Malyshev, A. Myroshnychenko, S. Shevchuk, V. Tykhyi, Y. Todyka) has been devoted to this issue, relatively little attention has been attached to it by the Ukrainian science.
Thus the major task of this research is to provide the further investigation of action in time of judicial legal provisions, including the analysis and generalization of foreign experience in this field.
This paper focuses on legal provisions that are general rules contained in diverse judicial acts and that are recognized as the law or as the law interpretation and specification standards (also it focuses on the judicial provisions which invalidate the legislation rules).
Different views on the nature of judicial legal provisions determine to some extent the temporal characteristics of their operation. So when legal provisions are perceived purely as interpretation of law, their temporal scope is often regarded as being the same as the scope of the relevant rules of law. The approaches may vary in cases where legal provisions are seen as the result of law detailing and law making.
The author has scrutinized different approaches, existing in various legal systems. Traditionally, a precedent is considered to have a retroactive effect in common law countries. However, it is often given a prospective effect. Besides, a precedent can combine the both effects in a certain way. The author analyzes
1
approaches to resolving these issues in the US (where prospectivity is actively used), the UK (where retroactivity is mainly applicable) and other common law systems. In civil law systems retroactivity of judgments is often limited.
This paper describes the grounds for these approaches including some principles of law like legal certainty (and its component - res judicata) and protection of legitimate expectations. Temporal effect of judicial acts is the result of searching the fair balance between stability of law and need to adjust it according to the changing social conditions. Solving of this dilemma often leads to establishing of different restrictions on retroactive effect of legal provisions. It often takes into account the interests of the initiators of the trial that led to changes in the case law. Judgment usually has the retroactive effect on them.
The author draws parallels in the views on operation of legal provisions that exist in civil and common law systems. Defending a certain direction of their temporal effect is associated with a corresponding view on their nature. Retroactive and prospective approaches in common law doctrine are respectively associated with the declaratory and law-making theories of precedent. The continental doctrine implies such correlation with the views on legal provisions as the results of the interpretation which only detects initial meaning of legal rules, or as the result of law-detailing or even law-making activity.
