CC BY
9Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 2-2. С. 241-250.
УДК 342.9
РОЛЬ СУДОВО1 ПРАКТИКИ ТА ПРЕЦЕДЕНТ1В У ЗАБЕЗПЕЧЕНН1 ПРИНЦИПУ Р1ВНОСТ1 ПЕРЕД ЗАКОНОМ I СУДОМ В АДМШ1СТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВ1
Ченкова Н. Я.
Одеський нацюнальний ушверситет теш 1.1. Мечникова м. Одеса, Украша
Розглянута роль судово! практики та прецеденпв у забезиеченш реал1зацп адмшстративними судами принципу р1вносп перед законом 1 судом. Розкрито питання про те, що судова практика та прецеден-ти покликаш не лише створювати однаков1 тдходи до застосування [ тлумачення норм законодавства, а й для виявлення меж судового розсуду в справах з иод1бним матер1альним складом публ1чних иравовщ-носин та однорщними групами суб'екпв, особливо у яких законодавче регулювання не е достаттм або не призводить до справедливого виршення конфлшту.
Ключовi слова принцип ршност! перед законом и судом, судова практика, прецеденти, судовий розсуд.
Вступ. Стаття 161 Кодексу адмшютративного судочинства Укра1ни (дал1 скоро-чено - КАСУ) шд час прийняття постанови за результатами розгляду публ1чно-пра-вового спору вимагае вщ адмшютративного суду виршити, окр1м питання про те, чи мали мюце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги й заперечення { якими доказами вони шдтверджуються, також питання про те, яку правову норму належить застосувати до сшрних правовщносин. Забезпечення р1вносп перед законом { судом на етат застосування адмшютративним судом норм матер1ального права е актуальною практичною та теоретичною проблемами.
Судова практика, судов1 прецеденти та прецеденти тлумачення дослщжувалися у працях Безшо! А. К., Венгерова А. Б., Вшьнянського С. I., Зивса С. Л., Лазарева В. В., Л1вшиця Р. З., Ротаня В. Г., Сел1ванова А. О., Шевчука С. В. та шших науковщв, однак основна увага прид1лялась питанню про те, чи можна 1х визнавати джерела-ми в1тчизняного права. У дшснш же стал, за результатами анатзу праць наведених вище автор1в та практично! д1яльносп адмшютративних сущв, здшснено дослщжен-ня { визначення рол1, яку судова практика, судов1 прецеденти та прецеденти тлумачення вщпрають для реал1зацп адмшютративними судами принципу р1вносп перед законом { судом ус1х учасниюв адмшютративного процесу.
Сучасне адмшютративне судочинство не лише не оминула проблема вщсутносп однакового застосування норм права, особливо норм матер1ального права при вир> шенш тотожних публ1чних спор1в, а й навпаки, ця проблема мае бшьш1 розм1ри тд час справляння судочинства саме адмшютративними судами, внаслщок постшно! змшюваносп матер1альних норм адмшютративного права, переваги шдзаконного регулювання публ1чно-правових вщносин на фош постшно! змшюваносп внутрш-
ньо! системи та повноважень оргашв державного управлшня, !х окремих задач або функцш, а швидкiсть цих процешв призводить до видання неякiсних та суперечли-вих норм права, не апробованих часом та практикою.
Постановка завдання. У статп ставиться завдання здiйснити аналiз ролi судово! практики та прецеденнв у забезпеченнi однаково для вшх справедливого i обгрунто-ваного застосування судом одних i тих же норм права при виршенш спорiв у анало-пчних публiчних правовiдносинах.
Результати. За вихщш данi у нашому дослiдженнi взято принцип рiвностi перед законом i судом всiх учасникiв адмiнiстративного процесу, який закршлений у ст. 10 КАСУ Цей принцип розглядаеться нами не лише з огляду на те, як вш застосовусться у межах конкретного адмшютративного спору суддею, тобто, чи являються рiвними в очах суддi позивач i вщповщач по конкретнiй справi. Нас хвилюе дiя принципу рiвностi учасникiв адмшютративного процесу перед одним i тим же положенням закону (норми права) та одним i тим же судом в ширших межах - в межах сукупносн конкретних, тотожних за сво!м матерiальним складом, публiчних правовiдносин, що стали предметом розгляду в сущ, в яких беруть участь однорiднi групи суб'екпв -носiiв однорiдних матерiальних публiчних прав або обов'язкiв.
Рiшення щодо розширення поля нашого дослiдження спираеться на нормативне регулювання цього питання, зокрема ст. 244-2 КАСУ, яка визначае особливу роль р> шень Верховного Суду Укра!ни, а також на окремi тенденци у дiяльностi адмшютра-тивних судiв.
Наприклад, зпдно звiту за 2012 рiк Вищим адмiнiстративним судом Укра!ни, як судом касацшно! шстанци, визначено зменшення вщ 2% до 14% частини справ, у яких змшено чи скасовано судовi рiшення першо! та апеляцшно! шстанци i констато-вано, що можна говорити про напрацювання однаково! судово! практики у бшьшосн категорш справ [1].
Також за перше пiврiччя 2012 року iз 246 отриманих заяв про перегляд судового ршення Верховним Судом Укра!ни прийнято 87 постанов про скасування ршень Вищого адмiнiстративного суду Укра!ни з тдстав неоднакового застосування одних i тих самих норм матерiального права, що потягло ухвалення рiзних за змютом судо-вих рiшень у подiбних правовiдносинах [1].
На нашу думку, можна стверджувати, що одним з найбшьш очевидних фактичних процесуальних засобiв досягнення рiвного для вшх застосування судом одних i тих же норм права при виршенш спорiв у подiбних публiчних правовщносинах на сьо-годнiшнiй день виступають судовi прецеденти або стала практика адмшютративних судiв, особливо !х вищо! або найвищо! ланки. Сучасна юридична практика харак-теризуеться тим, що як сувд у рiшеннях по конкретних справах, так ^ в бшьшому ступенi, практикуючi юристи у позовах, скаргах або шших процесуальних документах прагнуть використовувати для формування або тдтвердження правових пози-цiй конкрентi рiшення Вищого адмшютративного суду та Верховного Суду Укра!ни, а також !х роз'яснення, узагальнення, оглядовi листи або постанови Пленумiв, що мiстять певнi правовi позицп стосовно тотожних спiрних правовiдносин. Однак на законодавчому рiвнi, а саме у статп 244-2 КАСУ, закршлено обов'язковiсть лише рi-шення Верховного Суду Украни, прийняте при перегщщ судового рiшення з мотивiв
неоднакового застосування судом (судами) касацшно! шстанци одних i тих самих норм матерiального права у подiбних правовщносинах. В шших же випадках закон не визнае правовi позицi! судових рiшеннь будь-яких ланок адмшстративних судiв обов'язковими при розглядi спорiв у подiбних правовщносинах.
Розпочнемо аналiз ролi судових прецедепв та судово! практики в адмшютративно-му судочинствi з визначення самих понять «судовий прецедент» та «судова практика».
У загальнiй теорi! держави i права пiд поняттям «судовий прецедент» розушеться принцип, на основi якого ухвалене рiшення у конкретнш справi, що е обов'язковим для суду не! само! iнстанцi! або нижчо! iнстанцi!, при вирiшеннi в майбутньому вшх аналогiчних справ, або виступае зразком тлумачення закону. Змют доктрини судового прецеденту полягае саме в обов'язковосп для органiв судово! влади !х попереднiх судових ршень (stare decisis). При цьому в судовому ршенш слiд вирiзняти ту його частину, яка мiстить основний принцип, щею вирiшення справи (ratio decidendi), i «сказане мiж шшим» (obiter dictum). Принцип ratio decidendi (вщ лат. - вирiшальний довщ, доказ, аргумент), згiдно з яким виршено справу, становить основу судового прецеденту та мае нормативний характер. В англшському прецедентному правi ratio decidendi означае виршальниу правову аргументацiю, правовий принцип, який е шставою судового рiшення i якого в подальшому слiд додержуватися. Цей принцип мютиться в мотивувальнш частинi рiшення (imperative conclusion) i являе собою судовий стандарт - пояснення, чому саме так було виршено конкретну справу [2, с. 185-186].
Науковщ з радянських чашв i до теперiшнього часу не зупиняються в спробах сформувати ушверсальне поняття «судова практика». Хоча визначень цього поняття не мало, прийнятним для нашого дослiдження вважаемо визначення Безшо! А. К., яка вважала, що судову практику необхiдно розглядати в двох значеннях: широкому та вузькому. Дослщниця визначила, що «судова практика в широкому значенш - це дiяльнiсть ушх судiв, що входять в судову систему, функцюнуюча з метою здшснен-ня... правосуддя шляхом розгляду цивiльних i кримшальних справ, i всi результати ще! дiяльностi» [17, с. 21]. Необхщшсть iснування широкого значення «судово! практики» дослщниця пов'язала з словами Кудрявцева В. про те, що «судова практика - це вся дiяльнiсть сущв з виршення конкретних справ, що включае рiшення пра-вильнi й неправильнi, залишенi в сит та скасованi чи змшеш. При iншому розумiннi юридично! практики, коли вона зводиться до правильних, до того ж, узагальнених правоположень, ми вшьно чи невiльно позбавляемо науку можливостей для об'ек-тивного аналiзу всiе! реально! дiяльностi юридичних оргашв, включаючи !хнi по-милки й недолши, необгрунтовано обмежуемо предмет !! дослiджень» [3, с. 21; 18].
«Судова ж практика у вузькому значенш - це тшьки частина дiяльностi сущв зi здшснення...правосуддя, пов'язана з виробленням правоположень, i тшьки частина !! результатiв: правоположення» [3, с. 21]. При цьому дослщниця наголошувала, що вiд обсягу поняття «правове положення» залежить i обсяг поняття «судова практика» у вузькому сенс цього слова. «.. .якщо шд правоположенням розумiти думку судiв про застосування закону чи норми права, то предметом шзнання повинна бути вся судова дiяльнiсть. Якщо ж шд ним розушти тiльки усталене правило застосування норми права судами, то обсяг дiяльностi звужуеться i обмежуеться тiльки тими акта-
ми, в яких думка сущв про норму права збнаеться. I, нарешп, якщо тд правополо-женням розушти тшьки усталене правило застосування норм права судами, що вносить новизну в правове регулювання, то стд обмежитися лише частиною акпв, що закршлюють едину думку сущв про певну групу норм права... Правоположення як наукова категор1я повинна розуштися саме в цьому останньому значенш... у цьому випадку вона з устхом може бути використана для характеристики само! складно! сфери судово! д!яльносп, ¿меновано! нами судовим ¿ндивщуальним правовим ре-гулюванням у вузькому сенс! слова» [3, с. 15-16].
Серед радянських вчених була вельми поширеною щея про юнування «правоположення». Лазарев В. В. вважав, що «за сво!м змютом будь-яке право положення е офщшним наказом правозастосовного органу щодо розумшня та використання права у зв'язку з виникненням певно! життево! ситуацн, що п!падае п!д д!ю закону» [4]. В кшцевому рахунку науков! дискус!! звелися в основному до того, що р!зновидами правоположеннь е правороз'яснювальш, правоконкрстизуюч! положення ! положення щодо подолання прогалин у прав! [3, с. 5; 4].
Стосовно природи судових прецеденпв ! судово! практики та !х рол! в укра!нсько-му судочинств! дос! тривають профес!йн! та науков! дискус!!, пов'язаш, в основному, ¿з питанням про те, чи е вони джерелами права. Де-кшька сл!в слщ сказати ! про цю пробему, позаяк це допоможе л!пше зрозумпи суть досл!джуваного нами процесу-ального засобу, здатного забезпечити однаково для вах справедливе ! обгрунтоване застосування судом одних ! тих же норм права при виршенш спор!в у аналог!чних публ!чних правов!дносинах.
1сторично склалося, що в!тчизняна наука не визнае судов! прецеденти або судо-ву практику як джерело права. Причини цього слщ шукати, по-перше, в тому, що в!тчизняне право вщноситься до романо-германсько! правово! с!м'!, а по-друге, що в!тчизняне право збернае в соб! залишки теорн та п!дход!в радянського (соц!ал!стич-ного) права.
Основну причину вщмшносп м!ж п!дходами до судових прецеденпв або судово! практики як до джерел права в кра!нах, як! вщносяться до англо-саксонсько! правово! с!м'! та романо-германсько! правово! с!м'!, можна пояснити словами вщомого французького вченого Рене Давида, про те, що «загальне право було створено суд-дями, що виршували спори м!ж окремим особами. норма загального права менш абстрактна, шж норма права романо-германско! правово! ам'!, ! направлена на те, щоб виршити конкретну проблему, а не сформувати загальне правило поведшки на майбутне... !х основна турбота - негайне поновлення статус-кво, а не встановлення основ сощального порядку.» [5, с. 22]
Дослщжуючи ж юторда проблеми щодо розум!ння правово! природи судових прецеденпв та судово! практики в Укра!ш, можна вщзначити, що основною щеею правово! науки радянсько! доби була догма про те, що «сощалютичш держави не знають такого джерела права, як судовий прецедент, який веде до вщступлення вщ начал законносп ! п!дривае роль представницьких оргашв держави в законодавч!й сфер!. Сощалютичш судов! органи здшснють правосудя як одну з форм застосування закону, не пов'язану з правотворчими повноваженнями суду при виршенш конкретних справ» [6, с. 3; 7, с. 325].
Рене Давид при дослщженш права сощалютичних кра!н та його розвиток, почи-наючи з жовтнево! революцi! до початку дев'яностих роюв ХХ столiття, пояснював його особливосн тим, що «...единим джерелом сощалютичного права е револю-цшна творчiсть законодавця, яка виражае волю народу, керованого комунютичною парнею...» [5, с. 23]. «...в СРСР право трактовалося вельми своерщно... охорона порядку шляхом напрацювання принципiв вирiшення конфлшнв не е основною задачею сощалютичного права. Воно, перш за все, - засiб трансформаци суспшьства, рух до комунiстичного щеалу... Право - шструмент на службi пашвного класу... Мета права спiвпадае з метою полггики...» [5, с. 124-125].
На ввдшну вiд заперечення судових прецедента, в радянсью часи визнавалась та жва-во обговорювалась така властивiсть постанов Пленумiв Верховного Суду СРСР, як !х «нормативнiсть». Вважалось, що «постанови Пленуму Верховного Суду СРСР представ-ляють «.. .специфiчну форму забезпечення одноманiтностi судово! практики ^ в кшцево-му рахунку, законносп в правозастосовнiй дiяльностi судових оргашв...» [8, с. 176].
Спроби окремих радянських вчених обгрунтувати, що «.судова практика повинна отримати визнання як одно з джерел радянського права.» тддавались критищ аргументом про те, що одна лише множиннють судових прецеденпв не породжуе норму права [8, с. 177-178; 9]. Також вважалось, що «правоконкретизуючу дiяль-нють» судiв не можна ототожнювати з «розвитком права вшир i вглиб» [8, с. 179; 10], тобто вщкидалась правотворча функцiя сущв. Сдине, що все ж таки знайшло загаль-ного визнання, були науковi положення стосовно iснування «прецеденту тлумачення правово! норми» i вщмшносн його вiд «судовового прецеденту» в тому, що прецедент тлумачення зв'язаний лише з роз'ясненням вже юнуючо! норми права, у той час як судовий прецедент сам веде до створення судами ново! норми [8, с. 179; 11].
Не зважаючи на суттевi змши, що вщбулися пюля розпаду СРСР за часи незалеж-ностi Укра!ни, науковцi досi не можуть дшти одностайно! думки стосовно визнання судових прецеденпв та судово! практики як джерела права.
Наприклад, удосконалюе, однак продовжуе традицi! радянських часiв колектив авторiв пiд керiвництвом Ротань В. Г., зазначаючи у пращ «Новине вчення про тлумачення правових актiв», що «.. .правоположення, якi начебто формують суди, - це мiраж, який виникае унаслщок того, що фахiвцi не вмiють професiйно працювати з нормативними текстами. Правотворчiсть в Укра!ш не здiйснюе навiть Верховний Суд Укра!ни. Його значення - не правотворчють, бо вiн не мае повноваження змiнювати змiст законодавства чи встановлювати таке значення законодавчих положень, як за-конодавець школи в них не закладав. Що стосуеться забезпечення однакового застосування одних i тих самих норм матерiального права до подiбних правовщносин, то воно забезпечуеться Верховним Судом не вольовими, а суто штелектуальними методами. При цьому Верховний Суд застосовуе Конститущю, закони i шдзаконш акти, а у вщповщних випадках прямо застосовуе принцип верховенства права, звертаеться до аналогi! закону i права, але новi правовi норми нiколи не створюе» [12, с. 64].
Разом з тим вченими робляться спроби доведення необхщносн загального визнання тако! властивосн рiшень Верховного Суду Укра!ни, як нормативносн. Наприклад, Шевчук С. В. у сво!х працях запропонував загальнотеоретичну концепцiю норматив-ностi актiв судово! влади у контекстi застосування правових норм [13, с. 7].
Селiванов А. О. вважае, що судове право повинно стати самостшним джерелом права чи частиною галузевого законодавства (переважно процесуального), що необ-хвдно довести через розроблення доктрини судового права [14].
Оскшьки метою написання статтi не являеться теоретичне дослщження питання про те, чи являеться судова практика або судовi прецеденти джерелами права в Украш, ми не будемо вдаватися в цю проблематику i зосередимося саме на рол^ яку вони вщграють для реалiзацiï адмiнiстративними судами принципу рiвностi.
Переконатись у тому, що судова практика, як в широкому ïï значенш, так i у вузь-кому, мае одне з основних мюць у фактичному забезпеченш принципу рiвностi всiх перед законом i судом, можна при аналiзi статп 244-2 КАСУ, яка передбачае, що р> шення Верховного Суду Украни, прийняте при переглядi судового ршення Вищого адмiнiстративного суду Украши з мотивiв неоднакового застосування судом (судами) касацiйноï iнстанцiï одних i тих самих норм матерiального права, у подiбних правовiдносинах стае обов'язковим для сущв нижчих шстанцш та суб'ектiв владних повноважень, яю застосовують вiдвiдну норму.
Пленумом Вищого адмшютративного суду Украни роз'яснуеться, що подiбнiсть правовщносин означае, зокрема, тотожнють суб'ектного складу учасникiв вiдносин, об'екта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, мюця, пiдстав виникнення, припинення та змiни вiдповiдних правовщносин). Змiст правовiдносин з метою з'ясування ix подiбностi в рiзних р> шеннях суду (судiв) касацiйноï шстанци визначаеться обставинами кожноï конкретно].' справи. Ухвалення рiзниx за змютом судових ршень матиме мiсце в раз^ коли суд (суди) касацiйноï iнстанцiï у розглядi двох чи бшьше справ за тотожних предмета спору, шдстав позову та за аналопчних обставин i однакового матерiально-правового регулювання спiрниx правовiдносин дiйшов (дшшли) протилежних висновкiв щодо заявлених позовних вимог [15].
Використати свое право на перегляд адмiнiстративноï справи Верховним судом Украши учасник адмшютративного процесу може лише якщо наведе приклади кон-кретних ршень Вищого адмшютративного суду Украши, в яких простежуеться не-однакове застосування судом (судами) касацiйноï iнстанцiï одних i тих самих норм матерiального права у подiбниx правовiдносинаx. Вiдмiтемо, що щ рiшення можуть бути як правильш, так й неправильнi, залишенi в силi та скасованi чи змшеш Вер-ховний Суд Украïни у подальшому повинен ïx проаналiзувати, виокремити в них рiзнi пiдxоди до застосування норми права та визначити власну «правильну» позицiю. Тобто зпершу - вiд заявника, а згодом - вщ Верховного Суду Украши вимагаеться проаналiзувати не лише ршення «з правильними та узагальненими правоположен-ннями» (тобто судову практику у вузькому значенш), а й загалом здшснити об'ек-тивний аналiз реальноï судовоï практики Вищого адмiнiстративного суду Украши (в широкому ïï значенш), включаючи помилки й недолши, - для винесення остаточного рiшення, яке врегульовуе конкретне сшрне правовiдношення та яке стане зразком для врегулювання подiбниx вiдносин у майбутньому. Таке ршення Верховного суду Украïни перетворюеться або у судовий прецедент, або у прецедент тлумачення.
Ще на початку 1990-х роюв вчеш вщм^или, що «загальне право, вiдрiзняеться вщ права романо-германськоï сiм'ï, але при цьому зросла роль закону i методи, що
використовуються в кожнш з цих шмей зблизилися. Норма права все бшьш i бшьш розумiеться в краïнаx загального права так само, як i в крашах романо-германськоï сiм'ï, i з цього випливае, що, по сут^ i там i тут з низки питань приймаються дуже сxожi ршення, заснованi на однiй i тш же iдеï справедливостi» [5, с. 23]
Сьогодш ми можемо спостерпати, що в Украïнi тривають процеси переосмис-лення мети правосуддя i пошук критерив, яким повинно вщповщати, в першу чергу, справедливе судове рiшення, а не лише законне. Практикуючи юристи, на вщмшу вщ суддiв адмiнiстративниx судiв, бшьш прогресивно до цього ставляться i очшу-ють, що виключно позитивютський шдхщ суддiв до розгляду публiчниx спорiв вони подалають. Адже не завжди застосування норми закону може у конкретнш ситуа-цп призвести до справедливого врегулювання публiчно правового спору. Неяюсний закон, прогалини та суперечосп в законi, викривлення дшсного змiсту (початкових намiрiв) закону в його тдзаконних актах (зменшення обсягу прав адмшютративно пiдвладниx суб'ектiв; розширення повноважень суб'ектiв владних повноважень) або зб^ непередбачуваних, недостатньо або суперечливо врегульованих у закош кон-кретних обставин справи - е чинниками, яю для прийнятя справедливого ршення потребують виключно незалежного i об'ективногой судового розсуду (в його сильному значенш, який буде описаний нижче).
Отже, у прийнятп справедливих ршень все бiльшу роль починае займати суд-дiвська фiлософiя i судовий розсуд, яю можуть бути втшеш нiде iнше, нiж в текстах окремих рiшенняx судiв, сукупшсть яких i складае судову практику.
Б^ун В. С. на прикладi аналiзу судовоï дiяльностi США пропонуе розглядати по-няття суддiвскоï фшософи як елемент системи судовоï фшософи, яке позначае певний особистiсний св^огляд та професiйну правосвiдомiсть суддi. Судщвську фiлософiю пропонуеться розрiзняти за рiзними критерiями: 1) за типом праворозумшня: законник; юснатурал1ст (прихильник природного права); 2) за тдходами до тлумачення: «пасивгст», з пасивним ставленням до питання конституцшносп, яке повинен вир> шити не суд, а законодавець; «активгст» - суддя, чинником судового ршення якого е власш погляди, радше, шж «буква закону»; «консерватор» - суддя, який дотримуеть-ся традицшних уявлень, букви закону, вщповщно до його початкових намiрiв; 3) за процесуальними пiдxодами до судового ршення: суддя, який суворо дотримуться закону; суддя-правотворець; суддя-посередник; владний (авторитарний) суддя; суд-дя-процесуалют тощо [16, с. 22-24].
У ситуащях, де прийнятя справедливого ршення не може бути забезпечено засто-суванням норми закону, е очевидним, що саме судовий розсуд е виршальним чинником в справедливому регулюванш сшрного публiчно-правового правовiдношен-ня. Найбшьш повно та ясно судовий розсуд, у вшх його значеннях, представлений в пращ Дворкша Р. «Серйозний погляд на права». Вiдносно права дiяти на власний розсуд Дворкш Р. вживае альтернативний термiн «дискрецшш права» i звертае увагу, що «право дiяти на власний розсуд, як дiрка в бублiку, не юнуе нiде, крiм простору всередиш обмежувального пояса». Пiд цим маючи на уваз^ що поняття власного розсуду доречне лише в одному контекстк коли хтось загалом уповноважений приймати ршення вiдповiдно до норм, визначених певним владним органом. Вчений обгрунту-вав гепотизу, що «право дiяти на власний розсуд» можна розумгги у слабкому значен-
Hi i в сильному. У слабкому значенш цей термш вживаеться: 1) лише щоб сказати, що з певно1 причини, норми, яю повинна застосовувати посадова особа, не можуть бути застосованi нею механiчно, вимагаютьрозроблення нею ïïвласного судження; 2) лише щоб сказати, що певна посадова особа мае повноваження прийняти остаточне ршення, тобто таке, яке жодна шша посадова особа не може переглянути i вщмшити. У сильному значенш «право дiяти на власний розсуд» згадуеться, щоб сказати, що в певному питанш посадова особа просто-напросто не пов'язана нормами, визна-ченими вщповщним владним органом. Сильне значення вiдрiзняеться вщ слабкого тим, що ми користуемось цим значенням не для того, щоб висловити коментарi щодо неч^косп чи складностi норм або щодо тих ошб, кому належить останне слово щодо ïx застосування, а для того, щоб вказати на дiапазон застосування цих норм та на р> шення, якi вони як вважаеться, визначають. Майже в будь-якш ситуацiï, коли людина мае дiяти, стають доречними певнi норми рацюнальносп, справедливостi й ефектив-ностг Дискрецiйне право посадовоï особи означае не те, що вона вшьна приймати ршення, яке не грунтуеться на нормах здорового глузду та справедливости а лише те, що в своему ршенш вона не повинна керуватися нормою, встановленою тим кон-кретним органом влади, що ми маемо на уваз^ коли ставимо питання про дискрецш-не право [17, с. 59-62].
Формулюючи проблеми судового розсуду, Барак А. наголошуе та тому, що завжди будуть складнi справи, що там, де е право, там буде i судовий розсуд. Iсторiя права е iсторiею розширення або звуження судового розсуду в рiзнi часи i за рiзниx обставин, зпдно з вiдповiдними полiтичними уявленнями. Реальне питання - це достатнiй обсяг, межi судового розсуду [18, с. 352-353; 19, с. 181]. Бернюков А. М. вбачае проблему в тому, що у зв'язку з вщсутнютю в наущ дефшщп судового розсуду актуальним е питання про межу, за якою закшчуеться праворозумiння i розпочинаеться вже явна правотворчють суддi, а також як можна взначити и кордони сувдвського розсуду в праворозумiннi, за якими вщбуваеться вiдверте свавiлля [19, с. 181].
Висновки. Таким чином, вважаемо за можливе сформувати висновок про те, що роль судовоï практики, судових прецеденпв або прецеденпв тлумачення у даному випадку адмшютративних сущв не стшьки в однаковому тлумаченш норм закону i вщшукуванш норм права, що регулюють проси справи, а в справедливому правовому регулюванш правовщносин у складних справах, шляхом вiдшукування норм права та/або ïx тлумачення та формування за результатами практики, меж судового розсуду у складних справах та тих критерив, за якими судова дискрещя повинна бути обмежена або ч^ко визначена. Роль судових прецеденпв або окремих судових ршень у складних справахсаме в тому i полягае, що множиншсть однакових «ratio decidendi» (виршальний аргумент), так само, як i правоположень, доводить шшим адмшютративним судам та вшм особам, що знаходяться у подiбниx стрних пра-вовiдносинаx, що саме за таким зразком i в таких межах повинно бути урегульоване сшрне првовщношення, щоб досягти справедливости Множиншсть однакових «ratio decidendi» так само, як i правоположень, у тотожних справах стае виразом колектив-но1' (в контекст загальнолюдськоï) думки щодо справедливого результату виршення простоï або складно1' справи щодо того чи шшого типового публiчного конфлiкту. Вiддтак, множиншсть однакових «ratio decidendi» так само, як i правоположень, за-
слуговують на визнання необxiдностi ïx застосування на рiвнi норм права або закону. В кшцевому рахунку, вважаемо, що застосування судовоï практики та прецеденпв в адмiнiстративному судочинствi слугуватиме реалiзацiï принципу рiвностi перед законом i судом для вiдповiдноï сукупност конкретних тотожних за своïм матергаль-ним складом публiчниx правовщносин, в яких беруть участь однорщш групи суб'ек-тiв - носи однорщних матерiальниx публiчниx прав або обов'язюв.
Список лiтератури:
1. Аналггичний огляд стану здшснення судочинства Вищим адмгшстративним судом Украши у першому пiврiччi 2012 року. Управлшня узагальнення судовоï практики, судовоï статистики, надання методичноï допомоги та контролю за едтстю судовоï практики Вищого адмгшстративного суду Украь ни // Режим доступу. - [Електронний ресурс] : http://www.vasu.gov.ua/ua/generalization_court_practice. html?_m=publications&J=rec&id=2484&fp=11.
2. Загальна теорiя держави i права : тдручник [для студентiв юридичних вищих навчальних за-кладiв] / [М. В. Цвж, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та гн.] ; за ред. М. В. Цв1рка, О. В. Петришина.
- Х. : Право, 2009. - 584 с.
3. Безгна А. К. Судова практика в мехашзм1 правового регулювання трудових вщносин / А. К. Безша.
- Казань : Вид-во Казанського ун-та. - 187 с.
4. Лазарев В. В. Правоположення: поняття, походження та роль в мехашзм1 юридичного впливу / В. В. Лазарев // Правоведение. - 1976. - № 6. - С. 8.
5. Давид Р., Жоффу-Спинози К. Основш правов1 системи сучасност / Р. Давид, К. Жоффу-Спинози ; пер. з фр. В. А. Туманова. - М. : М1жнародт в1дносини, 1999. - 400 с.
6. Лившиц Р. З. Судова практика як джерело права / Р. З. Лившиц. - М. : 1нститут держави i права Рост^кл Академл наук, 1997. - 48 с.
7. Сощалгстичне право. - М., 1973. - С. 325.
8. Зивс С. Л. Джерела права / С. Л. Зивс. - М. : Видавництво «Наука», 1981. - 240 с.
9. Вшьнянський С. I. Значення судовоï практики в цившьному прав1 / С. I. Вшьнянський. - М., 1947.
- Вип. IX. - С. 244.
10. Безина А., Лазарев В. Конкретизащя права в судовш практищ / А. Безина, В. Лазарев // Радянська юстищя. - 1968. - № 2. - С. 7.
11. Венгеров А. Б. Роль судовоï практики в розвитку радянського права : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / А. Б. Венгеров. - М., 1966. - С. 13.
12. Новггне вчення про тлумачення правових актiв : навч. поиб. [з курсу тлумачення правових ак-тгв для суддгв, що проходять тдвищення квалiфiкацiï, i кандидатiв на посади судд1в, що проходять спещальну тдготовку] / [В. Г. Ротань, I. Л. Самсш, А. Г. Ярема та гн.] ; в1дп. ред. авт. кол. В. Г. Ротань.
- X. : Право. - 752 с.
13. Шевчук С. В. Загальнотеоретичш проблеми нормативноста актгв судовоï влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теор1я та Тсторш держави i права; гстор1я полггичних i правових вчень» / С. В. Шевчук ; Национальна юридична академ1я Украши 1м. Я. Мудрого.
- Харкв, 2008. - 39 с.
14. Селгванов А. О. Судове право: нова галузь права чи теоретична думка? / А. О. Селгванов. - Режим доступу. - [Електронний ресурс] : http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/0E40BFB02A7785CCC2 2575D80039A589.
15. Про судову практику застосування статей 235-240 КАСУ : Постанова Пленуму Вищого адмшстративного суду Украши вщ 13.12.2010 № 2 // Режим доступу. - [Електронний ресурс] : http://www. vasu.gov.ua/ua/plenum__vas.html?_m=publications&_t=rec&id=2083.
16. Бггун В. С. Фшософш правосуддя: щея та здшснення : монографш / В. С. Бггун. - К., 2011. - 303 с.
17. Дворюн Р. Серйозний погляд на права / Р. Дворюн ; укр. пер. А. Фролкгн. - К., 2000.
18. Барак А. Судейское усмотрение / А. Барак. - М., 1999.
19. Правосуддя: фшософське та теоретичне осмислення : монограф1я / [А. М. Бернюков, В. С. Бггун, Ю. П. Лобода, Б. В. Малишев та ш.] ; в1дп. ред. В. С. Бггун. - К., 2009. - 316 с.
Ченкова Н. Я. О равенстве участников административного процесса перед законом и судом и современных проблемах дискриминации / Н. Я. Ченкова // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2013. - Т. 26 (65). № 2-2. - С. 241-250.
Рассмотрена роль судебной практики и прецедентов в обеспечении реализации административными судами принципа равенства перед законом и судом. Раскрыт вопрос о том, что судебная практика и прецеденты призваны не только создавать одинаковые подходы к применению и толкованию норм законодательства, но и выявлять границы судебного усмотрения в делах со схожим материальным составом публичных правоотношений и однородными группами субъектов, особенно если законодательное регулирование не является достаточным либо не приводит к справедливому разрешению конфликта. Множественность тождественных решающих аргументов или правоположений в решениях административных судов в подобных делах становится выражением коллективного (в контексте общечеловеческого) и одновременно профессионального мнения судей относительно справедливого результата разрешения дела. Предлагается признать, что такие решения должны быть образцом для применения в аналогичных делах для обеспечения равенства всех перед законом и судом.
Ключевые слова принцип равенства перед законом и судом, судебная практика, прецеденты, судебное усмотрение.
ROLE OF JUDICIAL PRACTICE AND PRECEDENT IN ENSURING THE PRINCIPLE OF EQUALITY BEFORE THE LAW AND JUSTICE IN ADMINISTRATIVE JUDICIARY
Chenkova N. Ya.
Odesa National University named after 1.1. Mechnikov, Odesa, Ukraine
The role of judicial practice and precedents in supporting the administrative courts of the principle of equality before the law and the courts are considered. It is shown the question of what is the nature of judicial precedents and jurisprudence and their place among the sources of law are subject nevschuhayuchyh professional and scientific debate, because historically, that case-law or jurisprudence is not recognized as a source of law for the reasons that domestic law relating to the Romano-Germanic legal family, and that domestic law retains the remnants of Soviet approaches (socialist) law. It was solved question that jurisprudence and precedents in modern conditions designed to not only create the same approach to the application and interpretation of legislation but also to identify the limits of judicial discretion in cases of similar material composition of public relations and homogeneous groups of subjects, especially where legal regulation is not sufficient or does not lead to a just solution to the conflict. In situations where the adoption of a fair solution can not be achieved using the rule of law, it is clear that this judicial discretion is a crucial factor in the fair regulation of the controversial public law relationship. The multiplicity of identical clincher or legal provisions in the decisions of administrative courts in similar cases, it is an expression of the collective (in the context of human), and both the professional opinion of the judges for just a result of pursuing the case. It is proposed to recognize that such decisions should be modeled for use in similar cases because they are effective and practical means for procedural fair hearing administrative courts such public law cases by ensuring equality before the law and the courts. The multiplicity of identical clincher or legal provisions contained in the decisions of the administrative courts deserve the recognition of the necessity of their application at the level of norms law or the law.
Key words: the principle of equality before the law and court, litigation, case law, judicial discretion.
