CC BY
0ситуаций.
Сцена допроса, где свидетелями выступают Голова Боронкуев, Полтора Лица и Мыччыыкаан, построена на сложном сочетании обличения и развлечения. «Безрассудная» вольность, занимательные сюжетные перипетии, органичное сочетание юмора и сатиры, ироничные диалоги, острословия обусловлены типологическими признаками народной смеховой культуры. Концептуальное значение в тексте имеют вещи-символы: дырявый чорон, означающий пустоту, камень, олицетворяющий черствость и бездушность, портрет бульдога, висящий рядом с портретом царя, и т.д. - способствуя обличению характеров и ситуаций, раскрывают идейное содержание пьесы. Финал комедии неожиданный и обретает лирический характер. Герои приходят к выводу, что Бог - это любовь. Автор со своими героями призывает помнить о своем высоком предназначении - любить и приумножать любовь.
Таким образом, в комедии-трилогии «Наара Суох» талант Гоголева-комедиографа: умение создавать комедийный конфликт и характеры, строить комическое действие, полное смешных ситуаций - раскрылся в полном объеме. Национальные,
самобытные персонажи, напоминающие сказочных героев, живой, разговорный язык пьесы, его образность и красочность определили успех данной комедии, которая вот уже около полувека ставится на сцене Саха академического театра им. П.А. Ойун-ского.
Список литературы
1. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Худож. лит., 1990. 542 с.
2. Кириллина М.А. Якутская комедия: типология и жанровая динамика. Новосибирск: Наука, 2014. 116 с.
3. Литература Якутии ХХ века: историко-литературные очерки. Якутск: Бичик, 2005. 728 с.
4. Проблемы творчества И.М. Гоголева: проза, поэзия, драматургия. Коллективная монография. Якутск: ИГИ АН РС (Я), 2004. 192 с.
5. Ушницкая М.И. Благослови, светлый дух! (Судьба человека в драматических произведениях Ивана Гоголева) (на якутском языке) // Гоголев И.М.-Кындыл. Сочинения. Том 4. Драмы. Якутск: Бичик, 2013. С. 5-18.
РЕПРЕЗЕНТАЦ1Я КОНЦЕПТУ «КОХАННЯ» В УКРАШСЬКОМУ ЛШГВОКУЛЬТУРНОМУ
ПРОСТОР1
Надолинська А. С.
Державний заклад «Швденноукратський нацiональний педагогiчний утверситет iMeHi К. Д. Ушинського», викладач кафедри укратськоХ фшологп i методики навчання
фахових дисциплiн, кандидат педагогiчних наук
REPRESENTATION OF THE "LOVE" CONCEPT IN UKRAINIAN LINGUOCULTURAL SPACE
Nadolynska A.
State institution "South Ukrainian National Pedagogical University named after K. D. Ushynsky", lecturer of department of Ukrainian philology and methods of teaching professional disciplines, Ph. D. (Pedagogy)
Анотащя
У стати проаналiзовано феномен «кохання» в украшськш культур^ видшено ядро, периферш, осно-вну ознаку концепту. Abstract
The article analyzes the phenomenon of "love" in Ukrainian culture, selected core periphery, the main feature of the concept.
Ключов1 слова: концепт, кохання. Keywords: concept, love.
Постановка проблеми. В антропоцентричнш параджтш сучасного мовознавства розгляд концеп-пв перебувае в цен^ постшно! уваги, проте едно-сп в розумшш термша «концепт» у наущ допоки не юнуе. Зокрема, «Великий тлумачний словник» тра-ктуе концепт як «смисл знака ^меш); загальна думка, формулювання; вигадка, фантазiя» [2: 248].
Дослвдники лшгвютичного концептуалiзму й лшгвокультурологп тд концептом у сучасних роз-вщках переважно розумшть ментальне утворення, що, ввдображаючи об'екти наочного й реального свггу, е одиницею колективно! свщомосп, яка збе-ртаеться в нацюнальнш пам'яп носив мови, хара-ктеризуючись багатовимiрнiстю й дискретнютю
значення (М. Ф. Алефiренко, С. Г. Воркачов, В. I. Карасик, В. В. Колесов, Дж. Лакофф, З. Д. Попова, О. I. Потапенко, Г. Г. Слишшн, Й. А. Стернш, Ж. Фоконье).
У когштивнш лшгшстищ визнано той факт, що людина мислить концептами, комб^ючи !х i здш-снюючи в межах концептiв i !х сполук глибиннi предикацii, формуючи новi концепти. Оскiльки «мислення е оперування концептами як глобаль-ними одиницями структурованого знання» [3: 3].
Концепт уплюеться в словi, саме тому назва концепту стае «згустком значень», ноаем уявлення не лише про поняття, яке означене словом, але й
про емоцшш елементи, оцшки, асощацд, образи, характернi для ще! культури [8: 68].
У кожному концепт поеднано принципово ва-жливi для людини знання про свiт, на цш пiдставi iдентифiкацiя, вивчення концеппв необхвдне в су-часнiй лшгвютищ. Метою нашо! науково! розвiдки е анатз концепту кохання в укра1нському лшгвоку-льтурному просторi.
Аналiз актуальних дослiджень. Концепт «кохання» привертае неабиякий iнтерес вiтчизняних i зарубгжних науковцiв. В останнi десятилiтгя концепт висвгглено в рiзних аспектах: з'ясування ети-мологп слова «кохання» (С. Г. Воркачов, В. I. Кара-сик, Р. Б. Сабешя); зютавлення цього слова з анало-гiчним (чи близьким) словом-концептом в шших мовах (£. Ю. Балашова, С. Г. Воркачев, I. Ю. Жиго-ренко, Е. В. Кисельова, Л. Е. Кузнецова, I. Ю. Мь нькова, Г. А. Огаркова, Е. Хутова); семантика лек-сико-семантичного поля «кохання» в нiмецькому мовному середовищi (М.1. Борисова, К. Еберт); концепт «кохання в украшськш мовнш картинi свiту (В. В. Калько, К. В. Кiренко, Г. А. Левченко, Л. Ф. Щербачук), особливосп ввдображення кохання в паремюлоги (Л. £. Вiльмс, С. Г. Воркачов, В. В. Калько), аналiз коренево! групи слiв, яш утворилися вiд певного етимона (Ю. Д. Апресян, О. В. Емельянова). Не зважаючи на це, проблема дослвдження концепту «кохання» в мовнш картиш свiту украш-цш актуальна й потребуе подальшого грунтовного вивчення.
Виклад основного матерiалу. У структ^ концепту «кохання», ми, погоджуючись iз Р. М. Фрумк1ною, виокремлюемо ядро й периферш. Ядро - це визначення, почерпнутi зi словников, як1 пропонують дослвдникам значнi можливосп для розкриття змiсту концепту щодо вияву специфiки його вербального вираження. Перифер1я - це суб'ективний досввд, найрiзноманiтнiшi прагмати-чнi складники лексеми, конотацп та асощаци. Кон-цепти утворюють власш «концептуалiзованi наочнi дшянки, об'еднуючи в загальному уявленнi iмена, гхт атрибути, речi, мiфологеми, ритуали тощо» [8: 68].
Отже, ядром концепту «кохання» виступатиме поняття - почуття глибоко! сердечно! прихильностi до особи шшо! статi; закохання; особа, що викликае таке почуття; кохана людина. 2.Р1дко. Те саме, що любов. 3. Д1я або стан за значенням кохати i коха-тися [6: 313]. Основною ознакою концепту е тдви-щена емоцшшсть i сила почуття.
Кохання - це найсильшше, найсвiтлiше та най-прекраснiше почуття у свiтi, яке притаманне кож-нiй людинi. Вс люди на Землi мрiють зустргти справжне кохання й поринути з головою в це диво-вижне почуття, оск1льки без любовi людина нiчого не варта: «Життя без кохання - якрiчка без води».
Структуру концепту уточнюють при^в'я, приказки: «Кохання не запобiжиш зарання», «Щас-ливе кохання i нiч не бере», «Любов гори верне», «Любов не знае закону», «Любов сильнша смертi», «Любовi, вогню i кашлю вiд людей не сховаеш», «Любовi не можна нi купити, нi продати», «Любов не пожежа, займеться — не потушиш», «Любов
робить розумних дурними, тихих буйними, а сер-дитих смирними», «Любов, як перстень, не мае ктця», «Кого кохае, за тим i зтхае, «Нехай мене той займае, хто кохання в серц мае»; фразео-лопзми: «Прилипнути вам серцем», «Прикитти до серця», «Прикитти серцем» - зрвднитися з кимсь, полюбити когось, «Припасти до серця» -викликати у когось симпатш, сподобатись кому-небудь, «Протоптати дорiжку до серця» - за-воювати чиюсь любов, довiру, симпатш.
Сдиного визначення феномена «кохання» не юнуе, кожен розумie й пояснюе його по-своему: одш вважають, що бажання зробити швидкоплинне вiчним - це i е кохання, iншi стверджують, що любов - це щасливе амейне життя, дехто вбачае в ко-ханш волю Божу, i за це почуття завдячуе Госпо-довi, а деяк наголошують, що любов - це всього лиш швидкоплинне захоплення, яке з часом переходить у звичку, турботу та взаемоповагу.
Кохання - це рiзнобiчне почуття, яке просте-жуеться в любовi до батьк1в, рiдного краю, брапв i сестер, друзiв, учителiв, тварин, але найвиразнiше це почуття спостертаеться мiж чоловiком та жшкою, оск1льки мае велику силу, тому кажуть: «Любов гори верне», «Любов сильтша смертi». За-кохана людина - це найщасливша людина, що уяв-ляе свою другу половинку як щеального лицаря, який i каву в л1жко, i зiрку з неба дiстане: «Хоч хлiб з водою, аби, милий, з тобою», «З милим рай i в ку-рет», чи як чарiвну господиню, шжну словом, справну дшом, розумну й вщдану, яка буде в бщносп i в багатств^ в горi i радосп любити й по-важати: «Жтка як любить, то любить i в долi, i в недолi». 1з ще! позицй' кохання виступае символом великого свгглого почуття, щастя, надзвичайних дивовижних емоцiй, вiрностi.
Справжне взаемне кохання, як правило, переходить у шлюб, що е союзом, угодним Богу, осш-льки шлюби укладаються на небесах, тому найсвилше почуття виступае символом шлюбу, подружнього життя: «Не та щаслива, що у батька, а та, що замiжня», «1з добрим подружжям i горе розгорюемо», «Замiж iти не на рщ а на цший вiк», а також продовження роду й дгтонародження.
Кохання бувае не завжди щасливим: безлiч розбитих дiвочих сердець через нероздшене кохання («— Ой знаю, знаю, кого кохаю, Ттьки не знаю, з ким жити маю!», «Ой чи ва тИ втчаються, що любляться та кохаються?»), обман («Коли лю-биш - люби дуже, а не любиш - не жартуй же!», «Коли любиш - так женись, а не любиш - вiдсту-пись!») [1: 311], зшвечених та скал1чених житпв через примусове зам1жжя («Силою не будеш милою», «Краще в ставку потопати, як з нелюбим шлюб узяти», «Краще полин iсти, тж з нелюбом за сты скти», «Краще вмерти, як з нелюбом жити», «Лтше весь вж дiвувати, як з нелюбим прожи-вати», «Старого любить - тшьки дт губить», «Так любить, як порох у ощ», «Я його так люблю, як сть в оцi, а кольку в боцИ»), наругу, тисячi поки-нутих ваптних жшок, яш так свято вiрили в силу великого почуття, мрiяли про щасливе амейне життя, а залишилися самотш, з дитиною на руках,
тому кохання e символом розчарування, туги, нездiйсненних мрiй. Народ засуджуе легковажнiсть у коханнi, а також позашлюбш любовнi стосунки: «Болить серденько, та плакать стидненько», «Bid Варки заблудив до Одарки», «То не 6ida, що з чужою жткою жартував, аби дома ночував», «1 Гнат не винуват, i Килина не винна, тшьки хата винувата, що впустила на тч Гната», «Тепер народ гiрший минулорiчного: прийшов звечора, а пшов вранцi, уже й брешуть, що ночував» тощо.
Любов у релшйнш картиш свиу подшяють на любов Божу, тобто любов Бога до людини, та на любов людини до людини. У Бiблil сказано, що люди повинш любити не лише сво1х рвдних, ближ-шх, а й сво1х ворогiв, тобто, любовi притаманнi так1 якостi, як бажання прощати та турбуватися про сво1х ближнiх. Отже, любов е символом прощення та турботи.
Поетичний образ кохання простежено в ху-дожнiх творах: «Сюльки ротв кохаю, а закохуюсь в тебе щодня», «Моя любове! Я перед тобою. Бери мене у сво'1 блаженш сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай i крил не обтни!» (Лша Ко-стенко), «Я так тебе люблю, що не втримаю слгз, В молитвi хиляться натомленi колта. Я так тебе люблю, що быий шум берiз 1 небо голубе для мене домовина», «Не тшьки друг i не лиш кохана, -Життя ти й смерть. Коли до Дон-Жуана 1з тьми камтний командор прийшов, Вт обезсмертив смертiю любов. Одне i це, кохання мае свш ктець» (М. Рильський), «Дух палкого кохання в молодих душах неначе повiяв на не'1 крилом, навiяв спомин про ii давню, молоду любов» (I. Нечуй-Левицький), «Не-нька з радощiв великих, з великого свого кохання аж заплакала, побачивши сина» (Марко Вовчок), «Лю-бть у кохант, в трудi, у бою, як тсню, що лине зо-рею.Вам серцем любть Украшу свою, - i вiчнi ми будемо з нею!» (В.Сосюра), «Люблю! Як в перший раз люблю, хоч це любов моя остання... Але вона -як день в маю, Як пташки перше щебетання. Люблю! Люблю для ^iз, для мук, для жалю... Але коли б, коли б ти знала, Як квiтне серце, як люблю, ти б на устах мо'1'х сказала: Люблю!» (О. Олесь).
Означений концепт представлено в живописи картина «У пошуках кохання» Романа Сябро, «Впер кохання» Серпя Галая, «Любов i голуби» Вии Серпенко, «Кохання» Руслана Даншва, «Планета кохання» Миколи Фалафiвки, «Перше кохання» Натали Аксьоненко, «Iдилiя» Миколи Пи-моненка, «Щд вечiр» 1вана Гончара, «Пара» Наталки Чубко, «Закохаш» Тетяни Панченко та шшг
Своерщно поштерпретовано концепт у музич-них творах як украшських народних тснях: «Взяв
би я бандуру», «Тече рiчка невеличка», «Якби мет не тиночки», «Йшли корови iз дiброви», «Ой при луз^ при лужку», «На городi верба рясна», так i ав-торських тснях: «Кохання, що на свт лише одне» £. Шантира, «Про кохання тсня лине» Т. Васи-лько, «Я люблю пльки тебе» О. Понамарьова, «Ало, кохання, Ало, мое кохання!», «Кохання - золото» Н. Бучинсько!, «Казка про кохання» Н. Май, «ТобЬ> (Коханий) М. Бровченка, у виконанш Т. Ма-твiенко тощо.
Висновки. Отже, ядром концепту «кохання» виступае поняття - почуття глибоко! сердечно! при-хильносп до особи iншоi стал; закохання. Основною ознакою концепту е тдвищена емоцштсть i сила почуття. До перифери належать нацюнально-культурнi компоненти: кохання е символом великого свилого почуття, щастя, надзвичайних диво-вижних емоцiй, вiрностi, шлюбу, подружнього життя, продовження роду, дiтонародження, про-щення, турботи, водночас символом розчарування, туги, нездшсненних мрiй. Функцiонуючи в худож-нiй лiтературi та творах мистецтва, концепт набувае додаткових семантичних ознак, позначених iндивiдуально-авторським забарвленням.
Список лггератури
1. Жайворонок В. В. Знаки укрансько! етно-культури. Словник- доввдник / В. В. Жайворонок. -К.: Вид-во «Довiра», 2006. - 703 с.
2. Загштко А. П. Великий тлумачний словник. Сучасна украшська мова ввд А до Я / А. П. Загштко, I. А. Шукша. - Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2008. - 704 с.
3. Попова З. Д. Понятие «концепт» в лингвистических исследованиях / З. Д. Попова, И. А. Сте-рнин. - Воронеж: Изд-во ВГУ, 2000. - С 3-27.
4. Пентилюк М. I. Основи когштивно! методики навчання мови / М. I. Пентилюк, О. М. Горошина, А. В. Шктна // Педагопчт науки : Зб. наук. пр. - Херсон : ХДУ, 2006. - Вип. 42. - С. 57 - 61.
5. Попова З. Д. Понятие «концепт» в лингвистических исследованиях / З. Д. Попова, И. А. Сте-рнин. - Воронеж, 2000. - С. 3 - 27.
6. Словник украшсько! мови в 11 т.: Т. 4. - К.: Наукова думка. - 1973. - С. 313
7. Смерчко А. Концепти «кохання i шлюб» у фразеологп (на матерiалi укрансько!, росшсько! та польсько! мов). [Електронний ресурс] / А. Смерчко. - Режим доступу: www.nbuv. gov.ua/portal/.../article26.pdf
8. Степанов Ю. С. Константы. Словарь русской культуры / Ю. С. Степанов. - М., 1997. -824 с.
