CC BY
69PHILOSOPHICAL SCIENCES
CHARACTERISTICS OF THE MANIFESTATION OF FOUR FORMS OF «PHILOSOPHY OF
LOVE» AMONG PEOPLE
Shumchuk B.
lecturer at the Department of Philosophy, Theology and Church History
of Ukrainian Institute of Arts and Sciences
ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЯВУ ЧОТИРЬОХ ФОРМ «ФШОСОФП ЛЮБОВ1» М1Ж
ЛЮДЬМИ
Шумчук Б.
викладач кафедри фшософИ] теологи та icmopii церкви Укратсъкий гумантарний тститут
Abstract
The article highlights the types and forms of love based on the works of philosophers of different eras. In particular, love and its division according to the Greek thinking of the ancient world are considered, where four forks of love are singled out: agape, fillet, storge, eros. One of the main sources is Plato's philosophy and his view of love. The following is a presentation of love in the philosophy of C. Lewis, where he considers love as a need, love as a gift, love as attachment. In the work of E. Fromm "the art of love" are considered objects of love fraternal love in which the object of love is a brother, maternal love - the object of the mother, erotic love - the object beloved or beloved, self-love where the object I myself, and love for God where the object of love is God. The principle of love reveals four facets of love that are not related to our feelings, but are related to the mind. When the body speaks, I don't like it, only the principle reminds me of the truth, the promise, the duty, that you are human. Love is banally multifaceted, it opens in loudness and silence, in passion and simplicity. Some try to avoid her, while others run to the meeting. One thing is for sure, everyone in their life has encountered it and experienced their emotions, had their own thoughts about it. It is determined what role love plays in marriage and what it leads to a married couple.
Анотащя
У статл виокремлено види та форми ™6oBi за працями фiлософiв рiзних епох. Зокрема розглянуто любов та И подшення за грецьким мисленням античного свиу, де виокремлено чотири вили любовг агапе, фшео, сторге, ерос. Одним i3 головних джерел взято фшософш Платона, та його погляд на любов. В по-дальшому представлено любов у фшософп К. Льюка, де вш розглядае любов як потребу, любов як дар, любов як прив'язашсть. У пращ Е. Фрома «мистецтво любити» розглядаються об'екти любовi братня любов в якш об'ектом любовi виступае брат, материнська любов - об'ект матр, любов еротична - об'ект коханий або кохана, любов до себе де об'ект я сам, та любов до Бога де об'ектом любовi виступае Бог. Принцип любовi ввдкривае чотири граш любов^ яш не пов'язаш з нашими почуттями, однак пов'язаш з розумом. Коли тшо говорить я не люблю, лиш принцип нагадае ктину, обвднку, обов'язок, те що ти лю-дина. Любов банально багатогранна, вона ввдкриваеться у гучносп й тишиш, у пристрасп та простота Хтось намагаеться уникати i"i, а iншi бiжать на зустрiч. Одне ввдомо точно, що кожен у своему житт зггкнувся з нею та пережив своi' емоци, мав своi' роздуми що до цього. Визначено, яку роль любов вщграе у шлюбi й до чого приводить одружену пару.
Keywords: love, friendly love, erotic love, K. Lewis, E. Fromm, Plato, "The art of love", love.
Ключовi слова: любов, дружня любов, еротична любов, К. Льюк, Е. Фром, Платон, «Мистецтво любити», кохання.
Актуальшсть теми дослщження. У сучас-ному модерному сусшльсга питания любовi зали-шаеться таким же актуальним, як i в минулi столiття та тисячолiття. Любов зображуеться в за-собах масово! шформацп, соцiальних мережах, у фiльмах та тснях. Та прийшовши до шнцевого результату любовi (шлюбу, народження дитини) об'ект котрий попав тд дiю любовi зазначае не вщповвдшсть оспiваиого кохання з реальнiстю. Ча-сте розчарування, розбiжностi з очшуванням та ре-альнiстю спричиняють розлучення, насилля в сiм'i,
сирiтство i тому подiбнi наслiдки. Тому ми вва-жаемо за актуальне розглянути питания любовi, и видiв та форм висвгглюючи думку Платона, Е. Фрома та К. Льюка.
Основш результати дослвдження. Древня Грецiя у багатьох сво!х аспектах вiдрiзнялася ввд сьогоднiшнього свiту, питання любовi також не е виключеннями. Для античносп було характерно розглядати чотири види любовг ерос, фiлiа, агапе, сторге. Спочатку це Ерот або ж ерос. Це любов при-страсть, любов яка iнколи може межувати навiть з
безумством, шалена любов. «Древш греки так i говорили «еротомашя» - шалена любов. Було дieслово «ереоманео» - бути шаленим вщ любовi» [4]. В основному ерос це любов пристрасть та штим з вщси i походить слово - еротика. Але любовна пристрасть швидкоплинна, вона не тривае довго. Вона «по!дае свого носiя, по!дае себе» [4]. Чим бiльший апетит у ероса, тим швидше вона згасае з'!даючи закоханого, або ж краще сказати шале-ного. Платон же вщзначив що Ерот - найб№ше любить людину, i це бог якому потрiбно поклоня-тися, адже вiн надзвичайно потужний [5]. Наскшьки? Пояснюе сам Платон.
Насамперед потрiбно згадати те, що колись не було чоловжа та жшки, а точнiше була третя стать, яка називалася андорогiна. По сво!й сутi вона скла-далася з двох людей i мала два лиця, чотири руки, чотири ноги i так далi. Та кртм того вони були дуже сильш, настiльки, що своею силою лякали богiв, та хотiли скинути !х з Олiмпа. Та Зевс надумав не вби-вати андорогiну, аби жертви богам продовжува-лися, а роздiлити 11 на дiв частини, таким чином утворилася людина, як чоловш та ж1нка [5]. Та саме по причиш роздiлення у людини виникае потяг i прагнення до пошуку втрачено! половини. Адже людина складае тiльки частину двостатево! iстоти. I найбiльшим благом для любовi це поеднатися на вiчно в одне цiле. [5].
Коли говоримо, що суть любовi це досягнення блага то не можна оминути благо вiчного життя, таким чином «мета любовi це прагнення до без-смертя» [7]. Таким чином любов увiковiчуе лю-дину, робить 11 безсмертною. «у тварин, так само як i в людей смертна природа прагне стати по можли-восл безсмертною та вiчною. А досягнути вона цього може тiльки одним шляхом - народженням, залишаючи кожен раз нове замють старого;» [7]. I далi Дiотiма, з якою говорив Платон додае, шби вщповщаючи на питания: так це ж зовам шша людина а не ти. «людина вщ народження до старостi вважаеться одним i тим ж лицем, - воно школи не бувае одним i тим же, хоч i числиться попередшм, а завжди оновлюючись i щось втрачаючи, чи то во-лосся, плость, к1стки, кров..л взагалi тiлесне i не тiльки» [7], змiнюеться також i характер. Тому якщо людина не схожа на себе саму через десять рошв, х1ба можна звинувачувати любов в тому що вона увiковiчила тебе в трохи шшому тш, менше схожому на тебе?
Така любов направлена на дггонародження, що як на мене характерне тому часу. Та о^м того любов ерота направлена на визнання краси тша. Вона вказуе, що це тшо прекрасне (можливо по причинi того що саме воно повинне увiковiчити тебе), та «краса одного тша спорщнена з красою будь якого шшого тша i якщо прагнути до ще! прекрасного то, безглуздо думати, нiби краса у всiх тш не однакова. Зрозумiючи це, вш стане любити всi прекраснi тша...» [5].
Любов до тша побуджае любити iншi тша i зро-стати в пiзнаннi прекрасного. Ось як це описуе Дюпма: «вш одного прекрасного тiла до двох, вщ
двох - до вах, а потiм вiд прекрасних тш до прекрасно! моралi, вщ прекрасно! моралi до прекрасного вчення, поки не пiдiймешся вш цих вчення до того, i що i е вчення про саме прекрасне, i не шзнаеш на к1нець, що це ж - прекрасне» [5]. На своему етат еротична любов знаходиться на базовому рiвнi пiзнания прекрасного, завдяки !й вщкри-ваеться шлях у тзнання всього iншого.
1ншого напрямку любов «фiлiа» вона «мае свое дiеслово - «фiлео» - я люблю» [4]. В ще! любовi великий спектр значень. Зазвичай прийнято вважати, що це дружня любов, хоча як дружня любов повна форма цього слова фiладельфiя. Але так як переклад слова «фша» може бути як любов так i дружба то зазвичай так i вважають, що це дружня любов. Це найвища любов вiд себе до шшого, вона вклю-чае елементи жалю та ствчуття до iншого. Фшя направлена на нiжнi почуття до шшого, у нш вщ-сутня збудженiсть i пожадливiсть до тшесно! насолоди. Брат любить сестру н1жною любов'ю котра заперечуе будь який сексуальний контакт i направлена на турботу та захист сестри. У нiй присутня почуття близькосп, вона також може як i ерос ви-ростати неоч^вано та в нiй присутньо бшьше довiри.
Серед iнших видiв «фшо» е любов не тiльки до брата чи сестри, також любов до мудросп -фiлософiя, любов до мiфiв - фiломютос, любов до тзнання - фшоматейя, любов до вчених бесщ -фшолопя. Серед iнших «фiлео» можна позначити i любов до батькiв яке також можна позначати словом «сторге». Сторге - любов-шжшсть, амейна любов, сповнена тепло! уваги до любимо! людини. Традицшно в античносп сторге позначало любов батьк1в до дггей i вiдповiдно дiтей до батьшв. Ця любов даеться без вибору по причиш того, що батьшв не обирають. Вона за таким принципом схожа на любов фiладельвфiя. Для того щоби зрозумгш що ти любиш дитину, хоч шстинктивно до не! уже прив'язаш потрiбен час, тому любов юнуе але не вщразу вона помина. Сторге не потребуе подiб-ностi або схожостi i в деякш мiрi може бути адресовано навпъ до тварини. Коли батьки турбуються про домашню тварину бiльше нiж про дiтей. Ф™ та ерос по сво!й суп повиннi i переростати у сторге. На вiдмiну вщ вимогливо! фш! та вимогливого еросу любов сторге дозволяе бути самим собою таким як ти е i бути самим собою з тим до кого в тебе сторге i в кого до тебе сторге.
Першим, хто вжив дане слово серед фiлософiв був Емпедокл Акрагантський. Вiн у сво!й працi «Про природу» зазначае, що: в дшсносп можна усвщомлювати присутнiсть в тобi любовi коли по-любимо самi. Так само як i ми можемо знати, що таке голод вщчувши його на соб^ на основi емтричних даних. Сторге це любов яка йде пер-шою вiд знання про те що вона е. Зпдно з словником Лшла-Скотта, слово сторге, в давньогрецьк1й культурi мало три значення: любов як прихильшсть («прив'язаиiсть») у працях фшософа-досократика Емпедокла та софiста-оратора Антифона. Омейна любов у працях Фiлемона комжа (учи-
теля Менандра) та Плутарха, i найменше як сексуальна любов (наприклад у працях Мелеагра Га-дарського [6].
Агате (агапе) - альтру!стична, духовна любов, сповнена жертовносп i самозречення; ця любов за-галом найбiльше подiбна до материнсько!. У сво!й сьогоднiшнiй формi вона часто зустрiчаеться як божественна любов. Любов якою людина не може лю-бити, та в дослщженш В. Е. Туренко показу е шлях, як це слово пройшло вщ грецького значення до но-возавггаьо! епохи. По загальнiй характеристицi слово агапе означало: «приймати доброзичливо, пе-стити, ставитися з любовю, а також високо цшувати, ввддавати перевагу» [8]. Зазначають що любов агапе розсудлива, вона не слша та не може базуватися пристрасп а скорше на нiжностi. «В епосах Гомера можна ввднайти так1 смисли ств, як1 близью до цього контексту: а) батьшвська любов: «Милий синку мiй! Ну як ти - улюблений [ауаппто^], единий - як ти». «Ниш ж милого [ауалпт^^арёйп] сина задумують умертвити..». б) подружня любов: «Не дражнись, не сердься на мене, що не вщразу я не вщнеслась люб'язно (аydпnoa/agapesa) до тебе, як пльки тебе поба-чила»; с) любов мiж друзями: «Кинулися обидва в сльозах до Одюсея, обняли руками, у голову, в плечi любовно (аyaлaZ6цвvol/agapazomeшi) i палко його цiлували» [8]. Таким чином ми спостертаемо вiдмiннiсть агапе в значеш сучасностi. «Агапе (якщо поки не брати до уваги християнську тра-дицш герменевтики цього поняття) також, як i сторге, не являе собою схильносп, про не! не можна наить сказати, що це приязнь. Це ставлення, засно-ване на рацюнальному виборi, вольовому рiшеннi, i виявляеться воно у шануваннi, прихильносп, ви-сок1й оцiнцi об'екта вщносин» [8].
У роботi Туренко зазначае багатограншсть ви-користання слова агапе. Починаючи ввд любовi батька до дитини та дитини до батька, любовi до людей, як любов до чогось високого та ушкального в свт. В платошвському баченш агапе можна ви-користовувати «для позначення любовi чоловiка або ам'!, або прихильнiсть до тiе! чи шшо! дiяль-ностi, на ввдм^ вiд фш! (прихильнiсть, яка може позначати як братство чи взагалi несексуальш вiдносини) i еросу» [8].
По причиш найменшо! схожостi агапе i переросло у жертовну не его!стичну i врештi решт бо-жественну любов. «термiн (агапа) виражае досвiд любовi, що попм стае справжнiм ввдкриттям iншо! людини, що пiднiмаеться над его!змом, панування якого досi було абсолютним. Любов стае тепер тур-ботою про шшу людину. Вона не шукае бiльше себе - занурену у п'яншсть щастя, навпаки, вона стае зреченням, вона готова на самопожертву, вона шукае Г!» [8].
Можна сказати, що ерос найменше був схожий на iншi види любовi (фшео, агапе, сторге). Фшео охоплюе собою найбiльшу кiлькiсть видiв любовi i в сво!й суп мютить, як любов сторге, так любов i агапе. В той же момент любов сторге мае подiб-носп до фiлео i також агепе i агапе мае подiбностi з любовю.
Вам вiдома шрамша Маслоу вiдносить любов до соцюлопчних потреб. Поряд з нею сто!ть потреба в приналежностi, дружба, тдтримка. Це третiй етап потреб з п'яти, тобто знаходитъся вона по середиш. Не те щоби без не! неможливе життя, але неможливе повноцшне. Хоча секс вшносять до базових фiзiологiчних потреб шби вщсторонюючи цi два поняття. Та його не можна поставити поряд з !жею, повирям, водою. Тим не менше потреба в лю-бовi iснуe i виникае питання, любов як потреба по вщношенню до мене чи вираження до когосъ.
Якщо порiвнювати людсъку любов з Божою то наскшьки вона схожа, якщо ми створенш за образом i подобою Бога, а Бог е любов то чи е ми лю-бов'ю. Клайв Люю розмежовуе любов як потребу i любов як дар (про це поговоримо нижче) [5]. Адже Бог самодостатнш i неможливо говорити що Вiн потребуе любов^ х1ба що потребуе у И вщдачг Тому в нъого переважае любов як дар, i скорше той дар який Вiн прагне пiднести людинi. «Любов-по-треба m трохи на Бога не схожа. У Бога е все, а наша любов-потреба, по слову Платона, - дитя Бщносп» [5].
I по ютиш в цьому е сенс, адже в любовi матерi новонароджене дитя виживае i зростае, без не! мати могла б просто викинути дитину. Та з народженням дитина потребуе аби !й цю любов проявляли. Наск1лъки потрiбна любов матерi це iнше питання, адже в не! скорше вимушена любов. Без народ-ження мати помре, без вигудовування грудъми за-хворiе i також може померти. В такому свгт «матiр потребуе щоби в нш потребували» [5], та чи потрiбна така потреба, не задовшьняючи яку можна постраждати самому?
Можна було б сказати словами Бога «не добре бути людинi самотнiй» [2] i тодi логiчне твер-дження, що добре людинi не однш, тобто у двох. Якщо це продиктоване его!змом, бажання щоб лю-бити когосъ i хтосъ любив тебе то вираження абсолюта ставиться пiд сумнiв. Хоча не можна сказати, що все у чому ми потребуемо це вираження его!зму. Або ж навпаки ва ми его!сти i як сказав Клайв Люiс «ш в чому не нуждаетъся пльки досвiдчений его!ст» [5], бо звюно як i всi нашi почуття можуть бути его!стичними, так i з любов'ю.
Коли ми !мо !жу то мало, хто скаже, що це прояв его!зму задовольняти свою потребу i бути си-тим, у багатьох вирине в пам'яп випадки коли вони самi хотiли !сти. Та слщ переступити межу i почати балувати себе смачними стравами попри голодш очi ближнъого то поряд з не людянютю стоятиме его!зм. Така ж картина з любов'ю. «В звичному життi нiхто не порахуе его!змом пошуки втiхи у ма-терi, не осудять i дорослого котрий сумуе за сво!м другом. У бвдь якому разi це не самий страшний его!зм» [5]. Коли ж людина не бажае любов^ що тодi? Сильна i незалежна людина - символ сучас-ностi. Не раз можна почути фразу коли хтось каже: «У своему житп я всього досягнув сам!». Скорше сама людина може пльки померти (хоч i тут е сво! нюанси), все шше досягаеться з допомогою когось. Присутнють вiдчуття, що одному бути добре до-сить таки iлюзорне, i скорiше це ознака не здорово!
душ^ як i ввдсутнкть апетиту при хворобЬ» [5], адже людина дiйсно потребуе !жт
Цiкаво що любов потреба до протилежно! стап виникае не вiдразу. Вiдразу е любов потреба в шжносп матерi i захистi батька, любов потреба виникае в спшкуванш однолитами, ще згодом. Та тiльки статевим дозрiванням, дозрiвае i любов потреба ввд шшо!, зовсiм чужо! людини. Монтень шд-креслював безглуздкть тако! потреби: «Тут вщбу-ваеться те ж, що i спостеркаеться бiля клiток: Птахи, що знаходяться на вол^ ввдчайдушно нама-гаються проникнути в них; тi хто знаходиться в за-пертi намагаються вирватись на волю» » [5]. Потреба в любовi скорше нагадуе потреба в ярмi, в яке впрягаються молодi пiсля весшля, саме тому «багато задоволення жити без ярма на ши!» [5].
Причина того, що ми потребуемо любовi в тому, що це навязало сусшльство. Молтень висту-пав проти одруження але: «Я би ввдмовився одру-жуватися навiть на самш мудросп,...Багато поступков мо! не витiкають вiд мого вибору. Я шяким чином не бажав цього, мене взяли i повели , i я був шдхвачений випадковими обставинами» [5]. Любов як потреба повинна бути нашою любов'ю, яка кардинально вiдрiзняеться ввд любовi Бога. Любов Бога самодостатня, коли ж наша любов перестае бути потребою то ми стаемо подiбнi Богу, котрий самодостатнiй. Саме тодi коли любов перестае бути Богом, вона перестае бути демоном [5]. Коли ми пе-рестаемо потребувати, то через падку природу людини, перестаемо бути залежними ввд когось, саме тодi ми починаемо брати на себе смiливiсть визнати кращими та вищими себе за шших. I тiльки ми ввд-чуваемо потребу в комусь перестаемо щдшматись над iншими. Нiби спрацьовуе корисливий шстинкт.
Любов як потреба, та що таке потреба? Коли людина хоче напитися води у не! е потреба до то! пори поки вона не задов№нить И. Шсля того потреби немае, була лиш мить коли ввд потреби людина отримувала задоволення, а попм все зникло. «Любов-потреба тривае не довше само! потреби» [5]. В любовi потреба тривае не завжди довго, чи означае, що шсля задоволення свое! потреби у жшочш утю чоловж стае байдужим до дружини? На щастя ш, скорiше навпаки. Спочатку слiд зазна-чити, що «потреба може повторится», або однiй потребi може бути паралельна шша потреба, - «а по друге, - що бшьш важливо - може виникнути шший вид любовi, оцiночна» [5], так вважае Клайв Льюiс. Ця любов як залишок, як вдячнiсть за задоволення потреби.
Часто любов потреба не задоволена в повнш мiрi, як дружина котру покинув чоловiк, плаче в скорбоп за любов'ю, котру вона могла дати та от-римати. Вона б з радктю готувала йому !сти i це приносило б задоволення. Ось чому «якщо любов-потреба залишилася без тдтримки та без змiни то вона зникае з зашнченням потреби. Ось чому тисячi закоханих не повiрять, "що це може бути"» [5]. За-лишаеться тiльки над1ятися, що потреба в любовi не згасне, якщо надiятися тiльки на не!, що в сво!й бшьшосл, пiдживленi романтичною любов'ю, по-дружжя i намагаеться робити.
Як говорить Клайв Льюк «Дарити любов - достойно, потребувати любовi - его!зм? Та все вияви-лося складшше шж я думав» [5]. I як ми вже зазна-чили вище, так воно i е - не все так просто. Любов як потреба притаманна кожному, i потреба це теж любов i питання в тому чи можна дарувати свою любов тому хто в нш потребуе. Типовий приклад любовi як дар «любов до сво!х дiтей, коли людина працюе ради них, не шкодуючи сили все ввддае !м i жити без них не хоче» [5]. Щкаво що коли хлопець працюе ради дiвчини, живе нею i не уявляе свого життя без не! а такому разi люд скаже що в нього не все впорядку з головою, i це не нормально так упа-дати за тою хто тобi просто дiвчина. Скорше таку любов-дар люди осуджують шж похваляють. Та в шлюбi така любов як саме собою зрозумше по-няття, адже що це за чоловж, що не працюе ради забезпечення потреб свое! дружини, i що це за чо-ловiк, що не покладе життя свого ради життя дружини. Шлюб шдшмае любов дар в обов'язков^ за-коннi рамки. Саме вш надае любовi дару цшносп.
Подiбна любов-дар в Бога: «Його любов дар. Отець вiддае себе Сину, Син -Отцю i свггу, i , на к1нець, даруе отцю сам свгт в Собi i через Себе» [5]. Дар на вщмшу ввд потреби схожий на Бога. I цш любовi набагато простiше и1дносити хвалу i спiвати про не! пiснi [5]. По суп любов потреба i любов як дар повинш кнувати паралельно одна однiй, адже без любовi дару, почуття, яке спонукае до задоволення потреб шшого, любов-потреба нiколи б не за-довiльнила б сво! потреби. I чим б№ше бажання до дару присутне в любов тим б№ше можна вимагати у сво!й потреби
Любов як дар дiйсно «богоподiбна, i чим бiльш вона жертовна, тим б№ше богоподiбна. Все, що го-ворять про не! поети, - правда. Н терпiния, сила, И блаженство, И сила, И бажання, щоби шшому було добре, рщнять и з божественною любов'ю» [5]. Можна припустити, що людська любов виключно его1стична, та сконцентрована на собi. Та якщо виключити Бога як джерело дару любов^ чи можна замiнити це джерело на джерело шшого порядку чи виду? Що могло б спонукати людину до любов^ яку даруеш в не залежносп вiд результапв? Якщо любов це тваринячий шстинкт i всi жертви з И боку направленш виключно на перспективу, то можна повернутися до любовi егохстично!. Нiчого, що при-веде до благо! ввдповщ даруючому любов, не можна вважати любов-дар. На тваринячому рiвнi любовi, як дар не кнуе, або ж вона явище прохвдне. Iстина любов, як дар не може пройти, бо у нш немае зворотного зв'язку.
У прикладi ж божественно! подоби любов^ як дар, е своя лопка, адже людство не вщдае Богу, за Його любов, любов свою, Вш абсолют. В самодо-статньо! iстоти з властивiстю любовьдар немае потреби у зворотному зв'язку, та чому Вiн очшуе вдячностi. Це вiдповiдь на любов чи вона не впли-вае на подальший прояв любовi? Шшою особ-ливiстю дарунка е його прийняття чи не прийняття. У будшх днях подарунки викликають радкть у бiльшостi людей, та ввд друго! сторони залежить чи прийме вона цей дарунок. Якщо вш !й до вподоби
то так, якщо ш то х1ба, що з ввiчливостi вона прийме його. Та чи можливо прийняти дарунок лю-бовi з ввiчливостi?
У будь якому раз^ як заявляе Льюiс «любов-дар прекрасна. Саме тому !! легко прийняти за любов. Тодi ми надаемо !й безумовну, шчим не обумо-влену цiннiсть, на яку вона права не мае» [5], адже отримавши щншсть безкорисний дар спонукае до користi. Та и походження в правi обирати кожен сам. Лиш складно уявити безкорисливють, як свщому так i не свiдому, коли у вщповщь бай-дужiсть. Любов дарунок чи любов як потреба не по-внощнна у сво!й окремiй одинищ, як i не пов-нощнна вона у всiх сво!х одиницях по окремо. Любов дiя як в одному так i шшому аспектi. Любов у сво!й потребi, якщо так можна сказати, его!змi - го-лосна та може бути кричуща. Любов дитя шукае у криках плачу, вимагаючи вiд матерi !ж1, ласки та ствчуття. Навiть любов-дар може виражатися не аби якою пишнiстю та непомiрнiстю, та К.С. Льюiс звертае увагу на «най смиреннiшу i найпоширенiшу любов» - це любов як прив'язашсть. Вiн неодноразово наголошуе на тому, що ця любов найменш вiдрiзняе нас вщ тварин [5].
У сво!х роздумах вiн не акцентуе на тому що це погано, чи той хто виявляе прив'язашсть прояв-ляе тваринячi потяги i схожий по сво!й сутi до тварин - «це не дошр» з боку Льююа. У принцип нашi схожi риси з тваринами не роблять нас ш кращими нi гiршими. «Коли ми називаемо людину твариною, ми не хочемо сказати, що у не! багато таких характеристик - у вах !х багато; мова йде про те що вш проявив чисто тваринячi якостi там де потрiбно було проявити i якостi людсьш ... словом тваринячi вчинки ми називаемо тi до яких не додумаеться нi одна тварина» [5]. Прив'язанiсть це ввдчуття яке ви-никае скорше у батьк1в до дитини. Та не завжди так, точнiше майже завжди це не так. «любов прив'язашсть часто виходить за рамки ам'!» [5]. З цим можна бути зпдним, адже тепло i затишок можна вщчувати не пльки з батьками. Тепло i прив'язашсть можна ввдчувати до друзiв i навiть до речей, в основному, звичайно, тих як1 пов'язанi з ш-шими людьми.
Прив'язанiсть не викликае роздiления мiж не схожими людьми. «Я бачив як не пльки мама а й брати любили повного щота» [5]. В не залежносп ввд статi, не залежно вiд вiку, не залежно вiд класу (хоч все це у певш перiоди iсторi! людства викли-кали сво! труднощi) людина може бути прив'яза-ною до шшо! людини. «Бiльше того - прив'язашсть не знае кордошв у бюлопчному видi. Вона зв'язуе людину i тварину, двох рiзних тварин, наприклад кота та собаку, наить (це бачив Гiлберт Уайт) курку i коня». Це все абсолютно не залежить вiд особи, постап чи речi. Я бачив як двое друзiв, зовсiм рiз-них за вiросповiданнями, по сво!й статурi (один ху-дий iнший товстий), по навчанню в школi, друзi що сперечалися один з одним годинами кожного дня спiшили побачити один одного з вщчуттям недо-стачi iншо! людини. К.С. Льюiс говорить, що в прив'язаносп повиннi бути також i сво! умови: предмет !! повинен бути «сво!м», добре або давно
знайомим [5]. Також парадокс в тому що рiзнi види любовi ми пам'ятаемо по рiзному. Ми пам'ятаемо коли вперше побачили !! у червоному платтi в горо-шок з такими ж червоними губами, та не пам'ятаемо коли ми прив'язалися до людини [5]. Скорше ми ввдчуваемо, що прив'язаш до людини тодi коли !! вже не мае. Вона вщ'!'хала чи взагалi померла. Навряд чи хтось помiчае свою прив'язанiстъ до когось як почуття захоплення чи фiзичного потягу, усвiдомлення прив'язаностi приходить зго-дом. I тiлъки до тих з ким ми провели достатньо часу, та пережили не один день шд одною проблемою.
Любов-прив'язашсть не величаеться i вона мае досить стриманий характер. Якось Клайв Льюю розповiдав своему другу про те як люблять один одного собака та кгг, та його сшврозмовник пiдмiтив, що навряд чи собака зiзнаеться в цьому iншим собакам [5]. Ця любов не примiтна i часто присутня в буденних та безрадюних речах, котрi виринають в пам'яп як приемнi тiлъки при !хнш втратi.
Особливiстъ прив'язаностi що !! не може бути багато чи мало. Коли !! мало то !! i не ввдчуваеться, лиш легенький присмак туги по людиш. Та гiрше коли !! забагато i тодi вона «стае по ютиш бридкою» [5]. Тодi вона включае докори i вимагае перебувати поряд. Людина втрачае свою шдивщуальшсть. В такому випадку дружина стае предметом, який належить чоловiку i якщо вона забажае вiдiйти в сторону то чоловш буде благородно ображатись вказуючи на те, що вона кидае його, адже шти !й з друзями цiкавiше шж бути з ним, а вш який весь час намагаеться забезпечити !! усiм найкращим, зали-шаеться кинутим. Тодi така прив'язанiстъ намагаеться викликати докори сумлiння в шшому.
Прив'язашсть саме по собi вказуе на приедна-ння до когось шшого, та це не як з неоднорщними матерiалами, котрi скле!ти неможливо. Коли той чи шший матерiал не приеднуеться до шшого, у зв'язку з сво!ми рiзними властивостями то в хщ вступае мотузка, якою можна !х пов'язати. Саме таку роль може виконувати любов-прив'язашсть. Знаходимо друга та подругу ми за сво!м смаком, по розуму по красi, i вона, та краса повинна бути «наша» приемна нам, i розум пiд наш розум, тодi ми говоримо, що шдходимо один одному, прив'язанiстъ же пов'язуе нас з не схожими на нас людей. Спочатку просто тому що вш поряд, а попм тому, що в ньому щось е, але ми перейшли кордони i пов'язали себе з тим хто нам не шдходить [5]. Добре коли в амейному житп ми пов'язалися з тими в кого розум «наш» i краса «наша», та горе тому в кого прив'язашсть та весшля випало на зовам рiзних людей.
Льюю зазначае що в прив'язаносп е небез-печна межа адже «прив'язашсть непереривна, вона довго терпить, милосердствуе школи не перестае. Вона вщкривае нам в шших образ Бога...Значить, це i е сама любов ?...Вщповщь не складна: "ш"» [5]. Вiн говорить, що прив'язашсть може породжувати i добро i зло. Прив'язанiстъ самий не розумний вид любовь Прив'язатися можна до кожного, «Тому кожен чекае що до нього прив'яжуться» [5]. А чи той
хтось зробив щось для цього? Ми оч!куемо прив'язаносп, як само собою зрозумше поняття. Ми оч!куемо, що раз вона моя дружина то апрюр! вона моя, i я очiкую ввд не! проявiв любов, та прив'язанiсть без ди i працi перетворюеться у розбитi почуття. Саме тому пiсля декшькох рок1в життя, що достатньо аби прив'язатися до свого чо-ловша чи дружини, пара ввдчувае скорше злiсть та злобу один до одного нж почуття схожi на т коли ми думаемо про теплий вечiрнiй чай пiд покрива-лом бiля камiну. «Любов не обов'язково ввдно-шення до конкретно! людини; це установка, орiентацiя характеру, яка визначае ввдношення людини до свиу взагалi, а не пльки до одного об'екту любовЬ> [10], те кого ми любимо визначае нашу участь у суспiльствi та наше бачення свiту. «Бшь-шiсть людей думае, що любов залежить ввд об'екта любовi а не ввд власно! властивостi любити» » [10], та об'ект любовi iнколи може бути нейтральним по ввдношенню до нас, та це не означае що нейтральним i залишиться сама людина до не!.
У сво!й роботi «мистецтво любити» Е. Фромм висвiтлив так! пять обекпв любовi: братня любов в якш об'ектом любов! виступае брат, материнська любов - об'ект мапр, любов еротична - об'ект ко-ханий або кохана, любов до себе де об'ект я сам, та любов до Бога де об'ектом любов! виступае Бог. Братня любов. Об'ект - брат-ближнш. Автор зазна-чае що тут маеться на уваз! не родинш зв'язки а ближнш по принципу християнства «Хто твш ближнш». «Пвд нею я розумш вiдповiдальнiсть, турботу, повагу, бажання продовжити його життя» » [10]. Bri ди, що перерахованi направленнi на ближнього, вони проявляють турботу про ближнь-ого та формують тебе, як гвдну особиспсть.
Людина котра розвинула у соб! таку вла-стивкть як любов до об'екта-брата, не може не любити. I це проявляеться не спльки в почуттях, ск1льки в усввдомленн спшьносп з уама людьми. Можна сказати, що ця любов тотожна солвдарносп. «Не приймаються в розрахунок таланти, освгта, знання...головне вдентичшсть людсько! сутносп, сшльшсть у вах людей» » [10]. Але щоби побачити сутшсть людини потр!бно проникнути набагато глибше шж просто познайомитися з нею. На по-верхш лежать пльки ввдмшносп, а в середин! за-кладена одна суть. «Братня любов це любов серед р!вних; та р!вш не завжди "р!вш"» » [10]. Гвдшсть ще! любов! в тому, що об'екта не завжди приемно любити, бо немае чесп в тому, щоби любити того, хто любить тебе. «Истина любов проявляеться в тих кого ми не можемо використати у власних щлях» » [10].
Материнська любов. Об'ект - дитина. У пи-танш виховання дитини, у !! зростанш потр!бно за-безпечити важливий етап це ввдповвдальшсть та турбота про збереження здоров'я дитини i його бюлопчного росту. Та цього недостатньо, матр повинна забезпечити для дитини установку, як «лю-бов до життя, яка дае йому ввдчути, що добре бути живим, добре бути хлопчиком чи д!вчинкою, добре жити на цш землЪ» » [10]. Завдання матер! дати ди-
тинi не тшьки молоко а й «мед». Вона повинна нав-чити не просто виживати у свiтi, зростати за раху-нок того, що !си, а й ввдчувати смак життя. Та вона повинна i може дати тшьки те що мае сама. Але дитина не живе з мамою до кшця сво!х чи и днiв, «сама суть материнсько! любовi - тклування про рiст дитини - мае на увазi бажання, щоб дитина ввддшилася вiд матерi» [10]. Ва дi! щ обули направ-ленш на забезпечення дитини, котра в повнш за-лежиостi в1д матер^ приводять до зменшення за-лежносп аж до !! повно! ввдсутносп.
Саме на цьому етапi матерi повиннi проявити найбiльшу жертовнiсть, найбшьше благородство, аби об'ект !хньо! велико! любовi був щасливий вiн повинен стати як об'ектом любовi шшо! так i вза-галi вщлучитися в1д залежиостi до матерi, а вона в свою чергу повинна у цьому щдтримувати дитину i хотiти цього при цьому не хопвши. «Материнська любов до дитини що росте , любов, яка шчого не бажае для себе, - це можливо найбшьш важка форма любовi з усiх i найбiльш оманлива через !! легкость, з якою Г! мати любить дитину в дитинствЬ» [10].
Еротична любов. Об'ект - кохана людина. На ввдмшу вщ попереднiх ця любов обмежуеться виключно однiею людиною. Часто !! хибно ототож-нюють з закоханiстю . Коли обое по причиш его!зму власного залишаються любити один одного тiльки через его!зм двох. Найшвидший спосiб збли-зитись тiльки через л1жко «Шсля того як чужий стане близьким, немае бiльше бар'ерiв для подо-лання, нема бiльше очiкувания зближення. Кохану людину пiзнаеш так же добре як i самого себе. Або краще сказати, так же мало, як самого себе [10]. Фромм говорить, що для сустльства захщного, любов повинна бути почуттям, яке швидко i яскраво спалахуе, але для нього любов до коханого це -«рiшучiсть, це розумний вибiр, це вiдповiдальнiсть, це вчинок. Якби любов була би тшьки почуттям то не було б сенсу общяти любити один одного вiчно. Почуття приходить i йде» [10].
Любов до себе. Об'ект - я. Для Кальвша любов до себе була як «чума», i для багатьох сьогодш любов до себе рiвносильна его!зму. Автор розглядае питаиия наск1льки любов до себе можна вважати его!змом, чи це поняття тотожш чи ш? «Якщо доб-родiяниям е любити ближнього, - а не ^хом - як людську iстоту, повинно було б бути доброд1янням любити себе, так як я людська ютота», таку вiдповiдь пропонуе сам Ерiх Фромм. Любов до самого себе нероздшьно пов'язана з любов'ю до будь якого шшого чоловiка та ж1нки. I Фром говорить, що любов людини не може бути направлена пльки на когось шшого вона направляеться i на себе самого. I «установка любити себе буде у вах, хто здатний любити шших» [10]. «Любов до людей виступае не наслвдком...а передумовою любовi до яко!сь конкретною людиною. З цього виходить, що мое власне «я» повинне бути об'ектом мое! любовi як шша людина» [10]. Автор ввдкидае думку, що любов до себе та его!зм це тотожш поняття, бшьше того вш ставить !х в протилежиiсть. «Его!стично людина любить себе не надто сильно, а надто слабо,
6iibme Toro BOHa no cyTi ce6e HeHaBHgHTb» [10]. 3gaeTbca, ^o eroicr gy®e BHcTaBiae ce6e Ha noKa3 i BiacHy nepcoHy niginMae b onax rnmux, Ta HacnpaBgi цe «6e3riy3gi cnpo6u npuxoBaru, a6o KoMneHcyBaTH npoBai no goriagaHHi 3a BiacHHM "a"» [10].
B po3gyMax npo o6'eKT iK6oBi cBoro BiacHoro a E. OpoMM цнтye HiMeubKoro MicTHKa M. EKxapTa po6iaHH nepexig Big iK6oBi go ce6e go iK6oBi go Bora: «aK^o th iK6um ce6e, th iK6um Ko®Hy ik-gHHy TaK caMo aK i ce6e. -k^o ® th iro6um iHmy ik-gHHy MeHme, Hi® ce6e , to b gincHocTi th He gocarHyB ycnixy b iK6oBi go ce6e, aie aK^o th iro6um Bcix b piBHin Mipi, BKiroHaroHH i ce6e, th 6ygem ik6hth ix aK ogHy oco6y, i oco6ucTicTb ua e i Bor, i irogHHa» [10].
.Hk6ob go Bora. 06'eKT - Bor. B 3HaHHin Mipi ik6ob go Bora Mae 6araTo acneKTiB aK i ik6ob go ik-gHHH. I b 3HaHHin cTeneHi Taxi BigMiHHocri aK i b ik-6oBi go iKguHH mh 3ycTpinaeMo b iro6oBi go Bora. y Bcix peiiriax cBiTy BKiKHeHHH acneKT Bo®ecTBa y o6'eKT iK6oBi: «B KgeftcbKift peiirii BBogHTbca Ma-TepHHcbKHH acneKT 6o®ecTBa, oco6ihbo b pi3HHx Teniax MicTHUH3My. y KaTOiHubKin peiirii' Mara chm-Boii3ye uepKBa i ^iBy-BoropoguuK. HaBiTb npoTe-cTaHTH3MoM ^irypa MaTepi He 6yia noBHicTK Bur-HaHa, xona BoHa i 3aiumaeTbca npuxoBaHoK» [10]. y uux iKgcbKux o6pa3ax, 3ge6iibmoro MaTepHHcbKoi' iK6oBi iKguHa 3aKiKHae xapaKTepucTHKy iro6oBi go Bora, a6o ® Bora go iroguHH.
Epix ®poMM BucioBiKe HeMo®iHBicrb 6yTH nogi6HoK iK6oBi Bora aK Ta aKy Mo®Ha 3aciy®HTH, aK BHHTb KaToiuubKa uepKBa. B iHmoMy Bunagxy aK^o mh npociigyeMo 3a npoTecTaHTaMH-iKTepa-HaMH aKi roBopaTb, ^o noTpi6Ho TiibKH BipyBaTH to nepeTBopKeMoca Ha Maiux, 6e3noMiHHHx HeMoBiaT. abtop bhciobik KoHuenuiK ik6ob Bora, aK 6aTb-KiBcbKy i MaTepuHcbKy ik6ob ogHonacHo. Ampono-Mop^inHi BiacTHBocTi KoTpi mh npunucyeMo Bory 3a-lumaKTbca arponoMop^HHMH Ta «Bor npegcTaBiae BH^y peaibHicTb i TaK aK iKgcbKHH po3yM ocarae pe-aibHicTb b npoTHpiHHax, to npo Bora He Mo®Ha bhc-Ka3aTH HiaKoro TBepg®eHHa» [10]. To6to iKguHa He noBHHHa myKaTH BignoBigi b MucieHHi «,3yMKa Mo®e npu3BecTH Hac TiibKH go 3HaHHa, a ^o BoHa He Mo®e gaTH HaM TaK ue ocraTOHHoi' BignoBigi» [10].
I TaK ®poMM 3aaBiae, ^o «^o ik6ob go Bora He ni3HaHHa Bora gyMKoK, He gyMKa npo cbok ik6ob go Bora, a aKT nepe®HBaHHa egHocTi 3 hhm» [10]. Hi6u b iKguHH 3aKiageHe 6a®aHHa TarHyraca go igeaibHoro Ta npeKpacHoro, xoh i He mo®ihbo noacHHTH HoMy ue 6a®aHHa icHye. y cboix po3gyMax npo ik6ob aK mh-creuTBo Epix ®poMM npuBoguTb MucreuTBo ik6hth go npuHuuny, i koih mh roBopuMo, ^o ik6ob ue npuHuun to Ha nonaroK noBHHHi po3yMiTH, ^o Taxe npuHuun. npuHuun - ue TBepg®eHHa, Big iaTHHcb-Koro «ocHoBa». Цe Te ^o e Ba®iHBHM i 3 Horo Bce iHme BuniHBae, i e gpyropagHHM. y Bunagxy 3 ik-6ob'k ax npuHuunoM Mo®Ha o3HaHHTH ii ax BHyTpimHe nepexoHaHHa Toro ^o th iro6um b He 3a-ie®Hocri Big iHmux ^aKTopiB.
Koih ® ik6ob npuHuun to He 3aie®Ho Big 3MiHH 3oBHimHocTi ik6ob 3aiumaeTbca, koih ® Hi to ue He ik6ob. ^k nucaB E. ®poMM «a ik6ik Te6e, ToMy ^o
th BignoBigaem moIm onixyBaHHaM, ToMy ^o th bhko-Hyem cBift o6oB'a3ox, ToMy, ^o th cxo®a Ha MeHe» [10], ue noxa3ye HacxiibKH Beiuxa ixhh ik6ob, a cTeniHb 3axonieHHa TaxuMH pucaMH BKa3ye Ha cTeniHb caMoTHocTi b nogaibmoMy, koih Bci nonyrra npoftgyTb. B iK6oBi npuHuuny HeMae Micue 3a6ygb-KyBaTocTi i nacuBHocri. Hk6ob npuHuun ue aKTHBHa gia. «^k^o ®iHKa roBopuTb, ^o iK6uTb KBiTH, aie npu uboMy 3a6yBae Ix noiHBaTH, mh He noBipuMo ii iK6oBi go KBiTiB. Hk6ob e aKTHBHa cTyp6oBaHicTb ®HrraM i 6iaronoiyMHHM Toro, Koro mh ik6hmo» [10].
B iK6oBi-npHHuuni icHye cBift npuHuun - Bigga-BaTH. «BiggaBaTH - o3Hanae i oTpuMyBaTH» [10], 3bh-naHHo He Mo®e 6yTH oTpuMyBaHHa caMouiiiK iHaxme bh He iK6uTe i Bami gii iK6oBi He e ik6ob'k npuH-uunoM. Koih ik6ob npuHuun - BoHa Biggae b He 3a-ie®HocTi Big TenepimHboro eMouiHHoro cTaHy oco6u. -3k HaciigoK Biggana npu3BoguTb go noBepHeHHa «xii6a, kotphh th nycTHB no Bogi», Ta He ciig nyc-KaTH xii6 b Hagii' oTpuMaru ftoro 3rogoM. I HaBiTb npo-thbhhk BigHocuH Mimeib ge MomeHb cxa3aB cBoro nacy: «cbok cBo6ogy noTpi6Ho peBHo o6epiraTH, a aK^o gaB ce6e 3B'a3aTH to «ni3Ho 6puKaTuca», no-Tpi6Ho nigKopuTuca 3axoHaM o6oB'a3Ky, npHHHHT-hhmh gia Bcix» [5]. y cboix gyMKax BiH He 3BepTae yBary Ha nonyrra ^o BHHHKaKTb npu 3axoxaHocTi hh iK6oBi. Ta BiH 3a3Hanae o6oB'a3ox ik6hth, kotphh He 3aB®gH nigcuieHuft nonyTTaMH.
npociigxyBaBmu 3a xogoM po3BHTKy iK6oBi aK noTpe6i, iK6oBi aK gap i ik6ob aK npuB'a3aHicTb, Mo®Ha cxa3aTH ^o ik6ob aK npuHuun nigcuiKe ogHe, gpyre Ta TpeTe, ag®e npu noTpe6i He 3aB®gu bh-HHKae ik6ob aK gap. He pa3 ocMiKBaiu ®iHony cxuibHicTb go 6araToMoBcTBa i koih gpy®HHa npuxo-gHTb 3 noraHHM HacTpoeM, no npuHHHi TpygHo^iB Ha po6oTy y HeI e noTpe6a, ik6ob noTpe6a axa HanpaB-ieHa Ha ii HoioBixa, HixTo iHmun in He noTpi6eH, caMe uk noTpe6y BoHa xone 3agoBiibHHTH, a6u cKHHyTu Ta-rap i BignyTH ^o BoHa iK6uMa. Ta HoioBiK He 3aB®gu roToBHH npoaBHTH iK6oB-gap, a6u gaTH In mo®-iHBicTb 6yTH nonyToK. Taxo® Togi He 3aB®gu cnpa-uboBye ik6ob aK npuB'a3aHicTb, ag®e BoHa i Tax 3a-3BHHan npuxogHTb npu BigcyraocTi o6'eKTa iK6oBi. Ta b toh MoMeHT npoaBiaeTbca ik6ob aK npuHuun, kotphh 3aneBHae y BHKopucTaHHi iK6oBi-gapy.
Hk6ob aK npuHuun BcTynae Togi koih BiH Han6iibme noTpi6eH. Koih nepenoBHKKTb nonyrra ®aiK i iK6oBi go gHTHHH koih noTpi6Ho HaBHHTH. -k^o ® ik6ob cnoHyxae go noTypaHHa eroicTHHHHM 6a®aHHaM gpyroi' toiobhhkh, to po3yMHa ik6ob-npuHuun po6uTb 6oiaHe. BuKiuKaTH 6iib He o3Haxa HeHaBucTi go Bopora, HacTo ue npoaB BeiHKoi' iK6oBi go 6iH®Hboro, i hhm 6iibme iKguHy iK6iaTb thm 6iibme HenoxHTHoK, y ^opMyBaHHi xapaKTepy iH-moro, BoHa 6yge.
Hk6ob npuHuun npauKe aK iixap ^o gae ripxi iiKH nauieHTy, BoHa KepyeTbca ik6ob'k Ta i po3y-mom, ag®e HanpaBieHa Ha BigMiHy Big iK6oBi-no-Tpe6u Ha Man6yTHe. y nepcneKTHBi BoHa 6aHHTb pe-3yibTaT - 6iaro. I iK6oB-npHHuun 3a6e3nenye Biib-hhh Buxig 3 iKguHH iHmux BugiB ik6obL Hk6ob
принцип ввдкидае почуття. Любов-принцип прий-мае розум, як основу любовi i направляе почуття любовi, що залишились лиш в пам'яп у русло дш любовi.
Братня любов - це любов мiж рiвними i любов до рiвних соб^ це усвiдомления, що об'ект любовi такий же як ти. Материнська любов - це любов до безпорадно! ктоти, направлена на те щоби в по-дальшому ця iстота то! ж любовi не потребувала. Любов до кохано! людини це рiшучiсть, це розум-ний вибiр, це вiдповiдальнiсть, це вчинок, це не вибух емоцш та тшесна близьк1сть, що по суп тшьки вщдаляе. Любов до себе це любов i до шших, це праця над власною пдшстю та розвиток особи-стостi, в кшщ кiнцiв вона приводить до любовi до Бога. Любов же Бога - це особлива любов котра описуеться любов'ю до людських об'ектiв, та по суп нею не е. По суп любов до Бога це вiра в Бога.
Висновки. Розглянуто любов в античносл, у роздумах К. Льюка та Е. Фромма. Та слад зазна-чити, що любов можна розглядати в контекстi дружби, любов, як благо чи зло, любов як шстинкт i так далi i тому подiбне. Важливо ввдзначити що любов е багатогранною. В античностi кожне слово, що описувало поняття любовi можна вважати якщо не взаемозамiнним, так допомiжним в розумiннi по-переднього. Чого тшьки варте слово «фшео» котре по сутi означае любов, а далi його можна викори-стовувати, як до науки, так до предмепв чи людей. У сво!й любовi як потреба вона вщкривае нужду людини до прийняття любовь Вона показуе его!стичну людину, котра намагаеться отримати благо лише для себе i задовiльнити свiй отвiр в душi розмiром в любов-потреба. Та часто ця потреба цшком оправдана i нiхто в здоровому розумi не зви-нувачуватиме чоловжа в тому що вiн скучае за дружиною, якщо це звкно не переходить рамки муж-носп. Вся ця любов потреба кнуе до тих пiр поки е потреба, тому якщо любити такою любов'ю то потреба повинна бути вiчною.
Та доповнюе цю любов-потребу любов як дар. Та й без любовьдара любов потреба згасла б досить швидко. Любов дар за Льюком безкорислива та жертовна. Любов котра не вимагае ввддач^ та ми задали також i питання, як довго можна дарувати, якщо не отримувати у ввдповвдь вдячносп? Мож-ливо природа дару викликати бажання проявити дар у вiдповiдь? Та тим не менше без не! важко уявити любов. Любов прив'язанкть - тиха любов. I! наявнють зауважуеться без об'екта любовi, та без и присутностi дар i потреба не е повними. Вона спо-нукае до дi!, але не гучно! та палко!, скорше помiр-но!.
I любов принцип вщкривае iншi rpaHi любовi. Граш як1 не пов'язанi з нашими почуттями, вони пов'язанi з розумом. Коли тшо говорить я не люблю, лиш принцип нагадае iстину, обвднку, обов'язок, те що ти людина. Можливо саме цiеi лю-бовi не вистачае i не вистачало людям, особливо тодi коли хочеться сказати «ми не зшшлися характером». Жоден фшософ не може сказати, що любов одна. Жодна людина не ввдчувае лиш щось одне. Любов банально багатогранна. Вона вщкриваеться в гучностi i тишиш, у пристрастi та простотi. Хтось намагаеться уникати ii а iншi б1жать iй на зустрiч. Одне вщомо точно що кожен у своему житп зiткнувся з нею, та пережив сво! емоцп, та мав сво! роздуми що до цього. Та яким чином ввдноситься любов i шлюб. Як роль вона вщграе в шлюбi i до чого приводить одружену пару.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ:
1. Аврелш А. Про шлюб та хтивкть [Елек-тронний ресурс] / Августин Аврелш - Режим доступу до ресурсу: https://azbyka.ru/otech-nik/Avrelij_Avgustin/o-supmzhestve-i-pohoti/.
2. Бiблiя або Книга Святого Письма Старого й Нового Заповгту / Переклад Юпенка - К . УБТ. 2010 - 1346 с.
3. Евтушенко С. П. Принцип любовi в етицi [Електронний ресурс] / С. П. Евтушенко. - 2000. -Режим доступу до ресурсу: http://www.dis-sertacii.narod.ru/libr/filos/Evtuwenko/lov_41.pdf.
4. Ын А. А. Фiлософiя любовi / А. А. Ын. -Москва: Видавництво полiтичноi лiтератури, Т.1. 1990. - 605 с.
5. Ын А. А. Фiлософiя любовi / А. А. Ын. -Москва: Видавництво полгшчно! лiтератури, Т.2. 1990. - 605 с.
6. Клайв С. Л. Любов [Електронний ресурс] / Стейпелс Льюк Клайв. - 1960. - Режим доступу до ресурсу: https ://azbyka. ru/fiction/lyubov/.
7. Платон. Пир [Електронний ресурс] / Платон - Режим доступу до ресурсу: http ://psylib. org.ua/books/plato01/20pir. htm.
8. Туренко В. Е. «Агатчний словник» в дав-ньогрецькш фiлософi! та лгтератург вiд Гомера до Нового Завгту / Вiталiй Едуардович Туренко // Мультиверсум. Фiлософський альманах / Вгталш Едуардович Туренко. - Ки!в, 2014. - С. 82-92.
9. Федоров М. Ф. Фiлософiя сшльно! справи / Микола Федорович Федоров. - Москва, 1906. - 752 с.
10. Фромм Е. Мистецтво любити. До-слвдження природи любовi / Ерiх Фромм. - Москва: Педагопка, 1990. - 64 с.
