CC BY
26
О.1. Амоша, В.П. Вишневський, А.1. Землянкт, Л.М. Кузьменко, Ю.В. Макогон, Л.Г. Червова, М.Г. Чумаченко
РЕГУЛЮВАННЯ РЕГЮНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРА1Н11
Формування багатоукладно!
економжи, перехiд до ринкових вщносин принципово змiнили положення регiонiв у загальнш системi управлiння. Йде процес самовизначення рiзних економiчних структур, виявлення !х мiсця в новiй суспiльно-економiчнiй системi, взаeмозв'язкiв з iншими структурами та джерел, що забезпечують !х безперервне вiдтворення. З'явилася необхiднiсть у проведенш тако! регюнально! полiтики держави, яка сприяла би змщненню загального економiчного простору, вирiвнюванню соцiально-економiчного розвитку
регюшв, !х стiйкому зростанню й сощальному розвитку, пiдвищенню самостiйностi у виршенш регiональних проблем.
У здiйсненнi регюнального регулювання беруть участь тieю або шшою мiрою всi державнi шститути, оскiльки !х дiяльнiсть так чи шакше прив'язана до певно! територи. Практично в кожному актi будь-яко!
1 Початок. Зак1нчення в №2(33) журналу «Економоа промисловостЬо
полiтики (внутршньо!,
зовшшньо!, економiчноi, нацюнально! й т. ш.) присутнi мотиви, пов'язанi з конкретними репонами та !х конкретними штересами. Але мова в таких випадках повинна йти лише про регюнальш зрiзи (аспекти) iнших полiтик. Власно регюнальна полiтика мае на увазi спецiалiзовану регiонально орiентовану дiяльнiсть.
У науковш лiтературi поняття «регiон» не мае ушверсального визначення. Причиною цього е те, що репон може мати декшька складових: економiчну, географiчну, полiтичну, iсторичну, правову, соцiокультурну, сощальну природу.
У наших дослiдженнях репон визначаеться як частина територи держави, видшена за сукупнютю рiзних ознак в адмшютративну одиницю, яка свщомо спрямовуеться й координуеться для досягнення цшей суспiльного розвитку та запоб^ання ди руйнiвних сил або негативних зовшшшх сил.
В умовах Укра!ни первинним регiоном е Автономна Республша Крим i
© Амоша олександр 1ванович - академ1к пап у кра!ни, директор; Вишневський Валентин Павлович - доктор економ1чних наук; Землянин Анатолш 1ванович - кандидат економ1чних наук; Кузьменко Лариса Михайл1вна - доктор економ1чних наук; Макогон Юрш Володимирович - доктор економ1чних наук; Червова Лщя Георгпвна - доктор економ1чних наук;
Чумаченко Микола Григорович - академж НАН Укра!ни, почесний директор. 1нститут економ1ки промисловосп НАН Укра!ни, Донецьк.
ISSN 1562-109X
адмшютративш область Виходячи з цього в данш роботi як регiон розглядаються адмiнiстративнi областi.
Вiдповiдно до светового досвiду в Укра!ш необхiдно здшснювати регiоналiзацiю управлiння як
найважливiший напрям розвитку реформ i стабiлiзацГi економiки. Пiд регiоналiзацieю розумieться формування цшсно'1 економiки та системи управлiння, де в економiчних, господарських, планових i ринкових вiдносинах забезпечуеться примат репошв у соцiальних, структурно-вiдтворювальних, швестицшних,
економiчних проблемах i процесах, а також у розмщенш продуктивних сил, науки, науково-техшчного потенцiалу.
Свiтова практика свщчить, що пiдвищення самостiйностi у виршенш регiональних проблем, урахування i використання регiональних особливостей при здшсненш державноi полiтики дозволяе iстотно пщвищити як рiвень життя населення репошв, так i ефективнiсть економiки краши в цiлому. Це мае надзвичайно важливе значення для Украши, регюни яко1 значно розрiзняються за площею, щiльнiстю населення, клiматичними умовами, природно-ресурсним потенщалом i ступенем його освоення, менталитетом населення.
У найбiльш загальному виглядi регiон формуеться як певна територiя, що вiдрiзняеться вiд iнших територш рядом ознак i мае деяку цшснють, взаемозв'язок 11 складових елемеш^в i певну самодостатнiсть. Але пропорци та ресурси економiки регiонiв поки ще такi, що жоден iз них не здатний iснувати в умовах повно1 господарсько1
вiдособленостi, без учасп в загальноукрашському територiальному розподш працi. Тому для економiки найбшьше значення мае видiлення регiонiв iз позицiй управлiння, мiсця в
територiальному подiлi працi, функцiонування ринкiв, подiбностi соцiально-економiчних проблем i т. ш.
Подiбнiсть регiону та нацiональноi економжи визначае можливiсть застосування до нього таких макроекономiчних пiдходiв, у яких прюритетш виробничi фактори, зайнятють i доходи.
Для iндустрiальних репошв, де промисловють складае ядро економки, що забезпечуе функцiонування всього господарського комплексу i е основою сощального благополуччя населення, очевидно, що зусилля оргашв влади повиннi бути спрямоваш, насамперед, на створення сприятливих умов для розвитку промислового виробництва й забезпечення в такий споаб вирiшення соцiально-економiчних проблем.
У цей час фактичний стан державного регулювання регiонального розвитку вiдображае основш особливостi перехiдного перiоду, у тому чист -незавершенiсть полiтичних, сощальних, економiчних перетворень, недостатньо усунутих наслщюв тривалого економiчного спаду початку перюду незалежностi. Ще не вдалося зменшити регiональнi диспропорци економiчного, соцiального, демографiчного характеру. Проявом недосконалостi територiальноi полгтики в Укра!ш е й надмiрна централiзацiя державноi влади.
Основнi причини такого положення полягають у нечеткому розмежуваннi повноважень мiж мiсцевими органами виконавчо! влади й органами мюцевого самоврядування, великiй кiлькостi так званих делегованих повноважень (що позбавляе суб'екти мюцевого
самоврядування оргашзацшно-правово! самостшносп); недосконалосп статусу органiв регiонального рiвня (яю фактично позбавлено власних
виконавчих органiв); недосконалостi правовоi бази, невизначеносп фiнансово-
економiчних основ розвитку
регюнального мiсцевого самоврядування. У найбшьш складному положеннi опинилися мiсцевi органи влади у зв'язку з вщсутнютю дiючих важелiв управлшня соцiальною сферою регiонiв. Це не дозволяе реально стримувати процеси зубожшня та депопуляцп населення.
Ситуацiя, що склалася, потребуе вибору нових пiдходiв до розвитку репошв i заходiв щодо його регулювання. Звичайно держава регулюе регiональний розвиток за двома основними напрямами: пряма або непряма регiоналiзацiя сощально-економiчноï полiтики центру, а також за допомогою методiв i iнструментiв державноï регiональноï полггики.
Основне завдання регулювання розвитку репошв полягае в забезпеченш умов для орiентащï економiки на перебудову структури й поступальне зростання виробництва, досягнення економiчного, сощального й
еколопчного прогресу та благополуччя.
Базуватися регюнальний розвиток значною мiрою повинен на саморозвитку й власному потенцiалi територГï. Вiдповiдно всГ РГВШ мiсцевого самоврядування мають бути надшеш правом i реальними можливостями самостiйно складати, затверджувати та виконувати основну частину мюцевих бюджетiв.
1. Основи pezionanbnoï полтики й принципи регюнального управлшня.
Спещальш дослщження, узагаль-нення теоретичних пГдходГв i практики регюнального управлшня свщчать, що вщповщно до великого рiзноманiття про-цеав у регiонах можуть бути видшеш наступнi складовi регiональноï' полГТИКИ держави: економiчна, соцiальна, еколо-гiчна, науково-техшчна, гуманiтарна, на-цiональна, демографiчна, зовшшньоеко-номiчна. Загальнодержавна зовшшньо-
полiтична дiяльнiсть i оборонна полiтика мають також регюнальш аспекти.
Звичайно по кожному з цих напря-мiв встановлюються з позици держави цiлi, завдання та 1х прiоритети, вiдбиття цих завдань у регюнальному аспектi.
Це виглядае так:
держава встановлюе права, сфери, ресурси, методи роботи регюшв;
держава здшснюе певнi дп щодо конкретних регiонiв;
держава доручае певну дiяльнiсть конкретним регiонам.
Весь набiр цих i подiбних до них установлень держави щодо конкретних напрямiв внутрiшньоi полiтики - i е державна регiональна полгтика.
Тодi може бути простежена певна залежнють по кожному напряму. Так, внутршня економiчна полiтика держави в чист iнших напрямiв реалiзуеться й через регюнальну економiчну полiтику. Аналопчно загальна соцiальна полiтика держави реалiзуеться через регiональну соцiальну полiтику.
Кожен iз названих напрямiв регiональноi полгтики може, у свою чергу, диференщюватися на складовi частини.
Необхiдно вiдмiтити, що, очевидно, в загальному випадку полгтика регюшв не зобов'язана строго корелювати з регю-нальною полiтикою держави. Регюни можуть мати сво! прюритети, напрями, що iнодi не зб^аються iз загальнодержав-ними. При цьому прюритети не повинш вступати в антагонютичне протирiччя з полiтикою влади в крш'ш.
Практична сторона регiональноi полiтики полягае у виборi на кожному еташ розвитку вiдповiдних йому завдань i прiоритетiв. Для сучасного перiоду прiоритетними е завдання подшу влади в напряму розширення прав регюшв, змщнення 1х фiнансового забезпечення, зниження мiжрегiональноi напруженостi
у вщносинах «центр - регюни». Досить важливим завданням е врахування умов i особливостей кожного perioHy. Разом i3 тим державна peгioнальна политика й пoлiтика peгioнiв - це не poзpiзнeнi частини, а одне цше, взаемодоповнююче й збагачуюче одне одного.
Регюнальну пoлiтикy можна тд-poздiлити на два види: политику держави та внyтpiшню пoлiтикy регюну. Регю-нальна пoлiтика держави являе собою ди держави, спpямoванi на виpiвнювання умов дiяльнoстi peгioнiв i ïx peзyльтатiв, ефективне використання регюнальних peсypсiв i можливостей, створення умов тдвищення eфeктивнoстi дiяльнoстi peгioнiв. Внутршня пoлiтика peгioнiв спрямована на peалiзацiю державних зав-дань, забезпечення фшансування основно!.' дiяльнoстi, використання вах ресур-сiв peгioнy для тдвищення добробуту населення, удосконалення структури матepiальнoгo виробництва, пoлiпшeння стану навколишнього середовища й розвиток сощально!.' iнфpастpyктypи, сприяння розвитку тдприемництва та eкoнoмiчнoмy зростанню peгioнy.
Регюнальна политика держави не може бути спрямована на користь одних peгioнiв i на шкоду шшим. У цшому державна peгioнальна пoлiтика Украши повинна базуватися в тpивалiй перспек-тивi на таких основних принципах:
прюритет загальнoнацioнальниx iнтepeсiв;
урахування особливостей регюшв, виpiвнювання ïx сoцiальнo-eкoнoмiчнoгo розвитку;
сощальна спpавeдливiсть,
забезпечення всiм peгioнам piвниx умов розвитку;
забезпечення закoннoстi та стабшь-нoстi в poзпoдiлi владних повноважень мiж центром i peгioнами, лопчшше на користь peгioнiв;
ресурсне забезпечення проведення державно! регюнально! полггики;
планомiрнiсть у проведеннi державно! регюнально! полгтики;
створення системи регюнального управлшня, що вiдповiдае державнш регiональнiй полiтицi.
На основi загальних принцитв державно! регюнально! полiтики форму-еться економiчна полiтика з урахуванням економiчного стану кра!ни та регюну. При цьому необхiдно виходити з того, що в регюнальному управлшш еконо-мiчна полiтика займае провщне положен-ня. Вирiшення соцiальних, еколопчних, науково-технiчних, демографiчних та ш-ших проблем регiону можливо в потрiб-ному обсязi тiльки при наявносп вщпо-вiдних економiчних передумов: фшан-сових, кредитних i матерiальних ресур-сiв.
Найважливiшим напрямом регюнально! економiчноi полiтики е досяг-нення економiчноi самостiйностi регiону, пiд якою розумiеться наявнiсть повноважень i ресурсiв для самостiйного вир> шення органами регiонального управлш-ня вах рiвнiв сво!х регiональних проблем. Але цю самостiйнiсть необхiдно розумгти дiалектично - вона за умовами дiяльностi регiонiв не може бути абсолютною. Навпъ держава, будучи самос-тiйною у вирiшеннi внутршшх проблем, не може не враховувати зовшшшх обста-вин, двох- i багатостороннiх договорiв, прийнятих ранiше зобов'язань.
Дотепер при формуваннi державного устрою незалежно! Укра!ни реалiзуеться варiант централiзованого управлiння економiкою. Досить очевидно, що в перехщний перiод, коли переважна частина засобiв виробництва перебувае в державнш власносп, централiзацiя в управлшш економжою е неминучою. Але й у цих умовах необхщно пщвищувати економiчну
самостшнють регюшв, щоб пiдвищити ïx шщативу й ефективнiсть використання коштiв. Останне е особливо важливим, коли Украшу визнали крашою з ринковою економжою.
Здiйснення регюнально'1' полiтики потребуе певних швестищй i вдоско-налення швестицшно'1 полiтики, яка повинна будуватися у вщповщносп 3i структурними прюритетами в госпо-дарському комплексi. В остаточному пщсумку вона мае бути спрямована на сприяння стабшзаци сощально-еконо-мiчноï обстановки, здiйснення прогресив-них структурних перетворень в економ^ щ, посилення сощально'1' спрямованостi розвитку виробництва. Необхщними еле-ментами цих дш повиннi стати заходи щодо вдосконалення державного й регюнального бюдже^в, щноутворення, по-датково'1', кредитно'1' та грошово'1' полгти-ки.
Метою сощально'1' полiтики держави е тдвищення добробуту й задоволен-ня потреб життедiяльностi всього населення. Тому здшснення сощально'1' пол> тики перебувае в безпосереднш залеж-ностi вщ економiчниx можливостей кра'1-ни, т1е'1 частки нацiонального доходу, що видшяеться на споживання.
Надмiрнi регiональнi контрасти в сощальних умовах - погроза самому юнуванню демократично'1' держави, яка загрожуе ïï розпаду. Регiональна пол> тика, таким чином, покликана послабити внутрiшнi соцiальнi напруги, зберегти цшсшсть i еднiсть краши.
Отже, регюнальна соцiальна пол> тика полягае в реалiзацiï централiзованоï сощально'1' полiтики та забезпеченш сощального захисту рiзниx верств населення регюну.
Актуальною державною справою е здшснення ефективно'1 еколопчно'1 полiтики.
В умовах економiчноï кризи та вкрай обмеженого фшансування
природоохоронних i
природовщтворювальних заxодiв
необxiдно на нацiональному й регюнальному рiвняx здiйснювати концентрацiю зусиль на найважливших прiоритетниx напрямах. За ощнкою Мiжнародного iнституту менеджменту навколишнього середовища (Швейцарiя), рiвень екологiчного збитку в Укра'1'ш становить 15-20% валового
нащонального продукту i е одним iз найвищих у свiтi.
Дослщження показують, що до числа екокризових промислових регюшв Украши можна вщнести Донецьку, Днiпропетровську, Луганську,
Запорiзьку, Харювську та Кш'вську областi.
Виходячи зi стратепчно'1' ролi екокризових промислових регюшв у розвитку соцiально-економiчноï й полггично!' стабiльностi краш
спiвдружностi, а також з огляду на глобальш наслщки сощально-еколопчно'1' кризи, що заглиблюеться в них, представляеться досить актуальним формування якюно ново'1 регюнально!' полiтики. В ïï основi повинш бути системно-аксiологiчний пiдxiд, наукова обгрунтованють, компетентнiсть,
конкурентоспроможнiсть, нацiленiсть на критери якостi життя штелектуально-шформащйно'1' цившзацп ХХ1 столiття.
До числа першочергових програм екологiчного оздоровлення екокризових промислових регюшв варто вщнести:
iнтелектуалiзацiю мислення на основi системномиследiяльноï
методологи;
еколопчне виховання, освiту, навчан-
ня;
детоксикацiю населення й природи; формування маловщходних
територiально-виробничиx комплексiв, побудованих за принципом замкнутого теxнологiчного циклу та рециркуляци природних ресурсiв;
упровадження перспективних при-родозбершаючих технологш у галузях oснoвнoï спeцiалiзацiï peгioнiв.
Складовою частиною peгioнальнoï политики держави е дeмoгpафiчна пол> тика, спрямована на управлшня процесом дeмoгpафiчнoгo розвитку краши та окремих ïï peгioнiв.
Дeмoгpафiчна пoлiтика повинна здшснюватися у двох напрямах: збiльшeння народжуваносп та зниження смepтнoстi.
Збiльшeння народжуваносп - це прерогатива, в основному, державно'1' дeмoгpафiчнoï пoлiтики.
Зниження смертносп населення -це peгioнальнo-галyзeва проблема, яка повинна виршуватися через розробку регюнальних дeмoгpафiчниx програм i через галyзeвi таpифнi угоди й колективш договори.
Нацioнальна пoлiтика в регюнах Украши, як i по кра'1'ш в цiлoмy, представляе вeликi труднощ^ особливо в пepioд становлення держави. Необхщно враховувати, що нацioнальнi проблеми потребують ретельно'1' уваги i глибокого вивчення.
При проведенш реформ у здшс-нeннi законодавчо'1' та розпорядницько'1' дiяльнoстi нeoбxiднo враховувати двi oсoбливoстi, що характерш для Украши. Перша з них полягае в тому, що украшщ не е едине цше, а шдроздшяються на eтнoгpафiчнi групи, яю poзpiзняються мiж собою не тшьки матepiальнoю культурою, народною творчютю, дiалeк-тичними особливостями, а й вщповщним мeнталiтeтoм. Причому цi розходження зумовлеш гeoгpафiчними особливостями peгioнiв, юторичними особливостями розвитку й вiкoвиx традицш.
Однiею з найсepйoзнiшиx проблем нацюнально'1' пoлiтики в peгioнаx Украши е проблема державно'1' мови. Необхщно враховувати, що росшська мова мае ши-роке поширення i е рщною для багатьох
укра'шщв, на нш говорить бiльшiсть укра!нських громадян, i це право захище-но Свропейською хартiею мов. Це озна-чае, що росшська мова в цшому по кра!ш не е мшоритарною (тобто мовою мен-шостей). Отже зi статусом росiйськоi мови необхщно визначитися окремо, шляхом надання !й якогось загальнодер-жавного статусу, який би, не претенду-ючи на статус мови державно!, повною мiрою забезпечував реалiзацiю язикових прав громадян, що використовують росшську мову, i - на рiвнi Свропейсько! хартii регiональних мов або мов меншос-тей - шляхом 1! захисту як регюнально! мови на тих територiях, де вона е мшоритарною.
Дотепер в Укра!ш ще не склалася цшьна система регiонального управлшня, що адекватна завданням, яю стоять перед регюнами. На рiвнi обласп функцiонуе регiональне самоврядування, представ-лене обласною радою народних депута^в як представницьким органом i державною виконавчою владою - обласною державною адмшютращею. Обласна рада народних депута^в не мае виконавчого органу, оскшьки його виконавчий комiтет скасований i на його базi сформована мюцева державна адмiнiстрацiя.
Повною протирiч е система мiсце-вого самоврядування Укра!ни. Вiдповiд-но до Конституци Укра!ни голови мiсце-вих державних адмшютрацш (губернато-ри областей i глави районiв) признача-ються й звшьняються з посади Президентом за поданням Кабшету Мiнiстрiв. При цьому в мютах (як районного, так i облас-ного пщпорядкування) голови обирають-ся населенням. На вах рiвнях - облас-ному, мюькому, районному, сiльському -обираються мiсцевi представницькi орга-ни - ради, при цьому вони впливають на формування оргашв виконавчо! влади тiльки в мютах. Положення про призна-чення Президентом Укра!ни голов облас-них i районних державних адмiнiстрацiй
перебувае в певному протирiччi зi ст. 5 Конституци Украши, в якш сказано, що «народ здiйснюе владу безпосередньо й через органи державно'1 влади й органи мюцевого самоврядування». Вщповщно до ч. 4 ст. 140 Конституци районш й обласш ради вщносяться до органiв мю-цевого самоврядування, що, у свою чер-гу, признаеться та гарантуеться ст. 7 Конституци. Таким чином, функци виконавчо'1 влади в областях i районах повинш були б здшснювати не струк-турнi пiдроздiли виконавчо'1 державно'1 влади (держадмшютраци), а виконавчi структури самих органiв мiсцевого самоврядування, оскшьки останнi форму-ються безпосередньо народом. А право визначати сво! адмiнiстративнi (вико-навчi) структури - один з основних прин-цишв мiсцевого самоврядування, закрш-лених у ст. 1, 2, 3, 5 Всесвiтньоï декла-раци мюцевого самоврядування 1985 р.
Стаття 44 Закону «Про мюцеве самоврядування в УкрашЬ» прямо зобов'язуе районнi та обласш ради делегувати вщповщним мюцевим державним адмiнiстрацiям всi тi своï основнi повноваження, якi хм надаш Конституцiею. Тобто Конституцiя дае органам мюцевого самоврядування певш права, а закон зобов'язуе делегувати ïx значну частину органам державноï влади. По суп, фактична вщсутнють в Украхш виконавчих органiв мiсцевого
самоврядування е не чим шшим, як непряме визнання того, що центр не хоче вщдати право формування виконавчих органiв мюцевого самоврядування в руки населення.
Найбшьш складна ситуащя в Автономнiй Республiцi Крим, де Верховна Рада Криму обираеться безпосередньо населенням, а вищою посадовою особою е не призначений губернатор, як в шших регюнах Украïни, а обраний депутатами голова Верxовноï Ради АРК. При цьому виконавча влада
належить Радi МЫс^в АРК, що перебувае фактично в подвшному пiдпорядкуваннi - Верховнш Радi АРК i Президенту Украши. При цьому, незважаючи на те, що Крим е автономiею, районнi державш адмiнiстрацiï призначаються прямо Президентом Украши. Тобто реально навпъ обранi влади Криму фактично мають мЫмальний вплив на органи виконавчоï влади. Функцюнуе така система управлiння в Криму з постшними конфлiктами, фактично вона руйнуе внутршньокримську еднiсть.
Представляеться, що фактичне позбавлення оргашв мiсцевого самоврядування реальних владних важелiв може мати для Украши довгостроковi негативнi наслiдки, пов'язаш як iз втратою населенням системноï довiри до органiв мiсцевого самоврядування, так i неможливютю органiзувати ефективне управлшня ваею територiею краïни одними лише виконавчими органами державноï влади, недооцшкою специфiки регiональниx проблем. Це перебувае в явному протирiччi iз загальноевропейською тенденцiею на максимальне розширення прав мiсцевого самоврядування i прав людини в цшому.
1з метою забезпечення
збалансованого розвитку областей, райошв, мiст, селищ, сш необxiдно модернiзувати iснуючу систему владних шститупв, переорiентувавши систему адмiнiстративно-розпорядницькиx функцш районних i обласних державних адмшютрацш на контрольно-
спостережнi. А щоб створити умови для правового, оргашзацшного, фiнансового забезпечення виконання органами мiсцевого самоврядування всiеï повноти самоврядування, необхщно ввести в структуру мюцевого самоврядування областей i райошв виконавчi комгтети.
Розширення прав регюшв дозволяе оперативно приймати ршення, не завантажувати центральш органи управлшня такими питаннями, яю можуть бути виршеш на мiсцяx. Бшьша самoстiйнiсть peгioнy дозволяе пiдвищyвати шщативу i дiлoвитiсть пpацiвникiв мiсцeвoгo та регюнального самоврядування, зживати утриманство. Одночасно тдвищення самостшносп регюнальних i мюцевих opганiв самоврядування дозволяе виключити мoжливiсть цeнтpалiзoванoгo диктату, а також неефективного використання фiнансoвиx peсypсiв. Зрозумшо, що для цього пoтpiбнe не тшьки внесення змiн до закошв, але й виpiшeння матepiальнoгo питання - з комунальною власнiстю, розмежуванням земель, упорядкуванням бюджетних вiднoсин.
Упорядкування бюджетних
вщносин багато в чому визначаеться податковою политикою.
2. Регюнальний розвиток i податкова полтика регюшв.
Основою ефективного розподшу бюджетно-податкових повноважень мiж piзними piвнями влади е тeopiя фюкального фeдepалiзмy.
Оснoвнi положення концепци фюкального фeдepалiзмy полягають у наступному:
1. Влада надае суспшьш товари, якi вiдpiзняються сферами вигiд (мала - у дитячого саду, бшьша - у нацюнально! оборони). Даний фактор визначае формування багатopiвнeвoï системи влади за кpитepiем вщповщносп кожного piвня сферам вигщ сyспiльниx тoваpiв.
2. Функци по наданню сyспiльниx тoваpiв повинш виконуватися насамперед найнижчим iз piвнiв влади, який у змoзi це зробити. Бшьш високий piвeнь влади е менш важливим, другорядним стосовно нижчого, котрий розташований ближче до громадян i краще oбiзнаний про ïx переваги.
3. Та сама юрисдикщя повинна приймати ршення:
а) про сyспiльнi витрати - бажаш для громадян, що живуть у межах дано! юрисдикци;
б) про суспшьш доходи (податки) -небажаш для громадян у данш юрисдикци.
Фюкальний фeдepалiзм важливий для ефективноЛ оргашзацп сyспiльнoгo господарства незалежно вщ того, чи е сама держава федеративною або уштарною. В Gвpoпi вiн yспiшнo застосовуеться як у тих, так i в шших. Пояснюеться це тим, що фюкальний фeдepалiзм - це насамперед питання eкoнoмiчнoï доцшьносп, а не полггачного вибору. Фeдepалiзм означае дoгoвipнi вiднoсини мiж тepитopiальнo лoкалiзoваними суб'ектами, кожний з яких детермшований спiльнiстю насамперед пoлiтичниx iнтepeсiв громадян, що проживають у його межах. У фюкальному фeдepалiзмi суб'екти видiлeнi не за полгтичною, а за eкoнoмiчнoю ознакою - це сфери вигоди, юнування яких обумовлено
особливостями ди тих або iншиx типiв суспшьних благ.
Елементи системи фeдepативнoï держави (суб'екти федерацп)
вiдpiзняються мiж собою за своею внутршньою структурою, вони е гетерогенними. Урахування цiеï гетерогенносп (розходжень) служить oднiею з тдстав фeдepалiзмy. Елементи ж системи фюкального фeдepалiзмy е гомогенними. Його вихщною
передумовою е те, що ва люди мають iдeнтичнi преференцП, для яких нацюнальнють, пoлiтичнi погляди, мова, релшшш переконання й т.iн. не мають шякого значення.
Фeдepалiзм вимагае пpиблизнoï piвнoстi горизонтальних eлeмeнтiв системи, так що жоден iз суб'екпв федерацй не повинен переважати над
шшими. Навпроти, система фюкального федералiзму cn0K0HBi4H0
обгрунтовуеться як 6araTopiBHeBe утворення, де бшьш високий piBeHb завжди бшьший за нижчий вже з liei' просто" причинi, що однi суспшьш товари мають бiльшу сферу вигщ, нiж iншi.
Варто пiдкреслити, що дана теза не заперечуе того очевидного факту, що в ^GreMi вщносин, побудованiй на принципах фiскального федералiзму, може бути трохи територiально вщособлених i паралельно iснуючих елементiв нижшх i середнiх рiвнiв.
В Укра'1'ш розподiл бюджетно-податкових повноважень у цшому не вiдповiдае анi вимогам фшансово! теори, анi Gвропейськiй хартп про мiсцеве самоврядування. Центральна проблема полягае в тому, що в регюнах i на мiсцях спостер^аеться неприпустимий розрив мiж тим великим обсягом сощально-економiчних завдань, яю доводиться вирiшувати органам влади, з одного боку, i фактичними можливостями !х фiнансування - з iншого, притому, що всi основнi джерела суспшьних доходiв контролюються центральним урядом, а механiзм !х перерозподшу явно не об'ективний.
У цей час доходи мюцевих бюджетiв Украши становлять близько 30% загальних доходiв Зведеного бюджету, а витрати - близько 40%, що в порiвняннi з рядом уштарних краш €С -узагалi чимало. Однак колiзiя полягае в тому, що, по-перше, !х власнi кошти у виглядi мiсцевих податкiв i зборiв становлять мiзернi суми. Так, в 2003 р. мiсцевi податки й збори в Укра'1'ш склали 592 млн. грн. (фактично мобшзоваш за даними ДПА Украши), або 2,6% загально! суми доходiв мiсцевих бюджетiв. В окремих розвинених крашах питома вага тшьки чисто мiсцевих податкiв у загальнш сумi доходiв
субнацiональниx оргашв влади (без урахування плати за користування й рiзнi збори) становить: в 1спани - 31%, Бель-riï - 32, Фшляндп - 34, Франци - 36, Норвеги - 42, Швейцари - 46, Дани - 51, Швеци - 61%. Це означае, що на вщмшу вщ краш-члешв GC в Украт власнi повноваження мiсцевi органи влади змушеш виконувати не за рахунок власних же, а за рахунок видшених вищими органами влади джерел.
По-друге, мiсцевi органи влади не мають у своему розпорядженш жодного скшьки-небудь великого джерела доxодiв, ставки якого вони можуть регулювати самостшно, приводячи у вщповщнють потреби в мюцевих суспшьних товарах i джерела ïx фшансування. Питома вага мюцевих податюв i зборiв у загальнш сумi податкових доxодiв бюджету в Украт становить тiльки близько 1,5%. Таким чином, переважна частина податкових доxодiв суспiльного сектора
господарства - це надходження вщ загальнодержавних податюв, якi контролюються центральною владою (поза залежнiстю вщ того, як i на якому рiвнi влади вони потiм фактично використовуються). Тому в Украт органи мюцевого самоврядування в принциш не можуть самостшно привести у вщповщнють регюнальш потреби в суспшьних благах iз джерелами ïx фшансування.
По-трете, платеж^ що надходять до бюджету з будь-якоï даноï територiï, не вщображають реальних кiнцевиx результатiв господарськоï дiяльностi розташованих тут пiдприемств. З одного боку, тому, що податковий облж принципово вiдрiзняеться вiд
фшансового, i зобов'язання, наприклад, по податку на прибуток пщприемств можуть виникати навпъ у тому випадку, якщо балансовий прибуток вщсутнш (тобто мае мюце не прирiст, а зменшення
катталу). З шшого боку, - тому, що фiнансовий результат, що показаний в офщшнш звiтностi пiдприемств, не враховуе екстерналп (зовнiшнi ефекти), яю в умовах Укра!ни мають величезш масштаби й дуже сильно диференцiйованi по областях. Наприклад, викиди шкщливих речовин в атмосферне повпря у розрахунку на 1 км2 становлять у Донецькш областi 67 т, Дншропетровськш - 31, Луганськш - 21 т, а в Херсонськш - 1,9, Житомирськiй -2,2, Чершпвськш - 2,3 т, тобто в десятки разiв менше. Скидання забруднених вод у Донецькш обласп складають 745 млн. м3, а в Тернопшьськш i Волинськш областях - 4 млн. м3, тобто в сотнi разiв менше. Тому, якби можна було при визначенш фшансових результатiв дiяльностi, що складають базу податку на прибуток тдприемств, урахувати збиток вщ забруднення навколишнього середовища й виснаження природних ресурав, то нiякий податок на прибуток тдприемства Донецько! обласп не платили б взагалi. А фактично в цей час вони вносять на загальнодержавш потреби найбiльшi серед уах iнших областей суми даного податку (2,2 млрд. грн. в 2003 р. при середнш сумi податку у розрахунку на 1 область - 0,4 млрд. грн.). Тому в контексп сформовано! системи мiжбюджетних вщносин - це вже не податок на прибуток тдприемств, а податок на життя й здоров'я жителiв регюну.
У зв'язку з цим головним напрямом удосконалення мехашзму формування доходiв оргашв мюцевого
самоврядування, що випливае з фундаментально! концепци фiскального федералiзму й принципу субсидiарностi, якi визнаш СС, е досягнення зваженого балансу бюджетно-податкових
повноважень мiж рiзними рiвнями влади. Тому господарське законодавство слщ реформувати таким чином, щоб ршення
про витрати приймалися тим же самим органом влади, який вщповщае за ршення про оподатковування
споживачiв суспiльних послуг, тому що грош^ якi надходять з шшого рiвня, наприклад iз центру, - це мдешевiм грош^ витрачаються вони легше й не обов'язково вiдповiдно до прiоритетiв населення мюта та регiону. У цьому зв'язку слщ домагатися змщнення мюцевих фiнансiв за рахунок передачi на рiвень мiсцевого самоврядування хоча б одше! або двох великих i надiйних податкових баз. На практищ це питання може бути хоча б частково виршене таким чином, що статус мюцевого, з регульованими мюцевим
самоврядуванням ставками, повинен одержати податок на нерухоме майно.
1з метою пщвищення защкавленосп мiсцевих органiв влади в ефективному функцюнуванш пiдприемств,
розташованих на пщвщомчш територП, виходячи iз принципу платносп надаваних суспiльних послуг, а також беручи до уваги, що розподш конкретних податюв переважнiше за розподш знеособлених субсидш, доцiльно передати в число доходiв, якi закрiплюються за мюцевими бюджетами й ураховуються при визначенш обсяпв мiжбюджетних трансфертiв, частину податку на прибуток тдприемств вах форм власносп та пiдпорядкованостi. Без виршення цiеi проблеми вирiшити проблеми збитковосп пiдприемств (найчастiше штучну) не представляеться реальним.
Оскшьки окремi регюни Укра!ни мають рiзнi економiчнi потенщали, !х вирiвнювання е важливим державним завданням, але тшьки за ^е! умови, якщо воно не перешкоджае ефективному використанню обмежених ресурав у цiлому. Це означае, що держава не повинна перекривати стимули для регюнального саморозвитку. При цьому
переважними можуть бути визнаш таю ди оргашв центрально! влади, коли вони не стшьки субсидiюють тi або iншi пiдприемства в данiй мюцевосп, скiльки забезпечують умови для !х нормального функцiонування на всiй територи кра!ни. Що ж стосуеться державно! тдтримки розвитку тих або шших регiонiв, то для цього доцшьно використовувати такий апробований у Сврот метод, як часткове фiнансування, коли центральний уряд i зацiкавлений у реалiзацii проекту розвитку мiсцевий орган влади виршують проблему шляхом пайово! участi.
Фiнансове вирiвнювання мiсцевих бюджеОв, що пiдтримуе гарантований рiвень забезпечення людей державними послугами, де б вони не проживали, е об'ективно необхщним. Проте воно також, за можливосп, не повинне суперечити принципам фюкального федералiзму. Тому, з дано! точки зору, е сенс порушувати питання про те, щоб мiсцевi бюджети мали можливють бiльшою мiрою (нiж це спостершаеться сьогоднi в Укра!ш) опиратися на власш джерела фiнансування, а не на ресурси, що видшяються в порядку централiзованого перерозподiлу. У цьому зв'язку структуру мюцевих доходiв потрiбно перевернути, поставивши, що називаеться, з голови (фшансування iз центру) на ноги (регюнальш та мiсцевi податки i збори). У сукупностi власнi кошти повиннi складати не менше 50% сумарних доходiв i приблизно вщповщати обсягу завдань, покладених електоратом на органи самоврядування. Це е обов'язковою умовою пщвищення науково! обгрунтованосп прийняття управлiнських рiшень шляхом переходу до стратепчного планування
регiонального розвитку, тому що будувати плани й прогнозувати фiнансовi потоки можна впевнено тшьки в тому
випадку, якщо ïx бшьшу частину складають власш джерела.
Визначення poзмipiв регулюючих трансферов, за допомогою яких вiдбyваеться фшансове виpiвнювання в Украшу залежить вщ тoчнoстi oцiнки фiнансoвиx потреб територш. Дiюча в цей час формула розподшу oбсягiв мiжбюджeтниx тpансфepтiв не враховуе низку ютотних фактopiв (наприклад, еколопчних), якi визначають фактичний piвeнь споживання сyспiльниx послуг населенням piзниx peгioнiв. Це ставить багато тepитopiальниx бюджeтiв (насамперед промислово розвинених областей) у вiднoснo несприятливе положення в пopiвняннi з шшими адмiнiстpативнo-тepитopiальними одиницями. Тому методика розрахунюв потребуе подальшого удосконалення. При цьому обов'язковою умовою для початку poбiт з удосконалення формули розрахунку трансферов мае бути, по-перше, складання пepeлiкy сoцiальнo-eкoнoмiчниx, дeмoгpафiчниx,
eкoлoгiчниx, клiматичниx i шших фактopiв, якi впливають як на податковий потенщал тepитopiй, так i на piвeнь видаткових потреб мюцевих оргашв влади, i, по-друге, пoтpiбнo встановити кшькюш залeжнoстi дoxoдiв i витрат адмiнiстpативнo-тepитopiальниx одиниць вiд цих фактopiв. У цьому зв'язку доцшьно прийняти спещальну постанову Кабiнeтy Мжс^в Украхни, яка мiстить доручення Державному комитету Укpаïни по статистицi, Державнш пoдаткoвiй адмiнiстpацiï, iншим мiнiстepствам i вщомствам про пiдгoтoвкy й регулярне надання вщповщних пoказникiв Мiнiстepствy фшанав Укpаïни й одночасно - органам регюнального та мiсцeвoгo
самоврядування.
Перспективними напрямами
мiжтepитopiальнoгo розподшу
фшансових peсypсiв можуть бути:
видшення централiзованих коштiв мiсцевим бюджетам виходячи iз критерiю виконання цiльових програм розвитку сфери суспшьних послуг по критерш якостi обслуговування населення. Умовою реалiзацii цiеi пропозици е формування стандарт якостi по основних напрямах суспшьних витрат i формування вiдповiдних банкiв даних;
перехiд до фiнансового
вирiвнювання на основi переходу до надання так званих ствпадаючих прав оподаткування в частинi прибуткового податку з громадян - тобто спшьного використання рiзними рiвнями влади однiеi й тiеi ж податковоi бази. Це дозволить забезпечити пщвищення ступеня автономносп мiсцевих бюджетiв в обсязi, що вщповщае власним повноваженням регiональних i мiсцевих органiв влади.
3. Економгчний потенциал реггонгв.
Поняття «потенщал» у широкому розумшш означае кошти, запаси, джерела, яю е в наявносп i можуть бути мобiлiзованi для досягнення товно! цiлi, реалiзацii плану. Отже, економiчний потенцiал регiону являе собою здатнють, можливiсть регiону по виробництву продукцп й створенню певних благ i включае виробничий потенщал i потенцiал невиробничоi дiяльностi.
Змщнення потенцiалу регiону повинно опиратися на виробництво, насамперед, товарiв i послуг у зв'язку зi сформованими традищями,
можливостями природних i географiчних умов. Регiон як складова, беручи участь у нащональному подiлi пращ,
спецiалiзуеться на випуску певних груп товарiв, якi поставляються в державний фонд. Тим часом iншi товари, виробництво яких складно або невигщно здшснювати, надходять у конкретну область iз iнших областей краши.
Слщ зазначити, що в останне десяташття все бiльший iнтерес у фахiвцiв викликае кластерний пiдхiд для розробки економiчноi полiтики. У цьому зв'язку кластерна модель М. Портера стае шструментом для пщвищення
конкурентоспроможносп економжи
регiону й краши в цшому, стимулювання iнновацiй та економiчного зростання. Кластерний пiдхiд у вирiшеннi проблем соцiально-економiчного розвитку
дозволяе сприяти не тшьки вирiшенню макроекономiчних проблем, але й здiйснювати удосконалення
мiкроекономiчних основ iз метою полiпшення положення населення. Важливими у цих перетвореннях е шщатива й публiчнiсть проведених перетворень. Треба виявляти зразковi, тобто устшш, кластери i поширювати 1х досвщ на кластери iнших регiонiв.
Економiчний потенцiал регiону фор-муеться та розвиваеться на основi регiональноi економiчноi полiтики.
Характеризуючи економiчний
потенцiал регюшв Украiни, треба, насамперед, звернути увагу на показники, що вщображають внесок регюну в економiку держави, його ефективнють у здiйснюваних процесах.
Кожний регюн мае сво! територiальнi особливосп, специфiку; у ньому складаються певш економiчнi й соцiальнi вiдносини. Деяке уявлення про диференщащю регiонiв дають даш таблицi.
Першорядне значення в розвитку економiчного потенцiалу регюну мають трудовi ресурси, 1х ращональний розподiл i використання.
Загальносистемна криза, що була характерна для всiеi економiки, вплинула i на зайнятють населення. У цiлому по УкраЛш рiвень безробiття склав в 2003 р. 3,6%. По регюнах цей показник дуже диференцшований.
Як свщчить аналiз, гострою проблема зайнятосп стала пiсля 1995 р., коли курс на проведення твердох монетарнох полiтики в державi не був погоджений iз заходами, орiентованими на змши на внутрiшньому ринку. Зайнятють постiйно знижувалася, i тiльки з 2002 р. почала зростати й досягла в 2003 р. 90,4% рiвня 1995 р. Найбiльш помiтне скорочення зайнятостi в Луганськш (-22,2%), Кiровоградськiй (19,2%), Тернопшьськш (-17,9%), 1вано-Франкiвськiй (-17,5%), Черкаськш (17,5%), Донецькiй (-17,4%) областях. I тшьки в трьох регюнах зайнятiсть зросла (Кшв, Севастополь i Закарпатська область).
Вщбуваеться скорочення
економiчно активного населення, що зв'язано, насамперед, зi зниженням народжуваностi й збшьшенням смертностi у розрахунку на 1000 чол. Найнижчий природний прирют населення в Чершпвськш областi (-13,0), потсм у Сумськiй (-11,3), Полтавськiй (-11,2), Донецькш (-10,3), Луганськiй (-10,7).
Нащональна полiтика зайнятостi на макрорiвнi може бути ефективною лише за умови взаемоди регюнальних меxанiзмiв регулювання ринку пращ, яю враховували б демоекономiчнi, соцiально-псиxологiчнi, iсторичнi,
культурнi традицiï кожноï територiï. Для цього варто продовжувати розширення самостiйностi регiонiв у мобшзаци фiнансовиx ресурсiв для проведення активноï полiтики на ринку пращ, децентралiзацiю функцiй регулювання зайнятостi, реформування вщносин власностi.
Матерiально-теxнiчну основу
економiчного потенцiалу регiону складають його основш засоби. Найбiльш значнi зосередженi в Донецькш обласп (12% вiд загальноукрашських), Днiпропетровськiй
та м. Киевi (по 9,9%), а також Харювськш (7,3%).
м. Севастополь 2 « S-5' Чершпвська Чершвецька Черкаська Хмельницька Херсонська рэ 43 3. 5" о ег Я РЭ Тернопшьська Сумська 5" Я сг> Я о ег я РЭ Полтавська Одеська Миколашська Й ег и. 5" о ег я РЭ Луганська о со о ч 43 РЭ Й о ег я РЭ Кшвська нч ü Cd 43 Р5 S § Я. 1 5" о ег я Р2 СО я о 'S оЗ" er я рэ Закарпатська Житомирська Донецька Дн1пропет-ровська Волинська И £' я я а сг я Р2 АР Крим УкраТна 43 О 2 о П. и о Р я 2 я р.
4557 16697 3764 к» 3309 3337 3287 (Л О 4^ (Л к» L.J чо (Л L.J 4^ (Л (Л (Л L.J (Jj (Л к» (Л 4284 4049 3997 3632 4^ (Л L.J 3958 (Л L.J (Л L.J 3207 3074 6385 6058 3339 3534 L.J ОЧ L.J (Jj 5114 Валова додана вартють на душу населения в 2003 р., грн. (у фактичних цшах)
00 JO 326,5 U) ОЧ (Л К» СЧ ОЧ (Л "ш ОЧ "ш ЧО ОС "<1 (Л L.J ОЧ ОЧ ОС о 108,2 102,6 00 L.J Ъо JO "к> ос "к> "о 00 ОС "к> J-j о ОЧ ОЧ о 124,9 118,5 ОЧ (Л "(Jj ОЧ JO "о О'ООТ
1123,5 5307,0 956,9 720,4 1769,3 1254,0 775,8 1778,9 564,3 880,8 1667,8 1834,5 2129,8 1590,5 1441,4 1199,6 1249,9 1992,3 1140,6 1457,0 892,7 631,1 1545,6 1694,2 1019,0 671,3 1376,2 1601,7 Обсяг ¿нвестищй в основний каштал на душу населения в 2004 р., грн. (у фактичних цшах)
о 331,3 (Л JO 4^ (Л О 110,5 ОС "(Jj 4^ ОС 111,1 L.J (Л "к> (Л (Л о о 4^ 114,5 133,0 ЧО JO ЧО О О "чо ос "о 124,4 "к> ЧО "о (Л (Л L.J JO чо ОЧ "(Л 105,8 ОЧ L.J ОЧ 4^ "чо 00 (Л "чо О'ООТ
253,6 4052,9 385,7 189,2 479,1 247,8 265,1 579,4 143,2 531,8 368,1 1187,3 827,3 799,0 531,7 930,7 263,9 786,7 966,6 1915,8 979,3 300,1 2259,4 2230,4 515,7 389,8 214,2 1309,2 Обсяг зовшшньоторговельного товарооб1гу на душу населения в 2004 р., дол. США
JO 309,6 к» JO "(Л 4^ "(Л L.J ОЧ ОЧ ос "чо к» о "к> 4^ "ш о "чО 4^ О ОЧ к» ос чо О ОЧ L.J "к> ОЧ о 4^ О ОЧ к» о "к> ОЧ о L.J Ъо 146,3 Ъо к» "чо 172,6 о L.J JO к» JO Ъо ОЧ О'ООТ
2110,0 6395,0 1237,0 1500,0 1234,0 1144,0 1471,0 2172,0 1037,0 1293,0 1297,0 1433,0 2040,0 1313,0 1993,0 1044,0 1222,0 1467,0 954,0 1902,0 1879,0 1188,0 1496,0 2145,0 1529,0 1150,0 1900,0 1872,0 Загальний обсяг роздр1бного товарооб1гу й платних послуг на душу населения в 2004 р., грн.
112,7 341,6 ОЧ ОЧ 00 о ОЧ (Л "чо ОЧ ос ОЧ 116,0 (Л (Л ОЧ JO ОЧ JO "ш ОЧ "(Л 109,0 о 106,5 (Л (Л Ъо ОЧ (Л "(Jj ос (Л "о 101,6 о о ОЧ L.J "(Л JO "чо 114,6 00 ОЧ 101,5 о о "о
159,1 219,4 156,1 157,4 151,5 142,9 140,5 163,4 159,5 146,2 159,2 160,3 4^ О 132,6 176,6 151,2 147,6 128,8 154,0 157,7 148,8 157,5 157,0 155,6 151,9 163,2 169,6 158,3 Забезпечення л1 каря ми й середшм медперсоналом (на 10000 населения) на кшець 2004 р.
100,5 138,6 ЧО ОС ОЧ ЧО JO ЧО (Л ЧО О "ш 00 ОС "ос 103,2 100,8 ЧО К» 100,6 о ЧО О 00 L.J Ъо 111,6 чо (Л "(Л ЧО L.J "к> 00 ЧО j-J "(jJ чо JO ОЧ ЧО "о ЧО JO "(Л ЧО JO "к> ЧО ОС "(Jj ЧО ОЧ "о 103,1 107,1 О'ООТ
109,1 106,1 о о 119,6 105,9 о О о "ш 101,2 чо (Л V 106,4 100,8 100,9 102,7 107,4 ЧО ОС о "(jJ 104,2 103,6 00 J-J 103,6 105,6 104,6 ЧО JO 102,7 00 J-J "(Л 00 J-J о 9'ТОТ Зайютсть населения у ßiiji 15-70 роюв, 2004р. у % до 2000р.
о Ъо о U) "чо ОЧ о (Л 4^ О (Л о L.J о J-J "(Л 4^ (Л "чо 4^ к» L.J Ъо 4^ О К> "(Л (Л "о к> Ъо "(jJ L.J "ю L.J Ъо (Л "о К» "(Jj L.J "о "(jJ L.J L.J "(Л Р1вень зареестрованого безроб1ття на 1 с1чня 2005 р.
s
fco
^
sf
TO
а
-к
-к S'
то
o' а
£
1 S'
а &
8 -s
I'
CT*
а о
то §
а р
Резерви можливого використання виробничих потужностей в уах секторах економжи краши розкривае структура валовоï доданоï вартостi по регюнах. Значна диференцiацiя регiонiв з виробництва валовоï доданоï вартостi на душу населення (124,2% - Донецька область i 54,6 - Тернопшьська) характеризуе як резерви зростання, так i його «тупики». Наявнють таких тупиюв обмежуе, насамперед, якiсне зростання, що викликае стагнащю, з якоï практично неможливо швидко знайти вихщ.
Структура валовоï доданоï вартостi дае також уявлення про донорiв i рецитенпв у державному бюджетi, у рамках якого здшснюеться щорiчний перерозподш мiж областями з метою вирiвнювання рiвня мiнiмальноï бюджетноï забезпеченостi. Результати аналiзу структури валовоï доданоï вартост по областях Украши дозволяють установити неможливють концепци економiчного самовiдтворення регюшв. Це пов'язано, насамперед, з рiзними природно-клiматичними особливостями, географiчним положенням, виробничо-теxнiчним потенцiалом, деякими культурно-iсторичними традищями
територiй.
Отже, одним з основних показникiв, який свiдчить про результативнють регiонального розвитку й може бути розрахований на основi офiцiйноï шформаци, е валова додана вартють у розрахунку на одного працюючого, тобто продуктивнють працi. У дшчих цiнаx цей показник в 2003 р. був найвищим у м. Киевi (майже 32 тис. грн.), у той же час ВДВ на 1 жителя становила 16,7 тис. грн. Друге мюце займае Донецька область, в якш ВДВ на одного працюючого становила бiльше 14 тис. грн., а на одного жителя -6,4 тис. грн. Трете мюце займае Дншропетровська область - 12,5 тис. грн. на одного працюючого, далi йде
Запорiзька - 11,8 тис. грн. Низький показник у Чершвецькш область на одного жителя - 2,8 тис. грн., хоча найнижчий показник ВДВ на одного жителя в Тернопшьськш обласп - 2,7 тис. грн. (27 мюце).
Слщ зазначити, що розрахунки економiчних показниюв у дшчих, а не порiвняльних цшах ускладнюють аналiз, що не дае можливосп визначити тенденщю розвитку.
Фондовщдача, що розрахована як обсяг виробленоi продукци на одну гривню вартостi основних фондiв, повiльно, але зростае. Якщо виключити м. Кшв, найвищий показник у Донецькш обласп (0,59), наступний в Луганськш (0,53). Значно нижче фондовщдача у Тернопшьськш, 1вано-Франювськш, Хмельницькш областях та АР Крим. Одшею з причин такого положення е, наприклад, змша ступеня зношування основних засобiв у промисловостi по регюнах. З 2000 по 2004 р. стушнь зношування основних фондiв зрю у вах регiонах, але найбшьш суттево в Днiпропетровськiй (з 53,5 до 67,5%), Запорiзькiй (з 47,3 до 57,9 %), Донецькiй (з 47,0 до 54,7 %) i Полтавськш областях (з 48,6 до 71,3 %).
Але вiдмiтимо, що в абсолютному значеннi за вартютю уведених у дiю основних засобiв у промисловостi Украiни в 2003 р. найбшьше значення мають обласп Донецька (18,2%), Днiпропетровська (11,5%) та Луганська (8,1%).
Бюджетне забезпечення також ввдграе важливу роль в економщ регюну. Величина цього показника, будучи слщством ефективного функцюнування регiону, виступае одночасно й фактором його розвитку. За останшми даними, в 2004 р. з державного бюджету було видшено стосовно власних доходiв: Донецькiй обласп - 10 %, Дншропетровськш - 19, Луганськш - 60,
АР Крим - 88%. Значно бшьшу кшькють кош^в одержали областi: Львiвська -100%, Вiнницька - 174, 1вано-Франкiвська - 180, Волинська - 212, Тернопшьська - 228%. Звичайно, вирiвнювання, як свщчить свповий Д0свiд,
необxiдно, але необxiдно ураховувати ефективнють функцiонування та розвитку регюну. Це стае особливо важливим, коли ютотно зростае територiальний взаемозв'язок i взаемозумовленють рiзноманiтниx
факторiв економiчного розвитку; ускладнюеться виробнича структура й шфраструктура регiонiв; заглиблюеться територiальний подш працi; усе бiльше вирiшальну роль в економiчному розвитку вiдiграе людський фактор; зростае залежнють економiчного потенщалу вiд стану навколишнього середовища.
У регюнальнш полiтицi необxiдно переходити вiд методiв тимчасового ослаблення регiональноï диференщаци, що базуються переважно на територiальному перерозподiлi ресурсiв, до методiв, орiентованиx на регiональний розвиток з опорою насамперед на власш сили. Це означае - жити за коштами i збiльшувати ïx.
У рамках такоï моделi центр повинен опиратися на едиш принципи й мехашзми регiональноï полiтики стосовно до вах областей i одночасно проводити активну диференцшовану регiональну полгтику вiдносно окремих областей.
Насамперед, урахування
вiдмiнностей потенцiалiв е об'ективною вимогою при розробщ стратеги економiчного розвитку регiонiв. Принцип економи суспiльноï працi визначае прiоритетний економiчний розвиток тих регiонiв, якi мають для цього у своему розпорядженш бшьш сприятливi об'ективнi умови. По-друге, урахування
трудомiсткостi та дефiцитностi ресурав, хоча й вирiвнюе певним чином умови господарювання на вщповщнш територи, але не може i не повинно забезпечувати повноï рiвностi.
Держава повинна допомагати слабким регiонам i опиратися на сильш, пiдтримуючи територи, що забезпечують власний розвиток, що формують умови й стимули для поступового переходу вщ пасивного використання фiнансовоï допомоги до створення
конкурентоспроможних виробництв, що поповнюють доходну базу територш.
(Зактчення cmammi у наступному номерi журналу).
