CC BY
29УДК 911.53 : 911.2 (043.5)
Воловик В. М.
Рег1ональн1 етнокультурн/' ландшафти
Вшницький державний педагопчний ушверситет iм. е-таН: wolowyk@gmail.com
М. Коцюбинського, м. ВЫниця,
Анота^я. У статт': проанал'!зоваш Обходи до видлення регональних етнокультурних ландшафтiв. У такому випадку ландшафтний комплекс анал/'зуеться як об'ект доЫдження регонального етнокультурного ландшафтознавства. У до^дженн зазначено перевагу мiждисциплiнарного тдходу, з урахуванням сучасних досягнень ландшафтознавства, ютори, геополiтики, етнологн, соцальноI географй.
Ключовi слова: етнокультурний ландшафт, регюн, географ':чний простiр, мсце.
Актуапьшсть доспщження
Серед р1вн1в вивчення етнокультурних ландшафпв, як1 розр1зняються за охопленням, видляють глобальний, регюнальний I локальний. Разом з тим на кожному р1вн1 проявляешься своер1дн1сть етнокультурно-ландшафтних (ширше - етнокупьтурно-географ1чних) дослджень. Наприклад, якщо у ф1зико-географ1чних дослдженнях граничною таксоном1чною одиницею е ландшафтна сфера, то у випадку етногеограф1чних дослджень це -етносфера, яка може займати вщносно невелику територ1ю, з дисперсно розташованими етносами.
Етнокультурне ландшафтознавство I його ядро - концепц1я етнокультурного ландшафту - сприяе розширенню методолог1чного апарату ландшафтознавства. Принципова методолог1чна вдм1нн1сть класичного, антропогенного й етнокультурного ландшафтознавства закладена у типах дослджуваного простору. Класичне ландшафтознавство ор1ентоване на вивчення натуральних ландшафт1в I неосвоеного етносом простору. Антропогенне ландшафтознавство як й етнокультурне, ор1ентоване на дослдження освоеного простору, але понят1йно-терм1нолог1чна I методолог1чна системи в антропогенному ландшафтознавств1 спорднен1 з класичним ландшафтознавством, тому вивчення етнокультурних основ у цьому напрям1 незначн Етнокультурне ландшафтознавство направлене на вивчення У результат! ц1еТ принципово' вщмЫносп формуються методcпlогiчнi I понят1йно-терм1нолог1чн1 сутносп.
Под1бн1сть класичного, антропогенного, етнокультурного ландшафтознавства е наслдком того, що базова теоретична, методолопчна I польова роботи здмснюються на рег1ональному р1вн1. Таю етноландшафтознавч1 досл1дження дозволяють видлити особливосп ландшафтноТ структури п(д впливом етноав, проанал1зувати вплив ф1зико-географ1чних чинник1в на заселення рег1ону народами, зробити висновки про формування етнокультурних трансгеограф1чних структур.
Формування регюнального етнокультурного ландшафтознавства пов'язане з хоролопзац1ею географ1чних знань, розкритих у працях К. Р1ттера, А. Геттнера, Е. Реклю. К. Ргттер анал1зував земний прост1р як «вм1стилище» природного I культурного субстрату, видтив просторове поеднання I зв'язки предмелв та явищ, 1ндив1дуальн1 райони (м1сцевосл). Сучасний анал1з концепцГ'' рег1онального ландшафту здмснено у працях антропогенного ландшафтознавства [6].
Резупьтати доспщження
Категсря етнокультурного «простору» юнуе у вигляд1 р1зних категор1й: «географ1чний прост1р», «територ1я», «район», «регюн», «м1сце», «м1сцев1сть», «зона», «ареал». Але необхщно враховувати, що поняття «простору» не можна сприймати лише як тривим1рне. Четвертий вим1р - час, в1н розкриваеться в «етнохронотопЬ» та його «стратах».
Ще в античнм географй' краТнознавч1 описи мали незначн елементи районування культури. За критерп використовували непод1бн1сть, ун1кальн1сть, «диковиннють» рег1ону.
У 1924 роц1 А. Геттнер у прац1 «Як поширювалась культура Земною кулею» в1дносить культурне районування до пр1оритетних напрям1в географй'. Регюнальна традиц1я в культурн1й географй' 60-х роюв ХХ стор1ччя розцЫювалась як р1вноправна частина хоролопчно''' парадигми [39]. 1де' П. В1даля де ла Блаша про створення образу регюну в точц1 перетину його культурно' I природно' специф1ки отримали спрощену модель «рег1онального синтезу», яка виражалась у збор1 р1зних даних, сптьних за критер1ем м1сцерозташування.
У ц1й модел1 етнокультурне ландшафтознавство перетинаеться лише з повед1нковою, ф1зичною географ1ею, ландшафтознавством, географ1ею розселення, урбогеограф1ею, не маючи безпосередых зон перетину з Ышими науками. Така ситуац1я поставила етнокультурне ландшафтознавство на периферю дослщницького поля. Хоча географ1ю культури вважають дисциплЫою [21], що перебувае на стику дектькох сусптьно-географ1чних наук, але культурне районування в американсьш географй' стало районуванням окремих елеменлв культури. Перша спроба комплексного анал1зу культурних район1в зд1йснена В. Зел1нск1 [53], який досл1див, яким чином конкретна конф1гурац1я американських культурних ландшафлв формуе просторов! процеси I структури в наци. Автор видтив «вернакулярний район» як територю, яка цтюно сприймаеться
млсцевими жителями незалежно вiд адмiнiсrративних кордоыв. Вернакулярнi райони - це частина традицiйних етнiчних й iсrоричних регюыв, яка мае глибоке практичне значення, так як формуе вплив на Mio^y спiльноrу.
Американськi географи в регюнальному концептi бачили iдеографiчний пщхщ до опису простору - опис визначених мiсць, у яких головну увагу придiлено i'x yнiкальносri, неподiбносri на сyсiднi регiони. На основi просторово''' самощентифкаци iснyють природнi регюни, меж1 яких досить часто не стлвпадають з державними кордонами. У 2009 роц К. Олвiг аналiзyе зв'язок ландшафт-кyльтyра-регiон-природа, посилаючись на прац американських та европейських натyрфiлософiв XVIII стсрччя, географiв Х1Х-ХХ сторiччя, ототожнюючи регiон з кра'ною та «землею» (land) [52].
Проблема осмислення простору i формування образу регюну пройшла етапи вiд описовостi i просторово''' Ытерпретаци сiльськиx, мiськиx етнокультурних ландшафпв до експериментiв з новими щеями та пiдxодами, створюючи думку, що регюн не може iснyвати поза свщометю об'екту дослiдження. Поняття часу та простору тюно пов'язанi, де минуле складаеться з регiонiв й етычних областей з мiнливими кордонами, яю «з'являлись у свiдомостi людей, коли вони створювались» [Schultz H.-D., 2003, за 18, с. 39].
В. П. Семенов-Тян-Шанський у бвропейсьш Росй' видiлив типи мiсцевостей, показавши i'x зв'язок з етносами та типами природокористування [44]. У межах сучасного Подiлля автор видiлив таю мiсцевостi:
• пiвденно-заxiдна пухка яружна область на вапняковiй основi, де переважае пiвденний землеробський i скотарський характер, заселений укра'нцями та румунами; переважають великi поселення приyроченi до рiчковиx долин;
• пiвденно-заxiдна пухка яружна область на граытнш основу де осiле населення сформувало укра'нське ядро, розселившись у крупних поселеннях у рiчковиx долинах, а тзнше - на вододiлаx, займаючись виключно землеробством.
Такий пiдxiд дозволяе видiлити етнокультурн сyбрегiони не за iсторико-кyльтyрними, а за ландшафтними ознаками.
На початку ХХ ст^ччя П. М. Савицький розвивае концепцю «мiсцерозвиткy», у якай «ландшафт» i «регюн» розглядаються як синоыми. Натурним регiоном е Росй': «Росiя-eвразiя е «мiсцерозвиток», «едине цте», «географiчний iндивiдyyм», одночасно географiчний, ешчний, господарський, iсторичний i т. д. ландшафт» [за 14, с. 24]. У русьш географи кyльтyрно-географiчний регiоналiзм сформувався в працях В. Г. Богораз-Тана [3], В. П. Семенова-Тян-Шанського [43, 44], П. А. Тутковського [49]. Вони вважали культуру одним з найважливших районоформуючих чинникiв.
У 30-х роках ХХ ст^ччя кyльтyрно-географiчна тематика розвиваеться переважно в краТнознавствк У 1937 роцi В. М. Кубшович видiлив природничi областi, де Подтля вiднесено до серединно-укра'нських земель, або Л^степу з подiлом на Галицько-Волинську та Правобережну частини [2].
До 60-х роюв ХХ ст^ччя зменшуеться увага до вивчення етычно''' специфiки регiонy. У наступному десятирiччi iнтерес до етногеографiчниx дослiджень вщроджуеться [11, 13, 22]. Л. М. Гумтьов у якостi найбiльшого етычного угрупування видiляв суперетнос як «моза'чну цiлiснiсть», що сформувався з юлькох етносiв, якi виникли одночасно в одному ландшафтному регюн [13].
Одне з перших комплексних географiчниx дослщжень у практик руського регiоналiзмy було виконано у 1994 роц [39]. Таксоном районування визнаеться «геоетнокультурна система», що розглядаеться як «тертхральна (географiчна) цiлiснiсть, локалiзована в межах певного ареалу i яка формуеться взаемодiею етнiчниx спiльнот, антропогенiзованиx природних комплешв (ландшафтiв) i особливих форм просторово''' оргаызаци сyспiльства (територiальниx сyспiльниx систем) у процеа природокористування» [45, с. 18]. Серед праць з етнокультурно-географiчного регiоналiзмy початку ХХ1 ст^ччя вiдзначимо класифiкацiю культурних ландшафпв Росй' Ю. О. Веденiна [28], класифкацмы структури етнокультурного ландшафтознавства Р Ф. Туровського [47], вивчення загальних пiдxодiв до проблеми простору i культури, врахування природних меж-рубеж1в у розселенн етносiв [30].
В iсторичнiй географи Л. Б. Вамптовою запропоновано регюнальний iсторико-географiчний аналiз, одним з напрямiв якого е можпивiсть розробки концепци культурного ландшафту [4]. Такий аналiз сприяе вивченню закономiрностей i особливостей розташування об'ектiв етнокультурно' спадщини, ареалiв поширення пам'яток. Автор зазначае, що особливосп етнокультурних ландшафriв тiсно корельовано з i'x регiональними особливостями; розроблено схему iсторико-географiчноi' характеристики регiонy, у нм увагу придiлено: належностi територи у якостi «родово'» для певного етносу; взаемозв'язку ландшафту й етносу (детермЫування природокористування комплексом природних умов; обфунтування етычно' самосвiдомостi комплексом ландшафтних умов); ландшафтним типам розселення тощо.
Орипнальною е етнолiнгвiстична розробка просторово' репрезентаци регiональниx культурних традицiй. Ii автори, О. С. Герд та Г. С. Лебедев, розробили поняття ^сторико-культурно''' зони» (1КЗ) i «етнокультурного дiалектy» [37]. Пiд 1КЗ розумють ареальну еднiсть, яка видiляеться за даними археологи, етнографи, антропологй, мовознавства, ^ори, геологй, палеогеографй, географй тощо. Надетычна 1КЗ складаеться з певних тимчасових етноiсторичниx шарiв (iсторико-кyльтyрниx титв), кожний з яких пов'язаний з культурним надбанням етносу. Поняття етнокультурного ландшафту репонально'' розмiрностi спiввiдноситься з поняттям 1КЗ. Можна стверджувати, що КЗ - це регюнальний етнокультурний ландшафт, який аналiзуeться з позицй юторичноУ географи.
А. Г. Манаков розробляе систему iсторико-географiчноi' таксономи. Автор пропонуе схему: ^орико-етнографiчна область - iсторико-етнографiчна пщобласть - ^орико-культурна провiнцiя - iсторико-кyльтyрна
земля - млсцевють; додатково пропонуе видтяти Гсторичн кра'Г (пiд впливом полГтичного чинника). Власнi розробки автор називае не зовам вдало: культурне або Гсторико-культурне районування [31]. Автор видтяе геоетнокультурнi системи в Герархй культурних райоыв, вказуючи на домiнування етычного фактору як головно'' ознаки культурно-генетично'' ознаки вищих рiвнiв культурного районування. У регюнальному (cубетнiчному) рiвнi до культурно'' сптьноти вiднеcено етнiчну групу, ландшафтним таксоном-аналогом е область та провЫ^я, у концепцй культурно-ландшафтного районування - край. До головних ознак видтення райоыв у концепцй етнокультурних ландшафпв регюнального рiвня автор вщносить: дiалекr, полiтико-icrоричну ознаку, icrоричнi центри, природну пщзону. А. Г Манаков видтяе культурний регюн, який у його розумЫы е сучасним аналогом icторико-етнографiчних (icторико-культурних) областей.
На початку ХХ1 cторiччя руcькi доcлiдники вивчають поняття «регюн» як:
• етно-еколопчы територй, пов'язанi з проживанням малих народiв [50];
• палiмпcеcт, у якому територГальна культурна система е сукупыстю неcкiнченого числа автономних пласпв, якi мають варiативну iерархiю [32].
Проблему «етноеколопчного», «Гсторико-культурного», «етнокультурного» районування наприюнц ХХ -початку ХХ1 cторiч аналiзували С. П. Романчук [41, 42], Н. Г. Осадча [36], В. П. Круль [24, 25], Я. I. Жупанський [17] тощо. Зокрема, В. П. Круль видтяе таксони icторико-географiчного краезнавства : а) суцтьна укра'нська етнiчна територГя (СУЕТ); б) icторико-географiчна зона (1ГЗ); в) icторико-географiчний край (lГК); г) Гсторико-етнографiчна область (1ГО); д) icторико-географiчна земля (1ГЗ); найменшою ланкою е поселення (мicто, мГстечко, село, хуriр). У цiй класифкацй' досить чiтко простежуеться поняття культурного ландшафту рГзно'' розмiрноcтi як етнокультурного регюну. В. П. Круль територю сучасного (адмiнicтративного) Подiлля вiдноcить до рiзних 1ГЗ: Заодно' Укра'ни та Пвденно-ЗахщноТ Укра'ни, де за критерй взято полiтико-адмiнicтративнi та icторичнi чинники етногенезу, одночасно виокремивши двi частини генетично cпорiднених ландшафтiв Подiлля. С. П. Романчук видтив етногеоеколопчы структури, де територю Подiлля вiднеcено до Захщного (пГвденно-захiдного) регiону [42].
О. П. Ковальов [20] видтив регюн як складну культурно-господарську структуру з характерними лише для нього особливостями та особливими ландшафтами. Формування регюну представлено процесом розвертання, становлення репонально'' структури антропосфери. Ядром регюну автор пропонуе вважати крупний промисловий i культурний урбоцентр. Цей пщхд дозволяе розглядати регiон як соцГально-просторове утворення, але при цьому втрачаеться його ландшафтна складова. Другий пщхщ автора пов'язаний з аналiзом регюну як фiзичноí' системи, де прюритети наданi ланцi «реcурcи-енергiя».
Ю. О. Кисельов у географiчнiй регiоналicтицi видтив напрям регюнально'! геософй, який наближений за своим змicтом до регюнального етнокультурного ландшафтознавства. Автор надае перевагу духовнм (cакральнiй) cкладовiй i зазначае, що «питомГ риси украшського ландшафту найкраще виражен в люостеповому... фрагментах нацюнального геопростору...» [19, с. 129].
ТермЫи «етнiчнi територй» i «еколого-етычы територй» почали активно вживати наприюнц 80-х ХХ cторiччя, завдяки дослщженням ГсторикГв, етнографiв та 6ГологГв при вивченн традицiйних культур.
Пiзнання етнокультурного ландшафту вщбуваеться через вивчення географiчного простору, територй, мсця, регюну. Регюн займае чтьне мГсце при аналiзi етнологiчних особливостей територй та формування етнокультурних ландшафпв, коли: «...загальноетычне тзнаеться та характеризуемся через регiональне, мicцеве, i навпаки» [35, с. 77].
Гэографiчний про^р (геопро^р) - це сукупысть вщносин мГж географiчними об'ектами, якГ розташованi на певнм територй i розвиваються в чаа. ПростГр е об'емною сукупнГстю розташувань i вiдcтаней: «...крГм географй культури повне право на юнування мае дослщження географй у культурГ, тобто вщношення до простору, характерного для ле'' або Ышо' культури» [27, с. 44].
Геопрослр, крГм традицмного фГзико-географГчного пГдходу [10], може бути: геополГтичним, культурним, традиц^но'' культури. Етнокультурний геопростГр органГзований по рГзному: вщ абстрактного геометричного простору у сучасних селитебних ландшафтах до органГзованого за принципом протиставлення сакрального i профанного у традицмних культурах [46].
До територй' вщносять: натуральний та етнокультурний ландшафти, територГальнГ ресурси, системи розселення. 1сторики, археологи та етнографи вважають територГю провГдним чинником, який формуе етнос. В. Ф. ГенГнг зазначае, що природы компоненти територй е основою для юнування людей; видтяе «етычну територГю» для яко'' характерна сптьысть умов матерГального життя i повинна мати певний розмГр [7]. На значены територй наголошував Л. М. Ребет у працГ «ТеорГя нацй» (1955): «Земля, територГя, прослр це один з перших чинниюв, що забезпечуе тривкГсть групи» [за 16, с. 93]. У монографй «A Companion to Political Geography» [51] один з роздтГв присвячений поняттям територй, кордону та мГсця. Автори аналГзують «територю» як похщне вГд «терри» (землГ); видГляють «територГальнГсть людей» (human territoriality), де вщбуваеться формування мГсцевих соцГальних груп; територГю як соцГальний конструкт; територГю та щентифГкацю (згадуючи нацГональну самоГдентифГкацГю).
Поняття «мсце» також одне з домГнуючих у географГчних науках, вживаеться для прив'язки, вписування певного об'екту у конкретний географГчний простГр. Для характеристики «мГсця» видГлено концепти: мГсце як
2 Основою укра'нського краезнавства е територГя, укра'нський етн1чний простГр, який складаеться з менших 1ерарх1чних таксоыв.
фiзична локац!я, мiсце як культурна або соц!альна локацiя, мiсце як контекст, млсце як конструкт у чай, млсце як процес. Найближчим до дослщження е розумiння мiсця культурно!' локацй', яке наближене до «етнокультурного регюну» [51].
М!сце може бути щентичним «малм батькiвщинi», «рщному краю». Для репонального рiвня етычно!' самощентичносп характерна iсторична свiдомiсть мiсцевого населення. Простiр, з яким iдентифiкують себе Ыдивщи, - це селитебний ландшафт i регюн. М. П. Крилов зазначае, що проспр соцюкультурно!' взаемодй' - у першу чергу населений пункт, у другу - регюн [26]. Тертая «мало!' батьювщини», яка щентифнкуеться як регiон, часто не ствпадае з межами сучасних адмУстративних структур. У рамках краезнавства таю регюни наповнен неформальним змiстом, ототожнюючись зi старими, губернськими аналогами. Таю таксони Ыколи називають краями. G трактування «свого краю» як простору, що змЫюеться у часi. Таке трактування вiдрiзняеться вiд популярно!' в географи Исторично!' провЫцй», для яко!' передбачались стабiльнi кордони та значний ступн спадкоемностi етнокультурного наповнення територй'.
Регiон як цiле можна розглядати в рiзних аспектах (фiзико-географiчному, !сторико-культурному, антропологiчному). При цьому регiон можна вважати «безрозм!рним» поняттям3, який включае каркаснi, точковi та гуманiстичнi ландшафти.
Для створення цтюно!' картини життед!яльносп окремих регiонiв необхiднi мiжцисциплiнарнi дослщження, де основою е уявлення про етнокультуру як ункальну форму юнування етносу (етносiв) у конкретних оорико-географiчних умовах. Регiональна iсторiя формуеться в результатi взаемодй' традицiйних етносптьнот, якi за тривалий перiод виробляють багато спiльних елементiв у господарсьюй дiяльностi, суспiльному та сiмейному побуд культурних цiнностях.
Для регiонального етноландшафтознавства базовим поняттям е регюн (можливий синонiм - район4), вiн «...виступае як створена силами внутрiшнього тяж!ння територiя, яка е однорiдною з погляду певних визначальних критерй'в i за цими ж крилями вщр!зняеться вiд сумiжних територiй» [5, с. 61]. Регюн - складна i багаторiвнева категорiя. В англiйськiй мовi слово region мае санскритський корн *reg, який означае «рiзати», «проводити межу». Це дозволяе визначити головним щентифкатором регiону його меж1 (кордони), яю i визначають його цтюысть. Е. Б. Алаев визначив регюн як «територю, яка за сукупыстю елементiв, що ïï наповнюють, вщр!зняеться вiд iнших територiй i маючи еднiсть, взаемопов'язанiсть елементiв, цiлiснiсть, причому ця цiлiснiсть - об'ективна умова i закономiрний результат розвитку ^е!' територй» [1, с. 67].
У фiзичнiй географй регюн - це ландшафтний комплекс вiдповiдного iерархiчного рiвня. У ландшафтознавствi до цього рiвня вiдносять таксони вiд фiзико-географiчного району до ф!зико-географ!чно!' кра!'ни. В. О. Нколаев вводить поняття «репонального ландшафтознавства», що вивчае «як внутршню будову, так i зовнiшнi зв'язки ландшафпв ..як! створюють крупнi едносп. При розглядi фiзико-географiчних регiонiв -складних багатоярусних геосистем - тепер вже неможпиво обмежуватись покомпонентним аналiзом !'х структури» [33, с. 5].
У культурологи до визначення «регюну» вносять вщповщы корективи, видтяючи специфiчне культурне утворення, вписане в ландшафтний комплекс, основу якого складае однорщне фiзико-географiчне середовище, вщносно однорiдна економка, як! формують каркас сусптьного життя та загальне тло !сторико-етнографiчного розвитку [40].
У геопол!тиц i регюнал!стиц! - «регюн» це «безрозм!рне» поняття, що може використовуватись для визначення будь-яко!' дтянки земно!' поверхы, що мае специф!чний наб!р якостей. У такому розумЫы «регюн» -це цтюысть i одночасно частина цтого [48, с. 38].
Регюн мае значний ступЫь спйкосп: при певних коливаннях меж та кордоыв, у тривалих стратах, !'х досить ч!тко видно на галузевих та загально-географ!чних картах. У межах вщносно стабтьних регюыв вщбуваються процеси змшування i синтезу господарських та етнограф!чних процеав. Кожний новий етнос, нова етычна трансформац!я вписуються в ранше юнуючу культуру. Народи змЫюються, трансформуються господарсью форми, зникають археолопчы культури i пам'ятники, а у регюнах збер!гаються спйю характеристики (розм!ри, меж1, назви), утворюючи стабтьну структуру репонального р!вня. Досить часто, з! змЫою страпв, помине збтьшення стабтьносп та оформленосп ареалу регюну (наявносп спйко!' меж! або кордону).
Трактування етнокультурного ландшафту як регюну [9] можливе у випадку його освоення етносптьнотами, як! займають в!дпов!дну територ!ю та трансформують ïï в!дпов!дно до сво!'х традиц!й природокористування.
под!6ного п!дходу притримуеться А. С. Кусков, який одне з трактувань культурного ландшафту розглядае як синоым «територй'», «простору», «регюну», «м!сця» [29]. Автор вважае, що будь-який земний проспр, життеве середовище достатньо велико!' групи людей е культурним ландшафтом, якщо цей проспр одночасно цтьний i диференцмований, а етнос осво!'в цей прост!р утилiтарно, семантично i символ!чно. под!6ного значення набувае «етноландшафтна система» [15], представлена етычними утвореннями, як! формують едину цтюысть,
3 «1ерарх1ю рег1он1в визначае ттьки наукова проблема. Рег1он детерм1нований тим питанням, вивченням якого ми займаемось» [Е. Айсерман, за 34, с. 32]
4 Семантично в ангтлйсьш мов1 поняття «регюн» та «район» мають сп1льне походження, у роайсьш та украТнсьш - р1зне. У географи вид1ляють в1дпов1дн1 категорп просторового розум1ння рег1ону: абстрактне поняття простору теоретичне - територп, буденне - мюця. Г Д. Костинський анал1зуе район та рег1он як синон1м1чн1 утворення, а вид1лення «територп» та «району» зумовлеы процедурою встановлення меж та кордоыв [23].
що створюеться на сптьносл умов i форм 1'хнього iснування в одному periOHi.
PeriOH накопичуючи змЫи, набувае типових культурно-ландшафтних рис, перетворюючись у piзновид антропогенного ландшафту - етноландшафт. Його меж1 спiвпадають з ареалом проживання вщповщно!' етычно!' групи. Дослщженням цих структур займаеться етнокультурне ландшафтознавство.
Для реконструкцй peгiону нeобхiдно пpоаналiзувати системи, якi накладаються: аpхeологiчну культуру, мовну систему, антрополопчний тип населення, типи традицмно-побутово!' та духовно!' культури, ландшафтно-господарський стереотип, фольклористику, полiтичну iстоpiю, рельеф, клiмат, тип ландшафту, типи тварин та рослин, типи господарсько-виробничих зв'язкiв.
Етнологи видiляють iсторико-етнографiчне районування, яке склалося iстоpично, вплинувши на систему традицмно!' культури, господарювання, залишившись в iстоpичнiй пам'ятi людей, !'х eтноpeгiональнiй свiдомостi - чинниках достатньо вагомих для peгiоналiзацiï.
П. I. Надолшый ввiв поняття «етнорегюну», який розглядав як пpостip концентрованого вияву етнорегюнальних фактоpiв на пщфунл локально!' спeцифiки, а Подiлля вщню до захiдних областей [5].
Регюн, тобто ареал проживання етноав, може бути piзноpiдним з погляду культурного та природного наповнення. Для Подтля, що в^зняеться значним природним piзноманiттям, складною iстоpiею, тepитоpiально дифepeнцiйованою культурою, базовим таксоном районування може бути край (область, земля), який е аналогом ландшафтно!' провЫцй. В. С. Крисаченко зазначае, що «край» е термЫом пол^мантичним, де найважлившим значенням е поняття Батьювщини [38]. У такому контекст поняття «краю» практично тотожне виpазовi «кра!'ни» синонiмами до поняття «край» у Росй вживались термн «смуга», «пpостip». Поняття «район» юнувало паралельно, але впродовж XIX скрччя було невизначеним.
В. О. Горбик та П. I. Скрипник [5] вважають, що «край» в ^орико-краезнавчому сена потpiбно pозумiти як певну територю, що пiдлягaе комплексному вивченню. Визначальними аспектами у вивчены тepитоpiальних меж та коpдонiв краю е: 1) фiзико-гeогpaфiчний; 2) eкономiчний; 3) полiтичний; 4) eтнiчний; 5) адмУстративний.
Нaйпpидaтнiшим об'ектом для регюнального етнокультурного ландшафтознавства е «етнокультурний регюн», який видтяють за чинниками:
• природы умови та ресурси;
• структура натуральних i етнокультурних ландшафлв;
• особлив^ь коричного розвитку (змЫи стpaтiв);
• eтнiчний склад регюну;
• риси духовно!' та мaтepiaльно!' культури;
• регюнальна iдeнтичность та самощентичнють [6].
Т. I. Герасименко зазначае, що етнокультурний регюн формуеться на основi етнокультурного каркасу територй (аналогу геокультурного каркасу за А. Г. Дружиыним, 1999), роль якого виконують етнокультуры ландшафты комплекси. Етнокультурний регюн складаеться з поеднаних етнокультурних ландшафтних комплекав i мiжpeгiонaльного простору [8]. Залежно вiд особливостей вну^регюнально!' взаемодй е вiдмiнностi всepeдинi етносптьноти. Спeцифiкa пов'язана з особливостями формування каркасних селитебних лaндшaфтiв (моно-, дуо- i полieтнiчнi мiстeчкa i села) i формою комплiмeнтapностi з сусщыми етносами. Можна зробити висновок про ускладнення етнокультурних лaндшaфтiв i формування регюнальних i локальних етнокультурних особливостей.
Чинником формування етнокультурного регюну е пасюнарний поштовх, власне - космiчнe випpомiнювaння (або вибух надново!' зipки) [12]. Створюеться синергетичний ефект, - етнос, який тут народжуеться, знищуе ва перешкоди на своему шляху, одночасно змЫюючи, а потiм створюючи новi ландшафти. Нaйвaжпивiшою перешкодою якраз i е ландшафты комплекси. 1'х перетворення дозволяе трансформувати eтноeнepгiю (другий eнтpопiйний чинник) у достатню кшьюсть мaтepiaлу, яка з'являеться за рахунок переходу на новий тип природокористування.
Особливо Ытенсивно цей процес вiдбувaеться у контактних, контрастних, полiлaндшaфтних смугах (наприклад, Головний ландшафтний pубiж Схщноевропейсько!' piвнини, де поеднуються степова та л^ва смуги, е aзонaльнi лaндшaфтнi комплекси рчкових долин на пiвднi (полiсся) та опiлля на пiвночi). Системы зв'язки тут досить неслйю. З геополп"ичного погляду, цей приклад можна трактувати як дисбаланс мiж регюнальними структурами - обмeжeнiсть захщно!' етнокультури (лiсовa смуга), при ïï прагнены до домiнувaння, супроводжуеться повним нерозумЫням етнокультури сходу (степова смуга), що призводить до конфл^в та потряань (eнтpопiйнi явища). У цьому випадку космiчнa eнepгiя е кaтaлiзaтоpом для вивтьнення бiогeохiмiчно!' енергй, акумульовано!' в ландшафтних комплексах.
Трелй чинник - термоядерна енерпя Зeмлi, яка у ландшафтних комплексах проявляеться через поля геоактивних структур регюнального piвня, розташування та локaлiзaцiя яких спiвпaдaе з етнокультурними peгiонaми. 1снуе певний зв'язок мiж геоактивними структурами та лУями пaсiонapних поштовхiв, зумовлений гeомeтpiею лУй пaсiонapних поштовхiв.
Гiпотeтично, можна припустити iснувaння «зародкових^> систем - етнопаттерыв (синонiм Л. М. Гумiльовa -етноценоз), на основi яких формуеться етноландшафтний peгiон. Кожен етнопаттерн мае ландшафтну прив'язку, виникае у конкретному регюы, поширюючись шляхом дифузй. Етнопаттерн - етноплацентна основа контрастних ландшафтних комплекав, з характерним набором «мeмiв», що зумовлюе мiсцepозвиток етносу. За принципом сaмоподiбностi вони можуть повторюватись у пpостоpi, а також самооргаызовуватись пiд впливом
вище перерахованих ентропмних чинниюв, утворюючи спйю регюнальы структури. Етнос, трансформуючи меми шляхом поглинання бюгеох!м!чно!' енергй', може !'х використати при адаптацй' до ¡нших ландшафтних комплекс!в, у яких асимтюеться. Посл!довн!сть та поеднання мем!в е «сценар!ями» для розвитку етнокультурного регюну. ДомЫуючий етнопаттерн виникае лише раз, пщ час пас!онарного поштовху, вбираючи б!огеох!м!чну енерг!ю з натуральних ландшафт!в; надал! поширюючись - самоповторюючись - сполучаючись -дифузуючи у межах етнокультурного регюну. Результатом дифузп етнопаттерыв за меж! етноландшафтного регюну е утворення есклав!в та анклав!в, як! привносять сво!' особливост! природокористування у ландшафты комплекси, що адаптуються пщ потреби етносу.
Базовим таксоном етнокультурного регюну е етнокультурний ландшафт, який можна подлити на м!сцевосп. Вони е д!лянками гомогенного етнокультурного простору i формуються за критер!ем центрально-перифермного типу. До перших вщносять вузли - каркасн! селитебн! ландшафти, як! е центрами !нновац!йно!' (м!ста) i традицмно!' (м!стечка, села) етнокультури. До других - перифер!йн! ресурсы зони етнокультурного ландшафту, як! знаходяться пд безпосередым впливом вузлових центов. У пол!культурних рег!онах представлен! етноси, нер!вноц!нн! за своею роллю у формуванн! етнокультурних ландшафт!в. Необх!дно видшити дом!нуючу (з кор!нними етносами), !нш! кор!нн! (нацменшини), м!ську, рел!ктову, згаслу етнокультуру. Кор!нна етнокультура не завжди дом!нуе. Пол!культурн! рег!они характеризуються етычною й рел!г!йною моза!'кою, наявн!стю етноав присутн!х у сус!дн!х рег!онах i кра!'нах, разом з тим - наявыстю регюнально!' самосв!домост!, що в ряд! випадюв переважае над етычною.
Висновки
Уявлення про етнокультурн! регюни як культурний феномен е перспективним для розвитку постнекласичних п!дход!в щодо трактування регюнальних структур. Результатом дослщжень може бути отримання модел!-образу уыкального, у певн!й м!р! самоорган!зованого, але разом з тим динам!чного простору, що направлено змЫюеться, - етнокультурного регюну.
Вивчення структури та функцюнування етнокультурних ландшафпв вщбуваеться через !мпл!кативно-!нверс!йн! зв'язки «рег!онального» та «етычного». Базовим поняттям рег!онального етнокультурного ландшафтознавства виступае рег!он, який, накопичуючи змЫи в процес! етн!чного природокористування, перетворюеться в етнокультурний ландшафт рег!онального р!вня. Так! ландшафти сп!вв!дносяться з !сторико-етнограф!чними краями, гео!сторичними рег!онами. Тхн! меж! сп!впадають з ареалом проживання етносу (етнос!в), а структура визначаеться за стлввщношенням натуральних й етнокультурних ландшафпв, послщовыстю зм!н страт!в етнохронотопу, специф!чними рисами духовно!' i матер!ально!' культур, рег!ональною !дентичн!стю.
Лтература
1. Алаев, Э. Б. Социально-экономическая география. Понятийно-терминологический словарь / Э. Б. Алаев. - М. : Мысль, 1983. - 350 с.
2. Атляс Украши й сумежних краТв [Карти] / Пщ загальною редакц1ею д-ра Володимира Куб!йовича. - Льв1в : Укра'шський видавничий !нститут у Львов!, 1937. - 66 с.
3. Богораз-Тан, В. Г. Распространение культуры на Земле. Основы этногеографии [С десятью этногеографическими картами] / В. Г. Богораз-Тан; [предисловие С. И. Ковалева]. - М., Л. : Государственное издательство «Типография Печатный двор», 1928. - 315 с.
4. Вампилова, Л. Б. Практическое значение метода регионального историко-географического анализа / Л. Б. Вампилова // Историческая география теория и практика : сборник научных статей по материалам II Международной конференции Санкт-Петербург, 15-18 апреля 2004 г. - Санкт-Петербург : РГГМУ, 2004. - С. 5-11.
5. Верменич, Я. В. Теоретико-методолог!чн! проблеми ¡сторичноТ рег!онал!стики в Укра'ш! / Я. В. Верменич. - К. : 1нститут !стори Украши НАН Украши, 2003. - 516 с.
6. Воловик, В. М. Етнокультурн! ландшафти: рег!ональн! структури ! природокористування / В. М. Воловик. -В!нниця : ТОВ «В!нницька м!ська друкарня», 2013. - 464 с., !л.
7. Генинг, В. Ф. Этнический процесс в первобытности. Опыт исследования закономерности зарождения и раннего развития этноса : учебное пособие / Владимир Федорович Генинг. - Свердловск : Типография изд-ва «Уральский рабочий», 1970. - 127 с.
8. Герасименко, Т. И. Ландшафтный фактор формирования этнокультурной среды / Т. И. Герасименко, И. Ю. Гладкий // Вестник ОГУ. - 2005. - № 2. - С. 108-112.
9. Гродзинський, М. Д. П!знання ландшафту: м!сце ! прост!р : монограф!я. У 2-х т. / М. Д. Гродзинський. - К. : Видавничо-пол!граф!чний центр «Кшвський ун!верситет», 2005. - Т. 1. - С. 14-15, 18-20; Т. 2. - С. 78-126.
10. Гудзевич, А. В. Просторово-часова орган!зац!я сучасних ландшафт!в: теор!я ! практика : монограф!я / А. В. Гудзевич. - В!нниця : В!ндрук, 2012. - 434 с.
11. Гумилев, Л. Н. По поводу предмета исторической географии / Л. Н. Гумилев. - Л. : Вестник ЛГУ, 1965. - Т. 18.
- Вып. 3. - С. 112-120.
12. Гумилев, Л. Н. Этногенез и биосфера Земли / Л. Н. Гумилев. - М. : ООО «Издательство АСТ», 2001. - 560 с.
- (Серия «Историческая библиотека»).
13. Гумилев, Л. Н. Этноландшафтные регионы Евразии за исторический период / Л. Н. Гумилев // Доклады на ежегодных чтениях памяти Л. С. Берга, VIII-XIV. - Л., 1968. - С. 118-134.
14. Дугин, А. Г. Основы геополитики / А. Г. Дугин. - М. : Арктогея-центр, 2000. - 928 с.
15. Етноландшафтна система // Мала енциклопед1я етнодержавознаства. - К. : Дов1ра, Генеза, 1996. - С. 65.
16. Етнос i соц1ум / [Б. В. Попов, В. А. ГЛддубний, Л. G. Шкляр та ш]. - К. : Наукова думка, 1993. - С. 12, 93.
17. Жупанський, Я. I. Етнолого-географичний погляд на районування укра'нських етшчних земель / Я. I. Жупанський, В. П. Круль // НауковГ записки Вшницького державного педагопчного уыверситету Гмен Михайла Коцюбинського. СерГя: География. - ВГнниця, 2003. - Вип. 6. - С.130-135.
18. Казаков, Р. Б. Историческая география в пространстве современного гуманитарного знания: от вспомагательной дисциплины к методу гуманитарного познания / Р. Б. Казаков, С. И. Маловичко, М. Ф. Румянцева // Историческая география: пространство человека vs человек в пространстве : материалы XIII междунар. науч. конф. Москва, 27-29 янв. 2011 г. / редкол. : М. Ф. Румянцева (отв. ред.) и др., Рос. гос. ун-т, Ист.-арх. ин-т. - М. : РГГУ, 2011. - С. 31-45.
19. Кисельов, Ю. О. Роль i мюце Криму в людському геопросторг теософГчний погляд / Ю. О. Кисельов // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Научный журнал. Серия «География». Спецвыпуск по матерГалам конференции «Мир современной географии». - Том 24 (63). - № 2. Часть 3. - 2011. - С. 126-131.
20. Ковалёв, А. П. Ландшафт сам по себе и для человека : монография / А. П. Ковалёв. - Харьков : «Бурун Книга», 2009. - 928 с.
21. Ковалев, С. А. Изучение населения в географии / С. А. Ковалев // Проблема человека в системе географических наук. - М. : Наука, 1977. - С. 31-43.
22. Козлов, В. И. Жизнеобеспечение этноса: содержание понятия и его экологические аспекты / В. И. Козлов // Этническая экология: теория и практика. - М. : Наука, 1991. - С. 14-44.
23. Костинский, Ю. В. Географическая матрица пространственности / Ю. В. Костинский // Изв. РАН. Сер. Геогр. -1997. - № 5. - С. 16-31.
24. Круль, В. П. 1сторико-географГчний край - складова суцтьно' укра'нсько' етычно' територи / В. П. Круль // Тези доп. VII з''зду Укр. геогр. т-ва. - К., 1995. - С. 57-59.
25. Круль, В. П. Краезнавство: юторична географГя : конспект лекцш / Володимир Петрович Круль; [за ред. Я. I. Жупанського]. - Чершвц : ЧДУ, 1999. - 107с.
26. Крылов, М. П. Региональная идентичность в Европейской России / диссертация ... доктора географических наук : 25.00.24 / Крылов Михаил Петрович. - Москва, 2006. - 326 с.
27. Культурная география. - М. : Институт Наследия, 2001. - 192 с.
28. Культурный ландшафт как объект наследия / Под ред. Ю. А. Веденина, М. Е. Кулешовой. - М. : Институт Наследия; СПб. : Дм. Буланин, 2004. - 620 с., ил.
29. Кусков, А. С. Культурные ландшафты и туризм: эволюция концепций и представлений, пространство взаимодействия / А. С. Кусков // География и туризм : сборник научных трудов. - Пермь : ПГУ, 2006. - С. 115134.
30. Малькова, В. К. Культура и пространство. Книга первая. Образы российских республик в Интернете / В. К. Малькова, В. А. Тишков. - М. : ИЭА РАН, 2009. - 147 с.
31. Манаков, А. Г. Историко-культурное районирование России: некоторые вопросы методики / А. Г. Манаков // Историческая география теория и практика. Сборник научных статей по материалам II Международной конференции Санкт-Петербург, 15-18 апреля 2004 г. - Санкт-Петербург : РГГМУ, 2004. - С. 16-21.
32. Митин, И. И. Характеристика территории в культурной географии / И. И. Митин // Науки о культуре - шаг в ХХ1 век : сб. материалов ежегодной конференции-семинара молодых ученых. - Т. 6. - М. : Рос. ин-т культурологи, 2006. - С. 121-124.
33. Николаев, В. А. Проблемы регионального ландшафтоведения / В. А. Николаев. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1979. - 160 с.
34. Носов, А. М. Территориальные системы сельского хозяйства (экономико-географические аспекты исследования) / А. М. Носов. - М. : Янус-К, 2001. - С. 32.
35. Орел, Л. ЕтнографГчна праця про Подтля / Л. Орел, В. Яременко // Народна творчють та етнографГя. - 1995. - № 1. - С. 76-79.
36. Осадча, Н. Г. Проблеми етноеколопчного районування / Н. Г. Осадча // Людина в ландшафт ХХ1 столГття : ГумашзацГя географй. Проблеми постнекласичних методологш : зб. наук. пр. - К., 1998. - С. 147-149.
37. Основания регионалистики : Формирование и эволюция историко-культурных зон Европейской России / Под ред. А. С. Герда, Г. С. Лебедева. - СПб. : Издательство СПбГУ, 1999. - 390 с.
38. Природа i етнос / За ред. В. С. Крисаченко, М. М. Кисельов, С. А. Мороз. - К. : Наукова думка, 1994. - 208 с.
39. Рагулина, М. В. Культурная география: теория, методы, региональный синтез / М. В. Рагулина. - Иркутск : Изд-во Ин-та географии СО РАН, 2004. - 171 с.
40. Регионоведение : учебное пособие : [2-е изд., испр. и доп.] / Отв. ред. профессор Ю. Г. Волков. - Ростов н/Д : Феникс, 2004. - 448 с.
41. Романчук, С. П. Ландшафтно-етногосподарське районування Укра'ни (пщходи, принципи, методи) / С. П. Романчук, П. Г. Тищенко // Тези доп. VII з''зду Укр. геогр. т-ва. - К., 1995. - С. 69-70.
42. Романчук, С. П. Основи етногеоекологп : навчальний поабник / С. П. Романчук. - К. : Видавничо-полГграфГчний центр «Ки'вський ушверситет», 2005. - 206 с.
43. Семенов-Тян-Шанский, В. П. Район и страна / В. П. Семенов-Тян-Шанский. - М.; Л. : Гос. изд-во, 1928. -312 с.
44. Семеновъ-Тянъ-Шанскш, В. Типы местностей Европейской Россш и Кавказа. Очеркъ по физической географш въ связи съ антропографГей / Вешаминъ Семеновъ-Тянъ-Шанскш. - Петроградъ : ТипографГя М. М. Стасюлевича, 1915. - 113 с.
45. Сущий, С. Я. Очерки географии русской культуры / С. Я. Сущий, А. Г. Дружынин. - Ростов н/Д. : СКНЦ ВШ, 1994. - С. 18.
46. Сущий, С. Я. Очерки географии русской культуры / С. Я. Сущий, А. Г. Дружынин. - Ростов н/Д. : СКНЦ ВШ, 1994. - С. 18.
47. Тишков, В. А. Реквием по этносу : Исследования по социально-культурной антропологи / В. А. Тишков. - М. : Наука, 2003. - 544 с.
48. Туровский, Р. Ф. Культурная география: теоретические основания и пути развития / Р. Ф. Туровский // Культурная география. - М. : Институт Наследия, 2001. - С. 10-94.
49. Туровский, Р. Ф. Политическая регионалистика : учеб. пособие для вузов / Р. Ф. Туровский ; [Гос. ун-т -Высшая школа экономики]. - М. : Изд. дом ГУ ВШЭ, 2006. - 780, [4] с. + 8 с. цв. вкл. - (Учебники Высшей школы экономики). - Прил. : с. 735-768. - Карты: с. 769-776.
50. Тутковський, П. Краевиди Украши в звязку з ТТ природою i люднютю / П. Тутковський. - К. : Червоний шлях, 1924. - 135 с.
51. Шульгин, П. М. Концепция культурного ландшафта и практика охраны этнографического наследия (на примере территорий российского Севера) / П. М. Шульгин // Мир России. - 2007. - № 3. - С. 147-166.
52. A Companion to Political Geography / Edited By John Agnew, Katharyne Mitchell, Gerard Toal. - Padstow : Blackwell Publishing Ltd, 2003. - 494 p.
53. Olwig, K. R. Landscape, Culture and Regional Studies: Connecting the Dots / Kenneth R. Olwig // A Companion to Environmental Geography. - Singapore : Blackwell Publishing Ltd, 2009. - p. 238-252.
54. Zelinsky, W. North America's vernacular regions / W. Zelinsky // Annals of the Association of American Geographers, 1980. - Vol. 70. - No 1. - p. 145-167.
Abstract. V. M. Volovyk Regional ethnocultural landscapes. This article analyzes approaches to the allocation of regional ethnocultural landscapes. In this case, landscaped complex is analyzed as the object of study of regional ethnocultural landscape studies. The study stated preference interdisciplinary approach, based on modern achievements of landscape, history, geopolitics, ethnology, social geography. Keywords: ethnocultural landscape, region, geographical space, place
Аннотация. В. Н. Воловик Региональные этнокультурные ландшафты. В статье проанализированы концепции выделения региональных этнокультурных ландшафтов. В таком случае ландшафтный комплекс рассматривается как объект исследования регионального этнокультурного ландшафтоведения. В исследовании указано преимущество междисциплинарного подхода, с учетом современных достижений ландшафтоведения, истории, геополитики, этнологии, социальной географии. Ключевые слова: этнокультурный ландшафт, регюн, географическое пространство, место.
Поступила в редакцию 06.01.2014 г.
