CC BY
27
найбiльш активно беруть участь у плануванш та управлшш професшно! освiти, а держава лепташзуе рiшення, що прийнятi на 0CH0Bi домовленостей соцiальних партнерiв [13].
Модель партнерства, яка склалася в Шмеччиш, визначаеться як змiшана модель, оскшьки система професшно! освiти дiе у рамках неокооперативно!, а фшансування професшно! освiти здiйснюеться в рамках лiберально! моделi. У сферi осв^и обов'язки соцiальних партнер1в законодавчо розмежоваш мiж федеральним урядом та землями [1, с. 92].
Отже, реалiзацiя стльних домовленостей соцiальних партнерiв реалiзовуе нову парадигму вищо! та професшно! освiти протягом усього життя. Проте, незважаючи на штеграцшш процеси, кожна кра!на прагне зберегти в цщ галузi власну неповторнiсть i традици.
Л1ТЕРАТУРА
1. Абашкiна Н. В. Принципи розвитку професшно! освгти в Шмеччиш: монографiя / Н. В. Абашюна.
- К.: Вища школа, 1998. - 207 с.
2. Еконо]шчний дiалог: партнерство заради устху. - К.: Н1СД, Центр антикризових дослiджень, 2007.
3. Стариков I. М., Даниленко В. Л. Шляхи розвитку сощального партнерства у робота вищо! школи / Стариков I. М., Даниленко В. Л. // Науковий вкник Микола!вського державного ушверситету. Вип. 12. Педагогiчнi науки: Збiрник наукових праць. Т. 2. - Микола!в: МДУ, 2006. - С. 168 - 183.
4. Копенгагенский процесс // Sharing Expertise in Training // ETF О. Н. Олейникова, А. А. Муравйова.
- М., 2006. - 85 с.
5. Л. Пуховська. Навчання впродовж життя як прюритетний напрям Болонського процесу у наступному десятирiччi [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/OD/2010_2/10PLPPND.pdf>. - Загол. з екрану. - Мова укр.
6. Материалы Второго Международного Конгресса ЮНЕСКО по техническому и профессиональному образованию «Образование и подготовка на протяжении всей жизни: мост в будущее». г. Сеул, Республика Корея, 26-30 апреля 1999 г. - Астана, 1999 г. - С. 34 - 72.
7. Муравйова А. А. Профессиональное образование и обучение в странах Западной Европы: сфера деятельности социальных партнеров / А. А. Муравйова // Труд за рубежом. - М. - 2000. - № 4. - С. 117-133.
8. Опенко О. I. Тенденцп розвитку освгти дорослих у скандинавських кра!нах: монографiя / О.1. Опенко / За ред. Н. Г. Ничкало - Суми: Еллада, 2008. - 444 с.
9. Олейникова О. Н. Социальное партнерство в профессиональном образовании / О. Н. Олейникова -М., 2005. - 82 с.
10. Хатчинсон Г. Партнерство как метод управления: [упр. образованием на местах в Великобритании] / Г. Хатчинсон // Управления школой: Новое приложения к газете. "Первое сентября" для директоров и администраторов школ. - 1996. - № 1.
11. The Bologna Process 2020 - The European Higher Education Area in the New Decade. Communique (Leuven and Louvein-la-Neuve, 28-29 April 2009) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.eu-edu.org/ua/news/info/223>.- Загол. з екрану. - Мова англ.
12. Towards the European Educational Erea. Communique (Prague, 19 May 2001) [Електронний ресурс]. -Режим доступу: <http://www.сеpes.io/information_services/sources/on_line/Prague.pd7>. - Загол. з екрану. - Мова англ.
13. Tuning Educational Structures in Europe [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.owwz.de/glossar.html?&L=2&tx_sfbolognaglossar_pi1[s]=RU&tx_sfbolognaglossar_pi1[uid
]=52>. - Загол. з екрану. - Мова англ.
14. Wirtschaftslexikon: über 4000 Stichwörter für Studium und Praxis [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.wirtschaftslexikon/rittershofer/werner/products/detail/prod_id/25617652/>.-Загол. з екрану. - Мова тм.
УДК: 378.013+378.175.4
В. В. НЕСТЕРЕНКО
РОЗВИТОК ЗАОЧНО1 ФОРМИ НАВЧАННЯ В СИСТЕМ1 В1ТЧИЗНЯНО1 ВИЩО1 ПЕДАГОГ1ЧНО1 ОСВ1ТИ
Висвтлена iсторiя розвитку заочноi форми навчання у cucmeMi втчизняноЧ вищог педагогiчноi oceimu. Охарактеризован етапи становлення заочноi навчання форми та оргатзащя тдготовки Kadpie в тй. Рoзкpumi основи зaoчнoi пeдaгoгiчнoi освти як основного напряму тдготовки кaдpiв без вiдpuву вiд ocнoвнoi дiяльнocmi.
_ЗАГАЛЬНА ПЕДАГОГ1КА_
Ключовi слова: вища oceima, заочна форма навчання, професшна тдготовка, тдготовка в cucmeMi заочного навчання, навчання без eidpuey eid основной дiяльнocmi.
В. В. НЕСТЕРЕНКО
РАЗВИТИЕ ЗАОЧНОЙ ФОРМЫ ОБУЧЕНИЯ В СИСТЕМЕ ОТЕЧЕСТВЕННОГО ВЫСШЕГО ПЕДАГОГИЧЕСКОГО ОБРАЗОВАНИЯ
Прослежена история развития заочной формы обучения в системе отечественного высшего педагогического образования. Охарактеризованы этапы становления заочной формы обучения и организация подготовки кадров в ней. Раскрыты основы заочного педагогического образования как основного направления подготовки кадров без отрыва от основной деятельности.
Ключевые слова: высшее образование, заочная форма обучения, профессиональная подготовка, подготовка в системе заочного обучения, обучение без отрыва от основной деятельности.
V. V. NESTERENKO
PART-TIME EDUCATION DEVELOPMENT IN THE SYSTEM OF HIGHER
EDUCATION
The history of part-time pedagogical education in the system of higher education is analysed. The main stages of part-time education development and personnel training organization in the system of part-time education are characterised. The fundamentals of part-time pedagogical education as the main way of personnel training who continue working full-time are revealed.
Key words: higher education, part-time pedagogical education, professional training, par- time pedagogical training, full-time work and education.
Коршш змши економ1чного, полиичного i суспшьного життя, що ввдбуваються в нашш кра!ш, призвели до перегляду деяких фундаментальних принцитв, на яких будувалися pi3m освпта системи, дали змогу шакше тдшти до методичних та оргашзацшно-адмшютративних функцш в освт. Певнш модершзацп зазнала система тдготовки фахiвцiв без вщриву ввд основно! дiяльностi.
Для об'ективно! ощнки процесш, як ввдбуваються сьогодт в заочнш освiтi в Укра!ш, необхiдно звернутися до !! юторп. Iсторико-педагогiчний аналiз дозволить краще зрозумiти особливостi функцiонування в^гоняно! системи заочно! освии, простежити li перетворення на найважливiший соцiальний iнститут, що створив умови для самореалiзацi! та саморозвитку доросло! людини.
Мета статп - розглянути iсторiю розвитку та розкрити засади заочно! форми навчання в системi вищо! педагогiчно! освии Укра!ни.
Заочна форма навчання фахiвцiв у вищiй школi мае свою юторш виникнення, становления i розвитку. Перша згадка про заочне навчання зустрiчаеться у XIX ст. i пов'язана з розробкою методу використання поштового зв'язку для розсилання тим, хто навчався вказiвок, iнформацi!, контрольних робiт та iнших навчальних матерiалiв [1, с. 17]. Спочатку воно називалося «correspondence education», тобто навчання за листуванням, в основу якого була покладена самостiйна робота студента з навчальними пошбниками. Початком заочного навчання можна вважати появу першого регулярного курсу кореспондентного навчання стенографп А. Пiтмана.
I. Г. Шамсутдшова та В. А. Шляхова вважають Ч. Туссена та Г. Лангенштейдта засновниками заочного навчання, котрi першими вiдкрили заочнi курси навчання шоземним мовам i е основоположниками ново! форми навчання.
Н. М. Бикова виявила ушкальний документ - книгу А. Коссодо «Заочне викладання кал^рафи», видану у 1894 р. в Одесг На думку авторки, це рiдкiсне видання документально тдтверджуе появу заочного навчання в Росп в другiй половинi XIX ст. [1, с. 17].
С. В. Путеева так пише про появу заочного навчання: «Заочне навчання стало можливим завдяки ентузiазму окремих людей, захоплених вдеею освiти для вих. Демократичнiсть цiе! форми навчання, що дозволяе отримати освiту широким верствам населення, зiграла свою роль i в залученш жiнок до освии. Матiр'ю заочного навчання називають Анну Тшнор, доньку американського професора Гарвардського ушверситету, яка заснувала «Бостонське товариство
пiдтримки навчання на дому» (1873-1897). II методика навчання фактично була шдив^альною (обмш листами, керiвництво вибором лiтератури, контроль). Але програми навчання були орiентованi на класичнi унiверситети» [8, с. 11]. До реч^ саме жшки становили бiльшiсть студентiв А. Тшнор, що дало 1м право отримати вищу освiту.
У 1877 р. найстарiший Шотландський унiверситет святого Андрiя запропонував програму заочного навчання для жшок на звання лiценцiата мистецтв, яка дiяла впродовж 55 рошв. Цi давала можливiсть навчати жшок у сьому свт - аж до Палестини, Кени та Китаю.
У Росп заочне навчання виникло у XIX ст. При цьому единою формою отримання заочно1 освии, визнано1 на рiвнi держави, був екстернат [8, с. 12]. Проходження курсу тдготовки (навчання) екстернатом не забезпечувало методично! допомоги з боку навчального закладу, що давало можливють отримати освггу в такш формi обмеженому колу осiб.
Першими методичними центрами для осiб, орiентованих на самоосвггу, стали в Роси комiсiя з оргашзацп домашнього читання при Товариствi поширення технiчних знань (Москва, 1893 р.) i вiддiл сприяння самоосвiтi при Комiтетi педагогiчного музею вшськово-навчальних закладiв (Петербург, 1894 р.). Вони розсилали бажаючим програми для читання, реферати, тексти лекцш, оргашзовували письмовi та уснi консультаций Як бачимо, така заочна форма навчання розвивались i використовувалась як рiзновид екстернату.
I. Г. Шамсутдiнова ввдзначае, що виникнення заочно! форми навчання пов'язане з вдеею штеграци навчання з продуктивною працею, принципами доступносп i полiтехнiзму, як1 потрiбно було реалiзувати у позашкiльнiй освiтi. При цьому в першi роки свого юнування позашк1льна освiта в радянськш Росi! включала не тiльки i не стiльки вищу, ск1льки професшно-техшчну освiту, рiзноманiтнi робiтфаки, школи лшыдацд неписьменностi. У 1919 р. ввдбувся перший Всеросiйський з'!зд з питань позашкшьно! освiти, на якому були обгрунтоват вихiднi принципи заочно! освгги. Вони передбачали розширення можливостей доступу до освии робiтникiв i селян, безкоштовшсть, iдейнiсть, партiйнiсть, доступнiсть, взаемодш школи i виробництва, змiннiсть занять, самоосв^ [9, с. 86].
На початку формування заочно! вищо! школи здшснювалося за допомогою навчання практиков, як1 мали великий трудовий досввд i показали себе вмiлими оргашзаторами. На цей момент звертав увагу статут першого заочного вищого навчального закладу - Позашкшьного унiверситету, створеного за iнiцiативою А. В. Луначарського у 1920 р. в Новочеркаську. Основний контингент його студенпв становили досввдчеш органiзатори виробництва, котрим необидно було за короткий термш отримати осв^ й озбро!тися науковими знаниями в галузi виробництва, техиiки i техиологiй. Масовiсть заочно! освiти i широке розповсюдження мереж! вузiв, як здiйсиювали заочну тдготовку фахiвцiв, у т. ч. i педагогiчиих юдр!в, значною м!рою сприяли соцiально-економiчному розвитку кра!ни, створенню потужно! iидустрiально! держави.
У 1923 р. було ввдкрито заочне ввддшення в Московському центральному шституп пiдвищения квалiфiкацi! учителiв.
Народний комiсарiат осв!ти Укра!ни органiзував у 1927 р. заочне ввддшення у Дшпропетровському шституп народно! освгги. У листопада 1928 р. почав працювати Всеукра!нський заочний шститут народно! осв!ти (ВУЗ1НО). Д!яльшсть цього навчального закладу була спрямована на тдвищення квалiфiкацi! педагогiв, !х тдготовку до викладання спецiальних дисциплш у старших класах середнiх шк1л та в середшх навчальних закладах, озброення теоретичними та практичними знаннями. До 1931 р. заочт вiддiления тдготовки вчител1в для шкш соцiального виховання i професшного навчання як фш! ВУЗ1НО даяли при Дтиропетровському, Луганському, Кшвському та Одеському iнститутах народно! освгги (ниш -ушверситети). У цей час системою заочного навчання в Укра!т було охоплено понад 17 тис. учител1в [5, с. 81].
У 1932/33 навчальному рощ ВУЗ1НО реоргашзували у Всеукра!нський шститут пiдвищения квалiфiкацi! учителiв. Створення цього шституту супроводжувалося лiквiдацiею вiддiлень ВУЗ1НО на мюцях. Студентiв переводили на заочнi вщдшення при ввдповщних педагогiчних вузах, у яких створювалися постшно дшч! сектори заочно! освии. Вiдповiдальнiсть за роботу таких секторiв покладалася на педагопчт шститути i розглядалась як складова !х навчально-виховно! д!яльностг Це сприяло залученню досвiдчених науково-педагогiчних мдр!в до роботи !з заочниками.
Про розвиток у зазначений перюд заочного навчання в OTCTeMi вищо! та середньо! спецiальноï освiти в Украïнi сввдчить безперервне збiльшення контингенту студенпв-заочнишв. Так якщо в 1930/31 навчальному рощ ïx налiчувалося 36,350 тис. ос16, то в 1932/33 - вже 90 тис. [5, с. 82].
У 1933 р. в Украш заочне навчання здшснювалося в 27 шститутах сощального виховання i 6 шститутах професiйноï освiти, у тому числ1 у Вiнницькому, Житомирському, Черкаському та шлькох спецiалiзованиx iнститутаx (наприклад, Киïвському агропедiнститутi).
Подальший розвиток заочно1' освiти в Украïнi пов'язаний iз затвердженням Радою Народних Комiсарiв СРСР 29 серпня 1938 р. постанови «Про вишу заочну освиу» [2, с. 55]. В цьому документ! заочне навчання визначалось як провщна форма педагопчжл освiти. Вказувалося також оргатзащйт форми заочно1' освiти: заочт iнститути, заочнi вiддiлення при педшститутах, де був розподш студенпв на академiчнi групи i потоки. На весь час навчання у заочникш за ними закршлювалися штатнi викладачг Вiдповiдно до спецiальностей встановлювалися термiни навчання. Основним видом навчання була самостийна робота, наочнi заняття повинш були допомогти студентам в оволодант навчальним матерiалом визначеного курсу.
Заочна педагопчна освiта стала одним з важливих напрямiв пiдготовки вчителiв без вщриву вiд працi в школ1. Чимало педагопчних вуз^в в Украш, зокрема Вiнницький, Житомирський, Запорiзький, Кивський, Луганський, Одеський, Харк1вський i Черкаський, перетворились у велика науковi i навчально-педагопчт центри з п1дготовки фах^вцш з вищою осв1тою. До 1941 р. завдяки заочному навчанню педагопчт шститути в Украшськш РСР заюнчили 70 тис. вчител^в, майже 60 тис. тдвищили свою квалiфiкацiю на педагопчних курсах.
Вiйна 1941 - 1945 рр. спричинила значнi змши не т1льки в к1льк1сному, а й в яшсному складi вчител!в. Враховуючи зростаючу потребу у педагопчних кадрах, в грудш 1943 р. Рада Народних Комюар!в СРСР прийняла постанову «Про заходи щодо змщнення системи заочно1' педагогiчноï освпи», ввдповвдно до яко1' була затверджена нова мережа заочних ввддшень. У 1945 р. в Укра1т заняття на заочних ввддшеннях проводились при 36 педагопчних шститутах i педучилищах, контингент студенпв-заочников становив 32 тис. ос16.
Подальше вдосконалення системи заочно1' педагогiчноï осв1ти пов'язано з виконанням наказу Всесоюзного комiтету у справах вищо1' школи при Радi Народних Комюар!в СРСР «Про заочну осв!ту вчителiв» (1945 р.). Особливе значення надавалося збiльшенню термiну заочного навчання на рш, уведення для студенпв -заочников додаткових п1льг [5, с. 82].
В зв'язку з1 значним збшьшенням школьно!' мережi та гострою потребою в учительських кадрах в Украш у 1950 р. заочш вiддiлення функцiонували при 24 педагопчних та 32 вчительських шститутах i 70 педучилищах. Своï зусилля вони спрямовували на полшшення якост1 навчально-виxовноï роботи, планування та проведення екзаменацшних сесш. Значну роль в оргашзацп самостiйного навчання студентiв-заочникiв у м!жсесшний перiод вiдiграло створення широкоï мереж! консультацшних пункт1в.
У тслявоенний перюд мшстерство осв1ти УРСР зд1йснило певш заходи, як1 сприяли змiцненню заочноï системи навчання. Були впровадженi нов1 та вдосконаленi старi навчальнi плани. Для студенпв -заочников збiльшена додаткова вщпустка, створювалася i видавалась навчальна лiтература, зокрема п1дручники, пос16ники, хрестоматп, з61рники завдань.
У 1950-1960-i роки шдготовка фаxiвцiв з вищою освпою без в1дриву в1д виробництва поширювалася. З 1951 р. до 1960 р. контингент студенпв-заочнишв з61льшився майже в 2 рази, ïx шльшсть зросла з 84,6 тис. до 147 тис. ос16.
У 1955-1957 рр. при 26 вузах Радянського Союзу ввдкрилися нов1 заочнi i вечiрнi вiддiлення та факультети. У 1956 р. мшютерство вишоï освпи СРСР затвердило положення про фшп заочних вуз1в i про навчально-консультацшш пункти заочних вiддiлень, завдяки чому студенти-заочники отримували необxiдну 1м у навчанш допомогу, краще опановувати знання.
Зм1ни в географiчному розташуваннi вуз1в сприяли 61льш повному охопленню вищою освпою жителiв вс1х областей Украши, наближенню навчання до умов пращ майбутшх фаxiвцiв. Головними вуз1вськими центрами залишалися Харкав, Кив, Одеса i Льв1в. У 1958 р. в цих мютах д1яли 70 вуз1в 1з 140 в республiцi, в них навчалися 59% вие" шлькосп студентiв.
До 1958 р. випуск фаxiвцiв з вищою осв1тою, тдготовлених без в1дриву в1д виробництва, збшьшився в 3 рази пор1вняно з довоенним перюдом i досяг 85,5 тис. ос16. У 1961 р. на заочних i вечiрнix вiддiленняx було пiдготовлено 29,4% загального випуску фаxiвцiв у вузах краïни.
Кiлькiсть B4m^iB, як1 отримали ocbîtj без ввдриву вiд виробництва, становила 31% випускнишв педагогiчних By3iB.
Разом з тим педагопчш вузи пред'являли заниженi вимоги до студенив-заочни^в, що вiдповiдало на яшсть пiдготовки вчителiв. Недостатнiм був зв'язок заочних ввддшень зi стащонарами. Викладачi нерiдко розглядали заочну освггу як додатковий вид роботи i займалися нею лише в перюд ceciï. Студенти-заочники отримували знания великим обсягом лише шд час навчально-екзаменацшних сесiй. Вiдсyтнe було планомiрне й ефективне кер^вництво самостшною роботою студеттв викладачами педагопчних вуз^в у мгжсесшний перiод. Не здшснювався належний контроль за яюстю роботи заочних вщдшень i пiдготовкою навчально-методичних поабниюв, не вiдповiдало потребам студентш-заочниюв матеиально-техшчне забезпечення кабiнетiв, бiблютек, читальних зал!в тощо. Слабким був зв'язок заочних ввддшень з органами уиравлшня народною освгтою, що створювало труднощ^ з ирисутшстю вчителiв-заочникiв на сес^ях. На мюцях не виконувалося положення про надання п1льг студентам, як1 навчалися без ввдриву в1д виробництва [6, с. 36].
нов1 навчальнi плани, введет у перюд 1950-1960 роках для заочноï педагогiчноï осв1ти, передбачали спецсемшари з педагогiки, психологiï або методики (за бажанням студента), обов'язкову контрольну роботу з iсторiï педагопки, 1спит з педагогiки та методики викладання певного навчального предмета.
Робилися спроби щодо забезпечення стyдентiв-заочникiв в1дпов1дною навчально-методичною лiтератyрою. Навчально-методичний кабшет з заочно1' осв1ти при мшстерств! осв1ти УРСР, окр1м щор1чного видання програм i текстiв контрольних робщ пiдготyвав понад 300 навчальних поибнишв, курав лекцiй, методичних розробок з р!зних дисципл1н. Продовжувалася робота з удосконалення навчального процесу та полшшення зм1сту осв1ти. Розширювалися зв'язки педагопчних навчальних закладiв з1 школами.
Головною метою розвитку заочно1' вищо1' педагопчно1' осв1ти в цей перiод було вдосконалення вс1е1' системи заочного навчання, виявлення 61льш ефективних форм i метод!в, полiпшения якост1 п1дготовки фах!вщв з вищою педагогiчною осв1тою. Навчальш плани заочних вiддiлень узгоджувалися з планами стацюнар!в. У педагогiчнi шститути без ввдриву в1д виробництва приймалися т1льки особи, як1 працювали в систем! народно1' осв1ти, профтехосвiти або були пов'язаш з вихованням молодо
Мiнiстерство осв1ти УРСР, вивчаючи стан щодо укомплектування шк1л респyблiки вчительськими кадрами, орieнтyвало органи народно1' осв1ти на максимальне заохочування до заочного навчання уах вчител^в, як1 не мали вищо1' осв1ти. У листошд! 1973 р. колегiя мiнiстерства осв1ти УРСР розглянула питання «Про тдготовку та виховання учительських кадрiв у педагопчних шститутах респyблiки за заочною формою навчання». Педагопчш шститути респyблiки, в т. ч. 1'х заочт ввддшення, зiграли важливу роль у завершент переходу до загально1' середньо1' осв1ти молод1. У 1971-1975 рр. педагопчш вузи Украши заочно тдготували понад 47 тис. yчителiв.
У 1978 р. педагопчш шститути закончили 19,9 тис. ос16, у т. ч. 8,3 тис. заочно. Збшьшено прийом стyдентiв до педагогiчних навчальних закладiв.. Проте в ро6от1 заочних ввддшень педагогiчних вуз1в iснyвали суттев1 недолiки. Фактичний ревень знань студенив, особливо 1з спецiальних дисципл1н, залишався низьким: якщо в середньому в республщ у 1977-78 навчальному рощ на деннш форм1 навчання на «5» вчилися 52,7% студенпв, то на заочному ввддшенш 1'х було тшьки 19,39% [3, с. 64].
У середиш 1970-х рок1в спостер^аеться зменшення набору стyдентiв-заочникiв, хоча протягом багатьох десятилiть система заочноï осв1ти розвивалася й удосконалювалася. До початку 1980-х рошв це була добре налагоджена i спланована робота викладачiв, завiдyвачiв кафедр, методистiв, прац^внишв обласних та районних ввддшв осв1ти, директорiв шк1л.
У педагогiчних вузах Украши з метою полшшення спещально! тдготовки педагопчних идр1в, удосконалення професiйноï майстерносп створювалися навчально-методичнi ради з заочноï осв1ти. Серйозним було ставлення ввддшв народноï осв1ти, громадських органiзацiй до тдвищення квалiфiкацiï педагопчних кадров шляхом заочного навчання. В деяких областях дяли ради спiвпрацi, за допомогою яких педагогiчнi ВНЗ разом з органами народка осв1ти та громадськими органiзацiями комплектували заочнi вiддiлення, розробляли заходи щодо створення
належних умов для студентов, влаштування ïx на роботу за фахом. Ц1 ж ради вивчали й узагальнювали передовий досв1д роботи вчителiв, як1 навчалися заочно.
Науково-методичним центром вишоï заочн^ педагогiчноï' осв1ти при мiнiстерствi вищоï i спецiальноï' осв1ти УРСР були сформульоваш концептуальнi засади заочноï тдготовки вчителiв. Ц1 засади, як i вся система осв1ти, зазнавали змши, з соцiально-економiчним розвитком краïни, що стало передумовою для створення системи безперервноï осв1ти.
Основна увага в заочнш п1дготовц1 вчителiв придiлялася вихованню потреби i готовност1 до безперервного самовдосконалення, оволод1ння способами i засобами саморозвитку i самонавчання, що диктувалося змiнами в осв1т1. Перегляду тдлягали навчальнi плани. Зазначимо, що дiевi в 1970-i роки навчальнi плани не регламентували самостiйноï роботи студенпв-заочнишв 1з спецiальниx дисципл1н, у них не ввдображалася самостiйна робота студенпв у мiжсесiйний перiод.
Створення та впровадження нових навчальних планiв i програм для заочних вiддiлень призвело до необxiдностi перегляду тип1в навчально-методичних пос16ник1в для студенпв-заочнишв, ïx тематики з метою активiзацiï самостiйноï роботи в мiжсесiйний перiод, а також визначилися вимоги до кожного типу поибнишв.
В узагальнент i розповсюдженш досв1ду роботи заочних ввддшень важливу роль грали методичнi наради. На них визначалася проблематика необхвдних наукових до^джень, за пiдсумками секцшних нарад видавалися м1жвуз1вськ1 з61рники наукових праць.
Основна проблематика секцшних нарад присвячувалася вдосконаленню подготовки фаивцш в умовах заочного навчання. Рекомендаций яш приймалися нарадами, були основою для спiльноï' д1яльност1 кафедр з шшими iнститутами (здшснення експерименту, розробка методичноï' документацiï, подготовка пос16ник1в i т. д.).
У зв'язку з цим особливе значения належало виявленню сукупносп факторов, як1 забезпечували або не забезпечували ефективнiсть заочноï педагогiчноï осв1ти. Виявилася суттева необxiднiсть цiлеспрямованого вдосконалення навчального процесу та управлiння його оптимальним розвитком. Основною метою стало виявлення головних чиннишв, тенденцiй, умов i спосо61в тдвищення ефективностi заочноï педагогiчноï осв1ти, розробка шлях1в ïx впровадження у навчальний процес з урахуванням особливостей осв1ти без в1дриву в1д виробництва.
Перебудова загальноосвiтньоï, професiйноï та вишоï школи, досв1д створення навчально-методичних об'еднань вищих навчальних закладiв за групами спорiднениx спещальностей визнали нов1 п1дходи до оргашзацп вс1х сфер д1яльност1 з тдготовки вчителiв без в1дриву в1д виробництва.
З 1987-88 навчального року введено новий перелш спещальностей, за якими найбшьш доц1льно треба було здшснювати заочне навчання. У цей перюд за заочною формою готувалася значна частина фаxiвцiв для сшьського господарства, економiки, зв'язку, а також вчителiв (майже 40%). Вузам було надано право самим розробляти i затверджувати навчальт плани для заочного навчання.
Навчальт плани i програми для заочнишв вуз1в за св^м змютом переважно збiгалися з планами i програмами очноï форми навчання. Навчальний процес при заочному навчанш складався з вступних i оглядових лекцш, практичних i лабораторних занять, самостiйноï п1дготовки з виконанням контрольних робп, заочних та очних консультацiй. Студенти-заочники виконували курсов! та дипломш роботи i складали державнi юпити. Для ос16, як1 не мають достатнього практичного досв1ду i стажу за фахом, оргашзовувалася обов'язкова виробнича практика.
За зм1стом педагогiчна та методична тдготовка студентiв заочноï форми навчання включала вивчення психологи, юторп педагогiки, педагогiки, методики викладання ввдповвдного предмета, шкiльноï' гiгiени. Факультативно вивчалися спецкурси з дидактики, теорп виховання, програмованого навчання, порiвняльноï педагогiки та ш. Зг1дно з профiлем факультету по кожнш спецiальностi встановлювався комплекс дисциплш, вивчення яких у поеднанш з навчальною i педагогiчною практикою забезпечувало придбання студентами знань та оволодшня методами науковоï i практичноï роботи. Разом з тим, можливосп для самостiйноï органiзацiï навчального процесу, творчого експериментування залишалися обмеженими.
Реформа педагопчно! осв1ти, що розгорнулася в 1990 р. на тл1 процесiв деполпизацп осв1ти, децентралiзацi! та регiоналiзацi! управлшня, демократизацп життя школи, зумовила тенденцию на подолання вузькоутилiтарного тдходу до педагопчно! освпи як форми тдготовки вчителя, утвердила вдею про необхвдшсть як1сно ново! педагогiчно! осв1ти, результатом яко! ставала здатнiсть не тшьки вирiшувати вузькопрофесiйнi завдання, а й бути суб'ектом освпнього процесу, ушверсальним в освоеннi культури i способах !! трансляцi!.
У ход! реформ заочна форма вищо! педагогiчно! освпи була збережена у зв'язку з необхвднютю забезпечення безперервностi освпи, отримання загально! осв1ти i спецiальностi мешканцями вiддалених регiонiв, iивалiдами, молодими матерями та шшими групами населення, котр! не мають шших можливостей навчатися. Вона була необидна тдприемствам, яю зацiкавлеиi у навчаинi кадров без в!дриву в1д виробництва. Нарешт! в заочному навчанш зацiкавлене суспшьство загалом, оск1льки за пор!вняно невеликих витрат воно забезпечуе зростання загальнокультурного та професшного р^вня населення [7, с. 252].
Ниш необидно створити таку систему безперервно! осв1ти, яка би спрямовувала i готувала людину впродовж усього життя пiдвишувати свш професшний рiвеиь, вчитися.
Сучасн соцiально-економiчиi процеси в Укра!т суттево вплинули на систему вичизняно! заочно! осв1ти, зумовили !! модершзащю. Реали ринково! економши, розвиток демократичного сустльства висувають нов! вимоги до подготовки фах1вц1в, вдосконалення освинього процесу в систем заочного навчання у вузах.
Л1ТЕРАТУРА:
1. Быкова Н. Н., Совершенствование заочного обучения в высшей школе средствами открытого образования: дисс. ... канд. пед. наук: 13.00.08 / Н. Н. Быкова. - СПб., 2006. - 23 с.
2. Высшее педагогическое образование без отрыва от производства: Сборник основных постановлений, приказов и инструкций. Вып. 1 / Под ред. В. И. Овсянникова. - М., 1991.
3. Державний архгв Вшницько! обласп. Ф. Р-5050. Оп. 1. Спр. 436. Арк. 61-65.
4. Заочное обучение в зарубежных странах: концепции, практика, перспективы: Научно-аналитический обзор. - М.: ИНИОН АН СССР, 1990 - 99 с.
5. Кобзарева Т. I. Вища заочна педагопчна освгга на Украш / Т. I. Кобзарева // Радянська школа -1980. - № 2. - С.80-83.
6. Лазарев В. Н. Высшее педагогическое образование без отрыва от основной деятельности: история, современное состояние, перспективы: дисс. ... д-ра пед. наук: 13.00.01, 13.00.08. / В. Н. Лазарев -М., 2004. - 402 с.
7. Новиков А. М. Российское образование в новой эпохе / парадоксы наследия, векторы развития / А. М, Новиков. - М.: Эгвес, 2000. - 272 с.
8. Путеева С. В. Формирование профессиональной готовности студентов заочной формы обучения к педагогической деятельности (на примере факультета физической культуры)] : дисс. ... канд. пед. наук: 13.00.08 / С. В. Путеева. - Ставрополь, - 2006. - 20 с.
9. Шамсутдинова И. Г. Педагогические основы высшего заочного образования: учеб. пособие / И. Г. Шамсутдинова. - М.: Изд-во ВЗИИТ, 1991. - 162 с.
