CC BY
24Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия "Филология. Социальные коммуникации". Том 24 (63). 2011 г. №4. Часть 1. С.435-439.
УДК 821.161.2 - 94.09 + 929 ГОНЧАР ПУБЛ1ЦИСТИЧНА РЕЦЕПЦ1Я КИСВА В ЩОДЕННИКУ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
Галич О.А.
Державний заклад "Луганський наи,1ональний ун1верситет iменi Тараса Шевченка",
м. Луганськ, УкраГна
У cmammi розглядаеться публщистична рецепщя Киева в щоденнику Олеся Гончара. Автор прагне показати еволюцЮ бачення цього Micma укратським письменником протягом п 'яти десятилть творчоЧ дiяльносmi.
Ключовi слова: мемуари, щоденник, рецепщя.
Актуальшсть дано! статт безпосередньо пов'язана з тими кардинальними змшами, яю вщбулися в Укра!ш шсля здобуття нею незалежносп в 1991 рощ. Ця подiя юторичного масштабу дала можливють надрукувати щоденниковi записи багатьох укра!нських письменниюв, окремi з яких тривалий час незаслужено замовчувалася. Щоденник е мобiльним публiцистичним жанром. Вш вiдображаe важливi громадсько-полiтичнi процеси, що вiдбувалися в суспiльному розвитку держави.
Мета. Пропонована праця - це спроба заповнити прогалину в наущ про публiцистику, а матерiалом, що дасть тдстави для теоретичних узагальнень, стануть щоденники одного з провщних укра!нських письменникiв друго! половини ХХ сторiччя Олеся Гончара, зовнi цшком респектабельного радянського письменника, який став сумлшням укра!нського народу в добу його незалежносп.
Досi дослiдники лише починають вивчати щоденниковi записи Олеся Гончара, про що свщчать пращ В. Галич [1] та М. Степаненка [5], а тому наша розвщка е першою спробою !х аналiзу з точки зору публщистичносп, що вiдкривае можливостi мати бшьш повне уявлення про життя i творчiсть видатного укра!нського проза!ка друго! половини ХХ столгття i поглянути на щоденник як справдi публщистичний жанр. У щоденникових записах Олеся Гончара представлено чимало мiст, великих i малих, укра!нських i зарубiжних. У одних вiн бував, в шших - Харкiв, Днiпропетровськ, Ки!в -пройшла бiльша частина його життя.
Перша згадка про Ки!в у щоденнику Олеся Гончара з'являеться в червш 1943 року, де вш у ретроспекци пригадуе поди 22 червня 1941 року, коли, готуючись до останнього екзамену в бiблiотецi iменi Короленка в Харков^ вперше почув трагiчну звiстку про початок вшни: "Бомбили Ки!в" [2, с. 11].
З Киевом вiч-на-вiч письменник познайомився лише в 1946 рощ, коли по заюнченню Дншропетровського ушверситету вiн вiдвiдав мiсто у зв'язку з публшащями в столичних журналах його перших новел. Через тридцять з гаком рокiв, 11 лютого 1979 року Олесь Гончар зробив такий запис до щоденника, що вщтворюе його враження вщ Киева того далекого 1946 року: "У недшьний день пiшли з другом погуляти по Киеву. Постояли на Великш Житомирськш перед тим
старим, з лев'ячими пащами, будинком, що прихистив мене у сво!й мансардi восени 1946-го, коли я при!хав до Киева. Будинок (№ 23) iмпозантний, величавий, тодi майже висотний (на 6 чи 7 поверхiв), нiхто б i не догадався, що десь там, на верхотур^ пiд самим дахом, вш та!ть справжнi трущоби, бщацью мансарди, в однiй
13 яких ми з другом так дико замерзали всю ту зиму 1946-47-го... Дрова аж туди тягали по сходах, а на стшах все одно виступав-юкрився мороз." [3, с.364]. У продовжент запису звучить ностальпя за тим часом, коли письменник був молодим, а мансард у будинку вже не лишилося: "Пщ час ремонту перебудовано дах, знищено й т нашi шдхмарш келil" [3, с. 364].
У повоенш роки, як це засвщчуе щоденник, в уявi молодого письменника виникае св^лий, романтичний образ Киева: "Бувае момент, коли Ки!в зо вшх бокiв освiтлений. Це увечер^ коли взолотяться яскраво хмари по всьому горизонту i освiтлюють мюто звiдусiль, що на якийсь час опиняеться мовби в золотiй велетенськш чашi. Таким бачив Ки!в, коли 11.06.49 йшли бiля Володимирського собору. Собор був у щ хвилини величшший, нiж будь-коли" [2, с.126].
Олесь Гончар щойно перенiс тяжку хворобу, а тому мюто здаеться йому "новим i стократ прекрасшшим, нiж рашш..." [2, с. 126]. Його радують спiви птахiв у Боташчному саду, райдуга над мютом, прозорiсть води в Днiпрi.
У травш 1953 року письменник занотовуе побачене стихшне лихо в Киев^ тональтсть його запису змiнюеться: "Град в кшщ травня в Киевi випав небувалий. як шрапнель, тдскакуе, дзвенить по асфальту. Дахи забшли, пiд дверима кучугура граду. Дiвчата-швеl гребуть жменями, вмиваються.
- О ужас. Цветы побьет!
Лише одна селючка заплакала, видно, про хлiб у полi подумала.
З дерев листя позбивало, купами лежить на камеш, на машинах. Цвгг кашташв теж оббило" [2, с. 155].
Олесь Гончар часто в щоденникових записах милуеться укра!нською столицею, його зiрке око митця помiчае красу архтектурних споруд мiста, його юторичш мiсця. "Мiсто володiе здатнiстю на рiвнi пiдсвiдомостi зливатися з людиною в единий оргашзм" [2, с. 277]. У цьому митець вщчував гармошю й красу, велич розуму й духу наших предюв: "Нема в Киев^ мабуть, гарнiшого мюця, нiж оце старовинне узвишшя, де стояли колись палаци князiвськi i де тепер - як iероглiф вiкiв - постае очам вiзерунок фундаменту Десятинно! церкви. Стань i подивись звiдси на Андривську, на це пливуче в повiтрi чудо богонатхненного гешя, прислухайся до внутршнього життя душi i вiдчуеш, як входить до не! щось св^ле, високе, оте саме божественне." [3, с. 370].
Дуже часто, помiченi зiрким оком митця невеличкi сценки iз мiського життя Киева, викликали в Олеся Гончара оцiнки живо! пульсаци життя великого мiста: "Изнш весняний вечiр.. Бульвар Шевченка. Сидить на лавi пара закоханих, переплiвшись в обiймах, а мiж ними в одежi десь гомонить. транзистор. Цшуються i слухають спортивнi вють Ось вона, любов атомного вшу!" [2, с. 296] (запис вщ
14 кв^ня 1962 року). Це вже не просто жанрова сцена, а сцена саме з мюького урбашзованого соцiуму - транзистор, спортивш вiстi.
У вiдродженнi старовинних звича!в у мiстi, таких, якi Олесь Гончар у дитинсга бачив у сел^ вiн убачав демократизацiю суспшьства, що породила рух шiстдесятникiв: "Новий рiк. Справжня зима, давно тако! не було. Каштани Киева в
бших iнеях. А над цими казками, над химерними фант^ями сонця й бшо! краси -золота маювка Софи блищить.
Звечора перед Новим роком приходили посипальники. Все наше крило будинку гучало шснями, гурт хлопщв i дiвчат, гарно вбраних, в свитках та кептариках, заповнили кабшет, спiвали, посипали (правда, пшоном). Спитав:
- Студентки?
- Ми - клуб творчо1 молодi Жовтневого палацу. Тут i студенти, i робггники...
Сяйво шсш, сяйво свята залишили на душГ' [2, с. 308].
Однак не вшм таке свято вiдродження давшх традицiй сподобалося, про що свщчить продовження цього запису: "А 2-го шчня вже нарада в офщшному кабiнетi i злi, безглуздi слова про цей клуб. Закрити! Роз^нати! Все там лають! Розперезались!" [2, с. 308].
Починаючи десь з середини шютдесятих роюв минулого столотя, кшвсью пейзажi поступово набувають урбашстичних ознак, у картини природи оргашчно вписуються реалп науково-технiчного прогресу, який не заперечуе Олесь Гончар. Наприклад, запис вщ 19 жовтня 1965 року: "Золота осшь з Ки!вських пр... Все Заднiпров'я в шжнш позолотi, стрункi дарницькi корпуси бшдать фантастично, ледь мрiють вежi броварсью - i все в срiблястих м'яких тонах.
По Днiпру глюери мчать, величаву iдуть проти течи барж^ навантаженi рудою, на бших шсках пляжiв в скульптурнiй непорушност темнiють постатi рибалок... Рiзнi ощ швидкостi, лязг грузовикiв на набережнш, !х гуркiт неживий, машинний, i пливуча гармонiя барж, i лет глiсерiв - все як космос, де рiзнi швидкостi, рiзнi види руху еднаються в один великий вiчний рух" [2, с.365].
Як письменника, Олеся Гончара завжди приваблювала iсторiя, минуле нашого народу. Все це шукав вш, вдивляючись в обриси нового Киева, iндустрiального мюта, що швидко розвивалося. Так, гуляючи з М. Бажаном по Гончарiвцi, Подолу, вони "оглянули Киево-Могилянку, розпитували про могилу Сагайдачного" [3, с. 19]. Серед нотаток, викликаних реакщею на огульну критику роману "Собор", несшдавано виринае фраза, що тбито продовжуе побачене на прогулянцi з М. Бажаном: "Академiя Киево-Могилянська - це перший у Схщнш Сврот унiверситет у европейському розумiннi" [3, с. 20]. Письменник гордий за творшня минулого. Про це йдеться й у наступному записi, датованому 15 червня 1976 року: "Вечiр. Парк Шевченкiвський. Древа радисно! могутносп. Крiзь темну зелень просвiчуе червоним оксамитом корпус утверситету. Скiльки разiв бачиш - i все вражае" [3, с. 266].
Дуже часто вщвщини iсторичних пам'яток минулого в Киев^ особливо в шiстдесятi - шмдесяп роки, навiювали письменнику сум i печаль, оскiльки йшли процеси духовного занепаду, людям ставало байдуже до пам'яток минулого. Так, 9 вересня 1973 року Олесь Гончар занотував: "Пшов на Володимирську прку. На гiрку молодостi. Один, один. Чужi люди довкола, бiльше туристи, чую мову угорську, англiйську. Жодного знайомого не зус^в! Хiба що ото Дшпро... Холодними водами сивiе десь аж до гирла Десни, яко! я так по-справжньому ще й не бачив" [3, с. 159].
Олеся Гончара мучило те, що чимало пам'яток юторп й культури минулого по-варварськи було знищено в ХХ столот^ в радянсью роки. 6 березня 1975 року вш занотував: "Ось розглядаю макет Михайтвського Золотоверхого собору (пам'ятка архггектури XII ст., знищений 1934-1936 рр.); макет Успенського собору Киево-
Печерсько! лаври (арх. пам'ятка XI ст., знищений 1941 року). Натхненш прекрасш витвори людського духу, тi, що пережили монголiв, тi, що !х тисячу л^ не змогли зрушити вiтри часу...
А в XX вщ = знищено ...
Мимоволi подумаеш: чи не оцими актами вандалiзму - нищенням соборiв, чи не цим якраз людство починае знищувати себе?" [3, с. 210].
Проте й ознаки нового, Киева iндустрiального, поступово викристалiзовуються в щоденникових записах Олеся Гончара. Хоча у цих нотатках дуже часто новий Ки!в чашв науково-техшчно! революцп протиставляеться старому, з його гармошею пам'яток минулих вiкiв. Наприклад, 25 травня 1971 року вш занотовуе: "Врашшнш Ки!в. Святковiсть Днiпра i схилiв, переповнених зеленню весни. Дорога на Бориспшь, i настрiй, коли знов "мандрiвочка пахне"; i цей звичний ритм одного з врашштх аеродромiв, яю я так люблю. С в них поезiя польопв" [3, с. 91]; "Об'!хав Ки!в - хоч з вшна машини хотiв надивитись... Давня краса Киева виявила себе в ансамблях Софи i Лаври, нов^ня в мостах. Тiльки в цьому НТР i створила щось естетичне" (запис вiд 1 березня 1977 року) [3, с. 295].
Досить вимогливо ставився Олесь Гончар до нових архтектурних споруд, особливо помпезних монументiв, що прикрашали столицю в радянськi часи: "Завтра в Киевi вiдкриваеться Музей Втизняно! вшни. З тiею "пткою" на горбах, що стала притчею во язицех" [3, с. 462].
Кшька запишв Олеся Гончара торкаються святкування 1982 року 1500-лггтя Киева: "Виступав у Палащ "Укра!на" на урочистостях з нагоди 1500^ччя Киева. Сказав головне: що Кшв - душа Укра!ни. Душа нашо! культури" [3, с.521].
Аварiя на Чорнобильськiй АЕС викликала в Олеся Гончара цшу зливу тривожних роздумiв про майбутне: "Мюто охоплене тривогою, лiкарнi, кажуть, переповнеш, а по радiо ще ш слова шформацн - бодрячеська музика та веселенью шсш... Невже знову, як i пiсля курешвсько! трагеди, нiхто не понесе вiдповiдальностi?..
А ще один реактор сто!ть в самому Киевi - хiба це не злочином було розмютити цю споруду в центрi столищ? Бшя цього ки!вського реактора вже, кажуть, опромшилось одного разу шестеро дтей, бо хтось не прикопав в атомному могильнику радюактивш вщходи, i дiти стали гратися ними" (запис вщ 29 квiтня 1986 року) [4, с.90]. Через два дш, 1 травня 1986 року, письменник занотовуе в щоденнику: "На Хрещатику парад, бадьорi виклики гасел, вш вдають, нiби нiчого й не сталося, а команди людей у скафандрах, схожих на мараан, заносять i заносять до лшарень потерпiлих" [4, с. 91]; "Кшв повен зелеш, буйно!, але якоюь безрадiсно!, аж трагiчно!. Невже шд знаком Чорнобиля так i житимем до кшця днiв? Невже бшьше не буде радостi життя" (запис вщ 9 червня 1986 року [4, с.102]; Ки!в без дггей... Прекрасне мiсто без дiтей на вулицях... Моторошно" (запис вiд 14 червня 1986 року) [4, с. 102]. Автор щоденника шде не конфлштуе з мiстом, хоча йому, дитячi роки якого пройшли в сел^ важко бачити процеси знедуховлення соцiуму, каталiзатором якого стали руйнащя архiтектурних споруд минулого, нiгiлiстичне ставлення до природи, що врештi-решт привело до Чорнобильсько! трагедi!.
Оцiнюючи прожите, Олесь Гончар бачив тi протирiччя, що !х принесло минуле столотя людству. З одного боку - прогрес, а з iншого - занепад духовностi: "XX вiк, це вш принiс людству найбiльшi нещастя. Привид кiнецьсвiття з'явивсь на початку
вшу в теори вщносносп, у формулах Ейнштейна. А по той бш - в Х1Х - зостались Шевченко, Гоголь, велика росшська романiстика, зостались колядки, щедрiвки, кyпальськi вогнi, краса i здоров'я народних звича!в, обрядiв..." [3, с. 180]. I щ сyперечностi вщбилися в рецепци письменником Киева як столищ Укра!ни, великого мiста, в якому пройшла бiльша частина життя письменника.
Висновки. Щоденник Олеся Гончара навт у тiй частинi, де розкриваеться пyблiцистична рецепцiя Киева свщчить, що е самостiйною жанровою формою сучасного метажанрового утворення, яким е мемуарна лтература. Будучи невiд'емною li частиною, щоденник несе в w6i головнi 11 особливостi: сyб'ективнiсть, ретроспектившсть, докyментальнiсть, наявнiсть двох часових плашв, вiдсyтнiсть одного часового вимiрy, концептуальшсть. Все це присутне в аналiзi щоденникових записiв украшського письменника. Окремi з зазначених рис у щоденниках мають значнi вiдмiнностi, нiж в шших жанрах мемуарно! лiтератyри. До того ж, щоденник мае i власну специфiкy, яка не завжди виявляе себе в iнших жанрах. Це - вщносна регyлярнiсть запишв, цiлiснiсть, yривчастiсть, фрагментарнiсть, iнколи обiрванiсть, незавершенiсть думки, пyблiцистичнiсть.
Список л^ератури
1. Галич В.М. Олесь Гончар - журналют, публщист, редактор: еволющя творчо! майстерност / В.М. Галич. - К.: Наукова думка, 2004. - 816 с.
2. Гончар О.Т. Щоденники:[У 3-х т.] Т.1 (1943-1967) / Олесь Гончар. - К.: Веселка, 2008. - 455 с.
3. Гончар О.Т. Щоденники: [У 3-х т.] Т.2 (1968-1983) / Олесь Гончар. - К.: Веселка, 2008. - 607 с.
4. Гончар О.Т. Щоденники: [у 3-х т.] Т.3 (1984-1995) / Олесь Гончар. - К.: Веселка, 2008. - 606 с.
5. Степаненко M.I. Публщистична спадщина Олеся Гончара (мовш, навколомовш й деяю rnmi проблеми) / M.I. Степаненко. - Полтава, 2008. - 396 с.
Галич А.А. Публицистическая рецепция Киева в дневнике Олеся Гончара
// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». - 2011. - Т. 24 (63). - №4. Часть 1. - С435.-439.
В статье рассматривается публицистическая рецепция Киева в дневнике Олеся Гончара. Автор стремится показать эволюцию видения этого города украинским писателем на протяжении пяти десятилетий творческой деятельности.
Ключевые слова: мемуары, дневник, рецепция.
Halych O. A. The publicistic reception of Kiev in Oles Honchar's diary //
Uchenye zapiski Tavricheskogo Natsionalnogo Universiteta im. V.I. Vernadskogo. Series «Filology. Social communicatios». - 2011. - V.24 (63). - №4. Part 1. - P.435-439.
In the article is considered the publicistic reception of Kiev in Oles Honchar's diary. The author aspires to show the evolution of the vision of this city by Ukrainian writer during offive decades of creative activity. Key words: memoirs, diary, reception.
Поступила до редакцп 15.08.2011 р.
