CC BY
29Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия "Филология. Социальные коммуникации". Том 24 (63). 2011 г. №4. Часть 1. С.224-229.
УДК 070:[821.161.2-4+929 СЕЛ1ВАНОВ]
ЕСЕ-М1Н1АТЮРИ ВОЛОДИМИРА СЕЛ1ВАНОВА ЯК ВИЯВ ТЕНДЕНЦ1Й IНТЕЛЕКТУАЛ1ЗАЦИ МАСОВО1 СВ1ДОМОСТ1
Галич В. М.
Державний заклад "Луганський наи,1ональний ун1верситет iменi Тараса Шевченка",
м. Луганськ, УкраГна
Через анальз ономастичноЧ demcmi розглядаються питання постмодерного портретування в сучасному есе, модифькацья його структурно-змьстових особливостей, традицП i новаторство наративноЧ модель Доводиться оригтальтсть портретних мтатюр В. Сельванова та розкриваеться феномен стереотитзаци есеЧстичного мислення у сферь соцьальноЧ комуткаци.
Ключовi слова: есе-мшатюра, антропоньмна деталь, письменницька публщистика, портретуванння, соцьальна комуткащя, постмодерньзм.
СвЬтлт пам 'ять професора Володимира Буряка
Книжка "Universum" (К., 2009) Володимира Селiванова (Буряка) - збiрка прозових мшатюр, у якш автор прагне "художньо вщчути етшчно-штелектуальну ауру украшського народу, сприйняти ii як глибоку духовно-сощальну св^ову сутшсть" [5, с. 2]. Видана незадовго до вщходу письменника у вiчнiсть (Володимир Дмитрович Буряк помер 16 шчня 2011 року), вона змушуе кожного перечитати ii у спiвмiрностi i3 життям i дiяльнiстю та науковими досягненнями автора, що був людиною мудрою, фшософськочрошчно! вдачi, з великим i добрим серцем-кв^кою, за словами якого "серцевина життя Художнього вмiщуeться на однш пелюстцi ще! квгтки... Цього цшком досить, щоб оглянути всесвiт людського дихання, що дае свою версда плину життя" [5, с. 57].
Назва книжки однойменна iз заголовком невеликого розщлу "Ушверсум" i з латинсько! мови перекладаеться як "фшософський термiн, що ним позначають "свгт як цiле" або множину уах свiтiв" [7, с. 597]. Вона досить вдало розкривае як задум уие! збiрки, так i змют li окремого роздiлу, де В. Селiванов у невеличких психологiчних образках прагне передуам розкрити "унiверсум самого себе" [5, с. 65] в асощативно рiзнопланових, але об'еднаних свщомютю автора фiлософських роздумах, перемежованих бiографiчними вкрапленнями та побутовими замальовками, про "Серцевину Буття" земного й "Серцевину життя Художнього". Поеднання цих двох екзистенцш буття реального й духовного, на думку автора, умовне, проте неодмшне, коли людина шукае його сутшсть. "Настрш природи людини веде в неозначешсть самого себе й виринае соняшниковим спiвзвуччям форми i лiнiй" [5, с. 57], - пише В. Селiванов.
KpiM того, заголовне слово книжки у сво!й багатозначнiй рiзноликостi вказуе на енциклопедизм мислення автора, в особистосп котрого гармонiйно поедналися письменник (у його доробку романи, мала проза, поезiя), публiцист, учений-фольклорист, що вивчав народну шсню Приднiпров'я, лiтературознавець та фахiвець i3 соцiальних комунiкацiй, який у контекст штелектуально-образно! еволюцп масово! шформацп довiв думку про еднiсть фольклорного, художнього та публiцистичного мислення у свщомост етносу. Творчий конгломерат "Universumy наголошуе ще й на поеднаннi, часом суперечливому й парадоксальному, змютовно-формальних ознак рiзних родiв i жанрiв, мистецьких напрямiв, художнiх шкiл, мовленневих стилiв, що увиразнюе панування лтературно-естетичних постмодерних тенденцiй у сферi сощально! комушкацп на межi тисячолiть.
Актуальшсть нашо! розвiдки пояснюеться тим, що, по-перше, книжка "Universum" В. Селiванова, зокрема прочитання фiлософського змiсту портретних мшатюр-есе через ономастичну деталь, ще не стали об'ектом наукових защкавлень, по-друге, елементи есе!стичного мислення сьогодш активно проникають у всi жанровi структури журналiстики й формують нов^нш стереотип масово! свiдомостi, а, отже, потребують бiльш уважного вивчення як оригшального й складного явища сощально! комушкацп.
Огляд науковог л1тератури iз заявлено! проблеми загалом засвiдчуе зростання iнтересу до жанру есе, зумовлене специфшою масово-iнформацiйно! ситуацп в Укра!ш i свiтi, обтяжено! глобалiзацiйними процесами iнформацiйно! доби. Так, у аспект формування новiтньо! теорп iз залученням нацiонального i европейського та американського досвщу його вивчали Т. Лямзша, I. Кабанова, О. Ципоруха. Особливост розвитку сучасно! укра!нсько! есе!стки в OTCT^i журналiстських жанрiв привернули увагу С. Шебелиста та С. Фшоненко, лiнгвiстичнi параметри тексту есе - Л. Садиково!, есе як феномен постмодершзму у творчостi письменникiв-публiцистiв - Л. Калинсько! та Ю. Нестеренко.
У збiрцi "Universum" В. Селiванова найбiльш привабливими для вивчення з позищй соцiально! комунiкацi! е невеличю портретнi замальовки-есе, яю подаються в роздшах "Персонал^" [5, с. 27-57] та "Продовження циклу "Персоналй" [10, с. 302-308]. Вони -об 'ект наших наукових спостережень, а !х предмет окреслюють питання постмодерного портретування в сучасному есе, модифшащя його структурно-змютових особливостей, традицп i новаторство наративно! моделi. Предмет конкретизуеться в низцi завдань: через аналiз ономастично! деталi (заголовка, антропошма) з'ясувати оригiнальнiсть портретних мiнiатюр-есе В. Селiванова, а також розкрити феномен стереотишзацп есе!стичного мислення у сферi соцiально! комунiкацi! й процесiв iнтелектуалiзацi! масово! свiдомостi помежiв'я столiть.
Немае сумшву в тому, що твори з циклу "Персоналй" належать до жанру есе, заснованого на традищйних канонах i новаторських пошуках автором суб'ективного, асощативно-згущеного з iсторичними й сощальними пiдтекстами метафоричного слова про укра!нську культуру та !! мюце у свiтi, осягнення письменником сутносп людського буття. Есе В. Селiванова за змiстом i формою й пафосом носять фшософський, iсторико-бiографiчний, публщистичний, белетристичний характер. У науковiй лiтературi наголошуеться на незначному
обсязi жанру есе [4, с. 249; 1, с. 135] як провщнш його рисг Пдобш твори цього жанру В. Селiванова - мшатюри (на 34-х сторшках розмiщено 42 тексти!), зразки глибоко шдивiдуалiзованоl публщистично! поези в прозi, якi складаються з трьох-двох, а то й одного абзацу, що цiлком укладаеться в розумшня "моди" на асоцiативно-згущену думку в сучаснш масово-iнформацiйнiй дiяльностi.
На думку К. С1зово1, виникнення подiбних до таких есе епiчних жанрiв на зламi столiть "зумовило серйознi змши портретування. П1д впливом iмпресiонiзму набувае популярност фрагментарна безфабульна проза в рiзних И варiантах (поезiя в проз^ нарис, етюд, ескiз, шкщ, замальовка, акварель, образок тощо), якш притаманнi особлива пластичнiсть i мальовничють" [6, с. 44].
Часо-простiр "Персоналив" охоплюе буття людства вiд мiфiчного часу створення свiту й до наших дшв, представлене мiфiчними й реальними постатями Всевишнього i сюфського воша, Роксолани i Чингiсхана та Нестора Лггописця, дiячiв украшсько! i свггово! юторп (Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Ульянов-Ленiн, Сталiн), науки (Володимир Вернадський, Дмитро Яворницький), культури (Архип Кушдж, Наталка Ужвiй, Едiт Шаф, Сергiй Параджанов, Нiна Матвiенко, Мар1я Башкрцева). Найширше репрезентованi письменники (1ван Багряний, Олександр Довженко, Михайло Шолохов, Олесь Гончар, Лша Костенко та ш.). Трапляються й безiменнi символiчнi постатi ("Радянський письменник"). А зовшм знеособленi футуристично-прогностичнi персонала в текстах ("Хтозна й хто", "Новий невщомий письменник-постмодернiст", "Молодий украшський поет", "Майбутнш генiй") можуть iнтерпретуватися як постмодерна розв'язка есеютичного портретного циклу.
Ономастичний проспр портретних есе досить широкий за представленими власними назвами рiзних класiв. Ми тут знайдемо топошми рiзних груп: Украша, Свропа, Хрещатик, Луб'янка, Воркута, Париж, Одеса, Марiуполь, Петербург, Батурин, П'ятихатки, Диканька, Дшпро та iн.; антропонiми: Адам i Сва, мати Божа (бiблiонiми); Галя, Марiя, Дуся, Нiна (особовi iмена); Руставелi, Монтан, Бастье-Ленаж (прiзвища); асоцiонiми рiзних типiв (Всевишня Суть, Огром, Смисл, Сутне, Художне, Творче, Себе, Сад, Майстер, Початок, СКОР1ШЕ МЕНЕ НЕ П1ШЛИ, ЙОГО Н1ХТО НЕ ПРОСИТЬ ЗА РОЗ1РВАН1 СЕРЦЯ). Власнi назви в есе-мшатюрах В. Селiванова сприяють згущенню тексту, вказують на енциклопедизм i широку ерудицiю мислення автора, окреслюють його творчий континуум як "поле соняшникове, пелюстки якого школи не осипаються i проекцiюють соняшниковiсть у вiчне" [5, с. 68].
Докладнiше зупинимося на розкриттi ролi в есе тако! художньо-публiцистичноl деталi, як антропошм, через яку промовисто проглядаються дiалогiчна й наративна структури тексту й те, що iм'я героя виноситься до вшх заголовкiв i продуктивно виконуе соцiально-комунiкативнi функцil: сигнальну, рекламну, паратекстуальну, дiалогiчну та iн. Як i для кожно! художньо! детал^ антропонiмам у заголовках та й шшим, ужитим у публiцистичному текст, "властива особлива змiстова наповненiсть, символiчна зарядженiсть" [4, с. 731]. Для сучасного есе, особливо мiнiатюрних портретних замальовок В. Селiванова важливим е те, що антропошмна деталь виявляе спосiб асоцiативно згущеного постмодерного мислення письменника: не лише "його здатшсть вихопити з-помiж безлiчi речей чи явищ таке,
що у сконцентрованому, спресованому виглядi економно i з великою експресивнiстю дае змогу виразити ... щею твору" [4, с. 731], а й оригшально та багатогранно висловити авторське "я", то лiрично-сповiдальне, то фшософсько^рошчне, то громадянськи активне, одним промовистим штрихом подати рентгенограму доби, у яку жив герой есе, та часу написання твору ("Сшвзвуччя часу вс розставить iмена у кошик штелекту") [5, с. 32]. Цьому сприяють здатнiсть реального антропошма породжувати алюзiйнi iнтертексти, жанрова природа есе, мiнiатюрнiсть його форми та неповторна творча манера В. Селiванова. Письменник за законами асощативного мислення акцентовано суб'ективно, часто парадоксально тлумачить бюграфда геро!в "Персоналив". При цьому особа наратора то виступае як ще один герой, поряд з героем портретування, тобто як окрема тема ("я", "не я"), то як "будь-що на свт". Художньо-публщистичш прийоми есеютичного "оживлення" антропошмно! деталi розщеплюють наративну структуру й часо-просторовий контекст на кiлька потоюв - експлiцитний та iмплiцитний (авторський, героя, читача), що "створюе штригу на мовленневому рiвнi, iнодi призводить до дезоргашзаци тексту, перешкоджаючи його фабульному розгортанню" [3, с.91]. Двi оповiднi моделi -авторська та героя, за якого "промовляе" його iм'я, сприяють iнтелектуалiзацil есеютичного змюту тексту й вимагають прояви дiалогiчноl культури та наративно! компетенци читача. Кожна з двох оповщних програм мае прагматичний та пiзнавальний вимiр. "Парадигматичний характеризуе залежнiсть вiд iманентно закритого, покладеного в основу оповщ (розповiдi) унiверсуму iз циркулящею постшних цiнностей, а пiзнавальному притаманний iманентний, але трансцендентний унiверсум з одним переходом (трансфером) об'екта мiж двома суб'ектами - учасниками спшкування" [3, с. 91]. Як зазначалося вище об'ектом трансцендентного унiверсуму "Персоналив" В. Селiванова е сутнiсть земного i художнього буття, а головними суб'ектами спшкування виступають герой есе-портрета та його автор.
1нтерпретувати антропошмш деталi - важко й вщповщально. Цей процес ускладнюеться тим, що для манери В. Селiванова е вживання iменi героя портретного есе лише в заголовку, а весь текст побудований на штертекстуальних алюзiях, яю породжуе iм'я реально1 особи, на пластичносп розмитого часо-простору. Без урахування соцiокультурного контексту метафоричного мережива есе зрозум^и його, вщчути iнтелектуальну ауру мислення автора неможливо. На перешкодi сто1ть й монол^но спресований унiверсум думки i чуття автора, тлумачення якого вимагае тдключення логiчного механiзму, а це приводить до того, що текст "розсипаеться". Для шдтвердження сво1х думок наведемо повшстю есе "Роксолана":
"Днище галери рабiв витримуе одначе. Курчавий в^ер вiд мальв лишае подимок коханий. Ствають ланцюги. I що ж лишилося вiд матер>Вкра1ни? Голубоока далина, тополь надiрване сум'яття i доля степу у вшах. Прадавньо висохла вщ ^з.
На манiвцях очей коханих виходить мiсяць молодий. Зозуля кличе з-шд Свропи кувать кордони. Нам роксолан таких у Фращю, Росда, а може, i в Туреччину. Може б тодi ушх врагiв порозмивало. i сонечко гребiнчиком поля душi розчiсувало знову.
9 червня 2009року. Реставращя водниюв. Пороги" [10, с. 302-303]
Як бачимо, антропошмна деталь у Селiванова-есе!ста е лише формально разовою, виразним штрихом, адже сенс !! та штелектуальна напруга шдтримуеться алюзiйним iнтертекстуальним об^раванням протягом усього тексту. Свiдомо введена до заголовка ця художня деталь унаслщок iнту!тивного iмпульсу, творчого осяяння автора органiзовуе всю будову твору. Антропошми-заголовки есе В. Селiванова - це концентрований, спресований алюзiйний текст про укра!нське буття, ключi до розумшня якого знаходяться в змют самого твору. Автор, використовуючи рiзноманiтнi прийоми, готуе читача до штелектуально! гри-розмови. Назвем головнi:
1. Об^равання семантики iменi героя есе:
"Пекли корж на заметшях. Так важко видобувати вогонь на зламинах судьби" ("Вiктор Корж") [10, с. 54]; "Вш справдi квiткою без назви був. А чередою лиш притрушував зболше..." ("Борис Нечерда") [10, с. 53]; "Кугндж - це означае золотих рук майстер - точить нож для погодження смислу" ("Архип КушджТ') [10, с. 35].
2. Натяк (алюзiя) на бюграфто персонажа есе, найбiльш вiдомi його твори:
"Вщ болю - двi тополi", "... Здичавiле серце вигнанця, що в косаральських
степах виковуе думу розкуту" ("Тарас Шевченко") [10, с. 31]; "У "Мертвих душах" пратонкий унiверсум, що всi чорти на в^ряках розвiшали жупани i по-сiльському гомонять", "Над Диканькою - антисолов'!" ("Микола Гоголь") [10, с. 32]; "НЕ КЛЕПАЙТЕ "Прапороносщ" на наковальш. Вони виболiли сво!м часом", "А завтра через крижаний Дшпро Олесевi пiшки у науку йти..." ("Олесь Гончар") [10, с. 49]; "1з зачаровано! Десни нiс кавуна. Дорога пилюкою лягла у даль неконопату. Вiзьмеш лопату, i погасимо вш вогнi по Укра!нi, бо "Укра!на у вогнi" ("Олександр Довженко") [10, с. 45]; "Тигролови не плачуть, мовчки писками винюхують слщ" ("1ван Багряний") [10, с. 45]; "Аксшья бродить по степу i з горя вие-завивае. Григорiй защшку куе на свiт новий" ("Михайло Шолохов") [10, с. 45]; "Червона зима малюе ягiд прощання" ("Володимир Сосюра") [10, с. 45].
Олесь Гончар у останньому штерв'ю, говорячи про ускладнешсть художнього мислення в сучаснш лiтературi, назвав !! "античасом", бо "вона не базуеться на часовi в нашому актуальному розумшш" [2, с. 23]. Укра!нська публщистика, закорiнена в минуле, випереджаючи час передбаченням майбутнього, завжди була античасом. Такою е й есе!стика В. Селiванова. 1й притаманнi всi особливосп письменницько! публiцистики, зокрема ускладнена штертекстуальшсть, фiлiгранний механiзм прагматики, автобiографiчний синерген. Вона яскраво виявляе риси постмодерного портретування в сучасному есе, указуе на процеси активно! iнтелектуалiзацi! сощально-комушкативно! iнформацi! на початку третього тисячолотя. Книжка "Universum" В. Селiванова - "фшал - несподiвана заковика родоводу" [10, с. 309]. I скшьки б ми не зверталися до !! перечитування, цей творчий зв^ автора проросте початком пошуку самого себе в океаш людсько! мудросп.
Список лiтератури
1. Галич О. А. Вступ до л1тературознавства: [тдручник] / Олександр Андршович Галич. - Луганськ: Видавництво ДЗ "ЛНУ 1м. Тараса Шевченка", 2010. - 288 с.
2. Гончар О. Л1тература - це античас / О.Т. Гончар // Слово i час, 1997. - №9. - С. 21-24.
3. Лiтературознавча енциклопедiя: [у двох томах] Т. 2 / Авт.-укладач: Ю.1. Ковалiв. - К.: ВЦ "Академiя", 2007. - 624 с.
4. Лтературознавчий словник- довщник / Р.Т. Гром'як, Ю.1. Ковалiв та îh. - К.: ВЦ "Академiя", 1997.
- 752 с.
5. Селiванов (Буряк) Володимир. Universum (Всесв^) / Володимир Селiванов (Буряк).
- К.: Ярославiв Вал, Укра'шський письменник, 2009. - 320 с.
6. Озова К. Л. Трансформацiя мiметичних принципiв портретування в украïнськiй прозi Х1Х-ХХ столiть: дис. ... докт. фшол. н.: 10.01.01. - укра'шська лiтература / Ксенiя Леонiдiвна Озова.
- К., 2010. - 420 с.
7. Словник шшомовних ^в / Уклад.: С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. - К.: Наук. думка, 2000. - 680 с.
Галич В.Н. Эссе-миниатюры Владимира Селиванова как проявление тенденций интеллектуализации массового сознания // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». - 2011. - Т.24 (63). - №4. Часть 1. - С.224-229.
Через анализ ономастической детали рассматриваются вопросы постмодерного портретирования в современном эссе, модификация его структурно-тематических особенностей, традиции и новаторство нарративной модели. Указывается на оригинальность портретных миниатюр В. Селиванова и раскрывается феномен стереотипизации эссеистического мышления в сфере социальной коммуникации.
Ключевые слова: эссе-миниатюра, антропонимная деталь, писательская публицистика, портретирование, социальная коммуникация, постмодернизм.
Halych V. M. Volodymyr Selivanov's mini-essays as an express on of tendencies of mass consciousness intellectualization // Uchenye zapiski Tavricheskogo Natsionalnogo Universiteta im. V.I. Vernadskogo. Series «Filology. Social communicatios». - 2011. - V.24 (63). - №4. Part 1. - P.224-229.
The problem of postmodern portrait creation in modern essay, modifications of its structural and content particularities, traditions and innovation of narrative model are studied. The original nature of V. Selivanov's mini-essays is proved and the phenomenon of stereotype in essayistic way of thinking in social communication is revealed.
Key words: mini-essay, anthroponomic detail, writer's publicistic works, creation of portrait, social communication, postmodernism.
Поступила доредакцИ' 18.07.2011 р.
