CC BY
31Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия "Филология. Социальные коммуникации". Том 24 (63). 2011 г. №4. Часть 1. С.22-31.
УДК 007:304:659.3.
Ф1ЛОСОФ1Я КОМУН1КАЦП ПОСТМОДЕРН1ЗМУ В «ЗАПИСКАХ УКРАНСЬКОГО САМАШЕДШЕГО» Л1НИ КОСТЕНКО
Бiдзiля Ю.М.
Ужгородський нац1ональний ун1верситет, м. Ужгород, Украна
У стaттi аналiзуються комуткативш ознаки фшософи постмодершзму в одному з найбтьш резонансних творiв Лти Костенко «Записки укратського самашедшего».
Ключовi слова: комуткащя, фiлософiя постмодертзму, мас-медiа, тформацшний простiр, тформащйне поле, гумантарна аура, проблема безумства.
Талановитий письменник, творчо вщображаючи специфшу проблем суспшьства й особливосп сучасно! йому епохи, школи не буде вщтворювати дшсшсть однозначно й прямо, бо такий вульгарно-соцюлопчний тдхвд суперечить самим законам художньо! поетики. Проте, перебуваючи пiд тотальним упливом медiашформацн, нинiшнi читачi, у тому чи^ й лiтературнi критики, прагнуть прямоти й вичерпностi тексту. Художш натяки, спонукання до роздумiв, багатозначшсть висловiв, iнтертекстуальнiсть, симулякри, сингулярнiсть у творi дратують сучасний соцiум, породжують думки про низьковартiснiсть твору.
Не став винятком у цьому розумшш й перший прозовий твiр найяскравшо! сучасно! укра!нсько! поетеси Лiни Костенко «Записки укра!нського самашедшего». Пiсля нетривалого перюду читацького захоплення новим твором розпочалася безшдставна, неквалiфiкована критика, яка радше нагадуе цькування, нiж намагання здiйснити глибокий художнiй аналiз. Оцшки роману Лiни Костенко принципово вщмшш, навiть протилежнi: вiд пiднесеного схвалення та захоплення [8; 13] до цшковитого неприйняття й заперечення будь-яко! художньо! цiнностi [12]. Поодинокi спроби осмислення твору зводяться до гасел, що нагадують полiтику радянського штернацюнатзму та метод соцреалiзму: «А щодо глухо! ворожостi, фактора вiдчуження тощо, то зникнуть вони як роса на сонщ, як тiльки у сшввщношенш iз власними спiвгромадянами на рiвнi свiдомостi та пiдсвiдомостi зникне протиставлення» «наша - не наша, ми - вони». Тогда и двуязычное, многоязычное поликультурное пространство, каковым является нынешняя Украина, сольется в единый монолит. Но это возможно исключительно при сохранении всех языковых и культурных особенностей - и никак иначе» [12, с. Б 5].
Актуальшсть нашо! розвщки зумовлена вщсутшстю грунтовного наукового дослщження резонансного роману Лши Костенко. Важливо також, що це перша спроба осягнення художньо! цшност «Записок укра!нського самашедшего» крiзь призму фшософи комушкацп постмодертзму, котра, на нашу думку, яскраво репрезентована у творi як художнш i соцiальний вiдбиток сьогодення. За нашими
спостереженнями, уплив постмодернiзму позначився на Bcix сферах буття сощуму, у тому числi й на лтературнш творчостi. Лiна Костенко вустами свого героя дещо саркастично ощнюе потуги украшського постмодернiзму: «Пiдхопили постмодершзм, як вiтрянку, розчухали до кров^ ну, i яке ж тепер обличчя лтератури?» [5, с. 105]. Але зауважимо, що в самих «Записках украшського самашедшего» е чимало рис цього лтературного напряму.
Постмодершзм (< лат. post - тсля та фр. moderne - «нов^нш») як термш визначае структурно подiбнi явища у свiтовому суспiльному житп та культурi друго! половини ХХ ст. Уперше цю термiноодиницю вжито 1914 р. у raroi Р. Панвща «Криза европейсько! культури». Згодом лтературознавець Ф. де Онiс в «Антологи юпансько! та латиноамерикансько! поези» (1934) використовуе названий термiн для позначення реакци на модернiзм. Щоправда, в тогочасному лiтературознавствi це поняття не прижилося. Культурологiчне обгрунтування постмодершзму здiйснив у розвiдцi «Осягнення ютори» (1947) дослiдник А. Тойнбi, вважаючи, що постмодернiзм символiзуе кiнець захщного панування в релш! та культура Уперше найбiльш повну класифiкацiю ознак постмодершзму запропонував американський дослiдник 1хаб Хасан (1971), пiзнiше Ж. Ф. Лютар у книзi «Постмодернiстський стан» (1979) визначив фшософсью передумови виникнення постмодершзму i його основнi риси [див. дет.: 1; 10; 11]. Фiлософiя постмодершзму осмислюе епоху категорично антитоталгарно (що е природною реакщею на тривале панування недемократично! системи щнностей), проголошуе перехiд вiд класичного антропологiчного до унiверсального гуманiзму, який включае у свою систему не лише людство, але й усе живе, природу в цшому, космос, Всесвгг. Фiлософiя постмодернiзму складаеться шляхом критичного осмислення всiх позитивних ютин, руйнування позитивiстських уявлень про природу людських знань, проголошення принципу безкшечно! множинностi iнтерпретацiй за аналогiею до безмежносп свiту. Постмодернiзм проникае насамперед у сферу свтовщчуття, а не св^обачення, де на першому мющ не рацiональна, логiчно оформлена фшософська рефлексiя, а глибоко емоцiйна, внутршньо пережита реакцiя сучасно! людини на свгг, що l! оточуе [див. дет.: 11].
Фiлософiя комушкаци доби постмодершзму мае ту особливють, що «завдяки революцiйним змiнам в розвитку транспорту ми одержали не тшьки нове освщомлення руху та швидкосп, а й надто рiзке, часом неприемне прискорення послiдовностi образiв сприйняття, так само, як i зростання рiзноманiтностi цих образiв. Розвиток радю, звукозапису, телебачення, вiдео, а по^м - цифрових медiа привiв до збшьшення обсягу комушкаци у такш мiрi, що з причин комушкативного «перенавантаження» знецiнюеться значення комушкаци як тако!. Ще бiльших змiн зазнала парадигма нашо! просторово! логiки сприйняття, i не тiльки тому (як показуе Бел), що стара, традицшна наративна культура замщуеться сутнiсним, переважно вiзуальним модернiстським сприйняттям» [7, с. 151]. Фiлософiя комушкаци постмодернiстського суспшьства характеризуеться новим просторовим спiвiснуванням протилежних соцiальних класiв, етнiчних груп, способу поведшки i самим фактом присутност велико1 кiлькостi людей. Крiм того, «слщ врахувати змiни при переходi вiд замкнено! структури сiльського життя до враження вiд мюько! архтектури - вiзуальне враження вiд ландшафту мюта, створеного людиною - дороги, дамби i мости. Головний момент тут полягае... у тому, що сприйняття
вiзуального образу мае миттевий характер на вщмшу вiд споглядання написаного слова, що потребуе певного часу» [7, с. 151]. Ще Маршалл Мак-Люен, розмiрковуючи у «Галактищ Гутенберга» про «жалюгiдний стан масово! людини в iндивiдуалiстичному суспiльствi» [9, с. 342], порушуе питання про те, «якими ставатимуть новi конф^урацп механiзмiв i письменностi зi змшою старих форма сприйняття й мислення в електронну добу? Нова електрична галактика вже далеко просунулась у глиб галактики Гутенберга. Навт без з^кнень таке сшвюнування технологiй i форм свiдомостi призведе до психолопчних травм кожно! людини. Нашi звичайнюнью уявлення раптом можуть виявитися начебто горгульями i гротеском. Знанi нами шститути та суспiльнi форми набувають погрозливого й ворожого вигляду» [9, с. 361].
Назва прозового твору Лши Костенко типологiчно перегукуеться з вщомими «Записками сумасшедшего» М. В. Гоголя. Та й у самому текст роману герой часто звертаеться до творiв Миколи Гоголя, а його дружина «... того Гоголя знае напам'ять» [5, с. 28]. Зауважимо, що цитатшсть як метод базуеться на головному принциш постмодершстсько! естетики - переосмисленнi, спробi наповнити старi iстини новим звучаниям. Герой Лши Костенко, на вiдмiну вщ гоголiвського дрiбного чиновника Поприщина, не лише не мрiе стати полковником, не тшьки не впевнений у своему великому майбутньому, але й по-постмодершстськи деперсоналiзований: ми не знаемо аш його iменi, анi прiзвища. Фiлософи постмодернiзму називають таке явище термiнами «смерть суб'екта», «розчинення характеру в ромаш», «криза iндивiдуальностi» тощо [1, с. 67].
Свiдомiсть головного героя роману Лши Костенко розчиняеться у свщомосп iнших через гшерштенсивне комунiкацiйне поле, в якому вш увесь час перебувае, розриваючись мiж геро!чним минулим i нiкчемним сучасним. Потужш та швидкi змiни в шформацшному просторi, що оточуе героя, впливають не лише на його свщомють, але й на процес спшкування. Тому мова твору як зашб комунiкацi! персонажа роману з читачем виглядае моза!чно-цитатною, тобто кожен окремий !! елемент мае штерте кстуальний характер. Фахiвцi вважають, що «власне лiтература постмодернiзму i е художньою практикою., яка вiдображае розчарування в культ iндивiдуалiстично! особистостi» [1, с. 70]. Найбшьш вичерпно цю проблему розкрила англшська дослiдниця К. Брук-Роуз. Зокрема, спираючись на лiтературний досвщ постмодернiзму, вона доходить надзвичайно песимютичних висновкiв щодо само! можливостi юнування традицiйного лiтературного героя в сучасних умовах. «Крах традицiйного характеру» (термш Брук-Роуз), на думку науковця, зумовлюють п'ять основних причин: «1) ешстемолопчна криза (епiстемологiчна неупевненiсть); 2) занепад буржуазного суспiльства й разом iз ним жанру роману, який це суспшьство породило; 3) вихiд на авансцену «вторинно! оральностi» - нового «штучного фольклору» як результату дiяння мас-медiа; 4) рiст авторитету популярних жанрiв з !х естетичним примiтивiзмом; 5) неможливiсть засобами реалiзму передати досвщ ХХ ст. iз ушм його жахом та безумством» [1, с. 70]. I тому природно, що Лша Костенко, будучи талановитим митцем, так тонко вщчула вплив мас-медiа на життя свого героя.
Останшм часом науковцi все часпше зазначають, що ЗМ1 не лише виконують шформацшну функцiю, але й здшснюють потужний негативний уплив на суспшьство, уникають об'ективного шформування або збер^ають певний статус-кво
при обговореннi суспiльно-полiтичних та правових проблем життя украшського сощуму. «... Свобода вiд контролю та тиску з боку влади не змшила загально! орiентацil медш... Тепер цш орiентацil сприяють небажання журналюив i редакторiв робити надмiрнi зусилля та 1хш припущення про потреби авдиторп, яка, мовляв, волie передуем насолод, а не проблем i розв'язань... У новинах журналiсти здебшьшого «просто повщомляють» про поди, не намагаючись з'ясувати 1хшх причин i наслiдкiв, винуватцiв i, так би мовити, користувачiв, аналогiв i альтернатив. Про дп владних та ел^них осiб i структур вони зазвичай розповiдають (якщо немае замовлення на !х дискредитацiю) нейтрально-позитивно, часто на пiдставi 1хшх власних презентацiйних матерiялiв, якi медiйники не намагаються ш перевiряти, нi ставити в контекст шших дiй, нi балансувати оцшками опонентiв. До тих самих подш газети й телеканали майже школи не повертаються, навiть якщо це кривавi злочини, масштабнi зловживання владою чи вiдвертi втручання чужих пол^июв в украшсью справи. Не проблематичшсть i одноразовiсть новинного представлення переважно! бiльшостi дiй робить !х вщмшами нормального, хай i не завжди бажаного» [6, с. 558]. Майже аналопчну оцiнку дiяльностi мас-медiа дае головний герой роману Лши Костенко: «Газети забомбили свщомють. Нова форма свободи слова - що хто хоче, те й лопоче. Або що замовляе хазяш. У найкращi вечiрнi години бiля телевiзора вже не зберешся родиною. На одному каналi стрiляють, на другому б'ються, на третьому хекають одне на одному... В головi сумбур. Кожен тобi сипле в голову свое смотя. З'явилися теоретики, яю можуть заморочити кого завгодно. Закидаються чутки, якi ферментують хаос. Нав'язуеться кут зору, який деформуе суть. Примiром, таке: «Сьогоднiшня ситуацiя в Укра1ш - це вiдображення загального падшня моралЬ>. Загального! Тобто привселюдно з телеекранiв нами ж обраш карлики ображають цiлий народ. Людей бомбують, дезорiентують, пошту й телеграф не треба захоплювати - телебачення захопило все» [5, с. 29-30]. У головного героя, як i в багатьох представниюв постмодерного суспшьства, стираеться межа мiж реальним та медшним, вiртуальним, свiтом, бо всюди панують зло та несправедливють: «У якому свт ми живемо? На шч нам показують хорори й трилери, зранку ми входимо в св^ реальних кошмарiв, децибели трагедш такi, що уже перестаеш 1х чути. Нас привчають до кривавих видовищ, до пласких понять i печерних емоцiй. Нас постiйно тримають на подразниках, ми вже не здатш на потрясшня, iнформацiя, як з брандспойта, збивае з шг - може, це так i задумано, щоб ми перестали бути людьми?!» [5, с. 284].
У постмодерному суспшьсга ЗМ1 втрачають естетичну функцiю у И первинному розумшш (як насолоди вiд прекрасного); змют та форма репрезентацil медiапродукцil нерщко мають патогенний характер; симуляцiя реальносп у вiртуальному просторi перекочовуе в реальне життя. «Бандитсью серiали нашого телебачення плавно переходять у нашу дшсшсть. Вiдбуваеться якесь перетiкання щей, фабул, сюже^в. Тiльки й чуеш: там убив, там зарiзав, там знайшли розчленоване тiло. Почастiшали грабунки у по!здах, розбiйнi напади на дорогах. Якась пролiферацiя банд, шби вони розмножуються вегетативним способом. Деяю фiльми вже просто, як шструктаж. Як пограбувати банк. Як зробити вибухiвку. Якась дiвка позбулася супернищ, вкинувши у ванну ввiмкнутий у розетку фен. По^м так i пояснила на судi - бачила по телевiзору. Якогось пiдлiтка затримали за
шдозрою у вбивсга батька, матер^ брата й сестрички. А вш просто вiдтворив якийсь трилер, навт зробив контрольний у голову» [5, с. 285].
Засоби масово! шформацп уже не просто вщображають дiйснiсть, а самi творять образи та симулякри, яю, власне, i визначають реальнiсть нашо! культури -гшерреальтсть (за термiнологiею Жана Бодрийяра), котра, симулюючи комунiкацiю, виявляеться реальшшою, нiж сама реальнiсть. Задеклароване Ж. Бодрийяром «зникнення реальностi», або поява так звано! «гшерреальносп», насправдi i е тим, що ми зараз iменуемо вiртуальною реальнiстю, яка через мас-медiа, особливо новiтнi, перетiкае в реальне життя суспiльства [1, с. 171, 204, 233, 256, 282; 10, с. 83, 164]. Вщображення реальносп у ЗМ1 стало таким, що !! практично неможливо реконструювати до стану правди. При цьому «зникнення реальностi» стосуеться як окремо! людини, так i масштабних суспшьно-полггичних явищ. До прикладу, герой роману, розмiрковуючи над смертю журналiста Гонгадзе, вважае, що «... слуги, дабт i пiдлi. Вони знають, хто вбив Гонгадзе, але покривають цей злочин, i тому вони вбивщ теж... » [5, с. 235]. Але « всi до всього звикли. Всi од всього втомилися. Справу Гонгадзе вже... сприймають як серiал» [5, с. 344]. За посередництвом мас-медiа будь-якш подi! можна винести «iнформацiйний вирок», що не обов'язково вщповщатиме реальностi: «Нова бща. Ректора Ужгородського унiверситету знайшли з ножем у серщ. I в^азу ж було повiдомлено, що це самогубство, та й по всьому. Щось забагато цих загадкових самогубств у нашш державi, нещасних випадюв, нерозкритих убивств. Але суспiльство адаптувалося вже до всiх трагедiй» [5, с. 344]. Удаваною дшсшстю вмшо манiпулюють влада й тi, хто !! прагне, особливо пiд час передвиборчих кампанiй: «Листiвки, вiдозви, газети, буклети. Медiйна артпiдготовка. Безсоромний шар. Аптащя збивае всi рецептори. Стршочники нашого бездорiжжя переводять стрiлки, полггики з велико! дороги переставляють семафори, б'ють лiхтарi i пiдмiнюють назви станцш - то було хоч «в комуне остановка», а тепер хто куди» [5, с. 345].
Рiвночасно вiртуальне середовище слiд розглядати не просто як сукупшсть вербальних та невербальних текств, а як специфiчну форму дискурсу постмодерного св^. А пiд дискурсом, услiд за М. Фуко, розумiемо соцiально обумовлену систему мовлення i дi!, котра включае рiзнi форми мовних висловлювань, а також способи i правила обгрунтування цих висловлювань, що прийнят в конкретному соцiокультурному просторi й спираються на панiвнi владнi стосунки [10, с. 900]. Примiром, вшна, яка пропускаеться через фiльтри шдустрп ЗМ1, е тотальною симуляцiею, випдною владi, що керуе вiдповiдною медiаiндустрiею. Усе це робиться для формування глобально! громадсько! думки. Так, за допомогою медiа США не тшьки переконали свiтову спiльноту, що в 1раку розробляють зброю масового знищення, але й змоделювали блискавичну перемогу у вшш з цiею кра!ною та !! керiвниками: «Сполученi Штати поставили йому (Саддаму Хусейну) ультиматум - або вш полишить 1рак, або розпочнуться вiйськовi дп... Вже призначена й дата початку вшни - 17 березня, i !! переможного завершення -10 квггня. Отже, передбачаеться «блiц-крiг» [5, с. 273]. У цю пол^ичну симулящю, створену за допомогою засобiв масово! шформацп, повiрило не лише американське суспшьство, але й багато громадян Свропи. Калейдоскопiчнiсть думок головного героя «Записок.» iз приводу iраксько! вшни нагадуе анонс або випуск новин: «Пол^ики не сумнiваються в правильност сво!х дiй. «Навiть якщо ми помилилися, я певен, що iсторiя нас вибачить», - сказав Тош Блер... Польськi миротворцi уже в
1раку. Скоро й нашi туди прибудуть, у польський сектор б^ Вавилона» [5, с. 303]. I вже байдуже, що блщ-кр^ не вийшло, що «свiт дедалi бiльше втягуеться в iракську вшну» [5, с. 302], що вбито журналюив у Багдадi, що далi «гримлять вибухи..., палахтять нафтогони..., на вулицях Фалуджi валяються мертвЬ> [5, с. 318], що «американщ протестують..., виклали перед Бшим домом портрет Буша з фотографш загиблих американських солдатiв» [5, с. 338]. Навт бiльше, за активно! участ ЗМ1 нiвелюеться, навiть вилучаеться саме поняття «вiйна», у новш медiареальностi воно пiдмiнюеться iншими - «миротворча операцiя» для захисту демократа, «антитерористична операцiя», «операцiя зi спонукання до миру» (вiйна Росi! та Грузп) тощо.
Виразною рисою постмодерном' комунiкацi! е надлишок iнформацi!, що призводить до iнформацiйного перенасичення й перенавантаження iндивiдуума. Якщо модерн асощювався iз суспiльством масового споживання товарiв i послуг, то в епоху постмодернiзму об'ектом такого споживання стала шформащя. При цьому iнформацi! е дуже багато, часто вона невпорядкована, недоречна, раз у раз повторюеться (особливо та, що мае патогенний характер), i все це нагадуе шизо!дальний дискурс. Герой «Записок ...» так розмiрковуе над щею ситуащею: «Тi ж громадянськi вiйни i мiжетнiчнi сутички. Тi ж «зачистки» в Чечш. Хоч не дивись новин i не читай газет. В Одес накрили банду, що викрадала старих i немiчних ^ вiдiбравши у них квартири, топила !х у покинутому колодязi. У Биювнянському люь.. наркомани задушили приятеля, не подшивши «ширку». У лiсосмузi тд Киевом якийсь дядько побачив вогнище, тдшшов ближче, а там догорае людське тшо... Файли мое! пам'ят хочуть струснути всi щ кошмари. На монiторi свiдомостi хочу малювати щось красиве i добре. Натомють у вiчi лiзе вшляка погань. Випари людських болiт, викиди атомних станцiй, вихлопи полiтичних труб, - словом, вс мутагени на нашу психшу... Шизо!дальний сель свщомосп заливае суспiльство. Слово знецiнилось. Мова втрачае пульс. Речники порожнечi приколюються в епатаж. Увiйшли в моду яловi молодички, що описують секс. Шибздики й симулякри викаблучуються в цишзм^ Той убрався в шр'я, рекламуе презервативи. Той просторiкуе про оральний секс, той заповзявся писати виключно матом. А вс разом хочуть насюсяти на великих, витерти ноги об попередниюв...» [5, с. 105].
Важливим фшософським аспектом комушкацп перiоду постмодернiзму е «проблематизащя трудово! етики», яка певною мiрою вiдображена i в «Записках укра!нського самашедшего». «Аналiтики неоконсервативного спрямування, таю як Бел та Крютофер Лещ, вважають, що терапевтична мораль та сприяння недисциплшованосп, властивi сучаснiй культур^ iстотно пiдiрвали вiдчуття вiдповiдальностi, що грунтувалося на бiльш раннiх парадигмах культури - як релiгiйно орiентованих, так i заснованих на свтеьких, секуляризованих iдеалах рацюналiзму... Проблема взаемозв'язюв мiж культурою i трудовою етикою так i залишаеться не виршеною» [7, с. 56]. У такому контексп фiлософiя життя головного героя «Записок укра!нського самашедшего» (фiлософiя морального «трудоголша») уже не видаеться дивною: «... я працюю, сiм'ю утримую непогано, м^ би, звичайно, краще, але я не продвинутий, фаш^я моя не сягае долi належного зароб^ку за належний труд» [5, с. 8-9]. Йому не вистачае неокашталютичного рацiоналiзму, його iнформацiйно-комунiкативне поле ширше довколишньо! буденностi, одночасно воно випадае iз сучасно! фiлософi! постмодерно! дшсносп, а
звщси й вщчуття «самашедшост». Зауважимо, що Лiна Костенко, на нашу думку, зумисне вжила це слово саме в такому написанш, створюючи можливють подвiйного тлумачення ще! лексеми: героя роману можна сприймати i як божевiльного, i як такого, котрий не схожий на сучасниюв i живе сам по собь
Паралельно у творi порушено ще одне важливе питання постмодерно! дiйсностi - проблему трудово! етики працедавщв: у дружини героя на робот «то скорочення, то !м не платять по кiлька мюящв, то здають вестибюль в оренду пiд якусь барахолку» [5, с. 8].
Одшею з нагальних проблем комушкацш постмодерного суспiльства, зокрема й укра!нського, е зникнення аури. Ця тема активно обговорюеться останнiм часом i в науковiй лiтературi. С. Кв^, аналiзуючи лiтературну есе!стику, лише побiжно торкаеться питання гумаштарно! аури наци, але висловлюе кiлька слушних мiркувань щодо причин незадовiльного стану укра!нського суспiльства. «По-перше, укра!нський письменник як штелектуал, - вважае дослщник, - не повинен вiдмовлятися вщ укра!нсько! традицп звертатися вiдразу до всього народу, озвучуючи його прагнення i потреби. Зокрема через украшомовш книжки та меди, яких в украшськш державi у кiлькiсному вимiрi непомiрно мало. Будь-яка влада не втае громадську активнiсть мислячо! людини, передусiм через страх публiчно! критики. Тим бшьше маргiнальна посттоталiтарна влада, з тим бшьшою пiдозрою дивлячись на укра!номислячого iнтелектуала. По-друге, на хвилi заперечення iдеологiчних впливiв сучасш критика i мистецтво непомiтно перейшли пiд вплив новiтнiх iдеологiчних вимог, зокрема таких, як штампи пол^ коректностi. По-трете, навряд чи письменник загалом бувае iдилiчно задоволений життям. Якщо йому за власну творчють не загрожуе концентрацiйний табiр, вш намагаеться, вiн намагаеться дати вщповщь на иншi, важливi для художника питання, що однаково не дають йому спокою, знову створюючи трапчний контекст» [2, с. 17-18].
Для Лши Костенко ця тема е особливо болюною, досить лише згадати !! статтю «Гуманiтарна аура наци», в якш авторка твердить, що «кожна нацiя повинна мати свою гумаштарну ауру. Тобто потужно емануючий комплекс наук, що охоплюе вш сфери суспiльного життя, включно з освггою, лiтературою, мистецтвом, - в !'хнш iнтегральнiй причетностi до свтово! культури i, звичайно ж, у своему неповторно нащональному варiантi» [4]. Водночас науковщ твердять, що в постмодерну епоху вiдбуваеться процес зникнення аури в !! традицiйному реалютичному розумiннi. «У текстi, як продукт культури, зображеш об'екти можуть бути як ауратичними, так i неауратичними. Зокрема, в пращ «Коротка iсторiя фотографп» Беньямiн зазначае, що в середиш Х1Х столiття клiент, що приходив до фотографа, був типовим представником свого класу, мав свою ауру, проте бшьш пiзня «буржуазiя часiв iмперiалiзму» втратила свою ауру в «дедалi глибшому виродженнi», а фотографп !! представникiв в дуа Jugendstil мають ознаки «фешенебельного занепаду» i демонструють «вiдсутнiсть ауратичностi» [7, с. 186-187]. Герой роману, розмiрковуючи про реч^ що його оточують, доходить невтшного висновку: «Дiйснiсть, у якш ми живемо, паталопчна. I та, в якш жили, патолопчна теж. Але цiкаво, що люди i до тiе!, i до ще! звикли. Найгiрше в нашому народi те, що вiн до всього звикае. Оце звик, змирився, i нiчого не хочу мiняти. Фактично вiн навiть не любить змш, i нiколи до них не готовий» [5, с. 55].
Будучи впевненою у тому, що кожна нащя мусить мати свою нацюнальну ауру, водночас Лша Костенко, як правдивий митець, не може творити образ^ф та iрреальну дiйснiсть. Своею калейдоскопiчнiстю твiр «Записки укра!нського самашедшего» вiддзеркалюе наше розхристане й швидкозмшне буття. Вважаемо, що саме через це роман i викликав таю неоднозначш оцiнки, а головний герой справляе враження старомодного, школи недолугого, зi слабкою аурою, хоч i високою нацiональною самосвщомютю: «... колектив нiчого, спершу дивилися скоса -думали, що я нащоналют, - у нас же так, якщо говориш укра!нською, то вже й нацюналют. А по^м звикли, дехто й сам би вже перейшов, але це вже мало не акт громадянсько! мужносп, як було за радянських чашв, так i тепер» [5, с. 9]. Вш випадае iз сучасно! постмодерно! комунiкацi!, бо не вдовольняеться лише iнформацiею з 1нтернету, а й читае щоденш газети, дивиться новини по телевiзору, захоплюеться художньою лiтературою, тому видаеться божевiльним (за автором, «самашедшим») не лише перешчному читачевi, але й деяким критикам-лiтературознавцям.
Проте ще М. Фуко зауважив, що юнуе складнiсть проблематики взаемостосунюв суспiльства з «безумцем»: «наше суспшьство не бажае впiзнавати себе у хворому iндивiдi, якого воно вщкидае або закривае; залежно вщ того як воно дiагностуе хворобу, воно вилучае iз себе пащента» [1, с. 21]. Певною мiрою божевiльним виглядае i головний герой роману Лши Костенко. Навiть дружина розумiе, що вiн дивак, якому чужа практика спшкування в сучасному постмодерному сощумк «якщо хтось тебе душить, треба його адекватно вкусити» [5, с. 82]. 1нтелшенттсть героя штерпретуеться як безпомiчнiсть, легке божевшля, нездатнiсть дати належну вiдсiч грубости «Ти не зможеш, - каже дружина. - Тебе штовхнуть, ти вибачишся» [5, с. 82]. Хоч персонаж i не iзольований вщ суспiльства, не закритий у божевшьню, проте вiн постiйно перебувае у сташ «психiчного самоконтролю» i контролю суспшьства. Вiн «безнадiйний лох» [5, с. 82] не лише в очах дружини, а й у власних також: «Я не належу до гамадрилiв. № до то! популяцп з кшьчиком у вусь Але кожен такий як е. Люди вш неоднаковь Я сам на себе не схожий щодня» [5, с. 82]. Водночас тема божевшля у ромаш мае не суто iндивiдуальний характер, а набагато ширший: «у кожнш наци е вщ чого збожевол^и. В рiзних обставинах, в рiзнi епохи. Але е нацюнальна специфiка божевiлля. Торкватто Тассо бився головою об стши. Гельдерлiн тихо занурювався в меланхолда. Ван Гог вiдчикрижив собi вухо. А росiйський художник Федотов намагався перегризти грати. Що кому допекло» [5, с.118].
Фiлософiя комунiкацi! головного героя - це фiлософiя постмодерно! самотньо! розумно!, але не потрiбно! суспiльству людини. Через те вш часто комунiкуе зi сво!м внутршшм «я», а не з колегами по робота Найбiльш яскраво одинокiсть героя символiзуе сон його дружини, у якому вш, який не танцював навт на власному весiллi, танцюе на пустирк «Я взагалi не танцюю. Можливють бути розкутим i веселим загнана у мене в шдпшля. Я й за студентських рокiв не ходив на танщ. Навiть на нашому весiллi, грацюзна, вся в бiлому вона танцювала з шшими, i я трохи ревнував. Увi снi вона шдгледша правду - я танцюю на пустирЬ» [5, с. 82].
Попри вш риси вдачi, загострене почуття нацiонально! самосвiдомостi, головний герой дещо позбавлений справжньо! модерно! аури, вш здебiльшого звертаеться до ретроспективи, захоплюючись щеями шiстдесятникiв. Нестачу
власно! ауратичносп вiн компенсуе роздумами про видатних дисидентв: «Третя рiчниця з дня загибелi Чорновола. Ще одна загадкова загибель. Справу тсд швиденько закрили, квалiфiкували як нещасний випадок. Сьогоднi вiдкрито пам'ятник. Зняли покривало, як саван. I вш ожив, кам'яний. Мiй батько добре його знав, вони майже ровесники. Каже, гарний був хлопець. Природжений лiдер, з тих борщв за Незалежнiсть, на честь яких закладено парк. Загинув на передодш виборiв, президентських. Батько не вiрить у випадковiсть його загибелi - у пустелях тiе! ночi, на безлюднш дорозi, коли КАМаЗ iз причепом зненацька розвернувся впоперек траси, i автiвка на повнiй швидкост врiзалася в той причеп. шхто не вiрить. Пшеницю, розсипану з того причепу, довго ще на тш трасi колеса впресовували в асфальт. Потм там на узбiччi поставили кам'яний хрест. Це вже така доля укра!нщв -ставити хрести на мюцях нерозкритих убивств» [5, с. 209].
Але герой не належить до втраченого поколшням, подiбно до Пауля Боймера iз твору Ерiха-Марi! Ремарка «На Заидному фронтi без змiн», молодого солдата, якому душу зруйнувала вiйна. Герой «Записок.» усвщомлюе не лише трагедда свого поколiння, але й трагедда укра!нського суспiльства загалом в умовах глобалiзованого свiту: «... у свт таки перемiни. Свiт виходить у зовшм iнший вимiр - глобальний. Новi явища, новi проблеми, новi виклики i загрози, - а ми й не задумались. I якби навгть хто вдарив у найпотужтший дзвш, все одно не почуемо. Надто багато свiтових алярмiв. Людям не те що позакладало вуха - людям позакладало душЬ> [5, с. 222].
Висновки. Таким чином, у цш статтi ми зупинилися лише на окремих деталях, що шдтверджують наявнiсть у «Записках укра!нського самашедшего» ознак постмодерно! комушкацп. Щодо ставлення само! авторки роману до явищ укра!нського постмодернiзму, зокрема в лтератур^ то припускаемо, що воно неоднозначне й радше негативне, шж позитивне. Водночас калейдоскопiчнiсть, штертекстуальнють, переосмислення елементiв культури минулого, багаторiвнева органiзацiя тексту твору, фрагментарнiсть, принцип монтажу (принцип рiзоми), жанрово-стильовий синкретизм тощо дають тдстави говорити про наявшсть у романi рис постмодершзму i створюють пiдrрунтя для подальших наукових розвiдок у цьому напрямь Комунiкацiя твору - це певною мiрою одночасна розповiдь iсторi!' та проживания головного героя у нш. Через те особливють проблеми ютинносп комунiкацi! у «Записках. » полягае в тому, що сама розповщь i проживання у нiй головного героя уже е самi по собi iстинними, але без претензш на !! абсолютнiсть. Своя, специфiчна, перцепцiя свiту для головного героя - чи не едина форма, яка дозволяе, знаходячись у фатальних рамках постмодершстського шформацшного простору, знайти та виявити власне бачення св^, свiй власний стиль життя, що вiдрiзняеться вiд нав'язуваного йому постмодерною цившзащею.
Список лiтератури
1. Ильин И.П. Постмодернизм. Словарь терминов/ Илья Ильин. - М.: ИНИОН РАН (отдел литературоведения) - INTRADA, 2001. - 384 с.
2. Кв1т С.М. Ллтература вогняних меж в есе!стищ Дмитра Донцова / Дмитро Донцов. - Дрогобич: Видавнича ф1рма «Вщродження», 2009. - 688 с.
3. Костенко Л.В. Я боялася пошкодити сво!й держав^ Л1на Костенко. - ЛлтАкцент. - [Електронний ресурс] / - режим доступу: http://litakcent.com/2010/12/17/lina-kostenko-ja-bojalasja-poshkodyty-svojij-derzhavi-foto. html.
4. Костенко Лiна. Гумаштарна Аура Нацiï [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.ukrcenter.com/Лiтература/Лiна-Костенко/20671-1.
5. Костенко Лша. Записки украïнського самашедшего/ Лiна Костенко. - К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011, 416 с.
6. Кулик В. Дискурс укра'нських медш/ Володимир Кулик. - К.: Критика, 2010. - 656 с.
7. Леш Скот. Сощолопя потсмодершзму/ Пер з англшсько'' Юрiя Олiйника / Скот Леш. - Львiв: Кальварiя, 2003. - 344 с.
8. Майданюк 1нна. Лiна Костенко видасть «Записки укра'нського сумашедшего»/ 1нна Майданюк. Газета по-укра'нськи. - № 890 08.09.2009. - [електронний ресурс]. - режим доступу: http://gazeta.ua/newspaper/890.
9. Мак-Люен М. Галактика Гутенберга: Становлення людини друковано'' книги. - 2 вид., перероб./ Пер. з англ. А.А.Галушки, В.1.Постшкова/ Маршалл Мак-Люен. - К.: Кка-Центр, 2008. - 392 с.
10. Постмодернизм. Энциклопедия/ составители и научные редакторы А.А. Грицанов, М.М. Можейко/ Постмодернизм. - Мн.: Интерпрессервис, Книжный дом, 2001. - 1040 с.
11. Радченко О.Б. Постмодершзм: спроба фшософсько-етичного осмислення сучасност [Електронний ресурс]. - режим доступу: http://studentam.net.ua/content/view/7481/95/.
12. Самарский А. Записки украинской непонимающей. О новой книге Лины Костенко/ Пропаганда: научно-популярный журнал. - 08. 01.2011. - Андрей Самарский/ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://propaganda-journal.net/3191.html.
13. Томак М., Скуба В. Хрошка душi штелтента у свт абсурдiв. «День» розпочинае обговорення нового роману Лши Костенко/ Марiя Томак, Вiкторiя Скуба. - День. - № 234, вiвторок, 21 грудня 2010.
Бидзиля Ю.М. Философия коммуникации постмодернизма в «Записках украинского самашедшего» Лины Костенко // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». - 2011. - Т.24 (63). -№4. Часть 1. - С.22-31.
В статье анализируются коммуникативные черты постмодернизма в одном из наиболее резонансных произведений Лины Костенко «Записки украинского самашедшего».
Ключевые слова: коммуникация, философия постмодернизма, масс-медиа, информационное пространство, информационное поле, гуманитарная аура, проблема безумия.
Bidzilya Yurij. Philosophy of postmodernism communication in '^he notes of Ukrainian madman" of Lina Kostenko // Uchenye zapiski Tavricheskogo Natsionalnogo Universiteta im. V.I. Vernadskogo. Series «Filology. Social communicatios». - 2011. - V.24 (63). -№4. Part 1. -P.22-31.
In the article the communicative elements of postmodernism one of the most resonant works of Lina Kostenko "The notes of Ukrainian madman " are analyzed.
Key words: communication, postmodernism philosophy, mass media, information space, information field, humanitarian aura, the problem of madness.
Поступила доредакцИ' 06.07.2011 р.
