CC BY
11
УДК 616.5-009.7-009-02:616.85
Психосоматична медицина та яюсть життя у xBopo6i
Федоренко O.G.
Нацгональний медичний университет гм. О.О. Богомольця, Кигв
ПСИХОСОМАТИЧЕСКАЯ МЕДИЦИНА И КАЧЕСТВО ЖИЗНИ ПРИ БОЛЕЗНИ Федоренко А. Е.
PSYCHOSOMATIC MEDICINE AND QUALITY OF LIFE UNDER DISEASE Fedorenko O. Ye.
1 Вступ
Суттевою особливютю наукового шзнання як в останш десятатття ХХ сторiччя, так на початку нишшнього, XXI е той незаперечний факт, що воно розвиваеться не тшьки i не стiльки за рахунок експансп наукових методiв у досл> дження у нових сферах реальносп, а й на основi суттевого методологiчного переосмислення, що набувае дедат все бiльш rрунтовнiшого характеру. Традицшний концептуальний каркас, який усшшно обслуговував науку впродовж бага-тьох десятилiть, усе частiше не спрацьовуе - i це переважно саме тому, що вш виявляеться не зовсiм адекватним сучасним завданням i навiть самiй 1х постановщ. Звiдси, природно, виникае потреба у поглибленш самоусвiдомлення науки, що сягае тдвалин самого способу наукового мислення. Конструктивним продуктом цього процесу мають виступати новi принципи тдхо-ду до конкретних об'екпв наукового вивчення i, якщо ширше, - новi методологiчнi напрямки розвитку наукового шзнання як у цшому, так i в такiй його конкретнiй дшянщ, як психо-соматична медична, яка займаеться вивченням впливу психогенних чинниюв на виникнення та подальшу динам^ соматичних хвороб. На думку Малкино1-Пих 1.Г. (2009), в основi пси-хосоматичного захворювання лежить реакцiя на емоцшне переживання, що супроводжуеться функщональними та патологiчними порушен-нями в тих чи шших органах людського тiла. Вiдповiдна iндивiдуальна схильнiсть впливае на вибiр певного органу, що вражаеться сома-тичною патологiею. Будь-яка психосоматична патолопя е властивiстю людського оргашзму, як цшсно! системи.
частина
Актуальшсть теми лекци визначаеться тим, що стан психосоматичного здоров'я населення е реальним та вельми значимим показником розвитку будь-якого суспiльства, рiвня його соцiально-економiчного благополуччя. В Ук-ра1ш всi останнi роки спостерiгаеться виразна тенденщя до зростання кiлькостi як чисто соматичних, так i психосоматичних розладiв, що частково зумовлено складними пол^ичними i соцiально-економiчними перетвореннями в на-шiй молодiй держава Вельми сумною в цьому аспекп е статистика динамiки абсолютного числа соматично! патологи з розладами психiки i поведiнки населення Украши за 1990-2001 рр.; згiдно !й, кiлькiсть таких випадкiв зросла з 2504 до 5182 на 100 тис. населення, тобто - фактично вдвiчi за якихось 10 роюв! (Чабан О.С., 2008). А зпдно шформаци О.О. Хаустово! (2007) частота психосоматичних розладiв серед населення коливаеться в межах 15-52 %, а в загаль-ноклшчнш практищ сягае вiд 30 до 57 %. Наяв-нi розходження у величинах, мабуть, можна по-яснити використанням як рiзних дiагностичних критерив психосоматизаци, так i включенням в регiстр психосоматичного реагування захворю-вань серцево-судинно! системи, дерматолопч-них та урологiчних уражень.
Подальше зростання захворюваносп населення, хронiчно-рецидивуючий переб^ патологи та переважно недостатня ефективнiсть чисто медикаментозного лiкування вимагають нових методiв оцiнки стану здоров'я, визна-чення ступеня ефективностi отримано1 ними терапи. Вiдомо, що майже вш хвороби розви-ваються поступово через стади донозологiчних
та преморбщних сташв i е своeрiдним проявом-результатом зниження адаптацiйних можливос-тей оргашзму, якi Н. Selye ототожнював з жит-тездатнiстю. Особливо актуальною проблема адаптаци до зовнiшнiх факторiв стала в сучас-них умовах. Це зумовлено, зокрема, як поганою еколопчною ситуащею в рядi регюшв Украши, 1х радiоактивним та промисловим забруднен-ням, так i посиленням негативного впливу на особистiсть, яка захворша, хронiчно кризового стану в^чизняно1 економiки та полiтики. Увесь комплекс цих стрес-факторiв призводить до по-дальшого зростання та поширеностi психосома-тичних захворювань, але вони все часпше набу-вають хронiчного характеру, мають тенденцiю до рецидивiв, призводять до падшня показникiв працездатностi, що, у свою чергу, однозначно та суттево знижуе якiсть життя (ЯЖ) хворих. Особливе мiсце в даному контекст належить особливостям суб'ективно! ощнки особистiстю психотравмуючих чинникiв, що може призво-дити до формування психолопчно! дезадаптаци та подальшого зниження ЯЖ.
На протязi останнiх десятирiч у всьому свт визначаеться зростання наукових iнтересiв до питання ЯЖ пащенпв. Цей показник стае обов'язковим i надзвичайно важливим компонентом ощнки результапв лiкування, якостi допомоги хворим. У сучаснш психологiчнiй та медичнш лiтературi науковi дослiдження з цих питань в основному присвячеш (Радченко О.М., 2004; Чабан О.С., Хаустова О.О., 2004; Бобро М.Г., 2006; Волошко Н.1., 2006; Каленська Г.Ю., 2007; Хаустова Е.А., 2007):
- розробщ рiзноманiтних концепцiй ЯЖ;
- визначенню специфiки ЯЖ при рiзних формах патологи;
- з'ясуванню особливостей феноменологи оцiнок;
- оргашзаци заходiв для покращення сощаль-
2 Патопсихолопчний статус i психологiчна
У сучасному суспiльствi все помiтнiше зростае кшьюсть об'ектiв, подiй i ситуацш, якi або мо-жуть, або вже е джерелами психолопчного на-пруження - стривоженостi. Такий психолопч-ний стан може бути як своерщним попереджу-вальним сигналом, так i своерiдним стимулом, що суттево змшюе напрямок людсько! поведш-ки на протязi певного промiжку часу.
З еволюцшно-бюлопчно! точки зору виник-нення навiть незначно! психолопчно1 напруже-ностi або явно! стресово! ситуаци здебiльшого
1-2 (12)' 2009
но! реабшггаци та ЯЖ хворих.
Проте залишаеться практично не дослщже-ним питання:
- як сфери життя особистосп, яка захворiла, у першу чергу зазнають трансформацil внаслi-док дп психотравмуючого впливу тих чи iнших клiнiчних проявiв соматично1 патологи;
- яю психологiчнi фактори детермшують особливостi сприйняття людиною якостi свого життя у хвороба
I це при тому, що саме розумшня психосома-тично1 едностi людини, прийняття та реалiзацiя цiлiсного (системного) шдходу до особистостi хворого стае чи не найактуальшшими завдан-нями сучасно1 медицини. I хоча широко вщома лiкарям-клiнiцистам теза «лiкувати не хворобу, а хворого» визначала практику видатних лiкарiв уже у минулих столггтях, тим не менш у знач-нiй мiрi вона й сьогодш мае бiльш теоретичне значення. У реальнш клiнiчнiй практицi принцип iндивiдуального пiдходу у лiкуваннi ви-магае комплексного врахування психологiчних особливостей кожно1 особистостi, i не випадко-во цей принцип покладений ВООЗ у шдгрунтя розв'язання важливо1 проблеми сучасно1 медицини - подолання хронiзацil неiнфекцiйних со-матичних захворювань. Досить часто причину виникнення захворювання, тобто певних фун-кцюнальних порушень органiв та систем ор-гашзму, якi призводять до зриву роботи оргашзму в цшому, неможливо зрозумiти без знання психологiчних особливостей особистосп хворого, а без цього важко й прогнозувати перебп конкретно1 соматично1 хвороби. У цьому аспек-тi нам здаеться цшком слушною думка проф. О.С. Чабан, що першопричина, котра дае по-штовх до появи рiзних нешфекцшних захворювань, найчастiше виявляеться саме у психологи людини (2004).
напружешсть при соматичних патолопях
в певнiй мiрi тривожить будь-яку особистiсть, пiдсилюючи И сощальш зв'язки, включаючи ба-жання «втекти за допомогою», за колективним захистом. Достатньо чггке та свiдоме розумшня причин тако1 тривоги хоча саме по собi i не позбавляе iндивiда вiд зiткнення з небезпечни-ми ситуацiями, але цшком придатне, щоб за-безпечити такш особистостi додатковий спосiб контролю в цш малоприемнiй психоемоцiйнiй ситуацil.
Проблема психолопчно1 напруженостi, як
особливого стану людини, до цього часу нале-жить до найменш вивчених питань як у загаль-нш психологи, так i в медичнш (Мясiщев В.Н., 1960; Карвасарський Б.Д., 1980; Василюк Ф.С., 1984; Adler W.A., 1983; Монахов В.П., 1990; Курпатов В.И., Пашковський В.Э., Ше!на С.Т., 1999; Марилов В.В., Коркша М.В., Ссаулов В.1., 2000; Ромасенко Л.В., Веденякша О.Ю., Абрамова 1.В., 2001). Питання li класифшаци та дiагностики мають не тшьки значний теоретич-ний, а й практичний iнтерес, зокрема у медичнш психологи в зв'язку з проблемою психiчно-го напруження хворих при рiзних соматичних патолопях (Лiбiх С.С., 1978; Соложенкiн В.В., 1988; Фiрсова С.П., 1990; Петров В., Левченко С., Бухановський А., 1999; Гриневич Б.В., Симаненков В.1., Успенський Ю.П., 2000; Сердюк О.1., 2001; Бугайцов С.Г., Сршова-Бабенко 1.В, 2002.).
Данi ктшчного вивчення (Голубев А.В., Лаврова В.А., Лебедева У.В., 1999; Семченко С.В., Якубенко О.В., 2000; Пальцев А.И., Кузнецова Е.А., 2001) показали, що психолопчш вщмш-носп сташв тривожностi вiдповiдають певним фiзiологiчним i бiохiмiчним особливостям ре-агування. Критерiем !х диференщаци е ступiнь екстерюризаци та певна вираженiсть сомато-вегетативних компонентiв:
- перший варiант тривоги не мае зовшшньо-го вираження у мiмiцi, вегетатицi i, звичайно, мае мiсце тiльки в скаргах; розумшня тривоги передбачае вiдчуття стиснення у грудях та в ш-ших частинах тiла;
- другий варiант тривоги, який мае помiрне вираження у мiмiцi i вегетатищ, завжди сполу-чуеться з досить повною самооцiнкою стану; тривожнi переживання переважно скерованi на навколишню обстановку;
- третш варiант тривоги характеризуеться яскраво вираженими вегетативними i рухови-ми компонентами i по своему змiсту часто мае характер переживань чого-небудь неминучого, непоправного, що вiдноситься до власно! осо-бистостi «Я».
Разом з тим необхщно вiдзначити, що дана класифшащя тривоги не отримала належного поширення серед клiнiцистiв. Бiльш традицш-но прийнято розрiзняти лише два види напру-женостi - фiзичну i психiчну, причому остан-ню ототожнюють з напруженiстю емоцiйною. Фактично емоци далеко не завжди характеризу-ються параметром напруження (наприклад, де-пресiя, апатiя). Разом з тим допустимi i випадки
виникнення напруження неемоцшно1 природи. У цьому зв'язку цшком правомiрним е пропози-щя О.В.Овчинникова (1968) видiляти три типи напруженостк
- емоцiйно-афективну;
- операцшну;
- змiшану.
Змiшана напруженiсть звичайно не може бути у бшьшш чи меншш мiрi емоцiйно забарв-лена, тобто питома вага емоцшного компоненту в той чи шший перiод розвитку хвороби може суттево змiнюватися. Лiтературнi данi (Василюк Ф.е., 1984; Мельников В.М. з спiвав., 1985; Валiев Р.Ш., Фшатова М.С., 1999; Аверин Г.А., Петров С.С., 2000; Аксьонов М.М., Семке В.Я., Ветлугша Т.П., 2001) свщчать про можливють вiдносного розмежування емоцшно1 та опера-цшно1 напруженостi.
Суттево впливаючи на iндивiдуальнiсть (характер, особистють) хворо1 людини, цi розлади iнколи вiдзначаються значною тривалiстю, що породжуе непрост психологiчнi проблеми, але при цьому школи не виявляють у сво1х ктшч-них проявах тих чи iнших продуктивних пси-хотичних чи властивих психозам негативних симптомiв. Зовсiм не випадково такого виду розлади емоцшного реагування щентиф^ють-ся у науковш лiтературi з аномалiями характеру i особистостi (Карвасарський Б.Д., 1982; Леонтьев А.Н., 1983; Карпова СБ., 1985; Мельченко Н.1., 2002.)
Оптимальною поведшкою людини е гнучке психолопчне оперування рiзними змiнами ак-туально1 життево1 ситуаци, яка забезпечуе до-сягнення цшей рiзного часового iнтервалу через вщповщне передбачення. «Здатшсть планувати i здшснювати свiй життевий шлях» е одним з го-ловних критерив розумшня поняття «здоров'я» у визначеннi Статуту ВООЗ (736 техн. Доповщь ВООЗ, 1988).
1ндивщуальне вiдображення об'ективно1 реальносп у свiдомостi людини створюе суб'ективну оцшку ситуаци, мiру И небезпеч-ностi, уяву про масштаби можливо1 загрози, припущення про можливi наслщки i, у вщповщ-ностi з цим, бере участь в «оргашзаци» присто-совницьких психологiчних реакцiй (Кричев-ський Р.Л., 2000).
Психологи-клiнiцисти Б.Д. Карвасарський та Б.В. Зейгарник вважають, що динамiчний характер особистюно-середовищного взаемозв'язку передбачае неминуче зiткнення з ситуащями, якi невiдомi iндивiдовi з минулого досвiду.
1-2 (12)' 2009
Кожна нова ситуащя несе в co6i шформащю про стушнь ймовiрностi досягнення передба-чуваного результату i, в залежносн вiд того, пiдвищуeться чи знижусться ця ймовiрнiсть, iнформацiя мае позитивний чи негативний емо-цiйний вплив. У цьому випадку, якщо мае мю-це подiя, яка не входила в можливу структуру прогнозу, тобто «неймовiрнi» чи «неможливЬ> поди, то вона потребуе вщ шдивща швидко! мобшзаци неcпецифiчних систем оргашзму, викликаючи стан стресу, оcкiльки бюлопчна система повинна мати програми неcпецифiчних форм реагування, якi е адекватними для усього класу змш середовища, якi не були включенi в систему «ймовiрних». Когнiтивна переробка ш-формаци про неможливicть здiйcнення повно-цiнних вiдношень iндивiда до навколишнього середовища, яка грунтуеться на невизначеносн, породжуе стан тривоги, пcихiчного напруження (Ташликов В.А., 1988; Менделевич В.Д., 2002).
Дуже суттево, що оцшка ситуаци, як тако!, що загрожуе, визначаеться особливостями осо-биcтоcтi та попереднього преморбщного досв> ду суб'екта.
Усвщомлення вiдcутноcтi готових прог-рам поведшки у данiй конкретнiй ситуаци суб'ективно розцiнюетьcя як «конфлiкт», «криза», «фрустращя» тощо, а причина небезпеки скорше знаходиться у внутршньому, нiж у зовнiшньому cвiтi, що власне й вiдрiзняе невро-тичну тривогу вiд об'ективно! (Eysenk H., 1970; Konecky R. et al, 1983).
Таким чином, тривога, псж!чне напруження е наслщком:
- прогнозування суб'ективно! загрози (Менделевич В.Д., 2000; Цивилько М.А., Шад Ф.Р., Кареева М.А., 2001; Акжиптов Р.Т., 2002.);
- передбачення можливо! травмуючо! ситуаци, ускладнення у створенш «моделi майбут-нього» (Goldstein K., 1985);
- вiдcутноcтi плану власних дш (Свядощ А.М., 1982), -
що залежить вiд iндивiдуальних преморбщ-них особливостей оcобиcтоcтi. Тривогу може переживати ильки та людина, яка мае майбут-не, а перешкоди щодо його подальшого безпере-рвного юнування можуть мати характер бюло-пчно!, особиснсно! або сощально! загрози.
Причинами тривоги можуть бути поди, умо-ви чи ситуаци, якi е сигналами небезпеки. Причиною тривоги може бути або наявшсть чого-небудь загрожуючого, або вiдcутнicть чого-небудь, що гарантуе безпеку. Тривога може бути
1-2 (12)' 2009
викликана тим, що подiя не вщбуваеться в оч> куваному мicцi чи в оч^ваний час. Чи викликае яка-небудь подiя тривогу, залежить вiд того контексту, у якому вона вщбуваеться, вщ iндивiду-альних вiдмiнноcтей темпераменту чи нахитв, вiд доcвiду та вшу шдивща. Переважно тривога не зумовлена чим-небудь конкретним, вона без-предметна. Як пише Jzard K. (1977), причини тривоги можна роздiлити на чотири класи:
- зовшшш поди чи процеси;
- потяги i потреби;
- емоци;
- когштивш процеси суб'екта.
Причини, якi вщносяться до кожного з цих клаздв, можуть бути як природженими, так i на-бутими.
Саме за первиншсть стану тривоги у по-ходженнi неврозiв висловлюеться бiльшicть дослщниюв (Карвасарський Б.Д., 1980; Свядощ А.М., 1982; Цивилько М.А., Шад Ф.Р., Кареева М.А., 2001; Акжиптов Р.Т., 2002.). Проте у якш мiрi оцшка оточуючо! обстановки проводиться суб'ектом, як загрожуюча чи не-безпечна, i може привести до невротичного зри-ву, залежить вщ шдивщуальних (типолопчних) вiдмiнноcтей в здiбноcтях, умiннях, якостях особистосп, а також вiд cпецифiчного особис-того доcвiду iндивiда у переживаннях подiбних cитуацiй.
Наявнicть хоча б двох протилежних мотивiв неминуче спричинюе конфлiкт мiж ними (Ва-силюк Ф.К., 1984), i найбшьш суттевим моментом тут е його iнтрапcихiчна переробка (Мяи-щев В.Н., 1960), що стае джерелом глибоких невротичних реакцiй чи сташв. При звичай-них умовах перед нами виступае cвоерiдна «амальгама»: безпосереднш прояв деструкци плюс компенcуючi реакци органiзму у виг-лядi компенсаторно! змши активноcтi (Бассин Ф.Б., 1980). Методолопчно правильнi пiдходи до об'ективного вивчення патогенезу тривоги мають мюце в теорi! невротичних конфлiктiв, яка враховуе внутршньо оcобиcтicнi мехашз-ми !! формування (Мяciщев В.Н., 1960; Леонтьев А.Н., 1983; Курпатов В.1., Пашков-ський В.Э., Ше!на С.Т., 1999; Горбаткова Е.А., 2000; Прокудш В.Х., 2001).
Оcкiльки рют стану тривоги, пcихiчного напруження переживаеться iндивiдом, як щось неприемне, болюче, оcтiльки i поведiнковi реакци, включеш в цей стан, повинш виконувати функцiю мiнiмiзацi! дискомфорту, який виник. Процес тривоги, який з'явився, супроводжуеть-
ся процесом переоцшки стресових умов; така переоцшка сприяе вибору вщповщних перекри-ваючих механ1зм1в, яю полегшують переживан-ня стресу, а також актив1заци деяких механ1зм1в типу уникнення, яю виводять 1ндив1д1в з ситуаци, яка викликае тривогу. Якщо не мае мож-ливост перебороти стрес чи уникнути його, то включаються мехашзми психолопчно1' компенсаций функщя яких передбачае зменшення стану псих1чного напруження, тривоги i досягнен-ня суб'ективного вiдчуття комфорту (Ташли-ков В.А., 1984; Соложенкш В.В., 1988; Васильева А.В., Недошивш А.О., Петрова Н.Н., 2000; Гарганеева Н.П., 2001; Менделевич В.Д., 2002).
Матерiалiстичне розумшня психолопчно-го захисту визначае цей механiзм адаптаци, як процес, який скерований на зниження емоцш-но! напруженостi i тривоги в умовах супереч-ливих вщношень i позицiй особистостi, що ви-значають змiст внутрiшньо особистюного кон-флiкту (Ташликов В.А., 1988; Шадриков В.Д., 2001; Менделевич В.Д., 2002). При нездатност хворого на невроз знайти вихщ з важко! ситу-ацiï, активуються захиснi мехашзми, яю по-слаблюють у самосвщомост вираженiсть хво-робливих переживань. У перюд предневрозу, коли в ктшчнш картинi переважае тривожнiсть i нервово-психiчне напруження, особистiсть хворого намагаеться з допомогою рiзних психо-логiчних механiзмiв компенсувати цю тривогу, зокрема замщенням цiлей, перемiщенням ште-ресiв, шдвищенням активностi тощо. У перiод машфестаци неврозу з'являються вториннi за-хисш механiзми:
- рацiоналiзацiя з метою оправдання хворо-би своею безпорадшстю;
- заглиблення у хворобу, яке звшьняе вiд вщ-повiдальностi за виршення важких ситуацiй, -
яю закрiплюють невротичну поведiнку (Ташликов В.А., 1984; Менделевич В.Д., 2002).
Особливе значення для патопсихологи нев-розiв, як нам здаеться, може мати дослщження саме майбутнього у часовш перспективi особис-тостi, пiд яким вважаеться «... здатнiсть особистосп дiяти в даний момент у свiтлi передбачен-ня як найближчих, так i порiвняно вiддалених майбутшх подш», оскiльки психiчною травмою е не те, що звернене в минуле, а те, що загрожуе майбутньому, породжуе невизначешсть ситуаци i тому потребуе прийняття ршень, як бути далi (Свядощ А.М., 1982). Очшування неспри-ятливоï поди, прогнозування ïï наслiдкiв може викликати навт бiльш значну тривогу, психiч-
не напруження, анiж сама подiя (Свядощ А.М., 1982; Ташликов В.А., 1984; Соложенкш В.В., 1988; Кричевський Р.Л., 2000; Менделевич В.Д., 2002).
Стан загальноï нервово-психологiчноï напру-женостi при неврозах був достатньо вивчений Немчиним Т.А.; на основi клшчного, експери-ментально-психологiчного i психофiзiологiчно-го обстеження, автор умовно роздiляе страх при неврозах на три ктшчш варiанти:
- невротична тривога;
- невротичний страх;
- невротична фобiя.
Експериментально-психолопчне дослщжен-ня емоцiйноï сфери хворих на неврози показуе, що в цшому хворi з невротичними розладами характеризуються досить високими показни-ками сенситивностi, тривожностi, емоцiйноï лабшьносн, iмпульсивностi, а також високим ступенем паралелiзму мiж стадiйнiстю i емо-цiйним станом при неврастенiï i стрес (Кричевський Р.Л., 2000; Менделевич В.Д., 2002).
Сучасна модель внутршньо1' картини хво-роби, яка складаеться з прогнозу захворювання i моделi можливих результатiв лiкування, потребуе вивчення усвщомлюваних форм прогнозування пащентом свого майбутнього (Ташликов В.А., 1984; Соложенкш В.В., 1988; Тото-онов Б.А., 1990; Курпатов В.1., Пашков-ський В.Э., Шеша С.Т., 1999; Васiна А.Н., 2001). На основi моделi аутопрогнозу захворювання i з урахуванням уявлень про можливi результа-ти лiкування, яю часто пiдказуються лшарем-психотерапевтом, хворий створюе психолопч-ну модель очшуваних результатiв лiкування - комплекс домiнуючих емоцiйно-забарвлених уявлень, якi вiдбивають бажаний стушнь вщ-новлення порушених функцш. На деяких ета-пах захворювання модель очшуваних резуль-татiв л^вання може в значнiй мiрi визначити емоцшний стан i поведiнку хворого. (Карвасар-ський Б Д., 1980; Леонова А.Б., 1984; Ташликов В.А., 1984; Менделевич В.Д., 2002.).
1з вищенаведених наукових даних видно, що, придшяючи значну увагу характеристицi яюсних особливостей психопатологiï синдрому тривоги, прагнучи розiбратися у структурi його ктшчних проявiв, бiльшiсть авторiв зустрiча-ються з труднощами у визначеннi кшьюсних критерiïв, якi вiдображають ступiнь вираженос-тi та iнтенсивностi синдрому психолопчно1' на-пруженостi-тривоги.
Разом з тим цшком очевидно, що наявшсть
шформаци про кшьюсний бш емоцшних станiв ^ у тому числi, емоци тривожносп, вiдiграе ве-лику роль не тшьки в клшшо^агностичному вiдношеннi, а й при аналiзi динамiки синдрому у процес лiкування, перебiгу хвороби, тобто е одшею з найсуттевших характеристик л^ван-ня i прогнозу не! чи шшо! патологи.
Кшьюсна оцiнка тривожностi при певних соматичних ураженнях е утрудненою ще й тому, що юнукта методики вщносяться у сво1й бiльшостi до категори анкет-опитувальникiв i не е абсолютно невразливими при оцшщ !х об'ективносп, особливо, коли мова йде про окремi клiнiчнi спостереження (Блейхер В.М., Бурлачук Л.Ф., 1978; Анаст^ А., 1982; Куликов Л.В. 2001). При цьому дослщження анкетни-ми методами, особливо - значно1 кшькосп людей, як правило, дають досить цiнний матерiал, об'ективнiсть i значущiсть якого зростае прямо пропорцшно до кiлькостi обстежених осiб. Результата стають ще бшьш точними i абсолютно науково достовiрними, якщо вивчаються тiльки вiдiбранi клiнiчнi групи хворих, тобто якщо мае мюце дотримання репрезентативностi дослi-джуваних груп.
Спроби багатьох дослщниюв широко вико-ристовувати методи експериментально-психо-логiчного анкетного вивчення емоцш е для нас цшком доцiльними ще й тому, що зараз методи наукового математичного аналiзу застосову-ються все бшьше i бiльше для обробки експе-риментально отриманих даних суб'ективно-ем-тричного характеру (Анастазi А., 1982; Куликов Л.В., 2001; Менделевич В.Д., 2002; Чабан О.С. 2008 ). Слщ при цьому особливо вщзначити, що в минулому роботою в анкет-ними методами серйозно займалося багато в>
домих учених. B^OMi анкети-опитувальники
3 Показники якостi життя та !х трактування
В останш роки все частiше у засобах масово! шформаци та з високих наукових трибун вико-ристовуеться термш «яюсть життя» (ЯЖ); про-те, що вiн означае i яю мае критери - i дос е малозрозумiлим для переважно! бшьшост т-карiв-клiнiцистiв, якi переважно медикаментоз-но та хiрургiчно лiкують пащенпв. У значнiй мiрi це обумовлено тим, що в Украш вивчення науковцями ще! теми тiльки розпочинаеться. Водночас у переважнiй бiльшостi клшш рiзно-го профiлю кра1н Евросоюзу, а також Канади, США та Япони спостерiгаеться справжнiй нау-ковий бум, обумовлений створенням та апроба-
Лазурського, Biрмана та iн. Ц опитувальники, поряд iз запропонованими зарубiжними авторами (Stern, Baade, Lippmann, Kretshmer та iн.), були основним матерiалом для створення у на-ступнi роки бiльш вузькоспецiалiзованих анкет, скерованих на дослiдження окремих емоцшних сташв. Сюди вiдносяться «багатофазовш опитувальники Вудвортса, як вiн запропонував у 1920 р., i «Мшнесотський особистiсний пере-лiк». Перший з них складаеться з 116, а дру-гий - з 566 запитань, яю стосуються рiзних сторiн особистостi.
Поим було опублшовано багато робiт, де роз-глядалося клiнiчне застосування цих методiв з паралельними дослiдженнями хворих анкетни-ми, психологiчними, фiзiологiчними, бiохiмiч-ними, електрофiзiологiчними та iншими методами (Асмолов А.К., 1990; Горбаткова Е.А., 2000; Куликов Л.В., 2001; Менделевич В.Д., 2002 ), а також висв^лювались питання психокорекци ти психотерапи (Менделевич В.Д. 2000; Бойко Ю.П., Аппелянський А.1., 2001; Трохимо-ва 1.Б.,Трубицька Е.А. Трубицькой В.Ф., 2001; Бугайцов С.Г., Сршова-Бабенко I.B., 2002)
Високий стушнь достовiрностi даних, отриманих при обстеженш хворих анкетними методами, тдтверджуеться одночасними дослi-дженнями цих же людей шляхом використання iнших методик об'ективного наукового досл> дження. Небезпiдставно вважаеться, що фiзичнi методи кiлькiсного вимiру неспокою i тривоги поки що значно складнiшi у порiвняннi з методами психолопчними.
У науковш лiтературi iснуе ще багато такого роду прикладiв успiшного практичного застосування рiзних анкетних методик переважно у психiатричнiй клiнiцi i значно бшьш рщкого !х використання у соматичних клшшах.
цiею рiзноманiтних тестових шструментш для всебiчного вивчення якосп життя як здорових, так i хворих.
Власне сама iсторiя розвитку поняття якостi життя, як окремого предмета наукових дослщ-жень, розпочалася ще в сорокових роках ХХ сторiччя. Перша робота, присвячена цьому питанню, була опублшована D. Karnovsky та J. Burchenal у 1949 p. i вщображала оцiнку ЯЖ онкохворими в процес отримання ними хiмiо-терапи. Дещо пiзнiше, у 1966 p. J. R. Elkinton опубл^вав статтю в "Annals Internal Medicine", де власне й дав визначення самого поняття ЯЖ.
Воно i лягло в основу сучасно1' концепци стш-ко1' втрати працездатносп - iнвалiдностi та по-слугувало фундаментом для розумiння ЯЖ, як певного сприймання людиною свое1' позици у життi, в тому чист:
- фiзичного, психiчного i сощального благо-получчя;
- незалежностi;
- якосн середовища, в якому вона живе;
- ступеня задоволення конкретним рiвнем життя i iншими складовими психолопчного комфорту.
На протязi 1980-90-х рр. переважно вивчаеть-ся психосоцiальний аспект захворювань, оскшь-ки поява нових медичних технологiй лiкування в найбшьш розвинутих крашах призвела до певно1' iнформацiйноï кризи у взаемовiдносинах лшар - пацiент. Iндивiдуальнi культурологiчнi та сощально-психолопчш вимоги пацiентiв до ефективносп терапiï стають вирiшальним фактором у виборi методiв лiкування. Дуже гостро постала проблема доказовостi правильного ви-бору лiкарем того чи шшого методу терапевтич-ного впливу на конкретного пащента. Створен-ню надшних та науково обгрунтованих шстру-ментiв для визначення як стану здоров'я, так i втрати працездатносп, а вщповщно - i якосп життя сприяли страховi та провщш фармацев-тичнi компанiï. Вiдповiдно виникла нагальна потреба в наявносн певних шструментальних пiдходiв, якi б дозволяли об'ективно оцшюва-ти змiну стану здоров'я населення при рiзних соматичних захворюваннях. Крiм того, це давало б додатковi переваги щодо впровадження як нових лiкувальних техиологш (стандартiв), так i лiцензiйних фармаколопчних препаратiв. J. Ware на замовлення страхово1' компанiï протя-гом 5 роюв провiв дослiдження 8 тисяч ошб з 2750 сiмей у чотирьох штатах США, у ходi яко-го вивчалося та аналiзувалося до 300 окремих показникiв (дослщження Rаnd Неаlt Insurance Study) соматичного стану. Власне результати цього дослщження i послугували фундаментом для розробки концепци про найiнформативнiшi параметри якосн життя та створення першо-го короткого теста-опитувальника, що мютив лише 36 запитань. На протязi кшькох наступних рокiв було розроблено багато десятюв тестових методик визначення якосн життя. На наш по-гляд, одним з найбшьш вдалих е тест-опиту-вальник, розроблений проф. О.С. Чабан (2008), що складаеться з таких пункнв:
- оцшка себе здоровим;
- любов;
- гедошя;
- друзц
- сощальна активнiсть;
- фшансове благополуччя;
- сумiсне проведення часу в з друзями;
- задоволення вщ роботи;
- сощальний статус.
На протязi останнiх десятирiч у всьому свiтi визначаеться зростання наукових iнтересiв до питання ЯЖ рiзних пацiентiв. Цей показник усе часпше оцiнюеться, як обов'язковий i надзви-чайно важливий компонент доказово1' оцiнки результатiв лiкування, якостi допомоги хворим. У сучаснш психологiчнiй та медичнш лтера-турi науковi дослщження з цих питань в основному присвячеш
- розробщ рiзноманiтних концепцiй ЯЖ;
- визначенню специфши ЯЖ при рiзних формах соматично1' патологiï;
- з'ясуванню особливостей феноменологи оцшок;
- органiзацiï заходiв для покращення соцiаль-но1' реабштаци та ЯЖ хворих.
Проте залишаеться практично не дослщже-ним питання:
- яю сфери життя особистосп в першу чергу зазнають трансформаци внаслщок дiï психо-травмуючих чинниюв;
- якi психологiчнi фактори детермшують особливостi сприйняття якостi свого життя у хвороба
Незважаючи на значну кшьюсть рiзноманiт-них дослщжень цього питання, унiверсального визначення термiну якостi життя все ще й дош немае - можливо, через те, що юнукта концеп-ци е надзвичайно рiзноманiтним. Так, СатрЬеП (1976) визначае якгсть життя, як суб'ективне благополуччя людини, а Тоггапсе (1987) вважае, що психологiчне та емоцшне функцiонування роблять значний внесок у яюсть життя i е основою здоров'я. Яюсть життя також визначаеться, як здатнють шдивщуума функцiонувати в су-спiльствi вщповщно до свого соцiального стану та отримувати задоволення вщ життя. Чисель-нi науковi дискусiï з цього приводу в самому кшщ минулого сторiччя дозволили експертам ВООЗ рекомендувати визначати яюсть життя, як iндивiдуальне спiввiдношення свого стану та положення в житп суспiльства, в контексн культури та систем цiнностей цього суспшьс-тва, iз жаданням (бажаннями) даного конкретного iндивiдуума, з його планами, можливостя-
ми та ступенем загального невлаштування. Тобто - поняття якосп життя дозволяе оцшити роз-бiжнiсть мiж тим, що е, та тим, що могло б бути; це своерщна шкала (стушнь) реалiзацiï надiй та амбщш конкретноï особистостi у реальному житп. Таким чином, термiн якгсть життя, ма-буть, можна визначити, як багатогранне систем-не поняття, яке характеризуе штегральну пси-холопчну оцiнку людиною власного добробуту. Прийнято також вважати, що якють життя - це певний рiвень такого соматичного i сощального благополуччя, який у цшому позитивно сприй-маеться конкретною особою. Нам здаеться, що саме таке трактування цього поняття дозволяе якюно та кшькюно визначити вплив на перел> ченi чинники таких неперешчних факторiв, як соматичне захворювання i певна методика його лiкування. У бшьшосп випадкiв пацiенти ощ-нюють не стiльки якiсть життя, як таке, скшьки такi конкретнi його складов^ як:
а) задоволення або незадоволення рiвнем свого фiзичного, психолопчного, соцiального i духовного життя;
б) загальне психолопчне сприйняття свого стану здоров'я;
в) певш окремi ктшчш прояви соматичного захворювання:
- бiль, свербiж, нудоту;
- об'ективнi ознаки ураження того чи ш-шого органу;
- даш лабораторних та шструментальних дослiджень;
- наявнiсть та характер ускладнень основного захворювання.
При вивченш якосп життя соматичних хворих треба уникати помилок, яю призводять до спотворення цього поняття: часто як iндикатор рiвня якостi життя лiкарi переважно викорис-товують функцiональний статус хворого. При цьому часто ^норуються психоемоцшш особ-ливостi iндивiдуума, рiвень його особистiстноï незалежностi, суспiльне становище - i це при тому, що тшьки ix сукупнiсть складае повно-цiнну картину життя кожноï людини. Функцю-нальний соматичний статус е тшьки одним iз ас-пектiв комплексного поняття якостi життя. Не е правильним також вщношення до якосп життя, як до критерда ступеня тяжкостi соматичного захворювання; адже тi чи iншi показники якосп життя хворих оцiнюють не тяжкють клiнiчного перебiгу того чи шшого патологiчного процесу, а те, як хворий психолопчно переносить свою хворобу.
Лшарям добре вiдомо, що при хрошчному перебiгу багатьох захворювань люди поступово перестають звертати увагу, а то i просто психо-логiчно iгнорувати тi чи iншi його клiнiчнi прояви, що однозначно та незаперечно не свщчить як про одужання, так i про регресивний характер патолопчного процесу. Ще одшею майже типовою помилкою е замша суб'ективного погляду хворого об'ективною оцшкою з боку сторонньоï людини (лшаря, рiдниx). Рiднi та близью часто надають гiпертрофовану картину загальноï дез-адаптацiï iндивiдуума, станом здоров'я якого вони дуже стурбоваш Лiкарi переважно бiльш високо оцiнюють якють життя сво1'х пацiентiв, базуючись на результатах об'ективних методiв дослiдження та уяву, що вони професiйно кра-ще знають, що необxiдно для хворого. Саме через це в провщних ктшках точку зору лiкарiв та членiв сiм'ï при визначенш якостi життя конкретного хворого беруть за основу ильки у пе-дiатричнiй практицi.
Показники якосп життя не можуть бути одномiрними та однокомпонентними, узагаль-неними з багатьох показниюв, тому що це су-перечить самiй ще1' якостi життя як багатоком-понентно1' системи. Зрозумiло, що вплив на рiз-нi аспекти якостi життя може бути досить таки рiзним. Вельми суттевим фактором впливу е сощальний. Часто виникае питання, чи можна говорити про «нормальну» якють життя, коли багато людей е бщними, медичш заклади не-достатньо забезпечеш медикаментами, цiни в аптеках на медичш препарати високi. Попри щ обставини нам все ж таки здаеться, що воля людини по вщношенню до зовшшшх обставин завжди юнуе i полягае у можливосн зайняти вщ-носно обставин певну позицiю. Через те суттеве матерiальне благополуччя i не е обов'язковою умовою самоактуалiзацiï особистосн. Поряд з цим, якють та доступнють медично1' допомоги офщшно розглядаються ВООЗ, як важливi фак-тори, якi формують вiдповiдну якють життя у конкретному суспшьствь
У ктшчнш медичнiй практицi вивчення та аналiз показникiв якостi життя хворих викорис-товують з рiзною метою:
- для визначення ефективностi препарату чи методу л^вання у клшчних дослiдженняx;
- для прогнозування переб^у захворювання;
- для аналiзу сшввщношення витрат та ефек-тивностi медично1' допомоги у фармекономiцi, у медичному аудин;
- для визначення психолопчних проблем i
спостереження за хворими у OTCT^i загально1 практики, тд час оцiнки ефективносп нових лiкарських препаратiв.
Технологiчно визначення якосн життя про-водять за допомогою теснв-опитувальниюв. Вважаеться, що класичний пiдхiд до кiлькiсноï оцiнки суб'ективного стану розроблений ще Stevens-Galanter у 1957 р. Метод заснований на тому, що опитуваний вказуе свое вщношен-ня-оцшку власного стану вщповщно до визна-чених у тесн величин. Для стандартизацiï цих критерив використовують пропорцiï, якi мають достовiрнi розбiжностi. Критерiями аналiзу можуть бути рiзнi показники, найважливiшi з яких визначенi ВООЗ:
а) фiзичнi:
- сила, енергiя;
- втома;
- бшь;
- дискомфорт;
- сон, вщпочинок;
б) психологiчнi:
- позитивнi емоци;
- пам'ять;
- концентрацiя уваги;
- самооцшка;
-вигляд;
- негативш переживання;
в) рiвень самостшносн:
- буденна активнiсть;
- працездатшсть;
- залежнiсть вiд лiкування i лшв;
г) суспiльне життя:
- взаемовщносини;
- суспiльна цiннiсть суб'екта;
- сексуальна актившсть;
д) навколишне середовище:
- благополуччя;
- безпека;
- побут;
- забезпечешсть;
- яюсть та доступнiсть медичного та со-
цiального забезпечення;
- доступнiсть шформацп;
- можливiсть освiти та пщвищення ква-
лiфiкацiï;
- дозвiлля;
- еколопя;
е) духовнiсть:
- релтя;
- особистiснi переконання.
Комплекс цих параметрiв формуе цiлу карту показниюв, характерних для певного суспшьс-
тва. Для порiвняльного аналiзу використовують н питання, якi найбiльш важливi. Для мульти-центрових, мiжнацiональних дослiджень використовують опитувальники, якi мають статус мiжнародних. Провiдною установою, яка проводить мiжнародну консолiдацiю сил науков-цiв, е "МАР1 Research Institute ^alft-related Quality of Life" (www.mapi.research.fr, Франщя). Тести-опитувальники подiляють на загальш та специфiчнi для певних захворювань. Загальш використовують для широкого кола захворю-вань i пащеннв, тому вони застосовуються у дослщженш якосп життя хворих незалежно вщ конкретно! соматично! нозологiï. Перевага загальних опитувальниюв у тому, що ïx валщ-нiсть встановлена для рiзних нозологш, що дозволяе проводити порiвняння впливу рiзно-манiтних медичних програм на яюсть життя як окремих шдивщуушв, так i в усiй популяци. Тому загальнi опитувальники використовують для оцшки тактики охорони здоров'я i при ет-демiологiчних дослiдженнях. Проте дуже сут-тевим ïx недолшом е неадекватна чутливiсть до змш стану здоров'я при окремих захворюван-нях. Спецiальнi ж тести-опитувальники розроб-ляються для конкретних нозологiй, дозволяють оцiнити змiни за короткий перюд (2-4 тижнi), використовуються для оцшки ефективносп ве-дення даного захворювання, при ктшчних до-слiдженняx фармаколопчних препаранв.
В Украïнi на сьогодш все ще не iснуе нацю-нальних тестiв-опитувальникiв для визначення якосн життя. Саме через це питання Их ство-рення та валадзаци е дуже актуальним науково-практичним завданням. Також е велика потреба i в адаптаци мiжнародниx опитувальникiв. Фаxiвцями iнституту МАР1RIHLQL розроблена процедура лшгвютичноИ адаптац^' та валщиза-ц^' найбiльш вiдомиx та розповсюджених опи-тувальникiв щодо якосп життя.
Головш положення при перекладi та адаптаци мiжнародниx опитувальниюв:
- показники i питання мають бути стандарти-зованi для кожноï краïни;
- питання тесту повинш бути зрозумш для громадян краïни.
В Украш проведена процедура адаптац^ для загальних (MOS5 SF8, MOS SF12, MOS SF36, EUROQL 5D) i специфiчниx опитувальниюв: бронxiальна астма (AQLQ Е. juniper).
Для оцшки якосн життя найчаснше ви-користовуеться один з популярних загальних опитувальникiв "МеdiсаI Outcomes Study Short
Form 36" (MOS SF-36); його популярнють пояс-нюеться тим, що цей тест-опитувальник:
- е загальним, дозволяе оцшити якють життя респонденпв з рiзними нозолопями i порiвню-вати цей показник з показниками здорових людей;
- дозволяе опитувати людей вшом вiд 14 роюв;
- мае досить високу чутливють, е коротким, складаеться всього з 36 питань, вщповщ на пи-тання може збирати дослщник,
- може заповнювати сам респондент, вщ-повiдi можна давати по телефону.
MOS SF-36 був розроблений у ^mpi вивчення медичних результапв США (IQOLA) у 1992 р. Е. J. Ware i C. D. Sherbourne. Переклад та вивчення MOS SF-36 було здшснено у 14 крашах: Австрали, Бельги, Канад^ Данiï, Францiï, Германи, Iталiï, Японiï, Нiдерландаx, Норвегiï, 1спани, Швецiï, Великобританiï, Спо-лучених Штатах Америки. У 15 крашах дослщ-ники переклали MOS SF-36 за допомогою метода проекту IQOLA (Аргентина, Бразилiя, Китай, Фшляцщя, Угорщина, 1зрашь, Мексика, Поль-ща, Португалiя, Румунiя, Росiя, Пiвденна Африка, Танзашя, В'етнам). Для визначення якосп життя за допомогою загального опитувальника MOS SF-36 використовують низку критерив:
1. Фiзична активнiсть (ФА) - суб'ективна оцшка респондентом об'ему свого буденного фiзичного навантаження. Зв'язок прямий: чим вищим е показник, тим бшьше фiзичне навантаження, на думку респондента, вш може витри-мати. Результат дорiвнюе середньому арифме-тичному суми балiв таких видiв дiяльностi:
а) надмiрнi зусилля (шдшмати вагу, бiгати, брати участь у спортивних змаганнях тощо);
б) помiрнi зусилля (прибирати у квартирi, пилососити, пересувати неважю меблi);
в) шдшмати або носити сумки з продуктами;
г) шдшматися на декшька поверxiв сходами;
д) пiднiматися на один поверх сходами;
е) нахилитися, стати навколшки, з^нутися;
е) пройти бшьше одного кшометра;
ж) пройти декшька кварталiв (200-300 м);
з) пройти один квартал (100 м);
и) самостшно митися та вдягатися.
2. Роль фiзичниx проблем в обмеженш жит-тедiяльностi (РФ) - суб'ективна оцшка респондентом ступеня обмеження свое1' буденно1' дiяльностi внаслiдок стану здоров'я за останш чотири тижш Зворотний зв'язок: чим вищий
показник, тим менше, на думку респондента, проблеми зi здоров'ям обмежують його буден-ну активнiсть.
3. Бiль (Б) - характеризуе роль суб'ективних больових вiдчуттiв респондента в обмеженнi його дiяльностi за останнi чотири тижш. Зворотний зв'язок: чим вищий показник, тим мен-ше, на думку респондента, больовi вiдчуття за-важають його буденнiй дiяльностi.
4. Життездатнють (ЖЗ) - суб'ективна оцшка респондентом свого життевого тонусу (енерпя, жвавiсть тощо) за останнi чотири тижш Прямий зв'язок: чим вище показник, тим вище респондент оцшюе свш життевий тонус, бшьше часу за останш чотири тижш почував себе повним сил та енергшним.
5. Сощальна активнють (СА) - суб'ективна оцшка респондентом рiвня сво1'х вiдносин iз друзями, колегами по робой, рщними за остан-нi чотири тижнi. Прямий зв'язок: чим вищий, показник, тим вище респондент оцшюе рiвень сво1'х сощальних зв'язкiв.
6. Роль емоцiйниx проблем в обмеженш жит-тедiяльностi (РЕ) - суб'ективна оцшка респондентом ступеня обмеження свое1' буденно1' дiяль-ностi внаслiдок емоцiйниx проблем за останш чотири тижш Зворотний зв'язок: чим вищий показник, тим менше, на думку респондента, його емоцшний стан впливае на його буденну дiяльнiсть.
7. Псиxiчне здоров'я (ПЗ) - суб'ективна оцшка свого настрою (щастя, спокш тощо) за останш чотири тижш Прямий зв'язок: чим вищий показник, тим кращий настрш був у респондента, тим бшьше за останш чотири тижш вш почував себе спокшним та щасливим.
8. Загальне здоров'я (33) - суб'ективна оцш-ка респондентом свого загального здоров'я у тепершнш час. Прямий зв'язок: чим вищий показник, тим краще респондент сприймае свое здоров'я у цшому.
9. Стан здоров'я в порiвняннi iз тим, яке було рш тому (ЗР) - суб'ективна оцшка респондентом свого здоров'я та змш, що сталися протя-гом року Прямий зв'язок: чим кращим стало здоров'я, тим вищий бал.
Також можливе обрахування трьох додатко-вих узагальнюючих критерив:
а) фiзичний статус (ФС) - оцшюеться за трь-ома показниками:
- фiзична активнють (ФА);
- роль фiзичниx проблем в обмеженш життедiяльностi (РФ);
- бшь (Б);
б) загальний статус (ЗС) - оцшюеться за дво-
ма показниками:
- загальне здоров'я (33);
- життездатнють (ЖЗ);
в) псиxiчний статус (ПС) - оцшюеться за
трьома показниками:
- сощальна актившсть (СА);
- роль емоцшних проблем в обмеженнi
життедiяльностi (РЕ);
- псиxiчне здоров'я (ПЗ), -
як розраховуються, як середне арифметич-
не.
Загальний опитувальник MOS SF-36 був ус-пiшно використаний групою науковцiв (Фещен-ко Ю.1., Мостовий Ю.М., Бабiйчук Ю.В., 2003) при обстеженш хворих на бронxiальну астму. Ними були вивченi показниюв якостi життя у трьох групах:
- здорових;
- хворих на бронxiальну астму;
- хворих на бронxiальну астму, що втратили працездатшсть.
При проведенш дослiдження було встанов-лено, що, на фош закономiрного зменшення фiзичниx можливостей хворих на бронxiальну астму залежно вщ ступеня тяжкостi перебпу захворювання, особи, якi втратили працездатшсть на тривалий час, мали найбшьше емоцшних проблем. Тому питання про покращення якосп життя у цих пащенив потребуе комплексного виршення з фаивцями з фiзичноï реабштаци, псиxiатрiï та психологи.
Пiдсумовуючи стан справ в УкраНш треба сказати, що поки ще дуже обмаль наукових пра-ць, в яких би проводився паралельний аналiз оцiнки якостi життя рiзниx груп соматичних хворих. Досягнення мiжнародноï псиxологiчноï науки у цьому питанш ще не використовували-ся для потреб медично" практики та оргашза-ци охорони здоров'я громадян нашоН держави. Поглиблене напрацювання наукового матерiалу в цiй галузi медичного знання безумовно спри-ятиме впровадженню гуманютичних принципiв медицини, пiдвищенню якостi л^вання, про-веденню комплексних дослiджень внутршньоН картини хвороби при рiзниx соматичних пато-логiяx, а отже сприятиме в цiлому покращенню результатiв лшування та втiленню у життя су-часних досягнень науково-теxнiчного прогресу i системного пщходу до терапи з обов'язковим урахуванням якосп життя у хвороба
Висновки
1. На рубежi 70-90-х рр. ХХ сторiччя бшь-шiсть дослiдникiв дiйшла висновку, що ильки медико-бюлопчними причинами не можна по-яснити постiйний рiст соматичних захворювань на фош широкоИ та рiзноманiтноï сучасноï меди-каментозноï терапи; боротьбу з ними необxiдно розглядати як серйозну, не ильки чисто медич-ну, а й сощальну, економiчну, демографiчну та псиxологiчну проблему.
2. Поступово, внаслщок рiзноманiтниx i рiз-ностороннix дослiджень рiзниx психосощаль-них, демографiчниx i економiчниx аспекпв со-матичних захворювань склалась думка про сут-теве значення саме цих факторiв у постiйному ростi захворюваноси. Найбiльшого значення при цьому надаеться таким факторам, як по-дальша урбанiзацiя, погана еколопя, хрошзащя стресiв на робой та в побуи, значна мобшьшсть населення i масовий мiжнародний туризм.
3. Виходячи з насущного завдання по-шуку найбiльш «слабкоï» ланки у œ^^i взаемозв'язаних соцiально-епiдемiологiчниx i психосоматичних факторiв, якi в значнш мiрi зумовлюють зрiст соматичноï захворюваноси, багато дослщниюв дiйшли висновку, що люди-на, яка заxворiла, дуже часто психолопчно опи-няеться у сташ преневрозу. Наявнi соматичнi порушення зумовлюють досить помiтне нерво-во-псиxiчне напруження i тривожнiсть у бага-тьох хворих, що знижуе яюсть ïx життя в цей перюд та може сприяти формуванню не зовшм адекватноï поведiнки.
Отже, вищевикладене дае пщставу вважати, що ильки системний розгляд взаемозв'язюв клiнiчниx, патопсихолопчних та соцiально-епiдемiологiчниx аспектiв соматичних захворювань е науково перспективним i реально можли-вим напрямком подальшого наукового пошуку у ктшчнш медицинi, скерованим на з'ясування «внутршшх причин» постiйного зростання со-матичноИ заxворюваностi та ïï xронiзацiï, а також на пошук та ктшчну апробащю адекватних методiв психокоригуючого та психотерапев-тичного впливу з урахуванням шдивщуальних особливостей якостi життя у хвороба
