CC BY
5УДК 616.895.8
САМОСТИГМАТИЗАЦИЯ БОЛЬНЫХ ШИЗОФРЕНИЕЙ КАК КЛИНИКО-СОЦИАЛЬНЫЙ КРИТЕРИЙ КАЧЕСТВА ПСИХИАТРИЧЕСКОЙ ПОМОЩИ
Ломтева В. А.*, Дзеружинская Н. А.** *Киевская городская клиническая психоневрологическая больница № 1 **Национальный медицинский университет имени А. А. Богомольца (г. Киев, Украина).
Среди многих факторов, определяющих качество психиатрической помощи больным шизофренией, нам представляется интересным изучение проблемы отношения этих пациентов к своему страданию и явления самостигматизации. Известно, что самостигматизация представляет собой серию запретов, связанных с социальной активностью, которые психически больные накладывают на собственную жизнь, с чувством неполноценности и социальной несостоятельности.
Нами обследовано 50 мужчин, больных параноидной шизофренией, средний возраст которых составил 37,4±4,7 лет. Для изучения явлений самостигматизации использовался опросник, разработанный сотрудниками отдела организации психиатрической помощи НЦПЗ РАМН. Выделено три варианта самостигматизации, с разным вкладом биологических, психологических и социальных факторов, участвующих в их формировании. Самостигматизация оказалась тесно связанной с такими аспектами личности, как внутренняя картина болезни, психологические защиты, используемые больными, а также со стратегиями преодолевающего поведения. Все эти проявления накладывают отпечаток на формирование комплайенса и уровень социального функционирования больных. Среди факторов, способствующих нарушению следования режиму медикаментозных назначений, наиболее часто отмечены экономические причины (42,1%), боязнь утраты владения своим «Я» (26,5%) и условная выгода, как способ «шантажа» родственников (12,7%). Показано, что низкий уровень комплайенса, имеет тяжелые последствия в виде возрастания частоты обострений и, соответственно, госпитализаций.
В процессе же длительного нахождения в психиатрических больницах у пациентов формируются явления госпитализма (27,4%), которые выражаются в утрате навыков самостоятельного проживания и социального функционирования, ослаблении родственных связей и профессиональной дезадаптации.
Таким образом, тип самостигматизации и особенности комплаенса, тесно связанные со структурой клинических проявлений болезни, вариантом ее течения, определяют уровень социального функционирования больных шизофренией. Только комплексный подход к изучению проблемы позволит создавать оптимальные индивидуальные лечебно-реабилитационные программы, направленные на улучшение качества жизни и социального функционирования больных шизофренией.
УДК 616.89-008.48:159.923:615.851-055
ПСИХОЛОГ1ЧНИЙ СТАН БАТЬК1В НА МОМЕНТ ПЕРВ1ННО1 ГОСШТАЛ1ЗАЦН ДИТИНИ З ПРИВОДУ ОНКОЛОГ1ЧНОГО Д1ФГНОЗУ В АСПЕКТ НЕОБХ1ДНОСТ1 МЕДИКО-ПСИХОЛОГ1ЧНО1 ДОПОМОГИ
Маркова М. В.*, Пюнтковсъка О. В.** Харшвська медична академ1я тслядипломно! освгги МОЗ Украши (Харшв) *, КЗОЗ «Обласна дитяча клш1чна лжарня № 1» (Харшв).
З метою вивчення психолопчного стану батьшв онколопчно хворих дггей, асоцшованого з д1агностуванням онколопчного захворювання у дитини та протипухлинним лшуванням, протягом 2011-2012 рр. на баз1 дитячого онколопчного вщд1лення КЗОЗ Обласна дитяча клш1чна лшарня № 1 м. Харкова на основ1 шформовано! згоди було проведено обстеження
339 родин, з яких у дггей з 214 с1мей (група 1) було встановлено дiагноз злояшсного та у 125 - доброяшсного новоутворення (група 2). Обстеження проводилось на момент первинно! госпiталiзадii онкохворо! дитини до стадiонару задля лшування. У 86 дiтей групи 1 та 53 групи 2 було заплановано хiрургiчне втручання. Вивчення змiстовних аспектiв стресово! ситуадп проводилося шляхом клшшо-психолопчного штерв'ю.
Пiд час штерв'ювання усi батьки (100%) вщзначили психотравматичшсть дiагностування у власно! дитини новоутворення, не залежно в!д характеру доброяшсного чи злоякiсного. Так, навiть визначення утворення як доброякiсного не могло повшстю нiвелювати такi переживання батьюв з групи 2, як: а) чи може утворення стати злояшсним, виникнути знову; б) чи вплине хвороба i лшування, в тому числ i оперативне, на подаль-ший ф!зичний та психчний розвиток дитини; в) з'являлися страхи виникнення шшо! невилшовно! хвороби у дитини або шших членiв родини, зростала увага до питань здоров'я. Вггальна загроза провокувала появу переживань, пов'язаних з життевими прiоритетами, дшностями, сенсом життя.
Батьки з групи 1 реагували на ситуадiю бмьш гостро. Описуючи перiод дiагностики, батьки вщзначали виникнення штенсивних переживань, що на початку виражалися у ненаправленому переживанш небезпеки та краху. У подальшому змгст переживань ставав бмьш конкретним та вiдображав психолопчш та психосощальну труднош!, з якими зштовхувалися батьки хворо! дитини.
Спектр психолопчних проблем, як! виникали у батьшв з групи 1 у зв'язку з онколопчним захворюванням, включав: а) появу штенсивних негативних емодш (тривоги, драпвливосп, зниження настрою) та складшсть опанування з ними; б) значний об'ем ново! шформадп щодо д!агнозу, обстежень та лшування; в) необхщшсть прийняття р!шень, пов'язаних з лшуванням дитини; г) занепокоення впливом лшування, в тому числ ! оперативного, на ф!зичний та психчний розвиток дитини; г') переживання, пов'язаш з запланованим опе-ративним втручанням; д) складшсть спмкування з дитиною на тему хвороби, потреби у лшуванш та бол!сних ! неприемних процедурах; е) труднощ у спмкуванш з оточен-ням (друзями, колегами, знайомими) з приводу тяжкого захворювання дитини (сод!альна стигматизащя); е) зрушення у сгмейному функдюнуванш - змша ролей, обов'язшв, наванта-ження та ш.; ж) загострення сгмейних, дитячо-батьювських, подружн1х, мгжособиспсних та внутргшньоособиспсних конфлшпв; з) потреба у психолопчнш пщтримщ дитини протягом д!агностики та лшування; !) потреба у адаптадп до перебування у лшувальному заклад!: медичш продедури, побутовий аспект (харчування, гтешчш продедури); !) вилучення з професшно! д1яльносп доглядаючого члена родини - вщпустка, змша графшу роботи, звмьнення; й) дистандгювання в!д сощуму - самовьльне або в наслщок стигматизадп; к) змши у психоемодшному стан! та поведшщ шших дггей у родин! (при !х наявносп); л) по-ява страху захворпп на онколопю чи шшу хворобу з потендшно несприятливим прогнозом.
Отже, основними джерелами психолопчного та психосод!ального дистресу для батьюв онкохворих дггей були: а) встановлення онколопчного д!агнозу у дитини; б) госшталзащя та перебування у стадюнар!; в) оперативне втручання та курси х1м!отерапи; г) загострення амейних, дитячо-батьювських, подружн1х, мгжособиспсних та внутргшньоособиспсних конфлшпв; д) змши сод!ально! активносп (робота, сшлкування з оточенням).
Виявлеш вщмшносп та особливосп психолопчних та психопатолопчних прояв!в дистресу у батьюв онкохворих дггей, по-перше, вказують на необхщшсть оргашзадп та надан-ня медико-психолопчно! допомоги, а по-друге, дозволяють визначити та диферендгювати медико-психолопчш заходи.
