CC BY
31
УДК 94(477.8):061.23]"1918/1939" UDC
DOI: 10.17223/18572685/64/9
Пропагандистська конкуренцiя товариства «Просвп^а» та Общества имени А. Духновича за русинську аудитора Пiдкарпатcькоí Pyci у мiжвоeнний перiод
О.М. Куцька
Нацiональна академiя сухопутних вiйськ iM. гетьмана П. Сагайдачного УкраТна, 79026, м. Львiв, вул. ГероТв Майдану, 32 E-mail: kutska_o@yahoo.com
Авторське резюме
У данш статт проаналiзовано iнформацiйну дiяльнiсть товариства «Просвгга» та Общества имени А. Духновича, що провадилася серед русинського населення Пщ-карпатсько! Русi у мiжвоeнний перiод. За вихiдну точку було обрано сучасн погляди на ведення пропагандистського впливу, а саме: хто, на кого, якими методами та за-собами? З'ясовано, що обидва товариства були подiбними за структурою, а !хшми членами стали представники штел^енци вiдповiдно з украшофтьськими та русо-фiльськими поглядами. До них також долучилися представники емiграцii та мкцеве населення. При з'ясуванн характеристик русинсько'|' аудиторii було виявлено, по-перше, що освiтнiй ревень бiльшостi населення краю був доволi низьким. По-друге, що значна частина мешканцiв Пщкарпатсьш Русi не мала певност щодо власно]' iдентифiкацii як ¡з русинською нацiональнiстю, так i з релiгiйною приналежнiстю. Визначено, що основними формами донесення шформаци були друкован видан-ня, усне та радюмовлення. Найчастiше товариства послуговувалися полiграфiчними засобами донесення аптаци, оскiльки вони були найдоступшшими у виготовленнi. Доволi продуктивним виявилося усне мовлення, осктьки не потребувало значних грошових витрат. Застосування радiо було доволi обмеженим через вщсутшсть апаратури для прийому. Авторське бачення мещо^в пропагандистського впливу розкриваеться шляхом аналiзу змiсту окремих епiзодiв, iнформацiйних та наочних матерiалiв з тогочасного суспiльно-полiтичного життя Карпатсьш Русi та дiяльно-стi товариства «Просвгга» та Общества имени А. Духновича. До методiв пропаган-
ди варто вщнести переконання, нав^ювання, мантулящю та дезiнформацiю. Проте вважаемо, що про Тхне застосування можна говорити лише умовно, осктьки тодi технiки ведення пропаганди у сучасному ТТ розумiннi ще не було. А представники до-слщжуваних нами товариств працювали вiдповiдно до власного розумшня способiв аг^тац|Т та реагуючи на потреби в шформаци русинськоТ громади.
Ключовi слова: Пiдкарпатська Русь, русини, товариство «Просвгга», Общество ^мен^ А. Духновича, iнформацiйний вплив, пропаганда, переконання, мантулящя, нав^ювання, дезинформация.
Пропагандистская конкуренция общества «Просвита» и Общества имени А. Духновича за русинскую аудиторию Подкарпатской Руси в межвоенный период
О.Н. Куцкая
Национальная академия сухопутных войск им. гетмана П. Сагайдачного Украина, 79026, г. Львов, ул. Героев Майдана, 32 E-mail: kutska_o@yahoo.com
Авторское резюме
Анализируется информационная деятельность среди русинского населения Подкарпатской Руси общества «Просвита» и Общества имени А. Духновича в межвоенный период. За исходную точку был взят современный взгляд на ведение пропагандистского воздействия, а именно: кто? на кого? какими методами и средствами? Установлено, что оба общества были сходными по структуре. Их членами стали представители интеллигенции с украинофильскими и русофильскими взглядами соответственно. К ним также присоединились представители эмиграции и местное население. При выяснении характеристик русинской аудитории обнаружено, что, во-первых, образовательный уровень большинства населения края был довольно низким. Во-вторых, многие из жителей Подкарпатской Руси не могли определиться как с собственной этнической идентификацией себя как русинов, так и с религиозной принадлежностью. Определено, что основными формами донесения информации были печатные издания, устная передача и радиовещание. Чаще всего общества использовали полиграфические средства донесения агитации, поскольку они были
самыми доступными для изготовления. Достаточно продуктивным оказалось устное вещание, т. к. оно не требовало значительных денежных затрат. Радио применялось довольно ограниченно из-за отсутствия аппаратуры для приёма. Авторский взгляд на методы пропагандистского воздействия сформирован путём анализа содержания отдельных эпизодов, информационных и наглядных материалов того времени об общественно-политической жизни Карпатской Руси и деятельности общества «Просвита» и Общества имени А. Духновича. Среди них убеждение, внушение, манипуляция и дезинформация. Однако считаем, что об их применении можно говорить лишь условно, поскольку тогда техники ведения пропаганды в современном её понимании ещё не было. А представители исследуемых нами обществ действовали, ориентируясь на личное понимание способов агитации и реагируя на потребности в информации русинской общины.
Ключевые слова: Подкарпатская Русь, русины, общество «Просвита», Общество имени А. Духновича, информационное влияние, пропаганда, убеждение, манипуляция, внушение, дезинформация.
Propagana competition between "Prosvita" and The A. Dukhnovych Society for the Rusinian audience of Subcarpathian Rus during the interwar period
O.M. Kutska
Hetman Petro Sahaidachnyi National Army Academy Ukraine, 79026, Lviv, 32 Heroiv Maidanu Street E-mail: kutska_o@yahoo.com
Abstract
This article analyzes the informational activity of two societies - "Prosvita" (Eng. Enlightenment) and The A. Dukhnovych Society among Rusinian population of Subcarpathian Rus using modern approaches to the propaganda analysis, which implies answering the questions of who, whom on, what methods and forms are used. In particular, it has been found out that both societies had similar structures, with their members being representatives of intelligentsia with Ukrainophile and Russophile views respectively. They were also joined by the representatives of emigration and local population. The Rusinian audience had a relatively low educational level, and many residents of Subcarpathian Rus could not make up their minds whether they
were of Rusinian ethnicity and what religion they practiced. The main forms of informing were printed press, oral transmission and radio broadcasting. Most often, the societies used polygraphic means of propaganda, since they were the easiest to produce. Oral transmission also proved quite productive, since it did not require significant expenditures. Radio was of limited application due to lack of receiving equipment. The author's perspective of the propaganda methods has been formed through the analysis of individual episodes, informational and visual materials about the social and political life of Carpathian Rus and the activities of "Prosvita" and The A. Dukhnovich Society. Among the most popular methods were persuasion, suggestion, manipulation, and disinformation. However, it is possible to speak about their application only conditionally, since there was no propaganda technique in its modern understanding. The representatives of the societies under analsysis acted out of their personal understanding of campaigning methods and responding to the information needs of the Rusin community.
Keywords: Subcarpathian Rus, Rusins, "Prosvita", The A. Dukhnovych Society, informational influence, propaganda, persuasion, manipulation, suggestion, misinformation.
Сьогодш пропаганда e дieвим шструментом реалiзацiТ суспть-но-полггичних цтей. За багато ромв вщпрацьовано велику кшьюсть практик формування шляхiв комушкативноТ взаемодп, прийомiв впливу на сощальы групи та шдивщв, шляхiв консолщацп або роз-межування сусптьства. За ТТ допомогою можна отримати перевагу над опонентом.
Отже, обрана тема дослщження становить штерес, по-перше, як кторичний приклад ведення шформацшно-психолопчного проти-стояння. На думку украТнського спещалкта в галузi комуыкативних технологш та шформацшних вшн Г. Почепцова, «Перша свггова вшна принесла низку дуже важливих технологш впливу на масову свщо-м^ь, тому ТТ можна вважати точкою вщлку сучасного розвитку цього напряму» [28: 512]. Другим мотивом для аналiзу запропонованоТ теми e дiяльнiсть на територп сучасноТ УкраТни Закарпатського обласного об'еднання ВсеукраТнського товариства «Просвгга» iменi Т. Шевченка (з 1990 р.) та Закарпатського обласного науково-культуролопчного товариства iменi Олександра Духновича (з 1994 р.), як позицiонують себе як наступники дiяльностi, вiдповiдно, громадського товариства «Просвгга» (1868-1939 рр.) та культурно-просвiтницького Общества имени А. Духновича (1923-1940 рр.). Тре^м фактором на користь цього дослщження e ВсеукраТнський перепис населення 2001 р., який показав, що за офщшною статистикою на Закарпатп мешкае 10 090 осiб, ям iдентифiкують себе як русини [24: 63].
З огляду на вищезазначене, цiкавою е взаемна комунiкацiя та iнформацiйна дiяльнiсть цих органiзацiй Í3 завоювання аудиторп Пiдкарпатськоí Pyci у мiжвоенний перюд. Звичайно, iсторiя не може давати прямих рекомендацш, проте незаперечним е й те, що чим бтьше ми знаемо про застосування пропаганди в минулому, тим краще розумггимемо цi процеси сьогоднi.
Пропагандистську конкуренцт товариства «Просвгга» та Общества имени А. Духновича за прихильне ставлення русиыв Пщкарпатсько'|' Рyсi у 1918-1939 рр. пропонуемо проаналiзyвати з точки зору су-часних поглядiв на ведення шформацшно-психолопчного впливу (не приймаючи 6ík жодно' з обраних для доЫдження оргаызацш). При цьому за вщправну точку обираемо дослiдження за наступними показниками: джерело впливу (обраы товариства), аyдиторiя впливу (русини Пщкарпатсько'' Рyсi), методи та форми донесення шформацп.
На початку варто пщкреслити, що з лiбералiзацiею полiтичного режиму за чаав входження Пiдкарпатськоí Рус до Чехословаччини в середовищi спочатку штел^енцп, а згодом й усього населення по-чинають формуватися числены громадськ органiзацií. Деякi з них прокнували протягом усього мiжвоенного перюду, iншi зникали не-вдовзi тсля реестрацií. Наприклад, украшський iсторик I. Лiхтей так описуе тогочаснi поди: «Громадсько-сусптьы процеси на Закарпаттi 20-х ромв були надзвичайно складними й динамiчними <...> в один клубок склалися питання нацiональноí самоiдентифiкацií, мовно' при-належностi та боротьби за реальну автономт, остаточне розв'язання проблеми державно-правового визначення» [21: 22].
Характеристикаджерелавпливу. Найбтьш впливовими у питаны культурного розвитку, щентифшацм та життедiяльностi рyсинiв стали двi оргаызацп: проyкраíнське товариство «Просвiта» (створене у 1920 р.) та проросшське Общество имени А. Духновича (кнувало вщ 1923 р.). Перше, крiм частини штел^енцп, об'еднувало й значнi верстви селянства та лкниюв [21: 21], друге гуртувало штел^енщю, слyжбовцiв, частину селянства i робггниюв, що стояли на позищях рyсофiльства [21: 22; 13: 48]. Обидвi течií суттево посилилися завдя-ки повоеннiй емiграцií. Перша - вояками УГА та армп УНР, а в другш знайшли велике поле для своеí дiяльностi бiлогвардiйцi [20]. Чеський iсторик-yкраíнiст Д. Свобода з приводу цього наводить наступы рядки iз газети «Tribuna»: «...цкаве свiдчення про "еру золотошyкачiв" на теренах чехословацького Пщкарпаття: <...> до Праги мiсяць тому (тобто наприкшщ 1919 р. - О.К.) прибуло ктька людей з Галичини або Росп, що займались агггащею помiж карпатського люду» [32: 13].
Проте варто наголосити, що пол^ичы та культуры дiячi Пщкар-патськоí Рyсi, належно оцiнюючи активну допомогу вщ емiгрантiв,
не вбачали у них cboïx керiвникiв, а позицюнували ïx як iдейних натxненникiв. Для прикладу наведемо думку Е. Сабова на Других загальних зборах Общества имени А. Духновича (28 грудня 1923 р.): «...нашими справами управляти повинш ми, тутешш уродженщ, але наших бралв <...> ми приймаемо з радкним серцем i дякуемо за це, однак цтком керувати нашими справами ми школи не допустимо» [12: 16].
При порiвняннi головних цтей обох оргашзацш простежуемо подiбнiсть у |'х формулюваннi. Так, зпдно зi статутом товариства «Про-свгта», головною метою його роботи було «культурне й економiчне пiднесення пщкарпатсько-руського народу, передусiм виховання його в моральым i патрiотичнiм дусi». Водночас основною метою Общества имени А. Духновича визначено культурний розвиток «рус-скаго народа», його виховання в моральному i патрютичному дус [38]. Цкаву особливкть пiдмiтив укра'нський дослщник Ю. Ладжун, який зазначае, що, використовуючи однаковi матерiали, просвiтяни i послщовники О. Духновича доходили до рiзниx висновкiв. ПросвЬ тяни намагалися довести та обфунтувати належнiсть русинського населення Пщкарпатсько' Русi до укра'нсько' нацiï. 1'х опоненти, не заперечуючи спорiдненiсть населення з «малоросами», обфунто-вували його належнiсть до «русскаго народа» [19: 26; 13: 49]. Отже, зазначае Ю. Лаждун, обидва товариства вели постшне iнформацiйне протиборство, осктьки орiентувалися на рiзнi моделi нацiональноï iдентичностi та нацiональноï приналежносп корiнного населення краю [19: 23].
Органiзацiйна структура обох дослщжуваних товариств була доволi схожою. Зокрема, ïxнi управлiння складалися з трьох орга-нiв: найвищим iз них, як в Обществе имени А. Духновича, так й у товарис^ «Просв^а», були Загальнi збори; виконавчим органом у першому було Центральне правлшня, а в другому - Головний вщдт (або Правлшня товариства, або ж Централя) [35: 31; 37: 85-86; 41: 9, 12]. Трелм органом, на який покладалося завдання з контролю, у першому iз зазначених товариств була Ревiзiйна комiсiя [41: 16]. Водночас зус^чаемо там вщомосп щодо товариства «Просвгга» у робот укра'нського кторика I. Стряпка: «Довгий час обговорювалася можливiсть створити спецiальну посаду - ревiзора, або принаймнi найняти на короткий час когось, щоб перевiрив стан фiлiй та чита-лень» [35: 34]. Такий посадовець з'явився у 1920 р. [35: 31].
Центральш керiвництва обох органiзацiй мали право в межах статулв створювати комiсiï та секцiï (за галузями культурно-нацЬ онального життя). Так, у товарисв «Просвiта» дiяли такi комiсiï: видавнича, театральна, лiтературно-наукова, органiзацiйна, музична,
eKOHOMi4Ha, музейно-бiблiотечна, комiсiя поборювання алкоголiзму [35: 31], а в Обществе имени А. Духновича працювали наступш секцп: науково-лiтературна, органiзацiйно-просвiтницька, видавнича, театральна, музична, хорова, союз росшських жшок, архiвна, спортивна, пожежна [41: 16-17].
Нижчими за рiвнем у «Просвт» були фiлií у повiтах, а в Обществе имени А. Духновича - окружн вщдши, якi перш за все вщповщали за дiяльнiсть читалень певного округу [12: 38-39; 35: 31; 41: 38-39].
Найнижчою ланкою у струм^ обох оргашзацш були читальнг Вони засновувалися в селах для згуртування селянських мас, залу-чення 'х до культурного розвитку i господарськоí працi, формування нацюнально'' свiдомостi. При читальнях нерщко дiяли рiзного роду гуртки, бiблiотеки тощо, проводились лекцп та бесщи [29: 16-26; 13: 54].
Ктьмсть читалень вiд обох органiзацiй з роками збтьшувалась. Наприклад, в середин 1930-х рр. Общество имени А. Духновича вже мало 315 громадських читалень (21 тис. постшних члешв), у той час товариство «Просв^а» керувало 223 читальнями (близько 15 тис. оаб). Як пщкреслюе бторуський кторик К. Шевченко, «цi цифри свщчать про колосальний прогрес украшофшьсько'' течи, враховуючи, що спочатку укра'нська самоiдентифiкацiя була практично невiдома мкцевому русинському населенню» [43: 288].
Пщсумовуючи, наголосимо, що, на нашу думку, така ктьмсть читалень дозволяла на належному рiвнi охопити шформацшним впливом значну кiлькiсть русинсько' аудитори, проте 'хня розпорошенiсть створювала й певн проблеми. Зокрема, щодо дiяльностi читалень «Просвiти» iсторик 1.О. Стряпко зазначае: «... оскiльки низовi струк-тури - читальнi - створювалися на всш територи Пiдкарпатськоí Руа, часто зв'язок мiж ними та Централлю ускладнювався вiдстанню й вщсутыстю ефективних засобiв зв'язку» [37: 87].
Окреслення та характеристика аудитори, на яку чинився пропагандистский вплив. Осктьки як товариство «Просвгга», так i Общество имени А. Духновича змагалися за поширення сво'х щеолопчних програм серед населення, для нашого дослщження вкрай важливим е уточнення адресата, на якого вони спрямовували шформацт. При цьому зауважимо, що територiя Пщкарпатсько' Русi за одними да-ними становила 12 753 км2 [27: 13], за другими - 12 617 км2 [25], а за трелми - 12 740 км2 [16: 57]. Загальна ктьмсть населення краю складала, за рiзними джерелами, 604 593 [25], 604 522 [7], 604 595 [16: 57] оаб. Осктьки нас цкавить власне русинська аудиторiя, вважаемо за доцтьне визначитися з цифровими показниками ii чисельносп, вщомосп про ям надан за рiзнi роки. Зокрема, станом
на 1920 р. русишв налiчувалось 575 000 оаб [16: 57], а за шшим дже-релом - 320 648 [7]; у 1921 р. - 535 200 [22], а в шших дослщженнях зазначено 461 849 оаб [15; 42: 103], тодi як у 1930 р. вже 549 169 [15] та 446 916 чол. [22].
Отже, на сьогодш досить важко визначитися iз ктьюсною характеристикою теТ русинськоТ аудиторп, яка була охоплена шформацшним впливом товариства «Просвгта» та Общества имени А. Духновича. Проте у будь-якому випадку вищенаведеш цифри доводять, що ет-нiчнi русини становили незаперечну бтьш^ь у порiвняннi з шшими нацiональностями краю.
При проведеннi будь-якоТ пропагандистськоТ кампанiТ враховуеть-ся не лише кшьюсний склад аудиторiТ впливу, але й яккний, оцiнити який нам допом^ аналiз соцiальноТ стратифкацп.
При цьому зауважимо, що Пщкарпатська Русь з усiх земель Че-хословацькоТ Республiки була найбiльш економiчно й культурно вiдсталою [39: 28; 42: 141]. На противагу шшим частинам Европи, де етшчш групи значною мiрою асоцiювалися з певними профеаями та соцiально-економiчним становищем, бтьшкть ТТ населення займалася сiльським господарством та промислами, пов'язаними з лкництвом [23]. У «Календарi УкраТнського народного союзу» зазначено, що «стьського населення е 60 %, тобто приблизно 400 000, ртьнимв» [16: 57]. Так, зуст^чаемо наступнi рядки у реферат студента УкраТн-ськоТ господарчоТ академiТ в Подебрадах О. Кщери (станом на кiнець 1922 р.): «Селянин ПщкарпатськоТ УкраТни е побтьший части аналь-фабетом, утисненим бувшим мадярським урядовцем, жидом, попом i учителем. Ще в 1920 р. можна було помггити остатки кршацтва» [20]. Вага промисловостi в економiцi краю становила лише 2 % [2: 81]. Тому погоджуемося з думкою вже згадуваного Д. Свободи: «Необхщно було попрощатися з уявленнями, що народы маси керувались би якимись полггичними симпатями або русофтьськими, украТнофтьськими чи чехофiльськими традицiями. Для них виршальним моментом були Тхш матерiальнi потреби» [32: 13].
Поряд iз зубожiнням КарпатськоТ Русi варто вщзначити й низький рiвень освгги мешканцiв краю. За свiдченням керiвника шкiльного реферату (орган Мiнiстерства освгги Чехословаччини, що вiдповiдав за освгту у Пiдкарпатськiй Русi) Й. Пешека, понад 70 % населення ПщкарпатськоТ Русi станом на кiнець 1919 р. не вмто читати i писати [36: 131]. Згодом картина дещо покращуеться. Так, за переписом вщ сiчня 1921 р. 32,13 % населення вмти писати i читати русинською мовою, 50,22 % людей вмти читати i писати угорською, а решта були неписьменними [7]. А наприкшщ 30-х рр. ХХ ст. таких, що не вмти писати й читати, серед молодi шктьного вку було не бтьше 10 %, а
серед дорослого населення - до 27 %. Проте, неписьменнiсть все ще залишалася масовим явищем [45: 61].
O^mî дослiдники вбачають у такому стан справ психолого-педа-гогiчнi передумови неписьменносп: низький рiвень самосвiдомостi населення краю та вщсутшсть мотивацГ| до навчання, здебтьшого пов'язана i3 нерозумшням значення освiти в життi та й неспроможыстю сприймати навчання на чужш мовi [45: 58]. Ймовiрно, вищезазначенi характеристики бiльшоï частини населення певним чином обмежували й Тхню полiтичну активнiсть, зокрема, можливiсть вплинути на полiтичну систему, урядову полiтику тощо. Так, iсторик О.Ф. Яцина охарактеризу-вала ситуацiю таким чином: «Украшське населення П^^пат^го! Русi ыколи не мало вiдношення до керування н громадським, нi релiгiйним, н полiтичним, нi культурним життям свого краю, тому що школи не жило нацюнальним життям вiльного народу» [45: 58]. Ще гостршим було судження Д. Свободи: «Русинський народ був з полiтичноï точки зору аморфною масою» [32].
Тому, безсумшвно, культурно-масова робота обох товариств давала сво'| результати, оскiльки з часом «зменшення кiлькостi неграмотних серед дорослого населення позитивно впливало на формування нового сощального прошарку на селi - сiльськоï iнтелiгенцiï. Освiчене селянство поповнювало ряди членiв культурно-освггшх рухiв, ставало до просвiтницькоï пращ» [45: 62]. А на думку I.O. Стряпка, <^ячЬпро-свiтяни дуже швидко усвiдомили зв'язок мiж нацюнальною iдеeю, формуванням патрiотичних устремлiнь та шктьною освiтою» [37: 186].
Дослщжуючи потенцiйну аудиторiю пропагандистського впливу Пiдкарпатськоï Русi, не можна оминути увагою ще один соцiальний прошарок - штел^енщю. Щодо цieï категорiï зуст^чаемо наступнi вiдомостi: «...штел^енщя, як провщна верства суспiльства, була фактично вщсутня, або занадто сильно асимiльована угорцями. Про-угорськи налаштована iнтелiгенцiя не пщтримувала встановлення чехословацькоï влади, а багато ïï представникiв емiгрувало. Ti ж, хто залишився, склали опозицт владi. Лише частина греко-като-лицьких священнимв, якi вiдiгравали роль штел^енцп, пiдтримала входження Пiдкарпатськоï Русi до складу Чехословаччини» [19: 92]. У ктьмсних показниках, на думку окремих дослщнимв, це виражалось таким чином: «На Закарпатп нараховувалось 4 693 представники штел^енцп. З них 1 170 працювали в народнiй освт» [37: 66]. За спогадами вщомого в мiжвоeннiй Пiдкарпатськiй Русi громадського дiяча А. Штефана, «...потенцiйними русинами в рядах штел^енцп були майже виключно греко-католицькi священники, i то менше шж 20 % з них. <...> Решта мiсцевi штел^енти, якi належали до 80 % бтьшосп...» [14: 105].
При цьому дослщник 1.О. Стряпко констатуе, що бтьшкть представ-нимв пiдкарпатськоï iнтелiгенцiï не дуже охоче займалася культур-но-просвiтницькою роботою, яка вимагала бажання, самовiддачi та використання втьного часу й не завжди давала швидкий результат [35: 32].
Аналiзуючи населення Пщкарпатсько! Русi як об'ект впливу про-паганди, важливо враховувати його релтйну самоiдентифiкацiю. Щодо кiлькостi вiрян греко-католицько'' i православно' церков на межi 1920-1921 рр. зустрiчаемо у дослщнимв такi оцiнки: коло 500 тис. [9] та 60 977 оаб [8: 12] вщповщно. За окремими даними, близько третини карпаторусинського населення «навернулися» вщ греко-католицько'' вiри до православно' [23]. При цьому варто на-голосити, що найбтьше протистояло переходу до греко-католицько'' церкви бщне селянство. Iнтелiгенцiя та духовенство не брали учасп у цьому процеа. На пiдтвердження наведемо висновок Ю. Данильця: «...освгшш рiвень православного духовенства у порiвняннi з греко-ка-толицьким був нижчим, що надавало православному руxовi селянського характеру» [8: 12]. Поряд iз цим, на нашу думку, можна вщзначити низький рiвень релтйно'' обiзнаностi i брак свщомо'| самощентифЬ кацiï серед простих мешканщв Пiдкарпатськоï Русi. На пщтвердження наведемо рядки з листа одного з читачiв до редакцiï «БлаговЪстника» (1935 р.): «Я на сво' вуха чув, як священик у недтю сказав, що ми не е православна бо православнi то е схизматики (вщступники вiд вiри), якi баламутять нас. А полм вiн же на проповiдi ствав: "святЬйшаго вселенскаго... додае: и всЬх вас православных xристiян... и в ектенгЪ просить: "за вся православныя хриспяны". Вiдповiдно автор листа просив роз'яснити: "Чи ми православнi, чи ш?"» [14: 116].
Безперечно, рiзнi конфесiï були залученi у поширення не лише християнського вчення, а й певних щеолопчних вiзiй серед меш-канцiв краю. Клiрики подекуди включали до проповщей полiтичнi ще'|', а також брали участь у культурно-полгтичному життi свое' па-стви, тим самим безпосередньо чи опосередковано впливаючи на формування етнонацюнально' щентичносп русинiв [14: 249]. При цьому слщ пiдкреслити визначну позитивну роль духовенства (неза-лежно вiд вiросповiдання) у питаннi пiдвищення рiвня освгти серед мешканцiв Пiдкарпатськоï Русi. Зокрема, представники духовенства, вщповщаючи на виклики часу, активно залучилися до формування, насамперед, ново' генерацп' вчт^в, робили значний внесок у подо-лання неписьменносп. Майже в кожному населеному пункту де дiяли осередки педагопчних фахових органiзацiй (серед яких Учительское товарищество Пôдкарпатскоt Руси, Педаг'ог'iчне товариство Подкар-патской Руси, «Шкiльна матка русиыв», Народовецьке учительське
товариство), представники духовенства рiзних конфесiй входили до 1хнього складу. Основними напрямами роботи релтйних дiячiв на культурно-виховнш нивi були педагогiчна дiяльнiсть, оргашзащя курсiв пiдвищення педагогiчноï квалiфiкацiï, видавнича дiяльнiсть, органiзацiя та проведення рiзнопланових заходiв, формування бЬ блiотечних фондiв, меценатство тощо [14: 89; 44: 11].
Методи пропагандистськоï роботи. Серед методiв здiйснення пропагандистського впливу варто розглянути технiку переконання, яка Грунтувалася на донесеннi до аудиторГ| певних логiчних аргу-ментiв на користь того чи шшого факту, подГ|, питання тощо [17: 245]. Зважаючи на проведений нами аналiз потенцiйноï аудиторiï впливу, схиляемося до висновку, що штерференщя була спрямована, в першу чергу, на штел^енцт краю. Це зумовлено тим, що саме вона мала штелектуально-тзнавальний потенщал для сприйняття аналiтичноï iнформацiï.
Яскравим прикладом реалiзацiï прийомiв переконання на практик може слугувати дискусiя мiж товариством «Просвiта» та Обществом имени А. Духновича стосовно нацiональноï приналежносп русинського населення. На думку украшського iсторика Ю. Ладжуна, вона «призвела до того, що ïï учасники почали науково дошджувати Пiдкарпатську Русь ^сторщ мову, культуру), збирати матерiал для обГрунтування своïх поглядiв. <...> Вченi зробили все для того, щоб ц знання стали вщомими та доступними для широкого загалу» [19: 23-24].
Цiкавим е те, що дослщники обох органiзацiй доходили до рiз-них висновкiв. Так, зокрема, послщовники Олександра Духновича, переконуючи русинське населення краю, що вони належать до «плки росiйського народу», наводили рiзноманiтнi пiдтвердження цiеï спорщненосп. Бiлоруський iсторик К. Шевченко зазначае, що «русофти Пiдкарпаття постiйно наголошували, що в створенш i розвитку рост^ко! лiтературноï мови i лггератури брали участь не тiльки великороси, але й вс iншi "плки росшського народу", в особi малороав i бiлорусiв, i що роайська мова е одним з "найголовыших досягнень росiйськоï культури"» [43: 276]. 1дею нацiонально-культурноï едностi русинiв з росмським народом пiдтримував й росмський вчений Ф. Арiстов, пiдкреслюючи це у пращ «Карпато-русские писатели» [1]. 3i свого боку просвiтяни, вивчаючи давнi лiтературнi пам'ятки, дiйшли висновку, що «вони писан мовою близькою до народноï та вказують на жвавi культуры взаемини мiж Пщкарпатською Руссю та iншими украïнськими землями, передуам - Галичиною». А отже, населення Пщкарпаття й Галичини творило едину культурну сптьноту [19: 24]. Як приклади таких наукових дискусш наведемо працi лiнгвiста-русофi-ла Г. Геровського («Язык Подкарпатской Руси», 1934 р. (перевидання
1995 р.) та украТнського мовознавця I. Панькевича («УкраТнськ говори ПщкарпатськоТ Руси», 1938 р.) [6; 26].
Другим методом впливу, про який варто згадати, е навтвання. Воно апелюе не до розуму, а до пщсвщомосл [17: 270]. Це, наприклад, простежуеться у доволi вшьнш штерпретацп термов у мовному питаны. Чеська адмшктращя визнавала низьким культурний i освгшш рiвень населення краю. Тому у «Генеральному статут для оргашзацп й адмшктрацп ПщкарпатськоТ Руа, приеднаноТ Паризькою конфе-ренщею до ЧехословацькоТ Республiки» (ухвалений на засщанш Ради мiнiстрiв Чехословаччини 7 листопада 1919 р., проголошений в Ужгородi 18 листопада 1919 р.) визначено, що «народна мова» буде мовою навчання й урядування [37: 167]. Як зазначае украТнський кторик 1.О. Стряпко, «русофiли на противагу термiновi "народна мова" дуже скоро висунули шший - "л^ературна мова"». Згщно з цiею те-орiею, мiсцевi говiрки е «народною мовою», але поряд iз нею кнуе лiтературна (росiйська) мова - мова освiчених людей, iнтелiгенцiТ, аристократiТ [37: 172]. Отже вщбувалося навiювання, що спткування лiтературною, а не мкцевою мовою певним чином наближае людину до прогресивного соцюкультурного спiвтовариства.
При застосуванн непрямого (здебiльшого вiзуально-слухового) на-вiювання вiдбуваеться вплив на емоцшний стан людини. I тут, на нашу думку, яскравими прикладами можуть слугувати масовi заходи, якi проводили товариства: мгтинги, святкування, зiбрання, виступи хорiв та театралiзованi дiйства, вщкриття пам'ятникiв тощо. За твердженням вже згадуваного 1.О. Стряпка: «Кожний масовий захщ, органiзований та проведений у 20-30-х рр. ХХ ст., мав елементи театралiзованого дшства. Як правило, оргашзатори заходiв влаштовували Тх таким чином, щоб захопити, зацкавити та привернути увагу якомога бть-шоТ кiлькостi людей» [37: 157]. При цьому важливим був не змкт сказаного, а споаб виголошення промов, яскравкть урочистостей, масовiсть заходу. Все це пщживлювало людей позитивним настроем, ейфорiею вiд побаченого, демонструвало у Тхнш свiдомостi полiтичну привабливiсть того чи шшого товариства, виробляло позитивне став-лення до його лiдерiв i, таким чином, пiдсвiдомо формувало бажання належати до феТ когорти людей.
До невербального навтвання можна вщнести й основнi сим-воли, якими послуговувалися товариства. Зокрема, проукраТнський напрям обрав прапор синьо-жовтий, а проросшський - бiло-синьо-червоний (який члени Общества имени А. Духновича вважали загальнослов'янським прапором) [34]. Для прикладу наведемо слова одного з органiзаторiв згадуваного товариства, С. Фенцика щодо стягу «Просвгти»: «...ми, звичайно, не могли дивитись байдуже на
бажання деяких оаб знову нагадати нам Габсбурзьку монархт i той знаменитий подарунок 1849 року, який сьогодш знаходиться у Народному домi у Львовi i складаеться з сине-жовтих кольорiв, прапор, який мати Франца Йосипа прислала у подарунок галичанам i який став знаком ненавист до всього росшського» [12: 28]. Тобто через символку проводилися кторичш паралелi, якi могли мати негативш конотацiТ для сучасникiв.
1ще один метод впливу, зауважений нами пщ час аналiзу дiяльно-стi товариств, - це маншулящя. Вона працюе шляхом прихованого нав'язування людям певних думок, формуючи у них емоцшне i пра-ктичне ставлення до того чи шшого питання [17: 316]. Тут слщ врахо-вувати, що чим менше освiченi люди, тим легше ними мантулювати. Як приклад такого впливу можна навести голосування русишв при обранш пщручника для навчання мiж граматиками I. Панькевича (члена товариства «Просвгта») i €. Сабова (представника Общества имени А. Духновича), яке вiдбулося у вересш 1937 р. Як зазначае 1.О. Стряпко: «Ще до голосування почалися рiзноманiтнi махша-цiТ. Першшж вiдбулося голосування, пiдручник I. Панькевича був схарактеризований як малоруський (украТнський), а €. Сабова - як руськш» [37: 163]. Зважаючи на те, що переважна ктьюсть батьмв сама не мала освiти, а ршення приймали iз позицiТ самощентифка-цiТ себе як «руськi», вибором бтьшосп стала «Русская грамматика» €. Сабова.
Iншим способом манiпуляцiТ е нав'язування аудиторп певних нега-тивних стереотитв про своТх опонентiв. Яскравим прикладом такого впливу вбачаемо поди 1 червня 1930 р., коли на голову Общества имени А. Духновича Е. Сабова пщ час святкування в Ужгородi Дня росшськоТ культури було вчинено замах. Як бачимо з наявних пу-блкацш, безпосередшм виконавцем його став Ф. Тацинець - учень 3-го року церковного учительського шституту [30], а оргаызатором або ж щейним побудителем - С. Новамвська, емiгрантка з Галичини, викладач ужгородськоТ гiмназiТ [43: 292]. За окремими свщчення-ми, на судi «Новакiвська визнала, що за допомогою цього атентату планувала пщняти у русиыв краю нацюналктичний рух проти ру-сифiкацiТ украТнського Пiдкарпаття. Проте, на думку представнимв русофiльського напряму, теракт тiльки посилив в Пщкарпатськш Русi антигалицький синдром». На ^ обурення серед члешв Общества имени А. Духновича з'являються й досить рiзкi заяви з цього приводу: «У недтю 1 червня дозрта сiвба i принесла своТ жахливi плоди! У недтю на декана стрiляв не протестант, лютеранин чи православний, а учень греко-католицького учительського семшару, веденого греко-католицьким священником» [33: 14].
На звинувачення просвгтяни вщповщали наступним чином: «Замах <...> все, ще не повнiстю розслщуваний... Ясно лише те, що провокаций якими органiзатори з'Тзду духновцiв ображали наш народний напрямок <...> стали головною причиною, що викликала нервозшсть з обох сторш» [43: 293].
Отже, з одного боку, можна цей факт оцшити як залякування опоненпв щейноТ боротьби (що також е формою психологiчного впливу). Зокрема, говорилось про те, що це був акт Í3 низки заплано-ваних терористичних дiй, адже вищезазначений студент був членом военноТ оргашзацп молодi i до його намiрiв входив ще один замах - на делегата росшського культурного товариства iм. Качковського у Галиччинi М. Барановського [30].
З iншого - ця подiя стала тдГрунтям для звинувачень у розд-мухуваннi внутршньоТ ворожнечi. Так, у «Декларацп культурних i нацюнальних прав карпаторуського народу», оприлюдненоТ на сторiнках журналу Общества имени А. Духновича «Карпатський свгг» (1931 р.), зустрiчаемо наступнi рядки: «Виховання кадрiв украТнству-ючих вчителiв, а тим самим i заохочування украТшзацп школи i насе-лення в даний час торкнулося вже нашого амейного благополуччя. Дiти повстали проти батьмв. З цим ми змиритись не можемо ...» [10: 1209]. Викладач украТнськоТ мови та л^ератури ЗакарпатськоТ акаде-мiТ мистецтв А. Ребрик висловив з цього приводу таке свое бачення: «"Русины-угророси-автохтони" у мовно-языковой боротьбi великоТ ролi не грали, а люди "украТнського" i "русского" напрямiв, особливо молодь, взаемно ненавиделись, висмiювались, ображались» [31].
Не можна оминути увагою й такий метод шформацшно-психолопч-ного впливу, як дезшформащя. Варто звернути увагу, що використову-ванi для дезшформацп факти не обов'язково були цтком неправди-вими, скорiше перебiльшували або применшували значення певних подш, перекручували шформащю тощо [17: 304]. Зокрема, приклад з щеТ категорiТ наводить тогочасний украТнський дiяч А. Волошин: «...випущено друком протоколи для розв'язування читалень "Просвгги" i розiслано агентам з шструкщями дурити людей, що "Просвгга" злквЬ дована властею i що "Общество Духновича" мае право перебрати весь маеток читалень "Просвiти"» [4]. Просвггяни, своею чергою, намагалися перешкоджати створенню та поширенню читалень, як були оргашзо-ванi Обществом имени А. Духновича. Показовим е свщчення В. Шандора, який описуе, як просвгтяни у с. Баранину масово записалися до русофтьськоТ читальш, а потiм оголосили про и лiквiдацiю [37: 105].
Засоби поширення ¡нформацп. Зважаючи на хронолопчш межi нашого дослiдження, такими були усне мовлення, вплив через дру-кован видання та радiо.
Ведучи мову про перший iз зазначених засобiв, варто вказати на факт випуску обома товариствами чималоТ кшькосп рiзноманiтних публiкацiй, серед яких, насамперед, слщ згадати:
- Пщручники. Так, пщ егiдою «Просвiти», наприклад, В. Бiрчак всього за один 1922 р. пщготував й видав три навчальн посiбники, серед яких «Руська читанка». Вiдомою е й руська граматика I. Панькевича. Серед навчальних видань Общества имени А. Духновича, для прикладу, назвемо «Граматику росшськоТ мови», «Нариси лiтературноТ дiяльностi i освiти карпаторусiв» [37: 131, 179], читанку П. Федора «Народная школа» [18: 129];
- Брошури. Так, серед просв^янських роб^, насамперед, згадаемо пращ В. Пачовського «Що таке просвгта?», М. Зоркого «Суперечка про мову», А. Волошина «Памяти Александра Духновича». Комплекс навчальних матерiалiв з питання нацюнального самовизначення «Просвгти» подано у брошурi «1'жака» пщ назвою «УкраТнець чи русскiй. Лекцп для народа» [37: 34-35]. В Обществе имени А. Духновича вщомою е праця П. Федора «Короткий нарис дiяльностi А. Доб-рянського», «Нариси карпаторуськоТ лiтератури з другоТ половини Х!Х столiття» [18: 130];
- Перюдичш видання. У перюд 1919-1938 рр. у Пщкарпатськш Русi налiчувалося понад 180 перюдичних видань, з них 126 виходили украТнською, росiйською мовами i мкцевими дiалектами, 51 - мовою нащональних меншин [3: 96]. Для прикладу, товариство «Просв^а» разом з шшими органiзацiями украТнського напряму видавали журнали «Вшочок для пiдкарпатських дiточок», «Наш рщний край», альманах письменникiв «Тремб^а», «Пчiлка», щорiчнi календарi «Просвiти» та газети «УкраТнське слово» i «Свгтло» [37: 207-278]. За пiдтримки Общества имени А. Духновича виходили журнали «Карпатський свп"», «Руський народний календар», «Русин» та газети «Руське слово», «Наш карпаторуський голос», «Наш шлях» [18: 129];
- Лиспвки. Наприклад, 29 кв^ня 1920 р. товариство «Просв^а» виршило провести своТ Установчi збори як велике народне свято. З щеТ нагоди було випущено спещальш листiвки, якi поширювалися по всш Пiдкарпатськiй Русi. У них зазначалось: «Пам'ятайте на день 29 квгтня, на той день весни в Пщкарпатськш Руа. Най не буде жодного села, жодного мкта, з котрого не прибув би хоча б один делегат, щоби привггати те молоде товариство вщ своТх братв та сестер. Поширюйте той поклик i передавайте його вiд села до села, вщ хати до хати, вiд рук до рук» [37: 76].
Опоненти «Просвгти» також скористалися листiвками як засобом з рекламування своеТ дiяльностi. Зокрема, вiдповiдно до протоколу ювтейних урочистостей, пов'язаних з 70-рiччям вщ дня народження
голови Общества имени А. Духновича Е. Сабова, з нагоди Дня росшсь-коï культури та Сьомих загальних зборiв цiеï культурно-просвiтньоï органiзацiï в Ужгородi (2 червня 1929 р.) летючки з гаслами i вгган-нями були скинул з аероплану. На них були вщдруковаш витяги з вiршiв карпаторуських i слов'янських поетiв та рiзноманiтнi гасла: «Русская культура сокровищница всего русскаго народа», «Да живет славянское братство въ нашей республикЪ!», «Славимъ славно Славу славовъ славныхъ» [11: 5-6].
Слщ пiдкреслити, що лейтмотивом друкованих видань було як м^мум пошформувати та зацiкавити читача, а стратепчно - схилити громадськiсть на свш бiк. Чимало з них ставали складовою частиною полемки двох товариств щодо мови, iсторiï та подальшого розвитку Пiдкарпатськоï Русi.
При цьому варто вщзначити, що при формуванн видань врахову-валися особливост цiльовоï аудиторiï. Зокрема, зустрiчаемо наступи слова iз доповiдi члена центрального правлшня Общества имени А. Духновича, шкшьного iнспектора на пенсiï I. Полiвки: «Вiдносно предмета та зм^у або обсягу творiв, нам потрiбно враховувати ту обставину, що наш народ не привчений до читання великих книг, навггь якщо вони цiкавi i корисы, у нього до довгого читання немае терплячост i, вщверто кажучи, навггь часу, а до того ж бшьша книга занадто дорога для нього» [12: 30]. Вш же зазначае, що «доцтьыше складати коротк брошури по рiзних питаннях i галузях науки. Одна така сторшка займала б 16 станок величини звичайноï книги, мiстила б 3-4 статп...», вони повиннi бути написан «легким для читання стилем, в текстах ж по можливост мае бути побтьше iлюстрацiй» [12: 30].
Пщсумовуючи аналiз використання товариствами друкованоï продукцiï для iнформування населення, зазначимо, що ними було враховано таю ïï важливi особливостi, як рiзноманiття видiв, наочнiсть, здатнiсть впливати на аудитора за iнтересами.
Поряд iз полiграфiчною формою агiтацiйних матерiалiв викори-стовувалося усне мовлення. Воно мало низку переваг: не вимагало значних катталовкладень, було бтьш мобтьним i не потребувало особливих техшчних засобiв. Усне мовлення, використовуване обома оргашзащями умовно можна подiлити на два види: особисте сптку-вання члешв товариств iз населенням та радюмовлення.
Усна iнформацiя (промови, лекци, бесiди тощо), яка надходила вщ членiв товариств, була найбiльш поширеною формою пропа-гандистськоï роботи. Ш заходи проводились як з метою поширення iдеологiï товариств, так i з загальнотзнавальними цiлями (наприклад, про розвиток бджiльництва, скотарства, виноградарства тощо). Чимало лекцш та бесщ стосувалося iсторiï та культури русинського народу,
мовноï чи релiгiйноï належностi. Серед них були як заплановаш лек-цшы заходи за певною, визначеною центральним керiвництвом товариств тематикою, так i додаткове шформування перед проведенням, наприклад, курав для неписемних [12: 29-31; 37: 89, 101, 132, 158, 230]. Для прикладу можна навести рядки з лекцiï на тему «Общество Духновича и руссмя женщины», яка була прочитана у березш 1925 р.: «I деяк нашi поети оствували хвалу росшським жшкам; у глибоко чуттевих вiршах звертаються до ïх старанностi, до ïx шляхетноï душi, закликають допомагати нацюнальнш справi та зi смутком доркають ïm за байдужiсть до ïx патрiотичного обов'язку» [5: 11].
До найвщомших iнформацiйниx брошур, ям поширювало то-вариство «Просвiта», вартуе вщнести цiлий цикл лекцiй «1жака» пiд назвою «Украïнець чи русскш. Лекцiï для народа», на сторшках якого здебiльшого мiстились тлумачення походження русишв, ïxньоï мови та взаемозв'язку з украшським народом. Зокрема, у першш частинi цього видання, пщсумовуючи iнформацiю про появу русинiв в межах Пiдкарпатськоï Русi, зазначено: «Оц iсторичнi факти дуже виразно говорять нам, русинам Пщкарпаття, про наше походження з украшського народу. <...> Коли всi русини за границями звуть себе украïнцями, то i вс ми маемо прийняти ту назву за свою» [40: 6]. А в пiслясловi другоï частини мiститься наступний заклик: «Всi, хто любить наше рщне слово, поширюйте й читайте цю книжку та дайте прочитати й шшим» [40: 87].
Ще одним майданчиком поширення усноï шформацп були збори. Тут ми маемо, в першу чергу, на увазi не установчi чи ш^чш за-гальнi скликання члеыв товариств, а зiбрання з приводу якокь подiï (наприклад, святкування), на ям залучалось широке коло громадян. На них виступали провщы дiячi товариств, письменники, мiстяни. З точки зору проведення сучасноï iнформацiйноï кампанiï тодiшнi збори, мiтинги, вiдкриття пам'ятнимв чи урочиста хода мали на мел популяризувати культуру русинського народу, поширити у маси вщпо-вщно украшофтьську чи русофiльську iдеологiю, згуртувати довкола себе ще бiльше прибiчникiв, довести протилежному табору свою життездатшсть i силу впливу у краю. Для прикладу можна навести урочистост на честь О. Духновича в Ужгорода до дня народження композитора Б. Сметани, до ювтею приеднання Пiдкарпатськоï Руа до Чеxословaцькоï Республки, до 60-рiччя Товариства св. Василiя Великого або вiдкриття «Просвiтою» Народного дому чи таборування пластушв [12: 61-76; 37: 99, 162].
1ншим способом донесення усноï iнформaцiï було радюмовлення. Проте, оцiнити стан його впливу на окресленш територiï е досить проблематично. Це зумовлено наступними чинниками: по-перше,
радюмовлення на той час ттьки почало з'являтися як зааб поши-рення вiдомостей; по-друге, сучасних дослщжень, що стосувалися би радюмовлення суто на Пiдкарпатськiй Русi, е вкрай мало. Водночас, окремi дан щодо цього питання е, i вони дають нам можливiсть сфор-мувати певнi спостереження. А саме: дротове мовлення у Чехосло-ваччиш з'явилось у 30-х рр. ХХ ст. i за сприяння уряду поширило свою дiяльнiсть й на територп сучасного Закарпаття. Передачi виходили словацькою, чеською, угорською, еврейською мовами. Наприклад, у 1932 р. кшьюсть абонентв в межах ПщкарпатськоТ Рус складала близько 4 тис. амей [39: 28]. Ця цифра е доволi незначною, зважа-ючи на загальну кшьюсть русинiв краю (навпъ враховуючи, що для прослуховування передач збиралися у групи).
Першi нерегулярш радiопередачi фольклорно-етнографiчного характеру, створенi на Закарпатп й трансльованi в ефiрi КошицькоТ радiостанцiТ, починають виходити лише у 1933 р. Вони були спря-моваш бiльше на роаян, тому, ймовiрно, просвiтяни й називали пщ-карпатський вiддiл цiеТ радюстанцп «русотяпською фiлiею». Змiни вiдбулися дещо шзшше, у 1938 р., коли до штату щеТ радiостанцiТ ввели посаду украТномовного редактора [39: 29].
Вищезазначене дае пщстави стверджувати, що при наявност такого прогресивного на той час засобу поширення шформацп, як радюмовлення, ан товариство «Просвгта», анi Общество имени А. Духновича не скористалися його перевагами у повнш мiрi.
Таким чином, товариство «Просвгта» та Общество имени А. Духновича використали бтьшкть iз можливих на той час техшк створення та передачi шформацп. 1'х пропагандистська конкуренцiя, з погляду на ведення сучасних шформацшних кампанш i з врахуванням того-часних можливостей, була доволi успiшно реалiзована. Паралельно iз рекламою своеТ дiяльностi цi органiзацiТ сприяли культурно-духовному розвитковi мешканцiв краю та залучили Тх до бiльш активноТ учасп в суспiльно-громадському життi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Аристов Ф.Ф. Карпато-русские писатели. М.: Типография т-ва Рябушин-ских, 1916. Т. 1. 350 с.
2. Безега Т.М. Особливосп економ1чного розвитку КарпатськоТ УкраТни // В1сник ЛНУ 1мен1 Тараса Шевченка. Луганськ: ЛНУ 1м. Т. Шевченка, 2013. Ч. I, № 1 (260). С. 81-90.
3. БорисёнокЕ.Ю. Несоветская украинизация: власти Польши, Чехословакии и Румынии и «украинский вопрос» в межвоенный период. М.: Алгоритм, 2018. 141 с.
4. Волошин А. Засновання й розвиток товариства «Просв^а» (З реферату виголошеного на ВсепросвЬянському з'íздi в Ужгородi дня 17. X. 1937) // Календар «Просвiти» на рiк 1938. Рiчник 16. Ужгород: Друкарня ОО Васи-лiян, 1928. С. 70—78. URL: http://Litopys.org.ua/voLosh/voLosh17htm (останнiй перегляд: 15.12.2020).
5. ГаджегаЮ. Общество Духновича и руссюя женщины: Лектя читання 28 марта 1925 года. Ужгородъ: Издате культурно-просвЪтительнаго общества имени Александра Духновича в УжгородЪ, 1925. Вып. 11. 15 с.
6. Геровский Г. Язык Подкарпатской Руси. М., 1995. 95 с.
7. Годьмаш П., Годьмаш С. История республики Подкарпатская Русь. Ужгород: Патент, 2008. URL: http://karpatorusyn.org/10-stroiteLstvo-avtonomnoj -respubLiki-podkarpatskaya-rus-istoriya-respubLiki-podkarpatskaya-rus (ос-таннш перегляд: 09.06.2019).
8. Данилець Ю.В. Православна церква на Закарпатт у першш половит ХХ ст.: автореф. дис. ... канд. id". наук. Ужгород, 2007. 20 с.
9. ДанилецьЮ. Релтйна боротьба мiж греко-католиками i православними на Пщкарпатськш Русi в першiй половит 1920-х роюв. 2007. URL: http:// uaterra.in.ua/2007/08/22 (останнiй перегляд: 12.05.2019).
10. Декларацiя культурнихъ и нацiональнихъ правъ карпаторусскаго народа // Карпатскш свЪтъ. УжгородЪ, 1931. Годъ IV. № 5-6-7.
11. Деятельность Общества им. А. Духновича въ УжгородЪ въ 1929/1930 году (Приложете къ журналу «Карпатскш свЪтъ» / Под ред. С. Фенцика. Ужгород: Типографiя «Школьная помощ», 1929. Вып. 77. 41 с.
12. Деятельность Общества им. А. Духновича 1922-1926 / Под ред. С. Фенцика. Ужгород: Школьная помощ, 1926. Вып. 24. 130 с.
13. Деятельность Общества им. А. Духновича 1926-1927 // Русскш народный календарь на високосный год 1928 / Под ред. С. Фенцика. Ужгород: Книгопечатня Ю^я Фелдешiя, 1927. Вып. 31. 224 с.
14. Дронов М.Ю. Роль греко-католической церкви в формировании этно-национальной идентичности русинов Словакии (1919-1938): дис. ... канд. ист. наук: 07.00.03. М., 2013. 269 с.
15. 1люкМ. До перепису населення в Словаччит: Пам'ятай свою колиско-ву. 16.05.2011. URL: https://zakarpattya.net.ua/BLogs/82842-Do-perepysu-naseLennia-v-SLovachchyni-Pam%E2%80%99iatai-svoiu-koLyskovu (останнш перегляд: 11.05.2019).
16. Календар Укра'нського народного союза на 1926 рк. Jersey City: Друкарня «Свободи», 193 с.
17. Крысько В.Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт). Минск: «Харвест», 1999. 448 с.
18. Куцов К. Павел Федор (1884-1952): штрихи к общественной и культурно-просветительской деятельности // Русин. Кишинев, 2007. № 1 (7). С. 127-133.
19. Ладжун Ю.Ю. Дискусп мiж «ПросвЬою» та «Обществом им. А. Духновича» щодо нацюнально'' приналежносп руситв Пщкарпатсько'' Руа» // Науковий вкник Ужгородського утверситету. Серiя: 1стс^я. Ужгород, 2013. Вип. 1 (30). С. 23—27.
20. Липовецький С. Закарпаття - земля, що вщнайшла свое iM^ // Укра-Тна Incognita. 30.03.2016. URL: http://incognita.day.kiev.ua/zakarpattya-%E2%80%93-zemLya,-shho-vidnajshLa-svoye-im%E2%80%99ya.htmL (останнш перегляд: 11.05.2019).
21. Лiхтей 1.М. Закарпаття в складi Чехословаччини: особливосп сус-пiльно-полiтичного розвитку (1919-1929): автореф. дис. ... канд. id". наук. Ужгород, 1997. 25 с.
22. Лосик К. Народ е - нацюнальносп немае, або Деяк дан про пщ-карпатських русин // Дзеркало тижня, 2001. № 45. 16-23 листопада. URL: https://dt.ua/SOCIETY/narod_e__ natsionaLnosti_nemae,_abo_deyaki_dani_pro_ pidkarpatskih_rusiniv.htmL (останнш перегляд: 10.04.2019).
23. Магочiй П.Р. Карпатська Русь: мiжетнiчне сшвкнування без насилля. 12.02.2013. URL: http://www.historians.in.ua/index.php/en/dosLidzhennya/580-pavLo-robert (останнiй перегляд: 12.05.2019).
24. Нацюнальний склад населення УкраТни та його мовнi ознаки за дани-ми ВсеукраТнського перепису населення 2001 року / За ред. О.Г. Осауленка; вщп. за вип. Н.С. Власенко, Л.М. Стельмах. КиТв: Державний комЬет статистики УкраТни, 2003. 245 с.
25. Панов А. Роль Т.Г. Масарика у процес входження Закарпаття до складу Чехословаччини (1918-1919). URL: http://www.aLenpanov.org.ua/ua/ articLe/41/42 (останнш перегляд: 10.04.2019).
26. Панькевич I. УкраТнськ говори ПщкарпатськоТ Руси i сумежних областей: Ч. 1: Звучання i морфолопя. Praha: NakLadu Sboru pro vykum SLovenska a Podkarpatske Rusi. V komisi nakLadateLstvi «Orbis», 1938. 545 с.
27. Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород: Изд-во В. Падяка, 2001. 431 с.
28. Почепцов Г.Г. Информационные войны. М.: Рефл-бук; Киев: Ваклер, 2001. 576 с.
29. «ПросвЬа»: iсторiя та сучасшсть (1868-1998): Збiрник матерiалiв та докумен^в. КиТв: Веселка, 1998. 485 с.
30. Просто пиар (исторический) - 2009. URL: https://yadocent. LivejournaL. com/24502.htmL (останнiй перегляд: 10.04.2019).
31. РебрикА. «Автономна» Пщкарпатська Русь. Народження i трагiчний юнець КарпатськоТ УкраТни. URL: http://1939.in.ua/memoirs/ avtonomna-pidkarpatska-rus-narodzhennja-i-trahichnyj-kinets-karpatskoji-ukrajiny (ос-танн1й перегляд: 11.05.2019).
32. Свобода Д. Чеська Босшя // УкраТнський журнал. Praha, 2008. № 6. С. 12-13.
33. Свобода Д. Маразм пщкарпатського питання // УкраТнський журнал. Praha, 2009. № 4. С. 14-15.
34. Символы русинов Подкарпатской Руси. URL: https://man-with-dogs. LivejournaL.com/470359.htmL (останнш перегляд: 10.03.2020).
35. Стряпко I.O. Розвиток оргашзацшноТ структури товариства «ПросвЬа» на Закарпатт та схщнословацьких землях (1920-1937) // Науковий вкник Ужгородського ушверситету. Серiя: 1стс^я. Ужгород: ДВНЗ «УжНУ», 2014. Вип. 1 (32). С. 31-37.
36. Стряпко 1.О. Роль украТнськоТ полiтичноí емiграцií у розвитку освiти на Закарпатт 1919-1939 рр. // HayKOBi працi iсторичного факультету За-nopi3bKoro нaцiонaльного yнiверситетy. Зaпорiжжя: ЗНУ, 2014. Вип. XXXIX. С. 130-135.
37. Стряпко 1.О. Товариство «ПросвЬа» в громадсько-пол^ичному та культурному житт Закарпаття (1920-1939). Серiя: Studia RegionaListica. Ужгород: 1нформацшно-видавничий центр З1ППО, 2012. 328 с.
38. Токар М. Громадськ оргашзацп Закарпаття як прояв громадянського сусптьства в мiжвоeннiй Чехословaччинi // 1нтернет-видання «Закарпаття онлайн Beta». 18.09.2013. URL: https://zakarpattya.net. ua/News/114544-Hromadski-orhanizatsii-Zakarpattia-iak-proiav-hromadianskoho-suspiLstva-v-mizhvoiennii-ChekhosLovachchyni (останн1й перегляд: 10.04.2019).
39. Толочко (Каралюна) Н.В. Особливосп дротового мовлення у перюд ПщкарпатськоТ Рус // Internauka. КиТв: 1нтернаука, 2018. Т. 1, № 20 (60). С. 27-31.
40. УкраТнець чи русскш. Лекцп для народа. Мyкaчiв: Накладом Учительсь-коТ громади в Ужгорода 1938. Ч. I-II. 88 с.
41. Уставъ русского культурного-просвЪтительнаго общества имени Александра В. Духновича въ УжгородЪ. Ужгород: Книгопечатня Ю^я Фелдешiя, 1927. 21 с.
42. Чехия и Словакия в ХХ веке: очерки истории. М.: Наука, 2005. 253 с.
43. Шевченко К. Славянская Атлантида: Карпатская Русь и русины в Х1Х -первой половине ХХ вв. М.: Регнум, 2010. 444 с.
44. Шиютка Г.М. Роль релтйних дiячiв у робот педагопчних товариств Закарпаття в 1920-х - 30-х роках // Закарпатськ Волошинськ 17 читання: збiрник мaтерiaлiв ВсеукраТнськоТ науково-практичноТ штернет-конферен-цп (25-30 бер. 2013 року). Ужгород: Вид. ФОП Бреза А.Е., 2013. С. 59-61. URL: http://www.zakarpatia.com/?p=1575# more-1575 (останнш перегляд: 30.01.2019).
45. Яцина О.Ф. Дiяльнiсть товариства «Просв^а» у боротьбi з неписьмен-шстю на Зaкaрпaттi (1920-1939 рр.) // Збiрник наукових праць. Педaгогiчнi науки. Херсон, 2008. Вип. ХХХХVШ. С. 58-62.
REFERENCES
1. Aristov, F.F. (1916) Karpato-russkie pisateli [Carpatho-RussianWriters]. VoL. 1. Moscow: Tipografiya t-va Ryabushinskikh.
2. Bezega, T.M. (2013) OsobLivosti ekonomichnogo rozvitku Karpats'koi Ukraini [Specificity of economic deveLopment of Carpathian Ukraine]. Visnik Lugans'kogo natsional'nogo universitetu imeni Tarasa Shevchenka. VoL. I. 1(260). рр. 81-90.
3. Borisenok, E.Yu. (2008) Nesovetskaya ukrainizatsiya: vlasti Pol'shi, Chekhoslovakii i Rumynii i "ukrainskiy vopros" v mezhvoennyy period [Non-Soviet Ukrainization: the authorities of PoLand, Czechoslovakia and Romania and the "Ukrainian issue" in the interwar period]. Moscow: ALgoritm.
4. VoLoshin, A. (1928) Zasnovannya y rozvitok tovaristva "Prosvita" (Z referatu vigoLoshenogo na Vseprosvityans'komu z'fzdi v Uzhgorodi dnya 17 X. 1937)
[Establishment and development of "Prosvita" (From the abstract delivered at the All-Enlightenment Congress in Uzhhorod on October 17, 1937)]. Kalendar "Prosviti" na rik 1938. 16. pp. 70-78. [Online] Available from: http://litopys.org. ua/volosh/volosh17htm (Accessed: 15th December 2020).
5. Gadzhega, Yu. (1925) Obshchestvo Dukhnovicha i russkiya zhenshchiny: Lektsiya chitannya 28 marta 1925 goda [The Dukhnovich Society and Russian Women: Lecture delivered on March 28, 1925]. Uzhhorod: Publication of The Alexander Dukhnovych Cultural and Educational Society in Uzhhorod.
6. Gerovsky, G. (1995) Yazyk Podkarpatskoy Rusi [The language of Subcarpa-thian Rus]. Moscow: [s.n.].
7. Godmash, P. & Godmash, S. (2008) Istoriya respubliki Podkarpatskaya Rus' [History of the Republic of Subcarpathian Rus]. Uzhhorod: Patent. [Online] Available from: http://karpatorusyn.org/10-stroitelstvo-avtonomnoj-respubliki-podkarpatskaya-rus-istoriya-respubliki-podkarpatskaya-rus/ (Accessed: 9th June 2019).
8. Danilets, Yu.V. (2007) Pravoslavna tserkva na Zakarpatti u pershiy polovini XXst. [The Orthodox Church in Transcarpathia in the first half of 20th century]. Abstract of History Cand. Diss. Uzhhorod.
9. Danilets, Yu.V. (2007) Religiyna borot'ba mizh greko-katolikami i pravo-slavnimi na Pidkarpats'kiy Rusi v pershiy polovini 1920-kh rokiv [Religious struggle between Greek Catholic and Orthodox Christians in Subcarpathian Rus in the first half of the 1920s.]. [Online] Available from: http://uaterra.in.ua/2007/08/22 (Accessed: 12th May 2019).
10. Anon. (1931) Deklaratsiya kul'turnikh i natsional'nikh prav karpatoruss-kago naroda [Declaration of cultural and national rights of the Carpatho-Rus people]. Karpatskiy svet". 5-6-7.
11. Fentsik, S. (ed.) (1929) Diyatel'nost' Obshchestva im. A. Dukhnovicha v Uzhgorodi v 1929/1930 godu (Prilozhenie kzhurnalu "Karpatskiysvet" [Activities of The A. Dukhnovych Society in Uzhhorod in 1929/1930 (Appendix to the magazine "Carpathian World"]. Vol. 77. Uzhhorod: Shkol'naya pomoshch.
12. Fentsik, S. (ed.) (1926) Diyatel'nost' Obshchestva im. A. Dukhnovicha 1922-1926 [Activity of The A. Dukhnovych Society 1922-1926]. Vol. 24. Uzhhorod: Shkol'naya pomoshch.
13. Anon. (1927) Deyatel'nost' Obshchestva im. A. Dukhnovicha 1926-1927 [Activity of The A. Dukhnovych Society in 1926-1927]. In: Fentsik, S. (ed.) Russkiy narodnyy kalendar' na visokosnyy god 1928 [Russian folk calendar for the leap 1928 year]. Vol. 31. Uzhhorod: Julia Feldeshia.
14. Dronov, M.Yu. (2013) Rol' greko-katolicheskoy tserkvi v formirovanii etnonatsional'noy identichnosti rusinovSlovakii (1919-1938) [The role of Greek-Catholic church in formation of ethnic and national identity of Slovakian Ruthenians (1919-1938)]. History Dr. Diss. Moscow.
15. Ilyuk, M. (2011) Do perepisu naselennya v Slovachchini: Pam'yatay svoyu ko-liskovu [Before the population census in Slovakia: Remember your cradle song]. 16th May. [Online] Available from: https://zakarpattya.net.ua/Blogs/82842-Do-perepysu-naselennia-v-Slovachchyni-Pam%E2%80%99iatai-svoiu-kolyskovu (Accessed: 11th May 2019).
16. Anon. (1925) Kalendar Ukrai'ns'kogo narodnogo soyuza na 1926 rik [The calendar of the Ukrainian people union for 1926]. Jersey City: Svoboda.
17. Krysko, V. (1999) Sekrety psikhologicheskoy voyny (tseli, zadachi, metody, formy, opyt) [Secrets of psychological war (goals, objectives, methods, forms, experience)]. Minsk: Kharvest.
18. Kutsov, K. (2007) Pavel Fedor (1884-1952): shtrikhi k obshchestvennoy i kul'turno-prosvetitel'skoy deyatel'nosti [Pavel Fedor (1884-1952): Strokes to the social and cultural educational activities]. Rusin. 1(7). pp. 127-33.
19. Ladzhun, Yu.Yu. (2013) Diskusii mizh "Prosvitoyu" ta "Obshchestvom im. A. Dukhnovicha" shchodo natsional'noi prinalezhnosti rusiniv Pidkarpats'koi Rusi [Discussions between "Prosvita" and The A. Dukhnovych Society concerning the national identity of Rusins of Subcarpathian Rus]. Naukoviy visnik Uzhgorods'kogo universitetu. 1(30). pp. 23-27.
20. Lipovetskiy, S. (2016) Zakarpattya - zemlya, shcho vidnayshla svoe im'ya [Transcarpathia - the land that has found its name]. Ukraina Incognita. 30th March. [Online] Available from: http://incognita.day.kiev.ua/zakarpattya-%E2%80%93-zemlya,-shho-vidnajshla-svoye-im%E2%80%99ya.html (Accessed: 11th May 2019).
21. Likhtey, I.M. (1997) Zakarpattya v skladi Chekhoslovachchini: osoblivosti suspil'no-politichnogo rozvitku (1919-1929) [Transcarpathia as part of Czechoslovakia: specificity of social and political development (1919-1929)]. Abstract of History Cand. Diss. Uzhhorod.
22. Losik, K. (2001) Narod ie - natsional'nosti nemaie, abo deyaki dani pro pidkarpats'kikh rusin [There are people - there is no nationality, or some data about Subcarpathian Rusins]. Dzerkalo tizhnya. 45. [Online] Available from: https://dt.ua/SOCIETY/narod_e__natsionalnosti_nemae,_abo_ deyaki_dani_pro_ pidkarpatskih_rusiniv.html (Accessed: 10th April 2019).
23. Magocsi, P.R. (2013) Karpats'ka Rus': mizhetnichne spivisnuvannya bez nasiUya [Carpathian Rus: inter-ethnic coexistence without violence]. 12th February. [Online] Available from: http://www.historians.in.ua/ index.php/en/doslidzhennya/ 580-pavlo-robert- (Accessed: 12th May 2019).
24. Osaulenko, O.G. (ed.) (2003) Natsional'niysklad naselennya Ukraini tayogo movni oznakiza danimi Vseukrains'kogo perepisu naselennya 2001 roku [National composition of the population of Ukraine and its linguistic features according to the All-Ukrainian census of 2001]. Kyiv: The State Statistics Committee of Ukraine.
25. Panov, A. (2011) Rol' T.G. Masarika u protsesi vkhodzhennya Zakarpattya do skladu Chekhoslovachchini (1918-1919) [The role of T.G. Masaryk in the process of Transcarpathia's joining Czechoslovakia (1918-1919)]. [Online] Available from: http://www.alenpanov.org.ua/ua/article/41/42 (Accessed: 10th April 2019).
26. Pankevich, I. (1938) Ukrains'ki govori Pidkarpats'koi Rusi i sumezhnikh oblastey [Ukrainian dialects of Subcarpathian Rus and adjacent regions]. Vol. 1. Prague: Orbis.
27. Pop, I. (2001) Entsiklopediya Podkarpatskoy Rusi [Encyclopedia of Subcar-pathian Rus]. Uzhhorod: V. Padyak.
28. Pocheptsov, G.G. (2001) Informatsionnye voyny [Information Wars]. Moscow: Refl-buk; Kyiv: Vakler.
29. Herman, W. (ed.) (1998) "Prosvita": istoriya ta suchasnist' (1868-1998) ["Prosvita": History and Modernity (1868-1998)]. Kyiv: Veselka.
30. Anon. (2009) Prosto piar (istoricheskiy) - 2009 [Just PR (historical) -2009]. [Online] Available from: https://yadocent.livejournal.com/24502.html (Accessed: 10th April 2019).
31. Rebrik, A. (2014) "Avtonomna"Pidkarpats'ka Rus. Narodzhennya i tragichniy kinets'Karpats'koïUkraïni ["Autonomous" Subcarpathian Rus. The birth and tragic end of Carpathian Ukraine]. [Online] Available from: http://1939.in.ua/memoirs/ avtonomna-pidkarpatska-rus-narodzhennja-i-trahichnyj-kinets-karpatskoji-ukrajiny/ (Accessed: 11th May 2019).
32. Svoboda, D. (2008) Ches'ka Bosniya [Czech Bosnia]. Ukraïns'kiy zhurnal. 6. pp. 12-13.
33. Svoboda, D. (2009) Marazm pidkarpats'kogo pitannya [The insanity of the Subcarpathian Issue]. Ukraïns'kiy zhurnal. 4. pp. 14-15.
34. Anon. (2008) Simvoly rusinovPodkarpatskoy Rusi [Symbols of the Rusins of Subcarpathian Rus]. [Online] Available from: https://man-with-dogs.livejournal. com/470359.html (Accessed: 10th March 2020).
35. Stryapko, 1.0. (2014a) Rozvitok organizatsiynoï strukturi tovaristva «Prosvita» na Zakarpatti ta skhidnoslovats'kikh zemlyakh (1920-1937) [Development of organizational structure of "Prosvita" in Transcarpathia and East Slavic territories (1920-1937)]. Naukoviy visnik Uzhgorods'kogo universitetu. 1(32). pp. 31-37.
36. Stryapko, 1.0 (2014b) Rol' ukraïns'koï politichnoï emigratsiï u rozvitku osviti na Zakarpatti 1919-1939 rr. [The role of Ukrainian political emigration in the development of education in Transcarpathia in 1919-1939]. Naukovi pratsi istorichnogo fakul'tetu Zaporiz'kogo natsional'nogo universitetu. 39. pp. 130-135.
37. Stryapko, I.O. (2012) Tovaristvo "Prosvita" v gromads'ko-politichnomu ta kul'turnomuzhittiZakarpattya (1920-1939) ["Prosvita" Society in public, political, and cultural life of Transcarpathia (1920-1939)]. Uzhhorod: ZIPPO.
38. Tokar, M. (2013) Gromads'ki organizatsiï Zakarpattya yak proyav gromadyans'kogo suspil'stva v mizhvoenniy Chekhoslovachchini [Nongovernmental organizations of Transcarpathia as a manifestation of civil society in interwar Czechoslovakia]. Zakarpattya onlayn Beta. 18th September. [Online] Available from: https://zakarpattya.net.ua/News/114544-Hromadski-orhanizatsii-Zakarpattia-iak-proiav-hromadianskoho-suspilstva-v-mizhvoiennii-Chekhoslovachchyni (Accessed: 10th April 2019).
39. Tolochko (Karalkina), N.V. (2018) Osoblivosti drotovogo movlennya u period Pidkarpats'koï Rusi [Peculiarities of wire broadcasting in Subcarpathian Ruthenia period]. Internauka. 1(20). pp. 27-31.
40. Anon. (1938) Ukraïnets' chi russkiy. Lektsiï dlya naroda [Ukrainian or
Russian. Lectures for the peopLe]. Mukachevo: NakLadom UchiteL's'koТ gromadi v Uzhgorod.
41. Anon. (1927) Ustav russkogo kul'turnogo-prosvetitel'nago obshchestva imeni Aleksandra V. Dukhnovicha v Uzhgorodib [The Charter of CuLturaL and EnLightenment Society Named after ALeksandr V. Dukhnovych in Uzhhorod]. Uzhhorod: JuLia FeLdeshia.
42. Maryina, V.V. (ed.) (2005) Chekhiya i Slovakiya v XX veke: ocherki istorii [Czechia and SLovakia in the 20th Century: Essays on the History]. Moscow: Nauka.
43. Shevchenko, K. (2010) Slavyanskaya Atlantida: Karpatskaya Rus' i rusiny v Х1Х - pervoy polovine ХХ vv [SLavic AtLantis: Carpathian Rus and Rusins in the 19th - first haLf of the 20th centuries]. Moscow: Regnum.
44. Shikitka, G.M. (2013) RoL' reLigiynikh diyachiv u roboti pedagogichnikh tovaristv Zakarpattya v 1920-kh - 30-kh rokakh [The roLe of religious figures in the work of pedagogicaL societies in Transcarpathia in 1920-30]. In: Zakarpatski Voloshynski chytannia. Uzhhorod: Breza A.E. [OnLine] AvaiLabLe from: http://www.zakarpatia.com/?p=1575# more- 1575 (Accessed: 30th January 2019).
45. Yatsina, O.F. (2008) DiyaL'nist' tovaristva "Prosvita" u borot'bi z nepis'mennistyu na Zakarpatti (1920-1939 rr.) [Activity of "Prosvita" society in eradication of iLLiteracy in Transcarpathia (1920-1939)]. Zbirnik naukovikh prats'. 48. pp. 58-62.
Куцкая Олеся Николаевна - доктор исторических наук, доцент, профессор кафедры тактики факультета боевого применения войск Национальной академии сухопутных войск им. гетмана П. Сагайдачного (Украина).
Куцька Олеся МиколаКвна - доктор iсторичних наук, доцент, професор кафедри тактики факультету бойового застосування вшськ НацюнальноТ академи сухопутних вшськ ¡м. гетьмана П. Сагайдачного (УкраТна).
Olesya M. Kutska - Hetman Petro Sahaidachnyi National Army Academy (Ukraine).
E-mail:kutska_o@yahoo.com.
