CC BY
42
УДК 947(477.87) UDC
DOI: 10.17223/18572685/54/5
РУСОФ1ЛЬСТВО ЯК ПРОЯВ РУСИНСЬКОГО НА-Ц1ОНАЛЬНОГО РУХУ В СЕРЕДОВИЩ1 УН1АТСЬКОГО ДУХОВЕНСТВА ГАЛИЧИНИ ПЕРШО1 ПОЛОВИНИ XIX ст.
€.В. Н1кольський1, Н.Л. Юган2, 3
1 Варшавський унiверситет Республка Польща, 02676, м. Варшава, вул. Смичкова, 4
E-mail: Eugenius-08@yandex.ru 2 Кш'вський нацюнальний унiверситет iM. Т. Шевченка Укратна, 03022, м. КиТв, вул. Василькiвська, 36;
3 Приазовський державний техшчний унiверситет УкраТна, 87555, Донецька обл., м. Марiуполь, вул. Ушверситетська, 7 E-mail: ugannl2@gmail.com
Авторське резюме
Проаналiзовано русофiльськi тенденцii в греко-католицькому середовиш^ на Галичинi в першш половинi Х1Х ст. Розглянуто причини виникнення, етапи ево-люци, вплив штел^енци на розвиток русофтьства. На основi першоджерел охарактеризовано 3 етапи руху галицького ушатського духовенства до православ'я: першi прояви русинського нацюнального руху (1792-1830); зародження пропра-вославнi симпатiй i русофтьських ^дей серед унiатiв Галичини (30-х рр. Х1Х ст. до 1848-1849); апогей проправославних тенденцiй галицьких ушалв на базi синтезу русинського нацюнального руху та русофтьських щей у 1848-1867 рр. (вщ початку революци «Весна народiв» до вiдновлення державно]' полiтики полонiзацii). Про-ведене наукове дослщження руху за повернення в православ'я галицьких ушалв в першш половит XIX ст. сьогодн набувае особливо] актуальностi, оскiльки наведен факти дозволяють уточнити суперечливi твердження ушатсько'] iсторiографii та показати, що Галичина була iсторичним оплотом уни. На цiле столiття пiзнiше, нiж на центральнiй територii Укра'ни, ушя була надана галичанам, але навггь при австрiйсько-римському заступництвi уни на галицьких захщноукрашських землях збереглося i значимо виявлялося прагнення до православ'я. Подiбнi тенденцii були
тоо повязан з русофтьством, боротьбою за збереження i розвиток русинсько! мови та народних традицш.
Ключовi слова: русофiльство, русини, нацюнальний рух, унiатське духовенство, православ'я, Галичина.
РУСОФИЛЬСТВО КАК ПРОЯВЛЕНИЕ РУСИНСКОГО НАЦИОНАЛЬНОГО ДВИЖЕНИЯ В СРЕДЕ УНИАТСКОГО ДУХОВЕНСТВА ГАЛИЧИНЫ ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЫ XIX В.
Е.В. Никольский1, Н.Л. Юган2, 3
1 Варшавский университет Республика Польша, 02676, г. Варшава, ул. Смычкова, 4
E-mail: Eugenius-08@yandex.ru 2 Киевский национальний университет им. Т. Шевченко Украина, 03022, г. Киев, ул. Васильковская, 36 3 Приазовский государственный технический университет Украина, 87555, Донецкая обл., г. Мариуполь, ул. Университетская, 7 E-mail: ugannl2@gmail.com
Авторское резюме
Проанализированы русофильские тенденции в греко-католической среде на Галичине в первой половине Х1Х в., рассмотрены причины возникновения, этапы эволюции, влияние интеллигенции на развитие русофильства. На основе первоисточников охарактеризованы три этапа движения галицкого униатского духовенства к православию: первые проявления русинского национального движения (1792-1830); зарождение проправославных симпатий и русофильских идей среди униатов Галичины (с 30-х гг. Х1Х в. до 1848-1849); апогей проправославных тенденций галицких униатов на базе синтеза русинского национального движения и русофильских идей в 1848-1867 гг. (от начала революции - «Весны народов» до восстановления государственной политики полонизации). Проведенное научное исследование движения за возвращение в православие галицких униатов в первой половине XIX в. сегодня приобретает особую актуальность, поскольку приведенные факты позволяют уточнить противоречивые утверждения униатской историографии и показать, что Галичина не была историческим оплотом унии. На целое столетие
позже, чем на центральной территории Украины, уния была предоставлена галичанам, но даже при австрийско-римском покровительстве унии на галицких западноу-краинских землях сохранилось и значимо проявлялось стремление к православию. Подобные тенденции были тесно связаны с русофильством, борьбой за сохранение и развитие русинского языка и народных традиций.
Ключевые слова: русофильство, русины, национальное движение, униатское духовенство, православие, Галичина.
RUSSOPHILIA AS THE MANIFESTATION OF THE CARPATHO-RUSSIAN NATIONAL MOVEMENT AMONG THE UNIAT CLERGY OF GALICHINA IN THE FIRST HALF OF THE XIXTH CENTURY
Е.У Nikolsky1, N.L. Yuhan2, 3
1 University of Warsaw 4 Smyczkova Street, Warsaw, 02676, Poland E-mail: Eugenius-08@yandex.ru 2 Taras Shevchenko National University of Kyiv 36 Vasilkovskaya Street, Kyiv, 03022, Ukraine 3 Priazovsky State Technical University 7 Universitetska Street, Mariupol, 87555, Ukraine E-mail: ugannl2@gmail.com
Abstract
The article analyses the Russophile tendencies among the Greek Catholic in Galicia in the first half of the nineteenth century, with the focus on the causes of emergence, stages of development, and the influence of intellectuals on the evolvement of Russophilia. The author characterises three stages of the Galician Uniat Clergy's movement to Orthodoxy on the basis of authentic sources, related to the first manifestations of the Carpatho-Russian national movement (1792-1830), the rise of pro-Orthodox proclivities and Russophile ideas among the Uniates of Galicia (from the 1830s to 1848-1849), the peak of the pro-Orthodox tendencies of the Galician Uniates based on the synthesis of the Carpatho-Rusin national movement and Russophile ideas in 1848-1867 (from the beginning of the "Spring of Nations" to the restoration of the policy of polonisation). The study of the Galician Uniates' movement for the return to
Orthodoxy in the first half of the 19th century is of particular relevance today, since the facts cited clarify the contradictory statements of Uniate historiography and show that Galicia was not a historical stronghold of the union. The union was granted to the Galicians a century later than in the central part of Ukraine, but even under the Austrian-Roman patronage, Galician West Ukrainian lands preserved and demponstrated the aspiration for Orthodoxy. Such tendencies were closely connected with Russophilism, with the struggle for the preservation and development of the Rusin language and folk traditions.
Keywords: RussophiLia, Carpatho-Rusins, national movement, Uniat Clergy, Orthodoxy, Galicia.
Укратнська греко-католицька церква (автентична назва у XVII-XVIII ст. - ушатська) у Галичин сформувала, а точшше, отримала свою органiзацiйно-ieрархiчну структуру 29 червня 1700 р. актом перепщ-порядкування православно' Львiвськот епархп Риму.
XVIII ст. для галицьких уша^в пройшло в дус протиборства дома-ганням Риму латиызувати тх богослужбово-ieрархiчний устрш, вирiз-нялось прагненням самоцшнот нацюнально-церковнот щентифшацм. О^м того, стан уша^в ускладнювався агресивно-прозел^ичною полiтикою владних структур Речi Посполитот та мiсцевого римо-ка-толицького клiру.
З 1772 р. ситуация змiнюeться: внаслiдок першого подшу Речi ПосполитоТ Галичина опиняеться тд владою Австрп. 1мператриця Марiя Тереза у 1774 р. даруе безликш уни назву «греко-католицька церква», австршськш уряд пщвищуе унiатський приходський 1шр до розряду нижчого панства, беручи на себе матерiальне забезпечення управлшських, приходських та освiтнiх структур греко-католицькоТ церкви.
Однак всупереч старанням австрiйськоТ влади та католицькоТ церкви з середини Х1Х ст. в Галичиш розвиваються двi течи:
1. потужний так званий «русофтьський» рух - вщ вiдозви за приед-нання до «ВеликоТ УкраТни» Народних зборiв 1848 р. до популяризацп росшськот мови навiть серед членiв Львiвськот капiтули;
2. рух за повернення у православ'я ушатського духовенства та штел^енцп.
Важливо вивчити причини зародження та особливосп розвитку цих двох течш у першiй половинi Х1Х ст.
Зазначимо, що рух за повернення до православ'я у греко-католи-цькому середовиш^ першот половини Х1Х ст. як прояв русофiльських настротв до сьогоднi не був предметом окремот науковот розвiдки. Деякi свггськ та церковнi вченi торкаються щеТ теми лише як дру-
горядного доповнення своТх спецiальних тем: iсторiя КиТвськоТ та Львiвськоí митрополш, iсторiя УГКЦ, iсторiя руського руху в Галичиш в Х1Х ст., iсторiя москвофiльства, русофiльства, украТнофiльства, нацюнального вiдродження тощо (3i свiтського середовища -Я.Й. Грицак, А.М. Колодний, В. Осадчий, В.Ф. Кметь (Грицак 1996; Колодний 1997; Кметь 2003; Osadczy 2007), з греко-католицько-го - I. Скочиляс, О. Турш, Г. Лужницький (Лужницький 1954; Турш 1992; Турш 2009; Скочиляс 2010), з католицького середовища -Л. Беньковський и I. Козик (Bienkowski 1962; Kozik 1973), право-славш - О. Добош, Н.М. Пашаева (Пашаева 2001; Пашаева 2003; Добош 2006а; Добош 2006b).
Мета статт - проаналiзувати русофтьськ тенденцп у греко-като-лицькому середовищi Галичини у першш половинi XIX ст. (причини появи, етапи еволюцп, вплив штел^енцп Галичини на розвиток ру-софтьства).
Русофiльство - мовно-лiтературна й суспшьно-полггична течiя (рух), представники якоТ вщстоювали iдею iснування «русского народа», до складу якого зараховували украТнщв, бшоруав i росiян. (Майор 2017: 156). На Галичин русофiльство зароджуеться та активно роз-виваеться у першш половит XIX ст. та лсно пов'язуеться з рухом до повернення у православ'я.
Ми визначаемо 4 етапи цього руху на Галичиш: першi прояви русинського нацюнального руху (1792-1830); зародження проправославних симпатш та русофтьських щей серед уша^в (30-т рр. XIX ст. до 1848-1849 рр.);
апогей проправославних тенденцш галицьких уыа^в на основi синтезу русинського нацюнального руху та русофтьських щей у 1848-1867 рр. (вщ початку революцп «Весни народiв» до вщновлення державноТ полiтики полошзацм<);
занепад руху за повернення у православ'я пщ впливом державноТ полггики полошзацп Галичини (1867-1900).
У статтi ми не розглядаемо четвертий етап розвитку руху, що ви-ходить за часовi рамки нашого дослщження.
На момент приеднання галицьких земель до АвстршськоТ iм-перiТ унiатська церква перебувала у досить скрутному становищк Не отримуючи матерiальноТ допомоги вщ iмперськоТ влади та з боку украТнськоТ шляхти, яка в той час масово переходила з грецького в латинський обряд та пщдавалася полошзацп, греко-католицька церква була неспроможною утримувати власы богословськ навчальш заклади. Великим ударом для ушатського нижчого духовенства стало вiд'еднання державним кордоном вщ Киева, який завжди для них був символом початку християнства на Рус (в тому чи^ ЧервоноТ
й ГалицькоТ): «Поляки намагалися знищити русишв у Галичиш. Уряд австршський, як за МарiТ Терезп, так i за його сина Йосифа II, взяв русишв в оборону» (Безсторонный 1893: 36).
Народну мову та схщний обряд збер^ало лише украТнське дворянство Галичини, i лише в домашньому побутi. Вiрними народно-стi залишилися дрiбнi ремiсники, селянськi крiпаки, провiнцiйне та стьське духовенство. Ставлення до священика було гiршим, нiж до кртака: у дворянських домах унiатський священик не мав права сид^и за одним столом з господарем, для нього накривали окремий спл. Щодо ушатського духовенства з боку влади часто застосовувалися ттесш покарання (Энциклопедический словарь 1892: 914).
Хоча австршська фшансова допомога була мiзерною для русишв, дiями австршського уряду ушатське духовенство було пiднято з темного та неосвiченого стану. У 1774 р. у Вщш при цер^ на честь св. мч. Варвари було засновано «ВагЬагеит» - семшарш для унiатського духовенства (УкраТнсько-австршськ 1999: 13). Через десять роюв ТТ було перенесено до Львова, де першим ректором став украТнський галицький дiяч М. Щавницький (ректорство 1784-1787 рр.) (Серюз 1995: 31). У 1787 р. вщкрився богословський факультет при Львiв-ському ушверситетЬ на якому мовою викладання стала народна мова (УкраТнсько-австршськ 1999: 13).
Ворожнеча та боротьба русишв з поляками за рiвнiсть у правах була постшним та сталим явищем: «Несмотря, однако, на свою приниженность, галицко-русское духовенство долго боролось с поляками за права своего народа, сознавая себя русским и употребляя русский разговорный язык, вопреки требованию перешедшего в 1700 г. в унию львовского епископа Иосифа Шумлянского усвоять польскую речь» (Гопцусь 1909: 4). ^зшше, 1844 р., Я.Ф. Головацький у лисп до О.М. Бодянського так описував становище ушатського духовенства та його пригноблення поляками-латинянами на початку XIX ст.: «В Галицп ж польщина все приголомшила, подавила Русь - русин освЬ чений соромиться своеТ мови, хапаеться за польску, нею говорить, орудуе, легше йому висловлюватися польскою, вивченою в школi та у суспшьствах, шж на своТй природженою. Для того й декотрi русини пишуть польською» (Савченко 1930: 15).
Поляки активно намагалися контролювати культурну та рели гшну сфери галичан, домагаючись, щоб «...у русинського народу виробилося для уряду почуття вдячносп» (Безсторонный 1893: 56). Без протеспв у 1817 р. була прийнята урядова ухвала про викладання по всш Схщнш Галичиш лише польською мовою (Петровський 1945: 20). Однак це було не узгоджено з русинським народом, який
«там, внизу» жив cboïm нацюнальним життям. Через piK, 22 травня 1818 р., галицький намкник видав новий указ про дозвт викладання русинською мовою у школi (Безсторонный 1893: 54).
У боротьбу мiж поляками й русинами втрутився навiть папа рим-ський, ставши на захист галицького греко-католицького духовенства та обряду (Добрянский 1885: 50; Безсторонный 1893: 56). Вipогiдно, папа побоювався, щоб у галичан взагалi не сформувалася апа^я до католицького та ушатського свiтоглядiв. Головною небезпекою Рим-ський престол вважав сусщство Галичини з православною Буковиною: Галичина у подальшому могла пгги на зближення з Буковиною i стати ще одним духовним джерелом православ'я для Львову.
Ушатська церква, у ïï безпосередньому пщпорядкуванш папi рим-ському, старалася збеpiгати своï наpоднi pуськi традицп' та протисто-яти полонiзацiï латинян. Ушати вважали, що пеpехiд iз православ'я 1596 р. в адмшктративне пiдпоpядкування Риму допомогло зберегти ïx устpiй, однак як в XVI ст., так i в Х1Х ст. проблема була одна i та ж сама - полошзащя.
На територп' подтено'' Польщi мiж католиками, унiатами й право-славними постшно точилися дискусiï. Якщо на австршськш теpитоpiï православних майже не було, то на територп', яка потрапила пщ владу Росшсько'' iмпеpiï, зокрема на околицях Варшави, православш могли без державних заборон пояснювати основнi доктрини православно' церкви, будучи втьними у дiалозi з католиками та ушатами. Головна щея русишв - об'еднання з iншими руськими народами: «Хоча наш руський народ i пщпав було пiд польських коpолiв i панiв i вони то завели у нас на час ушю, аби нас таким чином знищити i в полямв обернути, але наш народ все те пережив i тепер, слава Богу, сполу-чився з шшими руськими народами i твердо збер^ае православну християнську вipу, яку д^ав при св. Володимиpi вiд святого патpiаpха iз Цариграду i святого 1ерусалиму» (з листа православного христия-нина А. Рондковського до «упорствующего ушата» Йосифа Спустя iз Рудна) (Сцусь, Родковский 1884: 11). З цього ж листа ми дiзнаeмося, чим саме православним не подобаеться латинська вipа: «Подумай сам, 1осафате, над тим добре, а сам побачиш, же того не маеш. Якщо папа помре, то поки латиняки не оберуть у них голову костелу? Хiба тодi ïx костел без голови. Так i е. А у нас, православних, е завжди одна голова вiчна Псус Христос, як про те й пише святе письмо» (Сцусь, Родковский 1884: 11). Православш в Польшу ще до Першого Вати-канського собору засуджували надмipну владу папи в церквк
Унiати постшно стежили, щоб православш ще'' не проникали в середовище ïx прихожан, осктьки боротьба проти полонiзацiï могла привести до шшо'' кpайнощi - поверненню у православ'я. Такi
побоювання можна побачити у зверненш Львiвського греко-като-лицького епископа Л. Шептицького в 1776 р. до чесько-галицькоТ придворноТ ради у Вщш. У цьому меморiальному запис вiн перед-бачае вiдхiд украТнського населення Галичини вiд унiатськоТ церкви. Л. Шептицький пише, що перш за все потрiбно заохочувати свггське духовенство до навчання, оскiльки «заразлива схизма з допомогою зброТ й переслщувань розповсюджуеться по всiй широкш УкраТнi i мае такi устхи, що в хоч УкраТна (Надднтрянщина), Подiлля та Гали-чина належать рiзним монархам, проте - це одна нащя, спорiднена однаковiстю мови, звичаТв, обрядiв. Тому слiд боятися вщходу вiд унiТ темного народу, якщо духовенство залишатиметься неуками, що стосуеться ЛьвiвськоТ епархп, то Тй загрожуе найбiльша небезпека. До неТ дотикаються схизматицькi Молдавiя, Волощина i Подiлля, яке межуе з УкраТною» (Правда 1968: 93).
«Велика Польща» ще довго пiсля польського повстання 18301831 рр. жила щеями про галицьке населення, мотивуючи полямв щодо черговоТ полонiзацiТ Галичини. Цьому протидiяли галицькi русини, якi вважали, що вщновлення Польщi - це не Тх справа. У галичан вже затвердилася щея руху «на Схщ», тобто iдея об'еднання з наддшпрянськими украТнцями (Зоря Галицка 1848: 1). У семiнарiях мiж русинами та поляками поширювалися не тшьки богословськi та обрядовi суперечки, як часто греко-католикiв «повертали лицем» до православного сходу, але й доноси один на одного (Энциклопедический словарь 1892: 914).
Новий етап культурного розвитку Галичини почав зароджуватися ще до польських повстань i нав^ь до «РуськоТ ТршцЬ>. Наприкшц 20-х рр. XIX ст. на нивi руського нацюнального вщродження непомггно трудився Д.I. Зубринський. Будучи керуючим СтавотгшноТ типогра-ф!Т в 1830 р., вш видае оду «Бог» Г.Р. Державша мовою оригиналу (Пашаева 2001: 13-14).
Освiчене духовенство (Д.!. Зубринський, I. Вагилевич, М. Шашкевич та Я. Головацький) трудилося на нивi руського нацюнального вщродження, непомггно ставало двигуном пщняття слов'янських народiв над шмецькою та польською зверхшстю в iмперiТ Габсбурпв. Най-бiльш спорiдненими народами для галицького народу були народи на схщ вщ р. Збруч, тобто подоляни та вся Наддшпрянська УкраТна, до яких вони завжди схилялися, маючи однакову мову, традицп й обряди. Нацюнальне вщродження, пов'язане з дiяльнiстю групи «Руська тршця», мало об'еднати украТнський народ не лише за нацюнальними, але й за релтйними ознаками.
Дiячi «РуськоТ ТршцЬ» «ходили в народ», записували народш пiснi, оповiдi, приказки та вислови (Головацький, Вагилевич). Деякi 17 члени
(М. 1лькевич, М. Кульчицький та ш.) були пов'язаы з польським ре-волюцiйним пiдпiллям. Збираючи усну народну творчкть, вивчаючи iсторiю рiдного народу, перекладаючи твори слов'янських дiячiв наци онального вiдродження та пишучи власы лггературы й науковi твори, учасники угрупування стверджували, що русини Галичини, Буковини й Закарпаття е частиною украТнського народу, який мае свою кторт, мову та культуру (УкраТнсько-австршськ 1999: 13).
Головацький став першим професором украТнськоТ мови на новоза-снованiй кафедрi у Львiвському уыверситетк Саме за його сприянням галицький альманах «Русалка Дыстрова» (Русалка 1837: 133) був виданий руською мовою. Це видання вiдiграло велику роль у галиць-кому лiтературному вщроджены (УкраТнсько-австрiйськi 1999: 13). В 1834 р. М. Шашкевич, Я. Головацький та I. Вагилевич уклали перший украТнський альманах пщ назвою «Зоря», що породило суперечку мiж вищим полонофiльським унiатським духовенством та русинською iнтелiгенцiею (Серкiз 1995: 32). У липы 1835 р. друкування «ЗорЬ> було заборонено вщенською цензурою, а М. Шашкевич як ТТ упорядник пщпав пщ пiдозру, нiби вш цiею книгою мав намiр викликати анти-патiю до латинського духовенства та унп та домогтися зближення з росшським урядом та церквою. Таку думку висловлювало вище уыатське духовенство, засуджуючи будь-якi, хоч i незначнi, погляди в бiк православноТ УкраТни.
Австрiйська влада, не розiбравшись до кiнця в справi нацюнальних дiячiв, прислуховуючись до скарг митрополичоТ консисторiТ, постановила заборонити та конфккувати всi видання «Русалки», а члеыв то-вариства засудила до ув'язнення у Шпильбург. Уыатська вища iерархiя хотiла припинити дiяльнiсть «РуськоТ Трiйцi», оскiльки побоювалася того, що австршщ разом з придушенням польських революцiонерiв покарають й греко-католицьке духовенство.
У цтому «Руська Трiйця» стала фундаментом для русофтьства та москвофтьства на Галичинi. Результат роботи цього товариства виявиться аж 1848 р., коли галичани зможуть втьно висловити свою позицт в «Одозвi до руського народу». Один iз члеыв цього товариства Головацький до кшця життя буде вщстоювати русинськi щеТ, та, не витримавши утискiв вщ австрiйцiв та полякiв, iммiгруе до РосшськоТ iмперiТ, прийме православ'я.
Австршська влада, засудивши видання альманаху «Зоря», почала пильно спостер^ати за пщготовкою до виходу в свiт «Русалки Ды-стровоТ». Галицькi русини через уыатську цензуру у Львовi змушеы були друкувати своТ твори за кордоном (До кторп 2001: 70). Пкля розгону в 1837 р. творщв «Русалки ДнiстровоТ» дiяльнiсть народовщв затихла аж до 1846 р. Лише Ямв Головацький зi своТм братом 1ваном
продовжували працювати: вони видали народною мовою збiрку «Венок русинам на обжитку» з посвятою сербському православному патрiарху Й. Раячичу (Энциклопедический словарь 1892: 915).
У 30-40 рр. Х1Х ст. вщбуваеться таемне листування, а також обмши книгами галичан Зубринського, Вагилевича i Головацького з такими росшськими вченими, як М.П. Погодш, М.О. Максимович, 1.1. Срезне-вський, О.М. Бодянський та ш. Русишв пщтримував також знамени-тий росiйський лексикограф, етнограф, фольклорист та письменник В.1. Даль, який у кшц 1840-х - на початку 1850-х рр. був ткно пов'я-заний з названими дiячами. 1856 р. Даль опублiкував у журналi «Современник» фольклорне оповщання «Червонорусские предания», у якому вш познайомив широкий загал з нацюнальним фольклором русинiв (Даль 1856).
Я.Ф. Головацький у лисп до О.М. Бодянського в жовтш 1844 р. писав про складну для ушатськот церкви ситуащю. З одного боку, утиски латинян, з другого - бажання простого народу вщроджувати свою культуру. На думку Головацького, л русини, ям залишилися православними, мають краще називатися волохами, нiж русинами, як себе називали ушати, бо православ'я для галичан асоцiювалося з Буковиною та Валахiею. Автор листа пщкреслюе, що руськi унiати й православн в Галичинi живуть так, як мiж собою живуть словацьк протестанти й католики. Православнi дивляться на ушалв лише як на мкт в римо-католицизм й не можуть зрозумiти, що унiатська церква - це не польсько-латинська (Савченко 1930: 16-17).
У роки активiзацiт дiяльностi «Руськот Трiйцi» та видання «Русалки Дыстровот» виникае новий сусптьно-культурний рух, який отримав назву «галицьке москвофiльство» (lсторiя Австро-Угорщини 2003: 13-14), - «сумш укратнського етнографiчного патрютизму, росiйськоТ великодержавностi та класового догматизму» (Труханенко 2002: 7).
Лiберальний уклад галицького сусптьства призвiв до того, що русини у 60-х рр. Х1Х ст. роздiлилися мiж собою на два ворожi табори: старорусини, або москвофти, i молодорусини (Дем'янюк 2007: 8). Старорусини самi себе називали «русскими», а молодорусини - «ру-скими», «руськими», полм «народовцями» i ще пiзнiше «укратнця-ми». Головна вiдмiннiсть мiж цим рухами полягала в потрактуванш нацюнальнот iдеТ (Труханенко 2002: 19).
Револющя пiд назвою «Весна народiв» суттево змшила соцiаль-но-культурний та етычно-релтйний розвиток Галичини. Народницькi русинськi рухи вже стали легальними та отримали можливкть вщ-крито висвiтлювати свот iдеТ. Вiдбулися змiни i в со^альному статусi галицького духовенства, а вщносини галицьких украТнцiв з поляками загострилися ще бiльше. Пiд час фет революцiТ русинам вдалося,
використавши австршську лють до полякiв, вщгорнути полонiзацiю та запровадити свою культуру, мову й обряд щодо навчальних за-кладiв краю.
17 березня 1848 р. в Галичиш з'явилася перша руська газета «Пчо-ла Галицька», яку незабаром перейменували в «Зорю Галицьку». Ця газета прокнувала до 1856 р. У пеpшi роки вона притримувалася народного напрямку, друкуючи статп чистою «хлопською» мовою (Энциклопедический словарь 1892: 915). Саме в цш газет 15 травня 1848 р. був надрукований машфест Головно'' Русько'' Ради «Одозва до руського народу». Головними завданнями були поpiвняння у правах вах обpядiв (pимо-кaтоликiв з греко-католиками) та розвиток народно' мови й запровадження ïï в уах державних закладах. Машфест став наслщком того, що поляки на початку революцп' хотти перетворити Галичину у виключно польський край, не беручи до уваги права i бажання русишв. Тому не дивно, чому саме русинська елгга -ушатське духовенство на чолi з епископом Г. Яхимовичем - взялося за створення руського уряду.
Найголовшшим та найактившшим осередком галицького народу було духовенство, яке вважало себе русинським i не любило поля-мв-латиннимв. Для того щоб виразити свое ставлення до революцп та показати свою окремшшсть вщ полямв-латиннимв, руське духовенство публiчно виступило 19 березня 1848 р. з вимогою введен-ня русько'' мови у школи, а в галицькому уpядi зpiвняння у правах латинського духовенства з греко-католицьким (Osadczy 2007: 30). Одночасно з появою «Зоpi Галицько''» у свгг виходить видання «Га-личо-русскш вЪстник» (ред. Н. Устiaнович), а у 1850 р. - нова дитяча «Читанка» народною мовою (Энциклопедический словарь 1892: 915). Але з 1860 р. вс ц досягнення будуть утискатися самими же австршцями, якi знову примиряться з польським двором.
Русью настро' домiнувaли навггь серед нiмцiв-гaличaн. Я. Головацький пщкреслював, що вони по-piзному пщтримували pусинiв, вчилися pусинськiй мовi та привчалися до схщного обряду, тодi як бракувало руських виклaдaчiв, щоб мову не замшили польською. Так, у сво'й пpомовi ректор ушверситету висловлював задоволення, що заклад очолюють русинсьм або pусинсько-нiмецькi представники (Osadczy 2007: 31). Таким чином, австршська влада була прихильною до процвггання в Галицькому коpолiвствi русинського патрютизму, що унеможливлювало протести мiсцевого населення.
У 1851 р. австршський уряд тсля «pеволюцiйного шуму» лiквi-дував Головну Руську Раду. Також iмпеpaтоp вщмшив Конституцiю. Вiдновилися утиски щодо русишв. Головну Руську Раду було розпу-щено за сприяння тодшнього галицького намкника поляка графа
А. Голуховського. Саме вш головним своТм завданням вважав не допустити налагодження духовного зв'язку ГалицькоТ Рус з Роаею. Для цього вш i сприяв розвитку галицько-руськоТ, або украТнськоТ мови, аби iще далi розiйтися з Надднiпрянським народом i з Росiею (Труханенко 2002: 23-24).
Револющя 1848 р. i роздт Галичини на украТнську i польську по-сприяли подальшому розвитку захщноукраТнськоТ культури. Почали вiдроджуватися народнi традицп, а в школах була впроваджена укра-Тнська мова. Це стало першим результативним кроком до наближення двох частин украТнського народу (УкраТнсько-австршськ 1999: 12).
^ейш погляди найвщомшого русофiла Д. Зубрицького, як i iнших вiдомих його однодумцiв, були досить суперечливими i неодно-значними. Вони визнавали ушкальшсть малоросiйського народу, однак, разом iз тим, спираючись на кторичш пiдстави, звертали своТ погляди до РосiйськоТ держави - спадкоемиц КиТвськоТ Русi як до «рялвницЬ» вiд польського наступу. Свтогляд галицьких русофiлiв був не нацюнальним у сучасному розумiннi, а перехщним до нього - iсторично-територiально-пiдданським, iз намаганням, спираючись на аргументи давнього минулого, вщмежувати себе вiд полямв (Де 1906: 9).
Ставлення унiатськоТ верхiвки до русофтьства було недовiрли-вим. Один iз тогочасних унiатiв писав про русофтьство так: «Зате настала шша небезпека, грiзнiша, а це, натр православ'я, вiдповiдно московськоТ схизми. Придатне поле до тоТ небезпеки приготували нашi доморослi русофiли. Захвалюючи все, що росшське, викликали у неосвiченого населення певного роду пiетизм до Росп, а за тим i до православ'я. Це приходило тим легше, що православний обряд з деякими рiзницями тотожнш з нашим» (Греко-католицькая 1928: 4). Поди 1848-1849 рр. в Галичиш показали, що галичани не спльки стояли за патзм, сктьки за нацiональну i духовну еднiсть з надднi-прянськими «схизматиками» - тобто православною УкраТною.
У цтому на кiнець 50-х рр. XIX ст. москвофтьство стало занепадати та давати дорогу руху народовщв. В 1858 р. «Церковна газета» перестала видаватися, з'явився «Церковний вкник для русинiв Австрш-ськоТ держави», в першiй частинi якого було заявлено, що «перш ми старалися писати за формами великоруськоТ мови, ниш же хочемо писати за нашим обласним росшським нарiччям» (До iсторiТ 2001: 70). Таким чином, розпочався новий перюд в iсторiТ народних рухiв Галичини. Вщомий галицький громадсько-полiтичний дiяч, публiцист та лгтературознавець О. Терлецький писав, що з «Церковного вкника» «вiяло духом православ'я i прихiльностi до Росп» (До iсторiТ 2001: 70).
Наприкшф XIX ст. у Галичинi украТнофтьська течiя взяла верх.
Наведет поди й до сьогодт не було вивчено - вони кардинально суперечать певним утатським щеологемам про церковно-народ-ницьке меаанство УГКЦ i взaгaлi не укладаються у мiф про те, що Галичина споконвiчно була унiaтською. Про це наголошуе й наш сучасник пpотоiеpей Василш Петьовка (Петьовка Вaсилiй 2006: 30).
Проведене нами дослщження руху за повернення у православ'я галицьких утатв у першш половит XIX ст. сьогодш набувае особливо' актуальности осктьки наведет факти дозволяють висвгглити супеpечливi твердження унiaтськоï iстоpiогpaфiï й показати, що Галичина не була кторичним оплотом унп'. На цте столiття пiзнiше, нiж на центральнш теpитоpiï Укра'ни, унiя була надана галичанам, але нав^ь за умови австршсько-римського протегування унiï на галицьких захщноукра'нських землях збереглося та потужно (особливо у першш половит Х1Х ст.) проявлялося прагнення до православ'я. Таке прагнення ткно пов'язане з русофтьством, боротьбою за збереження та розвиток народно' мови та традицш.
Л1ТЕРАТУРА
Безсторонный 1893 - Безсторонный И. Обективний поглядъ на отношеня обрядови въ Всходной Галичинъ. Л., 1893.
Гопцусь 1909 - Гопцусь П.О. Зарубежная Русь в борьбе за свою нацю-нально-культурную самобытность. Народно-просветительная деятельность общества им. М. Качковского в Галицкой Руси, основанного просвятителем ея, о. 1оанном Наумовичем. Полтава: Тип. Ф. Шиндлера, 1909.
Греко-католицькая 1928 - Греко-католицькая церква. II ктс^я вщ початку аж до наших дшв та два життеписи II перших подвижниюв. Л.: Правда, 1928.
Грицак 1996 - ГрицакЯ.Й. Нариси ^орп Укра'ни: Формування модерно' укра'нсько' наци XIX-XX ст. К., 1996.
Даль 1856 - Даль В.И. Червонорусские предания // Современник. 1856. Т. LIX, № 6. Отд. I. Словесность.
Де 1906 - Де е руский клир? Пише брат вipний у Львову з друкарн на-родово' Манецких. 1906.
Дем'янюк 2007 - Дем'янюк О.Й. Укра'нський молодiжний рух Захщно! Укра'ни: вщ зародження до боротьби за укра'нську державшсть: моногpaфiя. Луцьк: Твердиня, 2007.
Добрянский 1885 - Добрянский А.И. О современном религиозно-политическом положении Австро-Угорской Руси. М.: Изд. П.Ф. Левдака, 1885.
Добош 2006a - Добош О. Римська ушя - не для укра'н^в. К., 2006.
Добош 2006b - Добош О. Ушя в Укра'ш в ХХ ст. К., 2006.
До кторп 2001 - До кторп нацюнальних меншин Австро-Угорщини (XIX - поч. XX ст.). Ужгород: Карпати-Гражда, 2001.
Зоря Галицка 1848 - Зоря Галицка. Число 1. Львiв. Дня 19 мая 1848.
1стс^я Австро-Угорщини 2003 - 1стс^я Австро-Угорщини: Програма курсу та навчальна метода. Харьюв: ХДАК, 2003.
Кметь 2003 - Кметь В.Ф. З ^орп становлення Львiвськоï православноТ кафедри. К., 2003.
Колодний 1997 - Колодний А.М. УкраТнський схщний обряд. К., 1997.
Лужницький 1954 - Лужницький Г. УкраТнська церква мiж Сходом i Заходом. Нарис iсторiï УкраТнськоТ церкви. Фiладельфiя, 1954.
Майор 2017 - Майор Р.1. Русофтьство на Закарпатт у другш половит XIX - на початку XX ст.: Генеза, розвиток та щеолопя // Русин. 2017. № 1 (47). С. 154-176.
Пашаева 2001 - Пашаева Н.М. Очерки истории Русского движения в Галичине Х1Х-ХХ вв. М.: Гос. публ. ист. б-ка России, 2001.
Пашаева 2003 - Пашаева Н.М. Немного об унии в Галичине. М., 2003.
Петровський 1945 - Петровський М.1. Захщна УкраТна (1сторична довщка). К.: Укр. держ. вид-во, 1945.
Петьовка 2006 - Петьовка Василiй, прото!ерей. Православ'я як консоль дуюча сила у формуванш нацюнальноТ свщомосп русишв // Русин. 2006. № 1 (3). С. 30-31.
Правда 1968 - Правда про ушю. Документи i матерiали. Л.: Каменяр, 1968.
Русалка 1837 - Русалка ДнЪстровая. Письмо Корол. всеучилища Пештан-ского. У БудумЪ. 1837.
Савченко 1930 - Савченко Ф. Захщна УкраТна в листуванн Головацького з Бодянським 1843-1876 рр. К., 1930.
Серюз 1995 - Серюз Я. 1сторичне краезнавство. Навч.-метод. поабн. Л.: Львiвський обласний iнститут освiти, 1995.
Скочиляс 2010 - СкочилясI. Галицька (Львiвська) епархiя XVII-XVIII столiть: оргашзацшна структура та правовий статус. Львiв, 2010.
Сцусь, Родковский 1884 - Сцусь И., Родковский А. Письмо упорствующего брата ушата к воссоединившимся православным и ответ ему одного из них. Варшава, 1884.
Труханенко 2002 - Труханенко А.В. Акценты, материалы круглого стола: «Русофильство в австрийской Галиции: современные исторические исследования и уроки». Л.: Ахилл, 2002.
Турш 2009 - Тур'ш О. Вплив реформ Габсбургов на еклезiальний статус i сусшльне життя галицьких греко-католиюв наприюнц XVIII - у першш половин XIX ст. Л., 2009.
Турш 1992 - Турiй О. Греко-католицька церква i зародження москвофть-ства в Галичиш. Л., 1992.
УкраТнсько-австршсью 1999 - УкраТнсько-австршсью культурш взаемини другоТ половини Х1Х - поч. ХХ столЬтя. КиТв; Чершвш, 1999.
Энциклопедический словарь 1892 - Энциклопедический словарь. СПб.:
Тип. И.А. Ефрона, 1892. Т. VII.
Bienkowski 1962 - Bienkowski L. Organizacja Kosciota Wshodniego w Polsce. Krakyw, 1962.
Kozik 1973 - Kozik I. Ukrainski ruch ^^dowy w Galieji 1830-1848 rr. Krakyw, 1973.
Osadczy 2007 - Osadczy W. Swi^ta Rus. Rozwoj i oddziatywanie idei prawostawia w Galicji. Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklowskiej. Europejskie Kolegium Polskich i Ukrainskich Uniwersytetow. Instytut Europy Srodwo-Wschodniej, 2007.
REFERENCES
Bezstoronnyy, I. (1893) Obektivniy poglyad" na otnoshenya obryadovi v" Vskhodnoy Galichin" [An objective view of ritual relations in Eastern Galicia]. L., 1893 [An objective view of ritual relations in Eastern Galicia]. Lviv: V drukarn" Tovaristva im. Shevchenka.
Goptsus, P.O. (1909) Zarubezhnaya Rus' к bor'be za svoyu natsional'no-kul'turnuyu samobytnost'. Narodno-prosvetitel'naya deyatel'nost'obshchestva im. M. Kachkovskogo v Galitskoy Rusi, osnovannogo prosvyatitelem yeya, o. ioannom Naumovichem [Russia abroad in the struggle for its national and cultural identity. People's educational activities of the society by M. Kachkovsky in Galician Russia, founded by the Enlightenment Father John Naumovich] Poltava: Tip. F. Shindlera.
Anon. (1928) Greko-katolits'kaya tserkva. Ii istoriya vidpochatku azh do nashikh dniv ta dva zhittepisi ii pershikh podvizhnikiv [Greek Catholic Church. Its story from the beginning to the present day and two biographies of its first ascetics]. Lviv: Pravda.
Gritsak, Ya.Y. (1996) Narisi istorii Ukraini: Formuvannya modernoi ukrains'koi natsiiXIX-XXst. [Essays on the History of Ukraine: Formation of the Modern Ukrainian Nation of the 19th - 20th centuries]. Kyiv: Geneza.
Dal', V.I. (1856) Chervonorusskie predaniya [Red-Ruthenian legends] Sovremennik. 60 (6).
Anon. (1906) De e ruskiy klir? Pishe brat virniy u L'vovi, z drukarni narodovoi Manetskikh [Where is the Russian cleric? A true brother writes in Lviv, from the Manetski printing house]. [s.n.].
Demyanyuk, O.Y. (2007) Ukrains'kiy molodizhniy rukh Zakhidnoi Ukraini: vid zarodzhennya do borot'bi za ukrains'ku derzhavnist' [The Ukrainian Youth Movement of Western Ukraine: From the Origins to the Struggle for Ukrainian Statehood]. Lutsk: Tverdinya.
Dobryanskiy, A.I. (1885) O sovremennom religiozno-politicheskom polozhenii avstro-ugorskoy Rusi [On the contemporary religious and political situation of
the Austro-Ugric Rus]. Moscow: P. F. Levdak.
Dobosh, O. (2006) Rims'ka uniya - ne dlya ukraintsiv [The Roman Union is not for Ukrainians]. Kyiv: [s.n.].
Dobosh, O. (2006) Uniya v Ukraini v XX st. [Union in Ukraine in the 20th century]. Kyiv: Svyato-Uspens'ka Pochaivs'ka Lavra.
KibaL, Y.V. (2001) Do istorii natsional'nikh menshin Avstro-Ugorshchini (XIX -poch. XXst.) [To the history of the national minorities of Austria-Hungary (the 19th - early 20th centuries)]. Uzhhorod: Karpati-Grazhda.
Zorya Galitska (1848) 19th May.
Anon. (2003) Istoriya Avstro-Ugorshchini. Programa kursu ta navchal'na metoda [History of Austro-Hungary: SyLLabus and teaching method]. Kharkiv: KhDAK.
Kmet, V.F. (2003) Z istorii stanovlennya L'vivs'koi pravoslavnoi kafedri [From the history of the formation of the Lviv Orthodox Church]. Kyiv: [s.n.].
KoLodniy, A.M. (1997) Ukrains'kiy Skhidniy obryad [Ukrainian Oriental Rite]. Kyiv: [s.n.].
Luzhnitskiy, G. (1954) Ukrains'ka Tserkva mizh Skhodom i Zakhodom. Naris istorii Ukrains'koi Tserkvi [Ukrainian Church between East and West. Essay on the history of the Ukrainian Church] Philadelphia: [s.n.].
Mayor, R.I. (2017) RussophiLia in transcarpathia in the second half of the 19th - earLy 20th centuries: origins, deveLopment and ideoLogy. Rusin. 1 (47). pp. 154-176 (In Ukrainian). DOI: 10.17223/18572685/47/13
Pashaeva, N.M. (2001) Ocherki istorii Russkogo dvizheniya k Galichine XIX -XX w. [Essays on the history of the Russian movement in GaLicia in the 19th - 20th centuries]. Moscow: Gosudarstvennaya pubLichnaya istoricheskaya bibLioteka Rossii.
Pashaeva, N.M. (2003) Nemnogo ob unii v Galichine [Something about the Union in GaLicia]. Moscow: Sputnik+.
Petrovskiy, M.I. (1945) Zakhidna Ukraina (Istorichna dovidka) [Western Ukraine (A historicaL background)]. Kyiv: Ukrains'ke derzhavne vidavnitstvo.
Petyovka, V. (2006) Pravoslav'ya yak konsoliduyucha sila u formuvanni natsional'noisvidomosti rusiniv [Orthodoxy as a consoLidating force in shaping the nationaL consciousness of the Rusins]. Rusin. 1 (3). pp. 30-31.
Anon. (1968) Pravda pro uniyu. Dokumenti i materiali [The truth about the union. Documents and materiaLs]. Lviv: Kamenyar.
Anon. (1837) Rusalka Dnistrovaya. Pis'mo Korol. Vseuchilishcha Peshtanskogo [Mermaid the Dniester. Letter to the King of the Peshtansky CoLLege]. Budapest: [s.n.].
Savchenko, F. (1930) Zakhidna Ukraina v listuvanni Golovats'kogozBodyans'kim 1843 - 1876 rr. [Western Ukraine in correspondence between GoLovatsky and Bodiansky from 1843 to 1876]. Kyiv: Druk.
Serkiz, Ya. (1995) Istorichne kraeznavstvo [HistoricaL LocaL studies]. Lviv:
L'vivs'kiy oblasniy institut osviti.
Skochilyas, I. (2010) Galits'ka (L'vivs'ka) eparkhiya XVII-XVIII stolit': organizatsiyna struktura ta pravoviy status [Galician (Lviv) diocese of the 17th -18th centuries: organizational structure and legal status]. L'viv: UKU.
Stsus', I. & Rodkovskiy, A. (1884) Pis'mo uporstvuyushchego brata uniata k vossoedinivshimsya pravoslavnym i otvet emu odnogo iz nikh [The letter of the persistent uniate to the reunited Orthodox and the answer to him]. Warsaw: [s.n.].
Trukhanenko, A.V. (2002) Aktsenty, materialy kruglogo stola: "Rusofil'stvo v Avstriyskoy Galitsii: sovremennye istoricheskie issledovaniya i uroki" [Accents, materials of the round table: "Russophilia in Austrian Galicia: Contemporary Historical Studies and Lessons"]. Lviv: Akhill.
Turiy, O. (2009) Vplivreform Gabsburrivna eklezial'niystatus i suspil'ne zhittya galits'kikh greko-katolikiv naprikintsi XVIII - u pershiy polovini XIXst. [Influence of the Habsburg Reforms on the Ecclesial Status and Public Life of the Galician Greek Catholics at the end of the 18th - the first half of the 19th centuries]. Lviv: [s.n.].
Turiy, O. (1992) Greko-katolits'ka tserkva i zarodzhennya moskvofil'stva v Galichini [Greek Catholic Church and the Birth of Moscophiles in Galicia]. Lviv: [s.n.].
Fedoruk, O. (ed.) (1999) Ukrains'ko-avstriys'ki kul'turni vzaemini drugoipolovini Х1Х - poch. ХХ stolittya [Ukrainian-Austrian cultural relations of the second half of the 19th - early 20th centuries]. Kyiv; Chernivtsi: [s.n.].
Brockhaus, F.A. & Efron, I.A. (1892) Entsiklopedicheskiyslovar' [Encyclopedic Dictionary]. Vol. 7. St. Petersburg: I.A. Efron.
Bienkowski, L. (1962) Organizacja Koscioia Wshodniego wPolsce [Organization of the Eastern Church in Poland]. Krakow: [s.n.].
Kozik, I. (1973) Ukrainski ruch narodowy w Galieji 1830 - 1848 rr. [Ukrainian national movement in Galicia in 1830-1848]. Krakow: [s.n.].
Osadczy, W. (2007) Swigta Rus. Rozwoj i oddziaiywanie idei prawosiawia w Galicji [Saint Rus. The development and influence of the idea of the Orthodox Church in Galicia]. Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklowskiej.
Жкольський £вген Володимирович - доктор фтолопчних наук, мапстр бого-слов'я, професор кафедри icrapN росшсько! лггератури 1нституту русистики Варшав-ського ушверситету (Республ^а Польща).
Никольский Евгений Владимирович - доктор филологических наук, магистр богословия, профессор кафедры истории русской литературы Института русистики Варшавского университета (Республика Польша).
Evgeny V. Nikolsky - University of Warsaw (Poland).
E-mail: Eugenius-08@yandex.ru
Юган Наталiя Леонiдiвна - доктор фтолопчних наук, доцент пщготовчого вщ-дiлення КиТвського нацiонального ушверситету ím. Т. Шевченка, професор кафедри росшськоТ мови i слов'янсько? фтологи Приазовського державного технiчного уш-верситету (УкраТна).
Юган Наталья Леонидовна - доктор филологических наук, доцент подготовительного отделения Киевского национального университета им. Т. Шевченко, профессор кафедры русского языка и славянской филологии Приазовского государственного технического университета (Украина).
Natalia L. Yuhan - National Taras Shevchenko University, Priazovsky State Technical University (Ukraine).
E-mail: ugannl2@gmail.com
