CC BY
0ПРОЕКТИ ВИЩО1 ПЕДАГОГ1ЧНО1 ОСВ1ТИ В УКРА1Н1 ПЕРШО1 ПОЛОВИНИ Х1Х ст.
Дем 'яненко Н. М., доктор педагог1чних наук, професор, зав. кафедри педагогти i психологИ вищог школи НПУ iменi М.П. Драгоманова, Украгна
Бойко А. М., доктор педагогiчних наук, професор, член-кореспондент НАПН Украгни, Украгна DOI: https://doi.org/10.31435/rsglobal_ws/31032020/6989
ABSTRACT
The period of the first half of the nineteenth century is characterized by a significant number of the pedagogical education projects development, which can be divided into two main groups: the author's (M. Demkov, V. Ivanovsky, G. Kollontay, M. Pirogov, M. Troitsky, K. Ushinsky, T. Chacky, etc.) and official (authorized by the Ministry of Public Education). Among them are the projects of Pedagogical Institute in the "Prior Rules of Public Education" (1803), the General Regulations of the Russian Imperial Universities in 1804 and 1835, the Pedagogical Courses Principles (1860, 1865); the draft of the Teaching Institute Regulations (1862) and a number of others. It's considered that author's approaches significantly influenced the content of the official group and even served as their basis.
The analysis of the projects content is allowed to group them into two divisions. The first is the projects of educational institutions for the primary school teachers training (teachers' seminary, teacher's institutes), and the second one is educational institutions for the secondary school teachers training (pedagogical faculties, pedagogical institutes, pedagogical courses, pedagogical seminaries). At the same time, the first projects were planned as an independent, exclusively closed educational institutions of the residential type. Their curricula had to provide the detailed learning of the primary schools disciplines and the teaching methods. A compulsory condition for the existence of the second group was their opening on the basis of universities, which according to the authors of the projects had to provide a broad compulsory education and special training for advanced teaching. The dominant for university teaching institutions was the viewpoint of their open type, which is slightly allowed to reduce the cost of teacher training, providing teacher applicants with scholarships rather than complete public funds. The common requirement for both types of projects was the requirement for compulsory in-depth pedagogical training, which, as a rule, reflected the need to follow the principle of theoretical pedagogical courses unity (pedagogy, didactics, knowledge about upbringing, history of pedagogical currents, etc.) and pedagogical training.
Thereby the pedagogical institute on this basis was opened in the structure of the University of St. Volodymyr in Kyiv in 1834. Having passed the difficult historical path, today is known in the world educational space by a large-scale innovative activity as National Pedagogical Dragomanov University, it is still the custodian of the university pedagogical institute idea of the 1830s, traditions of teacher training.
Citation: Demyanenko N. M., Boyko A. M. (2020) The Projects of Higher Pedagogical Education in Ukraine in the First Half of the Nineteenth Century. World Science. 3(55), Vol.3. doi: 10.31435/rsglobal_ws/31032020/6989
Copyright: © 2020 Demyanenko N. M., Boyko A. M. This is an open-access article distributed under the terms of the Creative Commons Attribution License (CC BY). The use, distribution or reproduction in other forums is permitted, provided the original author(s) or licensor are credited and that the original publication in this journal is cited, in accordance with accepted academic practice. No use, distribution or reproduction is permitted which does not comply with these terms.
Свропейський вектор вищо! освгти Украши зумовлюе не лише дослщження ÍHHOB^rnH^ процешв, пов'язаних з осв^ньою iнтеграцiею, а й юторичного кор1ння впчизняних ocbíthíx систем,
ARTICLE INFO
Received: 26 January 2020 Accepted: 16 March 2020 Published: 31 March 2020
KEYWORDS
university, teacher training, project,
pedagogical institute, pedagogical courses, pedagogical seminary.
що продиктовано передуам проблемами збереження нащонально! щентичносп в глобалiзованому свт. Серед таких питань - професiйна пiдготовка вчителя, здатного формувати освiтньо-виховний процес в умовах с^мко змiнюваного суспiльства, спрямовувати його на творення активно!, самодостатньо! особистостi, вщцано! ще! процвiтання свое! крани. Звiдси - iнтерес до витоюв системно! педагогiчно! освiти в Укра!ш, !! проектування на початку Х1Х ст., iсторико-логiчного аналiзу ретроявища на перетин1 думок, суджень, прийняття рiшень.
Проблему лише фрагментарно висвплено в науковiй лiтературi. Як правило, це контекстш вiдомостi у ретророзвщках i3 питань вищо! педагогiчно! освгги. Серед авторiв наукових праць ВС. Бенера, Л.П. Вовк, В.О. Глузман, В.К. Майборода, Ф.Г. Паначин, М.Д. Ярмаченко та ш. Частково щ процеси проанатзовано нами: Бойко А.М., Дем'яненко Н.М. Загальнопедагопчна пiдготовка вчителя: iсторiя, сучасний стан, перспективи. — К., 1996. -217 с.; Дем'яненко Н.М. Загальнопедагопчна шдготовка вчителя в Укра!ш (Х1Х — перша третина ХХ ст.). — К., 1998. - 328 с.; Дем'яненко Н.М. Загальнопедагопчна шдготовка вчителя в юторп вищо! школи Укра!ни (1917-1933 рр.). — Полтава, 1994. - 85 с.; Дем'яненко Н.М., Важинський 1.П. Ретроспектива педагопчно! осв^и в Укра!ш (Х1Х — початок ХХ ст.). — М., 2002. — 240 с. та ш. Сьогодш дослiдження виходить на етап структурного аналiзу, порiвняння i систематизацi! зiбраних фактiв.
Отже, метою нашого допису став ретроспективний логiко-системний аналiз шщативних авторських i офiцiйних проектiв розвитку педагогiчно! освiти в Укра!нi першо! половини Х1Х ст., шляху !х упровадження у взаемозв'язках i залежностях рiзного типу заклацiв освiти - лще!в, педагогiчних, учительських семiнарiй, класичних унiверситетiв, педагогiчних iнститутiв i курав, яю дали життя знаним сьогодш в усьому свiтi укра!нським педагопчним ун1верситетам.
Як вiдомо, Х1Х ст. стало поворотним пунктом у становленш класично! ун1верситетсько! освiти в шдросшськш Укра!нi. Послiдовно утворюються Харювський (1804), Кшвський Св. Володимира (1834), Новоросшський (1865) iмператорськi унiверситети. У вщструктурованш в ходi освiтньо! реформи 1802-1804 рр. iерархi! закладiв освiти (парафiяльнi, повiтовi, губернсью (гiмназi!) училища, ушверситети) останн1м, як центрам навчальних окрупв, належала передусiм органiзацiйно-управлiнська функцiя [3, с. 68]. Управлiння школами окрупв передбачало послiдовну й системну шдготовку педагогiчних кадрiв. Оскiльки едино! форми педагопчного закладу освiти на той час не юнувало, розв'язання проблеми пройшло непростий шлях.
Освiтня реформа початку Х1Х ст. iнiцiювала численш проекти реформування педагогiчно! освiти. Так, на рiвнi Мiнiстерства народно! освпи дискутувалися питання: 1) вiдкриття окремих закладiв освiти (учительських семiнарiй) чи педагопчних навчальних закладiв, пiдпорядкованих ушверситетам; 2) створення педагогiчно! школи закритого (штернатного) чи вiдкритого типу; 3) започаткування спещальних груп учительських кандидапв при гiмназiях; 4) утримання при закладах вищо! освгги, якi готували педагогiв, гiмназiй (училищ), що мало забезпечити майбутньому вчителевi грунтовну практичну шдготовку тощо. У 1802 р. Мшютерством народно! освпи перевагу було надано проектовi закритого педагогiчного шституту на базi унiверситету. При цьому планувалось, що такий iнститут обмежуватиметься шдготовкою вчителiв для гiмназiй свого округу, тому кшьюсть студентiв у кожному з них мала складати 20-24 особи. За задумом авторiв проекту, майбутнi педагоги мали пройти попередню 2-3^чну переважно загальноосвiтню шдготовку на фшософському факультетi унiверситету, що вважалося загальною i необхiдною умовою продовження навчання у спецiальному вщдшенш унiверситету. Пiсля цього ще 3 роки вже у званш кандидапв навчалися в унiверситетському педагогiчному шституп. Першi два роки в педшституп планувалося викладання спецiальних дисциплiн, максимально наближених до гiмназiйного курсу навчання. Третш рiк вiдводився для занять у особливих семiнарiях, де кандидати опановували методики викладання окремих предмепв. Лише пiсля iспитiв, якi, крiм знань, враховували i педагогiчнi здiбностi, надавався другий унiверситетський ступiнь (мапстр) або здiйснювався розподiл в пмназп (на посади старших чи молодших учителiв). Найсуттевiшi напрями цього проекту лягли в основу роздшв «Про шститут педагогiчний» загальних Статутiв iмператорських унiверситетiв 1804 i 1835 рр. [4, с. 41-42]. Таким чином, проект став предтечею ушверситетських педагопчних шститупв.
Оскшьки започаткування педiнституту передбачалося загальними унiверситетськими статутами, такий заклад вщкрився при Харкiвському iмператорському ушверситеп (1804), а з утворенням Ушверситету Св. Володимира - i в його структурi (1834). На вiдмiну вiд
Харювського ушверситету, який було засновано на 6a3i мюцевого колегiуму, створенню Кшвського посприяв той факт, що у 1833 р. до Киева переводиться Волинський лщей (вщ започаткування вiдомий як Волинська гiмназiя, 1805- 1818). Вш згодом уплинув i на оргашзащю унiверситетськоï пiдготовки вчителя. Принагiдно зазначимо, що проект Вищо1 Волинсько! пмназп був розроблений Т. Чацьким, який за походженням належав до сполошзованих украшських аристократiв (народився на Волиш). З 1803 по 1813 рр. працював iнспектором шкiл Волинсько!, Кшвсько! та Подiльськоï губернiй. Завдяки Т. Чацькому було розширено шкiльну мережу й створено новi навчальнi заклади в цих губернiях [1, с. 51-66]. До оргашзацп гiмназiï було також залучено вщомого польського фшософа, правника й громадського дiяча Г. Коллонтая, уродженця Кременеччини (пiвденна Волинь). 29 липня 1805 р. проект цього навчального закладу був затверджений Олександром I. Розробляючи навчальну програму гiмназiï, Г. Коллонтай i Т. Чацький сподiвалися згодом перетворити ïï в унiверситет. Звiдси й перетворення на лiцей -пiдвищену освпню ланку в наближеннi до ушверситету.
Спроектована двоступенева гiмназiйно-лiцейна структура була розрахована на 10 роюв навчання (чотири однорiчнi (гiмназiйнi) класи i три дворiчнi (лiцейнi) курси). Завершення курсiв лiцейного навчання вiдповiдало приблизно рiвневi мiж середньою школою та ушверситетом (освiта пiдвищеного типу) i, таким чином, надавало можливють працювати вчителем. Упродовж двох рокiв на першому курсi викладалися: елементарна математика, лопка, iсторiя, географiя, на другому - фiзика i право. Упродовж третього дворiччя вивчали натуральну юторда, хiмiю та лiтературу. Вiдповiдно до уподобань i здiбностей молодi люди мали можливiсть поглибити знання з граматики слов'янських та грецько1' мов, бiблiографiï, вищо1' математики, астрономiï, практично!' мехашки, гiдравлiки, практично!' гiдростатики, фiзичних наук, астрономiï, анатомiï та фiзiологiï, хiрургiï, акушерства, ветеринарiï, малювання та ш. [8, с. 315; 9, с. 279; 15].
У 1808 р. лшарем Я.-Н. Лернетом був заснований стипендiальний фонд лщею (тдтверджений указом Олександра I, 1809), який сплачував за навчання кшькох здiбних учнiв iз бiдних сiмей та ix облаштування по завершенню освiти. 1809 року вiдкрито два гуртожитки (конвшти), один з яких утримувався переважно на кошти держави. Освгга надавалася безплатно, за винятком так званих «таланов» - предметiв, що входили до циклу фiзичного та естетичного виховання (верхова ïзда, танщ, фехтування, музика, малювання). Навчання велося переважно польською мовою, що вщповщало прагненням авторiв проекту створити осередок польсько].' культури на Правобережнiй Украш в умовах третього подiлу Речi Посполитоï (1795). Не випадково, тсля придушення нацiонально-визвольного повстання полякiв проти Росiйськоï iмперiï (1830-1831) було прийнято рiшення про закриття Волинського лщею, який на той час вщносився до Вшенського навчального округу. 1832 року вш переводиться до Киева i шдпорядковуеться новоствореному Киïвському навчальному округу, а в 1833 р. Миколою I було шдписано указ про вщкриття на базi лщею Ушверситету Св. Володимира. Вже наступного року попечитель Кшвського навчального округу С. фон Брадке затвердив учителiв лщею викладачами нового закладу освпи [15]. Бшьшють iз них стала читати лекцп i в педагопчному iнститутi при унiверситетi.
Вiдкриття у 1850 р. в ушверситетах кафедр педагопки внесло певнi корективи у викладання педагопчних дисциплш в шститутах. У xодi дiяльностi кафедр було засвщчено нерозробленiсть змiсту практичноï шдготовки вчителiв, що негативно позначалося на ïï проведенш i врештi привело до закриття (1858) ушверситетських педагопчних шститупв. 1ншою причиною лiквiдацiï називалась ïx органiзацiя як закладiв закритого типу, що передбачало повне утримання за державний кошт i було фшансово обтяжливим, не дивлячись на невелику кшьюсть таких закладiв освгги i утримуваних тут учительських стипецщапв [4, с. 42].
Наступний регульований державою проект педагогiчноï освгга частково враховував недолши реалiзацiï попереднього, але шдготовку вчителя середньоï школи залишав за унiверситетом. На базi закритих педагогiчниx шститупв передбачалося облаштування ушверситетських педагопчних курив. Проект почав обговорюватися на мшстерському рГвш з середини 1850-х рок1в. Педагогiчнi курси, напротивагу педагогiчному ГнститутовГ, замислювалися як вщкритий педагогiчний заклад освГти з дворГчним термiном навчання. Вступникам надавався випробувальний тримГсячний термiн, упродовж якого вони могли остаточно впевнитися у «схильносп до педагогiчноï профес^'». Педкурси, за задумом авторiв проекту, мали п'ять профшв пГдготовки (залежало вГд спещальносп вчителя) i передбачали еднiсть теоретичного навчання й
практики. Особливе мюце повинно було вщводитися вивченню педагопки i дидактики, проведенню уроюв у гiмназiях. Обов'язковим на завершальному етапi навчання вважався захист науково! дисертацл i проведення пробно! лекцп.
Цей проект надихнув уряд до перебудови педагопчно! освiти на абсолютно вщмшних вiд педагогiчного iнституту засадах: 1) педагопчш курси повиннi рацюнально поеднувати теоретичнi (науковi) й практично-дидактичш заняття; 2) гiмназiйнi навчальш дисциплiни розподiляються на п'ять спорщнених груп, з яких майбутнiй педагог обирав би одну для теоретичних занять; 3) з метою проведення практичних занять при педагопчних курсах започатковувалися особливi пмнази; 4) на педагопчш курси зараховувалися особи, яю закiнчили унiверситет зi ступенем кандидата або званням дiйсного студента, а отже, здатнi визначити власнi здiбностi до вчительсько! професи; 5) шдготовка обмежувалася дворiчним термiном. Бiльшiсть цих висновкiв було введено до проекту «Положення про педагогiчнi курси» (1860) [4, с. 43].
Приблизно до цього ж часу (кшець 1850-х - початок 1860-х рр.) вщноситься поява низки авторських проектов реоргашзацн педагопчно! освiти та створення педагопчних заклащв. Один iз найвiдомiших - належав видатному педагогу, на той час (1857) попечителю Одеського навчального округу, М.1. Пирогову. В Одес ним було створено спещальний комтоет, завданням якого стало «заснування при Ршельевському лще! особливо! педагогiчно! семшари для надання майбутнiм учителям практично! педагопчно! освтои» [4, с. 43]. У грудш 1857 р. проект був поданий на розгляд мшютра народно! освгги. Вiдповiдно планувалось готувати вчителiв трьох розрядiв - для парафiяльних, повiтових училищ та пмназш. До числа семiнаристiв зачислялись особи 18^чного вiку, що закiнчили повний курс повтоових училищ або пмназш. Дозволявся вступ i юнакам, яю отримали домашню освiту. Останнi повинш були витримати вступний iспит, продемонструвавши знання, рiвнi отриманим у повтоових училищах. 1ншою формою здобуття освтои, частково i спецiально!, було навчання у так званих гiмназiйних i лiцейних семiнарiях (згадаймо структуру Волинського лщею). У гiмназiйнi семiнарi! вступ дозволявся з п'ятнадцятирiчного вiку. При встут переваги надавалися дiтям учителiв. У лiцейнi семiнарi! вступали особи, що досягли сiмнадцятирiчного вiку, закшчили повний курс гiмназi! та бажали отримати звання учителя гiмназi!. Той, хто опанував лщейний курс i бажав мати повну професiйну освтоу, продовжував навчання в педагогiчнiй семшари. Заняття семшаристов розподiлялись за двома напрямами: 1) науково-теоретичш й 2) навчально-практичнi (або як вони називалися - суто педагогiчнi). При цьому науково-теоретичш заняття щодо майбутнього викладання у гiмназi! полягали в освоенш теоретичного лекцiйного курсу, зокрема, вивченш гiмназiйних предметiв (рiвня четвертого або п'ятого класу), обов'язковому оволодшш латинською мовою. 1ншим напрямом педагопчно! освтои була пiдготовка до викладання в лще!. Вона включала три вщдшення: 1) мовознавство й юторичш науки - сюди входило вивчення загальних для всiх трьох вщдшень предметiв (богослов'я, психологi! i лопки), а також спецiальних для цього вщдшення дисциплiн: росiйсько! словесностi, одше! з нових мов, римсько! словесносто, росiйсько! i загально! iсторi!, статистики i полiтично! економiки; 2) природничi науки, де, крiм загальних предметов, викладалися такi спецiальнi: зоологiя, боташка, мiнералогiя, фiзика, хiмiя, сiльське господарство, технолопя i географiя; 3) фiзико-математичне вiддiлення. До спецiальних предметiв по третьому вщдшенню вiдносилися: математика чиста i прикладна, фiзика, хiмiя. Крiм цього, з метою поглиблення знань, семшаристи мали займатися i приватно (з директором, шспектором, його помiчником, викладачами окремих дисциплiн). Останнi керували й науковими заняттями вихованцiв. Офщшно дозволялася така форма навчання, як вибiр двох основних предметiв для iндивiдуального вивчення, що автоматично звшьняло семiнаристiв вiд вiдвiдування лекцiй з шших предметiв. Загалом, протягом дня передбачалось офiцiйне вiдвiдування не бшьш як трьох лекцiй. Остання робоча година дня выводилась на приватт уроки [4, с. 44].
До навчально-практичних або педагогiчних занять, за проектом М.1. Пирогова, входили: 1) педагопчш вправи з учнями першого-другого клашв гiмназiй, парафiяльного або пов^ового училища, що проходили пiд керiвництвом i контролем викладача школи; 2) практичш вправи за системою наочного навчання; 3) педагопчш бесщи; 4) курси практично! педагопки [14, арк. 1319]. Проект загалом було схвалено, а щея вщкриття учительських семшарш отримала пiдтримку бiльшостi навчальних окрупв. Однак, тодi вiн не був утшений. Можемо лише висловити припущення, що проект виявився надто iнновацiйною, як на той час, спробою
започаткування середньо-спещально! педагопчно! освтои - бази для поступового створення самостшних вищих закладiв педагопчно! освтои, незалежних вiд ушверситетов.
Перебуваючи вже на посадi попечителя Ки!вського навчального округу, М.1. Пирогов знову висунув пропозицiю створення вчительсько! семшари i знову не був почутий, бо перша спецiальна педагопчна школа була вiдкрита в Киевi лише у квiтнi 1862 р. [7, с. 88]. I хоча !! статут в^^знявся вiд запропонованого у проектi М.1. Пирогова, це так чи шакше стало реашзащею задуму педагога про свiтську педагопчну семiнарiю з метою пiдготовки вчителiв народних шкiл. Перший випуск було здшснено наприкiнцi 1862 р. - 16 випускниюв направлено в сшьсью школи. Офiцiйно, на мiнiстерському рiвнi, Ки!вську педагогiчну школу було визнано в 1863 р., а вже у 1869 р. переведено до м. Киростишева i реформовано в Коростишiвську учительську семiнарiю [5, 42-47].
1нший вагомий авторський проект шдготовки вчителя (1861) належав не менш вщомш особистостi — К.Д. Ушинському. За проектом передбачалася оргашзащя учительсько! семiнарi!, а задум було втшено на базi Гатчинського сирiтського притулку.
Проект включав декшька етапiв — заюнчення вихованцями елементарно! школи, дат — пмнази при сирггському будинку i вступ до пiдготовчо! учительсько! школи, засвоення курсу яко! дозволяло перехщ на навчання в учительську семшарда. Контингент семiнарi! (викладацький i учнiвський склад), за задумом педагога, мав включати: п'ять-шють педагогiв, стшьки ж вихователiв сирiтського закладу на чолi з директором i двi категорi! вихованцiв:
1) утриманцiв сиртоського будинку, забезпечених державним житлом та безоплатним навчанням;
2) осiб, як вносили невелику платню за курс освтои в семiнарi! i проживали поза територiею закладу. Директор учительсько! семшари (вш же й очшьник сирiтського закладу) мав безплатно читати в семшари не менше трьох тижневих лекцш з педагогiки i проводити по два уроки (одного з головних предметiв) у шдготовчш учительськiй та елементарнiй школах. Головний обов'язок учителiв семiнарi! полягав у «розумовш, моральнiй i практичнiй» шдготовщ вихованцiв семiнарi! до майбутньо! вчительсько! дiяльностi. Крiм зазначеного, кожний педагог зобов'язувався давати не менше шести тижневих уроюв у пмнази, шдготовчш, елементарнш i так званш «малолгтнш» школах сирiтського закладу. К.Д. Ушинським планувалося спiльне проживання наставникiв i вихованцiв, щоб останнi могли постшно звертатися до вчителiв за порадами i знаходилися пiд !хнiм позитивним впливом. Оскшьки головна мета учительсько! семшари полягала в пiдготовцi педагопв для народних сiльських шкiл, то вщповщний сирiтський заклад мав розташовуватися у невеликому мютечку або сел^ Загалом, як зауважував автор, вихованщ семiнарi! могли працювати i в молодших класах гiмназi! та вщповщних !м середнiх навчальних закладах, на посадах учителiв повiтових, парафiяльних, народних шкш рiзного типу, а також домашшми наставниками. За допомогою семшариспв-випускниюв К.Д. Ушинський планував увести в школах класну систему навчання замють iснуючо! на той час предметно!. Кшьюсть вихованцiв семiнарi!, що, як передбачалося, житимуть в самому заклад^ не могла перевищувати 40-50 ошб. На утримання кожного семiнариста К.Д. Ушинський планував вцщляти по 100 руб. щорiчно. Iншi вихованцi, як наприклад, закiнчили курс унiверситету i бажали приготуватися до вчительсько! практики, мали жити поза сирiтським закладом, але в спiльному, орендованому спещально з цiею метою будинковi, шд наглядом семiнарського начальства. У вщповщносп до проекту, казеннокоштнi семiнаристи самостшно вдосконалювали знання з уже засвоених навчальних дисциплiн, обраних ними для викладання, ^ крiм того, слухали курс педагогiки. Своекоштнi вихованцi, ^м педагогiки, засвоювали курси психологi! й фiзiологi!. Передбачалось, що деякi з них надалi зможуть навiть викладати педагогiку в духовних семiнарiях або гiмназiях. Планувалося запровадити курс «природничих наук, пристосований до пояснення предмета, як оточують сiльського хлопчика», коротю виклади основ сiльського господарства, гшени i «загальнодоступно! медицини». Оволодiння знаннями про сiльське господарство передбачалося на практичнш основi. К.Д. Ушинський вцщляв потрiйну мету цих занять: 1) ознайомлення майбутнього вчителя з побутом дтой, яких йому доведеться вчити; 2) розповсюдження корисних господарських вщомостей мiж селянами; 3) формування вмшь застосовувати цi знання на практищ у бортництвi, садiвництвi, городництвi, що також надавало учителевi можливостi покращити свш матерiальний стан. Пiд час сезонного припинення сiльськогосподарських робiт учш семiнарi! мали привчатися до столярування, корзиноплетiння, ткацтва тощо.
Автор проекту давав детальний опис основного змюту предметiв, який необх1дно засво!ти майбутньому вчителевi парафiяльно! школи. Серед основних дисциплiн: навчання читанню святого письма; церковного ству; курс iсторi! (коротка впчизняна iсторiя i найвидатнiшi поди всезагально!
юторп); короткий курс географп; боташка; зоолопя з висвпленням деяких вiдомостей Гз ветеринарп щодо домаштх тварин; короткий граматичний курс (допускалась наявтсть навГть легких орфографГчних помилок), на то мюць вихованець мав чгтко й виразно читати, розумгти прочитане, ясно висловлювати думки (усно й письмово). КрГм загальних понять про державний устрш, семшаристи засвоювали закони з регулювання сшьського побуту. К.Д. Ушинський уважав, що щ рГзномаштт вщомосп у поеднанш з суворо-християнським характером виховання дадуть найвищий результат у шдготовщ народного вчителя, шдтмуть його авторитет в очах селян.
Обов'язковою умовою освГти педагога Костянтин Дмитрович висував едшсть теоретичноï i практичноï шдготовки. Практичш заняття, за його проектом, повинш проходити в декшька етатв: допомога вчителевГ малолiтньоï школи чи елементарного училища у перевГрщ виконаних учнями уроюв, а учням - у ïx виконанш; проведення i аналГз пробних уроюв. З метою поглиблення практики, до семшарп, на його думку, варто було прикршити повГтове i парафГяльне училища; започаткувати зразкове училище для невелик' кшькосп сирщ вщкрити декшька взГрцевих сшьських шкш на околиц мюта; влаштувати мюью дитячГ недшьш школи. Останнш (третш) етап практичноï шдготовки визначався рГчним термшом пращ випускника у однш Гз зразкових сшьських шкш шд постшним наглядом керГвництва семшарп.
Пюля року такоï своерiдноï безвiдривноï практики кращГ вихованщ мали залишатися постшними вчителями за мюцем проходження практики. Однак, навГть у випадку постшного працевлаштування, семшарГя продовжувала откуватися долею своïx випускниюв, надаючи первинну грошову тдтримку, невелик грошовГ виплати у разГ нещасного випадку та за необхщносп - протекщю i захист, забезпечувати ïx навчальними посГбниками. Термш навчання в учительськш семшарп визначався К.Д. Ушинським «не менше двох i не бшьше чотирьох роюв». На базГ семшарп планувалися й публГчш лекцп з педагопки та психологи, видання навчальних пошбниюв i шдручниюв для народних шкш.
Проект передбачав можливють здобуття педагогiчноï освГти навГть за кордоном. Серед випускниюв семшарш, пмназш чи ушверситетГв на конкурснш основГ обиралося 7-8 кращих, яю й направлялися на навчання до провщних шмецьких i швейцарських учительських семшарш. Така шдготовка тривала три роки. Спочатку вивчалася шмецька мова. Упродовж другого-третього роюв навчання здобувалась теоретична i практична педагопчна освгга. Завершуватись навчання мало юпитом Гз наданням детальних атестацш шмецькими педагогами. Пюля повернення обов'язковою умовою висувалось проведення пробноï лекцп у присутносп найкращих педагопв. При цьому (в залежносп вщ засвщченого рГвня шдготовки) одш займали вакантш мюця наставниюв у семшарп, шшГ - в елементарнш чи шдготовчш учительськш школГ [12, с. 118-140].
Так з легкоï руки К.Д. Ушинського зароджувався принципово новий тип педагопчного навчального закладу - освГтньо-виховний, професшно-спрямований педагопчний комплекс Гз центром в учительськш семшарп, де якюно полшшувалася шдготовка вчителя на rai демократизацп i професюналГзацп освГтнього процесу.
Думаеться, що авторсью проекти таких непересГчних особистостей, як M.I. Пирогов i К.Д. Ушинський не могли не вплинути на державт тдходи у створенш самостшного закладу педагогiчноï освГти. У 1862 р. Мшютерством народноï освгш в I томГ «Зауважень на проект статуту загальноосвпшх навчальних заклащв» (1862) було опублГковано проект Статуту учительських шститупв. Вщповщно вони мали готувати вчителГв для народних училищ <аз середовища тих сташв, для яких призначались саш училища, тобто дати сшьським училищам учителГв Гз середовища селян, а мюьким училищам - Гз стану переважно мщанського» [13, с. 120-129].
Учительсью шститути проектувалися як освнш заклади (штернатного) типу. За проектом Статуту, курс навчання передбачався дворГчний: перший клас - переважно теоретичний, другий - в основному практичний. До першого класу планувалося зараховувати юнаюв, не молодших за 17 роюв. При цьому особи, що закшчили повГтове училище, пмназш чи духовне училище зараховувалися без юпипв. З метою поглиблення практичноï шдготовки при учительському шституп передбачалось утримувати однокласне народне училище [4, с. 50]. На жаль, проект так i залишився нереалГзованим. ПершГ учительсью шститути в Украïнi з'явилися на початку 70-х роюв XIX ст. - Феодосшськш (1872) i Глух1вський (1874).
ПодГбш, досить грунтовш, проекти самостшних педагопчних навчальних закладГв не заперечували появи шших, яю традицГйно пов'язували розвиток педагогiчноï освГти з дГяльшстю унГверситетГв.
Так, у 1858 - на початку 1860-х рр., враховуючи два cyrreBÎ недолши ушверситетсько1' педагогiчноï освiти: 1) вщсутшсть грунтовних знань 3i спецiальних предмета i 2) низький piBeHb методичноï пiдготовки щодо викладання певних дисциплш, спецiальнi komîcîï юторико-фiлологiчних факультета Харювського i Киïвського iмператорських ушверситета подали проекти реорганiзацiï факyльтетiв за трьома основними вщдшами: 1) слов'яно-росшсько1' фiлологiï, 2) класично1' фiлологiï та 3) юторичних наук. Для вшх трьох вiддiлень передбачалось обов'язкове вивчення Богослов'я (догматичного i морального), лопки, психологи i педагопки. Планувалось i поглиблення практичних вправ i3 педагопки (пробна лекщя в присyтностi групи студента i професора з наступним аналiзом) та практичш вправи з викладання окремих предмета (по двi години на тиждень). Щоб здобути стушнь кандидата, майбyтнi вчителi за практичш вправи з педагопки мали отримати не менше чотирьох балiв, а на звання дшсного студента - не менше трьох балiв [14, арк. 3-8 зв.].
Наступний проект передбачав розвиток педагопчних здiбностей майбутшх yчителiв, якi закiнчили повний курс ушверситетського навчання на основi «поглиблення педагогiчних вправ». З щею метою в yнiверситетах були розроблеш «Правила педагогiчних вправ для кандидата на вчительсью звання». В Кшвському yнiверситетi Св. Володимира, пунктом першим таких «Правил» зазначалось: «для надання студентам, яю закiнчили курс ушверситету можливостi краще приготуватися до вчительського звання, застосовуються педагогiчнi вправи при Кшвських гiмназiях». Передбачалось, що таю заняття триватимуть вщ пiврокy до року, вщповщно до yспiхiв практиканта. Практичш заняття включали: 1) знайомство зi способами викладання (шляхом спостереження за проведенням yрокiв у школ^; 2) репетиторство для yчнiв, яю цього потребують; 3) повну замiнy вчителя (за потреби); 4) перевiркy домашнiх завдань yчнiв; 5) цшеспрямоване самостiйне викладання з предмету спещатзаци пiд наглядом директора або шспектора гiмназiï; 6) обгрунтування студентом кращого, з його точки зору, способу (методики) викладання; 7) виконання виховно1' роботи. Консультацп практикантам повиннi були надаватися як учителями гiмназiï, так i професорами yнiверситетy. Впродовж педагопчних вправ студент уважався зайнятим на дшснш державнш слyжбi. Пiсля заюнчення першого пiврiччя директори гiмназiй мали особисто повщомляти попечителевi округу про устхи кожного кандидата у викладанш та виховнiй роботi [14, арк. 23-25зв.].
Хронологiчно наступний проект (педагопчно1' i фiлософськоï пiдготовки вчителiв середшх шкiл) належав ще одному вщомому педагогу — М.1. Демкову, який шдтримував i розвивав iдею спещальних педагогiчних факyльтетiв у класичних утверситетах для пiдготовки вчителя середньо1' школи. До реч^ вперше така пропозищя була висловлена К.Д. Ушинським. Метою оргашзаци факультету визначалося «вивчення людини в yсiх проявах ïï природи» для подальшого виховання (вдосконалення мистецтва виховання). М.1. Демков, yсвiдомлюючи потребу в солщному фiнансyваннi такого проекту, вихщ вбачав у поглибленнi, з одного боку, фшософсько1' освiти на вшх факультетах, а, з iншого (для здобуття спецiальноï педагогiчноï освгти) - започаткування при кожному ушверситет педагогiчноï семiнарiï з дворiчним курсом навчання. До числа семшариста вш пропонував зараховувати стyдентiв yнiверситетiв, яю вже прослухали лекцiï з лопки, фiзiологiï i психологiï; енциклопедiï i методологи педагопчних наук; латинсько1' та грецько1' граматик; стародавньо1', середньо1' i ново1' iсторiï, загально1' iсторiï культури; географiï i космографiï; чисто математики, астрономи й механiки; природничих наук; енциклопеди наук i мистецтв; теори риторики. Основою ж енциклопедично1' осв^и майбутнього педагога М.1. Демков уважав курс фшософи. Водночас вiн наполягав i на пiдняттi в ушверситетах статусу кафедр педагогiки, як1, на його думку, мають бути обов'язковими для студента юторико-фшолопчних та обох вщдшень (природничого i математичного) фiзико-математичних факyльтетiв. М.1. Демков заперечував можливють викладання педагогiки як другорядного предмета. Крiм того, наполягав на проведент так званих «годин нарад» професорiв педагогiки зi студентами, де остант в процесi невимушено1' бесiди могли знайомитися з практичним застосування педагопки. Для практичних занять майбутшх педагопв вш пропонував вiдкриття при кожнш семiнарiï гiмназiï i реального училища, яю пiдпорядковyвалися безпосередньо директору семшари. Планувалось, що тут семшаристи могли б вщвщувати взiрцевi уроки досвщчених виклацачiв i пiд керiвництвом професорiв та керiвникiв-педагогiв давати власнi уроки [2, с. 62-69].
1де1' М.1. Пирогова та М.1. Демкова про вщкриття при yнiверситетах педагогiчних семшарш отримали розвиток у листi-проектi вщомого фiлолога i педагога Ф. Рпчля, направленому ним у Мiнiстерство народно!' освгти. Готувати вчителя вiн пропонував на основi спецiальних
семшарських курив, але вже кафедрального рГвня. Зокрема, на юторико-фшолопчному факультет -при кафедрах росiйськоï мови й словесносп, обох стародавшх мов, юторп загальноï i росiйськоï (з вщнесенням сюди нових мов - нiмецькоï, французькоГ); на фГзико-математичному факультет - на основГ кафедр математики й фiзичноï географп, х1мп, зоологи, боташки та мшералогп [6, с. 4, 2190]. Оприлюднений проект викликав рГзш вщгуки та спричинив дискусда. Так, обидва факультети Харювського ушверситету визнали основну думку листа непереконливою, а практичну шдготовку учителГв при ушверситетах неможливою. На думку представниюв юторико-фшолопчного факультету, «започаткування семшарпв не узгоджуеться з характером занять професорГв i студенпв, при цьому нерщко обдарований професор може бути поганим учителем пмназп. I це зрозумшо, бо вш зайнятий виключно спещальним вивченням свого предмета у застосуванш до ушверситетського викладання» [10, с. 32].
При Кшвському ушверситеп, навпаки, проект такого вчительського семшарш було реалГзовано на базГ юторико-фшолопчного факультету. Метою стала шдготовка вчителГв юторп, що включала ознайомлення студенпв Гз науковими методами проведення юторичних дослщжень, а також теоретичну й практичну шдготовку вчителГв юторп. Цими двома напрямами було зумовлено вГдкриття двох вщдшень семшарш. При цьому, учительсью стипендГати ушверситету повинш були протягом року навчатися в другому вщдшенш обов'язково, а шшГ студенти - за бажанням та з дозволу Ради факультету [10, с. 44-45]. Заняття на обох вщдшеннях проводили ушверситетсью професори. В педагопчному вщдшенш практикувалися вправи з викладання шкшьного курсу юторп, що вщбувалося з урахування вГкових особливостей дГтей, особливостей програм викладання для рГзних класГв, ознайомлення з навчальною лГтературою. Наприкшщ навчання студенти мали писати науково-педагопчш пращ з наступним поданням ïx на конкурс. Роботи високого наукового рГвня премшвались, кращГ з них виходили друком в «Ушверситетських ведомостях». Запровадженням такого учительського семшарш передусГм робилася спроба посилити зв'язок ушверситетських тематично орГентованих лекцшних курив, дисциплш педагопчного циклу i методик викладання шкшьних предметГв.
Професорсько-викладацький склад Киïвського ушверситету Св. Володимира висунув також власний проект педагогiчноï освпи, за яким шдготовка вчителГв повинна починатися безпосередньо в освпньому процес ушверситету, де тривати впродовж 3-х роюв. Заключний рш пропонувалося присвятити переважно практичним заняттям у пмназГях [11, с. 120-130].
СлГд зазначити, що й шшГ авторсью проекти цього часу (К. Благовщенський, О. Воронов, В. !вановський, М. Троïцький, О. Штейнман) бшьшютю розглядали здобуття вищоï педагогiчноï освгш у взаемозв'язку з класичною ушверситетською. Справа в тому, що педагопчна освпа на базГ ушверситету вважалась вщносно дешевшою. В цьому разГ непотрГбним виявлялося створення нових окремих закладГв освпи, яких знадобилося б декшька, за неможливосп готувати в одному необxiдноï кшькосп вчителГв.
На основГ цих пропозицш Мшютерством народноï освпи було розроблено узагальнювальний проект оргашзацп педагогiчноï освпи, який лГг в основу нового «Положення про педагопчш курси» (1865). Змют «Положення» охоплював так найважлившГ напрями: 1) започаткування особливого вищого закладу освпи з метою шдготовки вчителГв визнаеться зайвим, справа ця покладаеться на ушверситети, котрГ можуть виконувати ïï з меншими затратами; 2) шдготовка до вчительського звання повинна здшснюватися упродовж ушверситетського курсу. Студенти, майбутш вчителГ, слухають лекцп професорГв вщповщних факультетГв (юторико-фшолопчного й фГзико-математичного), як i шшГ студенти, а також лекцп професора педагогши та, крГм того, вщвщують особливГ заняття, пристосоваш до ïx майбутнього призначення, шд керГвництвом ряду професорГв; 3) один Гз викладачГв фшософських наук зобов'язаний читати педагопку; 4) по заюнченш ушверситетського курсу, учительсью кандидати прикршлюються на один рш до пмназш для практичних занять;
5) протягом навчання в ушверситеп й рГчних занять при пмназГях вони отримують стипендп;
6) виплата стипендп зумовлюе неодмшну службу в школГ упродовж 6-ти роюв; 7) загальна кшькють стипендш залежить вГд сум, яю знаходяться в розпорядженш Мшютерства. РозмГри кожноï стипендп не повинш бути меншими за 300 руб.» [4, с. 60].
Таким чином, перюд першоï половини XIX ст. характеризуемся значною кшькютю проектов розвитку педагогiчноï освни, яю можна роздшити на двГ основш групи: 1) авторсью (М.I. Демков, В. !вановський, Г. Коллонтай, М.I. Пирогов, М.М. Трощький, К.Д. Ушинський, Т. Чацький та ш.); 2) офщшш, серед яких: проекти педагопчного шституту в «Попередшх
правилах народно1' освГти» (1803), Загальних Статутах Росшських iмператорських yнiверситетiв (1804, 1835), Положеннях про педагогiчнi курси (1860, 1865); проект Статуту учительського шституту (1862) та ш Закономiрнiстю слiд вважати те, що першi суттево впливали на змiст останнiх, подекуди слугуючи 1'х основою.
Ретроспективний логiко-системний анашз змiстy проектiв дозволив згрупувати 1'х також у два пiдроздiли. До першого вщносимо проекти заклацiв освгти з пiдготовки вчителiв початковох' школи (учительсью семiнарiï, учительсью шститути), до другого - навчальних заклащв для шдготовки педагогiв середньоï школи (педагопчш факультети, педагогiчнi шститути, педагогiчнi курси, педагопчш семшари). При цьому, першГ планувалися як самостiйнi, виключно закрип заклади освгги iнтернатного типу, навчальнi плани мали забезпечити поглиблене вивчення дисциплш початкових училищ i методик викладання. Обов'язковою умовою юнування шших -уважалося вщкриття на базi yнiверситетiв, що на думку авторiв проектiв, мало забезпечити широку загальноосвiтню i поглиблену спецiальнy шдготовку до виклацацькоï дГяльносп в школг Переважальною щодо ушверситетських заклащв педагогiчноï освгги, вважалась точка зору про вщкритий тип. Спшьною для обох видГв проекпв стала вимога обов'язковоï поглибленоï педагогiчноï шдготовки, що, як правило, вщображалось у необхадносп дотримання принципу едносп теоретичних педагопчних курив (педагопки, дидактики тощо) i педагогiчноï практики.
Породжеш проектами першоï половини Х1Х ст. педагопчш шститути Харювського ¡мператорського ушверситету (1804) i Ушверситету Св. Володимира в КиевГ (1834) пройшли тривалий шлях юторичних трансформацш i вщомГ сьогодш в освГтньому просторГ як Харювський нацюнальний педагопчний ушверситет ¡меш Г.С. Сковороди i Нацюнальний педагопчний ушверситет ¡меш М.П. Драгоманова. 1сторГя кожного з них до юнця не розвщана, зберГгае багато щкавих факпв, чекаючи на продовження дослщження i науковГ вгцкриття...
Л1ТЕРАТУРА
1. Даниляк П.Г. Тадеуш Чацький та його роль у розвитку освгти на Правобережнш Укра'ш. Украгнсъкий iсторичний журнал. 2009. № 2 (485). С. 51-66.
2. Демков М.И. Педагогическая и философская подготовка учителей средних учебных заведений. Русская школа. 1891. № 2. С. 57-75.
3. Дем'яненко Н.М. Загальнопедагопчна тдготовка вчителя в Украш (Х1Х - перша третина ХХ ст.): [монографiя]. К.: 1ЗМН, 1998. 328 с.
4. Дем'яненко Н.М. Ретроспектива педагогiчноï освгти в Укра'ш (Х1Х - початок ХХ ст.): [монографiя] /Н.М. Дем'яненко, 1.П. Важинський. М.: МПА, 2002. 240 с.
5. Ковальчук В. ОсвГтньо-виховна система КоростишГвськот учительськот семшари к1нця Х1Х -початку ХХ столгття. Кременецький лщей у контексп розвитку освгти, науки та культури на Волиш в першш третиш ХХ ст.: зб1рник наукових праць. Терношль: ТзОВ «Терно-граф», 2009. 264 с.
6. Материалы по вопросу о приготовлении учителей для гимназий и прогимназий, доклад председателя ученого комитета А. Воронова. Журнал Министерства народного просвещения. 1865. Ч. СХХУ1. Октябрь. С. 4-90.
7. Паначин Ф.Г. Педагогическое образование в России: Историко-педагогические очерки. М: Педагогика, 1979. 216 с.
8. Собчук В. Д. Кременецький лщей. Енциклопедiя iсторiï Украши : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолш (голова) та ш.; 1нститут Гстори Украши НАН Украши. К. : Наукова думка, 2009. - Т. 5: Кон-Кю.
9. Собчук В. Д. Кременецький лщей. Енциклопедiя сучасног Украши : у 30 т. / ред. кол. I. М. Дзюба [та ш.]; НАН Украши, НТШ, Координацшне бюро енциклопеди сyчасноï Украши НАН Украши. К., 2014. Т. 15: Кот-Куз.
10. Университеты. Журнал Министерства народного просвещения. 1870. Ч. 151. Сентябрь. С. 24-54.
11. Университеты. Журнал Министерства народного просвещения. 1862. Ч. ХХ1У. Октябрь. С. 109-156.
12. Ушинский К.Д. Проект учительской семинарии. Журнал Министерства народного просвещения. 1861. Ч. С1Х. Февраль. С. 118-140.
13. Ушинский К.Д. Проект учительской семинарии. Журнал Министерства народного просвещения. 1861. Ч. С1Х. Март. С. 191-212.
14. Об учреждении при Университете св. Владимира педагогической семинарии, 19 сентября 1858 г. ЦД1А Украгни, ф. 707, оп. 24, спр. 322, арк. 1-82.
15. http://www.history.org.ua/?termin=Kremenetskii_Litsei [Назва з екрану].
