CC BY
12
Науковий в^ник Львiвського нацiонального унiверситету ветеринарно! медицини та бiотехнологiй iMeHi С.З. Гжицького.
CepiH: Економiчнi науки
Scientific Messenger of Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies. Series: Economical Sciences
ISSN 2519-2701 print https://nvlvet.com.ua/index.php/economy
doi: 10.32718/nvlvet-e9317
Problems of science and ethno national relations in Ivan Franko's socio-political heritage
P.G. Berko, MM. Dzera
Stepan Gzhytskyi national university of veterinary medicine and biotechnologies Lviv, Ukraine
Article info
Received 16.09.2019 Received in revised form
17.10.2019 Accepted 18.10.2019
Stepan Gzhytskyi National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies Lviv, Pekarska Str., 50, Lviv, 79010, Ukraine. Tel.: +38-067-309-14-96 E-mail: philosophy@lvet. edu. ua
Berko, P.G., & Dzera, M.M. (2019). Problems of science and ethno national relations in Ivan Franko's socio-political heritage. Scientific Messenger of Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies. Series: Economical Sciences, 21(92), 86-91. doi: 10.32718/nvlvet-e9317
The article points out that the starting of the analysis of Ivan Franko's views on the problem of ethno national relations is to determine the place and sole of national foundations in the development of humanity, through which society must absorb the most progressive assets. He emphasize: and here the synthesis of all of the ideal competitions, the structure to which all the bricks must go, will be the ideal of complete, unbound and unbounded (except voluntary concessions, which reguine of friendly life with neighbors) life and development of the nations. Anything that goes outside the nations in his, or the Pharisee of people who, by international ideals, would like to cover their competition for domination of the nation over another, or the painful sentimentalism of science - fictions writers who would like to cover their spiritual alienation from their native nation with road, human phrases. As we can see, it is the nation itself, no the class struggle, that is the crystallizing beginning, the strongest factor that unites people into the community and the state. Thus, the reflections of Ivan Franko also confirm that he was completely free from the political influence of materialism and the transition to the foundations of idealism. Defending the natural right of the nation to political independence, the writer strongly opposes any national oppression, associating it with the negative consequences and degradation of "not only the weak but also the strong". "About no oppression, no apostasy, whether religious or national, or any other of our ideals or languages. No religion, no conviction, no trait and no nationality were and cannot be the subject of our hatred". Such an object was and still is only oppression, every exhortation and every fallacy. Determining the essence of the nation, its place and role in the progress of human civilization naturally brought Ivan Franko to thinking about ways to solve the national question, the principles of national-state construction. He advocated the full, unrestricted freedom of life and development of the nation, being deeply convinced that there are no people of "inferior and supreme: all are equal and have equal right and free development". In addition, Ivan Franko warns that their own establishment is possible in close connection with other people. The thinker is confident of success on the path of national self affirmation of our people, but this path is not easy, every conscious Ukrainian should make every effort. In doing so, we must adhere to our moral principles. Free and successful development of a nation can be realized in certain unifying principles. One of these principles, according to Ivan Franko, is nationalism, patriotism and language. And one more, we think, the actual advise of the thinker, to help people get out of their current situation. You need to look for a path to progress.
Key words: Ivan Franko, patriotism, language.
■ ■ ^ ••• • • • • • • о
Проолеми наци i етнонацюнальних ввдносин у суспшьно-полггичши спадщиш 1вана Франка
П.Г. Берко, М.М. Дзера
Львiвський нацюналъний утверситет ветеринарног медицини та бютехнологш iMeHi С.З. Гжицького, м. Львiв, Украгна
У статтi зазначаетъся, що вiдправною точкою аналiзу поглядiв I. Франка на проблему етнонацюнальних sid^cm е визначен-ня ним мкця i ролi нащоналъних засад у розвитку у розвитку людства, через як1 сусптъство мае засвоювати найпрогрecивнiшi
надбання. Вт паголошуе: "А тут синтезом уЫх iдеальних змагань, будовою, до яког повинж ти вы цеглини, буде iдеал повного, тчим не зв 'язаного i не обмежуваного (крш добровшьних концесш, яких вимагае дружне життя з суыдами) життя i розвитку нацп. Все, що йде поза дами наци, се його або фарисейство людей, що ттернащональними iдеями радi би прикрити свог змагання до панування одног нацп над другою, або хворобливий сентименталiзм фантастiв, що радi би широкими "вселюдськими фразами покрити свое духовне вiдчуження вiд рiдноl наци". Як бачимо, що саме нащя, а не класова боротьба е тим кристалiзацiйним началом, найсильнШим чинником, ят еднають людей у спшьноту i державу. Так роздуми I. Франка також засвiдчують, що вт цтковито звшьнився вiд полтичного впливу матерiалiзму i перехiд до основ iдеалiзму. Обстоюючи, закономiрне право нацп на полтичну самостштсть,писъменникрiшуче виступае проти всякого нащонального гнiту, пов 'язуючи його з негативними на^д-ками i деградащею "не ттьки слабого, але й сильного ". "Про жодне гноблення, про жоден визиск, про жодну апостазю чи то релшйну, чи нащональну, чи яку тшу в наших iдеалах аж мови. Жодна релшя, жодне переконання, жоднараса i жодна народтсть не були й не можуть бути предметом нашог ненавистi". Таким предметом були i залишаеться на все ттьки усякий утиск, усякий визиск i всяка облуда. Визначення сутностi нацИ, гг мкця i ролi в поступi людськог цивтзацИ закономiрно наближали I. Франка до роздумiв про шляхи виршення нащонального питання, принципи нащонально - державного будiвництва, Вт виступав за повну, жчим не обмежену свободу життя i розвою нацЦ будучи глибок переконаним у тому, що немае народiв "нижних i вищих: уЫ е рiвними i мають рiвне право втьний розвиток". Крм цього I. Франко застер^ае, що власне становлення можливе у ткному зв'язку з тшими народами. Мислитель впевнений у досягненж у^ху на шляху нащонального самоутвердження нашого народу, але цей шлях не легкий, кожний свiдомий украгнець повинен прикласти максимум зусиль. При цьому у свогй дiяльностi ми повинж до-тримуватись моральних засад. Втьний i устшний розвиток нацп може бути реалiзований у певних об 'еднуючих началах. Одним з таких начал, на думку I. Франка, е нацiоналiзм, патрютизм i мова. I ще одна, ми так вважаемо, актуальна порада мислителя, допомогти людям вийти з ниншнього складного становища. Необхiдно шукати дорогу до поступу.
Ключовi слова: ^ан Франко, патрютизм, мова.
У реальному житп в час певних труднощiв, неви-значеносп, сумнiвiв ми за порадою звертаемося до авторитетних особистостей. Саме ниш виникла потреба порадитися з такою особиспстю з проблем наци i етнонацюнальних вщносин в Укра!ш Такою особиспстю е 1ван Франко - найвизначшший укра!нський мислитель друго! половини Х1Х - початку ХХ ст., невтомний борець за нащональну волю свого народу, символ укра!нського вщродження.
I. Франко у сво!х багатьох працях простежуе укра-!нське нацюнально-культурне вщродження. На його думку, це вщродження мае свое джерело в юторичнш традици i в пробудженш укра!нсько! народности
Перша традищя збереглася в Гетьманщиш та в Слобщськш Укра!ш Лiвобережна Укра!на мала поль тичну i культурну автономш, i це сприяло тому, що саме тут вщродилася культура, нова народна лггера-тура. Тут у другш половиш ХУШ ст. з'явився муд-рець i вчитель, музикант, поет, в№нодумець на iмя Григорш Скоровода. Щд його безпосередшм впливом у Харковi вщкривають перший на схвдноукрашських землях ушверситет. У цей час 1ван Котляревський написав перший поетичний твiр укра!нською мовою -травестовану "Ене1ду". Пвд впливом захщноевропей-ських щей повсюдно пробуджуеться нове життя, утверджуеться щея народности На юторичнш ареш з'являються таш особистосп, як П. Гулак-Артемовський, Григорш Квита, Микола Гоголь, Тарас Шевченко та багато шших. (Див. Конкретшше I. Франко "УкрашцГ Збiр. творiв: У 50 т. - Ки!в: Нау-кова думка, 1986 - т. 41, с. 162-193. Далi посилаемось на це видання скорочено, зазначаючи арабськими цифрами том i сторшку).
Появляються пращ з укра!нсько! юторп, фшософп, етнографи, лггератури, i тодi поняття народносл на-бирае шшого змюту. Нова нащональна лiтература, за словами I. Франка, одне iз головних завдань вбачала у психологiчному аналiзi соцiальних явищ, у тому, сказати б, як факти громадського життя вiдбуваються в душi i свiдомостi одиницi, i навпаки, як у душi то! одинищ зароджуеться й виростають новi поди соща-льно! категори (т. 34, с. 363 ). В ютори нашого роз-
вою, продовжуе письменник, нова, нацюнальна литература була тим люом, в KOTpiM е й дуби, е й лщина, але все разом мае одноцшьний характер, - вiдpазу видно, що се тс, а не степ, що се вшгар колективно! пpацi духовно!, незpiлих загальних змагань уае! сус-пiльностi, а не одpiзненi прояви поодиноких, самот-шх, хоч би й великих таланпв (Franko, 2004).
Вщомо, що життя людини, И праця, громадська поведшка залежить вiд "тисячi стоpоннiх впливiв, вщ успадкованих iнстинктiв сво! раси, вщ виховання, суспiльного становища, лектури, заняття, вiд впливу людей i природи" (т. 28, с. 182). Бшьш гpунтовнiшу оцiнку iстоpичного процесу того часу I. Франко дае у пращ "Нарис юторп укра!нсько-русько! лiтеpатуpи до 1890 р." (т. 41, с. 194-470). Разом з тим варто зазначи-ти, що праця письменника була не лише аналiзом минулого, а й стала мщним фундаментом для наступ-них пошушв укра!нських вчених (С. Смаль-Стоцький, Я. Ярема, I. Мipчук та ш) Фундаментальним для 1вана Яковича було положения про самооцiннiсть, одшсть наци. Вiн вважав помилковим судити про свш народ за кpитеpiями оцiнки iнших, без акцентування на власнш пpиpодi, тобто базуватися на сковоpодiвсь-к1й фоpмулi: пiзнай самого себе. Ця засаднича теза мае у його обгpунтуваинi iстоpичний соцюкультур-ний та психологiчний аспекти i була скерована на вироблення политично! оpiентацi! у конкpетнiй ситуаций
Кpiм цього, I. Франко застертае, власне становлення можливе у тюному зв'язку з iншими народами: "Мусимо зpозумiти, що кожен крок внутршньо! культурно! пpацi, кожна дiяльна школа, кожна тисячами прочитана брошура, кожен твip штуки, що вipно ма-люе нашу нащональну вдачу, кожний наш вклад у скарбницю вселюдсько! науки дорожчий для нас ввд хвилевих ораторських успiхiв, вiд хвильового призна-чення або похвали чужинщв... 1нтереси нашо! нацп нерозривно зв'язаш з iнтеpесами свободи, поступу та людяностГ (т. 47, с. 322-323). При цьому не повинш забувати, що "економiчнi й сощальш вiдносини цiло-го народу переробити чи перевернути - дшо нелегке i переходить сили не то шлькох одиниць чи груп, але
цших поколшь. Але, з другого боку, ми переконалися, що "дух бодр, плоть же не могила", що праця одного поколшня, а навиъ невелико!, але р1шучо! та штелге-нтно! групи серед того поколшня може мати великий вплив на змшу духовного стану, настрою й упособ-лення цшого народу" (т. 41, с. 527). Мислитель впев-нений у досягненш усшху на шляху нацюнального самоутвердження нашого народу. Але цей шлях нелегкий, кожний сввдомий укра!нець повинен прикласти максимум зусиль, бо: "Наша побвда над противними нам силами буде не одним великим i ршучим ударом, не якимсь катаклiзмом, а сумою безчисленних, дрiб-них, буденних побщ незначних, тихих, а зрiло обду-маних i неумолимою працею здобутих. Менше кров^ а бiльше поту! - се повинен бути оклик нашо! буду-що! юторй" (т. 46. Кн. 1. с. 321). Крiм цього, при усш затраченш енерги, нас не повинно покидати почуття бажання жити i вiра у промислове майбутне. Таку перспективу становления I. Франко подае у статп: "Тарас Шевченко": "Свобщне життя, всестороннiй, нiчим не опутаний розвш одиницi i цшо! суспiльностi, цшого народу, - се iдеал Шевченка, котрому вiн був вiрний цше життя. Неволя i переслiдувания - чи то народне, полггичне, суспшьне чи релiгiйне - мали в шм непримиримого ворога. Бажання життя пробива-еться в усiх його творах як золота нитка з-посеред рiзнобарвно! тканини. Iндивiдуальнiсть - людська -без огляду на стан, народшсть i вiру - е для нього свята" (Franko, 2004). В оцшщ творчосп Т. Шевченка I. Франко тдтримуе думку Кобзаря, що у своему постут ми повинш пам'ятати права особи, li ушкаль-нiсть i створити можливосп для вiльного вибору вла-сно! долi.
Крiм того, наголошуе I. Франко у пращ "Поза межами можливого", що у будь-якш сферi людсько! дiяльностi, чи людина працюе фiзично чи штелектуа-льно, чи зносить тяжи труди для власного добра, чи для добра родини або цшо! наци, чи бореться вона зi зброею в руках за краще майбутне свое! Батьшвщини, завжди i всюди !! дiяльнiсть пiдлягае моральному осудi. Мораль - один з основних способiв нормативно! регуляцп дiй людини в суспiльствi, особлива форма суспшьно! свiдомостi i вид суспшьних вiдносин, що охоплюе погляди i почуття, життевi орiентацi! та принципи, цш та мотиви вчинк1в, проводячи межу м1ж добром i злом, чесно i безчестя, справедливостi i несправедливостi, нормою i ненормованiстю, милосе-рдям i жорсток1стю тощо. Моральна оцшка стае необ-хiдним компонентом всяких проявiв життя, якщо ми хочемо залишатися в межах культури. Немаловажну роль вщграе i вольовий чинник, важливо також поз-бутися матерiалiстичного i позитивнiських поглядiв на юторш: "Виплоджений так званим матерiалiстич-ним свггоглядом фаталiзм, який твердив, що певш (соцiальнi, разом з тим, полгшчш) щеали мусять бути осягнеш самою "iманентною" силою розвою продук-тивних вщносин, без огляду на те, чи ми схочемо задля свого кивнути пальцем, чи т, належить сьогод-нi до категори таких самих забобонiв, як вiра в вщьм, в нечисте мюце i феральнi днi. Ми мусимо серцем почути свiй щеал, мусимо розумом уяснювати собi його, мусимо вживати усiх сил i засобiв, щоб набли-
жуватися до нього, шакше вш не буде юнувати i m-який мiстичний фаталiзм не створить його там, а розвш матерiальних вiдносин перший потопче i розда-вить нас, як слша машина (там само... с. 417). Побо-роти yd негаразди i вистояти може нацiоналiзм -iдеологiя та напрям политики, з базовим принципом про цшнють нацй як вищо! форми суспшьно! едносп та !! первинностi в державному процесс "Все, зазна-чае I. Франко, - що тде поза рамки наци, се або фарисейство людей, що штернацюнальними щеалами радi би прикрiпити сво! змагання до панування одно! нацй' над другою, або хоробливий сентименталiзм фантаспв, що радi би широкими "вселюдськими" фразами покрити свое духовне в1дчуження в1д р1дно! нац^ (там само... с. 416).
Хочемо звернути увагу на статтю I. Франка "1нте-рнацiоналiзм i нацiоналiзм у сучасних лиературах". Ми погоджуемось з дослвдниками творчостi письмен-ника, що вш у цiй працi дае дещо однобiчнy i упере-джену оцiнкy сyспiльномy явищу - об'еднанню Нiме-ччини в iмперiю. Змщення Нiмецько!' держави у 1860-80-их рр. супроводжувалося наростанням нiме-цького нацiоналiзмy (який I. Франко називае шовшз-мом проповiддю нацiонально! виключеностi). Разом з тим, у нас виникають сумшви, чи до к1нця ми зрозу-мiли роздуми I. Франка про шовилзм. З часом шовь нiзм у Нiмеччинi перерiс у нацизм, полггачний рух, 1деолог1ю, державний режим. Нацизм як свггоглядний напрям та вдеолопя був поеднанням емiратних та расистських (переважно антисемiтських) концепцш, що намагалися обгрунтувати права Шмеччини на завоювання iнших народiв i панування над свiтом. (Universalnyi slovnyk - entsyklopediia, 2001). I. Франко чгтко сформулював "iдеал нацiонально! самостшнос-тi", який не тiльки вмщуе в собi "захiдноевропейськi !деали сощально! рiвностi i полiтично!' волi", але "один пльки може дати !м поле до повного розвою". Мислитель як остережливе повчання з юторичного досвiдy для прийдешнiх поколiнь з болем у серщ нагадував, що "не маючи в дyшi сього нацюнального идеалу, найкращi yкра!'нськi сили тонули в общеросш-ськiм мор^ а тi, що лишилися на своему грунп, попали в зневiрy i апат1ю" (Вибранi твори у трьох томах Т. 3 с. 415). Враховуючи та глибоко осмисливши ютори-чний досвщ I. Франко предметно оцшив роль i зна-чення "нацiонально!' самостiйностi", що е единою гаранпею економiчного, сощального й полiтичного розвитку укра!'нського народу, прогресу його матерiа-льно! та духовно! культури. А тому, зазначае вш, "синтезом yсiх iдеальних змагань, будовою, до яко! повиннi йти ва цеглини, буде iдеал повного, шчим не в'язаного i не обмежуваного (крiм добровiльних кон-цепщя яких вимагае дружнього життя з суадами) життя i розвою нацй'. "!деал нацiонально! самостiйно-стi"- це провщна зiрка на важких та крутих дорогах нацюнально-визвольно! боротьби укра!'нщв, осново-положна iдея його нацюнально! свiдомостi. Форму-вання нацiонально!' свщомосп - це yсвiдомлення над щею, утворюючими !'! групами та спшьнотами проце-сiв самостiйницького життя через призму вщповщних iнтересiв i щнних орiентацiй. Така свiдомiсть може бути бшьшою або меншою мiрою адекватним вiдо-
браженням об'ективних процеав боротьби за державу та реал1защю потреб самостшного розвитку нацИ. I. Франко дуже добре розум1в, що на початку ХХ ст. "щеал нащонально! самостшносп в усяшм погляд1 культуршм i полггачшм, лежить для нас поки що, з нашо! тепершньо! перспективи поза межами можли-вого" (там само, с. 417), але вш прекрасно усвщомлю-вав ще й те, що без розумшня та сприйняття цього щеалу укра!нський народ чекае остаточна загибель. Життеве завдання й полягае в тому, що "тисячш стежки, яш ведуть до його осущення, лежать просто таки шд нашими ногами, i що тшьки вiд нашо! свiдомостi того щеалу, вщ нашо! згоди на нього буде залежати чи шдем тими стежками в напрямi до нього, чи, може, звернемо на зовам iншi стежки" (там само с. 417). Для мислителя характерний цшсний шдхвд до про-блеми нащонально! самостшностг I. Франко у звер-неннi до галицько! молодi робить спробу проаналiзу-вати суспiльну специфшу того часу: "Перед укра!нсь-кою штел1генщею вщкриваеться тепер, при свобщш-ших формах життя в Росп, величезна дiйова задача -витворити з величезно! етшчно! маси укра!нського народу укра!нську нацiю, суспiльний культурний органiзм, здiбний до самостiйного культурного й полггичного життя, вiдпорний на асимшяцшну роботу iнших нацiй, ввдки б вона не йшла та при тш подат-ний на присвоювання собi в якнайширшiй мiрi в як-найшвидк1м темпi загальнолюдських культурних здобуткiв, без яких жодна на^ i жодна хоч i як сильна держава не може остоятися" (там само, с. 570). Але для цього ми повинш усвщомити свое укра!нське "Я", якнайшвидше, якнайосновнiше змiнити курс нашого нащонального корабля, настро!ти всi нашi думки, плани, програми на шший дiапазон. З цього приводу вш продовжуе: "Ми мусимо навчитися чути себе ук-ра!нцями - не галицьким, не буковинськими укра!н-цями, а укра!нцями без офiцiйних кордонiв. I це по-чуття не повинно бути голою фразою, а мусить вести за собою консеквенщ!" (лат. - послщовний П.Б.) (там само, с. 571).
У XVIII-XX ст. поряд з вимогою утворення само-стшно! держави ("Вивщ прав Укра!ни" П. Орлика, "Ukraina irredenta" Ю. Бачиневського, "Самостшна Укра!на" М. Мiхновського та ш.) поширились саме федеральськ1 ще! про перебудову Росшсько! iмперi! на демократичну федерацiю з рiвним нацюнальним суверенiтетом (автономiею) народiв, як1 и населяли, Укра!на мала зайняти мiсце в цiй федерацi! нарiвнi з шшими.
Федералiстсько-демократична традицiя укра!нсь-ко! думки знайшла втiлення у творчосп I. Франка. Вiн, зокрема, визначав так ступенi реалiзацi! принципу федерал1зму:
1) створення федераци в межах возз'еднано! Укра-
!ни;
2) створення федерацп в межах звшьнених народiв Росi!;
3) об'еднання слов'янських нацiй в едину федера-щю;
4) оформлення всесвгтньо! федерацп. Вбачаючи вирiшення нацiонального питання (укра!нського, польського та ш) в федеральному зв'язку мiж собою
та iншими сусщами, у зв'язку побудованому на самому повному рiвноправ'! i автономп кожного окремого народу, вiн уявляв майбутне об'еднання людей свiту у виглядi всесвiтньо! федерацi! демократичних респуб-лiк. Разом з тим I. Франко застертав, що федералюти-чний устрш сам собою не мусить вести до добра, а навпаки, може вести до великого лиха... Головною основою такого устрою повинна бути шляхетна рiв-шсть (див. конкретшше т. 45, с. 19).
На першому мющ, - продовжуе вш - повинш бути штереси поодиноко! нацi! як найбшьшо! одинищ, яку чоловiк може обняти своею практичною працею (т. 45, с. 25).
Вшьний i успiшний розвиток нацп може бути реа-лiзований у певних об'еднуючих началах. Одним з таких начал, на думку I. Франка, е нацiоналiзм. патрь отизм i особливо мова. I хоча ми не знайшли класич-ного визначення поняття нацiоналiзму у нашого мислителя, зазначимо: його роздуми про життездатшсть нацiоналiзму ниш актуальш як нiколи. Нацiоналiзм I. Франка полягав за повернення зросшщено! люднос-тi до р1дно! нащонально! культури; наданнi укра!нсь-кому руховi цивiлiзованого спрямування, щоб вiн не був знесений стихшним потоком; був спрямований на розвиток нацiонально! пдносп, самоповаги, нацiона-льно! вiри. Небезпекою, - зазначае I. Франко, - е те, що деяш нацюнал1сти, прикриваючись високими словами, опускають саме головне, проблеми свого народу. "Нащя, котра помирае з голоду, в котрш 90% людей не вмiе нi читати, нi писати i не мае де facto (лат. фактично) нiяко! полiтично! волi - така нацiя потре-буе хлiба, азбуки i конституцi!; театрами, концертами "нацюнальними", романами i поезiями дуже мало !й можна прислужитися" (т. 27, с. 356). "Але се була пльки мала часть горя, - пише I. Франко. Далеко прше було те, що в значнш частиш укра!нсько! сус-пiльностi запанував був настрiй байдужий, а навiть ворожий для розвою укра!нсько! нацiональностi" (т. 41, с. 472). Мислитель з прким почуттям i засу-дженням дае оцшку таким нацiоналiстам за !хню не-далекогляднiсть i обмеженiсть, безперспективнiсть боротьби. "Ви бачите, - зазначае письменник, - лише два виходи: або погибати по мимо всяких голосшь о повнш самотносл, або ждати якого-небудь чуда, яко-!сь европейсько! катастрофи котра б одiрвала Укра!ну од Росi! (т. 27 с. 357). Залишаеться найтись, що справжш i поважнi люди вiзьмуть верх над тими, за словами старого Софоула, "мабуть, виряками вроди-лись - та й мелють" (див. там само, с. 357). Щоб ощ-нити щншсть нацi!, необхщно бути зi сво!м народом, жити його житиям, бути "неначе дерево, що сво!м коршням впиваеться якомога глибше i мщшше в свiй р1дний нацiональний грунт, намагаеться ввюсати в себе i переварити в собi якнайбiльше його живих сок1в, а сво!м пнем i короною поринае в штернацюна-льнiй атмосферi iдейних iнтересiв, наукових, сусшль-них естетичних i моральних змагань. Тiльки той писатель може ниш мати якесь значення, хто мае i вмiе цшй освiченiй людськостi сказати якесь свое слово в тих великих питаннях, що ворушать !! душею, та заразом сказати те слово в такш форм^ яка б най-бiльш вiдповiдала нацiональнiй вдачi. I пльки такий
писатель буде р1вночасно зрозум1лий i щкавий не тшьки для сво1х найближчих земляшв, але й для цшо-го цившзованого свiту, бо всi знайдуть у його творах, хоч i яка була би незвичайна та орипнально-нацiональна ïx форма". (т. 31, с. 34).
Нацiоналiзм у I. Франка переплгтаеться з патрюти-змом. Для нього патрiотизм - одне з найглибших почуттiв, яке закршилося усе його свiдоме життя: почуття любовi й прив'язаностi до рвдних мiсць, Ук-раши. Патрютизм у нього - це дiяльне ставлення, нацiональна гордiсть i любов до Батькiвщини, грома-дянська вшповвдальшсть за ïï долю. Патрiотизм, на думку I. Франка, мае бути не пасивно-свиотлядним, споглядальним, мiтингом. Навпаки, вiн мае бути ак-тивним, не тшьки в добу великих юторичних потря-сiнь, в перюд нацiонально-визвольниx змагань, а й у повсякчаснш працi на благо Батьшвщини. У вiршi: "Свдоглавому" i статп "Дещо про себе самого" пись-менник розкрив принципову рiзницю мiж своï'ми по-чуттями патрiотизму i лицемiрним "патрютизмом" "народовщв". "Як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хтбом, працею твердих селянсь-ких рук, почуваю обов'язок панщиною всього життя ввдробити ri теляги, якi видала селянська рука на те, щоб я мй видряпатися на високу, де видно свило, де пахне воля, де ясншть вселюдськi вдеали. Мiй русь-кий патрiотизм - то не сентимент, не нацюнальна гордiсть, то тяжке ярмо, покладено долею на моï пле-чi. Я можу здригаеться, можу тихо проклинати долю, що поклала менi на плечi це ярмо, але скинути його не можу, iншоï' Батькiвщини шукати не можу, бо став би тдлим перед власним сумлiнням. I якщо щось полегшуе менi нести це ярмо, так це те, що бачу русь-кий народ, який хоч гноблений, затемнюваний i демо-ралiзований довгi вiки, який хоч i сьогодш будний, недолугий й безпорадний, а все-таки повол1 шдно-ситься, вiдчувае в щораз мирних масах жадобу свiтла, поради та справедливостi i до них шукае шляxiв. От-же, варто працювати для цього народу i шяка праця не пiде на марне (т. 31, с. 31). Вважаемо, що коментарi тут зайвг Одне лише зазначимо: як нам ниш не виста-чае таких людей i з таким сумлшням.
I. Франко чико усвiдомлював, що у становленш наци новiтнього типу виршальну роль покликана вiдiгравати штел^енщя, вносячи в маси нацiональну шеолопю. Використати наукове поняття iнтелiгенцiï (ввд лат. - обiзнаний, розсудливий знавець, фаxiвець) - мисляче творче ядро освiченоï верстви, яке характе-ризуеться великою розумовою, естетичною та моральною активностю, iнiцiативою i творчiстю, I. Франко не шг. Специфiка була така, що частина майбутньо1' штелйенцп ще не ввдбувалася, а шша частина вже сформовано1' iнтелiгенцiï обрала хиткий шлях. Про першу частину мислення пише: "Не за1мпонуемо ми украшцями i своею iнтелiгенцiею, сво1'м рiвнем теоретично!' освiти. Лиха доля змусила нас виростати i вчитися в краю, де завдяки шляхетському режимовi наука вважаеться небезпечним оружжям, якого не слад давати в руки суспшьносл, де шкiльне навчання в самiм зародi затруене конфесшними, пол1тичними та нацiональними пересудами, де свободна критика виелiмiнувала з виховання, де пануе так зване
Brotstudium, навчання для xлiба, для кар'ери, навчання, тюне та далеке ввд тоï широкоï гуманностi, що лежить в основi зах1дноевропейського вищого шкшь-ництва" (Franko, 2004).
I. Франко добре орiентувався i розумiв цю версiю населення. "Ми, - продовжуе вiн, - не думаемо вину-ватити за те наших так званих штелтентних людей. Вони не самi своею волею зробились такими. Вони вшгар виховання, школи, навколишшх обставин, i силою приноровлення до тих обставин мусили втис-нути ся в ту мертвлячу форму, котру найшли вже готовою. Ми самi вийшли з тоï самоï школи, i добре знаемо скшьки важкоï довголiтньоï внутрiшньоï боро-тьби стошо нам - вириватися з toï форми i перероди-тися духом до пращ для народу" (т. 45, с. 150).
I. Франко з глибоким смутком писав про талано-витих, але нещасливих людей, котрi скован ланцю-гами соцiальноï неволi, не змогли прикласти "до дiла те знання, яке вони в житп здобули, анi ту щиру любов, котрою душа ïx горша в найкращих хвилях життя" (т. 27, с. 7). Разом з тим у такш критичнш ситуацп пiднiмалися загартованi особистостi. Бо ж зло, кривда народовi - це приниження гiдностi i кожноï шдиввду-альностi, яка почувае себе часткою того народу. На його думку, такою особистютю був Володимир Са-мiйленко: "Вiн не декадент i не символют, не модер-нiст i не консерватист, не революцюнер i не реакцю-нер. Вш поперед усього чоловiк з шжним людським почуттям, з вродженою i життям виробленою симпа-тiею до всього бшного, покривдженого i зневаженого в природi i суспiльностi. При тiм вiн украïнець, св1до-мий украшець, усе душею в1дданий сво1й краМ i своему народовi_ От тим-то вш такий дорогий i лю-бий кожному украïнському серцю, такий саморадний та нацiональний - не штучний, а немов так готовий уже вирю з рiдного грунту. Вш живо в1дчувае всi зневаги i всi - на жаль, таш нечисленнi - радощi родного народу. Нема такоï народноï болячки, яка б не збудила ввдгуку в його серцi, яка б у тiм чудотворнiм серщ не скристалiзувалася в ясну, чисту перлину правдивоï поезiï" (т. 37, с. 201).
I. Франко не втрачае оптимiзму щодо ролi украш-ськоï iнтелiгенцiï "я бажаю т№ки одного - звернути увагу всiеï суспiльностi на ту iсторичну хвилю, якоï наближення чуемо всi (письменник заздалепдь в1дчув подiï в Роси у 1917 р. П.Б.). Нам прийдеться змобiлi-зувати всi своï сили, щоб задоволити потреби toï хви-лi. Та поки ще вона не надшшла, до пращ молодi приятелi, до iнтенсивноï, невсипущоï працi над собою самими! Здобувайте знання, теоретичне i практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, сввдомих i статечних муж1в, повних любовi до свого народу i здiбниx виявляти ту любов не потоками шу-мних фраз, а невтомною, тихою працею. Таких муж1в потребуе кожна нацiя i кожна юторична доба, коли всiй нашiй Украш перший раз у ïï юторичному життi всмixнеться хоч трохи повна горожанська i пол1тична свобода" (Franko, 2004).
I. Франко акцентуе нашу увагу на те, що складо-вою частиною розвитку оргашзму нацiï е матерiалiзо-ване слово - мова. Людина, яка втратила мову - непо-внощнна, вона другорядна в порiвняннi з ноаем
рщно! мови. Мова росте елементарно, разом з душею народу. Звщси - чим вищий piвень нацiонального мовлення як першоознаки iнтелектуально-духовно! атмосфери, тим вищий piвень свiдомостi людей, а значить - i !х прагнення до державносп свое! нацп як гаранта сощально! спpаведливостi. На думку Олекса-ндра Потебнi, "мова - мютичне ядро нацп, тобто щось об'ективно дане, що живе у шдсвщомих глибинах етногpафiчно! маси, та що може видобутися на пове-рхню свiдомостi i стати кермачем уах нацiональних змагань у всiх донках життя" (Chekhovych, 1931). "Ми не могли дати мшонам у руки хлiба, - зазначае I. Франко, - не могли тисяч i соток тисяч охоронити вщ нужди, вщ емiгpацi!, вщ визиску, вщ змарнування сил. У нас був тшьки один знаряд - живе рщне слово. I можемо сказати соб^ що ми не змарнували його, не закопали в землю, але чесно i совiсно вжили на велике дiло. I коли сьогодш те наше piдне слово блискотить багатством, красою й силою i знаходить вiдгомiн у серцях соток тисяч синiв Укpа!ни-Русi, розсипаних капризами долi по обох твкулях землi, коли воно здобувае соб^ а разом iз тим цшй нашiй нацп право горожанства серед цившзованих наpодiв, коли pозтiч серед нашо! сустльносп зменшилась в прямш пропо-рцп зi зменшенням числа анальфабепв, то все те гар-ний доказ на те, що слово, те марне летюче слово, найбшьше бачилось би, хвилевий i нетривкий витвip людського духу, проявило чудотворну силу, починае двигати з у випадку ту масу, як1й, бачилося, не було порятунку" (т. 41, с. 527-528). У даному контекст варто звернути увагу на грунтовий погляд I. Франка на рщну мову, у цьому явищi бачить велику невичер-пну тайну людського iснуваиня - морального, психо-лопчного та духовного, що пов'язуеться з сутшстю буття народу: "Здаеться, що таке рщна мова? Чим вона лшша для мене ввд усяко! iншо!, i що менi вадить при нагодi замiнити !! на усяку iншу? Практик, утиль тарист скаже: пусте питання! Мова споаб комунiкацi! людей з людьми, маючи до вибору, я беру ту , яка дае менi можливiсть комуну куватися з бiльшим числом людей. А тим часом якась таемна сила в людськш пpиpодi каже: pardon, ти не маеш до вибору; в якш мовi родився i виховався, то! без окалiчення свое! душi не можеш покинути, так як не можеш зашнятися з ким iншим своею шкурою. I чим вища, тонша, суб-тельшша оpганiзацiя чоловiка, тим тяжче даеться i стpашнiше караеться йому така перемша" (Franko, 1905). Тому мислитель гостро критикуе зрусифшова-них та спольщених укра!нських iнтелiгентiв, як1 зрек-лися свого народу, мови i якi служать чужим для укра!нського народу силам. I. Франко у пращ "З шн-цем року" зазначае: "Сором украшськш iнтелiгенцi!, сором особливо молодому поколшню, коли воно не вщчувае то! велико! потреби, не вщнайде шляху до народу", не покладе основи для того, щоб Укра!ну зробити полгтичною силою" (Franko, 1896). I хоча щ слова були написаш 120 pокiв тому, нинi вони актуа-льнi як нiколи. I ще одна, на нашу думку, актуальна
порада I. Франка, що необхщно зробити, щоб допомо-гти людям вийти з нинiшнього складного становища: "на се одна вщповщь: шукати дороги до поступу, але не такого як доа, !х не задовольняе сам поступ багат-ства; вони питають: а в чи!х руках се багатство, хто й на що користуеться ним? I! не задовольняе сам поступ науки й штуки; вони хочуть, аби наука i штука була власшстю усiх людей, прояснювала !х розум i звесе-ляли життя. Як бачимо, обш зросту багатства, науки i штуки зросло також почуття милосердя, любовi до людей, справедливость Люди починають переконува-тися, що само багатство, сама наука, сама штука не може дати чоловiковi повного щастя. Наскшьки чоло-вiк може бути щасливим у житп, вiн може се тшьки в сшвжитп з шшими людьми, в родиш, громадi, наци. Скршлення, уточнення того почуття любовi до iнших людей, до родини, до громади, до свого народу от се основна пвдвалина всякого поступу, без не! все шше буде мертве тшо без живо! душi в ньому" (Franko, 2004).
Сучасш тенденцi! глобалiзацi!, мультикультураль зму, шовшютичного реваншу зi сторони окремих кра!н особливо роблять проблему мовного розвитку у площиш нацiональних вартостей. Перспективи нацiо-нального розвою тiсно пов'язанi з процесами самоус-вiдомлення кожного громадянина зокрема i народу загалом. А таке самоусвщомлення неможливе без усв1домлення вщповщальносп за власну мову та !! майбутне.
Таким чином, Iван Франко на основi синтезу вели-чезного вторичного, фiлософського, лiтературного, етнографiчного та шшого матерiалу робить висновок, що укра!нський народ здатний збудувати самостiйну i могутню нацiональну державу. Ми шдтримуемо думку великого знавця укра!нсько! проблематики Кле-ренса Манiнга, що !ван Франко був завжди i залиша-еться "скульптором модерно! нащ!" (Основи творчого методу Iвана Франка Вибране - т 1 - Мюнхен 1971 с. 31). А нам залишаеться надзвичайно коштка праця над всеохоплюючою спадщиною Iвана Франка.
References
Chekhovych, K. (1931). Dumky O. Potebni pro natsion-
alnist. Lviv (in Ukrainian). Franko, I. (1896). Z kintsem roku. Zhyttie i slovo. t. 6.
Kn. 6. Lviv (in Ukrainian). Franko, I. (1905). Dvoiazychnist i dvolychnist. LNV. t 30
Kn IV Lviv (in Ukrainian). Franko, I. (1986). Zbirnyk tvoriv: u 50 tomakh, Kyiv,
1976-1986 (in Ukrainian). Franko, I. (2004). Vybrani tvory u trokh tomakh:
Drohobych (in Ukrainian). Kleren Manih "Osnovy tvorchoho metodu Ivana Franka"
Vybrane t. 1 Miunkhen 1971 (in Ukrainian). Universalnyi slovnyk - entsyklopediia (2001). Kyiv -Lviv (in Ukrainian).
