CC BY
47
6. ОСВ1ТЯНСБК1 ПРОБЛЕМ!! ВИЩО1 ШКОЛИ
УДК 215:231.75:128 Проф. В.П. Шлапак - Нацюнальний дендрологiчний
парк "Софйвка" - НД1НАН Украти
ПРОБЛЕМИ ЕВОЛЮЦП ЛЮДИНИ В КОНТЕКСТ НАУКОВИХ ФАКТ1В
На пiдставi лiтературних джерел розглянуто докази походження людини. На основ1 палеонтологiчних знахiдок зроблено висновок про вщсутшсть беззаперечних доказiв, якi б ствердили походження людини вщ мавпопод1бно'1 iстоти, на якому на-полягав Ч. Дарвш та його послщовники.
Prof. V.P. Shlapak - The National Dendrological Park "Sofyivka" RINASof Ukraine
The problems of human evolution in the context of scientific facts
The arguments of human evolution are considered on the grounds of literary sources. Palaeontological facts make it possible to conclude that the human origin on the Earth from an apelike creature described by Ch. Darwin and his successors can be proved absolutely.
Вступ. Еволюцшна думка, на шдстав1 наукових досягнень, спогляда-ючи на життеву одиноюсть планети Земля у безмежних просторах космосу, намагаеться пояснити появу р1зних форм життя, живих оргашзм1в на нш, як i появу розумноi людини, саморозвитком вщ нижчих форм до вищих.
ТА • • • • •• ^ •
Видшення не виршених рашше аспектш загальнот проблеми, яю становлять предмет цього дослiдження. У 1871 р. вийшла книга Ч. Дарвша "Походження людини" [1], де автор зупинився на порiвняльно-анатомiчних та порiвняльно-ембрiологiчних зiставленнях людини i тварин, зокрема, людино-подiбних мавп. Дарвш, шсля наведення доказiв схожостi людини з людинопо-дiбними мавпами, яю, на його погляд, свiдчили про iхню еволюцiйну спорщ-ненiсть, намагався пояснити сам процес виникнення людини вщ мавпи, запро-понувавши т самi рушiйнi сили, якими спричинена еволющя видiв рослин та тварин, тобто: спадкову мшливють i природний добiр, який вiдбуваеться через боротьбу за юнування. Тiльки в еволюци людини, зазначав Дарвiн, повинен був вщбуватися не шдив^альний, а груповий природний добiр, осюльки людина е соцiальною iстотою. Ц факти, запропонованi Дарвiном для пояс-нення еволюцii людини, називають бюлопчними чинниками. Пiзнiше Ф. Ен-гельс [2] розвинув щею походження людини вщ мавпи, звернувши увагу на особливост людини, пов'язанi з трудовою дiяльнiстю i мовою. Вiн вважав, що на певному етапi бiологiчноi еволюцii у стадi мавп з'явилися передумови для появи працi (спочатку примитивно!'), а появу мови пов'язав з потребою дорос-лих особин, яю ходили на полювання, передати певну шформащю сво1'м од-ноплемшникам. Праця i мова водночас впливали на подальший бiологiчний розвиток руки i мозку, що е сощальними чинниками еволюцii людини.
Тому, на наш погляд, n0Tpi6H0 звернути увагу на проблематичшсть наукових доказiв, якими оперуе це вчення для того, щоб у подальших працях дати вщповщь на питання про роль i мiсце еволюцiйного вчення Ч. Дарвша у походженнi людини.
Метою роботи е розкриття проблем пов'язаних з еволюцiйною дока-зовiстю походження людини вщ мавпоподiбноl iстоти.
Обговорення результат дослiджень. За сучасними дослщженнями, якщо розглянути подiбнiсть та вщмшшсть людини i тварин, то можна поба-чити, що людина мае багато спшьних рис з тваринами, вщ загального плану будови i до схожостi молекулярних структур. Особливо велика схожють у людини з людиноподiбними мавпами, зокрема, шимпанзе. Наприклад, досль дження Н. Депенчука та шших [3] показують, що бшки людини i шимпанзе мають схожють на 99 %, ДНК методом молекулярно! пбридизацп - на 9098 %, у людини 23 пари хромосом, а у шимпанзе та шших людиноподiбних мавп - 24 пари. Виявлено, що 13 пар хромосом людини i шимпанзе щентичт, а iншi пари мають певш вщмшность Виявлено також, як вказуе А. Яблоков [4], що структурш гени людини i шимпанзе надзвичайно схож^ якщо не щен-тичнi, а регуляторнi гени рiзнi. G багато схожого у фiзiологil та морфологи, тому людинi надаеться мюце в зоологiчнiй системi в рядi приматiв, у якому прима^в людину вiдносять до родини Гомшщ, тобто, людей, роду Гомо, виду Гомо сатенс (Homo sapiens - людина розумна) за комплексом трьох оз-нак: прямоходiння, розвинеш кистi руки з протиставленим великим пальцем та об'емом мозку не менше нiж 500 см .
Розглядаючи гомiнiадну трiаду, ми бачимо, що незважаючи на схо-жють мiж людиноподiбними мавпами i людиною, iснуе iстотна рiзниця в !х морфологи та фiзiологil, зокрема, як вказуе Ю. Семенов [5], у фiзiологil роз-множення. Яюсно вiдрiзняеться розумова дiяльнiсть людини завдяки другш сигнальнiй системi, тобто мовь Порiвняння генетичних апаратiв показуе, що 10 пар хромосом людини i шимпанзе вiдрiзняються. Регуляторнi гени, як ке-рують всiею вибудовую оргашзму пiд час ембрiонального розвитку, вiдрiзня-ються у людини i шимпанзе. Ще одна важлива вiдмiннiсть у тому, що людина е единою ютотою на Земл^ яка мае свободу вол^ свободу вибору, не обме-жену генетичною запрограмовашстю поведiнки. Що стосуеться людинопо-дiбних мавп, !хш поведiнковi реакци обмежеш генетично умовними рефлексами, кожна ютота е своерiдною за темпераментом, життевим досвщом, стереотипами поведшки. Однак всi цi iндивiдуальнi риси поведшки мавп прояв-ляються у вузькому mm умовно-рефлекторно! дiяльностi, якш надають особливого колориту вщповщш емоци. Людина ж мае необмежену свободу вибору в свош поведшщ. I ця свобода реалiзуеться не в межах умовно-рефлектор-но! дiяльностi, i не просто залежно вiд обставин, а залежно вщ внутршньо! переконаностi у правильностi обраного шляху. I це свщчить про величезну вщмшшсть людини вiд тварин. Або, розглядаючи докази iз сфери порiвняль-но! анатоми, якi Дарвш вважав надзвичайно важливими. Це - рудименти й атавiзми, тобто недорозвинеш i бiльш розвиненi органи. Вш недорозвине-нiсть тих чи шших оргашв пов'язував з втратою !х функцiонального призна-чення у предкiв. Такий орган став непотрiбним i з часом поменшав, оскiльки
природний добiр не шдтримував цю ознаку. Проте, як доводить I. Шмальга-узен [6], yci рудименти мають свое функщональне призначення. Bïh вказуе, що Дарвш помилявся, вважаючи рудименти непотрiбними органами. Щодо волосатостi, багатососковостi, появи бшьшо1 кiлькостi хвостових хребцiв, у зв'язку з чим вони випинаються у виглядi хвоста у деяких людей, Дарвш вва-жав, що атавiзми свiдчать про наших волохатих, багатососкових, хвостатих предюв. У такому разi атавiзми (волохатiсть, багатососковiсть, хвостатють) були б у велико1 кшькост людей, передаючись iз поколiння в поколшня. Од-нак, як свiдчить I. Шмальгаузен, атавiзми е надзвичайно рщюсним явищем, тобто вони не успадковуються i "являють собою безсумшвно серйозну бюло-гiчну проблему; виникають атавiзми внаслiдок невiдомих впливiв на процеси шдивщуального розвитку". У бюлопчному словнику [7] зазначено, що ата-вiзми виникають внаслiдок порушення ембрюгенезу.
Людина вiдрiзняеться вiд тварин наявшстю друго1 сигнально1 систе-ми, тобто мови. Сьогодш достовiрно вiдомо, що людина здатна опанувати мову тшьки в ранньому дитячому вщь Якщо дитина виявилась iзольованою вiд людського суспшьства, то пiзнiше ïï неможливо було навчити задовiльно говорити, а, отже, i мислити. Як пише Б. Сергеев [8], опираючись на випадки повернення в людське суспшьство дггей, яких виховували звiрi: "Чи потрiбно пояснювати, що говорити щ дiти не вмiли i, на вщмшу вiд Мауглi, повернувшись в людське суспшьство, оволодгги мовою були нездатш. Нiхто iз 40 знайдених дггей не розповiв про свое життя у вовчому лiгвi чи серед мавп". Цг факти, засвгдченг науковцями, змушують нас задуматися. Адже згг-дно з гдеею Енгельса, мова зароджувалася серед давнгх людей у зв'язку з потребою передати певну шформащю один одному. Тобто, мова зароджувалася i розвивалася серед дорослого населення. Але ж, як ми щойно пересвщчились, доросла людина нездатна оволодгти мовою, тим бшьше - конструювати новг слова. Понад це, навiть дгти з прекрасними бюлопчними задатками людини розумноï не здатнi до цього. То як же могла виникати мова серед дорослого населення, якщо Фгзюлопчш можливост навчання мовг мають лише дгти в досить обмежений перюд незадовго шсля народження. У цьому i полягае проблема появи мови еволюцшним шляхом. Не меншою проблемою е поява ргзних мов серед людей. Еволюцшна iдея завжди виходить з того, що спочат-ку повинно з'явитися щось примггавне, а потгм воно поступово усклад-нюеться. Зпдно з цiею щеею, мова виникла серед людей спочатку у примь тивному виглядь Однак дослщження Б. Якушина [9] показали, що ситуащя зовЫм не така. У нецившзованих народiв мова досконала, складна.
У часи Ч. Дарвша палеонтолопчних даних, як могли б пролити свгтло на походження людини, не було. Дарвш сподiвався, що з часом наука нагро-мадить палеонтолопчш данi i доведе поступовгсть перетворення мавпи в лю-дину. На сьогодш вгд часiв Дарвша минуло бшьше тж 130 роюв. Зпдно з еволюцiйною iдеею, що якщо людина виникла на кшцевих стадiях еволюцiï, то й промгжнг гiпотетичнi форми вгд мавпи до людини повинш знаходитися у бшьш-менш "молодих" шарах осадових порщ i стати доступними для науко-вого аналiзу. Проте, як пише В. Алексеев [10], акцентуючи про вкрай незадо-вшьний стан гз знахщками промгжних форм: "Найчастiше це фрагменти чере-
шв - нижш щелепи i зуби, природш злiпки внутрiшньоï порожнини черепа -ендокрани. Знахщки цiлiсних черепiв, особливо з лицьовими юстками, i час-тин скелета, надзвичайно рщюсш". Вш вказуе на те, що в антропогенезi (по-ходженнi людини) багато чого хиткого, факти нечисленш, або, точшше кажу-чи, недостатнi для впевненого трактування багатьох проблем. Якщо погляну-ти на гiпотетичний палеонтолопчний ряд попередникiв людини: дрiопiтеки ("дрюс" - дерево, "пiтекус" - мавпа; тобто деревна мавпа) ^ раматтеки ("рама" - iм,я мiфiчного iндiйського князя) ^ австралопiтеки ("австралос" - тв-денний, тобто швденна мавпа) ^ людина вмiла ^ найдавнiшi люди, або ар-хантропи, до яких вщносять пiтекантропа "мавполюдина", синантропа "ки-тайську людину", гейдельберзьку людину, атлантропа ^ новi люди, або нео-антропи, або кроманьйонщ, або Homo sapiens (кроманьйонцями називають лише викопних людей, якi мають всi риси Homo sapiens), то помггно, що статус людини в цьому рядi надають знахщкам, якi ставлять пiсля австралоште-ка. Яю пiдстави е для того, щоб стверджувати, що знайденi юстки належали iстотам, класифiкованим як людська ютота? Наприклад, Я. Елинек [11] вказуе, що ми не маемо права категорично стверджувати статус людини для "людини вмшоГ.
Наступною стадiею у наведеному палеонтолопчному рядi е найдавш-шi люди, або архантропи. Цю стадiю iлюструють знахщками пiтекантропiв, синантропiв, гейдельберзькоï людини, атлантропа. Якщо ознайомитися з пер-шою знахiдкою, яку назвали пiтекантроп, або "яванська людина" вiдкрита Дюбуа, то з погляду гомiнiдноï трiади немае незаперечних тдстав вiднести цю ютоту до родини гомiнiд. Некоректним в палеоантропологи вважаеться i безпроблемний опис життя викопних ютот. Так, В. Алексеев [10] пише: "Ви-копш предки людини описуються з такою повнотою, начебто автори бачили ïx багато разiв живими i нав^ь дослiджували так, як антрополог дослщжуе сучасне населення".
Наступною знаxiдкою, якою шюструють стадiю найдавнiшиx людей, стала "китайська людина", або синантроп. Як вказуе Я. Елинек [11], за будо-вою тша пекiнська людина дуже нагадуе яванського ттекантропа. Якщо ми згадаемо, що вщ яванського ттекантропа, до якого прирiвняли "пеюнську людину", вiдомi лише фрагменти черепа i шчого не вiдомо про будову тша, то наведений висновок видасться дещо дивним. Серед найдавшших людей видшяють ще гейдельберзьку людину i атлантропа. Досить сказати, що щ знахщки представленi лише щелепами. Зрозумшо, що за гомiнiдною трiадою не можемо стверджувати про належшсть iстот, власникiв цих щелеп, до родини гомшщ. Тому не можна категорично стверджувати про статус людини для "найдавшших людей". На подальшш стадп в палеонтолопчному рядi е давш люди - палеоантропи, або неандертальцi. ïx вважають прямими попе-редниками сучасноï людини (неоантротв), а попередниками неандертальцiв вважають найдавшших людей (архантрошв): архантропи ^ палеоантропи ^ неоантропи (неандертальцi) (Homo sapiens). Для того, щоб говорити про не-андертальщв як безпосереднix предюв сучасноï людини, потрiбно перевiри-ти, насюльки iдея неандертальського походження сучасного людства вщповь дае науковим фактам. Зокрема, що можна сказати про схожють скеле^в не-
андертальщв i скеле^в сучасно!" людини? Першими знахщками були таю, яким згодом присвоши назву класичного (типового, пiзнього) неандертальця. Якщо здiйснити аналiз знахiдок на основi гомiнiдноi трiади, то побачимо, що й тут немае незаперечних пщстав вщнести неандертальцiв до родини гомшщ: протиставлення великого пальця та прямоходшня проблематичнi. Для ютот-них еволюцшних перебудов Ю. Семенов [12] пише, що суто з бюлопчного погляду неможливо пояснити, яким чином морфолопчна органiзацiя класич-них неандертальщв змогла протягом якихось 4-5 тис. роюв трансформувати-ся в ютотно вiдмiнну вiд не1' фiзичну оргашзащю неоантропа. I це питання та-кож е каменем спотикання для антрополопв, якi вважають класичних неандертальщв предками неоантрошв. Тому деяю науковцi вирiшили, що раннi неандертальщ були предками класичних (пiзнiх) неандертальщв: рант неан-дертальцi ^ шзш неандертальцi ^ Homo sapiens. Однак ця щея ще бiльше актуалiзувала проблему, як наголошуе Ю. Семенов [12], осюльки необхiдно було пояснити, яким чином тд час переходу вщ раннiх до пiзнiх неандертальщв були спочатку щлковито втрачеш сапiентнi риси, а потiм вони знову з'явилися. З еволющйного погляду це неможливо. Тому багато вчених схили-лися до шшо" думки. Вони виршили, що вiд раншх неандертальцiв еволюцiя пiшла в двох напрямках: утворення Homo sapiens i незалежного утворення класичного неандертальця: рант неандертальщ ^ Homo sapiens та класичш неандертальщ. I ця схема теж не обходиться без ютотних проблем. Якщо ста-вити раннього неандертальця попередником Homo sapiens, то зразу ж впадае у вiчi бшьш мавп'яча загальна морфолопя раннього неандертальця порiвняно з класичним. У зв'язку з цим важко проводити щею вдосконалення руки та ходи на юнцевих етапах еволюцii людини. К^м цього, такiй схемi супере-чить i встановлений на основi печерних знахiдок факт схрещувань мiж кла-сичними неандертальцями i Homo sapiens. Ян Лшдблад [13] пише: "У пече-рах гори Кармель на березi Середземного моря виявлено скелети, яю справ-ляють враження змшування неандертальцiв, якi тут проживали, з кроманьйо-нцями, що вторглися туди". Але навiть якби мiж кроманьйонцем i неандер-талкою могла виникнути симпа^я, то складне поеднання хромосом стало б на завадi потомства. Пбрид не отримав би продовження. Про це у сво"х дос-лiдженнях вказуе Ян Лшдблад [14], - пбриди вiд рiзних видiв, зазвичай, без-плiднi. А це, на наш погляд, антагошстичний висновок еволюци походження людини, який свщчить про те, що гшотетичний палеонтологiчний ряд попе-редникiв людини: дрюштеки ^ рамапiтеки ^ австралоштеки ^ людина вмi-ла ^ найдавнiшi люди (пiтекантропи, синантропи, гейдельберзью) ^ новi люди (неоантропи, або кроманьйонщ, або Homo sapiens) е незалежними, яю нiчого спiльного мiж собою не мають. З цього приводу доречним е вислов-лювання Д. Бейлi [14], про те що, вчеш щорiчно вiдкривають близько 10 ти-сяч нових видiв тварин i 5 тисяч нових видiв рослин. Проте стрiмкi спалахи еволюцii перiодично змiнювалися загадковими масовими вимираннями, коли за порiвняно короткий час з нашо1' планети зникало багато видiв живих iстот i рослин. Якщо це так, то чому за 150 тисяч роюв не виявлено жодного еволющйного нововидоутворення?
Висновки.
1. На основi гомшвдно! трiади немае тдстав вiднести неандертальцiв до ро-дини гомiнiд, не кажучи вже за !хтх иоиередниюв.
2. Пщводячи пiдсумок неандертальськш проблемi, зазначимо, що жодна з трьох розглянутих схем еволюци вiд неандертальця до Homo sapiens не мае ютотних обгрунтувань i !х пiддають сумнiву самi науковщ-еволющ-онiсти.
3. За 150 роюв iснування теори еволюци (iсторiя розвитку) походження людини вщ мавпоподiбноl iстоти на Землi, i'i' не можна вважати беззапереч-но доведеною.
Лггература
1. Дарвин Чарльз. Происхождение человека и половой отбор; Выражение эмоций у человека и животного : сочинения / под ред. Е.Н. Павловского. - М. : Изд-во АН СССР, 1953.
- Т. 5. - 1040 с.
2. Энгельс Ф. Роль труда в процессе превращения обезьяны в человека. - М. : Изд-во "Госполитиздат", 1939. - 20 с.
3. Депенчук Н. Методологические аспекты исследования антропогенеза / Н. Депенчук.
- К. : Вид-во "Наук. думка", 1991. - С. 143-168.
4. Яблоков А. Эволюционное учение / А. Яблоков. - М. : Изд-во "Высш. шк.", 1989. -С. 289-299.
5. Семенов Ю. На заре человеческой истории / Ю. Семенов. - М. : Изд-во "Мысль", 1989. - С. 69.
6. Шмальгаузен И.И. Проблемы дарвинизма / И.И. Шмальгаузен. - М. : Изд-во "Наука", 1946. - С. 400-415.
7. Биологический словарь / Атавизм. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www. narod.ru/cgi-bin/.
8. Сергеев Б. Высшая форма организованной материи / Б. Сергеев. - М. : Изд-во "Просвещение", 1987. - С. 74-75.
9. Якушин Б. Гипотезы о происхождениях языка / Б. Якушин. - М. : Изд-во "Наука", 1984. - С. 30-39.
10. Алексеев В. "Становление человечества / В. Алексеев. - М. : Изд-во полит. лит-ры, 1984. - С. 80.
11. Елинек Я. Большой иллюстрированный атлас первобытного человека / Я. Елинек. -Прага : Изд-во "Артия Прага", 1982. - С. 56.
12. Семенов Ю. На заре человеческой истории / Ю. Семенов. - М. : Изд-во "Мысль", 1989. - С 220-224.
13. Линдблад Ян. Человек - ты, я и первозданный / Ян Линдблад. - М. : Изд-во "Прогресс", 1991. - С. 218.
14. Джилл Бейли. Доисторический мир / Джилл Бейли, Тони Седдон. - М. : Изд-во "Росмен", 1998. - 160 с. _
УДК 37.013.2 Ст. наук. ствроб. Л.А. Блонський, канд. фiз.-мат. наук -
Львiвський кооперативний коледж економжи i права
СУЧАСН1 ТЕНДЕНЦП В ОРГАШЗАЦП КОМП'ЮТЕРНОГО НАВЧАННЯ У ВИЩИХ ЗАКЛАДАХ ОСВ1ТИ
Розглянуто основш засади сучасно'1 оргашзацп комп'ютерних форм навчання у вищих закладах осв^и, що грунтуються на особистiсно-орieнтованих педагопчних технолопях та мережевш оргашзацп навчально'1 шформацшно'1 шфраструктури.
Ключов1 слова: комп'ютерне навчання, особистiсно-орieнтований пщхщ, нав-чальна шформацшна шфраструкгура.
