CC BY
19
6. ОСВ1ТЯНСБК1 ПРОБЛЕМ!! ВИЩО1 ШКОЛИ
УДК 215:231.75:128 Проф. В.П. Шлапак, д-р с.-г. наук - Нацюнальний
дендрологiчний парк "Софивка" - НД1НАН Украти
М1КРОЕВОЛЮЦ1Я ЯК ОСНОВА ЖИТТЯ ТА ВСЬОГО ЖИВОГО НА ЗЕМЛ1
Дослщжено три основш i взаемовиключш свiтогляднi позицп на походження людини, як i всього живого на Землг еволюцiйну, крацiонiстську та космiчну, де ос-тання не знайшла широко! пiдтримки. Еволюцiйний свiтогляд стверджуе, що життя на Землi з'явилося i розвивалося саме по вiд нижчих форм оргашзацп до вищих. Креацiонiзм стверджуе, що все створив Бог. Здшснеш дослiдження дають змогу, з погляду Бiблii, за авторством пророка Мойсея та його послщовниюв Шфагора, Аристотеля, Галшея, Вернадського повною мiрою розкрити сутшсть життя людини на Землi як космiчного явища, а не земного. Довести, що основою життя тваринного свггу, зокрема й людини, е постшний рух воднево! i вуглецево! матерiй, що життя та все живе матерiалiзуеться з антиречовини, яка е галактичною, космiчною, вiчною, а життя всього живого як на Земл^ так i на планетах Сонячно! системи в станi речови-ни - це мить мiж сво!м минулим i майбутнiм, але це життя е планетарним, коротко-часним, тлшним. Життя - це мехашзм транспортування галактично! матери як по го-ловним енергетичним рiвням Сонячно! системи, так i з додатного простору ядра планет у вщ'емний проспр сво!х оболонок, п видозмiни i вдосконалення.
Вступ. Для людини немае питань, важлив1ших за питания еволюцп (юторп) розвитку оргашчного св1ту Земл1 та, особливо, про загадку життя, що тисячол1ттями сто!ть перед людством i яку воно прагне розгадати вс1ею силою особисто! i колективно! творчосл. Вщомо, як багато р1зних мшливих, несумюних та суперечливих ршень створено на цьому шляху зусиллями людського розуму. Але й дониш немае едино! вщповщь Отже, взагаш немае розв'язку. Як вказав В.1. Вернадський [1], протягом свое! юторп, понад дв1 з половиною тисяч1 роюв, наука не дала жодно! вщповщ на це питання, що в1чно стоггь перед нами.
Видiлення невирiшених рашше аспек^в загальноТ проблеми, яким присвячено це доcлiдження. Сво! знання людство звело до двох ос-новних, але взаемовиключних, св1тоглядних позицш на походження людини, як i всього живого на Земл1: еволюцшну та крацюшстську. Еволюцшний свь тогляд стверджуе, що життя на Земл1 з'явилося i розвивалося саме по соб1 вщ нижчих форм оргашзацп до вищих [2-11], але щ вчення неоднозначш та проблематичш [12-17]. Крацюшстський св1тогляд стверджуе, що все створив Бог, [18-20]. Проте ми у сво!х працях розкрили сутшсть третьо! позицп, нолями яко! е пророк Мойсей [21-25], Шфагор [26], Аристотель [26], Галшео Га-лшей [26] i В.1. Вернадський [1, 27], як зазначають, що життя i все живе е за-гальним проявом космосу, а не земним. Це вчення, з погляду алегорично! науки з Б1блп, ми висв1тлили в працях [21-34].
Еволющя, як зазначае Чарльз Дарвш [2-7], здшснюеться унаслщок взаемодп трьох основних чинниюв: мшливосп, спадковост та природного
добору. Мшливють служить основою утворення нових ознак у будовi та фун-кщях органiзму, спадковiсть закршлюе цi ознаки, а шд дiею природного добору усуваються органiзми, не пристосоваш до умов iснування. Завдяки спадковост^ мiнливостi та безперервнiй дй природного добору, оргашзми в процесi еволюцй нагромаджують дедалi новi пристосувальнi ознаки, що зрештою веде до утворення нових видiв (видоутворення). Виникае запитан-ня: мЗвiдки ж ми все це знаемо?" Рiч у тому, що, незважаючи на всi катастро-фи i катаклiзми, якими так багата iсторiя нашо! планети, на превеликий по-див, багато що з 11 бурхливого минулого вщображаеться в гiрських породах, iснуючих i понинi в скам,янiлостях, якi в них знаходять, а також в оргашзмах живих iстот, що мешкають на Землi в нашi дш. Прямими доказами похо-дження людини iз тваринного свiту, з матерiалiстичного погляду, е залишки викопних гомшщ (австралопiтекiв, архантропiв, палеоантропiв, неоантропiв i так далi). Докази творяться за допомогою мiкро- та макроеволюцiйних про-цесiв [8, 9, 15]. Мшроеволюцшне вчення оперуе реально iснуючими групами органiзмiв у природi (популяцй, шдвиди, раси, види). За цими групами мож-на спостерiгати, а також експериментувати, тобто виконувати наукове досль дження. Макроеволюцшне вчення оперуе групами, що реально в природi не юнують (рiд, родина, ряд, клас, тип). Тому й дослщжувати, експериментувати на рiвнi роду, родини, ряду, класу, типу неможливо. З такого погляду, кла-сичнi дарвiнiсти в основу сво1х поглядiв кладуть три основних положення [15, 17]. Це, по-перше, якщо розподiл на мжро- та макроеволюцiю за границею видоутворення е значною мiрою умовним, то мжро- i макроеволюцiя е двома сторонами единого i неперервного процесу еволюци, де мшроеволющя поступово переходить в макроеволющю. По-друге, якщо мiж мiкро- i макро-еволющею немае шяко! рiзницi, то й мехашзми мшроеволюцй i макроеволю-цй iдентичнi. По-трете, якщо механiзми мiкро- i макроеволюцй iдентичнi, то основною рушшною силою макро-, як i мжроеволюцй, е творча роль природного добору на основi дрiбних спадкових змiн. Це дало можливють еволющ-онiстам вiдтворити тi порiвняльно-анатомiчнi ряди, в яких науковцi ставлять ютот нижчого рiвня оргашзацй вниз, а ютот вищого рiвня оргашзацй розмь щують за рангами дедалi вище й вище. У такому порiвняльно-анатомiчному ряду ми можемо знайти ланку: прокарютична амебощна анаеробна клггина ^ (пiсля вселення мiлких аеробних бактерш) прокарiотична амебощна анаеробна клггина з мiтохондрiями ^ (шсля вселення спiрохетоподiбних бакте-рiй) прокарютична амебощна анаеробна клiтина з джгутиком. На цьому еташ вiдбуваеться розмежування мiж тваринними i рослинними оргашзмами. Кль тинi, яка мае м^охондрй i джгутик, не вистачае оформленого ядра, щоб наз-ватися тваринним оргашзмом. Тому, згiдно зi симбютичною гiпотезою, яки-мось чином на цьому еташ з'являеться оформлене ядро. Це означае, що закш-чилося формування однокштинного тваринного органiзму. Утворення однок-лiтинних рослин вiдбулося дещо iнакше. Клiтинi, яка вже мае м^охондрй i джгутик, не вистачае хлоропласлв i оформленого ядра, щоб назватися рос-линним органiзмом. Тому, зпдно з гiпотезою, в кштину з джгутиком i м^о-хондрiями вселяються синьо-зеленi фотосинтезуючi одноклiтиннi водорость Вони стають прообразом хлоропластiв. Також з'являеться оформлене ядро.
Завершуеться формування одноклпинного рослинного органiзму [9]. Наступ-на ланка - риби ^ земноводнi. Ця ланка стае основою для твердження про те, що лише кистеперi риби дали початок земноводним, а земноводш - тваринно-му свпу, еволюцiя якого завершилася з появою розумно! людини [8-14, 20].
Головна ознака релтйно1 картини свпу - це роздшення свпу на над-природний i природний, за абсолютного панування першого над другим. Для релтйно1 картини свпу iудаlзму, християнства, iсламу характерною е три-ярусна будова свiту (небеса, Земля, пекло), зютавлення небесного ^чного) земному (тлiнному) [18-20, 26, 35]. Релтйна картина свiту мiститься у свя-тих книгах (Веди, Бiблiя, Коран). Отже, основою релiгiйних доказiв е надпри-родне походження Святого Письма, богодуховност святого переказу, божественного значення церкви, а також низка практичних дисциплш, пов'язаних iз богослужшням. Усi системи богослужiння виходять iз визнання особистос-тi бога, що створив свп i править ним. На наш погляд, основною суперечшс-тю богослов'я у питанш еволюци людини е те, що И достовiрнiсть та ютин-шсть прийнятi без практичних доказiв, як грунтувалися б на наукових здо-бутках Стародавнього свiту, що зашифрован в Бiблil, а базуються на особис-тому сприйнягтi богословами-теологами бiблейськоl шформаци i законiв природи. 1хнш доказ - вiра, а вiрою сьогоднi не можна виправдатися. Бiблiя, Послання до евре1в, глава 11, вiрш 1 "А вiра - то пiдстава сподiваного, доказ небаченого" [18].
Таким чином, у питаннях еволюци (ютори) розвитку оргашчного свiту Землi, зокрема й еволюци людини, стае зрозумшим, що едино1 думки немае iснуе i не може бути. Це антагонiстичнi пiдходи вирiшення проблеми. Причину вщомо - нi релiгiйне, т матерiалiстичне еволюцiйне вчення не мають дос-татньо доказiв, якi ствердили б, що це так. Рух антиречовини як основи життя i всього живого людинi ще не вщомо, а науковi здобутки Стародавнього свпу, зашифроваш в алегоричнш формi в Бiблil, ще в зрозумшш формi не розкритi. Саме розкриттю життя i всього живого на Землi присвячено це дослiдження.
Виклад результатов дослiджеиь. Вiдомо, що деяк фiлософськi ще1, проблеми, думки збер^аються тисячолiттями i не знають вжових меж. Такою проблемою е еволющя (iсторiя) розвитку органiчного свiту Земл^ зокрема й людини. Безлiч науково1 iнформацil, фiлософських течiй, суперечностей, яю роздiляли i роздiляють суспiльство, пов'язано з еволюцшними думками, що викладеш у працях найвiдомiших фiлософiв та природознавщв. В основу 1х-шх поглядiв покладено уявлення про подш усiеl природи, всiх iснуючих у нш тiл, на тiла жив^ живi органiзми та тiла, позбавлеш життя, тiла мертво1, або безживно1, природи. Як констатуе В.1. Вернадський [1], у фшософських iдеях Стародавнього свпу домшували думки, по-перше, що живе тшо виникае з ш-шого живого тiла i розпадаеться шсля смертi на безживнi, позбавлеш життя тша. По-друге, що живе тшо може виникнути безпосередньо з мертво1 природи, обминаючи живе тшо. Наприклад, Аристотель [35] у сво1х трактатах, яю збереглися доЫ, припускав виникнення живого тiла з мертвого шляхом самочинного зародження. З цього приводу В.1. Вернадський [1] акцентуе на тому, що у виникненш живого з мертвого необхщно розрiзняти два явища. З одного боку, виникнення живого оргашзму з таких мертвих тш природи, як камш-
ня, скел^ вода, гази, земля, якi школи живими не були. Це буде абюгенез, за-родження поза живим або археогенез, первюне зародження. З шшого боку, ми повиннi розрiзняти зародження з померлого або вмираючого живого орга-нiзму, виникнення нових органiзмiв у випадку гниття та розкладу старих ор-ганiзмiв. Це гетерогенез, або рiзнорiдне зародження. Нарешт^ повиннi розрiз-няти ще й трете явище - бiогенез, або зародження одного живого оргашзму з шшого подiбного до нього, як ми це бачимо довкола, коли людина та iншi органiзми народжуються вiд iнших живих, до того ж подiбних до себе. У цьому доречно акцентувати, що явище бюгенезу е основною властивютю живого, що живе та життя створюються на Землi лише бюгенезом. Таке розу-мiння внiс у 1668 p. Франческо Редi [36], який проголосив бюгенез единою формою зародження живого. Принцип Редi "все живе з живого" е першим на-уковим досягненням, що дае нам змогу науково шдшти до загадки життя, а у 1800-х роках Жан Батют Ламарк [26] запропонував концепщю еволюцн живо! природи, яка дала поштовх еволюцшному вченню Чарльза Дарвiна [2-7], який доказав, що еволющя здiйснюеться унаслщок взаемодн трьох основних чинникiв: мшливосл, спадковостi та природного добору. Завдяки спадковос-тi, мiнливостi та безперервнш дн природного добору, органiзми в процес еволюцн нагромаджують дедалi новi пристосувальнi ознаки, що зрештою веде до утворення нових видiв (видоутворення). Але все-таки, на наш погляд, варто акцентувати на висновку В.1. Вернадського [1, 27], який стверджуе, що: "У клггинах починають вщкривати сторонш, незалежнi вiд них дрiбнi орга-нiзми: бактерн - в одних, та недосконалi оргашзми, тобто мiкросоми, - в ш-ших. Цi тiльця вивiльняються з вмюту клiтин пiд час ix руйнування i здатнi, принаймнi в деяких випадках, до iснування шсля смертi клiтин та загибелi складеного з них оргашзму". Цей висновок В.1. Вернадського пiдтверджуе його гешальшсть, оскiльки вiн е ключем до розгадки пга-, мега-, макро i мж-роеволюцн, якi ми висв^лили у працях [32-34].
Таким чином, з'ясування загадки життя тваринного свггу, зокрема й людини, пов'язане спершу з вiдповiддю на вузьке та по сут величезних гли-бин й важливост запитання: "Чи життя i живе на Землi е окремим явищем в iсторiï матери та енергн, що часом з'являеться i так само безслiдно зникае?". У своïx працях [32-34] та шших ми уже вiдповiли, що космос без матери та без енергн, так само як без проявiв життя не може юнувати, бо життя - це мехашзм, який природою задiяний у процес руху матери галактичного свггу, ïï видозмiни i вдосконалення, руху антиречовини, де будь-який живий бюлопч-ний оргашзм задiяний у транспортуванш, збереженнi, видозмiнi цiеï матери та, головне, змт ïï полярностi.
Доречно також висв^лити думку Великого i Святого пророка Мойсея [18] з приводу життя (Перша книга: Буття, глава 1, вiрш 27 "I Бог на Свш образ людину створив, на образ Божш ïï Вш створив, як чоловжа та жшку створив ïx", а у вiршi 28 вказуе: "I поблагословив ix Бог, i сказав Бог до них: "Плодггься i розмножуйтеся, i наповнюйте землю, оволодште нею...". Щ вiр-шоваш вислови, в алегоричнiй формi, доводять, що пророк Мойсей подшяв життя на двi частини. У першому вiршi вiн акцентував на юнуванш на Землi меxанiзму самозародження живоï бiологiчноï клiтини, а це не що шше, як ви-
никнення живого тша з мертвого шляхом самочинного зародження, це абь огенез або археогенез, первюне зародження, яке ми висвплили в макроево-люцп [34]. У другому вiршi вiн наголошував, що життя мае механiзм, за до-помогою якого самочинно зароджене життя на якомусь видовому рiвнi як клггина, яка надшена властивютю постiйного дiлення, тобто зародження одного живого оргашзму з шшого, подiбного до нього, а це бюгенез. На жаль, фундаментальна наука, не володдачи питаннями будови антиречовини, темно: матери, темно1 енерги та ïx початком i кшцем, зокрема й на видових рiв-нях, а також меxанiзмом абюгенезу, намагаеться пояснити появу життя за до-помогою лише бiогенезу, тобто вщ нижчих форм органiзацiï до вищих, чим спричиняе проблеми еволюцшного вчення у свiтлi наукових факпв та логiки [13-15, 17]. На наш розсуд, мшроеволющю необxiдно висвплити з точки зору руху матери, оскшьки Чарльз Дарвiн [2-7], еволющю органiчного свiту Землi на видовому рiвнi досить повно i об'емно висвiтлив з точки зору наукових факлв. Проте слiд зазначити, що ми не можемо погодитися з тим, що новi пристосувальш ознаки ведуть до утворення нових видiв (видоутворення), так само як i з тим, що на Землi юнуе мiжвидова еволюцiя тваринного свпу, зокрема й людини. Вважаемо, що в цих питаннях мову потрiбно вести про фiзi-ономiчнi змши на видових рiвняx, а не видовi (нововидоутворення). Про видову еволюцiю як космiчний прояв, а не земний, де види лише первюно заро-джуються на галактичнш матерiï i в чаш безслщно зникають [37]. Для доказу розглянемо Сонячну систему, яка розташована на шляху антиречовини галак-тичного свпу, що рухаеться мiж бюлопчним центром, який завершив свое життя i випустив свою матерда, та галактичним бiологiчним центром, який синтезуеться на цш матерiï, зародився, живе i розвиваеться. Антиречовина, рухаючись через Сонячну систему, на ïï планетах робить зупинки i матерiалi-зуеться в речовину, життя тваринного свпу, зокрема й людини. Тому життя i все живе на планетах Сонячно1' системи у готовому виглядi проникло в не1' iз-зовш з галактичного свiту. Ось чому В.1. Вернадський [1] акцентуе на тому, що життя ^mi оргашзми) реально iснують не тiльки на однш нашiй планетi, не тшьки в земнiй бiосферi. Вiн стверджуе, що це встановлено безсумшвно для вЫх так званих "земних планет", тобто для Венери, Земл^ Марса, i з цим потрiбно рахуватись. Тому ми вважаемо, що iсторiя живо1' речовини з часом виражаеться повшьною змiною форм життя, форм живих органiзмiв, генетич-но пов'язаних мiж собою безперервно, вiд одного поколшня до наступного без розриву не вщповщае дiйсностi як на Земл^ так i на планетах. Цей процес вщповщае дiйсностi, але з поправкою, для Сонячно1' системи за маршрутом: Плутон ^ Нептун ^ Уран ^ Сатурн ^ Юпiтер ^ Марс ^ Земля ^ Венера ^ Меркурiй ^ Сонце, але на кожнiй планет матерiя видозмiнюеться, вдос-коналюючись через матерiалiзацiю антиречовини в речовину, в нашому розу-мiннi життя i живе [18]. А на Землi повинно йтися лише про фiзiономiчну ви-дозмiну як тваринного, так i рослинного свпу, а не про можливi нововидоутворення, як зазначають Чарльз Дарвш [2, 3, 6] та матерiалiсти [8-14]. Адже безплщшсть, важка хвороба чи трапчна загибель можуть розiрвати цю змшу форм життя, форм живих органiзмiв, генетично пов'язаних мiж собою безперервно, вщ одного поколiння до наступного без розриву, на Земль Тодi вини-
кае запитання: "А де ж дiваеться матерiя, антиречовина, яка е основою життя i всього живого? Що робити iз законом збереження матери'?" Отже, життя у сташ речовини у Сонячнш системi мае властивiсть завжди зникати, а школи дочасно перериваеться. Це означае, що генетичне волокно галактичного свггу тваринним свГтом не буде витягнуте з ядра планет, з позитивного простору ядра планет у негативний простГр сво1х оболонок, тобто повинно зникнути, але життя у сташ антиречовини, яка е вГчною, як вказуе Енкосс (Папюс) Же-рар [31], не може зупинитися. Так, як рухаючись через нашу зону Сонячноï системи, силовГ лши електричного поля дають нам можливють зробити на них певш вузловГ зав'язГ, перетворивши ïx на речовину в нашому розумшт та користуватися нею певний промГжок часу, аж поки ця зав'язь не розв'яжеться i ця дшянка силовоï лши не перемiститься на енергетичний рiвень iншоï пла-нети, не перетворивши речовину на прах та забравши генетичний код пам'ять От що залишаеться на планетах вщ закону збереження матери [18]. По-пер-ше, якщо тваринний свГт за допомогою репродукцн не здатний витягнути з ядра планет генетичне волокно галактичного свГту, то природа за допомогою землетрусу чи вулкану винесе його на поверхню (у варiантi ЗемлГ) i самочинно зародить шше первюне життя якогось виду, який за допомогою репродукцн (життя) продовжить перетягувати генетичне волокно з ядра у вщ'емний простГр атмосферноï оболонки [32-34]. По-друге, для природи немае значен-ня, як види тваринного свГту будуть транспортувати генетичне волокно з ядра Земль Отже, шхто i шщо в Сонячнш системi не може зупинити руху га-лактичноï матери, яка, видозмшившись, зобов'язана забезпечити життя ново-утвореному, молодому бюлопчному життю на поверxнi галактичного свпу.
Для пiдтвердження життя органiчного свпу Землi як космГчного про-яву, як зазначають Мойсей [18], Шфагор [26], Аристотель [26], Галшео Галь лей [26] i B.I. Вернадський [1], ми зробили та висвплили розрахунки, яю стверджують, що це так [21, 24]. Для доказу ми використали рух антиречовини в Сонячнш систем^ як вказуе Шфагор [26], акцентуючи на тому, що в Сонячнш системi все побудовано за десятинною системою, а це послщовний цифровий ряд вщ 1 до 10 (12345678910). ДвГ групи чисел: парних i непарних, пов'язаних дипольним волокном. Це числа натурального ряду, де у вихрово-му полГ виникае енергетична сшраль мГж спорщненими ядрами i оболонками макросвпу. Тому генетичний код Сонячноï системи у десятиннш системГ об-лшу буде таким: 10864213579, а оскгльки ми живемо у другш позицп ïï будо-ви, то генетичний код - 864213579. Це код сонячноï зони нашого свпу. Але нас щкавить Земля, вона в'яже в цьому векторГ сьому кштину, оскгльки пере-бувае на сьомому мющ вщ Плутона. Тому генетичний вектор життя, який заходить на Землю з Марса, буде таким: 7 642.135-61 [21, 24]. Таким чином, в оболонщ Ым зав'яжеться сьома ядерна клпина нашого життя i вш у виглядГ 81-642.1357-71 шде на Венеру. Тому код 642.135 дасть критичну мютюсть для наповнення або винесення матери з бiологiчноï кштини людського життя. 1н-шими словами, це критична мютюсть для матери ядра й оболонки у земноï людини. Земне ядро може мати лише три оболонки або три рГвш однiеï оболонки i Ым рГвшв у ядрь ТодГ код бюлопчних кштин ЗемлГ - число 37. З цього випливае, що мютюсть ядра кштини не може перевищити число 777, а
мютюсть оболонки 333. Спробуемо скласти парнi та непарш числа генетич-ного коду: 642+135=777. Генетичний код дае сумарне наповнення ядра Земно:' клпини до його рiвня, де число 642 - це наповнення головного рiвня ядра, а 135 - це наповнення забороненоï зони ядра. При цьому, якщо одна iз зон ядра клпини досягне критичного значення, то людина (бюлопчна кштина) загине, або здшснить якийсь скачок. Тому нам неважко порахувати критич-ний момент генетичного волокна людського життя.
Тривалкть життя немовляти (Т1). Над поверхнею Землi розмютило-ся шють енергетичних рiвнiв, на яких i розмютилися клiтини генетичного вектора, який прийшов iз Марса. Порожня марЫанська оболонка виявилася блукаючою над поверхнею Землi у пошуках родинного потенщалу зi свого генетичного вузла. Вщшукавши енергетичну зав'язь С-Н, ïï захоплюе яйцек-лiтина або шша бiологiчна клiтина, яка попала в енергетичне середовище i намагаеться з нього вийти шляхом розподшу. Отже, що розвиток бюлопчних кштин немовляти починаеться з утворення заборонених зон ïxнix ядер, а головш рiвнi клiтини взагалi спустошеш та перебувають у такому сташ до на-родження. Наповнювана енерпя забороненоï зони ядра поступае вщ добового циклу руху матерiï на Земль А так, як ми маемо впродовж доби, шшими словами (+) вуглецю (С +) i ( - ) водню (Н, то за добу, генетичний вектор
життя наповнюватиметься на швперюд. Отже, для нагромадження повного одного циклу необхщно два дш. Коли перша критична точка генетичного вектора життя мае критичне наповнення забороненоï зони ядра - число 135, то тривалють формування цiеï фази життя (Т1) визначимо: Т1=135х2=270 дшв, або 270:30=9 мюящв. Так, ми отримали першу критичну точку формування генетичного вектора людського життя. Перюд вагпность
Тривалiсть життя людини (Т2). Якщо зав'язь немовляти вщбуваеться
на негативнш енергiï (НЗемл^ що поступае через ïï ядро з космосу, то генетичний вектор не пропускае Сонячну матерш, позитивну енергш ( С +) до
немовляти. Коли досягло критичне наповнення ядер мжросвпу генетичним волокном у заборонених зонах, то вщ перевантаження кштина вектора вiд-криваеться i починае поступати Мюячна матерiя. Народження припиняе подачу генетичного волокна з негативною енерпею ( Нз ядра Землi й людина
починае жити на генетичному волокш вуглецю ( С +), вiд Сонячноï енерги.
Генетичний код нашого вектора ГК=642.135, де ядро нашого свпу уже запов-нене на 135 одиниць. Це фаза життя немовляти (Т1), а 642 - фаза нашого життя (Т2) порожня. Заборонеш зони ядер нашого мжросвпу повшстю забил генетичним волокном бiологiчноï клiтини, що розпалася в ядрi нашоï Землi. Ми починаемо заповнювати головш енергетичнi рiвнi ядер клпин нашого мiк-росвiту, але вже Мюячними циклами руху матерiï, вщйшовши вiд земних ко-ливань. Мюячний цикл становить 28 земних дiб або 28 земних коливань. Нам необхщно обчислити кiлькiсть енергетичних Мюячних циклiв, повнiстю за-повнених одшею тiльки Сонячною матерiею. А знаючи, що головш рiвнi мiк-росвпу в ядрах людини можуть прийняти лише 642 цикли, обчислимо макси-
мальний вш людини. Для цього потрГбно обрахувати юльюсть енергетичних дшв в одному земному рощ в 365 дшв. Знаючи, як вказуе БГблГя, що сьомий енергетичний рГвень ядра ЗемлГ викинутий назовш, утворивши Мюяць i обер-таеться з ним в одному напрямку, то неважко зрозумГти, що кожний сьомий день року (недгльний) порожнш i матерГя перебувае у сташ спокою [21, 23]. Визначимо кшьюсть таких дшв: 365:7= 52 неенергетичш дш одного року. Так, як Мюяць за один рж робить 365:28=13 обертГв навколо ЗемлГ синхронно ядру, то рух генетичного волокна сповгльнюеться ще на 13 дГб. Таким чином, ми матимемо таке число енергетичних дшв: 365-52-13=300 енергетичних дшв у рощ. За цей перюд Мюяць робить цикшв: 300:28=10,71 цикл. Щоб видшити з них тшьки Сонячш нашвперюди, необхщно це число зменшити вдвГчГ: 10,71: 2 =5,35 Мюячних цикшв чистоï Сонячноï енергн в рощ. Отже, максимальна тривалють життя людини на ЗемлГ, яка живе в ушсот з природою, не може перевищити: Т2 = 642:5,35=120 роюв. Про це говорить i Мойсей. Так, у Першш книзГ Буття у главГ 6, вГршГ 3 подано таку шформа-щю: "I промовив Господь. Не буде мш Дух перемагатися в людиш навжи, -бо блудить вона. Вона тгло, i дш ïï будуть сто i двадцять лГт" [18].
ГТ' • •• •• • •
1лшня померло1 земно1 людини та тривал^ть вившьнення анти-речовини (Т3). Як зазначено у БГблн [18], людина мае тшо i Дух. Г.С. Сковорода [38] вважае, що вш свГти складаються з двох натур: внутрiшньоï (духов-ноï) i зовнiшньоï (матерiальноï). Енкосс (Папюс) Жерар [39] у школГ "Пара-цельс" мову веде про низовий матерГальний початок - тшо та начало посе-редника Астральний Архей (людина Евеструм), а про вищий початок (Дух) не згадуе, а В.В. Курляндський [40] зазначае, що людина, окрГм плотГ, мае Душу, так виршили 600 роюв тому на Вселенському соборГ у Ватикан^ Доречно, що у Стародавньому свт, Платон [26], Аристотель [26], Шфагор [26] та в алегоричнш, а не в прямш мовГ, БГблГя [18, 29, 32-34] говорять про те, що людина складаеться з тша i духу, а в сучасному розумшш - речовини й анти-речовини або кштини й антикштини [22, 29], яю можуть бути видалеш як природшм [21], так i неприродним [31] шляхом.
Таким чином, виникнення людини на ЗемлГ ми описали як рух матери, зпдно з нашими вЫма вщомими законами. Один об'ект зникае, а шший з цiеï матери з'являеться. Коли ядро мшросвГту людини досягае критичного рГвня наповнення (642+135= 777), бюлопчна кштина гине, настае смерть i зав'язь С-Н розриваеться. У ядер стають вщдшятися головш енергетичш рГвш вщ своïx заборонених зон, i кштина шби дшиться на речовину i антиречовину [22, 25, 29], але природним шляхом [18]. У разГ настання смертГ, зовшшня за-хисна оболонка зникае i жорстко чшляеться до генетичного вектора. Це вщ-буваеться за земний неенергетичний перюд, ядерне число 52 (365: 7=52). Шс-ля заюнчення цього перюду наступае перехгд ядер: 37*28=1036 дшв. За цей перюд Гз померлоï людини випаровуеться генетичне волокно ядер мшросвпу заборонених зон, утворюючи бшя юнця генетичного вектора i розщепленоï нульовоï зони планети сьомий рГвень i створюючи земну бюлопчну кштину антиречовини. Генетичне волокно головного енергетичного рГвня йде в Землю i захоплюеться спустошеною вгд волокна кштиною, яку виносить ядро, i вона поглинаеться рослинним свгтом. Генетичний вектор життя з новим ко-
дом 642.1357 створюе навколо Землi семикругову сшраль, яка шсля його формування за Ым оборотв Землi, його вщпускае. I новий генетичний вектор йде на Венеру. Назвемо це вознесенням. Таким чином, третя фаза генетичного волокна людини не може перевищити: Т3=52+1036+7=1095 дшв. Це в земному обрахуванш: 1095:365=3 роки. Тодi загальна тривалiсть перебування генетичного волокна людського життя на Землi (бюлопчний вiк людини), без урахування першоï фази - немовля - дорiвнюе: Т=Т2+Т3=120+3=123 роки. Так, Бiблiя, Четверта книга Мойсея: Числа, глава 33, вiрш 39: "Арон був вжу 123 роки тай помер" [18]. Три роки, яю становлять рiзницю цих чисел (123-120=3) не що шше, як розпад трупа людини та переполяризащя генетичного волокна. За три роки генетичний вектор вiджитоï людини у виглядi 81-642.1357-71 шде на Венеру, але це вже рух антиречовини. Отже, на пiдставi руху антиречовини i ïï матерiалiзацiï на Землi ми довели, що життя i все живе - це мить мiж своïм минулим i майбутшм, а це еволющя у повному розу-мiннi цього термiна. Тому можна подати в досить схематичнш формi розмь щенi енергетичнi рiвнi людини за енергетичними рiвнями макросвпу (Землi), зберiгаючи ïxню послiдовнiсть. Фактично, на рис. 1 зображено всю шформа-цш з Бiблiï.
Тому необхщно докладнiше пояснити. Як видно з рис. 1, генетичне волокно сонячноï ланки заходить в канал диполя кштини кожноï людини. Отже, таких каналiв стiльки, сюльки Земля може дати чоловiк. Слово чоловш тут невипадкове. Кожна кштина, яка функцiонуе в природi, обов'язково мае в периметрi своеï кштини 21 енергетичний рiвень. Сонячна система, теж мала рашше 21 енергетичний рiвень, а потiм перейшла на 19. 1з цих 19 енергетичних рiвнiв один належить Сонцю, а 18 мають планети - кожна по 2. По одному рiвнi йде матерiя на Сонце, а по шшому рiвнi вона рухаеться iз Сонця [25, 30]. Фактично, по цих рiвняx виносяться вщходи Сонячного синтезу. Осюль-ки матерiя i генетичне волокно в природi - досить великий дефщит, то виникае запитання: "Чому Сонце залишае матерiю в себе, якимось чином ïï вщ-фшьтрувавши, оскiльки вiдомо, що на Сонщ йде синтез i ця Зiрка росте?". Тут справа досить проста, по одних рiвняx на Сонце постшно поступае велика юльюсть генетичного волокна, а по шших виносяться вiдxоди. Але яю? Сонце викидае в простiр системи якийсь вщсоток матерiï, що поступила до нього. Але цей вщсоток настшьки енергетично мiцний, що в енергетично низьких зонах ïï планет вш руйнуе генетичне волокно, досить велиюй мас матерiï, як розкладаючи ïï, так i змiнюючи поляршсть. Це нiби обiговий каш-тал у Сонячнiй системi, оскiльки вщходи сонячного синтезу рухаються по го-ловних енергетичних рiвняx спiралi планет, а повертаються по спiралi заборонених зон, яю розташованi мiж головними рiвнями. Якщо подивитись на кштину людини, то природа надала ш тiльки дев'ять рiвнiв, яю розташованi на спинному xребтi, то щоб замкнути рух матери в оргашзм^ природа зму-шуе будувати його розгалужеш додатковi xребцi - шийний, тазовий, хресто-вий... Виникае запитання: "А куди ж природа дша шшу десятку рiвнiв, адже це ïï власшсть i вона про них школи не забуде?". Коли в клiтинi зникають ро-бочi фокуси, якi розмiщенi в кштинах мозку, то на деякий перюд клiтина нiби
розпадаеться на двi частини: десять рiвнiв, по яких матерiя заходила на Сон-це, та десять рiвнiв, по яких матерiя виходила iз Сонця. Коли намалювати хрест цього процесу, то стае зрозумшим (рис. 2), що на планет^ куди потрап-ляе пуста 18-рiвнева клiтина шшого рiвня, вiдбуваеться розрив диполiв, яю поеднують рiвнi заходу та виходу матери.
Рис. 1. Енергетична будова людини
Рис. 2. Енергетична будова клтини людини, яка потрапила з нижчого головного рiвня (Марса)
Тобто головш енергетичш рiвнi вiддiляються вiд сво!х заборонених зон i кожний окремо здатний створювати живий органiзм. Розпад кштини шостого рiвня ядра Землi теж вщбуваеться на двi групи, спочатку виходить оболонка, а полм виходить ядро. Коли з'являеться генетичний вектор людини, то спочатку його захоплюе Марсiанська оболонка i витягуе з ядра рiвнi клiтини, що мю-тяться в оболонцi, так створюеться жiнка. Всi забороненi зони кштин Землi ма-ють координати 37 - кодове число. Це означае, що мiж днями зав^ жшки та зав,язi чоловiка з одного генетичного вектору, розмiщено заборонений перюд у 37 днiв. Коли виразити це в днях народження, то мiж енергетичною жшкою та енергетичним чоловiком лежить iнтервал у 37 дшв (рис. 3).
Рис. 3. Дiаграма народження чоловка i жшки
Це "золот пари", де жшка старше чоловiка на кодовий штервал заборонено! зони. Можливо, це i породжувало матрiархат на Земль Сучасне по-повнення суспшьства проходить через яйцеклiтину i "золота пара" за груби-ми шдрахунками може змiщатися до 1000 км. Змщенням складових тако! пари управляють фази Сонця. Змiщення генетичного вектора вщбуваеться лише з пiвночi на пiвдень i навпаки, практично притримуючись одного меридiана. I вщ фаз Сонця жiнка може бути або на швшч, або на твдень вiд народження чоловiка. Але ця вщдаль не перевищуе 1000 км. Мiж Заходом i Сходом "золо-тi пари" не виникають.
Проте людське життя на Земл1 зав'язуеться п двох матерiальних потоюв макросвiту. Це вуглеце-
вого (с +) та водневого (Н[21, 24, 26]. Шсля того, як генетичний вектор забрав у Марса пусту кль тину, побудовану з оболонок марЫанського мжрос-вiту, i перейшов на Землю, то вс зв'язки iз планетою Марс зникають. Для вектора генетичного волокна людини МарЫанська зона залишаеться в юто-ри як пройдений етап. Тому сьому комiрку (рис. 4), в якш розвиваеться людина на Земл^ переносити в агресивну зону Марса небезпечно.
З рис. 1 досить чггко видно функцй Мiсяця як насоса, що прокачуе матерш ^зь людину пiд час свого обертання навко-ло ядра Землi. Вщразу помiтно, що через хрестову зав'язь енергетичних рiв-нiв хребта людини рухаються двi матери у протилежних напрямках. Але це тшьки мiж рiвнями 37 та 73, тобто у забороненш зонi. Зовнiшня картина ще!
Рис. 4. Напрямки руху
матери (с ) I (н ) по
енергетичних рiвнях людини
хрестово! зав^ нiби видiляе замкнену вiсiмку в точщ 5 юпiтерського рiвня хребта (рис. 4), кшьцями яко! у протилежних напрямках мусить рухатися ма-
терiя, а оскiльки ми маемо двi матери (С +) та (Н, то одним кшьцем ру-
хаеться один вид матери, а другим - шший. Але хрест шби поеднуе щ кiльця, так розташувавши енергетичнi переходи мiж рiвнями хребта, що постiйно зберiгаеться у тш людини. Напрямок обертання проти годинниково! стрiлки. А п'ятий рiвень хребта шби дшить полярнiсть простору людини й особливо! участi в енергозабезпеченш органiзму не бере (рис. 4). Тому в генетичному векторi й перебувае шють клiтин, якi задають умови формування сьомiй кштиш. Отже, стан сьомо! клiтини задаеться семизначним числом. I можна для Землi записати (рис. 5) генетичний код людини.
код вектора кодов гш стан вектора генетичного генетичного волокна
Рис. 5. Генетичний код людини
Людина перебувае у сьомш кштиш, i з такого порядку досить важко впливати на загальний стан вектора генетичного волокна, бо вона може мшя-ти тшьки одинищ цього стану. Тому зрозумiло, що вщпрацьована матерiя людини не може бути просто винесена у зовшшне середовище, !! мусить вщ-бирати якийсь рiвень макросвiту i спрямовувати в шше русло видозмiни. У людини для кожно! матерi! е сво! вихлопнi рiвнi, це ядерний пiдрiвень 666 Землi та другий рiвень земно! оболонки, який розташувався на !! вершинi в забороненш зонi пiсля перших двох чисел кодового стану вектора генетичного волокна. У цьрму випадку вихлоп матерi! iз людини задаеться п'ятиз-начним числом | | | | | | | | | | Оскiльки перше число ще! дiаграми
2 - другий головний рiвень спiралi Землi, яка не може занурюватись в пiдрiв-ш заборонено! зони, оскiльки вiдпрацьована матерiя йде тiльки по головному рiвнi, а це нуль заборонено! зони, то ми легко можемо записати цифру 20000 космiчних одиниць (к.о.). Це означае, що людина не здатна пропускати через свш оргашзм енергш, що перевищуе 20000 к.о., оскшьки порушиться закон збереження матери, i в !! органiзмi розпочне розвиватися якийсь про-цес, пов'язаний з енергетичним переповненням клiтини. Вона розпочне розвиватися вщ надмiрного постiйного переповнення. Фактично, змiна цього числа на одинички призводить до смер^ людини, i його потрiбно видiлити комами. Отже, життя людини на Землi у кодовому сташ може описуватись тiльки числами 4, 5, 6, 7, а числа 1, 2, 3 описують положення генетичного вектора людини шсля !! смерть До того ж, iз вщомостей народно! медицини Укра!ни, енерпя людини дiйсно не може бути бшьшою вiд 20000 к.о. [41]. Повертаючись до чисел 4, 5, 6, 7 кодового стану людини, яю можуть змшю-ватися у межах 0-3, оскшьки в кожнш кштиш лише три рiвнi вшьш, ми отри-муемо критичне число з кодового стану генетичного вектора людини - 3333. Отже, у кодовому векторi 642.135, який прийшов на Землю iз Марса для фор-
мування наступно! кштини свого волокна в разi досягнення критичного стану, вираженого числом 642.3333, розпочинаються поди, як пов'язаш зi смер-тю, оскшьки приводять в рух вектор генетичного волокна. Цей стан зрозумь ти досить легко: у кштин 4, 5, 6, 7 заповнюються повшстю вс енергетичнi рiвнi, якi блокують рух Сонячно! енергi! крiзь себе. Виникае шби енергетич-на пробка у векторi генетичного волокна, яка перекривае доступ енергй до третього рiвня хребта. Але найголовнiше, що ця пробка починае розвиватися в органiзмi людини тому, що змшити число 3333 можна лише додаванням одинищ 3333+1=3334, а такий стан не витримуе сьома клiтина, тобто клгтина людини, i генетичний вектор приводиться в рух не верхшми рiвнями, тобто силами природи, а нижшми, станом людини (рис. 6). 1ншими словами, код.
Рис. 6. Стан людини за генетичним кодом
Дивлячись на вiсiмку хрестового переходу, можна зробити такий вис-новок: у людини мусять постшно передуватися два стани. Це рух матери по верхньому кшьцю та рух матери по нижньому кшьцю. Одночасний рух матери неможливий, бо в точщ 5, а це п'ятий рiвень хребта, вщбуваеться згткнен-ня матерiальних потокiв i людина може навгть згорiти. Цi стани визначають-ся свiдомою активнiстю та несвщомим спокоем - сном. I одночасно перебу-вати в цих станах людина не може. На хрестовш зав^ людини iснуе енерге-тичний клапан, який перекривае матерiальнi потоки в людинi. Цей клапан уп-равляеться зовнiшньою оболонкою людини, яка розташована у забороненiй зош клiтини, в аурi, мiж рiвнями 3 та 7, розмiщених на вертикальны пере-мичцi - 37 хреста, яка дшить цю дшянку у вiдношеннi 3:7. На плечах цього клапана розташоваш прийомнi антени. Це двi аури людини (рис. 7).
аура активного стану
Рис. 7. Аури людини
Коли людина в активному сташ, то працюе антена оранжево! аури i матерiя з генетичного волокна через точку 7' аури, через клапан поступае на третш рiвень хреста вщ клапана. Коли людина засипае, то цей клапан провер-таеться i оранжева аура ховаеться, а на !! мющ з'являеться бша аура, яка про-пускае матерiю iншо! полярност^ але вiд точки 3' через клапан до сьомого рiвня хреста. Для людини це переключення майже миттеве i майже невiдчут-не. Чпко визначити точку змiни фаз активносл та сну можна лише за кольо-рами аури. А оскшьки прийомш аури перебувають у протифазах, то одночас-не !! з'явлення неможливе i два стани людини одночасно неможливь А сон людини бажано розглядати як мшросмерть, саме шд час сну вщбуваеться
чистка заборонених зон кштини, якi забиваються вщпрацьованою матерiею в активному станi. Переповнення цих зон гальмуе рух по сшраш головних рiв-нiв i людина втрачае рухливiсть, розпочинае сковувати сво! рухи, вiд чого ви-никае втома, яка переходить в сонливють.
У хрестовiй зав,язi немае рiвнiв 1, 9 та 10. Рiвнi 9 та 10 розташоваш в корi головного мозку, утворюючи диполь мiж свiдомiстю та шдсвщомютю. Це клiтини iндукованi, у яких е потенщал ланцюжкових клiтин [33]. Щодо першого рiвня хребта, то як не дивно його головний рiвень розташований у ступнях шг, вiрнiше клiтини цього рiвня, тканина тша людини. Пiдрiвень цього рiвня тягнеться до колiн. А в колшах розпочинаеться тканина клiтин другого рiвня хребта. Слiд зазначити, що захисна оболонка людського орга-шзму розпочинаеться з колiн, тобто з другого енергетичного рiвня. Тканина першого енергетичного рiвня у людини незахищена. Диполi першого енергетичного рiвня нiби управляють шкiрою оболонки кштини людини (рис. 8).
Фактично, це кштини клiматичного нуля органiзму i тому можуть три-валий перюд перебувати в досить широкому дiапазонi температур.
Висновки. 1. Генiальнiсть Чарльза Дарвша полягае в тому, що вш вперше практично доказав, що еволющя здiйснюеться унаслiдок взаемодп трьох основних чинниюв: мiнливостi, спадковостi та природного добору. Мшливють служить основою утворення нових ознак у будовi та функщях ор-ганiзму, спадковють закрiплюе цi ознаки, а тд дiею природного добору усу-ваються органiзми, непристосованi до умов юнування. Завдяки спадковостi, мiнливостi i безперервнш дИ природного добору, органiзми в процес еволю-цп нагромаджують дедалi новi пристосувальнi ознаки, що зрештою веде до утворення нових видiв (видоутворення).
2. Проте не можна погодитися з Чарльзом Дарвшом у тому, що спад-ковiсть, мшливють i безперервна дiя природного добору веде до утворення нових видiв (видоутворення), а також з його послщовниками, яю стверджу-ють, що життя i все живе на Землi з'явилося i розвивалося саме по собi вiд нижчих форм оргашзацй до вищих.
3. Мжро- i макроеволюцiю, яка висвiтлена в академiчнiй науцi, не можна розглядати як рiзнi процеси. Це единий процес, який оперуе реально
нюи гшара -захисно! о&апонки
людини
ютттичнии нуль людани
1-ий енергетитаий р1Бень людини
Рис. 8. Захисна оболонка людини
юнуючими групами opram3MÎB у природi (популяци, шдвиди, раси, види) та пояснюе на piBHi роду, родини, ряду, класу, типу, якi iснують лише у нашш уявi, зв'язок Ï3 минулим мшьйонолптям. Макроеволюцiйне вчення оперуе групами, що реально в природi не юнують. Тому й дослiджувати, експери-ментувати неможливо, тобто вищi таксони, починаючи з роду, - це фжщя.
4. Жива матерiя (антиречовина), рухаючись планетами Сонячно! сис-теми, матерiалiзуеться у речовину, тобто природа постшно стимулюе заро-дження життя тваринного свпу, зокрема й людини, як е мiкросвiтом в ïï мак-росвiтi. Еволюцiя тваринного свггу на Землi мае фiзiономiчну видозмшу i не приводить до нововидоутворення. Нововидоутворення видового рiзноманiття тваринного свпу, також i людини, як виникае, так i зникае спонтанно та зале-жить вщ наявностi генетичного волокна галактичного свiту i кшькосп ядер-них клiтин, викинутих нижчим енергетичним рiвнем, для Землi - Марсом.
5. Людське життя, як i будь-яке шше на Земл^ виникае на зав,язi двох
енергш: водневiй (Н, що рухаеться з вщкритого космосу i вуглецевш
( С +), що рухаеться з Сонця. Генетичний код, в десятиннш системi облiку
Сонячноï системи, яка юнуе в другiй позицiï своеï будови мае код: 864213579, зокрема людини на Землг 642135.71. Якщо перша критична точка формування людського життя пов'язана iз забороненою зоною ядра - числом 135, то тривалють формування ще1' фази життя (Т1): Т1=135х2=270 днiв, або
270:30=9 мюящв. Це життя вiдбуваеться на негативны енергiï (НЗемл^
що поступае через ïï ядро з космосу. Якщо друга пов'язана з головними рiвня-ми в ядрах людини - число 642, то максимальна тривалють життя людини на Землi не може перевищити: Т2 = 642:5,35=120 роюв. Людина живе на позитивны енерги вуглецю (С +), але Мiсячними циклами. Третя фаза генетичного волокна людини не може перевищити: Т3=52+1036+7=1095 днiв. Це в земному обрахуванш: 1095:365=3 роки. За три роки антиречовина вiджилоï людини, у виглядi генетичного коду 81-642.1357-71г пiде на Венеру для матерь алiзацiï в речовину i подальшого вдосконалення життя тваринного свпу, зокрема й людини.
6. Iсторiя живоï речовини з часом виражаеться повшьною змшою форм життя, форм живих органiзмiв, генетично пов'язаних мiж собою безпе-рервно, вiд одного поколiння до наступного без розриву для Сонячноï системи за маршрутом: Плутон ^ Нептун ^ Уран ^ Сатурн ^ Юпiтер ^ Марс ^ Земля ^ Венера ^ Меркурiй ^ Сонце. На кожнш планетi антиречовина видозмiнюеться i вдосконалюеться через матерiалiзацiю в речовину, а в на-шому розумiннi - життя тваринного свпу, зокрема й людини. Це еволющя (iсторiя) розвитку оргашчного свiту. На Землi мае мюце лише фiзiономiчна видозмiна, а не нововидоутворення.
7. Тваринний i рослинний свп е складовою частиною розвитку оргашчного свпу Земль Це рiзнi свпи i природа утворення ix рiзна. Тваринний
свiт живе i розвиваеться на енерги водню ( Н, а рослинний - на енерги вуг-
лецю (с +). Тваринний свп формуеться в ядрi Землi, а рослинний свгг заноситься i3 зовшшньо! оболонки нашо! атмосфери.
У задачу тваринного свпу, зокрема й людини, входить: витягувати з ядра Землi в 11 оболонку генетичне волокно свого порядку; забезпечити плав-ний, невулкашчний рух матери; компактно збер^ати генетичне волокно до початку Сонячного синтезу; синтезувати генетичне волокно нижчих поряд-юв; утримувати оболонку простору кштини свiтового диполя.
Рослинний свгг, як природнш санiтар, заноситься iз Сонця, яке е нiби серцем рослини, формуючи за допомогою свгша удари по клiтинах i саме цим викликае синтез. Кванти свпла iз Сонця виносять продукти синтезу, сажу, тому вуглець (С +) вiд синтезу на Сонцi не нагромаджуеться, а сонячна
енерпя виносить з Сонця енергетичний код вуглецю (С +), а сажа перетво-
рюеться у прах та викидаеться у вщкритий космос за допомогою рослинного свпу, який вбирае сажу, живе на нш i утримуе планети в щеальнш чистотi.
Сонячна енерпя несе на планети генетичний код вуглецю (С +).
8. Формування тваринного свпу, зокрема i людини, ще й 1'хнш плiд, перебувае в станi антиречовини (антикштини) з гарячою оболонкою i холод-
ним ядром, спалюючи матерш водню (Н, то щоб 1м народитися, змшивши
простiр свого перебування з додатного на вщ'емний, потрiбно переполяризу-вати головну ядерну кштину свого життя, зробивши гарячим ядро та холодною оболонку, переполяризувати вс складовi клiтини життя, перейти з матери водню (Нна матерiю вуглецю (С +), помiнявши канали входу матери з
каналами 11 виходу.
9. Тваринний свп е учасником i безсилим спостер^ачем руйнування Землi та синтезу Сонця. Земля! втрачае свiй генетичний код, перетворюючись
у прах. Лише код вуглецю (С +) поступае на Землю. А вс iншi коди вино-
сяться iз Земл^ руйнуючи 11.
10. Палеонтологiчнi знахщки попередникiв людини: дрiопiтеки ("дрь ос" -дерево, мпiтекусм - мавпа; тобто деревна мавпа) ^ рамапiтеки ("рама" -iм,я мiфiчного iндiйського князя) ^ австралопiтеки ("австралос" - твденний, тобто пiвденна мавпа) ^ людина вмша ^ найдавнiшi люди, або архантропи, до яких належать (штекантропа "мавполюдина", синантропа "китайську лю-дину", гейдельберзьку людину, атлантропа) ^ новi люди, або неоантропи, або кроманьйонщ, або Homo sapiens (кроманьйонцями називають лише ви-копних людей, як мають всi риси Homo sapiens), е незалежними один вiд одного, тобто 1м непритаманний еволюцшний процес, оскiльки гiбриди вiд рiз-них видiв, зазвичай, безплiднi.
11. Основою мжроеволюци, тобто життя i всього живого на Землi, е лише явище бiогенезу або зародження одного живого оргашзму з шшого, по-дiбного до нього, як це ми бачимо довкола, коли людина та оргашзми тваринного свпу народжуються вщ шших живих, до того ж подiбних до себе. Мжроеволющя - це матерiалiзацiя антиречовини в речовину на планетах Со-
нячно! системи. На Землi це 666 n^piBern i3 розщеплених 1000. На шших планетах форма життя i всього живого залежить вiд мiсця зародження i стану розвитку планети, як кштини. Життя може бути як на поверхш планет, так i в 1хтх надрах.
Л1тература
1. Вернадський В.1. Вибраш пращ / В.1. Вернадський. - К. : Вид-во "Наук. думка", 2005. - 300 с.
2. Дарвин Чарльз. Происхождение видов путем естественного отбора, или сохранение благоприятных рас в борьбе за жизнь. - СПБ. : Ид-во "Наука", 1991. - 539 с.
3. Дарвин Чарльз. Изменения домашних животных и культурных растений / под ред. акад. Е.Н. Павловского. - М.-Л. : Изд-во АН СССР, 1951. - 883 с.
4. Дарвин Чарльз. О происхождении видов в царствах животном и растительном путем естественного подбора родичей или сохранение усовершенствованных пород в борьбе за существование : сочинение : пер. с англ. С.А. Радчинский. - СПБ. : Изд-во "Глазунова", 1864.
- 396 с.
5. Дарвин Чарльз. Происхождение видов : пер. и вводная статья К. А. Тимирязева. - М. : Сельхозгиз, 1952. - 483 с.
6. Дарвин Чарльз. Происхождение видов путем естественного отбора. Книга для учителя. - М. : Изд-во "Просвещение", 1986. - 383 с.
7. Дарвин Чарльз. Происхождение человека и половой отбор; Выражение эмоций у человека и животного / под ред. Е.Н. Павловского : сочинения. - М. : Изд-во АН СССР, 1953.
- Т. 5. - 1040 с.
8. Яблоков А. Эволюционное учение / А. Яблоков, А. Юсуфов. - М. : Изд-во "Высш. шк.", 1989. - С. 289-299.
9. Слюсарев А.О. Бюлопя : пщручник / А.О. Слюсарев, О.В. Самсонов, В.М. Мухш, G.G. Федосова, А.П. Щеулов, В.П. Сисмеев, Т.1. Самойленко / за ред. В.А. Мотузного. - К. : Вид-во "Вища шк.". - 1990. - 503 с.
10. Тимирязев А.К. Чарльз Дарвин и его учение / А.К. Тимирязев // Сборник избранных произведений. - М. : Изд-во "Учпедгиз, 1940. - 432 с.
11. Северцов А.Н. Главные направления эволюционного процесса. Морфобиология. Теория эволюции / А.Н. Северцов. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1967. - 202 с.
12. Алексеев В. Становление человечества / В. Алексеев. - М. : Изд-во полит. л-ры, 1984. - С. 80.
13. Шмальгаузен И.И. Проблемы дарвинизма / И.И. Шмальгаузен. - М. : Изд-во "Наука", 1946. - С. 400-415.
14. Четвериков С.С. Проблемы общей биологии и генетики : воспоминания, статьи, лекции) / С.С. Четвериков. - Новосибирск : Ид-во Сиб. отд-ние, 1983. - 273 с.
15. Коршснко Н.С. Проблеми еволюцшного життя у св1тш наукових факпв та лопки / HG. Коршенко. - Умань : Вид-во УДПУ, 1999. - 85 с.
16. Лшдблад Ян. Человек - ты, я и первозданный / Ян Лшдблад. - М. : Изд-во "Прогресс"", 1961. - С. 67-69.
17. Шлапак В.П. Проблеми еволюци людини в контекст наукових факпв / В.П. Шлапак // Науковий вюник НЛТУ Украши : зб. наук.-техн. праць. - Льв1в : РВВ НЛТУ Украши. - 2010. - Вип. 20.2. - С. 302-309.
18. Библия / Юбилейное издание 1000-летие крещения Руси. - Стокгольм : Изд-во Б. Геце, 1988. - 889 и 288 с.
19. Шевченко А.И. Христос : монография. - К. : Вид-во "ИПИИ НАНУ и МОНУ", "Наука i освгга", 2007. - 168 с.
20. Атеистический словарь / Абдусамедов А.И., Алейник P.M., Алиева Б. А. и др. / под общ. ред. М.П. Новикова. - М. : Политиздат, 1986. - 512 с.
21. Шлапак В.П. Релтя. Чарльз Дарвш Б1бл1я: теори еволюци (ютор1я розвитку) оргашчного св1ту Земл1: перемога чи поразка акадешчно! науки? / В.П. Шлапак // Наука. Релтя. Сустльство. - 2008. - № 3. - С. 134-149.
22. Шлапак В.П. Дарвш. Вернадський: Точки зору р1зш, а ютина одна / В.П. Шлапак // Науковий вюник НЛТУ Украши : зб. наук.-техн. праць. - Льв1в : РВВ НЛТУ Украши. - 2009.
- Вип. 19.12. - С. 330-332.
23. Шлапак В.П. Алегорична наука як вершина гешальносп Великого i Святого пророка Мойсея / В.П. Шлапак // Наука. Релтя. Сустльство. - 2009. - № 1. - С. 123-133.
24. Шлапак В.П. Роль релт! в процес дослщження тривалосп життя людини? / В.П. Шлапак // Роль науки, релт! та суспшьства у формуваннi морально! особистосп : матерiали ХХШ Мiжнародноi науково-практично! конференци. - Донецьк : 1ПШ1 "Наука i освiтам. - 2008. - С. 317-320.
25. Шлапак В.П. Ковчег Ноя: Рух матери у Сонячнш OTOTOMi та на ядерних рiвнях Землi / В.П. Шлапак // Наука. Релтя. Сустльство. - 2009. - № 4. - С. 174-178.
26. Украинский советский энциклопедический словарь. - В 3-х т. / редкол.
A.В. Кудрицкий (ответ. ред.) и др. - К. : Глав. ред. УСЭ, 1988. - 2258 с.
27. Ситник К.М. Володимир Вернадський i академiя / К.М. Ситник, В.В. Шмиговська.
- К. : Вид-во "Наук. думка", 2006. - 310 с.
28. Шлапак В.П. Денне та шчне свгао в контекст науки i релт! / В.П. Шлапак // Науковi пращ Лшвничо! академи наук Украши : зб. наук. праць. - Львiв : РВВ НЛТУ Украши. - 2009. - Вип. 7. - С. 21-26.
29. Шлапак В.П. Чи визначиться людство i3 вченням i мюцем Чарльза Дарвша i коли? /
B.П. Шлапак // Роль науки, релт! та суспшьства у формуванш морально! особистосп : матерiали XXVI Мiжнародноi науково-практично! конференци. - Донецьк : 1ПШ1 "Наука i осв^а". - 2009. - С. 431-434.
30. Шлапак В.П. Наука i релтя: фiзика життя на Землi / В.П. Шлапак // Науковий вюник НЛТУ Украши : зб. наук.-техн. праць. - Львiв : РВВ НЛТУ Украши. - 2010. - Вип. 20.1. - С. 315-325.
31. Шлапак В.П. Горшня як процес видалення генетичного коду (антиречовини) з оргашчного i неоргашчного св^ / В.П. Шлапак // Науковий вюник НЛТУ Украши : зб. наук.-техн. праць. - Львiв : РВВ НЛТУ Украши. - 2010. - Вип. - С. 231-234.
32. Шлапак В.П. Пгаеволющя як основа еволюци (ютори) розвитку оргашчного св^ на галактичному рiвнi / В.П. Шлапак // Наука. Релтя. Сустльство. - 2010. - № 2. - С. 236-239.
33. Шлапак В.П. Рух антиречовини як основа мегаеволюци (ютори) розвитку оргашчного св^ в Сонячнш системi / В.П. Шлапак // Науковий вюник НЛТУ Украши : зб. наук.-техн. праць. - Львiв : РВВ НЛТУ Украши. - 2010. - Вип. - С. 236-239.
34. Шлапак В.П. Макроеволющя як основа первюного зародження життя i живого на ядерних рiвнях Землi / В.П. Шлапак // Науковий вюник НЛТУ Украши : зб. наук.-техн. праць.
- Львiв : РВВ НЛТУ Украши. - 2010. - Вип. - С. 231-234.
35. Калшш Ю.А. Релтезнавство : пщручник / Ю.А. Калшш, С.А. Харьковщенко. - К. : Вид-во "Наук. думка", 2002. - 352 с.
36. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.revolution.allbest.ru /psychology /00021148.html /Арютотерь.Трактати.
37. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.webcache.googleusercontent.com /search. Франческо Редг
38. Джилл Бейли. Доисторический мир / Джилл Бейли, Тони Седдон. - М. : Изд-во "Росмен", 1998. - 160 с.
39. Сковорода Г.С. Вiршi. Пюш. Байки. Диалоги. Трактати. Прита Прозовi переклади. Листи / Г.С. Сковорода. - К. : Вид-во "Наук. думка", 1983. - С. 9-10.
40. Енкосс (Папюс) Жерар. Каббала, или Наука о боге, Вселенной и Человеке: Новое современное издание, исправленное и дополненное под ред. Оларда Диксона : пер. с фр. А.В. Трояновского. - М. : Изд-во "Рипом класик: ЛАДА", 2004. - 448 с.
41. Курляндський В.В. Тайны жрецов / В.В. Курляндский. - М. : Изд-во "Рипом класик", 2001. - 704 с.
42. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.inbi.ras.ru/search/update.php: Киевский центр нетрадиц. медицины.
Шлапак В.П. Микроэволюция как основа жизни и всего живого на земле
Исследованы три основных и взаимоисключающие мировоззренческие позиции на происхождение человека, как и всего живого на Земле: эволюционную, кра-ционистскую и космическую, которая не нашла широкой поддержки. Эволюционное миросозерцание утверждает, что жизнь на Земле появилась и развивалась сама по себе от более низких форм организации к высшим. Крационистское мировоззрение ут-
верждает, что все создано Богом. Проведенные исследования дают возможность, с точки зрения Библии, за авторством пророка Моисея, Пифагора, Аристотеля, Галилея, Вернадского в полной мере раскрыть суть жизни человека на Земле как космического явления, а не земного. Доказать, что основой жизни на Земле есть постоянное движение водородной и углеродной материи, что жизнь и все живое материализуется из антивещества, которая является галактическим, космическим, вечным, а жизнь всего живого как на Земле, так и на планетах Солнечной системы в состоянии вещества, это миг между своим прошлым и будущим, но эта жизнь является планетарной, тленной. Жизнь - это механизм транспортировки галактической материи как по главным энергетическим уровням Солнечной системы, так и с положительного пространства ядра планет в отрицательное пространство своих оболочек, ее видоизменение и усовершенствование.
Shlapak V.P. Microevolution as basis of life and every living thing on the earth
Three fundamental and alternative visions of human origin as well as every living thing on the Earth are researched: evolutionary, creationistic and cosmic theory. The latter did not meet with widespread support. The evolutionary world-view asserts that life on the Earth appeared and developed by itself from lower forms of organization to higher ones. The creationistic world-view asserts that everything is created by God. The investigations carried out make possible to reveal in full that the essence of life on the Earth as a cosmic phenomenon and not terrestrial according to the Biblical point of view authored by the Prophet Moses and his followers Pythagor, Aristotle, Galilei and Vernadsky. The investigations make possible to prove that the constant motion of hydrogenous and carbonic matter is the basis of living substance life, including human, that the life and every living thing materializes from antimatter, which is galactic, cosmic, eternal, but the life of every living thing both on the Earth and on the Solar System planets in the matter state is an instant between its past and its future, and this life is planetary, transitory, impermanent. The life is a mechanism of galactic matter transport both through the principal energy levels of the Solar System and from the positive space of planetary core to the negative space of their envelopes, the mechanism of modification and improvement of galactic matter.
УДК502.74:591.5(47.81) Мол. наук. ствроб. Б.А. Омельчук-
"Золоч1вський замок "
НЕ1СНУЮЧ1 ДЕРЕВ'ЯШ ЗАМКИ XVII СТ. У БРОДАХ, СТРИЮ I ЯВОРОВ1: ФОРТИФ1КАЦ1ЙН1 ОСОБЛИВОСТ1 ТА ОЗБРОСННЯ
На пiдставi писемних джерел розглянуто стан замкових укршлень та !х оз-броення у Бродах, Стрию i Яворовi як свщчень тривалого збереження традищй де-рев'яного оборонного будiвництва на теренах Руського воеводства за доби його пе-ребування у складi Польського королiвства (Речi Посполито!).
Ключов1 слова: замок, оборонне будiвництво, озброення, Руське воеводство, Броди, Стрий, Яворiв.
На теренах Руського воеводства Реч1 Посполито! у ХУ-ХУ11 ст. юну-вали сотш оборонних замюв, двор1в та шших шкастельованих споруд [15; 26]. Вплив часу та шзшш1 перебудови заторкнули практично ус буд1вл1 \ лише десятки з-пом1ж них сьогодш милують око турист1в та е фшями мистець-ких, музейних чи наукових установ. Чимало архпектурних пам'яток, очжу-ючи учених, буд1вельниюв та реставратор1в, дос нагадують про себе лише живописними рушами. Проте юнують й таю об'екти оборонного призначен-ня, мюце розташування та жонограф1я яких зостаються невщомими. Лише
