CC BY
17
ОСВ1ТН1 СТРАТЕГИ! ПРАКТИКИ
Микола ЛУКАШЕВИЧ, Володимир РЯБЧЕНКО
ПРОБЛЕМА Ц1Л1СНОГО СПРИЙНЯТТЯ ОСОБИСТОСТ1 СТУДЕНТА У КОНТЕКСТ1 СОЦ1ОКУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА ВНЗ: СОЦ1АЛЬНО-Ф1ЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ
У стaттi на основi критичного анал1зу бiологiзаторськоi концепцИ, соцiологiзаторського тдходу та бюсощально1 концепцП щодо ттерпретацп феномена людини зроблено обтрунтування i змщено акценти на сприйняття особистостi людини як бiопсихосоцiальноi цiлiсностi. Це створюе теоретичне тдтрунтя для системного тдходу у забезпеченнi соцiалiзацii особистостi студента через соцюкультурне середовище вищого навчального закладу.
Одна з важливих функцш фшософп у вищому навчальному закладi полягае в спрямуванш всього циклу гумаштарних дисциплш на впровадження в навчально-виховний процес щей гумашзму, що забезпечуе
ОСВ1ТН1 СТРАТЕГИ I ПРАКТИКИ
гумашстичну спрямовашсть процесу сощалiзацri студентства, на грунт сучасно! свиово! гумашстично! науки.
Зрозумiло, що подiбний вплив фшософп мае орieнтуватися не лише на загальносвiтовi досягнення фшософсько! думки, але й враховувати, з одного боку, особливост студентiв ВНЗ того чи шшого професiйного спрямування, а iз другого — специф^у природного й соцiального оточення, у якому ввдбуваеться процес !х сощалiзащL
Таку обумовленiсть необхiдно вiдповiдно враховувати у фiлософському забезпеченнi сощально-виховно! роботи, спрямовано! на усшшну соцiалiзацiю студентства у ВНЗ. Прюритетними при цьому стають проблеми: сутностi й сенсу життя людини, взаемоди людини з навколишшм середовищем та !! сощалiзацп як специфiчного процесу тако! взаемоди, а також налагодження механiзмiв управлшського впливу на процес сощалiзаци у ВНЗ, зокрема, сощально-виховно! роботи зi студентами.
Переходячи до розгляду першо! iз зазначених проблем — сутност людини, слiд пiдкреслити, що на думку ведомого психолога Б. Ананьева проблема людини на кшець XX столитя перетворилася в загальну проблему всiеl науки в цiлому, всiх !! роздiлiв, включаючи точнi й техшчш науки'. При цьому спшьною проблемою, над розв'язанням яко! працюють дослiдники рiзних наук, е проблема сшвввдношення бiологiчного та соцiального в природi людини. Визнаючи, що в природi людини присутнi елементи як бюлопчного, так i соцiального походження, вчеш по-рiзному оцiнюють спiввiдношення й взаемодш цих складових, а також !х вплив на поведiнку людини.
Сукупшсть рiзних пiдходiв можна звести до трьох основних концепцш проблеми людини залежно ввд трактування спiввiдношення бюлопчного та сощального: бiологiзаторська, суто сощальна (соцiологiзаторська), бiосоцiальна.
Сутнiсть бюлопзаторсько! концепцп полягае в тому, що бюлопчш фактори вирiзняють як головнi, визначальш в життедiяльностi людини. Одним iз прихильникiв такого розумiння природи людини був 3. Фройд, який звернув увагу на негативш iррацiональнi сторони людини, пов'язаш з !! бюлопчною природою та психiкою. Саме бюлопчш й, насамперед, сексуальш потреби людини е, як вш стверджував, головними в людськш природi й «доводи розуму безсилi проти !х пристрастей»2- Суспiльство намагаеться обмежити задоволення цих потреб рамками культури, морали права. Але при цьому доводиться зважати на те, «що в уах людей мають мюце деструктивш, тобто антисуспшьш й антикультурнi тенденцп, i у велико! кiлькостi осiб вони досить сильш, щоб визначити собою !хню поведiнку в людському суспшьсга»3-
' Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. — СПб.: Питер, 200'. — С. 4.
2 Фрейд 3. Будущность одной иллюзии // Сумерки богов. — М.: Политиздат, '990. — С. 97.
3 Там само. — С. 96.
Як бачимо, тут фатальна детермшащя психiки людини закладена в 11 генотипi. Через це вона приречена залишатися в полонi бiологiчних закошв. Отже, будь-яка спроба виховання — цшеспрямованого впливу на процес формування особистост та впливу на 11 поведшку — приречена на провал.
Неадекватне уявлення про роль бюлопчного в житт людини властиве й бюлопчному редукцiонiзму та бiхевiоризму4.
Перебшьшення ролi фiзiологiчних механiзмiв у поведшщ людини властиве також представникам в^чизняно! науки. Прагнення перенести досягнення великих вчених-природодослщниив I. Павлова, В. Бехтерева щодо вивчення умовних i безумовних рефлекшв у тварин на життя людини, значною мiрою було притаманне й видатному психологу Л. Виготському. Вщдаючи належне його пращ, у якш обгрунтовано роль соцiального у формуванш особистостi (i навiть дещо перебiльшено роль останньо!), слiд звернути увагу на явне переоцшювання можливостей радикально! перебудови людсько! природи, у тому чи^ й бiологiчного в людиш. Такi пiдходи —це не лише погляди, що залишилися в минулому кра!ни. Окремi !х елементи, ще1 зустрiчаються також у сучаснш науковiй лiтературi. Так, ввдомий вчений академiк М. Амосов, описуючи природу людини, стверджуе: « Людина — це стадна тварина з розвиненим розумом, здатним до творчосп, за природою — бшьше погана, шж добра. Якщо вiрити етологам, — прше мавпи. Радикально переробити 11 природу можна лише генетичною хiрургiею, а можливостi суспiльного виховання доволi обмежеш»5.
Певна рiч, академiк М.Амосов не заперечуе впливу суспшьства на формування особистост^ проте вважае, що не слщ перебiльшувати цього впливу. На шдтвердження ще1 думки вш наводить аргумент неiстотностi змiн у мотивах людини за тисячолтя 11 розвитку. «Задоволення потреб залишилося основним змштом життя. Змiнилось 1х сшвввдношення та й то не в уах. Головними залишаються — харчування, розмноження, ^м'я, спiлкування, допомога близьким, захист ввд небезпек, iнформацiя, розваги. Для дуже небагатьох — творчшть, функщя керування iншими людьми»6.
Щ твердження мають особливе значення на тлi вiдходу суспiльства вiд соцюлопзаторського розумiння людини як суто сощально1, предметно-дiяльнiсноl iстоти, як носiя суспiльних спiввiдношень. «Спочатку й до кшця особистiсть — це явище соцiальноl природи, соцiального походження. Мозок же лише матерiальний орган, за допомогою якого особистшть здiйснюеться в оргашчному тiлi людини, перетворюючи це тшо в слухняне, легко кероване знаряддя»7 — стверджуе Е. 1льенков, розкриваючи майже повний змiст суто сощального пiдходу до людини — шшо1 крайньо1 точки зору (нарiвнi з бiологiзаторською). — «Як бачимо, прихильники цього шдходу категорично ввдкидають наявнiсть якихось бiологiчних рис у природi людини та 1х вплив на 11 поведшку. Людиш, вважають вони, властивi
4 Торндайк Э. Процесе учения у человека. — М.,1935. — С. 20.
5 Амосов Н.М. Мое мировоззрение // Вопросы философии. — 1992, №6. — С. 56, 60.
' Там само. — С. 60, 62.
7 Ильенков Э.В. Что же такое личность? / /С чего начинается личность. — М.,1983. — С. 328.
ОСВ1ТН1 СТРАТЕГИ I ПРАКТИКИ
лише сощальш характеристики поведшки»1. При цьому людська особистшть, психiка, потреби й здiбностi розглядаються лише як продукт суспшьства, як результат зовнiшнiх соцiальних впливiв. Психiка в такому контекстi — це «сукупшсть суспiльних вiдносин, перенесених усередину, що стали функщями особистост та формами !! структури»'. Звшси недалеко до уявлення про людську особистшть у виглядi «шдиввдуально! сукупност людинофункцiональних органiв» або ж тшесно! оргашзацп «того колективного тiла (ансамблю сощальних вiдносин), часточкою й органом якого е кожний окремий людський шдиввд»'".
Тож сощолопзаторський пiдхiд до розумшня природи людини, незважа-ючи на його уявну приваблившть для використання у виховних цшях, не призвiв до очiкуваного результату. Серед характеристик, що обмежують його можливост щодо адекватного уявлення сутност людини можна видшити такiи:
'. Перебшьшення ролi найвищих соцiальних впливiв на людину;
2. Абсолютизащя ролi сощального стосовно психiки людини;
3. 1гнорування iндивiдуального рiвня буття людини;
4. 1гнорування iндивiдуальних вiдмiнностей людей.
Як бачимо, аш бiологiзаторська, анi сощолопзаторська концепцп не в змозi дати науковi пояснення природи людини, ^ насамперед, через свою однобiчнiсть. «Людина та !! iсторiя, — зазначав видатний сощолог Питирим Сорокiн, — виявляються надто складними явищами, найскладшшими у свт. Пояснити !х за допомогою якогось одного принципу — справа безнадшна. Звшси — хибшсть i безнадiя всяких монiстичних теорш, що роблять спроби пояснити шторш та дiяльнiсть людей за допомогою одного фактора»'2.
У прагненш подолати однобiчнiсть i об'еднати рацiональнi елементи кожно! з розглянутих крайшх позицш виникла бiосоцiальна концепцiя людини.
У цш концепцil людська природа розглядаеться як бюсощальна. Людина при цьому розглядаеться як штота, що живе за бюлопчними та соцiальними законами. У нш iснують як соцiальна (головна), так i повноцiнна бiологiчна сторони, яи перебувають у станi дiалектичноl едностi. «Унiкальнiсть природи людини, —шдкреслюе Т. Корсаевська, — виражаеться в тому, що процес розвитку шдпорядковуеться й законам суспшьним, i законам живо! природи, хоча й опосередкованим впливом суспшьства»'3.
8 Орлов В.В. Социальная биология (к разработке концепции) // Соотношение биологического и социального. — Пермь, '98'. — С. '6.
9 Выготский Л.С. Развитие высших психологических функций. — М., '960. — С. '98-'99.
10 Ильенков Э.В. Зазнач, тв1р. - С. 328, 330, 335.
'' Кузнецов Н.С. Человек: потребности и ценности. — Свердловск: Изд-во при Уральском университете, '992. — С. 38.
'2 Сорокин П.А. Доступный учебник по социологии. Статьи разных лет. — М.: Наука, '994.-С. '8Ы82.
" Корсаевская ТВ. Соотношение биологического и социального в человеке. — М., '975.
Представники дано1 концепцп, погоджуючись щодо едностi бюлопч-ного та сощального в природi людини, по^зному розумiють те, як ця едшсть реалiзуеться. Розглянемо цi варiанти:
— бiологiчне в людинi — це все, що пов'язане з оргашзмом i його функцiонуванням, а сощальне — все, що пов'язане зi свiдомiстю'4'
— бiологiчна сутшсть людини — у нiй самш, а соцiальна — у системi 11 соцiальних в^носин15;
— бюлопчне — це те, що сформувалося в людиш до народження, а сощальне — шсля народження;
— в однш системi координат (зв'язив) людина постае як iстота бюлопчна (iндивiд), а в iншiй — як сощальна (особистiсть)";
— за концепщею соцiобiологiв, iснуе двi сутност людини — бiологiчна (дiя спадковост^ i соцiальна (дiя середовища)17.
Неважко пом^ити, що в усiх розглянутих варiантах бiологiчне та соцiальне в людиш юнують як вiдносно самостшш, паралельно спiвiснуючi складовi. Зв'язок, взаемодiя мiж ними iснують, проте часто такою конста-тацiею все й обмежуеться. Не прояснюе цей взаемозв'язок i типолопзащя особистостей на основi спiввiдношення в них бiологiчного та сощального, а також розрiзнення чотирьох тишв:
— соцiально й бюлопчно повноцiнний;
— соцiально повноцiнний при бюлопчнш неповноцiнностi;
— бiологiчно повнощнний при соцiальнiй неповноцiнностi;
— сощально й бiологiчно неповноцiнний18.
Як бачимо, хоча бюсощальна концепцiя й мае переваги порiвняно з бю-та сощолопзаторською, та все ж не дае зрозумшо1 вiдповiдi на те, яким чином сощальне й бюлопчне в людиш взаемодшть. Недостатньою мiрою зрозумшо, якою е 1х роль у мехашзмах поведiнки людини. Зрозумшо, що без адекватного наукового уявлення про природу та мехашзми взаемодп бiологiчного й соцiального в життедiяльностi людини, важко розраховувати на ефектившсть процесу цшеспрямовано1 змiни поведiнки — виховання. Потрiбнi унiверсальнiшi, комплекснiшi шдходи до дослiдження людини, суб'ект-об'екта виховання. Цим вимогам найбшьшою мiрою ввдповвдае системний пiдхiд.
Бачення людини як складово1 бiопсихосоцiальноl системи дае змогу адекватшше уявити механiзми 11 поведшки, зрозумiти, що в 1х основi лежать 11 бiологiчнi, психологiчнi й сощальш потреби. Заслуговуе на увагу модель людини як живо1, багаторiвневоl, соцiальноl, саморегулюючо1, вiдкритоl системи19.
14 Петленко В.П. Философские вопросы теории патологии. — Л., 1968. — С. 116.
15 Царедворцев Г.И., Полис А.Ф. Социальные проблемы медицины. — М., 1968. — С. 38.
16 Косарев А.Ф. К философскому пониманию человека // Соотношение биологического и социального в человеке. — М.,1975. — С. 42.
17 Рьюз М. Философия биологии. — М., 1977.
18 Кряжев П.Е. Социологические проблемы личности: Автореф. дис. д-ра филос. наук. — Новосибирск, 1968. — С. 8.
19 Хомич И.И. Человек — живая система: Естественнонаучный и философский анализ. — Минск: Беларусь, 1989. - С. 70-94.
ОСВ1ТН1 СТРАТЕГИ' I ПРАКТИКИ
При цьому поведшка розглядаеться як штегрована, спрямована на збереження й вщтворення !! життедiяльностi вiдповiдь усiх структурних рiвнiв особистостi на змiни в системi «людина-середовище», спрямована на збереження й вщтворення !! життедiяльностi. Подiбна модель виступае в ролi одше! з найбшьш вдалих спроб поеднати бюлопчне, психiчне й соцiальне в людиш, представити !! поведiнку як штегрований результат впливу всiх рiвнiв «людини-системи» — структурного, функцiонального, психiчного, свщомшного та поведiнкового. Бiльше того, кожен акт поведшки може бути представлений як елемент взаемоди з довкшлям, тобто акт соцiалiзацil людини. Звичайно, такий шдхщ потребуе подальшо! розробки й уточнення, хоча його використання для дослщжень проблем виховання й соцiалiзацil виглядае досить перспективним. До того ж вш добре узгоджуеться з концепщею соцiалiзацil, яка грунтуеться на едност трьох рiвнiв адаптивно! поведшки — бюлопчного, психологiчного й сощального —при провiднiй ролi останнього 2.
При цьому адаптащя розумiеться як специфiчна взаемодiя людини й навколишнього середовища для освоення ново! ситуацп. Вона е складовим елементом мехашзму соцiалiзацil, що протшае як сукупнiсть адаптацiй до рiзноманiтних життевих ситуацiй, у процесi яких нагромаджуеться сощальний досвiд, засвоюються суспшьш норми й цiнностi. Кожна адаптащя збагачуе цей досвщ, робить людину бшьш соцiалiзованою, що, у свою чергу, полегшуе подальшу !! адаптащю.
За допомогою адаптивно-розвиваючоi моделi сощалiзаци вiдкриваються додатковi можливостi для корекцп цiлей i функцiй сощально! роботи як одного з механiзмiв сощалiзаци. Вони зумовленi:
— можливостями орiентацil в цiй роботi на цшсну людину з урахуванням конкретного стану й вщхилень на кожному з рiвнiв — бiологiчному, психiчному й сощальному;
— забезпеченням !! комплексности оскiльки модель соцiалiзацil охоплюе ва сфери життедiяльностi людини, практично зб^аючись з усiма напрямами соцiально-виховноl роботи;
— забезпеченням !! диференцшованосп шляхом узгодження форм i методiв iз перiодами соцiалiзацil;
— пiдвищенням адаптивного потенщалу людини, що особливо важливо в час радикальних змш;
— можливостями безперервно! сощально-виховно! роботи в контекст процесу соцiалiзацil, яка продовжуеться протягом усього життя людини.
Звичайно, окреслеш вище деяи можливостi залучення досягнень гумаштарних iдей не претендують на завершешсть чи вичерпнiсть. Вони можуть розглядатись як один iз варiантiв використання сучасних досягнень гумаштарних дисциплш у теорil й практищ соцiально-виховноl роботи. Однак навiть такий розгляд дае шдстави для висновку, що шляхи гумашзаци виховання пролягають, насамперед, через використання досягнень психологil, сощологи, укра!нознавства, екологil та iнших сощально-гуманiтарних дисциплiн за умови !х адекватного фiлософського сприйняття.
Николай Лукашевич, Владимир Рябченко. Проблема целостного восприятия личности студента в контексте социокультурной среды высшего учебного заведения: социально-философский аспект
В статье на основе критического анализа биологизаторской концепции, социологизаторского подхода и биосоциальной концепции относительно интерпретации феномена человека обоснованы и смещены акценты на восприятие личности как биопсихосоциальной ценности. Это создает теоретическую основу для системного подхода в обеспечении социализации личности студента через социокультурную среду высшего учебного заведения.
Mykola Lukashevich, Volodymyr Ryabchenko. The Problem of Entire Perception of the Student Personality in the Context of Higher Educational Establishment?s Social and Cultural Sphere: (Social and Philosophical Aspect)
The biological conceptions, sociological approach, biological and social conceptions of person were reconsidered from the critical point of view in the given paper. The accent was displaced on the personality?s perception as biological and psychosocial value. This position is qualified as the theoretical base for system approach to providing of student socialization in the context of higher educational establishment?s social and cultural sphere.
