CC BY
28
СУДОУСТР1Й
Остафшчук Людмила Аурелiвна,
кандидат юридичних наук, Чернвецький нацональний ушверситет iменi Юр'т Федьковича, Украна, м. Чернiвцi e-mail: [email protected] ORCID 0000-0003-4882-1038
doi: 10.21564/2414-990x.146.175407 УДК 347.925
ПРИНЦИПИ ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРУ ЗА УЧАСТЮ СУДД1
Дослгджуючи ¡нститут урегулювання спору за участю суддг, автор розд1ляе основш принципи судочинства за критер1ем можливост1 чи неможливост1 гх застосування в процедур1 врегулюваннг спору. Зокрема, принципами, щодо яких не виникае сумнюю у необхгдностг гх застосування при врегулюваннг спору за участю суддг, е: 1) верховенство права; 2) повага до чест11 ггдност1, ргвшсть усгх учасникгв судового процесу перед законом та судом; 3) диспозитившсть; 4) пропорцшшсть;
5) обов'язковгсть судового ршення; 6) розумшсть строкгв розгляду справи судом. Принципами, як1 не можуть застосовуватися при врегулюваннг спору за участю судд1, е: 1) забезпечення права на апеляцшний перегляд справи; 2) забезпечення права на касацшне оскарження судового ршення у випадках, встановлених законом. Принципами, як можливо застосовувати в процедур1 врегулю-вання спору з деякою часткою умовност1, е: 1) змагальнгсть сторт; 2) гласнгсть I вгдкритгсть судового процесу та його повне фжсування технгчними засобами; 3) принцип неприпустимост1 зловживання процесуальними правами; 4) принцип вгдшкодування судових витрат сторони, на користь яког ухвалене судове ршення.
Сформульовано перелж додаткових принципю, що застосовуватимуться при врегулю-ванн1 спору за участю судд1: 1) добровшьшсть участ1 сторт у процедура 2) конф1денцшнгсть; 3) арбтрування; 4) нейтральнгсть та неупередженгсть посередника; 5) гнучтсть процедури;
6) неконфронтацшний та неформальний порядок проведення процедури; 7) свобода особистостг, 8 спюробтництво. Автор доповнюе цей перелж принципом справедливость
Запропоновано доповнити перелж засад (принципю) судочинства принципом «сприяння вре-гулюванню спору».
Ключовi слова: врегулювання спору за участю судд^ альтернативне виршення спорiв; медiацiя; принципи; суддя.
Остафийчук Л. А., кандидат юридических наук, Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича, Украина, г. Черновцы.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0003-4882-1038
Принципы урегулирования спора с участием судьи
Исследовав институт урегулирования спора с участием судьи, автор разграничивает основные принципы судопроизводства по критерию возможности или невозможности их применения в процедуре урегулировании спора. В частности, принципами, по которым не возникает сомнений в необходимости их применения при урегулировании спора с участием судьи, являются:
1) верховенство права; 2) уважение к чести и достоинства, равенство всех участников судебного процесса перед законом и судом; 3) диспозитивность; 4) пропорциональность; 5) обязательность судебного решения; 6) разумность сроков рассмотрения дела судом. Принципами, которые не могут применяться при урегулировании спора с участием судьи, являются: 1) обеспечение права на апелляционный пересмотр дела; 2) обеспечение права на кассационное обжалование судебного решения в случаях, установленных законом. Принципами, которые можно применять в процедуре урегулирования спора с некоторой долей условности, являются: 1) состязательность сторон;
2) гласность и открытость судебного процесса и его полная фиксация техническими средствами;
3) принцип недопустимости злоупотребления процессуальными правами; 4) принцип возмещения судебных расходов стороны, в пользу которой принято судебное решение.
Сформирован перечень дополнительных принципов, которые будут применяться при урегулировании спора с участием судьи: 1) добровольность участия сторон в процедуре; 2) конфиденциальность 3) арбитража; 4) нейтральность и беспристрастность посредника; 5) гибкость процедуры; 6) неконфронтационный и неформальный порядок проведения процедуры; 7) свобода личности; 8) сотрудничество. Автор дополняет этот перечень принципом справедливости.
Автором предложено дополнить перечень принципов судопроизводства принципом «содействие урегулированию спора».
Ключевые слова: урегулирование спора с участием судьи; альтернативное решение спора; медиация; принципы; судья.
Вступ. Урегулювання спору за участю суддi (далi - врегулювання спору) усшшно використовуеться в багатьох зарубiжних краТнах: Австралп, Канад^ Шмеччиш, США, Фшляндп та in. Закономiрно, що наприкшщ 2017 р. в Укра-Тт з'явився шститут «врегулювання спору за участю суддЬ>, якому присвячеш статт 186- 190 Господарського процесуального кодексу УкраТни (далi - ГПК), статт 184-188 Кодексу адмшютративного судочинства УкраТни (далi - КАС) та стата 201-205 Цившьного процесуального кодексу УкраТни (далi - ЦПК) [1].
Як кожне нововведення, шститут врегулювання спору викликав жваве обговорення рiзних його аспекив. Основш дискусп зосередилися навколо сшвввдношення медiацiТ та шституту врегулювання спору (С. Калашшкова (S. Kalashnykova), О. Кармаза (O. Karmaza) [2], О. Можайкша (O. Mozhaikina), Н. Петренко (N. Petrenko) [3], Л. Романадзе (L. Romanadze) [4] та ш); процесу-альност шституту врегулювання спору та його мюця в судовому провадженш (О. Тиханський (O. Tykhanskyi) [5], М. Чабаненко, Т. Лежнева (M. Chabanenko, T. Lezhnieva) [6], М. Ясинок (M. Yasynok) [7] та ш). Проте належного практичного застосування цього шституту не вщбулося через брак права на примирення в суб'екта владних повноважень, нерозумшня суп процедури суддями, загрози штучного вщводу суддi та ш.
Подiбнi проблеми виникали i у правосуддi США. Наприклад, Мортон Денлоув (Morton Denlow) видiлив чотири основш причини «провалу»: суд i адвокати не розглядають урегулювання спору як серйозну i невщ'емну частину судового процесу; недостатню пiдготовку адвокатiв та ïx клieнтiв до участi у врегулюванш спору; небажання учасникiв використовувати переговорний про-цес як метод виршення свое'1 суперечки; вiдсутнiсть повноцшних повноважень у представникiв щодо врегулювання спору [8]. Але! Як стверджують Джеймс А. Уоллом (James A. Wall), Дейл Е. Руд (Dale E. Rude) i Лоуренс Ф. Шиллер (Lawrence F. Schiller), одним i3 основних принцишв дiяльностi суду в США е те, що «абсолютний результат судового розгляду не е настшьки високою якiстю справедливости як вiльна домовленiсть та взаемш поступки» [9] сторiн пiд час врегулювання спору. Тобто в США врегулювання спору е самостшним принципом судового процесу. Крiм цього, С'юзен М. Габрiель (Susan M. Gabriel) окремо видшила етичш принципи суддi при врегулюваннi спору (цтсност та незалежностi судово'1 влади; ретельносп, неупередженостi i старанностi суддi; сумлшност та ефективностi суддi; право сторони бути вислуханою суддею) [10].
Таким чином, усшшшсть проведення процедури врегулювання спору напряму залежить ввд людського чинника - розумшня суддею i представ-никами сторш необxiдностi тако'1 процедури, ïx добросовiсне ставлення до виконання професшних та процесуальних обов'язшв. В Украïнi принципи врегулювання спору частково дослвджувалися О. Кармазою (O. Karmaza), С. Короедом (S. Koroied), Н. Петренко (N. Petrenko), В. Прущак (V. Pruschak), Л. Романадзе (L. Romanadze) та iн. Тому одним iз напрямкiв дослiджень шституту врегулювання спору мае стати ушфшащя положень, що стосуються основ ще1 процедури - принцишв врегулювання спору та ïx сшввщношення з уста-леним перелiком принципiв процесуального права (судочинства), а також вид^ лення специфiчниx принципiв урегулювання спору та означення етичних його принцишв врегулювання спору, що е метою та завданням нашого дослщження.
Виклад основного материалу. Розумшня принцишв процесуального права, як вимог до суду й учаснишв процесу, як концептуалiзують його змкт та визначальний порядок засади здшснення правосуддя в судових справах - е одностайним [7, с. 10]. Водночас у науковш лiтературi вживаеться поняття принцишв судочинства, шд узагальненим значенням яких розумшться ri, як нормативно визначають сутшсть i змiст судочинства загалом i встановлюють особливост здiйснення цивiльного, господарського, адмшстративного та крим^ нального судочинства в Украшь Таким чином, хоча кожний принцип й вщграе самостшну роль, характеризуе окрему галузь, стадш чи окремий процесуальний iнститут, але мiж ними iснуе зв'язок i взаемодiя, якi визначаються еднiстю мети i завдань судочинства.
Конституцшш принципи судочинства становлять основу правового регу-лювання принципiв ввдповщних рiзновидiв судочинства, проте ïx перелш не е вичерпним. Принципи адмшстративного, господарського та цивiльного судочинства конкретизуються у положеннях ч. 3 ст. 2 КАС, ч. 3 ст. 2 ГПК, ч. 3 ст. 2
ЦПК [1] та в щлому щентичш. А наявшсть принципу поваги до чест 1 пдносл в ЦПК та принципу офщшного з'ясування вс1х обставин у справ1 в КАС, не впливають на можлив1сть дослщити принципи врегулювання спору комплексно, 1з застосуванням м1ждисциплшарного шдходу.
Насамперед ус принципи судочинства можна подшити за критер1ем Тх можливост чи неможливост застосування при врегулюванш спору.
I. Принципами, щодо яких не виникае сумшшв у необхщносп !х застосування при врегулюванш спору, на нашу думку, е: 1) верховенство права; 2) повага до чест 1 пдност1, р1вшсть ус1х учасниыв судового процесу перед законом та судом; 3) диспозитившсть; 4) пропорцшшсть; 5) обов'язков1сть судового ршення; 6) розумшсть строыв розгляду справи судом.
Принцип верховенства права за своею природою е одним з критерпв визначення конституцшност акт1в правозастосовного характеру, надае 1 ство-рюе умови защкавленим особам реал1зувати можливкть звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та штерес1в.
Здшснення правосуддя на засадах поваги до чест1 1 пдност1, р1вност1 перед законом 1 судом мае забезпечуватися не тшьки положеннями закону, але й вс1ею судовою д1яльшстю. Н1що так негативно не впливае на авторитет суду, як очевидне особисте ставлення судд1 до сторш чи обставин справи. Свою позищю суддя мае виражати в ухвалах, ршеннях 1 постановах. Принцип р1вно-ст1 прав суб'ект1в у врегулюванн1 спору означае, що сторони спору мають р1вш права на звернення до щеТ процедури, на в1дмову в1д участ1 в н1й, на розкриття шформацп, а також «надання сторонам у справ1 р1вних прав на пропонування вар1ант1в вир1шення ситуацГТ, надання Тм р1вного часу для висловлювання своеТ позицГТ на загальних зустр1чах та вщведення однаковоТ к1лькост1 часу на закри-тих нарадах 1з судом тощо» [3, с. 75].
Принцип диспозитивност1 - це можлив1сть учасниыв справи в1льно, на власний розсуд розпоряджатися своТми матер1альними 1 процесуальними правами, а також засобами Тхнього захисту, що активно впливають на виникнення, рух 1 закшчення адмшктративного (господарського чи цив1льного) процесу [7, с. 25]. Тобто сторонам належать важлив1 диспозитивш права, розпоряд-жаючись якими вони можуть звернутися з клопотанням про врегулювання спору 1 таким чином розпочати цю процедуру, а також можуть змшювати ТТ рух 1 спрямовашсть, наприклад, ввдмовитися в1д врегулювання спору, або просто не домовитися 1 тод1 справа автоматично переходить в стадш судового розгляду. Цими можливостями сторони розпоряджаються на свш розсуд. У цьому принцип! проявляеться як певна автономшсть суб'ект1в матер1ального правовщношення, так 1 контрольна функц1я суду з дотримання законодавства при розгляд1 справи, який виступае гарантом дотримання принципу диспо-зитивност1, одночасно слвдкуючи за тим, щоб сторони не зловживали своТми процесуальними правами.
Принцип пропорцшност1 належить до загальновизнаних принцишв м1ж-народного права, вщображае необх1дн1сть дотримання оптимального балансу
iнтересiв у разi втручання держави у приватноправову сферу i широко вико-ристовуеться бвропейським судом з прав людини шд час перевiрки правомiр-ностi обмежень прав людини на рiвнi нацiональниx правопорядкiв. Бшьшою мiрою цей принцип може бути використаний при врегулюванш спору за участю суддi в адмшстративному процесс Проте це не означае, що вш не може застосовуватися в шших видах судочинства, свiдченням чого е наявшсть ще'1 норми в ГПК УкраТни та ЦПК УкраТни. Як слушно зазначае проф. В. Кройтор (V. Kroytor), держава защкавлена у належнш органiзацiï цивiльного судочинства. Правосуддя в цившьних справах не може суперечити завданням правопорядку i спрямовуватися лише на штерес окремо'1' особи. Приватна особа, надшена суб'ективними правами, мае можливють вшьно ними розпоряджатися, але тшьки до початку цивiльного процесу. Шсля звернення до суду вона зобов'я-зана дотримуватися цивiльноï процесуальноТ форми, яка створена державою не лише в штересах ще'1 особи, але й усього сусшльства. Щоб принцип пропорцш-ностi був утiлений у цившьне судочинство, що реально функцюнуе, вiн повинен бути не тшьки закрiплений в галузевому законодавствi, але й розвиватися i конкретизуватися з урахуванням специфши ще!" норми в окремих шститутах цивiльного судочинства [11, с. 98].
Суть принципу обов'язковосп судового ршення визначений в ст. 18 та ч. 4 ст. 75 ГПК, ст. 14 та ч. 4 ст. 78 КАС, ст. 18 та ч. 4 ст. 82 ЦПК [1]. Прею-дищальшсть судового ршення означае, що ввдносини i факти, вщображеш в ньому, вважаються встановленими. Iншi органи, розглядаючи сшрш питання, що стосуються вже розглянутих судом ввдносин i факпв, не повинш обговорю-вати (дослщжувати) ïx заново. Преюдицiальнiсть усувае можливють ухвалення судових рiшень, що суперечать одне одному. Цей принцип однозначно буде застосовуватися в процедурi врегулювання спору, адже шд час закритих нарад суддя мае право звертати увагу сторони на судову практику в аналопчних спорах, пропонувати сторош можливi шляхи мирного врегулювання спору.
Принцип розумносп CTpoKiB розгляду справи судом означае не лише необхщшсть дотримання часових рамок, що визначеш в нормативно-правових актах, а й ухвалення ршення або вчинення дп протягом розумного строку, без невиправданого для конкретно1 ситуацп зволжання. Тривалкть розумного строку залежить вщ складностi певного питання, нагальносп його вирiшення, кiлькостi людей, залучених до справи, 1хньо1 поведiнки тощо [7, с. 10]. Саме з часових нормативiв Л. Романадзе (L. Romanadze) вважае цей шститут зайвим. «Проблемою е мотиващя втизняних суддiв. Вони мають велике навантаження. Не в^ суддi будуть зацiкавленi у витрачанш часу (iнодi багатогодинному) на одну справу замкть здiйснення правосуддя у звичний спосiб» [4]. Оскшьки тривалiсть проведення врегулювання спору визначена законодавцем i становить тридцять дшв, то, на нашу думку, цей принцип слщ розглядати з точки зору процесуально1 економп. У доктриш процесуального права видiляються три еле-менти принципу процесуально1 економй": заощадження часу; полегшення працi або простота; зменшення витрат сторiн або дешевизна [9]. Таким чином, шд цим
принципом розум1еться найбшьш ефективна продуктившсть при використанш найменшого обсягу ресурс1в.
II. Принципами, як не можуть застосовуватися при врегулюванш спору за участю судд1, на нашу думку, е: 1) забезпечення права на апеляцшний перегляд справи; 2) забезпечення права на касацшне оскарження судового ршення у випадках, установлених законом. Водночас ввдсутшсть можливостей для застосування шституту врегулювання спору шд час апеляцшного провадження, за наявност права сторш укласти мирову угоду на будь-якш стадп судового процесу (ч. 2 ст. 208, ст. 374), викликала в науковш сшльнои критичш зауваження. На переконання С. Короеда (8. Кого1е^, законодавцю варто було використати заруб1жний досвщ, наприклад Республши Казахстан, де можливють урегулювання спору передбачена також у судах апеляцшно'Т та касацшно'Т шстанцш [12, с. 75].
III. Принципами, як викликали дискусш серед науковщв 1 практик1в щодо можливоси 1х застосування в процедур! врегулювання спору, на нашу думку, е: 1) змагальшсть сторш; 2) гласшсть 1 в1дкрит1сть судового процесу та його повне фшсування техшчними засобами; 3) принцип неприпустимост злов-живання процесуальними правами; 4) принцип вщшкодування судових витрат сторони, на користь якоТ ухвалене судове р1шення.
Формальна сторона принципу змагальност1 вщображае положення про те, що розгляд справи вщбуваеться в змагальнш форм1, шляхом змагання сторш, спору м1ж ними, досл1дження доказ1в, поданих сторонами та шшими особами, як1 беруть участь у справ1, що мае значення для встановлення обставин справи. Отже, можна вважати правильною позищю М. Чабаненка та Т. ЛежневоТ (М. СЬаЬапепко, Т. ЬегЬп1еуа), яы стверджують, що при проведенн1 закритих нарад (ч. 1 ст. 203 ЦПК УкраТни) принцип змагальност1 не д1е [6, с. 136], з про-стоТ причини - в1дсутност1 одн1еТ 1з стор1н. Ще одшею, поб1чною, причиною в1дсутност1 д1Т принципу змагальност1 при врегулювання спору можна назвати заборону суддям надавати оцшку доказ1в у справ1 (ч. 6 ст. 203 ЦПК УкраТни).
Найбшьший резонанс у дослщженш 1нституту врегулювання спору отримав принцип гласносп 1 вщкритосп судового процесу та його повного фшсування техн1чними засобами. Гласшсть судового процесу означае його фжсащю техшчними засобами, присутшсть будь-яких ос1б у судовому зас1данн1, можлив1сть проводити у зал1 судового засвдання фотозйомку, в1део- та ауд1о запис, тощо. Протилежною за своТм зм1стом е процедура врегулювання спору, - обгрунто-вано п1дкреслюе Н. Петренко (№ Petrenko) [3, с. 74]. На питанн1 корупцГТ з боку суду та учасниыв справи наголошуе I. Татулич (I. ТаШ1усЬ), оскшьки х1д такоТ процедури н1де не фжсуеться [13, с. 175]. М. Чабаненко та Т. Лежнева (М. СЬаЬапепко, Т. ЬегЬшеуа) зазначили, що принцип гласност1 та фжсацп процесу при врегулюванш спору не працюе, що випливае з положень частин 1, 7 та 9 ст. 203 ЦПК УкраТни [6, с. 136]. Таким чином, д1я принципу гласност1 може суперечити основному принципу врегулювання спору - конфщенцшность При виникненш такоТ кол1зГТ д1я обох принцишв обмежуеться тою м1рою, в якш
це необхщно для збереження базових основ судового процесу та процедури врегулювання спору. Це означае, що суддя та сторони не можуть розкривати шформацш та змют нарад. Одночасно сторони не можуть просити суд збериати в таемнищ змкт мирово'1 угоди, якщо вона була затверджена ухвалою суду, яка мае бути оприлюднена в бдиному державному реестрi судових ршень.
Основним ризиком, пов'язаним iз дотримання принципу неприпустимосп зловживання процесуальними правами при застосуванш процедури врегулювання спору, е спещальне клопотання (заява) сторони, або умисне схиляння сторш до проведення врегулювання спору безпосередньо самим суддею, з метою подальшого перерозподшу справи та замши суддi в судовш справ^ або й змiни шдсудност суду. Як стверджуе О. Михайлов (О. Mikhailov), вiдсутнiсть пiдстав для ввдводу суддi, необrрунтованiсть заявленого ввдводу та/або вщсут-нiсть справжньо'1 мети в одше'1 зi сторiн врегулювати сшр у разi формально'1 згоди процесуального опонента на врегулювання спору може бути використано для вчинення процесуально'1 диверсп: замiни судд^ змiни складу суддiв, змiни юрисдикцп (пiдсудностi) суду [14, с. 41].
Щодо принципу вщшкодування судових витрат сторони, на користь якок' ухвалене судове рiшення. Вважаемо, що за умови врегулювання спору та укла-дення мирово'1 угоди цей принцип за звичним для нас правилом «хто справу програв - той несе тягар судових витрат» - дiяти не буде. Це пояснюеться спе-щальною умовою розподшу судових витрат, який Л. Романадзе (L. Romanadze) вважае «единим реально ввдчутним зрушенням у контекст впровадження мехашзму стимулювання сторiн до мирного врегулювання спору шляхом вста-новлення норми про повернення з державного бюджету 50 вщсотшв судового збору у разi укладення мирово'1 угоди, вщмови вiд позову або визнання позову вщповщачем» [4]. Проте виходячи з положень ч. 2 ст. 141 ЦПК, за умови укладення мирово'1 угоди внаслщок процедури врегулювання спору, тягар шших судових витрат, окрiм судового збору, кожна сторона буде нести самостшно.
Таким чином, урегулювання спору як факультативний етап (частина) стадп шдготовчого провадження мае проводитися iз застосуванням загальноприйня-тих принцишв судового процесу, так як е особливою процедурою в рамках розпочатого судового процесу. Будь-яке порушення перерахованих вище принцишв або вщмова вщ ïx застосування, якщо така безпосередньо не допускаеться законом, мае розглядатися як порушення норм чинного законодавства Украши i передбачати настання несприятливих правових наслвдюв.
IV. Перелш додаткових принципе, яп мають застосовуватись при врегулюванш спору. 1снують загальш принципи права, яю визначають вщправш начала права, що можуть фшсуватися, а можуть i не фшсуватися у текстах нормативно-правових акив, але неодмiнно будуть застосовуватися в судовш практищ i мати досить загальний характер. Виходячи iз правово'1 природи дослiджуваного процесуального шституту, Н. Петренко (N. Petrenko) видшяе узагальненi принципи, якi не закршлеш в чинному законодавствi, але обов'яз-ково застосовуватимуться при врегулюваннi спору:
добровшьтсть участ1 сторт у процедур1 - поширюе свою дш тшьки на сторони справи стосовно участ в процес врегулювання спору, прийняття ршення про припинення процедури, укладення мирово!" угоди тощо. Суддя ж не може ввдмовитися проводити дану процедуру чи ввдмовитися брати в нш участь;
конф1денцштсть - шформащя, отримана будь-якою 3i сторiн, а також суддею пiд час проведення врегулювання спору, е конфiденцiйною. Пiд час проведення ще'1 процедури протокол наради не ведеться та не здшснюеться фшсування технiчними засобами (ч. 8 ст. 188 ГПК УкраТни). Сторони i суддя не мають права використовувати та розголошувати iнформацiю, отриману шд час спiльних нарад, суддя не мае право без дозволу сторони розголошувати шформащю, отриману на закритих нарадах;
арб1трування. На пiдставi даного принципу забезпечуеться сприяння сторонам спору (конфлжту) у досягненш згоди, напрацювання шляхiв вирiшення спору шд час переговорiв та отримання такого результату, який буде одночасно випдний протилежним сторонам судовоТ справи. У результат реалiзацiï цього принципу ввдбуваеться трансформацiя вiдносин сторiн спору. Тобто шд час урегулювання спору метою е не ввдновлення порушеного, оспорюваного або невизнаного права позивача та захист вщ обвинувачень вiдповiдача, а сшльне напрацювання ними взаемовигiдних шляхiв вирiшення спору [3, с. 75-76].
Додатково до наведених В. Прущак (V. Pruschak) видiляе такi принципи врегулювання спору за участю судд^ як:
нейтральтсть та неупереджетсть посередника, який окреслюе коло тих обов'язшв, що покладаються на третю нейтральну сторону, а саме суддю, за участю якого вщбуваеться врегулювання спору. Неупереджешсть та нейтраль-шсть судд^посередника полягае у його незащкавленост в тому чи шшому результатi виршенш спору, незалежностi вiд будь-яко1 зi сторiн, в обов'язку вiдсторонитися вщ власних почуттiв, вподобань та переконань, виконувати сво1 процесуальнi обов'язки неупереджено, Грунтуючись лише на обставинах справи та думках сторш, не нав'язуючи тим самим 1м власну думку;
принцип гнучкост1 процедури - полягае в тому, що на законодавчому рiвнi не встановлюеться ч^ка структурована система стадш процедури альтернативного врегулювання спору, а лише закршлюються базовi засади. Це забезпечуе своерщну гнучшсть процесу, який на вщмшу вщ судового розгляду, рiшення якого не здатш задовольнити iнтереси обох конфлштуючих сторiн, проте е обов'язковими для виконання, дозволяе дшти сторонам до компромюного вза-емоприйнятного виршення спору;
неконфронтацшний та неформальний порядок - передбачае ввдсутшсть необхiдних елеменпв процесуально'Т форми та судовоТ атрибутики, що створюе психолопчний комфорт для учасниюв та атмосферу довiри [15, с. 104-105].
Принцип свободи особистост1 видшяе I. Татулич (I. Tatulych), за якого ввд-буваеться руйнування психолопчних бар'ерiв мiж сторонами та суддею, адже ршення приймаеться добровольно, а не нав'язуеться кимось [13, с. 174].
Принцип ствробгтництва, що вщображае приватноправовi складовi шсти-туту врегулювання спору i за сво'1'м змiстом близький принципу солщарност iнтересiв i дшового спiвробiтництва, - видiляе О. Тиханський (О. Tykhanskyi), виходячи з того, що вся процедура примирення мае будуватися на взаемних домовленостях, поступках i шд час проведення процедури повинш зберiгатися атмосфера довiри i взаемно'1' поваги [5, с. 177].
Дшсно, влада права не може здшснюватися ефективно без згоди сторiн, як повиннi цих норм добровiльно дотримуватися з метою досягнення взаемо-прийнятного ршення, що й пiдтверджуеться додатково видшеними принципами. Пропонуемо цей перелш доповнити ще одним «неписаним» принципом врегулювання спору - справедливост1, який мае прояв у незмшност застосу-вання судом однакових правил поведшки щодо всix учасникiв процесу. Лише сприйняття людиною права як авторитетного регулятора виробляе ïï впевне-шсть в необxiдностi дотримання букви закону, а нормативно! (зобов'язуючо']") сили право набувае завдяки трансформацп аксюлопчного аспекта права в деон-толопчний. Етика е суттевим елементом права, яка дозволяе зрозумгги змiст норми права та визначити, справедлива вона чи ш, розумна чи не розумна. Тому суддя мае бути уособленням забезпечення справедливость
V. Етичш принципи при врегулюванш спору являють собою сукупшсть моральних правил поведшки судд^ за допомогою яких можна оцшити його дп з погляду таких цшностей, як справедливють, сумлшшсть, гiднiсть, людянiсть тощо. Участь суддi у врегулюваннi спору мае вщбуватися з дотриманням етич-них принцишв: безсторонностг (неупередженост1) суду, зокрема незалежност ввд сторiн у справi. Цей принцип включае об'ектившсть, незацiкавленiсть, нейтральшсть, унiверсальнiсть пiдxодiв до будь-кого, незалежно ввд певних ознак; це прагнення до справедливой та вiдсутнiсть особистих симпатш або антипатiй, непiдкупнiсть, бездоганшсть, моральнiсть; старанностг, що означае правильне розпорядження суддею сво1м робочим часом, постшний контроль та аналiз власних дш, зосередження повно1 концентрацй' на виконанш сво1х суд-дiвськиx обов'язшв; тактовност1, що зобов'язуе суддю дотримуватися певних правил поведшки, вислухати сторони у справ^ шших учаснишв процесу, не допускати свавшьно1 поведiнки з боку вiдвiдувачiв суду у залi судового засi-дання; вв1чливост1 - вмшня шанобливо i тактовно сшлкуватися з людьми, готов-нiсть знайти компромю i вислухати протилежнi точки зору; витримки - умшня володм собою за будь-яких обставин, навт надзвичайних; поваги - шанобли-вого ставлення до людей, яке враховуе ïx особистосп, штереси, життевий досвщ.
Дещо спiрним у процедурi врегулювання спору видаеться етичний принцип щодо уникнення суддею позапроцесуальних взаемов1дносин з одним 1з учасникгв процесу або його представником у справ1 за в1дсутност1 тших учасникгв процесу (ст. 14 Кодексу професшно1 етики судд^, тому що процесуальний порядок проведення врегулювання спору, визначений у ГПК Украши, КАС Украши та ЦПК Укра'1'ни, допускае проведення суддею як сшльних, так i закритих нарад з кожною стороною окремо. У зв'язку з цим суддя при застосуванш процедури
врегулювання спору повинен дотримуватися таких етичних принцишв, як без-стороншсть (неупереджешсть), стараншсть, тактовшсть, щоб уникати надання переваг одному учаснику справи порiвняно з шшим.
Висновки. Пiдсумовуючи, зазначимо, що принципи шституту врегулювання спору за участю суддi умовно подiляються на основш, специфiчнi та етичнi. Змют багатьох з перерахованих принципiв е багатоаспектним й зачшае як орга-нiзацiю, так i порядок проведення процедури врегулювання спору. Специфiчнi та етичш принципи iнституту врегулювання спору не закршлеш в процесуаль-ному закош, але також складають основи дш всiх учасникiв процесу з метою забезпечення добровольного та конструктивного виршення спору. Специфiчнi принципи не суперечать основним принципам судового розгляду. Основш й специфiчнi принципи взаемопов'язаш мiж собою, i 1'х прояв можна знайти практично на будь-якому еташ процедури врегулювання спору. Етичш принципи врегулювання спору також тюно пов'язаш iз загальноправовими (основними) принципами, утворюють моральну основу права, його духовний фундамент. Дотримання суддею етичних принцишв при врегулюванш спору запобиатиме уявленням про «вибiркове, договiрне правосуддя».
Зауважимо, що врегулювання спору за участю суддi ще не одержало належ-ного застосування в судовш практицi УкраТни, про що свщчать данi бдиного реестру судових рiшень. Наприклад, в США понад 90 % судових справ виршуеться за допомогою щеТ процедури [9], перевагами яко1 е швидюсть, економiя часу та кош^в як учасниюв справи, так i судiв, уникнення оскарження та виконувашсть судового рiшення. Такий показник закономiрний, адже врегулювання спору за участю суддi е обов'язковою стадiею судового процесу i мае свш, власний, однойменний принцип, який включае всi дослiдженi нами принципи як аспекти одного принципу - врегулювання спору за участю суддь Отже, шдтримуючи позищю С. Короеда (S. Koroied) про доповнення перелiку завдань судочинства «сприянням врегулюванню спору мiж сторонами» [12, с. 79], вважаемо необ-хiдним доповнити й перелж засад (принцишв) судочинства принципом «спри-яння врегулюванню спору», що зобов'яже суддiв активно сприяти сторонам у врегулюванш спору до судового розгляду справи по суп, а органи судового самоврядування розробити вщповщш методики та судовi техшки щеТ процедури.
Список лггератури
1. Про внесения змш до Господарського процесуального кодексу Украши, Цив1льного процесуального кодексу Украши, Кодексу адмМстративного судочинства Укра1ни та шших законодавчих акт1в : Закон Украши ввд 23.03.2017 р. № 6232. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2147-19.
2. Кармаза О. О. 1нститут врегулювання спору за участю судд1 в цившьному, господар-ському та адмМстративному процесах Украхни. Науковий вгсник публ1чного та приватного права. 2018. Т. 1 Вип. 3. С. 37-42.
3. Петренко Н. Врегулювання спору за учасп судд1 в господарському судочинствь Госпо-дарське право i процес. 2018. № 10. С. 73-77.
4. Романадзе Л. Д. Врегулювання спору за участю судд1 та шш1 процесуальш новели: вплив на розвиток мед1ацп. URL: https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=
web&cd=2&cad=rja&uact=8&ved=2ahUKEwjB-7egmYTgAhXEh6YKHTRxBAQQFjABegQIBxAC &url=http%3A%2F%2Fmediation.ua%2Fwp-content%2Fuploads%2F2017%2F05%2FStattya-pro-Mediatsiyu-v-proektah-protses-kodeksiv-2.pdf&usg=AOvVaw0XLvph9VYp0JSXZTbTzpK1 (дата звернення: 01.06.2019).
5. Тиханський О. Б. Врегулювання спору за участю суддi у цившьному судочинствi Украши. Сучаст виклики та актуальт проблемы cydoeoï реформи в Укралт : матерiали II Мiжнар. наук.-практ. конф. (Чершвщ, 18-19 жовтня 2018 р.); [редкол.: О. В. Щербанюк (голова), А. С. Цибуляк-Кустевич (ввдпов. секр.) та 1н.]. Чернiвцi, 2018. С. 176-178.
6. Чабаненко М. М., Лежнева Т. М. Правова природа врегулювання спору за участю суддi (в контекст структури цивтстичного процесу). Порюняльно-аналтичне право. 2018. № 2. С. 135-137.
7. Кодекс адмМстративного судочинства Украши : науково-практичний коментар / за заг. ред.. д. ю. н., професора, академжа Академп наук вищо'1 школи Украши М. М. Ясинка. Ктв : Алерта, 2018. 522 с.
8. Morton Denlow. Settlement Conference Tips for Judges. URL: https://www.jamsadr.com/ files/uploads/documents/articles/denlow-settlement-conference-tips-for-judges.pdf (дата звернення: 01.06.2019).
9. James A. Wall, Dale E. Rude, and Lawrence F. Schiller. Judicial Participation in Settlement, 1984 J. Disp. Resol. (1984). URL: https://scholarship.law.missouri.edu/jdr/vol1984/iss/7.
10. Susan M. Gabriel Judicial Participation in Settlement: Pattern, Practice, and Ethics. URL: https://pdfs.semanticscholar.org/920f/47e7bf5307ce0518468358dbacacae3735b7.pdf (дата звер-нення: 01.06.2019).
11. Кройтор В. А. Особливост прояву принципу пропорцшносп в цившьному судочинствь Порюняльно-аналтичне право. 2018. № 1. С. 96-99.
12. Короед С. О. Врегулювання спору як самостшне завдання цившьного судочинства за проектом ново'1 редакцп ЦПК Украши: вплив шституту врегулювання спору за участю суддi на ефективтсть цившьного процесу. Судова апеляця. 2017. № 3 (48). С. 79-88.
13. Татулич I. Ю. Врегулювання спору за участю судда. Сучасж виклики та актуальт про-блеми судовог реформи в Украж : матерiали II Мiжнар. наук.-практ. конф. (Чершвщ, 18-19 жовтня 2018 р.); [редкол.: О. В. Щербанюк (голова), А. С. Цибуляк-Кустевич (ввдпов. секр.) та ш]. Чершвщ, 2018. 392 с.
14. Михайлов О. М. Процесуальна диверая VS врегулювання спору за участю суддь Пра-вов1 та 1нституц1йн1 мехатзми забезпечення розвитку Украти в умовах европейськог ттегра-ца : матерiали Мiжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 18 трав. 2018 р.) : у 2 т. Т. 2/ ввдп. ред. Г. О. Ульянова. Одеса : Видавничий дiм «Гельветика», 2018. С. 37-41.
15. Прущак В. 6. Характеристика спещальних принцишв врегулювання спору за участю суддь Новели цившьного процесуального кодексу Украти : матерiали «круглого столу» (м. Одеса, 26 берез. 2018 р.) / за заг. ред. Н. Ю. Голубевод Одеса : Фешкс, 2018. С. 102-105.
References
1. Zakon pro vnesennia zmin do Hospodarskoho protsesualnoho kodeksu Ukrainy, Tsyvilnoho protsesualnoho kodeksu Ukrainy, Kodeksu administratyvnoho sudochynstva Ukrainy ta inshykh zakonodavchykh aktiv vid 23.03.2017 r. № 6232. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2147-19.
2. Karmaza, O.O. (2018). The institution of dispute settlement with participation of the judge in civil, commercial and administrative proceedings of Ukraine. Scientific Bulletin of Public and Private Law, 1 (3), 37-42 [in Ukrainian].
3. Petrenko, N. (2018). Settlement of a dispute with the participation of a judge in economic legal proceedings. Commercial law and process, 10, 73- 77 [in Ukrainian].
4. Romanadze, L.D. Settlement of a dispute with the participation of a judge and other procedural changes: impact on the development of mediation. URL: https://www.google.com/url?sa=t&rct=j& q=&esrc=s&source=web&cd=2&cad=rja&uact=8&ved=2ahUKEwjB-7egmYTgAhXEh6YKHTRxBA
QQFjABegQIBxAC&url=http%3A%2F%2Fmediation.ua %2Fwp-content%2Fuploads%2F2017%2F0 5%2FStattya-pro-Mediatsiyu-v-proektah-protses-kodeksiv-2.pdf&usg=AOvVaw0XLvph9VYp0JSXZ TbTzpKl.
5. Tykhanskyi, O. B. (2018). Settlement of a dispute with the participation of a judge in civil legal proceedings of Ukraine. Proceedings of the: Current challenges and topical issues of judicial reform in Ukraine. (Ukraine, Chernivtsi, 18-19 October 2018). O. V. Shcherbaniuk, A. S. Tsybuliak-Kustevych (Eds.). Chernivtsi: Yavorskyi S.N., 176-178 [in Ukrainian].
6. Chabanenko, M.M., Lezhnieva, T.M. (2018). Legal nature of dispute settlement involving a judge (in the context of the civiliste procedure structure). Comparative and analytical right, 2, 135-137 [in Ukrainian].
7. Yasynok, M.M. (Eds.) (2018). Code of Administrative Justice of Ukraine: Scientific and practical commentary. Kyiv: Alerta [in Ukrainian].
8. Morton Denlow. Settlement Conference Tips for Judges. URL: https://www.jamsadr.com/ files/uploads/documents/articles/denlow-settlement-conference-tips-for-judges.pdf.
9. James A. Wall, Dale E. Rude, and Lawrence F. Schiller. Judicial Participation in Settlement, 1984 J. Disp. Resol. (1984). URL: https://scholarship.law.missouri.edu/jdr/vol1984/iss/7.
10. Susan, M. Gabriel Judicial Participation in Settlement: Pattern, Practice, and Ethics. URL: https://pdfs.semanticscholar.org/920f/47e7bf5307ce0518468358dbacacae3735b7.pdf.
11. Kroitor, V.A. (2018). Features of display of the principle of proportionality in civil legal proceeding. Comparative and analytical right, 1, 96-99 [in Ukrainian].
12. Koroied, S.O. (2017). Settlement of the dispute as an independent task of civil proceedings under the draft of new edition of the CPC of Ukraine: the influence of the dispute resolution institution with the participation of the judge on the effectiveness of the civil process. Judicial appeal, 3 (48), 79-88.
13. Tatulych, I.Yu. Settlement of a dispute with the participation of a judge. Proceedings of the: Current challenges and topical issues of judicial reform in Ukraine. (Ukraine, Chernivtsi, 18-19 October 2018). O. V. Shcherbaniuk, A. S. Tsybuliak-Kustevych (Eds.). Chernivtsi, 176-178 [in Ukrainian].
14. Mykhailov, O.M. Procedural diversion VS settlement of a dispute with the participation of a judge. Proceedings of the: Legal and institutional mechanisms for ensuring the development of Ukraine in the context of European integration. Ukraine, Odessa, 18 May 2018 p. (Vols. 1-2); Vol. 2. H.O. Ulianova (Ed.). Odesa : Publishing House «Helvetika», 37-41 [in Ukrainian].
15. Prushchak, V.Ye. Characteristics of special principles of dispute with the participation of a judge. «Round table» materials: Novelties of the Civil Procedure Code of Ukraine. Ukraine, Odessa, 26 March. 2018. N. Yu. Holubieva (Ed.). Odessa: «Feniks», 102-105 [in Ukrainian].
Ostafiichuk L. A., PhD in Law, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Ukraine, Chernivtsi.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0003-4882-1038
Principles for settlement of a dispute with the participation of a judge
The article is devoted to the principles of the institute dispute settlement involving judges, which causes concern among theorists and practitioners as novel procedural law. Available in the Unified State Register of judgments practice of settling a dispute with the judge shows only isolated cases of successful completion of the litigation settlement agreement. This means that the scientific search for solutions to problems 'solution to the dispute with judges' basic research through specific and ethical principles of this institution is appropriate.
According to the research results of the Institute of Dispute Settlement with the participation of a judge, the author shares the basic principles of judging by the criterion of the possibility or impossibility of their application in the dispute settlement procedure. In particular, the principles for which there is no doubt of the need for their use in settling disputes involving judges are: 1) the rule of law; 2) respect for honor and dignity, the equality of all participants in a trial before the law and court; 3) dispositiveness;
4) proportionality; 5) the bindingness of the judgment; 6) the reasonableness of the terms of consideration of the case by the court. Principles that cannot be applied to the settlement of a dispute involving a judge are: 1) ensuring the right to review the case; 2) ensuring the right to appeal against a court decision in cases established by law. The principles that can be applied in the dispute settlement procedures of the fate of some conventions are: 1) competitiveness of the parties; 2) publicity and openness of the trial and its full fixation by technical means; 3) the principle of inadmissibility of abuse of procedural rights; 4) the principle of reimbursement of the costs of the party in favor of which the judgment was rendered.
Also, summarizing the results of existing studies, the author generated a list of additional principles to be applied in resolving a dispute with the judge: 1) voluntary participation of the parties in the procedure; 2) confidentiality; 3) arbitration; 4) neutrality and impartiality of the mediator; 5) flexibility of procedure; 6) non-confrontational and informal procedure for conducting the procedure; 7) personal freedom; 8) cooperation. The author supplemented the list on an equitable basis, which connects by a group of judges ethical principles when applying the dispute settlement procedure. The ethical principles of dispute settlement involving judges, the author attributes: impartiality, diligence, tact, politeness, patience and respect, which are a set of moral rules of judicial conduct by which to evaluate its performance in terms of values such as fairness, integrity, dignity and humanity.
According to the results of the study, the author proposed to supplement the list of principles (principles) of justice by the principle of «facilitating dispute settlement», that would force judges to actively promote the parties to the settlement of the dispute before the trial on the merits and judicial authorities to develop appropriate methods and equipment costs.
Keywords: settlement of a dispute with the participation of a judge; alternative dispute resolution; mediation; principle; judge.
Рекомендоване цитування: Остафшчук Л. А. Принципи врегулювання спору за участю суддь Проблеми законность 2019. Вип. 146. С. 256-268. doi: https://doi. org/10.21564/2414-990x.146.175407.
Suggested Citation: Ostafiichuk, L.A. (2019). Pryntsypy vrehuliuvannia sporu za uchastiu suddi [Principles for settlement of a dispute with the participation of a judge]. Problemy zakonnosti -Problems of Legality issue 146, 256-268. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.146.175407 [in Ukrainian].
Надшшла до редколегй 08.08.2019 р.
