CC BY
12
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 2 (30), 2021
КРИМ1НАЛЬНЕ ПРАВО ТА ПРОЦЕС
УДК 343.1
Михайло Гузела
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримшального права i процесу Навчально-наукового шституту права, психологи та шновацшно! освiти Нацiонального унiверситету "Львiвська полтехшка"
ПРИМУС У ПРОЦЕС1 ОБОВ'ЯЗКОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ В КРИМ1НАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ У КОНТЕКСТ1 ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ
http://doi.org/10.23939/law2021.30.167
© Гузела М., 2021
Розглянуто проблемш питання застосування примусу пщ час обов'язкового призначення судових експертиз у кримшальних провадженнях в контекст захисту прав людини.
Судова експертиза е одним iз засобiв забезпечення дiяльностi правоохоронних органiв та судiв з метою отримання доказовоТ шформацп. Цi органи надiленi певними владними повноваженнями з боку держави щодо можливостi обмеження прав i свобод громадян у випадках, встановлених кримшальним процесуальним законом. Кiнцевою метою правосуддя загалом е утвердження i забезпечення прав та свобод людини як реалiзацiя головного обов'язку держави. Обмеження прав i свобод особи та примус - це, безумовно, зло, що суперечить штересам людини, проте у певних випадках без таких обмежень i примусу обштися не можна.
Проблема спiввiдношення обов'язковост й примусу в кримiнальному судочинствi найчiткiше проявляеться у судовiй експертизi особи. Питання обов'язковостi прове-дення експертиз, об'ектами дослщження яких можуть бути живi люди, тiсно пов'язано з отриманням згоди вщ особи на проведення експертизи. Процесуально доцшьним i правомiрним е проведення експертизи без згоди потерпшого або свщка в тому випадку, якщо обов'язковкть такот експертизи встановлена законом, а висновки ТТ впливають на правильшсть прийняття р1шення у справi. Призначаючи експертизи, об'ектами дослщження яких е живi особи, першочергову увагу треба придшяти дотриманню розроблених i затверджених правових положень, що забезпечують обгрунтовашсть вторгнення у сферу особистих прав, свобод та штереав громадян. Таю норми повинш застосову-ватися лише у виключних випадках, в порядку та межах, що встановлеш законом та зумовлеш потребою виконання завдань кримшального судочинства.
Ключовi слова: примус; судова експертиза; захист прав людини; кримшальний процес.
Постановка проблеми. Конститущею Украши визнано, що найвищою соцiальною щншстю в нашiй державi е життя людини, И здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканiсть та безпека. Кожна людина мае право на захист в судi сво!х прав та свобод, яю гарантуе Конституцiя Украши, а також право на вщшкодування матерiального та морального збитку в разi !х порушення. Право на судовий захист гарантовано громадянам нашо! держави ст. 55 Конституцп Украши. Проте сьогодш явно недостатньо в загальнш, декларативнiй нормi закрiпити будь-яке право. Необхщно чiтко, суворо i детально регламентувати механiзм реалiзацil положень, що встановлеш в тiй або шшш нормi права.
Забезпечення правосуддя Украши незалежною, квалiфiкованою та об'ективною експертизою, орiентованою на максимальне використання досягнень науки i технiки, здшснюе широка система експертних установ та експер^в. Судово-експертна дiяльнiсть мае офщшний статус державно-правово! форми дiяльностi держави. Вона полягае в оргашзацп та проведеннi судових експертиз в процес судового провадження, зокрема i кримiнального. Це потребуе передусiм ч^ко! регла-ментацп використання спецiальних знань тд час здiйснення судочинства. На законодавчому рiвнi така регламентацiя передбачена нормами Конституцп Украши (ст. 92), Закону Украши "Про судову експертизу" та чинного кримшального процесуального законодавства. Узгодження процесуального законодавства iз потреб амичасу е одним iз напрямiв судово-правово! реформи, яка вiдбуваеться в Укра!ш [10, с. 6]. Основна вимога до фактичних даних, як встановлюють пiд час кримiнального провадження через залучення спецiальних знань, - це !х достовiрнiсть. Саме об'ективтсть дiяльностi суб'екта, який сприяе здшсненню правосуддя iз застосуванням спецiальних знань, е одним iз засобiв забезпечення тако! достовiрностi.
Аналiз дослiдження проблеми. Вагомий внесок у дослщження проблем примусу в процес здiйснення кримшального провадження в контекст захисту прав людини, зокрема, тд час обов'язкового призначення судових експертиз, зробила цша низка втизняних та зарубiжних науковщв в сферi кримiнального процесу, зокрема В. Г. Гончаренко, Ю. М. Грошевой, В. C. Зеле-нецький, A. В. Iщенко, О. В. Лавринович, В. Т. Маляренко, С М. Cмоков, В. В. Сгоров та багато iн.
Мета статт полягае у приверненнi уваги до законодавчих прогалин щодо деяких проб-лемних питань застосування примусу тд час обов'язкового призначення судових експертиз у кримшальних провадженнях у контекст захисту прав людини.
Виклад основного матерiалу. Судова експертиза вiдiграе провщну роль серед усiх форм застосування спещальних знань у кримiнальному судочинствь Необхiднiсть !х застосування виникае тод^ коли iншi форми залучення обiзнаних осiб у процес виявляються неефективними або для розв'язання всiх важливих для справи питань !х недостатньо. Широке застосування судово! експертизи в кримшальному процесi зумовлене багатьма факторами. Це i необхiднiсть забезпечення повноти, об'ективносп, всебiчностi процесу доказування, i зростання та модифiкацiя зло-чинностi, видозмiна И структури, дедалi бiльше посилення протидп з боку защкавлених осiб, зокрема й оргашзованих злочинних угруповань, використання злочинцями корумпованих зв'язюв з окремими працiвниками правоохоронних органiв тощо. Крiм того, штенсивний розвиток й штегра-цiя наукових знань уможливлюють використання в доказуванш все бшьшо! кiлькостi нових досягнень сучасно! науки. Судова експертиза е одним з ушкальних способiв отримання щнно! доказово! шформацп, а И висновки е важливим джерелом доказiв у кримiнальному провадженнi. Цей вид дослщжень iстотно розширюе пiзнавальнi можливосп слiдчого й суду, дае змогу використовувати тд час досудового слщства й судового розгляду справ весь арсенал сучасних можливостей науки. До того ж призначення й проведення експертизи доволi детально регла-ментовано нормами чинного КПК Укра!ни, що е важливою запорукою дотримання прав учасниюв кримiнального провадження. I якщо з боку науковцiв та практиюв й лунають пропозицп щодо удосконалення процесуально! урегульованостi судово! експертизи, то це стосуеться лише допов-
нення, врахування нових потреб процесуально1 практики, а не заперечення або вщкидання основ-них положень цього процесуального iнституту.
Судова експертиза е одним i3 засобiв забезпечення дiяльностi правоохоронних органiв та судiв з метою отримання доказово1 iнформацiï. Ц органи надiленi певними владними повно-важеннями з боку держави щодо можливостi обмеження прав i свобод громадян у випадках, встановлених кримшальним процесуальним законом. Кшцевою метою правосуддя загалом е утвердження i забезпечення прав та свобод людини як реалiзацiя головного обов'язку держави. Обмеження прав i свобод особи та примус - це, безумовно, зло, що суперечить штересам людини, проте у деяких випадках без таких обмежень i примусу обштися не можна. I. Л. Петрухш шд-креслюе, що, удаючись до розкриття або захисту таемнищ приватного життя задля пошуку iстини у кримшальнш справi, законодавець використовуе метод зважування цiнностей i побудови системи прюритеив, дiючи за принципом крайньоï необхщносп: приноситься у жертву менша сощальна цiннiсть заради збереження бiльшоï щнносп [12, с. 16].
Пiд час оргашзацн i проведення судових експертиз необхщно неухильно дотримуватися конституцiйних прав громадян, серед яких: рiвнiсть перед законом; право на повагу до пдносп громадянина; право на свободу та особисту недоторканшсть; право на недоторканшсть житла; право на збереження таемнищ листування, телефонних розмов, телеграфноï та iншоï кореспон-денцiï. Вважаемо, що необхiдно законодавчо закрiпити ч^кий перелiк пiдстав, за яких посадовi особи правоохоронних органiв можуть втручатися у сферу приватного або особистого життя громадян i розголошувати вщповщш таемницi, а саме: за необхщносп розкриття тяжкого або особливо тяжкого злочину; якщо викриття винно1' особи шшими способами неможливе; якщо юнуе небезпека вчинення особою нових тяжких або особливо тяжких злочишв; у разi iснування реально1' загрози державнш безпецi. Безумовно, цей перелiк не можна вважати вичерпним, вш може бути суттево змiнений i доповнений, але необхiднiсть його внесення у вщповщш законодавчi акти сьо-годш видаеться очевидною. Це продиктовано й тим, що школи можна спостер^ати свавiлля з боку спiвробiтникiв правоохоронних оргашв, якi без зумовлених потребами справи пiдстав призначають судовi експертизи щодо особи, яю суттево зачшають ïï права й iнтереси. Слiдчi та прокурори, звертаючись iз клопотаннями про призначення експертиз, найчастiше використовують тривiальне, нiчим не пояснене мотивування - "з метою розкриття кримшального правопорушенн1 бiльше, законодавство повинно регламентувати певш умови, котрi дали б змогу не припускати необгрунто-ваного обмеження прав особи: не повинш розголошуватися будь-якi данi про приватне або особисте життя людини, якщо це ютотно вплине на благополуччя ïï имЧ та близьких родичiв; допустимiсть розголошення тих або шших даних повинна визначатися лише судом суворо вщпо-вiдно до необхщносп всебiчного, повного та об'ективного дослщження матерiалiв справи; отриманi данi не повинш використовувати правоохоронш органи з метою здшснення впливу на особу, загрожуючи розголошенням одержаних вiдомостей про ïï приватне життя з тим, щоб, наприклад, домогтися показань, отримати необхщш вiдомостi тощо; доступ до вщомостей особистого характеру повинна, за можливосп, здiйснювати та сама посадова особа у перюд всього про-вадження у справi з тим, щоб не допустити неправомiрного витоку та^' iнформацiï.
Такi застереження вважаемо щлком обгрунтованими, адже йдеться про шформащю, розголошення якоï школи серйозно позначаеться на подальшому житп особи.
Вiтчизняним законодавством передбачене обов'язкове призначення експертизи, об'ектом дослщження якоï е така категорiя учасникiв процесу, як потерпiлi, зокрема, для встановлення причин смерт^ тяжкостi й характеру тшесних ушкоджень, а також шдозрюваш, зокрема, для визначення психiчного стану тдозрюваного, встановлення вiку особи тощо [1]. Однак, якщо для встановлення осудносп тдозрюваного або обвинуваченого втизняне законодавство передбачае обов'язковiсть призначення експертизи, оскшьки в своему рiшеннi суд повинен спиратися на спецiальнi знання у галузi психiатрiï, то обов'язковосп проведення судовоï експертизи для встановлення шших психiчних чи фiзичних сташв обвинувачених, пiдозрюваних, потерпiлих, а
часом i свщюв, законом не передбачено. Проте наявтсть в особи вад психiчного чи фiзичного здоров'я, якi впливають на здатшсть розумiти сутшсть перебiгу процесу, керувати сво1ми дiями, правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, i давати про них правильш свщчення, може бути встановлена лише в разi застосування спецiальних знань, якими суд не володie. У зазначених випадках оцiнка судом показань особи без врахування думки спещалютв щодо стану ïï фiзичного чи псж!чного здоров'я може призвести до помилок в обгрунтуванш прийнятих ршень. Встановлення таких станiв людини - завдання надто важке й школи воно пiд силу не просто експертам, а лише комплекснш експертиза Пiд час проведення експертного дослщження потрiбно виявити не тiльки психiчний розлад чи фiзичнy хворобу, але й стyпiнь 1'х впливу на психолопчш механiзми формування поведiнки як психолопчного феномену. До того ж власне основне значення матиме саме психолопчний висновок щодо здатност особи повною або неповною мiрою усвщомлювати своï дiï, керувати ними, розум^и сyтнiсть обставин, що мають значення для кримшального провадження, i давати про них показання.
Психiчний або фiзичний стан не тшьки тдозрюваного чи обвинуваченого, а й потертлого та свiдка можуть впливати на здатшсть правильно сприймати обставини, що юнували тд час вчинення злочину, а також i тi обставини, що визначають характер i сутшсть процесуальних дiй з ними. Це може вплинути на здатнiсть потертлого i свщка давати правильнi показання у крим> нальному провадженнi. Втизняним законодавством, на жаль, чiтко не встановлено вимоги щодо обов'язкового проведення сyдовоï експертизи в таких випадках. Дещо шшу позицiю закрiплено у законодавсти iнших держав. Зокрема, вщповщно до ст.196 КПК РФ, експертиза е обов'язковою, якщо необхвдно встановити психiчний або фiзичний стан потертлого, коли виникае сумшв щодо його здатносп правильно сприймати обставини, яю мають значення для кримiнальноï справи, i давати показання. Таке ршення, можливо, i е слушним, проте, водночас, неповним, адже тi самi питання можна поставити i щодо психiчного або фiзичного стану свщка, оскiльки на показаннях свiдка можуть грунтуватися важливi висновки органiв досудового розслщування та суду. Що-правда, тут також (п. 4 ст. 195 КПК РФ) вказано на можливють проведення експертизи вщносно свщка (до того ж за його згодою або згодою законного представника). Однак яю експертизи можна призначати вiдносно свiдка i чи е яюсь з експертиз обов'язковими, в жоднш нормi зазначеного кодексу не вказано [5].
Проблема сшввщношення обов'язковосп та примусу в кримiнальномy сyдочинствi найч^-кiше проявляеться у судовш експертизi особи. Кримiнальний процесуальний закон не розглядае повною мiрою як зашб процесуального примусу недобровiльне проведення судово1' експертизи чи освiдyвання. Випадки ïï обов'язкового призначення законодавець асощативно сприймае як приму-совiсть проведення експертних дослiджень. Питання обов'язковостi проведення експертиз, об'ектами дослщження яких можуть бути живi особи, тiсно пов'язано з отриманням згоди вiд особи на проведення експертизи. Застосування заходiв процесуального примусу для проведення сyдовоï експертизи е дискусшним, i якщо процесуальний примус стосовно обвинуваченого не викликае вщвертого неприйняття, то з приводу примусового призначення експертизи потерпшому або свщку вченi висловлюють рiзнi думки. В законодавствi деяких наших сусщшх держав встановлено обов'язковiсть проведення сyдовоï експертизи стосовно потерпiлого для встановлення: характеру i ступеня шкоди, завданоï здоров'ю, його психiчного або фiзичного стану, а також вшу особи, якщо це мае значення для кримiнальноï справи [5]. Л. Н. 1ванов вказуе на те, що обов'язкове призначення експертизи зовшм не означае ïï реалiзацiю в примусовому порядку, i тому процесуальне законо-давство повинно вщображати розмежування понять "обов'язковють" i "примyсовiсть". Таку норму, яка регламентуе проведення експертизи поза бажанням особи, на думку науковця, треба назвати "Обов'язкове призначення i примусове проведення сyдовоï експертизи"[5].
У кримшальному процесуальному законодавствi деяких зарyбiжних держав зазначено, що судова експертиза вщносно потертлого, а також щодо свщка проводиться за ïхньою згодою або згодою ïхнiх законних представникiв, яку назват особи дають у письмовому виглядь Аналiз
положень цiеï статп дае шдстави зробити висновок про те, що для проведення експертизи потерпшого з метою встановлення характеру i ступеня шкоди, завданоï здоров'ю, згоди потерпшого або його законних представниюв не потрiбно. Водночас отримання згоди на проведення будь-якоï експертизи вщносно свщка вiд нього або його представниюв е обов'язковою умовою. Порушення встановленого порядку i неотримання згоди вщ потерпiлого чи свщка буде не лише порушенням процесуальноï норми, а й порушенням особистих прав та iнтересiв особи [5]. З шшого боку, в процесуальнш лiтературi е категоричнiшi твердження, зокрема, К. I. Сутягш вказуе на те, що законом не повинна встановлюватися можливють примусу для проведення експертизи вщносно потерпшого чи свщка [14, с. 13].
Загалом така пропозищя вщповщае iдеï гуманiзацiï судочинства. Справд^ начебто i не гуманно застосовувати заходи примусу до ошб, у чшх дiях не вбачаеться будь-якоï вини. Проте вiдмова потерпшого чи свщка пройти експертне дослщження, з дотриманням всiх процесуальних, медичних процедур, що не принижують ïхньоï честi й гiдностi та не становлять загрози здоров'ю, може вплинути на обгрунтованють прийняття процесуальних ршень, якi торкаються iнтересiв iнших ошб. Крiм того, вiдсутнiсть висновку експерта щодо фiзичного чи психiчного стану особи свщка чи потерпiлого може вплинути не тшьки на обгрунтованють, а й на можливють прийняття процесуального ршення. Так, вiдмова потерпшого пройти експертизу з метою визначення характеру й ступеня шкоди, завданоï здоров'ю, не дае змоги встановити квалiфiкуючоï ознаки дш злочинця, що робить неможливим притягнення його до кримiнальноï вiдповiдальностi. У прове-деннi експертизи потерпiлого чи свщка з метою встановлення ïхньоï здатносп правильно сприй-мати обставини, що мають значення для кримiнальноï справи, i давати показання може бути защкавлений обвинувачений чи пiдозрюваний. Непроведення таких дослщжень через вiдсутнiсть згоди потерпшого чи свщка ютотно порушуе права шших ошб в кримшальному провадженнi. Вiдмова потерпiлого пройти експертне дослщження з метою встановлення вшу впливае на можливють правильного розв'язання справи, якщо це мае значення для ïï виршення, а докумешгв, що пщтверджують вш особи, немае або вони викликають сумшви.
Отже, вважаемо, що процесуально доцшьним i правомiрним е проведення експертизи без згоди потерпшого або свщка в тому випадку, якщо обов'язковють проведення такоï експертизи встановлена законом, а висновки ïï ютотно впливають на правильнють прийняття ршення у кримшальному провадженш. Водночас останнi iз зазначених обставин, тобто вплив висновюв експертизи на правильнiсть прийняття ршення у справi щодо встановлення складу злочину, квалiфiкуючоï ознаки, характеру завданоï потерпiлому шкоди тощо, е об'ективною пщставою для визнання правомiрностi обов'язкового призначення експертизи.
Встановлення законодавцем презумпцп положень окремоï норми як безсшрно", такоï, що не потребуе доказування, е законодавчим прийомом, продиктованим штересами рацiональноï законо-творчостi та правозастосування. Так, загальновизнано, що особа, яка не досягла встановленого законом вшу (14, 16, 18 роюв), визнаеться нездатною керувати своïми вчинками i нести за них вщповщальнють в кримшальному порядку; презумпщею е те, що вс повнолiтнi громадяни, а також i пращвники правоохоронних оргашв, правильно розумдать такi поняття, як користь, прояви неповаги до сусшльства, умисел, необережнють, перевищення меж необхiдноï оборони тощо. Презумпцiею юридичноï норми вважають те положення, що просте алкогольне сп'янiння не позбавляе людину здатностi розумiти характер своïх дш i керувати ними. Сутнiсть цього прийому юридичноï технiки, пов'язаноï зi створенням та застосуванням правовоï норми, полягае у тому, що правило, сформульоване в правовш презумпцiï, спираеться на загальновизнанi теоретичнi засади права, перевiрене попереднiм досвiдом i тому правильно вщображае переважну бiльшiсть ситуацш, на якi розрахована конкретна правова норма. Загальною рисою правових презумпцш е ix нормативнiсть. С. О. Голунський вказуе на те, що поняття презумпцп в юридичнш наущ означае заздалегiдь встановлене правом припущення, яке суди (а у вщповщних випадках й iншi органи влади) зобов'язанi приймати без доказiв, доки це припущення не буде спростованим [2; 4]. На
думку Л. Д. Кокорева, правовi презумпци - це правила, що закршлеш в правових нормах або випливають з них i застосовуються у правовш сферi [7, с. 247]. Так, встановлена ст. 498 КПК Украши презумпщя нерозумшня особою, що не досягла на час вчинення суспшьно небезпечного дiяння 11-рiчного вшу, небезпеки свого дiяння (дiй або бездiяльностi) полягае у тому, що це визначае обставини, яю виключають провадження в кримшальнш справi. Презумпщя того, що вщ вiкy особи 16 або 14 роюв залежить сприйняття пiдлiтком характеру сво1'х дш, розyмiння соцiальних заборон, кримiнальноï караност дiяння, визначае вiк, з якого може настати кримшальна вiдповiдальнiсть вщповщно до ст. 22 КК, i в разi недосягнення особою, що вчинила суспшьно небезпечш дiï у вщ до 14 або 16 роюв, кримiнально-правовi вiдносини не виникають або припи-няються в разi встановлення фактичного вiкy особи, що зумовлюе закриття кримiнального провадження.
Презумпщя шюдливого впливу розпусних дiй на психшу особи, яка не досягла 16^чного вiкy, зумовлюе встановлення кримшально1' вiдповiдальностi за дiï винних ошб та визнання непов-нолiтньоï особи потерпшою вiд цього злочину, що передбачено ст. 156 КК. Презумпщя немож-ливост чинити опiр з огляду на малол^нш вiк та тяжюсть наслiдкiв для фiзичного й псиичного здоров'я особи малолiтнього в разi згвалтування зумовлюе встановлення як обтяжуючих ознак злочину, передбаченого ст. 152 КК, i спричиняе квалiфiкацiю дiй винного за жорсткiшою кваль фiкyючою ознакою цiеï статтi.
Презумпщя правово1' норми побудована на тому, що нею враховаш загальнi випадки правового регулювання. На практицi може трапитися так, що особа у вщ до 14 роюв завдяки психолопчному розвитку мае достатнiй штелект для розyмiння сyтностi, небезпеки сво1'х дiй, наявностi правово1' заборони дiяти у певниу спосiб, тобто кримшальну каранiсть вчинку ця особа розyмiе повною мiрою, так само як та, що досягла вшу 14 роюв i яку може бути притягнуто до кримшально1' вщповщальносп. Але законодавець не припускае можливостi спростування презумпци нерозумшня небезпеки дш в бш зниження вiковоï межi ïï застосування. Проте неповнолiтнiй може досягти вшу 14 або 16 роюв, з якого повинна наставати передбачена ст. 22 КК кримшальна вщповщальшсть за вчинений злочин, але через вади псиичного розвитку психолопчний вш особи може бути значно меншим, i внаслiдок цього тд час вчинення сyспiльно небезпечного дiяння пiдлiток не може повною мiрою yсвiдомлювати фактичний характер i суспшьну небезпеку своïх дiй або керувати ними. Сутшсть вщмшностей встановленоï законом презумпци полягае в такому. У першому випадку (недосягнення особою вшу кримiнальноï вiдповiдальностi, але розyмiння сут-ностi й кримiнальноï караностi характеру своïх дiй) немае потреби доказувати штелектуальний розвиток особи, яка не досягла фiзичного вiкy, з якого передбачено настання кримiнальноï вiдповiдальностi. У другому випадку (досягнення особою фiзичного вшу кримiнальноï вщповщаль-ностi, але наявшсть сyмнiвiв щодо психiчного стану особи, який впливае на осудшсть) е вш пiдстави для обов'язкового призначення сyдовоï експертизи.
Проведення судово-медичних, судово-психiатричних, комплексних судово-медичних та психiатричних або судово-психiатричних та психологiчних експертиз доволi часто пов'язано iз вторгненням у сферу особистих штерешв обвинуваченого, тдозрюваного, потертлого, свщка, що може виражатися в обмеженнi ïхньоï недоторканносп, свободи, а також з потребою отримання вiд дослiджyваних експертами людей особистихвщомостей . Результати окремих експертних дослщ-жень iнколи безпосередньо торкаються штерешв цих осiб й водночас ютотно впливають на результат розслщування справи [11, с. 50]. Тому тд час пiдготовки й проведення експертиз, об'ектами дослщження яких е живi люди, першочергову увагу треба придшяти дотриманню розроблених i затверджених правових положень, що забезпечують обгрунтовашсть вторгнення у сферу особистих прав, свобод та штерешв громадян. Такi норми повиннi застосовуватися лише у виключних випадках, у порядку та межах, що встановлеш законом та зумовлеш потребою виконання завдань кримшального судочинства. Конститущя Украïни гарантуе кожному громадянину право на свободу та особисту недоторканшсть. Недоторканнiсть особи можна розглядати в двох аспектах: як принцип права, а отже, i його окремих галузей, та як суб'ективне право особи.
Принцип недоторканност особи е важливою гаранпею забезпечення гщност вшх учасниюв процесу розслiдування. Цей принцип випливае з моральних критерпв розумшня статусу особи в суспiльствi та закршлений у нормах права. В окремих випадках саме принцип недоторканносп особи зумовлюе чпко визначену процесуальну форму слiдчиx (розшукових) дiй, а також шших процесуальних дш Право особистоï недоторканностi розглядають як гарантоваш державою особисту безпеку i свободу людини, що полягають у недопущенш, припиненш й караностi посягань на життя, здоров'я, тшесну недоторканнiсть; честь, пдшсть, моральну свободу; нормальний переб^ псиxiчниx процесiв (псих1чну недоторканнiсть); iндивiдуальну свободу людини, що виражаеться у наданш in можливостей розпоряджатися собою, сво1м вiльним часом, на свш розсуд визначати мiсце свого перебування, не бути пiд спостереженням або охороною [6, с. 529].
Проблема вивчення псиxiчного стану жертви злочину вперше була сформульована на Бухарестському мiжнародному конгрес псиxiатрiв у 1947 р. Актуальшсть вивчення жертв злочину тюно пов'язана iз дотриманням прав людини. Багатограншсть цiеï проблеми зумовлена тим, що роль потерпшого надзвичайно велика на ушх юридично значущих етапах. Для правильно! правово! оцшки дiй обвинуваченого важливе значення мае аналiз поведiнки потерпiлиx, псиxiчний стан у кримшальнш ситуацп, зокрема безпорадний стан, вiктимна поведiнка жертви тощо. Разом з тим, правильна оцшка тяжкост й характеру злочину неможлива без врахування його наслiдкiв для псиxiчного стану потерпiлиx. Крiм того, процесуальш права свiдкiв i потерпших можуть бути повнiстю реалiзованими лише за достатньоï псиxiчноï збереженостi ïxньоï особи. Тому виявлення псиxiчниx розладiв у свiдкiв та потерпiлиx та ïx належна судово-псиxiатрична оцiнка е необидною умовою для забезпечення правових гарантш потерпiлиx, свiдкiв, пiдозрюваниx, обвинувачених та слугуе пiдставами для визначення ступеня вини винноï особи [8, с. 30].
Юридичне поняття безпорадного стану, що е квалiфiкуючою ознакою злочишв, передбачених ст. 152 та 153 КК Украши, може мати чпкий i виразний псиxолого-псиxiатричний аспект, який означае здатшсть розумiти характер i значення дш, що вчиняються вiдносно особи та чинити ошр. 1нша проблема виникае в разi виникнення у потерпiлиx псиxiчноï хвороби або шшого розладу здоров'я, поеднаних зi стiйкою втратою працездатностi потерпшого, що зумовлюе квалiфiкацiю таких дш злочинця, як спричинення умисного тяжкого тшесного ушкодження, передбаченого ст. 121 КК Украши. В цих випадках обов'язково треба виршувати питання про зв'язок мiж розвитком фiзичноï або псиxiчноï хвороби та ïx наслщками i дiями злочинця. У такому разi проведення судово-медичноï, судово-псиxiатричноï чи комплексних судово-медичноï, псиxiатричноï та псиxологiчноï експертизи е обов'язковою умовою. Однак процесуальними нормами встановлено лише обов'язковють призначення експертизи, але немае жодних припишв щодо процесуального порядку ïï проведення стосовно потерпшого.
Як потерпший, так i свщок можуть вщмовитися вiд проведення вiдносно них судово-медичноï, судово-псиxiатричноï чи iншоï експертизи, яку вони можуть розцшити як вторгнення у сферу ïxнього особистого життя, прав та штерешв. Науковцi й практики вказують на те, що причини небажання проходити те або шше експертне дослщження у учасниюв розслщування рiзноманiтнi. Обвинувачений або пiдозрюваний найчастiше намагаються ухилитися вiд експертного дослiдження, побоюючись, що отримаш результати можуть викрити ïxню причетнiсть до вчинення злочину. Потерпший або свщок можуть заперечувати проти проведення судово-медичних, судово-псиxiатричниx чи психолопчних дослiджень в зв'язку з природним вiдчуттям сорому або через сприйняття експертного дослiдження як принизливоï процедури, що зачiпае ïxню честь i пдшсть.
Чинне кримiнальне процесуальне законодавство не мiстить окремих норм, яю б чiтко передбачали шдстави для застосування примусу або будь-яю санкц^ за вiдмову особи пройти судово-експертш дослiдження. 1снують рiзнi пропозицп процесуалiстiв щодо вирiшення цiеï проблеми. Наприклад, В. М. Корнуков в 70-ri роки минулого столiття пропонував проведення експертиз в примусовому порядку вщносно потерпшого за санкщею прокурора [9, с. 137]. Сьогодш в чинному законодавствi Украïни примусовий порядок призначення експертиз певною мiрою
закршлений за шщативою слiдчого сyддi та суду. Однак все ж юнують деяю процесyальнi неyзгодженостi в чинному законодавство i в тих випадках, коли ним врегульовано порядок призначення судово-психiатричноï експертизи вщносно окремих учасниюв кримшального провадження, зокрема, шдозрюваних та обвинувачених.
Вщповщно до загального порядку призначення експертизи, за необхщност проведення експертизи слiдчий чи прокурор звертаються iз клопотанням до слщчого сyддi з метою задоволення цього клопотання та винесення останнiм ухвали про доручення проведення експертизи, в якш вказано пiдстави для проведення експертизи, прiзвище експерта або назву установи, експертам яко1' доручено провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок, об'екти, яю мають бути дослщжеш, а також перелiчено матерiали, що пред'являються експертовi для ознайомлення тощо.
Поняття "осyднiсть" визначаеться двома критерiями, якi становлять формулу осудность Перший критерiй - медичний (бюлопчний) складаеться iз чотирьох ознак психiчних порушень, зокрема, хронiчного психiчного розладу, тимчасового психiчного розладу, слабоумства або шшого хворобливого стану психши. Другий критерiй - юридичний, сформульовано як неможливють yсвiдомлювати сво1' дп (бездiяльнiсть) або керувати ними. Пщ час сyдово-психiатричноï дiагнос-тики i вироблення експертного рiшення зiставлення медичного та юридичного критерiю визначае формулу осудносп [13, с. 24-25].
Пюля призначення експертизи судовий експерт-психiатр у межах свое1' компетенцiï викорис-товуе в процес проведення експертизи клiнiко-психiатричний метод i вiдповiдно до псих1атричних критерiïв повинен дати категоричний висновок про психiчний стан пiдекспертного в перюд, що мае юридичне значення. Висновок експерта поряд з шшими доказами у справi всебiчно оцшюе суд i у разi визнання ix достатнiми суддя за сво1'м внyтрiшнiм переконанням констатуе особливу правову обставину - неосyднiсть [3, с. 522-523].
Зазвичай для встановлення осудност (неосyдностi) чи обмежено1' осyдностi складання експертного висновку потребуе проведення складних i довготривалих дослiджень, рiзноманiтниx спостережень за шдекспертним в умовах стацюнару з одночасним застосуванням лiкарняниx за-xодiв. I тому, частiш за все, щ питання розв'язують, призначаючи стацiонарнy судово-псиxiатричнy або стацiонарнy комплексну сyдово-псиxiатричнy i псиxологiчнy експертизи. Трапляються ви-падки, коли i встановлення стану тдозрюваного також потребуе проведення стацюнарно1' судово-медично1' експертизи. Втизняне законодавство в ст. 242 КПК мютить норму, що передбачае обов'язкове направлення пiдозрюваного на стацiонарнy експертизу за наявност вiдомостей, якi викликають сумшв щодо його осyдностi чи обмежено1' осyдностi. Вiдповiдно до ще1" статтi, слiдчий або прокурор звертаеться до слщчого сyддi з метою примусового на тдстав ухвали залучення тдозрюваного для проведення експертизи. Отже, вщповщно до лопки викладення процесуально1' норми, iнiцiюе призначення стацiонарноï експертизи слщчий або прокурор, а слщчий суддя - лише виносить ухвалу про примусове залучення особи для проведення стацюнарно1' судово-мед ично1' або судово-псиxiатричноï експертизи. Вже згаданий "Порядок проведення судово-псиxiатричноï експертизи" вказуе на те, що експертиза тдозрюваного (обвинуваченого) здшснюеться в експерт-нш yстановi лише за наявносп рiшення суду (слщчого сyддi) про доручення проведення вщповщно1' експертизи. Отже, правовими пiдставами для проведення сyдово-псиxiатричноï експертизи Мiнiстерство охорони здоров'я Украши визнае лише ухвалу суду (слщчого сувд). Не зайвим буде зазначити, що проведення стацюнарно1' судово1' експертизи для обвинуваченого втизняне законодавство також передбачае. Зокрема, зпдно iз п. 2 ч. 2 ст. 332 КПК Украши суд своею ухвалою призначае стацюнарну експертизу.
Встановлення чiткого процесуального порядку призначення й проведення стацюнарно1' судово-медично1', сyдово-псиxiатричноï чи комплексних судово-медичних, псиxiатричниx, психо-логiчниx експертиз покликане забезпечити законш права й iнтереси вщповщних сyб'ектiв кримi-нального провадження. Надто важливе значення це мае у випадках обов'язкового призначення
судовоï експертизи, коли особист штереси особи та штереси розслщування кримшального провадження не у всьому когерентш.
Окремий аспект забезпечення прав тдозрюваного чи обвинуваченого пщ час доручення й проведення експертиз, зокрема й тих, проведення яких е обов'язковим, пов'язують зi здшсненням експертиз в експертних установах, коли конкретного експерта для проведення дослщжень призначае керiвник установи або експертного пщроздшу. Iнодi вказують на те, що за таких умов реалiзацiя обвинуваченим права заявляти вiдвiд експерту пщ час проведення експертизи в експертнш установi практично неможлива, оскiльки в цьому випадку експерта призначае не слщ-чий суддя, а керiвник установи. Отже, обвинувачений може дiзнатися про те, хто проводив експертизу, тшьки пiсля ознайомлення з висновком експерта, тобто тод^ коли заявляти вщвщ вже пiзно. Т. В. 1ванова та О. Н. Холопова пропонують виршувати цю проблему одним з двох способiв. По-перше, законодавчо зобов'язати слщчого суддю у разi призначення експертизи з'ясовувати у керiвника експертноï установи, кому з експертв буде доручено дослiдження, i вказувати його в уxвалi про призначення експертизи. По-друге, можна навпаки, зобов'язати керiвника експертноï установи пiсля отримання ухвали про призначення експертизи доручити ïï проведення одному або кшьком експертам, повiдомивши про це слщчого суддю. На ïxню думку, i в першому, i в другому випадку пщозрюваний чи обвинувачений може реально скористатися своïм правом на вщвщ експерта. До того ж i слщчий суддя на бшьш ранньому етат розслщування отримае вщомосп щодо спецiальностi та компетентностi призначених експертiв [6, с. 529]. Вважаемо, що постановка такоï проблеми е дещо штучною. Призначення конкретного експерта керiвником експертноï установи аж шяк не зачiпае iнтересiв тдозрюваного чи обвинуваченого. В будь-якому випадку вш не позбавлений права заявити клопотання про повщомлення йому даних щодо особи експерта, який проводитиме експертизу, запропонувати будь-кого з вщомих йому експертiв, якщо вiдчуватиме у тому потребу. З шшого боку, вказiвка в уxвалi на конкретну особу експерта зовшм не означае, що стосовно цього експерта та вшх шших експертв установи може бути шформащя, що хм може виражати недовiру пiдозрюваний чи обвинувачений i тому, можливо, бажатиме заявити вщвщ.
Окремо слщ наголосити на проблемi вщбрання зразкiв для експертизи, зокрема, якщо особа на таке вщбрання не дае згоди. Пщкреслимо, що ст. 245 КПК Украши регламентуе таке вщбрання бюлопчних зразюв вiдповiдним спецiалiстом на пiдставi ухвали слщчого сувд чи суду про призначення експертизи в порядку, передбаченому ст. 241 КПК Украши. Однак законодавець, встановивши право суду дати дозвш слщчому чи прокурору примусово вщбрати бюлопчш зразки для експертизи, абсолютно не регламентуе, як саме це вщбрання зразюв здшснюватимуть слщчий чи прокурор, а також як при цьому будуть забезпечеш права такоï особи.
Висновок. Отже, судова експертиза е одним з ушкальних способiв отримання цiнноï доказовоï шформацп, а ïï висновки е важливим джерелом доказiв, що сприяють встановленню ютини у справi. Цей вид дослщжень ютотно розширюе шзнавальш можливосп слiдчого й суду, дае змогу використовувати пщ час досудового слщства й судового розгляду справ увесь арсенал сучасних можливостей науки. Встановлення стану фiзичного чи псиxiчного здоров'я особи не можна зараховувати до компетенцп суду, а оскшьки ïx визначення мае iстотне значення для прийняття процесуальних ршень, то призначення експертизи з цих питань ч^ко спрямоване на забезпечення прав тдозрюваного, обвинуваченого, потерпшого, свщка в процесс
Проблема сшввщношення обов'язковосп й примусу в кримшальному судочинствi найчiткiше проявляеться у судовiй експертизi особи. Питання обов'язковосп проведення експертиз, об'ектами дослщження яких можуть бути учасники кримшального провадження, тюно пов'язано з отри-манням згоди вщ особи на проведення експертизи. Процесуально доцшьним i правомiрним е проведення експертизи без згоди потерпшого або свщка в тому випадку, якщо обов'язковють проведення такоï експертизи встановлена законом, а висновки ïï впливають на правильнють прийняття ршення у справь Призначаючи експертизи, об'ектами дослщження яких е особи -
учасники кримшального провадження, першочергову увагу треба прщщляти дотриманню закрш-лених у законодавствi правових положень, що забезпечують процесуальну обrрунтованiсть обме-ження особистих прав, свобод та штерешв громадян. Такi законодавчi положення повиннi застосо-вуватися лише у виключних випадках, а також в порядку та межах, що ч1тко визначеш законом та зумовленi нагальною необхiднiстю виконання завдань кримiнального судочинства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Кримшальний процесуальний кодекс Украши (2012). URL: http://www.rada/lny.com
2. Гончаренко В. Г., Курдюков В. В., Легких К. В. (2007). Спещальш знания: генезис, предмет, р1вш, форми використання в доказуванш. BicHUK АкадемН адвокатури Украши. Вип. № 2(9). С. 22-34.
3. Сгоров В. В., Сгорова Т. М. (2003). Неосудшсть: юридичш критерп i псих1атричн1 пвдстави. Теорiя та практика судовоХ експертизи i кримiналiстики. Вип. 3. Харшв: Право. С. 520-526.
4. Експертизи у судовш практищ (2004). За заг. ред. В. Г. Гончаренка. Кшв: Юрiнком 1нтер. 388 с.
5. Иванов Л. Н. Организационно-правовые и методические проблемы экспертизы личности в уголовном судопроизводстве. URL: http://www.shkolny.com/
6. Иванова Т. В., Холопова Е. Н. (2003). Обеспечение прав и свобод человека при назначении и производстве судебно-психологических экспертиз в уголовном процессе. Теорiя та практика судовоХ експертизи i кримталютики. Вип. 3. Харшв: Право. С. 527-533.
7. Кокорев Л. Д., Кузнецов Н. П. (1995). Уголовный процесс: доказательства и доказывание. Воронеж.
272 с.
8. Колесник В. А. (2000). Судова психiатрiя: курс лекцш. Кшв: Юршком 1нтер. 128 с.
9. Корнуков В. М. (1978). Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве. Саратов. 140 с.
10. Лавринович О. В. (2004). Судова експертиза як елемент реалiзацil конституцшних прав громадян.
Теорiя та практика судовоХ експертизи i кримталктики: зб. наук.-практ. матерiалiв. Вип. 4. Харшв: Право. С. 5-8.
11. Мохонько А. Р. (1997). О работе судебно-психиатрических экспертных комиссий в 1996 г. Российский психиатрический журнал. № 3. С. 50-57.
12. Петрухин И. Л. (1989). Личная жизнь: пределы вмешательства. Москва: Юрид. лит. 192 с.
13. Судебная психиатрия: учеб. пособ. (2006). [под ред. З. О. Георгадзе]. 2-е изд., перераб. и доп. Москва: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и Право. 224 с.
14. Сутягин К. И. (2007). Основания и процессуальный порядок исключения недопустимых доказательств в ходе досудебного производства по уголовному делу: автореф. дис... канд. юрид. наук. СПб. 23 с.
REFERENCES
1. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Criminal Procedure Code of Ukraine] (2012). URL: http://www.rada/lny.com
2. Honcharenko V. H., Kurdiukov V. V., Lehkykh K. V. (2007). Spetsialni znannia: henezys, predmet, rivni, formy vykorystannia v dokazuvanni [Special knowledge: genesis, subject, levels, forms of use in proof]. Visnyk Akademii advokatury Ukrainy. Vyp. No. 2(9). P. 22-34.
3. Iehorov V. V., Iehorova T. M. (2003). Neosudnist: yurydychni kryterii i psykhiatrychni pidstavy [Insanity: legal criteria and psychiatric grounds]. Teoriia ta praktyka sudovoi ekspertyzy i kryminalistyky. Vyp. 3. Kharkiv: Pravo. P. 520-526.
4. Ekspertyzy u sudoviipraktytsi [Examinations in judicial practice] (2004). Za zah. red. V. H. Honcharenka. K.: Yurinkom Inter. 388 p.
5. Yvanov L. N. Orhanyzatsyonno-pravovbie y metodycheskye problembi эkspertyzы lychnosty v uholovnom sudoproyzvodstve [Organizational, legal and methodological problems of personal examination in criminal proceedings]. URL: http://www.shkolny.com/
6. Yvanova T. V., Kholopova E. N. (2003). Obespechenye prav y svobod cheloveka pry naznachenyy y proyzvodstve sudebno-psykholohycheskykh эkspertyz v uholovnom protsesse [Ensuring human rights and freedoms in the appointment and production of forensic psychological examinations in the criminal process].. Teoryia ta praktyka sudovoi ekspertyzy i kryminalistyky. Vyp. 3. Kharkiv: Pravo. P. 527-533.
7. Kokorev L. D., Kuznetsov N. P. (1995). Uholovnui protsess: dokazatelstva y dokazbivanye [Criminal process: evidence and proof]. Voronezh. 272 p.
8. Kolesnyk V. A. (2000). Sudovapsykhiatriia: Kurs lektsii [Forensic psychiatry: Course of lectures]. K.: Yurinkom Inter. 128 p.
9. Kornukov V. M. (1978). Mem protsessualnoho prynuzhdenyia v uholovnom sudoproyzvodstve [Measures of procedural coercion in criminal proceedings]. Saratov. 140 p.
10. Lavrynovych O. V. (2004). Sudova ekspertyza yak element realizatsii konstytutsiinykh prav hromadian [Forensic examination as an element of realization of constitutional rights of citizens]. Teoriia ta praktyka sudovoi ekspertyzy i kryminalistyky: zbirnyk naukovo-praktychnykh materialiv. Vyp. 4. Kharkiv: Pravo. P. 5-8.
11. Mokhonko A. R. (1997). O rabote sudebno-psykhyatrycheskykh эkspertnыkh komyssyi v 1996 h. [On the work of forensic psychiatric expert commissions in 1996]. Rossyiskyi psykhyatrycheskyi zhurnal. No. 3. P. 50-57.
12. Petrukhyn Y. L. (1989). Lychnaia zhyzn: predelbi vmeshatelstva [Personal life: limits of intervention]. M.: Yuryd. lyt. 192 p.
13. Sudebnaia psykhyatryia: ucheb. posob. [Forensic psychiatry: textbook] (2006). [pod red. Z. O. Heorhadze]. 2-e yzd. pererab. y dop. M.: YuNYTY-DANA, Zakon y Pravo, 224 p.
14. Sutiahyn K. Y. (2007). Osnovanyia y protsessualnbii poriadok yskliuchenyia nedopustymbikh dokazatelstv v khode dosudebnoho proyzvodstva po uholovnomu delu [Grounds and procedural procedure for excluding inadmissible evidence in the course of pre-trial proceedings in a criminal case]: avtoref. dys... kand. yuryd. nauk. SPb. 23 p.
Дата надходження: 20.04.2021 р.
Mykhailo Huzela
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Criminal Law and Procedure Ph. D., Assoc. Prof.
COERCION IN THE PROCESS OF MANDATORY APPOINTMENT OF FORENSIC EXPERTS IN CRIMINAL PROCEEDINGS IN THE CONTEXT OF HUMAN RIGHTS PROTECTION
The article deals with the problematic issues of the use of coercion in the mandatory appointment of forensic experts in criminal proceedings in the context of human rights protection.
Forensic examination is one of the means of ensuring the activities of law enforcement agencies and courts in order to obtain evidentiary information. These bodies are endowed with certain powers by the state regarding the possibility of restricting the rights and freedoms of citizens in cases established by criminal procedure law. The ultimate goal of justice in general is to affirm and ensure human rights and freedoms as the realization of the main duty of the state. Restrictions on individual rights and freedoms and coercion are certainly an evil that runs counter to human interests, however, in some cases it is impossible to do without such restrictions and coercion.
The problem of the relationship between obligation and coercion in criminal proceedings is most clearly manifested in the forensic examination of a person. The issue of the obligation to conduct examinations, the objects of which may be living people, is closely related to obtaining the consent of the person to conduct the examination. It is procedurally expedient and lawful to conduct an examination without the consent of the victim or witness if the obligation to conduct such an examination is established by law, and its conclusions affect the correctness of the decision in the case. In the process of appointing examinations, the objects of which are living persons, the primary attention should be paid to compliance with the developed and approved legal provisions that ensure the validity of the intrusion into the sphere of personal rights, freedoms and interests of citizens. Such norms should be applied only in exceptional cases, in the manner and within the limits established by law and conditioned by the need to perform the tasks of criminal proceedings.
Key words: coercion; forensic examination; protection of human rights; criminal proceedings.
