CC BY
9
передумов розгортання боротьби за «новий свт» у Великгй БританИ 60-х рокгв ХХ столття та гх в1ддзеркалення у рисах головного героя роману «Заводний апельсин». У статт1 пов1домляеться, що тип протаготста-«антигероя» як критерт вкрай антисоцгального, аморального, позбавленого людських цтностей, цингчного лтературного персонажа, що мае садистськ схильност1, е св1дченням зм1н у людському дус1 на г1рше I був зображений автором роману для правдивого опису положення англтського сустльства, ураженого боротьбою проти «старомодного» свту з1 своею мораллю та Iдеалами. Було також досл1джено, як автор роману простежуе розвиток свого персонажа в1д його виклику сустльства на дуель до зворотного виклику державног медичног установи цього персонажа на схожу дуель шляхом примусового проходження лтування, яке перетворюе його на людину, не спроможну бшьше залишатися самою собою. Результатом цього стали зм1ни у св1тов1дчутт1 та сощальнт поведтщ персонажа, як1 зображуються автором у фтальних сценах роману. Було доведено, що у роман привалюють гуматстичт погляди письменника. Вони доносять 1дею, що позбавлення особистост1 гг 1ндив1дуальност1 шляхом примусових з боку держави заход1в асощюеться з мангпуляцгею людським розумом та може привести до знеособлення людини. Таким чином, у статт1 було визначено, що головному персонажевг роману Е. Берджесса «Заводний апельсин» притаманш вс1 риси образу «антигероя».
Ключовi слова: герой, антигерой, неороман, «новий роман», антироман, неоавангардистський роман, «м1нус-прийом», «антилтература».
УДК 821.161. 209 Фра
В. В. Дуркалевич
ПРИГАДУВАННЯ ЯК ПЕРЕ/ФОРМУЛЮВАННЯ ШДИВЩУАЛЬНОГО
М1ФУ
У ТВОРЧОСТ1 1ВАНА ФРАНКА
Стаття е спробою реконструкци особливостей моделювання 1ндив1дуального м1фу в автоб1ограф1чному наратив1 I. Франка. Показано, що спогадовий простгр конституюеться у вигляд1 каноычних та апокриф1чних автокреативних практик, як1 дозволяють експериментувати з наративною 1дентичн1стю.
Ключовi слова: 1ндив1дуальний м1ф, автонаративна практика, автобюграф1чний наратив, автокомуткащя, автобюграф1чна пам'ять, пригадування, життева 1стор1я.
Особливосп моделювання Франкового автобiографiчного наративу у плаш антропологи, аксюлогл й етстемологл дозволяють акцентувати на розмштп його контекстуалiзащi й рештерпретацп. Одним iз шляхiв контекстуалiзащi, а отже, й рештерпретацп, Франково'1' творчосп автобiографiчного типу може слугувати актуалiзацiя проблематики индивидуального мгфу як осердя штерналiзованоi життевог ¡стори.
Наративютичне трактування категорп индивидуального мгфу як юторп, у якш окреслюсться щентичнють, артикулюсться система особистюних цшностей й втшюеться шдивщуальна правда може розглядатися як своерщна методолопчна альтернатива щодо юнуючих у втизняному л^ературознавчому дискурс пропозицш
схоплення мiфу. Йдеться тут, зокрема, про пропозицп Т. Мейзерсько!, для яко! мiф -одна Ï3 форм художнього мислення, що базуеться на переведенш пiдсвiдомого у вербальнi форми свщомосп [3]; Я. Полiщука, котрий акцентуе на «окремшнш верси шдивщуально-творчо! констеляцп архетипно! семантики рiзних культурних епох» у мiфологiчному свiтi модершзму [5]; О. Забужко, яка зосереджуеться на осмисленнi нацiонально-консолiдуючого авторського мiфу [2]; авторiв колективно! монографп «Мфопоетичш образи в художньому свiтi 1вана Франка», котрi за предмет дослщження обирають «естетично трансформований мiфологiзм як важливий компонент iконосфери Франкового художнього св^у» [4] чи Л. Демидюк, котра зосереджуеться на дослiдженнi мiфолоriчноï парадигми як «найбшьшо! структурно! одинищ авторського мiфу», а сам мiф розглядае як «ментальний феномен, породжений мiфологiчним мисленням, що iснуе в людськш свiдомостi поряд iз лопчним (науковим» [1, с. 3].
Життева iсторiя й iндивiдуальний мiф е структурами людського розумiння й саморозумшня, якi охоплюють людське життя, процеси, що розгортаються у часi й поди, яю вiдбуваються у свт, в цiлiснi структури сенсу. Ц структури сенсу функцiонують як моделi (само)штерпретацп у межах автобiографiчноï нарацп як тексту культури. Вони випереджають такий текст, е умовою його творення. Виявити щ структури можна у процес аналiзу текстiв культури. У такий споаб проявляеться антрополопчний вимiр автобiографiчноï нарацп.
Окреслена ситуащя зумовлюе актуальн1сть запропоновано! роботи, метою яко! е з'ясування особливостей репрезентацп iндивiдуального мiфу як глибоко! семантично! структури Франкового автобiографiчного наративу. Сформульована у такий спосiб мета зумовлюе потребу розв'язання наступних завдань: а) реконструювати основнi аспекти моделювання шдивщуального мiфу, б) показати його динамшу, в) з'ясувати особливостi еволюцп шдивщуального мiфу в автобiографiчному наративi I. Франка.
У семiосферi Франково! прози юнуе цiла низка текстiв, за якими вщдавна зберiгаеться статус творiв про/для дiтей. Йдеться передусiм про таю оповщання I. Франка, як «Малий Мирон», «Микитичiв дуб», «Грицева шкiльна наука», «Оловець», «Отець-гуморист», «^сЬопвсЬгеЛеп», «Пiд оборогом», «У столярнi», «У кузш», «Борис Граб», «Гiрчичне зерно». Рецептивному просторов^ який сформувався навколо згаданого корпусу творiв, притаманна зорiентованiсть на три основнi коди - морально-етичний, психологiчний та бiографiчний. Ця зорiентованiсть не е винаходом радянського чи нов^нього франкознавства, а функщонуе, радше, як глибока/iнварiантна структура, вписана у пам'ять дискурсу ще сучасною Франковi аудиторiею.
Наративна реконструкщя свiту в оповiданнях «Малий Мирон», «Микитичiв дуб», «Мiй злочин», «У кузш», «Злюний Сидiр», «Грицева шкшьна наука», «Оловець», «Sсhônschreiben», «Отець-гуморист», «У столярш», «Борис Граб», «Гiрчичне зерно», «Пщ оборогом» е реконструкцiею св^у, котрого нема, свiту, вписаного у ландшафт спогаду. Будучи простором, котрий пам'ятае, автобiографiчний наратив не тшьки оперуе ушкальною референцiйнiстю, але й сигналiзуе про implicite вписану у не! травму втрати. Шлях до наративно! реактуалiзацiï свiту, який асощюеться iз «там» i «тодi» ушкального батькiвсько-материнсько-синiвського мiкрокосму, веде через досвщ його втрати. Окремi фрагменти лист!в до О. Рошкевич, О. Хоружинсько! та М. Драгоманова дозволяють стверджувати, що у межах епiстолярного дискурсу I. Франка функцюнують двi засадничi схеми артикуляцп травматичного досвiду втрати - експлщитна - як вичерпне ословлення катастрофи, що вщбулася in illo tempore та iмплiцитна - як позiрне дистанцiювання вiд драматичних подш минулого.
З часом, однак, i про це свщчать першi лiтературнi спроби митця, досвiд дитячо! травми перестае сприйматися як факт stricte емоцшний, факт приватно! бюграфп, бюграфп-для-себе. Перспектива часу дозволяе Mrn^eBi поглянути на драматичну под^, котра вiдбулася у «там» i «тодi», як на npocmip значения, що вимагае глибшого осмислення й упорядкування. З перспективи «тут» i «тепер» досвiд втрати починае розглядатися як своерщний iмпульс для урухомлення процеав символiчно! щентифшацп 3i свiтом цiнностей i значень, репрезентованих батьком як одшею i3 ключових постатей приватно! мiфолоri! Важливу роль у контекст моделювання iдентифiкацiйного дискурсу ввдграли Франковi поеми «Iсторiя товпки солЬ> та «Святий Валентiй» .
В обидвох поемах св^, що розгортався «там» i «тодi», асощюеться передусiм iз ключовою фiгурою батька. В обидвох поемах йдеться також про припинення юнування цього свгту. Сдиним шляхом, котрий веде до реактуалiзацi! illud tempus та його системи цшностей, е шлях пригадування. У поемi «Iсторiя товпки солЬ» ця умова реалiзуеться у формi подвiйного акту реконструкцп - з наративно! перспективи сина й перспективи «духового» сина, наверненого гршника. Натомють у поемi «Святий Валентiй» головним мехашзмом моделювання розповiдi про батька, а отже, семютичним механiзмом надавання сенсу дiям i подiям, виявляеться метамнемошчна активнiсть наратора.
Якщо у поемах i присвятах факт духовно! щентифшацл з батьком лише сигналiзуе проблематику закорiненостi «я» у певних «там» i «тодi», то в низщ автобiографiчних оповiдань, серед яких й «Малий Мирон», «Микитичiв дуб», «Мш злочин», «У кузнi», «Злюний Сидiр», «Грицева шкiльна наука», «Оловець», «Sсhönschreiben», «Отець-гуморист», «У столярш», «Борис Граб», «Гiрчичне зерно», «Пщ оборогом», свiт найближчих topos i antropos отримуе свою докладну конкретизащю. Що бiльше, автобiографiчний наратив конституюеться як акт реконструкцп самого процесу закоршення - надавання свiтовi статусу «свого» свiту, свiту, позбавленого мортально! остаточностi (батьки у ньому тривають вiчно), свiту, у якому все починаеться спочатку.
Проспр дитинства, проспр, у якому все починаеться спочатку, вщкриваеться-упорядковуеться-освоюеться з перспективи шакшо! - «дивно!» - дитини. Осердям цього простору е в^щвська хата. У свт малого Мирона вщкривання-освоення-пiзнання вiдбуваеться не тiльки на лшп «дитина - природа», але й на лшп «Мирон -Мирон», конституюеться, отже, як активний процес самотзнання й автокомушкацп. Якщо проспр, у якому для малого Мирона все починаеться спочатку, мае вигляд кшькох, взаемно вписаних у себе концентричних кш (хата - обшстя - сад - рiчка -пастiвник - решта св^у), то антропосфера, котра належить до «там» i «тодi» й без котро! отих «там» i «тодЬ» неможливо уявити, конституюеться у виглядi персонологiчно! трiади «батько - мати - син». Ключовi фiгури батька й матерi творять духове осердя Миронового св^у, гарантують почуття безпеки i стабiльностi його «дивному» дитячому «я», накреслюють горизонт цшностей i формують ландшафт емоцiйно! прив'язаностi. Знаменно, що антропосфера, до яко! вщсилае наративна ситуацiя оповiдання, е передуам логосферою: реляцй «Мирон - батько» й «Мирон -мати» е релящями слова. Логосфера так само, як i проспр дитинства, виразно диференцшована й надiлена рiзними функцюнальними реестрами. Незважаючи, однак, на рiзницю у функцiонуваннi батькового й материного голоав, що мае мiсце у поверхневш структурi наративу, на рiвнi глибоко! структури оповiдi зберiгаеться скрипт !хньо! типологiчно! близькостi. Голос матерi так само, як i голос батька, е голосом-оберегом, без якого не можна уявити св^у дитинства, св^, у якому все починаеться спочатку.
Для «я», котре пам'ятае, розповiдь про «там» i «тодЬ> не можлива без нав'язування до глибинного сенсу батьково'1 кузш. Цей мнемотоп так само, як i в^щвська хата, належить до ключових у семiосферi спогаду. Проте якщо знаковiсть в^щвсько'1 хати - це знаковiсть домашнього огнища, то знаковiсть кyзнi - це знаковють творчого вогню. У просторi батьково'1 кyзнi сyсiди стають спiльнотою, яку об'еднуе вогонь i слово - сила вогню i сила слова народжують св^ ab origine.
Дiм, обiйстя, околиця eid початку формують меж «свого», близького, добре знаного св^у. Вiдкривати-освоювати цей св^ означав надiляти його певною системою значень. «Свш» свiт нерозривно пов'язаний також iз глибоким емоцшним досвiдом «я». Пiзнаний-освоeний свiт переростае межi звичайних просторових категорiй, набуваючи значення аксюлопчно'1, антрополопчно'1, духовно! та морально-етично'1 axis mundi («рiдна сторона»). Одночасно цей св^ е найбшьш вiдчyвальним свiтом - свiтом запахiв, барв i смакiв. Свiт, який освоюеться-переживаеться у такий спосiб, слугуе важливим джерелом самощентифшацп й самототожносп, дозволяючи людинi бути людиною певного мюця. Одним iз ключових топоав, якi несуть iз собою юторп-скрипти, е топос Дрогобича. Споаб, у який кристалiзyеться цей топос в розповщях дорослих, спонукае дитяче «я» до побудови семантичних та емоцшних його вщповщниюв. Вiдтак св^ «розказаного» Дрогобича сприймаеться як вщлякуючий антисвiт, а той, хто побував у його нетрях, школи вже не належатиме до спшьноти таких, як «ми». Як певний нарацшний проект з'являеться Дрогобич спочатку й у розмовах батьюв, котрi виршують вiддати сина до школи. Увага сина, який е одночасно головним персонажем цих розмов, зосереджуеться на двох, овiяних загадкою, топографiчних маркерах - «до мюта» й «станщя у Кошицько!». Обидва сигналiзyють про таемничий проспр, що розгортаеться десь там по той 6iK «рщно! сторони», по той 6iK знаного й безпечного - «свого» - св^у. За якийсь час вiртyальний, не до кшця окреслений ще у дитячiй свiдомостi образ «станцп», отримуе свою топографiчнy конкретизацiю. Саме тут, у «столярш на бориславсьюм трактi в Дрогобичi», проминуть три першi роки «мiського життя» оповщача.
Якщо малий «недосвiдний» школяр освоюе текст «мюько! цившзацп» завдяки кшьком колоритним постатям, що гуртуються навколо дому «цьощ» Кошицько'1, то учень нижчих та вищих гiмназiйних клаав (оповiдання «Борис Граб», «Гiрчичне зерно») вщкривае для себе yнiверсyм культури разом iз фiгyрою мудрого старця. Дихотомiя «учень - мудрий старець» фyнкцiонyе в оповiданнях «Борис Граб» й «Прчичне зерно» на рiвнi глибоко'1 структури, однак пiдпорядковyеться двом рiзним принципам моделювання (автонарацшно'1 реконструкцп). У першому випадку йдеться про принцип yrneepcani3a^ï шдивщуально'1' iсторiï, у другому - про ïï демiфологiзацiю. На рiзницю в аспекп моделюючого принципу виразно вказуе й сам I. Франко. У передмовi до збiрки «Малий Мирон» i iншi оповiдання» автор сигналiзyе про диференщащю автобiографiчного елемента та його вплив на жанролопчну iдентифiкацiю текспв.
Особливу роль у моделюваннi шдивщуального мiфy вiдiграе, поза сyмнiвом, Франкове оповщання «Пiд оборогом», у якому принцип взаемонакладання рiзних часових пласпв створюе ефект референцiйного поля присутносп, в якому можливе усе. Полемiзyючи iз представниками на'1'вного бiографiзмy, I. Франко акцентуе на оповщанш «Пщ оборогом» як на одному iз ключових у стрyктyрi автобiографiчного наративу, тдкреслюючи одночасно його моделюючий характер. Звщси трактування статтi «В штереа правди» як своерiдного герменевтичного ключа до розумшня свiтy оповiдання «Пщ оборогом», який дозволяе глибше усвщомити iнтегрyючy, реконфiгyрyючy, автотерапевтичну, фабуляризуючу й автокреацшну фyнкцiю
я-наративу. У семiосферi оповiдання спiвiснують часовi й подieвi пласти (автореференцiйний дискурс), яю поза !! межами школи не могли б становити едино! цшосп (фактографiчний дискурс). Оповiдання «Пщ оборогом» розпочинаеться епiзодом повернення малого Мирона додому. Натомють фрагмент статп «В iнтересi правди» сигналiзуе про «в значнш частi правдивий образок iз мо!х дитячих лiт, ще поки я пiшов до школи» [6, с. 229]. Лопка позатекстових подш пiдказуе, що той, хто повертаеться зi школи, не може вже зустр^ися з батьком, батько, своею чергою, не може ще шукати учня, який вертае з мюта. Автобiогафiчний дискурс пiдкоряеться, однак, зовам шшш логiцi - лопщ активного ангажування самостi у творення цшсно!, надшено! сенсом життево! юторп, юторп, у якiй можливе усе.
Цшаво, однак, що Франкове моделювання iндивiдуального мiфу з часом отримуе цшком нове формулювання. У 1908 рощ з'являеться друком текст, який можна штерпретувати як своерщний апокрифiчний постскриптум до старанно упорядковувано! протягом кшькох десятилiть життево! юторп. Йдеться про оповщання «Неначе сон», у якому присутш майже усi атрибути сформульованого ранiше iндивiдуального мiфу iз його: топографгею: «Новенька селянська хата з бшими стiнами, з ясними вшнами, збудована в двi половини, пщ насупленою стрiхою, в вшочку розлогих верб i яблунь, що хиляться над нею, осяяна блиском л^нього твденного сонця» [7, с. 318]; антропологгею: «В хат! полуднують постшаючи, голосно калатають деревянi ложки о посуду, гомонить весела розмова» [7, с. 319]; аксгологгею: «Неначе вi сш, виринають перед моею душею забутi тiнi давньо! минувшини, рисуються виразними силуетами на тл крайобразу мойого рiдного села i промовляють до мене давно нечутими, простими тихими словами. I ворушать мое серце, i витискають сльози на очь Чи маю вас ловити, т1ш, сiттю слова? Чи маю виводити на денне св^ло те, що примерещилося менi в соннш уявi?» [7, с. 318].
Радикально! змши у цiй автонарацшнш версп зазнае передусiм перспектива моделювання антрополопчного осердя iндивiдуального мiфу. Ф^ра, яка досi була ключовою, виразно усуваеться в тшь, поступаючись першютю таемничому золотоволосому конкурентовi: «Всi кликали його Нестором. Вш служив у попа i разом з тим був за дяка при цер^ та радував людсью душi сво!м чудовим голосом» [7, с. 320]. Власне iерогамiчнi реляцi! Нестора й Мариа мають дати початок трiадичнiй дiйсностi, доповнюючи !! засадничим елементом - винятковою дитиною: «Ти моя кв^очко! Ти моя радiсть! Шкода тебе для такого нездари, як твш муж. Я знала, що ти вщчуеш се й сама. Та проте будь благословенна в Бога, що прийшла звеселити нашу хату. I приведи меш внука, щоб був пдний тебе i мав таку золоту головку, як вш (себто Нестор. - В. Д.)» [7, с. 322]. Якщо в оповщанш «Пщ оборогом» мехашзми спогаду-спалаху й фальшивого спогаду актуалiзують iдею вiчного повернення й вiчно! зустрiчi з турботливими й люблячими батьками, то в оповщанш «Неначе сон» конструюеться своерщна апокрифiчна версiя про власний початок, верая iз виразним акцентом iнтергенеративностi, що проявляеться передуам в розбудовi семантично! присутностi постатi господарево! матерi та !! аксiологiчно! перспективи й поведшково! стратегi!.
Запропоноване дослiдження показуе, що спогад розкривае, у який споаб проспр стае «мо!м» простором, мюце стае «мо!м» мiсцем, краевид стае «мо!м» краевидом, а свiт стае «мо!м» свiтом. Iсторiя «я», котре пам'ятае, не зводиться, однак, до юторп певного мюця. Кожна iсторiя виростае i закорiнюеться також в ушкальному свiтi антропос. «Свого» простору немае без «сво!х» людей. Якщо топографiчне осердя «свого» свiту творить «свш» дiм, то антропологiчне осердя «свого» св^у репрезентують батькiвська i материнська фiгури. Творення iндивiдуального мiфу у межах автонаративного проекту завжди розгортаеться у чаа, конституюеться як спроба
упорядкування минулого, його опрацювання й штеграцп. Моделювання життево! юторп е також актом автотерапевтичним, актом збирання у цшсшсть, глибокого ангажування в опрацювання власно! тiнi.
Реконструкцiя особливостей моделювання шдивщуального мiфу дозволяе стверджувати, що i канонiчна, й апокрифiчна версп Франково! побудови iндивiдуального мiфу пов'язаш i3 пригадуванням як реконструкцiею, перечитуванням й переписуванням того, що найважливше. У спогадi свгй свiт, його символiчна топографiя й антропологiя стають тим, що не минае.
Список використано1 л1тератури
1. Демидюк Л. М. Мiфологiчна парадигма поезiй Миколи Воробйова : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. фшол. наук : спец. 10.01.06 / Лшя Мирославiвна Демидюк; Львiвський нац. ун-т iм. 1вана Франка. - Львiв, 2010. - 21 с. ; Demydiuk L. M. Mifolohichna paradyhma poezii Mykoly Vorobiova : avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. filol. nauk : spets. 10.01.06 / Liliia Myroslavivna Demydiuk; Lvivskyi nats. un-t im. Ivana Franka. - Lviv, 2010. - 21 s
2. Забужко О. Шевченюв мiф Украши. Спроба фшософського аналiзу / О. Забужко. - Кшв : Факт, 2006. - 148 с. ; Zabuzhko O. Shevchenkiv mif Ukrainy. Sproba filosofskoho analizu / O. Zabuzhko. - Kyiv : Fakt, 2006. - 148 s.
3. Мейзерська Т. Проблеми шдивщуально! мiфолоrii: Мiфотворчiсть Т. Шевченка / Т. Мейзерська. - Одеса : Астропринт, 1997. - 128 с. ; Meizerska T. Problemy indyvidualnoi mifolohii: Mifotvorchist T. Shevchenka / T. Meizerska. - Odesa : Astroprynt, 1997. - 128 s.
4. Мiфопоетичнi образи в художньому свт 1вана Франка : (ейдологiчнi нариси) / К. Дронь, Б. Тихолоз, Н. Тихолоз, А. Швець; за наук. ред. Б. Тихолоза. - Львiв : Проспр М, 2007. - 336 с. ; Mifopoetychni obrazy v khudozhnomu sviti Ivana Franka : (eidolohichni narysy) / K. Dron, B. Tykholoz, N. Tykholoz, A. Shvets; za nauk. red. B. Tykholoza. - Lviv : Prostir M, 2007. - 336 s.
5. Полщук Я. Мiфологiчний горизонт украшського модершзму / Я. Полщук. -1вано-Франювськ : Лшея-НВ, 2002. - 392 с. ; Polishchuk Ya. Mifolohichnyi horyzont ukrainskoho modernizmu / Ya. Polishchuk. - Ivano-Frankivsk : Lileia-NV, 2002. - 392 s.
6. Франко I. В штереа правди // Франко I. Зiбрання творiв у 50-ти т. / I. Франко. -Кшв : Наукова думка, 1983. - Т. 39. - С. 227-231 ; Franko I. V interesi pravdy // Franko I. Zibrannia tvoriv u 50-ty t. / I. Franko. - Kyiv : Naukova dumka, 1983. - T. 39. - S. 227-231
7. Франко I. Неначе сон // Франко I. Зiбрання творiв у 50-ти т. / I. Франко. - Кшв : Наукова думка, 1979. - Т. 22. - С. 318-322 ; Franko I. Nenache son // Franko I. Zibrannia tvoriv u 50-ty t. / I. Franko. - Kyiv : Naukova dumka, 1979. - T. 22. - S. 318-322
Стаття надшшла до редакцп 1.03.2016
V. V. Durkalevych
REMINISCING AS RE/FORMULATION OF INDIVIDUAL MYTH IN CREATIVITY BY IVAN FRANKO
The article deals with a reconstruction of the specific of personal myth modeling in autobiographical narration by Ivan Franko. The aim of this study is a revealing of reminiscing space as canonical and apocryphal practices of artistic self-creation which allow to experiment with narrative identity in autobiographical discourse.
The article gives a detailed analysis of deep semantic structure of autobiographical artistic works by Ivan Franko. The article focuses on such examples of writer's short artistic prose as: «Small Myron», «Pencil», «Schönschreiben», «Father humorist», «Mustard seed», «Borys Grab», «Mykytych 's oak», «In the smithy», «On hayloft», «My crime», «In carpentry».
The specific of Ivan Franko autobiographical narrative in anthropological, axiological and epistemological dimensions allows different recontextualization and reinterpretation. The very representative way of new contextualization and reinterpretation of Ivan Franko's autobiographical type of creativity is an actualization such important research topic as personal myth and it's pivotal role in internalized life story.
The narrative context of understanding such category as personal myth allows to interpret it as the structural element of life story in which the delineations of personal identity and illuminating the personal values of an individual life take place. Personal myth allows oneself to understand who one is and how one should live.
The main idea of the article is the phenomena of specific semantic shifting in late Ivan Franko's autobiographical short prose. In semiosphera of short autobiographical texts personal myth is created as triadic anthropological - topographical - axiological structure. The anthropology dimension is represented by figural system which consists of some key great semantic figure - father, mother, and son. Another dimension - topographical - is represented by several space circles holding each other. In the center of this circular space construction the family house is situated. Another spatial structure is represented by smithy, garden forest, and Drohobych. Particular semantic dimension belongs to the space of male's narration which takes place in father's smithy. The reminiscing self/narrator pays great attention to this dimension, especially to those which are represented by father's parables.
In 1908 the novel «Like a dream» was published. The article underlines that in this text the author radically tries to rewrite his personal myth. The result of such kind of rewriting is represented by apocryphal story of narrator's enigmatic birth. The main change is taking place in deep semantic structure - in triadic anthropological dimensions. The narrator of this story has changed the central semantic figure , father.
The article underlines both - canonical and apocryphal - ways of personal myth modeling a significant role in constructing of narrative identity in Ivan Franko's autobiographical narration.
Key words: personal myth, self-narrative practice, self-narrative, autobiographical memory, reminiscing, life story.
УДК 82(477.62=14)(045)
Р. В. Kiop
УРУМОМОВНА Л1ТЕРАТУРА ГРЕК1В ПРИАЗОВ'Я
У cmammi зроблено огляд meopie грецьких приазовських письменниюв, що пишуть урумською мовою; розглянуто способи фтсаци урумськог мови; пpoаналiзoванo жанрово-тематичну свoepiднiсmь mвopiв Валеpiя Юора, Вттора Бороти та KipiKii Хавани. Окреслено перспективи розвитку урумськог лтератури греюв Приазов 'я.
Ключовi слова: приазовськ греки, урумська мова, жанрова свoepiднiсmь, тематика, урумська лтература.
Понад 230 роюв Приазов'я е мюцем компактного проживання етшчних греюв, яю у 1778-1780 рр. переселилися з Криму.
В науковш лiтературi грецьке населення Приазов'я називаеться по^зному (надазовсью, приазовсью, донецью, азовсью, меотшсью греки [4, с. 5]). Здебшьшого i
