CC BY
37
19. Cawelti J. G. Suspense: Conceptualizations, Theoretical Analyses and Empirical Explorations / J. G. Cawelti. - Lawrence Erlbaum Associates, NY: Prestel, 1996. - 361p.
20. Taylor G. The Guide to Dan Brown's The Solomon Key / G. Taylor. - DeVorss & Company, 2006. - 213 p.
Стаття надшшла до редакцп 27.03.14
N. Р. Gura, О. К. Boiko
GENRE PECULIARITY OF D. BROWN'S NOVEL CYCLE ABOUT PROFESSOR LANGDON
At the turn of the 21st century such a dominant trait of modern novel as bold experiment with all forms and content elements of artwork is clearly revealed. This phenomenon can be explained by powerful influence of postmodernism and close cooperation with mass literature. A vivid example of innovative and commercially successful fiction was D. Brown's novel cycle about Harvard symbologist Robert Langdon, that was made within the framework of conspiracy detective genre. Created on the crossing of political and spy discourses in the age of total globalism, conspiracy detective genre meets the demands of modern epoch best of all.
Novels of American writer are always provocative, so long as the author brings different world-views and theories together, polemicizes with traditions, makes new combinations of well-known in culture history components and draws other genres.
The conclusions of the article noted that Dan Brown's works are characterized by playfulness, intertextuality, interactivity and compatibility with various genres and culture forms. The spectrum of ideas and globality of the problems touched upon in the novels also promote the transformation of traditional detective narrative into conspiracy, which aims at the search of criminal and disclosure of the secret as well as the knowledge of foundations of the universe, culture and history.
The experiment with novel form prove to be beyond the literature limits, thus giving a possibility to D. Brown's characters to gain a new life in the cinema and everyday life: journeys on the writer's novels and computer games.
Keywords: novel, postmodernism, mass literature, detective, conspiracy detective genre, playfulness, intertextuality.
УДК 821.161.2.09 "Х1Х"
В. В. Дуркалевич
ОБРАЗ БАТЬКА У ПОЕМ1 1ВАНА ФРАНКА «СВЯТИЙ ВАЛЕНТ1Й»
У cmammi np0aHani30eaH0 специфту функцюнування дискурсу naM'nmi та дискурсу iдeнmифiкацu у noeMi I. Франка «Святий Валентт». Розглянуто основт аспекти peалiзацli цих дискурЫв у ширшому кoнтeкстi meopuo^i письменника.
Клю^о^^ слова: поема, наратив, спогад, iдeнmифiкацiя, батько, система цтностей, пам'ять, наративний 1мпульс.
Розумшня л^ературного тексту як одше'1 i3 форм культурно! пам'ят передбачае можливють розширення його штерпретацшних вимiрiв у нових рецептивних контекстах. Надзвичайно важливу роль процеси штерпретацп й рештерпретацп з ще! перспективи ввдграють тд час опрацювання текспв, котрi репрезентують вщповщний лггературний канон. Взiрцевою у цьому плаш можна вважати творчють I. Франка, а конкретшше - його поеми.
У сучасному франкознавчому дискурсi юнуе чимало цiкавих iнтерпретацiйних пропозицiй, пов'язаних i3 рiзними рiвнями функцiонування поеми «Святий Валентш». Йдеться, зокрема, про дослщження поеми в аспектi символосфери й мiфопоетики. Репрезентативними у цьому плаш можна вважати працi Б. Тихолоза [1; 2]. Проблематика номеносфери, своею чергою, дозволяе М. Челецькш вписати поему у корпус шших Франкових творiв, дозволяючи у такий споаб простежити ступiнь проявлення «духовного простору спшкування» у присвятах [3]. У категорiях феноменологи («гностично'1 драми») розглядае поему «Святий Валентiй» Т. Гундорова. Дослщниця пiдкреслюе, що «Всю Франкову творчють можна розглядати як драму «цшого чоловiка» та «людськости». 1з погляду «людськости» «цiлий чоловш» - це антропософський вимiр шдивщуальности, яка спочатку е недиференцiйованою, щеальною часткою людськости й збiгаеться з ii iдеальною сутнiстю. 1з часом «цший чоловiк» проходить етапи романтичного iндивiдуалiзму, потiм - роздвоення i, зрештою, осягае стан «вселюдськости», себто досягае ушверсального гуманiтарного етосу» [4, с. 254]. Згщно iз щею концепцiею, поема «Святий Валентiй» реалiзуе один iз ключових етапiв на шляху становлення «цшого чоловша» - стад^ аскетизму. Дослiдниця зауважуе також, що «Франко показуе антигуманну природу аскетизму не лише тематично - через послщовне простеження процесу саморуйнування людини, але й автобiографiчно. Написана на основi легенди, яку розповiв батько, й тому присвячена батьковi поема «Святий Валентш» стала виразом глибоко'1 сишвсько'1' любовi самого поета» [4, с. 255]. Докладнiшого прочитання, на нашу думку, вимагае засигналiзований Т. Гундоровою автобiографiчний аспект та специфша його репрезентаци у поемь
Мета запропоновано'1' статтi полягае у спробi прочитання поеми як тексту, котрий пам'ятае, а також тексту, у якому реалiзуеться акт персонально'1' щентифшацп. Сформульованiй у такий споаб метi вiдповiдае низка завдань, а саме: а) виявити й проаналiзувати автобiографiчний iмпульс, котрий спричинився до написання поеми;
б) проаналiзувати типолопчну реалiзацiю актантних схем, розширюючи корпус текспв;
в) виявити й проаналiзувати текст як знак пам'ятi. Актуальшсть дослiдження випливае iз потреби реактуалiзацii Франково'1' спадщини у нових штерпретацшних контекстах, особливо з перспективи категорп автобiографiчного дискурсу й типологл моделювання художнього свiту.
У листi вщ 14 лютого 1886 року I. Франко шформуе М. Драгоманова про намiр реалiзацii певного конфронтацiйного проекту: «Не знаю, що Ви скажете на таку думку - розпочати теолопчну вшну белетристичною ракетою. С у мене готовий перший Entwurf поеми на релЫйну тему» [5, с. 163]. Намагаючись защкавити цим проектом свого адресата, I. Франко впроваджуе останнього у ширший контекст, пов'язаний передуам iз витлумаченням генези проекту й специфши його реалiзацii. Йдеться передусiм про актуалiзацiю певно'1 юторп, почуто'1 ще у дитинсга, юторп, отже, котра асоцiюеться iз «часами батька», з постаттю батька, зi словом батька: «Основою взята легенда, котру я колись чув вщ мого пок[iйного] батька: про лшаря Валентiя, котрого всi люди дуже любили i котрий, ставши християнином, почав просити бога, щоб той спас його вщ людсько'1 любовi i дав би йому таку слабюсть, котро'1 б уа люди перелякалися i вiдступились би вщ нього. От бог i дав йому епiлепсiю, в котрш вiн i помер, i по шм та слабiсть i названа «слабють святого Валентiя» [5, с. 163]. Цитований фрагмент вказуе не тшьки на факт пригадування якоюь юторп, але й на факт ii пов'язаностi iз батьковою ф^урою. Бiльш того, в основi розумшня легенди про святого Валентiя лежить батькова верая ii iнтерпретацii. Саме батько е ^ею авторитетною шстанщею, котра актовi розповiдi надае також статусу акту осенсовлення. Пам'ятати цю легенду означае, отже, збер^ати вписаний у спогад семантичний скрипт,
сформульований у «там» i «тодЬ» ключовою батькiвською фiгурою. Цей аспект функцюнування батьково! фiгури iмплiцитно присутнш у cnoco6i потрактування гуманiстичного потенщалу легенди про святого Валентiя: «Я поклав час дiяння то! легенди в третш вiк по Хрисп, в часи пiсля Марка Аврелiя, i хотiв показати тодiшнiй стан християнства, а головне - ярко осв^ити антигуманш i антикультурнi погляди християнсько! аскези. Матерiал беру з Lecky, «Sittengeschichte» i Hausrat, «Kleine Schriften» i надто хочу з Нового зав^у вибрати якнайбiльше цитат, котрi могли бути на руку всяким поборникам темноти» [5, с. 163]. Проте Франкова щея розпочати «теолопчну вiйну белетристичною ракетою» розглядаеться М. Драгомановим як маловартiсний («Я персонально не великий почитатель юторично-тенденцшних поем i романiв, i думаю, що вони завше виходять мертв^ та цей мiй суб'ективний погляд -набш» [6, с. 164]) i неефективний («Вашу ж щею боротись з клерикалiзмом поемою знаходжу непрактичною» [6, с. 163]) проект. Адресат вказуе також на можливi комплшацп у зв'язку iз браком часу й непередбачувашстю читацько! реакцп («Коли то ще буде та поема? Та й як хто ще !! зрозумiе?» [6, с. 163]), акцентуючи одночасно на власнш вiзii моделювання антиклерикального дискурсу. У цьому контекст М. Драгоманов тдкреслюватиме: «Треба наскоро декларацп хоч об тм, що iдентифiкацiя яко! б то ш було нацiональности з релшею - абсурд принципiальний i практичний, що почастно в нашш нацп есть православнi, унiати, католики, протестанти (штундисти), жиди, вiльнорозумiвцi, i що всi такi думки однаково законш навiть перед австр. кодексом» [6, с. 163]. Позищя М. Драгоманова ставить, отже, тд запитання можливiсть реалiзацii Франкового проекту, однак останнш намагаеться обгрунтувати доцiльнiсть обрано! стратеги: «Ви справедливо кажете, що вести борбу проти тепершньо! реакцп поемами - дарма робота. Та тшьки ж я вважаю поему немовби прологом властиво! борби, ballon d'essai, рiччю, котру прочитае багато й такого народу, котрi з принципу не похочуть читати «Оповщань з письма св.». Впрочiм, бог !! знае, ту поему, чи й зможу я зробити !! такою, щоб годилась для печатЬ» [7, с. 166]. На момент спшкування iз М. Драгомановим твiр був уже завершений (рукописний автограф датуеться груднем 1885 року) i потребував, на думку його автора, лишень певних коректив рештерпретацшного («[...] а головне - ярко освiтити антигуманнi i антикультурнi погляди християнсько! аскези» [5, с. 163]) та конфронтацшного («[...] i надто хочу з Нового Завiту вибрати якнайбшьше цитат, котрi могли б бути на руку всяким поборникам темноти» [5, с. 163]) характеру. Експлщитно виражеш у лисп до М. Драгоманова твердження щодо основних принцитв моделювання конфронтацшно-iнтерпретацiйного дискурсу поеми «Святий Валентiй» виразно суперечать твердженням П. Ляшкевича про те, що поема планувалась I. Франком як «антирелшйний», «ударний iдейно-ужитковий твiр для ате!стично! роботи» [8]. Недостатньо переконливими виглядають також спроби П. Ляшкевича ототожнити образ старця-аскета iз особою М. Драгоманова. На думку дослщника: «Сублiмацiя вразливою свщомютю Франка його перипетiйних взаемин з женевським наставником матерiалiзувалася у створення образу ченця - щейного агента ортодоксального християнства, та в наповненш цього образу виразними рисами характеру Драгоманова. Нейтралiзованi або затаеш на свщомому рiвнi сприймання образи, психолопчш больовi прийоми Драгоманова в поемi переломилися у своерiднi авторовi комплекси, яю й стали несвiдомими джерелами образотворення ченця, виявили несвiдомi бажання Франка» [8, с. 173]. Рукопис поеми «Святий Валентш» датований груднем 1885 року. Натомють концепщю цього «белетристичного» проекту 1ван Франко представляе своему адресатовi у 1886 рощ. Лопка моделювання образу старця-аскета е цшком свiдомою i випливае радше з iнтерпретацii тiеi картини св^у, котру представляе
легенда, почута вщ батька, е своерщним авторським експериментом над вихiдним матерiалом. Про виразний моделюючий / свщомий характер Франкового пiдходу до потрактування легенди сигналiзував свого часу В. Крекотень [9]. Твiр нав'язуе до батькового слова, до батькового св^у («Основою взята легенда, котру я колись чув вщ мого покшного батька»), конституюеться, отже, як структура, що заздалегщь надiлена статусом абсолютно'1 легiтимностi. У цьому контекстi листовне звернення до женевського колеги е актом радше консультативним та шформацшним.
Поема «Святий Валентiй» викристалiзовуеться як структурний елемент символiчноi автобюграфп, функцюнуючи як знак пам'ятi про батька. З ще'1 перспективи твiр продовжуе реалiзувати iсторiю символiчноi щентифшацп, започатковано'1 написанням вiрша «Великдень» i поемою «Iсторiя товпки солi», а також вписуеться у перспективу подальших щентифшацшних схем. Композицiйним маркером тяглостi процесу щентифшацп зi значущою фiгурою батька та св^ом його цiнностей в уах чотирьох текстах виступае присвята:
Великдень
«Пам'ят мойого батька Якова Франка» 1стор1я товпки сол1 «Посвячена пам'ятi батька мого Яця-коваля» Святий Валентш «Посвячую пам'ятi мого незабутого батька Якова Франка»
Панськ1 жарти «Присвячую пам'ятi мойого батька Якова Франка»
Порiвняльний аналiз поем «Святий Валентш» й «Iсторiя товпки солЬ» дозволяе стверджувати, що в обох поемах, з одного боку, вщбуваеться реалiзацiя iдентифiкацiйного дискурсу - експлщитно (семiосфера присвят) й iмплiцитно (гумашстичне потрактування проблематики аскетизму, запроектоване у батьковш розповiдi легенди), з шшого - проявляеться тенденцiя до типологп моделювання актантних схем та 1'хшх функцiональних полiв. Йдеться передусiм про конституювання вихщно'1 ситуацп (та ii подальшу трансформацiю), репрезентовано'1 дихотомiею «батько - син»:
Teip Поема «1стор1я товпки солЬ>
Присвята «Посвячена пам'ят батька мого
Яця-коваля» Актантна батько - син
схема | |
заможний господар - лшар
Поема «Святий Валентш»
«Посвячую пам'ят1 мого незабутого батька Якова Франка»
батько - син
I . I
заможний патрицш - лiкар
У поемi «Святий Валентiй» iдентифiкацiя, з одного боку, мае характер мнемошчний i захисний (нарацiя як простiр, котрий пам'ятае-пщтримуе-збер^ае-оберiгае авторитетну розповiдь авторитетно'1 батькiвськоi iнстанцii), з iншого, -характер перестороги: кожен, хто забувае-зршаеться-ухиляеться батькового запов^у, заповiту любовi, приречений на неминуче самознищення. Початкова (вихщна) ситуацiя моделюеться у поемi як ситуащя iдеальноi цiлiсностi. ¡дею тако'1 цiлiсностi вiддзеркалюе кожна iз комушкативних дихотомiй, котрi репрезентують iнтраперсональнi («Валентш - Валентш:») та штерперсональш реляцп («Валентiй -батько», «Валентiй - Сiльвiя», «Валентiй - спiльнота»). Ситуащя починае однак
радикально змiнюватися Ï3 моментом появи у цьому («воему») cbïtï постам чужинця, постат старця-аскета. Руйнуючи основш засади морально-етично'1 i духовно! постави Валент1я, cтaрцевi вдаеться зруйнувати увесь imago mundi колишнього доброчинця. Втрату рiвнoвaги у cвiтi Вaлентiя, а також руйнування самого cвiту, вщдзеркалюе наступна схема:
Якщо фiгура старця-аскета е фiгурою, котра спричиняеться до невщворотних деструктивних 3mïh, яким Валентш не може протистояти, то постать батька-патрищя актуалiзуеться як постать, котра намагаеться вщновити рiвновагу синового св^у, рiвновагу мiкрокосму синiвського «я». Саме батько е тсею фiгурою, яка невщступно супроводжуе сина у його особистюнш катастрофi: «Лишень отець старий // З розбитим серцем, у страшеншм гор^ // Котрого сам не розумiв, не збаг // Остався з сином [...]» [10, с. 48]. Саме батько збер^ае непохитну вiру у порятунок сина: «Лиш батько ще надп не теряв [...]» [10, с. 52]. Батько виявляеться единою особою, яка не втрачае вiри у власну дитину, незважаючи на те, що 1'хш взаемини нiколи вже не будуть такими як у ситуацп щеального illud tempus, у свт до катастрофи: «Отець сидiв i не зводив очей // З його лиця, i холодом у нього // Стиналось серце, i не шевелились // Уста сказать хоч словечко до сина. // Неначе чув, що бездна утворилась // Мiж ним i сином i що вже ш сльози. // Hi молитви, ш жертви бездни toï // Не замостять» [10, с. 49]. Роль батька, його значення у житп дитини репрезентуеться у поемi шляхом актуалiзацiï християнськог («Бог, як батько добрий, // Вс нашi слабост найлшше знае, // Бо нас слабими сотворив; не так // Болить його наш ^х, як веселить // Наш жаль, покута й щира хт поправи» [10, с. 39]) та античног алегорези. Ця друга набувае вигляду ушверсально'1 космолопчно!' модел^ центром яко'1 виступае батьювське серце. Зпдно iз цiею моделлю циклiчнiсть Bсесвiту пiдкоряеться законовi жертовно'1 батьювсько'1 любовi. Усе, що народжуеться, й усе, що помирае, народжуеться i помирае ab origine у серщ батька: «О серце батька! Ти, як звщ небесний, // Такий всеобшмаючий, просторий! // Такий чудово чистий, лазуровий, // Коли всмiхаеться до нас весною! // Такий могучо-потрясаючий, А враз i благодатний, оживлющий, // Коли в л^ную спеку громи шле, // I бурю, й дощ i дрожжю наповняе // Слабп твори, але чистить воздух // I освiжае землю, кормить рши. // Такий в важкш задумi сумовитий, // Коли вмира дитя його любиме, // Чудове л^о, i такий старанний, // Коли вкрива дрiмаючу дочку, // Царицю землю, в чисп, бш ризи, // Щоб свiжа, ясна, пробудилась знов! // О серце батька! Як же велична, // Здорова, сильна, покршляюча, // До жертви скора, фальшi несвщома, // Глибока й тиха враз твоя любов!» [10, с. 49]. Якщо у поемi «Iсторiя товпки солЬ> постава сина е поставою свщка - свщка велично'1 епохи батька, то у поемi «Святий Bалентiй» у ролi свiдка виступае саме батько: на його очах згасае св^ло сишвського свiту. 1ншим у цiй поемi е також механiзм моделювання нарацшно!' репрезентацп батька. У першому зi згаданих творiв образ батька реконструюеться двоголосим «я». «Я» рщного сина - тзнього омрiяного нащадка роду, а також «я» народженого вдруге, «я» сина названого, котрому Яць-коваль дозволяе побачити св^ шшими, «духовими» очима. Hатомiсть у поемi «Святий Валентш» образ батька конституюеться шстанщею наратора. Саме наратор надшяе постать батька статусом
«Валентш - спшьнота»
початкова ситуащя «Вaлентiй - Валентш» «Валентш - батько»
«Валентш - Сiльвiя»
фшальна cитуaцiя «Вaлентiй ^ Вaлентiй» ^ старець-аскет ^ «Валентш ^ батько»
«Вaлентiй ^ Сiльвiя» «Вaлентiй ^ cпiльнoтa»
абсолютно! фiгури, ставить його у центр антично-християнського imago mundi, розглядае батька як джерело незаперечно! системи цiнностей i непохитно! вiри у сина. Знаменно також, що в обох поемах образ батька розглядаеться ^зь призму категори фштивносп. В обох поемах вiдбуваеться нарацшна фiксацiя батьково! смертi:
Поема «IcTopin товпки солЬ>
«Я здалека. В Самбiрщинi, в Пiдгiр'ю // е Слобода, присшок. Довгий час // там жив отець мш, там i вмер» [11, с. 401].
Поема «Святий Валентш»
«Батько, i Памфилiй // I Сiльвiя, i все потомство !х // Погибли тою ж смертю, що й Валентш» [10, с. 55].
В обох поемах св^, що розгортався у «там» i «тодЬ», асощюеться передусiм iз ключовою фiгурою батька. В обидвох поемах йдеться також про припинення юнування цього свггу. Сдиним шляхом, котрий веде до реактуалiзащ! цього свiту та його системи цшностей, е шлях спогаду. У поемi «Iсторiя товпки солЬ» ця умова реалiзуеться у формi подвiйного акту реконструкцп - з наративно! перспективи сина й перспективи «духового» сина, наверненого гршника. Натомють у поемi «Святий Валентiй» единим простором пам'ят про свiт i батька, а отже, единим простором моделювання значень, виявляеться пам'ять наратора.
Отже, у результат проведеного аналiзу вдалося виявити й проаналiзувати специфшу реалiзацii' iдентифiкацiйного й мнемонiчного дискурав, реалiзованих у поемi «Святий Валентш:». Доведено, що у Франкових поемах пам'ять персонажа («Iсторiя товпки солЬ», пам'ять наратора («Святий Валентш») i пам'ять метатексту (присвяти) стають спшьним простором, у якому реалiзуеться акт щентифшацл й збереження того, що найважливше. Подальшi науковi пошуки з обрано! проблематики варто, на нашу думку, пов'язати iз дослiдженням образу батька в шших текстах письменника.
Список використано¥ лiтератури
1. Тихолоз Б. Психодрама 1вана Франка в дзеркалi рефлексшно! поезп: Студп / Б. Тихолоз; Художник В. Мельник. - Л^в: ЛНУ iм. 1вана Франка, 2005. - 180 с.
2. Мiфопоетичнi образи в художньому свт 1вана Франка: (Ейдологiчнi нариси) / К. I. Дронь, Б. С. Тихолоз, Н. Б. Тихолоз, А. I. Швець; За наук. ред. Б. С. Тихолоза; НАН Укра!ни. Львiвське вiддiлення Iнституту л^ератури iм. Т. Г. Шевченка. - Львiв: Простiр М, 2007. - 336 с.
3. Челецька М. Номеносфера поезп !вана Франка (поетика заголовюв, присвят, епiграфiв) / М. Челецька; НАН Укра!ни. Львiвське вщдшення Iнституту лiтератури iм. Т. Г. Шевченка; Вщп. ред. М. З. Легкий. - Львiв: Простiр М, 2007. - 304 с.
4. Гундорова Т. Франко не Каменяр. Франко i Каменяр / Т. Гундорова. - К.: Критика, 2006. - 352 с.
5. Франко I. Лист до М. Драгоманова, 14 лютого 1886 р. / I. Франко // Матерiали для культурно! й громадсько! юторп Захщно! Укра!ни. Видае Комiсiя Захщньо! Укра!ни Всеукра!нсько! Академп Наук. Листування I. Франка i М. Драгоманова. - К.: Всеукра!нська Академiя Наук, 1928. - С. 161-163.
6. Драгоманов М. Лист до I. Франка, без дати / М. Драгоманов // Матерiали для культурно! й громадсько! юторп Захщно! Укра!ни. Видае Комiсiя Захщньо! Укра!ни Всеукра!нсько! Академп Наук. Листування I. Франка i М. Драгоманова. - К.: Всеукра!нська Академiя Наук, 1928. - С. 163-164.
7. Франко I. Лист до М. Драгоманова, 22 лютого 1886 р. / I. Франко // Матерiали для культурно! й громадсько! юторп Захщно! Укра!ни. Видае Комiсiя Захщньо! Укра!ни
Всеукрашсько! Академп Наук. Листування I. Франка i М. Драгоманова. - К.: Всеукрашська Академiя Наук, 1928. - С. 164-167.
8. Ляшкевич П. Двi хвороби святого Вяления / П. Ляшкевич // Вюник Львiвського унiверситету. Cерiя «Фшолопя». - Вип. 35. - С. 170-178.
9. Крекотень В. Поема 1вана Франка «Святий Валентiй» / В. Крекотень // Радянське л^ературознавство. - 1957. - № 3. - С. 62 - 78.
10. Франко I. Святий Валентш // I. Франко. Зiбрання творiв: у 50-ти томах. - К: Наукова думка, 1976. - Т. 4. - С. 15-56.
11. Франко I. Iсторiя товпки солi // I. Франко. Зiбрання творiв: у 50-ти томах. - К: Наукова думка, 1976. - Т. 4. - С. 396-428.
Стаття надшшла до редакцп 21.04.2014
V. V. Durkalevych
A FATHER'S IMAGE IN IVAN FRANKO'S POEM «SAINT VALENTY»
The article reveals specific features of memory and identification discourses in Ivan Franko's poem «Saint Valenty». The author makes an attempt to highlight key narrative impulse as a structural part of narrative situation connected with modeling process in the poem as well as analyses the private correspondence as pivotal context of narrative impulse. In his correspondence with Mykhaylo Dragomanov Ivan Franko tries to elucidate the importance of literary struggle with clerical ideology, especially with the concept of ascetic state of mind. The author analyses specific features of different levels of memory discourse. This aspect is represented as an immanent feature of creative thinking and part of broader textual space. The latter is represented by some poems including dedication such as «History of lump of salt» by Ivan Franko. The narrative situation and the level of dedication demonstrate certain connectedness with the key figure of the father and his ideal world. The system of values represented by father and his world is identified as spiritual inheritance for those who remember. Both texts - «Saint Valenty» and «History of lump of salt» - are functioning as symbolic acts of memory and spiritual identification.
Keywords: poem, narrative, recollection, identification, father, system of values, memory, narrative impulse.
УДК 821.161.2-22.09"1890/1930"
Г. К. Костенко
МОДАЛЬН1СТЬ САТИРИЧНО! ТА ПОБУТОВО1 КОМЕДП В
УКРАШСЬКИХ ДРАМАТИЧНИХ ЖАРТАХ К1НЦЯ XIX - ПОЧАТКУ
XX СТОЛ1ТТЯ
На початку ХХ ст. в украгнському культурному про^ор1 вiдбуваюmься змти естетичних засад ком1зму: в украгнських драматичних жартах все помттше виявляеться сатирично4ротчна, пародтна модальтсть, спостер^аються елементи метадрами, жанровог авmopeфлeксiйнoсmi, театральног самопародП В нашт сmаmmi ми розглянемо украгнсью драматичш жарти, що мають стльт комунжативт тенденци з сатирично-побутовою кoмeдiею.
Ключовi слова: драматичний жарт, ком1зм, авторефлексттсть, сатирична титзащя, метадрама.
В украшському л^ературознавсга ще недостатньо праць, присвячених жанровш
