CC BY
135
УДК 821.161.2-1(043)
Л. I. Магас
ХУДОЖНЬО-СТИЛЬОВ1 ЗАКОНОМ1РНОСТ1 Ф1ЛОСОФСЬКИХ ПОЕМ
1ВАНА ФРАНКА
Стаття присвячена досл1дженню художтх особливостей фшософських поем 1вана Франка, в1дображенню в них значних сустльних, полтичних та етичних проблем, характерних для юнця Х1Х - початку ХХ столття, зокрема, для Галичини. Кр1м публщистично'г, полтичног д1яльност1, автор прагне художньо осмислити I вттити в мистецьких образах найскладн1ш1 проблеми доби.
Клю^о^^ слова: фшософська поема, творчо-естетична проблема, художне осмислення.
Фшософська поема ввшшла в художню свщомють I. Франка уже на ранньому етат його творчо'' дiяльностi. Нахил до масштабного, узагальненого сприйняття i мистецького осмислення дшсносп спостер^аемо вже в раннш лiрицi, проз^ драматурги Франка. Але найбшьшо'' ефективност в постановщ i вирiшеннi важливих життевих i суспiльних проблем поет досяг у жанрi фшософсько'' поеми, в якому вш виступав протягом усього творчого перюду.
Перш нiж приступити до написання сво'х перших фшософських поем, поет пройшов певну школу теоретичного i практичного освоення цього жанру. Вш також надавав великого значення перекладам фшософських поем шших авторiв, зокрема захiдноевропейських, вже на ранньому етат свое' творчо'' дiяльностi.
Метою статтi е розгляд фшософських поем I. Франка, простеження загальних художньо-стильових закономiрностей, певних особливостей, спшьних для багатьох поем цього жанрового рiзновиду.
Актуальн1сть статтi визначаеться необхщнютю дослiдження спiльних художнiх особливостей фшософських поем I. Франка, зокрема, гiперболiзм зображуваних картин, що йде вщ масштабностi поетичного мислення, узагальненiсть образiв, що найчаспше переростають у фшософсью символи, глибока емоцiйнiсть i пафосшсть художньо'' мови.
Цi особливостi виявилися вже в перших фшософських поемах I. Франка. Маемо на увазi твори «Рубач» (1882) та «^шЫ^. Монолог ате'ста» (1885). Певна рiч, що в кожному окремому творi цi особливостi знаходили свое специфiчне переломлення i втiлення.
Ряд важливих фшософських понять ставить i розв'язуе митець у поемах на морально-етичн теми. Це такi твори, як «1стар», «Сатнi i Табубу», «Бщний Генрiх», «Легенда про святого Марша», «Притча про гадюку» тощо.Сюжети 'х взятi I. Франком iз старовинних легенд, переказiв рiзних часiв та народiв i вiдповiдно переосмисленi, художньо опрацьоваш поетом. У передмовi до збiрки «Поеми» (1899) I. Франко так визначив творчо-естетичне завдання, яке вш ставив у поезiях на старовинн теми i сюжети: «Коли правда те, - писав поет, - що головне значення поези в тсм лежить, що вона розширюе нашу шдивщуальшсть, збагачуе душу такими враженнями i почуттями, яких вона не зазнала би в звичайшм житп або не зазнала би в такш силi i ясностi, то думаю, що передача чужомовно'' поезп, поезп рiзних чаав i народiв рiдною мовою збагачуе душу цшо' нацп, присвоюючи ш такi форми i вирази чуття, яких вона не мала доа, будуючи золотий мiст зрозумiння i спочування мiж нами i далекими людьми,
давнiми поколшнями» [1, c. 542-543].
Проте, розширюючи тематичнi й естетичш обрп укра1нсько1 поезп за рахунок тем i сюжетив шоземних лiтератур, I. Франко не лише будував золот мости зрозумiння мiж украшським народом, його культурою й шшими народами, що само по ^6i було важливою справою. Поет добирав постшно такi сюжети й теми, яю б «працювали на його час, вщповщали iдейно-художнiм настановам його естетики.
Так, поема «1стар» (1899), побудована на матерiалi старовавшонсько! космогошчно! епопе! (складено! бiля двох тисяч роюв до нашо! ери), на перший погляд, мае дуже далеке вщношення до сучасносп I. Франка, до революцшних виступiв роб^ниюв, до боротьби проти австро-цiсарського режиму тощо. I, справдi, основна «тема поеми - велике, безмежне кохання, що перемагае вс перешкоди» [2, с. 235]. «Попри всю ншвшсть старезно! старовини бачимо тут величну символшу любовi», -писав I. Франко у передмовi до поеми «1стар» [3, с. 543].
I все ж, коли уважшше розглянути поему «1стар», стае цiлком зрозумшо, що символiкою кохання не обмежуеться ii iдейно-фiлософський змiст. У сюжетах i образах обробленого Франком давнього твору приховано глибоке сощальне спрямування.
Автор подае в поемi широким планом безперервне, вiчне змагання св^лих i темних сил, життя i смертi, добра i зла у природi й суспiльствi.
Богиня тдземелля Аллата виступае в поемi як уособлення темних руйшвних сил, зла, жорстокосп, ненавистi. Ii люте, деспотичне ество виявляеться яскраво у ставленн до !стар, що спустилася у тдземелля. Вона наказуе своему o^i Намтару: Гей, Намтаре, вiзьми сестру мою! З мо!х очей вiзьми цю божевiльну, Веди ii у мюце лютих кар, Веди ii на муки! Хай очi тi ii блискучi Зожре слшота! Хай бедра ii розюшш Зв'ялить сухота! Хай ноги ii ii струнки, Хай те лице ii рум'яне Зв'ялить турбота! I хай оте ii гаряче серце Втишить розпука! [4, с. 269-270]
Богиня ж !стар подана в поемi як втшення свiтла, життя, творчох' паростi взагалi, з одного боку, а з другого - нескореносп, героiчноi наполегливостi у досягненн благородноi мети - визволення з царства мороку i зотлiння свого коханого. Знаючи ^зну i сувору деспотичну вдачу богин пiдземного царства Аллати, !стар не схиляеться перед нею, не занепадае духом, приймае вс кари i муки, «в струпах, ранах, в лютсм болю» не вщмовляеться вiд свого намiру.
В образi Iстар опосередковано висловлеш волелюбнi думки i мри давнього народу, його вiра в невмирущють свiтла, правди i добра, в торжество життя над смертю. Водночас образом Аллати, царищ тдземного царства смерт^ тлiння, мук i страждань, засуджено цiлком реальнi сили деспотизму та гноблення, що мали мюце в рабовласницькому суспiльствi стародавнього Вавшону. I. Франко, обробляючи цiкавий i своерiдний легендарний матерiал давнього св^у, розумiв, що вiн матиме значне художне та щейне значення i для його сучасникiв.
Треба тдкреслити ще одну особливiсть поеми «1стар». Крiм фiлософського, поема мае безпосередньо тзнавальне значення. В нiй використаш iсторичнi вiдомостi
про рiвень культури, побут, мораль i свiтогляд давнього народу. I все ж не етнографiчно-побутова документальшсть поеми, фiлософська сутнiсть 11 образiв визначае 11 iдейно-художню вартiсть.
Останне стосуеться й поеми I. Франка «Сатш i Табубу» (1899). Сам автор так характеризуе цю поему: «Сатш i Табубу» може вважатися прародичкою сучасно! новели, дарма що написана була яких 200 або 250 лгг перед Христом. Се... е один етзод iз бшьшо! цiлостi - оповiдання про царевича Сатш-Хамо'1са, що, зрештою, дiйшло до нас без початку. Сила слшо! любовi у мужчини i жшочо! кокетерп ледве чи була коли змальована такими простими i сильними рисами, як у тсм египетсьюм творЬ> [5, c. 543].
Поет розкривае потворшсть i нелюдськiсть почутпв i поведiнки сина египетського фараона Сатш та «дочки пророка Табубу».
«Свята» Табубу веде справжнш торг за свою «любов» - вимагае спочатку, щоб царевич вщписав 1й все свое майно, потiм, щоб його д^и пiдписали папiр про те, що не претендують на це добро. I, нарешт!, вимагае страшно!, нелюдсько! жертви: Щоб я сповнила те, чого бажаеш, Вели вперед побить сво!х дiтей,
Щоб не вщбили вiд мо!х дггей
Твое наслiддя [5, c. 291].
I лише тод^ як страшною смертю загинули дiти царевича, Табубу згоджуеться вщдати йому свое кохання.
Отже, i Табубу зi сво!ми жахливими вимогами, i Сатнi, що виконав 1х, виступають у поемi як жорстокi нелюди. До реч^ так 1х намалювала уява стародавнього народу. В египетському оповщанш кшщвка дещо iнша, нiж у поемi I. Франка. Коли пiсля вбивства д^ей Сатнi зближуеться з Табубу, щоб волод^и нею, вона перетворюеться на страшну потвору. I. Франко не дав такого фантастичного закшчення, бо воно дещо суперечило розгортанню цшком реалютичного сюжету поеми. Проте сама поведшка царевича i «дочки пророка», людей вищо! касти, викривае 1х як жахливих моральних потвор.
Нищсть, моральну потворнiсть представникiв вищого св^у i моральну чистоту, високу гуманшсть людей з народу показуе I. Франко в поемах «Легенда про святого Марша», «Притча про гадюку», «Бщний Генрiх» та шших.
Прим^но, що фабулу для поеми «Легенда про святого Марша» (1897 - 1914) I. Франко взяв з релшйного джерела, так званого Сокальського рукопису початку XVIII столггтя. У ньому розповщаеться, що якийсь вдiвець, мщанин Свгенш, бажаючи «спасти душу», виршив постригтися в ченцi. Дочка також забажала порвати з «гршним свггом». Роздавши майно бiдним, вони тшли в монастир. Але дiвчина, яку звали Мариною, постриглась у ченщ, як син Gвгенiя, приховавши свою стать. За якийсь час батько помер, а чернець Маринус залишився в монастирь Одного разу ^умен послав його з трьома ченцями до господарства, яке належало монастиревi i знаходилось далеко вщ обителi.
Як водилося, на пiвдорозi до господарства ченцi заночували у знайомого господаря. А на той час дочка господаря була в штимних стосунках з солдатом. I солдат намовив п, якщо заваптше, хай скаже, що виною цього чернець Маринус.
Оскшьки дочка справдi завагiтнiла, батько П поскаржився ^уменов^ Маринус «зiзнався» в провинi i його вигнали з монастиря. Вш далеко не пiшов, оселився бшя брами, де жив спочатку сам, а потим з дитям, яке йому пришс батько нiбито ним зваблено! дiвчини.
Три роки жив тд брамою Маринус з хлопчиком, пот1м йому дозволили
повернутись у монастир, де вш виконував найчоршшу роботу. Та коли вш незабаром помер, iз здивуванням дiзнались ченцi та iгумен, що це не мужчина, а жшка.
Iгумен просив у Бога прощення за вчинену ним iз незнання несправедливють, плакав батько дiвчини, i вона сама благала прощення у Бога бшя могили свято'' Марини.
Розглядаючи поему I. Франка «Легенда про святого «Марша», бачимо, що поет змшив основш лшп сюжету легенди. По-перше, в поемi уточнюеться мюце i час дп. Мiсце - Вiрменiя, час - походи перав проти вiрмен. По-друге, батько i дочка, якi потрапили до чоловiчого монастиря, в поемi не багат мiщани (як у першоджерелi), що шукають спасiння душi, а поранеш во'ни. Притому батько вiд ран помирае одразу, а дочка, що потрапила до монастиря разом з батьком у чоловiчому одяз^ стае ченцем Маршом внаслщок безвихiдного становища.
Цшава деталь, яка цiлком мшяе характеристику образу. В першоджерелi дiвчина, яка накидае Марiну свое дитя, дитина звичайного селянина, випадково обдурена перехожим солдатом. В поемi I. Франка це розбещена дочка багатого корчмаря, яка тонко веде гру, заходить до монастиря на молитву, виходить на прогулянки бшя монастиря, - все це вона робить, щоб п афера мала вигляд правдоподiбностi.
Характерний ще один момент. У першоджерелi Маринус одразу зiзнаеться у сво'й уявнш провиш. В поемi ж Франка - Марш двiчi говорить (у рiзний час): «Я не винен». А у зв'язку з цим дп ^умена, що проганяе Марiна, в першоджерелi пояснюються незнанням, а в поемi виглядають як его'стична сваволя представника клерикально'' iерархii.
Рiзнi i завершальш штрихи у змалюваннi батька дiвчини, яка пiдкинула Марiну дитину. У рукопис Сокальського монастиря, як уже згадувалося, батько розкаюеться, що звинуватив невинну Марину. В поемi ж корчмар, що прибув за викликом ^умена до монастиря з дочкою Вiв'яною, яка вщ несподiванки померла, не вщчувае гризоти сумлiння. Навпаки, вш гримае на iгумена, що потурбував його, а мертву доньку велить закопати в однш ямi з Мариною.
Як бачимо, I. Франко грунтовно i цiлеспрямовано опрацював сюжет поеми. Сюжет завжди глибоко щкавив I. Франка. Навт узявши, умовно кажучи, майже готовий сюжет, як у «Легендi про святого Марша», поет серйозно опрацював його. Вш надав сюжету струнюшого вигляду, глибше вмотивував вчинки i дп персонаж1в, вiдкинув зайвi з погляду цiлеспрямованостi твору подробицi, поставив важливi соцiальнi i психологiчнi акценти, очистив сюжет вщ зайвих антиреалiстичних нашарувань.
Внаслщок цього головний позитивний образ твору, та й решта образiв, набрав, порiвняно з першоджерелом, зовам шшого сощального забарвлення i художнього значення.
Якщо в текст рукопису Сокальського монастиря пщкреслюеться благочестя, смиреннiсть, вiдданiсть Маринуса Боговi i релiгiйним приписам, то у творi I. Франка показано велику, безмежну людяшсть беззахисно' дiвчини-сироти Марини, що в iм'я врятування життя чужо' дитини, вiд яко'' вiдреклась рiдна мати, бере на себе сором i ганьбу, бщування i страждання.
Завдяки сюжетним поворотам, деталiзацii, уточненням образи iгумена монастиря, батька дiвчини, що пiдкинула Маршу свое дитя, та й само' дiвчини перетворюються з позитивних (у першоджерел^ в рiзко негативнi у поемi I. Франка, а гостро новелютичний, але соцiально нейтральний, навт з релiгiйним змiстом, сюжет давнього рукопису - на твiр з гостро сощальною, антиклерикальною тенденцiею.
Подiбним чином опрацьовуе I. Франко сюжет вщомо' старорусько' прозово'
«Притчi про гадюку в домi» у поемi «Притча про захланнiсть» (1910).
У першоджерелi говориться про те, що якийсь чоловiк, що мав жшку i сина-одинака, оселився в дом^ де була гадюка. Чоловш хотiв убити гадюку, але вона залишила бiля нiрки золотого. I хазяш вирiшив не чшати ii, золотi ж грошi збирав i радiв з того. Був у чоловша дорогий кiнь, гадюка його вкусили, i вiн здох. Чоловш вирiшив убити гадюку, але та знову клала бшя шрки золотi, i вiн лишив ii живою. Знову жив спокшно чоловш, а потiм гадюка заподiяла смерть слуз^ синовi, дружинi. Кожного разу тсля смертi вкушених чоловiк поривався знищити гадюку, та жадоба збагачення зупиняла його. I чоловш вже Боговi й собi заприсягся покинути це закляте мюце, а золото роздати бщним. Та спокусили його на цей раз дорогоцшш камшщ, якi залишала гадюка бiля своеi нiрки. Врештi вкусила гадюка чоловша бiля самого серця, i вш помер.
I. Франко, використовуючи старовинну притчу, йде послщовно за схемою староруського твору. Проте поет, вносячи дуже незначн корективи до сюжету, суттево мшяе iдейну спрямованiсть i суспiльне звучання поеми порiвняно з першоджерелом.
По-перше, поет знiмае релшйне забарвлення притчi. Пiсля опису першого нещастя чоловiка, коли вiн втрачае дорогого коня, в першоджерелi подаеться така дидактично-релшйна вставка: «Послухай толкування того, що сказано доа! Дiм - се життя людське, а гадюка в ньому - се св^одержець, ворог лукавий, - жадшсть i захланнiсть, що дибае вкусити чоловша в п'яту, щоб умертвити його. А золотий - се всяка лукава похт, що тягне кожного до погибель А отрута гадюча - се ^х, що умертвляе кожного, хто тддаеться йому» [7. с. 521].
Таю релшйно-дидактичш тлумачення йдуть у першоджерелi тсля кожного роздшу.
РелЫйно-дидактичним висновком закшчуеться i весь твiр, де коментуеться смерть скупаря: «Бо на кого Бог прогшваеться, хто може допомогти йому? Коли Бог не допоможе, всяю заходи лiкарiв безхосеннi та непотрiбнi» [8. с. 527].
А I. Франко надае творовi 6шьшо'1 правдивостi, реалiстичного спрямування.
Автор тдсилюе соцiальне звучання окремих епiзодiв легенди. Так, етзод, де розповiдаеться про роздуми чоловша пiсля смертi слуги, в першоджерелi не мае особливого сощального пiдтексту: «Слугу купив я за грош^ - каже чоловш, - так, як коня, а т золотi, якi тут знаходжу кожного дня, варт далеко бшьше» [9. с. 342].
Поет же значно поглиблюе сощальне значення цього етзоду, додае такi деталi, як яскравiше характеризують черствiсть i жорстоюсть чоловiка, що фактично радiв зi смертi наймита, бо не доведеться йому платити зароблених грошей.
Драматизм розглянутих поем виявляеться у характерi побудови конфлшту героя поеми зi сво'1'м супротивником. Двобiй закiнчуеться, як правило, перемогою позитивного начала. Розвиток конфлшту переноситься завжди в план психолопчний. В центрi уваги поета завжди i постiйно герой твору, все шше вiдiграе роль стимулятора дп, важеля, що рухае сюжет.
Автор пильно стежить за лопкою розвитку образу героя, придшяючи особливу увагу розкриттю його внутрiшнього св^у, психологй, показу дiалектики його душь Звiдси глибокий лiризм поем, емоцшна забарвленiсть пейзажiв, що нерiдко у багатьох поемах I. Франка приймають на себе функцп розвитку сюжету.
.. .Без слуги я можу обштися, I так вш вiдiйти вже мав небаром I плату взяти за трил^ню службу. Вш сирота, немае в нього роду, И свояюв, то й плати вже тепер Ихто вщ мене правити не буде [10, с. 337].
Отже, опрацьовуючи давньоруську легенду, I. Франко позбавив ii елементiв релiгiйно-дидактичного нашарування, посилив соцiальне звучання окремих епiзодiв. Все це, а також вщсутнють релiгiйно-дидактичного висновку в кшщ твору дозволяе вважати «Притчу про захланшсть» не притчею в ii жанрових межах i ознаках, а фшософською поемою. BciM сво'м змiстом i образами цей твiр засуджуе потяг, жадобу збагачення, здирство, користолюбство, зажерливiсть, мораль визискувачiв.
Слщ пiдкреслити, що в поемах на морально-етичш теми фiлософськi категорп добра i зла, позитивного i негативного в нормах людсько'! поведiнки виступають не у виглядi абстрактних формул чи схем. Вони кожного разу набирають у творi реалiстичностi, матерiалiзуються в цiлiснiй, завершенiй системi образiв, у цiлком визначених типах, яскраво окреслених людських характерах. Та це й закономiрно, бо художнiй твiр вiдбивае свiт i вiдносини людей у вах 1'хшх складностях i рiзноманiтностi не шляхом фшсацп щей, а, головним чином, за допомогою вщтворення почуттевих вражень людини.
В розглянутих поемах виступають не абстракцп, не «ходячi ще!'», а конкретнi люди. Цього поет досягае за допомогою природносп юторично'!, психологично'!, побутово'! обстановки, в якш дiють персонажi. I це надае творам художньо'! достовiрностi, правдивостi, психолопчно'! вмотивованостi.
Список використано1 л1тератури
1. Франко I. Твори в 20 т. Т. 12. / I. Франко. - К.: Держлггвидав Укра'ни, 1955. -С. 542-543.
2. Кирилюк С. Вiчний револющонер. Життя й творчiсть Iвана Франка / С. Кирилюк. - К.: Дншро, 1966. - С. 235.
3. Франко I. Твори в 20 т. Т. 12. / I. Франко. - К.: Держлггвидав Укра'ни, 1955. -С. 543.
4. Там само. - С. 269-270.
5. Там само. - С. 291.
6. Там само. - С. 543.
7. Франко I. Твори в 20 т. Т.11 / I. Франко. - К.: Держлгтвидав Укра'ни, 1955. -С.521.
8. Там само. - С. 527.
9. Там само. - С. 342.
10. Там само. - С. 337.
11. Каспарук А. А. Укра'нська поема кшця XIX - початку ХХ ст. / А. Каспарук. -К.: Наукова думка, 1973. - 245 с.
Стаття надшшла до редакцп 28.10.2013
L. I. Magas
ARTISTIC AND STYLISTIC PATTERNS OF IVAN FRANKO'S PHILOSOPHICAL POEMS
The article focuses on investigation of artistic features of Ivan Franko's philosophical poems and reflection of significant social, political and ethical issues inherent to the late 19th - early 20th century, particularly for Galicia. Except his publicistic and political activity, the author tries to interpret and reveal the most important problems of his epoch in artistic images.
Keywords: philosophical poem, creative and aesthetic problem, artistic interpretation.
