CC BY
53
УДК 821.161. 209 Фра
В. В. Дуркалевич
М1ФОЛОГ1ЗАЦ1Я АВТОБ1ОГРАФ1ЧНОГО НАРАТИВУ.
«П1Д ОБОРОГОМ» 1ВАНА ФРАНКА
У cmammi проанал1зовано семантичну структуру опов1дання I. Франка «Шд оборогом» як приклад автобiографiчного наративу. Показано, що основним мехатзмом моделювання свту твору виступае мiфологiзацiя i3 притаманними для нег семантичними зсувами й символiзацiею просторових модуав.
Клю^о^^ слова: наратив, мiф, моделювання, реконструкщя, реттерпретащя.
Автобiографiчнi оповщання становлять особливий вимiр у семiосферi Франково! творчосп. Самому авторовi неодноразово доводилося нав'язувати до цього вимiру, сигналiзуючи про його перформативний характер. Показовими у цьому плаш можна вважати Франковi висловлювання про оповщання «Пщ оборогом». На думку письменника, воно «може найцiкавiше з них уах, яке дае, щоправда, неповний, але в значнiй част правдивий образок i3 мо!х дитячих л^, iще поки я тшов до школи» [1, с. 229]. У самому оповщанш однак йдеться про «щасливого Мирона», котрий «вернув iз мiста зi школи» й насолоджуеться сво!м другим «вакацiйним днем». 1снування тако!, як здавалося б, суперечливо! шформацп спонукае до спроби глибшого дослiдження семантично! структури цього оповщання.
У втизняному франкознавчому дискурс не бракуе студiй, присвячених оповщанню «Пiд оборогом». Дослiдники зосереджують свою увагу на його жанровому синкретизмi [2], аналiзi вiдношення «дитина - природа» [3; 4] чи специфщ образно-поетичного свiту оповiдання [5]. Нез'ясованою, однак, й надалi залишаеться проблема моделювання автобiографiчного дискурсу та його ключовi стратеги саме у межах св^у оповiдання «Пiд оборогом».
Ця ситуацiя зумовлюе актуальн1сть запропоновано! роботи, метою яко! е з'ясування основних механiзмiв моделювання семiосфери оповщання «Пщ оборогом».
Сформульована у такий споаб мета зумовлюе розв'язання наступних завдань: 1) виявити основний мехашзм моделювання свггу у згаданому оповщанш; 2) з'ясувати специфiку його функщонування; 3) окреслити його мету.
Розiрвати квазi-циклiчнiсть неповного календарного кола (осшь - зима - весна), у яке вписане мюьке життя «недосвщного» школяра, а отже, й надати змiстовi спогаду реальних обрисiв «рщно! сторони» дозволяють персонажевi оповiдання «Пщ оборогом» лiтнi канiкули. Повернення у знаний й освоений - «свш» - св^ е поверненням in illo tempore щасливого дитинства. Тут, на батьковому обшсп, серед любо! серцю пщпрсько! природи, час неначе зупиняеться, вщновлюючи свою сакральну дш. Нашарування «особливих» (канiкули - л^о - недiля) темпоральних пластiв роблять його максимально вщчутним, iнтенсифiкують його пере/проживання, вщновлюючи духову рiвновагу «я», котре пам'ятае. У силовому полi надзвичайно! «чудово! недiлi» опиняються ус дп й поди, котрi розпочинаються на св^анку («Рано вiн схопився з постел^ умився, вхопив шматок хлiба i побiг у лю» [6, с. 35]) й завершуються разом iз заходом сонця («Вечоршо» [6, с. 48]). Часовiй ци^чносп illud tempus вiдповiдае циклiчнiсть вiдходiв i повернень, котрi вiдбуваються у межах «свого», добре знаного вщмалечку простору. У цьому планi проспр так само, як i час, реактуалiзуе свiй сакральний статус, розгортаючись у виглядi системи ключових топоав. Цi топоси не е
випадковими. Кожен Ï3 них нав'язуе до емоцiйного й духового досвщу того, хто пам'ятае. У цен^ ща сакрально! топографа опиняеться «свш» лiс. «Свш» лiс не вщлякуе. Це знаний-освоений простiр, у якому щасливий Мирон щоразово втягуеться у ритуал вщкривання ab origine. Мирон не тшьки розумiе-знае «свiй» лю, але й закорiнюеться у ньому, зростаеться з ним - «люова душа». Особливе знання-вщання дозволяе Мироновi бачити бiльше й вiдчувати глибше, нiж це притаманно рештi невтаемничених. Те, що для iнших е лише джерелом страху й загрози (Глибока Дебра), сприймаеться Мироном як частина «свого»/освоеного св^у. Самотне перебування у цьому таемничому серщ люу чинить малого Мирона не тшьки свщком, але й учасником таемничо! мютерп перетворення arbor mundi у мютичний templum. Окрiм лiсу, як одного iз ключових сакральних топоав «свого» простору, на мапi Мироново! недiльноï мандрiвки з'являються й добре знаш вiдмалечку млинiвки. Усе, що пов'язуеться з недiльною мандрiвкою, мае свое значення i свiй глибший сенс. Звiдси обов'язковiсть опису кожно'1', навiть найдрiбнiшоï, деталi, котра супроводжуе ци^чшсть вiдходiв-повернень у межах «свого» св^у, свiту «рiдноï сторони». Символiчна топографiя «свого» свiту розгортаеться в оповщанш у виглядi двох значущих вимiрiв - батькового обiйстя i найближчих околиць, роздшених невеличкою тдпрською рiчкою. Якщо по той бш батькового обiйстя осердям щасливо'1 Мироново'1 самотностi е лiс («лiс = церква», «Мирон = лiсова душа»), то на батьковому обшсп об'ектом особливо'1 уваги стае оборiг. Обор^ належить до «сво'1'х» об'ектiв, становить невщ'емний елемент рiдного пiдгiрського ландшафту, вписаного у ландшафт Мироново'1 душь Не дивно, отже, що наративна репрезентащя оборогу моделюеться у виглядi пластично'1 персонiфiкованоï фiгури: «Се говорячи, вш саме наблизився до оборогу, що, навантажений свiжим сiном на яю три сажнi заввишки, стояв поконець саду, мов пузатий багач, насунувши на голову свш здоровенний капелюх та розавшись вигщно мiж чотирма оборожинами, мов у широюм крiслi» [6, с. 37]. Величезш розмiри «пузатого багача» не вщлякують Мирона. Хлопець умiе вправно порадити собi з цим «старим знайомим»: «Хоча не було приставлено'1 драбини, то малий Мирон не дбав про се. Вш обхопив руками оборожину i, встромляючи сво'1 боа, порепаш ноги в туго натолочене сшо та чiпляючися руками все вище й вище, мов кицька горi гладким деревом, майже моментально видряпався нагору, де капелюх оборогу майже налягав на сiно (се так видавалося знизу, а направду оборш був ще з на лшоть понад сiном), i, зручним рухом обсунувшися довкола оборожини, скочив досередини i в першш хвилi майже потонув у свiжiм, м'якiм, пахучiм сiнi» [6, с. 37]. У цей особливий день («чудова недшя») оборiг втрачае для Мирона статус звичайно'1 сiльськогосподарськоï споруди, бiля яко'1 хлопець мiг ще вчора поратися разом iз дорослими. In illo tempore недiльного дня оборiг стае мюцем щасливого вiдпочинку на самоть Втрачаючи ознаки буденного об'екта, оборш у той самий час не позбавляеться свое'1 пластично'1 конкретики. Проспр щастя, простiр, у якому можна бути собою, проспр, у якому переживаеться повнота «тут» i «тепер», вщчуваеться кожною клiтинкою Миронового ества: залазячи на оборщ хлопець вщчувае свохми «порепаними» ногами твердiсть «туго натолоченого» сiна, його руки торкаються «гладкого» дерева оборожини, тiло малого Мирона занурюеться у «свiже», «м'яке», «пахуче» сiно. Мирон знае також, що на вершечку наповненого сшом оборогу е ще вдосталь мюця, щоб зручно там розгоститися.
Такою ж докладшстю вiдзначаеться опис ситуацп перебування усерединi оборогу. Перед очима хлопця розгортаеться добре знане з дитинства конструкцшне мереживо здоровенного капелюха. Мирон не тшьки бачить «нутро оборогу» - вш знае його до найдрiбнiшоï деталь Бшьш того, вш вгдае, вш втаемничений в ютор^ його творення: «I Мирон пригадуе, як татуньо робили сей оборщ i вш, придивляючись ïx: робот^ не
переставав розпитувати ïx про всяку всячину, i як вони вщ часу до часу вiдповiдали йому» [6, с. 38]. Спогади повертають малого Мирона in illo tempore безтурботного щасливого дитинства, де все починасться спочатку. Саме тут, на рщному обiйстi, вiн, маленький сшьський хлопчик, стае свiдком незвичайного акту творення, шщшованого «мудрою татуневою волею». Малий Мирон спостер^ае, як у руках батька i3 низки розрiзнениx елементiв постае цiлiсна конструкцiя оборогу. Хлопчик не може ще допомагати батьков^ однак цiлим сво'1'м дитячим еством Мирон глибоко ангажуеться у процес появи ново'1 незвичайно'1 речь Долучитися до цього процесу йому вдаеться на власний споаб - звертаючись до сили батькового слова. Завдяки дiалоговi з батьком-творцем малий Мирон отримуе вщповвд на кожне «чому?» i «для чого?». Творення оборогу розгортаеться, отже, на двох рiвняx - як дiя та ïï прочитання. Батько втаемничуе Мирона у кожен жест, у кожну деталь незвичайного ритуалу творення. Сенс, закладений у текст дiалогу батька з сином, трансцендуе за меж фактографiчноï конкретики (побудова споруди сшьськогосподарського призначення), сигналiзуючи про новий функщональний статус ситуацп «батько - син» (участь у космологiчному дiйствi). Побудова реч^ згiдно iз цiею новою ситуащею, конституюеться як ритуальне дшство - творення Всесвiту ab origine. Текст-архетип ^алог батька i сина) пщтверджуе символiчний характер цього дшства, актуалiзуючи усi структурнi елементи оборогу як ушверсального знакового комплексу - axis mundi.
Оборiг - як i належить axis mundi - перебувае у сакральному цен^ свггу. Статус центральносп оборогу пiдтверджуеться вщповщними експлiцитними маркерами: для того, щоб дiстатися оборогу, малий Мирон пщшмаеться «стежкою на невеликий горбик». Вертикальне положення оборогу, з одного боку, вщдзеркалюе центральшсть св^ово'1 гори, з шшого, - розрiзняе три основш зони Всесвiту: верхню (небо), середню (земля) та нижню (пiдземелля). Ци^чшсть пiр року та пов'язана з нею ци^чнють сiльськогосподарськиx робiт щоразу модифiкуе (опозицiя «повний ^ порожнш») стан оборогу, динамiзуючи рух у його межах в напрямку верх (f) - низ (|). Бшьш того, оборiг може рухатися й у рiзниx напрямках горизонтально!' площини, що, своею чергою, веде до змши центральностi-периферiйностi конкретного мiсця у «своему» просторь Вертикальне положення оборогу, його здатшсть об'еднувати верxнiй, середнш та нижнiй вимiри Всесвiту, дозволяе репрезентувати символшу цшсного.
Горизонтальний вимiр оборогу як незаперечно'1 axis mundi реалiзуе також двоедину цiлiснiсть topos i antropos. У сво'1'х спогадах Мирон повертаеться до подш, що розгорталися in illo tempore i пов'язувалися з актом творення, шщшованим «мудрою татуневою волею». Там, на вершку св^ово!' гори, батько-демiург втаемничуе сина у процес постання св^у ab origine. Обидва - i син, i батько, - стають учасниками космолопчного ритуалу, у якому творча сила вогню перемагае руйшвну силу водно'1' стихи («до вугля гнилизна не чшляеться»), гарантуючи непохитшсть реактуалiзованоï axis mundi. У межах ритуалiзованого дшства (створення «вщ початку») вогонь належить до промовистих знаюв шщацп, знакiв iз виразною амбiвалентною природою. Невтаемниченому полум'я закривае шлях до тзнання сенсу свiту, для неоф^а натомiсть вiдкривае доступ до таемнищ пра-початку. В iнiцiацiйному просторi ритуального дiйства вогонь корелюе iз фiгурою батька: саме батьковi вщведена роль того, хто втаемничуе, передае ушверсальне знання про те, як усе сталося. Ф^ура сина -ф^ура того, кого втаемничують, для кого вщкриваеться мiстерiя творення й щея унiверсальноï цiлостi. У горизонтальному вимiрi axis mundi iдею цшюносп реалiзують фiгури кола й квадрата, точшше - квадрата, вписаного у коло. Квадрат символiзуе iманентне, внутршне, те, що пов'язане з людиною i землею. Корелюючи iз числом чотири (щея статично'1 цiлiсностi, щеальна стiйка структура), квадрат вiдсилае до
чотириелементно'1 системи, яка лежить в ochobï побудови i функцiонування Всесв^у (чотири сторони CBiTy, чотири основних напрямки, чотири пори року, чотири елементи CBiTy, чотири вiтри, чотири кольори i т. п.). Своею чергою, коло символiзye те, що зовнiшнe, трансцендентне, божественне. Цю символiчнy комбiнацiю - yнiверсальне coincidentio oppositiorum - якраз i втiлюе «нутро оборогу». In illo tempore структура ще'1 символiчноï комбшацп твориться Мироновим батьком. Мирон втаемничений у кожен ïï знак. Ситуащя «тут» i «тепер», ситyацiя, у якiй опиняеться той, хто пам'ятае, символiчна комбшащя оборогу стае текстом, який надаеться до читання: «Малий Мирон зажмурюе оченята i марить хвилину про ri невiдомi дива, якi общяли йому татуньо, а потiм знов водить очима по скелет! оборогу i по тих паличках, що з ydx сторш свггу, кероваш мудрою татуньовою волею, так справно i рiвно збiгаються вгору до одного чубка» [6, с. 38]. I динамiчна трiадична вертикаль, i статична горизонтальна quadratura circuli оборогу символiзyють, таким чином, iдею абсолютно! повноти i цiлiсностi, космiчний лад, у якому все починаеться спочатку. Обор^-Всесв^-Цшсшсть й центральна ф^ура батька-демiyрга визначають аксiологiчнi, епiстемологiчнi, онтологiчнi й антрополопчш рами щасливого безтурботного Миронового дитинства. Не випадково, отже, саме до цього незвичайного об'екта скеровуе сво'1 кроки малий Мирон у «сю чудову недшю». Мирон штуггивно вщчувае, що саме тут, тд величезним капелюхом оборогу, зможе вщнайти омрiяний спокiй i духовну рiвновагy, розхитану важкою фiзичною працею («цшотижнева мука на спецi або сльотЬ») й нелегким навчальним роком, проведеним десь там, по той бш «рщноТ сторони» («десятимiсячна шкiльна морока»). У цш ситуацп «нутро» оборогу (символiчне coincidentio oppositiorum) поряд iз фyнкцiею axis mundi та imago mundi починае вiдiгравати роль imago mentalis - образу духовно! рiвноваги, цiлiсностi людсько! psyche. Читаючи «нутро» оборогу i пригадуючи юторш його творення, малий Мирон здшснюе символiчнy мандрiвкy in illo tempore у центр св^у, де усе тдкоряеться «мyдрiй татyньовiй волi». Одночасно це духовна мандрiвка у глибини власного «я» з метою штеграцп уах його структурних елементiв («Малий Мирон сьогодш щасливий»). У центрi imago mentalis, так само, як й у цен^ imago mundi, перебувае образ люблячого й турботливого батька-демiyрга. У ситуацп «тут» i «тепер» функщю охорони-збереження-штеграцп - у фiзичномy, духовному i психiчномy планах - переймае на себе матерiалiзована axis mundi - створений ab origine «мудрою татуньовою волею» Оборш-Оберт
Символiчномy ладовi axis mundi вщповщае також iдея спадкоемностi поколiнь. Втаемничуючи сина у мютерш творення, батько одночасно здшснюе акт благословення майбутнього демiyрга. У благословенш проявляеться промовистий аксюлопчний iмператив, згiдно з яким на сина покладаеться мiсiя перевершити батька у ритуальному дiйствi першотворення. In illo tempore космологiчного ритуалу вщбуваеться пiдготовка героя до виходу зi «свого», знаного, освоеного св^у у свiт по той бш «рщно! сторони» (загадкова мiфологiчна далечшь), до захоплюючих пригод i пдних подиву звершень: «Малий Мирон зажмурюе оченята i марить хвилину про ri невiдомi дива, якi общяли йому татуньо [...]» [6, с. 38]. Однак справжне випробування чекае на Мирона тут, у межах рщного обшстя, пiд капелюхом добре знаного оборогу. У сю «чудову недшю», сей «гарний день», розриваеться повсякденна тривалють часу i Мирон опиняеться у ^rnpi космолопчно'1 драми первотворення. У сю «чудову недшю» син батька-демiyрга вiч-на-вiч стикаеться iз деструктивними силами хаосу, якi погрожують зруйнувати пiдвалини космiчного ладу «рщно'1 сторони». У цiй межовiй ситуацп Мироновi доведеться пiдтвердити свою символiчнy генеалогiю (син батька-
демiурга), вступаючи у фатальний поединок iз силами хаосу, вщновлюючи порушений космiчний лад, будуючи «свш» свiт ab origine.
Обор^ як символiчна axis mundi, центр свiту i осердя космiчного ладу стае об'ектом знищення шфернальних сил хаосу. Стиxiя атакуе обор^ з усix чотирьох сторiн св^у, загрожуючи зруйнувати вертикальну структуру axis mundi, яка з'еднуе Землю i Небо: «I затряслася земля. I Мироновi бачилося, що оборiг iз сiном i з оборожинами з жаху пщскочив на сажень вщ землi i зараз же знов ав на свое мiсце, та готов зараз же завалитися набш» [6, с. 45]. Небезпека загрожуе i горизонтальному вимiру axis mundi - сили хаосу невпинно скупчують свш смертоносний вогонь над самiсiньким осердям оборогу. Якщо спочатку Мирон ще намагаеться жартувати з велетенською почварою, сприймаючи усю ситуащю як гру, то тзшше вщкривае ïï драматичний сенс. Опинившись у серщ пекельно'1 завiрюxи, Мирон не вщчувае, однак, страху. Мирон не бо'1'ться за власне життя, бо прочитуе небезпечну ситуащю ^зь призму шдивщуально!' юторп. Однак у лабiринтаx його свщомосп починае пульсувати якась незрозумша тривога. Усе раптово змiнюеться з моментом усвщомлення ситуацп як тако'1, що виходить за межi окремого imago mentalis. Мирон починае розум^и, що розлючена стиxiя загрожуе знищити не тшьки його: зруйнованим буде увесь ушверсум «рiдноï сторони». У цей фатальний момент навт церковш дзвони не здатнi протидiяти шфернальним силам хаосу: «Голос посвячених дзвошв замирае у клекотi тих безмiрниx куп товченого леду, що громами насуваються в отш темно-сiрiй хмар^ - нi, 1'м не спинити велетня» [6, с. 46]. Справжнш поединок Космосу i Хаосу, поединок «з самого початку» вiдбуваеться тут, бiля оборогу. Саме тут - у цен^ свiту - Мироновi доведеться самотужки зiйтися у запеклому двобо'1 з розлюченим велетнем. Тшьки вш -втаемничений син батька-демiурга - здатен протистояти руйнiвним силам хаосу i врятувати «свш» св^ вщ жахливо'1 руши: «Мирон чуе, що ще хвилина, ще один удар грому - i шлюза ввдмкнеться, i бухне фатальна градова злива, i застогне земля, i все живе на нш повалиться додолу, i вся краса й радощi на нш упадуть у болото, мов ранеш птахи, - i його дитяче серце зупиняеться, в головi шумить, у очах б^ають огняш iскри, i вш, сам себе не тямлячи, в яюмось припадку екзальтацп, ютерп, божевшля, простягае обi руки поза остршок оборогу i щосили кричить: // - Не смш! Не смш! Тут тобi не мiсце!» [6, с. 46-47].
Мирон усвщомлюе важливють свое'1 мюп. Вiн - той, хто вщае i той, на кого покладена вщповщальшсть за це особливе знання. Вщати означае також дiяти. Опинившись у центрi космолопчно!' драми, Мирон докладае усix зусиль для того, аби перемогти, аби врятувати «свш» св^, свiт «рщно'1 сторони»: «Вiн чув, що послабни вш тепер, опусти руки, знизи голос, i найближча хвиля принесе спустошення на все село, i велетень зарегочеться всею своею величезною хавкою i засипле, погребе, розтрощить усе життя довкола» [6, с. 48]. 1з запеклого двобою Мирон справдi виходить переможцем. Йому вдаеться зупинити руйшвний наступ безжально'1 стихи i врятувати життедайний проспр «рщно'1 сторони» вщ жахливо'1 катастрофи. Завдяки Мироновим старанням сили Космосу отримують перемогу над деструктивними силами Хаосу, вщновлюеться порушена рiвновага сакрального illud tempus, у мiкрокосмi «свого» свiту знову пануе лад i спокш: «Вечорiло. Небо вже зовам прочистилося, тшьки далеко на сxодi стояла ще темна смуга хмари. Бурлила рiчка, котячи повш береги темно-жовто!, каламутно! води. Було холодно; вщ лiсу вiяло ледовими подихами: там насипало граду майже в колшо. Масу дерев поперевертало з коршням, а купи граду с^зь були перемшаш з оббитим листям та обламаними гшляками. Люди, ще блвд вiд перебутох тривоги, ходили по полях, хрестилися i дякували богу, що градова туча обминула ïx ниви» [6, с. 48-49]. Рiвновага вщновлюеться також на рiвнi унiверсальноï символiчноï
трiади «батько - мати - син». In illo tempore «рщно'1 сторони», у самому й центрi, знову актуалiзуeться те, що найважливiше: «I в якiмсь дившм, святочнiм настро'1' обое, зразу хлопець, а потсм мати, злiзли з оборогу i мовчки пiшли до хати» [6, с. 52]. У сю «чудову недiлю», сей «гарний день» у Мироновому свiтi усе починаеться спочатку. Гарантом цього початку, так само, як i гарантом цшсносп й вщновлення рiвноваги життево! юторп, виступае «я», котре пам'ятае. «Я», котре пам'ятае на власний спос1б. Поза межами автобiографiчного наративу зус^ч iз батьком не могла вщбутися у зв'язку зi смертю останнього. У листi до М. Драгоманова I. Франко зазначатиме: «На екзамеш, котрий був властиво тшьки парадом, був i мiй батько, - я не бачив його, а тшьки коли мене викликали першого, щоб одержати нагороду (книжку), то я почув, що вш голосно заплакав. В два мсящ отсля, на самий Великдень, вш умер, покинувши господарство в розстрою i в довгах, молоду матср i четверо дрiбних дiтей. Мати мусила швидко вийти замуж, щоб запоб^и цiлковитому розстроевi господарства» [7, с. 240]. У такий споаб в оповщанш «Пiд оборогом» мехашзм мiфологiзацii дiйсностi сприяе зсуву семантичних пласпв, витворюючи нову смислову едшсть, актуалiзуючи iдею вiчного повернення й вiчноi зустрiчi з турботливими й люблячими батьками. У спогадi як реконструкцп, перечитуваннi й переписуваннi того, що найважливше, «свiй» свiт, його символiчна топографiя й антропологiя стають тим, що не минае.
Аналiз семантично! структури наративу автобiографiчного типу, а саме до такого належить, без сумшву, оповщання «Пiд оборогом», свщчить про те, що основним мехашзмом моделювання свiту твору виступае мiфологiзацiя iз притаманними для не! семантичними зсувами й символiзацiею просторових модуав. Основною метою мiфологiзацii автобiографiчних спогадiв, реконструйованих в оповiданнi «Пщ оборогом», виступае можливiсть «^чно!» присутносп ключових - батькiвських - ф^ур й асоцiйованого з ними св^у «рщно'1 сторони».
Список використано1 лггератури
1. Франко I. В штерес правди / I. Франко. // Зiбрання творiв: У 50 т. - К.: Наукова думка, 1983. - Т. 39. - С. 227-231.
2. Куца О. Ь спостережень над образшстю оповщання I. Франка «Пщ оборогом» / О. Куца // Украшське л^ературознавство. - 1990. - Вип. 54. - С. 46-54.
3. Хропко П. Св^ дитини в автобiографiчних оповщаннях Ьана Франка / П. Хропко // Лггература. Дгги. Час. - К.: Веселка, 1981. - Вип. 6. - С. 111-120.
4. Швець А. Модель дитячого св^у у прозi !вана Франка / А. Швець // Дивослово. - 2005. - № 9. - С. 53-57.
5. Швець А. Образно-поетичний свгг оповщання I. Франка «Пщ оборогом» / А. Швець // Украшська мова й л^ература в середшх школах, гiмназiях, лщеях та колегiумах. - 2006. - № 1. - С. 150-153.
6. Франко I. Пщ оборогом / I. Франко. // Зiбрання творiв: У 50 т. - К.: Наукова думка, 1979. - Т. 22. - С. 35-52.
7. Франко I. Лист до М. Драгоманова, вщ 26 кв^ня 1890 р. / I. Франко // Зiбрання творiв: У 50 т. - К.: Наукова думка, 1986. - Т. 49. - С. 236-252.
Стаття надшшла до редакцп 12.10.2014
V. V. Durkalevych
THE MYTHOLOGIZATION OF AUTOBIOGRAPHICAL NARRATIVE.
«ON HAYLOFT» BY IVAN FRANKO
The paper deals with the problem of writing, which is not reduced to the literary creation for/about children, but provides ongoing play of senses referring to the personal mythology. Theoretical conclusions are made on the base of Ivan Franko's «On hayloft», where modeling of individual myth appears on different levels and allows for different
perspectives of approaching. It is the reconstruction of the personal past which opens the opportunity to articulate integrative story of the self. The work with one's past is strictly connected with the process of reinterpretation and recomposition of signify memories. In this context reconfigured personal history is seen as carries of cultural and personal values. Analysis of text's semantic structure allows to state that the main modeling mechanism of this reality is mythologization. The pivotal aim of the mythologization proses is possibility of parents' world «eternal presence» in the space of autobiographical narrative.
Key words: narrative, myth, modeling, reinterpretation, reconstruction.
УДК 821.111(73) - 31 Керуак. 09
Д. В. Дюрба
ЖАНРОВ1 ОСОБЛИВОСТ1 РОМАН1В ДЖЕКА КЕРУАКА
Романи Дж. Керуака циклу «Легенда Дулуоза» е окремими творами, що складаються в один етчний meip, який метить eci формально-змiстовi ознаки жанру автобюграфи, видшет Ф. Леженом, о^м «автобiографiчного пакту». Також в романах письменника присутш i риси, що спонукають нас до розширення меж жанру автобюграфи - фрагментартсть, поеднання ознак рiзних лтературних родiв, e^ie мистецтва, багатовимiрнiсть просторово-часовог структури - та визначення форми роматстики письменника як «метажанр автобюграфи».
Ключовi слова: жанр автобюграфи, метажанр, метажанр автобюграфи, бт-лтература.
Жанровi особливост творчосп письменника е важливим елементом, що впливае на можливють розкодування духу епохи, бо свщчать про внутршш спрямування автора i створюють певш меж для читача. Украшська дослщниця Т. Бовсушвська зауважуе, що категорiя жанру в сучасному л^ературознавста знаходиться у вкрай важкому сташ, оскшьки «<...> бшьшють дослщниюв вважають категор^ "жанру" настшьки старомодною, що зовам ïï не вживають, а решта пропонуе власне ïï тлумачення, яке настшьки рiзниться вщ традицшного з чайв Аристотеля, що швидше заважае розумшню i сприйняттю л^ературного твору, шж допомагае прояснити його художню природу та родо-видо-жанрову класифшацшну приналежнiсть. <...> Доба постмодершзму похитнула всевладнiсть "жанру" та спрямувала критиюв на видобуття альтернативних критерив художносп» [2, с. 64].
Аналiз художнiх творiв бiографiчно-документального змюту у ХХ - ХХ1 ст. свщчить про те, що л^ературш бiографiчнi жанри мають надзвичайно розмит межi. Однiею з найбiльш дискусшних тем сучасного лiтературознавства е тема автора i його вщсутносп/присутносп у текст художнього твору. Так, з одного боку, особа автора i його шдивщуальна творчють допомагае збагнути, розкрити дух доби, що через не'1 реалiзуеться, а з шшого - лише за умови, коли «я» автора усунуте з художньо'1' творчосп, аналiз може бути вичерпним.
Елементи автобiографiчних жанрiв трансформують рiзнi лiтературнi жанри в рiзнi часи, проте в ХХ ст. автобiографiя набувае найбшьшо'1 художностi внаслiдок защкавлення автентичними формами спiлкування суспiльства, посилення уваги сощуму до самощентифшаци людини, руху вiд масовостi до шдивщуальносп i поширення ознак фшцп, що мае на мет самотзнання автора.
