CC BY
25
УДК 821.161.2-3.09Кононенко
В. А. Просалова
Ю. Ю. Н1коненко
СУБ'еКТНА ОРГАН1ЗАЦ1Я ЗБ1РКИ НОВЕЛ СВГЕНП КОНОНЕНКО «ТРИ СВ1ТИ»
У статт1 на приклад1 новел1стики Свгенгг Кононенко простежуеться проблема реал1заци автора в художньому твор1. Особлива увага зосереджена на формах виявлення авторськог св1домост1 та шляхах гг репрезентации Виявлено особливост1 суб'ектног оргатзаци художтх текстгв, законом1рност1 побудови та розгортання опов1д1 залежно в1д типу наратора. Доводиться, що етчний тв1р являе собою гетерогенне множинне утворення, яке постае пол1фотчною структурою, що може включати в себе певну к1льк1сть голоЫв або платв, як1 групуються навколо образу автора.
Клю^о^^ слова: автор, авторська св1дом1сть, читач, опов1дач, розпов1дач.
Суш^ змши щншсних орieнтирiв i духовних прагнень в украшськш лiтературi вщбувалися на та значних сощально-пол^ичних трансформацш 1990-х роюв. Звшьнення вщ соцреалютичного ярма уможливило вихщ митщв на новi жанрово-стильовi рубеж та тематичнi простори. Цей перюд характеризуеться появою широкого кола непереачних письменниць, якi взялися творити нову украшську прозу, з-помiж них i Gвгенiя Кононенко. II творчiсть в основному зорiентована на розкриття жiночого свiтобачення, осмислення фемiнних концептсв, образiв, символiв, кодiв. Саме це було предметом защкавлення украшських л^ературознавщв i критикiв (Н. Зборовська, С. Матвiенко, Г. Рижкова, О. Соловей, О. Хамедова; С. Грабовський, Л. Кононович, М. Стрiха).
У центрi сучасних лiтературознавчих дослiджень лишаються проблеми автора i його взаемини з текстом i читачем, авторська свщомють, що актуалiзуеться на рiзних рiвнях тексту, оповiдна структура i типи оповщь Саме цi аспекти творчосп Свгенп Кононенко належать до малодослщжених i потребують грунтовного вивчення.
Мета статп - простежити форми виявлення авторсько'1' позицп, визначити типи оргашзацп художнього викладу в малiй прозi Свгенп Кононенко.
Художнiй твiр виконуе комушкативну функцiею, тому у ньому обов'язково наявна особа, яка продукуе мовлення, тобто суб'ект мовлення. На присутшсть ще'1' особи в текст може шчого не вказувати, проте саме вона оргашзовуе твiр. Читач шту'1'тивно мислить таку особу, адже текст створюеться кимось, завжди пов'язаний iз суб'ектом мовлення i мае свого автора. Ця особа моделюеться у своерiдний образ автора. В. Виноградов слушно зауважуе, що «образ автора -не просто «суб'ект мови», а «концентроване втшення смислу твору, що об'еднуе всю систему мовних структур персонажiв у 1'х стввщношенш з оповiдачем, розповiдачем чи розповщачами, та через них виступае як щейно-стилютичний осередок, фокус цшого» [1, с. 180].
Залежно вщ того як автор конструюе вiртуальнi свiти, проявляе свое «я», взаемодiе з читачем i окреслюе свою позищю вiдносно художнього свiту, у збiрцi Свгенп Кононенко «Три св^и» видiляються такi типи лiтературних суб'екпв, як оповiдач i розповiдач. У бшьшосп новел виклад здiйснюеться вщ третьо'1' особи, отож, посередником мiж автором i читачем постае розповщач, якого визначають
як лггературний суб'ект, вигаданий автором, вщ iменi якого в епiчному творi ведеться виклад, формуеться естетичний, щеолопчний, психологiчний погляд на зображуване. В «Елегл про старють» зображено л^ню жiнку, яка пробила все, аби жити чисто I гордо, а стала геротею бульварного роману» [2, с. 29]. Тамара Василiвна згадуе зраду чоловша, мрiе про його повернення, страждае вщ самотносп. Думки, як виникають спонтанно у процес розповiдi, призводять до змiшування часових плашв. Таким чином передаеться безладшсть думок жiнки i створюеться цшсний колаж iз рiзночасових вiдрiзкiв. Швидкоплинне явище теперiшнього провокуе повернення до прожитого рашше. Минуле i сьогодення зливаються в единий час, що пiдкоряеться свiдомостi, яка без кшця повертаеться до подiй минулого. Розповщач дистанцiйований вiд героИт, вiн не втручаеться в поди, а лише веде своерщний життепис, констатуе факти не лише зовшшнього, а й внутршнього життя. Cукупнiсть усiх оаб, якi говорять всерединi одного оповщання, вiдображае складнi взаемини персонажа з суспшьством, в якому вiн юнуе: розповiдь вiд третьоi особи постшно змiнюеться формою внутрiшнього монологу, що надае творам довiрливого тону i створюе дистанцiю. Ця дистанцiя пропонуе погляд з боку: вiд неупередженоi щоденноi хронiки Тамари Василiвни («вона») до iнтимних зiзнань оповiдачки («я»). Вживання «я» забезпечуе фокусування на внутршньому свiтi героИт, дозволяе виявити виключно 1! ставлення до подш, у той час, як третя особа дае змогу побачити нишшне сприйняття фактiв далекого минулого - звщси виникае ефект телескопа, коли реальнють минулого нашаровуеться на сьогодення, сплгтаючись в одне цiле у свщомосп герошь Така полiфонiя голоав у творi «У недiлю рано» пщтверджуе положення Ю. Кристево!' про те, що суб'ект являе собою ланцюжок наративних центрiв: присвогти йому один центр - значить засудити його до монолопчно! позицп [4, с. 108].
Розповщна стратегiя в «Елегл про старють» детермiнована психолопчним станом герошь У творi домшуе суб'ективний голос, який намагаеться висловити свое шдивщуальне сприйняття, занурюеться у смутш глибини свiдомостi. Поди минулого, фрагментарно витягнуп з пам'ятi жшки, можна порiвняти з деталями мозшки, з яких читачевi належить скласти цшсне полотно.
Стратегiя моделювання образу автора дещо змiнюеться у новелах «Драш колготи» та «Новi колготи». Перша змонтована, як типова мелодрама кшвського життя, коли кожен iз героiв марить щастям, бореться за нього, i цим виправдовуе свое нелегке ^ховне iснування. Розповiдач лише резюмуе все, що вщбуваеться з 1риною та П чоловiком, коли вони виходять у люди. Вш не втручаеться в iхнi дiалоги, знае тiльки те, що вщомо персонажам. Оповiдання «Новi колготи» вщзначаеться iронiчною забарвленiстю i певною iдеалiзацiею головних героiв: Анна йде на самопожертву, ризикуючи втратити свое достошство, а лшар Зеленович виявляе все свое благородство в цш ситуацп i радить героiнi нiкому не розповщати, що помiж ними у той вечiр нiчого не було, адже чоловш героiнi зовсiм не командор. Розповщь перериваеться роздумами героя та героИт, якi пiдсилюють морально-етичний концепт твору. Отож, розповщач не дае прямих ощнок, а виставляе зафшсоваш ним поди на суд читача. З пщтексту прочитуеться намагання захистити герошь. Саме тут пробиваеться авторський голос, який розраховуе на жшочу солщаршсть, але водночас розумiе, що чоловiчого осуду не уникнути. Цей голос настшьки ненав'язливий, що читачевi здаеться, нiби вiн самостшно прийшов до певних висновкiв.
В оповщанш «У недiлю рано» зображено ворожють патрiархального суспiльства мистецькому обдаруванш ж1нки. Розповiдь максимально вiдверта, в лакошчнш формi в нiй викладена вся iсторiя невдалого подружнього життя, в якому бракуе злагоди
i любовi. У героИт сiре обивательське життя, едина п розрада - поезiя. Проте п обранець та його мати не подшяють п захоплення: «Дорогоцгнний чоловгк згм 'яв клаптик паперу, на якому вона це написала, I запхав його гй до рота» [2, с. 14]. Приниження героИт передаеться важливою психолопчною деталлю: жшка, пишучи вiршi, щоразу вiдчувае присмак кульково'1 ручки в ротi.
Тема жшочо! творчостi особливо близька Свгенп Кононенко, тому розповщач уже не стоЛть осторонь, а поступово вибудовуе авторську св^оглядну модель. Таким чином розповщь набувае ознак автобiографiчностi. Таке посилення суб'ективного первня зумовлюе ч^ко виражену позищю автора в художньому тексп, пiдвищуе функцiональну роль митця у виникненш художньо'1 реальностi, абсолютизуе його св^оглядну позицiю у творi, актуалiзуе особливостi дiалогу з реципiентом. Специфша «слiдiв» автора, його присутностi корелюе з проблемами творчо'1 iндивiдуальностi, своерщносп художнього мислення. Герошя позбавлена автономносп, тому визначальною все ж е позищя вiдавторського розповiдача. Через фрагментаршсть, уривчастiсть та емоцiйнiсть коментарiв розповщача розкриваеться характер героИт та передаеться п стан: «Ц рядки склалися давно. Той веч1р не м1г не увгчнитися бодай у кухонному зошит1. Але все це не те... Боже м1й, як швидко летить час!» [2, с. 17]. Показ професiйноi дiяльностi героИт дозволяе письменнищ розкрити психолопчний конфлшт, що домiнуе в жiночiй особистосп - протистояння «духу» й «тша», вiдтворити засадничу дисгармонiю внутрiшнього св^у жшки, через яку фемiнiстична мрiя про самоствердження, самореалiзацiю у професшнш дiяльностi через творчiсть зазнае поразки при спробi втiлити п в життя [6, с. 24]. Герошя живе у суворих рамках сощального середовища, що призводить до внутршнього вщчуження i розпаду особистостi. Вона виливае потш сво'х думок i бажань, а це тягне за собою розрив лшшносп розповiдi i вводить у тимчасову i наративну структуру роману безлiч дестабiлiзуючих коливань.
В окремих творах розповiдач навмисно дистанщюеться вiд одних персонаж1в i проникае в буття iнших. Наприклад, про весь життевий шлях головного героя «Трьох свiтiв», вiд юносп до зрiлоi самостiйностi, стае вщомо з вуст розповiдача. Вiн максимально наближений до хлопчика, йому вiдомi думки, фантазп i переживання: «ВЫ не був закоханий у Мар1анну I пишався цим. Не потрапив на гачок розкшних к1с I юних маленьких грудей» [2, с. 9]. Розповщач знаходиться поряд iз героем у моменти його самозаглиблення i самощентифшацп. Вш веде хрошку життя хлопця: «А через кшька рок1в I йому прийшов час одружитися. Коли повернувся з1 шлюбног подорож1, д1знався, що Микола Маршянович помер. Усе» [2, с. 11]. Розповщач прямо не впливае на думку читача. Його завдання - точно, майже документально зафшсувати те, що вщбуваеться. Аналопчна ситуащя вщтворюеться в новелi «Режим». Розповщач немов розчинюеться у всш тканиш твору. Граматично вш не виражений, але виявляе себе в композицшнш структурi новели: вш описуе щоденну рутину чоловша, який шяк не допише режим. Для розповщача не юнуе закритих дверей, вш усюдисущий: «Так... Технолог1чна операцгя... Необх1дне обладнання... Скгльки режимгв, звт1в I статей для якихось в1сник1в було написано тут!» [2, с. 96]. Суб'ект викладу не оцшюе, а лише транслюе оцшки та враження чоловша: «У холодному повтрг - як г десять, I двадцять рок1в тому - пахне парфумами та чужим щастям» [2, с. 98]. Отож, читач бачить св^ ^зь призму героя, а не наратора. Така оргашзащя викладу близька до першоособовоi.
Розповщач у новелi «Рожеве св^ло на зупинщ» описуе хрестоматшну ситуащю: «Був р1дний д1м, там вшна жовт1 й повсякдент. I було це неймов1рне рожеве свтло на зупинщ, що впродовж рок1в горшо так само, як того вечора, коли в1н уперше
вгдшукав очима те вгкно» [2, с. 57]. Йдеться про подвшне життя чоловiка, який мав коханку Ншу. Вона була його порятунком вщ буденностi. Герой мiркував, що юнуе два континенти: один iз них утворюють подружжя, а iнший - таемш зв'язки i зв'язки, як не приховують. Вiн належав до двох континентив, а Нiна - лише до одного. Фшал ще'1' юторп символiчний: Нiна вiдлiтае на шший континент, в Америку. Розповщач у викладi оперуе рефелексiями героя, його сприйняттям та свiдомiстю. Бар'ер, який вщмежовуе думки розповiдача i думки героя, руйнуеться завдяки максимальному зближенню цих суб'екпв.
С. Кононенко iнодi усувае розповiдача. Вiн не втручаеться в подiеву канву, не налаштовуе дiалог iз читачем, його коментарi незначнi або майже вщсутш. Прикладом може служити оповiдання «Поцшунок у сiдницю», яке побудоване як дiалог дочки та матерi. Геро'1'ш сперечаються щодо виховання дитини, кожна намагаеться пщкреслити свою думку: «Скгльки тобг можна говорити, стара паскудо, бабо малокультурна, не цтувати дитину в с1дницю\ Скгльки повторювати! Ти виховуеш у нег нездоровI нахили!» [2, с. 33]. Характери геро'1'в розкриваються за допомогою спшкування. Наратор не виявляе свое'1' позицп, адже читач не потребуе додаткових суджень.
Тему небажаного материнства продовжуе оповщання «Весна». У цьому творi зображено, як герошя рада позбутися сина, щоб отримати можливють зустр^ися з коханцем у свош квартирi за його вщсутносп. Архетип матерi був одним iз засадничих в украшськш класичнш лiтературi, але в сучаснiй жшочш прозi, у Свгенп Кононенко зокрема, материнство розглядаеться як проблематичне, а то й неможливе. Ольга Хамедова зазначае, що характеристика розповщача е найбшьш промовистою, коли йдеться про невлаштоване особисте життя геро'1'ш. Проте для зображення непростих стосунюв жшки з сином-пiдлiтком авторка вдаеться до першоособово'1 форми викладу [5, с. 153]. Отож, структура викладу неоднорщна. Автор обирае стратегию суб'ектно'1 побудови твору залежно вщ мети.
Як правило, в малш прозi Свгенп Кононенко автор намагаеться захищати жшок. Патрiархальний свiт вимальовуеться як такий, що розтоптуе жшочу особистiсть, 11 ество, яке прагне щасливого материнства, рiвностi у стосунках i гармоншного родинного життя. Проте цi бажання не реалiзуються. У Свгенп Кононенко е кшька геро!'нь, якi стають щасливими лише тодi, коли йдуть вщ чоловiка i починають будувати майбутне самостшно. Таким чином, руйнуеться едина твердиня, в якш жшка могла себе реалiзувати в контексп тих часiв, а мiф про одруження як «вшець» ж1ночо!' долi критично переосмислюеться. Авторка пропонуе читачу поглянути на св^ очима жшки в бшьшосп творiв. Це виправдовуе мшмальну присутнiсть чоловiчого наративу. В жшочш прозi чоловiчий наратив з'являеться лише в тих творах, в яких чоловш осм^еться, тобто головним суб'ектом викладу е антигерой, «герой iз негативними атрибутами» [6, с. 13].
У творах «Випередила» i «Шантаж» авторка обирае тип викладу вщ першо! особи. Оповiдачами виступають чоловши, якi мислять штампами i стереотипами. Вони не розумiють складного св^у жiнки-матерi, жiнки-дружини. Геро!' свою безпорадшсть та нiкчемнiсть виправдовують тим, що саме слабка стать зробила 1'х такими. Так, у новелi «Випередила» чоловiк страждае вiд того, що жшка покинула його разом iз небажаним сином. Вш картае себе за те, що дав себе випередити, а тепер вш мае доглядати за дитиною, вщ яко! не може вщмовитися через житло. Монологи оповщача розкривають його егоютичну сутнiсть та патрiархальне бачення жшки, и ролi в суспiльствi: «Мале коло - це побут. Велике коло - свт. Чолов1ков1 сл1д обертатися великим колом, жгнцг - малим» [2, с. 101]. Проте, як виявилося, герой
не пристосований навт до примiтивного життя в «малому mm». BiH не справляеться з щоденними обов'язками i кляне свою колишню за це. Авторка дае слово чоловшов^ щоб максимально показати ницiсть його думок, учинюв, мотивiв, знецiнити його «першють», висмiяти самовпевненiсть. Таким чином, Свгешя Кононенко не намагаеться зруйнувати патрiархальнi стереотипи, а показуе, що вони вже зруйноваш, i вiд минулих порядюв залишилося лише попелище гендерно'1' нерiвностi. Автор акцентуе на неможливють збереження патрiархальноi родини в абсурдному апокалштичному свiтi.
Отож, у збiрцi новел «Три свiти» Gвгенiя Кононенко вдаеться до рiзних форм викладу. Авторську стратегию суб'ектно'1' оргашзацп реалiзуе насамперед оповiдач та розповiдач. Автор або повшстю усувае розповiдача з твору, або вживлюе його у свщомють героя. Письменниця у «Трьох свiтах» залучае оповiдача нечасто. Це можна пояснити прагненням уникнути однобiчного зображення та сприйняття. Оповiдь складаеться з окремих фрагменпв, в яких зображуваш поди подаються крiзь призму сприйняття суб'екта викладу. У малш прозi Gвгенiя Кононенко формуе особливу форму викладу художнього тексту, в якш важливу роль вiдiграе образ самого автора. Таким чином, активiзацiя дослщницьких зацiкавлень до суб'ектно'1' оргашзацп художнього тексту стимулюе науковий штерес до образу автора в ньому та визначае перспектившсть подiбних дослщжень.
Список використано1 л1тератури
1. Виноградов В. В. Проблема образа автора в художественной литературе // Виноградов В. В. О теории художественной речи / В. В. Виноградов. - Москва : Высшая школа, 1971. - С. 105-211 ; Vinogradov V. V. Problema obraza avtora v khudozhestvennoy literature // Vinogradov V. V. O teorii khudozhestvennoy rechi / V. V. Vinogradov. - Moskva : Vysshaya shkola, 1971. - S. 105-211.
2. Кононенко С. Три свгти : вибраш новели / С. Кононенко. - Л^в : Шрамща, 2006. - 152 с. ; Kononenko Ye. Try svity : vybrani novely / Ye. Kononenko. - Lviv : Piramida, 2006. - 152 s.
3. Манн Ю. Автор и повествование / Ю. Манн // Известия РАН. Серия литературы и языка. - 1991. - Т. 50, № 1. - С. 3-16 ; Mann Yu. Avtor i povestvovanie / Yu. Mann // Izvestiya RAN. Seriya literatury i yazyka. - 1991. - T. 50, № 1. - S. 3-16.
4. Сшченко О. Д. Комушкативш стратеги в теорп л^ератури : автор, текст, читач : навч. поаб. / О. Д. Сшченко. - Кшв : Логос, 2015. - 170 с. ; Sinchenko O. D. Komunikatyvni stratehii v teorii literatury : avtor, tekst, chytach : navch. posib. / O. D. Sinchenko. - Kyiv : Lohos, 2015. - 170 s.
5. Ткачук О. Наратолопчний словник / О. Ткачук. - Тернопшь : Астон, 2002. -173 с. ; Tkachuk O. Naratolohichnyi slovnyk / O. Tkachuk. - Ternopil : Aston, 2002. - 173 s.
6. Фшоненко С. О. Концепщя особистосп жшки в укра'шськш жшочш прозi 90-х роюв ХХ стшття : моногр. / С. О. Фшоненко. - Кшв ; Ижин : Аспект-Пол^раф, 2006. - 158 с. ; Filonenko S. O. Kontseptsiia osobystosti zhinky v ukrainskii zhinochii prozi 90-kh rokiv ХХ stolittia : monohr. / S. O. Filonenko. - Kyiv ; Nizhyn : Aspekt-Polihraf, 2006. - 158 s.
7. Хамедова О. Наративш моделi мало'1' прози С. Кононенко / О. Хамедова // Актуальш проблеми украшсько'1' л^ератури i фольклору. - 2012. - Вип. 18. - С. 150158 ; Khamedova O. Naratyvni modeli maloi prozy Ye. Kononenko / O. Khamedova // Aktualni problemy ukrainskoi literatury i folkloru. - 2012. - Vyp. 18. - S. 150-158.
Стаття надшшла до редакцп 30.10.2017.
V. A. Prosalova
Yu. Yu. Nikonenko
THE SUBJECTIVE ORGANIZATION IN SHORT STORIES «THREE WORLDS» OF YEVHENIYA KONONENKO
The article is focused on determination and analysis of the textual category of narrator in the novels of Yevheniya Kononenko. The narrative point of view or narrative perspective that describes the position of the narrator in relation to the story was investigated. The forms of revealing the author's consciousness and the ways of its representation have been regarded. The author creates the effect of polyphony. The readers, while reading the text, are identifying various views with various personages, without attributing them directly to the writer. It was explored that the writer's views and emotions are explicitly expressed in the author's speech (or in the author's narrative). The plot is unfolding in author's narrative, the personages are given author's characteristics, the time and the place of actions are also described here in the author s vising. The author's narrative in «Three Worlds» supplies the reader with direct information about the author's preferences and objections, beliefs and contradictions, serves the major source of shaping up the author's image. The writer himself hides behind the figure of the narrator and presents all the events of the story from the narrator's point of view and only sporadically emerges in the narrative with his own considerations which can reinforce or contradict those expressed by the narrator. It is proved that the prosaic literary text is a heterogeneous formation with a polyphonic structure, which can include a certain number of voices or plans that are grouped around the author's image.
In the short stories «Three Worlds» Eugenia Kononenko uses various forms of narration. The author's strategy of the subject organization is realized primarily by the first-person narrator and the third-person narrator. The author either completely removes the narrator from the text, or embeds him into hero s consciousness. In the power field of author attention actual problems ofpublic life are analised: gender inequality, social class inequality, marriage with a foreigner, patriarchal stereotypes. The article explores simulation of images of the author in the fiction by Yevheniya Kononenko. The author's communication strategy is included in the gender identity of the narrator. The own model of the narrator is created: she is a progressive woman who strives for education and professional fulfillment. Ironic narrative determines the world view of the author who dispelled myths of a patriarchal society.
Key words: author, author's consciousness, reader, first-person narrative, third-person narrative.
УДК 82-343:003.628
О. М. Солецький
СТРУКТУРНО-СЕМ1ОТИЧНА КОНВЕРГЕНЦ1Я М1ФУ ТА ЕМБЛЕМИ
У cmammi вивчаються функци емблематичних Mexani3Mie у формуванш первжного doceidy, визначаеться гхня роль в утверджент координащйних сенсостимулювальних систем, синкретичних зумовленостей. Якщо в cтрyктyрi класичног емблеми мiфoлoгiчний матeрiал вiдiгравав роль вторинног вiзyальнoi
