CC BY
40УДК 821.111-31.09
Яковлева Н. М.,
астрантка кафедри зарубiжноT лiтератури Кам'янець-Подiльського нацюнального унiверситету
iменi 1вана Огieнка
Екзистенцшний вимiр художнього часу в прозi Джозефа Конрада
Романи Джозефа Конрада "Серце ттьми" та "Лорд Джим" вважаються одними iз перших модернютських творiв свiтовоT' лiтератури, що вщкривають перспективу ускладнення художньот структури як засобу актуалiзацiT модерного свiтобачення i вираження глибинних проблем людського юнування. Таке ускладнення торкнулося i часопросторовоТ органiзацiT художнього твору, i, зокрема, стввщношення у ньому рiзних часових плашв. Попри те, що творчють Конрада постiйно перебувае в полi зору лiтературознавцiв, проблема "час i наратив" у його прозi залишаеться мало вивченою. Побiжно про це писали R.W.Stallman., I.Watt, однак цтюне дослiдження у розрiзi, визначеному назвою нашоТ розвiдки, у конрадознавствi вщсутне, що було встановлено шляхом аналiзу бiблiографiT з творчостi письменника на сайт josephconradsociety [9].
Метою даноТ розвiдки е з'ясування специфiки художнього часу в романах Джозефа Конрада "Серце ттьми" та "Лорд Джим" у зв'язку з постановкою екзистенцшних проблем та неоднозначнютю авторського погляду на сутнють людськоТ природи i цивiлiзацiйних процесiв.
Спроби видiлити i розрiзнити час в художнiй структурi лiтературного твору вперше були здшснеш представниками ро^йсь^! формально' школи. Зокрема, Б.В.Томашевський зазначав: "В художньому творi потрiбно розрiзняти фабульний час i час розповiдi. Фабульний час - це час, в якому передбачаеться здшснення викладених подiй, час розпов^ - це той час, яке займае прочитання твору" [4]. Вщтак пщ художнiм часом ми повинн розумiти як час подiй, зображених у твор^ так i розбiжностi мiж тим, коли згаданi описан п од iT вiдбулись, i тим, коли про них повщомив наратор як свiдок i учасник цих подш чи iнформатор, який довщався про них [6].
Росшсьм формалiсти загострили увагу на тому, що поди, ям вiдбуваються в твор^ можуть розповiдатися не в тому порядку, в
якому вони вщбувалися. Це розрiзрення спричинило паралельне функцюнування двох рiзних термов: сюжет i фабула. Пiд фабулою розумти той порядок проходження подш, в якому вони дiйсно вщбувалися, а сюжетом позначали той порядок проходження подш, в якому про них розказано в тексп. Пзыше, у межах наратологи аналопчно до цього розрiзнення стали використовувати поняття дieгезису (розказано''' ютори) i дискурсу (форми розпов^д ютори) [5, с. 155-156].
Останшм часом саме методолопчш принципи наратологи найчастiше застосовуються у дослщженнях проблем художнього часу. Зокрема, у наратологи з'ясовуеться часопростровий осередок формування фабули, i сюжетний 'х виклад, тобто засоби формально' структури розповщ^ особливостi подання, розгортання й розподту оповiдних подiй, хронологiчного та ахронолопчного представлення ситуацiй.
У роман Джозефа Конрада "Серце штьми" з перших сторшок легко встановлюеться час розповщання, точнiше його вiдправна точка: iсторiя, про яку буде розказано, розпочинаеться на яхт "НеллГ' у гирлi Темзи через "тисячу дев'ятсот ромв" пiсля вторгнення римлян у Бриташю, тобто в кiнцi Х1Х - початку ХХ столiття. На це вказують слова капiтана Марлоу: "I was thinking of very old times, when the Roman first came here, nineteen hundred years ago... yesterday... Light came out of this river since - you say Knights?" [7, с. 4] (Я думав про л далек часи, коли вперше тут з'явилися римляни, тисячу дев'ятсот рош тому. вчора... Св^ло, скажете ви, запалало на цш рiчцi в добу рицарiв?). Часова дистан^я, яку так очевидно акцентовано, мае принциповий художнш сенс. Вона вщразу задае значущий масштаб розповщ^ налаштовуе на сприйняття подш у розрiзi "великого" юторичного часу. Водночас доволi несподiвана поява прислiвника "yesterday" в мiркуваннях Марлоу-розповiдача про давно минулi часи вказуе на суб'ективне сприйняття часу, злиття його рiзних в^^зш у певному суцiльному потоцк
У "Серцi пiтьми" е два "Я-оповщача": "Я-оповiдач" першого рiвня, який розпочинае розповщь i е свого роду квазiавтором, i "Я-оповiдач" основно' ютори, капiтан Чарлi Марлоу. Останнш розповiдае друзям-морякам про свою подорож до яко'сь кра'ни з "великою могутньою рiчкою" в глибин континенту, який також жодного разу не називаеться, але легко щентифкуеться як Африка, а рiчка як Конго. Це мюце, де добувають слонову кiстку для бвропи, власне, i е "серце пiтьми" у сприйнятп головного героя.
Вщтак часопрослр "Серця ттьми" мае дво'стий характер: де i коли вщбуваеться розповiдь Марлоу (зовнiшня наративна ситуа^я) експлiцитно заявлено, тодi як хронотоп подш само''' розповiдi капiтана залишаеться невизначеним. Ця невизначенiсть мае значний художнш потенцiал, оскiльки виводить розповщь за межi конкретного соцiально-iсторичного часу i локального мiсця дiY у часопрослр людсько' екзистенцп, для яко' характернi абсолютно-унiверсальнi вимiри вiчностi й нескiнченностi. Екзистенцiйна людина завжди знаходиться над безоднею; мiсце YY iснування - онтологiчний час i простiр [1, c. 32].
Марлоу опиняеться там, де не дшть звичн норми цивiлiзованого свп"у, де людина залишаеться сам на сам зi сво'м диким минулим, з ретроспективною ентротею хаосу. Подорож Марлоу постае як мандрiвка захщноТ цивiлiзацiY у свое минуле. "And this also has been one of the dark places of the earth" [7, с. 4] (I це також був один з темних мюць землО - ц слова Марлоу промовляе ще до свое!' розповщь маючи на увазi не Африку, а Ангтю. Його реальна по'здка здiйснюеться "у просторГ, до "чорного" континенту, але набувае символiчного значення подорожi "у часГ - як вiдвiдування темного минулого людства й водночас вщкриття "темного в душГ людини поза юторичним часом.
Символiчний план назви - заглиблення в ттьму шдсвщомосп -реалiзуеться, коли Марлоу зустрiчаеться з мiстером Куртцом, начальником торговельно!' станцiY, людиною-легендою, як його представляли вщ самого початку подорож1 через те, що вш досягнув неймовiрних успiхiв у зборi слоново' кютки. Марлоу усвiдомлюе, що метою його подорож1 було "поговорити з мютером Куртцом" (очевидно, саме розмова з ^ею людиною могла б прояснити його феномен), i до зустрiчi у верхiв'ях африкансько' рiки не може уявити собi його шакше, нiж у процесi безпосереднього мовлення: "The man presented himself as a voice" [7, c. 42] (Думаючи про цю людину, я думав про його голос).
Але просування Марлоу до зустрiчi з Куртцом стае також мандрiвкою в час - первюного, доюторичного буття без надбудови створених цив^защею стереотитв та усталених норм жорстокостi й антигумаызму. Марлоу вражае малоцiннiсть людського життя, вiн стае свiдком прямих i не караних злочинiв колонiалiзму проти моральностi, натхнених iмперською щеолопею. Рiзноманiтнi сцени смертi, насильства, хвороб, пщступносп бiлих, дикостi чорношкiрих слугують прологом до подорож1 на внутршню станцiю. Уявою Марлоу заволодiвае ф^ра мiстера Куртца. Куртц передусiм постае перед нами як потужне
символiчне явище - причому не ттьки для аборигеыв, а й для европей^в. Створений ним подумки образ Куртца як свточ прогресу розсипаеться. Марлоу розумiе, що всi попередн уявлення про Куртца виявилися помилковими. "Представник цив^заци" залякуе дикунiв, забирае у них слонову кютку силою зброТ, оголошуе себе для них "богом". Насправдi "посланець милосердя, науки i прогресу" виявляеться втiленням зла. Марлоу прагне звтьнитися вiд влади героя, викоршити минуле: "There remained only his memory and his Intended - and I wanted to give that up, too the past, in a way - to surrender personally all that remained of him with me." [7, c. 109] (Залишився ттьки спогад про нього i його наречена; я хо^в i це вщдати минулому, хо^в вщдати все, що в мене вщ нього залишилося).
Пщсумок подорожi виявляеться невтшним: сучасна людина залишилася таким само дикуном, як i тисячорiччя назад, а iдеали, вiра в милосердя й прогрес перетворюеться не бтьш нiж на голослiвну фразу.
Важливо, що в процесi розпов^д Марлоу мають мiсце зупинки, коли наратив повертаеться до вихщноТ точки у прост^ i часi - палуби яхти "НеллГ i "тепершнього" самоТ розповiдi, тобто час поди i час розповiдi постiйно корелюють мiж собою. При цьому "Я-оповщач" першого рiвня акцентуе увагу читача як на тих змшах, що вщбуваються з Марлоу (як вш сам переживае свою розповiдь), так i на особливостях сприйняття його розпов^д реципiентами-слухачами: "It had become so pitch dark that we listeners could hardly see one another. For a long time already he, sitting apart, had been no more to us than a voice. There was not a word from anybody. The others might have been asleep, but I was awake. I listened, I listened on the watch for the sentence, for the word, that would give me the clue to the faint uneasiness inspired by this narrative that seemed to shape itself without human lips in the heavy night-air of the river" [7, c. 18] (Стало так темно, що ми -слухачi - ледве могли розгледти один одного. Марлоу, який сидiв в сторону давно став для нас невидимим. Вс сидти мовчки i слухали лише його голос. Решта, мабуть, спали, але не я. Я слухав i слухав стежачи за фразою чи словом, яке роз'яснило б мен вщчуття тривоги, спричинене ^еТ розповщдю. I слова, здавалось, не зривались з вуст людини, а падали з важкого шчного пов^ря, як нависли над ршю).
Те, що у "Серц штьми" Марлоу виступае оповщачем вщ першоТ особи, надае викладу особливоТ довiрливостi та штимностк герой впускае нас у свш внутршнш св^ i розкривае його у споаб, наближений до сповщального. Вш е не просто функцюнальною
постаттю у TBopi, а стае, по cyTi, головним персонажем роману. Завдяки часовим переходам у розпов^ на очах читача вщтворюються не просто спогади про давно минулi поди, але здшснюеться процес самоусвiдомлення Марлоу, вщкриття ним "штьми" внутрiшнього свп"у людини: "Soul! If anybody ever struggled with a soul, I am the man. But his soul was mad. Being alone in the wilderness, it had looked within itself, and, by heavens! I tell you, it had gone mad. I had - for my sins, I suppose - to go through the ordeal of looking into it myself. No eloquence could have been so withering to one's belief in mankind as his final burst of sincerity. He struggled with himself, too. I saw it - I heard it. I saw the inconceivable mystery of a soul that knew no restraint, no faith, and no fear, yet struggling blindly with itself. I kept my head pretty well" [7, c. 98] (Душа! Якщо ж комусь i доводилось вести боротьбу з душею, то це був я. Але його душа була одержима безумством. Покинута в дику глушину, вона заглянула в себе i - збожеволта. Я змушений, мабуть, в покарання за сво'Г грiхи пщдатися випробуванню i самому заглянути в його душу. Навпъ красномовн доводи не могли потрясти вiру в людину ... Вш теж боровся з собою. Я це бачив, чув. Я бачив незбагненну таемницю душ^ яка не знае н вiри, н страху, але бореться наослт сама з собою. Я збер^ присутнють духу).
Каштан Марло, "головний голос", який повщомляе свою "точку зору" в "Серц ттьми", е одним iз оповщачем i в роман "Лорд Джим". Роль i значення Марлоу у ромаш порiвняно з "Серцем ттьми" глибшi i вагомшк Як оповщач вш з'являеться ттьки в сцен суду над Джимом, а до рокового моменту в долi головного героя розповщь ведеться вщ третьо' особи. У них згадуеться про "виховання" Джима, що тдштовхнуло його тти в море, до "хвилюючого життя у свт пригод", про "читання легко'' белетристики" i про його романтичнi фантази, породженi книгами: "He saw himself saving people from sinking ships, cutting away masts in a hurricane, swimming through a surf with a line; or as a lonely castaway, barefooted and half naked, walking on uncovered reefs in search of shellfish to stave off starvation. He confronted savages on tropical shores, quelled mutinies on the high seas, and in a small boat upon the ocean kept up the hearts of despairing men - always an example of devotion to duty, and as unflinching as a hero in a book" [8, c. 6]; "... he loved these dreams and the success of his imaginary achievements. They were the best parts of life, its secret truth, its hidden reality. They had a gorgeous virility, the charm of vagueness, they passed before him with an heroic tread; they carried
his soul away with them and made it drunk with the divine philter of an unbounded confidence in itself" [8, c. 12]. (BiH бачив як рятуе людей з тонучих кораблiв, то в 6ypi зрубуе щогли, зазнавши авари з мотузкою пливе по хвилях, самотньо блукае босий i напiвголий по не вкритих водою рифiв, в пошуках молюскiв, як б вiдстрочили голодну смерть. BiH бився з дикунами, поборював заколот, що спалахнув пщ час бур^ i на маленькому човнi, загубленого в океат, пiдтримував мужнiсть у зневiрених людей - завжди вщданий своему обов'язку i непохитний, як герой з книги... вш любив ц мрГГ i успiх сво'Гх уявних досягнень. То було найкраще в житп, таемна и ютина, прихована и реальнiсть. У цих мрiях була чудова мужнiсть, чарiвнiсть невловимого, вони проходили перед ним геро'чною процесiею, вони захоплювали його душу i п'янили ''' божественним напоем - безмежною вiрою в самого себе).
У першш частит роману послщовно руйнуються далекi вщ реально' дiйсностi книжковi уявлення персонажа, зштовхуючись з жорсткою реальнiстю життя на морi. Друга частина роману розповщае про спробу реалiзацil Джимом щеального "я", i того факту, що послужив причиною його службово' провини й падшня в першш частит твору.
Джиму випало важке випробовування, вiдповiдаючи на запитання в залi суду, що ж насправдi трапилося на суднi "Патна", Джим намагаеться викласти потрiбнi суддям факти, усвщомлюючи всю складнiсть пояснити з допомогою факпв смисл тодiшнiх подш i свого вчинку: "He spoke slowly; he remembered swiftly and with extreme vividness; he could have reproduced like an echo the moaning of the engineer for the better information of these men who wanted facts. After his first feeling of revolt he had come round to the view that only a meticulous precision of statement would bring out the true horror behind the appalling face of things. The facts those men so eager to know" [8, c. 15-16] (Джим говорив повтьно; спогади виникали на диво чiтко; для свщомосп цих людей, котрi вимагають факлв ... вЫ прийшов до того висновку, що лише присюплива точысть розповд може пояснити справжнлй жах, який ховався за моторошним ликом подй Факти, про як так сильно хотти дiзнатися ц люди). Джим вщповщае на запитання, яю не мають ыякого значення. ВЫ сподiваеться, що юристи зможуть з'ясувати причину злочину, але "... the interest that drew them here was purely psychological - the expectation of some essential disclosure as to the strength, the power, the horror, of human emotions" [8, c. 26] (... сюди 'х привiв психолопчний штерес; вони очкували якогось вагомого викриття, яке б розкрило силу, могутнють, жах людських емоцш).
Пщ час читання роману ми зауважуемо переходи вщ одыеТ теми розмови до шшоТ, вiд одного героя до iншого, що задаються основним оповщачем роману Марлоу, який не дотримуеться хронолопчноТ послiдовностi у сво'Тх спогадах. Розповiдаючи про суд над Джимом, Марлоу згадуе "великого" каштана Брайерл^ сильну, вщважну людину, яка добре знала цшу своТм заслугам i своТм нагородам, рятувала затонулих людей на морi i корабле що зазнали аварп. Це один з тих героТв роману, якими так захоплювався Джим. Згадка про цю подiю спрямовуе думки Марлоу до того дня, коли каштан Брайерлi зважився на самогубство: "He jumped overboard at sea barely a week after the end of the inquiry, and less than three days after leaving port on his outward passage; as though on that exact spot in the midst of waters he had suddenly perceived the gates of the other world flung open wide for his reception" [8, c. 27] (Вш стрибнув за борт через тиждень шсля закшчення слщства i менше через три дн шсля того, як шшов у плавання, - шби там, у певному мющ вш раптово побачив у хвилях ворота шшого св^у, як його прийняли).
Марлоу не може залишитися осторонь i не брати участ у житп Джима: "He existed for me, and after all it is only through me that he exists for you. I've led him out by the hand; I have paraded him before you" [8, c. 93] (Вш юнував для мене, i в решт решт ттьки через мене вш юнуе для вас. Я вивiв його за руку, я виставив його напоказ перед вами). Втьно чи мимоволi Марлоу виступае заодно iз Джимом, якомога довше приховуючи вщ слухачiв сам факт злочину за допомогою низки оповiдальних прийомiв, то заб^аючи вперед, то повертаючись у минуле.
Таким чином, специфка спiввiдношення часу подiй i часу розповiдi в художнiй структурi романiв Джозефа Конрада "Серце штьми" та "Лорд Джим" демонструе змютовий зв'язок iз постановкою екзистенцiйних проблем та виявляе неоднозначнють авторського погляду на закономiрностi цивiлiзацiйних процесiв i сутнiсть екзистенцiйного феномену людини.
Лтература:
1. Заманская В.В. Экзистенциальная традиция в русской литературе ХХ века. Диалоги на границах столетий / Заманская В.В. -М.: Флинта: Наука, 2002. - 304 с.
2. Конрад Дж. Сердце тьмы и другие повести / Джозеф Конрад. -СПб: Азбука, 1999. - 136 c.
3. Конрад Дж. Лорд Джим / Джозеф Конрад. - СПб: Правда, 1989. - 321 c.
4. Томашевский Б.В. Теория литературы / Томашевский Б.В. -М.: Аспект Пресс, 2002. - 334 с.
5. Шмид В. Нарратология / Вольф Шмид - М.: Языки славянской культуры, 2003. - 312 с.
6. ЛИ"ературознавча енциклопедiя / [укладач 1.Ю. Ковалiв та iH]. -К.: Академiя, 2007 - Т 2: - 2007. - 624, [573] с.
7. Conrad, J. Heart of Darkness / Joseph Conrad - London: Penguin Books, 1973. - 111 p.
8. Conrad, J. Lord Jim : [novel] / Joseph Conrad - London: Penguin Books, 1975. - 176 p.
9. The Joseph Conrad Society (UK). Official Website // http:// www.josephconradsociety.org/
