CC BY
262. Данилша О.В. Позицiя автора у Лексикон iнтимних Micr Юр1я Анд-руховича / О.В. Данилiна // Вюник ЛНУ iMeHi Тараса Шевченка / гол.ред. : В.С. Курило. - Л. : ВидавницгвоДержавного закладу «Луганський нацю-нальний унiверситег iменi Тараса Шевченка» Вип. 2 (261) - 2013.
3. Данилiна О.В. Романи Ю. Андруховича : Вщ бурлеску до авто-бюграфп [Електронний ресурс] / О.В. Данилiна ; матерiали Мiжнародноl науково практично! 1нтернет конференцп [»Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании 2012»] (18 27 грудня 2012 р.) - Режим доступу : http://www.sworld.com.ua/ index.php/philosophy-and-philology-412/literary-crititism-412/15195-412-0733?q=%2Findex. php%2Fru%2Fphilosophy-and-philology-412%2Fliterary-criticism-412%2F15195-412-0733&lang=ru.
4. Дзюба-Погребняк О. Сербсью мотиви в укра1нськ1й лгтератда про Першу свiтову вiйну / О. Дзюба-Погребняк // УКРАС : украшсько-сербсь-кий збiрник : iсторiя, культура, мистецтво ; [гол. ред. Д. Айдачич]. - К. : Темпора, 2010. - Вип.1(4) - 2009 : Харшвський ун-т i серби. Ктвський унт i серби. Серби та сербськ1 мотиви в укр. лiтературi . - 2010. - С. 240-247.
5. Дзюба О. Образи сербiв в украшськш лггератда // Сеоба Срба у Руско царство половином 18 века : зборник радова са Ме^ународног научног скупа у Новом Саду, 7-9 ма]а 2003. - Нови Сад, 2005. - С. 482-490.
6. Романишин В. Геопоетика як художня топографiя та теоретична реф-лексiя над лгтературним часопростором / В. Романишин // Проблеми гуман-iтарних наук. Збiрник наукових праць ДДПУ - 2011. - Вип. 28: Фiлологiя.
7. Савенко 1.Л. Лексикон iнтимних мют Ю. Андруховича як специфiч-ний жанрово-стильовий експеримент в контекст сучасно! украхнсько! литературно! мемуаристики / 1.Л. Савенко // Вiсник ЛНУ iменi Тараса Шевченка ; [гол. ред. В.С. Курило]. - Л. : ВидавництвоДержавного закладу «Луганський нацюнальний ушверситет iменiТараса Шевченка». - 2012. Вип. 12 (247).
УДК 821.133.1-31Шевалье.09
Ю.А. Ващенко (Харкiв),
кандидат фшолопчних наук, доцент кафедри юторп зарубiжно! лiтератури i класично! фшологл Харшвського нацiонального унiверситету iменi В. Н. Каразша.
Стерн1анський розпов1дний канон у наративнш структурi ромашв Г. Шевалье
Творчють Г. Шевалье (1895-1969), автора трилоги «Клошмерль» (1934), «Клошмерль Вавилонський» (1954) та «Клошмерль-водолжарня» (1963) довп роки залишалася на перифери лгтературознавчо! уваги як на батьшв-щит письменника, так i за И межами. Французью лiтературознавцi зберiга
© Ващенко Ю. А.
ють традицш утримувати творчiсть Г. Шевалье в кол так звано! «репо-нально!» лiтератури, яка у Францп мае ввдчутне нашарування марпналь-носп. Росiйськi й вiтчизнянi науковцi аналiзують проблематику [14; 16], особливосп пафосу [15; 17], ввдзначають «галльський дух» [17] роматв Г Шевалье, однак не враховують уае! складностi й калейдоскошчносп !х по-етики. На наше переконання, творчiсть цього письменника не тальки ввдби-вае проблемно-поетолопчш риси «обласницького» роману, а й залучена у «великий текст» нащонально! i свиово! культури. Найважливiшi художш орiентири Г. Шевалье - карнавалiзована лiтература, сприйнята крiзь призму раблезiансько! традицп, французький комiчний роман XVII столитя, лiтература Просвiтницгва (Вольтер, Двдро).
Один iз визначальних векторiв лiтературного впливу на Г. Шевалье -творч^ь Л. Стерна. Поетолопчт новацл Л. Стерна докладно вивчено. До-мiнантнi теми лiтерагурознавчих праць, як1 склали академiчний канон нау-кових розвщок про «англшського Рабле» - темпоральна органiзацiя «Трютра-ма Шенда» та «Сентиментально! подорож1» (У Бут, Д. Ван Гент, Е. Крафт, Б. Леман, А. Мендшоу; К. Атарова, Н. Дешковець,А. Зорш, В. Маевська, М. Соколянський, В. Шкловський та iн.) [13], а також принципи нарацi! та концепщя авторсько! iнстанцi! у творах Л. Стерна (У Бут, Д. Гроссфо-гель, Б. Леман, Дж. Престон, П. М. Спекс; I. Банах, £. Константиновська, В. Харитонов та ш.) [12, с. 32-40].
Щодо Г. Шевалье, «стернiанство», на нашу думку, вплинуло на спе-циф^ темпорально! органiзацi! його романiв, позначилося на особли-востях пафосу (сполучення лiрично! тональностi з iронiею, гротеском i сарказмом), на пародiйному переосмисленш жанрових канонiв. (У. Бут, аналiзуючи жанрову специфiку «Трiстрама Шендi», демонструе, що ху-дожня цiлiснiсть стершвсько! книги народжуеться у свiтлi традицш комь чного роману, фiлософських есе i сатиричних творiв [3, с. 149]). Упм найяскравiше «стернiанськi кореш» творчосп Г. Шевалье, вважаемо, ви-являються у розповiднiй сферi його ромашв, в особливiй ролi авторсько! шстанци.
У наративному планi романам Л. Стерна притаманна розгалужена система прийомiв, як1 руйнують мiметичнi конвенцп та визначенiсть авторсько! позицп. Розповiдач у романах Л. Стерна валяко урiзноманiтнюе форми свое! присутносп у внурiшньотекстовiй реальностi [1].
Завдання нашо! статтi - виокремити i проаналiзувати систему нара-тивних прийомiв, успадкованих Г. Шевалье вiд традицп стернiанського розповiдного канону.
Стосовно Л. Стерна дослщники неодноразово зауважували: «перед нами карнавалiзацiя всього способу мислення, зухвала, зiграна у вели-чезних масштабах» [7, с. 3]. У трилогп Г. Шевалье про Клошмерль також саме карнавальна, <агрова» основа зумовлюе специфiку всiх аспектiв ро-манно! проблематики i поетики, зокрема, позначаеться на особливостях авторсько! позицп. Карнавальна фамшьяризащя, за М. Бахтшим, сприяе руйнуванню епiчно! i трапчно! дистанцi!, iстотно вiдбиваеться на оргаш-зацi! сюжету i сюжетних ситуацш, визначае особливу фамiльярнiсть авторсько! позицп стосовно геро!в (неможливу у високих жанрах), визначае
лопку мезальянсiв i профанованих знижень, впливае перетворюючим чином на самий словесний стиль лiтератури [2, с. 142-143].
Головною ознакою розповiдноï структури роману «Клошмерль» (як i трилогл в цiлому) е ïï щдкреслена «дискурсивтсть», постiйна активна при-суттсть розповвдача, у тому числi й експлщитного («дискурсивтсть» у тому розумшш цього поняття, яке запропоноване Ж. Женеттом. У цьому сенсi «дискурс» протистогть «розповiдi» як суб'ективна шстанщя об'екгивнiй [6, т. 1, с. 296]. «Ддегесис», як вказуе Ж. Женетт, визначаеться мiнiмумом шфор-мацл та максимумом присутностi iнформатора [6, т. 2, с. 185]).
У романах клошмерльскоï трилогии дiегетичний (такий, що протис-тоïть «мiметичному» зображенню) розповiдний тип домiнуе, что вияв-ляеться у переважаннi «непрямо1' передача» i «резюмованно1» розповiдi, а також в максимальнш присутностi розповiдача («аукторiальний» тип розповiдi). Драматизованi «сцени» чергуються з резюмованою розповщ-дю й описовими паузами. При цьому розповщш фрагменти стввщно-сяться з драматичними як домiнуюча форма сюжетного руху.
Ступiнь присутностi наративно1' iнстанцiï в ромаш е надзвичайно великим. Розповщач постае тут як «джерело, гарант i органiзатор розповiдi, як аналитик и коментатор, як стилют...» [6, т. 2, с. 185]. Неприхована умовнiсть, театральнiсть розповiдi тдкреслюеться численними ремарками (засiб металепсиса), за допомогою яких розповiдач роз^уе свое входження - разом з читачем або без нього - в дiегетичний свiт. Залиша-ючи хзд iсторiï, розповiдач веде - вщ власного iменi й лише задля шфор-мування читача - детальний опис мгсцевосп: «Avant d'en arriver а ces vifs incidents, il n'est pas inutile de préluder par une promenade dans le Clochemerle de 1922.» [23, с. 35]. («Перш нгжприступити до викладу цих бурхливих подш, не зайве буде здшснити прогулянку Клошмерлем 1922 року.» «.nous rattraperons bientôt le maire et l'instituteur, qui vont lentement. Mais nous avons d'aboi а nous occuper du pays beaujolais». («Незабаром ми наздоженемо мера та вчителя, що йдуть неквапливо. А поки займемося описом провтцИ'Божоле» [23, с. 21]). Це «стлкування» роз^уеться мiж розповщачем i читачем, яш оглядають мюто, у той час як справжш учас-ники подш займаються сво1'ми справами: «Poursuivons maintenant notre promenade comme si, sortant de l'église, nous tournions а droite» [23, с. 50] («Однак продовжимо нашу прогулянку i, виходячи з церкви, звернемо праворуч» [21, с. 40]), або очiкують, коли розповщь знов «поверне 1'х до життя»: «Laissons donc les deux hommes se porter de leur pas tranquille.» («Надамо можлив^ь цим двом добродаям неквапливо простувати.» [23, с. 28]); «Rejoignons maintenant nos deux hommes» («А тепер наздоженемо наших геро1'в» [23, с. 28]).
У тексп також неодноразово «засввдчена» наявшсть екситцитного читача: «Si se trouve parmi les lecteurs quelques touristes qui aient encore le goût de la découverte.» [23, с 24] («Якщо мгж читачами знайдуться тури-сти, у котрих ще збертея потяг до нових земель .»); «On suppose le lecteur moin impatient que Tafardel. « [23, с. 21] («Гадаемо, читачевг не кортить так дуже, як Тафарделевi.»). Порiвняемо : стосовно романiв Л. Стерна дослщ-ники вказують на «<.> ^ове начало, котре виявляеться в «сеана зв'язку»
мгж розповвдачем, автором i читачем (даалогичшсть)», на персонiфiкацiю «специфiчного образу читача, конгешального автору» [18, с. 99].
Панування розповiдача у створеному романному свт позначаеться i на його темпоральнш органiзацiï. Характерною рисою розповщ в романах трилогiï е часте звертання до пролепсисiв - попереджувальних зау-важень про подальший перебiг подiй: «Les deux clans étaient а couteaux tirés, et le doux curé Ponosse, lui-même engagé de force dans ce conflit... Mais laissons cela. Le moment viendra d'en parler. Suivons pas а pas la marche des événement» [23, с. 155] («Обидва клани стояли з повитягуваними ножами, i сам лапдний кюре Поносс... пообвдв перейти до ди... Та ще надшде час про це поговорити. А поки що простежмо крок за кроком розвиток попередмх подш» [21, с. 121]); «nous avons les premiers éléments d'une agitation qui va naître d'une maniére étrange, s'amplifier soudain en «scandales de Clochemerle» («ми вже маемо першi ознаки хвилювання, яке зародиться в дивний споаб i незабаром розростеться в «Клошмерльський скандал» [23, с. 34]). Водночас Г Шевалье часто звертаеться до ретроспекцш. Бшьшють ретроспективних сегменпв являють собою резюме, в яких розповвдач по-ринае в поди далеких i дуже далеких чаав, (у розповщ про полем^ навко-ло постатi святого Рока - аж у 1431 рш), або подае детальш портрети i докладш життеписи персонажiв - кюре Поносса, крамарки Жюдiт, святен-нищ Жюстини Пюте, лiкаря Мурая, аптекаря Пуальфара, нотарiуса Жiро-до (у ромаш «Клошмерль» життеписам «визначних клошмерлян» вiддано два роздiли; у ромаш «Клошмерль-водолтарня» так1 фрагменти об'еднанi в роздш «Загальний погляд»). У темпоральнш оргашзацп романiв Г. Шевалье також використовуе iмплiцитнi елiпсиси, наявшсть яких в текстi не машфестовано, але може бути виведено з хронолопчних пропускав або розривiв нарацп (найпоказовiший - часовий розрив мiж «великим заду-мом» (22 жовтня 1922 року) i безпосереднiм ввдкриттям «гiгiенiчного пав-iльйону» (5 квгтня 1923 року), а також вдаеться до ретардаци дiï i включае в розповiдну тканину розлогi описовi фрагменти.
Статичнi, позасюжетнi елементи в романах трилоги к1льк1сно переважа-ють Чисельними е вставнi новели, наприклад, гротескно-iронiчна «авторсь-ка» розповщ про долю Тот Бшяра, клерка жпт^альжй контори, що повер-нувся з вшни iнвалiдом; карнавальна iсторiя про очищення шлунка тiточки Сiдонi Сов^ що ïï чуемо з вуст мiсцевоï плiткарки Бабетти Манапу («Ця iсторiя варта того, щоб ïï розповюти», - зауважуе оповвдач). До цього можна додати докладнi розповщ про «таемш пожертви» нотарiуса Жiродо, про вiйськову кар'еру кап1тана Тардiво або про стосунки Рауля Жiродо та його коханки; «лггописний», ввдверто пародiйний фрагмент «жиля» i каношзацп святого Рока, «легенду» панi Фуаш про ïï минуле у «вищому свiтi», опис кончини сенатора Луеша, iсторiю «творчого шляху» поета Дет Пом'е тощо.
Наративну сферу ромашв Л. Стерна i Г. Шевалье спорщнюе i спосiб конструювання образу «амплщитного автора», зокрема - свщома гра з дистанцiею, яка роздме персонiфiкованого «ненадiйного розповiдача» й «амплщитного автора». У Бут, пропонуючи опис наративних прийомiв i наративних шстанцш у Л. Стерна, не тшьки вказуе на чисельнiсть комен-тарiв i вiдступiв, а й характеризуе той особливий тип художньо!' реальносп,
коли за допомогою «ненадшного розповщача» та його рухомо1 точки зору виникае семантична нестабiльнiсть розповiдi, неоднозначнiсть звучания багатьох тем, мотивiв, яка веде до ускладнення комунiкативноï ситуаци [3, с. 132-159]. Аналiзуючи категорiю «образу автора» в текст Л. Стерна, В. Харитонов, зокрема, зазначае, що «кожна з граней образу автора сшввщне-сена з характерною рольовою поведшкою i постае фактором смислопо-родження» [20, с. 52].
У ромаш Г. Шевалье «Клошмерль» гетеродiегетичний тип розповiдi зумовлюе складне сшвввдношення авторських масок: аионiмного хротке-ра, «кторика» не тотожного «уявному авторов^»,: «On entreprend ici une tâche d'historien, concernant des événements qui firent du bruit en 1923.» («Ми ставимо перед собою задачу юторика: вщтворити поди, яш нароби-ли шуму в 1923 рощ...») [23, с. 22]; бшьш наближеного до нього, теж не персошфжованого розповiдача «фiлософських» фрагментiв, а також колоритного мюцевого оповiдача, свщка i учасника подiй (сiльського пол-iцейського Босолея), якому «хронiкер» часом передае розповщш функцп i з яким навiть вступае в дiалог. Цей експлiцитний оповiдач - периферш-на постать у системi романних персонажiв - постае зниженим двшником автора-розповiдача, який марно намагаеться ввести читача в оману, дек-шька разiв звертаючись до полiцейського як до реального стврозмовни-ка: «Une chose m'étonne, monsieur Beausoleil, dans votre récit. Comment se fait-il que les soldats aient eu des cartouches?» («У вашш ютори, пане Босо-лею, мене дивуе одна обставина. Як могло статися, що у солдапв були патрони?» [23, с. 331]; або: «Erotique, monsieur Beausoleil?» («Еротичне, пане Босолею?» [23, с. 346]), «Malades, monsieur Beausoleil?» («Хвори-ми, пане Босолею?» [23, с. 55]).
Розповщач- «хронiкер» безпосередньо в тексп «аргументуе» передачу своïх функцiй оповiдачевi («Розповiсти про подальшi подл мiг би й юто-рик. I вiн не завагався б так зробити, якби не знайшлося кращого способу повщомити про них читача. Виявляеться, що один чоловж знав пвдрунтя уах подiй, бувши в них безпосередтм учасником з огляду на свою мутци-пальну посаду. Маемо на увазi польового сторожа Сiпрiена Босолея, гро-мадянина Клошмерля, <...>. Гадаемо, що краще подати його розповщь, яка, звiсно, точнiша за те, що ми написали б вщ себе, бо перед нами справжтй сввдок, котрий, природно, переказуе все на мюцевий манiр. Цей машр тут дуже необхiдний...» [21, с. 237]). Розповщач, насилу приховуючи лукаву усмiшку, також розмiрковуе про правомiрнiсть уведення у свою розповiдь досить мiцних (але цiлком достовiрних!) виразiв: «Question qui se pose à l'historien. Doit-il rapporter en propre termes les discussions qui sont venues à sa connaissance, termes dont la violence provocante a déterminé les faits dont on s'occupe ici? Ou doit-on aducir ces termes inspirés par la colére? Mais on craindrait dans ce second cas, que les actions qui vont suivre paraissent inexplicables» [23, с. 155] («Поставимо запитання юториковг Чи повинен вш переказувати точно перемовки, що дшшли до його вщома, слова, що 1хня тдбурлива несамовипсть призвела до неабияких подш? Чи, може, слiд по-м'якшувати цi навiянi гнiвом вислови? Але чи в такому разi не здадуться незрозумiлими наступнi подiï?» [21, с. 121-122]). Зауважимо принаддно, що,
характеризуючи вплив поетики рококо на художню манеру Л. Стерна, Н. Пахсарьян вказуе на «шдкреслювання «штучноси» твору (до цього автори роматв намагалися замаскувати «лгтературшсть» творГв)» [18, с. 98], на гру реальност i вимислу, яка «<...> веде до рефлексп автора про спосiб роз-повщ <...>» [18, с. 99].
Змша наративних iнстанцiй в романах трилогп може бути як вщкри-тою (коли розповiднi функцiï передаються одному з персонаж1в роману, примiром, полiцейському Босолею або плiткарцi мадам Фуаш), так i не заявленою (коли розповщш маски скептичного, песишстично налаштова-ного розповiдача у фшософських вiдступах, iронiчного й навiть убивче саркастичного в гротескних портретах i життеписах, проникливо лГрич-ного в пейзажних замальовках - непомiтно змiнюються на маску без-iменного «историка» - дещо простакуватого, утiм схильного до бучноï риторики - в описах перипетш клошмерльского скандалу).
Притаманне романнш струкгурi сумiщення «непрямоï розповщ» з прямим драматичним показом веде до суб'ектного роздвоення розповщ-ного стилю. Коли функцп розповiдача передаються одному з героïв, вiн тим самим наближаеться до iмперсонального наратора i виявляе спiльнiсть iз ним у прийомах розповiдi. Паралельнiсть образiв розповiдача i персо-нажа-оповiдача (Босолея) тдкреслена, наприклад, дубльованим описом Жюдгт Тумiньйон: спочатку ми бачимо ïï очима безiменного розповща-ча-«iсторика», i тут вона постае як «impératrice de Clochemerle» («амперат-риця Клошмерля»), «l'Olympienne» («олiмпiйська богиня»), «souriant déesse» («усмiхнена богиня»), «vestalе» («весталка»), «prêtresse miraculeuse» («чудотворна жриця»), «Ruth généreusement penchée sur ces vieux Boos...» [23, с. 54] («Руф, великодушно схилена над старезними Воозами») - переважае лексика висока, стиль риторичний. Полм розпов-iдач пропонуе читачевi опис Жюдiт iз вуст клошмерльського полщейсько-го: «Veut-on se représenter mieux encore la belle commerçante, à l'époque où elle trônait au sommet de sa splendeur et de son influence? Qu'on lise ce que nous a rapporté d'elle le garde champêtre Cyprien Beausoleil» («Хочете уяви-ти собi ще ясшше прекрасну крамарку у час ïï розквiту й величi? Тодi послухайте, що нам про не1' розповiв польовий сторож Сiпрiен Босолей...» [23, с. 54]). У його «простодушнш розповiдi» Жюдгт - «чорпвка» («cette sacré créature»), яка «en donnant à ses bonnes fesses leur plein d'aise sous l'étoffe collante, en vous mettant une pleine corbeille de poitrine sous le nez.» [23, с. 55] («виставить повну пазуху цицьок, випне добрячий оберемок адниць тд щшьною сукнею...» [21, с. 44]). Очевидним е контраст лексики й синтаксично1' побудови двох опиав, однак вони мГстять i важливий компонент, який 1'х об'еднуе - стрижнем портрету прекрасно!' крамарки е образ ïï спокусливоï усмГшки та рота як топографiчного центру гротескного тша. При цьому й тут збертаеться властива кожному суб'екту розповГдГ стилТстика: «le visage . aux mâchoires intrépides, aux dents irréprochables... aux lévres fondantes et constamment humectées par la langue...» («.гарно виписане обличчя з рГшучими щелепами, бездоганними зубами... сокови-тими, повсякчас зволожуваними языком вустами...» - розповщач; «Quand elle riait .elle donnait à voir tout le dedans bien salivé de sa bouche, avec les
dents alignées au complet, et la bonne langue au milieu, large et tranquille, qui vous mettait en gourmandise. Ce sourire tout bâillant et mouillé qu'elle avait .ça vous donnait des choses à penser.» [23, с. 54-55] («коли . CMieTbCH . то видно геть усю середину рота, i Bci до одного зуби, i гарний язик посередине здоровий, спокшний, аж вам одразу ïcra кортить . А широка й воло-гаусмiшка наводить на всяк думки» [21, с. 43]) - Босолей. Мова Босолея подвшна: в нш е таю розмовн форми, яю мовi викладу неперсонiфiковаио-го розповiдача не властивг Босолей набагато ближчий до клошмерлян, нiж «розповiдач-хронiкер», у його образi органiчно переплетенi риси оповвда-ча й «актора». Уйм варiацiï розповвджй манери вiдзначенi загальними сти-лютичними тенденцiями - оповiдь Босолея тдпорядкована законам ав-торського зображення, домшантою якого е iронiя.
Л. Стерн, як вщомо, надавав авторським вщступам структурного значения. «Отступления, бесспорно, подобны солнечному свету; - они составляют жизнь и душу чтения. - Изымите их, например, из этой книги, - она потеряет всякую цену: - холодная, беспросветная зима воцарится на каждой ее странице, отдайте их автору, и он выступает как жених, -всем приветливо улыбается, хлопочет о разнообразии яств и не дает уменьшиться аппетиту» [19, с. 82].
У розповщнш структурi ромашв Г. Шевалье «авторсьш» комеш^ i вщступи також займають особливе мюце. ïм притаманна надзвичайна гнучюсть i розмаитя емоцiйних ввдтшшв, широкий дiапазон iитонацiй - ввд буденноï i довiрливоï (але тайн, що мае в пiдтекстi руйшвну потенцiю при-хованоï насмiшки) до шднесеног Часом цi вiдступи патетичш, часом гли-боко лiричнi, але найчаспше сповненi найбагатших вщпнюв iронiï i сарказму. Визначити точну ïx приналежиiсть бувае нелегко саме внаслщок бага-торiвневоï структури «образу автора», складних i суперечливих стосунюв, що iснують мiж авторською штенщею, образом iмплiцитного автора i по-статями неперсонiфiкованиx та експлiцитниx оповщачей. Утiм можемо припустити, що саме в пейзажних картинах найвиразнiше i найприродш-ше звучить голос «уявного автора», у той час як патетичш й пишномовш вiдступи, як i коментована «хротка» клошмерльского скандалу, належать швидше «iсторику». Розповiдачевi, найближчому до «уявного автора», належить i голос в гротескно-сатиричних столичних етзодах. При цьому ще однiею шостассю «образу автора» е фiгура сумного скептика, який одвiчну вiру в земне щастя називае «l'éternelle illusion. l'illusion est la vérité des hommes, leur pauvre vérité» [23, с. 224] iлюзiею, яка е «бедною правдою людей», i дуже песимютично бачить людську долю: «Rien n'est vraiment risible dans les affaires humaines, car toutes recélent de l'implacable, toutes se dénouent par la douleur et anéantissement. Il vient toujours un moment où les hommes font pitié, plus qu'ils n'avaient fait horreur» [23, с. 308] («У справах людських шчого нема справдi смшного, бо ва вони приховують у собi щось невблаганне, ва шнчаються болем i зневiрою . Завжди настае момент, коли люди починають викликати жалiсть, якщо не жах» [21, с. 240]).
Аналiзуючи особливостi аукторiальноï розповiдi в Л. Стерна, £. Кон-стантиновська визначае «типолопчну спорiдненiсть завдань авторiв ромашв, де процес нарацiï об^уеться як «сценiчне дiйство» [10, с. 14] На
думку В. Виноградова, близьюсть розповвдача зображеному CBiroBi, його «аманенттсть» вiдгвoрюванiй дшсносп легко допускають драматизащю ,aiï [4, с. 204]. У роман «Клошмерль» Г. Шевалье використовуе числент прийо-ми драматурпчно' технiки - велику к1льк1сть «режисерських» ремарок, пропуск дае^в мовлення, зображення до як «театрально'», постшне вживання у цих випадках таких слiв, як театр, драма, комедiя, сцена, декоращя, публi-ка, роль тощо. Автор i3 самого початку оргашзуе сюжетний шар роману «Клошмерль» як театральне дiйствo, вiдкривaючи його драматизованою експoзицiею. Характерно, що в класичнш дрaмi експoзицiя часто передаеть-ся в дiaлoзi геро'в або героя i пoвiренoгo (у Г.Шевалье - розмова мера П'ешю i вчителя Тафарделя). Початковий розд1л мае виразний пролептичний характер i шдкреслюе «теaтрaльнiсть» роману: «De nombreux Clochemerlins vont bientôt apparaître, des sentiments nouveaux se réléver, d'autres rivalités se faire sentir» [23, с. 34] («Скоро з'являться числент клошмерляни, забушують юга пристрасти виникнуть нoвi розбрати»); «Lui, de loin, se réservait de mener le jeu» («А вiн на вiдстaнi стане керувати ваею грою») [23, с. 34]; «nous avons les premiers éléments d'une agitation qui va ... s'amplifier soudain en «scandales de Clochemerle», lesquelles auront pour dénouement le drame» [23, с. 35] («все це першоелементи ле' смути, яка ... раптово вибухне «скандалом в Клош-мерлЬ» й шнець-юнцем обернеться драмою»).
Подабт вкaзiвки на театральний характер под1й знаходимо i в подальшо-му текст роману: «Enfin, vous vous représentez les scénes, en plein milieu du bourg.» [23, с. 327] («тепер ви можете сoбi уявити, що за сцени роз^ралися в центрi нашого мютечка»); «cette journée du 19 septembre, qui fut intensément dramatique» [23, с. 339] («день, надзвичайно насичений драматичними под-iЯмu»; «Ce decor d'automne fut le cadre d'un suprême incsident» [23, с. 344] («i ця осшня декоращя стала немов би рамкою для заключного скандалу»); «sous la comédie, la tragédie fermente.sous la bouffonnerie, le drame s'apprête» [23, с. 308] («гад комедieю нуртуе трагедiя... з-щд блазнювання проглядае драма» [21, с. 240]); «Le drame», «Intermédes» («Драма», «1нтер-меди») - таку назву мають рoздiли роману «Клошмерль». Тенденцiя до дра-мaтизaцiï дИ' знайде продовження i в наступних частинах трилоги. Деяк фраг-менти роману «Клошмерль-водолгарня» набудуть зoвнiшнiх ознак драматичного тексту. Найпоказов™ приклади - оформлен у виглядi мiнiп'ес «про-токоли» заодань «Центру термальних дослвджень» або щоденникга записи лiкaря Сюффока [25, с. 222-249].
Ознакою драматизацп можна вважати i рoзпoдiл романного часу з тенденщею синхрoнiзувaти романний i дшсний час для ключових сцен. Про це сввдчить i використання теперiшньoгo часу, який приходить на зм^ «imparfait», «passé composé» або «passé simple». Це, передуам, сто-суеться «опорних» епiзoдiв сюжетного руху в рoмaнi - сцен вщкриття гiгiенiчнoгo пaвiльйoну, бiйки в церкв та побо'ща в кафе Торбайона.
Як вщзначав В. Виноградов, «<...> прийом дрaмaтизaцiï спричиняе суб'ектне роздвоення розповвдного стилю» [4, с. 204]. «Багатоголосся» по-стае нaйвaжливiшoю стил^ичною прикметою рoмaнiв Г. Шевалье. Добре шзнават голоси належать як персонажам, пов'язаним iз розповвдною сферою, так i «акторам». Детально описано контрастну мовну манеру «лио-
писщв» горiшнього й долiшнього кварталiв - паш Фуаш i Бабетти Манапу, свiй стилiстичний дiапазон мають Тафардель, Босолей, Поносс та iншi. 1гро-ва стих1я, що народжуе «театральтсть» роману Г. Шевалье, накладае карна-вальжйгровий вiдбиток на всю мовну тканину роману. Ця особливiсть ще раз iлюструе твердження М. Бахтша про те, що визначною рисою серйозно-смiхових творiв е «пародшно-нмчне ввдображення ними мови, стилю, сю-жетiв усiх високих i суворо замкнених жанрiв; нарiвнi iз зображувальним словом з'являеться слово зображене» [2, с. 123-124]).
Стилiстичний принцип гри пiдтримуеться зiткненням i перетином рiзних суб'ектних площин. Мовлення дiйових оаб вiдтворюеться в тих самих лексичних, а частково i синтаксичних формах, яш властивi !м самим, але з iронiчно змiненою експреаею, з «акцентом» оповiдача, що !х передае (наприклад, у розповiдi про несумлiнну конкуренцш кафе «Жай-воронок» i про справжнi чесноти Ацелi в романi «Клошмерль» та ш.). Стилiстичнi дисонанси, як1 позначаються на ритшчнш оргашзацп роз-повщно1 сфери (позасюжетш фрагменти регулярно «ритмiзуються» короткими, стилютично контрастними, динамiчними пасажами в «раблезь анському» дусi), також мають стершансьш витоки.
Отже, дослщження наративно! специфiки клошмерльсько! трилоги Г. Шевалье з погляду стерн1ансько1 традици дозволило зробити висновок, що розповщна структура аналiзованих творiв у сво!х кардинальних рисах зор-iентована на стершанський розповiдний канон. Про це сввдчить аукторь альний тип розповщ, який визначае «панування» розповiдача в романному свт (вiдкрите входження розповiдача в зображуваний свiт за допомо-гою металепсисiв, вiльне поводження з романним часом (пролепсиси, ах-ронп, iмплiцитнi елiпсиси, ретардацiя дп), розшарування розповщно1 шстанци, розiгрування стлкування з експлiцитним читачем, метанаративн1 елементи, демонстрування «штучностi» романного свiту за рахунок чис-ленних прийомiв театралiзацil. Визначен1 наративнi особливосп, як1 спорь днюють розповiдну манеру Г. Шевалье зi стернiанською, вказують, по-перше, на спiльний лiтературний родовiд обох письменнишв, а по-друге, засвiдчують безпосереднш вплив Л. Стерна на Г. Шевалье.
Тема стершанського впливу на творчють Г. Шевалье не е вичерпа-ною. Докладнiшого вивчення потребують спiльнi риси фшософсько-свiтогляцних позицш цих письменник1в. Подставою для такого ш^вняння е орiентацiя i Л. Стерна, i . Г. Шевалье на традици французького фшософу-вання (Монтень, Вольтер, Дддро). З цього погляду перспективними е i про-блемнi, i поетологiчнi аспекти зютавлення.
Список використаноТ лiтератури
1. Банах И. В. Структура повествования в сентиментальном путешествии («Жизнь и мнения Тристрама Шенди, джентльмена» и «Сентиментальное путешествие по Франции и Италии» Л. Стерна) [Електронний ресурс] / И. В. Банах // Россия и Британия в эпоху Просвещения: опыт философской и культурной компаративистики. - Часть 1. - Санкт-Петербургский Центр истории идей. - СПб, 2002. - Режим доступу : http://lit-prosv.niv.ru/ Иt-prosv/artides-eng/banah-stmktura-povestvovaшya.Ыm
2. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского. - 4-е изд. / М. М. Бахтин. - М. : Сов. Россия, 1979. - 318 с.
3. Бут У Риторика художественной прозы (глава из книги) / У Бут ; пер. с англ. О. Анцыферовой // Вестник Моск. ун-та. Серия 9. Филология. -1996. - № 3. - С. 132-159.
4. Виноградов В. В. О языке художественной прозы / В. В. Виноградов. - М. : Наука, 1980. - 360 с.
5. Вольперт Л. И. Стернианская традиция в романах «Евгений Онегин» и «Красное и Черное» / Л. И. Вольперт // Slavic almanach. - Vol. 7. -№. 10. - Pretoria. South Africa, 2001. - P. 77-90.
6. Женетт Ж. Фигуры. В 2-х т. / Ж. Женетт - М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1998. - Т. 1. - 472 с.; Т2. - 472 с.
7. Дешковец Н. В. Феномен игры в романах Лоренса Стерна : авто-реф. дис. ... канд. филол. наук / Спец. 10.01.03 / Дешковец Надежда Владимировна; Белорус. гос. ун-т. - Минск, 2003. - 22 с.
8. Зорин А. А. К проблеме авторской позиции в романе Л. Стерна «Жизнь и мнения Тристрама Шенди, джентльмена» / А. А. Зорин // Вопросы жанра и стиля в русской и зарубежной литературе. - М., 1979. - С. 31-44.
9. Елистратова А. А. Английский роман эпохи Просвещения / А. А. Елистратова. - М. : Наука, 1966. - 470 с.
10. Константиновская Е. Я. Автор, читатель, герой в романе (Фил-динг, Стерн, Гоголь): автореф дис. ... канд. филол. наук: спец. 10.01.08 «Теория литературы» / Е. Я. Константиновская. - М., 1985. - 17 с.
11. Константиновская Е. Я. Поэтика и этика аукториального повествования: К типологии европейского романа (Филдинг, Стерн, Гоголь) / Е. Я. Константиновская. - Куйбышев, 1984. - 36 с. - Деп. в ИНИОН АН СССР, № 16839.
12. Максютенко Е. В. Литературные критики ХХ столетия о поэтике авторства в романах Лоренса Стерна / Е. В. Максютенко // Вюник Дтпро-петровського нацюнального ушверситету iменi Олеся Гончара. Серiя «Фшолопчш науки». - 2012. - № 3(1). - С. 32-40.
13. Максютенко Е. В. Тема инверсии времени в «Тристраме Шенди» Л. Стерна [Електронний ресурс] // Вщ бароко до постмодертзму : зб. наук. праць. - Випуск XII. - Дншропетровськ : Вид-во Дншропетровськ. ун-ту, 2008. -Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vbdp/2008_12.pdf
14. Михайлов А. В. Габриэль Шевалье и его роман / А. Михайлов // Шевалье Г. Клошмерль. - М. : Худож. лит., 1988. - С. 5-16.
15. Михилев А. Д. Французская сатира второй половины ХХ века (социально-идеологический аспект и поэтика) / А. Д. Михилев. - Харьков : Изд. -во при Харьковском госуниверситете «Выща школа», 1989. - 184 с.
16. Рыкова Н. Предисловие. / Н. Рыкова // Шевалье Г. Святой холм [роман] / Пер с франц. А. П. Зельдович. - Л. : Гослитиздат, 1939. - С. 3-6.
17. Соколовський П. Габрieль Шевалье. Бiографiчна доводка / Петро Со-коловський // Шевалье Г. Клошмерль. - К. : Дншро, 1973. - С. 292-294.
18. Пахсарьян Н. Т. Проблемы поэтики французского романа рококо / Н. Т. Пахсарьян // Проблемы становления и развития зарубежного романа от Возрождения к Просвещению. - Днепропетровск : Издательство ДГУ -С. 97-105.
19. Стерн Л. Жизнь и мнения Тристрама Шенди, джентльмена. Сентиментальное путешествие / Лоренс Стерн, пер. А. Франковский.- М. : Ху-дож. лит., 1968. - 688 с.
20. Харитонов В. Образ автора и его место в романе Л. Стерна «Три-страм Шенди» / В. Харитонов // Научная конференция по проблемам литературы Просвещения. - М. : МГУ, 1971. - С. 51-55.
21. Шевалье Г. Клошмерль / Габрieль Шевалье. - К. : Дншро, 1973. - 295 с.
22. Шкловский В. Б. Стерн / В. Б. Шкловский // Шкловский В. Б. О теории прозы. - М. : Советский писатель, 1983. - С. 188-204.
23. Chevallier G. Clochemerle / Gabriel Chevallier. - P. : Presses univ. de France, 1966. - 434 p.
24. Chevallier G. Clochemerle Babylone / Gabriel Chevallier. - Roman. 130-е éd. - P. : Le Quadrige de l'Apollon, presses universitaires de France, 1954. - 320 p.
25. Chevallier G. Clochemerle-les-bains / Gabriel Chevallier. - Roman. - P. : Flammarion, 1963. - 439 p.
УДК 811.11
Е.А. Гаврюшина (Симферополь),
викладач кафедри шоземних мов та перекладу Омферопольского ушверситету экономши i управлшня
Особенности перевода английской спортивной терминологии
Постановка проблемы. Исследование особенностей перевода спортивной терминологии имеет не только теоретическое, но и практическое значение, в связи с тем, что в Украине все чаще проводятся крупные международные соревнования. Соответственно возникает потребность в адекватном переводе - как устном (перевод репортажей, интервью, спортивных комментаторов), так и письменном (перевод спортивной документации, спортивных статей).
Особенностям перевода терминологии посвящено большое количество работ. Но, тем не менее, лингвистами не был выработан единый подход к переводу терминолексики. Данной проблемой занимаются такие языковеды как Р.Ф. Пронина, Ф.А. Циткина, Д.Э. Розенталь, М.А. Те-ленкова, Т.Р. Кияк. Проблематика перевода собственно спортивной терминологии интересует таких лингвистов как Л.М. Бардину, О.С. Скрипничен-ко, С.А. Кудрина, И.М. Юрковского.
Объектом исследования данной стать является спортивная терминология, предметом выступают особенности ее перевода. Актуальность темы обусловлена тем, что активное развитие спортивной терминологии и постоянное ее взаимодействие с другими сферами человеческой жизни ведет к тому, чтоспор-тивные термины не всегда фиксируются словарями или не имеют четких
© Гаврюшина Е. А.
