CC BY
40Ученые записки Крымского федерального университета имени В. И. Вернадского. Филологические науки. Научный журнал. Том 4 (70). № 4. С. 43-55._
УДК 821.161.1
ОСОБЛИВОСТ1 ХУДОЖНЬОГО ОСЯГНЕННЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИХ РЕАЛ1Й В РАНН1Й ПРОЗ1 М. ГОРЬКОГО (НА ПРИКЛАД1 ОПОВ1Д1 «УМ1» З ДИПТИХУ «КРИМСЬК1 ЕСК1ЗИ»)
Гуменюк О. М.
Кримський шженерно-педагопчний унiверситет, Сiмферополь, Росiя E-mail: uakafedra@mail.ru
Прозовий цикл М. Горького «Кримсью есюзи» складаеться усього з двох невеличких творiв - «Ут» й «^вчинка», сюжетно рiзних, але тематично близьких, i вдаовдао являе собою цЫсний диптих. В статт розглядаеться оповщь «Ум1». В ценгрi твору - зус^ч мандрiвника-оповiдача з бвдолашною селянкою, яка одного трагiчного дня не дочекалася повернення з морського безмежжя чоловжа й двох сишв, що займалися рибальством. Жiнка вдаородилася вiд трапчно! реальностi уявним свгтом безнастанно виконувано! нею пiснi, в якш висловлюеться надiя на повернення рiдних з далеко1 далечiнi. Оповщь вiдзначаеться характерним для модерного письма багатогранним художнiм синкретизмом, в нш органiчно й вигадливо поеднуються етчна розважливiсть, глибинний драматизм i проникливий лiризм. Суттеву роль у поетичнш структурi твору вiдiграе розширення можливостей лiтературного мовлення за рахунок апеляцй до iнших мистецтв, насамперед музики й живопису. Звуковi й зоровi образи набувають особливо! милозвучностi, мальовничоста, витонченоста, вони не просто слугують декоративними елементами, а постають неввд'емними вiд розкриття незглибимо! символiки, гармоншно узгоджуються з фiлософiчною медитативтстю. Характерш для горьювсько! стильово! манери неоромантичш тенденцл ефектно поеднуються тут з iмпресiонiстичним нюансуванням.
Народна пiсня, яку поруч з головною геро!нею можна вiднести до провiдних персонажiв твору, окреслення не лише поетичних прських i морських пейзажiв, а й колоритних побутових подробиць, художнi антропошми, зокрема й винесене в заголовок iм'я виконавицi пiснi, - все це свiдчить про значимiсть у художнш структурi оповiдi кримськотатарських реалш. Цi реали сприяють дiткливiй, почасти навпъ натуралiстичнiй передачi вражень письменника вiд, на перший погляд, екзотичного кримського довкiлля, незвичного для мандрiвця, а також допомагають увиразнити гумашстичне звучання оповiдi. Людяне спiвчутгя чужому горю - основний пафос горьювського твору, близького до поезп в проз^
Ключовi слова: М. Горький, рання проза, кримсью мотиви, кримськотатарсью реали, поетика.
ВСТУП
«Кримсью есюзи» М. Горького належагь до твор1в, яю ще не сгали предметом глибокого лггературознавчого вивчення. Не зупиняеться детально на цьому невеликому, але характерному для творчого доробку автора зразку мало! прози у своему дослщженш кримського тексту в росшсьюй лгтератур! С. О. Кур'янов, звертаючи бшьш увагу на нарис «Херсонес Тавршський» (1897), а також на таю пов'язаш з кримською тематикою ранш твори письменника як «Злидарка»
43
ОСОБЛИВОСТ1ХУДОЖНЬОГО ОСЯГНЕННЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИХРЕАЛ1Й В РАНН1Й... («Нищенка», 1893), «Два босяки» (1894), «Мш супутник» (1894), «Пюня про сокола»
(1895) [3, с. 27]. Айше Джемшева вщзначае звернення письменника до
кримськотатарсько! тематики в «Пюш про сокола», а також в оповда «Ум» з
«Кримських ескiзiв», яка е основним предметом аналiзу i в запропонованiй статп.
Але дослiдниця обмежуеться переважно коротким переказом основного сюжету
оповда та наведенням кшькох цитат з не! в оригiналi та в перекладi
кримськотатарських письменникiв [2]. Мета статп - на основi детального аналiзу
оповiдi «Умi» з'ясувати провiднi особливосп поетики цього малодослiдженого твору
М. Горького, зокрема його образно! структури, окреслити значимють
кримськотатарських реалiй в його художньому свiтi.
Прозовий цикл М. Горького «Кримсью ескiзи» (1897) складаеться усього з двох невеличких творiв - «УмЬ> й <^вчинка», сюжетно рiзних, але тематично близьких, i вiдповiдно являе собою цшсний диптих. Як i багато шших зразкiв мало! прози автора, цей диптих дуже поетичний, характеризуеться прикметним для модерного художнього письма зверненням до м1жжанрових та мiжродових iнтеграцiйних процесiв, тяжiнням до розширення можливостей лiтературного мовлення за рахунок апеляцп до засобiв iнших видiв мистецтва, насамперед до живопису й музики. У композицшнш структурi творiв диптиху важливий мотив подорожi, суттево актуалiзований у романтичному, а вщтак i неоромантичному дискурсi. Тут iз цим мотивом пов'язаний своерiдний ефект очуження-очуднення, який передбачае не лише вщчуття суб'ектом оповщ (наратором, лiричним героем) незвично! для нього загально! екзотичностi описуваного довкiлля, а й спостереження й виокремлення таких реалш i деталей, якi викликають його особливу увагу. Ц реалi!' i деталi, якi постають перед очима допитливого мандрiвця, переважно е звичними й буденними для мешканщв краю, в який вш прибув, а в його сприйнятп стають претекстом фiлософiчних роздумiв, символiчних узагальнень. Саме позначена поетичною фiлософiчнiстю тема сприйняття близько до серця болю шших людей, вщдалених вiд нас у просторi й часi, тема ствчуття як особливо! етично! цiнностi значною мiрою об'еднуе згаданi твори.
44
Гуменюк О. М.
ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕР1АЛУ
Перший з двох текспв, вмщених у диптиху «Кримськi есюзи», вiдзначаеться зокрема тим, що тут кримсью реалi! невiддiльнi вiд реалш кримськотатарських, що знаменуеться вже в заголовку представлено! оповщ - «УмЬ». Умi - це iм'я головно! геро!нi, знедолено! кримськотатарсько! селянки, яка втратила родину й навши лишилася самотньою через те, що !! чоловiк i двое синiв, морсью рибалки, не повернулися одного трапчного дня додому з далеких просторiв. Жiнка так була вражена щею страшною подiею, що не знайшла в собi сили повiрити в не! й примиритися з тяжкою реальнютю. Тому вона втратила тяму й ось уже сьомий рш поспшь настшно й незворушно чекае неодмшного повернення сво!х близьких iз неозоро! морсько! далини, повсякчас вщкрито! очам нещасно! з непоказного й запустшого !! помешкання, розташованого у вщлюдному мiсцi на узгiр'! Ай-Петр^
Особливу роль у художнiй структурi твору, в його образно-композицiйнiй системi вiдiграе пiсня. Цю пiсню майже безнастанно, з раннього рання й до шзнього вечора спiвае Ум^ сидячи у своему порослому пишною пiвденною рослиннiстю подвiр'! i незмшно вдивляючись у далеку далечiнь. Ця пiсня, сповнена тривожного драматизму i вiри в його подолання, заспокшливо! втихомиреностi, повсякчас у жiнки на устах. Цю тсню можна ф^урально назвати одним з персонажiв твору, принаймш без !! участi вш не набув би того особливого звучання (в прямому й переносному сенш), яке здатне так глибоко вразити читача. Можна припустити, що головна геро!ня, попри те, що вона звичайна мешканка прського селища, розташованого неподалш вiд моря, - людина художньо обдарована, яка знала багато народних тсень, i що, можливо, саме ця обставина допомогла !й беззастережно повiрити у вигаданий, тдказаний пiснею свiт i вщгородитися з допомогою спiву вiд жорстоко! реальностi.
Пiсня служить зав'язкою основно! сюжетно! лiнi! горькiвського етюду. Саме вона викликае особливе защкавлення мандрiвця, суб'екта оповiдi: «_По утрам, просыпаясь, я отворяю окно моей комнаты и слушаю - с горы, сквозь пышную зелень сада ко мне несется задумчивая песня. Как бы рано ни проснулся я, она уже звучит в
45
ОСОБЛИВОСТ1ХУДОЖНЬОГО ОСЯГНЕННЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИХРЕАЛ1Й В РАНН1Й... утреннем воздухе, напоенном сладким запахом цветущих персиков и инжира» [1, с.
83]. Письменник трич1 звертаеться до передач! вщчуття оповщачем характеру шсш, {
щ лакошчш влучш характеристики можна розглядати як своерщний рефрен оповщ1,
в побудов1 яко! також можна угледгш присутнють шсенних елемент1в. Перший з
опишв шсш та И виконання, який, збер1гаючи штригу, попереджае основний
наративний виклад твору, дае змогу шзшше зрозумгш, чому саме така тсня
заполонила уяву бщолашно! жшки: «Сама по себе мелодия не красива и однообразна
- она вся построена на диссонансах; там, где ожидаешь, что она замрет, - она
возвышается до тоскливо-страстного крика, и так же неожиданно этот дикий крик
переходит в нежную жалобу. Поет ее дрожащий старческий голос, поет целые дни с
утра до вечера, и в какой бы час дня ни прислушался - всегда с горы, как ручей, льется
эта бесконечная песня» [1, с. 83].
Традицшна оповщь мандр1вника про сво! пригоди чи побачеш дивовиж1 набувае тд пером письменника специф1чного обарвлення. Тут в ранг пригоди тдноситься не якась карколомна под1я чи надто екзотична р1ч, а явище, здавалося б, 1 не дуже примггае, однак таке, в якому вщчуто особливий сенс. Таким явищем постае ствана майже безупинно кримськотатарська тсня, яка настшьки вражае суб'екта оповщ1, що вш виршуе неодмшно зустргшся з виконавицею. Вщтак оповщач мимовол1 глибоко переймаеться безталанням останньо! й прагне передати шшим свое зворушення.
Мюцев1 мешканщ розповщають наратору про трапчну долю Ум { вш, заштригований { защкавлений, ще на зустр1ч з нею. Такий композицшний хщ дае письменников1 змогу показати геро!ню, так би мовити, крупним планом. Вщтак у твор1 знову подаеться, цього разу дещо конкретизуеться характеристика шсш, яку можна назвати осердям художньо! структури твору: «Я подошел и сел рядом с ней, слушая ее песню. Песня была такая странная - в ней звучала уверенность и сменялась тоской, - в ней слышались ноты нетерпения и усталости, она обрывалась, замирала и снова возрождалась, полная радостной надежды...» [1, с. 84]. За шзшшим лакошчним означенням оповщача, це тсня «ожидания и надежды» [1, с. 85].
Кримськотатарська тсня багата й розма!та за сво!ми мелод1ями й ритмами. Композитор 1 фольклорист Яг'я Шерфедшов пише, що вона характеризуеться
46
_Гуменюк О. М._
«неабиякою жвавютю й швидюстю темпу», але разом з тим вш видшяе пiснi
протилежного типу й зазначае, що це «тип шсш сумно!, повiльного руху» [5, с. 3]. Вочевидь тсня, яку описуе М. Горький, поеднуе в собi щ обидва типи. Вона може належати до такого старовинного жанру кримськотатарсько! фольклорно! пiсенностi як макам, у якому не раз плавна мелодшнють змшюеться експресивною динамiкою й ускладнешстю ритму. Маками, як i iншi кримськотатарськi народнi пiснi, дуже часто одноголос^ монотоннi, чим, певно, й викликане наведене вище судження оповщача про мелодда, яка, на його думку, «не красива и однообразна». Але притому для них характерна надзвичайно багата мелiзматика - розцвiчення основного мелодшного плину рiзноманiтними експресивними засобами, насамперед широкими розствами. Елегiйна роздумливiсть, фiлософiчна медитативнiсть - так само вельми характерна риса такого тсенного жанру, як макам. Цшком ймовiрно, що ця риса виявилась дуже суголосною настрою виконавищ шсш, а вщтак i суб'екта оповда горькiвського твору, який перейнявся цим настроем. Важко сказати, яку саме тсню виконувала Ум^ швидше за все ця тсня не була зафшсована фольклористами й не дшшла до нас. Але тематикою, бентежною експресивнютю, контрастними змшами настрою вона близька до такого фольклорного твору як «Он биринджи айларда горюнди дагълар» («Лиш на одинадцятий мюяць прозирнули гори»), вiдомого ще тд назвою «Мурат Реис» («Ватажок Реiс»). Тут iдеться про моряюв, якi одинадцять мiсяцiв блукали в затуманених морських просторах i вреши, знесиленi, голоднi, охопленi вiдчаем, вдалиш побачили гори, якi всупереч жорстокому шторму знов пробудили !хш надп на повернення додому. Хвилi пркого вiдчуття скрути й зневiри чергуються з хвилями передачi неухильного прагнення не коритися тяжким обставинам [6, с. 34-37].
Пюня, яка звучить нескшченно й уриваеться, можливо, лише на якийсь короткий час шчного сну, набувае в творi М. Горького символiчно! тональностi. У згодi з описуваним в ескiзi довкшлям, у якому виразними домiнантами постають велична гора Ай-Петрi й морське безмежжя, образ пiснi спрямований на породження пе! поетично! медитативностi, фiлософiчностi, що являе собою суттеву рису аналiзованого твору. Сама по собi пiсня як центр образного ладу безпосередньо апелюе до згаданого вище художнього синкретизму. Автор так влучно й проникливо
47
ОСОБЛИВОСТ1ХУДОЖНЬОГО ОСЯГНЕННЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИХРЕАЛ1Й В РАНН1Й... характеризуе ств, що в читача може скластися враження, що вш цей спiв i справдi
чуе. I не лише його, а й iншi використовуванi в творi звуковi ефекти. Пiсня, за вше!
свое! динамши, експресивностi, навггь безпосередньо вiдзначено! оповiдачем
дисонансностi, вельми оргашчна в контекстi загально! творено! автором поетично!
картини. Пiсню аж шяк не приглушуе, а лише вдало доповнюе, увиразнюе шум виру,
який можна розглядати як цшком доречний i по-своему промовистий !!
акомпанемент: «Свежий ветер веет с могучей вершины Ай-Петри, густая листва
деревьев над моим окном тихо колышется, и шелест ее придает звукам песни много
красоты, ласкающей душу» [1, с. 83].
Якщо збуджений вггром шелест дерев - це у творi лише один такого роду звуковий штрих, то дзюрчання-жебоншня струмка майже повсякчас супроводжуе ств жшки. Це звучання набувае тут такого ж рефренного характеру, як i опис шст, а вiдтак суттево посилюе пов'язану з нею художню символшу. Спершу автор безпосередньо порiвнюе несюнченний плин шст з потоком гiрського струмка: «...в какой бы час дня ни прислушался - всегда с горы, как ручей, льется эта бесконечная песня» [1, с. 83]. I тут же автор дае зрозумгги, що образ невпинно плинного струмка - це не лише поетичне порiвняння, а невщ'емна деталь описуваного пейзажу: «.журчал ручей, образуя на пути своем ряд маленьких водопадов» [1, с. 84]. Плин води здавна асощюеться в людськш уявi з плином вiчностi, i тут ненав'язливо тдключаеться до тако! асощативносп описуваний ств. Iншi звуковi образи, як трапляються в твор^ лише тдкреслюють важливiсть образу струмка, який у свою чергу увиразнюе особливу значимють ству жiнки: «Снизу доносился звон лошадиных сбруй, шорох моря о берег и иногда - голоса людей, столпившихся на базаре около кофеен. Здесь наверху было тихо, только ручей журчал да песня Уми аккомпанировала ему, бесконечная, задумчивая песня, начатая шесть лет тому назад» [1, с. 84]. Звичайно, в центрi авторсько! уваги не так плин струмка, як переливи шст, але щ два звучання настшьки оргашчно злит1, що вже важко однозначно сказати, хто тут кому акомпануе. Про символiчну рефреннють образу струмка, невщдшьного вщ образу тсш, свщчить i вiдповiдне озвучення оповщ в момент, коли задумливий
48
_Гуменюк О. М._
мандр1вець зрештою повертався назад до свого тимчасового кримського
помешкання: «Вслед мне неслась песня и звонкий плеск ручья» [1, с. 85].
Особливий лакошзм у зверненш письменника до звукових образ1в довкшля зумовлений, очевидно, тим, що сама тсня до них належить, тож надм1р таких образ1в аж шяк не сприяв би !! увиразненню. Можна сказати, що звуков1 образи пов'язаш тут ¡з зоровими за принципом контрасту. Коли трактувати лакошзм як художню доцшьнють, то слщ визнати, що зоров1 образи тут теж позначен таким лакошзмом, однак вони ф1гурують у твор1 значно ширше, насичешше, притому часом поеднуються з описом пахощ1в, як-от на самому початку твору, де йдеться про солодкий запах квпучих персиюв та шжиру [1, с. 83].
Мальовничо окреслеш прсью й морсью пейзаж1 чи пейзажш штрихи, так само як { звукова партитура твору, ясна р1ч, подаються не просто як декорацшний антураж, а в цшковитш згод1 з постаттю головно! геро!н1 та !! сп1вом, з поетичною ф1лософ1чн1стю опов1д1: «Камни, нагроможденные друг на друга, сакля, полуразрушенная временем, серая вершина Ай-Петри в жарком синем небе и море, холодно блестевшее на солнце, там внизу, - все это создавало вокруг старухи обстановку суровую и проникнутую важным спокойствием. Под ногами Уми, по горе, рассыпалась деревня, и сквозь зелень садов ее разноцветные крыши напоминали о рассыпанном ящике красок» [1, с. 84]. Вщлюдна мюцина, в якш мешкае Ум1 (вочевидь якийсь верхнш закут селища), як { ширше довкшля, - все сприяе налаштованосп на вщповщний !! настрою урочий лад.
Коли автор переходить вщ ширших обрив до ближчого предметного оточення герош, з-пом1ж деталей, яю шбито вкрай невимушено й легко, так би мовити, цшком еск1зно, а насправд1 вельми дбайливо й ретельно вш виписуе, звертае на себе особливу увагу !! помешкання - «сакля, натвзруйнована часом». Сакля - це довол1 поширена назва житла горц1в Кавказу, але слов'янськ1 подорожш не раз цю назву використовують { стосовно помешкання кримських татар. Ф1гуруе вона, наприклад, у в1рш1 укра!нського поета Якова Щоголева «Ялта»:
49
ОСОБЛИВОСТ1ХУДОЖНЬОГО ОСЯГНЕННЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИХРЕАЛ1Й В РАНН1Й... На камшь з камня б^ Салпр,
Вилась гадюкою дорога,
Де срiбний струмшь падав з гiр,
Де сакля виснула убога,
I з не!, виб^ши на шлях, Як неприборкаш орлята, Лякались коней i в кущах Ховались гожi татарчата [7, с. 133].
Як бачимо, до ще! назви вдаеться й М. Горький. Про важливють в образнш структурi твору вiдповiдно! детат може свiдчити те, що при опис безпосереднього оточення геро!нi слово «сакля» вживаеться п'ять разiв. Така ж поруйнована часом, як i !! мешканка, убога хатина постае знаком чогось на кшталт вразливосп людсько! долi, минущостi нашого життя в порiвняннi з бiльш тривкими природними стихiями, а вiдтак сприяе увиразненню теми ствчуття, котру можна назвати провщною в горькiвському есюзк «По извилистой тропинке, мимо вросших в гору саклей, через скалы и виноградники, я поднялся высоко на гору и там увидал полуразрушенную, скрытую в камнях и яркой зелени саклю старухи Уми. Платан, фига и персики росли среди громадных камней, скатившихся с вершины.». Протиставлення крихкосп людського творшня в порiвняннi з могутшми силами природи набувае все бшьшо! виразностi: «На крыше сакли росла трава, по стенам ее вилось какое-то ползучее растение, и дверь ее смотрелась в море» [1, с. 84]. Подiбний мотив звучить i в «Кримських сонетах» А. Мщкевича, наприклад у вiршi «Бахчисарай» [4, с. 66-68]. Це типовий для романтичного й неоромантичного дискуршв зразок ру!нного пейзажу, суголосного вщчуттю швидкоплинносп часу. Деталi такого пейзажу тут своерщно перегукуються iз символiкою невпинного плину струмка.
Слщ також додати, що згадана морська широчшь, втiм як здебшьшого й iншi образнi реалп, постае в творi багатогранним символом, у даному разi символом не лише величi й таемничо! принадносп природного, може, навiть космiчного
50
_Гуменюк О. М._
безмежжя, а й незглибимосп людського горя й безталання. Саме з ще! далеко!
далечини, в яку з такою твердою в1рою вдивляеться виконавиця дивовижно! шсш, вже школи не повернуться !! рщш.
Особливе мюце в образнш систем! твору посщае постать головно! геро!ш. Портрет надшено! ствочим хистом кримськотатарсько! селянки, якш судилася трапчна доля, подаеться, як переважно й шш! художш реали й детал1, легкими, розр1зненими штрихами, що притому творять злагоджений композицшний комплекс цшсно! поетично! картини. Певне уявлення про виконавицю шсш виникае в оповщача, а вщтак { в читача, ще до безпосередньо! зустр1ч1 з нею. Пюню ствае «дрожащий старческий голос». Невдовз! подаеться почута в1д уже звиклих до ству й збайдуж1лих мешканщв приморського селища лакон1чна пояснювальна характеристика: «сумасшедшая старуха» [1, с. 83]. Цшавють допитливого мандр1вця под1бними короткими реплшами аж н1як не може бути вдоволеною, х1ба що тшьки розпаленою. В1н, як знаемо, подався високо вгору, аби самому зустргшся з виконавицею шсш. Центром описуваного ним довкшля, насамперед натвзруйновано! хатини й запуст1лого об1йстя, постае ф1гура, справд1 по-своему суголосна цим описам ру!ни, можна сказати, що вона цшком в1дпов1дае попередн1м враженням та характеристикам, означеним еттетами «старческий» { «старуха». Однак при реальнш зустр1ч1 в1дразу ж у н1й чгтко й безпомильно окреслюеться насамперед те, що лишилося непом1ченим буденному оку, тдкреслюеться особлива внутр1шня сила герош, яка позначилася { на !! зовн1шност1: «На камне у двери сидела Уми - высокая, стройная, седая, с лицом, исчерченным мелкими морщинами и коричневым от загара» [1, с. 84]. Суттева в постав геро!ш особлива духовна сила спонукае оповщача по-новому глянути й на описуване довкшля й виразшше вщчути й побачити в ньому не лише ознаки ру!ни, а й «обстановку суровую и проникнутую важным спокойствием» [1, с. 84].
Изшше вщповщна характеристика поглиблюеться, а також доповнюеться проникливими л1ричними штрихами, здатними викликати не лише щиру повагу до лггаьо! жшки, а й теплу симпатда до не!: «Уми пела и улыбалась навстречу мне. Ее лицо от улыбки еще более сморщилось. Глаза у нее были молодые, ясные, в них горел
51
ОСОБЛИВОСТ1ХУДОЖНЬОГО ОСЯГНЕННЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИХРЕАЛ1Й В РАНН1Й... сосредоточенный огонь ожидания, и, окинув меня ласковым взглядом, они снова
остановились на пустынной равнине моря» [1, с. 84]. Не лише старють бщолашно!
жшки, а й притаманне !! постав щось величне, нетдвладне часов^ окреслюеться i в
жестi, яким вона вказуе прибульцю вдалечшь, звiдки мае з'явитися на рибальському
човш очiкувана нею рщня. Вельми промовиста тут i така живописна деталь: на
далекий обрш, де небо сходиться з морем, жшка звертае увагу незнайомця, вказуючи
туди «своим коричневым пальцем мумии, высохшей на солнце юга, беспощадно
жарком» [1, с. 85].
Важливу роль у композицшнш структурi твору виконуе лаконiчний дiалог оповiдача з головною геро!нею. В ньому, як у фокусу з'еднуються i епiчний сюжет про зникнення в морi рибалок, який став претекстом безпосередньо! оповiдi, i власне оповщь мандрiвця про свою незвичайну пригоду, i лiричний сюжет, пов'язаний з передачею його переживань i мiркувань:
Я спросил ее:
- Как зовут твоего мужа?..
Она ответила, ясно улыбаясь:
- Абдраим... Сын первый - Ахтем, и еще Юнус.. Скоро приедут. Они там едут. Скоро увижу лодку. И ты увидишь!
Она так сказала мне «и ты увидишь», точно была уверена, что и для меня увидеть их будет великим счастьем. [1, с. 84-85].
Пюля цього короткого дiалогу йде фшальна частина, в якш переважають самовщчуття й роздуми оповщача. Мандрiвця настiльки вразила небуденна цшснють внутрiшнього свiту геро!ш, що йому здалося, нiби вш почав заздрити !й: «Ее сознание, все поглощенное одной идеей, не воспринимало ничего больше, и я, сидевший с нею рядом, не существовал для нее. И, полный уважения к ее сосредоточенности, чувствуя, что я готов завидовать ее жизни, полной одной только надежды, - я молчал, не мешая ей забывать обо мне». Однак провщним у тдсумкових мiркуваннях оповщача, а вiдтак i в усш оповiдi е людяне спiвчуття чужим
52
_Гуменюк О. М._
стражданням: «Я долго просидел рядом с Уми и ушел не замеченный ею, унося с
собой много грусти» [1, с. 85]. Саме ствчуття е провщним, оргашзуючим чинником художньо! концепци анал1зованого твору, як зрештою 1 загалом диптиху «Кримсью есюзи».
ВИСНОВКИ
Горьювський гумашзм, означений розтиражованим плакатним висловом «Людина - це звучить гордо!», здебшьшого досить поверхово й однозначно трактувався в добу тоталггаризму, екзистенщальне осмислення { визнання самоцшносп дол! звичайно! конкретно! людини вважалося в тому контекст! другорядною чи й узагал! не вартою уваги р!ччю. Мабуть, цим можна пояснити те, що цикл «Кримсью есюзи», зокрема й у чомусь близька до поези в проз! оповщь «Ум!», не став предметом пильно! лггературознавчо! уваги.
Розглянута опов!дь в!дзначаеться характерним для модерного письма багатогранним художшм синкретизмом, в нш орган!чно й вигадливо поеднуються етчна розважлив!сть, глибинний драматизм ! проникливий л!ризм. Суттеву роль у поетичн!й структур! твору вщграе розширення можливостей л!тературного мовлення за рахунок апеляцп до засоб!в !нших мистецтв, насамперед музики й живопису. Звуков! й зоров! образи твору набувають особливо! милозвучносп, мальовничосп, витонченост!, вони тут не просто слугують декоративними елементами, а постають невщ'емними вщ розкриття незглибимо! символши твору, гармон!йно узгоджуються з його фшософ!чною медитативн!стю. Характерн! для горьювсько! стильово! манери неоромантичн! тенденц!!' ефектно поеднуються тут з !мпресюнютичним нюансуванням. Певно, особлива складнють образно! структури твору спонукала автора жанрово визначити його як есюз (таке визначення взагал! довол! поширене в малш проз! к!нця Х1Х - початку ХХ столптя). Насправд! ж за зовшшньою еск!зн!стю, себто неабиякою легюстю й невимушен!стю авторського викладу, виразно проглядаються риси концептуально! художньо! конструкцп.
Народна тсня, яку поруч з головною геро!нею можна в!днести до провщних персонаж!в твору ! характеристик яко! автором невипадково прид!ляеться особлива
53
ОСОБЛИВОСТ1ХУДОЖНЬОГО ОСЯГНЕННЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИХРЕАЛ1Й В РАНН1Й... увага, окреслення на тлi поетичних прських i морських пейзажiв колоритних
побутових подробиць, художш антропошми, зокрема й винесене в заголовок iм'я
виконавицi пiснi, - все це свщчить про значимiсть у художнш структурi оповiдi
кримськотатарських реалш. Цi реалi! сприяють дiткливiй, почасти навггь
натуралiстичнiй передачi вражень письменника вщ на перший погляд екзотичного
кримського довкшля, незвичного для мандрiвця. Та особливо важливо, що вони
допомагають увиразнити глибоко гуманютичне звучання оповщг Людяне спiвчуття
недолi ближнього - основний пафос горьювського твору. Автор тут прагне своерщно
й переконливо тдтвердити вiдому, але далеко не вшма вiдчуту й усвщомлену iстину
про те, що чужого горя не бувае.
Список лiтератури
1. Горький М. Собр. соч. : в 30 т. - Т. 3 : Рассказы (1896-1899) / М. Горький. -М. : Гос. изд-во худ. лит., 1950. - 536 с.
2. Джемилева А. Крымскотатарские мотивы в творчестве М. Горького / Айше Джмилева // Научный вестник Крыма. - 2018. - № 3 (14). Режим доступа: пук-journal.rU/index.php./NVK/atticle/view/298/0
3. Кур'янов С. О. Кримський текст у росшськш лiтературi : генезис, структура, функцюнування : автореф. дис. ... д. фшол. н. / Сергш Олегович Кур'янов. -^мферополь : Тавршський нацюнальний ушверситет iменi В. I. Вернадського, 2014. - 40 с.
4. Мщкевич А. Кримсью сонети / Адам Мщкевич. - ^мферополь : Таврiя, 1977. - 168 с.
5. Шерфединов Я. Песни и танцы крымских татар / Ягъя Шерфединов. - М. : Гос. муз. изд-во; Симферополь : Крымгосиздат, 1931. - 94 с.
6. Шерфединов Я. Звучит кайтарма - Янърай къайтарма / Ягъя Шерфединов. -Ташкент : Изд-во лит. и искусства им. Гафура Гуляма, 1979. - 232 с.
7. Щоголев Я. Твори / Яюв Щоголев. - К. : Держ. вид. худ. лгг., 1961. - 356 с.
54
Гуменюк О. М.
References
1. Gorky M. Sobraniye Sochinienii [Collected Works], in 30 vol. Vol. 3: Shot Stories (1896-1899). Moscow: GIKhL Publ., 1950. 536 p.
2. Dzhemilieva A. Krymskotatrskiye Motivy v Tvorchestvie M. Gor'kogo [Crimea Tatars Motives in M. Gorky Works]. Nauchnyi Viestnik Kryma, 2018, no 3 (14). Available at: nvk-journal.ru/index.php./NVK/atticle/view/298/0. (accessed 23 January 2018).
3. Kuryanov S. O. Kryms'kyi Text u Rosiys'kiy Literaturi: Dis. ... Kand. Filol. Nauk [Crimean Text in Russian Literature. Thesis]. Simferopol, 2014. 40 p.
4. Mitskevich A. Kryms'ki sonety [Crimean Sonnets]. Simferopol: Tavriya Publ., 1977. 168 p.
5. Sherfedinov Ya. Piesni i Tantsy Krymskikh Tatar [The Songs and Dances of Crimean Tatars]. Moscow: State Musical Publ.; Simferopol: State Crimean Publ., 1931. 94 p.
6. Sherfedinov Ya. Zvuchit Khaytarma - Yanray qaitarma [The Qaitarma Rings]. Tashkent: Gafur Guliam Publ., 1979. 232 p.
7. Shchoholev Ya. Tvory [Works]. Kyiv: DVKhL Publ., 1961. 356 p.
ОСОБЕННОСТИ ХУДОЖЕСТВЕННОГО ПОСТИЖЕНИЯ КРЫМСКОТАТАРСКИХ РЕАЛИЙ В РАННЕЙ ПРОЗЕ М. ГОРЬКОГО (НА ПРИМЕРЕ РАССКАЗА «УМИ» ИЗ ДИПТИХА «КРЫМСКИЕ ЭСКИЗЫ»)
Гуменюк О. Н.
Прозаический цикл М. Горького «Крымские эскизы» состоит всего из двух небольших произведений -«Уми» и «Девочка», сюжетно различных, но тематически близких, и соответственно представляет собой целостный диптих. В статье рассматривается рассказ «Уми». В центре произведения - встреча путешественника-рассказчика с несчастной крестьянкой, однажды не дождавшейся возвращения из морского безбрежья мужа и двух сыновей, занимавшихся рыбной ловлей. Она отгородилась от этой реальности вымышленным миром бесконечно исполняемой ею песни, в которой высказывается надежда на возвращение родных из дальней дали. Рассказ отличается характерным для модерного письма многогранным художественным синкретизмом, в нем органично сочетаются эпическая рассудительность, глубинный драматизм и проникновенный лиризм. Существенную роль в поэтической структуре произведения играет расширение возможностей литературной речи за счет аппеляции к иным видам искусства, прежде всего музыки и живописи. Звуковые и зрительные образы приобретают особое благозвучие, красочность, изысканность, они не просто служат декоративными элементами, а
55
