CC BY
22О. В. Чайковська
СИСТЕМА «ТОЧОК ЗОРУ» У НАРАТИВН1Й СТРУКТУР1 РОМАН1В В. С. МОЕМА
Статья посвящена одной из ключевых категорий современного нарра-тологического дискурса - проблеме «точки зрения». Объектом анализа стала «художествення оптика» в романах У. С. Моэма: «Бремя страстей человеческих», «Луна и грош», «Пироги и пиво или Скелет в шкафу», «Острие бритвы», «Узорный покров» и «Театр». Исследование направлено на изучение особенностей «точек зрения» как способа драматизации нарративной структуры художественных текстов.
Ключевые слова: «точка зрения», нарративная структура, повествователь, внутренний мир, драматизация.
Стаття присвячена одтй з ключових категорш сучасного наратолог-iчного дискурсу - проблемi «точок зору». Об 'ектом анализу стали «точки зору» персонажiв романiв В.С. Моема: «Тягар людських пристрастей», «Мкяць i мiдяки», «Пряники i пиво», «Барвисте покривало», «На лезi брит-ви» та «Театр». До^дження спрямоване на виявлення особливостей «точок зору» як засобу драматизацИ наративног структури художтх творiв.
Ключовi слова: «точка зору», наративна структура, розповiдач, внутрiшнiй свiт, драматиза^я.
The article is devoted to one of the most important categories of modern narratology identified as «point of view». The object of analysis is heroes' view points in Maugham's prose. The investigation identifies the peculiarities of «points of view» as dramatical item in the narrative structure of the novels.
Keywords: «point of view», narrative structure, narrator, inner world, dramatization.
З процесом актyалiзащl «показу» у crpyKTypi реалютичного роману XIX ст. i поступовим подоланням «монолопчного» зображення життя з одше! закршлено! точки бачення (позицй автора або його репре-
© О. В. Чайковська, 2014
172
зентанта) проблема «точки зору» як особливо! наративно! установки набувае особливо! актуальностi.
Уперше термiн «точка зору» був запропонований Г. Джеймсом в есе «Мистецтво роману», доопрацьований та систематизований П. -Лаббоком в «Мистещи прози». В основу поняття покладено вщноси-ни мiж наратором та розповщдю. У типологiях «точок зору» П. Лаббока, К. Брукса i Р. Воррена, В. Шмща та Н. Фрщмана акцент ро-бився на позицп наратора як суб'екта «точки зору», яку вш займав по вщношенню до розповiдi («Я як свщок», «Я як протагошст», «числен-не часткове всезнання», «часткове всезнання», «всебачення», «камера») та способах дослщження мiсцезнаходження «точок зору» (ззовнi чи зсередини). Багатоплановий пщхщ до теорп «точок зору» розвинув Б. О. Успенський, який дослщжував це явище на рiвнi щеологп, фра-зеологп, просторово-часово! характеристики та психологi!.
Метою дано! статп е дослiдження системи «точок зору» як про-яву драматизацп у наративнiй органiзацi! ромашв В. С. Моема та вста-новлення !! специфiки. Поетика драматизацй, зокрема у розрiзi «точок зору» або «фокалiзацi!», досi не набула широкого висвгглення у теорi! художньо! розповiдi. До активу вивчення ще! проблеми можна вщнес-ти передмову Г. Джеймса до роману «Жшочий портрет», де «точка зору» для письменника виступае засобом не просто «об'ективацп», але й «надоб'ективацп» чи, шшими словами, «драматизацп» прози: подiбно до того, як автор драматичного твору «зникае, надавши право героям роз^рувати iсторiю». Письменник порiвняв процес вщоб-раження дiйсностi в лiтературi з будинком, у якому тисячi вiкон, за кожним з яких сто!ть людина, яка сприймае «один i той самий спектакль» по^зному, тобто з рiзно! «точки зору» [1, с. 340]. Значимють джеймсiвсько! установки на «драматизащю» полягае у принципi «ба-гатосуб'ектно! свiдомостi» або «численного вiдображення», яка спря-мована на занурення у свщомють героя не через авторське сприй-няття та результат самоаналiзу героя, а через перетворення цього процесу на «живий». Цiлком ймовiрно, що це е спробою розглядати художнш твiр як автономну структуру, позбавлену зовшшшх зв'язкiв та залежностей. Читач потрапляе у зовсiм шший вимiр i пiзнати iсти-ну може за допомогою «iндивiдуально! точки зору» [1, с. 340].
Проблемi методу «точок зору», у плаш засвоення ще! концепцi! В. С. Моемом, присвячений роздш дисертацiйного дослщження
\
Ф. А. Хутиз. Письменник, засвщчуе авторка, який був особисто знай-омий з Г. Джеймсом, категорично висловився щодо «шновацш» свого колеги: це лише «видозмша автобюграфiчноl форми роману» i «гово-рити про вщкриття в естетицi смiшно». Проте, зауважуе дослiдниця, Моем визнае, що манера Г. Джеймса «проводити розповiдь через сприйняття спостерiгача, який сам бере участь у ди, надае драматичного ефекту» [5, с. 64]. Ф. А. Хутиз переконана, що метод «точок зору» цiлком вщповщае фiлософськiй манерi Моема, схильного до скептицизму та iронil. Використання «точок зору» дозволяе показати предмет з рiзних позицш, виявити прихованi сторони та непередбачеш судження про нього. Нагадаемо, що Моем неодноразово висловлю-вався про людину як еднють несумiсних та непоеднуваних рис характеру. Тому «драматизацiя», яку письменник називав шстинктом i врод-женою майстернiстю творця зобразити предмет у ди, динамiцi та бо-ротьбi, е засобом оргашзаци складно!, непослщовно! та iррацiональноl людсько! сутi.
Таким чином, «точка зору» (а розповщач - одна з них), «як правило, розширюе наратив та надае йому аналггичного характеру, занурю-ючи читача в дослщження психолопчних причин поведiнки геро1в» [5, с. 63].
У ромаш «Театр», продовжуе Ф. А. Хутиз, не дивлячись на те, що поряд з «точкою зору» Джули присутш iншi «точки зору», завжди ви-дшяеться «центральна свiдомiсть», яка виконуе функщю композицш-ного та змiстового стрижня. Не можна не погодитись з авторкою, що «точки зору» в романах Моема виступають не тшьки як полярш погляди на об'ект, але i як зашб виявлення 1хньо1 спорiдненостi. Так, у романах «Мюяць i мiдяки» та «Театр» метод «точок зору» - це праг-нення «показати предмет з рiзних сторш», в «Пряниках i пивi» - це зааб пiдкреслити «загальне i близьке» [5, с. 75].
У романах «Мюяць i мщяки», «Пироги i пиво» та «На лезi бритви» письменник прагне ототожнити себе з розповщачем та переконати у цьому читача, порiвнюючи себе з «палеонтологом», який за кютками вiдновлюе скелет давньо! тварини та розташовуе зiбрану iнформацiю (знову-таки для зручностi сприйняття читача) у хронолопчнш послдов-ностi. Створений В. С. Моемом «ефект iзоляцu» автора вiд твору до-помагае сприймати романний текст як самодостатне явище. Таким
чином, iлюзiя вщсутносп автора, з одного боку, та функщонування гомодieгетичного наратора (розповщач, який одночасно виступае у ролi наратора та дiючоï особи), з другого, вже дае привщ говорити про драматизащю наративу.
У романах типу «Я - розповщач» наратор, послщовно фшсуючи поди з життя головних героïв, свiдком i учасником яких вiн був, ке-руеться виключно особистiсним сприйняттям та пропускае побачене та почуте ^зь призму власноï свiдомостi. А якщо враховувати той факт, що розповiдач не схильний до критики та категоричних вщгуюв, то висвiтлення психологiчного стану героïв виглядае неповним. Тодi для того, щоб створити повноцiнний та багатофокусний образ «дивно!» людини, розповщач залучае «точки зору» персонажiв, якi мали вiдношення до життя головного героя. Наприклад, у ромаш «Мюяць мiдяки» до «точки зору» наратора додаються «точки зору» дружини Стршленда та ïï родичiв, художника Дрка Струве i його дружини Бланш, каштана Ншолса, Тiаре Джонсон, каштана Брюно та лiкаря Кутра. «Точки зору» персонажiв, якi беруть участь у вщтворенш образу твор-чо1' особистостi (Стрiкленда, Ларрi та ,^ффшда), вiдрiзняються в ще-олопчному та фразеологiчному планах, адже належать вони рiзним за статусом людям. На нашу думку, мовленневi особливосп персо-нажiв (Тiаре з «Мюяця i мiдякiв» говорить вперемiш англшською та французькою мовами; вишукана французька Елл^а на кшталт, «Noblesse oblige», що перекладаеться як «Високе становище зобов'я-зуе», та французька зовшм «iншого гатунку» i «колоритне» «О-ля-ля» Сюзанни Рув'е з роману «На лезi бритви») використовуються автором для надання кожнш «точцi зору» шдивщуальносп та бiльшоï пе-реконливосп.
Ще однiею ознакою «точок зору» у романах типу «Я - розповщь» е 1'хня полярнiсть i, вщповщно, конфлiктнiсть. У цьому можна переко-натися на прикладi «точок зору», на перетиш яких створюеться образ Стршленда: «нуднющий бiржовик» (Роза Вотерфорд), «вiн же не джентльмен!» (полковник Мак-Ендрю), «великий художник», «митець, який породжуе Красу зi свiтового хаосу» (Дiрк Струве), «тварюка», «неви-хований» (мiсiс Струве), «Ясно, що нще не повiсиш - засмiють. Хiба на кокосових пальмах бувае сине листя?» (дружина еврея Когена про картину художника), «милий, спокшний чоловiк» (Тiаре Джонсон), «Вш
меш не подобався, несимпатичний тип. Але попм, коли я неквапно крокував до Таравао, у мене викликала неймовiрний захват та сто-!чна вщвага, з якою вiн зустрiв найстрашшше лихо», «розкрив пре-краснi i жахливi таемнищ», «зухвало зiрвав покриття iз заборонених людям святсщiв; щось предксвiчне, страшне i нелюдське» (лшар Кут-ра). Взаeмсвиключнi «точки зору» персснажiв про головного героя немов ведуть мiж собою напружений дiалсг. Суттево, що процес переходу вщ «точки зору» рсзпсвiдача у «часткове знання» багатьох персснажiв вщбуваеться непсмiтнс для читача i сприймаеться у рамках дп. Вiдтак виявляеться, що драматизацiя наративу у В. С. Моема простежуеться не лише в конфлштносп множинних i рiзнсплансвих «точок зору», а й у непомгтному для читача зрушенш центру срiен-таци.
У творах з наративною срганiзацiею типу «Вш - рсзпсвiдач», який представлений романами «Тягар людських пристрастей», «Барвисте покривало» та «Театр», наратор е гетеродiегетичним (тобто не бере участi у подiях). 1ншими словами, йдеться про домшування персонально! перцептивно! точки зору, коли свгт сприймаеться пропущеним крiзь свiдсмiсть головного героя. Вщбуваеться своерщне перевтшен-ня рсзпсвiдача в центрального персонажа, таким чином, вони сприй-маються як одне цше. Присутнiсть рсзпсвiдача в художньому текст «викривае» притаманна Моему влучна iрснiя.
Характерними рисами «художньо! оптики» в цих творах е те, що перед нами - щось на зразок «театру» одного актора. Читач сприй-мае все, що вщбуваеться або вщбувалось (наприклад, альбом з фо-токартками, який надихнув Джулда на «подорож у минуле» чи спога-ди Кiттi про знайомство з майбутнiм чслсвiксм), зокрема й «точки зору» шших персонашв, «профшьтроваш» свiдсмiстю головних геро!в. Натсмiсть «точки зору» шших персонажiв виглядають незалежними i презентують себе лише за допомогою дiалсгiв, тобто виключаеться доступ до внутршнього свiту нссi!в прямих оцшок, стильове оформ-лення яких характеризуемся ремарковою стислiстю та конкретиза-цiею. Отже, цi «точки зору» напряму залежать вщ мовленневого акту.
З-помiж рсманiв, обраних нами для аналiзу, «Театр» е бiльш на-ближеним до театрально! вистави. «ДужковЬ> видiлення, або так званi «реплiки у бiк», на якi багатий твiр, виконують важливу функцiю саме
як 3aci6 драматизацп. По-перше, вони допомагають 4rn"a4eBi зрозум-iти та певним чином штерпретувати миттeвi реакцп Джулп. По-друге, частота використання та дiалогiчна постпозищя цих маркованих еле-ментiв водночас надають iнтенсивностi та ознак «живого» спшкуван-ня наративнiй структурi роману.
О^м того, всерединi само! «точки зору» Джулп спостерiгаeться конфлiктнiсть: «точка зору», яку геро!ня висловлюе тд час спшкуван-ня з шшими героями, може бути протилежною тому, що нам даеться у виглядi «реплшах у бiк». Ось якою, наприклад, е реакцiя Джулп на комплiмент майбутньо! свекрухи: «Ще б пак! Не дарма ж я, хай йому чорт, останш двi доби граю роль невинно! пастушки!» [2, с. 30]. А такою була вщповщь головно! геро!ш на пропозищю Майкла одружи-тися: «Йолоп нещасний, навiщо вiн верзе вс цi дурницi? Невже вiн не розумiе, що я тiльки про те й мрда, щоб вийти за нього замiж?» [2, с. 31]. Отже, згткнення полярних думок у середиш однiе! «точки зору» е не лише засобом розкриття багатогранно! постатi акторки, а i при-таманним театру «заохоченням» до дiалогу з читачем (глядачем).
Яскравим прикладом драматизацп наративу е вщомий монолог Джулп: «Свгт - це сцена, i всi люди - тшьки актори, що грають на нш. Все, що я зараз бачу там, - iлюзiя, а реальшсть - це ми, актори. Ось що треба було вщповюти Роджеров1 Це люди - наша сировина, а ми - змют !хнього життя. Ми беремо !хш нiкчемнi дрiбнi емоцi!, видобу-ваемо з них красу й перетворюемо !х на мистецтво, а вони юнують тшьки для того, щоб бути глядачами, публшою. Цi люди - тшьки шстру-менти, на яких ми граемо, а що таке шструмент без музиканта?» [2, с. 212]. За допомогою «точки зору», що наразi отримала форму внут-ршнього монологу, читач переймае зростаюче напруження геро!нi, яка наблизилась до розкриття таемнищ життя i свого мiсця як актора у ньому.
Отже, у творах В.С. Моема з наративною оргашзащею типу «Я -розповщач», яю представлеш романами «Мюяць i мiдяки», «Пряники i пиво» та «На лезi бритви», драматизацiя простежуеться як на рiвнi побудови наративу через iлюзорне вщсторонення автора вiд художнь-ого тексту, так i на рiвнi персонажа, коли внутршнш свiт героя про-пускаеться крiзь полярнi та конфлiктуючi «точки зору» iнших персо-нажiв. Натомiсть у романах з гетеродiегетичним акторiальним ти-
пом наративно! оргашзацп художшх текстiв («Театр», «Барвисте по-кривало») зафiксовано драматизацiю всередиш персонально! точки зору (напруженi монологи, взаемовиключш судження у виглядi дiало-гу та «реплiк у бш»).
Список використаних джерел
1. Джеймс, Г. Женский портрет / Генри Джеймс. - М. : Наука, 1981. - 592 с.
2. Моем, С. Лицедп / Сомерсет Моем. - К. : Дншро, 1967. - 223 с.
3. Моем, С. Мюяць i мщяки. На жалi бритви / Сомерсет Моем. -К. : Дншро, 1989. - 574 с.
4. Успенский, Б. А. Поэтика композиции: структура художественного текста и типология композиционной формы / Б. А. Успенский. -М. : Искусство, 1970. - 224 с.
5. Хутыз, Ф. А. Концепция художественной прозы Сомерсета Моэма в контексте основных теорий романа первой половины XX века в Великобритании: дис. ...канд. филол. наук: 10.01.03. «Литература народов стран зарубежья» / Ф. А. Хутыз. - Майкоп, 2007. - 195 с.
6. Шмид, В. Нарратология / Вольф Шмид. - М. : Языки славянской культуры, 2003. - 312 с.
