CC BY
21УДК 821.133.1-31 Жене.09
Семенець О. С.,
кандидат фтолопчних наук, викладач кафедри латинськоТ мови i медичноТ термшологи' Харшського нацiонального медичного унiверситету
До проблеми жанрового статусу ромашв Ж. Жене: „Керель i3 Бресту" як роман - autofiction
Романний доробок французького письменника середини ХХ ст. Жана Жене (1910-1986 рр.) е найменш дослщженим у вп"чизняному i росшському лiтературознавствi. У той час як на Заходi творчост Ж. Жене присвячують численш монографiï, дисертацiï, статтi, семiнари i колошуми, в УкраМ маемо лiченi розвiдки, зосередженi здебiльшого на скандальнш бiографiï митця та його драматурги (Ю. Покальчук, I. Боднар-Терещенко).
Автобiографiчний характер прози письменника вiдмiчають ус дослiдники його творчостi (Ж.-П. Сартр, Ю. Мiсiма, М. Клiмова,
B. Максимов, С. 1саев, Ю. Покальчук), проте не наважуються жанрово позицюнувати прозу письменника через складне поеднання в нш життевоТ правди i художнього вимислу. Нова точка зору на жанрову щентифкацш ромашв Ж. Жене була запропонована сучасними французькими дослщниками жанру litterature intime у зв'язку з появою провокативного, але надзвичайно перспективного напрямку дослщження автобiографiчного прози у рiчищi автофкцюнальностк С. Дубровш, який е автором неолопзму, так пояснюе значення термiну: „autofiction - це оповщь, характеристики якоТ вiдповiдають характеристикам автобiографiï, проте яка проголошуе свою тотожнiсть роману, визнаючи, що включае в себе реальн елементи у сполученнi з вигаданими, поеднуе у собi знаки автобiографiчного зобов'язання i чистi романнi стратеги" [7].
Через появу жанрового визначення сучасно!' автобюграфи як автофiкцiональностi, з'явилася й нова точка зору на жанрову щентифкацш ромаыв Ж. Жене. С. Дубровсюсеред автофiкцiональних на його думку творiв „Nadja" А. Бретона, „La naissance du jour"
C.-Г. Колетт, ымецькоТ трилоги „D'un chateau l'autre", „Nord", „Rigodon" Л.-Ф. Селша називав i „Journaldu voleur„ Ж. Жене. Слщом за ним й iншi дослщники (Ф. ГаспарЫ, В. Колонна, Ж. Лекарм) почали дослщжувати романи Ж. Жене „Щоденник злодiя", „Диво про троянду", „Богома^р квiтiв" як приклади автофiкцiоналiзацiï.
За С. Дубровсю autofiction як л^ературний жанр визначаеться за такими характеристиками: 1. ономастична щентичнють автора i героя-наратора; 2. подзаголовок „роман"; 3. примат оповiдi; 4. дослщження орипнально' форми; 5. манера письма, що прагне до la verbalisation immediate („миттево' вербалiзацiï"); 6. реконф^ра^я лiнiйного часу (за допомогою вiдбору, штенсифкацп, стратифкацп, фрагментацiï, плутанини та ш.); 7. широке використання тепершнього в оповiдi; 8. зобов'язання описувати ттьки дiйснi факти i поди; 9. несвщоме прагнення se reveler dans sa verite („вщнайти себе у сво'й правдГ); 10. стратепя вiдчуження читача.
Проте жоден iз творiв, класифiкованих С. Дубровск як autofiction, не мiстив у œ6i всi десять ознак. Щодо роману Ж. Жене „Щоденник злодiя", то в ньому вiдсутнi п'ята, восьма i десята ознаки. На думку шших дослщниш автофiкцiональностi (Ж. Лекарм, Ф. Гаспарш^ Ф. Втен), якi у сво'х розвiдках виходили з визначення С. Дубровш, вщповщнють бiльшостi характеристикам служить для позицюнування твору як автофiкцiонального.
Ж. Лекарм наполягав на дотриманн лише двох перших ознак: етикетки „роман" i ономастично' щентичносл автор-наратор-герой. Проте Ф. Гаспарш^ полемiзуючи з Ж. Лекармом, зауважував, що пiдзаголовок „роман" м^ дати творовi видавець, або сам автор намагався забезпечити власним текстам мюце в художнш лiтературi. Щодо прози Ж. Жене, то подзаголовок „роман" ф^уруе в усiх п'яти дослщжуваних романах. Однак сам автор у текст називае романом лише твiр „Керель iз Бресту": „Якщо вiн вражений (ми використовуемо слово „вражений", а не „обурений" чи „збентежений", аби уникнути суб'ективностi оцшок, здатних порушити чистоту стилю цього роману) <...>" [10, с. 218]. Ус iншi прозовi твори вш називае або просто „книжка", або „драма", „поема", „легенда", „казка", „шсня любовi". 1з цього приводу Ф. Гаспар^ зазначав: „Як тiльки ми розповщаемо про те, що з нами сталося (або могло з нами статися), ми створюемо персонаж, з яким щентифкуемо себе, i ми будуемо юторш, сценарiй, мiф. Ось чому, сттьки письменникiв вiдмовляються вiд того, щоб розрiзняти автобiографiю i роман" [9, с. 47]. До того ж стиль Ж. Жене насттьки поетичний, що бшьшють зарубiжних i в^чизняних дослiдникiв дiйсно схиляються до того, що письменник писав своерщну „поезш в прозi".
Пiсля численних дискусш, що виникли з приводу нового жанрового утворення та його нетотожносл/тотожност автобiографiчному роману, з 1984 р. було сформульовано одну з основних особливостей цього жанру: автофкцюнальнють почала
характеризуватися як „етика, що базуеться на систематичному сумшвГ [9, с. 31]. Ф. Гаспарш^ резюмуючи дослiдження з цього приводу, зазначав, що „самокритичний метадискурс стае характерним знаком нового жанру" [9, с. 211]. Вш же, пщсумовуючи результати своТх розвщок та дослiджень колег, виявив серед шших такi експлiцитнi оператори жанрового ускладнення: • документальн iсторичнi свщчення; • лiтературна iнтертекстуальнiсть; • самоцита^я; • дзеркальнiсть; • метадискурс.
За ступенем усвщомлення фiкцюналiзацN романи Ж. Жене, на вщмЫу вiд несвщомоТ (вимушено'О автофiкцюналiзацN, е добровiльно фiкцiоналiзованими (iнодi вiн ставить пiд сумшв реальнi факти, iнодi деформуе Тх на користь власноТ етико-естетичноТ концепцп, iнодi намагаеться переконати читача в реальност вiдверто вигаданих подiй). Це тюструе думку М. Даррiоссек, пщтриману Ж. Женеттом, В. Колонна i Ф. Гаспарiнi, про гiбриднiсть жанру автофiкцiоналiзацil. Ж. Жене наче брав за орiентир ТТ пропозицiю „вводити автобiографiю в поле фкцп" [6, с. 370].
У цш статп ми зупинимось на визначеннi жанрового статусу роману Ж. Жене „Керель iз Бресту" (1947 р.), який, на нашу думку, несправедливо залишився поза увагою захiдних дослiдникiв, осктьки не вписувався у визначенi рамки автофкцюнальносл. Проте, спираючись на дослщження В. Колонни, який у термМ автофiкцiональнiсть вiддавав перевагу вимислу над автобiографiчнiстю (видумування автором самого себе), ми доведемо автофкцюнальну природу цього роману.
Л^ературна iнтертекстуальнiсть автобiографiчного дискурсу, що вказуе на його зв'язок з шшими дискурсами, вщсилае до певних юторичних та культурних факпв. На думку Н. НiколiноТ, „чуж1 тексти сприяють створенню як образу епохи, яка служить предметом спогадiв, так i образу оповщача" [3, с. 353]. „Керель iз Бресту" перенасичений рiзними iнтертекстуальними елементами. Це стародавня мiфологiя, Священне Писання, л^ературш твори, французький фольклор (наприклад, „Пюню „Зiрка кохання" Керель вперше почув ще задовго до того, як вш сам став моряком Вшськового флоту: Зiрка надiТ та кохання / Над моряком горить. / ТТ прекрасний вигляд / В дорозi його зберiгае" [10, с. 206]), документи (переважно назви газетних публiкацiй та фрагменти статей про убивць, вщомосп з Тхжх кримiнальних справ: „За два роки, що вш провiв на морськш службi, його непокора i розбещенють коштували йому сiмдесяти шести покарань. Вш наносив татуювання новобранцям, крав у товаришiв i вступав у протиприродн зносини з тваринами" ^
справи ЛуТ Менеклу, 20-ти рош. Страчений 7 вересня 1880 року)" [10, с. 8]), тексти, створен самим Ж. Жене. Уа ц елементи руйнують замкнутiсть внутрiшнього св^у окремого тексту та ускладнюють структуру оповд Використання iнтертексту вимагае активност читача й послаблюе прiрву мiж адресатом твору i його автором шляхом окреслення сшльних знань.
При детальному дослщженн всього романного доробку Ж. Жене простежуеться його схильнють до використання в якост штертекстуальних джерел мiфологiчних та бiблiйних образiв, якi зазнали реiнтерпретацiТ та трансформаций АпеляцiТ' до них виводять особист ситуацiТ зображуваного минулого до певних архетишв. По-перше, така тенден^я е прикметою автобiографiчного жанру ХХ ст., що звернений до внутршшх просев людськоТ свiдомостi, в якому поряд iз посиленням суб'ективностi збтьшуеться ступiнь узагальнення. Мiфологiчнi праоснови е, окрiм джерела образностi, ще й ушверсальними схемами, що апелюють до шдсвщомосп читача. По-друге, намагання Ж. Жене створити власну „християнську за своею суттю" [2, с. 8] систему свтосприймання не могло не базуватися на Ытерпретаци свгтовоТ релИТ. Тяж1ння ж до використання мiфологiчних образiв як художнiх метафор посилювало ефект вiд тексту, виконуючи орнаментальну функцш, функцiю аналогiТ та образноТ характеристики окремих описуваних реалiй. Так, змальовуючи бiйку двох братiв, Кереля i Роже, оповiдач зазначае: „Все, що вщбувалося на вулицi, нагадувало сцену iз Старого Завiту, коли двое бра^в, що направляються двома перстами единого Бога, сповнилися ненавист один до одного через двi зовн рiзнi причини, за якими насправдi ховалася одна" [10, с. 105].
Самоцитування, постшш посилання на попередн тексти, обговорення в численних вщступах основних постула^в власноТ театральноТ концепцiТ „театру на цвинтарГ, е на формальному рiвнi проявом iнтертекстуальностi, на семантичному - застосуванням метадискурсу. На думку В. Фесенко, „метадискурс в автобiографiчному текст мае функцiю дзеркального вiдображення самого моменту письма як мовленневоТ ситуаци" [4, с. 14].
У „Керелi з Бресту", як i в усьому романному доробку Ж. Жене, окрiм експлщитно та iмплiцитно виражених посилань на своТ попереднi твори, цей метадискурс як просте вщдзеркалення проявляеться у виглядi розумових ^ор автора: сумнiви стосовно точностi спогадiв i старанностi в описуваннi подш (пiддае критицi необ'ективнiсть зображуваних подш, постшно сумнiваеться, яке саме слово вдалше може схарактеризувати той чи шший факт i т. п.). Пщ час оповiдi
наратор роздвоюеться й увага змщуеться вщ висловленого на мовлення як комункативний акт. Роздуми щодо вiдповiдностi обраноТ оповщноТ форми (не може визначитися в тому, що саме пише: поему, драму чи просто книжку), правомiрностi використання тих чи шших лексем, заб^ання наперед е ускладненим вщдзеркаленням, „своерщною фiкцiоналiзацiею у дм" (В. Фесенко), завдяки якiй автобiографiчний текст постае як роман. Застосування метадискурсу забезпечуе сприйняття читачем тексту так, як того хоче сам автор.
Поява оповщача як письменника, що коментуе процес написання, вщбуваеться в романах Ж. Жене скрiзь, а не лише на початку, наприкшц та у виршальы моменти оповд Це характеризуе функцш метадискурсу як засобу фiкцiоналiзацiТ'; саме це запоб^ае можливостi сприймати текст як автобiографiчний, повнiстю ототожнити автора й головного героя.
Отже, можемо твердити про наявнють у романах Ж. Жене бшьшосп ознак, притаманних автофкцюнальному наративному типу.
У „Керелi з Бресту" на перший план висуваеться протагонют на iм'я Керель, а наратор е свщком зображуваних подш. Проте, вже назва роману, що за класифка^ею Н. ЫколшоТ належить до назв автобiографiчних творiв, як мають у своТй семантицi компонент „простору", мютить вказiвку на мюцевють, значущу для письменника. Подорожуючи рщною Францiею i свiтом, Ж. Жене бував i в Брестi, портовому мютечку, притулку для злодiТв, повш i крадiТв. До того ж, розповщаючи вигадану iсторiю Кереля, оповщач постiйно згадуе мiсця, де бував сам - Бейрут, Мароко та шшк
Вщсутнють збiгу iменi автора з iменем протагонiста, однак, не ставить пщ сумнiв Тх подiбнiсть. Вони обидва е представниками маргшального свiту, гомосексуалiстами i крадiями, вк Кереля (27 рокiв) такий же, як вк Ж. Жене у перюд подорожей Францiею i вщвщин Бресту. Керель - моряк, а письменник ще з дитинства мрiяв стати юнгою на флот, свщчення про що зусщчаються в численних Ытерв'ю i згадках, в шших автобiографiчних творах. В офiцерi Себлон вгадуеться вже зрiлий Ж. Жене, шжний i нерiшучий у своему прагненн любовi молодих юнакiв.
1з всiх автофiкцiональних романiв Ж. Жене лише в „Керелi з Бресту" оповщь ведеться вiд першоТ особи множини. Це один iз способiв самощентифкаци автора у будь-якому автобiографiчному творi. I йдеться тут не сттьки про використання займенника ми при змалюванн спiльних для оповщача i близькоТ йому людини дш чи при вказiвцi на широке коло осiб, поеднаних з ним сптьним минулим. Вiдтворюючи iсторiю певного перюду життя моряка Кереля i його
оточення, наратор намагаеться виправдати гомосексуалiзм, вбивство, зраду, однак на чужих прикладах. Сам же вш е чимось на кшталт коментатора. Ось чому використовуе опозицт ми - вони, вщокремлюючи свш свiт злодпв i повiй вiд „чужого": „Проте ми звернемося до деяких подш його молодость Не можна сказати, що ц поди вичерпно пояснюють характер нашого героя. Однак вони допомагають нам дещо прояснити мотивацiю його поведшки, що вiдхиляеться вiд загальноприйнятих норм" [10, с. 34-35].
Упм, використання займенника першоТ особи множини одночасно i зближуе автора-оповiдача з читачем, iнтимiзуе Тх вiдносини, що дае змогу Ж. Жене сподiватися на бiльшу довiру. Саме у такий споаб вiн може вщверто говорити про свiй гомосексуалiзм, потяг до зради, вбивства вустами Кереля, Роже, Жиля,: „Ми не ставимо перед собою завдання виокремити двох чи бтьше персонажiв - <...> -систематично вщразливих. Скорш нам хоттося б прослiдкувати за тим, що вщбуваеться в найбiльш прихованш та асоцiальнiй частинi нашоТ власноТ душi <...>" [10, с. 82]. Адреса^я ж ви е реалiзацiею метадискурсу в романi. Хоча роман декларуе наявнiсть фiктивного читача, через таку адресацш останнiй повинен щентифкувати себе з iмплiцитним читачем, щоб зрозум^и авторськi iнтенцiТ.
За класифка^ею В. Колони [5], який видтяе чотири типи аи№Лс-tion (фантастичну, бiографiчну, дзеркальну i autofiction-вторгнення), спираючись на дослiдження Ж. Женетом наративноТ структури твору, ми зараховуемо роман „Керель з Бресту" до останньоТ групи. У „ аи№Шюп-вторгненнГ автор не бере участ в романнш iнтризi, а виступае у ролi оповiдача i коментатора, це автор-наратор, а не автор-персонаж. У цьому тип autofiction мае мюце гетеродiегетична оповiдь, в якiй оповщач (ауктор) не виступае у ролi героя роману, а е сторонам спостерiгачем.
За типом дискурсу (за Ж. Женеттом) [1] „Керель iз Бресту" можна назвати аукторiальним, осктьки центром судження для читача у фктивному свiтi роману е думка, оцшка i зауваження наратора. Головний герой однойменного роману е звичайною людиною, яка розумiе чужi страхи i вади, i наратор про це вщверто каже, вш не намагаеться виправдати убивцю, запроданця i крадiя, а мае на мел познайомити читача з його фiлософiею, а отже, i своею власною. Досягненню ^еТ мети сприяе i широкий спектр функцiй ауткорiального дискурсу:
• комункативна функцiя (автор-наратор постiйно пщтримуе зв'язок iз нарататором: „В описанш нами сценi показана подiя, що розкривае сутнють Кереля" [10, с. 21]);
• метанаративна фунщя (коментарi наратора щодо свого дискурсу: „<...> i ми виршили написати роман (хоча це слово i не зовсiм пщходить для визначення опису подiй чи наслщмв подiй вже пройдешых)" [10, с. 21]);
• описова й оцшювальна функцп (використання епiтетiв, порiвнянь, що вiдображають ставлення автора до героТв i подiй): „<...> ми хочемо, щоб матрос Керель, породжений самотнютю, бранцем якоТ був офщер, явився вам схожим на Ангела з Апокалтсису, ноги якого спочивають у морГ [10, с. 11].
Отже, повертаючись до класифiкацiТ В. Колонна, ми робимо висновок, що роман „Керель iз Бресту" - дзеркальна автофiкцiоналiзацiя-вторгнення, де автор-наратор, розповщаючи про цтком вигаданi подiТ з життя фiкцiонального героя, у той же час дуже ч^ко вщдзеркалюеться у ньому, робить його виразником власноТ етико-естетичноТ концепци, створюе образ, яким хотв стати сам, проте ыколи не наважився б, i споглядае, аналiзуe результати своТх марень i вiддзеркалюеться у текстi в подобi письменника. Ж. Жене у „Керелi з Бресту" створюе а^оШюп, про яку С. Дубровскi, стосовно власноТ прозовоТ творчостi писав: „ autofiction - це фiкцiя, в якш я вирiшив як письменник дати собi себе самого, включаючи в неТ, в повному сена термшу, досвiд aнaлiзу, не ттьки у тематику, а й у формування тексту" [8, с. 77].
Незважаючи на те, що хронолопчы меж1 написання Ж. Жене своТх ромашв передують теоретичному осмисленню жанру aвтофiкцiонaлiзaцiТ, дослiдникaми визначено, що фiкцiонaлiзaцiя aвтобiогрaфiчного мaтерiaлу мае бiльш давню iсторiю i простежуеться ще вщ Ж.-Ж. Руссо. Проте вiд вимушеноТ aвтофiкцiонaлiзaцiТ своТх попередникiв письменник переходить до фiкцiонaлiзaцiТ свщомо'Т. Автор вступае в певну гру з читачем, пщкреслюючи умовнють своТх героТв на початку i вiдмiчaючи Тх близькють до самого себе через певний час. У своему прагненн свободи в уах ТТ проявах Ж. Жене йде дaлi та пщдае фaбулiзaцiТ власне життя. Автофaбулiзaцiя як романне переосмислення власних iнтрaпсихiчних порухiв е свiдомо обраним шляхом митця до самощентифкаци. Зважаючи на наявнють у прозi Ж. Жене бтьшосп ознак пбридизовано'Т aвтобiогрaфiТ -aвтофiкцюнaлiзaцN, ми позицiонуемо роман „Керель iз Бресту" разом з iншими прозовими творами письменника як автофкцюнальний.
Лтература:
1. Женетт Ж. Фигуры : в 2-х тт. Т.2 / Ж. Женетт ; [пер. с фр. ; общ ред. С. Н. Зенкина]. - М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1998 . - 472 с.
2. Исаев С. Нежный / С. Исаев // Строгий надзор / Жан Жене ; [Сост. С. Исаев]. - М. : Изд-во «ГИТИС», 2000. - С. 7-22.
3. Николина Н. А. Поэтика русской автобиографической прозы : Учебное пособие для студентов, аспирантов, преподавателей-филологов : / Николина Наталья Анатольевна . - М. : Флинта ; Наука, 2002. - 423 с. - (Филологический анализ текста; Библиогр. : с. 400-421 (473 назв.) и в подстроч. примеч.).
4. Фесенко В. I. Автобiографiя : до проблеми жанровоТ щентичносп / В. I. Фесенко // Сучасн лiтературознавчi студи. Модуси автобiографiчного письма. Збiрник наукових праць / [Гол. ред. В. I. Фесенко]. - Вип. 7. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2010. - С. 8-18.
5. Colonna V. L'Autofiction (Essai sur la fictionnalisation de soi en littérature), these de doctorat de l'E.H.E.S.S., sous la direction de G. Genette [Електронний ресурс]. / V. Colonna. - Paris : Ecole des Hautes Etudes en Sciences Sociales, 1989. - 368 p. - Режим доступу : http :/ /te l. ccsd .cnrs. fr/d ocuments/a rchives
6. Darrieussecq M. L'autofiction, un genre pas serieux / M. Dar-rieussecq // Poetique. - № 107. - septembre 1996 . - Pp. 369-380
7. Dictionnaire International des Termes Litteraires. Mode Article AUTOFICTION / Autofiction [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http ://www.ditl.info/arttest/art7628.php
8. Doubrovsky S. L'initiative aux maux : ecrire sa psychanalyse / S. Doubrovsky // Cahiers confrontation. - № 1. - fevrier 1979. - Pp. 95-113.
9. Gasparini Ph. Une aventure du langage / Ph. Gasparini. - Paris : Le Seuil, 2008. - 339 p.
10. Genet J. Querelle de Brest / Jean Genet. - Paris, Gallimard, 1953. - 247 p.
11. Lecarme J. Autofiction : un mauvais genre / J. Lecarme // Autofictions et Cie. Actes du colloque des 20 et 21 novembre 1992 / [dir. S. Doubrovsky, P. Lejeune, J. Lecarm]. - revue PITM. - № 6 . - Paris. -1993. - Pp. 227-249.
