Научная статья на тему 'Преимущества комбинированной терапии метформином и глимепиридому больных сахарным диабетом 2-го типа'

Преимущества комбинированной терапии метформином и глимепиридому больных сахарным диабетом 2-го типа Текст научной статьи по специальности «Клиническая медицина»

CC BY
485
41
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Ключевые слова
ЦУКРОВИЙ ДіАБЕТ 2-ГО ТИПУ / ЛіКУВАННЯ / МЕТФОРМіН / ГЛіМЕПіРИД / САХАРНЫЙ ДИАБЕТ 2-ГО ТИПА / ЛЕЧЕНИЕ / МЕТФОРМИН / ГЛИМЕПИРИД / TYPE 2 DIABETES MELLITUS / TREATMENT / METFORMIN / GLIMEPIRIDE

Аннотация научной статьи по клинической медицине, автор научной работы — Панькив В.И.

Использование глимепирида в терапии сахарного диабета (СД) 2-го типа по сравнению с другими препаратами сульфонилмочевины значительно меньше стимулирует поджелудочную железу, таким образом сохраняя ее ресурс, и не приводит к гиперинсулинемии, а также обеспечивает наиболее высокий профиль безопасности при наименьшем стимулирующем влиянии на секрецию инсулина. Цель исследования: определение эффективности и безопасности комбинации метформина и глимепирида в условиях применения в повседневной клинической практике у пациентов с СД 2-го типа с уровнем гликированного гемоглобина (HbA1c) 8,5-9,5 %. Материалы и методы. Под наблюдением находилось 29 больных СД 2-го типа (средняя продолжительность СД 2-го типа составляла 8,7 ± 3,2 года). Больные находились в состоянии декомпенсации СД 2-го типа на фоне терапии метформином и гликлазидом пролонгированного действия в максимальных дозах на протяжении не менее трех предыдущих месяцев. Пациентам были назначены метформин и глимепирид. Начальная доза для всех пациентов с СД 2-го типа составляла 2500 мг метформина и 4 мг глимепирида. Результаты. Через 3 месяца лечения уровень HbA1c достоверно снизился с 9,02 ± 0,41 % до 7,53 ± 0,48 % (p < 0,05). Среднее снижение HbA1c после перевода на терапию метформином и глимепиридом составляло 1,49 ± 0,42 %. Эффективность дополнительного назначения глимепирида подтверждается и высоким процентом пациентов, достигших уровня HbA1c < 7,0 %, 13,8 % (p < 0,05). Уровень гликемии натощак снизился в среднем с 10,18 ± 1,32 ммоль/л до 7,02 ± 1,08 ммоль/л через 3 месяца. Среднее снижение достигло 3,07 ± 1,06 ммоль/л, что в относительном выражении составило -31,2 ± 9,4 % от исходного значения. Уровень постпрандиальной гликемии (ППГ) снизился с 11,8 ± 2,14 ммоль/л изначально до 8,16 ± 1,02 ммоль/л через 3 месяца. Изменения уровня ППГ составили -3,62 ± 1,09 ммоль/л, что в относительном выражении достигло -30,7 ± 10,2 % от исходного значения. Выводы. С учетом прогрессирующего характера течения СД 2-го типа глимепирид имеет преимущества перед гликлазидом пролонгированного действия при применении в комбинации с метформином в сахароснижающей терапии, особенно у лиц с длительным течением СД.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Похожие темы научных работ по клинической медицине , автор научной работы — Панькив В.И.

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Advantages of the combined therapy with metformin and glimepiridein patients with type 2 diabetes mellitus

The use of glimepiride in the therapy of type 2 diabetes mellitus (DM) fewer stimulates the pancreas, keeping its resource, and does not result in hyperinsulinemia, and also provides the highest profile of safety at the lowest stimulation effect on the secretion of insulin. A research aim is determination of efficiency and safety of a combination of metformin and glimepiride during its application in clinical practice for patients with type 2 DM and the level of glycated hemoglobin (HbA1c) 8.5-9.5 %. Materials and methods. Under supervision, there were 29 patients with type 2 DM (duration of the disease was 8.7 ± 3.2 years). Patients were in the state of DM decompensation on a background of therapy with metformin and long acting glyclazide in maximal doses during at least previous three months. Patients received metformin and glimepiride. The initial dose for all patients with type 2 DM was 2,500 mg of metformin and 4 mg of glimepiride. Results. In 3 months after the initial stage, the level of HbA1c significantly decreased from 9.02 ± 0.41 % to 7.53 ± 0.48 % (p < 0.05). The average reduction in HbA1c after transition to therapy with metformin and glimepiride was 1.49 ± 0.42 %. Efficiency of the additional administration of glimepiride is also confirmed by the high percentage of patients, who achieved the level of HbA1c < 7.0 %, 13.8 % (p < 0.05). The level of fasting glycaemia decreased from 10.18 ± 1.32 mmol/l to 7.02 ± 1.08 mmol/l in 3 months. The decline achieved 3.07 ± 1.06 mmol/l that in relative expression was -31.2 ± 9.4 % from an initial value. The level of postprandial glycaemia reduced from 11.8 ± 2.14 mmol/l initially to 8.16 ± 1.02 mmol/l in 3 months. The level of postprandial glycaemia decreased by 3.62 ± 1.09 mmol/l that in relative expression was -30.7 ± 10.2 % from the baseline. Conclusions. Taking into account the progressive nature of type 2 DM, glimepiride has advantages over gliclazide of prolonged action, when used in combination with metformin in antidiabetic therapy, especially in patients with long course of DM.

Текст научной работы на тему «Преимущества комбинированной терапии метформином и глимепиридому больных сахарным диабетом 2-го типа»

 0 ■ gj ® Орипнальш дослдження

/Original Researches/

International journal of endocrinology

УДК 616-092.6:616.379-008.64:616-035.1:577.2.04 DOI: 10.22141/2224-0721.13.2.2017.100598

Паньюв В.1.

Укра1нський науково-практичний центр ендокринно!х1рург11 трансплантаци ендокринних орган/в I тканин МОЗ Украни, м. Кив, Украна

Переваги комбшовано! терапп метформшом i глiмепiридом у хворих на цукровий дiабет 2-го типу

For cite: Mezhdunarodnyi Endokrinologicheskii Zhurnal. 2017;13:118-22. doi: 10.22141/2224-0721.13.2.2017.100598

Резюме. Використання глiмепiриду в терапп цукрового д'абету (ЦД) 2-го типу пор':вняно з ншими препаратами сульфонлсечовини значно менше стимулюе пдшлункову залозу, збергаючи тим самим ))' ресурс, 'I не призводить до ппер'тсул'мемп, а також забезпечуе найбльш високий профль безпеки при найменшому стимулюючому вплив'1 на секрецю '¡нсул'1ну. Мета дослдження: визначення ефективност й безпеки комб'нацП метформ'му й глiмепiриду в умовах застосування в повсякденнй ^^чнй практи-ц в па^ен^в з ЦД 2-го типу з р':внем глкованого гемоглобшу (НЬА1с) 8,5-9,5 %. Матер'али i методи. П'щ спостереженням перебувало 29 хворих на ЦД 2-го типу (середня тривал'ють ЦД 2-го типу становила 8,7 ± 3,2 року). Хвор'1 перебували в стан декомпенсацИ' ЦД 2-го типу на ш терапп метформном i глкла-зидом пролонговано)' дИ' в максимальних дозах упродовж не менше трьох попередн':х мюя^в. Патентам було призначено метформ'1н / гл'меп'рид. Початкова доза для ус':х. па^ен^в з ЦД 2-го типу становила 2500 мг метформ'му i 4 мг глiмепiриду. Результати. Через 3 мсяц лкування р'вень НЬА1с в'1ропдно зни-зився — з 9,02 ± 0,41 % до 7,53 ± 0,48 % (р < 0,05). Середне зниження НЬА1с псля переведения на терапю метформном з гл'меп'ридом становило 1,49 ± 0,42 %. Ефективн'ють додаткового призначення глiмепiриду п 'щтверджуеться й високим в 'щсотком па^ен^в, як досягли рiвня НЬА1с < 7,0 %, — 13,8 % (р < 0,05). Р\-вень гл':кеми натще знизився в середньому з 10,18 ± 1,32 ммоль/л до 7,02 ± 1,08 ммоль/л через 3 м'юяц!. Середне зниження досягло 3,07 ± 1,06 ммоль/л, що у в 'щносному вираженнi становило -31,2 ± 9,4 % вщ початкового значення. Рiвень постпранд':ально)' гл':кеми (ППГ) знизився з 11,80 ± 2,14 ммоль/л на початку до 8,16 ± 1,02 ммоль/л через 3 м'юяц!. Змiни рiвня ППГ становили -3,62 ± 1,09 ммоль/л, що у вдносному вираженнi досягало -30,7 ± 10,2 % вд початкового значення. Висновки. З огляду на прогресуючий характер перебгу ЦД 2-го типу глiмепiрид мае переваги перед гл':клазидом пролонговано)' дп при застосуванн в комб'нацП з метформном у цукрознижувальнй терап'И, особливо в ос'б '¡з тривалим перебгом ЦД. Ключовi слова: цукровий диабет 2-го типу; лкування; метформ':н; гл'меп'рид

Вступ

Цукровий дiабет (ЦД) 2-го типу — одне з найпо-ширешших хротчних захворювань, що призводить до зниження тривалосп та якост життя. Захворю-ванють на ЦД 2-го типу неухильно зростае у зв'язку 3i збшьшенням числа оаб з надмiрною масою тша, ожиршням та шшими чинниками ризику [1]. Оскшьки початк^ порушення вуглеводного обмь ну часто перебтають безсимптомно, при виявлен-m ЦД 2-го типу багато пащенпв вже мають мжро-й макросудинт ускладнення [2]. При ЦД 2-го типу чггко визначет цiльовi рiвнi глжемИ, досягнення яких призводить до зниження частоти шзнк усклад-нень [3]. Л^вання, що Грунтуеться на застосувант

лжарських засобiв з високим антигшерглжемiчним ефектом, мтмальним числом побiчних явищ, а також зручних при постшному використанш, е оптимальною тактикою, яка призводить до покращення контролю над ЦД [4].

В основi порушень вуглеводного обмшу при ЦД 2-го типу лежать шсулшорезистентшсть (неадекватна бюлопчна вщповщь клггин на достатнш фiзiологiчний вмют шсулшу в кров^ i дисфунк-цiя бета-клггин пгдтлунково! залози. До головних завдань л^вання ЦД 2-го типу належать досягнення рiвня глюкози кров^ максимально набли-женого до нормального, без високого ризику гшога-кемш, збереження функцГi бета-клiтин i зменшення

© «Мiжнародний ендокринологiчний журнал», 2017 © «International Journal of Endocrinology», 2017

© Видавець Заславський О.Ю., 2017 © Publisher Zaslavsky O.Yu., 2017

Для кореспонденцп': Паньюв Володимир 1ванович, доктор медичних наук, професор, УкраТнський науково-практичний центр ендокринно!' xipypriï, трансплантацй' ендокринних органiв i тканин МОЗ УкраТни, Кловський y3Bi3, 13а, м. Кшв, 01021, УкраТна; е-mail: endocr@i.ua For correspondence: Volodymyr Pankiv, MD, PhD, Professor, Ukrainian Research and Practical Centre of Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of the Health Ministry of Ukraine, Klovsky Descent, 13а, Kyiv, 01021, Ukraine; e-mail: endocr@i.ua

1ЕI_

iнсулiнорезистентностi [5]. Згщно з останнiми ре-комендац1ями, шдивщуальний пiдхiд до хворого i, вщповщно, визначення iндивiдуального цiльового рiвня глжованого гемоглобiну (НЬА1с) повиннi стати основою вибору стратеги цукрознижувально! те-рапГi [6].

Механiзми д!! цукрознижувальних препаратiв рiзнi, але в цшому спрямованi на усунення трьох основних метаболiчних порушень, що призводять до гшергакемп при ЦД 2-го типу: порушення се-крецп iнсулiну пщшлунковою залозою, периферич-но! iнсулiнорезистентностi й надмiрно'i продукцГ! глюкози печiнкою [3]. Першим етапом на шляху лжування ЦД 2-го типу залишаеться модифiкацiя способу життя, що обумовлено позитивним впли-вом зниження маси тша та збшьшення фiзично'i активностi на вуглеводний i лiпiдний обмiн. Одно-часно зi змiною способу життя розпочинають тера-пiю метформiном, дiя якого спрямована на головш причини виникнення ЦД 2-го типу — шсулшоре-зистентнiсть i гiперпродукцiю глюкози печшкою. При неефективностi цього кроку, що проявляеть-ся збереженням упродовж шести мгсящв нецшьо-вого рiвня НЬА1с або його зниженням менше н1ж на 0,5 %, рекомендований перехщ до наступного етапу. Другий етап — посилення медикаментозно! терапп. При цьому вибiр препарату визначаеться рiвнем НЬА1с з урахуванням особливостей пере-бiгу ЦД 2-го типу, наявност супутньо! патологГ!, вiку, тривалостi ЦД. Усе це в сукупност формуе ш-дивiдуальнi цiльовi показники гакемп. Доведено, що серцево-судиннi ускладнення частше трапля-ються в пацiентiв з штенсифжованим зниженням рiвня гакемп i частими гiпоглiкемiчними епiзодами (особливо з тяжкими гiпоглiкемiями) [5]. При рiвнi НЬА1с 8,1—9,0 % уже в дебют ЦД 2-го типу лжування слщ вiдразу розпочинати з комбшовано! терапГ!.

Препарати сульфонiлсечовини (ПСС), як i мет-формiн, мають тривалий клiнiчний досвiд викорис-тання. Механiзм дГ! ПСС максимально реалiзуеться лише при збереженiй функци шсулярного апарату пщшлунково! залози й обумовлений зв'язуванням ПСС iз специфiчними рецепторами плазматично! мембрани бета-клiтин, iнтегрованих до структу-ри АТФ-залежних калiевих каналiв плазматич-них мембран. Глiмепiрид вiдрiзняеться вiд ш-ших препаратiв ПСС бшьш високою швидкiстю асощацп й дисощацп з рецептором бета-клiтин (у 2,5—3,0 i в 8—9 разiв вище вiдповiдно) [7, 12, 13]. Цим пояснюеться краще зниження постпрандь ально! глжемп (ППГ) i менший ризик виникнення гiпоглiкемiчних станiв. Крiм того, використання глiмепiриду запобiгае швидкому виснаженню ш-сулярного апарату пщшлунково! залози [8]. Отже, глiмепiрид значно менше стимулюе пщшлункову залозу, зберпаючи тим самим Г! ресурс, i не при-зводить до гшершсулшеми, а також забезпечуе най-бшьш високий профiль безпеки при найменшому стимулюючому впливi на секрецiю шсулшу. Резуль-тати проведених дослiджень свщчать, що глiмепiрид удвiчi ефективнiший вщ глiклазиду [9].

Оригiнальнi дослiдження /Original Researches/

Мета дослщження — визначення ефективност1 й безпеки комбшацп метформшу й глiмепiриду в умо-вах застосування в повсякденнiй клiнiчнiй практищ у пацieнгiв з ЦД 2-го типу з рiвнем HbAlc 8,5—9,5 %.

KpiM того, завданнями дослщження були визначення вГдсотка пащенпв, якi досягнули рiвня HbAlc менше вщ 7,5 %, оцiнка змши рiвня глжемп натще (глюкоза в плазмi натще, ГПН) i ППГ, середньо! до-бово! дози метформшу й гамешриду, iндексу маси тГла (1МТ), частоти пГдтверджених епiзодiв тяжко! ri-поглжемп на глi комбiновано! герапГi мегформiном i глiмепiридом. кр1м того, оцiнювалися небажанi явища й поб1чш ефекти через 3 мюящ лiкування.

Матерiали та методи

У клшщ1 Украшського науково-практичного центру ендокринно! х1рургп, трансплантацп ендо-кринних оргашв i тканин МОЗ Украши пГд спосте-реженням перебувало 29 хворих на ЦД 2-го типу.

У дослщження було включено 11 чоловЫв (се-реднiй в1к 53,9 ± 8,9 року) i 18 жгнок (середнiй в1к 56,8 ± 9,1 року) з ЦД 2-го типу. Середня тривалють ЦД 2-го типу становила 8,7 ± 3,2 року. Пащенти мали середнiй 1МТ 31,7 ± 1,4 кг/м2 на момент вклю-чення в дослiдження. Маса тгла у чолов1к1в становила 96,4 ± 11,9 кг, у жгнок — 88,2 ± 10,8 кг. Середня окружшсть тали (ОТ) у чоловтв дор1внювала 105,8 ± 15,3 см, у жгнок — 102,3 ± 14,1 см. Хвор1 пе-ребували в стан1 декомпенсацп ЦД 2-го типу (HbA1c не менше вщ 8,5 %) на тл1 терапп метформ1ном i га-клазидом пролонговано! дп в максимальних дозах упродовж не менше трьох попереднГх м1сяц1в.

Ус1 пац1енти пщписали Гнформовану згоду на участь в дослщженш.

Пац1ентам було призначено приймати метфор-м1н i гл1меп1рид упродовж трьох мюящв. Початко-ва доза для усГх пац1ент1в з ЦД 2-го типу становила 2500 мг метформшу i 4 мг гл1мешриду. Пащенти отримували метформ1н дв1ч1 на добу, гл1меп1рид — один раз. Анал1з ефективност1 л1кування проводили щомюяця й наприк1нц1 л1кування. Оц1нювали ступ1нь компенсаци вуглеводного обмшу, наявн1сть i виражен1сть органних i системних порушень, що впливають на яюсть життя хворих.

Оск1льки програма була спостережною, ус1 вико-ристаш статистичн1 методи мали описовий характер i використовувалися для завдань дослщження. Об-робку отриманих даних проводили за допомогою пакета програм Statistica (верс1я 6.0) i Excel. Перев1рка нормальност1 розпод1лу даних у груш здшснювала-ся на пщстав1 в1зуально1 оц1нки г1стограм i за тестом Колмогорова — Смирнова. Даш наведеш у вигляд1 середнГх арифметичних значень i стандартного вщ-хилення. Як1сн1 показники подан1 у виглящ абсолютного числа спостережень i вГдсотка вГд загально-го числа хворих. Заздалегщь жодних статистичних гшотез не було визначено, щоб обмежити ризик хибнопозитивних результат1в унасл1док можливо! високо! м1нливост1 й р1зноман1тностГ отриманих даних. Критичний р1вень значущост1 (p) при перев1рц1 статистичних гшотез приймався за 0,05.

Орипнальш дослiдження /Original Researches/

JEI

Результати

Середнiй piBeHb HbAlc у 29 хворих на ЦД 2-го типу становив 9,02 ± 0,41 %, ГПН - 10,18 ± 1,32 ммоль/л, ППГ — 11,8 ± 2,14 ммоль/л. Показник HbA1c ретроспективно свщчив про вiдсутнiсть компенсаций вугле-водного обмiну в обстежених оаб впродовж останнк 60-90 дшв.

На початку дослiдження призначали 4 мг глiмепi-риду на добу вам пащентам на тлi прийому метфор-мiну в дозi 2500 мг/добу. Хворi самостiйно титрува-ли дозу вщповщно до алгоритму, рекомендованого лжарем, з урахуванням результатiв самоконтролю глжемН натще. Через 3 мюящ терапИ збiльшення початково! дози до 6 мг вщзначалося в 11 хворих (37,9 %), до 8 мг — у трьох (10,3 %). Бгльшють пащ-енпв (51,7 %) продовжували прийом рекомендовано! на початку дослщження дози препарату.

Через 3 мюящ пiсля початкового етапу рь вень HbA1c вiрогiдно знизився — з 9,02 ± 0,41 % до 7,53 ± 0,48 % (p < 0,05). Середне зниження HbA1c пiсля переведення на терапго метформiном з глiме-тридом становило 1,49 ± 0,42 % (рис. 1).

Зниження у вщсотковому вщношенш вiд початкового показника HbA1c досягнуло 16,5 ± 6,2 %. Частка пащенпв, якi досягнули рiвня HbA1c < 7,5 %,

Рисунок 1. Динамка р'вня HbAlc через 3 мСяц комбнованоУ терапп метформном i гл'1меп'1ридом

14

12

10

§ 8

s

s

•5 6

s 6 g

8,16

7,02

ГПН (ммоль/л) ППГ (ммоль/л)

До л1кування

Пкля л1кування

Рисунок 2. Динамiка pÏBHÏB ГПН i ППГ через 3 мсяц комбнованоУ терапп метформном i гл'1меп'1ридом

становила через 3 мюящ 27,6 % (p < 0,05). Ефектив-нють додаткового призначення глiмепiриду тдтвер-джуеться й високою часткою пащенпв, якi досягли рiвня HbA1c < 7,0 %, — 13,8 % (p < 0,05).

Рiвень ГПН знизився в середньому з 10,18 ± ± 1,32 ммоль/л до 7,02 ± 1,08 ммоль/л через 3 мюящ Середне зниження досягнуло 3,07 ± 1,06 ммоль/л, що у вщносному вираженш становило -31,2 ± 9,4 % вiд початкового значення.

Рiвень ППГ знизився з 11,8 ± 2,14 ммоль/л по-чатково до 8,16 ± 1,02 ммоль/л через 3 мюящ Змши рiвня ППГ становили -3,62 ± 1,09 ммоль/л, що у вщ-носному вираженнi досягнуло -30,7 ± 10,2 % вiд початкового значення (рис. 2).

Середня доза метформшу в процесi лiкування не змшювалася, при цьому середня доза глiмепiриду через 3 мiсяцi становила 5,26 ± 1,35 мг/добу (p > 0,05).

Застосування комбшовано! терапН метформiном i глiмепiридом позитивно впливало на динамiку по-казникiв 1МТ i ОТ. До моменту закшчення досль дження спостерiгалася тенденцiя до зменшення показника 1МТ до 30,7 ± 0,9 кг/м2 (на 0,84 ± 0,28 кг/м2 , або -2,43 ± 0,36 % вщ початкового).

ОТ у жшок зменшилася за 3 мiсяцi терапИ на 2,38 ± 0,65 % i становила 99,4 ± 11,1 см порiвняно з 102,3 ± 14,1 см на початковому етат. У чоловiкiв ОТ також зменшилася i становила 103,8 ± 14,2 см порiвняно з 105,8 ± 15,3 см на початковому етат. Порiвняно з початковим значенням ОТ зменшилася на 2,51 ± 0,45 % у жшок i на 2,08 ± 0,48 % у чоловЫв.

Жодного випадку тяжко гшоглжемИ чи iнших небажаних явищ упродовж усього перюду досль дження зареестровано не було.

Обговорення

Отримаш результати перегукуються з даними ш-ших дослiджень. Так, у дослiдженнi G. Charpentier еt al. [10] було показано, що комбiнацiя метформь ну й глiмепiриду, застосування яко! було розпочате в пащенпв з HbA1c > 7,0 %, сприяла досягненню кращого контролю глжемИ (HbA1c -0,74 %), шж застосування монотерапН глiмепiридом або мет-формiном. У цьому дослщженш було показано, що терашя глiмепiридом настiльки ж безпечна, як i монотерап1я метформiном, хоча частота епiзодiв гшоглжемИ була вищою в груш комбшованого лжу-вання, н1ж у групi метформiну [10].

Ефективнють комбшацИ метформiну й гамеш-риду була доведена в дослiдженнi за участю пащен-тiв iз ЦД 2-го типу без адекватного контролю на rai монотерапИ метформшом. Дванадцятитижнева те-рапiя продемонструвала ефективнiсть комбшацИ в планi покращення (зниження) рiвнiв ГПН i ППГ, а також HbA1c. Останнiй був основним параметром ощнки ефективностi в дослiдженнi i знизився пщ час тераш! з 8,35 ± 0,93 % до 7,65 ± 1,70 % (p < 0,001). Частка пащенпв зi зниженням HbA1c < 6,5 % i/або HbA1c < 7 % становила 65,79 % [6].

Комбшована терапя метформiном i глiмепiридом призводить до покращення показниюв вуглеводно-го обмшу у хворих на ЦД 2-го типу. Застосування

4

2

0

1ЕI_

ще! комбiнацГi препарапв демонструе високий рi-вень безпеки за рахунок низького ризику розвитку гiпоглiкемiй (особливо тяжких) i вiдсутностi iнmих побiчних явищ. Безперечною перевагою ще! терапи е вiдсутнiсть збшьшення маси пла, що позитивно позначаеться на показниках вуглеводного обмiну.

Результати дослщжень свщчать, що при прогресу-ваннi ЦД ефективнiсть глiклазиду знижуеться порш-няно з аналогiчними показниками в груш пащенпв, якi отримували у виглядi монотерапи глiмепiрид [9].

Звертае на себе увагу, що в пащенпв iз трива-лiстю захворювання понад 5 роюв вiрогiдне зни-ження рiвня гакемп виявлялося тiльки в груш пащенпв, якi отримували глiмепiрид (р < 0,05). У той же час параметри вуглеводного обмшу в динамiцi спостереження в пащенпв, яю отримували глжла-зид пролонговано! дл, не мали статистично зна-чимих змiн (р > 0,05) [9]. Крiм того, тшьки в групi хворих, якi отримували глiмепiрид, виявлено статистично значиме пщвищення антиатерогенно! фракци холестерину ЛПВЩ (1,03 ± 0,14 ммоль/л i 1,30 ± 0,12 ммоль/л вщповщно до i пiсля лiкування, р < 0,05). Авторами виявлений ангюпротекторний ефект глiмепiриду й вiдсутнiсть впливу на альбумш-урiю з боку гл^азиду, при тому що в груш хворих, яю отримували глiмепiрид, початковий рiвень аль-бумшурп був вiрогiдно вищий (119,8 ± 10,2 мкг/л i 38,0 ± 4,8 мкг/л вщповщно, р < 0,05).

В Украш при проведеннi частотного аналiзу було встановлено, що серед комбшованих схем терапи для лжування ЦД 2-го типу у 45 % випадюв засто-совуеться схема терапи метформш з глiмепiридом, у 14,5 % — метформш з глжлазидом та в 6,1 % — метформш з глiбенкламiдом [11].

Аналiз показниюв у групi з 36 пащенпв з ЦД 2-го типу, у яких спочатку й через 3 мюящ л^вання ви-значався високий рiвень НЬА1с (понад 9 %), дозволив зробити висновок, що для досягнення цшьових рiвнiв НЬА1с необхщно iнтенсифiкувати тератю шляхом призначення максимальних доз гл^азиду пролонговано! дл i/або застосування додаткових цу-крознижувальних препаратiв [14].

Висновки

1. При переведенш хворих на ЦД 2-го типу, яю перебували в сташ декомпенсацн вуглеводного обмшу на терапи метформшом та глжлазидом три-вало! дл, на комбшащю метформiну й глiмепiриду через 3 мюящ тсля початкового етапу рiвень НЬА1с вiрогiдно знизився — з 9,02 ± 0,41 % до 7,53 ± 0,48 % (р < 0,05). Середне зниження НЬА1с пiсля пере-ведення на тератю метформшом з глiмепiридом становило 1,49 ± 0,42 %. Зниження у вщсотковому вiдноmеннi вщ початкового показника НЬА1с досягнуло 16,5 ± 6,2 %.

2. Частка пащенпв, яю досягнули рiвня НЬА1с < 7,5 %, становила через 3 мюящ 27,6 % (р < 0,05). Ефектившсть додаткового призначення тметриду тдтверджуеться й високим вщсотком пацiентiв, якi досягли рiвня НЬА1с < 7,0 %, — 13,8 % (р < 0,05).

Орипнальш досл^ження /Original Researches/

3. Рiвень ГПН знизився в сеpедньомy з 10,18 ± ± 1,32 ммоль/л до 7,02 ± 1,08 ммоль/л через 3 мюящ Середне зниження досягнуло 3,07 ± 1,06 ммоль/л, що у вщносному вираженш становило —31,2 ± 9,4 % вщ початкового значення.

4. Рiвень ППГ знизився з 11,80 ± 2,14 ммоль/л на початку до 8,16 ± 1,02 ммоль/л через 3 мюящ Змши piвня ППГ становили —3,62 ± 1,09 ммоль/л, що у вщносному виpаженнi досягнуло —30,7 ± ± 10,2 % вщ початкового значення.

5. З урахуванням прогресуючого характеру пере-бiгy ЦД 2-го типу глiмепipид мае переваги перед гль клазидом пролонговано! дп при зaстосyвaннi в ком-бшацИ з метфоpмiном у цyкpознижyвaльнiй терапщ особливо в осiб iз тривалим пеpебiгом ЦД.

Конфлiкт ÍHTepecÍB. Не заявлений.

References

1. Inzucchi SE, Bergenstal RM, Buse JB, et al. Management of Hyperglycemia in Type 2 Diabetes: A Patient-Centered Approach: Position Statement of the American Diabetes Association (ADA) and the European Association for the Study of Diabetes (EASD). Diabetes Care. 2(П2;35(6):Ш4-79. doi: 10.2337/dc12-0413.

2. Abrahamson MJ. Should sulfonylureas remain an acceptable first-line add-on to metformin therapy in patients with type 2 diabetes? Yes, they continue to serve us well!Diabetes Care. 2015;38:160-169. doi: 10.2337/dc14-1945.

3. American Diabetes Association. Standards of Medical Care in Diabetes — 2017. Diabetes Care. 2017;40(1):1-132. doi: 10.2337/dc17-S003.

4. Inzucci SE, Bergenstal RM, Buse JB, et al. Management of hyperglycemia in type 2 diabetes, 2015: A patient-centered approach: update to a position statement of the American Diabetes Association and the European Association for the Study of Diabetes. Diabetes Care. 2015;38:140-9. doi: 10.2337/dc14-2441.

5. Pankiv VI. Individual system of treatment of type 2 diabetes mellitus: when, whom and what alternative variants, except metformin. Mezhdunarodnyi Endokrinologicheskii Zhurnal. 2013;8(56):36-9. (in Ukrainian).

6. Pareek A, Chandurkar NB, Salkar HR. et al. Evaluation of Efficacy and Tolerability of Glimepiride and Metformin Combination: A Multicentric Study in Patients with Type-2 Diabetes Mellitus, Uncontrolled on Monotherapy with Sulfonylurea or Metformin. American Journal of Therapeutics. 2013 Jan;20(1):41-7. doi: 10.1097/MJT.0b013e3mff7c63.

7. Mokhort TV. Glimepiride is preparation of choice for treatment of type 2 diabetes mellitus. Lechebnoye delo. 2011;5(21):76-83. (in Russian).

8. Nakamura I, Oyama J-I, Komoda H, Shiraki A, et al. Possible effects of glimepiride beyond glycemic control in patients with type 2 diabetes: a preliminary report. Cardiovasc. Diabetol. 2014;13(15):1-8. doi: 10.1186%2F1475-2840-13-15.

9. Kravchun NA, Khyzhniak OJO. Comparative analysis of application of glimepiride and prolonged action glyclazide in treatment of patients with type 2 diabetes mellitus. Problemy endokrynnoipatologii. 2010;1:5-11. (in Russian).

10. Charpentier G, Fleury F, Kabir M. et al. Improved glycaemic control by addition of glimepiride to metformin monotherapy in Type 2 diabetic patients. Diabetic Medicine. 2001 Oct;18(10):828-34. doi: 10.1046/j.1464-5491.2001.00582.x.

Орипнальш дослiдження /Original Researches/

11. Ivko TI, Germaniuk TA. Mathematical design as method of choice pharmacoecononic reasonable chart of the combined therapy of type 2 diabetes mellitus. Klinichna farmatsiya. 2015;19(3):30-36.(in Ukrainian).

12. Poltorak VV, Krasova NS, Gorshunskaya MY. Combined therapy of Metformin and Glimepiride in patients with type 2 diabetes mellitus (molecular mechanisms of optimization of vindicatory action). Mezhdunarodnyi Endokrinologicheskii Zhurnal. 2015;1(65):87-97. (in Russian).

13. Tkachenko VI., Sadovnik YA. The features of sulfonylurea's use in the general practice: a systematic review of

_iEI

glimepiride researches. Liky Ukrainy. 2016;3(199):76-81. (in Ukrainian).

14. Korpacheva-Zinych OV, Lukashevych PY, Kushnareva NN, et al. Priority aspects of the glucose-lowering therapy in patients with type 2 diabetes: the interim results of the fist national multi-center study DiaDEYa (The study was conducted as part of the Ukrainian project to improve the quality of life in patients with type 2 diabetes mellitus). Endokrynologiya. 2016;21(4):287-302. (in Ukrainian).

OTpuMaHO 20.03.2017 ■

Панькив В.И.

Украинский научно-практический центр эндокринной хирургии, трансплантации эндокринных органов и тканей МЗ Украины, г. Киев, Украина

Преимущества комбинированной терапии метформином и глимепиридом у больных сахарным диабетом 2-го типа

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

Резюме. Использование глимепирида в терапии сахарного диабета (СД) 2-го типа по сравнению с другими препаратами сульфонилмочевины значительно меньше стимулирует поджелудочную железу, таким образом сохраняя ее ресурс, и не приводит к гиперинсулинемии, а также обеспечивает наиболее высокий профиль безопасности при наименьшем стимулирующем влиянии на секрецию инсулина. Цель исследования: определение эффективности и безопасности комбинации метформина и глимепи-рида в условиях применения в повседневной клинической практике у пациентов с СД 2-го типа с уровнем гликиро-ванного гемоглобина (НЬА1с) 8,5—9,5 %. Материалы и методы. Под наблюдением находилось 29 больных СД 2-го типа (средняя продолжительность СД 2-го типа составляла 8,7 ± 3,2 года). Больные находились в состоянии декомпенсации СД 2-го типа на фоне терапии метформином и гликлазидом пролонгированного действия в максимальных дозах на протяжении не менее трех предыдущих месяцев. Пациентам были назначены метформин и гли-мепирид. Начальная доза для всех пациентов с СД 2-го типа составляла 2500 мг метформина и 4 мг глимепирида. Результаты. Через 3 месяца лечения уровень НЬА1с

достоверно снизился с 9,02 ± 0,41 % до 7,53 ± 0,48 % (р < 0,05). Среднее снижение НЬА1с после перевода на терапию метформином и глимепиридом составляло 1,49 ± 0,42 %. Эффективность дополнительного назначения глимепирида подтверждается и высоким процентом пациентов, достигших уровня НЬА1с < 7,0 %, — 13,8 % (р < 0,05). Уровень гликемии натощак снизился в среднем с 10,18 ± 1,32 ммоль/л до 7,02 ± 1,08 ммоль/л через 3 месяца. Среднее снижение достигло 3,07 ± 1,06 ммоль/л, что в относительном выражении составило —31,2 ± 9,4 % от исходного значения. Уровень постпрандиальной гликемии (ППГ) снизился с 11,8 ± 2,14 ммоль/л изначально до 8,16 ± 1,02 ммоль/л через 3 месяца. Изменения уровня ППГ составили —3,62 ± 1,09 ммоль/л, что в относительном выражении достигло —30,7 ± 10,2 % от исходного значения. Выводы. С учетом прогрессирующего характера течения СД 2-го типа глимепирид имеет преимущества перед гликлазидом пролонгированного действия при применении в комбинации с метформином в сахароснижаю-щей терапии, особенно у лиц с длительным течением СД. Ключевые слова: сахарный диабет 2-го типа; лечение; метформин; глимепирид

V.I. Pankiv

Ukrainian Research and Practical Centre of Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of the Health Ministry of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Advantages of the combined therapy with metformin and glimepiride in patients with type 2 diabetes mellitus

Abstract. Background. The use of glimepiride in the therapy of type 2 diabetes mellitus (DM) fewer stimulates the pancreas, keeping its resource, and does not result in hyperinsulinemia, and also provides the highest profile of safety at the lowest stimulation effect on the secretion of insulin. A research aim is determination of efficiency and safety of a combination of metformin and glimepiride during its application in clinical practice for patients with type 2 DM and the level of glycated hemoglobin (HbAlc) 8.5—9.5 %. Materials andmethods. Under supervision, there were 29 patients with type 2 DM (duration of the disease was 8.7 ± 3.2 years). Patients were in the state of DM decompensation on a background of therapy with metformin and long acting glyclazide in maximal doses during at least previous three months. Patients received metformin and glimepiride. The initial dose for all patients with type 2 DM was 2,500 mg of metformin and 4 mg of glimepiride. Results. In 3 months after the initial stage, the level of HbAlc significantly decreased — from 9.02 ± 0.41 % to 7.53 ± 0.48 % (p < 0.05).

The average reduction in HbAlc after transition to therapy with metformin and glimepiride was 1.49 ± 0.42 %. Efficiency of the additional administration of glimepiride is also confirmed by the high percentage of patients, who achieved the level of HbAlc < 7.0 %, — 13.8 % (p < 0.05). The level of fasting glycae-mia decreased from 10.18 ± 1.32 mmol/l to 7.02 ± 1.08 mmol/l in 3 months. The decline achieved 3.07 ± 1.06 mmol/l that in relative expression was —31.2 ± 9.4 % from an initial value. The level of postprandial glycaemia reduced from 11.8 ± 2.14 mmol/l initially to 8.16 ± 1.02 mmol/l in 3 months. The level of postprandial glycaemia decreased by 3.62 ± 1.09 mmol/l that in relative expression was —30.7 ± 10.2 % from the baseline. conclusions. Taking into account the progressive nature of type 2 DM, glimepiride has advantages over gliclazide of prolonged action, when used in combination with metformin in antidiabetic therapy, especially in patients with long course of DM. Keywords: type 2 diabetes mellitus; treatment; metformin; glimepiride

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.