CC BY
5
КОНСТИТУЦ1ЙНЕ ТА М1ЖНАРОДНЕ ПРАВО
УДК 340:12
З. А. Добош
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивiльного права та процесу Навчально-наукового шституту права, психологи та шновацшно! освiти Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка", zdobosh7@gmail.com
О. В. Забзалюк
кандидат юридичних наук, асистент кафедри цившьного права та процесу Навчально-наукового шституту права, психологи та шновацшно! освгги Нацiонального унiверситету "Львiвська полггехшка"
ПРАВОВА СИСТЕМА П1ДСУДНОСТ1 СПРАВ ВЕРХОВНОМУ СУДУ США
© Добош З. А., Забзалюк О. В., 2019
На основi грунтовного аналiзу наявнот iсторiографiчнот бази проаналповано правову систему пщсудност справ Верховному Суду США. З'ясовано, що Верховний Суд США е першою судовою iнстанцieю щодо окремих категорш справ i апеляц1йною -у справах федерального значення. Сучасний Верховний Суд США розглядае справи на пiдставi петици сторони чи шшо'т защкавленот особи лише в порядку сертиорарц а федеральнi суди та вищi суди штатiв можуть звернутися до нього, якщо необхщне компетентне тлумачення норми федерального права в порядку сертифжата. Аналiз нормативних ак^в та юридичнот лiтератури дае пщстави стверджувати, що впродовж 1790-1988 рр. пщсудшсть справ Верховному Суду США постшно змiнювалася внаслiдок прийняття федеральних закошв, якi обмежували випадки тхнього обов'язкового розгляду Верховним Судом. Це сприяло тому, що iз 1988 р. Верховний Суд володiе дискрецшним правом вирiшення питання про прийняття ним справи до провадження.
Ключовi слова: правова система; пщсудшсть справ; Верховний Суд США; Конститущя США; штат; громадяни; спiр; юрисдикщя; судова система; законодавство.
З. А. Добош, О. В. Забзалюк
ПРАВОВАЯ СИСТЕМА ПОДСУДНОСТИ ДЕЛ ВЕРХОВНОМУ СУДУ США
На основе тщательного анализа имеющейся историографической базы проанализировано правовую систему подсудности дел Верховному Суду США. Выяснено, что Верховный Суд США является первой судебной инстанцией по отдельным категориям дел и апелляционной - по делам федерального значения. Современный Верховный Суд США рассматривает дела на основании петиции стороны или иного заинтересованного лица только в порядке сертиорари, а федеральные суды и высшие суды штатов могут обратиться к нему в случае необходимости компетентного толкования нормы федерального права в порядке сертификата. Анализ нормативных актов и юридической литературы дает основания утверждать, что в течение 1790-1988 гг. подсудность дел Верховному Суду США постоянно менялась в результате принятия федеральных законов, которые ограничивали случаи их обязательного рассмотрения Верховным Судом. Это способствовало тому, что с 1988 г. Верховный Суд обладает дискреционным правом решения вопроса о принятии им дела к производству.
Ключевые слова: правовая система; подсудность дел; Верховный Суд США; Конституция США; штат; граждане; спор; юрисдикция; судебная система; законодательство.
Z. A. Dobosh
Institute of Law, Psychology and Innovative Education Lviv Polytechnic National University, Department of Civil Law and Procedure
Ph. D.
O. V. Zabzaliuk
Institute of Law, Psychology and Innovative Education Lviv Polytechnic National University, Department of Civil Law and Procedure
Ph. D.
LEGAL SYSTEM OF JURISDICTION THE US SUPREME COURT
On the basis of a thorough analysis of the existing historiographical base, the legal system of jurisdiction of the US Supreme Court is analyzed. The US Supreme Court has been found to be the first court in certain categories of cases and to appeal in federal cases. The current U.S. Supreme Court only deals with a petition from a party or other interested party in the order of a certifier, and federal and state Supreme Courts can refer to it if they need a competent interpretation of federal law in the certification procedure. The analysis of regulations and legal literature gives reason to claim that during the years 1790-1988 the jurisdiction of the Supreme Court of the United States constantly changed as a result of the adoption of federal laws that limited the cases of their binding consideration by the Supreme Court. This has contributed to the fact that since 1988 the Supreme Court has the discretion to decide whether to admit the case to the proceedings.
Key words: legal system; jurisdiction of cases; the US Supreme Court; US Constitution; state; citizens; dispute; jurisdiction; judiciary; legislation.
Постановка проблеми. Актуальнють означено! проблематики полягае у тому, що правова система США е одшею з найвпливовших у сучасному свт, а вщтак вивчення та розумшня !! особливостей допоможуть юристам в удосконаленш договiрно! практики нашо! держави 3i свгговими кра!нами загалом й Сполученими Штатами Америки, зокрема. США е таю державою, державну систему та законодавство яко! активно вщтворюють рiзнi кра!ни свггу з метою вдосконалення власно! правово! системи. Аналiз системи оргашв й законодавства необхщний для осмислення та прогнозування тенденцш розвитку свггових правових систем загалом.
За структурою нишшне право США не рiзниться вщ права Англи, воно подшено на загальне право та право справедливости формуеться судовою практикою у виглядi прецедента. Процесуальне право переважае над матерiальним, джерелами права е судовий прецедент, закон, правова доктрина, розроблена суддiвськими корпоращями та окремими суддями. Зазвичай доктрина утверджуе значну роль суду в процес здшснення контролю за конституцшнютю закошв та щодо тлумачення прецедента. Як в Англи, так i в США збертають свое значення суди справедливости яю юнують у деяких штатах. У разi вщсутносп в загальному правi способiв для виршення питання вони керуються правом справедливости
Анашз дослщження проблеми. Проблеми становлення та розвитку правово!, судово! системи США, зокрема, Верховного Суду США та окремих державно-правових шститута США в рiзнi часи дослщжували вiдомi вiтчизнянi й зарубiжнi дослiдники: I. А. Алебастрова, Б. А. Барабаш, П. Д. Ба-ренбойм, Р. С. Баркер, В. Бернхем, В. С. Б^ун, Ч. Бiрд, С. В. Боботов, Г. Г. Бойченко, О. Ведершкова, М. В. Впрук, В. А. Власихш, Т. Дж. Волкер, А. Гамшьтон, В. П. Глиняний, Д. А. С. Говард, Л. А. Луць, В. С. Макарчук, Н. М. Марченко, О. О. Мережко, П. Д. Мессгг, А. О. Мшин, В. В. Мол-дован, Р. Л. Наришкша, Б. С. НЫфоров, Г. В. Перрi Мол, Т. В. Плотшкова, В. Г. Ренквют, Б. В. Са-бецький, А. В. Савченко, О. Ю. Саломатш, О. Д. Святоцький, В. В. Согрш, В. Стагр, М. М. Страхов,
А. де Токвшь, О. В. Тюрша, В. А. Туманов, Б. А. Фшатов, С. В. Фшппов, Ч. Фрайд, Л. Фрщмен, Б. Футей, З. М. Черншовський, О. О. Шевченко, В. I. Шишкш, Л. В. Якт тощо.
Не заперечуючи науково1 цiнностi результатiв розвiдок вггчизняних авторiв, зауважимо, що комплексних праць стосовно становлення конституцшно-правового статусу судово1 влади в США не виявлено.
Мета статт - на основi грунтовного вивчення наявно1 iсторiографiчноï бази проаналiзувати правову систему шдсудносп справ Верховному Суду США.
Виклад основного матерiалу. Вщповщно до статтi 3 Конституцiï США федеральнш судовiй владi пiдвiдомчi вс справи, якi виникли на n^^^i норм права та справедливостi, Конституцп, законiв i мiжнародних договорiв США, що укладеш чи будуть укладеш; всi справи послiв, iнших офщшних представникiв; справи "адмiралтейськоï" та "морськоГ' юрисдикцiï; справи, в яких стороною е США, два чи бшьше штатiв. Втiм, спiр мiж штатом та його громадянином чи громадя-нином шшого штату, мiж громадянами рiзних штатiв пiдсудний судовiй владi того штату, на територiï якого виник стр, згiдно з роздшом 2 статтi 3 Конституцiï та XI поправки [1, с. 12-13; 23].
Верховний Суд США може розглядати справи, в котрих виникло федеральне питання [2, с. 22], - таке, що повинне виршуватися на пiдставi Конституцп, федеральних закошв i мiжнародних договорiв США [3]. Верховний Суд мае право переглянути будь-яку справу, покликаючись на ïï загальнодержавне значення, якщо в нш "зачшаються ютотш полiтико-правовi чи соцiально-економiчнi iнтереси, перекладенi мовою юриспруденцiï, як могли вiднайти досвiдченi юристи" [4, с. 43], наприклад, у ршеннях з кримшальних справ, якщо порушувалися конституцiйнi права про недоторканнiсть особи та ïï житла, свобода слова, друку тощо. Однак часто, навггь якщо низовий суд встановлював наявнють федеральноï проблеми, Верховний Суд вщмовляеться повторно переглядати справу, посилаючись на брак компетенци або його вщсутшсть, а коли приймае - не заслуховуе свiдкiв, не вивчае наявнють доказiв, затверджуючи останне судове ршення [5, с. 29].
Проте бшьшють справ, що надходять до Верховного Суду США, не мютять федеральних питань. Тому вш розглядае лише деяю з них, тобто ri, котрi, на його думку, заслуговують на перегляд. Зазначимо, що таких справ небагато, менше нiж 5 % вщ усiх тих, як подаються до нього [2, с. 23].
Професор Перрi Мол Г. В. зауважував, що на початку XX ст. юнувало п'ять видiв провадження з розгляду справ Верховним Судом США: 1) розгляд окремих категорш справ як першою судовою шстанщею; 2) апеляцшний перегляд; 3) сертиорарц 4) сертифiкат; 5) екстра-ординарний припис [2, с. 23].
Конститущя 1787 р., однак, виокремлюе лише два види провадження справ Верховним Судом США - як першою й апеляцшною шстанщями [1, с. 12-13; 23]. Зважаючи на це, перегляд справ у формi апеляци, сертиорар^ школи й сертифшата - це пiдвиди перегляду ршень низових судiв Верховним Судом у апеляцшному чи касацiйному порядку, а такий подш зумовлений лише процесуальними особливостями кожного з них.
Стосовно розгляду справ Верховним Судом США як першою шстанщею, в статп 3 Конституцп передбачено, що вш може розглянути справу, стороною в якш е посол, шший офщшний представник держави, консул або штат [6, с. 37].
З приводу розгляду Верховним Судом США справ про обвинувачення по^в та шших офщшних представниюв держав украшський дослщник Б. А. Барабаш зауважив, що Верховний Суд фактично не може притягти ï^ до вщповщальносп внаслщок поширення на них дипломатичного iмунiтету. Суд обмежений лише правом вислати таку особу за межi краши й оголосити ïï персоною "nongrata" (небажаною особою) [7, с. 119].
Верховний Суд США, виступаючи як перша шстанщя, розглядае справи в абсолютному обсязi (вивчае письмовi докази, дослщжуе всi обставини справи, допитуе свщюв та обидвi сторони). Цей процес здшснюеться не колегiально, його виконуе особливий суддя-доповщач (здебiльшого федеральний суддя у вщставщ), що виносить рекомендацшне рiшення у справi [8, с. 311].
Як перша шстанщя Верховний Суд розглядае небагато справ, не бшьше шж 1-2 % вщ усiх, що надiйшли до нього. Наприклад, у 1970-1983 рр. було розглянуто 57 справ, загалом не бшьше шж чотири справи за кожну сесда. Предметом спорiв у цих справах е, зазвичай, територи, зокрема прибережний шельф, але Суд часто вщмовлявся розглядати !х. Так трапилося, зокрема, 1971 р., коли надшшов позов штату Огайо до заводiв, розташованих у штатах Мiчиган i Делавар, щодо забруднення озера Ерi [9, с. 111], що, на нашу думку, пояснюеться мiркуваннями Суду про можливють вирiшення спору судами штата.
Бшьшють справ, розглянутих Верховним Судом США як першою iнстанцiею, стосувалися спорiв штатiв i федерального уряду. Наприклад, ршенням у справi 'ТБвденна Каролiна проти Бейкера" вiд 20 квггня 1988 р., Верховний Суд визнав конституцшним роздiл 310 (б) (1) федерального закону "Про податок з акцш та фшансову вщповщальнють" 1982 р., що передбачав накладення податку на довгостроковi облiгацi!, видаш федеральними органами, якщо цi обл^аци були випущенi в зареестрованiй форм^ Представники позивача покликалися, що це положення закону суперечить Х поправщ до Конституци США, оскiльки це проблема мюцевого значення, яку повинш були вирiшувати органи влади штату Ивденна Каролiна. Однак Верховний Суд не визнав порушень Конституци чи Х поправки [7, с. 119].
Предметом у цш категори справ були й змши русел рш, а сторонами - штати, наприклад, "Арканзас проти ТеннессГ', в якш Верховний Суд ршенням вiд 14 жовтня 1940 р. вщмовив у позовi штату Арканзас, представники якого стверджували, що через зб^ форс-мажорних обставин, а саме повшь, площа територi! штату суттево зменшилася порiвняно з площею, зареестрованою станом на 28 жовтня 1935 р. [10, с. 41].
Також як перша судова шстанщя Верховний Суд розглянув питання про визначення штату, який мае право стягувати податки з ошб, зареестрованих суб'ектами тдприемницько! дiяльностi на територи декшькох штата (стр Техасу, Калiфорнi! та Юти щодо мультимшьйонера Г. Гьюза) [8, с. 310-311].
Стосовно апеляцшно! юрисдикци Верховного Суду США в статп 3 Конституци 1787 р. зазначено: питання, не шдсудш йому як суду першо! шстанци, вш може розглядати щодо проблеми права та факту за правилами i за винятками, затвердженими Конгресом [8, c. 13]. Тобто Конгрес у законах визначае категори справ, розглянутих низовими судами (федеральними та штата), яю може переглянути Верховний Суд США. У 1847 р. Верховний Суд у ршенш в справi "Беррi проти Меркейн" зауважив, що вш не переглядатиме в порядку апеляци ршення шших судiв доти, доки право апеляцшного перегляду не надасть йому Конгрес. Тобто Верховний Суд приймае до провадження лише категори справ, визначеш федеральними законами. Проте Конгрес лише раз вказав на нешдсудшсть йому справ за апелящями полонених Громадянсько! вшни (1861-1865) [11].
Впродовж перюду вщ кiнця XVIII ст. до 1961 р. апеляцшний перегляд Верховного Суду США щодо ршень судiв штатiв спричинив незадоволення останшх i негативне ставлення до ще! функцi! полiтично! партi! республiканцiв [12, с. 46]. У 1790-1861 рр. суди штата Вiргiнi!, Джорджи!, Кентукю, Ивденно! Каролiни вiдкрито заперечували правомiрнiсть перегляду !хнiх рiшень, наполягаючи, що !хш вищi суди мають право самостшно вирiшувати спори, якi виникли на !хшх територiях. Крiм цього, лепслатури цих штатiв приймали резолюци про "неконституцiйне розширення" повноважень федерально! судово! влади [8, с. 66] (оскшьки в Конституцi! не передбачено право Верховного Суду переглядати ршення судiв штатiв).
Однак дослiдники й самi суддi Верховного Суду основним його призначенням як апеляцшно! шстанци вважали не виправлення помилок, допущених судами, а формування едино! судово! практики [28, с. 44]. 1949 р. Головний суддя Ф. М. Вшсон (1946-1953) зазначив: "Верховний Суд повинен лшвщовувати суперечливi думки судiв у тлумаченш федеральних питань, виршувати найважливiшi питання та здшснювати контрольш функцi! щодо низових судiв. Суд повинен розглядати лише справи, ршення в яких матимуть важливше значення для держави, шж для сторш у справi" [13, с. 44].
Для чггюшого розумiння апеляцiйного перегляду визначимо особливосп розгляду Верховним Судом США справ у порядку апеляци, тобто у формi так званого звичайного апеляцшного
перегляду. Ще федеральш закони 1869 i 1875 рр. передбачали розширення юрисдикцп федерально!' судово1 влади, а стосовно штата - обмеження. На n^craBi Апеляцшного акта 1891 р. (Appeal Act of 1891) юрисдикщею окружних сущв став виключно апеляцiйний перегляд [12, с. 299].
До 1988 р. апелянт Mir просити перегляду справи Верховним Судом США, не звертаючись попередньо в iншi суди, якщо: 1) стороною у cправi е США; 2) у ршенш суд визнав правовий акт Конгресу неконституцшним; 3) суд виню наказ про заборону (injuction) чи про вщмову в такому переглядi справи у cкладi трьох cуддiв; 4) у вироку будь-який суд здшснив тлумачення закону, на пiдcтавi якого винного було засуджено; 5) у ршенш суд здшснив тлумачення норм комерцшного, торговельного, транспортного закошв; 6) у ршенш федеральний суд визнав закон штату неконституцшним; 7) у ршенш суд штату визнавав неконституцшним федеральний закон або чинним закон штату, який, на думку сторони, суперечить Конституцп, федеральним законам, мiжнародним договорам США [13, с. 30-31].
Щодо перегляду Верховним Судом справ, розглянутих у cкладi трьох сувдв, зазначимо, що законом Конгресу - Судовим актом про трьох сувдв вщ 3 червня 1910 р. (Three-Judge Court Act of 1910) запроваджено розгляд окремих справ федеральними апеляцшними судами у cкладi трьох cуддiв. Першою шдставою прийняття закону стало ршення Верховного Суду США у cправi "Екс Парте Янг" 1908 р., яким було визнано право федеральних сущв притягувати до вщповщальносп посадових ошб за застосування ними неконституцшних закошв. Друга шдстава - початок бурхливого розвитку промисловосп та будiвництва залiзниць. Виникали господарсью спори, судова практика вирiшення яких рiзними судами рiзнилаcя. З щею метою вiдповiднi категорiï справ почала розглядати колепя cуддiв [8, с. 305]. Згодом цей порядок розгляду справ критикували як такий, що не сприяв формуванню единоï практики виршення господарських справ.
Однак 1976 р. цей закон став частиною Зводу закошв США (статп 1253, 2284). На тдсташ Зводу закошв федеральш суди розглядають справи колепею iз трьох cуддiв, якщо спори у справах виникли на пiдcтавi чотирьох нормативних акпв: 1) Акта про громадянсью права 1964 р. (Civil Rights Act of 1964); 2) Акта про виборчi права 1965 р. (Voting Rights Act of 1965); 3) Акта про регюнальну реоргашзащю залiзницi (Regional Rail Reorganization); 4) Акта Президента про фонд виборчоï компанп (Act Presidential Election Campaign Fund Act), а також тод^ коли про це виню постанову Конгрес або позивач покликаеться на неправильний розподш виборчих окрупв [8, с. 306-307].
Федеральний суддя П. Д. Мессгг зазначив, що у першi роки дiяльноcтi Верховний Суд приймав до апеляцшного провадження кожну справу, ршення в якш оскаржувалося [12, с. 19]. До 1925 р. у порядку звичайноï апеляцп надходило 75-80 % ушх скарг, що спричинило його перевантаженють i повшьний розгляд справ.
13 лютого 1925 р. Конгрес ухвалив федеральний закон - Бшль сувд (Judges' Bill). Назва закону зумовлена тим, що його було ухвалено тд впливом та за шщативою Головного cуддi В. Г. Тафта (1921-1930). Цей закон передбачав порядок апеляцшного перегляду справ у формi cертиорарi як "переважальний метод", який обмежив коло випадюв обов'язкового перегляду справ Верховним Судом США [8, с. 301].
Згодом положення Бшля сувд 1925 р. було закршлено як статп 1252 та 1257 Зводу закошв США. У формi сертиорар^ вiдповiдно до статп 1252 титулу 28 Зводу закошв, апелянт може подати клопотання про перегляд справи у випадку, якщо будь-який федеральний суд, зокрема автономш -Пуерто-Рико, Гуам, Вiргiнcьких та Пiвнiчно-Марiамcьких оcтровiв, визнав закон Конгресу неконституцшним або коли стороною у cправi е США, а також федеральш органи влади чи поcадовi особи таких [8, c. 303].
У формi сертиорар^ згщно зi статтею 1257 титулу 28 Зводу закошв США (спочатку 25 ве-ресня 1988 р. було прийнято федеральний закон, який згодом став частиною Зводу закошв як 1257 стаття), Верховний Суд може переглянути ршення вищого суду штату, якщо останнш ви-значив вщповщнють договору або статуту (закону) США федеральнш Конституцп чи вщповщнють договорам, правам, прившеям, iмунiтетовi, якi охороняються Конститущею. Однак розгляд справ
Верховний Суд допускае за наявносп у нш федерального питання, але це не зобов'язуе його прийняти справу до провадження [12, с. 38].
Вщповщно до статп 81 титулу 28 Зводу закошв Верховний Суд США як апеляцшна шстанщя в порядку сертиорарi переглядае справи, розглянуп федеральними апеляцшними судами на шдст^ видавання ним наказу про витребування справи у цившьнш або кримшальнш справi в зв'язку i3 клопотанням сторони [8, с.37-38].
Вiдповiдно до статп 1254 титулу 28 Зводу закошв клопотання сертиорарi може подати будь-яка сторона в цившьнш або кримшальнш справi пiсля набуття чинностi рiшення або вироку чи до часу такого [8, с. 302].
На початку 80-х роюв ХХ ст. юнувало три форми порушення апеляцшного провадження Верховним Судом США: сертифшат, звичайний апеляцшний порядок i сертиорарг Тодi найменше справ переглядалося у порядку сертифшата, але наприкшщ 50-х рокiв ХХ ст. - у звичайному апеляцшному порядку [11].
Отже, сьогодш сторони у справi чи iншi зацiкавленi особи можуть подати клопотання про перегляд ршення низового суду лише в порядку сертиорар^ а федеральш суди та вищi суди штатiв можуть звернутися до Верховного Суду, якщо необхщне компетентне тлумачення норми федерального права в порядку сертифшата.
Сторона чи шша зацiкавлена особа у клопотанш сертиорарi (petition for certiorari) повинна наголосити на принциповому значенш справи. До принципових питань належить конфлшт штереив, тобто якщо: 1) апеляцшний федеральний суд виню ршення, яке суперечить рiшенню такого самого суду з того самого питання; 2) федеральний суд виршив федеральне питання шакше, шж Верховний Суд США; 3) апеляцшний суд штату виршив федеральне питання шакше, шж апеляцшний суд шшого штату або федеральний апеляцшний суд; 4) суд штату чи федеральний апеляцшний суд виршив федеральне питання, яке до цього часу не розглянув Верховний Суд [12, с. 70].
Якщо четверо сувдв Верховного Суду США визнають за необхщне переглянути справу, видають судовий наказ (write of certiorari) витребувати справу з низового суду.
На вщмшу вщ сертифшата, в порядку сертиорарi надходить бшьшють клопотань, але близько 80 % з них вщхиляють. Згщно зi статтею 1254 титулу 28 Зводу закошв США Верховний Суд як апеляцшна шстанщя може переглянути справу, розглянуту федеральним апеляцшним судом або вищим судом штату на пiдставi сертифшата одного з цих сущв, в якому зазначено правове питання, щодо котрого необхщно отримати вказiвку (тобто воно потребуе компетентного тлумачення змюту правово! норми). Тодi Верховний Суд може дати роз'яснення чи витребувати справу й переглянути ïï [13, с. 37-38].
Стосовно екстраординарного розпорядження, у статп 1651 титулу 28 Зводу закошв США до 1928 р. передбачалося повноваження Верховного Суду США видавати накази, як не суперечать правовим нормам, з метою допомоги шшим судам у здшсненш судочинства. Верховний Суд вщповщним наказом мав право зобов'язати низовий суд вчинити певш ди чи утриматись вщ здшснення таких [8, с. 28].
Отже, на сучасному еташ, вщповщно до статп 1253 титулу 28 Зводу закошв, Верховний Суд США як апеляцшна судова шстанщя переглядае справи: 1) на пiдставi клопотання сертиорарi вщ сторони в кримшальнш чи цившьнш справу на вирок чи ршення; 2) на пiдставi апеляцiйноï скарги у справi про визначення вщповщносп статуту (закону) штату Конституци, законам, договорам США; 3) сертифшата апеляцшного суду щодо необхщносп компетентного роз'яснення норми федерального закону в будь-якш кримшальнш чи цившьнш справi [12, с. 304].
Згщно зi статтею 37 Регламенту Верховного Суду США 2005 р. передбачений (невщомий законодавству Украши та поширений в державах англо-американсь^' правовоï системи) порядок подання апеляцшних скарг у формi "товариша суду" ("amicuscuriae") вщ особи (осiб), яка не брала учасп у справi як сторона чи свiдок, але звертае увагу Верховного Суду в своему так званому резюме на наявнють обставин, яю вш повинен з'ясувати. Щ резюме зазвичай подають юридичнi особи, ïхнi об'еднання чи Генеральний аторней США [6, c. 37].
Основна вимога до згаданого резюме - зазначення федеральних питань. Вони, на думку Верховного Суду США, школи були доцшьш, але здебшьшого переказували доводи сторш. Щоправда, 1998 р. Верховний Суд визнав ютотним резюме вщ 40 штата у cправi "Нью-Мексшо проти Рiда", де розглядалося питання про обов'язок штата дотримуватися вимоги про екстрадищю (видавання злочинця) як питання федерального значення [12, с. 21].
Висновки. Отже, Верховний Суд США е першою судовою шстанщею щодо окремих категорш справ i апеляцшною - у справах федерального значення. Сучасний Верховний Суд США розглядае справи на пiдcтавi петицп сторони чи iншоï зацiкавленоï особи лише в порядку сертиорар^ а федеральнi суди та вищi суди штатiв можуть звернутися до нього у випадку необхщносп компетентного тлумачення норми федерального права в порядку сертифшата.
Аналiз нормативних акта та юридично1' лiтератури дае тдстави стверджувати, що впродовж 1790-1988 рр. пщсудшсть справ Верховному Суду США постшно змшювалася внаcлiдок прийняття федеральних закошв, яю обмежували випадки 1'хнього обов'язкового розгляду Верховним Судом. Це сприяло тому, що з 1988 р. Верховний Суд володiе дискрецшним правом виршувати питання про прийняття справи до його провадження.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Зайчук О. В. Конститущя США: шюзп та реальнють: до 200-рiччя Конституцп США. К.: Т-во "Знання" УРСР, 1987. 48 с. 2. Наришкина Р. Л. США: государство и частный сектор: гражданско-правовые отношения. Москва: Юридическая литература, 1976. 128 с. 3. Тищик Б. Й. Перша чинна Конститущя свггу - icторiя прийняття (до 200^ччя Конституцп США). Право Украгни. 2007. № 8. С. 140-147. 4. Егоров С. А. Верховный суд США. Вестник Верховного Суда СССР. 1991. № 9. С. 28-31. 5. Зайчук О. В. Правовая система США: историко-теоретический анализ. Киев: Научная мысль, 1992. 136 с. 6. Ригша О. Створення Верховного Суду США та формування його компетенцп наприкшщ XVIII i у Х1Х ст. Науковий в1сник Льв1вського державного утверситету внутрштх справ: сер1я юридична. 2007. № 2. С. 35-43. 7. Барабаш Б. Судова система штата США та ïï функщонування. Право Украгни. 2001. № 8. С. 117-120. 8. Бернам У. Правовая система США. Пер. с англ. А. В. Александрова, В. А. Власихина, А. Л. Коновалова, А. А. Мишина, Е. Д. Провоторовой, Д. С. Таратухиной, О. А. Шварца, А. Н. Русова. 3-й вып. Москва: Новая юстиция, 2006. 1216 с. 9. Ригша О. Генеза конституцшного судового нагляду в США: юторико-правовий аспект. В1сник Льв1вського нащонального утверситету ¡м. I. Франка: сер1я юридична. 2007. № 44. С. 111-117. 10. 1вальницька О. П. Новггня icторiя краш Свропи та Америки: 1918-1945. Вшниця: Фолiант, 2004. 464 с. 11. Верховный Суд США: высший суд страны. В. Г. Ренквист, А. Э. Д. Говард, Дж. П. Джонс, Р. С. Баркер, П. Д. Мессит, Дж. Гринберг. Вопросы демократии. 2005. Апрель. URL: http://www.supremecourthistory.org. 12. Джинджер Э. Ф. Верховный суд и права человека в США. Вступ. стат. проф. Б. С. Крилова. Москва: Юридическая литература, 1981. 392 с. 13. Жидков О. А. Верховный суд США: право и политика. М.: Наука, 1985. 221 с.
REFERENCES
1.Zajchuk O. V. Konsty^tuciya SShA: ilyuziyi ta reaVnisf: do 200-richchya Konsty^tuciyi SShA [US Constitution: Illusions and Reality: To the 200th Anniversary of the US Constitution]. Kyiv: Knowledge Complex of the Ukrainian SSR Publ, 1987. 48 p. 2. Narishkina R. L. SShA: gosudarstvo i chastnyi sektor: grazhdansko-pravovye otnosheniya [Narishkina R. L. SShA: gosudarstvo i chastnyi sektor: grazhdansko-pravovye otnosheniya]. Moskva: Yuridicheskaya literature Publ, 1976. 128 p. 3. Ty shhy k B. J. Persha chy^nna Konsty^tuciya svitu - istoriya pry^jnyattya (do 200-richchya Konsty^tuciyi SShA) [The first effective Constitution of the world - a history of adoption (to the 200th anniversary of the US Constitution)]. Law of Ukraine. 2007. No. 8. pp. 140-137. 4. Egorov S. A. Verkhovnyi sud SShA [US Supreme Court]. Bulletin of the Supreme Court of the USSR. 1991. No. 9. pp. 28-31. 5. Zaichuk O. V. Pravovaya sistema SShA: istoriko-teoreticheskii analiz [US legal system: historical and theoretical analysis]. Kyiv: Scientific Thought Publ, 1992.136 p. 6. Rygina O. Stvorennya Verxovnogo Sudu SShA ta formuvannya jogo kompetenciyi napry^kinci XVIII i u XIX st. [The creation
of the US Supreme Court and the formation of its jurisdiction in the late XVIII and nineteenth centuries]. Scientific Bulletin of Lviv State University of Internal Affairs: Legal Series. 2007. No 2. pp. 35-43. 7. Barabash B. Sudova sy^stema shtativ SShA ta yiyi funkcionuvannya [US Judicial System and Its Functioning]. Law of Ukraine. 2001. No. 8. pp. 117-120. 8. Bernam U. Pravovaya sistema SShA [US legal system]. Per. s angl. A. V. Aleksandrova, V. A. Vlasikhina, A. L. Konovalova, A. A. Mishina, E. D. Provotorovoi, D. S. Taratukhinoi, O. A. Shvartsa, A. N. Rusova. Moscow: New Justice Publ, 2006. 1216 p. 9. Rygina O. Geneza konsty'tucijnogo sudovogo naglyadu v SShA: istory'ko-pravovy'j aspekt [The Genesis of Constitutional Judicial Oversight in the United States: An Historical and Legal Aspect]. Bulletin of Lviv National University. I. Franko: Legal Series. 2007. No. 44. pp. 111-117. 10. Ival ny cz ka O. P. Novitnya istoriya krayin Yevropyл ta Amery^ky^: 1918-1945 [Recent History of Europe and America: 1918-1945]. Vinnytsia: Toliant Publ, 2004. 464 p. 11. Verkhovnyi Sud SShA: vysshii sud strany [US Supreme Court: country's highest court] V. G. Renkvist, A. E. D. Govard, Dzh. P. Dzhons, R. S. Barker, P. D. Messit, Dzh. Grinberg 2005. Aprel'. Available at: http://www.supremecourthistory.org. 12. Dzhindzher E. F. Verkhovnyi sud i prava cheloveka v SShA [US Supreme Court and Human Rights] Entry stat. prof. B. S. Krilova. Moscow: Legal literature, 1981. 392 p. 13. Zhidkov O. A. Verkhovnyi sud SShA: pravo i politika [US Supreme Court: Law and Politics]. Moscow: Nauka Publ, 1985.221 p.
Дата надходження: 23.10.2019р.
