CC BY
32
УДК 347.122
З. А. Добош
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету «Львiвська полтехшка»,
кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивiльного права та процесу
zdobosh7@gmail.com
КОНСТИТУЦ1ЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДОВО1 ВЛАДИ В США:
1СТОРИКО-ПРАВОВ1 АСПЕКТИ
© Добош З. А.., 2019
У статт на основi грунтовного аналiзу Конституцп США (1787 р.), Судового акту 1789 р., значноТ низки науковоТ лiтератури з'ясовано iсторико-правовi аспекти конституцiйно-правового статусу судовоТ влади в США. Дослiджено порядок призна-чення (обрання) суддiв у США. Виявлено переваги оргашзацп судовоТ системи США, призначення федеральних суддiв, окремi недолiки здiйснення правового регулювання.
За результатами проведеного дослщження доведено, що Судовий акт 1789 р. не лише встановив оргашзащю федерально!' судовоТ системи, а й сприяв так званому «поеднанню» з нею шта^в. Федеральш суди та суди шта^в розглядали справи, керуючись безпосередньо положеннями федеральних закошв i закошв штатiв. Суди штатiв не обмежувалися у прав1 призначати покарання, на вщмшу вiд районних судiв. Недолжом Судового акту 1789 р. було те, що вш передбачав функщонування окружних судiв у складi суддiв Верховного Суду США, що призводило до постшного вiдкладення засiдань Верховного Суду через вщсутшсть кворуму та самовщводи його суддiв, якi, будучи у складi окружних судiв, ухвалювали чи переглядали оскаржуванi р1шення.
Ключовi слова: США; судова влада США; конституцшно-правовий статус судовоТ влади; Верховний Суд; дистриктш (районш) суди; компетенщя; конституцiйний лад; суддi; контроль; конститущя; Судовий акт 1789 р.
З. А. Добош
КОНСТИТУЦИОННО-ПРАВОВОЙ СТАТУС СУДЕБНОЙ ВЛАСТИ В США: ИСТОРИКО-ПРАВОВЫЕ АСПЕКТЫ
В статье на основе тщательного анализа Конституции США (1787), Судебного акта 1789, значительного ряда научной литературы вияснено историко-правовые аспекты конституционно-правового статуса судебной власти в США. Исследован порядок назначения (избрания) судей в США. Выявлены преимущества организации судебной системы США, назначения федеральных судей, отдельные недостатки осуществления правовогорегулирования.
По результатам проведенного исследования доказано, что Судебный акт 1789 не только установил организацию федеральной судебной системы, но и способствовал так называемому «сочетанию» с ним штатов. Федеральные суды и суды штатов рассматривали дела, руководствуясь непосредственноположениями федеральных законов и законов штатов. Суды штатов неограничивались в праве назначать наказание, в отличие от районных судов.Недостатком Судебного акта 1789 было то, что он предусматривал функционирования окружных судов в составе судей Верховного
Суда США, что приводило к постоянному отложения заседаний Верховного Суда заотсутствия кворума и самоотводах его судей, которые, будучи в составе окружных судов, принимали ли просматривали оспариваемые решения.
Ключевые слова: США; судебная власть США; конституционно-правовой статус судебной власти; Верховный Суд дистриктни (районные) суды; компетенция; конституционный строй; судьи; контроль; конституция; Судебный акт 1789.
Z. A. Dobosh
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University, Department of Civil Law and Procedure
Ph. D.
CONSTITUTIONAL AND LEGAL STATUS OF THE JUDICIAL AUTHORITY IN THE USA: HISTORICAL AND LEGAL ASPECTS
In the article, based on a thorough analysis of the Constitution of the UnitedStates (1787), the Judgment Act of 1789, a significant number of scientific literatureclarifies the historical and legal aspects of the constitutional and legal status of thejudiciary in the United States. The order of appointment (election) of judges in theUSA is investigated. The advantages of the organization of the US judicial system, theappointment of federal judges, and certain shortcomings in the implementation oflegal regulation have been identified.
According to the results of the study, it was proved that the Judgment Act of1789 not only established the organization of the federal judicial system, but alsocontributed to the so-called "merger" with her states. The federal and state courtsreviewed cases based directly on the provisions of federal laws and state laws. Thestate courts were not limited to the right to impose penalties, unlike district courts.The disadvantage of the Judicial Act of 1789 was that it provided for the functioningof district courts in the composition of judges of the Supreme Court of the UnitedStates, which led to a permanent deferral of the Supreme Court proceedings becauseof the lack of quorum and self-repression of its judges who, as part of the districtcourts, had passed or reviewed the impugned decision.
Key words: USA; US judiciary; the constitutional and legal status of thejudiciary; Supreme Court; district (district) courts; competence; constitutionalsystem; judges; control; constitution; Judicial Act of 1789.
Актуальшсть дослщження проблеми. Сучасш глобалiзацiйнi процеси в укра!нському правовому npocropi скероваш на мобшьний розвиток демократичного громадянського суспшьства - рiвноправного партнера св^ово! спшьноти. До найвагомших засобiв звершення означено! мети належить реалiзацiя ефективно! судово-правово! реформи зпдно з новими суспшьно-пол^ичними та економiчними реалiями. Важливим критерieм результативносп сучасно! судово! реформи мае стати досягнення рiвня европейських i мiжнародних стандарт, створення законодавства, норми котрого вщтворить модель демократичного судочинства, забезпечать змщнення судово! влади як незалежно! гшки, основне призначення яко! полягае в охорош конституцшних прав i свобод людини та громадянина.
Реалiзацiя судово-правово! реформи в штеграцшному контекст укра!нсько! держави адекватно до европейських й мiжнародних стандарив, зростаюче взаемовiдношення нацiональних правових систем окреслюе грунтовне вивчення, об'ективне осмислення та ращональне застосо-вування прогресивного досвщу, набутого свiтовою спiльнотою. Перед укра!нською правничою
наукою постае екстрена потреба застосовування мiжнародного досвiду, що дозволить органiзувати оптимальну модель судоустрою.
Вагомим у цьому аспект е вивчення державно-правового досвщу Сполучених Штатiв Америки, оскiльки вони характеризуются як високорозвинута держава, що досягнула значних успiхiв у розвитку державно-правових шституцш. Мiж Укра!ною та США виникають всебiчнi науковi контакти вчених-правознавщв, якi здiйснюють пошук шляхiв вирiшення чималого кола науково-правових проблем. У контекст тако! спiвпрацi винятково! значущостi набувае вивчення досвiду США в iнституалiзацil судово! системи, И конституцшно-правого статусу.
Аналiз дослiдження проблеми. Проблеми становлення та розвитку правово!, судово! системи США, зокрема, Верховного Суду США та окремих державно-правових iнститутiв США в рiзнi часи дослщжували вiдомi вiтчизнянi й зарубiжнi дослiдники: I. А. Алебастрова, Б. А. Барабаш, П. Д. Баренбойм, Р. С. Баркер, В. Бернхем, В. С. Б^ун, Ч. Бiрд, С. В. Боботов, Г. Г. Бойченко, О. Ведершкова, М. В. Вггрук, В. А. Власихш, Т. Дж. Волкер, А. Гамiльтон, В. П. Глиняний, Д. А. С. Говард, Л. А. Луць, В. С. Макарчук, Н. М. Марченко, О. О. Мережко, П. Д. Мессгг,
A. О. Мшин, В. В. Молдован, Р. Л. Наришкша, Б. С. НЫфоров, Г. В. Перрi Мол., Т. В. Плотшкова,
B. Г. Ренквют, Б. В. Сабецький, А. В. Савченко, О. Ю. Саломатш, О. Д. Святоцький, В. В. Согрш, В. Стагр, М. М. Страхов, А. де Токвшь, О. В. Тюрша, В. А. Туманов, Б. А. Фшатов, С. В. Фь лшпов, Ч. Фрайд, Л. Фрщмен, Б. Футей, З. М. Черншовський,О. О. Шевченко, В. I. Шишкш, Л. В. Яки тощо.
Не заперечуючи науково! щнносп результатiв розвiдок вiтчизняних авторiв, зазначимо, що комплексного монографiчного юторико -правового дослiдження становлення конституцшно-правового статусу судово! влади в США не здшснювалося.
Мета статтi - на основi грунтовного аналiзу Конституци США (1787 р.), Судового акту 1789 р. з'ясувати iсторико-правовi аспекти конституцшно-правового статусу судово! влади в США.
Виклад основного матерiалу. Засади оргашзацп федерально! судово! влади у США визначеш Конститущею 1787 р., у роздш 1, ст. 3 декларуеться, що судова влада США надаеться Верховному Судовi та низовим (федеральним) судам, якi перюдично, на основi чинного законодавства, створюе Конгрес. Суддi Верховного Суду та низових судiв обiймають посади до перюду «незаплямованосп» власно! поведiнки, себто не юнуе пiдстав для iмпiчменту. У визначенi термiни отримують винагороду, яка не може зменшуватися шд час перебування на посадi [1, с. 12].
Порядок призначення судщв Верховного Суду США та низових судiв визначений частиною 2 роздшу, ст. 2 ст. Конституцi! США: «Президент за рекомендащею та погодженням Сенату призначае суддiв Верховного Суду та шших посадових осiб - суддiв iнших федеральних судiв, проте тiльки суддiв судiв загально!, а не спещатзовано! юрисдикцi!. Також Конгрес може законом надати право на власний розсуд Президентов^ судам i головним департаментам призначати низових посадових ошб (судам - судових службовщв)» [1, с.12-13.].
Вiдповiдно до розд^ 2 ст. 3 Конституцi!, судова влада (юрисдикщя федеральних судiв) поширюеться: на справи, якi виникли на пiдставi Конституцi!, законiв, мiжнародних договорiв США, укладених або таких, яю будуть укладенi вiд !хнього iменi; на справи щодо послiв, шших офщшних представникiв i консулiв; на справи адмiральсько! та морсько! юрисдикцп; на справи, однiею стороною у котрих виступае США; на спори мiж двома та бiльше штатами; мiж будь-яким штатом i громадянином iншого штату; мiж громадянами рiзних штатiв; мiж громадянином одного зi штатiв, що мае намiр отримати земельну д^нку в iншому штап, та мiж штатом або громадянином такого та шшою державою, громадянами чи шдданими тако! [1, с. 13].
Наприкшщ XVIII ст. Гамшьтон А. (псевдо - «Публiус») у № 78 трактату «Федералют» (складався з 85 памфлетiв вщомих тогочасних полiтичних дiячiв, якi обгрунтовували програму та iдеологiю федералiзму) шд назвою «Уявлення про мiсце в Конституци судового департаменту та
щодо термiну перебування, пов'язаного з належною поведшкою», роз'яснив фактично довiчне перебування суддiв на посадах, оскiльки положения «поки поводять себе бездоганно» передбачае можливють дострокового усунення лише внаслщок застосування процедури iмпiчменту[2, с.12].
На думку Гамшьтона А., судова влада була найбезпечшшою для полiтичних прав громадян, позаяк «виконавча влада не лише розподшяе почестi, а й тримае в руках суспшьство, а лепслатура не тiльки розпоряджаеться казною, а й створюе правила, яю регулюють здiйснення громадянами обов'язкiв i прав. Судова ж влада, навпаки, не здшснюе впливу на «меч i казну», не розпоряджаеться силою та багатством суспшьства; не виконуе жодних активних та ршучих дш, а тшьки правосуддя. Вона не здшснюе шюдливого впливу на iншi гiлки влади, !й важко захищатися вiд !хнiх посягань i вона не може загрожувати загальнш свободi громадян. Небезпеку для не! становлять виконавча та законодавча влада, особливо коли вони об'еднуються» [3].
Професор Гарвардського ушверситету Елi Дж. Г. не зовсiм погоджувався з думкою Гамшьтона А. стосовно правового статусу федерально! судово! влади. Однак Елi Дж. Г. визнав, що таке твердження мало тдгрунтя в «добу народження американсько! наци», оскшьки «через вiдсутнiсть правових ирецеденпв i незалежних механiзмiв реалiзацi! постанов, рiзнi конституцiйнi стримування, накинутi судовш владi, були достатнiми гарантiями забезпечення !! цiлком незначно! ролi» [4, с. 127]. Ми частково погоджуемося з мiркуваннями Елi Дж. Г., але, згiдно з Конституцiею США, повноваження федеральних судiв незначнi, примiром, вони не мають права, але й не обмежеш в правi визначати конституцiйнiсть правових актiв оргашв виконавчо! та законодавчо! влади.
Аналiзуючи положення Конституцi! США, зазначимо, що на вщмшу вiд деяких европейських, зокрема Конституци Укра!ни 1996 р., у нш не передбачено види та назви федеральних судiв, порядок призначення (обрання) суддiв у штатах. Ц й iншi питання визначаються законами Конгресу, а про судоустрш штаив - законами !хшх парламентiв [5].
Дослiдження положень Конституци США та джерел з ютори !! прийняття дае змогу стверджувати, що 1787 р. учасники Конституцшного конвенту найменш значливим питанням вважали органiзацiю судоустрою, враховуючи оптимальне формулювання ст. 3, вiдсутнiсть викладу про авторитеты повноваження судово! влади, за якими вона була б дшсною противагою в системi органiв федерально! влади. На нашу думку, закршлення за Верховним Судом США функци конституцшного контролю, яка полягае в перевiрцi не тшьки закошв Конгресу, а й парламенпв штатiв, на предмет вщповщносп Конституцi! 1787 р., перешкодило б !! ратифiкацi! [6, с. 71].
Зважаючи на реалп 1787 р., лакошчний виклад ст. 3 Конституци США пояснювався тим, що !! автори перш за все бажали ратифшаци Основного закону штатами. Вщтак дiйшли висновку, що проблема оргашзаци судово! системи повинна визначатися у законах Конгресу (який складаеться з представниюв вщ рiзних штатiв),в яких враховуватимуться загальнодержавнi штереси та потреби штатiв. Наприкiнцi XVIII ст. у складi Конгресу переважали представники полiтично! партi! феде-ралюив, якi не вважали США конфедеращею незалежних штатiв. В свою чергу, ратифшувавши Конституцiю 1787 р., штати зобов'язувалися тдпорядковуватися федеральним законам, а особисте ставлення до таких не впливало на !хню чиннiсть [5, с. 122].
З метою усунення недолтв оргашзаци федерального судоустрою, що виходили з Конституци США, в кв^ш 1789 р. Сенат створив Комтет з розроблення Судового акта («The Judiciary Act of 1789» - конституцшний закон «Про судоустрш»). До складу комтету входили сенатори-федера-люти, яю визначалися юридичною фаховютю, а саме: Мак-Лейн В. (Пенсильвашя), 4i Р. Р. (Вiргiнiя), Бассет Р. (Делавар), 1зард Р. (Ивденна Каролiна), Керрол Ч. (Мерiленд), Елсворт О. (Коннектикут), Петерсон В. (Нью-Джера), Стронг Р. (Массачусетс), Фью В. (Джорджия) та Вшгейт П. (Нью-Гемпшир). 1з-за вiдсутностi детальних протоколiв засщань Комiтету та Конгресу, нами неможливо встановити особистий внесок кожного з них. Проте, професор Ушакова В. А. спростовуе поширену думку стосовно одноособового авторства закону Голову Комтоту Елсворта О. [1, с. 252-253].
Члени Комтету врахували не лише власний досвщ, але й мiркування вщомнх тодi суддiв, адвокатiв Массачусетсу, Коннектикуту та шших штапв. Простежувалося запозичення певних елементiв судоустрою окремих штапв та Англп, вiдносно Верховного Суду США - моделi Верховного Суду штату Массачусетс [1, с. 253].
12 червня 1789 р. Комтет завершив роботу над проектом Судового акта, який складався з 35 статей. Упродовж того ж року, 15-16 червня, 250 копш було представлено Сенатов^ У першому читанш проти нього виступили сенатори-антифедералiсти. Зокрема, Вшгейт П. i Лi Р. Г. звертали увагу на несвоечасност створення федеральних суддiв, на переконання яких, судова система США ефективно могла функщонувати лише у системi судiв штатiв. Сенатори Дж. Джексон (Джорджiя) та В. Смiт (Ивденна Каролiна) наполягали на нагальностi обмеження повноважень федеральних судiв. Вiдмiнною була позищя федералiстiв (Бенсон Е. - Нью-Йорк, Седжвш Т. i Еймс Ф. - Массачусетс) домагалися незмшност законопроекту, позаяк «без федеральних судщв система органiв державно! влади не зможе ефективно функщонувати»[1, с. 254]. На переконання сенатора Стоуна М. (Мершенд), «спори мiж центральною владою та штатами вирiшувались би лише за допомогою меча» [1, с. 253, 255]. На нашу ж думку, резони федералютв буди досить обгрунтованими, оскшьки, надавши судам штапв юрисдикцiю федеральних, створення федерацi! США набуло б лише декларативного характеру.
22 червня 1789 р. сенат розпочав друге читання законопроекту, сконцентрувавшись на розглядi проблем щодо: повноважень суддiв найнижчо! ланки - дистриктних (районних) судiв, суду присяжних, пiдсудностi справ мiж громадянами рiзних штатiв та необхiдностi застосування федеральними судами юридичних норм загального права Англi!. Зауважимо, що окремi сенатори твердо стояли на позицп недопустимостi судового прецеденту Англi! як джерела американсько! правово! системи, проте !х не пiдтримав сенат [1, с. 254].
31 липня 1789 р. сенат схвалив законопроект 14 голосами (проти проголосували - 6), скерувавши його до Палати представниюв. Всупереч зусиллям антифедералютв стосовно внесення 52 поправок до законопроекту, повноваження федеральних судiв не були обмежеш. Зауважимо, що 13 вересня 1789 р. сенатор Моррю Р. написав лист-клопотання сенатору Петеру Р., в якому висло-вив незадоволення вщносно повiльного розгляду законопроекту Палатою представниюв та вiдвертого антагонiзму окремих конгресмешв. Проте, 17 вересня цього ж року Палата схвалила законопроект 37 голосами (проти - 16), який 24 вересня шдписав президент Дж. Вашингтон (17891797) [1, с.255-256].
У США, зпдно зi Судовим актом 1789 р., дiяла трьохланкова судова система в складi Верховного Суду. Вщтак, було утворено 3 - судових округи й 13 - судових райошв, якi представляли 3 окружних суди (the circuitcourts) та 13 районних судiв (the districtcourts) [9].
Вщповщно, територiя США подiлялася на 13 судових райошв - дистрикпв (стаття 2 Судового акту 1789 р.), межi котрих спiвпадали з кордонами 9 штапв [178]. Вперше цей подш, в 1787 р., упроваджено в штатi Вiргiнiя, доцшьшсть якого обгрунтував А.Гамiльтон у положенш 81 трактату «Федералiст» (1788 р.) [150, с.747]. Також, згiдно зi статтею 3 Судового акту 1789 р., в кожному райош створювався дистриктний (районний) суд першо! шстанцп. Пiсля ратифiкацi! Конституцi! США штатами Ившчна Каролiна та Род-Айленд, 4 та 23 червня 1790 р., ухвалено федеральш закони про створення дистрикт них (районних) судiв на !хшх територiях [1, с. 257].
Стаття 3 Судового акту 1789 р. визначала дiяльнiсть дистриктного (районного) суду в складi одного судд^ який обирався з числа громадян, проживаючих на територi! певного району (дистрикту). До професшних обов'язкiв такого суддi входило: слухання справ, тдсудних районному судовi; безпосередня обов'язкова участь упродовж року в чотирьох ви!зних засщаннях, якi вiдбувалися у судовому окрузi (себто участь в робот окружного суду). Дистриктш (районш) суди, згiдно зi статтею 9 Судового акту 1789 р., розглядали федеральш цившьш справи, сторони яких мешкали на територп конкретних дистрикпв, та кримiнальнi справи щодо обвинувачення у вчиненнi, виключно, легких злочишв. Федеральними справами, за Судовим актом 1789 р., вважалися тi, в яких правовий спiр мiж сторонами виник на основi Конституцi!, закошв, мiжнародних договорiв США й правових норм загального права [7].
У цьому зв'язку доцшьно розмежувати дефшщп «загальне» та «федеральне» право, позаяк «загальне право» - це система норм права, створених та чинних на територи певного штату, натомють «федеральне право» - це система норм права, встановлених органами федерально! влади. Внаслщок неправильного ототожнення окреслених дефшщш, окремi росiйськi вченi, примiром Урьяж Ю. П. та Туманов В. А., визначають загальне право як сукупшсть норм системи права 50 штапв [8]. Безумовно, таке твердження суперечить ршенню Верховного Суду 1938 р., в якому визначаеться: загальне право - це загальна кшьюсть рiшень судiв вiдповiдного штату в певний промiжок часу» [9, с. 26-27].
Зпдно з позищею науковця Карлена Д., Верховний Суд США, ухвалюючи рiшення 1938 р., керувався вщсутшстю у нього повноважень встановлювати загальнi норми, не визначеш Конгресом. Тому федеральнi суди, розглядаючи справи, за ви!мком федеральних, зобов 'язаш застосовувати правовi норми штату, що мютяться в його законодавсга та рiшеннях його судiв [9, с. 26-27].
Вищi суди штаив, вирiшуючи справи на основi власного законодавства, ддать незалежно, можуть змшювати норми власного загального права, а !х рiшення щодо цього питання не повинш переглядатися Верховним Судом США [9, с. 29]. Така незалежшсть передбачена положенням Х Поправки до Конституци 1791 р., що сприяе розвитку колiзiйно! проблематики. Проте, як слушно зауважив укра!нський правник Катеринчук М. Д., наприкiнцi Х1Х ст.,в умовах зростання взаемозв'язкiв мiж штатами та пiдвищенням мобiльностi населення, а саме створенням у 1892 р. Нацюнально! конференцi! уповноважених з ушфшацл права штатiв, повинна сприяти зближенню правових норм рiзних штапв [10, с. 99].
Правовi норми федерального законодавства систематизоваш у Зводi законiв США, який складаеться з 50 частин, що регулюють окремi види правовiдносин. У штатах ддать вiдмiннi вiд европейських (за винятком Лугаани) кримiнальнi, кримiнально-процесуальнi, цивiльнi, цившьно-процесуальнi кодекси. У 50-х роках ХХ ст. набула значного поширення правова практика -прийняття однакових закошв й кодексiв. Примiром, у 1959 р. прийнято Торговельний кодекс, Доказовий та Кримшально-процесуальний кодекси, у 1986 р. - федеральний закон «Про шахрайство i зловживання за допомогою комп'ютера», на базисi останнього, у 1988 р., практично у вшх штатах прийнято аналопчш закони [11, с. 125]. Разом з тим, у 1962 р. Конгрес ухвалив Типовий Кримшальний кодекс, розроблений на основi аналiзу та узагальнення норм статутного й загального права штапв з урахуванням кримiнально-правово! доктрини. Вщтак, положення означеного документу визначили основш засади кримiнальних кодексiв ушх штатiв. Першим штатом, який застосував його концептуальш положення у власному Кримшальному кодексi, став Нью-Йорк (1965 р.) [11, с. 129].
Основними причинами застосування в США норм загального права Англп, на наше переконання, виступили: нацюнальний чинник, позаяк громадяни США вважаються нащадками британщв, та тривала вiдсутнiсть закладiв юридично! освiти, правничi школи США почали оргашзовуватися лише на початку Х1Х ст.. Тодi, коли загальне право Англп уже було адаптовано американцями до специфши соцiально-економiчних вiдносин та правових особливостей сощуму, а тому, не виникало потреби в iмплементацi! норм римського приватного права.
Отже, аналiз положень Конституцi! 1787 р., Судового акта 1789 р. та шших федеральних закошв США дозволяе стверджувати про вщсутшсть будь-яких юридичних перешкод для штатiв створювати власне загальне право. Позаяк обов'язок застосування норм загального права передбачав не стшьки застосування правових норм Англп, як використання норм загального права штапв у випадку виявлення прогалин у федеральному правовому регулюванш.
Дослщжуючи положення Судового акта 1789 р., зауважимо, що в статп 9 наголошувалося на обов'язковому розглядовi вшх справ за участю присяжних [7], шститут яких виник в Англп у XV ст., i згодом став «великим здобутком у визначенш вини шдсудного та судовому розглядЬ» [7]. Слухання кримiнальних справ за участю присяжних передбачено статтею 3 Конституци США. Зокрема, у 1791 р. було прийнято три конституцшш поправки щодо змюту та оргашзаци цього шституту. Так, V поправка передбачае створення великого журi - колепального органу з 16-32
присяжних, який виршуе питання про притягнення до суду обвинувачених у вчиненш певного злочину. VI поправка визначае: право шдсудного на розгляд справи нейтральними присяжними конкретного штату, району, в якому вчинено злочин; формування шституту малого журi з 12 присяжних, що постановляе про виншсть особи. У 1970 р. Верховний Суд США, реалiзовуючи функщю конституцшного контролю, в одному зi сво!х рiшень звернув увагу на законнють колегiï присяжних у складi 6 ошб, яка дiяла у штат Флорида [13, с. 22]. Вщповщно до VII поправки цившьш справи, вартють позову в яких перевищуе 20 доларiв, зобов'язанi розглядатися за участю присяжних [13, с. 23].
Ниш федеральне законодавство окреслюе вимоги до претенденпв на статус присяжних великого та малого журк наявшсть громадянства, вiковий ценз - не менше 21 року, постiйне проживання на територiï вiдповiдного судового округу. Присяжними не можуть бути наступш громадяни: рашше судимi за вчинення тяжкого злочину; особи, щодо яких порушена кримшальна справа; особи, психiчнi чи фiзичнi особливостi котрих заважають належному виконанню функцiй присяжних; священнослужителе працiвники суду, правоохоронних органiв, пожежноï служби, похоронного бюро;залiзничнi диспетчери,пiлоти авiалiнiй, у певних випадках - жiнки-матерi малолiтнiх дiтей [4, с. 67].
Також, зпдно з статтею 9 Судового акту 1789 р.,до шдвщомчосп дистриктних (районних) суддiв вiдносилися цившьш справи, справи «морсько1» «адмiральськоï» юрисдикци (примiром, порушення правил перевезень), справи про порушення правових норм торговельних, податкових i навiгацiйних законiв, кримшальш справи про притягнення до вщповщальносп iндивiдiв, винуватих у здiйсненнi федеральних злочишв. Вiдтак, районнi суди водночас повинш були здiйснювати функцiï судiв загальноï юрисдикцiï та спецiалiзованоï. Проте, на вщмшу вiд судiв штапв, районнi суди могли призначати лише окремi види покарань: тiлеснi побо1' до 30 ударiв, штраф у розмiрi не бiльше нiж 100 доларiв чи ув'язнення до 6 мюящв [7].
На нашу думку, створення судових дистрикпв було зумовлено намiром федералiстiв сприяти змiцненню пол^ико-правових вiдносин органiв федерально!' влади та штапв, а тому, в кожному окрузi було створено окружний суд як своерщну з'еднуючу судову шстанщю мiж Верховним i районним судами.
Зпдно зi статтею 4 Судового акта 1789 р., судовi райони, за винятком штапв Мен i Кентукю, об'еднувалися в три судових округи (circuits) - Схщний (the Eastern) - штати Нью-Гемпшир, Массачусетс, Коннектикут, Нью-Йорк, Середнш (the Middle) - Нью-Джерс^ Пенсильвашя, Делавар, Мерiленд i Вiргiнiя та Пiвденний (the Southern) - Ивденна Каролiна, Джорджия [7]. До складу окружного суди входило двое сувдв Верховного Суду США й суддя району. Обов'язком окружного суду було проводити засщання 4 рази на рш. Сувд району не дозволялося брати участь у переглядi ухваленого ним ршення [7].
У низщ юридичноï лтератури, наприклад, працi «Судебные системи западнях государств», районш суди, створенi 1789 р., називалися окружними, натомiсть окружш - апеляцiйними, вказуеться 1хне заснування на пiдставi закону «Про судоустрш» 1891 р., однак це не вщповщае дiйсностi [13, с. 60].
Ми погоджуемося з думкою професора Фшппова С. В., що в першi роки шсля прийняття Конституци США участь сувдв Верховного Суду в дiяльностi окружних судiв була актуальною, «зближувала громадян штатiв з федеральною судовою системою», але згодом виявлялися недолiки, пов'язанi iз залученням його суддiв до дiяльностi окружних судiв [11, с. 45].
У 1790 р. Головний суддя Джей Дж. (1789-1795 рр.) у лисп до Президента Вашингтона Дж. (1789-1797) висловив пропозищю скасувати участь сувдв Верховного Суду в дiяльностi окружних. Генеральний аторней Рендольф Е. i Республшанська партiя пропонували вiдмовитися вщ 1хнього функцiонування взагалi, однак таю пропозицп вiдхилялися [11, с. 45].
Вщповщно до статтi 11 Судового акта 1789 р. окружним судам, були шдсудш таю цившьш справи: щна позову в яких перевищувала, крiм судових витрат, 500 доларiв; спiр у яких виник мiж штатом та особою; кримiнальнi справи, нешдсудш районним судам. Окружнi
суди були апеляцшними шстанщями щодо ршень районних судiв i вищих судiв штатiв (якщо cnip був федеральним) [7].
Статтею 1 Судового акта 1789 р. визначалися особливост органiзацiï вищо1 судово! iнстанцiï держави - Верховного Суду США, який тодi складався з 6 сувдв: Головного суддi США (Chief Justice), тобто його Голови, та 5 асоцшованих сувдв (associate justices) [178]. Згодом, на тдсташ федеральних закошв, кшьюсть суддiв неодноразово змiнювалася. Зпдно i3 законом «Про судоустрш» 1863 р. його склад становив 10 судщв, що дало змогу президентовi Лшкольну А. (1861-1865 рр.) призначити 4 суддiв, у тому чи^ Головного суддю Чейза С.П. (1864-1873 рр.) та забезпечити шдтримку президентських нормативних актiв у Верховному Судi [7] (з метою визнання 1'хньо1' конституцiйностi). Вiдповiдно до закону 1866 р., Верховний Суд дiяв у складi 7 суддiв, що позбавило президента Джонсона Е. (1861-1869 рр.) можливосп призначити 2 судщв. Пюля обрання 1868 р. президентом Гранта У. С. (1869-1877 рр.), кшьюсний склад Верховного Суду знову збшьшився до 9 ошб, в подальшому не змiнюючись [7].
У середиш 30-х рокiв ХХ ст. Верховний Суд визнав неконституцшними бшьшють нормативних актiв «Нового курсу» Президента Рузвельта Ф. Д. (1933-1945 рр.), котрий вимагав вщ Конгресу збшьшити число сувдв до 15 ошб, з метою заповнення складу Суду сво!ми прибiчниками. Зрештою, бiльшiсть конгресмешв розцiнило це як «вiдверте посягання Президента на незалежшсть судщв». У 60-х роках ХХ ст. ультраправi сенатори, незадоволеш рiшеннями Верховного Суду, ухваленими пiд головуванням Воррена Е. (1953-1969 рр.), в 1969-1974 рр. -президента Ншсона Р. М., в 1981-1989 рр. - президент Рейган Р. В. пропонували змшити кшьюсний склад його суддiв, але Конгрес ix не пiдтримав [5, с. 112-113].
Зокрема, ще у статт 1 Судового акта 1789 р. зазначалося, що Верховний Суд США здшснюе судочинство сесшно (як i сьогодш ) i скликаеться двiчi на рiк - першого понедiлка лютого та першого понедшка серпня [78]. З 50-х роюв ХХ ст. вiн розпочинав дiяльнiсть у перший понедiлок жовтня, працював безперервно до кiнця весни або ж початку л^а [7]. Щоправда, Головний суддя мае право скликати позачергову сест. Наприклад, у червш 1972 р. Бергер В. Е. зiбрав сесiю щодо розгляду спору про повноваження делегаив Нащонального конвенту Демократично! партiï [5, с. 114].
Статтею 6 Судового акта 1789 р. було запроваджено принцип старшинства сувдв Верховного Суду. Вш визначався залежно вiд моменту призначення на посаду; якщо ж 2 чи бшьше суддiв призначалися одночасно, дiя принципу поширювалася на найстаршого за вiком суддю (цей принцип дiе у Верховному Судi й зараз) [7].
Вщповщно до статп 8 Судового акта 1789 р., кожен федеральний суддя перед вступом на посаду складав присягу: «Я ^м'я, прiзвище), урочисто присягаю та клянуся здiйснювати судочинство з повагою до людей, не зважаючи, бiдний чи багатий передi мною, вiрно та неупереджено виконувати покладеш на мене обов'язки, згiдно iз найкращими мо!ми здiбностями та розумшням, на пiдставi Конституцiï та закошв США. Нехай допоможе меш Господь!» [7].
Стаття 7 Судового акту 1789 р. визначала, що федеральш судд призначали судових службовцiв - виконавщв (маршалiв) та ïхнiх заступниюв [7], якi здiйснювали арешти, доставляли шдсудних до суду, брали участь у створенш в'язниць, провели I та II федеральш переписи населення, виконували певш функцп полiцiï, фшансового департаменту й митницi, вiд 1792 р. водночас були так званими фшансовими помiчниками суддiв, стягали податки, штрафи, закупляли паливо, свiчки й iншi товари, необхiднi для нормального функцюнування судiв [1, с. 266-267].
Судовi службовцi несли пiдвищену матерiальну вiдповiдальнiсть та вносили, вступаючи на посаду 2 тис. доларiв [78], як запоруку належного виконання обов'язюв, а також складали вiдповiдну присягу. На нашу думку, це зумовлювалося гаранлею збереження iнформацiï, примiром, щодо результат розгляду справи до моменту оприлюднення рiшення.
Вiдповiдно до статп 13 Судового акту 1789 р., Верховний Суд США е вищою судовою шстанщею держави, здшснюе апеляцшний перегляд й розглядае, як перша судова шстанщя, окремi категорiï справ [78], визначеш статтею 3 Конституци США, положення яко1' перегукуються iз означеною статтею Судового акту.
Стаття 25 Судового акту 1789 р. передбачала те, що Верховний Суд США користувався правом визнання нечинним певного нормативного акту органу виконавчоï чи законодавчоï влади (федеральноï або штату), якщо доводив невщповщшсть його положень Конституцiï 1787 р. [13]. Тобто вш повинен здшснювати конституцiйний судовий контроль (нагляд чи перегляд), виконуваний у державах континентальноï правовоï системи спецiально створеними органи конституцiйноï юрисдикцiï. Недолiком цього положення було те, що не зазначалося, в який спосiб повинен здшснюватися судовий контроль.
Не дивлячись на багато новаторських положень, антифедералюти й окремi федералiсти вважали Судовий акт 1789 р. недосконалим. Зокрема, республшанець Медисон Дж. наполягав на необхщност змiни юрисдикцiï федеральних судiв, а федералiсти Мiллер Дж. та Колдвер Л. вказували на невщповщнють органiзацiï федеральноï судовоï системи щеям жорсткоï централiзацiï, якi вiдстоював Гамшьтон А. [1, с. 261]. Однак, на нашу думку, повну централiзацiю влади в кра1ш неможливо було встановити внаслщок особливостей федерального державного устрою США.
Незважаючи на визначення юрисдикци федеральноï судовоï системи США у Конституци 1787 р. та Судовому акт 1789 р., у подальшому окремi питання було уточнено положеннями Х поправки до Конституци, що тдтвердила законнють функцiонування судiв штатiв i розгляду ними окремих категорш справ.
Наступним кроком в оргашзацп федеральноï судовоï системи стало прийняття 2 березня 1793 р. Судового акту (Judiciary Act of 1793), який передбачав, що окружний суд повинен складатися iз судщ району та сувд Верховного Суду США [7]. Однак це нововведення не сприяло зменшенню навантаження суддiв Верховного Суду, позаяк тодi до складу США приедналися штати Род-Айленд (29 травня 1790 р.), Вермонт (4 березня 1791 р.) i Кентукю (1 ачня 1792 р.) й було створено додатковi окружш суди 5, с. 432-433]. Подальшi змши юрисдикци федеральних судiв вщбулися пiд впливом XI поправки до Конституци, поштовхом до прийняття якоï стало ршення Верховного Суду США у справi «Чайшолм проти Джорджш» .
Висновки. Отже, оргашзащя федеральноï судовоï системи США наприюнщ XVIII ст. визначалася Конституцiею 1787 р., федеральними законами 1789, 1793 рр., X, XI поправками до Конституци США. Як слушно зауважив професор Перрi Мол Г. В., згодом, по суп, вс концептуальш положення Судового акту 1789 р. лягли в основу Судового кодексу США 1911 р., який у 1948 р. увшшов до складу Зводу закошв США, як 28 роздш «Судоустрш та судочинство». Зауважимо, що цей роздш мютить 6 частин, а саме: 1) федеральний судоустрш, 2) департамент юстицп та атторнейська служба, 3) управлшня юстицп, 4) пiдвiдомчiсть й пiдсуднiсть, 5) шститут присяжних, 6) процесуальнi особливост розгляду окремих категорiй справ [68, с. 300; 15, с. 65].
Отже, Судовий акт 1789 р. не лише встановив оргашзащю федеральноï судовоï системи, а й сприяв так званому «поеднанню» з нею штатв, позаяк територiï 9 дистрикпв збiгалися з межами штатiв. Суддями районних судiв призначалися особи, котрi постiйно проживали на територiï вщповщних районiв, штатiв. Федеральнi суди та суди штатв розглядали справи, керуючись безпосередньо положеннями федеральних закошв i закошв штатв. Суди штатв не обмежувалися у правi призначати покарання, на вiдмiну вiд районних судiв. Недолiком Судового акту 1789 р. було те, що вш передбачав функцюнування окружних судiв у складi суддiв Верховного Суду США, що призводило до постшного вiдкладення засщань Верховного Суду через вiдсутнiсть кворуму та самовщводи його суддiв, яю, будучи у складi окружних судiв, ухвалювали чи переглядали оскаржуванi ршення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Мишин А. А., Власихин В. А. Конституция США: политико-правовой комментарий. М.: Международные отношения, 1985. 336 с. 2. Ригша О. М. Верховний суд США: становлення, особливост компетенци та роль у формуванш конституцшного ладу держави (1787 - юнець XX ст.): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 ; Львiвський нацюнальний ун-т iм. Ьана Франка.
Л., 2009. 16 с. 3. Верховный Суд США: высший суд страны. Вопроси демократии. 2005. Апрель. URL: http://www.supremecourthistory.org. 4. Власихин В. А. Служба обвинение в США: Закон и политика. М.: Юридическая литература, 1981. 176 с. 5. Джордж Бравн ^ндалл, Дейвщ Е. Шай Iсторiя Америки (6-те видання). Перекл. з англшсько! Л. Притула, Г. Сташюв, О. Щур. Редактор М. Габлевич. 2010. 904с. URL: https://web.archive.org/web/20110827170346/ http://www.litopys.lviv.ua/katalog/istorija_8. html. 6. 1вальницька О. П. Новггня iсторiя кра!н Свропи та Америки: 1918-1945: навч. поаб. Вш-ниця: Фолiаит, 2004. 464 с. 7. The Judiciary Actof 1789. URL: http://www. constitution.org/uslaw/judiciary 1789.txt. - Назва з титул. екрана. 8. Урьяж Ю. П. Судебные системи западнях государств Ю. П. Урьяж, В.А. Туманов, С.А. Егоров и др.; отв. ред. В. А.Туманов. М.: Наука, 1991. 240 с.
9. Карлен Д. Американские суди: система и персонал: учеб. пособие. М.: Прогресс, 1972. 124 с.
10. Катеринчук М. Д. Динамша розвитку iммiграцiйного законодавства США. Право Украгни. 1999. № 5. С. 99-102. 11. Луць Л. А. Сучасш правовi системи свггу: Навч. посiб.Львiв: Юридичний факультет ЛНУ iм. I. Франка, 2003. 247 с. 12. Б^ун В. С. Юридична профеая та освгга. Досвщ США у порiвняльнiй перспективi. К.: Юститан, 2006. 272 с. 13. Мишин А. А. Конституция США: политико-правовой комментарий. М.: Международные отношения, 1985. 336 с.
REFERENCES
1. Myshyn A. A., Vlasykhyn V. A. Konstytutsyia SShA [The US Constitution: Political and Legal Commentary]: polytyko-pravovoi kommentaryi. M.: Mezhdunarodnbie otnoshenyia, 1985. 336 p. 2. Ryhina, O. M. Verkhovnyi sud SShA: stanovlennia, osoblyvosti kompetentsii ta rol u formuvanni konstytutsiinoho ladu derzhavy [Supreme Court of the USA: formation, peculiarities of competence and role in the formation of the constitutional order of the state] (1787 - kinets KhKh st.): avtoref. dys... kand. yuryd. nauk: 12.00.01 ; Lvivskyi natsionalnyi un-t im. Ivana Franka. L., 2009. 16 p. 3. Verkhovnbii Sud SShA: vbisshyi sud stranu. Voprosy demokratyy. [US Supreme Court: Supreme Court of the country. Ask about democracy] 2005. Aprel. URL: http://www.supremecourthistory.org. 4. Vlasykhyn V. A. Sluzhba obvynenye v SShA: Zakon y polytyka. [US Prosecution Service: Law and Politics ] M.: Yurydycheskaia lyteratura, 1981. 176 p. 5. Dzhordzh Bravn Tindall, Deivid E. Shai Istoriia Ameryky [The History of America ](6-te vydannia). Perekl. z anhliiskoi L. Prytula, H. Stashkiv, O. Shchur. Redaktor M. Hablevych. 2010. 904 p. URL:https://web.archive.org/web/20110827170346/http://www.litopys.lviv.ua/katalog/ istorija_8.html. 6. Ivalnytska O. P. Novitnia istoriia krain Yevropy ta Ameryky [The Newest History of Europe and America]: 1918 - 1945: Navch. posib.Vinnytsia: Foliant, 2004. 464 p. 7. The Judiciary Actof [The Judiciary Actof] 1789. URL: http://www. constitution.org/uslaw/judiciary 1789.txt. - Nazva z tytul. ekrana. 8. Uriazhu.P. Sudebnue systemy zapadniakh hosudarstv [Judicial systems in the wake of states] Yu. P. Uriazh, V. A. Tumanov, S. A. Ehorov y dr.; otv. red. V. A.Tumanov. M.: Nauka, 1991. 240 p. 9. Karlen D. Amerykanskye sudy [System and Staff ]: systema y personal: Ucheb. posobye. M.: Prohress, 1972. 124 p. 10. Katerynchuk M. D. Dynamika rozvytku immihratsiinoho zakonodavstva SShA.[The dynamics of the development of US immigration laws] Pravo Ukrainy. 1999. No. 5. P. 99-102. 11. Luts L.A. Suchasni pravovi systemy svitu: [Modern legal systems of the world: Teach. Linguistics: Law Faculty of LNU them] Navch. posib. Lviv: Yurydychnyi fakultet LNU im. I. Franka, 2003. 247 p.
12. Bihun V. S. Yurydychnaprofesiia ta osvita. Dosvit SShA u porivnialniiperspektyvi [Legal profession and education. In the United States in the comparative perspective.]. K.: Yustynian, 2006. 272 p.
13. Myshyn A. A. Konstytutsyia SShA: polytyko-pravovoi kommentaryi [US Constitution: Political and Legal Commentary]. M.: Mezhdunarodnыe otnoshenyia, 1985. 336 p.
Дата надходження: 31.01.2019р.
