CC BY
21
Ярошенко Артем Сергшович,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри цивльного права та процесу,
Днтропетровський державний унверситет
внутрiшнiх справ, УкраУна, м. Днiпро
e-mail: artemn91@gmail.com
ORCID 0000-0001-7072-0589
Костенко Оксана МиколаТвна,
адвокат, УкраУна, м. Днiпро e-mail: jurist24.7@gmail.com ORCID 0000-0002-6921-7182
10.21564/2414-990х.148.190854
УДК 347.9
ВИЗНАННЯ СУДОМ НЕД1ЙСНИМИ Ф1КТИВНИХ
ДОГОВОР1В ДАРУВАННЯ, УКЛАДЕНИХ З МЕТОЮ ПРИХОВАННЯ МАЙНА БОРЖНИКА: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ СДИНО1 ПРАВОЗАСТОСОВНО1 ПРАКТИКИ
Статтю присвячено вивченню пiдходiв суду до визнання недшсними фжтивних договорiв дарування, укладених з метою приховання майна боржника. Проаналiзовано судову практику iз зазначеного питання. Визначено роль Верховного Суду у забезпечент формування сталог судовог практики. Запропоновано деталiзувати законодавчi положення щодо мкця та ролi судового прецеденту в системi джерел права Украгни.
Ключовi слова: фжтивний договiр; договiр дарування; визнання договору недшсним; судо-вий прецедент.
Ярошенко А. С., кандидат юридических наук, доцент кафедры гражданского права и процесса, Днепропетровский государственный университет внутренних дел, Украина, г. Днепр.
e-mail: artem1191@gmail.com ; ORCID 0000-0001-7072-0589
Костенко О. Н., адвокат, Украина, г. Днепр.
e-mail: jurist24.7@gmail.com ; ORCID 0000-0002-6921-7182
Признание судом недействительными фиктивных договоров дарения, заключенных с целью сокрытия имущества должника: проблемы формирования единой правоприменительной практики
Статья посвящена изучению подходов суда к признанию недействительными фиктивных договоров дарения, заключенных с целью сокрытия имущества должника. Анализируется судебная практика по данному вопросу. Определена роль Верховного Суда в обеспечении формирования устойчивой судебной практики. Предлагается детализировать законодательные положения относительно места и роли судебного прецедента в системе источников права Украины.
Ключевые слова: фиктивный договор; договор дарения; признание договора недействительным; судебный прецедент.
Вступ. В УкраТш продовжуеться реформування судово! плки влади, що мае на мет посилення до не! довiри серед населения. Так, помiж основних вимог до правосуддя е забезпечення права кожного на справедливый та в розумний строк розгляд спору щодо його прав та обов'язюв цившьного характеру, що кореспондуеться зi ст. 6 Конвенцп про захист прав людини i осново-положних свобод.
Зокрема для того, щоб сформувати едину правозастосовну практику, яка забезпечить дотримання принципу справедливой для в^х, та прискорити розгляд справ нижчими шстанщями Велика Палата Верховного Суду (далi -ВП ВС) у визначених законом випадках здшснюе перегляд судових ршень у касацшному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Дана правова норма знайшла свое закршлення в ч. 4 ст. 263 ЦПК УкраТни - при виборi i застосуванш норми права до сшрних правовщносин суд враховуе висновки щодо застосування ввдповвдних норм права, викладених у постановах Верховного Суду [1].
Про актуальшсть проблеми визнання судом недшсними фжтивних дого-ворiв дарування, укладених з метою приховання майна боржника, свщ-чить, зокрема, розгляд даного питання в рамках постанови ВП ВС у справi № 369/11268/16-ц ввд 03.07.2019 р. З посиланням на ч. 5 ст. 403 ЦПК УкраТни, в нш зазначаеться, що питання визнання судами недшсними фжтивних договорiв дарування, укладених з метою приховання майна боржника, мае виключно правову проблему, i передача справи на розгляд ВП ВС необхщна для забезпечення розвитку права та формування едино! правозастосовно! практики [2].
Anani3 остантх дослгджень i публжацш. Варто зазначити, що науковий пошук з питань дшсност та недшсност правочишв у рiзний час був предметом дослвдження багатьох учених, таких як: А. С. Бахаев (A. S. Bakhaiev), 6. В. Бернада (Ye. V. Bernada), Ж.-Л. Бержель (J.-L. Bergel), Я. М. Романюк
(Уа. М. Кошапшк), I. В. Спасибо-Фатеева (I. V. 8ра8уЬо-Ра^е1еуа), М. В. Цвш (М. V. ТБу1к) та шш^ однак питання визнання судом недшсним фiктивного правочину у зв'язку з недобросовюшстю його сторiн залишаеться недостатньо вивченим i таким, що потребуе подальшого дослiдження.
Метою даног статт^1 е дослщження пiдходiв суду до визнання недшсними фжтивних договорiв дарування, укладених з метою приховання майна боржника, а також визначення напрямiв удосконалення законодавства iз зазначеного питання.
Виклад основного матерiалу. Для деталiзацГí питання в площиш приватного права вважаемо за необхщне звернутися до загальних принцишв права, яы виходять як з норм позитивного права, так i з самого кнуючого в краíнi правового порядку та являють собою положення об'ективного права, як можуть виражатися або не виражатися в текстах писаного права, але мають загальний характер та обов'язково застосовуються в судовш практицi [3]. До таких принцишв вщносять «принципи морального порядку, яы не записано в закош». До них належать, зокрема, принцип «обман спростовуе всi юридичнi наслщки» [4, с. 194].
У контекст забезпечення прав людини п. 6 ст. 3 ЦК Украши до засад цившьного законодавства вiднесено, серед шшого, добросовiснiсть. Вiдповiдно до частин 2-4 ст. 13 ЦК Украши при здшсненш своíх прав особа зобов'язана утримуватися вщ дiй, яы могли б порушити права шших осiб. Не допускаються дп особи, що вчиняються з намiром завдати шкоди iншiй особi, а також зловжи-вання правом в шших формах. При здшсненш цившьних прав особа повинна дотримуватися моральних засад сусшльства [5].
Добросовюшсть визначаеться як моральна настанова шдивща на виконання своíх емпiричних зобов'язань у вщповвдност до шкали стандартiв певноí сфери дiяльностi [6, с. 615].
У теорп цивiльного права добросовiснiсть розумшть як морально-етичну категорiю, яка е ощночною; вона поеднуе у собi об'ективний елемент - вимогу певноí поведiнки суб'екта правовiдносин, яка передбачена конкретними право-вими нормами, i суб'ективний елемент, який пов'язаний з дiями суб'екта пра-вовiдносин, що повинш вiдповiдати таким критерiям, як чесшсть, правдивiсть, повага до прав шших осiб, безумовне виконання своíх обов'язкiв та внутрiшне розумiння необхвдност певноí поведiнки [7, с. 174].
У постановi ВП ВС у справi № 369/11268/16-ц вiд 03.07.2019 р. зазна-чаеться, що дп учасникiв цивiльних правовiдносин мають бути добросовк-ними, тобто вiдповiдати певному стандарту поведшки. Фраудаторнi правочини (правочини, що вчинеш боржником на шкоду кредиторам) в украшському законодавствi регулюються тiльки в певних сферах, зокрема, у виконавчому провадженш (частина 4 статт 9 Закону Украíни «Про виконавче провадження» вiд 02.06.2016 р. № 1404^111). ВП ВС враховуе, що фштивний правочин харак-теризуеться тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знають заздалепдь, що вш не буде виконаний, вважае, що така протизаконна
мета, як укладення особою договору дарування майна 3i cboïm родичем з метою приховання цього майна ввд конфюкацп чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свщчить, що його правова мета е шшою, шж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власшсть шшш особ^, а тому цей правочин е фштивним i може бути визнаний судом недшсним [2].
Варто зазначити, що питання фраудаторних правочишв вже неодноразово розглядалося касацшною шстанщею та викладено у висновках постанов ВС -у справi № 757/39939/15-ц вiд 13.03.2019 р., у справi № 757/12646/16-ц вiд 13.03.2019 р., однак питання донесення дано1 позицп для забезпечення роз-витку права та формування едино!" правозастосовно1 практики до судiв нижчих iнстанцiй залишаеться вiдкритим, в тому числi, i через недолши законодавства з питання визнання фштивного правочину недiйсним.
Фштивний правочин характеризуеться тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегiдь, що вiн не буде виконаний. При вчиненш фштивного правочину учасники мають iншi цШ, нiж тi, що передбаченi правочином, причому справжш ïx цт можуть бути протизаконними (наприклад, укладення громадянином договору дарування майна зi сво1м родичем з метою приховання цього майна вщ конфiскацiï). Водночас фштивний правочин може взагалi не мати правово1 мети. Фiктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо вш не мае на мет встановлення правових наслiдкiв, незалежно вщ того, в якiй формi вiн вчинений (нотарiальне посвiдчення, державна реестращя) [8, с. 388].
Так, наприклад, вщмовляючи у позовах про визнання фштивними догово-рiв дарування, укладених з метою приховання майна боржника, позищя судiв нижчих шстанцш близька до позицп Дзержинського районного суду м. Хар-кова у справi 638/18851/16-ц вiд 2 жовтня 2019 р., де суддя посилаючись на змкт ст. 234 ЦК Украши зазначае, що фiктивним е правочин, який вчинено без намiру створення правових наслщюв, якi обумовлювалися цим правочином. Фiктивний правочин визнаеться судом недшсним та зазначае, що вщповщно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду Украши № 9 ввд 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цившьних справ про визнання правочишв недшсними» для визнання правочину фштивним необхщно встановити наяв-шсть умислу всix сторш правочину. Судам необxiдно враховувати, що саме по собi невиконання правочину сторонами не означае, що укладено фштивний правочин [9].
Вщповщно до положень, закршлених у ст. 36 Закону Украши «Про судоустрш i статус суддiв», на Верховний Суд покладено обов'язок забезпечення сталост та едност судово1 практики. Належне виконання такого обов'язку спри-ятиме ïï прогнозованостi, втiлення принципу правово1 визначеност (res judicata) та реалiзацiï доктрини сталось правосуддя (jurisprudence constante) [10].
Як справедливо зазначае Т. А. Цувша, вимога забезпечення нащональними судами едност судово! практики прямо не передбачена як гаранпя права на
справедливий судовий розгляд, проте вона була визнана такою у процес ево-люцшного тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенцп про захист прав людини i осново-положних свобод. Так, бвропейський суд з прав людини зауважуе, що едшсть у застосуванш правових норм у подiбних правовiдносинах е невiд'емною складовою правово'1' визначеностi, яка, серед iншого, гарантуе певний ступшь стабiльностi правово!' ситуацп та сприяе утвердженню суспiльноï довiри до
суду [11].
З приводу обов'язковост врахування норм права, викладених в судових ршеннях, заслуговуе на увагу думка I. А. Балюк, що правовий мехашзм використання судового ршення визначений нормами чинного законодавства, а судова практика усувае прогалини i додае визначеност його застосуванню [12, с. 8].
На нашу думку, проблема формування едино!' правозастосовно! практики полягае в тому, що суди нижчих шстанцш не завжди звертаються до загальних принцишв права та судово! практики, та часом намагаються встановити умисел обох i дарувальника, i обдаровуваного.
Так, наприклад, щодо ршення Першотравенського мюького суду Дшпропе-тровсько! областi, яким вщмовлено у визнаннi недiйсним договору дарування, суд вважае за необхщне зазначити, що у фштивних правочинах внутршня воля сторiн не вiдповiдае зовшшньому прояву, тобто обидвi сторони, вчиняючи фш-тивний правочин, знають заздалепдь, що вiн не буде виконаний, тобто мають iншi цiлi, шж передбачено правочином. Такий правочин завжди укладаеться умисно [13].
У теорп цившьного права iснуе два шдходи до класифiкацiï правочинiв за юльюстю сторiн:
1) залежно вiд кшькост сторiн, що здiйснюють волевиявлення для дшсно-стi правочину, вони можуть бути одностороншми та дво- чи багатостороншми. Вiдповiдно до даного шдходу договiр дарування е двостороннiм, оскшьки дару-вальник передае обдаровуваному майно, а обдаровуваний, у свою чергу, може прийняти чи вiдмовитися вщ прийняття дарунку. Прихильники даного шдходу зазначають, що дарування - це угода, що Грунтуеться на взаемнш згод^ а не на волi одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунка особою, яку обдаровують, дарування немае сили. Тому дарування призначаеться договором [14, с. 304]. Тобто обов'язково необхщна як воля дарувальника, так i згода обда-ровуваного, який мае право вщмовитися вщ прийняття дарунку в силу певних причин. Шхто не може щось подарувати шшш особi без ÏT згоди [15, с. 4];
2) залежно вщ наявност прав та обов'язкiв правочини також можуть бути одностороншми та дво- чи багатостороншми. Вщповщно до дано1 правово'1' позицп договiр дарування е одностороншм, оскiльки обов'язки мае лише дарувальник.
На нашу думку, саме друга позищя оптимальним чином вщображае пра-вову природу дарування, i, вщповщно, договiр дарування е одностороннiм правочином.
Так, у юридичнш лiтературi зазначають, що договiр дарування е, як правило, одностороншм договором: обдаровуваний стае власником pe4i (або мае права вимагати передання йому дарунка), тобто не приймае на себе шяких обов'язюв, а дарувальник передае (або зобов'язуеться передати) майно, не отримуючи при цьому шяких прав вимоги щодо обдаровуваного. За винятком, коли встанов-лений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дш майнового характеру на користь третьо1 особи або утриматися вщ ïï вчинення [16, с. 250].
Аналопчно1 позицп дотримуються також автори Науково-практичного коментаря ЦК за загальною редакщею С. О. Короеда: ч. 2 ст. 717 ЦК Украши - договiр дарування вказуе на неприпустимкть встановлення договором дарування обов'язку обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-як дп майнового або немайнового характеру. Це пов'язано з тим, що акт дарування е одностороншм правочином. Метою дарування е виключно безоплатна передача (вщчуження) майна вщ одше1 особи до шшо1, i не бшьше [17, с. 712].
Тобто, встановлюючи вщсутшсть намiру невиконання зобов'язань у обдаровуваного, iнодi суддi вiдходять вщ предмета спору, оскiльки з проаналiзованого видно, що договiр дарування е одностороншм та його укладення дарувальни-ком вказуе на порушення загального принципу добросовюност та обман, який спростовуе всi юридичнi наслiдки.
Звертаючись до усталено1 практики, варто зазначити, що позищя Верховного Суду виршуе ще одне питання, яке постае перед судами. Так у постановi вщ 13 березня 2019 р. у справi № 757/12646/16-ц Верховний Суд зазначае, що ввдмовляючи в задоволеннi позову, суд першо1 iнстанцiï, з висновком якого погодився й апеляцшний суд, дiйшов помилкового висновку, що позивач не е стороною договору дарування, тому не може оспорювати цей правочин, оскшьки правом оспорювати правочин i вимагати проведення реституцп ЦК Украши надшяе не лише сторону (сторони) правочину, але й шших, трепх осiб, що не е сторонами правочину, визначаючи статус таких осiб як «заштересоваш особи» (статтi 215, 216 ЦК Украши).
З огляду на зазначеш приписи, правила статей 15, 16 ЦК Украши, а також норми процесуального права кожна особа мае право на захист, у тому числ судовий, свого цившьного права, а також цившьного штересу, що загалом може розумггися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'ективного права, як можливють задовольнити сво1 вимоги за допо-могою суб'ективного права та виражатися в тому, що особа мае обгрунтовану юридичну заштересовашсть щодо наявност чи вщсутност цившьних прав або майна в шших осiб [18].
Наступною проблемою, яка може виникнути при розглядi дано1 катего-рп справ - обмеження права на касацшне оскарження таких ршень вихо-дячи з положень ст. 274 ЦПК Украши, що вщносять дану категорш справ до малозначних, та розгляд даних справ за правилами спрощеного провадження. Однак, на нашу думку, така градащя е недощльною, оскiльки якщо законом
дозволяеться звернення стягнення, в тому числ на житло боржника, то дана категорiя справ вже не може бути малозначною.
Також варто зазначити, що у разi ввднесення справ про визнання судом недшсними фжтивних договорiв дарування, укладених з метою приховання майна боржника, до категорп малозначних - право на справедливий суд при розглядi справи може бути порушеним, оскГльки розгляд справ дано1 категорп може бути достатньо тривалим.
Не можна обшти ще одне проблемне питання, яке виникае при розглядi справ про визнання судом недшсними фштивних договорiв дарування, укладених з метою приховання майна боржника та важливе для формування едино! правозастосовно! практики. Це питання точки вщлшу строку позовно! давность Ввдповщно до ст. 257 ЦК Украши загальна позовна давшсть встановлюеться тривалГстю у три роки. БГльшГсть стягувачiв у контекст звернення з позовною вимогою про визнання недшсним договору дарування, який укладено борж-ником зi своТ'м родичем з метою приховання цього майна вщ конфккацп чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, звертаються з моменту, коли вони дiзналися про укладення даного договору, а не моменту його укладення. Вiдповiдачi у справi у свою чергу посилаються на ч. 4 ст. 267 ЦК Украши, що сплив позовно1 давност, про застосування яко1 заявлено стороною у спорГ е шдставою для вщмови у позовГ
Вважаемо за необхiдне наголосити, що позивачi у данiй категорп справ не одразу звертаються до суду, оскГльки здебГльшого не знають «про перехщ права власностЬ», i звертаються до суду лише шсля того, як виявлять це майно у роди-чГв боржника у Державному реестрi речових прав на нерухоме майно та Реестрi прав власност на нерухоме майно, Державному реестрi iпотек, бдиному реестрi заборон ввдчуження об'ектiв нерухомого майна пГд час перевiрки ïx майнового стану або об'ектв, якГ вибували з володшня боржника.
Висновки. ПГдводячи пГдсумки, можна констатувати, що наразi iснуе проблема формування едино! правозастосовно! практики у справах про визнання недшсним фштивного договору дарування майна зГ сво!'м родичем з метою приховання цього майна вщ конфГскацп чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, оскГльки дану категорГю справ може розглядати лише суд. На нашу думку, дана ситуащя склалася через недеталГзащю законо-давцем проблематики визнання недшсними даних договорГв та викликану цим необхщшсть звернення до «судового прецеденту», який передбачено, зокрема, ст. 13 Закону Украши «Про судоустрш та статус суддГв». Класичне вГднесення Украши до романо-германсько1 правово1 сГм'1 почасти сприяло формуванню уявлення про вГтчизняну систему джерел права як виключно систему норма-тивно-правових актГв. Хоча, по-перше, досягти однакового застосування закошв за вГдсутностГ обов'язку розгляду однакових категорш справ однаково рГзними суддями неможливо; по-друге, надмГрна деталГзащя законГв лише ускладнюе застосування певно1 норми права. УкраТ'нський законодавець, усвщомлюючи необхГднГсть вироблення стало! судово! практики, визначив, що норми права,
яы мктяться у постановах Верховного Суду, враховуються шшими судами. У зв'язку з цим вважаемо за дощльне законодавчо закршити в гл. 1 ЦК Украши обов'язок судiв нижчих шстанцш застосовувати норми права, що мктяться у постановах ВС, як джерело права.
Також важливо бшьш детально регламентувати таке нове для вггчизняно1 правозастосовно'1' практики поняття як «малозначш справи». Сьогодшшне його розумiння е занадто загальним i на практищ призводить до негативних явищ, зокрема, до обмеження права на оскарження судового ршення.
Список лггератури
1. Цившьний процесуальний кодекс Украши : Закон Украши ввд 18.03.2004 р. № 1618-IV. В1домост1 Верховно1 Ради Украти. 2004. № 40. Ст. 1530.
2. Постанова Верховного Суду вщ 3 липня 2019 р., судова справа № 369/11268/16-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83482786 (дата звернення: 02.01.2020).
3. Bergel J.-L. Théorie générale du droit. Paris. Dalloz. 1985. 367 p.
4. Цв1к М. В., Петришин О. В., Авраменко Л. В та ш Загальна теор1я держави i права : тдручник. Харюв : Право. 2009. 584 с.
5. Цившьний кодекс Украши : Закон Украши ввд 16.01.2003 р. № 435-IV. В1домост1 Верхов-hoï Ради Украти. 2003. № 40. Ст. 356.
6. Фшософський енциклопедичний словник / редкол. : В. I. Шинкарук (голова). Ктв : Абрис, 2002. 742 с.
7. Чубоха Н. Ф. Принцип добросовкносп у цившьному прав1 Украши. Електронне наукове фахове видання «ПорЬвняльно-аналтичне право». 2013. № 2. С. 171-174. URL: http://www.pap. in.ua/2_2013/Chubokha.pdf (дата звернення 02.01.2020).
8. Науково-практичний коментар Цившьного кодексу Украши : у 2 т. 4-те вид., перероб. i допов. / за ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнецовой В. В. Луця. Ктв : Юршком 1нтер, 2011. Т. 1. 808 с.
9. Ршення Дзержинського районного суду м. Харкова вщ 2 жовтня 2019 р., судова справа № 638/18851/16-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85062101 (дата звернення: 02.01.2020).
10. Зуевич Л. (Без)прецедентна 1ерарх1я. Закон i бЬзнес. URL: https://zib.com.ua/ua/ print/137890-chi_mozhna_dosyagti_ednosti_sudovoi_praktiki_yakscho_postano.html (дата звер-нення: 02.01.2020).
11. Цувша Т. А. бдшсть судово'1 практики як елемент правово'1 визначеностк пвдхщ бвро-пейського суду з прав людини. Проблеми законность 2019. Вип. 146. doi: 10.21564/2414-990X.146.175598.
12. Балюк I. А. Правов1 аспекти визначеносп судового ршення як джерела права Украши. Науковий вЬсник публгчного та приватного права. 2019. Вип. 1. С. 3-8.
13. Ршення Першотравенського мкького суду Дншропетровсько1 обласп ввд 16 с1чня 2018 р., судова справа № 186/1597/16-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/71632043# (дата звернення: 22.11.2019).
14. Ярошенко О. Догов1р дарування. URL: https://minjust.gov.ua/m/str_17186 (дата звер-нення: 02.01.2020).
15. Горбунова Л. М., Богачов С. Б., 1ванчук I. Ф. та ш Догов1р дарування. Ктв : ТОВ «Полпраф-Експрес». 2006. 35 с.
16. Цившьне право : тдручник : у 2 т. / за ред. В. I. Борисовой I. В. Спасибо-Фатеево1, В. Л. Яроцького. Харюв : Право, 2011. Т. 2. 816 с.
17. Науково-практичний коментар Цившьного кодексу Украши / за заг. ред. С. О Короеда. Ктв : Видавничий д1м «Професюнал», 2018. 1168 с.
18. Постанова Верховного Суду ввд 13 березня 2019, судова справа № 757/12646/16-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/80588083 (дата звернення: 02.01.2020).
References
1. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 18.03.2004 r. № 1618-IV. (2004). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 40, art. 1530.
2. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 3 lypnia 2019 r., sudova sprava № 369/11268/16-ts. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83482786.
3. Bergel, J.-L. (1985). Théorie générale du droit. Paris. Dalloz.
4. Tsvik, M.V., Petryshyn, O.V., Avramenko, L.V et al. (2009). Zahalna teoriia derzhavy i prava. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
5. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 16.01.2003 r. № 435-IV. (2003). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 40, art. 356.
6. Shynkaruk, V.I. (Ed.). (2002). Filosofskyi entsyklopedychnyi slovnyk. Kyiv: Abrys [in Ukrainian].
7. Chubokha, N.F. (2013). Pryntsyp dobrosovisnosti u tsyvilnomu pravi Ukrainy Elektronne naukove fakhove vydannia «Porivnialno-analitychne pravo», 2, 171-174. URL: http://www.pap. in.ua/2_2013/Chubokha.pdf [in Ukrainian].
8. Dzera, O.V., Kuznietsova, N.S., Luts, V.V. (Eds.). (2011). Naukovo-praktychnyi komentar Tsyvilnoho kodeksu Ukrainy (Vols. 1-2; Vol. 1). Kyiv: Yurinkom Inter [in Ukrainian].
9. Rishennia Dzerzhynskoho raionnoho sudu m. Kharkova vid 02 zhovtnia 2019 r., sudova sprava № 638/18851/16-ts. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85062101.
10. Zuievych, L. (Bez)pretsedentna iierarkhiia. Zakon i biznes. URL: https://zib.com.ua/ua/ print/137890-chi_mozhna_dosyagti_ednosti_sudovoi_praktiki_yakscho_postano.html [in Ukrainian].
11. Tsuvina, T.A. (2019). Yednist sudovoi praktyky yak element pravovoi vyznachenosti: pidkhid yevropeiskoho sudu z prav liudyny Problemy zakonnosti - Problems of Legality, issue 146. doi: 10.21564/2414-990X.146.175598 [in Ukrainian].
12. Baliuk, I.A. (2019). Pravovi aspekty vyznachenosti sudovoho rishennia yak dzherela prava Ukrainy. Naukovyi visnyk publichnoho ta pryvatnoho prava, issue 1, 3-8 [in Ukrainian].
13. Rishennia Pershotravenskoho miskoho sudu Dnipropetrovskoi oblasti vid 16 sichnia 2018 r., sudova sprava № 186/1597/16-ts. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/71632043#.
14. Yaroshenko, O. Dohovir daruvannia. URL: https://minjust.gov.ua/rn/str_17186 [in Ukrainian].
15. Horbunova, L.M., Bohachov, S.B., Ivanchuk, I.F. et al. (2006). Dohovir daruvannia. M-vo yustytsii Ukrainy Kyiv: TOV «Polihraf-Ekspres» [in Ukrainian].
16. Borysova, V.I., Spasybo-Fatieieva, I.V., Yarotskyi, V.L (Eds.). (2011). Tsyvilne pravo. (Vols. 1-2; Vol. 2). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
17. Koroed, S.O. (Ed.). (2018). Naukovo-praktychnyi komentar Tsyvilnoho kodeksu Ukrainy. Kyiv: Vydavnychyi dim «Profesional» [in Ukrainian].
18. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 13 bereznia 2019 r., sudova sprava № 757/12646/16-ts. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/80588083.
Yaroshenko A. S., PhD in Law, Associate Professor of the Department of civil law and procedure, Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs, Ukraine, Dnipro.
e-mail: artem1191@gmail.com ; ORCID 0000-0001-7072-0589
Kostenko O. M., lawyer, Ukraine, Dnipro.
e-mail: jurist24.7@gmail.com ; ORCID 0000-0002-6921-7182
Invalidation by the court of fictitious gift agreements concluded with the purpose of concealing the debtor's property: problems of formation of a unified law enforcement practice
The article is devoted to the study of the court's approaches to invalidation of fictitious gift agreements concluded with the purpose of concealing the debtor's property, and determination of directions of improvement of the legislation on the specified question.
The general principles of law, which may or may not be expressed in the texts of written law, are considered, but have a general character and are necessarily applied in judicial practice. The article analyses the judicial practice on this issue.
The role of the Supreme Court in ensuring the formation of sustainable judicial practice is defined. It is emphasized that the proper performance of such a duty will contribute to its predictability, the embodiment of the principle of legal certainty and the implementation of the doctrine of the permanence of justice. The proper performance of such a duty will contribute to its predictability, the embodiment of the principle of legal certainty and the implementation of the doctrine of the permanence of justice.
It is concluded that the problem of forming a unified law enforcement practice is that lower courts do not always refer to the general principles of law and judicial practice, and sometimes try to establish the intent of both the donor and the donee.
This situation has developed due to the lack of detail by the legislator of the issue of invalidation of these contracts and, therefore, the need to address the "judicial precedent", which is provided, in particular, article 13 of the Law of Ukraine "On the judicial system and status of judges". The classical attribution of Ukraine to the Romano-German legal family, where it contributed to the formation of the idea of the domestic system of sources of law, as exclusively a system of normative legal acts. The Ukrainian legislator, realizing the need to develop a sustainable judicial practice, determined that the rules of law contained in the decisions of the Supreme Court are taken into account by other courts.
Given this, it is proposed to detail the legislative provisions on the place and role of judicial precedent in the system of sources of law of Ukraine.
Keywords: fictitious contract, contract of donation, invalidation of the contract, judicial precedent.
Рекомендоване цитування: Ярошенко А. С., Костенко О. М. Визнання судом недшсними фжтивних договорiв дарування, укладених з метою приховання майна боржника: проблеми фор-мування едино! правозастосовно1 практики. Проблеми законность 2020. Вип. 148. С. 66-75. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.148.190854.
Suggested Citation: Yaroshenko, A.S., Kostenko, O.M. (2020). Vyznannia sudom nediisnymy fiktyvnykh dohovoriv daruvannia, ukladenykh z metoiu prykhovannia maina borzhnyka: problemy formuvannia yedynoi pravozastosovnoi praktyky [Invalidation by the court of fictitious gift agreements concluded with the purpose of concealing the debtor's property: problems of formation of a unified law enforcement practice]. Problemy zakonnosti - Problems of Legality, issue 148, 66-75. doi: https://doi. org/10.21564/2414-990x.148.190854 [in Ukrainian].
Надшшла до редколегп 04.01.2020 р.
